Статті в журналах з теми "Бойова готовність"

За роки ведення військового конфлікту на сході України в Державній прикордонній службі України проведено значне переоснащення органів та підрозділів охорони кордону новітніми зразками озброєння, військової техніки, військового майна, які необхідно опановувати. Також з’явилися нові підрозділи із специфічними завданнями такі як відділення інспекторів прикордонної служби, окрема бойова прикордонна комендатура, прикордонна комендатура швидкого реагування, рота матеріального забезпечення та інші. Динаміка процесів, що відбуваються у Збройних Силах України пов’язаних із змінами системи тилового забезпечення та впровадження логістичних підходів, в тому числі і в Державній прикордонній службі України, визначають нагальну потребу в оновленні системи професійної підготовки прикордонників з урахуванням європейських освітніх стандартів і сучасних вимог до професійної діяльності фахівців з ведення військового господарства. З огляду на це очевидно вбачається необхідність покращення освітнього процесу, досягнення необхідних професійних компетенцій якими повинен володіти випускник – прикордонник для організації ведення військового господарства. Всі ці зміни спонукають замислитися, а чи готовий випускник академії вирішувати питання військового господарства прикордонного підрозділу які чекають його під час служби. Чи отримує він необхідні навички, вміння.

Досвід застосування військ в операціях об’єднаних сил показав необхідність удосконалення існуючих підходів щодо принципів та способів бойового застосування угруповань військ. Сьогодні чітко просліджується тенденція переходу від платформоцентричних до мережоцентричних принципів ведення бойових дій. Одним із можливих шляхів переходу до мережоцентричних принципів ведення бойових дій є створення розвідувально-ударних систем шляхом ситуаційного інтегрування наявних сил і засобів розвідки, управління та ураження у цільові системи в єдиному інформаційному просторі. Розвідувально-ударна система повинна бути побудована із множини підсистем об'єднаних інформаційними відносинами, які функціонують, як одне ціле, на основі єдиних принципів і правил, з погодженими основними вимогами до їх складових. Інтегрування різних сил і засобів у цільові системи створює передумови щодо наявності декілька можливих варіантів цих систем, які мають різні оцінки ефективності їх застосування, вартісні показники їх створення, утримання та застосування, а також різні часові інтервали щодо їх створення та приведення у бойову готовність. Одним із критерієм прийняття рішення щодо доцільності вибору того чи іншого варіанту розвідувально-ударної системи є показник приросту ефективності бойового застосування військ за рахунок принципів синергетичного ефекту під час застосування розвідувально-ударних систем. Тому практична реалізація пропозицій щодо створення нових або удосконалення існуючих розвідувально-ударних систем у Збройних Силах України, а також розроблення методичних підходів щодо вибору найбільш раціонального варіанту цих систем буде вимагати наявності певних методичних рекомендацій щодо роз’яснення підходів до оцінювання бойової ефективності застосування військ із урахуванням результатів застосування того чи іншого варіанту розвідувально-ударної системи в операціях Об’єднаних Сил Збройних Сил України. Автором в статті запропоновано алгоритм оцінювання бойової ефективності застосування військ з урахуванням створення та застосування різних варіантів розвідувально-ударних систем в операції, на основі якого сформовано основні рекомендації щодо оцінювання бойової ефективності з урахуванням застосування розвідувально-ударних систем в операції, наведено практичні розрахунки бойової ефективності різних варіантів розвідувально-ударних систем, а також запропоновано номограму вибору раціональної кількості засобів ураження розвідувально-ударної системи за умов заданої кількості засобів ураження противника.

