Статті в журналах з теми "Великогомілковая кістка"
Щоб переглянути інші типи публікацій з цієї теми, перейдіть за посиланням: Великогомілковая кістка.
Оформте джерело за APA, MLA, Chicago, Harvard та іншими стилями
Ознайомтеся з топ-23 статей у журналах для дослідження на тему "Великогомілковая кістка".
Біля кожної праці в переліку літератури доступна кнопка «Додати до бібліографії». Скористайтеся нею – і ми автоматично оформимо бібліографічне посилання на обрану працю в потрібному вам стилі цитування: APA, MLA, «Гарвард», «Чикаго», «Ванкувер» тощо.
Також ви можете завантажити повний текст наукової публікації у форматі «.pdf» та прочитати онлайн анотацію до роботи, якщо відповідні параметри наявні в метаданих.
Переглядайте статті в журналах для різних дисциплін та оформлюйте правильно вашу бібліографію.
1
Stroiev, M. Yu, M. I. Berezka, V. V. Grigoruk, M. Yu Karpinsky та О. V. Yaresko. "Дослідження напружено-деформованого стану моделі гомілки з переломом середньої третини великогомілкової кістки при різних варіантах остеосинтезу в умовах зростаючого стискаючого навантаження на систему «імплантат — кістка»". TRAUMA 23, № 1 (16 травня 2022): 19–29. http://dx.doi.org/10.22141/1608-1706.1.23.2022.878.
Повний текст джерелаАнотація:
Актуальність. У загальній структурі травматизму переломи кісток нижніх кінцівок становлять 47,3 %. Із цих переломів перше місце займають діафізарні переломи кісток гомілки — 45–56 %. Перебіг процесу зрощення має певні особливості у третині випадків, що пов’язано з надмірною вагою. Мета: провести порівняльний аналіз напружено-деформованого стану моделей гомілки з переломом великогомілкової кістки під впливом стискаючого навантаження при різних варіантах остеосинтезу та залежно від маси тіла пацієнта. Матеріали та методи. Розроблена базова скінченно-елементна модель гомілки, яка містила великогомілкову й малогомілкову кістки та кістки стопи. У всіх суглобах між кістковими елементами робили прошарок із механічними властивостями хрящової тканини. Моделювали перелом в середній третині великогомілкової кістки та три види остеосинтезу за допомогою апарата зовнішньої фіксації, накісткової пластини та інтрамедулярного стрижня. Усі моделі досліджували під впливом вертикального стискаючого навантаження величиною 700 та 1200 Н. Результати. Зміни величин напружень у кістковій тканині залежно від маси тіла пацієнта мають лінійну залежність. Апарат зовнішньої фіксації та інтрамедулярний стрижень забезпечують зниження величин напружень в зоні перелому нижче рівня показників для неушкодженої кістки. Накісткова пластина показує значно гірші показники рівня напружень як в зоні перелому, так і в проксимальному відділі великогомілкової кістки. У дистальному відділі найвищий рівень напружень визначається в моделі з остеосинтезом апаратом зовнішньої фіксації. У металевих конструкціях найбільші напруження виникають в накістковій пластині. Навколо фіксуючих гвинтів та стрижнів найвищі напруження визначаються при використанні апарата на нижньому стрижні. Висновки. Найгірші показники рівня напружень в зоні перелому (від 26,5 до 45,4 МПа) та на металевій конструкції (від 227,5 до 389,9 МПа) визначено при використанні накісткової пластини, що є наслідком виникнення додаткового згинаючого моменту в результаті її однобічного розташування. Остеосинтез за допомогою апарата зовнішньої фіксації забезпечує досить низький рівень напружень (від 0,7 до 1,2 МПа) в зоні перелому, але недоліком є високій рівень напружень на самому апараті (від 133,7 до 229,2 МПа) та в дистальному відділі великогомілкової кістки (від 13,2 до 22,6 МПа), що пов’язане з довжиною важелів, якими є фіксуючі стрижні. Найнижчі показники напружень у всіх елементах моделі визначаються при використанні остеосинтезу інтрамедулярним стрижнем, що обумовлено центральним розташуванням основної опори за віссю навантаження та короткими важелями, якими є фіксуючі гвинти. Функція залежності величини напружень в елементах моделі є лінійною та прямо пропорційною.
2
Lazarev, I. A., O. A. Kostogryz, M. V. Skyban та M. G. Kryshchuk. "Концептуальна біомеханічна модель виникнення структурних змін у тібіофеморальній ділянці колінного суглоба при травмі". TRAUMA 15, № 4 (1 липня 2014): 11–23. http://dx.doi.org/10.22141/1608-1706.4.15.2014.81660.
