Статті в журналах з теми "Бердяєв М"

У статті розглядається проблема концептуального визначення методологічних та ідейних підвалин екзистенціальної діалектики М. Бердяєва, яка світоглядно трансформувала православ’я, а також інтерпретація ним екзистенціальної природи духовного. Доводиться, що М. Бердяєв розглядає людське пізнання і віру як динамічні форми людського буття, що зближує його погляди не лише з ідеями С. К’єркеґора, але й з систематичною теологією П. Тілліха. Аналізуються особливості екзистенціальної христології М. Бердяєва, в якій роль людини значно підвищується саме за рахунок применшення значення Бога, тобто, коли людина стає співтворцем «нового» духовного світу поряд з Богом.

У статті досліджено місце і роль філософії і філософа в суспільстві від Платона до сучасності. Виокремлено дві основні тенденції. Перша орієнтувала філософів на соціальну активність (Платон, Вольтер, І. Кант, Й. Фіхте, К. Маркс, М. Бердяєв, Х. Ортега-і-Гассет), а друга – сформувалася у постмодерну епоху і обмежувалася лише гносеологічною активністю (М. Горкгаймер, Ж. Дельоз і Ф. Гваттарі, Ж. Деррида,М. Мерло-Понті та ін.). Друга традиція призвела філософію до кризи (постмодерної невизначеності), а людську спільноту до антрополого-глобальної катастрофи. Сформульовано метафізичну теорію особистості, яка дозволяє, з одного боку, трактувати буття як конфлікт знеособленого й особистісного начал, а з другого, – все називати своїми іменами. Людина в процесі свого становлення може пройти такі ступені розвитку: залежна особистість, посередня особистість, зріла особистість і геній, а може зупинитися на нижчих ступенях розвитку. Духовне відродження людської спільноти залежить від переосмислення філософами поглядів на людину і своє призначення. Обґрунтовано Я-концепцію філософа як органічну єдність внутрішніх якостей і суспільних функцій, які він має виконувати в суспільстві в сучасних умовах. Філософ має реалізовувати у суспільстві такі функції: діагноста, законодавця, вихователя і методолога. До виконання таких функцій здатний лише філософ, який сягає ступеня зрілої особистості. Функція діагноста вимагає від філософа все називати своїми іменами: "Хто є хто?" і "Що є що?". Філософ як законодавець має бути ініціатором нових законів, спрямованих на подолання недоліків знеособленого суспільства. Філософ як вихователь мусить бути втіленням зрілої особистості, дбати про формування критичної маси особистостей у суспільстві та орієнтувати людину й суспільство на пріоритет духовного над матеріальним. Філософ-методолог має визначити систему понять, механізми подолання знеособленого буття і формування особистісних засад буття. Філософи мають бути концептуальними персонажами суспільного буття в умовах антрополого-глобальної катастрофи.

З плином часу постать великого німецького мислителя Г.В.Ф. Гегеля все більше й більше привертає увагу нау-ковців різних галузей знань. Велику спадщину Гегель залишив не тільки у філософії, але й у політології, праві,соціології, етиці, естетиці, релігієзнавстві.У статті здійснено спробу розглянути деякі аспекти біографії мислителя, акцентується на його взаємовідно-синах і комунікації із соціальним оточенням. Значний інтерес має приватне життя філософа, його взаємозв’язкиз рідними, близькими, друзями, товаришами й учнями. У роботі розглядається їх вплив на формування характе-ру, поведінки, а також творчість Гегеля, оцінюється його діяльність як вченого, керівника й педагога.У дослідженні акцентовано на формуванні «Гегелівської школи» й продовженні його учнями ідей вчителя.Різні аспекти життя та творчості Гегеля були в центрі уваги багатьох відомих вчених, діячів науки й культури,серед яких західноєвропейські мислителі Т. Адорно, М. Гайдеггер, В. Дільтей, Ф. Енгельс, Ж. Іпполіт, А. Камю,Д. Лукач, К. Маркс, Г. Маркузе, Р. Норман, К. Фішер, Е. Фромм, Ю. Хабермас, К. Ясперс та інші.Серед відомих російських філософів творчості Гегеля присвятили свої праці В. Асмус, С. Булгаков, М. Бердяєв,А. Гулига, А. Дворцов, І. Ільїн, О. Лосєв, Д. Керимов, А. Піонтковський, В. Нерсесянц, Т. Ойзерман, С. Франк,Г. Шпет та інші.Серед вітчизняних науковців значний внесок у вивчення творчості Гегеля здійснили П. Копнін, С. Кримський,М. Попович, Д. Чижевський, В. Шинкарук та інші.Зазначимо, що серед всіх вищецитованих вчених найбільший інтерес має книга А. Гулиги «Гегель», в якійавтор в яскравій публіцистичній формі розкриває життя та творчість мислителя. Варто звернути увагу на твор-чість відомого німецького вченого К. Фішера, який у своїх філософсько-історичних творах найглибше й усебічнорозкрив роль і місце Гегеля у світовій науці й культурі.Установлено, що на творчість німецького філософа значний позитивний вплив мало не тільки глибоке вивчен-ня ним творів видатних мислителів Античності, Середньовіччя, Нової доби й сучасності, але й допомога й дружняпідтримка його друзів і шанувальників, а також сім’я.

