Щоб переглянути інші типи публікацій з цієї теми, перейдіть за посиланням: Архівні матеріали.
Статті в журналах з теми "Архівні матеріали"
Оформте джерело за APA, MLA, Chicago, Harvard та іншими стилями
Ознайомтеся з топ-50 статей у журналах для дослідження на тему "Архівні матеріали".
Біля кожної праці в переліку літератури доступна кнопка «Додати до бібліографії». Скористайтеся нею – і ми автоматично оформимо бібліографічне посилання на обрану працю в потрібному вам стилі цитування: APA, MLA, «Гарвард», «Чикаго», «Ванкувер» тощо.
Також ви можете завантажити повний текст наукової публікації у форматі «.pdf» та прочитати онлайн анотацію до роботи, якщо відповідні параметри наявні в метаданих.
Переглядайте статті в журналах для різних дисциплін та оформлюйте правильно вашу бібліографію.
1
Березовська, Вікторія. "ІНФОРМАЦІЙНІ РЕСУРСИ ІЗМАЇЛЬСЬКОГО АРХІВУ ПЕРІОДУ РОСІЙСЬКОЇ ІМПЕРІЇ". Society. Document. Communication, № 10 (6 січня 2021): 14–36. http://dx.doi.org/10.31470/2518-7600-2020-10-14-36.
Повний текст джерелаАнотація:
В статті оцінюються інформаційні ресурси Комунальної установи «Ізмаїльський архів», що відносяться до дорадянського періоду 1812-1940 рр. Ізмаїльський архів, як офіційна установа зі збереження документальної інформації, розпочав свою діяльність у 1940 р. В історії установи було чимало трансформацій: від Акерманського обласного державного архіву Управління Народного комісаріату Внутрішніх справ до Філії державного архіву Одеської області в місті Ізмаїл. У своєму теперішньому статусі архів існує та успішно здійснює науково-популяризаторську та пошукову діяльність з 1997 р. Сьогодні КУ «Ізмаїльський архів» – унікальне зібрання пам'яті попередніх поколінь, історії придунайського регіону. У фондах архіву (які є частиною Національного архівного фонду України) зберігаються 280 641 справа.
Умовно архівні фонди КУ «Ізмаїльський архів» розділені на два періоди: дорадянський і радянський. До дорадянського періоду відносяться 995 фондів, в яких налічується 111 096 справ періоду 1812-1940 років. У статті ми проаналізуємо лише частину фондів з так званого дорадянського періоду, а саме: матеріали, що відносяться до періоду існування Російської імперії (з 1812 до 1917 рр.).
У структурі КУ «Ізмаїльський архів» періоду до 1917 року можна виділити 6 великих підгруп. Це фонди адміністративних установ; установ міського, станового і земського самоврядування; поліцейські, жандармські і судові установи; військові установи; митні та карантинні установи; навчальні установи.
Значна частина документів, які зберігаються в КУ «Ізмаїльський архів» є унікальними за своїм характером і важливістю. Це справжні документи, підписані Новоросійським і Бессарабським генерал-губернатором М. Воронцовим; засновником Ізмаїла і градоначальником С. Тучковим; головним попечителем задунайських переселенців Півдня Росії І. Інзовим. Крім історичних та статистичних відомостей, матеріали фондів архіву багаті джерелами для вивчення сфрагістики, метрології, дипломатики, палеографії та т.д.
Сучасні методи вивчення, збереження та обробки архівних матеріалів дозволяють нам не лише точніше і краще уявити історію нашого регіону, а й засвоїти уроки історії щодо змісту соціальних функцій науки в суспільстві.
2
Данилець, Юрій, Олександр Монич та Надія Керецман. "Історичний розвиток Благовіщенського монастиря в селі Bedőháza (Бедевля) у світлі нових архівних документів". Старожитності Лукомор'я, № 5 (3 листопада 2021): 7–15. http://dx.doi.org/10.33782/2708-4116.2021.5.106.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті досліджується історичний розвиток Благовіщенського монастиря у селі Бедевля Тячівського району Закарпатської області. Огляд історіографічного матеріалу свідчить про обмежену наявність джерел по даній тематиці. Нововиявлені архівні матеріали Держархіву Закарпатської області значно доповнюють існуючу документальну базу та суттєво заповнюють існуючі білі плями в історії монастиря. Це значно корегує сталі висновки та дозволяє розширити тематичне коло досліджень чернецтва у комітаті Мараморош.
У статті, на основі нових джерел, предметно досліджуються окремі аспекти діяльності обителі в XVIII-XIX століттях. Близько десятка архівних джерел вводяться до наукового обігу вперше.
