Добірка наукової літератури з теми "Битва на р. Ворскла"

У статті розглянуто результати польового дослідження структурних характеристик макрозообентосу р. Ворскла у межах Гетьманського національного природного парку на десяти станціях спостереження, проведеного вперше в червні 2020 р. На цій природоохоронній території виявлено представників 36 нижчих ідентифікованих таксонів донних макробезхребетних. У складі дослідженої біоти за видовим багатством та чисельністю переважали клас Gastropoda (7 видів) та ряд Odonata (6 видів). Представники двох провідних таксономічних груп складають 36% від загальної кількості видів та 56% від загальної чисельності на усіх станціях спостереження. Варто відмітити присутність на усіх досліджених ділянках р. Ворскла виду Anax parthenope – звичного на півдні України виду бабок, який поступово з’являється у північних регіонах. На основі показників видового багатства та видового різноманіття проведено біологічну індикацію якості поверхневих вод. Розраховано такі широковживані біотичні індекси: Trent Biotic Index, Belgian Biotic Index, Biological Monitoring Working Party Index. Для оцінки рівня органічного забруднення розраховано індекс сапробності Зелінки — Марвана. Видове різноманіття донних безхребетних оцінювали за індексом Шеннона, а схожість видового складу оцінювали за індексом Жаккара з проведенням подальшого кластерного аналізу. На більшості станцій спостереження біотичні показники вказують на високу якість вод р. Ворскла – класи якості вод характеризуються переважно як «добрий» та «відмінний». Найгіршими результатами за усіма показниками характеризується станція 8, розташована поблизу населеного пункту Лутище. Найгірші значення за розрахунками індексів Шеннона та Жаккара також зареєстровано на цій станції. Також варто відмітити зниження видового багатства між станціями 9 та 10, розділеними греблею через р. Ворскла. Припускаємо, що зниження видового багатства вищезазначених ділянок ріки спричинене антропогенним впливом. Розраховані значення індексу сапробності Зелінки — Марвана вказують на низький рівень забруднення вод р. Ворскла органічними речовинами. На усіх станціях спостереження встановлено переваження оліготрофних (за чисельністю) α-олігосапробних та β'-мезосапробних вод.

Битва під Києвом належить до ключових моментів історії Другої світової війни, але вона також має своє значення в чеській та чехословацькій військовій традиції, оскільки 1-ша Чехословацька незалежна бригада брала участь у цій битві. Існування в СРСР чехословацьких збройних сил датується 1942 роком, коли перша чехословацька військова частина була сформована поблизу Самари на території сучасної Росії. Збільшення кількості чехословаків дозволило створити самостійну бригаду в 1943 році; як така, бригада складалася з піхоти (два батальйони), танків (один батальйон), артилерії (два батальйони) та інших підрозділів забезпечення. Його члени представляли непослідоване поєднання доль, навичок, політичних поглядів та національностей — наприклад, приблизно дві третини з них походили з території Підкарпатської Русі (сучасна Закарпатська область). Незважаючи на це, усі вони були віддані боротьбі за національну незалежність, а їхній бойовий дух був загалом високим. Для наступу на Київ чехословакам було доручено здійснити штурм, як під- розділу другого порядку в лівому крилі, головного наступального напрямку. Таким чином, бригада була розгорнута протягом третього дня бою. Отже, з ранку 5 листопада 1943 р. чехословаки просувалися до Києва і близько 16:00. досягли його передмістя; тоді вони продовжили рух до центру міста приблизно навколо сучасного проспекту Перемоги. Там вони брали участь у жорсто- ких боях, особливо на фабриці «Більшовик», кінофабриці та в районі зоопарку; крім того, батальйон брав участь у бою у складі сучасного Національного університету оборони імені Івана Черняховського. До 18:00 вони виконали своє завдання, дійшовши до району Київського вокзалу. Рано вранці наступного дня