Статті в журналах з теми "Взаємодія суб’єктів протидії злочинності"
Щоб переглянути інші типи публікацій з цієї теми, перейдіть за посиланням: Взаємодія суб’єктів протидії злочинності.
Оформте джерело за APA, MLA, Chicago, Harvard та іншими стилями
Ознайомтеся з топ-19 статей у журналах для дослідження на тему "Взаємодія суб’єктів протидії злочинності".
Біля кожної праці в переліку літератури доступна кнопка «Додати до бібліографії». Скористайтеся нею – і ми автоматично оформимо бібліографічне посилання на обрану працю в потрібному вам стилі цитування: APA, MLA, «Гарвард», «Чикаго», «Ванкувер» тощо.
Також ви можете завантажити повний текст наукової публікації у форматі «.pdf» та прочитати онлайн анотацію до роботи, якщо відповідні параметри наявні в метаданих.
Переглядайте статті в журналах для різних дисциплін та оформлюйте правильно вашу бібліографію.
1
Доценко, О. С. "ПРИНЦИПИ АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВОГО МЕХАНІЗМУПРОТИДІЇ ОРГАНІЗОВАНІЙ ЗЛОЧИННОСТІ". Прикарпатський юридичний вісник 2, № 4(29) (21 квітня 2020): 84–90. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v2i4(29).440.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття присвячена основоположним засадам – принципам адміністративно-правового механізму про-тидії організованій злочинності в сучасних умовах. Звернута увага, що специфіка діяльності суб’єктів протидії організованій злочинності потребує від кож-ного з них постійно виявляти позитивні тенденції і прорахунки з протидії організованій злочинності, своєчасно реагувати на них, забезпечувати єдність і злагодженість у протидії організованій злочинності, що досягається ступенем дотримання принципів їх-ньої діяльності.
У статті наводяться наукові дискусії щодо розу-міння поняття «принцип» і визначається, що, незва-жаючи на багатогранність їх застосування в різних сферах суспільного життя, функціонування держави, однозначного підходу до їх розуміння та класифіка-ції немає. Автором наведено визначення принципів і запропоновано їх класифікацію виходячи з предмета дослідження – протидії організованій злочинності.
Узагальнивши різні погляди науковців, систе-му принципів адміністративно-правового механізму протидії організованій злочинності, автор поділяє їх на дві групи: загальноправові й організаційні. До за-гальноправових принципів зараховано верховенство права, законність і дисципліну. Організаційні прин-ципи, виходячи зі специфіки протидії організованій злочинності, поділено на загальні: об’єктивність, конкретність, ефективність, чіткий розподіл функці-ональності, поєднання єдиноначальності й колегіаль-ності, взаємодія різних гілок влади (суб’єктів протидії організованій злочинності), системний (комплексний) підхід, відкритість; спеціальні: якісний відбір і роз-становка персоналу, поєднання негласних і гласних заходів, наступальність. Розкрито зміст і сутність цих принципів.
Зроблено висновок, що принципи адміністратив-но-правового механізму протидії організованій зло-чинності – це система однаково значимих, взаємо-пов’язаних і взаємодоповнюючих основних положень, які переважно закріплені в нормативно-правових ак-тах і спрямовані на забезпечення ефективної діяль-ності суб’єктів протидії організованій злочинності, відповідають закономірностям розвитку суспільства й меті протидії організованій злочинності.
2
Єднак, В. М. "ШЛЯХИ ВДОСКОНАЛЕННЯ ФОРМ І МЕТОДІВ ВЗАЄМОДІЇ ОРГАНІВ ПРОКУРАТУРИ УКРАЇНИЗ ІНШИМИ ПРАВООХОРОННИМИ ОРГАНАМИ ДЕРЖАВИ". Прикарпатський юридичний вісник 1, № 4(29) (13 квітня 2020): 173–77. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v1i4(29).418.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті на основі опрацювання наукових поглядів учених і норм чинного законодавства України визна-чено шляхи вдосконалення форм і методів взаємодії прокуратури України з іншими правоохоронними ор-ганами держави. Доведено, що відповідна взаємодія сьогодні має низку прогалин як на законодавчому, так і практичному рівнях, що негативно позначаєть-ся на якості й дієвості означеної спільної діяльності прокуратури з іншими правоохоронними органами. Визначено, що координація в контексті діяльності органів прокуратури є особливим різновидом їхньої взаємодії з іншими суб’єктами правоохоронної ді-яльності, насамперед правоохоронними органами, оскільки через координаційні заходи реалізується значна частина позапроцесуальної співпраці дослі-джуваних суб’єктів. Саме в межах координаційної діяльності вони виробляють і погоджують спіль-ні дії щодо протидії злочинності та інших важли-вих питань. Наголошено, що важливим моментом удосконалення й розвитку форм і методів взаємодії органів прокуратури України з іншими правоохорон-ними органами держави є вироблення системи оці-нювання їхньої ефективності та дієвості. Зроблено висновок, що взаємодія є важливою засадою належ-ної реалізації прокуратурою свого функціонального призначення як правоохоронного органу, адже вона є не знеособленою інституцією, а структурною ланкою національної правоохоронної системи, тому частина завдань, функцій і повноважень прокуратури перед-бачає її активну взаємодію з іншими правоохоронни-ми органами задля забезпечення більш ефективного досягнення цілей правоохоронної діяльності. Ана-ліз нормативно-правового підґрунтя цієї взаємодії та наукових поглядів на її проблематику свідчать про те, що вона (взаємодія) сьогодні має низку про-галин як на законодавчому, так і практичному рів-нях, що негативно позначається на якості й дієвості означеної взаємодії. Запропоновані в дослідженні кроки мають на меті вдосконалити форми й методи досліджуваної взаємодії та, відповідно, підвищити її ефективність і результативність.