3
Shkoda, Natalia, and Alla Krylova. "THE SITUATION OF ORTHODOX AND ROMAN CATHOLIC CLERGY IN THE SOVIET UKRAINE IN THE 1920s – 1930s: SOURCE REVIEW." Problems of humanities. History, no. 8/50 (December 28, 2021): 149–69. http://dx.doi.org/10.24919/2312-2595.8/50.240949.
Повний текст джерелаАнотація:
Анотація. Мета дослідження – проаналізувати джерельну базу означеної проблеми, здійснити класифікацію джерел з проблеми, з’ясувати їх інформативну цінність. Методологія дослідження спирається на принципи історизму, системності, науковості, об’єктивності, а також на використання загальнонаукових (аналіз, синтез, узагальнення) та спеціально-історичних (історико-типологічний, історико-системний) методів. Наукова новизна одержаних результатів визначається тим, що вперше здійснено узагальнювальний аналіз джерельної бази становища християнського духовенства (православного та римо-католицького) в Радянській Україні в 20–30-ті рр. ХХ ст. Висновки. Досліджено винятково писемні історичні джерела. Вони, зі свого боку, поділяються на опубліковані та неопубліковані (архівні) матеріали. Серед вивчених опублікованих джерел є офіційно-нормативні (актові) документи, справочинні, статистичні джерела, джерела особового походження, періодика. Чимало опублікованих документів уміщено у збірниках документів, наукових працях з різних проблем історії християнства та в інших археографічних виданнях. Репрезентативність джерельної бази з означеної проблеми забезпечує комплекс архівних документів двох центральних та кількох обласних державних архівів України. Цей комплекс матеріалів є різноманітним, строкатим, більшість з них становлять законодавчі, статистичні, справочинні матеріали та інші. Джерельна база даної проблеми є достатньо репрезентативною, всі групи джерел характеризуються високою фактографічною і науковою цінністю.
4
Трегуб, М. "Архівні матеріали до життєпису Олени Пчілки". Волинський музей: історія і сучасність, Вип. 3 (2004): 271–73.
Знайти повний текст джерела
5
Tkachenko, Viktor. "Рукописні джерела «Етнографічної комісії» ВУАН з вивчення писанкарства Київщини". Eminak, № 2(26) (1 липня 2019): 195–203. http://dx.doi.org/10.33782/eminak2019.2(26).306.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розглянуто, проаналізовано й оприлюднено архівні матеріали Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології імені М.Т. Рильського НАН України пов’язані зі звичаями й обрядами весняних релігійних свят на Київщині. У документах архівних фондів чимало інформації про писанкарство.
Невідомі широкому загалу, розглянуті джерела засвідчують існування писанок та їх використання під час великодніх звичаєво-обрядових традицій, у віруваннях українців Київщини 20-х рр. ХХ ст.
6
КУЗНЕЦЬ, Тетяна, та Ольга СКУС. "АРХІВНО-СЛІДЧА СПРАВА НА ГРИГОРІЯ ТИМОФІЇВА ЯК ДЖЕРЕЛО З ІСТОРІЇ РЕПРЕСІЙ 1930-Х РОКІВ". Східноєвропейський історичний вісник, № 18 (30 березня 2021): 148–55. http://dx.doi.org/10.24919/2519-058x.18.226513.
Повний текст джерелаАнотація:
Анотація. Мета дослідження передбачає висвітлення репресивної політики радянської влади щодо української інтелігенції у 1930-х роках на прикладі аналізу архівно-слідчої справи директора Бабанської середньої школи Г.С. Тимофіїва. Методологія дослідження має за основу наукові принципи об’єктивності, історичної достовірності та інформаційної цінності віднайдених документів. Використано спеціальні історичні методи, загальнонаукові, міждисциплінарні, персоніфікованого аналізу та ін. Основу джерельної бази дослідження становлять раніше недоступні архівні матеріали регіонального відділення Галузевого архіву Служи Безпеки України (СБУ) при Державному архіві Черкаської області. Наукова новизна праці полягає у встановленні історичної справедливості щодо минулого українського народу, переосмисленні суспільних трансформацій у ретроспективному просторі на тлі сучасних умов відстоювання української незалежності. Висновки. На основі історико-наукового аналізу доведено, що у 1930-х роках радянською владою створювалися неконституційні позасудові органи з широкими правами. Відповідно до їхніх постанов і наказів було застосовано спрощене судочинство у справі освітянина Уманщини – Григорія Степановича Тимофіїва. За сфабрикованою Бабанським районним відділом Народного комісаріату внутрішніх справ (НКВС) УРСР карною справою, яка переповнена сфальсифікованими показаннями свідків і протоколами очних ставок з побіжною відсутністю доказів злочину та запереченням своєї вини обвинуваченого в «контрреволюційній націоналістичній діяльності», Г.С. Тимофіїва було засуджено двічі (1937 – ув’язнення, 1950 – виселення). Лише у 1956 р. завдяки роботі прокурорського нагляду, скарг Г.С. Тимофіїва та його дружини, справу було переглянуто і закрито Військовою колегією Верховного суду СРСР. Г.С. Тимофіїва реабілітовано.
