Статті в журналах з теми "Вербальне вираження"
Щоб переглянути інші типи публікацій з цієї теми, перейдіть за посиланням: Вербальне вираження.
Оформте джерело за APA, MLA, Chicago, Harvard та іншими стилями
Ознайомтеся з топ-37 статей у журналах для дослідження на тему "Вербальне вираження".
Біля кожної праці в переліку літератури доступна кнопка «Додати до бібліографії». Скористайтеся нею – і ми автоматично оформимо бібліографічне посилання на обрану працю в потрібному вам стилі цитування: APA, MLA, «Гарвард», «Чикаго», «Ванкувер» тощо.
Також ви можете завантажити повний текст наукової публікації у форматі «.pdf» та прочитати онлайн анотацію до роботи, якщо відповідні параметри наявні в метаданих.
Переглядайте статті в журналах для різних дисциплін та оформлюйте правильно вашу бібліографію.
1
Alexandra, Zabolotska. "VERBALIZATION OF THE SPECIFIC FEATURES OF NATIONAL JAPANESE CULTURE IN THE NOVEL “MEMOIRS OF A GEISHA” BY A. GOLDEN." Scientific Bulletin of Kherson State University. Series Linguistics, no. 36 (September 25, 2019): 27–31. http://dx.doi.org/10.32999/ksu2413-3337/2019-36-6.
Повний текст джерела
2
Романюк, Олександра. "СУБ’ЄКТНЕ ПОЗИЦІОНУВАННЯ ДОМІНУВАННЯ-ПІДКОРЕННЯ ПІД ЧАС РОМАНТИЧНОГО ЗНАЙОМСТВА (ҐЕНДЕРНИЙ АСПЕКТ)". Проблеми гуманітарних наук. Серія Філологія, № 46 (29 листопада 2021): 104–10. http://dx.doi.org/10.24919/2522-4565.2021.46.13.
Повний текст джерелаАнотація:
Суб’єктне позиціонування домінування-підкорення є одним із найбільш фун- даментальних вимірів міжособистісних стосунків романтичної діади. Порівняльний аналіз демонструє нові уявлення щодо вербальних і невербальних засобів комунікації, які сигналізу- ють міжособистісне домінування-підкорення під час романтичного знайомства в рамках американської лінгвокультури, а також яким частинам тіла надають перевагу різностатеві гетеросексуальні незнайомці. Вибірка дослідження становить 40 репрезентативних кодів комунікативної поведінки, до яких увійшли 133 зразки вербальних і 1996 зразків невербальних засобів комунікації, ініційованих американськими жінками, а також 116 зразків вербальних і 1087 зразків невербальних засобів комунікації, ініційованих американськими чоловіками. За результатами дослідження встановлено, що розподіл ролей під час первинної романтичної інтеракції слідує традиційним ґендерним стереотипам, згідно з якими чоловіки обирають «маскулінну» позицію домінування, а жінки – «фемінну» позицію підкорення. Вербальну дис- тинктивність суб’єктного позиціонування домінування-підкорення спостережено в рольовому дейксисі адресанта й адресата. У фемінному романтичному медіадискурсі превалює комуні- кативна установка на адресанта й адресата; у маскулінному романтичному медіадискурсі надано пріоритет комунікативній установці на адресанта. Невербальну дистинктивність суб’єктного позиціонування домінування-підкорення спостережено в превалюванні невер- бального вираження домінування в маскулінному романтичному медіадискурсі; натомість надання преференцій невербальному вираженню підкорення простежено у фемінному роман- тичному дискурсі. Ґендерна паритетність виявляє себе у використанні однакових частин тіла для сигналювання позиції домінування, а дистинктивність частин тіла – для вираження позиції підкорення.
3
БЕЛІНСЬКА, Юліана. "ПОНЯТТЯ ЛІТЕРАТУРНОГО КОНЦЕПТУ: ПРОБЛЕМИ ТРАКТУВАННЯ". Проблеми гуманітарних наук Серія Філологія, № 47 (27 січня 2022): 25–30. http://dx.doi.org/10.24919/2522-4565.2021.47.3.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття присвячена аналізу етимології терміна «концепт». Універсальність і міждисциплінарний характер його дефініції полягає в тому, що ним оперують філософія, мовознавство, культурологія, психологія, літературознавство. Це породжує певну складність у розумінні терміна. Тож постає потреба конкретизації поняття «концепт», зокрема «літературний концепт». У статті узагальнено сучасні підходи до його трактування, зроблено спробу визначити диференційні риси суміжних із концептом термінів (поняття, образ, символ, мотив, архетип, стереотип, художня дефініція). Так, терміни «концепт» і «поняття» ототожнюють. Проте нам такий погляд видається застарілим. Низка науковців схильна вважати, що художній концепт і художній образ перебувають у тісному зв’язку між собою. Однак дотримуємося думки, що концепт є гіперонімом стосовно образу, а відтак ширшим за образ поняттям. Натомість поняття «архетип» значно ширше, ніж «концепт», а тому його реконструкція неможлива в межах одного або кількох текстів. Художній концепт розглядають як одиницю концептосфери письменника; індивідуально-авторське осмислення сутності предметів і явищ. Розуміння концептів досить варіативне, однак, проаналізувавши різні тлумачення терміна, можна вивести певне узагальнене визначення цього феномена: одиниця пізнання та мисленнєвого пояснення світу, що відображає культурну специфіку певної етнічної спільноти й, отримуючи вербальне вираження в літературному тексті, набуває статусу художнього. Доведено, що художній концепт – феномен індивідуальний, психологічно складний, який тяжіє до потенційних образів і скерований на них; це комплекс почуттів, бажань, ірраціонального; символ, котрий зберіг внутрішній органічний зв’язок зі своїм значенням.
4
Грукач, Вікторія, Олеся Ткаченко та Тетяна Соловйова. "Стимул «Україна» й асоціативно-смислове поле ментальних лексиконів студентів". PSYCHOLINGUISTICS 26, № 2 (12 листопада 2019): 46–69. http://dx.doi.org/10.31470/2309-1797-2019-26-2-46-69.
Повний текст джерелаАнотація:
Мета дослдіження. Здійснити аспектологічний огляд наукової літератури з увагою до рівня вивченості концепту «Україна», а також опис даних, отриманих у результаті проведення вільного асоціативного експерименту для дослідження індивідуальних моделей ментального лексикону студентів, звернувши увагу на їхні структурні особливості вираження та різновиди семантико-смислових зон, на основі чого висловити пропозиції щодо важливості розвитку рефлексивного асоціативного мислення майбутніх фахівців соціально-комунікативної сфери в системі «людина – людина».
Методи. Використано такі загальнонаукові методи, як: а) аналіз вітчизняних і зарубіжних психолінгвістичних джерел і мотивація теоретичних підходів; б) систематизація даних теоретичного аналізу про рівень розробленості проблеми, що задекларована, та конкретизація базових підходів і принципів; в) узагальнення результатів теоретичного аналізу наукових підходів; г) аналіз експериментальних даних, їх систематизація й опис; ґ) моделювання фактичного матеріалу, що є доказовою базою висновків. Серед часткових методів використано широко вживаний метод вільного асоціативного експерименту, його ланцюжковий різновид, на основі якого визначено індивідуальні ментальні моделі, їх різновиди й семантико-смислові зони.
Результати дослідження засвідчують неповторну специфіку індивідуальних ментальних сфер і реакцій респондентів. Експериментальним матеріалом підтверджується, що індивідуальне мовлення, на основі якого формується й розвивається ментальний лексикон індивіда, є не просто системою формальних знаків для взаємодії й комунікації: воно одночасно представляє вербальний інтелект носія мови, його систему світоглядних цінностей, емоційно-оцінну палітру реагування; є представником його психіки, досвіду, ерудиції, вербальної пам’яті та здатності її відтворювати.
Висновки. Опосередковано через відмінні ВМ та асоціативні ряди робимо узагальнення, що вербально-асоціативне поле пам’яті в учасників сформоване й актуалізоване різною мірою, як і вищі психічні функції, що підтверджує актуальність дослідження вербальної свідомості особистості майбутнього фахівця в процесі професійного становлення.
5
УДОВІЧЕНКО, Г. М., та Г. А. САМОЙЛЕНКО. "ДЕЯКІ МОВНІ ЗАСОБИ ВИРАЖЕННЯ ЕМОЦІЙ В СУЧАСНОМУ ІНТЕРНЕТ-СПІЛКУВАННІ". АКАДЕМІЧНІ СТУДІЇ. СЕРІЯ «ГУМАНІТАРНІ НАУКИ», № 3 (16 лютого 2022): 153–59. http://dx.doi.org/10.52726/as.humanities/2021.3.22.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті зазначено, що емоційна сфера людини надзвичайно різноманітна і складна. Емоції відіграють важливу роль у житті людини і тісно взаємоповʼязані із процесами мовлення, комунікації. На мовному рівні емоції трансформуються в емотивність, тобто вербальну / невербальну реакцію людини на подразник. Демонстрація власних емоцій є природньою потребою сучасної людини у процесі комунікації. Для сучасного комуніканта, зокрема користувача соціальних мереж, притаманні різні форми і засоби вираження емоцій: фонетичні, графічні, лексичні, синтаксичні та інші засоби. Автори відзначають, що переважає графічний засіб, спрямований на зорове сприйняття інформації. Основними методами дослідження є теоретичний аналіз і синтез (узагальнення теоретичних відомостей про категорію емотивності, визначальні характеристики інтернет-спілкування), описовий метод (опис особливостей використання лексичних засобів для вираження емоцій), системний аналіз (добір фактичного матеріалу, його систематизація). Доведено, що особливостями віртуального спілкування є: діалогічність, емоційність, особливий авторський характер, співвідношення категорій читач-автор або промовець-слухач, зняття обмежень у часі та просторі, статус учасників зазвичай є рівним, формування загальної картини світу, необмежений вибір мовних засобів. Бажання пережити ті чи інші емоції пояснюється прагненням до емоційного наповнення тексту. Тим більше, що Інтернет цьому сприяє, адже важливою рисою Інтернет-спілкування є поєднання різноманітних стильових елементів, використання розмовних слів та зворотів, елементів мовної гри, використання фразеологізмів тощо. Емотивність є лінгвістичною характеристикою тексту, що здатна викликати емоційний ефект. Вона є результатом передачі емоцій людини за допомогою мовних засобів. Відповідно, будь-які вербальні засоби вираження передають або нейтральні емоції, або ж позитивно чи негативно забарвлені. У результаті дослідження зʼясовано, що у ситуаціях, коли у великому потоці інформації відправнику повідомлення доводиться привернути увагу одержувача, він максимально використовує вплив графічних засобів, доповнюючи ними символічну інформацію.
6
Федун, Б. Я. "Вербальний опис невербального вираження емоції "інтерес"". Науковий вісник Волинського державного університету ім. Лесі Українки, № 3 (2004): 83–86.