Статтю присвячено дослідженню особливостей формування психологічної готовності мобілізованих військовослужбовців-прикордонників до ведення бойових дій. Під станом психологічної готовності особистості до діяльності розуміється складне утворення, яке має динамічну структуру, між компонентами якої існують функціональні залежності. Психологічна готовність розглядається як результат підготовки до певної діяльності, вона є стійким, багатоаспектним, ієрархізованим утворенням особистості, яке містить низку компонентів, адекватних вимогам, змісту та умовам діяльності. Психологічною готовністю є результат підготовки (підготовленості) до певного виду діяльності, який і трактується як стійка, багатоаспектна та ієрархієзована властивість особистості, що визначає спішність виконання діяльності, комплекс взаємозв’язаних та взаємозумовлених психологічних якостей, які забезпечують успішність її виконання. Аналіз наукової літератури показує виокремлення феномену психологічної готовності до здійснення діяльності в екстремальних умовах, що є особливо актуальним у зв’язку з проведенням операції Об’єднаних сил на Сході України, в якій безпосередню участь беруть військовослужбовці ДПСУ. Дійсно нагально постає питання вирішення проблеми психологічної готовності військовослужбовців прикордонників, що діють в екстремальних умовах, формування в них адекватних змістові професійної діяльності особистісних якостей і властивостей. Необхідно зазначити, що проблемою визначення концептуальних положень формування психологічної готовності військовослужбовців до здійснення службової діяльності в умовах бойових дій є відсутність єдиної теорії, що спроможна була б описати особливості психічної діяльності та поведінки людини у незвичайних, екстремальних, небезпечних та несумісних із життям умовах існування та праці. Велика кількість визначень поняття “психологічна готовність” показує його складність, багатомірність та неоднозначність.

Виконання завдань тактичної авіації в антитерористичній операції та операції об’єднаних сил на сході держави вказало на низку недоліків в системі бойової підготовки Збройних Сил України. Одним з головних недоліків існуючої системи бойової підготовки є недосконалість індивідуальної підготовка офіцерів та готовність її забезпечити набуття необхідного рівня індивідуальних спроможностей офіцерського складу виконувати завдання за призначенням. Спираючись на головні принципи індивідуальної підготовки офіцерів та використовуючи аналіз результатів, що отримані за допомогою використання удосконаленого науково-методичного апарату з оцінювання ефективності бойової підготовки, обґрунтовані рекомендації щодо організації і проведення індивідуальної підготовки офіцерів бригади тактичної авіації. Запропоновані рекомендації в подальшому дозволить удосконалити індивідуальну підготовку офіцерів бригади тактичної авіації.

В теперішній час забезпечення боєздатності озброєння і військової техніки на необхідному рівні залежить від організації заходів технічного забезпечення, його відновлення, яке здійснюється з метою приведення пошкоджених виробів військової техніки в готовність до бойового застосування. Але, поняття відновлюваності озброєння та військової техніки не визначене державними стандартами, унаслідок чого виникають усілякі тлумачення цієї властивості. В роботі проведений аналіз найбільш вживаних визначень відновлюваності та отримані залежності для оцінки рівня відновлюваності виробів військової техніки при виконанні завдань за призначенням.

Статтю присвячено дизайну психодіагностичного дослідження чинників професійного самовизначення ветеранів АТО. Дослідження спрямоване на конструювання та апробацію батареї психодіагностичних методик з метою підтвердження або спростування дослідницьких гіпотез щодо доцільності використання дібраного інструментарію в масштабному емпіричному дослідженні. У дослідженні взяли участь демобілізовані учасники бойових дій, які виявили готовність до професійної переорієнтації та більш повної самореалізації. Емпіричну апробацію пройшли такі методики: “Тест-опитувальник вимірювання мотивації досягнення” А. Мехрабіана (модифікація М. Магомед-Емінова), “Визначення толерантності до невизначеності” С. Баднера (модифікація Г. Солдатової), “Опитувальник поcттравматичного зростання” Р. Тедеші та Л. Калхун (адаптація М. Магомед-Емінова), “Тест смисложиттєвих орієнтацій” Д. Леонтьєва. Емпірично підтвердили свою ефективність та в подальшому будуть використані в масштабному дослідженні такі методики: “Визначення толерантності до невизначеності” С. Баднера (модифікація Г. Солдатової), “Опитувальник поcттравматичного зростання” Р. Тедеші та Л. Калхун (адаптація М. Магомед-Емінова), “Тест смисложиттєвих орієнтацій” Д. Леонтьєва. Виявлено, що на професійне самовизначення демобілізованого військовослужбовця значною мірою впливають соціально-психологічні чинники, зокрема толерантність до невизначеності, посттравматичне зростання та смисложиттєві орієнтації. Не підтверджено доцільність викорис­тання методики “Тест-опитувальник вимірювання мотивації досягнення” А. Мехрабіана (модифікація М. Магомед-Емінова). Дослідження має пошуковий характер і спрямоване на виокремлення та ретельний розгляд вагомих соціально-психологічних особливостей професійного самовизначення, які в подальшому доцільно враховувати в програмах соціально-психологічної адаптації демобілізованих учасників бойових дій для оптимізації процесу повернення їх до мирної праці та реадаптації. Дослідження являє собою оригінальний погляд на проблематику професійного самовизначення дорослої людини з урахуванням набутого травматичного досвіду та змін у світогляді.

