Статті в журналах з теми "Виборець"
Щоб переглянути інші типи публікацій з цієї теми, перейдіть за посиланням: Виборець.
Оформте джерело за APA, MLA, Chicago, Harvard та іншими стилями
Ознайомтеся з топ-32 статей у журналах для дослідження на тему "Виборець".
Біля кожної праці в переліку літератури доступна кнопка «Додати до бібліографії». Скористайтеся нею – і ми автоматично оформимо бібліографічне посилання на обрану працю в потрібному вам стилі цитування: APA, MLA, «Гарвард», «Чикаго», «Ванкувер» тощо.
Також ви можете завантажити повний текст наукової публікації у форматі «.pdf» та прочитати онлайн анотацію до роботи, якщо відповідні параметри наявні в метаданих.
Переглядайте статті в журналах для різних дисциплін та оформлюйте правильно вашу бібліографію.
1
Лобе, А. "Алгоритм достеменно знає, чого саме хоче кожен виборець". Український тиждень, № 33/34 (665/666), 14-27.08.2020 (2020): 32–33.
Знайти повний текст джерела
2
Лобе, А. "Алгоритм достеменно знає, чого саме хоче кожен виборець". Український тиждень, № 33/34 (665/666), 14-27.08.2020 (2020): 32–33.
Знайти повний текст джерела
3
Андрейко, Ю. О. "ПРОВЕДЕННЯ СЛІДЧИХ (РОЗШУКОВИХ) ДІЙ ПІД ЧАС РОЗСЛІДУВАННЯ ОДЕРЖАННЯ НЕПРАВОМІРНОЇ ВИГОДИ В КРИМІНАЛЬНИХ ПРОВАДЖЕННЯХ ПРО ПІДКУП ВИБОРЦІВ". Прикарпатський юридичний вісник, № 1(26) (28 листопада 2019): 202–7. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v0i1(26).39.
Повний текст джерелаАнотація:
Високий ступінь латентності різних форм пропозиції, обіцянки, надання або одержання неправомірної вигоди дає змогу активно їм поширюватись у всіх соціальних сферах та значно ускладнює розкриття (виявлення) та розслідування відповідних кримінальних правопорушень.У статті здійснено криміналістичний аналіз окремих елементів складу злочину, передбаченого статтею 160 КК України, зокрема щодо пропозиції, обіцянки або одержання неправомірної вигоди учасниками виборчого процесу. При цьому досліджено основні складники одержання виборцем неправомірної вигоди – засіб скоєння злочину і способи вчинення підкупу виборців. Встановлення цих обставин забезпечить правильне висунення версій та планування проведення слідчих (розшукових) дій, а також є запорукою швидкого, повного та неупередженого розслідування кримінальних проваджень щодо пропозиції, обіцянки, надання або одержання неправомірної вигоди. Водночас змістом статті за наслідками аналізу судової практики окреслено особливості, проблеми і недоліки, пов’язані з досудовим розслідуванням указаної категорії кримінальних правопорушень, а також відображено порядок взаємодії між слідчим, прокурором та уповноваженим оперативним підрозділом із залученням підрозділів оперативно-технічних засобів та оперативної служби.
Вперше доведено, що безпосередніми способами одержання неправомірної вигоди виборцем є зустрічні та погоджені дії суб’єктів злочину: ініціатора злочину, який пропонує, обіцяє або надає виборцю неправомірну вигоду та виборця, який приймає пропозицію, обіцянку або одержує неправомірну вигоду.
Стосовно викритих (виявлених) фактів підкупу виборців з’ясовано, що під час розслідування фактів одержання виборцем неправомірної вигоди основними слідчими (розшуковими) діями та заходами забезпечення кримінального провадження є огляд місця події, затримання, огляд документів, тимчасовий доступ до речей і документів, обшук, допит заявників, свідків та підозрюваних, проведення судових експертиз, негласні слідчі (розшукові) дії (аудіо-, відеоконтроль особи, зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж). При цьому змістом статті відображено вагомі особливості й основні складники проведення окремих відповідних слідчих (розшукових) та інших процесуальних дій у кримінальних провадженнях щодо підкупу виборця, що є найбільш ефективними у процесі доказування.
4
Луценко, Л. О., та А. О. Негуляєва. "АНТРОПОМОРФНЕ МЕТАФОРИЧНЕ МОДЕЛЮВАННЯ СФЕРИ-МІШЕНІ BREXIT У ПОЛІТИЧНІЙ ПУБЛІЦИСТИЦІ БОРИСА ДЖОНСОНА". Nova fìlologìâ, № 84 (30 грудня 2021): 145–50. http://dx.doi.org/10.26661/2414-1135-2021-84-20.
Повний текст джерелаАнотація:
Політична журналістика є однією з визначних галузей журналістики, яка передбачає маніпулятивний вплив, віддзеркалений у використанні мовних засобів, зокрема метафор. У статті розглядається проблема антропоморфного метафоричного моделювання сфери-мішені Brexit – поняття, яке стало відомим у глобальному масштабі протягом п’яти років із моменту його створення. Brexit як політичний процес і референдум, що відбувся у Великобританії у 2016 році, має такі структурні елементи: «Референдум», «Велика Британія», «виборець», «Європейський Союз», «політичний процес» і «стратегія». Такі елементи стають об’єктом метафоричного моделювання політичної публіцистики Бориса Джонсона. Під час дослідження вдалося виявити, що найчисельнішою групою метафор є ті, які належать до сфери-джерела «Людина» й мають назву антропоморфні метафори. Теоретичні погляди Джорджа Лакоффа й Марка Джонсона на метафору, що розглядається як спосіб розуміння однієї концептуальної сфери через іншу, дають можливість авторам визначити групу фреймів антропологічних метафор, які виявляють образну складову частину концепту Brexit у публіцистиці Бориса Джонсона, зокрема: «Психологічна діяльність», «Анатомічні органи», «Культурний фон». Саме антропоморфні метафори, що асоціюються з людством, його культурою та фізичним середовищем, створюють атмосферу згуртованості й апелюють до емоційної сфери читача, його патріотизму, гідності й відчуття самоідентичності. Результати дослідження доводять, що антропологічне метафоричне моделювання є надзвичайно ефективним маніпулятивним засобом, який використовується Джонсоном із метою створення бажаної суспільно-політичної картини у свідомості читачів і впливу на їхню думку щодо Брекзиту, його позитивних аспектів і наслідків. Наше дослідження може стати підґрунтям для покращення та оптимізації технік мовленнєвого маніпулювання політичними структурами. Також результати проведеної роботи можуть знайти застосування для підвищення соціально-політичної самосвідомості індивідуумів через розвиток критичного ставлення до текстів політичної публіцистики.