Повний текст джерелаАнотація:
Співвідношення різних механічних властивостей субхондральної кістки, менісків, суглобового хряща ділянки колінного суглоба залежно від їх структурно-функціонального стану обумовлюють їх пріоритетне ушкодження внаслідок травми. За даними біомеханічного імітаційного моделювання методом скінченних елементів вивчено механізм руйнування структур колінного суглоба в умовах гострої травми. Досліджували напруження та деформації в моделі колінного суглоба в режимі звичайних умов навантаження середньостатистичною масою тіла 75 кг та при імітації стрибка на ногу з висоти 1 м. Послідовність та ступінь ушкодження внутрішньосуглобових структур тібіофеморальної ділянки при динамічному навантаженні значно залежить від структурно-функціонального стану кісткової та хрящової тканин в зоні контакту. Динамічне навантаження при нормальному структурно-функціональному стані кісткової та хрящової тканин у тібіофеморальній ділянці не перевищує межі міцності субхондральної кістки стегнового та великогомілкового компонентів колінного суглоба. Напруження і деформації більші на великогомілковій кістці, ніж на стегновій. Руйнація хряща стегнового компонента відбувається швидше тому, що він отримує більші напруження, ніж хрящ великогомілкового компонента. В умовах склеротичних змін суглобового хряща динамічне навантаження може викликати компресійний перелом субхондральної кістки великогомілкового компонента за рахунок зниження в’язкопружних амортизаційних властивостей хряща. У такому випадку зростає навантаження на меніски, що при наявності дегенеративних змін може викликати їх ушкодження. В умовах хондромаляції у тібіофеморальній зоні динамічне навантаження може призвести до форсованої втрати рідини матриксом суглобового хряща стегнового компонента з його подальшою деструкцією, ушкодженням субхондральної кістки великогомілкового компонента з виникненням субхондрального набряку або гематоми. Зі збільшенням відхилення механічних властивостей тканин колінного суглоба від нормальних руйнуючий ефект динамічного навантаження збільшується при менших зусиллях. За визначенням параметра Надаї — Лоде при дії екстремальних величин дотичних напружень, що обумовлені максимальною різницею головних напружень, можливе руйнування в товщі субхондральної зони великогомілкової кістки.
3
Hutsuliak, V. І., V. S. Sulyma та I. V. Shibel. "Біомеханічне обгрунтування клінічного застосування універсального апарата з адаптацією форми опор до анатомічної конфігурації сегмента кінцівки". TRAUMA 15, № 6 (1 листопада 2014): 65–71. http://dx.doi.org/10.22141/1608-1706.6.15.2014.81811.
Повний текст джерелаАнотація:
Авторами проведено тривимірне комп’ютерне моделювання біомеханічних систем двох моделей: І — «великогомілкова кістка — апарат Г.А. Ілізарова з ексцентричним розташуванням опор»; ІІ — «великогомілкова кістка — універсальний апарат з адаптацією форми до конфігурації сегмента» в програмі Autodesk Inventor 11 з використанням методу кінцевих елементів.Основним завданням було визначення величини навантажень в різних напрямках, при яких відбувається критичне зміщення фрагмента на 1 мм.Згідно з отриманими результатами зміщення дистального фрагмента на 1 мм у ІІ моделі відбувається при прикладанні сили навантаження вздовж осі Y величиною в 1194 Н, вздовж осі Х — 495 Н, вздовж осі Z — 465 Н та моменту сили відносно осі Y 215 Н•м, що порівняно з І моделлю більше відповідно на 55,47 (768 Н), 15,65 (428 Н), 12,05 (415 Н) та 26,47 % (170 Н•м).У двох моделях жорсткість фіксації фрагментів є адекватною для забезпечення можливості одноопорного стояння на травмованій кінцівці. З двох вищенаведених біомеханічних систем конструкція універсального апарата для черезкісткового остеосинтезу (ІІ модель) завдяки можливості адаптації форми опор до анатомічної конфігурації сегмента забезпечує достатній запас жорсткості для раннього осьового навантаження травмованої кінцівки під час ходьби, що, очевидно, дозволить оптимізувати терміни та анатомо-функціональні результати лікування хворих з переломами кісток гомілки.
4
Naumenko, N. O., Yu M. Guk, A. M. Zyma та T. A. Kincha-Polishchuk. "Псевдосаркома у пацієнтів із недосконалим остеогенезом: диференціальна діагностика та особливості клініко-рентгенологічного перебігу". TRAUMA 15, № 3 (1 травня 2014): 108–13. http://dx.doi.org/10.22141/1608-1706.3.15.2014.81642.
Повний текст джерелаАнотація:
Вступ. Для недосконалого остеогенезу (НО), окрім характерних ортопедичних проявів (патологічні переломи кісток та їх осьові деформації), відомим є таке важливе в теоретичному та практичному діагностично-диференціальному сенсі ускладнення цього захворювання, як псевдосаркома. Мета. Удосконалення діагностики псевдосаркоми при недосконалому остеогенезі шляхом дослідження її клініко-рентгенологічних особливостей перебігу на різних стадіях та проведення диференціальної діагностики із деякими істинними злоякісними пухлинами кісток.Матеріал та методи. Дослідження проведено на основі аналізу клініко-рентгенологічної картини обстеження 7 пацієнтів із недосконалим остеогенезом, які перебували на лікуванні в ДУ «Інститут травматології та ортопедії НАМН України» (м. Київ) у 1978–2013 роках та в яких діагностовано псевдосаркому (вік пацієнтів від 2,5 до 14 років, динаміка спостереження — 7 років). У 5 пацієнтів діагностовано псевдосаркому однієї кістки, у двох — множинний псевдосаркоматоз. Псевдосаркому на I стадії діагностовано у 3 пацієнтів, на II — у 2, на III — у 2. Ураження стегнової кістки виявлено у 5 хворих, великогомілкової — в одного, плеснової та п’яткової — в одного пацієнта. З метою диференціальної діагностики проаналізовано рентгенограми 3 хворих із злоякісними пухлинами кісток.Результати та обговорення. Досліджено особливості клініко-рентгенологічних проявів псевдосаркоми у 7 пацієнтів із недосконалим остеогенезом, визначено три стадії перебігу цього ускладнення — прогресування, відмежування та регрес. Для першої стадії клінічно були характерні такі ж ознаки, як і при злоякісних новоутвореннях — наростаючий біль, щільна припухлість, що спаяна з кісткою, болюча при пальпації, рентгенологічно на рівні перелому і на значній відстані від нього визначались збільшення в об’ємі м’яких тканин, періостальні нашарування, параосальні ділянки звапнення. У другій стадії набряклість зменшувалася, зникав біль, шкіра набувала звичайного вигляду. Рентгенологічно спостерігалася осифікація періостальних нашарувань, чітке відмежування по периферії параосальних звапнень. Увесь параосальний комплекс дещо збільшувався у розмірах порівняно з попереднім рентгенологічним дослідженням і набував часточкової структури. У третій стадії клінічні симптоми зникали, визначалось лише деяке збільшення об’єму ураженого сегмента кінцівки. Рентгенологічно параосальні звапнення зменшувались, осифікувались, ставали більш однорідними і зливались з кісткою. Було проведено дослідження та порівняння особливостей клініко-рентгенологічного перебігу на I та II стадіях псевдосаркоми та істинних злоякісних пухлин кісток — остеогенної та параосальної саркоми. Висновки. На переконання авторів, вивчення клініко-рентгенологічних особливостей перебігу псевдосаркоми дає можливість удосконалити діагностику цього ускладнення при недосконалому остеогенезі та проводити його чітку диференціацію зі схожими нозологіями, що дозволить уникнути діагностичних помилок та невиправданих хірургічних втручань у пацієнтів із недосконалим остеогенезом.