Завданнями роботи були розроблення методологічних засад відновлення психологічного здоров’я особистості, опрацьовування технологій соціально-психологічної реабілітації та визначення ресурсних модусів, що підвищують ефективність реабілітаційних впливів. Використовувалися метод феноменологічного аналізу індивідуальних та групових консультаційних інтервенцій, методи опитування, глибинного та контекстуального інтерв’ю, кейс-стаді. У результаті дослідження готовність особистості до творчого конструювання власного життя визначено як головну умову відновлення психологічного здоров’я. Як засіб відновлення розглянуто спрямований на активізацію життєтворення реабілітаційний процес. Показано, що ефективність відновлення забезпечується завдяки врахуванню індикаторів, критеріїв, векторів, змістових мішеней реабілітаційних інтервенцій, їх поетапній специфікації, можливостям цільового долучення спільнот до системної підтримки своїх членів, командному підходу з боку спеціалістів різного профілю. Визначено способи залучення проблемної молоді до відновлення (готовність орієнтуватися на позитивний досвід побратимів, підтримка ветеранської і релігійної громади) та заходи профілактики рецидивів асоціальної поведінки. Увагу зосереджено на гострому переживанні учасниками бойових дій та внутрішньо переміщеними особами втрат, а також на стані відчуження демобілізованих від суспільства, інших людей, роботи. Апробовано технології відновлення самоефективності та життєвої неперервності особистості, її конструктивного діалогу зі світом, життям, собою, сенсом. Визначено ресурсні модуси, що сприяють відновленню психологічного здоров’я особистості: базовий (підвищення життєздатності особистості); інструментальний (використання мобільних застосунків як психологічного супроводу) та буферний (участь у плейбек-дійстві, що забезпечує групове відновлення). Отримані результати можуть бути використані для підвищення соціально-адаптивних можливостей людини, здатності відновлюватися після травматизації. Напрям подальших досліджень – соціально-психологічний супровід особистості при переході від війни до миру. Практичне значення роботи визначається розробленням засад оптимізації міжвідомчої взаємодії на державному і міждисциплінарному рівнях, способів координації активності спільнот та організацій для забезпечення комплексного підходу до реабілітації постраждалих. Соціальне значення роботи полягає у визначенні цілей реабілітаційних впливів, фаз, етапів, форм, технологій і технік реабілітації; розробленні напрямів самодопомоги та практик сприяння посттравматичному зростанню. Цінність роботи – у впровадженні комплексного підходу до соціально-психологічної реабілітації постраждалих.

Метою статті є визначення сутності феномену особистості сучасного військового керівника у вимірах соціально-філософської рефлексії. Методологічними засадами дослідження стали на комплементарних засадах потенціал екзистенціально-педагогічної антропології, діалектичний, феноменологічний, герменевтичний підходи, а також методологія структурно-функціонального і системно-теоретичного аналізу. Теоретико-методологічною основою дослідження є комплекс філософських, загальнонаукових і спеціальних методів, що забезпечує міждисциплінарний аналіз теоретичних рефлексій та практик виявлення феномену особистості сучасного військового керівника. Наукова новизна полягає у виявленні сутності феномену особистості сучасного військового керівника, розкритті людинотворчого потенціалу етики служіння в поєднанні з етикою відповідальності, які задають фактичній реальності формування особистості військового керівника контрфактичний імператив благоговіння перед життям. Висновки. За допомогою концепції габітусу (П. Бурдьє), для роз’яснення діючих механізмів здійснення тих або інших військових практик з’ясовано феномен особистості сучасного військового керівника. Військовослужбовці відрізняються від інших соціально-професійних груп суспільства особливістю інтересів у соціальній та інших сферах суспільної життєдіяльності, опосередкованих специфікою військово-професійної діяльності, яка полягає у використанні засобів збройного насильства. Габітус сучасного військового керівника це система стійких принципів поведінки, готовності та здатності виконувати завдання щодо надійного захисту Батьківщини від загроз у мирний час та за умов збройного конфлікту, підтримувати постійну бойову готовність, дисциплінованість, якісно володіти новітніми системами озброєння та технікою, нести особисту відповідальність за свідоме виконання вимог Конституції та законів України, військових статутів, Військової присяги, функціональних і службових обов'язків, наказів вищестоящих командирів і начальників, усвідомлювати суспільне призначення військової діяльності, її роль у збереженні миру на планеті, сумлінне виконання службо- вих обов’язків.

