Статті в журналах з теми "Базисні елементи"

Точковий поліном – це ціла раціональна функція у параметричній формі, що складається із суми добутків, у яких першими множниками кожного з доданків є базисна точка вихідної дискретно поданої лінії (ДПЛ), а другим – алгебраїчний множник, що являє собою цілий раціональний вираз, який подається у вигляді добутку різниць між параметрами відповідних вузлових точок і поточним параметром – аргументом t для проміжної точки. Точкові поліноми покладено в основу композиційної геометрії та композиційного методу геометричного моделювання. Композиційна геометрія – це геометрія, у якій кожна вихідна геометрична фігура (ГФ) розділяється на геометричну та параметричну складові і розв’язок будь-якої задачі відбувається відносно усіх базисних точок цієї ГФ,безвідносно до системи координат, в якій ці базисні точки визначені. Процес розділення ГФ на геометричну та параметричну складові названо нами – уніфікацією вихідної ГФ. Геометрична складова описується за допомоги композиційної матриці точкової – АТ, а параметрична – за допомоги композиційної матриці параметричної – АП. Складові точкового поліному – доданки, являють собою добутки відповідних елементів композиційних матриць – точкової АТ = ((Аij)) та параметричної АП = ((аij)). Композиційні матриці точкові описують геометричні композиції точок для визначеної їх кількості. При цьому, геть не існую ніяких обмежень щодо координат, які ці точки визначають. Тобто, зміна або заміна будь-якої з точок геометричної композиції або, навіть, усієї композиції точок, в цілому, призведе тільки до зміни елементів композиційної матриці (КМ) точкової, і ніяк не потягне за собою зміни подальшого розв’язку. При цьому, зовсім не відбудеться змін у КМ параметричній, яка визначає взаємне розташування між елементами композиції точок, які утворюють ГФ. Окрім випадків, коли нововведені точки змінили своє розташування уздовж напрямку, у якому здійснювалася параметризація елементів вихідної ГФ. І, навіть, у цьому випадку, зміні підлягають тільки окремі елементи КМ параметричної, а подальший алгоритм розв’язку геть не стануть змін. Під композицією, взагалі, необхідно розуміти дискретний набір взаємопов’язаних елементів (часток, об’єктів, факторів, точок тощо), з яких складають цілісний об’єкт, що сприймається як ціле, має певну внутрішню єдність, при цьому, зміна або заміна будь-якого з цих елементів, у цілому, не тягне за собою ніяких змін для решти інших елементів наявної геометричної композиції. Геометрична композиція – це композиція, елементами якої є непуста скінчена множина точок, частина з яких може утворювати певну підмножину, і, при цьому, для кожного елементу цієї множини встановлено його власні розміри та розміри, що визначають їх взаємне розташування

У роботі вводиться поняття базисної еквівалентності, будується фактор-решітка класу алгебр M2 , встановлюється розташування вершин у фактор-решітці по базисній еквівалетності класу M2. Будуються сигнатурні графи суміжних класів алгебри M2. Досліджується 265 елементна базисна решітка фактор класу M12 /σ. Доводиться теорема про потужність класу М2 /σ.

В даній статті для комплексної алгебри Лі sl3 запропонована явна формула знаходження кратності ваги незвідного зображення Γλ, яке визначається старшою вагою λ = (a,b). Множина всіх ваг Λ такого зображення утворює групове кільце Z[Λ] з мультиплікативним базисом e(μ),μ ∈ Λ. Характер зображення Char Γλ є елементом Z[Λ], коефіцієнти якого і є шуканими кратностями. Головна ідея обчислень полягає у специфікації базису e(μ) = xμ1yμ2 групового кільця Z[Λ]. Це дало можливість представити характер Char Γλ незвідного Γλ зображення як многочлен Шура $s_{a,b}\left(x,\dfrac{y}{x}, \dfrac{1}{y} \right)$ від двох змінних $x,y$ . Як наслідок ми виразити коефіцієнти цього многочлена через прості функції, які легко обчислюються за лінійний час. Ключову роль в обчисленні зіграли знайдені явно коефіцієнти розкладу ряду$$\Delta=\dfrac{1}{\left( {y}^{2}-x \right) \left(1- yx \right) \left( y-{x}^{2} \right)},$$ в термінах функції $$c(n,k)= \left \{\begin{array}{l}\min(n{-}k+2,k) , 1 \leq k \leq n+1, \\\\0, \text{ {\rm в іншому випадку.} }\end{array}\right.$$

Стаття присвячена дослідженню цивільно-правової відповідальності як одного з наслідків порушення зобов'язання, структурних елементів цивільно-правової відповідальності, її ролі в механізмі забезпечення належного виконання зобов'язань і захисту цивільних прав та інтересів у сучасному цивільному праві України. Залежно від виду порушення зобов'язання відповідальність можна поділити на відповідальність за невиконання й відповідальність за неналежне виконання зобов'язань. Мета статті - визначити особливості системи цивільно-правової відповідальності за порушення зобов'язання, класифікувати її підстави, розробити пропозиції з удосконалення законодавства, яке регламентує зазначений вид відповідальності. Цивільно-правова відповідальність - це правова конструкція, що є базисом режиму законності й правопорядку, забезпечує ефективне виконання особою своїх зобов'язань. Соціальна сутність відповідальності виявляється в розумінні, усвідомленні та розмежуванні наслідків діяльності за критеріями її правомірності й доцільності, можливості осуду або заохочення. Складність юридичної природи цивільно-правової відповідальності за порушення зобов'язання зумовила множинність підходів до її розуміння й інтерпретації у вітчизняній науці цивільного права:а) як заходу державного примусу; б) як санкції за неправомірну поведінку; в) як обов'язку правопорушника відшкодувати завдані збитки і сплатити неустойку; г) як захід покарання за вчинене правопорушення. Констатовано, що існує низка критеріїв класифікації цивільно-правової відповідальності за порушення зобов'язання. Відзначено, що юридичною підставою настання цивільно-правової відповідальності за договором є склад цивільного правопорушення, який утворюють правопорушення, заподіяння шкоди, при-чинно-наслідковий зв'язок між ними й вина. З'ясовано структурні елементи цивільно-правової відповідальності, її роль у механізмі забезпечення належного виконання зобов'язань і захисту цивільних прав та інтересів у сучасному цивільному праві України. Окреслено, що до основних елементів систем юридичної відповідальності загалом і цивільно-правової відповідальності за порушення зобов'язань зокрема належать мета, умови, функції, форми та підстави відповідальності.

Мета роботи полягає в тому, щоб на основі аналізу різноманітних тематичних джерел розглянути ресурс нагород у системному аспекті для ефективного використання нагороди під час розроблення положень нового нагородного законодавства України. Об'єкт дослідження формують суспільні відносини, пов'язані з використанням ресурсу нагород. Предмет дослідження - теорети-ко-методологічні засади системного аналізу державних нагород, передбачених у законодавстві України. Методи дослідження - сукупність загальнонаукових і спеціальних методів наукового пізнання, зокрема діалектичного, системно-структурного, логіко-юридичного, порівняльно-правового, прогнозування, моделювання. Для з'ясування реального ресурсу нагороди, її унікальності й багатоманіття важливим є системний аналіз її різновидів. При цьому систему нагород варто розглядати в розумінні поєднання її елементів, зв'язків між ними, а також наявності тих унікальних ознак, які в сукупності й формують систему. Доцільним є погляд на передбачені в чинному законодавстві України державні нагороди як певне поєднання кількох підсистем (ордени, медалі, почесні звання тощо), які не тільки об'єднуються в межах саме цих підсистем, а й перебувають у зовнішніх зв'язках з іншими підсистемами, формуючи тим саме системну нагородну єдність України. У системі нагород, передбачених у законодавстві України, варто виокремлювати: а) елементи, якими є безпосередньо самі державні нагороди, що, у свою чергу, об'єднуються в підсистеми, б) зв'язки між елементами при цьому з розподілом їх на внутрішні (у межах самих підсистем) і зовнішні (між підсистемами), які й дають змогу зберігати певну єдність під-системну та єдність системи нагород загалом; в) ознаки системності (історичну зумовленість, динамізм, мобільність, структурованість тощо). Саме такий («широкий») доктринальний погляд на систему нагород, передбачених у законодавстві України, дає змогу вести мову про унікальність нагородного феномена, який охоплює, залежно від безпосередніх підстав, різні види заслуг осіб (колективів) осіб перед державою, українським народом. Системний погляд на нагороду дає змогу з'ясувати історичну зумовленість її зовнішніх форм існування, її назви, її розподіл на види, а також її адап-тивність до «зовнішніх» факторів впливу, що й свідчить про мобільність, динамізм, певну стабільність, структурованість тощо, а отже, і перспективність подальшого існування в умовах реформування нагородної справи загалом в Україні. Саме такий підхід варто покласти в основу формування наукового базису для підготовки новітнього вітчизняного нагородного законодавства.

У статті автором здійснено спробу класифікації судової доктрини в доктрині податкового права. Критеріями, що взяті за основу цієї класифікації, є: суб'єкт творення, орієнтаційно-цільове призначення, процес формування, елементи правового механізму податку. Мобільність і зміна податкового законодавства впливають на судову практику, а отже, і на судову доктрину в доктрині податкового права, тому це може сприяти доповненню критеріїв класифікації. Акцентовано увагу на деяких проблемних питаннях у межах деліктних податкових відносин, що є нині в практиці. Зокрема, в контексті критерію класифікації, що стосується процесу формування судової доктрини в доктрині податного права розглянуто тенденцію до перетягування юрисдикцій, коли податкові спори вирішуються господарськими судами. Тобто реалізацію господарської компетенції плутають із реалізацією владних управлінських функцій. Визначено, що концептуальне значення у формуванні податково-правової доктрини, що склалася в судовій практиці, мають судді Великої Палати Верховного Суду, Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду (незалежно від того, яким складом Верховного Суду рішення ухвалені, вони мають однакову юридичну силу) та Конституційного Суду України. Саме правові позиції, в яких здійснено об'єктивізацію волі суддів названих судів, являють собою підґрунтя (базис) для виникнення і формування судової доктрини в доктрині податкового права. Досліджувана судова доктрина відіграє не останню роль в удосконаленні податкового законодавства, бо її застосування і використання дають змогу заповнювати прогалини в чинному податковому законодавстві шляхом застосування аналогії закону або аналогії права, усувати суперечності між правовими нормами, здійснювати тлумачення податкових норм та сформувати єдині (концептуальні) підходи до розгляду податкових спорів, що забезпечує сталість та єдність судової практики в податковому праві. Зазначається, що анатомія податку складається з обов'язкових і факультативних елементів. Обов'язкові елементи характеризуються імперативністю, бо за відсутності хоча б одного із них податок буде вважатися не встановленим. Наукова новизна статті полягає в тому, що вперше успішно згруповано види судової доктрини в доктрині податкового права в найбільш загальні категорії за класифікаційними ознаками. Запропонована класифікація дасть поштовх подальшому науковому обговоренню цього питання і пропонуванню нових критеріїв класифікації.

Становлення економіки нового типу, базисом якої є знання, зумовлює посилення людського капіталу в забезпечення конкурентоспроможності промислових підприємств. Новий підхід до методів управління, серед яких розвиток компетенцій персоналу розглядається як пріоритетний напрям у вдосконаленні системи управління інтелектуальною власністю людськими ресурсами.У статті розглянуто доцільність використання компетентнісно-орієнтованого підходу до управління персоналом промислового підприємства; розглянуто теоретичні підходи до трактування поняття компетенція і компетентність і проведено семантичний аналіз цих понять; обґрунтовано роль і місце компетентнісно-орієнтованого підходу до управління персоналом; визначено складові елементи концепції компетентнісного підходу в управлінні персоналом промислового підприємства; досліджено сучасні тенденції використання компетентнісного підходу в управлінні людськими ресурсами промислового підприємства.

