Щоб переглянути інші типи публікацій з цієї теми, перейдіть за посиланням: Банкрутства.
Статті в журналах з теми "Банкрутства"
Оформте джерело за APA, MLA, Chicago, Harvard та іншими стилями
Ознайомтеся з топ-50 статей у журналах для дослідження на тему "Банкрутства".
Біля кожної праці в переліку літератури доступна кнопка «Додати до бібліографії». Скористайтеся нею – і ми автоматично оформимо бібліографічне посилання на обрану працю в потрібному вам стилі цитування: APA, MLA, «Гарвард», «Чикаго», «Ванкувер» тощо.
Також ви можете завантажити повний текст наукової публікації у форматі «.pdf» та прочитати онлайн анотацію до роботи, якщо відповідні параметри наявні в метаданих.
Переглядайте статті в журналах для різних дисциплін та оформлюйте правильно вашу бібліографію.
1
РАДЗИВІЛЮК, ВАЛЕРІЯ. "Концептуальні зміни цільової спрямованості новітнього законодавства про банкрутство". Право України, № 2019/08 (2019): 107. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2019-08-107.
Повний текст джерелаАнотація:
На розвиток правового регулювання відносин банкрутства впливають, як правило, не лише політичні, а й переважно соціально-економічні фактори. Тому завжди актуальною є проблема, пов’язана з вирішенням питання, наскільки національна система банкрутства відповідає рівню соціально-економічного розвитку нашої країни, який нині характеризується довготривалим перехідним періодом до розвинутих ринкових відносин. Такі внутрішні обставини ство рюють сприятливе середовище для перерозподілу власності та масових банкрутств. При цьому ущемляються інтереси не лише тих чи інших учасників відносин банкрутства, а й інтереси держави як регулятора ринку. Досягнення балансу інтересів сторін та учасників відносин банкрутства задля ефективного, оптимального їх правового регулювання є основною метою, досягнути яку прагнуть законодавці всіх сучасних країн світу. Метою статті є дослідження норм новітнього законодавства про банкрутство, зміст яких дасть змогу визначити, до якої з систем банкрутства воно належить, а отже, з’ясувати надійність правової захищеності головних діючих осіб відносин банкрутства; викладення власного бачення щодо напрямів вдосконалення відповідних норм вітчизняного законодавства про банкрутство, що буде сприяти подоланню проблем, які можуть виникнути при реалізації його норм на практиці. Встановлено, що з прийняттям новітнього законодавства про банкрутство правова регламентація відносин, пов’язаних із неплатоспроможністю, банкрутством боржника вступила в нову фазу свого розвитку. У зв’язку з цим актуальною є відповідь на запитання: яка цільова спрямованість новітнього законодавства про банкрутство України, чи міститься у його нормах достатньо положень, що можуть сприяти вирішанню проблем, які виникають при перерозподілі прав сторін та учасників відносин банкрутства? Перерозподіл прав сторін та учасників відносин банкрутства, ступінь захищеності їхніх інтересів, збалансований розподіл втрат між ними стають найважливішими питаннями в системі національного правового регулювання відносин, пов’язаних із неплатоспроможністю та банкрутством. Саме тому ці питання потребують подальшого дослідження. Авторка доходить висновку, що процеси, які відбуваються у соціальноекономічному середовищі провідних країн світу, обумовлюють зміну норм, що регламентують відносини неплатоспроможності боржника та його банкрутства (неспроможності). Нині захист прав кредиторів – хоча й основне завдання унормування названих відносин, але не єдине, адже норми законодавства про банкрутство (неспроможність) покликані збалансовано захищати інтереси сторін, учасників цих відносин: працівників боржника, інвесторів, засновників (учасників) боржника та інших, а також сприяти збереженню сталості національної економіки.
2
РАДЗИВІЛЮК, ВАЛЕРІЯ. "Процедура банкрутства страховиків в Україні". Право України, № 2021/07 (2021): 100. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2021-07-100.
Повний текст джерелаАнотація:
Стабільний страховий ринок є необхідною передумовою сталого економічного розвитку України, підвищення її інвестиційної привабливості, однією з найважливіших складових фінансової безпеки держави, без якої неможливо забезпечити розвиток будь-якої країни, безпечне функціонування суб’єктів господарювання, убезпечення різних сфер їхньої життєдіяльності. В Україні, як і в багатьох країнах світу, страхові компанії є досить потужними учасниками ринку фінансових послуг, які відіграють ключову роль у впровадженні економічної і соціальної політики, у прискоренні економічних перетворень. Проте не слід залишати поза увагою ту обставину, що страхова діяльність є високо ризиковою і завжди існує небезпека, особливо в період загострення світової фінансово-економічної кризи, через банкрутство однієї страхової компанії спричинити ланцюгову реакцію банкрутств інших страховиків (перестраховиків, страхових посередників) аж до системної кризи на ринку фінансових послуг загалом. З огляду на це у багатьох країнах світу правова регламентація відносин неплатоспроможності страховиків, щодо яких застосовуються судові процедури банкрутства (неспроможності), конкурсу має на меті запобігання зазначеним негативним наслідкам і збереження активів страхових компаній. Певним чином зазначена тенденція прослідковується у законодавстві про банкрутство в Україні. Мета статті – виявити специфіку провадження у стравах про банкрутство, де боржником (банкрутом) виступає страховик; проаналізувати особливості судових процедур банкрутства, що можуть бути застосовані до страховика; сформулювати пропозиції щодо вдосконалення законодавства України про банкрутство в частині проблем, які досліджуються. Встановлено, що з ухваленням Кодексу України з процедур банкрутства правова регламентація відносин, пов’язаних із неплатоспроможністю, банкрутством страховика не зазнала суттєвих змін. У зв’язку з цим актуальною є відповідь на запитання, чи міститься у нормах новітнього законодавства про банкрутство достатньо положень, що можуть сприяти вирішанню проблеми, які виникають у зв’язку та внаслідок із неплатоспроможністю таких боржників. Авторка доходить висновку, що зокрема: своєрідність справ про банкрутство страховиків пов’язана з тим, що вони “обтяжені” специфікою правового статусу суб’єкта таких процедур; законодавством про банкрутство передбачена можливість застосування до страховиків процедур відновлення платоспроможності; до специфічних правових наслідків відкриття ліквідаційної процедури та визнання боржника-страховика банкрутом належить припинення всіх договорів страхування, продаж єдиного майнового комплексу; характерною рисою законодавств про банкрутство (неспроможність), конкурсного законодавства різних країн є те, що вони засновані на неоднакових підходах до правового регулювання процесуальних відносин банкрутства страховиків.
3
ПОЛЯКОВ, БОРИС, та ВАЛЕРІЯ РАДЗИВІЛЮК. "Доктрина конкурсного процесу". Право України, № 2021/04 (2021): 13. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2021-04-013.
Повний текст джерелаАнотація:
Відродження інтересу до теоретичних досліджень таких правових явищ, як банкрутство та конкурсний процес зокрема, у незалежній Україні пов’язано з прийняттям першого національного законодавчого акта, присвяченого регламентації матеріальних і процесуальних відносин банкрутства. Юридична наука фактично вже з кінця 90-х років минулого століття, опинившись у нових, порівняно з попередніми, умовах, значну увагу приділяла переосмисленню концептуальних засад права банкрутства, які і почали активно та достатньо послідовно розроблятися в науковій літературі. Це актуальні проблеми, зокрема: вдосконалення, кодифікації законодавства про банкрутство; оптимізації понятійно-категоріального апарату банкрутства; державної політики у сфері банкрутства; визначення правової природи відносин банкрутства; специфіки правового статусу сторін та інших учасників відносин банкрутства; процесуальних засад та особливостей розгляду справ про банкрутство; визначення та змістовного наповнення процедур банкрутства; тощо. Метою статті є висвітлення впливу досягнень догми національного права банкрутства та її складової – догми конкурсного процесу на вдосконалення новітнього українського законодавства про банкрутство та практики його застосування. Встановлено, що практичне значення доктринальних положень конкурсного процесу полягає в їхній реалізації у нормотворчій та правозастосовній діяльності. Автори доходять висновку, що законодавець при вдосконаленні правового регулювання відносин банкрутства має зважати на результати доктринальних досліджень у цій сфері, спрямовані на вирішення глобальних завдань із відновлення платоспроможності насамперед суб’єктів господарювання і врегулювання боргових зобов’язань громадян.
4
БУТИРСЬКА, ІРИНА. "Провадження у справах про банкрутство як особливий вид провадження у господарському судочинстві". Право України, № 2021/04 (2021): 23. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2021-04-023.