3
Сидоренко, Н. С. "ОКРЕМІ АСПЕКТИ ВЗАЄМОДІЇ ОРГАНІВ КРИМІНАЛЬНОГО СУДОЧИНСТВА". Знання європейського права, № 4 (10 листопада 2021): 62–65. http://dx.doi.org/10.32837/chern.v0i4.263.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті досліджується сучасний стан взаємодії органів кримінальної юстиції. Визначено пріоритетні напрямивзаємодії. Проаналізовано проблеми, що виникають під час взаємодії, запропоновано шляхи їх розв’язання. Нинів Україні відбувається становлення нової інституційної системи протидії злочинності, зміцнення органів Міністер-ства внутрішніх справ, системи правоохоронних органів загалом, судової влади. Об’єктивна необхідність співпрацізумовлена, з одного боку, спільними завданнями, що стоять перед різними відомствами й органами у сфері запобі-гання та протидії злочинності, з іншого, – відмінностями в їх функціональному й структурному статусі. Крім того,потреба у взаємних діях виступає як об’єктивна умова забезпечення цілісності системи під час внутрішньої та між-системної взаємодії. Під час своєї діяльності поліція взаємодіє з правоохоронними й іншими державними органами,а також органами місцевого самоврядування відповідно до закону й інших нормативних актів. Поліція також функ-ціонує в тісній співпраці й взаємодії з населенням, місцевими громадами й громадськими об’єднаннями на партнер-ських засадах і спрямована на задоволення їх потреб. Саме з метою визначення причин та / або умов вчинення пра-вопорушень планування службової діяльності органів і підрозділів поліції здійснюється з урахуванням специфікирегіону й проблем територіальних громад. Органи кримінальної юстиції активно взаємодіють між собою та з інши-ми правоохоронними органами. Незважаючи на різний правовий статус, функції та коло повноважень, вони разомутворюють цілісну систему боротьби зі злочинністю, впливаючи на злочинність у різних напрямах і за різними ліні-ями. Водночас рівність органів кримінального правосуддя та чіткий баланс їх прав дозволяють кожному суб’єктусистеми не тільки активно впливати на роботу іншого, але й стримувати його від порушення закону. Забезпеченнярівноваги й взаємодії між ними – це надійний механізм стримувань і противаг, ефективний засіб контролю, універ-сальна гарантія запобігання беззаконня з боку цих суб’єктів. Діяльність органів кримінального правосуддя завждиспрямована на розв’язання спільних проблем у боротьбі зі злочинністю.
4
Чорний, С. В. "ТЕОРЕТИЧНІ ПІДХОДИ ДО ВИЗНАЧЕННЯ ЗАСОБІВ ОРГАНІЗАЦІЇ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДРОЗДІЛІВ УКРБЮРО ІНТЕРПОЛУ". Знання європейського права, № 1 (27 березня 2022): 83–87. http://dx.doi.org/10.32837/chern.v0i1.326.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті автором наведено поняття та визначені види засобів організації діяльності підрозділів Укрбюро Інтерполу. Визначено, що ознаки правових засобів: фіксація та деталізація у нормативно-правових актах; прояв через систему інструментів; направлений на реалізацію мети та виконання завдань; реалізується встановленою системою суб’єктів в межах певних суспільних відносин; приводять до юридичних наслідків. Засоби використовуються в будь якій діяльності та бувають різних видів. Серед них можна виділити систему правових засобів. Засіб - це відповідне знаряддя, завдяки якому досягається мета. Запропоновано правовими засобами розуміти систему інструментів, визначена нормативно-правовими актами, за допомогою яких задовольняється публічний та приватний інтерес в межах як публічних зобов’язань, так і в межах задоволення корпоративних та приватних інтересів. Зауважено, що категорія «засоби організації діяльності» ґрунтується існуючих трьох концептуальних підходах щодо змісту поняття «правові засоби». Засоби публічного адміністрування – це сукупність методів, приписів та норм; наявність юридично значущих дій; відповідний інструментарій (предмети і явища). Відповідно зміст організації діяльності підрозділів Укрбюро Інтерполу характеризується наявністю субординації та читко визначених посадою завдань та функцій, наявністю керівних кадрів, які управляють Укрбюро Інтерполу та підлеглими, що виконують покладені на них завдання. Управлінська система даного органу постійно удосконалюється відповідно до вимог сьогодення та наявних завдань. На підставі дослідження теоретичних понять засоби, правові засоби, організації діяльності, автором запропоновано визначення поняття «засобів організації діяльності підрозділів Укрбюро Інтерполу» під яким розуміється система взаємопов’язаних між собою інструментів, за допомогою яких підрозділи Укрбюро Інтерполу здійснюють покладені на них завдання щодо протидії транснаціональної злочинності. Відповідно засобами організації діяльності організації Укрбюро Інтерполу є: цифровізація та взаємодія діяльності.