5
Тимошенко, Наталія. "Продаються виборці". Україна, № 7/8 (2008): 8–10.
Знайти повний текст джерела
6
Гашек, Ярослав. "Лихі часи виборця". Українська культура, № 5 (2008): 44–45.
Знайти повний текст джерела
7
Гашек, Ярослав. "Лихі часи виборця". Українська культура, № 5 (2008): 44–45.
Знайти повний текст джерела
8
Zimovin, Oleksii`. "Здійснення громадянином політичного вибору залежно від образів членів родини". Проблеми політичної психології 24 (30 грудня 2021): 243–56. http://dx.doi.org/10.33120/popp-vol24-year2021-78.
Повний текст джерелаАнотація:
Актуальність дослідження зумовлена значущістю політичних виборів громадян для розвитку демократичного суспільства. Відповідно, необхідно краще розуміти ті чинники цього вибору, які зазвичай недостатньо враховуються, зокрема певні родинні чинники.
Метою статі є визначення ролі образів членів родини у політичному виборі громадян.
Методи і методологія. Дані для дослідження були зібрані після другого туру виборів Президента України у 2019 році. У дослідженні взяли участь 60 студентів Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна, віком 18-23 роки, 30 з них – віддали свій голос за В. Зеленського, 30 – за П. Порошенка.
Для збору даних було використані наступні методики: анкетування, особистісний диференціал, модифікаційний опитувальник Д. Джонгварда. Для статистичної обробки використовувались U-критерій Мана-Уїтні та логістистичний регресійний аналіз з покроковим методом відбору змінних-предикторів.
Результати. Описано особливий шар та механізм політичного вибору – родинний політичний вибір, сутність якого полягає в тому, що суб’єкти схильні віддавати свої голоси за політиків схожих на членів їх родин. Встановлено, що для виборців Зеленського важливими є образи енергійного батька, чуйної матері, доброзичливого та самостійного сиблінга, їм властиве сприйняття самого себе як сильного, чуйного, чесного, самостійного, вони загалом більш позитивно оцінюють себе. Виражений его-стан – дорослий. Виборці Порошенка мають образи сильної, незалежної, енергійної та впевненої матері, сиблінг постає як метушливий, виражений его-стан – контролюючий батько. Доведено, що ключовим предиктором політичного вибору, який дозволяє прогнозувати голосування за Зеленського або Порошенка є сила матері. Якщо респондент сприймає власну матір як сильну, то ймовірність його голосування за Зеленського знижується.
Дослідження має практичну значущість, адже дозволяє краще розуміти психологію виборця, глибинні соціально-психологічні механізми голосування та використовувати це знання для підтримки свідомого та осмисленого політичного вибору. Водночас, наголошуємо на важливості соціальної етики та протестуємо проти макіавелістичного використання наведених результатів та інтерпретацій
Перспективи полягають у перевірці виявлених закономірностей на більших вибірках та врахуванні інших сімейних чинників політичного вибору.
9
Грига, М. А., та Є. В. Григорова. "СТАНОВЛЕННЯ ЗАКОНОДАВЧОГО ЗАКРІПЛЕННЯ КРИМІНАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ЗА ПІДКУП ВИБОРЦЯ". Прикарпатський юридичний вісник, № 2(27) (31 січня 2020): 167–71. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v0i2(27).211.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті досліджено становлення підстав криміналь-ної відповідальності за вчинення підкупу виборців. Виокремлено три таких основних етапи становлення законодавчого закріплення кримінальної відповідаль-ності за дані злочини: дореволюційний (з кінця ХІХ ст. до 1917 р.), коли прообраз відповідної норми містився в Уложенні про покарання кримінальні та виправні 1845 р.; радянський (ст. 85-1 КК УРСР 1937 р., ст. 127 КК УРСР 1960 р.); сучасний, який включає два періо-ди – до 2014 р., коли підкуп виборця був передбачений як один зі способів учинення злочину (ч. 1 ст. 157 КК України 2001 р.), та після 2014 р., коли криміналь-на відповідальність за підкуп виборця передбачалась окремою нормою КК України (ст. 160).Встановлено, що сучасний етап становлення законодавчого закріплення кримінальної відповідаль-ності за підкуп виборця характеризується постійними змінами, що зумовлені підвищеним суспільним запи-том на проведення виборчих перегонів відповідного рівня та реакцією на значне поширення даного виду злочинів під час виборчих перегонів. З’ясовано, що такі зміни часто відбуваються напередодні чергових виборів, що суперечить рекомендаціям, закріпленим у нормах міжнародного права.Проаналізовано проект закону «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення відповідальності за порушення виборчого законодавства» No 8270 в частині положень, що стосу-ються ст. 160 КК України. Зроблено висновок про те, що законодавче закріплення кримінальної відпові-дальності за підкуп виборця потребує подальшого вдосконалення. Це зумовлено встановленням невідпо-відності положень чинної кримінальної норми потре-бам правозастосовної практики.
10
Панченко, Ж. О. "Ключові чинники та ключові невизначеності євроінтеграційного виборц України". Актуальні проблеми міжнародних відносин, Вип. 63, ч. 2 (2006): 254–63.
