Добірка наукової літератури з теми "Асинхронна форма"

В оглядовій публікації проаналізовано звіти європейських освітніх організацій щодо впливу пандемії COVID-19 на вищу освіту. Зокрема: UNESCO; COVID-19 Social Science Lab; Pearson; Quacquarelli Symonds (QS); Boston College Center for International Higher Education; Oxford Economics; International Association of Universities; UK NARIC; Centre for the New Economy and Society; The world university rankings та інші. Визначено основні напрями досліджень ситуації у вищій європейській освіті: екстрений перехід на дистанційне навчання і викладання; проблеми пов’язані з інтернаціоналізацією і академічною мобільністю; вплив пандемії COVID-19 на наукові дослідження; значення співпраці з різними організаціями; утвердження європейської вищої освіти на міжнародному рівні; наслідки кризи і перспективи вищої освіти. На основі звітів охарактеризовано загрози та потенційні можливості дестабілізуючих обставин природного характеру у суспільстві на розвиток освітніх систем, зокрема ланки вищої освіти, у глобальному, європейському та національному вимірах. Проаналізовано вплив COVID-19 на розвиток вищої освіти в Україні. З’ясовано, що основними формами освіти в умах пандемії є асинхронна або заочна форма навчання, синхронна та змішана. Охарактеризовано сформовані у результаті вимушеного переходу на дистанційну форму освіти чотири групи викладачів: викладачі дисциплін, що вимагають значного обсягу практичної, лабораторної роботи; викладачі, які активно користувалися цифровими технологіями до пандемії; викладачі, знайомі з цифровими технологіями; викладачі, які не змогли освоїти нові інструменти організації навчання, колективної роботи і розширеного використання цифрових ресурсів. Визначено спільні для більшості університетів проблеми: відсутність професійно розроблених програм для он-лайн навчання, недостатнє фінансування, необхідність методичної підготовки викладачів для роботи зі студентами он-лайн тощо. Ключові слова: пандемія; COVID-19; вища освіта; викладач закладу вищої освіти; студент; європейська вища освіта.

Формулювання проблеми. Реалізація електронного навчання вимагає вивчення питання співвідношення синхронних та асинхронних онлайн комунікацій між учасниками освітнього процесу, що узгоджується з навчальними цілями, інституційною готовністю до дистанційного навчання та рівнем цифрової компетентності викладачів, характером та стилем навчання студентів. Матеріали і методи. В дослідженні проаналізовано результати статистичного опитування близько 130 респондентів із 10 закладів вищої освіти України на предмет ставлення викладачів та студентів до застосування синхронних та асинхронних освітніх комунікацій як в умовах очного (змішаного) електронного навчання, так і дистанційного (спричинено карантинними обмеженнями COVID-19). Для опрацювання результатів анкети використано методи описової статистики та теорії статистичних висновків, зокрема перевірка гіпотез здійснювалася з використанням методу однофакторного дисперсійного аналізу та таблиць взаємної спряженості за допомогою програмного інструментарію для обробки статистичних досліджень SPSS. Результати. Викладачі та студенти однаково визначають важливість синхронної та (чи) асинхронної освітньої комунікації. Ставлення до типу комунікації не залежить від форми навчання. Тобто, при переході на дистанційну форму навчання, зумовлену карантинними обмеженнями, вибір типу освітньої комунікації не змінюється. Вибір типу комунікації не залежить від рівня цифрової компетентності суб’єктів освітнього процесу та галузі знань, яку вони опановують. Стать та вік респондентів частково впливають на надання переваг певному виду освітньої комунікації, цей фактор потребує детальнішого вивчення. Висновки. Встановлено, що не існує суттєвої різниці у проведенні асинхронних заходів в умовах дистанційного навчання в період COVID-19 у порівнянні з очним навчанням, синхронні ж комунікації, які превалюють у навчальних аудиторіях і яких так потребують студенти, не слід масштабувати, наприклад, у дистанційні лекції тривалістю 1,2 години чи вебінари замість очних семінарських занять. Потрібно вивчити цілі та зміст конкретної дисципліни, очікувані результати навчання, мотивацію, потреби й можливості студентів, перш ніж приймати рішення про використання того чи іншого типу освітньої комунікації.