5
Гріненко, Я. В. "Збройні сили України як суб’єкт протидії злочинності". Науково-теоретичний журнал «Вісник Луганського державного університету внутрішніх справ імені Е.О. Дідоренка» 3, № 87 (27 вересня 2019): 234–44. http://dx.doi.org/10.33766/2524-0323.87.234-244.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті наголошено на актуальності теми та обґрунтовано визначення основних пріоритетів організаційно-правових засад діяльності Збройних Сил України. Надано авторське бачення визначення категорії «система суб’єктів протидії злочинності». Охарактеризована сучасна система суб’єктів протидії злочинності та визначено місце Збройних Сил України в цій системі. Охарактеризований сучасний стан нормативно-правового регулювання Збройних Сил України у сфері протидії злочинності.
6
Доценко, О. С. "Основні підходи до порядку забезпечення суб’єктів протидії організованій злочинності інформаційно-аналітичною інформацією". Прикарпатський юридичний вісник, № 1(30) (13 липня 2020): 67–71. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v0i1(30).518.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розглянуто необхідність, значення, вимоги і методичні підходи до забезпечення суб’єктів протидії організованій злочинності інформаційно-аналітичною інформацією. Визначено, що успішна протидія орга-нізованій злочинності повинна базуватися на глибоко-му і всебічному аналізі, оцінці різних явищ, процесів, факторів, необхідності використання усіх джерел от-римання інформації про організовану злочинність.Звернута увага на те, що проаналізована інформа-ція за своїм обсягом, змістом і термінами надання за-лежить від рівня суб’єктів протидії організованій зло-чинності. Така інформація за своїм змістом повинна надаватися в такому вигляді, щоб на її основі суб’єкти протидії організованій злочинності могли приймати необхідні управлінські рішення.Узагальнено стан дослідження інформаційно-ана-літичного забезпечення протидії організованій злочин-ності вітчизняними науковцями.Проаналізовано вимоги до управлінських рішень, які приймаються на підставі інформаційно-аналітич-ного забезпечення різними суб’єктами управління в тому числі і протидії організованій злочинності.Звернута увага на стан інформаційно-аналітичної діяльності в підрозділах кримінальної поліції терито-ріальних органів поліції, в тому числі і стану протидії організованій злочинності. Визначено причини фор-мального ставлення до таких аналізів.Визначено та розглянуто основні етапи здійснення інформаційно-аналітичної діяльності, які поділено на: теоретичний, підготовчий, збір та обробку матеріалів, аналіз отриманих даних, підготовку і видання підсум-кового документа.Запропоновано доповнення до Кримінального про-цесуального кодексу України щодо закріплення норми, яка б зобов’язувала суб’єктів досудового розслідування та оперативно-розшукової діяльності під час здійснен-ня своєї діяльності виявляти, вивчати та аналізувати причини й умови вчинення злочинів, особливо органі-зованої злочинності, період, причини і умови існуван-ня організованих злочинних формувань та вживати заходів щодо усунення цих причин і умов.Наголошено, що наскільки буде якісним інформа-ційно-аналітичне забезпечення суб’єктів протидії орга-нізованій злочинності, настільки будуть правильними чи хибними управлінські рішення, а відтак і результа-ти протидії організованій злочинності.
7
БУТЕНКО, В. Б. "СУЧАСНИЙ ПОГЛЯД НА СИСТЕМУ СУБ’ЄКТІВ ПРОТИДІЇ ЗЛОЧИННОСТІ". Європейські перспективи, № 3 (2021): 115–20. http://dx.doi.org/10.32782/ep.2021.3.17.
Повний текст джерела
8
БУТЕНКО, В. Б. "КЛАСИФІКАЦІЯ СУБ’ЄКТІВ ПРОТИДІЇ ЗЛОЧИННОСТІ: НАУКОВО-МЕТОДОЛОГІЧНИЙ АНАЛІЗ". Наше право, № 1 (2022): 111–17. http://dx.doi.org/10.32782/np.2022.1.16.
Повний текст джерела
9
Доценко, О. С. "ОКРЕМІ ПИТАННЯ ВДОСКОНАЛЕННЯ ФУНКЦІОНАЛЬНО-ОРГАНІЗАЦІЙНОЇ СТРУКТУРИ СУБ’ЄКТІВ ПРОТИДІЇ ОРГАНІЗОВАНІЙ ЗЛОЧИННОСТІ". South Ukrainian Law Journal, № 2 (2020): 25–30. http://dx.doi.org/10.32850/sulj.2020.2.5.