Знайти повний текст джерела
11
Кострицький, В. В. "Кримінальна відповідальність за підкуп виборця, учасника референдуму: аналіз законодавчих новел". Часопис цивільного і кримінального судочинства, № 6 (21) (2014): 95–103.
Знайти повний текст джерела
12
Hryha, M. "Criminal Responsibility for Bribery of Votersand Referendum Participants: International Experience." Naukovij vìsnik Nacìonalʹnoï akademìï vnutrìšnìh sprav 114, no. 1 (2020): 150–58. http://dx.doi.org/10.33270/01201141.150.
Повний текст джерела
13
Мироненко, С., та Є. Онищенко. "Порівняльний аналіз методів для вирішення задачі сентимент аналізу тексту." COMPUTER-INTEGRATED TECHNOLOGIES: EDUCATION, SCIENCE, PRODUCTION, № 40 (24 вересня 2020): 140–45. http://dx.doi.org/10.36910/6775-2524-0560-2020-40-21.
Повний текст джерелаАнотація:
В даній статті розглядається підхід навчання з вчителем (supervised learning) для вирішення проблеми, пов’язаної з Natural Language Processing (NLP), а саме сентимент-аналіз текстових даних. В ході роботи було реалізовано 4 різних класифікатори на одній й тій самій виборці даних та порівняно їх ефективність за часом навчання, тестування та точності класифікації. В результаті роботи було визначено, що найкращий метод серед реалізованих – 3D CNN модель, яка використовує BERT токенізатор для попередньої обробки тексту. Саме завдяки використанню BERT для препроцессінгу тексту цей метод показав кращі результати.
14
Словська, І. "Депутатський мандат як форма взаємозв"язку народного депутата і виборця: питання теорії". Юридический вестник, № 2 (2011): 38–42.
Знайти повний текст джерела
15
Ясінська, А. Ю. "До питання політичної довіри французького та польського виборця в контексті проблематики політичної невизначеності". Гілея, Вип. 110 (№ 7) (2016): 408–10.
Знайти повний текст джерела
16
Maliarenko, V. V., A. S. Lukashеv, A. S. Golikov, and O. V. Кhyzhniak. "The image of ideal political leader in the perception of the electorate in Kharkiv (by the results of a focus-group interview)." Ukrainian Society 29, no. 2 (July 10, 2009): 132–40. http://dx.doi.org/10.15407/socium2009.02.132.
Повний текст джерелаАнотація:
The authors discuss the main approaches to the determination of the ideal image of Ukraine’s political leader from the viewpoint of the theories of leader’s traits and the situative and personal-situative theories. The main types, species, and forms of the leadership are considered, and the basic trends in the political consciousness of Kharkiv’s citizens (such as the instrumentalism, economization of approaches, increase in indifference to the political process, totalization of the consciousness, etc.) are demonstrated by the results of a series of focus-group interviews.
17
Kryvoshein, Vitaly Volodymyrovich. "Ризики впровадження е-голосування в Україні в контексті постпандемічної трансформація демократії". Epistemological Studies in Philosophy Social and Political Sciences 3, № 2 (20 грудня 2020): 131–38. http://dx.doi.org/10.15421/342040.
Повний текст джерелаАнотація:
Виокремлено та розкрито зміст ризиків впровадження інструментів електронного голосування в Україні в контексті постпандемічної трансформація демократії. Зокрема, до ризиків впровадження е-технологій у процес голосування відносяться труднощі забезпечення безпечної ідентифікація виборця в онлайн-режимі при одночасному збереженні таємниці голосування; забезпечення рівність прав тих, хто використовує інструменти е-голосування, і тих, хто голосує в традиційний спосіб; можливість несанкціонованого втручання в процес голосування і підрахунку голосів виборців інсайдерів з розширеним доступом до системи (представників влади) або хакерами тощо. Обґрунтовано, що ці ризики за умов впровадження технологій е-голосування в постпандемічний період можуть привести до послаблення довіри з боку громадськості до виборів у цілому, спричинити зменшення рівня контролю виборчими органами держави за ходом голосування і підрахунком голосів виборців, а також зберігаються загрози порушення базових демократичних принципів – рівноправність громадян, свободи агітації, плюралізму думок та ін.
18
Бойко, Олена. "ЕЛЕКТРОННЕ ГОЛОСУВАННЯ: ПЕРСПЕКТИВИ ДЛЯ УКРАЇНИ". Public management 23, № 3 (20 березня 2020): 24–34. http://dx.doi.org/10.32689/2617-2224-2020-3(23)-24-34.
Повний текст джерелаАнотація:
Визначено, що питання уніфікації та цифрової трансформації виборчих процесів останнім часом набувають в Україні широкої дискусії. Основною метою, яку ідеологи впровадження електронного голосування ставлять перед собою, є спрощення виборчих процедур, дебюрократиза- ція виборчих процесів, доступність для виборців до системи голосування, пришвидшення процесу підрахунку голосів, мінімізація можливості впли- ву на підрахунок голосів виборців та встановлення результатів голосуван- ня. Досліджено основні види процедур та типи електронного голосування. Також наголошується на важливості дотримання Рекомендацій CM/Rec (2017)5 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо стандар- тів електронного голосування (прийнято Комітетом Міністрів 14 червня 2017 року). Досліджуючи історію впровадження у світовій практиці електронного голосування та визначаючи причини відмови від такої практики в окремих країнах, проаналізовано та узагальнено позитивні й негативні аспекти впровадження електронного голосування для окремих процедур виборчого процесу. Зауважено, що система “електронних виборів” добре відома у світовій практиці, проте питання її застосування є доволі диску- сійним з огляду на недовіру до самої системи; неможливості забезпечення таємниці голосування за умови ідентифікації виборця під час, наприклад, інтернет-голосування; неможливості незалежного спостереження та вери- фікації даних при підрахунку голосів виборців. Упровадження електрон- ного голосування є питанням окремого ретельного дослідження з огляду на різну історію як успіху, так й історію невдалого застосування у світовій практиці системи електронного голосування.