Повний текст джерелаАнотація:
Справи про банкрутство посідають особливе місце у господарському судочинстві, що зумовлено низкою чинників, а саме: широким колом учасників справи, особливим процесуальним порядком розгляду таких справ тощо. До того моменту, поки боржник або кредитор не звернуться до господарського суду із заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство, відносини “боржник – кредитори” мають переважно приватний характер, оскільки кредитори на власний розсуд обирають як, коли і в який спосіб заявляти свої вимоги до боржника. Коли ж щодо такого боржника відкривається провадження у справі про банкрутство, то відносини “боржник – кредитори” переходять на новий рівень: по-перше, кредитори “переслідують” боржника вже не кожен окремо, а всі разом, а по-друге, активну роль у цьому процесі вже відіграють господарський суд та арбітражний керуючий. 21 жовтня 2019 р. набув чинності Кодекс України з процедур банкрутства (КУзПБ), який став прогресивним кроком законодавця у правовому регулюванні відносин неплатоспроможності (банкрутства). Однак водночас він поставив перед наукою і практикою нові виклики та запитання, зокрема й щодо місця провадження у справах про банкрутство в системі господарського судочинства. Метою статті є теоретичне осмислення місця провадження у справах про банкрутст во в господарському судочинстві та виявлення ознак, притаманних провадженню у справах про банкрутство. Відносини неплатоспроможності (банкрутства), які за своєю природою мають комплексний характер (матеріально-правовий і процесуально-правовий), у будьякому разі повинні існувати у межах господарсько-процесуальної форми, адже, за загальним правилом, поки немає відкритого провадження у справі про банкрутство, говорити про відносини неплатоспроможності (банкрутства) не можна (не беручи до уваги санацію боржника до відкриття провадження). У статті наголошено, що провадження у справах про банкрутство є самостійним видом провадження у господарському судочинстві, який має свої особливості. За результатами дослідження авторка доходить висновку, що серед характерних ознак провадження у справах про банкрутство можна виокремити: 1) дуалістичний характер правового регулювання – нормами Господарського процесуального кодексу України та КУзПБ; 2) активна роль господарського суду у справі про банкрутство; 3) особливий суб’єктний склад; 4) концентрація у межах справи про банкрутство всіх спорів, стороною в яких є боржник; 5) застосування під час розгляду справи про банкрутство особливих матеріальних і процесуальних норм.
5
Тюріна, Ю. "Становлення й розвиток законодавства щодо продажу майна банкрута". Юридичний вісник, № 2 (1 вересня 2020): 281–88. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i2.1734.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розглянуто історичний розвиток та становлення інституту банкрутства в аспекті продажу майна боржника. У процесі дослідження з'ясовано, що виникнення кредитних відносин дало значний поштовх у зародженні інституту неспроможності, в якому головними дійовими особами були кредитор та боржник.
Початковим етапом розвитку законодавства про банкрутство виступає період Київської Русі та дії Руської правди, в положеннях якої було диференційовано умови застосування відповідальності боржника залежно від причин та виду неоплатності. Так, за випадкового банкрутству й доведенні факту нещасного випадку боржник звільнявся від відповідальності, а саме від виконання зобов'язань. У цей час погашення вимог кредиторів могло відбуватись за кошт продажу майна та самого боржника. Наступним етапом визначено період Російської Імперії. Для регулювання відносин банкрутства було прийнято декілька Статутів, останній із яких прийнято в 1800 р. і який вважався першим у Російській імперії кодифікованим актом про неспроможність. Ним уперше було введено роздільне регулювання двох видів банкрутства: 1) пов'язане з веденням підприємницької діяльності (історично зване «торговою неспроможністю»); 2) не пов'язане з веденням підприємницької діяльності. Зазначено, що найважливіший етап становлення інституту банкрутства відбувся після набуття Україною незалежності, від прийняття та вдосконалення Закону України «Про банкрутство», положеннями якого встановлювались та змінювались способи продажу майна банкрута.
На основі проведеного дослідження зроблено висновок, що норми про продаж майна банкрута є невід'ємним складником законодавства про банкрутство, у становленні й розвитку якого можна виділити такі основні етапи: етап Київської Русі, етап перебування українських земель у складі Російської імперії, етап існування УРСР та новітній етап, котрий розпочався після набуття Україною незалежності, протягом яких нормами права закріплювались способи задоволення вимог кредиторів та способи продажу майна банкрута, положення щодо організації та здійснення продажу майна.
6
БУТИРСЬКА, ІРИНА. "Відповідальність осіб, що контролюють боржника, у справі про банкрутство". Право України, № 2018/06 (2018): 98. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2018-06-098.
Повний текст джерелаАнотація:
В умовах нестабільної економічної ситуації, що сьогодні має місце в Україні, боржники все частіше стають неспроможними в розрахунках зі своїми кредиторами, що негативно впливає на стабільність ділового обороту. Як правило, застосування до таких боржників процедур банкрутства виявляється малоефективним і розмір вимог кредиторів суттєво перевищує вартість майна боржника. Часто відсутність майнових активів у боржника є результатом дій його засновників чи органів управління, у зв’язку з чим постає питання про притягнення таких осіб до відповідальності у межах справи про банкрутство. Метою статті є наукове осмислення та формування пропозицій щодо вдосконалення правового регулювання інституту відповідальності засновників (учасників, акціонерів) та керівника боржника у справі про банкрутство, розширення та уточнення понятійно-категоріального апарату права неспроможності (банкрутства). Встановлено, що вітчизняне законодавство передбачає різноманітні заходи відповідальності фізичних та юридичних осіб у процедурі банкрутства. Аналіз вітчизняного законодавства змушує констатувати відсутність єдності у понятійно-категоріальному апараті інституту відповідальності фізичних та юридичних осіб за неправомірні дії у банкрутстві. Для цілісності регулювання інституту відповідальності фізичних та юридичних осіб за їх неправомірні дії у банкрутстві автором запропоновано використовувати термін “особа, що контролює боржника”, яким охоплювати засновників (учасників, акціонерів) боржника, керівника останнього, а також інших осіб, які мають право давати обов’язкові для виконання боржником вказівки чи які мають можливість іншим чином визначати його дії; досліджуються проблемні аспекти припинення повноважень керівника боржника у процедурі розпорядження майном; аналізується судова практика притягнення засновників боржника до субсидіарної відповідальності. Автор доходить висновку, що кримінальна та адміністративна відповідальність (виконуючи здебільшого каральну функцію) не забезпечують належного захисту майнових прав кредиторів неспроможного боржника, у зв’язку з чим важливого значення набуває матеріальна та процесуальна відповідальність осіб, що контролюють боржника, у межах справи про банкрутство, яким і приділена основна увага у цій статті.
7
ГРАБОВАН, ЛІЛІЯ. "Деякі проблеми розгляду справ про банкрутство державних підприємств". Право України, № 2021/04 (2021): 43. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2021-04-043.
Повний текст джерелаАнотація:
Основна мета законодавства про банкрутство полягає в утворенні умов для відновлення платоспроможності боржників та якомога повнішого задоволення вимог кредиторів. Досягнення цієї мети безпосередньо залежить від особливостей правового статусу боржника, його фінансового стану й обраного у процедурі банкрутства способу погашення боргів. Унаслідок відсутності протягом тривалого часу ефективного механізму правового регулювання банкрутства державних підприємств, введення численних мораторіїв на проведення процедур банкрутства, кредитори позбавлені можливості захистити свої права й отримати задоволення вимог, а державні підприємства – відновити свою платоспроможність. Вказані обставини також безпосередньо впливають на процесуальну діяльність суду при розгляді справи про банкрутство державних підприємств. Метою статті є розгляд особливостей банкрутства державних підприємств, процедурних питань, окреслення проблематики, яка виникає при застосуванні норм Кодексу України з процедур банкрутства (КУзПБ) та спеціального законодавства при розгляді справ про банкрутство. У статті проаналізовано низку законодавчих актів, які поряд із КУзПБ регу люють питання проведення процедур банкрутства відносно різних видів державних підприємств. Виділені проблеми застосування, що спричинені їхньою суперечністю та неузгодженістю. Визначено правові підходи до розгляду справ про банкрутство державних підприємств на прикладах практики господарських судів. Зроблені висновки про те, що виключення державних підприємств із переліку суб’єктів банкрутства призводить до нарощування обсягу заборгованості внаслідок застосування штрафних санкцій, нарахування яких було б зупинено у межах справ про банкрутство через введення мораторію. Змістовно законодавство про банкрутство державних підприємств не координується із вимогами ринкового саморегулювання, умовами формування здорового конкурентного середовища та принципами рівності всіх суб’єктів господарювання. Разом із невідповідністю нормам законодавства про банкрутство за суттю, вказані норми є неузгодженими і за формою (процесом), що ускладнює їхнє застосування та впливає на фінансовий стан підприємств і процесуальну діяльність суду. Запропоновано зміни до законодавства про банкрутство державних підприємств.