вони просунулись далі на південний схід і близько 6:00 ранку прибули до Дніпра. Коли Київ був звільнений, на чехословаків були покладені оборонні завдання в районі Василькова. Її два відокремлені спеціальні підрозділи танків і кулеметників, а також інженери брали участь у тактичних атаках в Черняхові та на південь від Василькова, до закінчення наступу на Київ 13 листопада 1943 р. Для виконання своїх завдань чехословаки мали 136 бойових втрат в період 6–13 листопада 1943 р. Вищезазначене означає, що участь 1-ї чехословацької незалежної бригади у битві під Києвом належить до одного з найуспішніших боїв чехословацьких збройних сил на Східному фронті. Битва під Києвом була не лише «місцем пам’яті» і, отже, важливою для формулювання воєнної традиції, але також мала своє місце в процесі набуття військових навичок; бойові дії в Києві були першими випадками, коли чехословаки брали участь у міській війні. Незважаючи на те, що вони не тренувались для цього і не були готові, вони досягли ряду бойових перемог, особливо завдяки тісній співпраці між підрозділами різних військових відділів. Дослідження методологічно базується на процедурах архівних досліджень і як таке намагається описати хід подій; тим не менше, для цієї мети існують обмеження. Незважаючи на це, архівні ресурси, а також спогади учасників дозволяють отримати правдивий огляд ключових моментів та представити чехословацьку боротьбу також за принципами міської війни. Ключові слова: битва під Києвом; 1-а Чехословацька незалежна бригада; Східний фронт; Друга світова війна; 1943; міська війна; військова традиція.

Проведено дослідження хімічних, фізико-хімічних та гідробіологічних показників на різних ділянках р. Ворскли. На досліджуваних ділянках річки встановлена залежність між антропогенним навантаженням та якістю води. Визначено пряму залежність між вмістом у воді азоту та фосфору та розвитком водоростей. Проведена оцінка стійкості водних екосистем до антропогенної евтрофіка-ції на чотирьох ділянках р. Ворскла. Виділені ділянки з перевагою продукційних процесів. На ділянці Т.1 гідросистема р. Ворскли здатна до самоочищення. На ділянках Т.2-Т.4 гідросистема продукує більше органічної речовини, ніж може розкласти, що знижує її здатність до самоочищення, посилює процеси евтрофікації. Проведена оцінка зменшення антропогенного навантаження на ділянках р. Ворскли за Р/D-відношенням. На основі отриманих результатів розроблені агроекологічні рекомендації регулювання евтрофікації водних систем для існуючого, оптимального та перспектив-ного сценарію та визначено їхню економічну ефективність. Існуючий сценарій – збиток від забруд-нення водного середовища складає 62 млн грн щорічно. Оптимальний сценарій (2022–2030 рр.) включає заходи: використання пробіотику (протягом 5 років у 4 точках загальним обсягом 720 кг); будівництво сучасних систем очистки стічних вод з використанням пробіотичних препаратів; зменшення скидів від вигрібних ям (за рахунок використання біопрепаратів та заміна їх на септики). Перспективний сценарій (2030–2040 рр.) – побудова системи збору дощових і талих вод, очистка донних відкладень з використанням гідробіологічних методів, рекультивація звалища ТПВ (методом вапнування та використання пробіотику). Для вирішення першочергових заходів (1 етап) необхідно 43 млн грн. Орієнтовний термін реалізації – 8 років. При реалізації даних методів збиток через забруднення водного середовища зменшиться на 85 % і складатиме 9,3 млн грн. Реалізація оптима-льних заходів покриває збиток у розмірі 52,7 млн грн та матиме економічну ефективність – 9,7 млн грн за рік. За 8 років економічний ефект складатиме 378,6 млн грн. Для реалізації перспективних заходів необхідно 70,8 млн грн. Покриття збитку за забруднення водного середовища від реалізації даних заходів складає 15 % (9,3 млн грн.). Поліпшення гідросистеми дасть змогу зменшити екологічні ризики здоров’я населення, сприятиме розвитку рекреації, рибного господарства (соціаль-но-економічний ефект).

