Добірка наукової літератури з теми "Взаємовідносини міжособистісні"

У статті розглянуто психологічні особливості впливу темпераменту на міжособистісні стосунки підлітків. Представлено та проаналізовано результати емпіричного дослідження впливу темпераменту на особистісні стосунки з подальшою статистичною обробкою даних. Методи:при дослідженні використані методи математичноі статистики (кореляційний аналіз за Пірсоном) та наступні психодіагностичні методики: методика на визначення типу темпераменту Г. Айзенка; методика «Формула темпераменту А. Белова»; методика діагностики міжособистісних відносин Т. Лірі; соціометрія. Результати. У результаті теоретичного аналізу проблеми дослідження впливу темпераменту на міжособистісні стосунки підлітків у науковій літературі визначено, що властивості темпераменту у підлітковому віці можуть впливати на характер міжособистісних стосунків. Стосунки і відносини з іншими людьми важливі і актуальні для людини будь-якого віку. Проте їх значимість посилюється саме в підлітковому віці. Підлітковий період є сензитивним до розширення та збагачення стосунків з ровесниками. Подано методики емпіричного дослідження темпераменту та міжособистісних стосунків. У результаті емпіричного дослідження та кореляційного аналізу встановлено, що існує взаємозв’язок між темпераментом та міжособистісними стосунками підлітків. У результаті кореляційного аналізу визначено, що для осіб із типом темпераменту сангвініка властивими є доброзичливий тип взаємовідносин, соціометричний статус «лідер» та «з частим вибором», та менше виражені підозрілий, залежний типи міжособистісних стосунків. Для осіб із типом темпераменту холерика властивими є авторитарний, егоїстичний, агресивний, підпорядковуючий типи взаємовідносин, соціометричний статус «лідер». У меншій мірі проявляються підозрілий, залежний, доброзичливий та альтруїстичний типи взаємовідносин. Для осіб із типом темпераменту флегматика та меланхоліка властивими є підозрілий, залежний та альтруїстичний типи взаємовідносин, соціометричний статус «ізольований» та «зневажений». У меншій мірі проявляються авторитарний, егоїстичний, агресивний та підпорядковуючий типи міжособистісних стосунків. На підставі отриманих даних зроблено висновок про необхідність подальших досліджень, спрямованих на пошук впливу різних детермінант на міжособистісні стосунки підлітків з метою глибшого аналізу порушеної проблематики. Висновки. У результаті кореляційного аналізу встановлено, що темперамент може бути пов’язаний із міжособистісними стосунками підлітків. Ключові слова: темперамент,відносини, стосунки, підлітковий вік, психобіологічна властивість, поведінка.

Проблема взаємодії особистості та соціуму, організації життєвого середовища для розвитку творчої особистості є важливою. Актуальність дослідження пов’язана із потребою зберегти та розвинути творчу обдарованість дитини на всіх етапах розвитку, що вирішує нагальне завдання формування творчого потенціалу суспільства. Мета дослідження полягає у вивченні соціально-психологічної інтеграції обдарованих учнів у системі міжособистісних відносин групи. Застосовано методи теоретичного аналізу, узагальнення та систематизації результатів наукових досліджень. Результати. Визначено, щопсихологічні труднощі взаємодії обдарованих підлітків з різними видами здібностей та педагогів мають якісно різний характер. Відносини міжособистісної значимості, що характеризують соціальну ситуацію розвитку обдарованої особистості, практично на всіх етапах її руху до соціальної зрілості, мають специфічний характер порівняно з взаємовідносинами «звичайних» дитини, підлітка, юнака зі своїм референтним оточенням. Висновки. З’ясовано, що характер впливу соціального оточення на прояв обдарованості особистості може бути як позитивним, так і негативним, гальмуючим. Для всіх видів обдарованих учнів значущими є міжособистісні відносин з педагогом. Розуміння типології обдарованості є першим та необхідним кроком вчителя для конкретної роботи з обдарованими учнями, справжньої допомоги у розвитку, реалізації їх можливостей. Показано, що при розв’язанні проблеми інтеграції обдарованого учня у шкільне середовище, важливими є положення соціально-психологічної моделі входження особистості до референтної групи. Визначено, що важливими для успішної адаптації обдарованих дітей є індивідуально-психологічні характеристики, зокрема, емоційна стійкість, висока толерантність до фрустрації, доброзичливе ставлення до оточуючих, позитивне самоставлення.