Стаття присвячена аналізу проблем запровадження дистанційних форм навчання в сучасну методику вищої та загальноосвітньої школи. Навчання у вишах та в загальноосвітніх закладах має низку відмінностей, пов’язаних з відмінностями методик навчання дітей та молоді різних вікових категорій, але недоліки при впровадженні дистанційних форм навчання були виявлені схожі. Особливе значення це набуває при підготовці майбутніх учителів в педагогічних вишах, коли студенти в ході підготовки в педагогічному університеті придбають досвід використання дистанційних технологій, який потім можуть запроваджувати в своєї професійної діяльності, тобто при навчання учнів в загальноосвітньому навчальному закладі. Таким чином нами проводиться паралель між підготовкою студентів педагогічних університетів та учнів в школах. Метою написання роботи є формування загальних підходів для підготовки майбутніх учителів в галузі використання сучасних інформаційних технологій у навчанні. В роботі наводяться приклади використання інформаційних технологій у навчанні за останні 15 років та надаються висновки щодо підвищення ефективності навчання в умовах використання сучасних інформаційно-комунікаційних засобів, які постійно змінюються (модифікуються, або повністю зникають). Одержані протягом багаторічної роботи результати можна застосовувати при підготовці студентів педагогічних університетів. Особлива увага в роботі приділяється підготовці учителів інформатики. Наведені в роботі результати експериментального використання дистанційних форм навчання та ефективної комунікації базуються на досвіді роботи зі студентами та співпрацівниками кафедри прикладної математики та інформатики Державного закладу «Південноукраїнський національний педагогічний університет імені К. Д. Ушинського» та з учнями Одеської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 73. Розглядаються особливості реалізації навчання за синхронною та асинхронною формою (синхронне навчання та асинхронне навчання).

Протягом останніх десятиліть відбувається стрімке поширення інформаційно-комунікаційних технологій, які прискорили розвиток дистанційного режиму освіти (переважно вищої школи). Технології сприяли перетворенню набору пропозицій викладача та очікувань студента щодо знань, які він може отримувати в зручному для нього місці, зручний для нього час. Навчання протягом усього життя стало звичним явищем. Актуальність дослідження продиктована соціальними реаліями. Адже, перебуваючи в обставинах, які виключаєть можливість традиційного аудиторного навчання (тренувальні збори, участь у спортивних змаганнях, тимчасова непрацездатність, режим самоізоляції, карантин тощо), майбутній фахівець повинен мати можливість отримувати повноцінну освіту. Формат дистанційного навчання задовольняє безліч потреб як викладача, так і здобувача освіти. Однак, незважаючи на високий рівень розвитку інформаційних технологій, дистанційна освіта не має готових рішень у викладанні профільних дисциплін у професійній підготовці майбутніх фахівців фізичної культури і спорту в закладах фахової передвищої та вищої освіти. У статті розглядаються питання педагогічної взаємодії в дистанційному форматі, визначаються та обґрунтовуються особливості організації занять з профільних дисциплін із застосуванням синхронних та асинхронних дистанційних технологій у процесі професійної підготовки майбутніх фахівців фізичної культури і спорту, аналізуються форми контролю в режимі дистанційного навчання. Вивчення кожної дисципліни включає в себе теоретичний матеріал, який переважно вивчається самостійно під контролем викладача, відеолекції та лекції у форматі мультимедійних презентацій PowerPoint, відеоконференції на платформі Zoom у форматі лекцій, опитувань, вирішення задач, тестування та завдання в системі Moodle, посилання на відеоуроки. Дистанційна освіта забезпечує комплексне використання сучасних технологій – освітніх, управлінських, комунікативних, інформаційних, вона є доступною і відкритою. Існує необхідність урізноманітнення форм спілкування, час їх проведення. Результати проведеного дослідження дають підстави сподіватися, що подальші розробки та розвиток дистанційних технологій, їх інтенсивне впровадження сприятиме розширенню можливостей безперервної освіти у галузі фізичної культури і спорту. Ключові слова: безперервна освіта, інформаційні технології, майбутні фахівці з фізичної культури та спорту, дистанційне навчання.