Знайти повний текст джерела
7
Vermenych, Ya V. "Emergence of Conceptual Metaphors in Ecological Filmic Discourse." Alfred Nobel University Journal of Philology 20, no. 2 (2020): 160–65. http://dx.doi.org/10.32342/2523-4463-2020-2-20-16.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті подано аналіз мультимодальних реалізацій концептуальних метафор, референт яких на- лежить до домену ЕКОЛОГІЯ, та які утворюються в екологічному кінодискурсі, зокрема англомовних документальних фільмах екологічної проблематики. Дослідження базується на сучасному варіанті теорії концептуальної метафори, яка включає мультимодальний та емергентний підходи. У статті кон- цептуальна метафора трактується як емергентний феномен, а саме пояснюється посиланням не лише на лінгвістичні засоби, а й на екстралінгвістичні, при цьому особлива увага приділяється взаємодії цих засобів. У кінодискурсі знаки різних семіотичних систем або модусів беруть участь у процесі ви- никнення екологічних метафор: розмовна мова (вербальний модус), письмова мова (візуальний мо- дус), динамічні образи (візуальний модус) і музика та звуки (аудіальний модус). Мультимодальні концептуальні метафори, тобто такі, у яких референт та корелят виражені у різних модусах, мають сильний емоційний вплив на глядача. Дослідження екологічного кінодискурсу показує, що вербаль- ний модус може яскраво ілюструвати концептуальну метафору, представлену вербально� звертати- ся до тілесного досвіду глядачів� або виділяти важливість певних рис концептуального перенесення. У статті продемонстровано, що відповідно до їх мотивації метафори екологічної проблематики, які виникають в екологічному кінодискурсі, можуть бути таких типів: кореляційні метафори, метафори, що базуються на подібності, та метафори, які виникають в результаті операції схематизації. За допо- могою цих трьох типів метафор здійснюється концептуалізація складних екологічних концептів або реконцептуалізація тих концептів, які традиційно трактуються неправильно. Це стає можливим за- вдяки зверненню до схожості цих концептів із простішими, до тілесного досвіду, або схематизації ключової риси концепту в референт метафори.
8
Івченко, Н. С. "КАРНАВАЛІЗОВАНИЙ АНІМАЦІЙНИЙ ЕКОДИСКУРС: ЕКОЛОГІЯ ЕМОТИВНИХ МОВНИХ ЗАСОБІВ". Nova fìlologìâ, № 84 (30 грудня 2021): 99–105. http://dx.doi.org/10.26661/2414-1135-2021-84-15.
Повний текст джерелаАнотація:
Роботу присвячено вивченню взаємодії двох сучасних сфер наукових інтересів лінгвістики – емотіології та еколінгвістики. На їхньому стику сформувалася нова наукова галузь – емотивна еколінгвістика, яка досліджує мову крізь призму екологічної вмотивованості емоцій, що виражені емотивними засобами мови. Емоції є мотиваційною основою вербальної та невербальної поведінки, отже, безпосередньо визначають вибір засобів мовлення, які зі свого боку сприяють екологічному зростанню або знищенню. Уперше доведено, що до емотивних засобів мови належить не лише лексика, але й граматичні, стилістичні й синтаксичні засоби мови, які своєю виразністю сприяють емотивному забарвленню дискурсу. У дослідженні послідовно розглядаються способи вираження емотивності засобів мови вербальним модусом (номінація (пряма назва емоції), дескрипція (опис емоційного переживання) та експресія (емотивний вираз)), а також категорії емотивної семантики (афективи (емоційні засоби мови), конотативи (засоби, що мають асоціативне емотивне значення) та потенціативи (неемотивні засоби, що набувають емотивного значення в просторі анімації), репрезентовані в карнавалізованому анімаційному екодискурсі “Zootopia”. Під час передачі змісту емотивної семантики у вищезазначеному типі дискурсу не менш важливим є також і невербальний модус: аудіальний, який передає невербальні особливості мовлення, його гучність, тон, інтонації, звуки анімаційного простору, і візуальний – рухи тіла, жести, міміку, особливості побудови кадру, його яскравість, кут огляду, освітленість тощо. Особливо значущим у випадку саме карнавалізованого анімаційного дискурсу є те, яку саме емотивність транслює невербальний модус, іншими словами, чи він збігається, доповнює, регулює, або, навпаки, протистоїть чи замінює емотивне значення вербального модусу. У роботі визначено, що позитивна чи негативна забарвленість емотивів не має потенціалу впливати як на екологічність, так і на неекологічність, отже, емотивні засоби мови екологічні, якщо вони спрямовані на успішність комунікації, викладення проблем сьогодення та заохочують до екологічного зростання, і неекологічні, якщо вони орієнтовані на конфлікт і деструкцію екологічного світу.
9
АНДРУЩАК, Ольга, та Микола ЗАПОЛОВСЬКИЙ. "МОВНІ ЗАСОБИ ВИРАЖЕННЯ ІМПЛІКАТУР У СУЧАСНІЙ АНГЛОМОВНІЙ ПУБЛІЦИСТИЦІ". Проблеми гуманітарних наук Серія Філологія, № 45 (22 вересня 2021): 19–29. http://dx.doi.org/10.24919/2522-4565.2021.45.2.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті досліджено мовні засоби вираження імплікатур, уживаних в англомовних газетно-інформаційних текстах, та систематизо- вано їх за морфологічною класифікацією. Виявлено, що найуживанішими лінгвальними засобами імплікатур в англомовній публіцистиці є оксиморонна, гіперболічна, метонімічна, евфемі- стична, антифразисна та метафорична імплікатури, виражені іменниками, прикметниками та дієсловами, зрідка сполучниками і часткою та які висту- пають засобом виразності, емоційної забарвленості тексту й підвищення інтересу читача до публікації. Виділено чотири основних типи морфологічної класифікації імплікатури: іменний, вербальний, препозиційний та змішаний. Для досягнення мети і завдань дослідження використано такі методи: загальнонаукові, мовні, логічні, аналітичні, методи прагматичного та струк- турного аналізу, метод кількісних підрахунків. Матеріал дослідження становить 75 імпліцитних висловлювань, сфор- мованих методом вибірки із досліджень сучасних мовознавців, прикладів фра- зеологічних, стилістичних сполук та опрацьованих матеріалів газетної публі- цистики, а саме 50 статей найпопулярніших англомовних видань The Guardian, The Seattle Times, Washington Post, The New York Times.
10
Березовська-Савчук, Наталя Анатоліївна. "Синтаксичні засоби вираження емоції «смуток» (на матеріалі лірики Ліни Костенко)". Філологічні студії: Науковий вісник Криворізького державного педагогічного університету 16 (27 жовтня 2017): 270–80. http://dx.doi.org/10.31812/filstd.v16i0.112.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті висвітлено основні підходи до визначення сутності понять «емоція», «емоційність», «емотивність»; подано класифікації емоційних станів; проаналізовано категорійну природу емотивності; розглянуто особливості вербальної репрезентації емоцій, мовні засоби вираження емоції смутку на синтаксичному рівні.
11
Ліщенко, М. В., та Н. М. Гриців. "ЛІНГВІСТИЧНА МОДЕЛЬ РІВНЕВИХ МЕТОДІВ САМОІДЕНТИФІКАЦІЇ НА ЗРАЗКАХ ТВОРУ ІВЛІНА ВО «ЧОЛОВІКИ У ВІЙСЬКУ»". Nova fìlologìâ, № 84 (30 грудня 2021): 137–44. http://dx.doi.org/10.26661/2414-1135-2021-84-19.
Повний текст джерелаАнотація:
Самоідентифікація є досить популярним предметом досліджень багатьох психотерапевтів і лінгвістів. Щоправда, кожна праця науковців намагалась скоріше знайти нові аспекти й кути погляду на питання ідентифікації себе, ніж пояснити чи зробити ґрунтовне статистичне дослідження. Власна ідентичність – поняття, яке реалізується за допомогою мультивимірних невербальних і вербальних засобів і багатьох факторів, лінгвістично ж індивід проходить такий процес чи не найчастіше. До уваги варто брати не тільки безпосередній комунікативний дискурс, де активується соціально маркована ідентичність, але й внутрішні когнітивні референції та конструювання самосхем. Такі інструменти внутрішнього аналізу індивіда за допомогою самодіалогу є багатим ресурсом для визначення як поточного самоусвідомлення людини, так і її справжнього характеру. Завдяки таким дискурсам, як автобіографічні твори й терапевтичні монологи активуються вербальні засоби вираження потрібних самосхем, що намагаються передати в мов ленні необхідні образи власного портрета й життя. Стаття є багатовимірним і багатопрофільним аналізом із новими пропозиціями щодо подальших психолінгвістичних досліджень. Основною концепцією та питанням, яке необхідно розв’язати, є створення та розгляд лінгвістичної основи для процесів самоідентифікації. Первинні й ретельно зібрані дані з масштабного роману Івліна Во «Чоловіки у війську» служили фундаментальним матеріалом для побудови й аргументації наших лінгвістичних моделей самоідентифікації, які виявились важливими й цінними методами для самосвідомості й загальних лінгвістичних досліджень також. Затверджені й проаналізовані дані мають різні граматичні категорії, лексичні рівні й навіть одиниці мови. Щоправда, усі вибрані дані мають однакову прагматичну функцію – вони вказують на «я»-позицію мовця та його мислення, завдяки якому спікер чи діяч у взаємодії чи у внутрішньому діалозі може свідомо й несвідомо ідентифікувати себе в різних життєво важливих аспектах. Було визнано, що мовець використовує конкретні речення та граматичні категорії слів як інструмент для самоідентифікації як раціонально, так і ірраціонально, дозволяючи лексичному рівню мови бути корисними знаряддями не тільки для комунікативного вираження, але й для когнітивних (ідентифікаційних) причин.
12
L.Ye., Sorokina. "GENDER PECULIARITIES OF DIRECT AND INDIRECT COMPLIMENTS AS TACTICS OF VERBAL MANIPULATION." South archive (philological sciences), no. 83 (November 4, 2020): 54–58. http://dx.doi.org/10.32999/ksu2663-2691/2020-83-10.
Повний текст джерелаАнотація:
Метою статті є вивчення тактик прямого та непрямого компліменту для здійснення маніпулятивного впливу на прикладі англомовного діалогічного дискурсу. Методи.Мета дослідження досягнута за допомогою таких наукових методів: лінгвістичного аналізу, описового методу, методу систематизації й узагальнення, а також контекстуального аналізу. Тактики розглянуто крізь призму стратегій позитив-ної та негативної ввічливості за теорією П. Браун та С. Левінсона. Основа позитивної ввічливості – це вербальне спілкування між індивідами, об’єднаними взаємним прагненням зберегти та зміцнити товариство, негативна ввічливість – це основа так-товної поведінки й взаємної поваги. Результати. Доведено, що тактики прямого та непрямого компліменту ефективно сприяють здійсненню цілей маніпулято-ра шляхом скорочення комунікативної відстані та, відповідно, створення позитивного соціального обличчя адресанта. Тактика прямого компліменту реалізується в разі застосування експліцитних засобів вираження оцінки адресата. Тактика непрямого компліменту реалізується, якщо оцінка не стосується суб’єкта напряму і має форму питання, спонукання і/або порівняння. Встановлено, що смислове та функціональне навантаження компліменту в процесі комунікації з метою маніпуляції не обмеж-ується лише прагненням бути люб’язним, встановити та підтримати контакт. Адже стимуляція позитивних емоцій за допомо-гою компліменту відкриває маніпулятору доступ до свідомості адресата. Особливу увагу також приділено гендерному аспекту. Імплементація компліментарних тактик із метою маніпуляції розглянута в гомогенних та гетерогенних групах. Висновки. Після аналізу зроблено висновок, що, на відміну від чоловіків, жінки зрідка вдаються до компліментарних тактик із метою маніпуляції. Жіночі компліменти вирізняються непрямим або дещо нестандартним характером як у гетерогенних, так і гомогенних групах. Чоловіки ж застосовують оригінальні компліменти лише в гетерогенних групах у соціальній ситуації флірту. The purpose of the article is to study direct and indirect compliments as tactics of manipulative influence in English-speaking dialogical discourse. The tactics are examined in the light of P. Brown and S. Levinson’s theory of positive and negative politeness. The basis of positive politeness is the verbal communication between individuals, united by mutual desire to preserve and strengthen social contact, while negative politeness is the basis of tactful behavior and mutual respect. The communicative nature of the compliment is complex and multifunctional. Results. It has been revealed that direct and indirect compliment tactics effectively help to achieve manipulator’s goals by reducing the communicative distance and, accordingly, by creating a positive social face of the addressee. Direct compliment tactics are implemented in case of direct evaluation of the addressee, and therefore the means of expressing such evaluation are explicit. The indirect compliment tactic is implemented if the assessment does not relate directly to the addressee and is in the form of a question, prompting and / or comparison. It is proved that the meaningful and functional capacity of a compliment in the process of communication for manipulation purposes is not limited to the desire of being polite, establishing and maintaining contact. After all, stimulation of positive emotions through a compliment gives the manipulator access to the recipient's consciousness. Particular attention is given to the gender aspect. The implementation of complementary tactics for manipulation is considered in homogeneous and heterogeneous groups. Typical means and frequency of use of direct and indirect compliment tactics are studied, taking into account the communicators’ gender.Conclusions. The analysis concludes that unlike men, women rarely use compliments for the purpose of manipulation. Female compliments are indirect or somewhat non-standard in both heterogeneous and homogeneous groups. Men, however, apply the original compliments only in heterogeneous groups in the social situation of flirting.