Вища школа як один з найважливіших соціокультурних інститутів суспільства зобов’язана підготувати нове покоління до активної участі в усіх суспільних процесах. Перед викладачами закладів вищої освіти постає надзвичайно відповідальне завдання: взяти юнаків і дівчат з їхніми задатками, інтересами, особливостями пізнавальних та емоційно-вольових процесів і підготувати їх до рівня висококваліфікованих фахівців, здатних реалізувати набуті знання, практичні уміння, знайти своє місце у професії.Розглянуто питання взаємовідносин педагогічного працівника зі співробітниками та керівництвом закладу вищої освіти. На основі зібраних даних щодо виникнення та подолання конфліктних ситуацій на рівні «викладач», створено базу даних для дослідження системи міжособистісних конфліктів у закладі вищої школи. Використовуючи метод статистичного аналізу й метод аналітико-синтетичної обробки інформації, охарактеризовано та наведено найбільш типові конфлікти, визначаючи об’єкт і особливості протидіючих сторін, узагальнено характер і причини їх появи. Наголошено, що конфлікт, це явище суспільного життя, суть виникнення та вирішення якого залежить від множинності факторів нашого існування. За своєю природою конфлікти в освітніх організаціях є переважно міжособистісними. Основою таких конфліктів може бути, зазвичай, матеріальне або ціннісне протиріччя. Підсумовано, що частину конфліктів можна ефективно вирішити, налагодивши попереджувальні заходи або зробивши все для швидкого розв’язання конфліктної ситуації. Однак тривалі нерозв’язані конфлікти здатні дуже негативно впливати на міжособистісні стосунки, соціально-психологічний клімат у колективі, емоційні стани і настрій. Визначивши, що найкращим методом налагодження ефективної взаємодії педагогічного працівника з колективом та керівництвом закладу вищої освіти є уникнення конфліктів, сформульовано шляхи забезпечення запобігання, виявлення та врегулювання конфліктних ситуацій. Запропоновано також методи їх попередження та вирішення. Зазначено, що такі напрацювання в перспективі можуть теоретичним підґрунтям для формування внутрішньо-інституційного нормативного документа. Ключові слова: конфліктна ситуація, конфлікт, педагог, керівник, заклад вищої освіти, причина конфлікту, об’єкт конфлікту, методи вирішення.

Дослідження присвячене темі комунікативних властивостей студентів- психологів, що схильні до лідерства. Тема дослідження зумовлена популярністю спеціальності «Психологія», що зростає, і необхідністю вдосконалення освітніх програм не тільки в напрямі забезпечення ключових фахових компетентностей, а й у напрямі розвитку soft skills, до яких відносяться лідерство та комунікативні здібності. Акцент робиться на необхідності визначення особливостей комунікативних особливостей майбутніх психологів схильних до лідерства з метою подальшої розробки індивідуалізованих програм розвитку лідерства студентів цього професійного напрямку. У дослідженні взяли участь 60 студентів 3–4 курсів, що навчаються на освітній програмі «Психологія». У дослідженні використані методики: багатофакторний опитувальник лідерства Б. Басса, методика діагностики міжособистісних відносин Т. Лірі, п’ятифакторний опитувальник особистості Р. Маккрає і Т. Коста. За результатами дослідження визначено, що більшість студентів має середній рівень лідерських якостей. Усі фактори трансформаційного лідерства добре розвинені в психологів, але найбільше виражені вплив та управління. Домінуючими типами міжособистісних взаємовідносин у студентів із високим рівнем лідерства є авторитарний і товариський стиль, а з низьким – товариський та альтруїстичний. Особистісні характеристики психологів: із високим рівнем лідерства: екстраверсія (оптимістичні, активні й енергійні), прихильність (добрі та чуйні); з низьким рівнем: інтроверсія (не впевнені в собі, замкнуті й розсудливі), відособленість (самостійні, незалежні й холодні в ставленні до інших). В обох досліджуваних групах виявлені самоконтроль (відповідальні, точні й наполегливі), емоційна стійкість (емоційно зрілі, спокійні й реалістичні) та експресивність (емоційність і легке ставлення до життя).