Стаття спрямована на дослідження питань щодо землі як ключового елементу ресурсного потенціалу сільськогосподарських підприємств територіальних громад Івано-Франківської області. Метою статті є дослідження ресурсного потенціалу сільськогосподарських підприємств, а саме землі як його ключового елементу, зокрема у територіальних громадах Івано-Франківської області. Для досягнення поставленої мети в статті використовувались такі методи дослідження: діалектичний метод пізнання – при дослідженні наукових джерел щодо тлумачення сутності поняття “ресурсний потенціал”, графічний – для відображення структурної моделі ресурсного потенціалу сільськогосподарських підприємств, групування та аналіз при дослідженні особливостей формування сільськогосподарських підприємств територіальних громад, абстрактно-логічний – для узагальнення теоретичних положень, формування висновків та пропозицій. У статті досліджено різні підходи науковців, щодо тлумачення категорії “ресурсний потенціал”, обґрунтовано структуру ресурсного потенціалу сільськогосподарського підприємства, досліджено специфіку наявності сільськогосподарських підприємств у територіальних громадах Івано-Франківської області, у залежності від наявності необхідних елементів ресурсного потенціалу для виробничих можливостей цих підприємств; встановлено, що в сучасних умовах господарювання, саме земельні ресурси можуть стати вагомим ресурсом розвитку громади, використання яких дасть змогу, з одного боку, забезпечити зростання надходжень до місцевого бюджету у вигляді плати за землю та сплати податків підприємствами, а з іншого боку, розширити інфраструктурний базис та розробити механізми управління у сфері земельних відносин. Наукова новизна проведеного дослідження полягає у групуванні та аналізі сільськогосподарських підприємств та площі земельних угідь у їх використанні, відповідно до їхнього розташування, приналежності та кількості, щодо відповідної територіальної громади Івано-Франківської області, а також у графічному відображенні площі земельних угідь сільськогосподарських підприємств у структурі площі районів. Результати, які отримані в процесі дослідження, можуть бути використані сільськогосподарськими підприємствами та територіальним громадами для розвитку їхньої спільної роботи щодо вдосконалення ресурсного потенціалу та земельних відносин.

У статті аналізуються передумови та актуальність виникнення освітнього аудиту в Україні. Відзначається обмеженість одержуваної інформації при використанні стандартів якості як єдиної основи аудиту. Внаслідок чого акцентується необхідність удосконалення механізму освітнього аудиту шляхом розширення його методичного базису соціологічним інструментарієм. Наводяться результати емпіричного дослідження якості освітніх послуг у ВНЗ України, На підставі отриманих результатів соціологічного дослідження доводиться доцільність використання соціологічних методик у рамках проведення освітнього аудиту ВНЗ. Акцентується увага на тому, що застосування міжнародних та національних стандартів якості для оцінки та співставлення документації і процесів функціонування організації є невід’ємною складовою аудиту. Однак соціологічні дослідження, як доведено у статті, дозволяють отримати показники, що не входять до стандартів, але постають дуже важливими для отримання комплексної інформації щодо оцінки ефективності функціонування ВНЗ. Таким чином, в рамках роботи, на емпіричному та теоретичному рівнях актуалізована соціологічна складова освітнього аудиту ВНЗ, яка дозволяє суттєво розширити обсяг і якість отриманої інформації, що, у свою чергу, позитивно впливає на ефективність коригувальних дій на основі аудиту.

Анотація. Мета дослідження ‒ розглянути окремі важливі пропедевтичні аспекти тлумачення вісниківської культурно-націоналістичної концепції, звертаючись до досвіду основоположника вісниківської традиції – відомого філософа, публіциста, редактора Дмитра Донцова. Методологія дослідження.З огляду на мету і завдання дослідження, методологічна база виразно інтердисциплінарна. У роботі використовується гносеологічний потенціал націософії як філософії національного буття, націології як теорії нації, герменевтики як теорії та практики інтерпретації та постколоніалізму як інтерпретації культурних явищ з позиції анти- і постімперської свідомості. Наукова новизна полягає в тому, що на основі націософсько-геременевтичного узагальнення та робочого дефініціювання поняття культурного націоналізму запропоновано пропедевтичне окреслення цього феномена в дискурсі основоположника вісниківської традиції Дмитра Донцова. Висновки. У студії висвітлено поняття культурного націоналізму взагалі та окреслено найважливіші елементи концепції культурного націоналізму в межах ідеології вольового націоналізму Д.Донцова. Йшлося про культурні виміри понять націоналізму та національної ідеї, національної ідентичності та національного імперативу. Докладнішого висвітлення потребують також інші елементи концепції мислителя: естетики, традиції, історіософії, національного способу інтерпретації, релігії, системи вартостей, національної Церкви, релігійності націоналізму, цивілізаційного вибору українства, національного ідеалу та ін. Донцовська концепція має виняткове історико-генетичне значення, оскільки визначальним чином вплинула на постання ідейного базису таких унікальних культурно-історичних феноменів в межах доби між світовими війнами, як вісниківство та організований націоналізм.

З найбільш загальних позицій розглянуто питання представлення комплексних чисел, кватер ніонів, квадріплексних (бікомплексних) чисел і бікватерніонів комплексними матрицями другого порядку. Для побудови матричних базисів зображень, що розглядаються, з множини зазначених матриць виділено підмножину елементів, квадрат яких дорівнює від’ємній матричній одиниці. Показано, що внутрішня структура вироджених уявних матричних одиниць дозволяє конструювати числові системи, не вдаючись до аксіоматичного визначення алгебраїчної операції множення. Сформульовано ряд тверджень, які дають змогу спростити вирішення порушених у статті питань. Бібліогр.: 14 найм.

Проаналізовано наукові підходи до теоретико-практичного освоєння дійсності з урахуванням основних загальнонаукових методів, що застосовуються в економічних дослідженнях. Представлено умовну схему ітераційного процесу дослідження складної системи. З’ясовано термінологічний апарат синергетики. Розкрито зміст синергетичного підходу. Представлено в графічному вигляді еволюційний рух дисипативної системи. Охарактеризовано процеси коеволюції елементів відритої системи. Надано характеристику сучасних банківських систем та діяльності транснаціональних банків із позицій синергетично-сітьового підходу. На цій підставі ідентифіковано методологічні домінанти дослідження глобальної експансії транснаціонального банківського капіталу.

Розвиток обчислювальної техніки супроводжується створенням нових і вдосконаленням наявних способів і засобів спілкування «людина – машина», а саме мов програмування (МП). Під мовами програмування розуміють правила подання даних і запису алгоритмів їх оброблення, які автоматично виконуються «машиною». У більш абстрактному вигляді мови програмування є засобом створення програмних моделей об’єктів і явищ зовнішнього світу. Мова програмування є кодом, який потребує інтенсивного осмислення та формалізації. Розуміння такої мови передбачає знання та переосмислення вже наявної інформації в тій чи іншій галузі. Здебільшого, будучи прописаними кодами за допомогою засобів англійської мови, інтерфейси мов програмування дозволяють проєктувати програмні продукти для всього світу. Саме мова програмування та спеціальні коди потребують удосконалення з погляду лінгвістики. Однак вербальне оформлення кодів відбувається за допомогою засобів англійської мови, але їхній лінгвальний базис зазвичай залишається поза увагою. Управління програмами також потребує простішого інтерфейсу. Лінгвістам варто звернути увагу на вербалізацію коду програми засобами англійської мови, її опису для скорішого інтегрування у глобальний дигітальний соціопростір. Мова програмування є кодом, який потребує інтенсивного осмислення та формалізації з погляду інформатики та лінгвістики. Спираючись на знання про інтелектуальні фонди, методи, культуру й універсальність англійської мови, на якій будується мова програмування, інтерфейси комп’ютерних програм дозволяють проєктувати програмні продукти для всього світу. Мова програмування як інтегративний елемент лінгвосеміотичного базису англійськомовного дигітального дискурсу потребує динамічного та мультимодального аналізу. Концептосфера й система знаків англійськомовного дигітального дискурсу (АДД) актуалізує смисловий зміст, закладений у комунікації «людина – машина» у вербальній і невербальній формах. Дотепер створені десятки різних мов програмування, від найпримітивніших до близьких до природної мови людини. Мови програмування є інструментом програміста для створення програм, однак людині зручніше описувати модельований об’єкт у термінах предметної області засобами природної англійської мови, виводити вербальний код мови програмування на перше місце.

У публікації розглянуто історичні передумови появи категорії «відкрита освіта», проаналізовано наукові публікації вітчизняних і зарубіжних дослідників, здійснено узагальнення наукової літератури для порівняння позиції вчених, щодо змісту поняття «відкрита освіта», досліджено ґенезу використання даного поняття, окреслено основні проблеми розвитку системи відкритої освіти, обґрунтовано доцільність використання у навчально-виховному процесі технологій відкритої освіти, розглянуто перспективні для України напрями впровадження елементів відкритої освіти. Визначено, що відкрита освіта є невід’ємною складовою інформатизації суспільства, відображає загальну тенденцію послідовного переходу освітніх процесів з одного стану в інший, формування визначального інформаційного і комунікаційного базису розвитку освіти.

У дослідженні бізнес-освіти з позицій філософії освіти необхідно перейти від визначення загальних філософських ціннісно-світоглядних засад та основних принципів методології філософії освіти до тих конкретних філософських методів, які сприятимуть розкриттю сутності бізнес-освіти. Підбір таких методів має відповідати двом критеріям: ціннісному та функціональному, тобто ціннісним і функціональним запитам самої бізнесосвіти. На цьому методологічному базисі слід застосовувати низку методів, які постають як допоміжні методологічні засоби, своєрідна надбудова, – теорію практик, педагогічну аксіологію, елементи філософії досвіду, філософської герменевтики, філософії діалогу, комунікативної філософії та прикладної етики. Одним із ключових питань, які конкретизують предмет дослідження бізнес-освіти, має бути при цьому з’ясування ціннісно-мотиваційної, інструментально-організаційної та комунікативної основи забезпечення індивідуальної освітньої програми кожного студента, який отримує бізнес-освіту. Саме бізнес-освіта потребує індивідуального підходу до кожного студента, вираховування усієї його мотиваційної структури, яка може бути задіяна у навчальний процес, усіх тих персонально набутих функціональних компетентностей та пов’язаних з ними особистісних ціннісних настанов, які вже наявні у студента, – їх не треба формувати, варто лише максимально врахувати і задіяти в навчання. Більше того, саме у бізнес-освіті, як ні у якій іншій, максимально вирівнюються не лише вузька компетентність викладача і студента (кожного у своєму неповторному досвіді ведення бізнесу), але й відповідно – шанси набути освіту завдяки взаємно вигідній організації бізнес-освіти.

Сучасні трансформації змісту економічних відносин та форм їх організації на логістичних засадах визначають необхідність трансформації й діяльності органів влади з метою забезпечення адекватності здійснюваних регулювальних заходів. Це особливо актуально з точки зору збалансування цілей функціонування регіону в умовах сталого розвитку та логістичних структур, що функціонують у регіональному просторі. Імплементація методології логістики в управлінні регіональним розвитком реалізується через формування, абстрактне моделювання, аналіз функціонування регіональної логістичної системи. Дана стаття ставить за мету визначити сутність, елементний склад та структуру, цілі та функції різних учасників регіонального простору при формуванні та управлінні регіональною логістичною системою (РЛС) в умовах сталого розвитку. У процесі дослідження уточнено зміст взаємозв’язку елементів РЛС, що має двоїстий характер: вони взаємопов’язані у процесі використання регіональних ресурсів та їх перетворення та трансформації у потоці вартості, що здійснюється з метою підвищення рівня добробуту населення. Характер розвитку такої системи та її підпорядкування цілям системи вищого порядку – регіональної соціо-еколого-економічної системи – відбувається у відповідності до умов розвитку останньої. Функціональна роль органів влади щодо управління РЛС полягає саме у визначенні та регулюванні умов для бажаного розвитку РЛС через інформаційні зв’язки з економічними агентами. Через розкриття природи потоків регіонального простору виділені рівні регіональної логістичної системи як управлінського механізму, цілі та завдання, що перед нею ставляться: просторово-часова та вартісна оптимізація ресурсопотоку (операцій щодо нього); матеріалопотоку (операцій щодо нього); потоку вартості. Останнє формує предмет логістичного аналізу органів влади та повинно здійснюватися з точки зору соціального благополуччя (належний рівень життя за збереження якісних параметрів навколишнього природного середовища), формуючи тим самим базис для прийняття управлінських рішень та формування політики відповідно до принципів сталого розвитку.