Повний текст джерела
10
Сливка, М. М. "ПОНЯТТЯ, ПРИНЦИПИ ТА РОЛЬ ВЗАЄМОДІЇ СУБ’ЄКТІВ ОХОРОНИ НАВКОЛИШНЬОГО ПРИРОДНОГО СЕРЕДОВИЩА". Прикарпатський юридичний вісник, № 2(27) (27 січня 2020): 148–51. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v0i2(27).206.
Повний текст джерелаАнотація:
Статтю присвячено дослідженню поняття та визна-ченню ознак взаємодії суб’єктів охорони навколишньо-го природного середовища.Сформульовано визначення поняття «взаємодія суб’єктів охорони навколишнього природного середо-вища» – це врегульована нормами адміністративного права діяльність суб’єктів охорони навколишнього природного середовища, заснована на засадах взаємо-допомоги та партнерства, зумовлена спільною метою і завданням та спрямована на забезпечення екологічної безпеки громадян і недопущення шкідливих впливів на довкілля.Визначено принципи взаємодії суб’єктів охорони навколишнього природного середовища як закріпле-ні в нормах права керівні ідеї, начала, які визначають та спрямовують діяльність суб’єктів цієї взаємодії задля належного виконання ними поставлених завдань. Виокремлено пріоритетні принципи взаємодії суб’єктів охорони навколишнього природного середо-вища: протидії екологічним правопорушенням, забез-печення екологічної безпеки громадян, партнерства та взаємодопомоги, швидкого реагування та притягнення винних до відповідальності, альтернативності вибору покарання, взаємоконтролю, невідворотності покаран-ня за неналежне виконання покладених обов’язків.Встановлено, що взаємодія суб’єктів охорони навколишнього природного середовища відіграє важ-ливу роль, оскільки: 1) дозволяє своєчасно виявляти екологічні правопорушення та вживати відповідні за-ходи впливу до порушників природоохоронних норм; 2) забезпечує ефективне та оперативне вирішення на-гальних проблем у сфері охорони довкілля; 3) об’єднує потенціал учасників взаємодії та стимулює до пошуку новаторських методів боротьби з екологічними право-порушеннями; 4) сприяє зменшенню кількості вчинен-ня екологічних правопорушень тощо.
11
Грідіна, Наталія. "ВЗАЄМОДІЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ ПОЛІЦІЇ УКРАЇНИ З ДЕРЖАВНИМИ ТА ГРОМАДСЬКИМИ ІНСТИТУЦІЯМИ ЩОДО ПРОТИДІЇ ГЕНДЕРНО ОБУМОВЛЕНОМУ НАСИЛЬСТВУ: ПОНЯТТЯ, ЗАВДАННЯ Й ПРИНЦИПИ". KELM (Knowledge, Education, Law, Management) 2, № 8 (13 липня 2021): 114–21. http://dx.doi.org/10.51647/kelm.2020.8.2.18.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті здійснено науковий аналіз позицій учених щодо розуміння терміна «взаємодія» з метою подальшого з’ясування розуміння взаємодії Національної поліції України з державними та громадськими інсти- туціями щодо протидії гендерно обумовленому насильству. Запропоновано під взаємодією Національної поліції України з державними та громадськими інституціями щодо протидії гендерно обумовленому насильству роз- глядати визначену нормативно-правовими актами, узгоджену діяльність уповноважених підрозділів Національ- ної поліції України, які здійснюють заходи щодо протидії гендерно обумовленому насильству й інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування, населення, територіальних громад і громадських об’єднань з метою забезпечення протидії гендерно обумовленому насильству. Принципи взаємодії Національної поліції України з державними та громадськими інституціями щодо протидії гендерно обумовленому насильству запропо- новано розподілити на дві групи – загальні принципи (ті, які стосуються діяльності Національної поліції України й інших органів державної влади), і спеціальні (принципи, на яких має ґрунтуватися діяльність суб’єктів, безпо- середньо спрямована на запобігання та протидію гендерно обумовленому насильству).
12
Грицишен, Димитрій. "ЕКОНОМІЧНА ЗЛОЧИННІСТЬ ЯК ЗАГРОЗА ДЕРЖАВНІЙ БЕЗПЕЦІ: СУТНІСТЬ ТА ЗАСОБИ ПРОТИДІ". Public management 25, № 5 (29 грудня 2020): 75–83. http://dx.doi.org/10.32689/2617-2224-2020-5(25)-75-83.