У статті розкрито актуальність проблеми формування ціннісних орієнтацій дітей дошкільного віку засобами родинного виховання. Зауважено, що родина як первинний осередок суспільства і концентрація всієї сукупності соціальних відносин, є важливим засобом виховання і сферою формування ціннісних орієнтацій молодого покоління. Схарактеризовано роль сім’ї та взаємовідносин у родині, що обумовлюють формування морально-ціннісних орієнтацій дошкільників. Зазначено, що нова парадигма освіти вимагає нової моделі розвитку активної моральної свідомості, почуттів, поведінки дитини і дорослих; комунікативної, культурної, моральної і духовної компетентності дітей, педагогів і батьків; психолого-педагогічної компетентності педагогів і батьків, оснащення їх соціокультурними технологіями міжособистісної, внутрішньородинної та міжсімейної взаємодії, що дозволяють вирішувати актуальні завдання розвитку і виховання дитини, її навчання і соціалізації. Визначено низку понять у галузі ціннісних орієнтацій, які мають бути сформовані в дошкільника засобами родинного виховання, і запропоновано їх дефініції: моральні цінності, національні духовні і моральні цінності, основні і базові духовні цінності, пріоритетні духовні і моральні цінності, духовно-моральні цінності виховання української родини тощо.

У статті досліджується вчення Папи Бенедикта XVI та його погляди на суспільство ХХІ ст.: роль, яку відводив глава Католицької церкви людині, суспільству, державі та міжнародній спільноті в епоху глобалізації. Розглянуто принципи пропоновані Бенедиктом XVI для відносин у середині суспільства, державно-суспільних та міжнародних відносин в ХХІ столітті. Здійснено спробу окреслити парадигму Бенедикта XVI для суспільних взаємовідносин та міжнародної співпраці в період глобалізації. Розглянуто субсидіарну перспективу Бенедикта XVI для міжособистісних, суспільно-державних та міжнародних відносин. Виявлено, що саме збільшення участі особистості в суспільному житті – це основа розвитку благополучного суспільства, адже через соціальну активність, на думку Бенедикта XVI, особа змінюватиме свій соціальний статус та працюватиме на благо суспільства. Соціальна активність громадян створює виклик для влади, а саме – делегувати свої повноваження на нижчі рівні аж до простих громадян. На думку понтифіка, в глобалізованому суспільстві успіх держав залежить від здатності делегувати повноваження громадянам, тобто доручити побудову суспільного блага самим же громадянам. Окремо розкрито питання міжнародних відносин та співпраці. Бенедикт XVI закликає до управління глобалізацією та говорить про необхідність нового світового авторитету. Такий авторитет, на його думку, повинен керуватись у своїй діяльності принципом субсидіарності. У статті окреслено бачення глобальної влади та ролі громадянина і держави в період глобалізації.