Куликовская битва 8 сентября 1380 г. по праву считается одним из известнейших сражений русской военной истории. В тот день русская рать под началом великого князя московского и владимирского Дмитрия Ивановича нанесло сокрушительное поражение войску могущественного ордынского темника и некоронованного властителя немалой части Золотой Орды Мамая. В последующие десятилетия усилиями нескольких поколений русских книжников сложился «куликовский миф», нашедший свое отражение в произведениях, летописных и литературных, «куликовского цикла». Этот миф оказал колоссальное влияние на последующую традицию изучения Куликовской битвы и кампании 1380 г. в отечественной исторической литературе. В данной статье автор предлагает взглянуть с учетом новых тенденций и методик в изучении русского венного дела эпохи позднего Средневековья – раннего Нового времени на одну из составляющих этого «мифа» – бытующие в научной и в особенности в популярной литературе «тьмочисленные» оценки численности русского войска, давшего в тот день бой ордынцам. На основе имеющихся прямых и косвенных свидетельств автор приходит к выводу, что полки Дмитрия Ивановича на Куликовом поле насчитывали порядка 10-12 тыс. конных воинов. Библиографические ссылки Азбелев С.Н. Численность и состав войск на Куликово поле // Древняя Русь. Вопросы медиевистики. 2015. № 4(62). С. 23−29. Алексеев Ю.Г. Аграрная и социальная история Северо-Восточной Руси XV – XVI вв.. Переяславский уезд // Алексеев Ю.Г. Аграрная и социальная история России XV – XVI вв. СПб.: Изд-во Олега Абышко. 2019. С. 21−264. Амелькин А.О., Селезнев Ю.В. Куликовская битва в свидетельствах современников и памяти потомков. М.: Квадрига, 2010. 384 с. Баиов А.К. Курс истории русского военного искусства. Вып. 1 От начала Руси до Петра Великого. СПб.: Тип. Г. Скачкова, 1909. 159 с. Булычев А.А. Живые и мертвые // Родина. 2010. № 8. С. 8−14. Бурова О.В. Принципы и научно-методические подходы по восстановлению лесов Куликовского поля // Куликово поле. Исторический ландшафт. Природа. Археология. История. В двух томах. Т. I. Тула: Тульский полиграфист, 2003. С. 36−47. Веселовский С.Б. Исследования по истории класса служилых землевладельцев. М.: Наука, 1969. 583 с. Веселовский С.Б. Труды по источниковедению и истории России периода феодализма. М.: Наука, 1978. 343 с. Герберштейн С. Записки о Московии. Т. I. М.: Памятники исторической мысли, 2008. 776 с. Гласко М.П., Сычева С.А. Ландшафты места Донского побоища // Куликово поле. Исторический ландшафт. Природа. Археология. История. В двух томах. Т. I. Тула: Тульский полиграфист, 2003. С. 7−22. Горский А.А. Русь: От славянского Расселения до Московского царства. М.: Языки славянской культуры, 2004. 392 с. Григорьев А.П. Сборник ханских ярлыков русским митрополитам. СПб.: Изд.-во СПбГУ, 2004. 276 с. Гумилев Л.Н. От Руси к России. Очерки этнической истории. М.:Экопрос, 1992. 336 с. Данилевский И.Н. Русские земли глазами современников и потомков (XII – XIV вв.). М.: Аспект Пресс, 2001. 389 с. Журавель А.В. Два сражения за поле Куликово – реальное и книжное // Преподавание истории в школе. 2016. № 1. С. 24-28. Калинин В.