8
РАДЗИВІЛЮК, ВАЛЕРІЯ, та РОДІОН ПОЛЯКОВ. "Проблеми застосування господарсько-процесуальних норм у процедурі банкрутства (неплатоспроможності)". Право України, № 2020/07 (2020): 147. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2020-07-147.
Повний текст джерелаАнотація:
На сучасному етапі процедура банкрутства в Україні регулюється Кодексом України з процедур банкрутства (КзПБ), який набрав чинності 21 жовтня 2019 р. Це величезний, прогресивний крок у розвитку процедури банкрутства або конкурсного процесу в нашій державі. Водночас практика застосування КзПБ виявила низку описок, колізій і прогалин, які сьогодні доводиться долати правозастосовним органам. Важливу роль при цьому відіграє те, що норми КзПБ розповсюджуються як на провадження у справах про банкрутство, які відкрито після набрання ним чинності, так і до. Одним із ключових питань залишається застосування норм господарського процесуального законодавства при здійсненні процедури банкрутства. Метою статті є висвітлення проблем застосування господарсько-процесуальних норм у процедурі банкрутства (неплатоспроможності). Авторами встановлюється наявність колізії в частині застосування норм Господарського процесуального кодексу України (ГПК України) щодо справ про неплатоспроможність фізичних осіб. Наголошується, що при здійсненні судом основного провадження у справі про банкрутство, положення про їх розгляд за правилами загального порядку позовного провадження не застосовується з огляду на специфікупроцедури банкрутства. Аналізується оскарження судових рішень у процедурі банкрутства. За результатами проведеного дослідження авторами зроблено висновки: у ГПК України містяться посилання на нечинний Закон України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”, що створює колізії для судів; передбачений у ГПК України для позовного провадження загальний порядок розгляду справи абсолютно не підходить для процедури банк рутства і на практиці взагалі не застосовується судами; статті КзПБ щодо залишення без руху або повернення заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство зовсім не стосуються недоліків самої заяви і не дають можливості застосовувати у цих випадках відповідні норми ГПК України; поширення загальних положень ГПК України без урахування особливостей процедури банкрутства для вирішення спорів майнового характеру у межах справи про банкрутство може заблокувати саму процедуру банкрутства; варто встановити чіткі умови відкриття провадження у справі про банкрутство, поставивши їх у залежність від стійкої неплатоспроможності боржника; скоротити кількість судових рішень, які підлягають апеляційному оскарженню у процедурі банкрутства через процесуальні акти, ухвалені з малозначних та організаційних питань.
9
БУТИРСЬКИЙ, АНДРІЙ. "Класифікація строків у процедурі банкрутства". Право України, № 2021/04 (2021): 33. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2021-04-033.
Повний текст джерелаАнотація:
Процедура банкрутства є необхідним елементом ринкової економіки, який у підсумку забезпечує задоволення вимог кредиторів та відновлення платоспроможності боржника, що відбувається завдяки спеціальному механізму, який функціонує на підставі Кодексу України з процедур банкрутства (КУзПБ). Для отримання зазначених результатів учасникам справи про банкрутство доводиться пройти тривалий шлях: від відкриття провадження у справі до досягнення необхідного результату (отримання коштів кредиторами, затвердження звіту ліквідатора або керуючого санацією тощо). У цьому контексті варто звернути увагу саме на тривалість процедури банкрутства, оскільки грошові кошти мають схильність до знецінення, що зумовлено інфляційними процесами у державі, або подекуди самі кредитори стають боржниками через нескінченно довгу процедуру банкрутства і неможливість отримати свої кошти. Метою статті є розроблення авторської класифікації строків у процедурі банкрутства. В основі справи про банкрутство завжди лежить матеріально-правовий інтерес учасників цієї процедури, задоволення якого здійснюється у межах судових процедур банкрутства, на підставі процесуальних норм КУзПБ і Господарського процесуального кодексу України. За результатами дослідження автор доходить висновку, що зважаючи на комплекс ний характер такої підгалузі господарського права, як банкрутство, у цій процедурі знаходить свій прояв велика кількість строків, що зумовлює необхідність їхньої класифікації за декількома критеріями. Строки у процедурі банкрутства пропонуємо класифікувати за такими критеріями: видом законодавства, яке регламентує такі строки (строки, передбачені загальним законодавством, і строки, передбачені спеціальним законодавством); характером правовідносин, у яких застосовуються строки у процедурі банкрутства (матеріальні, процедурні та процесуальні); залежно від наслідків застосування (загальні строки та присікальні строки у процедурі банкрутства).
10
Попков, П. О. "ЗАСТОСУВАННЯ МИРОВОЇ УГОДИ У ПРОЦЕДУРІ БАНКРУТСТВА В УМОВАХ ОНОВЛЕНОГО ЗАКОНОДАВСТВА". Прикарпатський юридичний вісник, № 1(26) (28 листопада 2019): 58–61. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v0i1(26).12.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті проведено дослідження теоретичних підходів до застосування мирової угоди у процедурі банкрутства. Автор розглядає мирову угоду в процедурі банкрутства в умовах оновленого законодавства. Мету зазначеного дослідження досягнуто за допомогою авторського аналізу нормативних актів і звернення до відповідних наукових праць окремих фахівців. Визначено, що мирова угода є одним із засобів запобігання банкрутству боржника, відновлення його платоспроможності, врегулювання майнових розбіжностей із кредиторами. Мирова угода – це оптимальний засіб вирішення спору, з одного боку, спрямований на задоволення інтересів кожної сторони, тобто він захищає приватні інтереси, з іншого – зберігається суб’єкт господарювання, боржник продовжує свою діяльність, тобто мирова угода спрямована на захист публічного інтересу та задоволення інтересів держави. Визначено, що сутність мирової угоди полягає у припиненні провадження у справі про банкрутство шляхом визначення положень, спрямованих на врегулювання обов’язків неплатоспроможного боржника щодо погашення заборгованості його кредиторам будь-якими законними засобами. Проаналізовано норми Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» щодо регулювання укладення мирової угоди та зазначено, що цей закон діє до 21 жовтня 2019 р. Надалі починає діяти Кодекс України з процедур банкрутства, який не містить норми щодо мирової угоди. Тобто нині можливість укладення мирової угоди залишається на підставі статей Господарського кодексу України і Господарського процесуального кодексу України, що зводить можливість її укладання нанівець через існування особливостей механізму укладання, прописаного у Законі України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом». Положення, які передбачає Кодекс України з процедур банкрутства, у процесі санації не можуть бути аналогом мирової угоди. Доведено, що відсутність положень, спрямованих на укладення мирової угоди, негативно позначаться на правах та інтересах як боржника, так і кредиторів. Пропонується доповнити Кодекс України з процедур банкрутства розділом, який міститиме норми щодо укладення мирової угоди у процесі банкрутства.
11
РАДЗИВІЛЮК, ВАЛЕРІЯ. "Щодо особливостей провадження у справі про банкрутство окремих категорій боржників". Право України, № 2018/07 (2018): 130. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2018-07-130.
Повний текст джерелаАнотація:
Створення сучасного законодавства, такого, що відповідає реаліям сьогодення і покликане ефективно унормовувати відносини банкрутства в Україні, формування національної теорії права банкрутства пов’язано з нагальною необхідністю вирішення цілої низки питань, що випливають, зокрема, з особливостей правового регулювання як процесуальних, так і матеріальних відносин банкрутства, обумовлених наявністю специфічного суб’єктного складу. Специфіка правового становища цих суб’єктів визначається передусім особливостями їх місця в економіці нашої країни загалом, окремих її адміністративно-територіальних одиниць, сферою здійснення господарської діяльності, соціальними та іншими факторами зокрема. Метою статті є аналіз положень чинного законодавства, приписи якого регламентують процесуальні відносини банкрутства за участю окремих категорій боржників, дослідження вироблених догмою права банкрутства положень, присвячених проблемам унормування правового становища боржників, що мають суспільну й іншу цінність, а також викладення власного бачення напрямів удосконалення відповідних норм законодавства про банкрутство, що сприятиме подоланню існуючих у національному законодавстві проблем та реалізації його норм на практиці. Встановлено, що найбільш складним завданням є правильний вибір відповідного механізму, засобів правового регулювання, що спрямовані на збереження боржника та на підтримання балансу інтересів учасників провадження у справі про банкрутство і мають застосовуватися до конкретного боржника, залежно від його економічного становища, особливостей діяльності та відповідати цілям і завданням, які стоять перед законодавством про банкрутство. Саме тому ці питання потребують подальшого дослідження. З’ясовано, що в нинішній економічній ситуації в нашій країні важливі не лише наявність законодавчого закріплення норм, які регламентують особливості провадження стосовно окремих категорій боржників, а й їх відповідність реаліям сьогодення. Автор доходить висновку, що захищеність і стабільність вітчизняної економіки безпосередньо залежить від диференціації правового регулювання процесуальних відносин банкрутства, пов’язаних з існуванням особливостей їх унормування стосовно окремих категорій боржників. Створення та впровадження в українське законодавство про банкрутство положень, які унормовують здійснення застосування провадження у справі про банкрутство щодо особливих категорій боржників, нині є одним з основних, найбільш актуальних напрямів розвитку права про банкрутство.