У статті запропонований аналіз концепції Суб’єктивної доби у соціальній філософії Ауробіндо. Ауробіндо стверджує що відкриття індивідуальним вільним розумом універсальних законів щодо яких індивід є мало не побічним явищем і які повинні управляти ним і спроба фактично управляти громадським життям людства в строгій відповідності з цими законами неминуче ведуть до пригнічення індивідуальної свободи. Замість релігійно-етичного авторитету традиційного суспільства реалізовуватиметься науковий, раціональний або експериментальний критерій. Ауробіндо пише, що у такому разі розвинеться стійка система громадських моральних норм і традицій і утвердиться своєрідне соціалістичне вчення, в істинності якого нікому не буде дозволено засумніватися практично і, ймовірно, навіть теоретично, оскільки подібні сумніви можуть потрясти або навіть підірвати систему. З іншого боку, існують історичні сили, які можуть присікти такий розвиток або змінити його характер раніше, ніж він досягне свого погрозливого завершення. Стаття розглядає соціальні ідеї Шрі Ауробіндо у зіставленні з ідеями М. Бердяєва, Д. Андрєєва і Теяра де Шардена.

Григорий Иванович (Гиго Батчериевич) ДЗАСОХОВ (14 августа 1880 года, село Георгиевско-Осетинское - 18 октября 1918 год, там же) - осетинский революционный и общественный деятель, публицист и педагог. Один из основоположников литературно-критического и критико-биографического жанров в осетинской литературе. Автор первого критико-биографического очерка о Коста Хетагу-рове, литературно-критических статей о творчестве Н.А. Некрасова, А.П. Чехова, М. Горького и идейных течениях в русской литературе начала XX века.Вниманию читателя предлагается текст одной из пу-бличных лекций, с которыми Дзасохов выступал в Азове вес-ной и летом 1910 г. Проблема, рассмотренная Дзасоховым, занимала в свое время В. Соловьева, Л. Шестова, Н. Бердяе-ва и др. мыслителей и до сих пор остается на философско-гуманитарной повестке дня, потому что касается главных дилемм нравственной истории человечества.

This publication introduces the academic community to the new data from the archives of the Merezhkovskys and D. V. Filosofov, which are stored in the Amherst Center for Russian Culture (Massachusetts, USA). It presents a selection of letters by Filosofov (1906) and N. A. Berdiaev (1907) that provide new details concerning the relationship between the two. Excerpts from the «diaries» of T. N. Gippius that supplement the «Berdiaev» narrative are published as an appendix.

This publication introduces the academic community to the new data from the archives of the Merezhkovskys and D. V. Filosofov, which are stored in the Amherst Center for Russian Culture (Massachusetts, USA). It presents a selection of letters by Filosofov (1906) and N. A. Berdiaev (1907) that provide new details concerning the relationship between the two. Selections from the «diaries» of T. N. Gippius (1906–1908) that shed additional light on the «Berdiaev» theme are published as an appendix.