И., Яковлев А.А. Коневодство. М.: Государственное издательство сельскохозяйственной литературы, 1961. 271 с. Кирпичников А.Н. Военное дело на Руси в XIII–XV вв. Л.: Наука, 1976. 138 с. Кистерев С.Н. Рубль Северо-Восточной Руси до начала XV века // Очерки феодальной России. Вып. 3. / Под ред. С.Н. Кистерева. М.: УРСС, 1999. С. 31−84. Кучкин В.А. Победа на Куликовом поле // ВИ. 1980. № 8. С. 3–21. Литовская Метрика. Отдел первый. Часть третья. Книги публичных дел. Переписи войска Литовского // Русская историческая библиотека. Т. XXXIII. Петроград: Тип. Главного управления уделов, 1915. 1378 стб. Несин М.А. К вопросу о логистике Куликова поля // Вестник Удмуртского университета. Серия История и Филология. 2018. Т. 28. Вып. 1. С. 70−80. Памятники Куликовского цикла/ Гл. ред. Б. А. Рыбаков. СПб.: Русско-Балтийский информационный центр БЛИЦ, 1998. 410 с. Пенской В.В. О численности войска Дмитрия Ивановича на Куликовом поле // Военное дело Золотой Орды. Проблемы и перспективы изучения / Отв. ред. И. М. Миргалеев. Казань: Изд- во: ИИ им. Ш. Марджани АН РТ, 2011. С. 157−162. Пенской В.В. «…И запас пасли на всю зиму до весны»: логистика в войнах Русского государства эпохи позднего Средневековья – раннего Нового времени // История военного дела: исследования и источники. 2016. Т. VIII. С. 85-106. Пенской В.В. Логистика в войнах Русского государства 2-й половины XV–XVI вв. // Новое прошлое. 2016. № 3. С. 68−84. Пенской В.В. Военное дело Московского государства. От Василия Темного до Михаила Романова. Вторая половина XV – начало XVII в. М.: Центрполиграф, 2018. 354 с. Петров А.Е. Куликово поле в исторической памяти: формировании и эволюция представлений о месте Куликовской битвы 1380 г. // Древняя Русь. Вопросы медиевистики. 2003. № 3 (13). С. 22−30. Полное собрание русских летописей. Т. IV. Новгородская четвертая летопись. М.: Языки русской культуры, 2000. 728 с. Полное собрание русских летописей Т. XV. Рогожский летописец. М.: Языки русской культуры, 2000. 186 стб. Полное собрание русских летописей. T. XVIII. Симеоновская летопись. М.: Знак, 2007. 328 с. Полное собрание русских летописей. Псковская третья летопись. Окончание 2-го Архивского списка Т. V. Вып. 2. М.: Языки славянской культуры, 2000. 368 с. Полное собрание русских летописей. Т. 37. Устюжские и Вологодские летописи XVI – XVII вв. Л.: Наука, 1982. С. 17−103. Полное собрание русских летописей. Т. V. Псковские и Софийские летописи. СПб.: Тип. Э. Праца, 1851. С. 81−275. Полное собрание русских летописей. Т. V. Вып. 1. Псковская первая летопись. М.: Языки славянской культуры, 2003. 256 с. Полное собрание русских летописей. Т. VI. Софийская вторая летопись. Вып. 2. М.: Языки русской культуры, 2001. 240 с. Полное собрание русских летописей. Т. XI. Летописный сборник, именуемый Патриаршей или Никоновской летописью. М.: Языки русской культуры, 2000. 264 с. Полное собрание русских летописей. Т. XIII. Летописный сборник, именуемый Патриаршей или Никоновской летописью. М.: Языки русской культуры, 2000. 544 с. Полное собрание русских летописей. Т. XLIII. Новгородская летопись по списку П.П. Дубровского. М.: Языки славянской культуры, 2004. 