19
Kryvoshein, V. V. "Ризики делегітимації політичної влади в умовах субполітизації сучасного суспільства та шляхи їх мінімізації". Grani 18, № 8 (13 червня 2015): 64–70. http://dx.doi.org/10.15421/1715158.
Повний текст джерелаАнотація:
Показано, що у профілі ризиків, які загрожують нормальному, стабільному функціонуванню політичної влади, ризики делегітимації посідають провідне місце, оскільки з посиленням делегітимаційних тенденцій збільшуються деструктивні, дисфункціональні процеси, наростають кризові явища у владнополітичній сфері. Обгрунтовано, що в сучасних умовах ризик делегітимації політичної влади ускладнюється процесами субполітизації суспільства, головними сферами прояву яких є держава, транснаціональна економіка, наука і технології, приватне життя. З’ясовано, що джерелами ризику делегітимації політичної влади є: інституціоналізована корупція у державному управлінні та в судових органах; домінування медіаполітики та політики скандалів в управлінні суспільними відносинами; невиконання правлячими політичними суб’єктами передвиборчих програм, порушення ними правил демократичних процедур, ухвалення рішень поза рамками демократичної системи ухвалення рішень або коли законно обрані політики здійснюють владу, укладаючи угоди та досягаючи компроміси з деякими політичними, суспільними чи комерційними структурами, тим самим псуючи свою репутацію як суверенно та незалежно правлячих суб’єктів; послаблення традиційних каналів впливу на уряд (через голосування чи пресу) представників певних суспільних кіл одночасно з погіршенням їхнього соціальноекономічного становища; невідповідності зростаючих очікувань суспільства та можливостей влади їх задовольнити наявними засобами та ін. Визначено такі стратегічні напрями подолання делегітимаційних тенденцій: реальне чи формальне розширення участі громадян у прийнятті політичних рішень; перекладання відповідальності на окремі органи влади чи посадових осіб; весь арсенал спіндокторської діяльності; будьякі аргументовані чи емоційно забарвлені обіцянки політичних партій та окремих політиків, які виборють владу. Показано, що дієвим засобом протидії делегітимації політичної влади є або чіткі кроки з удосконалення процедур ухвалення політичних рішень (у плані чесності та прозорості) з показовим покаранням винних у порушенні, або поступове задоволення інтересів основних верств суспільства.
20
Милосердна, Ірина Михайлівна. "Імідж політичного лідера як категорія PR-технології". Актуальні проблеми політики, № 64 (23 січня 2020): 118–33. http://dx.doi.org/10.32837/app.v0i64.191.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття присвячена комплексному дослідженню іміджу політичного лідера як категорія PR-технології. Обгрунтовується думка, що в практичній політології імідж – це, насамперед, узагальнений образ, що складається у пересічних громадян про політичні суб’єкти. Інша справа, що нині йогоцілеспрямовано формують іміджмейкери. В статті виокремлюються та аналізуються такі основні підходи до визначення поняття іміджу політичного лідера: онтологічний, антропологічний, ціннісний та етичний.Також було встановлено, що для сучасної політики цікавим фактом є те, серед особистісних характеристик останнім часом зросла роль ділових і моральних якостей лідера. Серед них найсуттєвіше місце посідають інтелектуальні якості (які часто ототожнюють з освіченістю). Далі, за частотою згадувань, йде чесність політика, хоча виборці не вимагають від нього абсолютної чесності. До того ж, лідер повинен також бути добрим і людяним, відданим народу. Ідеальний політик повинен досконало володіти ораторським мистецтвом та бути «доступним для розмови із простимилюдьми». Також в статті здійснюється зауваження, що політичний лідер часто намагається отримати владу, використовуючи маніпуляційні технології. Встановлено, що маніпуляційні технології залишаються дієвими не випадково, оскільки численні дослідження виборчої поведінки доводять, що більша частина електорат підлягає навіюванню, має схильність бути під впливом гіпнотичної дії віри в чудодійні можливості політичних сил. В статті зазначається, що в українському політикумі, при формуванні іміджу політика, іміджмейкери часто використовують так званий «чорний» і «сірий» PR для зниження іміджу конкурента. А серед методів, які використовуються можна виокремити наступні: «клапану», «живої мішені», «краплі», «підказки», «резонансна технологія».
21
Іщенко, О. В., та О. М. Верховцова. "ВІДОБРАЖЕННЯ ЕМОЦІЙНО-ЕКСПРЕСИВНИОГО КОМПОНЕНТА У ПЕРЕКЛАДІ АНГЛОМОВНОГО ПОЛІТИЧНОГО ДИСКУРСУ (НА ОСНОВІ ФРАГМЕНТІВ ПОЛІТИЧНИХ ДЕБАТІВ)". Nova fìlologìâ 1, № 81 (23 червня 2021): 142–47. http://dx.doi.org/10.26661/2414-1135-2021-81-1-22.
Повний текст джерелаАнотація:
Ораторська мова політичних діячів – це спосіб прояву мовної особистості. Слово – це головна зброя політика. Політична діяльність є діяльність мовною. Політик звертається до виборців під час виборчої кампанії або до громадян із приводу якоїсь суспільної проблеми чи нагального питання. Перемагає той, хто може переконати, висловлюючи думки вдало, впевнено, захоплююче, застосовуючи стилістичні, лексичні та граматичні мовні засоби, що роблять публічні виступи особливо ефектними й ефективними. Емоційно-експресивні засоби служать для створення ефекту на реципієнта. Вони можуть виконувати естетичну функцію, тобто стосуватися прекрасного, або аргументовану функцію – маніпулювати простими громадянами, тобто тими, хто створює громадську думку і є потенційним виборцем. Часто передвиборча промова характеризується розривом, віддаленістю від реальності, від очікувань громадян. Орієнтуючись на ідеологію, роблячи політичні ставки, оратор прагне отримати владу. Дійсно важко передбачити політичну боротьбу без політичного дискурсу, але у більш широкому розумінні до політичного дискурсу можна підходити досить просто, як до публічного виступу про державні справи. У цьому сенсі будь-яка форма вираження поглядів, яка бере за об’єкт режим управління державними установами, політичними діячами, різними повноваженнями держави, питаннями, що становлять суспільний інтерес у суспільстві, є політичним дискурсом. Така промова свідчить про стурбованість людини щодо управління країною, народом. Ми розглядатимемо політичну промову як засіб впливу, метою якого є змусити публіку діяти, думати та повірити. Ораторська трибуна постає як місце боротьби за голоси громадян, за прихильність політичних партій. Театральність, володіння ораторським талантом, мистецтво переконання є запорукою успіху політичного промовця. Дослідження прийомів досягнення експресивності стає необхідним етапом аналізу політичного дискурсу, оскільки емоційно-експресивне оцінне навантаження суспільно-політичної лексики публічних виступів допомагає окреслити думку автора та здійснити вплив на аудиторію.