12
Шавурська, Олена В’ячеславівна. "Оцінка ймовірності банкрутства як метод прогнозування фінансово-економічного стану підприємства". Економіка, управління та адміністрування, № 4(94) (29 грудня 2020): 22–28. http://dx.doi.org/10.26642/ema-2020-4(94)-22-28.
Повний текст джерелаАнотація:
Прогнозування банкрутства стає першочерговою необхідністю, що дасть можливість виявити основні проблеми і недоліки в роботі підприємства, а також врахувати вплив різноманітних зовнішніх чинників, і в результаті спрогнозувати ймовірність банкрутства та вжити заходів для його уникнення. Розглянуто економічну сутність поняття «банкрутство» та запропоновано власне визначення цього поняття, що враховує його економічний, соціальний та юридичний зміст. Охарактеризовано причини виникнення кризового стану на підприємстві. У кризових умовах функціонування вітчизняних підприємств важливим є уміння завчасно передбачити перші прояви фінансової неплатоспроможності, які в майбутньому можуть призвести до банкрутства, тому діагностика та запобігання негативним факторам є актуальними. Визначено основні завдання аналізу діагностики банкрутства. Охарактеризовано зарубіжні та вітчизняні методи аналізу ймовірності настання банкрутства підприємства, визначено їх переваги, недоліки та можливість застосування. Запропоновано етапи економічного аналізу діагностики кризового стану та загрози банкрутства підприємства. На основі аналізу переваг і недоліків методик ймовірності банкрутства запропоновано інтегрований показник ймовірності банкрутства, що дозволить визначити можливість існування загрози ймовірності банкрутства для вітчизняних підприємств. Інтегрований показник ймовірності банкрутства враховує всі основні показники фінансово-майнового стану підприємства, а його розрахунок дозволить своєчасно виявити загрозу ймовірності банкрутства.
13
Сарнацький, М. "Чинники, які впливають на ефективність адміністративно-правового регулювання державної політики у сфері банкрутства в Україні". Юридичний вісник, № 5 (16 грудня 2020): 203–12. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i5.2021.
Повний текст джерелаАнотація:
Статтю присвячено дослідженню чинників, які впливають на ефективність адміністративно-правового регулювання державної політики у сфері банкрутства в Україні. Наголошено, що адміністративно-правове регулювання державної політики у сфері банкрутства в Україні наразі не є достатньо ефективним, зважаючи на недосконалість галузевого законодавства, ослаблену увагу з боку держави до процесів відновлення платоспроможності боржника, а також застосування різних протиправних діянь, що призводить до ліквідації великої кількості підприємств, чимала частка яких є підприємствами державної власності, стратегічно важливими та соціально значущими.
Автором наголошено, що значним нормативним здобутком було прийняття парламентом Кодексу України з процедур банкрутства (далі - Кодексу), який встановлює умови та порядок відновлення платоспроможності боржника -юридичної особи або визнання його банкрутом з метою задоволення вимог кредиторів, а також відновлення платоспроможності фізичної особи. Разом із тим у статті розкрито й ряд критичних зауважень до Кодексу. Так, зокрема, недостатньо регламентованим є питання відкриття провадження у справі про банкрутство, проблемними також є питання щодо закриття провадження у справі про банкрутство. Неясність викликає й зміст ст. 7 Кодексу, де йдеться про концентрації справ у справі про банкрутство. Окрім вказаного, в Кодексі існує наразі й ряд інших протиріч та невизначе-ностей, як то відсутність інституту мирової угоди, що може негативно вплинути на перегляд старих справ де вона застосовувалась.
Серед основних організаційних чинників, що негативно впливають на ефективність відносин та змісту державної політики у сфері банкрутства, на думку автора, є корупція, яка завжди завдає шкоди нормальному функціонуванню суспільства, оскільки важливі рішення приймаються на підставі прихованих мотивів без урахування інтересу громадськості.
Показано, що основний зміст Кодексу України із процедур банкрутства спрямований на вдосконалення процедур банкрутства, що, на думку автора, сприятиме підвищенню ефективності адміністративно-правового регулювання державної політики у сфері банкрутства в Україні, в тому числі й зменшенню рівня корупційних ризиків у даній сфері. Серед вказаних заходів нормами ст. 30 Кодексу передбачено зміну підходу до встановлення і виплати грошової винагороди та відшкодування витрат арбітражного керуючого, збільшення розміру мінімальної грошової винагороди.
Автор наголошує, що важлива роль у зниженні корупційних ризиків у сфері відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом належить запровадженню електронної торгової системи, яка сприятиме створенню конкурентного середовища у сфері організації та проведення аукціонів із продажу майна боржників у справах про банкрутство, а також розширенню кола потенційних покупців та підвищенню рівня погашення вимог кредиторів.
Серед категорії політично-правових чинників, що впливають на ефективність адміністративно-правового регулювання державної політики у сфері банкрутства в Україні, автором виділено загальний стан стабільності вітчизняного громадянського суспільства.
До переліку соціально-психологічного та морально-ідеологічного факторів належать чинники, які впливають на рівень підприємницької активності, що є однією з головних передумов створення валового внутрішнього продукту та формування економічного потенціалу держави й добробуту населення.
14
БУТИРСЬКИЙ, АНДРІЙ. "Концепція удосконалення законодавства про неспроможність". Право України, № 2018/06 (2018): 86. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2018-06-086.
Повний текст джерелаАнотація:
Неодмінним супутником економічного життя є проблематика погашення боргів перед кредиторами, оскільки там, де є господарська діяльність, завжди є суб’єкти господарювання, які не можуть виконати свої зобов’язання. Інститут банкрутства, що зазвичай є останньою надією кредиторів на погашення боргу, зазнає багато нарікань як від вітчизняних суб’єктів господарювання, так і від іноземних інвесторів, незважаючи на численні зміни у законодавстві про неспроможність. Статистичні дані красномовно свідчать про низьку ефективність реабілітаційних процедур для боржника у банкрутстві та непривабливість цього інституту для кредиторів. Зазначена проблема має комплексний характер і потребує розробки цілісної концепції удосконалення законодавства про банкрутство. Метою статті є розробка концепції удосконалення законодавства про неспроможність. Досліджуються умови порушення провадження у справі про банкрутство, пропонується спростити порядок відкриття провадження у справі про банкрутство, залишивши як необхідну умову лише наявність судового рішення про стягнення грошових коштів із боржника. Аналізуються проблемні питання реалізації заставного майна у справі про банкрутство. За результатами проведеного дослідження автором зроблено висновок, що практичне застосування чинного законодавства про банкрутство виявило низьку ефективність реабілітаційних процедур для боржника у банкрутстві та непривабливість цього інституту для кредиторів. Концепція удосконалення законодавства про банкрутство має бути спрямована на подолання таких проблем: складний доступ до відкриття провадження у справі про банкрутство, що пов’язано з великим розміром безспірних кредиторських вимог, необхідних для відкриття провадження у справі про банкрутство, та обов’язковість відкриття виконавчого провадження щодо боржника; значний строк ліквідаційної процедури, на що впливає можливість тривалого оскарження проміжних судових рішень у справі про банкрутство, гальмування процесу реалізації майна банкрута з боку забезпечених кредиторів та зарегульований порядок реалізації майна банкрута; неможливість примусової ліквідації боржників із незначним боргом.
15
Донков, С. В. "ДОЦІЛЬНІСТЬ ЗАПРОВАДЖЕННЯ СПРОЩЕНИХ ПРОЦЕДУР НЕПЛАТОСПРОМОЖНОСТІ У ЗАКОНОДАВСТВІ ПРО БАНКРУТСТВО". Ірпінський юридичний часопис, № 3 (25 лютого 2021): 37–43. http://dx.doi.org/10.33244/2617-4154.3.2020.37-43.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розглянуті та проаналізовані поняття «спрощена судова процедура» та «спрощений порядок судового розгляду», досліджено становлення зазначених правових інститутів у цивільному, господарському процесуальних блоках законодавства, а також їх розвиток у законодавстві про неплатоспроможність та банкрутство. Разом з тим надані характеристики суб’єктів господарювання, відносно яких застосовуються зазначені процедури. Особливу увагу приділено правовим механізмам реалізації спрощених процедур банкрутства, зазначені запобіжники процесуальних зловживань учасниками процедур неплатоспроможності, надані пропозиції щодо запровадження спрощених порядків розгляду процедур банкрутства відсутніх боржників та підприємств-боржників з нульовими активами.