5
Пиптюк, О. В., С. Б. Телемуха, О. І. Дуб та Л. Б. Телемуха. "Методи лікування хворих із хронічними рановими дефектами нижніх кінцівок різного генезу". Науковий вісник Ужгородського університету. Серія Медицина 61, № 1 (30 червня 2020): 79–84. http://dx.doi.org/10.24144/2415-8127.2020.61.79-84.
Повний текст джерелаАнотація:
Обстежено та проліковано 233 хворих із трофічними виразками нижніх кінцівок (ХТВ): 137 хворих із венозними (С6, Ep/Es, Pr 2, 3, 4, 18), 96 на хронічну критичну ішемію нижніх кінцівок ІІІ ст. (КІНК), зумовлену периферичною формою атеросклерозу судин. У першу і другу групу контролю ввійшли хворі, яким проведене комплексне лікування за загальноприйнятими схемами. У третю і четверту групу ввійшли хворі, яким використано ізольовану автодермопластику вільними перфорованими клаптями шкіри (АВПКШ). У п’ятій групі з венозними ХТВ виконано радикальний венекзерез. У шостій групі проведена катетеризація нижньої надчеревної артерії (КННА) з наступною доартеріальною інфузією медикаментозних середників, остеоперфорація великогомілкової кістки (ОПВГК).Ключові слова: хронічні трофічні виразки нижніх кінцівок, хронічна венозна недостатність, облітеруючий атеросклероз, критична ішемія нижніх кінцівок, катетеризація нижньої надчеревної артерії, остеоперфорація великогомілкової кістки.
6
Вирва, О. Є., та І. О. Скорик. "ХІРУРГІЧНЕ ЛІКУВАННЯ ЗЛОЯКІСНИХ ПУХЛИН ПРОКСИМАЛЬНОГО ВІДДІЛУ ВЕЛИКОГОМІЛКОВОЇ КІСТКИ З ВИКОРИСТАННЯМ МОДУЛЬНОГО ЕНДОПРОТЕЗУВАННЯ". НАУКОВО-ПРАКТИЧНИЙ ЖУРНАЛ АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ КЛІНІЧНОЇ ТА ПРОФІЛАКТИЧНОЇ МЕДИЦИНИ 3, № 3-4 (23 липня 2020): 58–67. http://dx.doi.org/10.33247/2312-1025.3(3-4).2019.08.
Повний текст джерелаАнотація:
Резюме. Рекомендовано виконувати широку резекцію або резекцію «en block», особливо у випадку локального рецидиву пухлини, патологічного перелому з наявністю агресивного перебігу злоякісних пухлин.Мета дослідження − провести аналіз хірургічного лікування злоякісних пухлин проксимального відділу великогомілкової кістки методом модульного ендопротезування.Методи дослідження. Проведено оцінку результатів хірургічних втручань (модульного ендопротезування проксимального відділу великогомілкової кістки), виконаних у відділі кісткової онкології ДУ «ІПХС ім. проф. М.І. Ситенка НАМН» 47-ми хворим на пухлинні ураження проксимального відділу гомілки. Вік пацієнтів − від 12 до 74 років, серед них 20 чоловіків (42,6%) і 27 жінок (57,4%).Результати дослідження. Встановлено, що в середньому через 2−2,5 міс. пацієнти поверталися до звичного способу життя. Функціональні результати за шкалою MSTS становили 72 ± 12%, за шкалою TESS – 74 ± 16%, що відповідає добрим функціональним результатам. Серед прооперованих пацієнтів протягом періоду спостереження від 6 місяців до 11 років не виявлено жодного рецидиву пухлини. У 18-ти (38,2%) спостереженнях у терміни від 3 тижнів до 13 років після встановлення модульного ендопротеза через виникнення ускладнень виконано ревізійні хірургічні втручання. Причому в 12-ти випадках (25,5%) це спричинило видалення первинно імплантованого ендопротеза із заміщенням кістково-суглобового дефекту металоцементним спейсером: у I групі − 9 (25,7%), у II − 3 (25%). З приводу рецидиву пухлини виконано 2 (4,26%) міофасціопластичні ампутації.Висновки. Вибір методу хірургічного лікування залежить від розміру пухлини, її локалізації, патогістоморфологічної картини, віку пацієнта, наявності патологічних переломів, інвазії судин і нервів. Використання сучасних конструкцій модульних пухлинних ендопротезів проксимального відділу великогомілкової кістки і досконале виконання хірургічного втручання дають змогу звести до мінімуму механічні ускладнення.