Стан вітчизняної економіки та рівень впровадження сучасних технологій на підприємствах оборонно-промислового комплексу роблять проблематичним виконання у встановлені терміни всіх планів переозброєння Збройних Сил України. Тому найбільш прийнятним, як з воєнної, так і з економічної точки зору є підхід щодо ситуаційного інтегрування наявних сил і засобів у цільові системи в єдиному інформаційному просторі шляхом інтеграції засобів розвідки, управління та ураження. Тобто розвідувально-ударна система, побудована з множини підсистем об'єднаних інформаційними відносинами, які функціонують, як одне ціле, на основі єдиних принципів і правил, з погодженими основними вимогами до їх складових дозволить збільшити ефективність бойового застосування військ за рахунок синергетичного ефекту. Але інтегрування різних сил і засобів у цільові системи створює передумови щодо наявності декілька можливих варіантів цих систем, які мають різні оцінки ефективності їх застосування, вартісні показники їх створення, утримання та застосування, а також різні часові інтервали щодо їх створення та приведення у бойову готовність. Тому система показників і критеріїв оцінювання та порівняння різних варіантів розвідувально-ударно систем чи комплексів, а також методичні підходи щодо обґрунтування вибору раціонального варіанту цих систем чи комплексів повинні мати інтегральний критерій вибору пріоритетного варіанту в умовах обстановки, що складається на час оцінювання. Тому авторами в статті запропоновано загальну структуру побудови методичного підходу до воєнно-економічного обґрунтування вибору раціонального варіанту розвідувально-ударної системи або комплексу з урахуванням воєнних, економічних та часових факторів, що вливають на їх створення, утримання та застосування, а також сформовано повну структурно-логічну схему цього підходу. У свою чергу запропонований методичний підхід дозволяє сформувати основні рекомендації щодо порядку його застосування в штабах, службах Збройних Силах України під час формування програм та планів розвитку озброєння та військової техніки Збройних Сил України та Збройних Сил України в цілому.

У статті представлено результати теоретичного аналізу наукових джерел щодо сучасного стану професійної підготовки фахівцівсектору безпеки та оборони у країнах, що розвиваються, а саме: Бразилія, Болгарія, Грузія, Індія, Індонезія, Казахстан, Китай, Малайзія, Румунія, Хорватія та Україна. З’ясовано, що ці країни зазнають впливу схожих зовнішніх та внутрішніх чинників, які впливають на розвиток професійної підготовки фахівців сектору безпеки та оборони. Серед таких чинників можна назвати профіль загроз національній безпеці, рівень економічного розвитку, географічне розташування, рівень технічного та технологічного оснащення військових підрозділів, готовність до впровадження інновацій, тощо.Детальний аналіз сучасних тенденцій професійної підготовки фахівців сектору безпеки та оборони у країнах, що розвиваються, дав нам змогу здійснити їх класифікацію за рівнем охоплення. Так, ці тенденції можна поділити на три групи, які відбуваються на макро-, мезо- та мікрорівні. Макрорівень стосується діяльності органів сектору безпеки та оборони (формування системи професійної підготовки майбутніх офіцерів у відповідності з урахуванням міжнародних стандартів, посилення міжнародного співробітництва, реалізація зв’язків військової та цивільної освіти, створення цільових державних програм, впровадження інноваційних підходів). Тенденції на мезорівні означають закономірності, які відбуваються в межах вищого військового навчального закладу (дистанційне та змішане навчання, навчання в умовах максимально наближених до реальних бойових дій, гуманізація, інформатизація, демократизація освітнього процесу). Мікрорівень стосується діяльності науково-педагогічних працівників вищого військового навчального закладу та здобувачів освіти (орієнтація професійної підготовки на саморозвиток здобувачів освіти, що означає опору на особистісне знання, використання інноваційних педагогічних технологій).