16
НИКИТЧЕНКО, НАТАЛІЯ, та СЕРГІЙ ДОНКОВ. "Особливості процедур банкрутства об’єктів державної власності". Право України, № 2020/04 (2020): 216. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2020-04-216.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття присвячена аналізу правових норм, що регулюють процедури банкрутства суб’єктів господарювання державного сектору економіки, а також виявленню колізійних норм у чинному законодавстві України про банкрутство та приватизацію. Зокрема, Урядом оголошено реалізацію програми приватизації. Близько 960 державних підприємств передано Фонду державного майна України для приватизації. Постановка проблеми, проаналізованої авторами статті, полягає у тому, що переважна більшість цих підприємств має велику заборгованість перед кредиторами. Така ситуація породжує низку конфліктів у застосуванні на практиці різних нормативно-правових актів, які так чи інакше торкаються сфери банкрутства. Мета статті полягає у дослідженні проблеми правового регулювання банкрутства об’єктів державної власності. Основні результати полягають у рекомендації щодо недоцільності встановлення надмірних обмежень і мораторіїв на застосування процедур банкрутства відносно підприємств державного сектору управління. Зазначена практика адміністративноправового регулювання господарсько-правових відносин, як правило, має небажані економічні наслідки. Такі обмеження призведуть до негативного економічного ефекту як для підприємств державного сектору, зокрема, так і для економіки загалом, що позначиться на міжнародних рейтингах інвестиційної привабливості України. У результаті дослідження можна зробити висновки про необхідність удосконалення механізмів практики застосування законодавчих норм, що регулюють процеду ри банкрутства відносно підприємств із часткою державної власності понад 50 %. Таке вдосконалення можливе через активізацію взаємодії між органами державного управління, судової влади та суб’єктами професійного громадського суспільства, зокрема, з професійними саморегулівними організаціями арбітражних керуючих України з метою уніфікації практики застосування, вирішення колізійних питань та підвищення ефективності реалізації процедур банкрутства.
17
Рубан, О. О. "ОКРЕМІ АСПЕКТИ ЗАХИСТУ ПРАВ КРЕДИТОРІВ ПІД ЧАС ПРОЦЕДУРИ БАНКРУТСТВА". Прикарпатський юридичний вісник, № 2 (31 серпня 2021): 49–52. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v0i2.872.
Повний текст джерелаАнотація:
Рубан О. О. Окремі аспекти захисту прав кредиторів під час процедури банкрутства. - Стаття.
Статтю присвячено дослідженню різних аспектів захисту прав кредиторів під час процедури банкрутства. Розглянуто питання захисту прав і забезпечення вимог кредиторів. Проаналізовано зміни, які внесені до законодавства про неплатоспроможність (банкрутство). Зокрема норми Кодексу України з процедур банкрутства. Зазначено, що самим Кодексом України з процедур банкрутства не передбачено укладення мирової угоди під час провадження у справі про банкрутство, а отже, у такому разі господарські суди повинні керуватися нормами Господарського процесуального кодексу України. На стадії розпорядження майном права кредиторів захищаються за допомогою різноманітних засобів, зокрема і шляхом обмеження можливостей боржника самостійно розпоряджатися своїм майном. Але під час процедури розпорядження майном боржник має право задовольняти лише ті вимоги кредиторів, на які не поширюється дія мораторію. У статті
визначається, що судова практика керується відповідним законодавством і правильно визначає незаконність учинених боржником дій із погашення кредиторської заборгованості в період дії мораторію на задоволення вимог кредиторів.
Кодексом України із процедур банкрутства закріплено положення, що всі кредитори, а не тільки конкурсні, можуть оскаржувати договори, укладені боржником після відкриття провадження у справі про банкрутство або укладені боржником протягом трьох років перед відкриттям провадження у справі про банкрутство, якщо такі завдали збитків боржнику чи кредиторам. Раніше в Законі України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» цей строк був обмежений одним роком.
Доведено, що процедура ліквідації менш ефективна, ніж процедура санації, оскільки під час реалізації майнових активів боржника кредитори отримують у п’ять - десять разів менше їхньої балансової вартості. З іншого боку, ліквідація боржника - це крайній спосіб отримання заборгованості.
18
Марченко, Олеся Володимирівна, та Олег Ігорович Вознюк. "УМОВИ ПРИТЯГНЕННЯ ОСІБ, ВИННИХ У ДОВЕДЕННІ ДО БАНКРУТСТВА, ДО СУБСИДІАРНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ". New Ukrainian Law, № 4 (1 жовтня 2021): 37–43. http://dx.doi.org/10.51989/nul.2021.4.6.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття присвячена дослідженню проблемних аспектів та особливостей правового регулю- вання та застосування субсидіарної відповідальності, а саме: умов притягнення осіб, винних у доведенні до банкрутства суб’єктів господарювання – юридичних осіб, до субсидіарної від- повідальності відповідно норм Кодексу України з процедур банкрутства (далі – Кодекс). Крім того, автор торкається питання щодо розуміння субсидіарної відповідальності як окремого господарсько-правового виду відповідальності, який покладається на засновників (учасни- ків, акціонерів) або інших осіб, включно з керівником боржника. У статті також опрацьовано сутність та особливості мети субсидіарної відповідальності за доведення до банкрутства. Також було проаналізовано правове регулювання інституту субсидіарної відповідальності з урахуванням законодавчих змін, а саме заміна Закону України «Про відновлення плато- спроможності боржника або визнання його банкрутом» новим нормативно-правовим актом – Кодексом. З урахуванням позицій науковців та суддів господарських судів, було виділено і наведено основні переваги та недоліки законодавства про банкрутство. Ще одним пунктом нашої мети було питання доведення відсутності своєї вини, законодавцем покладене на особу, яку притягують до субсидіарної відповідальності, у зв’язку з чим саме вона повинна довести відсутність у своїх діях складу делікту. У статті розкрито сутність форми звернення до господарського суду для покладення на особу субсидіарної відповідальності, які в Кодек- сі, на жаль, не визначені. Авторами чітко зазначені умови, ознаки та підстави для засто- сування субсидіарної відповідальності за доведення до банкрутства, а також дії ліквідато- ра щодо доведення необхідності застосування додаткової відповідальності до винних осіб. Визначено, що субсидіарні вимоги є частиною ліквідаційної маси і не можуть бути отримані кредиторами іншим чином, ніж у порядку черговості у процедурі банкрутства.
19
Марушев, А. "До питання про форми застосування спеціальних знань у процесі розслідування кримінального банкрутства". Юридичний вісник, № 5 (8 грудня 2020): 56–63. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i5.2002.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті висвітлюються основні форми використання спеціальних знань під час розслідування злочинів, пов'язаних із кримінальним банкрутством. У процесі проведеного аналізу визначено, що організація використання спеціальних знань є комплексом управлінських, методичних, тактичних та кримінально-процесуальних засобів, прийомів та методів, спрямованих на вирішення завдань кримінального судочинства у процесі розслідування кримінального банкрутства.
Автором відзначається ефективність участі спеціаліста у проведенні таких слідчих (розшукових) дій, як слідчий огляд, огляд документів, обшук, залучення експерта для проведення економічних досліджень. Наголошується на обов'язковості залучення спеціаліста-економіста у процесі застосування заходів забезпечення кримінального провадження із кримінального банкрутства, особливо таких, як тимчасове вилучення майна, тимчасовий доступ до речей і документів, арешт майна.
Далі зосереджено увагу на перевагах консультацій, отриманих від спеціалістів, та їх необхідності для оперативного отримання інформації, важливої для з'ясування обставин учинення злочинів із кримінального банкрутства. Відзначається, що консультативна діяльність спеціаліста складається не тільки з усного роз'яснення, але й з отримання письмових довідкових даних, складання письмових висновків спеціаліста, які є джерелом орієнтуючої інформації для слідчого (оперативного працівника) у пошуку знаряддя злочину, злочинця у процесі розслідування кримінального банкрутства. Звертається увага на те, що організація використання спеціальних знань є комплексом управлінських, методичних, тактичних та кримінально-процесуальних засобів, прийомів та методів, спрямованих на вирішення завдань кримінального судочинства у процесі розслідування кримінального банкрутства.
У підсумку встановлено, що використання таких форм забезпечить об'єктивність, повноту та всебічність досудового розслідування, сприятиме оперативному й ефективному розкриттю злочинів, що спричинені неналежним виконанням професійних обов'язків працівника.
20
ДАНІЛОВ, АРТЕМ. "Контроль арбітражного керуючого за задоволенням вимог кредиторів за зобов’язаннями, на які не поширюється дія мораторію". Право України, № 2019/02 (2019): 274. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2019-02-274.