7
Бур’янов, О. А., В. П. Кваша, А. К. Рушай, А. І. Канзюба, Ю. Л. Соболевський та Д. Ю. Ковальчук. "Сучасні принципи лікування пацієнтів із переломами проксимального епіметафізу великогомілкової кістки". Науковий вісник Ужгородського університету. Серія Медицина 62, № 2 (31 грудня 2020): 5–14. http://dx.doi.org/10.24144/2415-8127.2020.62.5-14.
Повний текст джерелаАнотація:
Робота базується на вивченні літератури та власному досвіді лікування пацієнтів із переломами проксимального епіметафізу великогомілкової кістки. Мета робота – підвищити рівень знань студентів вищих медичних закладів, магістрів, лікарів-інтернів та аспірантів за спеціальністю «ортопедія та травматологія» задля підвищення якості лікування даних пошкоджень шляхом систематизації сучасних підходів до діагностики, планування й оптимізації хірургічних втручань, залежно від типу перелому. Тип перелому визначався за класифікаціями Schatzker та AO/ОТА. Диференційований вибір техніки та засобів фіксації кістково-хрящових фрагментів, залежно від типу перелому, є головним чинником відновлення функції пошкодженого колінного суглоба. Технологія артроскопічно-контрольованого остеосинтезу забезпечує зменшення травматизації внутрішньо- та навколосуглобових тканин, візуальний контроль репозиції фрагментів, можливість визначення корекції пошкоджень м’яких тканинних структур, оптимальні умови перебігу репаративного процесу та післяопераційного відновлювального лікування. На підставі аналізу власного клінічного матеріалу, із застосуванням багатофакторного кореляційно-регресійного аналізу встановлено основні чинники, що впливають на прогресування після травматичного остеартрозу і призводять до незадовільних результатів.
Ключові слова: перелом, проксимальний епіметафіз великогомілкової кістки, хірургічне лікування, артроскопічна техніка, остеосинтез.
8
Ankin, M. L., A. V. Kalashnikov та V. L. Shmagoi. "Важливі аспекти в лікуванні порушень консолідації переломів діафіза великогомілкової кістки". TRAUMA 15, № 5 (1 вересня 2014): 9–14. http://dx.doi.org/10.22141/1608-1706.5.15.2014.81740.
Повний текст джерелаАнотація:
Мета дослідження: розробка та обговорення науково обґрунтованих рекомендацій щодо підвищення ефективності оперативного лікування хворих із порушеннями консолідації переломів кісток гомілки шляхом більш детального вивчення репаративних порушень у зоні перелому, оптимізації вибору відповідних методів оперативних втручань з урахуванням стану, життєздатності кісткових відламків і активності місцевих репаративних процесів.У період 2008–2013 рр. на базі Київської обласної клінічної лікарні під нашим спостереженням знаходився 181 пацієнт із неінфекційними розладами репарації переломів кісток гомілки. Хворі були розділені на 2 групи за часом спостереження — до 2010 і з 2011 року. Підходячи до вирішення проблеми як комплексної, враховували механічну стабільність, заповнення кісткового об’єму, порушення місцевого кровообігу, клітинну та гуморальну активність. При контрольному обстеженні в період 12 і 24 місяців досягнуті позитивні результати зрощення переломів у 163 і 181 випадку відповідно. Результати оцінювали за модифікованою шкалою Neer — Grantham — Shelton.Застосування нових методик дозволило отримати в період 2011–2013 рр. позитивні результати у 47 (51 %) пацієнтів, задовільні — у 39 (42 %). Незадовільні результати — відсутність консолідації уламків кісток у 6 (7 %) хворих — спостерігалися тільки після першого етапу оперативного лікування. Сформульовані принципи діагностики, лікування та профілактики порушень репаративного остеогенезу.
9
Movchanyuk, V. O., P. M. Zhuk, O. D. Karpinska, M. Yu Karpinsky та S. I. Sukhorukov. "Експериментальне дослідження щільності кісткової тканини при монокандилярній артропластиці колінного суглоба за попередніми даними КТ та інтраопераційного її визначення". TRAUMA 23, № 1 (16 травня 2022): 12–18. http://dx.doi.org/10.22141/1608-1706.1.23.2022.877.