В работе анализируется драма современного человека, утратившего способность к полноте и радости проживания «живой жизни» как прикосновения к вечности; раскрывается образ возможного человека, главная страсть которого — исполниться, состояться; формулируются условия достижения индивидом предельного состояния, в котором он может совершить акт превосхождения себя; прослеживается путь рождения человеческого в человеке от неосознаваемого прошлого, настоящего и будущего новорожденного до реализации им потенций своего развития, поиска смысла жизни. При написании статьи применялись диалектический, культурно-аналитический и трасндисциплинарный подходы к теоретическому анализу концепций о единой субстанции Б. Спинозы, познаваемости мира И. М. Сеченова, личности и обществе Н. А. Бердяева, человеке в культуре М. К. Мамардашвили, идеального в трактовке Э. В. Ильенкова, культурно-исторической, деятельностной парадигм (Л. С. Выготский, А. Н. Леонтьев, А. А. Леонтьев, В. В. Давыдов, Д. Б. Эльконин, В. В. Рубцов, Б. Д. Эльконин). Результаты проведенного исследования раскрывают драматизм становления возможного человека, требующего непрерывно возобновляемых и длительных усилий, живых напряжений и волевых состояний, способности к достижению бесконечно «ценностных» ценностей культуры, а также авторский взгляд на обучение и воспитание как на процесс постепенного познания воспитанника и реализации его задатков в совместно-разделительной деятельности, его движения при посредничестве взрослого к постижению смысла жизненных ситуаций, поиску смысла жизни, что определяет теоретическую и практическую значимость. The article analyzes the tragedy of modern people who have lost their ability to live a fulfilled life, to fully appreciate the joy of life, to feel the breath of eternity. The article describes human potential, i.e. an individual’s desire to reach their full potential, to achieve the maximum development of their potential. The article discusses the prerequisites for an individual’s improvement, their capacity for reaching the limit of their ability to develop their skills. The article traces a person’s path and experience as they go from a faded past and an obscure future to the present fulfilment through various activities on their pursuit of the meaning of life. The authors of the article employed dialectic, cultural-analytical and transdisciplinary approaches to the theoretical assessment of B. Spinosa’s theory of unified entity, I. M. Sechenov’s concept of the cognizability of the world, N. A. Berdayev’s interpretation of an individual and society, M. K. Mamardashvili’s theory of an individual in the cultural environment, E. V. Ilyenkov’s theory of the ideal, L’ S’ Vygotsky’s, A. N. Leontyev’s, A. A. Leontyev’s, V. V. Davyvod’s, D. B. Elkonin’s, V. V. Rubtsov’s and B. D. Elkonin’s cultural-historical activity paradigms. The results of the research reveal the dramatic nature of an individual’s fulfilment, which requires continuous mental and physical effort, an individual’s ability to fully appreciate cultural values. The theoretical and practical significance of the research consists in the fact that the article discusses the authors’ ideas about education and upbringing as a process of continuous exploration of learners’ capacities and abilities aimed at their complete fulfilment, as a process of guidance through life situations, assistance in the pursuit of the meaning of life.