Повний текст джерелаАнотація:
Основною метою процедури банкрутства є справедливий розподіл конкурсної (ліквідаційної) маси неплатоспроможного боржника між його кредиторами. На відміну від конкурсних кредиторів, які можуть отримати задоволення своїх вимог виключно в межах конкурсу на принципах черговості та пропорційності, кредитори, на вимоги яких не поширюється дія мораторію, можуть отримати задоволення позачергово. У цьому контексті особливої актуальності набуває питання належної правової регламентації та ефективної практичної реалізації контролю арбітражного керуючого за виконанням боржником грошових зобов’язань перед кредиторами, на вимоги яких не поширюється дія мораторію, оскільки преференційний порядок їх задоволення справляє відчутний вплив на рівновагу інтересів сторін у справі про банкрутство. Положення чинного Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”, яким унормовано питання контролю, містять суттєві прогалини, що на практиці створює проблеми у суб’єктів правозастосування, зокрема суддів, сторін справи про банкрутство, Міністерства юстиції України, та передусім в арбітражних керуючих. Невирішеним залишилося це питання і в щойно прийнятому Кодексі України з процедур банкрутства, в якому не зазнав будь-яких змін порядок здійснення арбітражним керуючим контролю за виконанням боржником грошових зобов’язань перед кредиторами, на вимоги яких не поширюється дія мораторію. Метою статті є аналіз причин, що мають негативний вплив на практичну реалізацію функції контролю арбітражного керуючого за виконанням боржником грошових зобов’язань перед кредиторами, на вимоги яких не поширюється дія мораторію, а також викладення пропозицій щодо шляхів забезпечення ефективності здійснюваного контролю. Контроль за задоволенням вимог кредиторів розглянуто як сукупність послідовних дій, що здійснюються арбітражним керуючим з метою досягнення покладених на нього завдань у процедурах банкрутства. Сформульовані поняття та мета контро лю за задоволенням вимог кредиторів, на які не поширюється дія мораторію, досліджено чинники, що забезпечують ефективність контролю; запропоновано захо ди, спрямовані на підвищення дієвості контролю арбітражного керуючого за задоволенням вимог кредиторів, на які не поширюється дія мораторію. Зроблено висновок, що низька ефективність контролю арбітражного керуючого за задоволенням вимог кредиторів, на які не поширюється дія мораторію в процедурах банкрутства, обумовлена неповнотою законодавчого регулювання, яка, з огляду на спеціально-дозвільний тип правового регулювання діяльності арбітражного керуючого, не може бути зведена до проблеми тлумачення.
21
V., Fursova, Havrysh H., and Tymohova H. "UPDATING THE ISSUE OF FORECASTING TRADE ENTERPRISES BANKRUPTCY RISK IN THE CONDITIONS OF CORONAVIRUS PANDEMIC." Scientific Bulletin of Kherson State University. Series Economic Sciences, no. 40 (December 24, 2020): 68–72. http://dx.doi.org/10.32999/ksu2307-8030/2020-40-12.
Повний текст джерелаАнотація:
Due to the coronavirus pandemic and the implementation of strict quarantine restrictions, the global economy has faced serious challenges that have increased the number of corporate bankrupts around the world. To survive on market under new conditions any enterprise should be able to promptly assess its risks of insolvency. In Ukraine the trade was one of the most affected areas of the domestic economy (nearly one-third of trade enterprises have gone bankrupt), that is why it is very crucial to find out an adequate model for assessing the bankruptcy risk of commercial enterprises. This article is devoted to the research of challenges and oppor-tunities of trade enterprise insolvency assessment. The object of research is risk discriminant and logit models as an instrument of trade enterprise financial stability assessment, based on the financial indicators. The key research methods were used in the article: analysis of scientific literature and comparison method. In the study, in accordance with the aim, were analyzed foreign (Lithuania, Poland, Russia) and domestic models for assessing the level of bankruptcy risk of trade enterprises, discussed their advantages and disadvantages. Authors came to conclusion, that the most significant problem is the lack of attention to models that forecast the proba-bility of trade enterprises bankruptcy. Moreover a lot of models does not include the indicators of receivables and payables, which can significantly affect the liquidity of the company. The authors also highlighted a number of specific features of trade enterprises, among them are: 1) significant amounts of receivables and payables; 2) food trade enterprises have a fast sales cycle and perishable goods, which significantly increases the risks of the enterprise; 3) stage of the life cycle of the enterprise; 4) a significant level of depen-dence of trading companies on demand, which decreases sharply in a crisis and causes significant fluctuations in corporate revenue; 5) availability of offline and online sales channels. All this features should serve as a basis for further research to improve approaches to assess the risk of bankruptcy of such companies.Keywords: bankruptcy, trade sphere, enterprise, industry features, discriminant model. Через пандемію коронавірусу і введення жорстких карантинних обмежень, глобальна економіка зіткнулася з серйозними викликами, які спричинили різке зростання числа банкрутств підприємств по всьому світу. Однією з найбільш постраждалих сфер економіки в Україні стала торгівля, що актуалізувало проблему вибору адекватної моделі для оцінювання ризику банкрутства торгових підприємств. У дослідженні, відповідно до поставленої мети, проаналізовані зарубіжні та вітчизняні моделі оцінки рівня ризику банкрутства підприємств торгівлі, виділені їх переваги та недоліки. Найсуттєвішою проблемою відзначається недолік уваги до моделей, які оцінюють ймовірність банкрутства підприємств торгівлі. Авторами також виділені ряд специфічних осо-бливостей підприємств сфери торгівлі, урахування яких повинно послужити базою для подальших досліджень в напрямку вдосконалення підходів до оцінки ризику банкрутства таких компаній.Ключові слова: банкрутство, сфера торгівлі, підприємство, галузеві особливості, дискримінантна модель.
22
Гуляйло, Ліна Юріївна, та Юрій Васильович Триус. "Web-орієнтований програмний продукт для оцінювання рівня ризику банкрутства підприємства". New computer technology 13 (25 грудня 2015): 300–304. http://dx.doi.org/10.55056/nocote.v13i0.919.
Повний текст джерелаАнотація:
Метою даної роботи є створення web-орієнтованого програмного продукту для оцінювання рівня ризику банкрутства підприємства. Завдання дослідження: проаналізувати найбільш поширені кількісні методи оцінювання рівня ризику банкрутства підприємств; створити web-орієнтований програмний продукт, що реалізує кількісні методи оцінювання рівня ризику банкрутства в онлайн режимі. Предметом дослідження є кількісні методи для оцінювання рівня ризику банкрутства підприємства. Об’єктом дослідження є web-орієнтований програмний продукт для оцінювання рівня ризику банкрутства підприємства. Практичним результатом роботи є створення web-орієнтованого програмного продукту, що реалізує сучасні кількісні методи оцінювання рівня ризику банкрутства підприємства, зокрема методи на основі моделей Ліса, Чессера, Давидової-Бєлікова, а також метод Аргенті.
23
КАБЕНОК, ЮЛІЯ. "Участь арбітражного керуючого у справі про банкрутство (неплатоспроможність)". Право України, № 2021/04 (2021): 71. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2021-04-071.
Повний текст джерелаАнотація:
Важливим аспектом процедури банкрутства є належна реалізація завдань арбітражного управління, що забезпечується арбітражним керуючим. Його участь у справі про банкрутство (неплатоспроможність) безпосередньо виявляється у тісних взаємозв’язках із іншими учасниками такого провадження. Ключову роль при цьому відіграє призначення та відсторонення арбітражного керуючого, а також можливий вплив на його діяльність і контроль за нею з боку господарського суду та кредиторів. Метою статті є поглиблений аналіз правового регулювання участі арбітраж ного керуючого у справі про банкрутство (неплатоспроможність), судової практики, виявлення колізій та прогалин у законодавстві, а також надання пропозицій щодо його удосконалення. Констатовано, що виявлені неточності у законодавстві свідчать про неналежний стан правового забезпечення відбору та призначення арбітраж ного керуючого на етапі відкриття провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність). Аргументовано, що кандидатура арбітражного керуючого повинна оцінюватися з позиції фактів, які мають місце виключно під час розгляду питання про його призначення, уникаючи при цьому необґрунтованих суджень, що можуть спричинити порушення прав учасників справи про банкрутство (неплатоспроможність). Виділено види відсторонення арбітражного керуючого: добровільне (здійснюється за заявою арбітражного керуючого, як власне волевиявлення) і примусове (за ініціативою господарського суду або за клопотанням учасника провадження у справі). Примусове, зі свого боку, поділяється на відсторонення за наявності і без таких підстав. Наголошено, що існуючий порядок відсторонення за клопотанням комітету кредиторів арбітражного керуючого порушує прямо перед-бачений принцип незалежності останнього. Вказується, що у випадку звернення комітету кредиторів із таким клопотанням, господарський суд повинен надати йому оцінку також із позиції можливого зловживання правами комітетом кредиторів. Оскільки, наділивши останнього таким правом, законодавець, зокрема, фактично запровадив “підлаштування” арбітражного управління боржником виключно інтересам комітету кредиторів. У цьому контексті пропонується передбачити обов’язкове обґрунтування підстав для відсторонення та прямої вказівки на обов’язок господарського суду надати оцінку діяльності арбітражного керуючого при розгляді клопотання комітету кредиторів. Авторка доходить висновків, що нині вбачається створення несприятливих умов для здійснення арбітражного управління в частині повної залежності арбітражного керуючого після призначення судом і впродовж процедури банкрутства від комітету кредиторів.