Повний текст джерелаАнотація:
Актуальність. Одним з основних ускладнень при монокондилярному ендопротезуванні колінного суглоба є нестабільність компонентів ендопротеза. При плануванні операції необхідно враховувати мінеральну щільність кісткової тканини для запобігання негативним наслідкам у післяопераційному періоді, таким як асептичний та септичний процеси в зоні встановлення компонента ендопротеза. Мета. Провести порівняльний аналіз результатів дослідження характеристик щільності кісткової тканини за даними комп’ютерної томографії та запропонованого пристрою. Матеріали та методи. Для розв’язання поставленого завдання було проведене дослідження щільності кісткової тканини ділянки опилу великогомілкової кістки за допомогою вимірювального пристрою. Для порівняння результатів виконували дослідження щільності кісткової тканини в зоні інтересу великогомілкової кістки за КТ-зображеннями колінного суглоба за шкалою одиниць Гаунсфілда в 9 зонах. Досліджували дві групи по 10 хворих: І група — пацієнти, у яких за даними денситометрії була визначена остеопенія (Т-score від –1,0 до –2,5), ІІ група — за денситометрією Т-score був меншим від –2,5. Результати. Установлено, що максимальна оптична щільність кортикального шару у хворих І групи становила 678 ± 150 HU, ІІ групи — 377 ± 93 HU, модуль пружності становив 1435 ± 363 МПа, різниця величині абсорбції кортикального шару між групами статистично значуща (t = 2,509; p = 0,046). У центральних зонах 1, 2 та 3 індекс абсорбції тканини вищий у хворих І групи. На крайових зонах 4, 6, 7 та 8 рівень абсорбції кісткової тканини у групах хворих практично однаковий. Модуль пружності губчастої тканини великогомілкової кістки в зоні опилу при ендопротезуванні статистично не відрізняється від розрахованих значень, хоча показник менший. Це пов’язано із структурою губчастої тканини, яка має тонкі кісткові пластинки й перекладини (трабекули), які перехрещуються між собою й утворюють багато чарунок. У місці вимірювання твердості губчастої тканини велика ймовірність потрапляння в міжтрабекулярний проміжок, хоча розмір індентора більший, тому у вимірювання залучаються й кісткові структури. Висновки. Сучасні методи медичної візуалізації, у тому числі КТ, дають не тільки точні дані щодо змін структур кісткової тканини, а й можливість визначити фізичні властивості тканин — оптичну абсорбцію кісткових структур, геометричні розміри тощо. Однак томографічні дослідження на сьогодні все ж залишаються доволі дорогими, тому розробляються більш доступні способи визначення фізичних даних кістки. Розроблений спосіб та пристрій вимірювання щільності кісткової тканини дозволяє швидко та об’єктивно визначити якість кістки в зоні резекції. Але в деяких випадках у хворих зі зниженою щільністю кісткової тканини виникає необхідність у додатковому передопераційному проведенні КТ-досліджень.
10
Fil, A. Yu, Yu Ya Fil, V. S. Kozopas, Yu I. Seniuk та O. R. Yaiechnyk. "Досвід оперативного лікування переломів проксимального метаепіфіза великогомілкової кістки у хворих із політравмою". TRAUMA 15, № 6 (1 листопада 2014): 92–96. http://dx.doi.org/10.22141/1608-1706.6.15.2014.81827.
Повний текст джерелаАнотація:
Проведено аналіз 52 постраждалих із політравмою та переломами проксимального метаепіфіза гомілки, які знаходились у нашій клініці на лікуванні протягом 2009–2013 років. Найчастіше переломи проксимального відділу гомілки поєднувались із черепно-мозковою травмою та травмою грудної клітки. Для оцінки тяжкості використовували анатомічну шкалу РТS як найбільш швидку та зручну для оцінки стану постраждалих з політравмою.У своєму дослідженні ми класифікували переломи проксимального відділу гомілки за класифікаціями Шацкера та АО/ASIF. На даний час відомо багато способів лікування даних переломів, але не розроблено оптимальної тактики лікування даного типу пошкодження при політравмі.
11
Lazarev, I. A., A. T. Brusko, A. V. Samokhin, I. V. Melnyk та M. V. Skyban. "Порівняльний аналіз надійності фіксації кісткових відламків при переломах латерального виростка великогомілкової кістки (біомеханічне моделювання)". TRAUMA 15, № 3 (1 травня 2014): 37–46. http://dx.doi.org/10.22141/1608-1706.3.15.2014.81427.
Повний текст джерелаАнотація:
На основі імітаційного комп’ютерного моделювання методом скінченних елементів вивчено ефективність стабільно-функціонального остеосинтезу переломів латерального виростка великогомілкової кістки (Schatzker І) різними фіксуючими конструкціями в умовах навантаження. Встановлено особливості розподілу напружень та деформацій на елементах моделі системи «кісткові відламки — фіксатор» по площині перелому та фіксаторах, визначено критерії надійності фіксації. Обґрунтовано оптимальні рівні навантаження при застосуванні кожного виду фіксаторів. Доведено, що фіксація LCP-пластиною забезпечує надійну фіксацію кісткових відламків навіть при навантаженні масою тіла (750 Н).
12
Buryanov, A. A., V. P. Kvasha, M. S. Shidlovsky, Ye A. Skobenko, Yu L. Sobolevsky, A. M. Laksha, T. M. Omelchenko та A. B. Golovchak. "Біомеханічне обґрунтування малоінвазивних технологій лікування при переломах проксимального епіметафізу великогомілкової кістки (клініко-експериментальне дослідження)". TRAUMA 15, № 1 (15 січня 2014): 9–14. http://dx.doi.org/10.22141/1608-1706.1.15.2014.81233.
Повний текст джерелаАнотація:
Дослідження проведене в 119 пацієнтів із переломами проксимального епіметафізу великогомілкової кістки. При аналізі типу перелому використовували класифікацію Schatzker. Розроблена диференційна тактика фіксації відламків залежно від типу перелому з використанням артроскопічного способу дозволила уникнути проведення артротомії, повною мірою візуалізувати структури колінного суглоба (меніски, зв’язки), проводити адекватний контроль репозиції та поєднати металоостеосинтез відламків з оперативними втручаннями у зв’язку з пошкодженням внутрішньосуглобових структур, що зменшує травматичність оперативного втручання, кількість ускладнень у післяопераційному періоді, забезпечує швидке відновлення функції та об’єму рухів і, як наслідок, скорочення часу непрацездатності та покращення результатів лікування.
13
Kalashnikov, A. V., Ye E. Chip, O. V. Kalashnikov, and T. P. Chalaydyuk. "Determination of the Efficiency of Using Different Methods of Treating Fractures of the Proximal Tibia." Visnyk Ortopedii Travmatologii Protezuvannia 103, no. 4 (2019): 28–34. http://dx.doi.org/10.37647/0132-2486-2019-103-4-28-34.