13
Радчук, Ольга Вячеславовна. "ВІДСУТНІСТЬ: ТЕОРЕТИЧНА ЗНАЧУЩІСТЬ ПОНЯТТЯ ДЛЯ КОГНІТИВНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ". Русская филология. Вестник ХНПУ имени Г.С. Сковороды 3, № 69 (2019): 19–26. http://dx.doi.org/10.34142/2312-1572.2019.03.69.03.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розглянуто поняття «відсутність» як важливе та необхідне поняття розумової діяльності людини, що усвідомлюється нею протягом усього життя. Поняття «відсутність» належить до таких базових абстрактних понять, що відіграють значну роль в концептуальній системі мови і мають важливе соціально-культурне значення. Концептуальна система будь-якого індивіда формується на основі сприйняття навколишнього світу й передбачає осягнення ним реалій цього світу в опозиції наявність vs відсутність. Оволодіння мовою, в основі якої також закаладені бінарні опозиції, дозволяє людині номінувати абстрактні поняття. Апперцепція як розумова операція, в процесі якої відбувається закріплене досвідом вторинне сприйняття, впливає на появу нових вербальних реалізацій вже сформованого поняття. Показано, що репрезентації поняття «відсутність» з’являються як наслідок розширення значень слів, метафоризації, виникнення граматичних форм, зміни або трансформації їх лексичного вираження. Автором цієї публікації обґрунтовується можливість лінгвокогнітивного осмислення та опису вербальних засобів вираження поняття «відсутність» з опорою на теорію прототипів американського психолога Елеонори Рош. Використання метода інтерпретації розширює потенціал когнітивного аналізу мовних репрезентацій поняття «відсутність». У статті робиться акцент на те, що відображене у свідомості людини уявлення про поняття «відсутність» має лексичну та граматичну об’єктивацію, яка є вторинною по відношенню до прототипу і представлена ізоморфними засобами мови. Незважаючи на те, що проблема вивчення абстрактних понять, до яких належить і поняття «відсутність», не є новою в лінгвістиці, тенденції сучасного мовознавства дозволять представити систему мову в координатах наявність vs відсутність як когнитивно обумовлених. Теоретичне осмислення поняття «відсутність» у цьому аспекті має велику перспективу.
14
Корнєєва, Христина Анатоліївна. "Реализация концепта «слово» в поэзии Зинаиды Гиппиус". Літератури світу: поетика, ментальність і духовність 9 (30 червня 2017): 122–30. http://dx.doi.org/10.31812/world_lit.v9i0.1080.
Повний текст джерелаАнотація:
У цій статті описаний приклад незвичайної реалізації концепту «Слово» в поезії одного з найбільш самобутніх авторів російського символізму Зінаїди Гіппіус. Відмінною рисою її поезії є містичний погляд на світ. У зв’язку з цим головним для автора є питання про осягнення трансцендентної Істини і Бога, а також про можливiстm вербальної передачі містичного досвіду. Концепт «слово» в поезії З. Гіппіус реалізований подвiйно. З одного боку, Слово – це символ Бога, а з іншого – слова часто безсилі для вираження духовного досвіду. Ця амбівалентність у реалізації концепту робить поезію З. Гіппіус діалектичною.
15
Білоконенко, Людмила. "ПОЛІКОДОВІ ТЕКСТИ З КОНЦЕПТОМ «КОРОНАВІРУС»". Проблеми гуманітарних наук. Серія Філологія, № 46 (29 листопада 2021): 9–16. http://dx.doi.org/10.24919/2522-4565.2021.46.1.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті досліджено полікодові тексти постерів із концептом «коронаві- рус». Акцентовано на тому, що реальність епідемії COVID-19 стала причиною появи значного масиву новацій в українській мові. Поширення вірусу потребувало логічної комунікації задля впливу на емоційний, поведінковий і психологічний стан людей, надання їм відомостей про клі- ніку, діагностику, лікування, профілактику хвороби та культуру соціальних контактів. Досяг- нення цієї мети вможливили інформаційні постери. Полікодові тексти постерів є одним з успішних засобів сучасної комунікації, що забезпечує прагматичний вплив на громадян. Акту- альність статті визначає перспектива різноаспектного розгляду концепту «коронавірус», зокрема й семіотичних маркерів полікодових текстів постерів про COVID-19. Мета – дослі- дити полікодові тексти постерів із концептом «коронавірус», схарактеризувати взаємодію вербальних і візуальних компонентів. Визначено, що текст постеру є письмовим, статичним, експліцитно вираженим (із вер- бальними та візуальними знаками) утворенням. За ступенем гетерогенності розпізнано дві групи. Є умовна нульова гетерогенність (словесний компонент супроводжений формальним іконічним зображенням). Ненульова гетерогенність має два таких підвиди, як достатня гете- рогенність (вербальний компонент і зображення узгоджені за змістом і обсягом) та надмірна гетерогенність (багатослівний мовний компонент перевершує зображальний). Пояснено, що кожна група полікодових текстів зумовлює осмислення гетерогенності крізь призму мовних репрезентантів, які реалізовані на певних рівнях мови. Зроблено висновок, що концепт «коро- навірус» у досліджених текстах актуалізовано концептами «життя», «здоров’я», «безпека», до яких у структурах із ненульовою гетерогенністю долучені концепти «медицина», «хво- роба», «людина», «вік». Перспективи дослідження – поглиблений аналіз знаків різних рівнів мови в полікодових текстах із концептом «коронавірус».
16
Czajkowski, Piotr. "EKSPRESJA JAKO RODZAJ WERBALIZACJI I EKSPRESYWY WERBALNE W UJĘCIU ONOMAZJOLOGICZNYM." Studia Methodologica 50 (September 3, 2020): 100–112. http://dx.doi.org/10.25128/2304-1222.20.50.08.
Повний текст джерелаАнотація:
Метою статті є спроба встановити суть вираження чуттєвих образів, емоціональних станів і вольових актів за допомогою вигуків як вербальних експресивів. Вигуки наявні в усіх мовах, але в залежності від мовно-культурної сфкри вони мають різний обсяг, прагматику вжитку і по-різному описуються в літературі. Oномасіологія як лінгвістична дисципліна займається відображенням в мові і мовленні картини світу і психічно-ментальних актів насамперед через вербалізацію понять в актах номінації. Дослідження в аспекті вербалізації непоняттєвих функцій картини світу (емоційних станів, вольових актів і чуттєвого сприйняття) надалі не дають чіткої відповіді про їх семіотичну сутність, а проблеми типології лексичних одиниць, що вербалізують функції такого роду, залишаються не до кінця з'ясованими. Автор пропонує поряд з основними способами вербалізації – номінацією і предикацією – також вирізняти семантичну експресію як процедуру демонстрації у мові та мовленні непоняттєвої шнформації.
17
Христич, Н. С., та Т. В. Заболотна. "ЕВОЛЮЦІЯ КОНЦЕПТУ “LOVE” В АНГЛІЙСЬКІЙ МОВНІЙ КАРТИНІ СВІТУ (НА МАТЕРІАЛІ РОМАНІВ «ІСТОРІЯ КОХАННЯ» ЕРІКА СІГАЛА ТА «ДЕЛІРІУМ» ЛОРЕН ОЛІВЕР)". Nova fìlologìâ 2, № 81 (23 червня 2021): 184–92. http://dx.doi.org/10.26661/2414-1135-2021-81-2-27.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті викладено результати порівняльного аналізу концепту LOVE у романах американських письменників. Лінгвістичний аналіз було здійснено на матеріалі романів «Історія кохання» Еріка Сігала та «Деліріум» Лорен Олівер. На думку автора, концепт LOVE слугує актуальним об’єктом наукового дослідження тому, що кохання в лінгвокультурному просторі є передусім нестійким вербальним вираженням, що із часом змінюється. Підтверджується думка, що концепт LOVE є базовим емоційним концептом мовної картини світу людини та вербалізується лексемою “love”; має три аспекти: понятійний, ціннісний і образний. Автор зосереджує своє дослідження на понятійно-образному змісті концепту LOVE. Досліджується той факт, що лексеми, які маніфестують почуття між закоханими, вступають одна з одною в тісні системні відношення, які розглядаються як синонімічні. Такі синонімічні ряди у класичному романі «Історія Кохання» створено лексемами “love”, “intimacy”, “likeness”, “sociality”, “friendship”, “support”, “reconciliation”, “understanding”. У романі-дистопії (антиутопія) «Деліріум» концепт LOVE вербалізується лексемами “sickness”, “stress”, “heart disease”, “anxiety”, “depression”, “insomnia”, “disorientation”, “distraction”. Концепт LOVE зображується як складне структурно-смислове, ментальне утворення, що базується на понятійній основі та втілюється в семантиці мовних одиниць, що позначають захворювання. Автор уважає, що такі засоби вербалізації є деформацією традиційного понятійно-образного змісту концепту LOVE, пояснює це особливостями роману-дистопії, який належить до жанру літератури, створеної за принципом негативності. Автор досліджує рухливість та семантичну ємність вербального наповнення концепту LOVE, у яких яскраво виражена оцінна конотація, що забезпечує можливість будувати мовну картину світу. Матеріал дослідження засвідчив, що із часом концепти змінюють свій понятійно-образний зміст, проте саме поняття лексеми “love” залишається більш стійким; воно зафіксоване в лексикографічних джерелах. Вивчення концепту LOVE у царині лінгвокульторологічних студій виявило потребу системного підходу до їх дослідження як складного базового емоційного явища – з виявленням ядерних та периферійних зон.
18
Поздняков, О. В. "СКЛАДНІ ІМЕННИКИ В НІМЕЦЬКІЙ МОЛОДІЖНІЙ ЛЕКСИЦІ". Nova fìlologìâ 2, № 81 (23 червня 2021): 76–81. http://dx.doi.org/10.26661/2414-1135-2021-81-2-10.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття присвячена структурному та семантичному аналізу складних іменників у німецькій лексиці молоді. Словоскладання є продуктивним шляхом формування нових лексичних одиниць німецької мови загалом та її підсистем зокрема. Автор досліджує словниковий запас молоді, зафіксований у сучасних лексикографічних джерелах. Більшість аналізованих складних іменників є двоосновними. Також зафіксовано лексичні одиниці, утворені складанням трьох основ. У процесі утворення складних іменників у молодіжній лексиці використовується незначна кількість словотвірних моделей. Це зумовлено вторинністю аналізованої мовної підсистеми. Характерною для словоскладання є метафоризація. Остання розглядається як зручний засіб для реалізації креативності та оригінальності. Метафоризовані слова мають позитивне чи негативне семантичне забарвлення і вживаються для вербальної самоідентифікації. Таким чином, молодіжна лексика протиставляється розмовному та літературному варіантам німецької мови. Морфологічна структура складних іменників також може включати словотвірні морфеми. Їх найпродуктивнішим типом є суфікси. Вони зазвичай підкреслюють суб’єктивне ставлення молоді до повсякденного світу. Низка досліджуваних основ характеризуються стилістичною зниженістю, демонструючи потребу молодих людей у неповторності та протиставленні. Виокремлено найпоширеніші типи семантичних відношень між основами. Встановлено позамовну детермінованість цих відношень. Значну частину аналізованого вокабуляра становлять англо-американізми. Вживання цих слів визначається субкультурним впливом. Ці лексичні одиниці можуть бути утворені поєднанням англійських та німецьких основ. Для їх утворення притаманна метафоризація. Соціальні, вікові та субкультурні чинники відіграють важливу роль у формуванні німецької молодіжної лексики. Молоді люди прагнуть вираження суб’єктивної оцінки, іронії. Вони також схильні до вербальної самоідентифікації серед інших представників німецькомовної спільноти. Тому досліджуваний вокабуляр характеризується прагматичною ефективністю і часто використовується для привернення уваги комунікативних партнерів.