24
Квасній, Марія, та Роман Циганчук. "ПРОГНОЗУВАННЯ ФІНАНСОВОГО СТАНУ ПІДПРИЄМСТВА НА ОСНОВІ ІНТЕГРУВАННЯ Z-МОДЕЛЕЙ". Вісник Університету банківської справи, № 1(40) (24 травня 2021): 77–84. http://dx.doi.org/10.18371/2221-755x1(40)2021237620.
Повний текст джерелаАнотація:
Запропоновано удосконалення методики прогнозування ймовірності банкрутства підприємства засобом використання системи Z-моделей Альтмана, Ліса, Тафлера і Тішоу та їхнього інтегрованого показника. На основі розвинутого науково-методичного підходу розроблено концепцію для оцінки та передбачень можливих негативних змін фінансового стану та проведено діагностику ймовірності банкрутства для підприємства ПрАТ «Львівський локомотиворемонтний завод». У результаті дослідження встановлено, що ймовірність банкрутства ПрАТ «Львівський локомотиворемонтний завод» упродовж 2015—2018 років змінюється від помірної до високої. У 2017 році ймовірність банкрутства досягає максимального значення, а у 2018 році фінансовий стан підприємства дещо покращується, що приводить до зменшення ризику банкрутства. Нестабільний стан економіки країни, що спостерігається в останні роки, негативно позначився на роботі підприємства. Підприємство має незадовільний фінансовий стан і нестабільний економічний ефект від свої діяльності. Отже, проблема збитковості та банкрутства і надалі залишається актуальною і потребує детальнішого вивчення. У роботі набули подальшого розвитку науково-методичні підходи щодо управління кризою підприємства на основі розвитку методів передбачення можливих очікувань негативних змін фінансового стану, зокрема, визначення ймовірності банкрутства підприємства засобом інтегрування Z-моделей.
25
Shyshkina, Olena, та Pavlo Nahornyi. "ОЦІНЮВАННЯ РИЗИКУ БАНКРУТСТВА КРЕДИТНИХ УСТАНОВ". PROBLEMS AND PROSPECTS OF ECONOMIC AND MANAGEMENT, № 4(24) (2020): 136–45. http://dx.doi.org/10.25140/2411-5215-2020-4(24)-136-145.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті запропонована методика оцінки ризику банкрутства кредитних установ України на підставі даних публічної фінансової звітності. Виділено 13 ключових показників балансу кредитної установи, які можуть виконувати індикативну функцію щодо ризику банкрутства. На підставі даних вибірки з 40 банків (20 – діючі банки, 20 – банкрути) запропонована система якісних ознак високої ймовірності банкрутства/платоспроможності. Проведено кластерний аналіз вибірки і сформована матриця контрольних точок відносних балансових показників для різних рівнів ризику банкрутства. Отримана матриця використана під час оцінювання ризику банкрутства для 10 найбільш надійних банків. Сформовано загальні рекомендації щодо нормалізації структури балансу в разі відхилення часток ключових показників від оптимальних значень.
26
Pryjmak, S. V., та I. V. Budaj. "Особливості застосування дискримінантного аналізу в сучасних умовах". Scientific Messenger of LNU of Veterinary Medicine and Biotechnologies 19, № 76 (8 березня 2017): 86–90. http://dx.doi.org/10.15421/nvlvet7617.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті застосовано методи дискримінантного аналізу для побудови моделей прогнозування банкрутства українських підприємств на основі даних фінансової звітності. Досліджено зарубіжні та вітчизняні методи аналізу ймовірності настання банкрутства неплатоспроможного підприємства, визначено їх переваги, недоліки та можливість застосування на українській практиці. У процесі моделювання було окреслено потенційні переваги та вагомі обмеження використання кожного з методів, здійснено аналіз та порівняння значущості та прогнозної якості розроблених моделей, запропоновано шляхи вдосконалення процесів прогнозування банкрутства українських підприємств. На основі найбільш вагомих фінансових коефіцієнтів і балансових моделей оцінки фінансового стану було визначено, які із залучених інтегральних моделей доцільно застосовувати у практичних оцінках кризового стану та діагностиці банкрутства підприємства. Здійснено аналіз ймовірності настання банкрутства для ПАТ «Укртелеком» за зарубіжними моделями, а також за моделлю Терещенка О.О, моделлю Матвійчука А.В та Російською R-модель. Одержані результати дозволяють стверджувати, що прогнозування банкрутства із застосуванням обраних методів не є досконалим в українських реаліях через особливості ринку, а тому існує необхідність розробки та використання інших методів, що є менш вимогливими до обсягу інформаційної бази.
27
Лочман, я. "Процедура банкрутства банків". Право України, № 3 (2001): 61–63.
Знайти повний текст джерела
28
Матвійчук, А. "Діагностика банкрутства підприємств". Економіка України, № 4 (2007): 20–27.
Знайти повний текст джерела
29
ДАНІЛОВ, АРТЕМ. "Незалежність як принцип діяльності арбітражного керуючого". Право України, № 2018/05 (2018): 252. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2018-05-252.
Повний текст джерелаАнотація:
Незалежність арбітражного керуючого є центральним елементом його правового статусу та водночас принципом арбітражного управління. Незалежність безпосередньо впливає на ефективність діяльності арбітражного керуючого та здатність досягати мети арбітражного управління – забезпечення балансу інтересів осіб, що беруть участь у справі про банкрутство. З огляду на це, забезпечення незалежності арбітражного керуючого як необхідної передумови його об’єктивності та неупередженості є принциповим завданням при проведенні процедур банкрутства. Досвід функціонування в Україні інституту арбітражного керуючого засвідчив наявність теоретичних і практичних проблем, пов’язаних із забезпеченням незалежності арбітражного керуючого, які потребують наукової розробки та осмислення. Актуальність теми статті обумовлюється відсутністю комплексних досліджень принципу незалежності арбітражного керуючого, а також наявністю багатьох невирішених питань, що стосуються незалежності арбітражного управління у процедурах банкрутства. Метою статті є аналіз причин, що мають негативний вплив на практичну реалізацію принципу незалежності арбітражного керуючого при здійсненні повноважень розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора в процедурах банк рутства, а також викладення власного бачення шляхів підвищення рівня незалежності арбітражного керуючого. Розглянуто принцип незалежності арбітражного керуючого. Сформульовано поняття незалежності арбітражного керуючого, досліджено чинники, що забезпечують незалежність арбітражного управління. Запропоновано заходи, спрямовані на підвищення рівня самостійності та неупередженості арбітражного керуючого. Автор доходить висновку, що встановлений законодавством принцип незалежності арбітражного керуючого має декларативний характер. Для реального втілення в життя принципу незалежності арбітражного керуючого необхідні спільні зусилля держави та професійної спільноти арбітражних керуючих щодо побудови системи ефективно працюючих елементів організаційного, компетенційного, матеріального та особистісного характеру.
30
Загоруй, Л. М. "БАНКРУТСТВО ФІЗИЧНОЇ ОСОБИ - НЕ ПІДПРИЄМЦЯ". Науково-теоретичний журнал «Вісник Луганського державного університету внутрішніх справ імені Е.О. Дідоренка» 1, № 89 (6 березня 2020): 204–12. http://dx.doi.org/10.33766/2524-0323.89.204-212.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті досліджуються деякі проблемні питання, пов’язані із запровадження в на-ціональному законодавстві інституту банкрутства фізичної особи – не підприємця. Зо-крема, акцентована увага на доцільності розширення переліку осіб, за заявою яких може бути розпочата процедура банкрутства (як боржників, так і кредиторів), з урахуванням напрацьованої практики багатьох країн світу. Приділено увагу аналізу питання про не-сплату судового збору боржником. Такий підхід розглядається як недотримання балансу між приватними та публічними інтересами. Виокремлені інші спірні питання, які мо-жуть, на думку автора, завадити належній реалізації інституту банкрутства фізичної осо-би - не підприємця. На підставі проведеного дослідження сформульовані пропозиції що-до внесення змін до діючого законодавства. Автором зроблено висновок про практичне значення інституту банкрутства фізичної особи - не підприємця. Для кредитора це не тільки можливість позбутися «без-надійних» боржників, але й виправдана доцільність підвищених вимог щодо потен-ційних боржників. Для боржника ˗ також змога відновити статус повноцінного учасника цивільно-правових відносин та звільнитися від свавілля колекторських компаній. Для суспільства – збереження балансу інтересів кредитора та боржника.