Повний текст джерела
14
Martsyniak, S. M., N. O. Naumenko, T. A. Kincha-Polishchuk та A. M. Zyma. "Клініко-рентгенологічні прояви різних типів вітамін-D-залежного рахіту". TRAUMA 16, № 5 (2 листопада 2015): 66–74. http://dx.doi.org/10.22141/1608-1706.5.16.2015.79798.
Повний текст джерелаАнотація:
Мета роботи — висвітлення клініко-рентгенологічних проявів вітамін-D-залежного рахіту 1-го та 2-го типу, особливостей перебігу захворювання залежно від його типу та віку пацієнта, об’єктивна оцінка ортопедичного статусу з можливістю прогнозування ступеня деформацій кісток нижніх кінцівок.Матеріал і методи. За допомогою клінічного та рентгенологічного методів обстежено 29 дітей із вітамін-D-залежним рахітом 1-го та 2-го типу (11 дівчаток та 18 хлопчиків). Використовувалася звичайна рентгенографія у стандартних прямій та боковій проекціях з одержанням зображення сегмента кінцівки по всій довжині.Результати. Встановлено, що при вітамін-D-залежному рахіті 1-го типу клінічні прояви виникають на 1–2-му році життя у вигляді затримки росту, сповільнення фізико-моторного розвитку, м’язової слабкості, з’являються виражені, тяжкі скелетні деформації у вигляді варусної деформації нижніх кінцівок (64,3 %), рідше — вальгусної та дискордантної (28,6 і 7,1 % відповідно). Були виявлені основні типові рентгенологічні симптоми, а саме: збереження нормальної загальної структури кісток (відсутність остеопорозу), перебудова в зонах росту (зміни форми та структури) й деформація кісток, а також додаткові ознаки, такі як зміни в епіфізах і метафізах довгих кісток, компенсаторні прояви. Характерними особливостями при вітамін-D-залежному рахіті 2-го типу були наявність неврологічної симптоматики (неспокій, поганий сон, посмикування уві сні, сильна пітливість), розвиток специфічних багатоплощинних деформацій стегнових та великогомілкових кісток. Найчастіше основною рентгенологічною ознакою вітамін-D-залежного рахіту 2-го типу, так само як і 1-го типу, були зміни форми та структури зон росту, але в поєднанні з остеопоротичними змінами та посиленням зони ендохондральної осифікації.Висновки. Констатовано наявність значних багатоплощинних деформацій стегнових та великогомілкових кісток у пацієнтів з вітамін-D-залежним рахітом 1-го та 2-го типів, вираженість цих деформацій залежала від стадії остеомаляційного процесу та віку пацієнта. При порівняльному аналізі вітамін-D-залежного рахіту 1-го та 2-го типів можна відмітити, що рентгенологічні симптоми, які їх характеризують, тотожні. Різниця полягає лише в частоті їх виявлення. Оцінка клінічних особливостей перебігу рахітоподібних спадкових захворювань важлива як з позицій можливості прогнозування розвитку ортопедичних проявів, так і для комплексної оцінки структурно-функціонального стану кісткової тканини (клінічно, рентгенологічно та біохімічно).
15
Kostyshyn, N. M., M. R. Gzhegotskyi, L. P. Kostyshyn, and Yu O. Kulyk. "EFFECT OF BODY VIBRATION ON STRUCTURAL ORGANISATION OF TIBIA NANOCOMPOSITES IN RATS WITH GLUCOCORTICOID-INDUCED OSTEOPOROSIS." Fiziolohichnyĭ zhurnal 67, no. 1 (January 28, 2021): 29–36. http://dx.doi.org/10.15407/fz67.01.029.
Повний текст джерелаАнотація:
The aim of the study was to evaluate the effect of nonphysiological whole body vibration (0,3g) on the bone structure and metabolism in rats treated with methylprednisolone (3 mg/ kg/day every other day, 24 weeks). Amount of crystalline component and collagen in the bones was determined by X-ray diffraction method, and the level of calcium by atomic adsorption spectroscopy. Bone metabolism was assessed by determining the concentration of markers - osteocalcinandtartrate-resistant acid phosphatase 5b. Methylprednisolone reduced the content of the mineral component in the tibia (–16.8%) in I group compared with the control. This significantly accelerated the process of bone metabolism, as evidenced by the increased level of bone remodeling markers. It should be noted that the total nonphysiological whole body vibration did not allow a decrease in the mineral component of the bone until 16 weeks of the experiment compared with I group, although these values were lower than the control group (–28.3%). We suggests that mechanical high-frequency low-intensity whole body vibration can inhibit the negative effects of glucocorticoids on bone structure.
16
Berezovs'kyĭ, VIa, and OH Chaka. "Influence of food restriction on the biomechanical properties of the tibia in male rats of different age." Fiziolohichnyĭ zhurnal 56, no. 3 (June 16, 2010): 57–61. http://dx.doi.org/10.15407/fz56.03.057.
Повний текст джерела
17
Shchokin, O. V., and O. V. Spakhi. "The case of application of the retrained operational up-stupe to the tumor located on the borning-interior surface of the top third diaphism of the big-tonal bone." Paediatric Surgery. Ukraine, no. 4(65) (December 29, 2019): 67–71. http://dx.doi.org/10.15574/ps.2019.65.67.
Повний текст джерела
18
Tkachenko, А. S., and G. F. Tkach. "Morphological Characterization of the Articular Cartilage in the Knee Joint in Conditions of Nonarticular Injury of the Tibia and Femur." Ukraïnsʹkij žurnal medicini, bìologìï ta sportu 5, no. 4 (July 21, 2020): 93–99. http://dx.doi.org/10.26693/jmbs05.04.093.