22
Меленчук, Наталя. "САМОСТАВЛЕННЯ АВАНТЮРНИХ ОСІБ: ПОШУК ВІДМІННОСТЕЙ". Науковий часопис НПУ імені М. П. Драгоманова. Серія 12. Психологічні науки 12, № 9(54) (27 лютого 2020): 107–17. http://dx.doi.org/10.31392/npu-nc.series12.2020.9(54).10.
Повний текст джерелаАнотація:
В цій статті презентовано результати дослідження самоставлення осіб з різним рівнем авантюрності. Здійснено аналіз досліджень щодо визначення таких феноменів, як: «авантюрність», «самоставлення». Авантюрність, як складна властивість особистості, розглядається з позицій континуально-ієрархічного підходу до структури особистості. Актуальність розробки проблеми пов’язана з потребою вивчення властивостей особистості, котрі вимагають від особистості сміливих, швидких, а інколи й ризикованих дій в умовах високої невизначеності. Такою властивістю є схильність особистості до авантюрної поведінки (авантюрності). Ми припустили, що авантюрна особистість, за даними літератури, має позитивне ставлення до себе. Для емпіричної перевірки було обрано: оригінальний психодіагностичний «Тест-опитувальник схильності до авантюрності» (АВАНТ-1)» О. П. Саннікової, О. І. Саннікова, Н. І. Меленчук і методику «Тест-опитувальник самоставлення особистості» С. Р. Пантілєєва, В. В. Століна. Встановлено статистично значимі взаємозв’язки показників авантюрності і самоставлення. Якісний аналіз за допомогою методу асів і профілів дозволив вивчити психологічні особливості самоставлення осіб, які різняться рівнем авантюрності. Показано, що особи з низьким рівнем авантюрності в даній виборці є схильними до більшого самоприйняття, схвалення себе в цілому і більш позитивного ставлення до себе. Особи з високим рівнем авантюрності, характеризуються невисокими значеннями за показниками самоставлення та відсутністю негативних емоцій в сторону свого «Я». Представники групи осіб з високим рівнем авантюрності не готові поставити собі в провину свої промахи, невдачі, власні недоліки і не схильні до самозвинувачення. Таким чином, в роботі доведено припущення про те, що авантюрні особи, хоча за рівнем нижче, ніж не авантюрні особи, характеризуються позитивним самоставленням, самоінтересом, саморозумінням, самоповагою, аутосимпатією, самовпевненістю.
23
Валевський, Олексій. "АРХЕТИПНА СКЛАДОВА В ЕЛЕКТОРАЛЬНОМУ ЦИКЛІ УКРАЇНИ У 2019 РОЦІ". Public management 21, № 1 (29 травня 2020): 71–86. http://dx.doi.org/10.32689/2617-2224-2020-1(21)-71-86.
Повний текст джерелаАнотація:
Дослідницьке завдання публікації полягає в аналізі результа- тів виборчого циклу в Україні у 2019 р. (президентські і дострокові парла- ментські вибори) через призму соціокультурних архетипів К. Юнга. Необ- хідно було визначити причини перемоги кандидата Зеленського, який не мав політичного та управлінського досвіду над конкурентами, які тривалий період функціонували у сфері політики і управління.
Доведено, що причиною результатів виборчого циклу стало соціально-економічна та інституційна криза, в якій опинилося українське суспільство. Наступною причиною стало падіння легітимності політичних та управлін- ських інститутів, викликане нездатністю до проведення успішних реформ.
Аналізуються моделі позиціонування основних конкурентів під час ви- борчої кампанії. Показано, що безпрецедентний програш Порошенка спри- чинений тим, що суспільство не прийняло націонал-консервативну ідеологію. Виборці під впливом соціокультурних архетипів вибрали кандидата, який не був пов’язаний з політичним класом, приписуючи йому властивості, яких у нього не було. “Несистемний” кандидат став переможцем у виборчих перегонах тому, що суспільство перебувало у стані дезінтеграції інститутів і низької легітимності органів влади.
Показано, що виборчий цикл 2019 р. символізує закінчення пострадян- ського періоду в історії України і початок деструкції адміністративно-олі- гархічної моделі. Політико-економічні групи, які прийшли до влади, взяли на озброєння доктрину “ринкового фундаменталізму” (або лібертаріанство).
Робиться прогноз, що у перспективі реалізація цієї доктрини супроводжу- ватиметься закріпленням сировинної моделі економіки, експортом робочої сили і руйнуванням соціальних зобов’язань держави. Робиться висновок, що використання методології соціокультурних архе- типів дає ключ до розуміння безпрецедентних результатів виборчого проце- су в Україні в 2019 р.