У статті розглянуто розв’язання прямокутних трикутників у судноводінні. Для експлуатації морських суден потрібні висококваліфіковані фахівці-професіонали, здатні керувати судном в різноманітних ситуаціях. Частина ситуацій стандартна, їх штурман повинен аналізувати досить швидко і також швидко приймати рішення. Значне ж число ситуацій носить нестандартний характер, і саме в них першорядне значення набувають теоретична і практична підготовка судноводія, його загальний рівень розвитку і професійна культура. Така підготовка немислима без знань теорії судноводіння, традиційно спирається на велику математичну базу. Майбутньому судноводію необхідні перш за все знання тих розділів математики, які мають безпосередньо відносяться до навігації, дозволяють розглядати прикладні теоретичні завдання. Наприклад, такі розділи математики, як сферична тригонометрія, математична статистика і елементи теорії наближення функцій, утворюють єдиний теоретичний базис визначення координат місця судна з оцінкою його точності. Різноманітність математичних прийомів при розв’язуванні навігаційних завдань і методів їх вирішення, вимагає наповнення загальної математичної підготовки прикладним змістом. Для розв’язування задач в судноводінні морякам корисно звертатися до основам математики. Судноводії повинні вміти розв’язувати прямокутні трикутники, знаходити всі сторони та кути трикутника.

У пропонованій статті висвітленні тенденції становлення та розвитку організаційної культури керівних кадрів системи освіти. Розкриті концептуальні погляди на зміст організаційної культури керівників загальноосвітніх навчальних закладів. Обґрунтована потреба використання керівниками в практиці управління навчальним закладом елементів організаційної культури та відсутністю розроблених алгоритмів її розвитку як складової управління розвитком професійної компетентності педагогів. Позиціонується прагнення до адекватного розв’язання актуальних управлінських проблем та пошуку нових шляхів їх вирішення, дотримання норм соціально відповідальної поведінки керівників навчальних закладів, розвитку організаційної культури як детермінуючого фактора її ефективності, – усе це забезпечує сутність теоретико-методологічних засад результативного виконання професійно-управлінської діяльності, формування позитивного образу управлінця нового типу.

Цілями статті є дослідження теоретичних інтерпретацій концепту «соціальна безпека» в українському науковому дискурсі, підходів до розуміння його сутності, аналіз ґенези його становлення, що дасть змогу розвинути понятійно-категоріальний апарат дослідження, надати авторське обґрунтування його сутності, враховуючи наявне теоретичне підґрунтя, а також розвинути теоретичний базис дослідження соціальної безпеки та дефініцій, що визначають її сутність. Дослідження пропонує як систематичний огляд літератури щодо концепцій соціальної безпеки, так і емпіричний аналіз. Дані емпіричного дослідження були проаналізовані за допомогою контент-аналізу, аналізу та синтезу, індукції та дедукції тощо. Об’єднані висновки огляду літератури та емпіричного дослідження зумовили обґрунтування концепції соціальної безпеки, яка свідчить про багатовимірний склад понять і тісно пов’язаний характер понятійно-категорійного апарату системи соціальної безпеки. Здійснено огляд наявних визначень соціальної безпеки та їх застосування в науковому дискурсі, з’ясовано базові структурні елементи системи соціальної безпеки. Теоретичний внесок статті полягає в її підході до концептуалізації та узгодження взаємопов’язаної та багатовимірної природи концепцій соціальної безпеки для подальшого розвитку та розширення концептуальних підходів. Досліджено, що концепція соціальної безпеки стосується таких питань, як ідентичність, соціальна узгодженість, включення, виключення та дилема безпеки. Виокремлено два напрями досліджень концепту «соціальна безпека»: перший вивчає суб’єктивну конструкцію та захист ідентичності, другий розвивається відповідно до об’єктивістських онтологій, зосереджених на неминучих загрозах ззовні та важливості захисту соціальних систем, що підтримують життєдіяльність. Методологічний внесок – це чіткий і систематичний дизайн якісного дослідження, щоб сприяти прозорості, структурі та уявленню про майбутні дослідження концепцій безпеки. Хоча висновки статті в певних аспектах збігаються з більшою частиною джерел, що існують, у ній пропонуються нові ідеї та виміри для цих концепцій та подальших досліджень. За результатами дослідження варіантів дефініцій можна стверджувати, що концепт «соціальна безпека» є комплексним, містить економічні, політичні, соціальні, гуманітарні та ціннісні аспекти, відображає все те, що впливає на життєдіяльність, зокрема на середовище існування людини, на якість життя людей, робить суспільство стійким, здатним до розвитку.На підставі аналізу визначень, запропонованих провідними науковцями, удосконалено, сформовано та надано авторське визначення концепту «соціальна безпека», що, на відміну від наявних, розглядається як цілісна система взаємопов’язаних елементів, побудована на взаєминах соціальної системи і середовища з метою запобігання негативним впливам соціальних ризиків та зниження рівня небезпек, а також убезпечення від загроз соціального характеру людини, держави, суспільства, їх соціальних інтересів, цінностей і потреб.

Розглянуто можливості використання едукативних смартфон-застосунків для опрацювання психотравматичного досвіду населення, отриманого внаслідок подій АТО та ООС в Україні. Підкреслюється, що мобільні застосунки є економним та швидким способом належного психологічного інформування. Виокремлено типові функції застосунків, прийнятних для едукативного опрацювання психотравматичного досвіду: (1) інформувальна (текстова, ілюстративна чи аудіо-відео інформація про посттравматичні стани та центри очної допомоги); (2) діагностична (інструменти для самооцінювання симптомів); (3) моніторингова («щоденпсихоедукаціяники» і статистичні сервіси для відстежування змін у станах); (4) супровідна (вправи та ігри для відпрацювання конструктивних навичок); (5) нагадувальна (повторення бажаних видів активності); (6) комунікативна («чати», відео- чи аудіозв’язок). Наведено приклади та описано контент електронних сервісів, які мають відповідні функції, зокрема «PFA Mobile Ukraine», «Мобільна психологічна допомога», «Соціально-психологічна підтримка адаптації ветеранів», «PTSD Coach», «Daylio», «Woebot» тощо. Запропоновано стратегію інкорпорації психоедукативних застосунків до традиційної соціально-психологічної роботи з психотравмою: структуризація інформації (просвітницький етап), автоматизація оцінювання симптомів (діагностичний етап), урізноманітнення інструментів комунікування та моніторингу змін (базисний етап), часткове заміщення процедур супроводу (підтримувальний етап). Елементи стратегії представлено як внутрішньо пов’язані один з одним та послідовні із повторенням циклу за потреби. Визначено умови забезпечення ефективності використання психоедукативних застосунків при подоланні наслідків психотравматизації: (1) етичні гарантії щодо нерозголошення персональної інформації; (2) наявність надійної теоретичної бази та емпіричної перевірки; (3) простий та інтуїтивний інтерфейс; (4) гейміфікація контенту.

У статті розглядається вплив вивчення трьох хімічних дисциплін, які починають студенти медичних факультетів вивчати на перших двох курсах, на формування професійних навичок лікарів. Хімічні дисципліни мають особливе значення для формування майбутнього фахівця з одного боку, вони є базою для формування і розвитку особистості студентів, а з іншого є науковим фундаментом набуття професійно значущих знань, а також базисом для вивчення фахових дисциплін. Розглядаються навчальні програми з хімічних дисциплін на засадах компетентнісного підходу. Результати навчання хімічних дисциплін сформульовані в термінах компетентностей: інтегральної, загальної та спеціальної. Інтегральна компетентність визначається здатністю розв’язувати типові та складні спеціалізовані задачі та практичні проблеми у професійній діяльності. Це також набуття знань, умінь, навичок, які напрацьовуються у процесі вивчення кожної конкретної хімічної навчальної дисципліни. До загальних компетентностей відносять такі, що мають загальний характер і можуть бути сформовані в процесі вивчення кожної з навчальних дисциплін та застосовані в інших сферах для вирішення ситуаційних завдань. Наведено вплив вивчення хімічних дисциплін на виникнення та сформованість фахових компетентностей з кожної окремої хімічної дисципліни. Не менш важливим у формуванні змісту хімічних дисциплін, окрім структурування навчального матеріалу на основі інтеграції знань, є локальне модульне структурування інформаційних блоків навчальної дисципліни на засадах компетентнісного підходу. Усі складові компетентності, що формуються засобами хімічних дисциплін, розглядаються як елементи цілісної системи, де системотвірним чинником є їх орієнтованість на майбутній фах.

Електротравми на виробництві відрізняються високою летальністю, що потребує ретельного виконання правил і норм електробезпеки, застосування захисних засобів. Будь-яке металургійне підприємство має розгалужені електричні мережі та значну кількість електроспоживачів. Окрім того сюди додаються несприятливі умови праці і наявність факторів підвищеної та особливої небезпеки ураження струмом. Все перелічене пред’являє підвищені вимоги до електробезпеки. Велике значення для профілактики електротравматизму має вивчення статистичних даних, виявлення безпосередніх причин ураження струмом і низки подій, що найчастіше ведуть до нещасного випадку. Одним з методів оцінювання ризику є метод побудови дерева відмов. Дерево відмов являє собою графічну модель різних паралельних і послідовних сполучень відмов, що призводять до реалізації заздалегідь визначеної небажаної події. Відмовами – базисними подіями можуть бути події, пов’язані з виходом з ладу елементів системи, помилками персоналу, неготовністю обладнання. Було побудовано дерево відмов, де верхньою, небажаною подією є поразка людини електричним струмом на виробництві протягом року. За базисні події були прийняті різні неполадки обладнання, відсутність або несправність засобів захисту, порушення правил безпеки персоналом тощо. На основі побудованого дерева відмов виконано розрахунок ймовірності ураження струмом, визначені найнебезпечніші низки подій, що ведуть до нещасного випадку. Аналіз результатів розрахунків показав, що для зниження небезпеки поразки струмом потрібно, в першу чергу, унеможливити помилкове подання напруги, або звести цю можливість до мінімуму. Як технічний захід слід запропонувати блокування апаратів вмикання струму під час виконання ремонтних робіт. Важливо забезпечити надійність спрацьовування захисного заземлення чи занулення. Практика показує, що надійність захисту від ураження струмом значно підвищується, якщо паралельно до заземлення (занулення) підключають устрій захисного відключення.

Педагогічна взаємодія в освітніх установах, здійснюючись у суб'єкт-суб'єктній парадигмі, ґрунту- ється на загальному психологічному конструкті – копінг-поведінці, висхідному до процесів становлення комуні- кативної суб'єктності індивіда, до складу якої входять явища соціальної перцепції, інформаційної та особистісної самопрезентації з елементами психологічного захисту. Будучи основним соціальним засобом формування осо- бистості, педагогічна взаємодія за вмілого поводження сприяє виробленню конструктивних копінг-стратегій за рахунок засвоєння патернів толерантної поведінки в системі «учень/учні – вчитель/вчителі» і не конструктивних унаслідок реакції на пряму або приховану інтолерантну поведінку з боку наставників. Доведено значимість упев- неності в собі для вироблення адекватної копінгової поведінки, яка є наслідком становлення суб'єктності індивіда в результаті подолання перешкод і бар'єрів у різних комунікативних і діяльнісних ситуаціях. Аргументовано, що процес становлення копінг-поведінки може бути змодельований шляхом звернення до психодіагностичних методик, параметри яких указують на її окремі складові частини. Методологічною основою такого моделювання є уявлення про її структуру як функціональну єдність носія поведінкової дії (особистість), індивідуальних варіан- тів уже сформованого копінгу, спрямованих на подолання актуальних перешкод та бар’єрів у провідній та допо- міжній діяльності.