Розкривається роль довіри в конструюванні форм і змісту сучасної соціальної роботи в громаді, яка б відповідала актуальному соціальному замовленню. Показано, що соціальна робота в громаді завдяки своїм повсякденним практикам наділена ресурсом трансформації міжособистісної довіри в інституційні форми соціальної довіри і, таким чином, спрямована на розв’язання комплексних соціальних проблем, зумовлених невизначеністю майбутнього в постмодерному суспільстві, що трансформується і переживає багаторівневу кризу. У міждисциплінарному науковому дискурсі феномен довіри “вплітається“ в тематику соціального капіталу та соціального благополуччя як їхня складова, умова і наслідок. Обстоюється думка, що об’єднавчий (від англ. bridging – “той, що будує мости”) соціальний капітал дає змогу мобілізувати додаткові ресурси людських відносин на основі довіри і зв’язків, тобто нарощування соціального капіталу спільноти зміцнює її, забезпечуючи згуртованість людей у громаді. Наголошується на тому, що чим більший радіус довіри (коло осіб чи соціальних груп, що становлять єдину систему довірчих стосунків), тим потужніший соціальний капітал громади. Представлено результати аналізу змісту групових дискусій і поділених рефлексій навколо феноменологічних смислів довіри та чинників, що впливають на становлення довіри і взаєморозуміння в місцевих громадах (дослідження здійснювалося на партисипативній основі під час фасилітації програми “Активні громадяни” Британської ради). На основі використання методології феноменологічного і конструктивістського підходів, методик партисипативного дослідження зроблено висновок про те, що взаємовідносини довіри є сутністю соціальної роботи в громаді і водночас її метою, засобом, принципом і ресурсом, а в контексті професійної діяльності – ще й важливою компетенцією.

У статті показано, шо суттєвими аспектами смисложиттєвих орієнтацій працівників управлінської сфери є соціальна взаємодія, ціннісне самоперетворення, взаємопроникнення процесів життєпроектування індивіда в його соціально-психологічний світ. Доведено, що уособлюючими для понять «смисложиттєві орієнтації» й «самоактуалізація» є цінності та цілі. Саме система цінностей визначає життєві цілі особистості й, власне, життєвий стиль опредмечує смисл життєдіяльності, механізмом реалізації смисложиттєвих орієнтацій є життєві плани та стратегії. Розкривається взаємозв’язок зазначених властивостей з самоактуалізацією й спрямованістю до саморозвитку, й виокремлюються соціально-психологічні параметри смисложиттєвих орієнтацій та самоактуалізації, висвітлюється їх змістовно-критеріальні принципи у працівників сфери управління. Смисложиттєві орієнтації розглядаються як складні психологічні утворення, що є підґрунтям міжособистісних взаємовідносин; превалюючи вектори самореалізації особистості; результат узгодження життєвих цілей та системи цінностей. Доведено, що саме система особистісних смислів сприяє самоактуалізації менеджера. Тобто, власне, ресурс, процес та результат є провідними складовими самоактуалізації фахівця управлінської сфери. Так, ресурс розподіляється на: особистісні ресури (особистісно-професйний потенціал: спрямованість, здібності, риси характеру, креативність тощо); управлінські ресурси (компетентність, управлінський досвід, управлінська позиція, задоволеність управлінською діяльністю, стиль управління тощо); організаційні ресурси (сфера діяльності організації, цілі, організаційна культура, психологічний клімат тощо); суспільні ресурси (умови розвитку суспільства, специфіка ринку праці тощо). У структурі процесу виокремлюються етапи від самовизначення й самовираження до особистісної самоактуалізації впритул до «акме». Здобутком самоактуалізації є особистісна й професійна зрілість; ефективність управлінської моделі й соціально-корисний результат організаційної політики компанії. Таким чином, самоактуалізація розглядається, як спрямованість працівника сфери управління щодо вдосконалення, реалізацію власних здібностей в процесі активності та діяльності, сприяє оформленню автентичності й цілісності особистості через її розкриття, усвідомлення та єдність усіх складових власної індивідуальності. Відповідно, процес становлення самоактуалізації особистості працівника сфери управління здійснюється завдяки набутту статусу суб’єкту індивідуального та соціального розвитку впродовж усього життєвого шляху. Ключові слова: життєвий шлях особистості, працівники сфери управління, самоактуалізація, самореалізація, смисложиттєві орієнтації.