Введение. Предпринята попытка исследования рецепции антропологического идеала в романе Ф. М. Достоевского «Братья Карамазовы» русскими религиозными философами порубежной эпохи XIX–XX вв. Аутентичное понимание и интерпретация ключевых идей писателя о человеческом идеале, его ценностях и смысле жизни возможны только в контексте православной антропологии. Важность этого материала не ограничивается осмыслением проблемы антропологического идеала и его влияния на дальнейшее развитие русской религиозно-философской мысли, позволяет исследовать особенности художественного мира романа, в том числе специфику репрезентации в идейном поле произведения авторского начала, мировоззрения писателя. Материал и методы. Материалом исследования послужили работы В. С. Соловьева «Три речи в память Достоевского», В. В. Розанова «Легенда о Великом инквизиторе», Н. А. Бердяева «Миросозерцание Достоевского», Н. О. Лосского «Достоевский и его христианское миропонимание», канонический текст романа Ф. М. Достоевского «Братья Карамазовы». Используются культурно-исторический, сравнительно-сопоставительный, структурно-типологический методы. Результаты и обсуждение. Наука о Достоевском начинается именно с трудов русских религиозных философов и мыслителей конца XIX – начала XX в., которые идеи о сущности человека, его предназначении, идеале делают содержательным ядром своих размышлений. Итоговый роман Великого Пятикнижия «Братья Карамазовы» как квинтэссенция жизненного и творческого пути Достоевского, неразрывно связанный с духовными и аксиологическими императивами православной антропологии, наиболее часто привлекается религиозными философами для рефлексии ключевых доминант собственных философских концепций, анализа и аргументации идей. Этот материал позволяет исследовать особенности художественного мира романа, специфику репрезентации в идейном поле произведения мировоззрения писателя и авторского начала, антропологического идеала, неразрывно связанного для Достоевского с такими духовными и ценностными доминантами, как Христос, Православие, святость, народность, добро и зло, и выявить его влияние на дальнейшее развитие русской религиозно-философской мысли. Заключение. Антропологический идеал Достоевского, по мысли религиозных философов, опирается на православное учение о человеке, раскрывающее как антиномичность человеческой природы (pro et contra в терминологии писателя), так и бытийную ее устремленность к Богу, Истине, потребность в добре, вне которых личность осознает свое не-бытие. Доминантами антропологического идеала писателя, которые находят отражение в трудах религиозных философов, становятся святость, красота как этическая доминанта личности, укорененность в ценностях и смыслах христоцентричной в своих основаниях русской культуры. Introduction. This article attempts to study the reception of the anthropological ideal in the novel by F. M. Dostoevsky “The Brothers Karamazov” by Russian religious philosophers of the late 19th–20th centuries. Authentic understanding and interpretation of the writer’s key ideas about the human ideal, its values and the meaning of life is possible only in the context of Orthodox anthropology. The importance of this material is not limited to comprehending the problem of the anthropological ideal and its influence on the further development of Russian religious and philosophical thought; moreover, it allows one to explore the peculiarities of the artistic world of the novel, including the specifics of the representation of the author’s principle in the ideological field of the work, the peculiarities of the writer’s worldview. Material and methods. The research material was the work of V. S. Solovyov “Three Speeches in memory of Dostoevsky”, V. V. Rozanov “The Legend of the Grand Inquisitor”, N. А. Berdyaeva “Dostoevsky’s worldview”, N. O. Lossky “Dostoevsky and his Christian worldview”, the canonical text of the novel by F. M. Dostoevsky “The Brothers Karamazov”. The work uses cultural and historical, comparative, structural and typological methods. Results and discussion. The science of Dostoevsky begins precisely with the works of Russian religious philosophers and thinkers of the late XIX – early XX centuries, which ideas about the essence of man, his purpose, ideally make him a meaningful core of his thoughts. The final novel of the Great Pentateuch “The Brothers Karamazov” as a quintessence of Dostoevsky’s life and creative path, inextricably connected with the spiritual and axiological imperatives of Orthodox anthropology, is most often attracted by religious philosophers to reflect key dominants of their own philosophical concepts, analyze and argue ideas. This material allows us to explore the features of the artistic world of the novel, the specifics of representation in the ideological field of the work of the writer’s worldview and author’s beginning, the features of the anthropological ideal, inextricably linked for Dostoevsky with such spiritual and value dominants as Christ, Orthodoxy, holiness, nationality, good and evil, and to identify its influence on the further development of Russian religious and philosophical thought. Conclusion. Dostoevsky’s anthropological ideal, according to religious philosophers, is based on the Orthodox doctrine of man, revealing both the antinomy of human nature («pro et contra» in the writer’s terminology) and its previous striving for God, Truth, the need for good, outside of which the person is aware of his non-existence. The dominants of the anthropological ideal of the writer, which are reflected in the works of religious philosophers, are holiness, beauty as the ethical dominant of the person, and reproach in the values and meanings of Christ-centered Russian culture in their foundations.