У статті розглянуто поняття «підвідомчість», «підсудність», «компетенція» та «юрисдикція» та проаналізо­вано їх співвідношення у гоcподaрcькому процесі, адже досить часто ці поняття вважають рівноправними, що є не зовсім вірно. Доведено актуальність, новизну наукового дослідження та досягнуто його соціальну значу­щість. Узагальнено підходи до квaлiфiкaцiї видів підсудності, які існують у гоcподaрcькому процес. Також було доціджено тa проaнaлiзовaно деякі проблеми визначення підсудності в гоcподaрcькому cудочинcтвi тa їх вплив нa подaльший розгляд cпрaви. Адже під час розуміння та практичного застосування правил юрисдикції слід ще раз підкреслити, що господарські суди - це суди спеціальної компетенції. Господарські суди, як і Конституційний Суд України, має право розглядати тільки ті справи, які прямо віднесені до їх компетенції відповідно до законо­давства. Оскільки юрисдикція в господарському судочинстві відіграє основоположну, базисну роль для всього госпо­дарського процесу, то проблема визначення юрисдикції господарських спорів вимагає уніфікації наукових під­ходів та судової практики (наприклад, види господарських спорів відповідно до Єдиного державного реєстру судо­вих рішень). Вирішення зазначених питань дозволить удосконалити зміст ст. 20 Господарського процесуального кодексу (далі - ГПК) України, яка містить перелік справ, підвідомчих господарським судам, а також привести у відповідність ст. 20 ГПК України та Постанову Пленуму ВГСУ від 24 жовтня 2011 р. № 10 «Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам» щодо переліку спорів, підвідомчих господарським судам. Окрім того, для поглибленого розуміння юрисдикції її необхідно більш детально розглянути в контексті загальної та спеціальної компетенції господарських судів як елементів судової гілки влади.

Автор аналізує туризм як неформальний фактор для вста- новлення міжособистісної довіри між представниками різних культурних спільнот. Систематизувавши роздуми відомих футуристів і соціологів, ми доходимо висновку про набуття нинішньою цивілізацією кардинально но- вих якостей, втіленням яких є модель індивіда-туриста. Туризм постає ме- тодом формування позитивного іміджу держави та посилення його впливу на глобальному рівні. Орієнтація дипломатії на неформальних акторів і мережеві взаємодії перетворює туризм на своєрідного посередника між со- ціальними стратами. Акцентується увага на особливостях появи довірчого імпульсу внаслідок міксування віртуального і реального простору, що наоч- но демонструє практика гостьових сайтів. Використавши когнітивну та емо- ційну складові туризму, можна істотно розширити вузьке коло довірчих осо- бистостей, характерний для більшості людей, і збільшити резерви світового соціального капіталу. Окреслені елементи перегукуються з характеристика- ми феномену довіри, на які неодноразово звертали увагу вчені. Виділивши переваги туризму в крос-культурних обмінах, автор перераховує можливі перешкоди для формування довірчого базису. Наявність суб’єктивного по- гляду на речі або події належать до найменш контрольованих перешкод се- ред них. Крім цього, автор оцінює потенціал України щодо розвитку внутріш- нього і зовнішнього туризму, визначаючи його як фактор залучення іно- земних інвестицій і політичних партнерів. Відсутність відчутних реформ і стратегічного плану на рівні державних структур аж ніяк не сприяє по- ліпшенню ситуації у такій перспективній галузі. Пропонується зосере- дити увагу на розробці територіального брендингу, а також удосконален- ня інфраструктури і безпеки, необхідних для задоволення базових потреб туристів.

Онтокінезіологічний підхід до фізичного виховання ґрунтується на усвідомленні складнощів рухової діяльності, оволодіння основами системного підходу до аналізу складних явищ м’язових рухів у всіх проявах. Мета дослідження полягала в теоретико-методологічному обґрунтуванні застосування онтокінезіологічного підходу до фізичного виховання студентів. Матеріал та методи. У ході наукової роботи проводили аналіз і синтез філософської, психологічної, педагогічної, загальнонаукової літератури, абстрагування й конкретизацію. Результати. Установлено, що такий підхід, розглянуто як метапредметний як базис спортивної науки, може використовуватися для побудови систему фізичного виховання студентів, що враховує інтеграцію інтелекту- альних і рухових здібностей у процесі фізичного виховання. Охарактеризовано поняття «кінезіологічний потенціал» та кінезіологічні компетентності. Розглянуто теоретико-методичниі підходи до розуміння кінезіологічних компетентностей, а саме антропологічний, культурологічний, особистісно-діяльнісний і компетент- нісний. Означено, що кожен підхід як підсистема включає обов’язкові елементи: поняття, принципи, форми й методи. Визначено основні педагогічні принципи фізичного виховання студентів. Висновки. Отже, педагогічна система фізичного виховання студентів, заснована на онтокінезіологічному підході, являє собою інтегративну єдність антропологічного, культурологічного, особистісно-діяльнісного й компетентнісного підходів, що сприяють досягненню поставленої освітньої мети. Системоутворювальним фактором побудови цієї системи є мета її функціонування – формування кінезіологічних компетентності студентів, що розглядається як здатність і готовність особистості до саморозвитку та самовдосконалення свого кінезіологічного потенціалу, що більшою мірою відповідає сучасним вимогам процесу фізичного виховання у вищій школі.

Метою роботи є розробка методики розрахунку співвідношення кутів процесу стружкоутворення з використанням моделювання напружено-деформованого стану, методу найменших квадратів та графоаналітичного методу розрахунку.Методика досліджень базується на застосуванні елементів теорії різання стосовно схеми утворення зливної стружки і моделі пластичної деформації металу з однією поверхнею зсуву при вільному різанні без наросту на передній поверхні леза. Для моделювання напружено-деформованого стану зони стружкоутворення та визначення кута зсуву використовувалось програмне забезпечення, яке базується на методі кінцевих елементів, призначення якого є аналіз двовимірної поведінки металу при різних процесах механічної обробки. Апроксимація лінійною залежністю точок поверхні зсуву матеріалу за допомогою методу найменших квадратів, отримання значень кутів зсуву матеріалу для різних параметрів обробки. Визначення графоаналітичним методом кутів внутрішнього тертя-зсуву та зовнішнього тертя-ковзання, отримання залежностей кутів стружкоутворення від швидкості різання та передньою кута леза.Результати. Розроблена методика розрахунку співвідношення кутів процесу стружкоутворення з використанням моделювання напружено-деформованого стану, методу найменших квадратів та графоаналітичного методу розрахунку. Програмна реалізація алгоритмічної моделі здійснена в середовищах DEFORM ™-2D Machining, КОМПАС-3D та Microsoft Excel.Наукова новизна. Удосконалено структурну схему алгоритму графоаналітичного розрахунку кутів процесу стружко утворення. Вперше розроблено методика розрахунку співвідношення кутів процесу стружкоутворення з використанням моделювання напружено-деформованого стану, методу найменших квадратів та графоаналітичного методу розрахунку. Практична цінність. Розроблена методика розрахунку співвідношення кутів процесу стружко утворення може застосовуватися у якості першого наближення або базису при інженерних аналізів процесу стружкоутворення. Також, результати статті можуть бути використані для автоматизації підходу до визначення раціональних режимів різання для зниження собівартості виготовленого кінцевого продукту за рахунок зниження витрат матеріалу, інструменту та підвищення якості оброблювальної поверхні.

Наукове осмислення конституційно-правової суті та функціональності засади змагальності у кримінальному процесі може бути сутнісним тільки тоді, коли здійснюється через аналіз правових традицій, її місця у системі права та правовій доктрині. В умовах реформування правової системи України у рамках євроінтеграційного процесу відбувається конвергенція вітчизняної правової системи з правовою системою ЄС, тому актуальність дослідження доктринальних основ кримінального процесу об’єктивно посилюється. Метою статті є наукове обґрунтування конституційно-правової природи кримінально-процесуальної доктрини в аспекті засади змагальності. Наукова новизна полягає у визначенні поняття доктрини змагального кримінального процесу та її місця у правовій доктрині. Висновки. Конституційний правопорядок в Україні ґрунтується на засадах Конституції та забезпечується її верховенством. Основний Закон є політико-правовою й ідеологічною основою правової доктрини, конституалізації усіх її складових, структурних (галузевих, інституційних) елементів, що отримує розвиток у проекціях та положеннях конституційно-правової доктрини. Конституція України та конституційна доктрина виступають джерелом і базисом кримінально-процесуальної доктрини, яка є категорією галузевою, водночас підпорядковується ідеї єдиного конституційного правопорядку в силу дії відповідних системоутворюючих конституційних конструкцій, у даному разі – засаді змагальності судочинства. З урахуванням змістовно-кваліфікаційних ознак і функціональних властивостей цієї засади вказану галузеву доктрину визначено як доктрину змагального кримінального процесу.

Актуальність теми дослідження. Положення земельного та містобудівного законодавства визначають необхідність створення окремих галузевих моніторингових систем. Розвиток сучасних технологій забезпечує можливість об’єднання різнопрофільних інформаційних потоків в єдиному середовищі для сприяння якості управлінських рішень. Постановка проблеми. Онтологічна модель подання знань предметної галузі відіграє важливе значення в розробленні інформаційних систем. Аналіз останніх досліджень і публікацій. Окремі публікації розглядали тематичні та специфічні онтології, а також узагальнену онтологію моніторингових систем, які спрямовані на застосування геоінформаційних технологій. Виділення недосліджених частин загальної проблеми. Онтологічна складова системи містобудівного моніторингу земель населених пунктів, що інтегрує інформаційні ресурси моніторингу земель та містобудівного моніторингу не досліджувалась. Постановка завдання. Визначити склад об’єктів та суб’єктів комплексного моніторингу, виділити окремі тематичні види спостереження, послідовні процеси моніторингу та побудувати онтологічну модель містобудівного моніторингу земель населених пунктів. Виклад основного матеріалу. Онтологія містобудівного моніторингу земель населених пунктів представлена сукупністю множин об’єктів, процесів, видів тематичних направлень моніторингу в складі загальної системи спостережень та множини сутностей об’єктів, визначень понять, відношень. Висновки відповідно до статті. Онтологічна модель моніторингу охоплює сутність спостереження за землями населених пунктів та вказує напрями пошуку нових методів здійснення спостережень та оцінювання структурнопланувальних елементів населеного пункту. Онтологічна модель є базисом для подальшого моделювання та опису системи.

Розглянуто поняття цифрового d-господарювання (digital- господарювання) як складне і бага-тогранне. Цифрове господарювання слід визначати тією частиною економічної діяльності, яка спирається на використання цифрових технологій, очевидний є її прямий вплив на процеси в готельно-ресторанному бізнесі. Розвиток наукових досліджень і прогресивних цифрових технологій привели до цивілізаційних змін світового господарського розвитку та зумовили виникнення нового типу господарювання, в межах якого відбувається трансформація моделей бізнес-процесів конкурентоспроможних підприємств. Інтернет-бронювання в готелях та замовлення місць в ресторанах дасть змогу підвищити якість обслуговування, зробить міську інфраструк-туру більш “розумноюˮ та енергоефективною. Розглянуто визначення цифрової економіки та виділено три ключові компоненти цифрового господарювання. Зосереджено увагу на розвитку деяких ефективно функціонуючих компонентів d-господарювання. Важливим напрямком розвитку підприємств готельно-ресторанного бізнесу може стати платформний бізнес, який надає суттєві конкурентні права в порівнянні з організаціями традиційних моделей. Цифрові платформи все частіше з’являються в традиційних сферах діяльності і послуг та призводять до швидких інновацій, до зміни ліній, складу галузевих ринків і норм конку-рування на них. Показана роль функціонування соціально-виробничих систем (СВС) на сучасному етапі, вияв-лені особливості і закономірності відтворювального функціонування СВС підприємств готельно-ресторанного господарства. Процес формування високих технологій за допомогою перетворення інновацій і можливостей цифровізації в ключовий фактор d-господарювання є невід’ємним базисом ефективного розвитку і зростання. Вивчаючи деякі властивості розглядуваних систем, встановлено, що при зміні однієї складової відбуваються впливи на інші елементи і все це надалі призводить до перетворення всієї сукупності, що свідчить про її цілісність. Використання хмарних обчислень і загальної віртуалізації дозволяє не тільки досягти цільових зна-чень надійності, продуктивності і гнучкості платформи підприємств готельно-ресторанного господарства, але і значно полегшити процедури її експлуатації, а також знижувати витрати на обладнання за рахунок більш високого ступеня уніфікації деталей машин.