Статтю присвячено теоретичному аналізу окремих психологічних аспектів формування психологічного клімату в спортивній дитячій групі. У теоретико-методологічному дослідженні були застосовані наступні методи: теоретичний аналіз, синтез, порівняння, узагальнення, систематизація основних положень психолого-педагогічної науки щодо соціально-психологічного клімату в дитячих спортивних групах для обґрунтування особливостей практичного формування психологічного клімату в дитячій спортивній групі. Визначено, що психологічний клімат у спортивній групі – це відносно стійке налаштування всієї команди, яке пронизує всю систему діяльності й формується на основі суб’єктивного задоволення характером міжособистісних стосунків спортсменів. Індикаторами психологічного клімату в спортивних групах є: ставлення юних спортсменів до навчально-тренувальної та змагальної діяльності; сформованість оптимальних особистісних якостей спортсменів; наявність психологічної сумісності; оптимальність впливів стилю керівництва тренера на клімат в групі тощо. Соціально-психологічний клімат у дитячій групі значно впливає на їх особистість, успішність у спільній діяльності з іншими членами групи (навчання, виховання, спорт, колективні творчі справи), на формування адекватної самооцінки, на створення сприятливої атмосфери міжособистісних взаємовідносин. Встановлено, що у процесі формування сприятливого клімату в дитячій спортивній групі важливою є робота педагогів та психолога, які повинні підтримувати дітей і допомагати у встановленні сприятливого психологічного клімату в їх колективі. При цьому найважливішою умовою формування позитивного або корекції несприятливого психологічного клімату є інтеграція здійснюваних на дитячу групу виховних впливів у єдину систему, що забезпечує безперервність цих процесів. Також для даної діяльності варто використовувати спеціальні форми, до яких відносяться: тематичні тренінгові заняття, орієнтовані на поліпшення групової атмосфери; ділові ігри, спрямовані на вироблення спільного колективного рішення; організація й проведення різних загальногрупових і суспільних заходів тощо. Література Бринзак, С. (2006). Психологічна сумісність та її оцінка в спортивній команді. Молода спортивна наука України : зб. наук. праць з галузі фіз. культури та спорту, 10(4), 36–40. Вінс, В., & Кангараєва, К. (2020). Особливості формування сприятливого психологічного клімату в спортивній дитячій групі в контексті впровадження інклюзивної освіти. Міжнародна наукова інтернет-конференція «Практична психологія в інклюзивному середовищі», (с. 207–212). Переяслав : Видавець Я.М. Домбровська. Гончаренко, В. (2019). Дослідження соціально-психологічного клімату футболістів на етапі попередньої базової підготовки. Слобожанський науково-спортивний вісник: Матеріали XІX Міжнародної науково-практичної конференції «Фізична культура, спорт і здоров’я: стан, проблеми та перспективи», 6К, 26–28. Кенані, С.Б. (2005). Індикатори психологічного клімату спортивної команди (Автореф. дис. канд. наук з фіз. виховання і спорту). Київ. Кричевский, Р.Л. (2009). Социальная психология малой группы. Москва : Аспект Пресс. Монахова, К.В. (2009). Влияние индивидуально-коррекционной работы на взаимоотношения в спортивной команде. Мир образования – образование в мире, 2, 253–259. Одорожа, С.М. (2016). Соціально-психологічні особливості відносин спортивної групи. Наукова конференція «Соціально-психологічний та філософський підхід до проблем сучасного суспільства», (м. Сєвєродонецьк, 8 лютого – 1 березня 2016 р.), (с. 112–113). Сєвєродонецьк : СНУ ім. В. Даля, Оксенюк, І. (2017). Значення факторів психологічної сумісності у взаємовідносинах між тренером та гравцями футбольної команди. Нова педагогічна думка, 3(91), 71–73. Палінічак, О.І. (н.д.). Шляхи формування оптимального психологічного клімату в педагогічному колективі. Режим доступу: http://www.library.kherson.ua/klas/18/pedagog_skarbnychka/metod_porady/palinichak.doc. Тулина, О.О. (2005). К вопросу о формировании коллектива учащихся. Сборник научных трудов Северо-Кавказского государственного технического университета. Серия «Гуманитарные науки», 2(14),129–135. Федик, О.В. (2013). Психологія спорту : матеріали для самопідготовки до семінарських занять для студентів спеціальності «Психологія». Івано-Франківськ : Інін.