Повний текст джерелаАнотація:
Розглянуто економічну злочинність як загрозу державній безпеці, що охоплює сукупність різних видів навмисних посягань на економічні відносини, що охороняються державою незалежно від форми власності і видів діяльності суб’єктів, які виконують певні функції у сфері виробництва, обміну, обслуговування, а також осіб, пов’язаних з регулюванням цієї діяльності. Поширення кризових явищ в економіці багатьох країн світу у зв’язку з поширенням пандемії Covid-19, загострення політико-економічних відносин із Росією, анексія АР Крим, самопроголошення нових утворень на території Донецької та Луганської областей спричинили підвищення рівня економічної злочинності та тіньової економіки в Україні. Наслідки економічної злочинності для державної безпеки є настільки вагомими, що їх можна визначати як детермінанти дієвості економічної системи держави та можливості її існування в майбутньому. Економічна злочинність є своєрідним каталізатором формування держави та інститутів державного управління. Відповідно до цього мають трансформуватися методи боротьби з економічною злочинністю, розвиватися правові механізми державного управління, видозмінюватися діяльність державних інституцій, на які покладені функції виявлення економічних злочинів та притягнення до відповідальності винних осіб. У сучасному глобалізованому світі одним з дієвих засобів боротьби з економічною злочинністю є фінансові розслідування, які охоплюють комплекси заходів протидії розкраданням державних фінансів, кіберзлочинності, виявам корупції, ухиленню від сплати податків, легалізації злочинних доходів, фінансуванню тероризму тощо. Окреслено найбільш поширені в Україні та світі економічні злочини, що становлять найбільшу загрозу державній безпеці. Розроблено модель державно-управлінських аспектів запобіганню та протидії економічній злочинності як загрозі державній безпеці.
13
Дєточка, А. Ю. "ДО ХАРАКТЕРИСТИКИ ЗАВДАНЬ ДЕРЖАВНОЇ СЛУЖБИ ПРАВООХОРОННОГО ХАРАКТЕРУ". Juridical science, № 2(104) (15 липня 2021): 123–29. http://dx.doi.org/10.32844/2222-5374-2020-104-2.15.
Повний текст джерелаАнотація:
Актуальність статті полягає в тому, що правоохоронна функція, як напрям діяльності держави, спрямовано на вирішення основних завдань, пов’язаних із забезпеченням охорони конституційного ладу, прав та свобод громадян, законності та правопорядку, що проголошується Конституцією України. Тож для нормального функціонування держави, повноцінного ви- конання нею своїх завдань та реалізації основних прав і свобод людини, її життя і здоров’я, честі і гідності, недоторканності і безпеки, створюють- ся державні органи, які є складовими механізму держави. Сутність будь-я- кого об’єкта, суб’єкта чи явища визначається у процесі встановлення мети та завдання його створення та діяльності. Саме вони є тією основою, що забезпечує аналіз своєрідних ознак певного явища, його взаємодію з інши- ми категоріями та місце в системі понять. Цінність категорій «мета та завдання» проявляється як у характеристиці реальних дій суб’єктів пра- вового регулювання, так і при з’ясуванні залежності між нормами права, правовідносинами, юридичними актами у певному соціальному контексті. У статті, спираючись на аналіз наукових поглядів вчених та норм чинного законодавства, окреслено коло завдань державної служби правоохоронно- го характеру. Наголошено, що ті завдання, які ставляться перед службами правоохоронного характеру залежать від сучасних реалій, цілей та пріори- тетів, які ставить перед собою держава, серед яких можна виділити по- треби та інтересів суспільства, його економічних можливостей, професіо- налізму державних службовців і структур та ін. Визначено, що до головних завдань правоохоронної системи взагалі слід віднести такі: охорона кон- ституційного ладу, суверенітету та територіальної цілісності держави; забезпечення та охорона прав та свобод людини і громадянина, інтересів суспільства і держави в цілому від протиправних посягань; боротьба та протидія злочинності, застосовуючи при цьому заходи з виявлення, попе- редження та припинення здійснення злочинів; сприяння вдосконаленню всієї системи права України, як національного законодавства, так і в галузі діяльності державної служби правоохоронного характеру (діяльність яких спрямована на виконання функції держави (зокрема правоохоронну).
14
Путілова, С. А. "ПРОЦЕСУАЛЬНИЙ ПОРЯДОК ВИКОНАННЯ ЗАПИТУ (ДОРУЧЕННЯ)ПРО МІЖНАРОДНО-ПРАВОВУ ДОПОМОГУ НА ТЕРИТОРІЇ УКРАЇНИ". Прикарпатський юридичний вісник 2, № 4(29) (22 квітня 2020): 207–11. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v2i4(29).465.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розглянуто окремі аспекти кримінального процесуального порядку виконання запиту про міжна-родно-правову допомогу на території України. Розгля-нуто ключові критерії нормативного врегулювання кри-мінальної процесуальної процедури виконання запиту про міжнародно-правову допомогу. Наголошено на важ-ливості дотримання збалансованого підходу із дотри-манням прав та інтересів людини й громадянина, а та-кож інтересів держави під час вирішення питання щодо виконання запиту (доручення) про міжнародно-правову допомогу. Зосереджено увагу важливості вчасної опти-мізації чинних кримінальних процесуальних норм, що регулюють питання у сфері міжнародної взаємодії в ме-жах кримінального провадження. Зроблено висновок, що сфера міждержавної взаємодії щодо розкриття зло-чинів є вкрай важливим сегментом міждержавних від-носин. Це твердження набуває особливої актуальності в умовах глобалізації сучасного світу, що, відповідно, впливає на збільшення показників транснаціональної злочинності. За цих умов оперативна взаємодія між дер-жавами щодо протидії та попередженню злочинності може стати тим самим важливим форпостом на шляху зростання показників транснаціональної злочинності. Одним з обов’язкових та необхідних факторів ефектив-ної взаємодії між державами виступає належне норма-тивне визначення подібних міждержавних відносин. Цей аспект, без жодних сумнівів, стосується й сфери внутрішнього законодавства кожної з держав сторін подібних угод та, відповідно, учасників міждержавних відносин у сфері взаємодії щодо розкриття злочинів. У контексті зазначеного вітчизняний законодавець має оперативно реагувати на зміни в кон’юнктурі розвитку сучасного світу та специфіки міждержавних відносин, які також мають урегульовуватись з урахуванням ви-мог сьогодення, що сприятиме якомога ефективній вза-ємодії між державами як у сфері протидії та боротьби зі злочинністю загалом, так і в кримінальній процесуаль-ній сфері зокрема щодо вирішення питань, пов’язаних з виконанням запитів (доручень) про міжнародно-право-ву допомогу на території нашої держави.