Повний текст джерела
19
Ankin, M. L., та V. L. Shmahoi. "Значимість патогенетичного підходу та обсягу реостеосинтезу в лікуванні порушень консолідації переломів діафіза кісток гомілки". TRAUMA 16, № 2 (3 червня 2015): 62–66. http://dx.doi.org/10.22141/1608-1706.2.16.2015.80262.
Повний текст джерелаАнотація:
Мета дослідження: шляхом порівняльного аналізу визначити ступінь впливу обсягу й методів реостеосинтезу на строки відновлення працездатності та результативність оперативного лікування порушень зрощення переломів великогомілкової кістки.Матеріали та методи. За період 2008–2013 рр. в Ортопедо-травматологічному центрі Київської обласної клінічної лікарні № 1 проходили оперативне лікування 143 пацієнти з порушеннями зрощення кісток гомілки. Визначали системні чинники порушень зрощення, проводили комплексне патогенетичне оперативне лікування. Результати лікування оцінювали якісно й за часом відновлення працездатності. Порівнювали групи пацієнтів, що відрізнялися за обсягом проведення реостеосинтезу.Результати. При контрольному обстеженні пацієнтів у строк 12 місяців після реостеосинтезу в 131 пацієнта відзначений позитивний результат зрощення перелому. У 5 пацієнтів були ускладнення, загострення посттравматичного остеомієліту. У 7 пацієнтів проводили повторні оперативні втручання. При оцінці результатів лікування за модифікованою шкалою Neer — Grantham — Shelton не виявлено статистично значущої відмінності в групах, що відрізнялися за обсягом і методами реостеосинтезу (p = 0,997). При оцінці термінів лікування відзначили статистично незначущі розбіжності (р = 0,631) в скороченні періоду відновлення працездатності при використанні комбінації методів реостеосинтезу із застосуванням кісткової пластики й методів стимуляції остеогенезу й ангіогенезу.
20
Strafun, S. S., та S. V. Bohdan. "Рентгенденситометричні показники мінеральної щільності кісткової тканини у хворих з рецидивом передньомедіальної нестабільності колінного суглоба". TRAUMA 14, № 4 (1 липня 2013): 12–16. http://dx.doi.org/10.22141/1608-1706.4.14.2013.88199.
Повний текст джерелаАнотація:
Обстежили 24 хворих із рецидивом передньомедіальної нестабільності колінного суглоба (ПМНКС) на різних етапах лікування, середній вік хворих був 29,4 ± 8,9 року. Обстежували здорову, ушкоджену кінцівки та поперековий відділ хребта (для визначення системних змін мінеральної щільності кісткової тканини). На отриманих електронних фотовідбитках рентгенограм за допомогою програмного забезпечення встановили 6 стандартних для всіх хворих зон визначення мінеральної щільності кісткової тканини, як на кінцівці з рецидивом передньомедіальної нестабільності, так і на аналогічних ділянках контралатеральної кінцівки. Провівши дослідження мінеральної щільності поперекового відділу хребта у хворих із рецидивом передньомедіальної нестабільності колінного суглоба, виявили остеопенію у 8 (33,3 %) хворих, що значно більше, ніж у загальній популяції. На кінцівці з рецидивом ПМНКС мінеральна щільність кісткової тканини була більша, ніж на здоровій кінцівці (у зоні 1 — 105,03 %, у зоні 2 — 107,21 %, у зоні 3 — 101,21 %), що вказує на процеси склерозування в дистальному епіметафізі стегна. У зонах 4, 5 та 6 на кінцівці з рецидивом ПМНКС мінеральна щільність кісткової тканини була менша, ніж на здоровій кінцівці (у зоні 4 — 97,09 %, у зоні 5 — 95,81 %, у зоні 6 — 91,32 %), що вказує на остеопоротичні процеси, що відбуваються в проксимальному епіметафізі великогомілкової кістки.
21
Komisarenko, S. V., V. M. Vasylevska, S. P. Ivonin, O. O. Lisakovska, D. O. Labudzinskyi, I. O. Shymanskyi, A. O. Mazanova, D. M. Volochnyuk та M. M. Veliky. "ПОЄДНАНА ДІЯ ПІРАЗОЛОВМІСНИХ БІСФОСФОНАТІВ І ВІТАМІНУ D3 У КОРЕКЦІЇ ПОРУШЕНЬ МІНЕРАЛЬНОГО ОБМІНУ ЗА АЛІМЕНТАРНОГО ОСТЕОПОРОЗУ В ЩУРІВ". Medical and Clinical Chemistry, № 3 (24 листопада 2020): 5–16. http://dx.doi.org/10.11603/mcch.2410-681x.2020.v.i3.11513.
Повний текст джерелаАнотація:
Вступ. За даними ВООЗ, остеопороз займає чільне місце серед усіх відомих захворювань як причина передчасної інвалідності та смертності у світі, а тому розробка ефективної стратегії лікування цього захворювання є одним із пріоритетних напрямків досліджень для наукових та медичних інституцій. До таких підходів належать розробка нових сучасних нітрогеновмісних бісфосфонатів та дослідження їх терапевтичних ефектів на тваринних моделях.
Мета дослідження – вивчити ефективність поєднаної дії синтезованих нітрогеновмісних бісфосфонатів (піразоловмісних аналогів), які пригнічують активність остеокластів та зменшують резорбцію кісткової тканини, і вітаміну D3, що є основним регулятором процесу ремоделювання кісткової тканини й активатором остеогенезу, в корекції порушень мінерального обміну за остеопорозу.