19
Zhao, Ziyuan, та Xiaoshuang Do. "ВЗАЄМОЗВ’ЯЗОК МУЗИЧНОГО ТА ВЕРБАЛЬНОГО РІВНІВ У КАМЕРНО-ВОКАЛЬНІЙ МУЗИЦІ ЯК ФАКТОР ХУДОЖНЬОЇ ЦІЛІСНОСТІ". Музичне мистецтво і культура 2, № 32 (11 січня 2022): 137–48. http://dx.doi.org/10.31723/2524-0447-2021-32-2-11.
Повний текст джерелаАнотація:
Мета роботи – простежити взаємодію та взаємозумовленість музичного та вербального рівнів у камерно-вокальній музиці як фактор художньої цілісності. Такий ракурс розгляду проблеми дозволяє виявити передумови та шляхи вивчення явища художнього образу у музичному мистецтві. Методологія дослідження базується на поєднанні жанрово-стильового, текстологічного, семантичного та музикознавчого аналітичного підходів, які утворюють єдину методологічну основу дослідження відповідно до головної мети цієї роботи. Наукова новизна статті полягає у виявленні та суттєвому оновленні підходів до вивчення взаємозв’язків музичного та вербального рівнів у камерно-вокальній музиці у їхній взаємозумовленості з проблемами художньої та музичної творчості. Висновки. Порівнюючи характеристики вербального й музичного рівнів у камерно-вокальній музиці, треба відзначити, що загальний генезис музичної культури пов’язаний міцними стосунками з явищем мовної інтонації. На думку численних дослідників, саме з мовної інтонації починається більшість семантичних можливостей музики, що й пояснює близькість музики та мови в їхньому зовнішньому втіленні та на рівні принципів організації інтонаційного процесу. Проте, незважаючи на названі спільні риси, обидві системи, як засоби комунікації, отримали надалі автономні напрями розвитку. Якщо вербальна семантика рухалася шляхом фіксації результатів пізнання, то музика формує власні форми вираження пізнавальних процесів, які багато у чому пов’язані з психоемоційними оцінками та художніми параметрами. Розглядаючи специфіку співіснування вербального та музичного рівнів у камерно-вокальній музиці, треба визначити принципи існування кожного з них. Характеризуючи музичний рівень, треба виділити декілька важливих його параметрів, серед яких – здатність музичної інтонації через граничну її узагальненість та варіативне смислове значення викликати психоемоційні реакції.
20
Ущина, Валентина. "Афективне позиціонування суб'єкта дискурсивної діяльності в англомовній комунікативній ситуації ризику". East European Journal of Psycholinguistics 3, № 1 (30 червня 2016): 131–39. http://dx.doi.org/10.29038/eejpl.2016.3.1.ush.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті вивчається психолінгвістична специфіка та соціокогнітивна динаміка суб’єктного позиціонування в англомовній комунікативній ситуації ризику. Поведінка суб’єкта дискурсивної діяльності в ситуації ризику передбачає прийняття рішень, у той час як процес прийняття рішень у цій роботі розуміється як його / її позиціонування щодо ризику. Суб’єктною позицією маніфестується вербальне / невербальне вираження мовцем свого ставлення до ризику як об’єкта мовленнєвої взаємодії, що включає його емоційний стан, оцінки, перспективи, знання, точки зору. Станси конструюються в мовленні за допомогою мовно-семіотичних ресурсів різних рівнів: лексичних, граматичних, прагматичних. Основна увага в цьому дослідженні приділяється афективному компоненту позиціонування як комплексу аксіологічних оцінок та емоційного ставлення суб’єкта дискурсивної діяльності до ризику. Загальною теоретикометодологічною основою слугує діяльнісний підхід до аналізу дискурсу, який уможливлює інтегроване вивчення дискурсивної інтеракції.
Література
References
Бернстайн П. Против богов: укрощение риска / П. Бернстайн. – М. : ЗАО «Олимп–Бизнес», 2000. – 400 с.Bernstein, P. (2000). Protiv bogov: ukroshcheniye riska. Moscow: ZAO “Olimp-Bizness”.
Изард К. Психология эмоций / К. Изард. – СПб. : Питер, 2000. – 464 с.Izard K. (2000) Psikhologiya emotsiy. SPb: Piter.
Леонтьев А. Н. Деятельность. Сознание. Личность / А. Н. Леонтьев. – М. : Изд-вополит. лит-ры, 1975. – 304 с.Leontyev A. N. (1975) Deyatelnost. Soznaniye. Lichnost. – Moscow: Izdatelstvopoliticheskoy literatury.
Мартинюк А. П. Словник основних термінів когнітивно-дискурсивної лінгвістики /А. П. Мартинюк. – Х. : ХНУ ім. В. І. Каразіна, 2012. – 196 с.Martynyik, A. (2012). Slovnyk osnovnykh terminiv kohnityvno-dyckursyvnoyilingvistyky. Kharkiv: V.I. Karazin KNU.
Морозова О. І. Stance: позиція суб’єкта дискурсивної діяльності / О. І. Морозова //Вісн. Київ. нац. лінгвістичного ун-ту. Серія філологія. – 2011. – Т. 14. – № 1. –С. 87–93.Morozova, O. (2011). Stance: pozytsiya cub’yekta dyskursyvnoyi diyalnocti / VisnykKyyivskoho natsionalnoho linhvistychnoho universytetu. Seriya Filologiya. 14 (1). 87–93.
Морозова О. І. Діяльнісний стиль мислення у лінгвістичних дослідженнях /О. І. Морозова // Вісн. Харк. нац. ун-ту ім. В. Н. Каразіна. – 2008. – № 811. – С. 41–45.Morozova, O. (2008). Diyalnisnyi styl myslennya u lingvistychnykh doslidzhennyah /Visnyk Kharkivskoho natsionalnoho universutetu imeni Karazina. #811. 41-45.
Ушинский К. Д. Избранные педагогические сочинения : в 2 т. / К. Д. Ушинский. –М., 1953. – Т. 1. – 390 с. Ushynskyj, K. (1953). Izbrannyie pedagogicheskiye sochineniya: v 2-h t. T. 1. Moscow.
Ущина В. А. Позиціонування суб’єкта у дискурсивних ситуаціях ризику / В. А. Ущина //Вісн. Харк. нац. ун-ту ім. В. Н. Каразіна. Сер. „Романо-германська філологія.Методика викладання іноземних мов”. − 2012. − № 1023. − Вип. 72. − С. 77−84.Ushchyna, V. (2012). Pozytsionuvannya sub’yekta u dyskursivnyh sytuatsiyah ryzyku /Visnyk Kharkivskoho natsionalnoho universutetu imeni Karazina. Ser. “Romanogermanska filologiya. Metodyka vykladannya inozemnykh mov. # 1023. Vyp.92. 77–84.
Шаховский В. И. Эмоции: долингвистика, лингвистика, лингвокультурология /В. И. Шаховский. – М. : Книж. дом «ЛИБРОКОМ», 2010. – 128 с.Shakhovski V. (2010). Emotsiyi: dolingvistika, lingvistika, lingvokulturologiya. –Moscow: Knizhn. dom “LIBROKOM”.
Crystal D. The Cambridge Encyclopedia of Language. 3d Edition. – Cambridge: CUP,2010. – 516 p.
Davies B. Positioning: The Discursive Production of Selves / B. Davies, R. Harré // Journalfor the Theory of Social Behavior. – № 20 (1). – 1990. – Р. 43–63.
Du Bois J. The Stance Triangle / J. Du Bois // Stancetaking in Discourse / ed. byR. Englebretson. – Amsterdam : John Benjamins, 2007. – P. 139–182.
Du Bois J. Taking a stance on emotion : affect, sequence, and intersubjectivity in dialogicinteraction / J. Du Bois, E. Karkkainen // Text and Talk. – 2012. – P. 433–451.
Englebretson R. Stancetaking in Discourse: An Introduction / R. Englebretson // Stancetakingin Discourse: Subjectivity, Evaluation, Interaction ; ed. by R. Englebretson. – Amsterdam :John Benjamins, 2007. – P. 1–25.
Harré R. The Singular Self: An Introduction to the Psychology of Personhood / Rom Harré. –London : Sage, 1998. – 192 p.
Hyland K. Stance and Voice in Written Academic Genres / Ken Hyland. – London ; NewYork : Palgrave Macmillan, 2012. – 280 p.
Jaffe A. Introduction: The Sociolinguistics of Stance / Alexandra Jaffe // Stance:Sociolinguistic Perspectives / ed. by A. Jaffe. – Oxford : OUP, 2009. – P. 3–28.
Langlotz A. Creating Social Orientation Through Language. A socio-cognitive theory ofsituate social meaning / Andreas Langlotz. – Amsterdam, Philadelphia: John Benjamins,2015. – 366 p.
Lerner J. S., Keltner D. (2001). Fear, anger, and risk. Journal of Personality and SocialPsychology, 81, 146–159.
Oatley, K. Perceptions and Representations: The Theoretical Bases of Brain Research /Keith Oatley. – London ; Methuen ; New York : Free Press, 1978. – 262 р.
Scherer, K. R. What are emotions? And how can they be measured? / K. R. Scherer //Social Science Information. − Vol. 44 (4). – London : Sage Publications, 2005. –P. 695–729.
Schwarz-Friezel, M. (2007). Sprache und Emotion / Monika Schwarz-Friezel Monika. –Tübingen: A. Francke.
Slovic, P. (2010). The Feeling of Risk / Paul Slovic. New York: Routlesge, 2010.
Ushchyna, V. (2014). Stancetaking in the discourse on risk: identities construed. In:Subjectivity and Epistemicity. Corpus, Discourse, and Literary Approaches to Stance (pp.165-188), Dylan Glynn & Mette Sjölin, (Eds). Lund: Lund University Press.
Vrobyova, O. (2015). Fifty Shades of Tension: The Ecology of Sense and Nonsense. In:Towards the Ecology of Human Communication. (pp. 85-100). Cambridge: CambridgeScholars Publishing.
Список джерел ілюстративного матеріалу
Sources
Follett, K. (1992). Night Over Water. N.Y.: Penguin Books.
21
Осіпчук, Г. В. "КОНЦЕПТ ‘ДОБРО-ЗЛО’ В СУЧАСНИХ УКРАЇНСЬКИХ І ПОЛЬСЬКИХ ЛІТЕРАТУРНИХ КАЗКАХ". Nova fìlologìâ 2, № 81 (23 червня 2021): 53–60. http://dx.doi.org/10.26661/2414-1135-2021-81-2-7.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті досліджено концепт ‘ДОБРО-ЗЛО’ в сучасних літературних казках українського і польського народів. Окреслено коло мовознавців, які займаються питаннями концептуальної лінгвістики, акцентовано увагу на вагомому внеску сучасних зарубіжних і вітчизняних науковців в означену проблему, змальовано перспективу провідних наукових розвідок. Увиразнено індивідуальну неповторність творчого підходу кожного з народів до складання казок, охарактеризовано літературну казку як твір художнього спрямування, деталізовано особливості авторського творчого підходу сучасних письменників до підбору лексем на позначення концепту ‘ДОБРО-ЗЛО’, вказано на культурні і ментальні ознаки формування концепту в авторських казках. Виокремлено вербальні засоби концепту в сучасному казковому дискурсі, узагальнено репрезентативні номінації за семантикою, зіставлено семантичні моделі його вираження в казках, виявлено універсальні і відмінні ознаки концепту в українській та польській мовах. Наголошено на тому, що різні за характером найменування та описи означеного концепту деталізують окремі риси казкових героїв, виступають тлом для подій, описаних письменником. Відзначено роль концепту ‘ДОБРО-ЗЛО’ як важливого текстотвірного елементу, що виконує змістову, стилістичну, емоційну й оцінну дію та допомагає у виконанні основної функції літературної казки – виховної, формуючи у читача стійкі моральні цінності. Вказано на фольклорну основу літературних казок обох народів. Звернено увагу, що лексеми з означеною семантикою переплітаються та взаємодіють одна з одною, сприяючи глибшому розумінню художньої природи твору. Зіставне тло дає підстави вважати концепт унікальним поняттям етнічної культури, яке характеризують спільні та відмінні риси українського і польського народів, як-от чуттєвість і раціональність, мрійливість і прагматизм, віру в можливість впливу на свою долю, що демонструють шлях формування менталітету певного народу, тобто концепт ‘ДОБРО- ЗЛО’ є репрезентантом національної культури.