Ключові слова: Григорій Степанович Тимофіїв, репресивно-каральна система, архівно-слідча справа, обвинувачення, Бабанська середня школа.
7
Лавер, О. Г., Ю. М. Фатула та К. О. Лавер. "Про можливі військові втрати Закарпаття у Першій світовій війні (архівно-статистичне дослідження)". Науковий вісник Ужгородського університету. Серія Медицина 60, № 2 (31 грудня 2019): 72–77. http://dx.doi.org/10.24144/2415-8127.2019.60.72-77.
Повний текст джерелаАнотація:
Вступ. Питання військових втрат жителів Закарпаття в лавах австро-угорської армії у Першій світовій війні на сьогоднішній день є практично не вивченим. Мета дослідження: на підставі бібліографічних та архівних матеріалів, використовуючи науково обґрунтовані математичні розрахунки, встановити найбільш імовірні можливі втрати Закарпаття у Першій світовій війні. Матеріали та методи. Аналізується достовірність джерельних баз із підрахунку військових втрат. Авторами на основі достовірних джерел наводяться наближені розрахунки можливих втрат закарпатців за трьома напрямками: 1) базуючись на чисельності населення тодішнього Закарпаття та Австро-Угорщини; 2) аналізуючи територіальний принцип мобілізації в Австро-Угорщині; 3) опираючись на архівні дані чеського військового державного архіву (м. Прага). Результати досліджень та їх обговорення. На підставі введення поняття розмаху військових втрат широкий інтервал втрат коливається в межах 9.775 – 33.204 загиблих австро-угорських вояків, мобілізованих із території нинішнього Закарпаття. Звужений інтервал дає оцінку 13.596 – 17.594 – 23.889, хоча, на думку авторів, реальні втрати, вірогідніше, коливаються у вимірі 17.5000 – 18.000. Висновки. Авторами вперше оприлюднені науково обґрунтовані цифри найбільш імовірних військових втрат закарпатців у Першій світовій війні, яка була драматичною сторінкою в історії нашого краю. Ключові слова: Перша світова війна, австро-угорська армія, військові втрати, Закарпаття.
8
Позднякова, Інна. "ДО ПРОБЛЕМИ АНАЛІЗУ ДЖЕРЕЛ З ІСТОРІЇ РАДЯНСЬКОЇ ПОЛІТИЧНОЇ ЦЕНЗУРИ". ГРААЛЬ НАУКИ, № 4 (17 травня 2021): 577–82. http://dx.doi.org/10.36074/grail-of-science.07.05.2021.110.
Повний текст джерелаАнотація:
З’ясовано, що специфіку цензурної політики радянської влади відбито в різноманітних типах та видах документів. У статті охарактеризовано окрему групу джерел з історії радянської політичної цензури. Розглянуто матеріали діловодства Наркомату освіти РСФРР та підпорядкованих йому структур (Держвидаву, Головліту). Окреслено друковані видання та архівні фонди, що містять матеріали, вивчення яких дозволить сформувати комплексне уявлення про зміст радянської цензурної політики.
9
Райківський, Ігор. "ОСОБИСТІ ФОНДИ ВОЛОДИМИРА ГРАБОВЕЦЬКОГО В АРХІВНИХ УСТАНОВАХ ЛЬВОВА ТА ІВАНО-ФРАНКІВСЬКА". Науковий і культурно-просвітній краєзнавчий часопис "Галичина", № 31 (28 грудня 2018): 7–13. http://dx.doi.org/10.15330/gal.31.7-13.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті проаналізовано особисті фонди в архівних установах Львова та Івано-Франківська Володимира Грабовецького – доктора історичних наук, професора, першого завідувача кафедри історії України в Прикарпатському національному університеті ім. В. Стефаника. Він залишив значну творчу спадщину – десятки книжкових видань, сотні статей, та наприкінці ХХ – початку ХХІ ст. передав свою приватну збірку на зберігання у відділ рукописів Львівської національної наукової бібліотеки України ім. В. Стефаника (фонд № 268) та Державний архів Івано-Франківської області (фонд № 2173, 832 справи). Серед матеріалів приватної колекції В. Грабовецького – документи біографічного характеру (оригінали й копії свідоцтв, дипломів, почесних грамот і т. п.), авторські рукописи монографій і статей, сценарії телепередач, творчі заготовки, листування з різними науковими і громадськими організаціями, видавництвами, своєю родиною, документація установ, у яких працював вчений, викладач і громадський діяч (наукові звіти В. Грабовецького в Інституті суспільних наук АН УРСР, матеріали про присвоєння вченого звання професора, витяги з протоколів засідань кафедри історії України Прикарпатського національного університету та ін.), тексти лекцій, книги з дарчими написами, періодичні видання, краєзнавча література, дипломні роботи, що захищалися під керівництвом професора, тощо.