Дистанційне навчання – інтерактивна взаємодія як між викладачем та студентами, так і між ними та інтерактивним джерелом інформаційного ресурсу (web-сторінки), яка відображає всі компоненти навчального процесу, що здійснюється в умовах реалізації засобів інформаційно-комп’ютерних технологій (комп’ютерна візуалізація навчальної інформації, інформаційно-пошукової діяльності, автоматизація процесів інформаційно-методичного забезпечення). У статті розглянуті основні поняття і характерні особливості дистанційного навчання в університеті, яке передбачає застосування двох форм: синхронної та асинхронної. Проводиться обґрунтування актуальності використання дистанційних технологій у навчанні. У статті виділено переваги дистанційного навчання для студентів: вільний графік проведення занять; одночасне проведення навчання з декількох дисциплін, можливо, в різних навчальних закладах; використання аудіо- та відеоматеріалів, мультимедіа. Основний акцент зроблений на особливостях організації дистанційного навчання на кафедрі за допомогою сучасних технологій та мультимедіа, що реалізується через такі компоненти, як: лекції (презентації та відеозаписи); практичні заняття (тестування в системі Moodle); спілкування викладача зі студентом. Успішне створення і використання дистанційної освіти на кафедрі загальної хімії сприяє значному розширенню потенційних студентів, впровадженню нових технологій для передачі навчальної інформації та вдосконаленню педагогічної майстерності співробітників кафедри.

Освіта – це шлях у майбутнє. Перед сучасним суспільством стоїть багато задач, і одна з найважливіших – створення перспективної системи освіти, здатної підготувати населення до життя в новітніх умовах цивілізації. З впровадженням Болонського процесу в навчальний процес виникла необхідність у створенні нових і удосконаленні старих педагогічних технологій; також можна відзначити, що вже існує система освіти, яка вирішує ряд проблем нашої сучасності – дистанційна освіта, – але із відомих причин у вузах нашої країни використовується на «первісному рівні» або не використовується взагалі. Дистанційна освіта є похідною від традиційної системи освіти. Нова технологія навчання підпорядковується основним законам педагогіки, але при цьому перетворює їх відповідно до нових умов навчання і вимагає переосмислення в рамках освітніх установ.Чому виникла необхідність створення ДО? Адже по всій країні велика кількість різних навчальних закладів і середнього, і вищого ступенів, і різних за спеціалізацією. Але не кожна людина має можливість одержувати освіту. І на це є багато причин через необхідність поєднання навчання з роботою, географічна віддаленість від обласних центрів та престижних навчальних закладів і т.п. Ще одна з причин створення ДО – розвиток технології, що прискорюється з великою швидкістю. Нові технології – інформаційні, комп’ютерні та телекомунікаційні, не тільки впливають на характер процесу трансформації світової цивілізації, але і викликають масову потребу в навчанні і постійному підвищенні кваліфікації представників майже всіх професій, а це в свою чергу викликає зміни в формі та змісту навчання.Виділимо основні характерні риси дистанційного навчання.Гнучкість. Студенти не відвідують регулярних занять у вигляді лекцій та семінарів, а працюють у зручний для себе час, у зручному місці в зручному темпі, що дає велику перевагу для тих, хто не може або не хоче припинити свій звичайний уклад життя. Від студента формально не вимагається якого-небудь освітнього цензу.Модульність. В основу програм дистанційного навчання покладено модульний принцип. Кожний курс створює цілісну картину про певну предметну галузь. Це дозволяє з набору незалежних курсів-модулей формувати програму, що відповідає індивідуальним або груповим (наприклад, для персоналу окремої фірми) потребам.Економічна ефективність. Досвід російських недержавних центрів дистанційного навчання показує, що їхні витрати на підготовку фахівця складають приблизно 60% від витрат на підготовку фахівців за денною формою навчання. Відносно низька собівартість навчання забезпечується за рахунок використання технологій дистанційного навчання.Нова роль викладача. На нього покладаються такі функції, як координація пізнавального процесу, корегування курсу, що викладається, консультування під час складання індивідуального навчального плану, керівництво навчальними проектами тощо. Асинхронна взаємодія студентів та викладача припускає обмін повідомленнями шляхом їхніх взаємних помилок за адресами кореспондентів. Це дозволяє аналізувати інформацію, що надходить, і відповідати на неї в зручний для кореспондентів час. Засобами асинхронної взаємодії є електронна голосова пошта або електронні комп’ютерні мережі.Спеціалізований контроль якості освіти. Як форми контролю в дистанційному навчанні використовуються дистанційні іспити, співбесіди, практичні, курсові й проектні роботи, екстернат, комп’ютерні інтелектуальні тестуючи системи. Слід особливо підкреслити, що розв’язання проблеми контролю якості дистанційного навчання, його відповідності освітнім стандартам має принципове значення для успіху всієї системи. Від успішності її розв’язання залежить академічне визнання дистанційних курсів, можливість заліку їх проходження традиційними навчальними закладами. Тому для здійснення контролю в системі дистанційної освіти повинна бути створена єдина система державного тестування.Використання спеціалізованих технологій і засобів навчання. Технологія дистанційного навчання – це сукупність методів, форм, засобів взаємодії з людиною в процесі самостійного, але контрольованого засвоєння певного масиву знань. Навчальна технологія будується на фундаменті певного змісту і повинна відповідати вимогам його подання. Зміст, що пропонується до засвоєння, акумулюється в спеціальних курсах та модулях, призначених для дистанційного навчання. Враховуються наявні в країні освітні стандарти, а також банки даних і знань, бібліотеках відео сюжетів тощо.Паралельність. Навчання здійснюється паралельно з професійною діяльністю або з навчанням за іншим напрямком.Велика аудиторія.Соціальна рівність. Рівні можливості одержання освіти незалежно від місця проживання, стану здоров’я, соціального статусу.Інтернаціональність. Можливість одержання освіти у навчальних закладах іноземних держав, не виїжджаючи зі своєї країни.Позитивний вплив. Підвищення творчого та інтелектуального потенціалу людини за рахунок самоорганізації.Отже, дистанційна освіта характеризується високим професіоналізмом, прагненням до співробітництва, самоствердженням і високим рівнем комунікації з колегами.