15
САМОЙЛЕНКО, ОЛЕНА. "Протидія кримінальним правопорушенням, учиненим у кіберпросторі, як новий напрям криміналістики". Право України, № 2021/08 (2021): 131. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2021-08-131.
Повний текст джерелаАнотація:
Діяльність із розслідування кримінальних правопорушень потребує реалізації широкого кола завдань правоохоронних органів, серед яких одним з основ них завдань визнається протидія кримінальним правопорушенням. Сьогодні середовищем вчинення більшості останніх є кіберпростір. Телекомунікаційна мережа, комп’ютерна інформація та інші елементи такого середовища будуть предметом, знаряддям та/або засобом широкого кола злочинних посягань – від сфери національної безпеки до відносин власності. Десятиліттями в криміналістиці приділялася увага проблемам розслідування лише тих діянь, які докладно описані як кіберзлочини в Конвенції про кіберзлочинність, що, звісно, не відповідало умовам часу. Метою статті є дослідження протидії кримінальним правопорушенням, учиненим у кіберпросторі, як нового напряму криміналістичної науки. У статті визначені й описані складнощі, що виникають на шляху успішності теоретичних розробок, і перспективи дослідження окремих структурних одиниць визначеного наукового напряму. Встановлено, що структурно науковий пошук учених у цьому напрямі можна активізувати для вирішення двох груп завдань: 1) формування концептуальних засад протидії таким правопорушенням; 2) визначення структурних одиниць вказаного напряму, зокрема напрямів формування методик розслідування кримінальних правопорушень, учинених у кіберпросторі; відповідно, розроблення останніх. У результаті аналізу криміналістичної діяльності з протидії злочинності та на підставі наявних розробок у галузі філософії, кібернетики та телекомунікаційних технологій конкретизовані вихідні загальнотеоретичні положення у досліджуваному науковому напрямі криміналістики. По-перше, виокремлено два рівня злочинної діяльності у кіберпросторі, зокрема: 1) сукупність одиничних злочинів, що мають взаємозв’язок за розвитком; 2) злочинні технології. По-друге, криміналістичну класифікацію цієї множини правопорушень визнано підґрунтям розроблення комплексної методики (теоретико-методичних засад) розслідування кримінальних правопорушень, учинених у кіберпросторі. По-третє, обґрунтовано, що полімотивованість злочинної діяльності у кіберпросторі є принциповим підходом при розв’язанні питань оптимізації протидії відповідній категорії правопорушень. По-четверте, спільний аналітичний підхід до процесу протидії кібрзлочинам уповноважених на це суб’єктів і ситуаційну обумовленість визнано ключовими аспектами побудови та реалізації тактичних операцій при розслідуванні кримінальних правопорушень, учинених у кіберпросторі.
16
Боровик, А. В., та М. М. Макаренко. "ПОНЯТТЯ, СУТНІСТЬ ТА КЛАСИФІКАЦІЯ АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВИХ МЕТОДІВ ДІЯЛЬНОСТІ НАЦІОНАЛЬНОЇ ПОЛІЦІЇ УКРАЇНИ". Знання європейського права, № 1 (27 квітня 2021): 60–65. http://dx.doi.org/10.32837/chern.v0i1.174.