24
Онищенко, О. О. "Тенденції та критерії впровадження виборчих технологій в Україні". Актуальні проблеми політики, № 66 (23 грудня 2020): 17–22. http://dx.doi.org/10.32837/app.v0i66.667.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розглянуто сутність тенденцій становлення виборчих технологій на теренах України, виділені основні етапи розвитку виборчих технологій, проаналізовано застосування виборчих технологій під час електоральних кампаній в Україні. Охарактеризовано основні різновиди та моделі виборчих технологій, обгрунтовано застосування іміджевих політичних технологій. Іміджеві технології є надскладним феноменом, який створюється на основі поєднання діяльнісних, психологічних, інформаційних та емоційно-комунікативних чинників. Це поєднання раціональних та ірраціональних чинників впливу на масову свідомість, які передбачають поєднання політичних, психологічних і соціологічних наукових досліджень.
Політичний імідж - це сукупність уявлень, сприйняття і переконань, які має індивід або група індивідів про різні політичні явища або товари. Поняття іміджу здебільшого відноситься до конкретної людини, але може розповсюджуватися на групу осіб, організацію, товар. За допомогою іміджу створюється яскравий образ у масовій свідомості, який запам'ятовується та схиляє симпатії електорату до політика чи партії. У політиці вдало сформований імідж кандидата - це запорука перемоги на виборах, бо в умовах нинішньої політичної культури увага потенційного виборця концентрується саме на особистості, яка представляє певну політичну силу, тому вдало підібраний образ кандидату гарантує високі рейтинги.
У статті окреслено шкалу питань актуальності виборчих технологій під час електоральних кампаній, показані якісні зміни виборчих технологій, застосування інновацій у період електоральної боротьби за часів незалежності держави. Висвітлено питання використання «чорних» і «білих» PR-технологій, окреслено морально-етичний вибір політиків для досягнення власної мети. Досліджено вплив громадянського суспільства та рівень політичної культури на розвиток виборчих технологій. Проаналізована «помаранчева революція» в Україні, яка стала переломним моментом у веденні політичної боротьби між конкуруючими партіями.
25
Чубатенко, О. М. "Трансформація виборчих технологій у процесі формування інформаційного суспільства". Актуальні проблеми політики, № 65 (2 вересня 2020): 97–102. http://dx.doi.org/10.32837/app.v0i65.312.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розглянуто етапи еволюції суспільства від аграрного до інформаційного. Зазначено, що важливою характеристикою інформаційного суспільства є збільшення кількості засобів масової комунікації, які дозволяють користувачеві обирати потрібний канал інформації, зокрема інтернет-сайти, інтер-нет-телебачення, інтернет-радіо, соціальні мережі тощо. Ці засоби використовують політтехнологи, які розробляють і впроваджують різні технології у виборчий процес. У статті говориться про те, що виборчі технології становлять невід'ємну складову частину політичного життя сучасного суспільства, вони відіграють значну роль у формуванні політичних процесів та інститутів у політичній системі, а виборчі кампанії посіли місце важливої складової частини політичного життя українського суспільства. Проаналізовано сучасні виборчі кампанії, які показують, що в сучасних аспектах суспільного життя України передвиборча боротьба стає все інтенсивнішою, оскільки все більше передвиборчих кампаній будуються на застосуванні виборчих технологій із використанням інформаційних ресурсів, що підвищує шанси кандидата на перемогу. Сучасні інформаційні технології дозволяють політикам-кандидатам регулювати свої можливості під час комунікації з виборцем та вимагають здійснити конкретні кроки в досягненні політичної мети. У статті розкривається еволюція виборчих технологій, які пройшли газетний, телевізійний та цифровий шляхи розвитку. Додавання інформаційної складової частини у виборчі технології дозволило їм перетворитися на потужну частину виборчих засобів, які все більше використовують інформаційні технології в боротьбі за владу. Зазначено, що в сучасних реаліях боротьба за владу ведеться не стільки через конкуренцію політичних партій та передвиборчих програм, скільки через боротьбу віртуальних образів, які створюються інформаційними технологіями, що застосовуються у виборчому процесі. Останні виборчі перегони в Україні й інших державах доводять ефективність застосування інформаційної складової частини під час виборів. У висновках наголошено на важливості дослідження виборчих технологій та інформаційних можливостей у сучасній політичній науці, оскільки вони як складник виборчих процесів істотно впливають на розвиток процесів державотворення.
26
Онищенко, О. О. "ПОЛІТИЧНІ ТЕХНОЛОГІЇ ТА МОРАЛЬНИЙ ВИБІР". Актуальні проблеми політики, № 67 (25 травня 2021): 21–26. http://dx.doi.org/10.32837/app.v0i67.1145.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розглянуто співвідношення політики та моралі, розкрита взаємодія політичних технологій та суспільно-моральних норм. Розкрито поняття «політична технологія». Проаналізовані та виділені основні види політичних технологій за ступенем легальності та взаємодії із нормами суспільної моралі: «білі», «сірі» та «чорні» технології впливу. Обґрунтовано використання політичних технологій під час виборчих кампаній. Окреслено основні межі поєднання політичних технологій та суспільно-моральних норм. У роботі наведені основні різновиди технологій за ступенем їх легальності. Розкриті поняття «політичної реклами», «чорного піару», «інформаційних технологій», «громадянського суспільства». У статті наголошено, що громадянське суспільство є виразником пануючих суспільно-моральних норм та їх рупором. Суспільно-моральні норми відображають ступіть розвитку певного суспільства, затверджують його цінності та принципи. Використання політиками та політтехнологами «чорного» PR та заборонених, протиправних методів ведення боротьби відображає не тільки низькі моральні якості конкретної людини, але й певним чином ступінь суспільної моралі, затвердження демократичних цінностей суспільства. У розвинутих демократичних суспільствах показники використання заборонених політичних технологій значно менші, адже їхні цінності базуються на високих моральних стандартах, в основі яких лежать Конституційні норми та правові принципи. Рівень політичної культури підвищує пильність електорату щодо застосування у політиці «брудних, заборонених прийомів». Чим більший рівень правової свідомості та політичної культури, тим більш прагматичними стають виборці, які за допомогою сталого громадянського суспільства протидіють спробам політичної маніпуляції. Рівень освіченості громадян несе за собою незмінні наслідки системі, а саме вимоги до політичної боротьби у вигляді чесності та прозорості, використання «білих» технологій та поступове відмирання брудних політичних технологій. У сучасному світі епохи глобалізації та кібернетизації політичні технології постійно змінюються та вдосконалюються, що у подальшому буде викликати питання щодо співвідношення моралі та політики.