Розглянуто актуальну проблему формування професійних компетентностей майбутніх офіцерів Національної гвардії України до виконання завдань за призначенням у складі бойових розрахунків ПТРК «Фагот» в системі професійної освіти із акцентованим використанням засобів спеціальної фізичної підготовки. Відповідно до результатів моніторингу Інтернет-ресурсів (аналізу науково-методичної, довідкової та спеціальної літератури) у обраному напрямі наукової розвідки, членами науково-дослідної групи розроблені та апробовані педагогічні умови, які забезпечують формування готовності майбутніх офіцерів інституцій сектору безпеки і оборони України до виконання завдань за призначенням в складі бойових розрахунків ПТРК «Фагот». Нами встановлено, що результати, отримані наприкінці педагогічного експерименту у досліджуваних групах, зросли відносно вихідних даних, і ці відмінності переважно є достовірні (Ег, P≤0,05). Результати контрольного виконання змодельованого членами науково-дослідної групи навчального бойового завдання (досліджуваними курсантами Ег) наприкінці педагогічного експерименту свідчать про високу ефективність розроблених педагогічних умов. Крім цього, використання в системі вогневої та спеціальної фізичної підготовки курсантів Ег сучасного наукового інструментарію (ВКС «Katsumoto») дозволило оптимізувати техніку прикладних біомеханічних рухів, що позитивно вплинуло на якість та ефективність, а також швидкість виконання ними тестових завдань передбачених змодельованим нами навчальним бойовим завданням. Ключові слова: готовність; курсанти; педагогічні умови; професійна освіта; професійні компетентності; спеціальна фізична підготовка; фізичні якості.

Проведення масштабних військових операцій є одним із основних інструментів з реалізації зовнішньої політики РФ. Під час проведення стратегічних командно-штабних навчань були апробовані форми і способи застосування видів і родів ЗС РФ в розрізі виконання основних завдань та нових доктринальних документів, що потребує аналізу і вивчення. Метою статті є проведення аналізу положень СКШН серії “Захід”, виділити спрямованість заходів оперативної і бойової підготовки ЗС РФ і готовності їх до різного роду можливих масштабних військових операцій проти імовірних противників РФ. На основі аналізу СКШН серії “Захід” виділити характерні особливості завдань, принципів та форм і способів застосування видів і родів збройних сил Російської Федерації. Головною метою СКШН “Захід-2017” була демонстрація сили перед США і НАТО в Європі та відпрацювання сценарію підготовки до широкомасштабної війни з ними на Європейському ТВД на основі нових доктринальних документів. Вирішувались завдання організації та проведення антитерористичної, наступальних і оборонних операцій. СКШН “Захід-2017” показали здатність і готовність ЗС РФ вирішувати завдання національних інтересів і інтересів партнерів на Західному напрямку. Але, із порівняння сучасних військових потенціалів РФ та США і НАТО, на сьогоднішній день командуванням ЗС РФ поки що розглядаються обмежені варіанти конфліктів та війн із Заходом у рамках окремих регіонів. Матеріали статті будуть корисні під час розробки КШВГ, КШН, тактичних та тактико-спеціальних навчань. В подальшому є необхідність проаналізувати бойове застосування ЗС РФ за досвідом стратегічних командно-штабних навчань серії “Кавказ”, “Центр”, “Схід”, як головних елементів воєнно-політичної діяльності РФ у воєнно-політичній сфері та підсумкових етапів бойової підготовки її збройних сил – одного із основних інструментів РФ з реалізації її зовнішньої, а за певних обставин, і внутрішньої політики.