Повний текст джерелаАнотація:
Пріоритет прав та свобод людини в умовах сьогодення вимагає від поліції використання якісно нових методів діяльності, які повинні відповідати сучасним умовам розвитку держави та у своїй послідовності і сукупності позитивно впливати на ефективне виконання поліцією покладених завдань. Метою статті є дослідження наявних док- тринальних положень щодо визначення сутності адміністративно-правових методів та методів діяльності Національної поліції з метою формування власного їх визначення, а також аналіз основних адміністративно-правових методів у діяльності поліції - переконання та примусу. У статті проаналізовано та узагальнено наукові підходи визначень «адміністративно-правові методи» та «методи діяльності Національної поліції». Сформовано уявлення про адміністративно-правові методи діяльності Національної поліції України, визначено авторське поняття, вказано їх ознаки та класифікацію. Крізь призму пріоритетних напрямків діяльності поліції розкрито основні методи: переконання та примус, а також виокремлено метод заохочення. З’ясовано, що метод переконання в діяльності Національної поліції використовується під час виконання завдань у межах визначеної компетенції. Тому, виконуючи рішення чи застосовуючи правові норми у своїй діяльності, працівник поліції повинен переконатися, що суб’єкт знає свої права і обов’язки, а також має можливість добровільно виконати вимоги чинного законодавства. Визначено, що метод переконання можна визначити як систему заходів виховного та заохочувального характеру, що спрямоване на формування в об’єкта звички добровільно, тобто через внутрішнє визнання, виконувати вимоги норм права. Ключовою ознакою, яка виділяє зазначений метод, є його добровільний характер, а головною метою є формування у свідомості почуття переконання в необхідності дотримання встановлених норм. Зроблено висновок, що важливість значення адміністративно-правових методів у діяльності поліції полягає в тому, що на поліцію як центральний орган виконавчої влади покладено обов’язок щодо забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку. Тому їх правильне застосування відіграє особливе значення в побудові стосунків поліції із громадськістю, сприяє розбудові міцної взаємодії останніх та є запорукою розвитку стабільної, розвиненої та правової держави.
17
НІКІФОРЕНКО, ВОЛОДИМИР. "Узагальнення історичних періодів формування та розвитку в Україні системи інтегрованого управління кордонами". Право України, № 2020/07 (2020): 260. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2020-07-260.
Повний текст джерелаАнотація:
Забезпечення ефективності системи управління державним кордоном у контексті реалізації державної політики у сфері інтегрованого управління кордонами потребує поглибленого пізнання і розуміння змінних станів об’єктів безпеки державного кордону та суб’єктів інтегрованого управління кордонами. Метою статті є узагальнення історичних періодів формування та розвитку в Україні системи інтегрованого управління кордонами. У статті наведено основні етапи розвитку в Україні прикордонної політики та запровадження європейських механізмів інтегрованого управління кордонами. Окреслено основні проблеми та напрями діяльності щодо зміцнення прикордонної безпеки. При визначенні етапів розвитку прикордонної політики врахований національний досвід із питань: удосконалення законодавчої і нормативно-правової бази України у прикордонній сфері; імплементації європейських механізмів інтегрованого управління кордонами; виконання прикордонним відомством правоохоронних повноважень; запровадження кримінального аналізу та аналізу ризиків. Акцентовано увагу, що запровадження механізмів інтегрованого управління кордонами обумовлено необхідністю знаходження компромісу між підвищенням свободи пересування через державний кордон осіб, транспортування товарів та забезпечення адекватної протидії транскордонній злочинності. Наведено основні наукові категорії, що використовуються у теорії інтегрованого управління кордонами. Зокре ма: механізми інтегрованого управління кордонами; принципи прикордонної політики; підстави, повноваження та способи діяльності її суб’єктів; об’єкти інтегрованого управління кордонами; методи та інструменти інтегрованого управління кордонами; функції інтегрованого управління кордонами; модель охорони державного кордону та її базові складові; система показників та індикаторів ефективності реалізації прикордонної політики; системи удосконалення якості прикордонногоменеджменту та соціальної відповідальності. Відзначено, що залишаються недостатньо дослідженими: методологія інтегрованого управління кордонами; механізми та інструменти реалізації прикордонної політики; модель охорони державного кордону та її базові складові; процедури та технології прикордонного менеджменту; система показників та індикаторів ефективності реалізації прикордонної політики. Акцентовано увагу щодо необхідності удосконалення: розподілу завдань і функцій між суб’єктами забезпечення прикордонної безпеки; приведення завдань і функцій Державної прикордонної служби України у відповідність до її місії; імплементації у прикордонному менеджменті рекомендацій міжнародних стандартів щодо постійного удосконалення якості діяльності та соціальної відповідальності організацій. На основі історичного аналізу передумов формування та розвитку в Україні систе ми інтегрованого управління кордонами в процесах державотворення встановлено шість історичних періодів, які суттєво відрізнялися принципами організації охорони державного кордону, а також розкрито зміст кожного з наведених періодів.