У статті автори конкретизували методологічні і процесуальні аспекти менторингу. Автори визначили актуальність використання менторингу в професійному становленні учителя-інноватора. У статті виділено методологічний базис менторингу в формуванні предметно-методичної компетентності вчителя-інноватора: гуманістичний, транспаритетний, партисипативний, емерджетний, праксеологічний, неологічний підходи. На підставі аналізу професійного стандарту за професією «Вчитель закладу загальної середньої освіти» охарактеризовано предметно-методичну компетентність учителя як комплекс здатностей опанувати і використовувати в професійній діяльності систему наукових і методичних знань, умінь із конкретної предметної галузі, умінь проводити заняття ефективно, досягати програмних результатів навчання. У статті визначено групи компетентностей ментора, якими може послуговуватися учитель-інноватор: організаторські (планування особистого прогресу менті, аудит витрат часу, координація роботи команди/ оточення менті); психологічні (активація внутрішньої мотивації менті, розвиток самосвідомості, ідентифікація сил і слабких сторін менті, критичне мислення й уміння точно оцінювати переваги і ризики), партнерства (уміння надавати підтримку, якої потребують, отримувати задоволення від допомоги іншим, ентузіазм, експертність в конкретній галузі). Презентовано умови успіху роботи педагога-ментора, а саме: відсутність упереджень і оцінних суджень, готовність і можливість витрачати час, лаконічні доступні правила спілкування, дедлайн ключових завдань, довіра, повага, вимоглива любов, незаперечна віра в менті, орієнтування на успішний результат, психоемоційна стабільність, здатність учитися на помилках і виходити за межі стереотипів навчального процесу. Авторами розкрито перспективи методичного інструментарію ментора: павутина цілей і очікувань, шкала SMART-цілей, технологія шести капелюхів мислення Едварда де Боно, мозковий штурм, модель GROW, технологія активного слухання, ресурси дидактики епістолярного жанру, процедури матчінгу, елементи методики Волта Діснея, технологія торта, принцип паротяга, живий підручник, handbook.

В даній статті було досліджено особливості функціонування підземної мережі газових сховищ України в контексті енергетичної безпеки. Окреслено організаційно-економічний базис енергетичної безпеки держави на тлі функціонування мережі газових сховищ держави. Здійснено огляд теоретичних підходів до розуміння поняття «енергетична безпека» та шляхом систематизації широкого спектра понять дано уніфіковане визначення даного поняття. Здійснено огляд теорії практики функціонування мережі газових підземних сховищ, які є важливим елементом у забезпеченні енергетичної безпеки країн Європи, а також у формуванні сприятливого транзитного потенціалу. Використовуючи системний підхід, аналіз низин законотворчих документів, а також історію становлення резервуарів сховищ газу, вдалося дійти висновку що вони можуть стати невід’ємними компонентами в мережевій взаємодії між канали постачання та зберігання газу в геополітичному просторі в напрямі до реформування до лібералізованого ринку газу. Беручи до уваги, географічну спорідненість та здебільшого скупчення необхідних мережевих газових ресурсів та в результаті емпіричного аналізу вдалося простежити енергетичну залежність багатьох країн Європи від газового резервного балансу нашої країни. Оригінальність дослідження полягає в обґрунтуванні теоретичних гіпотез відносно основних чинників та тенденцій геополітичної політики адаптування просторових мереж постачання та зберігання газових ресурсів в контексті лібералізованого газового ринку.

Визначено роль державного регулювання у корпоративній сфері за допомогою розгляду системи ризиків та узагальненню негатиного ефекту, спричиненого зловживаннями, маніпуляціями, недобросовісними та незаконними діями на ринку. Визначено, що корпоративне управління є одним з ключових елементів і передумовою успішної діяльності акціонер- ного товариства. Зазначено, що належне управління допомагає зміцнити довіру до компанії, підвищити її конкурентоспроможність, ефективність та зростання, а отже, сприяє залученню іноземних інвестицій та є базисом, який забезпечує інноваційний розвиток держави. Розглянуто архетипи дер- жавного нагляду в системі корпоративного управління шляхом виявлення та дослідження системи зв’язків між національною ментальністю та дер- жавним регулюванням та наглядом. В результаті чого визначено, що влада і суспільство в умовах запровадження інновацій змінюють форми та мето- ди дії, пріоритетне значення у відносинах влади і суспільства набуває роз- виток процесів взаємодії та комунікацій. Крім того, розглянута система та моніторинг ризиків у корпоративній сфері та зроблено акцент на підході, що ґрунтується на оцінці ризиків. Розглянуто систему захисту інвесторів, яка доповнюється пруденційним наглядом, що є складовою загальної сис- теми нагляду державними органами на фінансовому ринку. Досліджено, що вдосконалення взаємодії між органами державної влади, корпорацією та населенням залишається необхідним у вирішенні проблеми формування конкурентоспроможного економічного середовища та підвищення інвес- тиційної привабливості України. Таким чином доведено необхідність дер- жавного нагляду у сфері корпоративних відносин та розглянуто шляхи вдо- сконалення державного регулювання даною сферою відносин за допомогою впровадження ризик-орієнтованого підходу у систему корпоративного управління.

Визначено необхідність переосмислення підходів до забезпечення управління підприємствами на основі формування кількісної основи для прийняття обгрунтованих управлінських рішень. Поряд із цим, спостерігаються неоднозначні процеси, що визначають напрями протидії пандемії COVID-19 і характеризуються відсутністю системи та чітких противоепідемілогічних дій та производить до зростання кількості захворівших. Встановлено, що у таких умовах особливого значення має застосування сучасних інтелектуальних систем забезпечення інвестиційної привабливості підприємств як важливих елементів для їх зростання й розвитку економіки країни. Узагальнюючі існуючи теоретико-методичні положення запропоновано визначення інтелектуальних систем як сучасного комплексного інструментарію, що базується на застосуванні штучного інтелекту, із застосуванням технологічних засобів розробки експертних, рекомендаційних, інтелектуальних інформаційно-пошукових, розрахунково-логічних систем на основі інформаційного базису, які спрямовані на вирішення задач, визначення алгоритмів, програмних систем, що можуть замінити людину та створюють основу для прийняття рішень. Для оцінки інвестиційної привабливості, як важливого чинника розвитку будівельних підприємств, запропоновано застосовувати інтегральний підхід, який базується на багаторівневій системі показників, що визначаються локальними і узагальнюючими чинниками. Визначені стейкхолдери будівельних підприємств, їх види, запропоновані локальні й інтегральна моделі до оцінки рівня взаємодії стейкхолдерів. На основі застосування методів економіко-математичного моделювання, визначено рівень впливу рівня взаємодії стейкхолдерів на інвестиційну привабливість будівельних підприємств. Це дозволило сформувати кількісну основу для розробки інтелектуальних систем у контексті прийняття обгрунтованих управлінських рішень.

Висвітлено роль Православної Церкви України у зміцненні процесів державності та єднання українського народу у контексті політич- них, економічних та культурних змін у житті України. Проаналізовано ре- альні проблеми та можливі шляхи духовного єднання українського народу, а також головні аспекти державотворення у вітчизняній богословській і полі- тологічній думці. Обґрунтовано, що діалог Української Християнської Цер- кви та суспільства постійно буде базисним елементом суспільного розвитку та платформою процесів демократизації в Україні. З точки зору соціального вчення церкви, можна дійти висновку, що са- моорганізаційні духовні та соціальні процеси, які відбуваються на рівні цер- ковних парафій горизонтальних зв’язків, ефективно впливають на розвиток процесів державотворення та громадянського суспільства в Україні. Зважаю- чи на ситуацію загалом, виникає потреба переглянути позиції щодо напрямів подальшого розвитку діалогу церкви та держави у процесі державотворення, акцентуючи увагу на мотивації самоорганізаційних процесів в управлінні на рівні церковних громад, на потенційних можливостях співпраці інститу- тів церкви, держави та громадянського суспільства в духовній, культурній, освітній сферах, на досягненні паритету на рівні вертикально-горизонталь- них зв’язків з метою збалансування інтересів суб’єкта та об’єкта державного управління. Визначено, що для налагодження тісних взаємовідносин держави і церкви у процесах державотворення в управлінні потрібна не локальна і не фрагмен- тарна, а постійна та стійка суспільна самоорганізація церковних парафій (со- ціальне служіння, освіта, виховання, проповідь, спілкування) у поєднанні з ефективним державним управлінням. Слід також зважити на ту обставину, що на рівні церковного життя Православної Церкви України та формуван- ня соціального вчення церкви потрібно сформувати загальне уявлення щодо подальшого розвитку взаємовідносин держави та церкви в управлінні.

Актуальність. Практичне виконання положень Концепції реформування нагородної справи в Україні істотно актуалізує проблематику визначеності поня-тійного апарату, одним із елементів якого є нагородна справа. Саме відсутність легального визначення наго-родної справи у законодавстві України зумовлює різ-ні підходи до його тлумачення на практиці у процесі застосування нагородного законодавства. Наслідком цього є ототожнення її із системою нагород, нагородною системою, нагородною практикою, нагородною політи-кою тощо. Представники різних галузевих правових наук поглиблено, на жаль, феномен нагородної спра-ви не досліджували, а здебільшого зосереджувалися на окремих проблемах різновидів нагород, нагородної процедури, співвідношенні нагороди з іншими видами заохочень тощо. Саме відсутність наукових ґрунтов-них тематичних досліджень, безпосередньо присвя-чених нагородній справі, зумовили й «дефект» дефі-ніційного ряду й проєктів нормативно-правових актів з проблематики нагородної справи. Тобто понятійна прогалина нагородного законодавства стосовно визна-чення основного «понятійного» фундаменту залиша-ється, а отже, й різноваріативність нагородної практи-ки також, що негативно впливає й буде зберігатися й у майбутньому. Отже, нагальна потреба корегування «базового» понятійного нагородного апарату, насам-перед стосовно визначення нагородної справи, яке б охопило її зміст, визначає вектори наукових тема-тичних фахових досліджень і, зокрема, цієї роботи. Метою роботи є – на підставі опрацювання «базових» тематичних наукових, нормативних джерел сформу-лювати визначення поняття «нагородна справа», яке б охоплювало весь її зміст, й обґрунтувати доцільність закріплення його для використання як офіційної дефі-ніції. Об’єкт дослідження формують суспільні відно-сини, що виникають у зв’язку із використанням наго-род, що виникають у сфері нагородної справи. Предмет дослідження – теоретико-методологічні положення щодо розуміння нагородної справи, її змісту, співвід-ношення із суміжними поняттями, а також форму-вання наукового базису для нормативних визначень. Методи дослідження, які використовувалися, форму-ють систему загальнонаукових та спеціальних методів наукового пізнання, серед яких: діалектичний, порів-няльно-правовий, логіко-юридичний, семантичний, експертних оцінок, прогнозування, моделювання. Під час написання роботи опрацьовувалися наукові, нор-мативні, публіцистичні тематичні джерела, які тією чи іншою мірою пов’язані із нагородною справою, а саме: роботи Є. Трофімова, М. Титаренко, А. Майдебури, Д. Коритько та інших. Результати дослідження. Уза-гальнюючи все вищезазначене, можна запропонувати авторське визначення нагородної справи як регламен-тованої нормами права історично сформованої з ура-хуванням нагородних традицій офіційної публічної діяльності, безпосередньо пов’язаної із впроваджен-ням та застосуванням державних нагород за заслуги особи (колективу осіб) перед державою, українським народом, а також реалізацією гарантій такої діяльно-сті. Таку діяльність умовно варто поділяти на два види: основну (безпосередньо пов’язану із впровадженням та застосуванням державних нагород) та додаткову (організаційне, матеріально-технічне, інформаційне забезпечення такої діяльності). Нагородну справу вар-то розглядати як елемент єдиного тематичного суміж-ного понятійного ряду, відмежовуючи від нагородної системи держави, системи нагород, нагородної політи-ки, нагородної практики, нагородних традицій, наго-родної культури, нагородної ідеології, нагородної про-цедури, нагородної юстиції та нагородних матеріалів (нагородних документів), нагородного права, нагород-ного законодавства. Враховуючи її тісні зв’язки з ін-шими нагородними явищами, нагородну справу варто розглядати як складник нагородної системи України. Запропоноване визначення варто використовувати як у наукових дослідженнях з проблематики нагородного права, так і закріпити як норму-дефініцію, упорядку-вавши тим самим понятійний термінологічний апарат й усунувши передумови для помилкового ототожнення суміжних нагородних явищ.