368 с. Полное собрание русских летописей. Т. XXIII. Ермолинская летопись М.: Языки славянской культуры, 2004. 256 с. Полное собрание русских летописей. Т. XXV. Московский летописный свод конца XV века. М.: Языки славянской культуры, 2004. 488 с. Полное собрание русских летописей. Т. XXVII. Никаноровская летопись // М.: Языки славянских культур, 2007. С. 17−136. Полное собрание русских летописей. Т. XXXV. Летописи белорусско-литовские. М.: Наука, 1980. 305 с. Посольские книги по связям России с Ногайской Ордой (1551-1561 гг.) / сост.: Д. А. Мустафина, В.В. Трепавлов. Казань: Татарское кн. изд-во, 2006. 391 с. Почекаев Р.Ю. Мамай. История «антигероя» в истории. СПб.: Евразия, 2010. 288 с. Разин Е.А. История военного искусства. Т.2. История военного искусства VI – XVI вв.СПб.: Полигон, 1999. 656 с Реликвии Донского побоища. Находки на Куликовом поле. М.: Квадрига, 2008. 88 с. Рыбаков Б.А. Военное искусство // Очерки русской культуры XIII–XV вв.: в 2 ч. Ч. 1. / Отв. ред. А.В. Арциховский. М.: Изд-во МГУ, 1969. С. 348-388. Селезнев Ю.В. К вопросу о количестве населения и мобилизационном потенциале Руси в конце XIV – начале XV вв. (к постановке проблемы) // Вестник Воронежского института высоких технологий. 2007. № 1. С. 200-206. Сказания и повести о Куликовской битве. Л.: Наука, 1982. 421 с. Соловьев С.М. История России с древнейших времен. Т. 3 // Соловьев С.М. Сочинения в восемнадцати книгах. Кн. II. М.: Мысль, 1988. С. 7−342. Стратегика Никифора II Фоки / пер. и комм. А. К. Нефёдкина. СПб.: Алетейя, 2005. 105 с. Тамерлан. Автобиография. Уложение. М.: Эксмо, 2006. 512 с. Тихомиров М.Н. Древняя Москва XII – XV вв. Средневековая Россия на международных путях XIV – XV вв. М.: Московский рабочий, 1992. 318 с. Уваров Д.И. Битва при Креси (1346 г.) и военное дело первой фазы Столетней войны (1337-1347 гг.) // Воин. 2003. № 14. С. 23−39. Черепнин Л.В. Образование Русского централизованного государства в XIV – XV веках. Очерки социально-экономической и политической истории Руси. М.: Изд.-во социально-экономической литературы, 1960. 899 с. Чернов С.З. Волок Ламский в XIV – первой половине XVI в. Структуры землевладения и формирование военно-служилой корпорации. М.: Институт археологии РАН, 1998. 544 с. Шеков А.В. Рассказ о сражении на Дону 1380 г. в Белорусской I летописи // Верхнее Подонье: природа, археология, история. Т. II. / Oтв. ред. А. Н. Наумов Тула: ООО Риф «ИНФРА», 2004. С. 13−23. «…и бе их столько, еже несть числа»: сколько воинов воевало в Русской армии в XVI в .? // Studia Slavica et Balcanica Petropolitana. 2009. № 1/2 (5/6). С. 45−150. Ayton A. The English Army at Crecy // Ayton A., Preston Ph. Et al The Battle of Crésy, 1346. Woodbridge: The Boydell Press, 2005. P. 159−251.Curry A. Agincourt: A New History. Stroud: Tempus Publishing, 2005. 319 р. Keep J.L.H. Soldiers of the Tsar: Army and Society in Russia 1462-1874. Oxford: Oxford University Press, 1985. 432 p. Sumption J. The Hundred Years War. T. I. Trial by Battle. London-Boston: Faber and Faber, 1990. 659 p. Sumption J. The Hundred Years War. T. II. Trial by Fire. London: Faber and Faber, 1999. 680 р.