31
Бірюков, О. М. "Транскордонні банкрутства: питання термінології". Бюлетень Міністерства юстиції України, № 2 (88) (2009): 89–94.
Знайти повний текст джерела
32
Бірюков, О. "ЮНСІТРАЛ і транскордонні банкрутства". Підприємництво, господарство і право, № 2 (2007): 50–53.
Знайти повний текст джерела
33
Глущенко, О. "Еволюція механізму неспрможності (банкрутства)". Вісник Львівського університету ім. Івана Франка. Серія економічна, Вип. 30 (2001): 374–83.
Знайти повний текст джерела
34
Глущенко, О. "Еволюція механізму неспрможності (банкрутства)". Вісник Львівського університету ім. Івана Франка. Серія економічна, Вип. 30 (2001): 374–83.
Знайти повний текст джерела
35
Андрущак, Є. М. "Діагностика банкрутства українських підприємств". Фінанси України, № 9 (2004): 118–24.
Знайти повний текст джерела
36
Рябцева, Я. Г. "Поняття та ознаки банкрутства". Вісник господарського судочинства, № 4 (2002): 213–18.
Знайти повний текст джерела
37
Андрущак, Є. М. "Діагностика банкрутства українських підприємств". Фінанси України, № 9 (2004): 118–24.
Знайти повний текст джерела
38
Kolotilova, T. "ДОЗВІЛЬНІ ПОСЛУГИ МІНІСТЕРСТВА ЮСТИЦІЇ УКРАЇНИ У СФЕРІ БАНКРУТСТВА: ПИТАННЯ СЬОГОДЕННЯ". Juridical science, № 6(108) (4 квітня 2020): 99–108. http://dx.doi.org/10.32844/2222-5374-2020-108-6-1.12.
Повний текст джерелаАнотація:
Актуальність статті полягає в тому, що Україна, визначивши для себе євро інтеграційний шлях проводить законодавчі реформи, котрі загалом стосуються державного апарату. Це вбачається по-перше в розбудові правової держави, де найголовнішою цінністю держави є права і свободи людини. На сьогодні проводяться зміни й в такому публічному органі як Міністерство юстиції України, де найголовнішим кроком є перехід від старої системи управління на служіння людині або можна назвати сервісний підхід. Для досягнення результатів цієї реформи необхідними є умови прозорості провадження діяльності та дотримання прав людини, що й підвищить авторитет громадян до даного органу державної влади. Дослідження присвячено з’ясуванню сутності дозвільних послуг Міністерства Юстиції України у сфері банкрутства. У дослідженні, проаналізовані наступні терміни, зокрема: «дозвільна система», «дозвільна діяльність». Визначено, що дозвільні послуги – це результат діяльності органів виконавчої влади, в межах їх компетенції, за заявою фізичної чи юридичної особи з приводу узаконення певного виду діяльності, об’єкта, предмета чи послуги, що породжує виникнення, зміну та припинення прав і обов’язків, які обов’язково мають юридичні наслідки, кінцевим результатом такої діяльності є отримання документа дозвільного характеру (ліцензії, дозволу, висновку, погодження) та внесення до державного реєстру, журналу, тощо. Визначено, що Міністерство юстиції України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику з питань банкрутства. Зазначені основні завдання Міністерства юстиції України з питань банкрутства. Визначено дозвільні послуги Міністерства юстиції України з питань банкрутства та надано процедуру їх надання. Зроблено висновок, що дозвільні послуги Міністерства юстиції України у сфері банкрутства становлять діяльність структурних підрозділів Міністерства юстиції України, що спрямована на реалізацію прав, свобод і законних інтересів фізичних і юридичних осіб у сфері господарської діяльності щодо процедури банкрутства, що здійснюється відповідно до процедури, що передбачена чинним законодавством, кінцевим результатом якої є видача правового документу дозвільного характеру щодо підтвердження статусу особи для здійснення певних юридичних обов’язків.
39
Ilienko, Andrii, та Ludmyla Runovska. "ЧИСЕЛЬНИЙ АЛГОРИТМ ДЛЯ ЗНАХОДЖЕННЯ ЙМОВІРНОСТІ ВИРОДЖЕННЯ В МОДЕЛІ КРАМЕРА-ЛУНДБЕРГА". TECHNICAL SCIENCES AND TECHNOLOG IES, № 3(13) (2018): 105–13. http://dx.doi.org/10.25140/2411-5363-2018-3(13)-105-113.
Повний текст джерелаАнотація:
Актуальність теми дослідження. Останнім часом стрімко зростає інтерес до комп’ютерних технологій прогнозування у страховій справі. Таке прогнозування може бути використано, зокрема, для визначення цінової політики страхових компаній. Постановка проблеми. Наразі виникає необхідність розробки простих та точних чисельних алгоритмів оцінювання ймовірності банкрутства, які можуть бути ефективно реалізовані комп’ютерними програмними засобами. Аналіз останніх досліджень і публікацій. На сьогодні накопичений великий інструментарій чисельних методів оцінювання різних характеристик процесу страхового ризику – ймовірностей банкрутства на скінченному та нескінченному часових горизонтах, математичного сподівання та дисперсії часу банкрутства тощо. Виділення недосліджених частин загальної проблеми. Наявні методи або є занадто складними в реалізації, або демонструють недостатню точність оцінювання. Постановка завдання. Розробка чисельного алгоритму, що уточнює класичну апроксимацію де Вілдера для оцінювання ймовірності банкрутства на нескінченному часовому горизонті у страховій моделі Крамера-Лундберга, а також дослідження точності роботи цього алгоритму на основі формули Беєкмана. Виклад основного матеріалу. У статті розроблено новий метод наближеного знаходження ймовірності виродження процесу страхового ризику Крамера-Лундберга на нескінченному часовому горизонті. Цей метод уточнює апроксимацію, запропоновану Ф. де Вілдером, шляхом заміни еталонного експоненціального розподілу страхових виплат на суміш двох експоненціальних. Комп’ютерне моделювання показує істотно вищу точність запропонованого алгоритму в порівнянні з підходом де Вілдера. Висновки відповідно до статті. Запропонований у роботі алгоритм дозволяє оцінювати ймовірність банкрутства страхової компанії в моделі Крамера-Лундберга. Метод заснований на заміні процесу страхового ризику іншим процесом ризику, для якого страхові виплати розподілені за законом, що є сумішшю двох експоненціальних розподілів. Перевагою розробленого методу є його істотно вища точність у порівнянні з апроксимацією де Вілдера. Особливостями методу є вища складність реалізації внаслідок необхідності наближеного розв’язання системи нелінійних рівнянь, а також те, що ця система має придатні розв’язки не для будь-якого розподілу страхових виплат.
40
Солом"янюк, П. Г. "Умови підвищення ефективності процедур банкрутства". Теоретичні та прикладні питання економіки, Вип. 3 (2003): 140–47.
Знайти повний текст джерела
41
Левшина, Яна. "Види відповідальності у процедурі банкрутства". Entrepreneurship, Economy and Law, № 2 (2020): 105–8. http://dx.doi.org/10.32849/2663-5313/2020.2.17.
Повний текст джерела
42
Бірюков, О. М. "Транскордонні банкрутства у діяльності УНІДРУА". Актуальні проблеми міжнародних відносин, Вип. 70, ч. 2 (2007): 180–85.
Знайти повний текст джерела
43
Бірюков, О. М. "Транскордонні банкрутства у діяльності УНІДРУА". Актуальні проблеми міжнародних відносин, Вип. 68, ч. 1 (2007): 180–86.
Знайти повний текст джерела
44
Рябцева, Я. Г. "Сторони у судових процедурах банкрутства". Юриспруденція: теорія і практика, № 9 (47) (2008): 44–49.
Знайти повний текст джерела
45
Стефанів, Т. В. "Суб"єкти у відносинах банкрутства". Юриспруденція: теорія і практика, № 1( 63) (2010): 40–45.
Знайти повний текст джерела
46
Солом"янюк, П. Г. "Умови підвищення ефективності процедур банкрутства". Теоретичні та прикладні питання економіки, Вип. 3 (2003): 140–47.
Знайти повний текст джерела
47
Ляпунова, Н. "Об"єктивна сторона фіктивного банкрутства". Юридична Україна, № 8 (2008): 83–90.
Знайти повний текст джерела
48
Птахів, Семен. "За крок від гучного банкрутства?" Украинский туризм, № 4, липень - серпень (2013): 78–82.
Знайти повний текст джерела
49
Бурбика, М. "Прокурорський нагляд у сфері банкрутства". Вісник прокуратури, № 8 (2008): 36–41.
Знайти повний текст джерела
50
Рябцева, Я. Г. "Основні учасники судових процедур банкрутства". Вісник господарського судочинства, № 6 (2010): 76–81.
Знайти повний текст джерела