Розглянуто актуальну проблему впровадження в систему професійної освіти (освітній процес) майбутніх офіцерів інституцій сектора безпеки і оборони України (СБОУ) сучасних методик фізичної терапії. Враховуючи результати аналізу науково-методичної, довідкової та спеціальної літератури (моніторингу Інтернет-ресурсів) у обраному напрямі дослідження, членами науково-дослідної групи розроблено та апробовано методику фізичної терапії майбутніх офіцерів Збройних Сил України, Національної гвардії України та Національної поліції України із використанням засобів кінезіологічного тейпування в системі їхньої фізичної підготовки. Нами встановлено, що результати, отримані наприкінці педагогічного експерименту у досліджуваних групах, зросли відносно вихідних даних, і ці відмінності переважно є достовірні (ЕГ, p≤0,05). Аналізуючи результати емпіричного дослідження, членами науково-дослідної групи встановлено, що розроблена нами методика фізичної терапії майбутніх офіцерів зазначених вище інституцій СБОУ із використанням засобів кінезіологічного тейпування в системі їхньої фізичної підготовки є достатньо збалансованою та ефективною, про що свідчать показники виконання навчально-бойових (службово-бойових) завдань (заліків та екзаменів з основних навчальних дисциплін, зокрема – фізичної та спеціальної фізичної підготовки) передбачених освітніми програмами підготовки майбутніх офіцерів Збройних Сил України, Національної гвардії України та Національної поліції України. Напрями подальших досліджень у обраному напрямі наукової розвідки передбачають удосконалення системи спеціальної фізичної підготовки майбутніх офіцерів інституцій СБОУ із урахуванням їхньої майбутньої військово-облікової спеціальності. Ключові слова: готовність; ерготерапія; курсанти; методика; професійна освіта; професійні компетентності; фізична підготовка; фізична терапія.

Стаття присвячена аналізу кроків та діяльності різних суб'єктів міжнародних відносин , спрямованих на вирішення воєнного конфлікту на Донбасі. Проаналізовано дипломатичні кроки, здійснені такими країнами як Франція, Канада, Німеччина, США з метою якнайшвидшого вирішення конфлікту. У статті показано, що лише Франція та Німеччина були дуже активними у миротворчому процесі, тоді як решта країн допомогли Україні іншим способом. Канада забезпечила Україну військовими інструкторами, які консультували та навчали українських солдатів. Спільно з Норвегією Канада намагалася вирішити проблеми гуманітарної сфери. Автор акцентує на тій допомозі, яку ці країни надавали цивільному населенню, що допомагало долати проблеми бойових дій. Автор аргументовано доводить, що Литва була єдиною країною, яка забезпечувала Україну летальною зброєю, переважно радянського виробництва. Це було зроблено через те, що Росія та Литва мають дуже напружені відносини, і остання хотіла допомогти Україні впоратися з російською агресією. Підкреслюється активність Франції у цьому напрямку в європейському регіоні та її готовність стати ініціатором переговорів між Україною та Росією. Поведінка Німеччини була ретельно проаналізована через те, що вона є лідером Європейського Союзу і багато що залежить від її позиції. Автор продемонстрував ставлення німецького уряду до українського конфлікту і довів, що воно змінилося через Північний потік - 2. Будучи зацікавленою у його розбудові, Німеччина пом'якшила свою позицію щодо Росії, і тепер ми можемо бачити, що він може бути навіть проросійською, ніж проукраїнською.