We review a monograph published in 2015 in Moscow by Igor Babulin. It deals with an episode of the Russo-Polish War of 1654–1667, held in Ukraine during the Ruin in the times of Hetman Yuri Khmelnitsky. The reviewed publication contains a number of controversial statements, which are analyzed in this review. Attention is drawn to the politicization of the author and his distorted assessment of past events. It's important to bring under question the author's position on the battle between Moscow State and the Cossack army, led by Yuri Khmelnitsky, in Kaniv in 1662 as the biggest victory in the Russo-Polish War of 1654–1667. We analyze the reasons of exaggerating the importance of the victory of Russian troops in Kaniv in 1662.

Статья посвящена вопросам анализа комплекса вооружения Улуса Джучи по данным погребальных памятников. Автор считает, что требуется разработка комплексного подхода к изучению военной археологии и истории кочевников Евразии, и в качестве опыта предлагает результаты своих исследований по археологии кочевнических погребений Улуса Джучи (Золотой Орды), проведенных по методике статистического анализа массового археологического материала. Источниковую базу по археологии этого исследования составляют 1273 погребальных комплексов, выявленных и исследованных в степях Евразии. Из них 37,4% составляют погребения, содержащие предметы вооружения. На основе этой выборки автором делаются выводы о характере вооружения кочевого населения Золотой Орды. Библиографические ссылки Акматов К.Т. Железные наконечники стрел кочевников Тянь-Шаня в мон-гольское время // Вестник НГУ. Серия: История, филология. 2015. Т. 14. № 7. С. 193–202. Генинг В.Ф., Бунятян Е.П., Пустовалов С.Ж., Рычков Н.А. Формализованно-статистические методы в археологии (анализ погребальных памятников). К.: Наук. думка, 1990. 304 с. Горелик М.В. Армии монголо-татар X–XIV веков. Воинское искусство, снаряжение, оружие. М.: Восточный горизонт, 2002. 84 с. Горелик М.В. Монгольский костюм и оружие в XIII-XIV веках: традиции имперской культуры // Военное дело Золотой Орды. Проблемы и перспективы изучения / Отв. ред. И. М. Миргалеев. Казань: Изд- во: ИИ им. Ш. Марджани АН РТ, 2011. С. 121−137. Горелик М.В. Шлемы золотоордынских воинов Северного Кавказа из частных собраний // Степи Европы в эпоху средневековья. Т. 8. Золотоордынское время / Гл. ред А.В. Евглевский. Донецк: ДонНУ, 2010. С. 253−270. Горелик М.В., Ковпаненко Г.Т. Погребение знатного латника у западных границ Золотой Орды // Археология Поволжья / Отв. ред. Г.Н. Белорыбкин. Пенза: ПГУ, 2001. C. 154−164. Дружинина И.А. Шестопер из кургана у станицы Абинская (по материалам раскопок В.Г. Тизенгаузена в Кубанской области, 1879 г.) // Археология Евразийских степей. 2017. № 5. С. 99–107. Дружинина И.А., Чхаидзе В.Н., Нарожный Е.И. Средневековые кочевники в Восточном Приазовье. Армавир; М.: Центр археологических исследований Армавирского государственного педагогического университета, 2011. 268 с. Евглевский А.В. Погребения золотоордынского времени из раскопок новостроечной экспедиции Донецкого университета // Донецкий археологический сборник. Вып.1. / Науч. ред. В.А. Посредников. Донецк: Аверс Ко ЛТД, 1992. С. 107−116. Евглевский А.В., Потемкина Т.М. Восточноевропейские позднекочевнические сабли // Степи Европы в эпоху средневековья. Т. 1 / Гл. ред. А.В. Евглевского. Донецк: ДонНУ, 2000. С. 117−179. Зеленский Ю.