Питання упровадження окремих технологій дистанційного навчання в освітній процес, їх впливу на результати навчальних досягнень майбутніх фахівців освіти постає дуже актуальним у зв’язку з необхідністю пошуку більш сучасних форм і методів роботи з метою підвищення рівня підготовки здобувачів фахової передвищої освіти. Тому дуже важливо зрозуміти, що відбувається зараз в освіті і що чекає у зв’язку зі впровадженням сучасних освітніх технологій та які саме з них найбільше впливають на якість дистанційного навчання. Мета дослідження – здійснити теоретичний аналіз проблеми і на цій основі розкрити потенціал та можливості окремих дистанційних технологій в освітньому процесі коледжу, зокрема під час вивчення іноземної мови. У статті проаналізовано основні тенденції дистанційного навчання. Увагу акцентовано на величезний потенціал дистанційних технологій навчання та доцільність застосування найефективніших із них, а саме тих, які забезпечують інтерактивну взаємодію викладачів і студентів та сприяють безперервному навчанню. До переваг дистанційного навчання віднесено низку досліджених та використаних у практиці роботи технологій, які сприяють персоналізації навчання, у межах яких студенти мають можливість вибору, опанування додатковими компетентностями та підвищення мотивації до самонавчання. Описано використання технології «перевернуте навчання», форми змішаного навчання, яка поєднує «синхронне» навчання з «асинхронним». Обґрунтовано використання хмарних та ігрових технологій у процесі вивчення іноземної мови. Упровадження технологій дистанційного навчання у процес навчання іноземної мови сприяє більш ефективному вирішенню основних завдань оволодіння іншомовною комунікативною компетентністю та потребує додаткових досліджень, які будуть переглядатися відповідно до вимог часу.