27
Нікогосян, О. О. "Політологічний аналіз місцевих виборів 2020 р. в Україні". Актуальні проблеми політики, № 67 (25 травня 2021): 89–95. http://dx.doi.org/10.32837/app.v0i67.1156.
Повний текст джерелаАнотація:
Мета статті – виявити особливості національного і регіонального партійного впливу, специфіку політико-ідеологічної фрагментації регіонів України. Цієї мети можна досягти завдяки вирішенню таких завдань: проаналізувати мотивацію виборців до участі у виборах; дослідити результати, отримані місцевими та загальнонаціональними партіями; оцінити зміни Виборчого кодексу. Гіпотезою статті є те, що в політико-партійному просторі України намічаються істотні зміни, а саме деякі партії, що мають статус національних, поступово йдуть із політичного життя країни. На їхні місця претендують поки ще регіональні партії, які показали переконливі результати на місцевих виборах 2020 р. і мають амбіції стати парламентськими партіями. Українці віднеслися до цієї виборчої кампанії байдуже, що виразилося в надзвичайно низькій явці. Причина у тому, що в Україні люди все менше беруть участь у виборах через високий рівень недовіри до політики і державних інститутів. На відміну від жителів демократичних країн, вони вважають, що їхнє життя не зміниться на краще. У статті на основі аналізу результатів місцевих виборів 2020 року в Україні робиться висновок про зміцнення місцевих політичних еліт, підвищення ролі регіональних партій, що претендують на проходження в парламент на майбутніх (можливо, позачергових) парламентських виборах. Показано, що місцеві політичні партії продемонстрували високий рівень електоральної підтримки, що пояснюється впливом реформи децентралізації влади в Україні на регіональний політичний процес. Правляча партія «Слуга народу» втратила ту феноменальну перевагу перед парламентськими партіями, яку мала на парламентських виборах. Причина у тому, що після президентських і парламентських виборів з’явилося розчарування виборців у партії «Слуга народу». Всього трохи більше року минуло з того моменту, як виборці були готові голосувати за будь-якого кандидата від цієї партії. Тоді цю партію підтримали практично всі регіони України. Виборчий кодекс України потребує подальшого вдосконалення, щоб виборчий процес став ще більш зрозумілим, прозорим і ефективним.
28
Романенко, Євген. "ЕЛЕКТРОННЕ ГОЛОСУВАННЯ — ШЛЯХ ДО ВПРОВАДЖЕННЯ ЕЛЕКТРОННИХ МЕХАНІЗМІВ ПРЯМОЇ ДЕМОКРАТІЇ В УКРАЇНІ". Public management 19, № 4 (29 травня 2019): 259–71. http://dx.doi.org/10.32689/2617-2224-2019-4(19)-259-271.
Повний текст джерелаАнотація:
Досліджено поняття форм електронного голосування та підходів до його організації у країнах Європи, Азії та США. Показано нормативне регулювання цієї сфери в європейському та вітчизняному законодавствах. Висвітлено становлення національної системи електро- нного врядування. Проаналізовано, що основним призначенням електрон- них технологій голосування є здійснення людиною свого волевиявлення, а також здійснення процесу підрахунку голосів, без втручання посередників, що можуть вплинути на результат (зловмисно, або під впливом людського фактора).
Обґрунтовано думку про те, що електронна система голосування вже за- проваджена у багатьох країнах світу: США, Канаді, Бразилії, Індії, Бельгії, Австралії, Естонії, південній Кореї. У Великобританії, Німеччині, Франції, Іспанії, Португалії, Італії, Норвегії, Швейцарії, Росії, Казахстані, Японії, Ки- таї проводяться експерименти з її використання. Однак найцікавішим та од- ним з найбільш успішним справедливо вважається досвід Естонії, в основі системи електронного голосування якої лежить використання мережі Інтер- нет, а також спеціальної ідентифікаційної картки (ID-картки), яка посвідчує особу виборця.
Відзначено, що впровадження механізму електронного голосування містить потенційні ризики та недоліки використання, серед яких: вразли- вість комп’ютерних систем (віруси, хакерські атаки тощо); недовіра значної частини населення до технології електронного голосування; можливість маніпуляцій та стороннього втручання у результати волевиявлення; відсут- ність можливості отримати докази про правопорушення у випадку підоз- ри у фальсифікації та, відповідно, ефективно оскаржити правопорушення; значна затратність технології на етапі впровадження; недоступність Інтернету для значної частини населення; відсутність чи низький рі- вень комп’ютерної грамотності певних категорій громадян; збільшен- ня “цифрового розриву” суспільства. Доведено, що розширення сфери застосування різних форм електронного голосування, які вже активно впроваджуються в Україні, сприяти повнішому залученню населення до державно-громадського діалогу та політичного процесу насамперед мо- лоді — найбільш сприйнятливої до технологічних інновацій і, водночас, чи не найбільш скептично налаштованої щодо звичних демократичних інститутів.
29
Мельник, Ю. П. "Політична відповідальність суб'єктів виборчого процесу". Актуальні проблеми політики, № 66 (18 січня 2021): 73–81. http://dx.doi.org/10.32837/app.v0i66.710.
Повний текст джерелаАнотація:
Проблеми застосування політичної відповідальності як важливого інструменту регулювання та контролю політичного процесу останнім часом посідають одне із центральних місць в сучасному політологічному дискурсі. Багатогранність поняття політичноі відповідальності викликає чимало дискусій серед науковців, що викликає неоднакове ставлення до ii суб'єктного складу та порядку застосування. Питання легітимації політичноі відповідальності заслуговує на додаткову увагу та викликає необхідність проведення подальших досліджень ii суб'єктивного складу.