Актуальність проблеми зіткнення суспільства взагалі та особистості зокрема з умовами карантинних обмежень внаслідок пандемії обумовило необхідність вивчення психологічних особливостей реагування людини на таку ситуацію. В статті, метою якої стало вивчення психологічних особливостей сприйняття ситуації навколо захворюваності на COVID-19, надається характеристика основних реакцій населення на пандемію. Результати показали, що існує щонайменше дві полярних точки зору стосовно впливу карантинних обмежень на життєдіяльність людини: 1) карантин змінив світосприйняття людини та її погляд на звичні для неї речі; 2) карантин нічого не змінив – все як було, так і залишилось. Встановлено, що під час дії обмежувальних заходів основними проблемами, з якими зіткнулись опитані респонденти, стали матеріальні труднощі та невизначеність ситуації. В даному випадку під невизначеністю ситуації мається на увазі не розуміння того, скільки така ситуація буде тривати, які ще обмеження можуть бути введені, як та чим вона завершиться. Згідно отриманих даних встановлено, що для першої групи найгострішими можна назвати питання, пов’язані з забезпеченням соціально-побутових потреб, що може стати непрямим маркером незадоволеної потреби в безпеці. Для більшості опитаних другої групи на перші позиції виходять міжособистісні стосунки та включеність в систему соціальних взаємовідносин. Дослідження станів під час карантину показало домінування розгубленості та страху. Також встановлено, що під час виконання професійних обов’язків дистанційно у респондентів відмічались складнощі в організації нового режиму дня та включеності в новий ритм та формат роботи. Показано, що ситуація навколо пандемії для певної частини опитаних є кризовою подією, яка обумовлює певним чином трансформаційні процеси в ціннісно-смисловій сфері особистості.

Сидорова А. П. Розвиток комунікативної компетентності як умова гармонійних міжособистісних взаємовідносин : кваліфікаційна робота магістра спеціальності 053 «Психологія» / наук. керівник Л. В. Спіцина. Запоріжжя : ЗНУ, 2021. 101 с.
UA : Робота викладена на 101 сторінки, 2 таблиці, 9 рисунків, 5 додатків. Перелік посилань включає 69 джерел. Об’єкт дослідження – комунікативна компетентність. На сьогоднішній день одним з провідних показників соціально-активної особистості є вміння контактувати і співпрацювати з іншими людьми. У зв'язку з цим процес міжособистісного спілкування носить все більш складний, екстенсивний характер. Це сприяє актуалізації інтересу до проблем взаємодії особистості в сфері спілкування. Спілкування є необхідною умовою для людства, без якого неможливе повноцінне формування не тільки окремих психічних функцій, процесів і властивостей людини, а й самої особистості в цілому. З моменту народження людина взаємодіє з іншими людьми, але часом люди, що відрізняються високими досягненнями у вивченні явищ матеріального світу, виявляються безпорадними в області гармонійних міжособистісних взаємовідносин, тому людина повинна вивчати правила взаємодії з людьми, щоб стати повноправним членом суспільства. Іншими словами, спілкування буде ефективним лише тоді, коли люди, які взаємодіють один з одним будуть компетентні в даній ситуації. Компетентність в спілкуванні передбачає розвиток адекватної орієнтації людини в самій собі – власному психологічному потенціалі, а також потенціалі партнера та в ситуації. Таким чином, формування комунікативної компетенції є актуальною проблемою сучасності, рішення якої має важливе значення, як для кожної конкретної людини, так і для суспільства в цілому. Наукова новизна дослідження полягає у тому, що уточнено та поглиблено сутність поняття «комунікативна компетентність»; визначені основні компоненти комунікативної компетентності і розкрито їх зміст; розроблено програму щодо покращення розвитку комунікативної компетенції як умови гармонійних міжособистісних взаємовідносин; набули подальшого розвитку вивчення проблеми комунікативної компетенції та міжособистісних стосунків.