Предлагается анализ феноменов дистанционного и электронного обучения. Представлены этапы становления технологии дистанционно организованного учебного процесса. Анализируется уровень сформированности ИКТ-компетенций учителей, студентов педагогических вузов, обучающихся общеобразовательных организаций. Рассмотрены вопросы оперативного (онлайн) и отложенного во времени (офлайн) сопровождения деятельности педагогов, связанной с проведением и участием в ИКТ-проектах в рамках собственной профессиональной деятельности. Работа основана на реальном опыте осуществления проектов на территории Алтайского края в 2012–2018 гг. Описывается опыт сопровождения проектов и курсов по формированию ИКТ-компетенций, в том числе моделей организации оперативного консультирования учителей средствами чат-ботов, специализированных групп в социальных сетях, сайтов с форумами и др. Рассмотрены вопросы онлайн-сопровождения офлайн-организованного учебного процесса студентов, что соответствует осуществлению и поддержке какого-либо предметного курса обучения. Материал базируется на опыте преподавания в период локдауна, связанного с пандемией новой коронавирусной инфекции. Введены понятия вертикально и горизонтально организованной распределенной поддержки, рассмотрены различные способы и методы ее осуществления. Описывается авторская технология организации дистанционных курсов повышения квалификации учителей по тематике внедрения ИКТ в образовательный процесс. Указывается, что при организации сопровождения дистанционных и очно-дистанционных проектов и курсов наиболее оптимальным является использование комбинации синхронного и асинхронного вида коммуникации. The article offers an analysis of the phenomena of distance and e-learning, presents the stages of the formation of the technology of the distance-organized educational process. The level of formation of ICT competencies of teachers, students of pedagogical universities, students of general educational organizations is analyzed. The issues of operational “online” and delayed “offline” support of teachers’ activities related to the implementation and participation in ICT projects within the framework of their own professional activities are considered. The work is based on real experience in implementing projects on the territory of the Altai Territory (2012–2018), including the experience of supporting projects and courses on the formation of ICT competencies, including models for organizing operational counseling for teachers using chat bots, specialized groups in social networks, sites with forums, etc. The issues of online support of the offline organized educational process of students are considered, which corresponds to the implementation and support of any subject course of study. This material is based on teaching experience during the quarantine period associated with the coronavirus epidemic. The article introduces the concepts of vertically and horizontally organized distributed support, discusses various ways and methods of implementing this support. The author’s technology of organizing distance courses for advanced training of teachers on the topic of ICT implementation in the educational process is described. It is indicated that when organizing support for remote and intramural-distance projects and courses, the most optimal is the use of a combination of synchronous and asynchronous communication.

В роботі проведено порівняльний аналіз форм навчання й різних видів навчальних занять за особливостями візуальної комунікації. Використання результатів аналізу дозволить в майбутньому визначити принципи формування візуальної складової навчання для підвищення його якості. Визначено, що перспективним є асинхронний формат навчання в віртуальному просторі. Найперспективнішим видом навчальних занять є відео лекції з додаванням графічних елементів. Їх грамотне використання дозволить лекторові полегшити орієнтування в візуальному матеріалі і керувати концентрацією та перемиканням уваги особи, що навчається, і в перспективі забезпечуватиме високий рівень розуміння і запам'ятовування інформації.
The comparative analysis of forms of training and different types of training sessions on features of visual communication is carried out in the work. Using the results of the analysis will allow in the future to determine the principles of formation of the visual component of learning to improve its quality. It is determined that the asynchronous format of learning in cyberspace is promising. The most promising type of training is video lectures with the addition of graphic elements. Their competent use will allow the lecturer to facilitate orientation in the visual material and control the concentration and switching of the learner's attention and in the long run will provide a high level of understanding and memorization of information.

Стаття присвячена актуальній проблемі інформатизації освітнього процесу і підготовки майбутніх учителів. У статті розглядається поняття «віртуальне інформаційно-освітнє середовище», аналізуються різні підходи до його розуміння, які представлені у зведеній таблиці. На основі аналізу наукової літератури дається визначення досліджуваного поняття з точки зору системного підходу. Віртуальне інформаційно-освітнє середовище трактується авторами як цілісна організована система різноманітних ресурсів (інформаційних, дидактичних, технологічних) і форм інтеракції (синхронної, асинхронної; очної, дистанційної; комп’ютерної, телекомунікаційної) освітніх суб’єктів, спрямованих на формування їх індивідуальної освітньої траєкторії. Віртуальне інформаційно-освітнє середовище створюється у взаємодії освітніх суб’єктів і не існує поза комунікацією між ними, а технічні засоби чи електронні посібники є лише його елементами. Автори висвітлюють переваги застосування віртуального інформаційно-освітнього середовища у процесі підготовки майбутніх учителів, серед яких зазначаються: підвищення ефективності освітнього процесу; інтенсифікація процесу пізнання й міжособистісної інтерактивної комунікації; економія студентського часу; індивідуалізація освітнього процесу; формування інформаційної культури майбутнього вчителя; продуктивність засвоєння навчального матеріалу за рахунок доступу до тренажерів, сайтів. Зазначаються також перешкоди до запровадження віртуального інформаційно-освітнього середовища в освітньому процесі, такі як: низький рівень комп’ютеризації закладів вищої освіти і самих освітніх суб’єктів; низька кількість і якість необхідних програмних продуктів; недооцінка ролі віртуального інформаційно-освітнього середовища у професійному становленні майбутніх учителів та відсутність економічних стимулів.