Стаття присвячена аналізу виявів інтеграційно-дезінтеграційних процесів в релігійній вірі. Увага акцентується на інтеграційному аспекті релігійності і особливостях її прояву в архетипній символіці. Стверджується, що усвідомлення деструктивних тенденцій суб'єктом відкриває перспективи їх психокорекції і ослаблення, що сприяє розвитку конструктивних форм віри. Головною метою статті є аналіз інтеграційно-дезінтеграційних процесів в контексті релігійної вири. Аналіз наукових джерел. Проблема інтеграції та дезінтеграції в контексті релігійної віри представлена в роботах: М. О. Бердяєв, О. Кернберга, Дж. Макдугала, Є. Ноймана, О. Ранка, З. Фрейда, Е. Фромма, К.Г. Юнга та інших й окреслена як механізми, що лежать в основі внутрішньої суперечності психіки, і є однією з особливостей взаємозв’язків між сферою свідомого та несвідомого. Виклад основного матеріалу. На особистісному рівні інтеграція являє собою стан узгодженості всіх складових елементів, риси та якостей особистості. Механізм інтеграції нерозривно пов'язаний з дезінтеграцією яка представляє зворотній рух та задає певною мірою, поштовх інтеграційним процесам. Релігійна віра базується на інфантильному досвіді, це є повторення дитячого періоду переживання страху покарання, відторгнення батьками, та водночас боязкість могутності оточуючого світу. Висновки. З’ясовано, що процеси інтеграції та дезінтеграції лежать в основі внутрішньої суперечності психіки та знаходять вияв у релігійній вірі. Механізми інтеграції та дезінтеграції знаходять вираження в архетипній релігійній символіці, де набувають змістовно індивідуальної вираженості. Перевалювання в інтеграційних процесах дезінтеграції є наслідком соціалізації особи, яка зумовлює табуювання, а з тим і витіснення лібідних почуттів, що задає деструктивну спрямованість психіки. Об’єктивація та усвідомлення суб’єктом глибинних витоків особистісної проблеми сприяє послабленню гостроти суперечливих тенденцій його психіки.

Окреслено шляхи розвитку української сонати для мідних духових інструментів другої половини ХХ – початку ХХІ століть, до створення якої залучились М. Бердиєв, Ю. Іщенко, В. Задерацький, Й. Ельгісер, Г. Ляшенко, О. Яковчук, О. Руданський та інші автори. На основі аналітичної характеристики окремих творів зроблено висновок, що аналізованому жанру притаманні такі концептуальні та жанрово-стильові особливості, як перетворення та поглиблення класико-романтичних традицій, елементи конструктивізму, філософічність, жанрова взаємодія із концертом, симфонічною поемою, симфонією, розкриття тембрових та технічних можливостей духових інструментів, багатство неповторних художньо-естетичних рішень.Ключові слова: жанр, соната, мідні духові інструменти, українська камерно-інструментальна музика. The reasons for the foundation of the First International Biennale «Impreza» in Ivano-Frankivsk are covered. The historical, political, socio-cultural and artistic grounds of the activity, the program of cultural initiative have been comprehensively analyzed. Topical forms of creative representation are indicated: individual projects, collective exhibition activity, promotion of the initiative and critical posts through newly created magazines, mass media, formation of principles of postmodern art, creation of special funds and collections.It is emphasized that due to various forms of activity, the cultural initiative of the International Biennale “Impreza» has played the role of a catalyst for cultural and artistic processes in Ukraine in the last decade of the twentieth century.Key words: International Biennale of Contemporary Art «Impreza» cultural and artistic space of the marginal city, end of XX century, postmodern, contemporary art.