22
Коваленко, Алла, та Юлія Хачатурян. "Особливості соціально-психологічної адаптації дітей-мігрантів в освітньому середовищі". Теоретичні і прикладні проблеми психології, № 3(53)Т1 (2020): 5–19. http://dx.doi.org/10.33216/2219-2654-2020-53-3-1-5-19.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття присвячена результатам дослідження соціально-психологічної адаптації дітей-мігрантів. З використанням методики діагностики показників і форм агресії А. Басса і А. Дарки виявлено, що діти-мігранти мають високі показники фізичної, непрямої, вербальної агресії, роздратування, негативізму; образливість та підозрілість – на рівні вище середнього рівня. Виявлено, що хлопці-мігранти мають значущо вищі показники фізичної, вербальної, непрямої агресії, підозрілості, образи, ворожості та агресивності. Результати, одержані за методикою «Кольорова соціометрія», показали, що більша половина дітей-мігрантів займають активну позицію в групі і визначаються членами групи як бажані. Менше половини дітей займають пасивну роль і є ігнорованими. Незначна частина дітей-мігрантів знаходяться в ізольованій позиції, що свідчить про низький рівень їхньої адаптації до нового освітнього середовища. Всі показники соціально-психологічної адаптації за методикою К. Роджерса і Р. Даймонд у дітей-мігрантів за середніми значеннями знаходяться в межах норми. Встановлено, що рівень адаптивності, прийняття себе вищий у дівчат порівняно із хлопцями; у хлопців більш виражені показники неприйняття інших та ескапізму. Результати кореляційного аналізу між показниками соціально-психологічної адаптації показали наявність позитивних кореляційних зв’язків між адаптивністю та прийняттям себе; прийняттям інших; емоційним комфортом; внутрішнім контролем та негативні зв’язки адаптивності із дезадаптивністю; правдивістю; неправдою; неприйняттям себе; неприйняттям інших; емоційним дискомфортом; зовнішнім контролем; підпорядкованістю та ескапізмом. Показано, що із збільшенням адаптивності підвищується прийняття себе, прийняття інших, знижується рівень емоційного дискомфорту, підвищується рівень внутрішнього контролю та знижується рівень зовнішнього, зменшується рівень підпорядкованості та ескапізму. Окреслено перспективи подальної роботи, які полягають у розробленні комплексної програми соціально-психологічної адаптації дітей-мігрантів в освітнє середовище.
23
Онищак, Галина, та Наталія Петій. "ВЕРБАЛІЗАЦІЯ КОНЦЕПТУ ФЕМІННІСТЬ В СУЧАСНІЙ АНГЛІЙСЬКІЙ МОВІ". Молодий вчений, № 9 (97) (30 вересня 2021): 34–38. http://dx.doi.org/10.32839/2304-5809/2021-9-97-8.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття присвячена дослідженню змісту, структури і засобів вербалізації концепту ФЕМІННІСТЬ в англійській мовній картині світу. Виявлено етимологічні й передконцептуальні характеристики досліджуваного концепту, його поняттєво-ціннісні й образно-ціннісні ознаки, здійснено семантичний аналіз первинних номінацій ФЕМІННОСТІ, описано засоби вторинної номінації як способи актуалізації концепту в англомовному дискурсі кінця XX-XXI століть. Комплексний концептуальний аналіз концепту ФЕМІННІСТЬ в сучасній англійській мові показав, що досліджуваний концепт належить до числа базових концептів у свідомості носіїв англійської мови та має складну структуру. Вербальні засоби, які репрезентують його характерні ознаки, формують поняттєво-ціннісну та образно-ціннісну складові. Перша репрезентована п’ятьма мікроконцептами, в яких яскраво виражені зовнішні, внутрішні, фізичні, біологічні та соціальні характеристики представниць жіночої статі. Антропоморфний концепт ФЕМІННІСТЬ включає в себе знання про жінку як істоту жіночої статі різного віку, особистість із притаманними їй зовнішністю та рисами характеру, субʼєкта, що виконує різноманітні соціальні ролі. Аналіз вторинних засобів номінації дав змогу виявити образно-ціннісну складову концепту ФЕМІННІСТЬ в англійській мові та охарактеризувати актуалізацію лінгвокультурного образу жінки за допомогою метафоричних виразів та фразеологічних одиниць. Встановлено, що досліджуваний концепт є об’ємним утворенням, що вербалізується естетичними, чуттєво-статевими, ментальними, психологічними, етичними, соціальними та професійними концептуальними ознаками.
24
КУЛЬЧИЦЬКА, Олена. "ДИСФЕМІЗМИ ЯК ЛЕКСИЧНІ ЗАСОБИ ВИРАЗНОСТІ МОВИ (НА ПРИКЛАДІ СУЧАСНОГО МОЛОДІЖНОГО АНГЛОМОВНОГО РОМАНУ)". Проблеми гуманітарних наук Серія Філологія, № 45 (23 вересня 2021): 209–20. http://dx.doi.org/10.24919/2522-4565.2021.45.19.
Повний текст джерелаАнотація:
Статтю присвячено проблематиці дисфемізмів як засобів виразності мови в сучасному молодіжному англомовному романі The Host (С. Майєр), а також їх ідентифікації та класифікації в системі мови. Дисфе- мізми розглянуто з урахуванням як лінгвістичних (семантичних і прагматич- них), так і екстралінгвістичних чинників з увагою на психологічну та соціальну характеристику мовців. Авторка поділяє традиційне визначення дисфемізмів як слів чи виразів, протилежних за функціями до евфемізмів, свідоме викори- стання грубих, вульгарних, стилістично знижених, часто нецензурних слів та виразів із метою передачі різкої негативної оцінки або створення експресії в тих випадках, де є така необхідність, та підтримує й новаторський підхід до трактування дисфемізмів, не обмежений лексичною площиною як когнітив- ного процесу концептуалізації певної реалії та більшою мірою відповідний дис- курсивній діяльності процесу дисфемізації. Такий підхід є доповненням до тра- диційного та в сукупності дає змогу значно ширше описати явище дисфемії. Дисфемія трактується як прояв вербальної агресії, як можливий потен- ційно маніпулятивний мовний засіб. Негативний комунікативний намір мовця, негативні емоційні реакції адресата на дисфемістичні висловлювання та неузгодженість змісту висловлювання, характеру вербальної комунікації і психологічної й мовної особистості адресата визначено як основні мотиви, що спонукають мовця до використання дисфемізмів. Прояви вербальної агре- сії, виражені через дисфемію, призводять до виникнення конфліктів та/або їх ескалацій, суперечать соціально-прийнятій комунікативній поведінці. Із пси- хологічного погляду дисфемізми слід розглядати як показник внутрішніх кон- фліктів у психіці. У статті стверджено: для дисфемії характерною рисою є збереження денотата, тобто процес зміни відбувається в конотативному компоненті, коли денотат може бути негативним або нейтральним; за семантичною при- родою дисфемізми поділяються на усталені та контекстуально зумовлені, а семантичний зсув є тим лексико-семантичним способом, що веде до утворення дисфемізмів; оцінність є однією з підстав розгляду функціонування дисфеміз- мів як лексичних засобів виразності мови. Ці чинники показують належність дисфемізмів до пейоративного пласту лексики, адже майже завжди це є пейоративи з грубими емосемами. Прагматична функція дисфемізмів дає найбільш великий потенціал для ретельного розгляду й аналізу властивих їм прагмалінгвістичних та дискур- сивно-мовних функцій. Особливо цікавим є дослідження дисфемізмів із пози- цій психології особистості й культурології, що може допомогти розкрити прагматичну природу дисфемізмів і зробити внесок у наукове обґрунтування мотивів, які спонукають до вживання дисфемізмів у мові. Тож особливості функціонування дисфемізмів залишаються малорозкритими й потребують подальшого вивчення та вимагають детального аналізу.
25
Калмиков, Георгій. "Мовленнєва особистість психотерапевта – суб’єкта професійно-комунікативної діяльності". Теоретичні і прикладні проблеми психології, № 3(53)T2 (2020): 5–17. http://dx.doi.org/10.33216/2219-2654-2020-53-3-2-5-17.
Повний текст джерелаАнотація:
Соціально-орієнтоване спілкування психотерапевта – суб’єкта професійно-комунікативної діяльності, зокрема його публічне висловлювання є найбільш складною і найбільш досконалою формою його мовленнєвого спілкування, смислового аспекту соціально-психологічної взаємодії, фахової вербальної комунікації. Володіти цією формою – значить бути мовленнєвою особистістю, носієм психотерапевтичної культури. Публічне висловлювання суб’єкта професійно-комунікативної діяльності розглядається як співвіднесене з психологічною категорією системи мовленнєвих дій. Воно розгорнуте, розмовне, кодифіковане, стилістично вмотивоване, марковане, регламентоване, дискретне, безпосереднє. Це – орієнтоване на масову аудиторію слухачів соціально контекстне, спрямоване на вплив, довільне, усвідомлене, навмисне, відрефлексоване цілеспрямоване усне мовлення, структуризоване за композиціями його функціонально-смислових типів або їх контамінацій; комунікативно доцільне мовлення, професійний зміст якого відразу забезпечує розуміння його клієнтами.Публічне висловлювання мовленнєвої особистості – суб’єкта професійно-комунікативної діяльності – завжди специфічно за своїм мовленнєвим мотивом, який не може бути реалізований жодним іншим способом, окрім соціально-орієнтованого мовленнєвого спілкування. Мовленнєве спілкування психотерапевта як публічне висловлювання в діаді або полілозі, як система мовленнємовних дій суб’єкта професійно-комунікативної діяльності, обов’язково передбачає у своїй структурі такі компоненти: а) мотив смислоформулювання; б) мовну інтенцію (формування і формулювання думок); в) мету, пов’язану з побудовою психотерапевтично спрямованого на клієнта публічного висловлювання (особистісно-орієнтоване мовне спілкування, як правило, передбачає не тільки мовленнєву мету); г) його результативність (ступінь збігу досягнутого комунікативно-мовленнєвого результату з наміченою метою); д) контроль за процесом і результатами акту мовленнєвого спілкування. Акт такого спілкування може виступати як найбільш висока структурна одиниця мовленнєво-мовного самовираження терапевта, презентація важливої для клієнта інформації, вираження громадських і особистісних цінностей, а також спосіб його професійно-мовленнєвої самореалізації як особистості.
26
Svyatnenko, I. O. "Девіації в українській гендерній культурі: соціосистемологічний аспект". Науково-теоретичний альманах "Грані" 20, № 6/146 (7 серпня 2017): 17. http://dx.doi.org/10.15421/171778.