Методи дослідження. Біологічну ефективність синтезованих піразоловмісних бісфосфонатів досліджували на щурах-самицях лінії Вістар (вік – 1 місяць, вихідна маса – (90±5) г). Аліментарний остеопороз викликали шляхом утримування тварин протягом 30-ти діб на D-гіповітамінозному раціоні відповідно до ДСТУ 11222-65, збалансованому за вмістом кальцію та фосфору. Як коригувальні сполуки використовували per os піразоловмісні бісфосфонати (1,7 мг/кг) та холекальциферол (400 МО/кг маси тіла). 25-Гідроксивітамін D у сироватці крові досліджували методом ELISA. Кількісний аналіз компонентів мінерального обміну в сироватці крові та кістковій тканині проводили за допомогою загальноприйнятих біохімічних методів.
Результати й обговорення. Досліджувані піразоловмісні бісфосфонати з різною ефективністю гальмували процес демінералізації (резорбції) кісткової тканини та посилювали мінеральний обмін у щурів з аліментарною формою остеопорозу. За дії препаратів зростав вміст кальцію, неорганічного фосфату і знижувалась активність лужної фосфатази та її ізоензимів у сироватці крові. Підвищувались зольність і вміст кальцію та фосфору в золі великогомілкової кістки. Найефективнішим у корекції порушень мінерального обміну за остеопорозу виявилось поєднання піразоловмісних бісфосфонатів і вітаміну D3, який нормалізує вміст 25-гідроксивітаміну D у сироватці крові та забезпечує синтез біологічно активних, гідроксильованих форм холекальциферолу.
Висновок. Перспективним для подальших досліджень є вивчення сумісної дії вітаміну D3 і бісфосфонату І-12 як препарату з найвищою біологічною ефективністю щодо посилення процесу ремоделювання кісткової тканини завдяки поєднанню процесів резорбції та формування кістки.
22
Pyptiuk, O. P., та V. O. Pyptiuk. "Комплексне лікування гнійно-некротичних процесів діабетичної стопи (Wagner, 3-4 стадії) з урахуванням гемостазіологічних показників". Шпитальна хірургія. Журнал імені Л. Я. Ковальчука, № 1 (16 січня 2020): 96–99. http://dx.doi.org/10.11603/2414-4533.2020.1.10746.
Повний текст джерелаАнотація:
Мета роботи: вивчити деякі аспекти гемостазу хворих на синдром діабетичної стопи (СДС).
Матеріали і методи. Під спостереженням перебували 63 хворі на СДС, за Wagner 3-4 стадії. Хворих на СДС розділено на 2 групи рівнозначні за гендерними ознаками, віком (59,4±8,3) року. Тривалість захворювання на цукровий діабет становила від 5 до 15 років, у 74 % рівень HbA1c становив (7,9±1,39) %.
Усім хворим проведено загальноприйняту терапію, малу ампутацію, катетеризацію a. epigastrica inferior. Після 2 поопераційної доби призначали ривароксабан 15 мг два рази на добу, до 10 діб з наступним переходом на 10 мг один раз на добу впродовж 6 міс., діосміну 450 мг, гесперидину 50 мг впродовж 1 міс. І група хворих – 39 осіб – отримувала вищевказану терапію. В ІІ групі хворих – 24 особи – проведено остеоперфорацію великогомілкової кістки ураженої кінцівки.
Результати досліджень та їх обговорення. В обох групах при госпіталізації TcpO2 становила (21,3±5,4) мм рт. ст. У 64,3 % хворих визначено підвищення рівня фібриногену в 2 рази з тенденцією наближення до норми на 10 добу. Рівень Х фактора крові при госпіталізації склав (0,04±0,004) г/л, (p <0,01). На 3 добу в І групі хворих при збільшенні TcpO2 на 8,8 % і виражених запальних змінах тканин становив (0,04±0,01) г/л. На 10 добу при вторинному загоєнні рани склала (0,02±0,01) г/л, (p <0,1). В ІІ групі хворих на 3 добу TcpO2 зростала на 27 %, Х фактор склав (0,04±0,01) г/л. На 10 добу при загоєнні рани Х фактор в плазмі становив (0,02±0,01) г/л (p <0,01), а на 30 добу складав (0,01±0,01) г/л.
23
Rushai, A. K., V. V. Skiba, V. P. Dankevich та A. P. Bebykh. "ФОНОФОРЕЗ У РЕАБІЛІТАЦІЇ ПАЦІЄНТІВ З НЕСПРАВЖНІМИ СУГЛОБАМИ ВЕЛИКОГОМІЛКОВОЇ КІСТКИ." Здобутки клінічної і експериментальної медицини, № 4 (26 січня 2018). http://dx.doi.org/10.11603/1811-2471.2017.v0.i4.8061.
Повний текст джерелаАнотація:
Метою роботи є поліпшення результатів реабілітації хворих з несправжніми суглобами дистальних відділів гомілки. Завданням було з'ясувати ефективність фонофореза Фастум гелю® і Ліотона® в комплексній реабілітації хворих з несправжніми суглобами дистальних відділів гомілки. У роботі викладено досвід проведення фонофорореза у хворих з несправжніми суглобами дистального відділу кісток гомілки. Обґрунтовано теоретичну необхідність, визначена хороша безпека і переносимість. Висока ефективність запропонованого методу лікування підтверджена динамікою ВАШ, різниці окружності хворий і здорової гомілки, коефіцієнта асиметрії діастолічного індексу на рівні гомілок. Період стабілізації починався з 4 тижні. Необхідність повторного курсу виникала через 5 - 7 місяців .