В статье использован когнитивный подход к терминологии, в рамках которого термин рассматри-вается как компонент динамической модели языка для специальных целей, диалектически сочетаю-щий в себе стабильную знаковую форму и постоянное переосмысление содержание. Содержатель-ное варьирование термина обусловлено сложностью семантики термина, а также диалектическим характером познания.Цель статьи – выявить и лингвистически обосновать различия в понятийном наполнении тер-мина космизм в разных областях знания. Для решения этой научной задачи произведен анализ контекстуальных определений и выявлены элементы сходства и различия в функционировании и содержании термина в разных типах дискурсов: религиозно-философском, философском, есте-ственнонаучном и литературно-художественном. Сопоставление содержательного наполнения тер-м\xD0\xB8на космизм в языках для специальных целей показало, что в философии термин космизм может включать исторический и субъективный компоненты значения, отражающие развитие философ-ской мысли в рамках направления или индивидуального мировоззрения (космизм в древнегреческой философии, космизм Спинозы, поздний космизм, космизм Н. А. Бердяева).Изменение содержательной структуры термина в философском дискурсе не затрагивает понятий-ного ядра, включающего базовые слоты, сохраняющиеся во всех без исключения терминосистемах. Однако организация этих слотов и содержательная связь между ними может быть разной: в боль-шинстве концепций это преобладание вселенского (космического) начала над индивидуальным, од-нако в авторской терминосистеме Н. А. Бердяева происходит выбор и замена слота ‘подчинение’ на ‘равенство’. Это свидетельствует о том, что космизм – полиинтерпретируемый философский термин, дефинитивная вариантность которого определяется конкретной философской терминосистемой, в том числе авторской. Термин может использоваться в широком (философское понимание кос-мизма) и узком (естественнонаучное понимание космизма в трудах К. Э. Циолковского, В. И. Вер-надского и др.) значениях. За пределами философского дискурса термин активно используется как литературоведческое понятие, обозначающее различные виды поэтического мировоззрения (кос-мизм Ф. И. Тютчева, космизм С. А. Есенина). Кроме того, термин космизм как название направления пролетарской поэзии, является частью закрытой терминосистемы, существовавшей в 1918–1925 гг. (творчество поэтов Пролеткульта).Все эти интерпретационные варианты объединены общим сигнификативным компонентом зна-чения, включающим базовые компоненты: Человек, Вселенная, способ взаимосвязи между ними. Экстралингвистически содержательная вариантность термина обусловлена движением научной мысли и вектором духовного развития, лингвистически – перегруппировкой и добавлением слотов в фреймовую структуру термина.Материалом исследования являются тексты, содержащие термин космизм. Терминофиксирующие источники (словари, энциклопедии) в ходе анализа не использовались, так как ни один источни\xD0\xBA такого типа не отражает явления содержательной вариантности термина в полной мере.The paper deals with the cognitive approach to terminology, according to which the term is considered as part of a dynamic language model for special purposes, which dialectically combines a stable sign form with constant rethinking of the meaning. The semantic variation of the term is caused by both the complexity of the term’s semantics and the dialectical character of cognition.The research is aimed at the revelation and linguistic substantiation of the differences in the conceptual contents the term cosmism demonstrates in different branches of knowledge. In order to solve the above-mentioned scientific task, the contextual definitions of the term are analyzed and the similarities and differences in the functioning and meaning of the term are revealed depending on different discourse types such as the religious-philosophical, philosophical, natural-science as well as literary and art discourse. The comparison of the conceptual meanings of the term cosmism in languages for special purposes has shown that cosmism as a philosophical term can comprise historical and subjective semantic components which reflect the development of philosophical thought within the framework of a certain movement or of an individual world view (cosmism in Ancient Greek philosophy, Spinoza’s cosmism, the late cosmism, Berdyaev’s cosmism).The transformation of the term’s semantic structure in philosophical discourse does not affect the conceptual meaning including the basic slots which remain preserved in all systems of terminology without exception. However, the slot structure and the semantic connection between them may be different: in most conceptions, the universal, or cosmic, principle prevails over the individual one, while in Berdyaev’s individual terminology, a term selection can be observed and the slot ‘subordination’ is replaced through the slot ‘equality’. This statement is the evidence of the fact that cosmism is a variously interpreted philosophical term whose definitive variation is determined by a certain philosop hical term system, including the one of an individual author.The term can be interpreted in a broad sense (the philosophical understanding of cosmism) and a narrow sense (the natural-science understanding of cosmism in Tsiolkovsky’s and Vernadsky’s works). Beyond the philosophical discourse, the term is frequently used as a concept in the study of literature, where it denotes different types of poetic worldview (Tyutchev’s cosmism, Esenin’s cosmism). Besides, the term cosmism belongs to the closed term system as a denomination for the Proletarian poetry movement in the years 1918–1925 (the works of Proletkult poets).The above-mentioned interpretational variants are united by a common significant semantic component which includes the basic semes: the Human, the Universe, and the way of intercommunication between them. From an extralinguistic point of view, the semantic variation of the term is determined by a current of scientific thought and a trend for spiritual development, while linguistically it is caused by the rearrangement and addition of slots into the term’s frame structure.The research is based on texts which contain the term cosmism. Sources containing the lexicographic representation of the term (like dictionaries or encyclopedias) have not been used for the purpose of analysis since there is no source of such kind that would be able to fully reflect the semantic variation of the term.