Повний текст джерелаАнотація:
Статтю присвячено проблемі розуміння традиційних (внутрішніх) девіацій в українській гендерній культурі, які набувають загостреного вираження під впливом поширення гендерних девіацій іншокультурного (переважно – європейського і американського) походження. У результаті проведеного дослідження автор доходить до висновку про те, що культивована матріархатом недовіра чоловіків одне до одного, їх взаємна демонізація за рахунок ідеалізації матерів і знецінення батьків сприяють зростанню мізандрії та гомофобії несексуального змісту. Йдеться про страхи, пов’язані із несексуальною (соціально-культурною та соціально-економічною) сферами, які, проте, можуть сексуалізуватись і набувати форми сексуальної гомофобії. Ці страхи стосуються, здебільшого, різноманітних виявів брехні і шахрайства, які стають нормальними для чоловічих відносин саме через спотвореність комунікацій між ними. В статті констатовано, що мізандрія та гомофобія в українській гендерній культурі виражають страхи чоловіків перед власне маскулінними проявами в будь-якій сфері діяльності (включаючи сексуальну сферу), що проекуються на інших чоловіків як зовнішні об’єкти і спричиняють виявлення щодо таких об’єктів соціально-поведінкових реакцій у вигляді тих чи інших технологій гендерної кастрації (культурної, соціальної, психічної або тілесної). Соціум реагує на маскулінних чоловіків гендерною репресією, оскільки їх поведінка інтерпретуєтсья іншими учасниками соціальних інтеракцій як така, що несе із собою загрозу напрацьованим сценаріям придушення соціальної агресії.. Спотвореність цих сценаріїв полягає в тому, що будь-яка конструктивна активність викликає соціальні почуття підозри і заздрості, що тягне за собою відцентрові соціальні реакції у вигляді ізоляції ініціатора цієї активності або ж саботажу та соціального ескапізму. Ця спотвореність виявляється в переважному приховуванні мотивів та інтенцій учасників та невідповідності вербальної поведінки реальним поведінковим характеристикам.
27
Макарук, Л. Л. "СПЕЦИФІКА МУЛЬТИМОДАЛЬНИХ ЛЕКСЕМ ТА СИНТАКСИЧНИХ КОНСТРУКЦІЙ У СУЧАСНІЙ АНГЛОМОВНІЙ РЕКЛАМІ". Nova fìlologìâ, № 84 (30 грудня 2021): 151–57. http://dx.doi.org/10.26661/2414-1135-2021-84-21.
Повний текст джерелаАнотація:
Статтю присвячено дослідженню мультимодальних лексем і синтаксичних конструкцій. На основі проаналізованого ілюстративного матеріалу встановлено, що частина сучасних англомовних синтаксичних конструкцій змінила свій статус із мономодальних на мультимодальні. Причиною слугує інформаційна революція, яка уможливлює імплементацію комунікаційних трансформацій на всіх можливих рівнях, починаючи від графічного й завершуючи текстовим. Установлено, що кількість засобів невербальної природи, які входять до складу однієї синтаксичної конструкції, не фіксована й варіюється залежно від кожного конкретного випадку. Серед них трапляються такі, в яких фігурує лише один складник невербальної природи або кілька в рамках однієї лексеми чи синтаксичної конструкції загалом. Ідентифіковано й такі, в яких немає жодного вербального складника. Вибір відповідної одиниці невербальної природи зумовлений тематикою та переважно відповідає змісту тексту. У корпусі ілюстративного матеріалу виявлено низку невербальних одиниць, які максимально уподібнюють заміщуваній лексемі задля забезпечення читабельності й упізнаваності. Вартим уваги є й той факт, що часто до складу мультимодальної лексеми входить один складник невербальної природи, який є віддзеркаленням повної назви продукту. Це свідчить про зміну семіотичних парадигм і потребу в переосмисленні наявних підходів до розгляду знаків і знакових систем, оскільки спостерігаємо існування знака в знакові, що є цілковитим дубляжем одного й того ж предмета. Ураховуючи проаналізовані приклади, маємо підстави стверджувати, що мультимодальні лексеми – це одиниці, які утворені шляхом поєднання виключно невербальних одиниць, що за формою відповідають кодифікованим алфавітним графемам; або вербальних і невербальних кодифікованих графем, сукупність яких утворює одиницю, яка на відміну від класичної лексеми має не лише відмінний план вираження, але й певною мірою трансформує план змісту.
28
Тараненко, Лариса, та Єлизавета Шестопал. "ЛІНГВАЛЬНІ ОСОБЛИВОСТІ ВЖИВАННЯ ПРЕЦЕДЕНТНИХ ІМЕН У СУЧАСНІЙ АНГЛОМОВНІЙ ЛІТЕРАТУРІ". Актуальні питання іноземної філології, № 13 (22 червня 2021): 151–57. http://dx.doi.org/10.32782/2410-0927-2020-13-25.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розглянуто особливості вживання прецедентних імен в англійській мові шляхом висвітлення закономірностей їх мовностилістичного вираження у творах сучасної художньої літератури. Аналіз ілюстративного матеріалу здійснено на основі узагальненої класифікації типів і видів прецедентних імен, яка охоплює їх поділ за критерієм належності до певної соціокультурної групи (універсально-прецедентні, національно-прецедентні й соціумно-прецедентні), а також за семантичним критерієм (прецедентні антропоніми та топоніми; термінологічні й полісемічні прецеденти). Серед найчисленніших еталонних тематичних груп прецедентних імен зареєстровано імена історичних осіб, героїв класичних творів і фільмів та міфологеми, які реалізуються в тексті через низку стилістичних фігур, таких як метафора, гіпербола й порівняння. До провідних критеріїв, котрі слугують основою для розрізнення прецедентних феноменів від інших імен, відносимо апелювання до ознак зовнішності осіб або персонажів, рис їхнього характеру або комунікативних ситуацій, через які проявляється знаковість героя або видатної особи. За результатами аналізу з’ясовано, що прецедентні імена як одна з вербальних форм відображення стереотипно-метафоричного сприйняття дійсності певною культурною спільнотою людей демонструють тенденцію до розширення свого контекстуального значення та примноження характеристик завдяки здатності формувати ментальні зв’язки між їхнім першоджерелом і новим контекстом. Виконане дослідження ілюстративного матеріалу засвідчило, що прецедентні імена належать до дієвих засобів привернення уваги читача до певної ідеї твору й слугують засобом інтенсифікації конкретних рис та особливостей персонажів художньої літератури ХХІ ст. Перспективним убачається вивчення питань, пов’язаних із сугестивним й емоційно-прагматичним потенціалами прецедентних імен, а також поглиблення знань про перебіг синергетичних процесів під час їх породження та актуалізації в межах різних лінгвокультур.
29
N.Yu., Kuravska, and Tykha U.I. "MENACE IN THE SEMANTIC AND SYNTACTIC STRUCTURE OF THE SENTENCE." South archive (philological sciences), no. 84 (December 23, 2020): 36–41. http://dx.doi.org/10.32999/ksu2663-2691/2020-84-5.
Повний текст джерелаАнотація:
Purpose. The article deals with the studying of semantics of menace as the means of expression of volitive modality. The purpose of the article is to determine the essence, semantic structure, functional and semantic specificity of menace; to analyze a menace situation in the system of its components, to examine the means of its expression in modern Ukrainian fiction.Methods. We have used method of theoretical and conceptual analysis for critical analysis of concepts available in Ukrainian and foreign linguistics regarding menace, method of continuous fixation of menace utterances from the texts of modern Ukrainian fiction, descriptive method and method of internal interpretation to establish differential features of menace, methods of semantic and functional-pragmatic analysis to characterize the functional-semantic features of menace and the means of its expression in modern Ukrainian fiction, method of contextual analysis, which assumes the existence of some context in which we study and analyze the semantics of menace.Results. The essence, semantic and functional peculiarity of menace compared to other modal manifestations is determined. Menace is a complicated linguistic phenomenon. Its origin is connected with the necessity of representation of the modal meaning of threat. Menace is a special type of volitive modality that realizes semantics of threat by a complex of different means. Menace is characterized by the independence of semantic structure, functional, communicative and pragmatic specificity, diversity of structural types. The peculiarities of the Ukrainian language in semantic and grammar meaning are also indicated.Conclusions. Menace is a mitigatory type of volitive modality, aimed at satisfying the needs, desires and interests of the speaker, and menace utterances are characterized by freedom of choice of the addressee, as he/she makes a decision as to the fulfillment of the action which is beneficial to the addresser. In a menace situation, the status of participants in the communicative process is not significant, and the action is performed by the addressee; menace utterances can be used both in formal and informal situations, they are initiative and normative. Verbal (lexical-semantic, morphological, syntactic) and non-verbal means are used to express menace, that prove and demonstrate illocutionary power of threat.Key words: menace modality, menace semantics, menace, menace utterance, menace situation, menace meaning. Мета. Стаття присвячена вивченню семантики менасива як засобу вираження модальності волевиявлення. Метою стат-ті є розкриття сутності менасива, визначення його семантичної структури і функціонально-семантичної специфіки; розгляд менасивної ситуації в системі її складників; аналіз різнорівневих засобів вираження менасива в художніх текстах сучасної української мови.Методи. У статті використано метод теоретико-концептуального аналізу для критичного аналізу концепцій, наявних в українському й зарубіжному мовознавстві стосовно менасива, метод суцільної фіксації менасивних висловлень із художніх текстів сучасної української мови, описовий метод із використанням прийому внутрішньої інтерпретації для встановлення диференційних ознак менасива, методики функціонально-семантичного й функціонально-прагматичного аналізу для харак-теристики функціонально-семантичних особливостей менасива та засобів його вираження в художніх текстах сучасної укра-їнської мови, а також для дослідження менасива в дії, у процесі його функціонування, метод контекстуального аналізу, який передбачає наявність деякого контексту, у якому вивчаємо й аналізуємо семантику менасива.Результати. У статті розкрито сутність, семантичну й функціональну своєрідність менасива на тлі інших модальних виявів. З’ясовано, що менасив є складним лінгвістичним явищем, виникнення якого пов’язане з необхідністю оформлення одного з видів модальних значень, а саме значення погрози. Визначено, що менасив є особливим типом волевиявлення, що реалізує семантику погрози сукупністю різнорівневих засобів. З’ясовано, що для менасива характерні незалежність семан-тичної структури, функціональна, комунікативна і прагматична специфіка, різноманітність структурних типів. У статті також показано специфіку української мови в семантико-граматичному сенсі.Висновки. Автори статті дійшли висновку, що менасив є одним із типів модальності пом’якшеного волевиявлення, спря-мований на задоволення потреб, бажань та інтересів мовця, а для менасивних висловлень характерна наявність свободи вибо-ру в адресата, оскільки він ухвалює рішення про виконання / невиконання дії, яка є бенефактивною для адресанта. У менасив-ній ситуації статус учасників комунікативного процесу несуттєвий, а каузовану дію виконує адресат; менасивні висловлення можуть уживати як в офіційній, так і в неофіційній обстановці, вони є ініціативними й нормативними. Для вираження мена-сива використовують вербальні (лексико-семантичні, морфологічні, синтаксичні) і невербальні засоби, які засвідчують і вияв-ляють іллокутивну силу погрози.Ключові слова: менасивність, менасивна модальність, менасивна семантика, менасив, менасивне висловлення, менасив-на ситуація, менасивне значення.