В. Позднекочевническое погребение со шлемом из Степного Прикубанья // Историкоархеологический альманах. Вып. 3. / Отв. ред. Р.М. Мунчаев. Армавир; М., 1997. С. 89−93. Иванов В.А. Вооружение золотоордынского войска в историческом и археологическом контекстах: где истина? // Военное дело Золотой Орды. Проблемы и перспективы изучения / Отв. ред. И. М. Миргалеев. Казань: Изд- во: ИИ им. Ш. Марджани АН РТ, 2011. С. 72−77. Иванов В.А. Комплекс вооружения кочевников Урало-Поволжья эпохи Золотой Орды // Военная археология. Вып. 3. / Отв. ред. О. В. Двуреченский. М.: МедиаМир; Тула: Куликово поле, 2014. С. 237−244. Иванов В.А. Кочевники Золотой Орды. Уфа: Изд-во БГПУ, 2015. 208 с. Иванов В.А. Статистическая корреляция и география комплексов вооружения кочевников Золотой Орды // Археология Евразийских степей. №5 2017. С. 160−160 . Измайлов И.Л. Военная археология народов Евразии: к вопросу о содержании понятия // Археология Евразийских степей. 2017. № 5. С. 16−22. История татар с древнейших времен в семи томах. Т.III. Улус Джучи (Золотая Орда). XIII- середина XV в. / Науч. ред. М.А. Усманов. Казань: Институт истории им. Ш. Марджани АН РТ, 2009. 1051 с. Кравец В.В. Кочевники Среднего Дона в эпоху Золотой Орды. Воронеж: ВГПУ, 2005. 208 с. Кравченко Э.Е. Памятники золотоордынского времени в степях между Днепром и Доном // Генуэзская Газария и Золотая Орда / Отв. ред. С.Г. Бочаров, А.Г. Ситдиков. Кишинёв: Stratum plus, 2015. С. 407−474. Кулешов Ю.А. Боевые цепы в комплексе вооружения Золотой Орды // Золотоордынское обозрение. 2019. Т. 7. №1. С. 37−54. Кулешов Ю.А., Абызова Е.Н. Два предмета мамлюкского вооружения с территории Молдовы как иллюстрация путей формирования золотоордынского комплекса вооружения // Военное дело Золотой Орды. Проблемы и перспективы изучения / Отв. ред. И. М. Миргалеев. Казань: Изд- во: ИИ им. Ш. Марджани АН РТ, 2011. С. 92−100. Малиновская Н.В. Колчаны XIII-XIV вв. с костяными орнаментированными обкладками на территории евразийских степей // Города Поволжья в средние века века / Отв. ред.: А.П. Смирнов, Г.А. Федоров-Давыдов. М.: Наука, 1974. С. 132−175. Мыськов Е.П. Кочевники Волго-Донских степей в эпоху Золотой Орды. Волгоград: РАНХиГС, 2015. 484 с. Нарожный Е.И. Средневековые кочевники Северного Кавказа (Некоторые дискуссионные проблемы этнокультурного взаимодействия эпохи Золотой Орды). Армавир: Армавирский гос-пед. ун-т, 2005. 210 с. Потемкина Т.М., Кулешов Ю.А. Погребения восточноевропейских средневековых номадов с защитным вооружением: этнокультурный и социальный аспекты // Степи Европы в эпоху средневековья. Т. 8. Золотоордынское время / Гл. ред А.В. Евглевский Донецк: ДонНУ, 2010. С. 271–294. Сейдалиев Э. Военное дело Золотой Орды // Золотая Орда в мировой истории / Отв. ред.: И. Миргалеев, Р. Хаутала. Казань: Институт истории им. Ш. Марджани АН РТ, 2016. С. 264−287. Усманова Э.Р., Дремов И.И., Панюшкина И.П. Монгольские захоронения конца XIII – начала XIV вв. в Улытау // Булантинская битва: история исследований / Под ред.Кожахметова Б.С., Усмановой Э.Р, Плетииковой, Л.Н., Сембинова Л.А. Улытау: Национальный историко-культурный музей-заповедник «Улытау», 2015. С. 162−173. Усманова Э.Р., Дрёмов И.И., Панюшкина И.П., Колбина А.В. Монгольские воины Улуса Джучи по материалам могильника Карасуыр (Улытау, Центральный Казахстан) // Археология, этнография и антропология Евразии. 