Публікація присвячена дослідженню цифрової трансформації України в ракурсі ефектизації комунікації влади з народом. За рахунок цифрових технологій забезпечується механізм відкритості інформаційного поля, доступності у використанні інформації як ресурсу. У статті акцентується увага як на позитивних сторонах цифрової трансформації (наближення до світових технологічних змін, поліпшення в сфері послуг для населення, зниження рівня корумпованості державних органів влади та ін.), так і на негативні у формі зростання можливостей до цілеспрямованої обробки масової свідомості людей з послідуючими негативними проявами: девальвацією цінностей, гіпердевіантною поведінкою частини населення, асоціальними діями. Особлива увага звернута на негативні впливи на молодь, підлітків з послідуючими невротизаційними проявами. Зважаючи на масовізацію негативних проявів, у статті особливу увагу звернуто на механізми ефективної кіберсоціалізації молоді, людей з особливими потребами, осіб старшого віку. Акцентовано увагу на розробці та шляхах до реалізації Національної стратегії зі створення безбар’єрного простору в Україні. Рівень нових використовуваних форм комунікації настільки високий, що автори взяли на себе сміливість погодитись з думкою частини науковців про комунікативну революцію, про цифрову комунікацію як стратегічний засіб розвитку сучасного суспільства. На користь думки про цифрову комунікацію як базис для соціальної революції в статті наводяться аргументи: рівня, кількості і якості електронних послуг; участі людини в системі електронних платежів; поширення мережі Інтернет, зростання цифрової грамотності та ін. Для проведення ефективної соціальної революції в статті особливу увагу звернуто на «правильне насичення» інформаційного поля, на необхідності формування моделі публічного управління з базовою цифровою платформою, електронним урядуванням та загальною цифровізацією соціуму. Окремо в статті звернута увага на підготовці спеціалістів, відповідальних за комунікації в державних органах. Сучасна нормативно-правова база не охоплює всі основні елементи, необхідні для забезпечення ефективної комунікації між владою і народом, тому варто вказати на необхідність подальших наукових досліджень проблеми цифрової трансформації в Україні, особливо що стосується технологій по забезпеченню поліпшення комунікації влади з народом і навпаки.

Ця стаття присвячена знаходженню умов рiвномiрної збiжностi з ймовiрнiстю одиниця вейвлет розкладiв класу випадкових процесiв iз просторiв Fψ(Ω). Вивчення загальних властивостей таких випадкових процесiв, отримання оцiнок розподiлу функцiоналiв вiд процесiв з тих чи iнших просторiв випадкових величин, встановлення умов рiвномiрної збiжностi випадкових функцiональних рядiв є одними iз поширених задач теорiї випадкових процесiв. Вейвлет аналiз є достатньо молодою галуззю математики з багатьма цiкавими проблемами й задачами. Однак дану теорiю, зокрема вейвлет розклади функцiй, на даний час широко використовують як у теорiї випадкових процесiв, так i у рiзних областях науки. Наприклад, вейвлет аналiз активно застосовується для фiльтрацiї i попередньої обробки даних, аналiзу стану i прогнозування ситуацiї на фондових ринках, розпiзнавання образiв, при обробцi i синтезi рiзних сигналiв, зокрема при обробцi мовних сигналiв, бiомедичних сигналiв, для розв’язання завдань стиснення i обробки зображень, при навчаннi нейромереж i в багатьох iнших випадках. Тому є актуальною задача знаходження умов рiвномiрної збiжностi вейвлет розкладiв класу випадкових процесiв iз просторiв Fψ(Ω). У данiй роботi ми зосереджуємося на основних властивостях просторiв Fψ(Ω) та деяких елементах теорiї вейвлетiв. На початку статтi наведено основнi означення, теореми, приклади випадкових величин з просторiв Fψ(Ω) та поняття i властивостi мажоруючої характеристики цього простору. Далi подано необхiднi вiдомостi з вейвлет аналiзу, зокрема: означення f-, m-вейвлетiв та умови S, а також умови розкладу функцiй по цим базисам. Також наведено умови рiвномiрної збiжностi з iмовiрнiстю одиниця вейвлет розкладiв деяких функцiй. Основним результатом статтi є умови рiвномiрної збiжностi вейвлет розкладiв випадкових процесiв iз просторiв Fψ(Ω). Данi умови базуються на оцiнках розподiлу супремуму на R випадкових процесiв iз просторiв Fψ(Ω) та рiвномiрної неперервностi сепарабельного вимiрного випадкового процесу X = {X(t), t ∈ R} з простору Fψ(Ω) на деякому вiдрiзку. Також, наведено приклади функцiй, для яких виконується одна iз умов теореми про оцiнку мажоруючої характеристики κ(n) простору Fψ(Ω)

Сучасний стан вищої інженерної освіти в Україні та вимоги. ХХІ сторіччя, як відчуває людство, несе глобальні проблеми, пов’язані, перш за все, з енергетичною та продовольчою кризами, які стрімко наближаються, з вичерпанням запасів корисних копалин, порушенням навколишнього середовища, землетрусами, нетиповими хворобами, суттєвими радіоактивними забрудненнями і таке інше. Необхідність вивчення цих проблем та їх наслідків не підлягає сумніву. Це можливо тільки значно підвищивши рівень, якість освіти, яка відіграє основну, суттєву роль в пізнанні та оволодінні істинною картиною світу, методами її використання та адаптації до її швидкозмінних процесів. Цивілізований світ розуміє, що акцент у ХХІ сторіччі необхідно робити на підготовку людини з більш розвиненим ментальним тілом, здібностями мислення, яка жила б у порозумінні з суспільством, природою та їх інформаційними проявами. Саме фундаментальні кафедри технічних університетів повинні формувати у студентів системне, структуроване, логічне світосприйняття та здійснювати фундаментальну підготовку, закладати базис майбутнього інженера на основі математичних, природничо-наукових та загальноінженерних дисциплін. Сучасні педагогічні дослідження показують [8], що на сучасному етапі розвитку вищої освіти на перше місце виступають саме загальнотеоретичні, фундаментальні та міждисциплінарні знання, а не технологічні, утилітарні знання та практичні вміння , як це має місце останніми роками. Без фундаментальної освіти, без оволодіння системним знанням та без формування цілісної природничо-наукової та інформаційної картини світу підготовка сучасного, здатного до навчання протягом всього життя фахівця, як наголошено у національній доктрині розвитку освіти в Україні, неможлива. Не є панацеєю від усіх негараздів і проблем вищої інженерної освіти в Україні пріоритетні інформатизація та комп’ютерізація. За словами відомого фахівця механіки твердого деформівного тіла В. І. Феодосьєва [7], електронні обчислювальні машини та інформаційні технології, звільняючи та спрощуючи життя інженера у плані чисельних розрахунків, не звільняють його від необхідності знання механіки [1; 2], математики та, особливо, від творчого мислення [3; 4]. Сьогодні важливим показником якісної освіти стає мобільність знань, якої може набути лише якісно освічена людина, з надійною фундаментальною базою, здатна адаптуватися та гнучко реагувати на швидкозмінні процеси, машини та технології. Тенденція «миттєвого прагматизму» [5; 6; 8],орієнтація на вузьких професіоналів, характерна для минулого сторіччя, поступово зникає з виробничої сфери. Виробництву ХХІ століття, у тому числі і агропромисловому, потрібен спеціаліст, здатний гнучко перебудовувати напрям та зміст своєї діяльності у зв’язку зі зміною життєвих орієнтирів та вимог ринку. Досягнення професійної мобільності є однією з найважливіших задач Болонського процесу [8], розв’язання якої можливе лише за умови фундаменталізації вищої освіти. Вузькопрофесійна підготовка, отримання знань на все життя, поступово замінюються освітою впродовж усього життя. Таки реалії, реальні вимоги часу та ринкової економіки.Деякі заходи по підвищенню якості вищої аграрної освіти. Сучасна парадигма системи вищої освіти за ЮНЕСКО полягає коротко у тому, що треба вчитися, вчитися і ще раз вчитися «щоб бути, щоб існувати». У протилежному випадку людство загине, як написано на піраміді Хеопса «від невміння користуватися природою, від незнання дійсної картини світу». Як відгук на виклик та вимоги часу, у Дніпропетровському державному аграрному університеті прийнята стратегія перспективного розвитку університету на 2011-2015 р.р., в основі якої лежить концепція 4-Я, а саме: якість освіти → якість виробництва → якість продуктів харчування → якість життя. Весь цей ланцюг має прямий і зворотній зв’язок та відповідає національній доктрині розвитку освіти України у ХХІ столітті, згідно з якою розвиток освіти є стратегічним ресурсом подолання кризових процесів, покращення людського життя, ствердження національних інтересів, зміцнення авторитету і конкурентоспроможності української держави на міжнародній арені. Основна мета прийнятої концепції спрямована на підготовку якісних фахівців для АПК, для виробництва якісної сільськогосподарської продукції, її переробки та виготовлення якісних і безпечних продуктів харчування. Наприкінці 2010 року у стінах ДДАУ відбулося відкриття центру природного землеробства, головною метою якого є створення інноваційної системи виробництва, переробки , культури споживання сільськогосподарської продукції та створення інноваційної природної системи співіснування людини і довкілля. Не є секретом, що сучасний процес вирощування сільськогосподарської продукції з об’єктивних та суб’єктивних причин давно відійшов від природного, про що свідчать зміни смаку, запаху та якості продукції, що вирощується на землі, іноді багатою на нітрати та шкідливі хімічні елементи, яка, як відомо не є корисною для споживання людини. Глобальним завданням АПК України є перехід на товарне виробництво якісної продукції, яке треба починати з підготовки фахівців. ДДАУ здатний забезпечити повний цикл цієї важливої роботи, бо має необхідну структурну, наукову та кадрову бази. Природне землеробство покращуватиме родючість землі, позбавить від ерозії, позитивно впливатиме на її урожайність. Звичайно, тут теж є свої проблеми і труднощі, які потребують вирішення. Покращивши якість освіти, втіливши наведені концепції в реальність, матимемо якісне виробництво, якісні продукти, якісну державу, якісну Україну та, головне, здорових її мешканців. Якісна Україна – це справа усіх її мешканців, і починається ця справа саме з якісної освіти. Для забезпечення якісної інженерної освіти, вважаємо, необхідно: підвищити рівень шкільної підготовки, особливо з природничих дисциплін; не знижувати фундаментальності вищої освіти; приділяти більше уваги самостійній роботі студентів; втілювати у навчальний процес дієвий контроль; використовувати ринкові важелі управління навчальним процесом; приділяти більше уваги заохоченню (мотивації) студентів до навчання та стимулюванню викладачів до ефективної, результативної роботи; створити необхідну, сучасну матеріально-технічну базу та фінансувати систему освіти на належному рівні. Переймаючись питанням покращення якості освіти та підготовки інженерних кадрів для агропромислового виробництва, на кафедрі теоретичної механіки та опору матеріалів Дніпропетровського державного аграрного університету за потребою часу у складі авторського колективу С. В. Кагадія, А. Г. Дем’яненка та В. О. Гурідової підготовлено та надруковано навчальний посібник «Основи механіки матеріалів і конструкцій» для інженерно-технологічних спеціальностей АПК, який рекомендовано Міністерством аграрної політики України як навчальний посібник під час підготовки фахівців ОКР «бакалавр» напряму 6.100102 «Процеси, машини та обладнання агропромислового виробництва» у вищих навчальних закладах II–IV рівнів акредитації (лист № 18-28-13/1077 від 18.08.2010 р.). З урахуванням переходу навчального процесу в Україні на кредитно-модульну систему (КМС), суттєвим зменшенням аудиторних годин на вивчення цієї важливої для інженера-механіка дисципліни після приєднання України до Болонського процесу у навчальному посібнику приділено більше уваги фаховим питанням, а саме розрахункам елементів конструкцій та деталей машин на міцність, жорсткість та стійкість, які використовуються у машинах та знаряддях агропромислового виробництва [5; 6]. Теоретичний матеріал кожного розділу проілюстровано прикладами із галузі сільськогосподарського виробництва. У зв’язку із скороченням кількості аудиторних годин на вивчення предмету та винесенням великої кількості матеріалу на самостійне вивчення студентами, для кращого розуміння та засвоєння в посібнику наведено багато фахових прикладів з відповідними розрахунками та поясненнями. Маючи на увазі, що більша частина землеробської техніки працює на ріллі та знаходиться у стані вібрації під дією динамічних, знакозмінних навантажень та напружень, велика увага у посібнику приділена розрахункам елементів та деталей під дією динамічних навантажень та питанням їх втомної міцності. По кожному розділу наведені запитання для самоконтролю отриманих знань, навичок та тестові завдання. У навчальному посібнику узагальнено багаторічний досвід викладання теоретичної механіки, механіки матеріалів і конструкцій, будівельної механіки, накопичений кафедрою теоретичної механіки та опору матеріалів Дніпропетровського державного аграрного університету. Сподіваємося що навчальний посібник буде корисним для студентів, а його автори зробили свій посильний внесок у справу підвищення рівня та якості підготовки майбутніх фахівців землеробської механіки та в цілому агропромислового комплексу України.В умовах ХХІ інформаційного та нанотехнологічного сторіччя , сторіччя інформаційного буму, перенасиченості новою інформацією не вдається традиційними репродуктивними методами навчання охопити, довести всю інформацію до майбутніх фахівців. У зв’язку з цим при переході на КМС організації навчального процесу у вищій школі, у тому числі і аграрній, біля 50% передбачених програмою навчання питань з технічних дисциплін винесено на самостійне опрацювання студентами. При цьому значно скорочена кількість аудиторних годин, відведених на вивчення технічних дисциплін професійного спрямування, природничо-наукових дисциплін, які закладають основи, формують базу професійних знань майбутніх фахівців народного господарства. А тому, у тій ситуації, яку зараз маємо у вищій інженерно-технологічній освіті в Україні, у тому числі і аграрній, сьогодні варто використовувати інформацційно-комунікаційні технології (ІКТ) при організації навчального процесу. Виникають питання іншого плану – коли, як, скільки, щоб ефективно та оптимально, хто сьогодні використовуватиме, чи є готові педагогічні кадри, які не завжди встигають за розвитком ІКТ і таке інше. Відомо, що інформатизація та комп’ютеризація призначені слугувати підвищенню ефективності, результативності навчання, створенню нових машин та сучасних технологій, а в цілому спрямовані на підвищення якості навчання, якості підготовки майбутніх фахівців агропромислового виробництва та народного господарства в цілому. Особливо це питання актуальне для галузі сільськогосподарського машинобудування, наприклад, тракторного виробництва південного машинобудівного заводу імені О. М. Макарова, де сьогодні на порядку денному стоїть питання створення нових зразків тракторної техніки, які відповідатимуть європейським вимогам по технічному рівню, безпеці та екології навколишнього середовища. Цю проблему здатні розв’язувати нова генерація фахівців землеробської механіки, які володіють знаннями та навичками комп’ю­терного проектування з використанням інформаційних та комп’ютерних технологій. Починаючи з 2011 року викладачами кафедри, які мають вищу освіту класичного університету за спеціальністю «Механіка» та володіють комп’ютерними та інформаційними технологіями, на факультеті механізації сільського господарства за напрямом підготовки «Процеси, машини та обладнання агропромислового виробництва» викладають варіативну дисципліну «Основи комп’ютерних розрахунків в інженерній механіці». Метою викладання дисципліни є формування у майбутніх фахівців знань та навичок у галузі виконання комп’ютерних розрахунків в задачах інженерної механіки елементів конструкцій та деталей машин сільськогосподарського призначення. За час вивчення дисципліни студенти повинні оволодіти основними методами комп’ютерних розрахунків елементів конструкцій та деталей машин на міцність, жорсткість та стійкість. Звичайно, тут необхідно привернути увагу до складу, контингенту студентів аграрних навчальних закладів, які у своїй більшості із сільської місцевості, де, чого гріха таїти, і шкільна підготовка не завжди на вищому рівні, особливо з природничих наук, фізики, математики та і інформатики. Зрозуміло, що і технічні дисципліни на лаві студентів їм опановувати значно складніше. Застосовуючи ІКТ, потрібно не забувати , що тільки одними засобами ІКТ проблему якісної підготовки майбутніх фахівців, інженерів, у тому числі і агропромислового виробництва не розв’язати. Базисом є фундаментальна підготовка з математики, фізики, матеріалознавства,теоретичної механіки, механіки матеріалів і конструкцій та інших інженерних наук, а усе інше є надбудовою над фундаментом інженера. А тому, реформуючи систему вищої інженерної освіти, приєднавшись до створення Європейського простору вищої освіти, не треба втрачати кращих здобутків національної системи вищої інженерної освіти, і в першу чергу – її фундаментальності. Розробляючи заходи по реформуванню, реформуючи освіту, необхідно ґрунтовно розуміти, наскільки це конче необхідно і що в результаті матимемо. Бо дуже часто сподіваємося на краще, а в результаті маємо ще гірше, ніж маємо. Такі реформи краще не здійснювати, залишити галузь у спокої.