Стаття присвячена актуальній проблемі інформатизації освітнього процесу і підготовки майбутніх учителів. У статті розглядається поняття «віртуальне інформаційно-освітнє середовище», аналізуються різні підходи до його розуміння, які представлені у зведеній таблиці. На основі аналізу наукової літератури дається визначення досліджуваного поняття з точки зору системного підходу. Віртуальне інформаційно-освітнє середовище трактується авторами як цілісна організована система різноманітних ресурсів (інформаційних, дидактичних, технологічних) і форм інтеракції (синхронної, асинхронної; очної, дистанційної; комп’ютерної, телекомунікаційної) освітніх суб’єктів, спрямованих на формування їх індивідуальної освітньої траєкторії. Віртуальне інформаційно-освітнє середовище створюється у взаємодії освітніх суб’єктів і не існує поза комунікацією між ними, а технічні засоби чи електронні посібники є лише його елементами. Автори висвітлюють переваги застосування віртуального інформаційно-освітнього середовища у процесі підготовки майбутніх учителів, серед яких зазначаються: підвищення ефективності освітнього процесу; інтенсифікація процесу пізнання й міжособистісної інтерактивної комунікації; економія студентського часу; індивідуалізація освітнього процесу; формування інформаційної культури майбутнього вчителя; продуктивність засвоєння навчального матеріалу за рахунок доступу до тренажерів, сайтів. Зазначаються також перешкоди до запровадження віртуального інформаційно-освітнього середовища в освітньому процесі, такі як: низький рівень комп’ютеризації закладів вищої освіти і самих освітніх суб’єктів; низька кількість і якість необхідних програмних продуктів; недооцінка ролі віртуального інформаційно-освітнього середовища у професійному становленні майбутніх учителів та відсутність економічних стимулів.

Стаття присвячена актуальній проблемі інформатизації освітнього процесу і підготовки майбутніх учителів. У статті розглядається поняття «віртуальне інформаційно-освітнє середовище», аналізуються різні підходи до його розуміння, які представлені у зведеній таблиці. На основі аналізу наукової літератури дається визначення досліджуваного поняття з точки зору системного підходу. Віртуальне інформаційно-освітнє середовище трактується авторами як цілісна організована система різноманітних ресурсів (інформаційних, дидактичних, технологічних) і форм інтеракції (синхронної, асинхронної; очної, дистанційної; комп’ютерної, телекомунікаційної) освітніх суб’єктів, спрямованих на формування їх індивідуальної освітньої траєкторії. Віртуальне інформаційно-освітнє середовище створюється у взаємодії освітніх суб’єктів і не існує поза комунікацією між ними, а технічні засоби чи електронні посібники є лише його елементами. Автори висвітлюють переваги застосування віртуального інформаційно-освітнього середовища у процесі підготовки майбутніх учителів, серед яких зазначаються: підвищення ефективності освітнього процесу; інтенсифікація процесу пізнання й міжособистісної інтерактивної комунікації; економія студентського часу; індивідуалізація освітнього процесу; формування інформаційної культури майбутнього вчителя; продуктивність засвоєння навчального матеріалу за рахунок доступу до тренажерів, сайтів. Зазначаються також перешкоди до запровадження віртуального інформаційно-освітнього середовища в освітньому процесі, такі як: низький рівень комп’ютеризації закладів вищої освіти і самих освітніх суб’єктів; низька кількість і якість необхідних програмних продуктів; недооцінка ролі віртуального інформаційно-освітнього середовища у професійному становленні майбутніх учителів та відсутність економічних стимулів.