2018. № 2(46). С. 106−113. Федоров-Давыдов Г.А. Кочевники Восточной Европы под властью золотоордынских ханов. Археологические памятники. М.: Изд-во МГУ, 1966. 276 с. Федоров-Давыдов Г.А. Статистические методы в археологии: Учебное пособие для вузов по спец. «История». М.: Высшая школа, 1987. 216 с. Худяков Ю.С. Военное дело восточных кыпчаков Центральной Азии и южных районов Сибири в эпоху развитого средневековья // Военное дело Улуса Джучи и его наследников / Отв. ред. А.К. Кушкумбаев. Астана: Фолиант, 2012. С. 72−83. Худяков Ю.С. Вооружение кочевого населения северо-восточных районов Золотой Орды // Золотоордынская цивилизация. Вып. 2. / Отв. ред. И.М. Миргалеев. Казань: Фэн, 2009. С. 169−180. Чхаидзе В.Н., Дружинина И.А. Военная организация кочевников степей Предкавказья в XII-XIV веках // Диалог городской и степной культур на евразийском пространстве: Материалы V Международной конференции, посвященной памяти Г.А. Федорова-Давыдова (Астрахань, 2–6 октября 2011 г.). Казань: Институт истории им. Ш. Марджани АН РТ, 2011.С. 127−129. Чхаидзе В.Н., Дружинина И.А. Отражение социальной стратификации в погребальной обрядности кочевников степного Предкавказья золотоордынского времени: продолжение дискуссии // Поволжская археология. 2013. №2(4). С. 171−178. Шалобудов В.Н. Позднекочевнический могильник XIV и. у с. Котовка // Древности степного Поднепровья (III-I тыс. до н.э.) / Отв. ред. И. Ф. Ковалева. Днепропетровск: Днепропетровский гос. ун-т, 1982. С. 60−68. Шалобудов В.Н., Кудрявцева И.В. Кочевнические погребения Среднего Приорелья // Курганы степного Поднепровья / Отв. ред. И. Ф. Ковалева. Днепропетровск: Днепропетровский гос. ун-т, 1980. С. 90−97.

В роботі розглянуті джерела та види забруднення річки Ворскли та її притоків (в межах Полтавської області), а саме проведено оцінку сучасного стану річок від забруднення біогенними елементами, та досліджено зміни якості поверхневих вод за гідрохімічними показниками. Метою роботи є проведення оцінки сучасного стану річки Ворскли та її притоків (в межах Полтавської області). Коротко охарактеризовано природні умови в басейні річки Ворскли. Проаналізовано, що очисні споруди біологічного очищення стічних вод в Полтавській області, працюють вкрай неефективно, внаслідок чого є причиною забруднення природних водойм, процесів розвитку біоценозу, заростанням, а також пригніченням розвитку водних організмів, де активно розмножуються ціанобактерії, перетворюючи чисту водойму в дуже брудну. Біогенні речовини є ключовим фактором евтрофікації, що призводить до серйозного порушення водних екосистем і при цьому впливає на стан води в зонах масового купання. Пов'язано це в основному з розвитком промисловості і зростанням міст. Розглянуто у гідрогеологічному відношенні річка Ворскла та її притоки (в межах Полтавської області) та коротко дана характеристика джерел Полтавської області. Надходження у водойми величезної кількості забруднюючих речовин призводить до деградації, як окремих компонентів екосистеми, так і цілих груп в водоймі. На основі методологічного підходу досліджено якість води річки Ворскли, та її притоків, який базується на оцінці якості води водних об’єктів за гідрохімічними показниками. В ході аналізу було виявлено, що саме впливає на збільшення комплексного показника забруднення в даній річці, та містить такі забруднення як фосфат-іони, амоній-іони, нітрит-іони та органічні забруднення.