Руйнування радянської моделі державного управління на початку 90-х років XX ст. і реформування влади на місцях поступово склали необхідні передумови для становлення та розвитку місцевого самоврядування, а згодом і виникнення якісно нової галузі – муніципального права. Базисом для формування інституту місцевого самоврядування і розвитку нової галузі права стали: теорія правової держави; ідеї суспільного договору як ідеї правління, заснованого на згоді; розвиток концепції поділу публічної влади по горизонталі та вертикалі; теорія громадянського суспільства; лібералізм, який проголошує, що ініціативна (активна), вільна економічна й політична діяльність осіб є справжнім джерелом поступу в суспільному житті. Цим зумовлене становлення місцевого самоврядування не тільки як форми вирішення громадянами найважливіших справ територіального колективу, а й сприйняття його властивостей як одного з основних інститутів формування української державності. Метою статті є узагальнений аналіз підходів до формулювання поняття “муніципально-правові відносини”, виокремлення специфічних ознак муніципальноправових відносин як предмета муніципального права, розроблення теоретичних і прикладних рекомендацій щодо вдосконалення регулювання муніципально-правових відносин. Розглянуто теоретичні проблеми доведення самостійності муніципального права, виявлення і розкриття специфіки блоку соціальних і правових зв’язків, які встановлюють відмінні, специфічні ознаки відносин, характерних лише предмету муніципально-правового регулювання. Доведено, що у науковій літературі при визначенні поняття, сутності і видів муніципально-правових відносин спостерігається переважно панування публічно-правового нахилу, що не повною мірою відображає специфіку муніципального права, адже залишаються неохопленими ще суспільні відносини, які виникають у зв’язку з самоорганізацією та самоуправлінням територіальних колективів і спільнот для розв’язання питань місцевого значення (самооподаткування, вирішення інших питань на загальних зборах громадян за місцем проживання, співробітництво територіальних громад тощо). Проаналізовано проблему співвідношення місцевого самоврядування і муніципального права. Обґрунтовано, що місцеве самоврядування є матеріальною основою формування муніципального права. Із розвитком місцевого самоврядування з’являється широкий спектр суспільних відносин публічного (владно-політичного) характеру, пов’язаний із функціонуванням органів і посадових осіб місцевого самоврядування, та приватних відносин, які виникають у результаті самоорганізації населення для розв’язання питань місцевого значення, ведення господарської, підприємницької та іншої діяльності, не забороненої чинним законодавством України. Регламентація суспільних відносин у сфері місцевого самоврядування здійснюється за допомогою норм права, і не лише муніципального, а й цивільного, фінансового, трудового тощо, а тому, незважаючи на тісний зв’язок цих двох понять, ототожнювати їх не можна. Виокремлення специфічних ознак муніципально-правових відносин, їх якісної однорідності, на основі таких елементів, як суб’єкт, об’єкт і зміст суспільних відносин, подальше удосконалення системи муніципального права має ключове значення для сталого розвитку місцевого самоврядування в Україні.

Концепція соціально-економічного розвитку завжди базується на науково-технічному прогресі, що передбачає підвищення якості підготовки та кваліфікації спеціалістів галузей знань «Охорона здоров'я» та «Біологія» на базі сучасних досягнень науки та техніки. Революційним явищем кінця XX та початку ХХІ століття стало розроблення та широке впровадження інформаційно-комунікаціних технологій (ІКТ) і компьтерної техники. Сьогодні їх застосовують спеціалісти в усіх галузях народного господарства, зокрема охорони здоров'я. Зрозуміло, що нестача сучасних засобів обчислювальної техніки суттєво гальмує процес поліпшення надання медичної допомоги, не дає у повному обсязі використовувати досягнення науки в охороні здоров'я. Проте, ще більшою перепоною є недостатність комп'ютерної освіти у керівників закладів охорони здоров'я (ЗОЗ), лікарів, фармацевтів, біологів різних профілів, а також наукових, педагогічних і науково-педагогічних працівників системи освіти галузей знань «Охорона здоров'я» та «Біологія», їх недостатня інформованість про можливості застосування інформаційних технологій (ІТ) у практичній діяльності. Зазначене й обумовило необхідність розроблення спеціальної уніфікованої освітньої програми в галузях знань 22 «Охорона здоров'я» та 09 «Біологія», що поєднані узагальненим об'єктом вивчення — людина з її психофізіологічними особливостями, здоров'я людини, здоров'я населення — та напрямами додипломної і післяди-пломної підготовки лікарів різних спеціальностей/ спеціалізацій, фармацевтів, педагогічних і науково-педагогічних працівників закладів вищої освіти (ЗВО) і факультетів удосконалення лікарів (ФУЛ), керівників закладів охорони здоров'я, наукових співробітників та інженерно-технічного складу обчислювальних центрів системи охорони здоров'я. Така програма й була розроблена кафедрою медичної інформатики Національного університету охорони здоров'я (НУОЗ) України імені П. Л. Шупика. Освітня програма виконана в форматі уніфікованої (як комплекс освітніх програм, об'єднаних змістом курсів), ураховує 35-річний досвід проведення занять різної спрямованості науково-педагогічними працівниками кафедри. Уніфікована освітня програма передбачає проведення циклів тематичного вдосконалення та навчальних дисциплін, що формуються з відповідних блоків курсів. Курси програми поділено на розділи, розділи на теми, для кожної з яких наведено перелік елементів. На основі уніфікованої освітньої програми розроблено навчальні плани циклів тематичного вдосконалення та робочі програми навчальних дисциплін, частина яких відноситься до професійно-тематичного типу й орієнтована на підготовку однорідних за спеціальністю та посадою контингентів слухачів: - лікарів-хірургів, анестезіологів, реаніматологів, функціональних діагностів, онкологів тощо, робота яких безпосередньо пов'язана з використанням обчислювальної техніки; - спеціалістів фізіологів, біохіміків, біологів, генетиків та інших біомедичних теоретичних напрямів; - керівників органів і закладів охорони здоров'я, лікарів-статистиків, інженерів, математиків, фармацевтів і фармакологів. Відповідно до Закону України «Про вищу освіту» та інших нормативно-правових документів розроблено нові робочі програми підготовки здобувачів вищої освіти для всіх форм навчання. Враховуючи надзвичайну важливість підвищення кваліфікації педагогічних і науково-педагогічних працівників (НПП) закладів вищої медичної освіти, в запропонованій уніфікованій освітній програмі значна увага приділяється циклам тематичного вдосконалення для цих контингентів слухачів. Зокрема, виділено цикли базової та цикли повторної підготовки НПП. Важливим уявляється підвищення кваліфікації наукових співробітників. Тому до уніфікованої освітньої програми включено цикли тематичного вдосконалення для наукових співробітників, що відрізняються поглибленим вивченням питань аналізу й оброблення медичної інформації, доказової медицини тощо. Частина циклів відноситься до проблемно-цільового типу й орієнтована на навчання слухачів із вирішення складних пріоритетних міжвідомчих питань охорони здоров'я. Склад слухачів таких циклів досить різноманітний і визначається залежно від специфіки розроблюваної проблеми: це і лікарі-статистики, організатори охорони здоров'я, наукові співробітники, НПП ЗВО та ФУЛів, математики та інженери, які працюють в системі охорони здоров'я. Не дивлячись на те, що технологія організації та проведення професійно-тематичних і проблемно-цільових циклів суттєво відрізняється, загальною залишається орієнтація на активні форми навчання. Передбачено різні форми проведення занять на навчальних циклах і дисциплінах, включених до уніфікованої освітньої програми, а саме: очна, очно-заочна, дистанційна, що включає попередню підготовку/самостійну роботу, потім і очну сесію, а також самостійне навчання та навчання на робочому місці. Зміст інформації, що повинна бути надана на навчальних циклах і дисциплінах, позначено набором елементів. За будь-яких форм і видів навчання обов'язковим перед початком занять є визначення базисних знань осіб, які навчаються. В процесі навчання проводиться етапний і заключний контролі знань, результати яких повинні бути використані для коригування навчальних планів наступних циклів і дисциплін. При необхідності, за згодою завідувача кафедри, навчальні/ робочі програми можуть бути скориговані в межах 15-20 % від загального обсягу часу навчання.Певні курси та модулі навчальних/робочих програм можуть бути використані при складанні навчальних програм для безперервного професійного розвитку.