18
Климюк, І. М. "Концептуальні підходи, спрямовані на запобігання поширенню наркозлочинності". Актуальні проблеми держави і права, № 83 (6 лютого 2020). http://dx.doi.org/10.32837/apdp.v0i83.119.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті здійснено дослідження міжнародних та національних позицій правників та науковців, щодо запобігання розповсюдженню злочинності у сфері обігу наркотичних, психотропних речовин, їх аналогів та прекурсорів. Окреслено принципи на яких ґрунтується розробка компонентів скорочення попиту на наркотики. Встановлено елементи, необхідні для формування комплексних програм зниження, знищення та попередження наркотичної злочинності; окреслено напрями, у яких слід працювати аби знизити по-пит на наркотики. У роботі досліджено досвід зарубіжних країн, базуючись на якому зроблено спробу створити план, реалізація якого приведе до зниження кількості залежних від наркотично-містких ре-човин, попередить виникнення бажання вживати наркотики та сприятиме знищенню існуючої міжна-родної наркосистеми – організованої торгівлі наркотиками. До основних позицій плану скорочення попиту на наркотики належать заходи, які необхідно про-вести у наступних напрямах: 1. Посилення ефективності міжнародного співробітництва у боротьбі з незаконним обігом наркотичних та психотропних речовин, їх аналогів та прекурсорів; 2. Проведення «гармонізації» та «уніфікації» національного законодавства, спрямованого на подолання наркотизму з міжнародними нормами у цьому напрямі. У науковому дослідженні проведено аналіз діяльності учасників міжнародної організації – Орга-нізації Об’єднаних Націй у частині зниження рівня світового наркотичного бізнесу. 3. Взаємодія пра-воохоронних органів України з компетентними органами зарубіжних держав щодо вирішення питань боротьби з наркотичною злочинністю; 4. Посилення контролю над внутрішніми кордонами держави; 5. Проведення роботи з населенням, у тому числі шляхом їх залучення до протидії наркотизму на на-ціональному рівні; 6. Залучення усіх державних інституцій у напрямі зниження рівня наркотичної злочинності; 7. Створення преференцій для суб’єктів, що ведуть боротьбу з розповсюдженням нарко-тиків; 8. Запровадження нових методик медичного впливу; 5. Реформування кримінального законо-давства у сфері обігу наркотичних та психотропних речовин, їх аналогів та прекурсорів.
19
ШЕВЧУК, ВІКТОР. "Криміналістична інноватика як доктринальний напрям у криміналістиці". Право України, № 2021/08 (2021). http://dx.doi.org/10.33498/louu-2021-08-114.
Повний текст джерелаАнотація:
У криміналістичній доктрині та практиці протидії злочинності проблеми створення, впровадження та застосування інновацій у практичній діяльності органів кримінальної юстиції завжди були й залишаються найважливішими завданнями криміналістики. Теорія та практика свідчить про те, що в реаліях сьогодення у криміналістиці нині повинна існувати система наукових положень, об’єднаних у криміналістичну теорію, що забезпечують перехід із системи наукового знання і запровадження їх у практичну діяльність з метою оптимізації процесу реалізації криміналістичних рекомендацій. Таку теорію пропонують називати “криміналістична інноватика”. Тому в сучасних умовах назріла необхідність розроб лення криміналістичної інноватики як окремої криміналістичної теорії та нового доктринального напряму криміналістики. Метою статті є дослідження теоретико-методологічних засад криміналістичної інноватики як нового доктринального напряму у криміналістиці, визначення поняття цієї криміналістичної категорії, функцій, завдань, виокремлення найперспективніших напрямів подальших наукових досліджень та ефективне впровадження положень цієї наукової концепції у практику правозастосування. Особливої уваги сьогодні заслуговують дослідження криміналістичної інноватики на підставі загальнотеоретичних підходів, що забезпечують пояснення й обґрунтування таких фундаментальних першооснов будь-якої окремої наукової теорії, як її генеза, сутність, факт, гіпотеза й теоретична побудова. Аналізуючи сучасний стан наукових розробок означеної проблематики, вбачаємо, що процес побудови криміналістичної інноватики як окремої криміналістичної теорії поки що не можна визнати завершеним із причин значної кількості неузгоджених, нерозроблених та дискусійних питань. У сучасних умовах концепція криміналістичної інноватики нині ще не досягла рівня окремої криміналістичної теорії і перебуває на стадії формування. Обґрунтовується, що у криміналістиці натепер створено наукові передумови для розроблення та формування криміналістичної інноватики і такі дослідженняв сучасних умовах являють собою перспективний інноваційний напрям розвитку криміналістики, що потребує подальших наукових розробок. Криміналістичну інноватику слід розглядати як науковий напрям, а також як специфічну діяльність уповноважених законом суб’єктів. Криміналістична інноватика як наукова концепція має яскраво виражений синтетичний характер, а її створення є результатом дії закону інтеграції та диференціації знань у криміналістиці. Практичне застосування криміналістичних інновацій здійснюється спеціальними суб’єктами, що забезпечує кваліфікованість, ефективність і результативність використання розроблених і впроваджених у практику інноваційних засобів. При цьому суб’єктами криміналістичної інноватики у відповідних видах і формах її застосування є слідчий, експерт, прокурор, суддя, співробітники оперативних підрозділів. Методологічним підґрунтям розроблення і впровадження криміналістичних інновацій у правозастосування є діяльнісний, системно-структурний і технологічний підходи, використання яких є перспективними для формування криміналістичної інноватики. Комплексний підхід у розробленні та формуванні криміналістичної інноватики є методологічним фундаментом для подальших досліджень цієї проблематики.