Стаття присвячена аналізу психоемоційного стану середнього медичного персоналу за рівнем прояву депресивної та тривожної симптоматики, визначенню факторів, які мають найбільший вплив на психоемоційний стан медичних працівників і являються однією з причин формування та розвитку професійного (емоційного) вигорання СМП, які працюють в умовах підвищеної професійної стресогенності (АТО/ООС). Тривале зіткнення СМП з психологічними особливостями не тільки з ветеранами АТО/ООС, а й в спілкуванні між собою призводить до психоемоційного перенавантаження в умовах професійних, лікувальних взаємовідносин та інших взаємодій (спілкування, виконання поставленої задачі, надання допомоги) і створює фундамент для виникнення професійного (емоційного) вигорання. Діяльність медичних працівників пов’язана з порятунком людей, особливим, індивідуальним підходом до кожного, вимагає наявності таких психологічних якостей, як емоційна стійкість, професійна адаптація, взаємоповага та розуміння. Ефективність подолання кризових або стресових періодів залежить від індивідуальних рис особистості серед яких важливу роль відіграють стать, інтелект, темперамент особистості. Одними із, не менш важливих факторів зміни психоемоційного стану СМП є вік і стаж роботи в медичній сфері та професійне становлення фахівця в цій галузі. Здійснений Е. Ф. Зеєром [1] аналіз дає можливість виділити чотири основні особистісні складові професійного становлення фахівця: 1. Спрямованість особистості, яка характеризується системою домінуючих потреб, мотивів, відносин, ціннісних орієнтацій та установок. Компонентами професійної спрямованості є: • мотиви (наміри, інтереси, схильності, ідеали); • ціннісні орієнтації (зміст праці, заробітна плата, добробут, кваліфікація, кар'єра, соціальний стан тощо); • професійна позиція (ставлення до професії, установки, очікування і готовність до професійного розвитку); • соціально-професійний статус. На різних стадіях становлення ці компоненти мають різний психологічний зміст, зумовлений характером провідної діяльності і рівнем професійного розвитку особистості. 2. Професійна компетентність – сукупність професійних знань, умінь, а також способів виконання професійної діяльності. Її основні компоненти: • соціально-правова компетентність (знання й уміння в галузі взаємодії із суспільними інститутами і людьми, а також володіння прийомами професійного спілкування і поведінки); • спеціальна компетентність (підготовленість до самостійного виконання конкретних видів діяльності, уміння вирішувати типові професійні задачі й оцінювати результати своєї праці, здатність самостійно здобувати нові знання й уміння за фахом); • персональна компетентність (здатність до постійного професійного росту і підвищення кваліфікації, а також реалізації себе в професійній праці); • аутокомпетентність (адекватне уявлення про свої соціально-професійні характеристики і володіння технологіями подолання професійних деструкцій); • екстремальна професійна компетентність (здатність діяти в умовах, що раптово ускладнилися, при аваріях, порушеннях технологічних процесів). 3. Професійно важливі якості – це психологічні якості особистості, що визначають продуктивність (продуктивність, якість, результативність і ін.) діяльності. Вони багатофункціональні і разом з тим кожна професія має свій ансамбль цих якостей. 4. Професійно значимі психофізіологічні властивості (зорово-рухова координація, окомір, нейротизм, екстраверсія, реактивність, енергетизм тощо). Розвиток цих властивостей відбувається вже в ході освоєння діяльності. У процесі професіоналізації одні психофізіологічні властивості визначають розвиток професійно важливих якостей, інші, професіоналізуючись, здобувають самостійне значення.О. М. Кокун в своїй монографії «Психологія професійного становлення сучасного фахівця» зазначає, що «…із досліджень останнього десятиліття, у підготовці фахівців із різних професій, що відносяться до типу "людина-людина", наявне суттєве протиріччя: з одного боку, соціально-економічні зміни, що відбуваються в суспільстві зумовлюють підвищення вимог до таких фахівців, їхньої активності і відповідальності відносно власного професійного й особистісного розвитку, а з іншого – підготовка цих фахівців здебільшого залишається значною мірою суто формальною, а їх професійний розвиток найчастіше відбувається стихійно. Також слід відзначити, що якщо етапам професійного відбору і, особливо, професійної підготовки професій типу "людина-людина" присвячено порівняно багато досліджень, то психологічні дослідження подальших етапів становлення фахівця у таких професіях практично не здійснювались (за виключенням окремих досліджень вчителів)» [2]. Тому тема психоемоційного стану СМП, які працюють з особливою категорією пацієнтів, а саме учасники бойових дій, ветерани АТО/ООС потребує вивчення та аналізу, враховуючи вік та тривалість спілкування з пацієнтами, що і зумовило актуальність даної проблеми і, відповідно, теми. Таким чином, в основу дослідження психоемоційного стану СМП покладений поділ середніх медичних працівників на групи, які розподілені за віковими категоріями та за стажем роботи.