Політична відповідальність суб'єктів виборчого процесу в ракурсі введення у дію нового консолідованого документу - Виборчого кодексу України обгрунтувала актуальність обраної теми дослідження. На основі аналізу легітимних законодавчих актів та досвіду виборів в Україні були виокремленні особливості політичноі відповідальності суб'єктів виборчого процесу. Встановлено, що усі суб'єкти виборчого процесу можуть понести ту чи іншу форму політичноі відповідальності. Особливістю політичноі відповідальності вказаних суб'єктів є наявність поттико-ггравової відповідальності тільки у Центральної виборчої комісії, політичних партій та осіб, які зареєстрували себе в якості кандидатів на конкретних політичних виборах.
На основі проведеного порівняльного аналізу виявлені підстави політичноі відповідальності політичних партій і політичних кандидатів, якими є політична бездіяльність, незаконна діяльність, спрямована проти територіальної цілісності та суверенітету, нездійснення програмних передвиборчих обіцянок, аморальна чи неетична поведінка, а санкціями слугують заборона діяльності, анулювання реєстраційного свідоцтва, суспільний осуд, критика з боку ЗМІ, громадських організацій, виборців, суспільства, непереобрання на новий термін, публічне визнання своїх помилок, акції громадської непокори тощо.
Проведене дослідження дає підстави стверджувати, що політична відповідальність виборців полягає у здійсненні неправильного політичного вибору та неучасті у виборчому процесі. Усі вказані суб'єкти, офіційні спостерігачі та виборці несуть морально-політичну відповідальність у вигляді дії чи бездіяльності. Відсутність законодавчо передбаченої політико-правово'і відповідальності у всіх суб'єктів виборчого процесу призводить до підвищеної кількості незначних процесуальних правопорушень під час голосування та підрахунку голосів, недбалого ставлення до виборчого процесу загалом.
30
Кириченко, В., та Ю. Соколенко. "Референдум як форма безпосередньої демократії". Юридичний вісник, № 4 (5 лютого 2020): 52–59. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i4.969.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті визначено теоретичні та практичні проблемні питання інституту референдуму як форми безпосередньої демократії та напрями їх вирішення в законодавстві України. Розглянуто генезу появи терміну “референдум”, розвиток інституту референдуму в Швейцарії та доведено, що понад 50 відсотків усіх проведених загальнонаціональних референдумів у світі припадає саме на неї, а також стверджується, що референдум у Швейцарії є справжнім механізмом впливу громадськості на вироблення державної політики. Обґрунтовано, що не можна змішувати або ототожнювати термін “вибори” з терміном “референдум” у зв’язку з тим, що їх відмінність полягає в об’єкті волеви-явлення виборців. Констатується, що після Другої світової війни і завершення процесів деколонізації референдум стає загальновизнаним, універсальним інститутом безпосередньої демократії та закріплюється в конституціях більшості держав світу. Наведено приклади проведення референдумів в Україні та звернута увага на те, що рішення референдуму від 16 квітня 2000р. так і не було імплементовано до вітчизняного законодавства. Зазначено, що референдум, який вважається найдемократичною формою волевиявлення громадян, закріплено на конституційному рівні в 36 із 42 держав континентальної Європи. Наголошується, що референдум виконує в суспільстві визначальну роль, є способом формування громадської думки, формою реалізації політичних прав громадян, а також може використовуватися навіть у демократичній державі як противага представницькій демократії, але при дотриманні певних умов. По-перше, питання яке виноситься на референдум, повинно бути доступним для розуміння звичайному виборцю; по-друге, до початку про-ведення референдуму слід попередньо обговорити питання, що виноситься на розсуд виборців, насамперед у засобах масової інформації. Тільки за виконанням цих умов референдум дає можливість народу висловити свою волю та уникнути політичного маніпулювання з боку держави. Наведено думки окремих науковців щодо поняття терміну “референдум”. Констатується, що в юридичній літературі термін “плебісцит” вважається синонімом терміна “референдум”. При цьому звернута увага на те, що смислове позначення цих термінів не завжди співпадають, і тому в різних державах чинне законодавство по-різному підходить до зазначених інститутів. Тобто, плебісцит розглядається як один з різновидів референдуму за предметом, водночас за своєю політико-право-вою природою і порядком проведення вони є тотожними. Підтримано пропозицію В. Ковальчука про те, що в новому законі про всеукраїнський референдум, повинно бути передбачено право на проведення консультативних референдумів, у тому числі “плебісцитних референдумів”. Обґрунтовано доцільність вивчен-ня позитивного досвіду зарубіжних демократичних держав щодо проведення референдумів, внесення необхідних змін і доповнень до розділу ІІІ “Вибори, референдум” Консти-туції України та прийняття законодавчого акту про всеукраїнський референдум, відсутність якого нега-тивно впливає на подальший розвиток демократичних засад, розвитку громадянського суспільства взагалі, та підвищення ролі громадян у прийнятті найважливіших рішень внутрішньополітичного та зовнішньополітичного значення зокрема.
31
ГРИГОРОВА, Є. В. "ПРОБЛЕМИ РОЗСЛІДУВАННЯ ПІДКУПУ ВИБОРЦЯ, УЧАСНИКА РЕФЕРЕНДУМУ". Право.ua, 2019, 142–47. http://dx.doi.org/10.32782/law.2019.3.21.
Повний текст джерела
32
Корсакевич, Святослав. "УЯВЛЕННЯ МОЛОДІ ПРО СЕБЕ, ЯК ПРО ВИБОРЦЯ У КОНТЕКСТІ ПОЛІТИЧНОГО САМОВИЗНАЧЕННЯ: ЕМПІРИЧНА МОДЕЛЬ І ЇЇ КОНФІГУРАЦІЯ". Наукові перспективи (Naukovì perspektivi), № 10 (16) (30 жовтня 2021). http://dx.doi.org/10.52058/2708-7530-2021-10(16)-402-411.
Повний текст джерела