Purpose. LT is a complex and multifaceted object of philological analysis, which allows for a plurality of approaches to its interpretation. New impulses in the philological study of literary text (LT) are associated with the development of narrative and cognitive trends in modern humanities. These trends allow studying the individual demiurge’s worldview reflected in LT through the prism of artistic and aesthetic concepts. At the current stage of linguistics development, the issues of interaction between language and thinking, language and culture, language and ethnicity are especially relevant. As thinking plays a leading role in the process of forming a linguistic worldview, an important role in linguistic research in recent decades is played by the cognitive direction, through which the functioning of language is seen as a kind of cognitive activity, and the concept is the basic unit integrating language and culture.Key concepts of culture have an important presence in the collective language consciousness, so their study becomes an extremely important issue. Characterization of the Robert Burns’s basic individual-authorial concepts from the linguo-axiological standpoint became the purpose of the study.To achieve the purpose, one must solve problems such as framing the term “concept” with further defining the term “conceptual system”, description of the R. Burns’s idiodiscourse conceptual system and its integral structural elements, as well as the analysis of the values that form the basis of the individual-authorial worldview.Methods used during the study include contextual and conceptual analysis, the continuous sampling and descriptive methods.Results. The mental organization of the R. Burns’s works, which concentrates the totality of all concepts, consists of the following concepts: LOVE, FRIENDSHIP, FREEDOM, HONOR, POVERTY, JOY, HYPOCRISY, LABOR, NOBLES, which are endowed different axiological characteristics. The values that R. Burns uses in his works are condemnation of the nobles cruelty, contempt for material wealth and accumulation of savings, but compassion for the poor, respect for friendship, fidelity to brotherhood and sincere love, as well as the assertion of equality and freedom, honor and sense of human dignity.Conclusions. The conceptual system of R. Burns’s idiodiscourse consists of concepts that are endowed with positive and negative axiological characteristics: the concepts of LOVE, FRIENDSHIP, FREEDOM, HONOR, JOY have a positive value; concepts NOBLES, HYPOCRISY have negative-value; concepts POVERTY, LABOR are ambivalent-value.Key words: conceptualization, concept, linguoaxiology, axiological characteristic, worldview, literary text. Мета. Художній текст є складним і багатоаспектним об’єктом філологічного аналізу, який уможливлює множинність підходів до його тлумачення. Нові імпульси у філологічному вивченні художнього тексту пов’язані з розвитком наративного та когнітивного напрямів у сучасному гуманітарному знанні, котрі дають змогу досліджувати відображену в художньому тексті індивідуальну картину світу автора-творця крізь призму художньо-естетичних концептів.На сучасному етапі розвитку лінгвістики особливо актуальними стають питання взаємодії мови та мислення, мови та культури, мови й етносу. Оскільки мислення посідає чільне місце у процесі формування мовної картини світу, важливу роль у лінгвістичних дослідженнях останніх десятиліть відіграє когнітивний напрям, за допомогою якого функціонування мови розглядається як різновид пізнавальної діяльності, а концепт є основною одиницею, що інтегрує в собі мову та культуру в їх взаємопроникненні.Ключові концепти культури займають важливе місце в колективній мовній свідомості, тому їхнє дослідження стає надзвичайно актуальною проблемою. Характеристика базисних індивідуально-авторських концептів Роберта Бернса з лінгвоаксіологічних позицій і стала метою цього дослідження.Досягнення встановленої мети включає розв’язання таких завдань, як визначення поняття «концепт» із подальшим з’ясуванням специфіки терміна «концептуальна система», опис концептосистеми ідіодискурсу Р. Бернса та її невід’ємних структурних елементів, а також аналіз ціннісних орієнтирів, що становлять основу індивідуально-авторської картини світу.Методи, застосовані під час виконання дослідження, включають контекстуальний та концептуальний аналізи, метод суцільної вибірки, описовий метод.Результати. Проведене дослідження дає змогу отримати результати, які свідчать про те, що ментальну організацію творів Р. Бернса, де зосереджена сукупність усіх концептів, становлять такі концепти: LOVE, FRIENDSHIP, FREEDOM, HONOR, POVERTY, JOY, HYPOCRISY, LABOR, NOBLES, які наділені різними аксіологічними характеристиками. Ціннісні орієнтири, якими Р. Бернс оперує у своїх творах, – це осуд жорстокості класу знаті, презирливе ставлення до матеріального блага та накопичення, але співчуття до бідняків, шанобливе ставлення до дружби, вірність братньому духу і щирій любові, а також затвердження рівності та свободи людей, честі та почуття людської гідності.Висновки. Концептуальну систему ідіодискурсу Р. Бернса становлять концепти, які наділені позитивними і негативними аксіологічними характеристиками: концепти LOVE, FRIENDSHIP, FREEDOM, HONOR, JOY – позитивно-ціннісні; концепти NOBLES, HYPOCRISY – негативно-ціннісні; концепти POVERTY, LABOR – амбівалентно-ціннісні.Ключові слова: концептуалізація, концепт, лінгвоаксіологія, аксіологічна характеристика, картина світу, художній текст

У роботі запропоновано новий спосіб кодування хромосом у генетичному алгоритмі для моделювання схем зворотних повних однорозрядних суматорів з функцією транзиту у базисі елементів Фредкіна. Отримані з допомогою такого підходу схеми мають кращі параметри затримки та кількості зайвих виходів (входів) порівняно з відомими аналогами, що демонструє ефективність та застосовність такого підходу.

Представлено нове розуміння проблем передавання знань, змісту освіти та управління нею. На часі поставлено питання післядипломного додаткового проблемно-орієнтованого навчання, особливо в медицині, що включає такі нові напрями, як полідисциплінарність, мультидисциплінарність та трансдисциплінарність. Виникає необхідність створення єдиного банку контрольно-вимірювальних методик для перевірки залишкових знань не тільки з дисциплін, а й з навчальних модулів. Не менш важливим стає й введення так званої “нелінійної” схеми організації навчального процесу.Розроблення суворої методології трансдисциплінарності наукових досліджень та освіти виявило особливу роль інформатики як елемента її системно-технологічної підтримки, враховуючи системоутворюючу роль сучасної інформатики та інтеграцію інформаційних технологій практично в усі галузі науки й освіти.Запропоновано розділити навчання лікарів і провізорів у стратегії безперервного професійного розвитку в післядипломній медичній освіті на дві частини – базисну та додаткову (трансдицисплінарну, проблемно-орієнтовану) з заданим рівнем компетентності.

Статтю присвячено теоретико-методичним аспектам інноваційного управління господарською діяльністю підприємства. Наголошено на важливості інноваційного управління як головного чинника забезпечення конкурентоспроможності підприємства в сучасному ринковому середовищі. Розглянуто сутність категорії «інноваційне управління» та наведено її визначення. Наведено форми реалізації інноваційного управління господарською діяльністю підприємства, серед яких інноваційна політика, інноваційна програма, інноваційні проекти, інноваційні положення та інноваційні заходи. Зазначено структурно-логічну схему взаємозв’язку складових інноваційного управління господарською діяльністю підприємства. Опрацьовано структуру механізму інноваційного управління господарською діяльністю підприємства, елементами якого є мета, суб’єкт управління, об’єкт управління, методологічне підґрунтя, рівні реалізації, функції, методичний інструментарій, забезпечення та результат.

Стаття присвячена дослідженню теоретичного базису кадрової політики суб’єкта господарювання. Кадрова політика є значущим елементом системи управління суб’єкта господарювання. Наголошено на актуальності проблематики, взаємозв’язку таких категорій як «кадрова політика» та інших складових системи управління персоналом. Проаналізовано сутність терміну «кадрова політика», наведено підходи до тлумачення категорії. Зазначено, що кадрова політика є сукупністю низки принципів та норм щодо управління персоналом у вузькому розумінні визначення терміну. Наведено структуру кадрової політики підприємства, до складу якої входить, наприклад, соціальна політика, політика адаптації та інші компоненти. Запропоновано формувати кадрову політику з використанням проєктного підходу через можливість врахування різноманітних чинників, забезпечивши таким чином її ефективність.

Стаття присвячена особливостям ведення інноваційної діяльності на підприємствах, а саме в розрізі принципів управління інноваційною діяльністю. Автором розглянута сукупність принципів, якими можна керуватись при здійсненні інноваційної діяльності на підприємстві. Зазначається важливість застосування принципу системності та окремо розглядаються його п’ять складових, які дозволяють сформувати ефективну організацію із взаємозалежними елементами. Підкреслена важливість визначення класифікації інновацій при веденні інноваційної діяльності та виявлено можливість групувати принципи згідно із класифікацією, що застосовується на підприємстві. Автором було згруповано принципи згідно власної класифікації, визначивши базис і надбудови, що дало змогу побудувати їх ієрархію. Представлене групування може допомогти визначити необхідних набір принципів для управління інноваційною діяльність згідно виду інновацій, які запроваджуються на підприємстві.

У статті відображена роль контролінгу, який в умовах кризи виступає у ролі об’єднуючого базису основних елементів організації та управління діяльності сучасного підприємства, а саме: усі бізнес-процеси та пов’язані з ними витрати; центри відповідальності підприємства; системи планування та бюджетування; системи управлінського обліку та стратегічного управління; інформаційні потоки (документообіг) та ін. Автор показує необхідність використання контролінгу у якості управлінського інструменту, який дозоляє суттєво підвищити якість внутрішнього фінансового контролю, виявити ризики агропідприємств та своєчасно на них реагувати. Для ефективного функціонування системи контролінгу на підприємстві особливе значення набуває розгляд проблем вибору оптимального обліку витрат. Проведений аналіз існуючих методів та оцінка кожного з урахуванням задач контролінгу. Автор відмічає те, що контролінг створює мови для ефективного пошуку резервів, виявлення та усунення недоліків, які забезпечують як стратегічний, так і тактичний розвиток підприємства. У сучасних умовах господарювання як в Україні, так і за кордоном одним з найбільш перспективних підходів до ефективного управління виробництвом є контролінг. Розглянуті поняття, цілі, задачі та функції контролінгу, його сутність та роль у системі управління підприємством. Проведена порівняльна характеристика оперативного та стратегічного контролінгу.