30
Михайлишин, Уляна, та Валентина Ільїна. "Вплив акцентуацій характеру на агресивну поведінку підлітків". Теоретичні і прикладні проблеми психології, № 2(55) (2021): 83–100. http://dx.doi.org/10.33216/2219-2654-2021-55-2-83-100.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розглянуто психологічні особливості впливу акцентуацій характеру на агресивну поведінку підлітків. Представлено та проаналізовано результати емпіричного дослідження впливу акцентуацій характеру на агресивну поведінку підлітків з подальшою статистичною обробкою даних. Методи: при дослідженні використано методи математичної статистики (кореляційний аналіз за Пірсоном) та наступні психодіагностичні методики: методика на визначення акцентуацій характеру (Г. Шмішек), ПДО, методика на визначення агресивності (Л.Г. Почебут), методика «Агресивна поведінка» (Є.П. Ільїн, П.А. Ковальов). Результати. У результаті теоретико-методологічного дослідження акцентуацій характеру та агресивної поведінки підлітків з’ясовано, що акцентуації характеру визначаються як крайні варіанти норми, при яких окремі риси характеру надмірно виражені. Підлітковий вік є періодом становлення характеру, у цей час формується більшість характерологічних типів. Саме у цьому віці різні типологічні варіанти норми («акцентуації характеру») виступають найбільш яскраво, тому що риси характеру ще не згладжені й не скомпенсовані життєвим досвідом. Зазначено, що акцентуації характеру можуть впливати на агресивну поведінку у підлітковому віці. Встановлено, що єдиного загальноприйнятого значення терміну «агресія» немає, але в найзагальнішому вигляді його можна визначити, як нанесення будь-якої шкоди, психологічної або фізичної, іншому об’єкту або предмету. Таким чином, у період становлення характеру, що відбувається в підлітковому віці, його типологічні особливості, які були ще згладжені і завуальовані життєвим досвідом, виявляються настільки яскраво, що іноді нагадують психопатії, тобто патологічні аномалії характеру та можуть спричиняти прояву агресивності. Подано методики емпіричного дослідження акцентуацій характеру та агресивної поведінки підлітків. У результаті емпіричного дослідження та кореляційного аналізу зʼясовано вплив акцентуцій характеру на агресивну поведінку у підлітковому віці, а саме, для осіб з гіпертимним, дистимічним, психостенічним, шизоїдним та конформним типом акцентуацій характеру не властиві прояви агресивності та ворожості. Для даних осіб не характерні спалахи гніву, фізичної, вербальної агресії. Особи, у яких спостерігаються емотивний, застрягаючий, екзальтований, демонстративний, неврівноважений, астено-невротичний, епілептоїдний, істероїдний та нестійкий типи акцентуацій характеру, схильні до проявів ворожості та агресивності, зокрема до спалахів гніву, фізичної та вербальної агресії. Висновки: у результаті кореляційного аналізу встановлено, що між акцентуаціями характеру та агресивною поведінкою існує взаємозв’язок. Ключові слова: акцентуації, агресивність, поведінка, характер, підлітковий вік.
31
Kryvenko, Iryna, та Sofiya Kataran. "Особистісний нарцисизм молоді: статево-гендерний аспект". Scientific Studios on Social and Political Psychology, № 44(47) (20 грудня 2019): 67–80. http://dx.doi.org/10.33120/ssj.vi44(47).118.
Повний текст джерелаАнотація:
Нарцисизм як феномен, раніше широко аналізований головно в дискурсі клінічної психології та психотерапії, наразі привертає увагу як позбавлене патологічного змісту явище, що є утворенням-реакцією на вимоги сучасності. У роботі розглянуто “здоровий” аспект нарцисизму як особистісного утворення, головна функція якого – підтримування цілісного позитивного образу себе, збереження та усвідомлення власної цінності. Мета статті полягає у виявленні відмінностей між типами (маніфестаціями) особистісного нарцисизму в молодих осіб з різною гендерною ідентичністю. Для діагностики різних аспектів нарцисизму в ході емпіричного дослідження використано блок українських версій мовно-культурних адаптацій методик: Особистісний опитувальник нарцисизму (NPI-16) та Шкала сенситивного нарцисизму (HSNS), Статево-рольовий опитувальник С. Бем (BSRI) та проєктивна вербальна методика “Хто я?” М. Куна і Т. Мак-Партланда, що дало змогу констатувати низку важливих закономірностей. У цілому молодь має середні показники особистісного нарцисизму, дещо більш виражена його сенситивна форма. Незалежно від статі вираженість маскулінних рис прямо корелює з рівнем грандіозного особистісного нарцисизму та обернено – з мірою прояву сенситивної форми нарцисизму. Попри спорідненість маскулінності і грандіозного нарцисизму в аспекті позитивного Я-образу деякі його аспекти, а саме соціально- та сімейно-рольові, відрізняються. У фемінних осіб, порівняно з іншими типами гендерної ідентичності, вищий рівень вразливого (сенситивного) нарцисизму, що не збігається з результатами, отриманими західними дослідниками та може зумовлюватися культурною специфікою. Дані про більш виразний прояв грандіозного нарцисизму в досліджуваних з недиференційованою гендерною ідентичністю (низькі показники фемінності і маскулінності) привертають увагу фахівців та відкривають перспективи вивчення особливостей нарцисизму в контексті явищ гендерної невідповідності.
32
Волгіна, О. О. "ДИНАМІКА МЕНТАЛЬНОЇ СТИЛІСТИЧНОЇ МОДЕЛІ «LITTÉRAIRE» В СУЧАСНІЙ ФРАНЦУЗЬКІЙ МОВІ". Nova fìlologìâ 1, № 81 (22 червня 2021): 73–78. http://dx.doi.org/10.26661/2414-1135-2021-81-1-11.
Повний текст джерелаАнотація:
Статтю присвячено дослідженню динаміки стилістичного шару «littéraire» з позиції когнітивно-комунікативної парадигми. Визначено, що стилістичні значення слів, у тому числі художні, є засобами збереження й передачі знань. Виступаючи одиницями мовної картини світу, що мають оцінну сутність, стилістично марковані вербальні знаки втілюють унікальне бачення світу носіями мови. У світлі когнітивного підходу стилістика розглядає систему знаків з позиції їх зорієнтованості на породження стилістично маркованої інформації, а апарат когнітивної лінгвістики може бути використаний для осмислення й інтерпретації глибинних ментальних механізмів, що забезпечують продукування стилістично та культурно прецедентної інформації. Стилістичне значення мовного знаку в статті розуміється як експресивно- оцінний квант знання про концепт, що ґрунтується на асоціативно- образному сприйнятті оточуючої дійсності. Отже, стилістичне значення, що становить різноаспектну сукупність знань і зафіксоване в лексикографічних джерелах, допомагає розкрити особливості концептуалізації дійсності носіями мови. З позицій сучасних когнітивних досліджень лексико-стилістичні підсистеми мови можуть бути досліджені як ментальні моделі, що співвідносяться з певними наборами лексико-стилістичних маркованих одиниць. Ці ментальні моделі містять уявлення про використання мови залежно від ситуації спілкування й формуються на основі стилістичних шарів лексики. У ході дослідження встановлено, що лексико-стилістична система французької мови має ментальну організацію, може бути представленою у вигляді когнітивних структур. З’ясовано, що найбільш репрезентативними ментальними стилістичними моделями є «littéraire», «familier», «populaire», «vulgaire» і «argot». Вони втілюють інформацію щодо специфічного вживання відповідних лексичних одиниць у певних ситуаціях спілкування. Ментальна стилістична модель «littéraire» містить інформацію про поширений ужиток слова в художньому стилі мовлення з яскраво вираженою експресивно-оцінною конотацією. Розвиток ментальної стилістичної моделі «littéraire» відбувається шляхом концептуального переосмислення реалій навколишньої дійсності, що відображається на стані французької мови загалом.
33
N.I., Yelnikova. "TROLLING IN UKRAINIAN-LANGUAGE MEDIA: LINGUISTIC ASPECT." South archive (philological sciences), no. 87 (September 29, 2021): 16–20. http://dx.doi.org/10.32999/ksu2663-2691/2021-87-2.
Повний текст джерелаАнотація:
Goal. The aim of the study is a comprehensive analysis of a special type of speech behavior-trolling. The article characterizes the phenomenon of trolling as a kind of deviant communication. It is noted that trolling occurs as a reaction to changes in the functioning of media platforms. There are differences between trolling and flame, flood, spam, holivar, hating, cyberbullying. The linguistic means of trolling expression in the Ukrainian-language media space are analyzed.Methods. To determine and describe the lexical-semantic structure of the studied trolling comments, the structural-contextual method was used; interpretive analysis made it possible to explain the meaning of the selected messages; contextual analysis helped to identify associative semantic features of textual comments; with the help of introspection it was possible to trace individual thoughts that arise during one’s own activity and are realized in the analysis of trolling comments.Results. The result of the investigation was the definition of trolling as an integral part of virtual communication, which is identified by a combination of specific methods, tactics and strategies of the communicator’s behavior. It is established that the behavior of trolls can be manifested in two forms – “thick” (“malicious”) and “thin” trolling. Phenomena that are often identified with trolling are characterized, although they have significant differences: flame, flood, spam, holivar, hating, cyberbullying. Linguistic analysis of trolling in Ukrainian-language media through language means on phonetic, lexical-semantic, grammatical, syntactic levels is carried out.Conclusions. During the study, it was found that one of the methods of detecting trolls in the Ukrainian-language media space is to establish emotional markers that are polarly opposite to most verbal units. Means of expressing the strategy of trolls can be traced at all language levels: at the lexical level it is possible to use pejorative vocabulary, in particular swear words, individual word formation, zoometaphors used with negative meaning. Graphic means of expression of trolling language are realized by reduplication of letters and punctuation marks.Key words: Internet, Internet communication, deviant communication, trolling, Internet troll. Мета. Метою дослідження є аналіз особливого типу мовленнєвої поведінки – тролінгу – на різних мовних рівнях (лексико-семантичному, графічному, граматичному). У статті охарактеризовано явище тролінгу як різновид девіантної комунікації. Зазначено, що тролінг виникає як реакція на зміни функціонування медіаплатформ. Зауважено відмінності між тролінгом і флеймом, флудом, спамом, холіваром, хейтингом, кібербулінгом. Проаналізовано мовні засоби вираження тролінгу в україн-ськомовному медіапросторі.Методи. Під час реалізації мети дослідження ми звернулися до описового методу, який передбачає сукупність процедур інвентаризації, класифікації та інтерпретації досліджуваних мовних явищ у синхронії. Для визначення лексико-семантичної структури досліджуваних тролінг-коментарів використовувався структурно-контекстуальний метод; інтерпретаційний аналіз дав змогу розтлумачити сенс відібраних повідомлень; контекстуальний аналіз допоміг виділити асоціативно пов’язані смислові ознаки текстових коментарів; за допомогою інтроспекції можна було простежити окремі думки, що виникають під час власної активності та реалізуються в аналізові тролінг-коментарів.Результати. Результатом розвідки стало визначення тролінгу невід’ємною складовою частиною віртуальної комунікації, що ідентифікується поєднанням специфічних методів, тактик і стратегій поведінки комунікатора. Установлено, що поведінка тролів може виявлятися у двох формах – «товстому» («злісному») і «тонкому» тролінгу. Охарактеризовано явища, що часто ототожнюють із тролінгом, хоча вони мають суттєві відмінності: флейм, флуд, спам, холівар, хейтинг, кібербулінг. Проведено лінгвістичний аналіз тролінгу в українськомовних медіа через мовні засоби на фонетичному, лексико-семантичному, граматичному, синтаксичному рівнях. Висновки. Під час дослідження було встановлено, що одним із методів виявлення тролів в українськомовному медіапросторі є встановлення емотивних маркерів, що полярно протилежні щодо більшості вербальних одиниць. Засоби вираження стратегії тролів простежуються на всіх мовних рівнях: на лексичному рівні можливе застосування пейоративної лексики, зокрема лайки, індивідуальної словотворчості, зоометафор, ужитих із негативним значенням. Графічні засоби вираження тролінгової мови реалізуються редуплікацією літер і пунктуаційних знаків.Ключові слова: Інтернет, інтернет-комунікація, девіантна комунікація, тролінг, інтернет-троль.
34
Slyusarevskyy, Mykola. "Зміст і динаміка уявлень Українського суспільства про національні символи". Проблеми політичної психології 24 (30 грудня 2021): 9–30. http://dx.doi.org/10.33120/popp-vol24-year2021-62.