EN : The work is presented on 101 pages, 2 tables, 9 figures, 5 appendices. The list of links includes 69 sources. The object of research is communicative competence. Today, one of the leading indicators of socially active personality is the ability to communicate and cooperate with other people. In this regard, the process of interpersonal communication is increasingly complex, extensive. This contributes to the actualization of interest in the problems of personal interaction in the field of communication. Communication is a necessary condition for humanity, without which the full formation of not only individual mental functions, processes and properties of man, but also the individual as a whole is impossible. From birth, a person interacts with other people, but sometimes people with high achievements in studying the phenomena of the material world are helpless in the field of harmonious interpersonal relationships, so a person must learn the rules of interaction with people to become a full member of society. In other words, communication will only be effective if the people who interact with each other are competent in the situation. Competence in communication involves the development of adequate human orientation in oneself - one's own psychological potential, as well as the potential of the partner and the situation. Thus, the formation of communicative competence is an urgent problem of our time, the solution of which is important both for each individual and for society as a whole. The scientific novelty of the study is that the essence of the concept of "communicative competence" is clarified and deepened; the main components of communicative competence are identified and their content is revealed; developed a program to improve the development of communicative competence as a condition for harmonious interpersonal relationships; have further developed the study of the problem of communicative competence and interpersonal relationships.

Остах Ю. І. Оптимізація взаємовідносин студентів та педагогів в умовах закладу вищої освіти : кваліфікаційна робота магістра спеціальності 011 «Освітні, педагогічні науки» / наук. керівник Н. Ф. Шевченко. Запоріжжя : ЗНУ, 2020. 105 с.
UA : Робота викладена на 105 сторінках друкованого тексту, містить 6 таблиць, 1 рисунок. Перелік посилань включає 107 джерел. Об’єкт дослідження: взаємовідносини студентів та педагогів у закладах вищої освіти. Предмет дослідження: особливості взаємовідносин студентів та педагогів в умовах закладу вищої освіти. Мета дослідження полягає у теоретичному обґрунтуванні та емпіричному вивченні шляхів оптимізації взаємовідносин студентів та педагогів в умовах закладу вищої освіти. В роботі розкрито сутність взаємовідносин студентів та педагогів у цілісному навчально-виховному процесі закладу вищої освіти; виявлено психолого-педагогічні особливості взаємовідносин студентів і педагогів та розкрити механізми їх впливу на гуманізацію освітнього процесу у закладі вищої освіти; вивчено соціально-педагогічні механізми та шляхи становлення оптимальних стосунків студентів і педагогів; розроблено експериментальну програму з оптимізації взаємовідносин «студент – педагог» в умовах ЗВО. Наукова новизна: виявлено особливості взаємовідносин педагогів і студентів в умовах закладу вищої освіти (детермінованість віковими особливостями ранньої юності та завданнями й цілями навчально-професійної діяльності, виражена потреба в поглибленні стосунків «педагог – студент» і загострення їх суперечностей).
EN : The work is presented on 105 pages of printed text, contains 6 tables, 1 figure. The list of references includes 107 sources. The object of the study: the relationship between students and teachers in higher education. Subject of research: features of the relationship between students and teachers in a higher education institution. The purpose of the study is to theoretically substantiate and empirically study ways to optimize the relationship between students and teachers in a higher education institution. The essence of the relationship between students and teachers in the holistic educational process of higher education is revealed in the work; revealed psychological and pedagogical features of the relationship between students and teachers and reveal the mechanisms of their influence on the humanization of the educational process in higher education; socio-pedagogical mechanisms and ways of formation of optimal relations of students and teachers are studied; developed an experimental program to optimize the relationship "student - teacher" in the conditions of free economic zone. Scientific novelty: the peculiarities of the relationship between teachers and students in a higher education institution (determined by the age characteristics of early adolescence and the tasks and goals of educational and professional activities, the need to deepen the relationship "teacher - student" and exacerbate their contradictions).