Повний текст джерелаАнотація:
Актуальність статті зумовлена потребою аналізу феноменів соціально-психологічного штибу, які, перебуваючи на межі свідомого і несвідомого, дають змогу відтворити політично значущі змістові характеристики і тенденції суспільного розвитку, що залишаються здебільшого “невидимими” під час досліджень громадської думки, вербально виражених преференцій та переконань людей. Одним із таких феноменів і є суспільні уявлення про національні символи, вивчення яких ще не набуло належного поширення.
Мета статті полягає в тому, щоб: а) відтворити за отриманими емпіричними даними зміст і динаміку уявлень українців про національні символи; б) оцінити на цій основі стан символічної свідомості українського суспільства; в) дати психологічно обґрунтовані рекомендації щодо її подальшого формування.
Метод і методологія. Шляхом теоретичного аналізу було виокремлено три основні види (типи) національної символіки: матеріалізовані, персоналізовані та драматизовані символи. Уявлення українців про ці види символів реконструйовувалися за даними моніторингу, що здійснюється від початку 2000-х років. Моніторинг проводиться за допомогою масових опитувань громадян за вибіркою, що репрезентує доросле населення України віком від 18 років і старше. Опитуються, як правило, 2000 респондентів у всіх географічних регіонах держави, з 2015 року – крім Автономної Республіки Крим і захоплених сепаратистами окремих районів Донецької та Луганської областей.
Отримані результати засвідчують, що уявлення українців про національні символи за останні два десятиріччя стали значно одностайнішими й інтенсивнішими, істотно розширилося коло охоплюваних ними об’єктів. Як наслідок, символічна свідомість суспільства набула ознак первинної сформованості, чіткого державницького змісту, стала семантично насиченішою і політично більш зрілою, проте водночас її формування ще далеке від завершеності. У символічному просторі українського суспільства наразі є небагато об’єктів, що сприймаються як національні символи абсолютною більшістю населення у всіх регіонах. Цей простір значною мірою знеособлений і знеподієвлений, йому бракує загальновизнаних персоналій і драматизованих символів, які найкраще надаються для підтримання в суспільстві патріотичних настроїв та генерування нових комеморативних практик. Показано, що однією з головних причин недостатньої сформованості символічної свідомості українців є малоефективна політика історичної пам’яті.
Практична значущість. На підставі отриманих даних висловлено припущення, що потенціал стихійного становлення символічної свідомості українського народу на сьогоднішній день себе вичерпав. Її подальше формування потребує комплексу цілеспрямованих зусиль. Обґрунтовано потребу започаткування скоординованої на державному рівні системи заходів з формування символічних уявлень українців.
Перспективи дальшого розроблення проблеми вбачаються в напрацюванні стратегій і технологій урахування в процесі формування символічної свідомості українського суспільства регіональних та поколінних аспектів її наявного стану і тенденцій динаміки.
35
T.M., Horodilova. "SYNTACTIC IMPLEMENTATION OF THE NEGATIVE CLITIC NICHT IN THE MODERN GERMAN LANGUAGE." Scientific Bulletin of Kherson State University. Series Germanic Studies and Intercultural Communication, no. 1 (August 2, 2021): 38–44. http://dx.doi.org/10.32999/ksu2663-3426/2021-1-6.
Повний текст джерелаАнотація:
The article focuses on the main approaches to the analysis of sentence negation in the modern German language. The phenomenon of full and partial sentence negation has been presented. The special attention is focused on the grammatical meaning of negation. In traditional studies negation is characterized as an expression of non-existing relationships within lingual elements, or when an affirmative sentence is denied by a speaker as an incorrect one. In Germanic grammar studies there is no consensus as to the concept of negation as well as means for its implementation. Theoretical syntax deals with an absolute and double negation. The typology of neg-elements in the German language is not sufficiently highlighted due to their heterogeneity in classification. It causes opacity in the treatment of negative constructions, resulting in ambiguous outcome, and complicates the assignment of the lingual units to the appropriate category. In theoretical grammar the grammatical negation is classified according to word classes. In German a general pattern of sentence negation is represented by the clitic “nicht” in the pre-position and the post-position in relation to the verb. Traditionally negation is regarded in terms of volume of negation and the focus of negation, when the semantic function of negation has been implemented. Also grammatical studies of the German language distinguish between full negation, when the whole sentence is denied, and partial negation, which refers to certain parts of the sentence. Thereby for the grammatical negation in the German sentence the regulated order of subject and verb plays an important role. Regarding the above mentioned the article outlines the criteria for distinguishing the full and the partial negation depending on position of sentence elements in the frame construction. The position of constituents in the negative sentence and its influence on the scopus of negation has been analyzed. The analysis of syntactic distribution of clitic “nicht” in relation to full and partial negation in the models of verbal representation has been outlined.Key words: category of negation, clitic, full negation, partial negation, volume of negation, focus of negation, syntactical distribution. У статті викладено основні підходи до аналізу реченнєвого заперечення в сучасній німецькій мові. Представлено явище повного й часткового реченнєвого заперечення, увагу зосереджено на граматичному змісті заперечення. У статті проаналізовано заперечення як синтаксичну категорію щодо й змісту, й граматичного оформлення. У традиційних мовознавчих студіях заперечення схарактеризовано як вираження ненаявних відношень у межах мовних елементів. У германістиці відсутній консенсус стосовно концепції заперечення та засобів його реалізації. Теоретичний синтаксис має справу з абсолютним і подвійним запереченням. Типологію заперечних елементів у німецькій мові розглянуто не досить через їх неоднорідність у класифікації. Це спричиняє непрозорість у трактуванні заперечних конструкцій, що призводить до неоднозначних результатів та ускладнює зарахування мовних одиниць до відповідної категорії. Теоретична граматика класифікує граматичні засоби вираження заперечення відповідно до класів слів. У німецькій мові загальну модель реченнєвого заперечення представлено клітиком nicht у препозиції або постпозиції щодо дієслова. Традиційно категорія заперечення розглядається в термінах об’єму й фокусу заперечення, коли реалізується семантична функція негації, а запере-чення постає як форма модифікації дійсності. Також у граматичних студіях із німецької мови розрізняють повне й часткове заперечення. У німецькій мові граматичне заперечення пов’язано з рамковою структурою речення. У роботі окреслено граматичне оформлення та функціонування речень із повним і частковим запереченням у німецькій мові, наголошено на їх відмінностях. Проаналізовано позицію конституентів заперечного речення та їхній вплив на сферу заперечення. Визначено критерії виокремлення спеціального заперечення залежно від позиції елементів речення в рамковій конструкції. Також у статті здійснено аналіз синтаксичної дистрибуції клітика nicht щодо повного й часткового заперечення в моделях вербальних репрезентацій заперечення та про-ілюстровано їх неоднорідність.Ключові слова:категорія заперечення, клітик, повне заперечення, часткове заперечення, об’єм заперечення, фокус заперечення, синтаксична дистрибуція.
36
O.B., Andriiv. "PLUPERFECT – ABSOLUTE, RELATIVE OR ABSOLUTE-RELATIVE TEMPORAL FORM?" Scientific Bulletin of Kherson State University. Series Germanic Studies and Intercultural Communication, no. 1 (August 2, 2021): 7–12. http://dx.doi.org/10.32999/ksu2663-3426/2021-1-1.
Повний текст джерелаАнотація:
The article is devoted to the problem of grammatical status of pluperfect forms of German and Ukrainian languages. The study differentiates the views of scientists on pluperfect forms in terms of their relative or absolute interpretation. The definition of the pluperfect with the future temporal reference is given, confirmed by applied representations and analysis of the studied units in the sentence structure. From the point of view of traditional linguistic interpretation, pluperfect is a form that expresses either “precedence over another past action” or “distant past”. However, in this study, we look at new meanings of this grammar: “present” or “future”.The article raises the problem of the futural orientation of pluperfect forms, based on two positions: when pluperfect is used in the sense of “past” in relation to another past action. That is, when this gram is in opposition to its conventional meaning; when the plusquamperfect expresses the meaning of “counterfactual” with the future temporal reference, when the subject of the statement knows that in the real world certain actions cannot be realized because they contradict the objective laws of human existence. The use of the pluperfect forms in such constructions indicates that language not only does not limit us by means of expressing real knowledge about the world, but also provides such for the reproduction of hypothetical, unreal or counterfactual statements.It is concluded that from the point of view of temporality, the conjunctive forms of the pluperfect are timeless and can express the action that occurs at the time of speech, occurred (or could occur) before the moment of speech or will occur after the moment of speech, the temporal nature of the verbal form recedes into the background. It is proposed to consider plusquamperfect as an absolute-relative time form.Key words: pluperfect, absolute time, relative time, moment of speech, counterfactuality. Статтю присвячено актуальній проблемі граматичного статусу плюсквамперфектних форм німецької та української мов. У дослідженні диференційовано погляди науковців щодо плюсквамперфектних форм із боку їх відносної чи абсолютної інтерпретації. Подається визначення плюсквамперфекта з майбутньою часовою рефе-ренцією, підтверджене прикладними репрезентаціями й аналізом досліджуваних одиниць у структурі речення. З боку традиційного лінгвістичного трактування плюсквамперфект – це форма, яка виражає або «передування щодо іншої минулої дії», або «віддалене минуле». Однак у дослідженні звертаємо увагу на нові значення цієї гра-меми: «теперішнє» чи «майбутнє».У статті висувається проблема футуральної спрямованості плюсквамперфектних форм, виходячи з двох позицій: коли плюсквамперфект вживається в значенні «післяминуле» щодо іншої минулої дії, тобто коли ця грамема опозиціонує своєму загальноприйнятому значенню; коли плюсквамперфект виражає значення «контр-фактичність» із майбутньою часовою референцією – суб’єкт висловлення знає, що в реальному світі певні дії не можуть бути реалізовані, оскільки суперечать об’єктивним законам людського існування. Вживання плюсквам-перфектних форм у подібних конструкціях свідчить про те, що мова не лише не обмежує нас засобами вираження реальних знань про світ, а й надає такі для відтворення гіпотетичних, ірреальних чи контрфактичних висловлень.Зроблено висновок, що з позиції темпоральності форми плюсквамперфекта кон’юнктива є позачасовими й можуть виражати дію, що відбувається в момент мовлення, відбувалася (чи могла відбутися) раніше моменту мовлення або відбудеться після моменту мовлення, оскільки в зіставленні часу й способу переважає спосіб дієслова, а часовий характер вербальної форми відходить на другий план. Запропоновано розглядати плюсквампер-фект як абсолютно-відносну часову форму.Ключові слова: плюсквамперфект, абсолютний час, відносний час, момент мовлення, контрфактичність
37
Коць, Тетяна. "Реалізація стилістичного потенціалу оцінності в українській мові". Лінгвостилістичні студії, 30 грудня 2020, 84–92. http://dx.doi.org/10.29038/2413-0923-2020-13-84-92.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті з’ясовано функціонально-стилістичні параметри оцінності як лінгвістичної категорії., яка охоплює різнорівневі мовні одиниці з оцінною семантикою і передає позитивне або негативне ставлення мовця до названого предмета, явища, поняття.
Позитивна або негативна змістова шкала оцінності формується відповідно до визначених у суспільстві соціальних, національно-культурних, моральних цінностей. Логічна (раціональна) і емоційна (ірраціональна) оцінка в тексті взаємодіють. Логічну оцінність мотивують об’єктивні думки, а емоційну – почуття суб’єкта до об’єкта (особи, предмета, явища, події тощо). Одиницями логічної оцінності є слова і словосполучення з позитивнооцінною і негативнооцінною семантикою з інтелектуальної сфери мовомислення, а одиницями емоційної – експресивно-конотативні мовні засоби. Оцінювання відбувається шляхом вживання мовних одиниць, зареєстрованих у словниках або в пам’яті носіїв мови з погляду їхніх ціннісних орієнтирів.
Стилістичний потенціал оцінності в тексті розкритий на лексичному, фразеологічному, синтаксичному рівнях. Тексти різні за стилем і змістом різняться за способом вираження в них вербальної аксіології.