Опрацювання матеріалів особистих фондів В. Грабовецького в державних архівних і бібліотечних установах Львова та Івано-Франківська є цінним не тільки безпосередньо для дослідження його життя і діяльності: особливостей характеру, творчої діяльності, взаємин з людьми, які оточували, а й духу тогочасної епохи крізь призму документів особового походження. Приватна колекція В. Грабовецького як окремий вид першоджерел (документи особового походження) набуває особливого значення на тлі методологічного пошуку в сучасній українській історіографії, коли стало популярним вивчення історії повсякденності та антропологічний підхід до історичного минулого.
Ключові слова: особисті фонди, приватна колекція, архівні установи, джерела особового походження, Володимир Грабовецький, відділ рукописів Львівської національної наукової бібліотеки України ім. В. Стефаника, Державний архів Івано-Франківської області.
10
Блохин, Д. "Дослідження спадщини Г. Сковороди українськими діаспорними вченими. Архівні матеріали". Переяславські Сковородинівські студії, Вип. 4 (2017): 160–67.
Знайти повний текст джерела
11
Приморац, Я. "Архівні матеріали відділення етнології Хорватської академії наук і мистецтв". Народна творчість та етнологія, № 5 (333) (2011): 28–33.
Знайти повний текст джерела
12
Кондрашов, В. "Архівні матеріали про ніжинський період життя А. Г. Єршова". Ніжинська старовина. Серія " Ніжинознавчі студії", Вип. 15 (18) (2013): 143–47.
Знайти повний текст джерела
13
Приморац, Я. "Архівні матеріали відділення етнології Хорватської академії наук і мистецтв". Народна творчість та етнологія, № 5 (333) (2011): 28–33.
Знайти повний текст джерела
14
Кондрашов, В. "Архівні матеріали про ніжинський період життя А. Г. Єршова". Ніжинська старовина. Серія " Ніжинознавчі студії", Вип. 15 (18) (2013): 143–47.
Знайти повний текст джерела
15
Ступак, Ф. Я. "Архівні матеріали про фінансову діяльність приказів громадської опіки в Україні". Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Історія, Вип. 77/79 (2005): 139–41.
Знайти повний текст джерела
16
Tkachenko, Viktor. "Писанкарство Поділля у рукописній спадщині 20-х років ХХ ст." Eminak, № 2(34) (1 липня 2021): 306–16. http://dx.doi.org/10.33782/eminak2021.2(34).537.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розглянуто й оприлюднено архівні матеріали Інституту археології та Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології імені М.Т. Рильського НАН України пов’язані з писанками. Зокрема, це листування Г.Т. Танцюри з Н.А. Коцюбинською, його записи, що стосуються великодньої обрядовості на Поділлі, а також рукописні матеріали фонду «Етнографічна комісія» ВУАН.
Невідомі широкому загалу, розглянуті джерела засвідчують існування писанок та їх використання під час великодніх звичаєво-обрядових традицій, у віруваннях українців 1920-х рр., збирання колекцій тощо.
Водночас епістолярна спадщина є цікавим і малодослідженим історичним джерелом.
17
Дідух, Людмила, та Оксана Гула. "ДОСЛІДЖЕННЯ ОСОБЛИВОСТЕЙ ОРГАНІЗАЦІЇ ПРАЦІ Й УПРАВЛІННЯ В АРХІВНИХ УСТАНОВАХ УКРАЇНИ: ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ТА ПРАКТИЧНЕ ВТІЛЕННЯ". Society. Document. Communication, № 7 (10 серпня 2019): 47–67. http://dx.doi.org/10.31470/2518-7600-2019-7-47-67.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті проаналізовано нормативно-правові, науково-методичні та законодавчі документи, положення яких регламентують діяльність архівних установ України. Досліджено особливості організації праці й управління в архівних установах, зміст існуючих професій їхніх працівників. Вивчено сучасні зміни в архівних технологіях, умовах організації праці та вимогах до професійно-кваліфікаційних рівнів працівників. За результатами визначено застарілі види робіт, що не проводяться в архівах (проявлення кіноплівки, встановлення світла та кольору при обробці фільмокопій, підготовка вихідних матеріалів фільмів). Складено перелік нових видів архівної діяльності, продиктованих змінами в підходах до організації роботи та використання робочого часу, продуктивнішої співпраці архівістів та користувачів архівів, ефективного захисту електронних архівних документів (знання основ використання комп’ютерної техніки, однієї чи кількох іноземних мов, володіння знаннями з права, економіки, адміністрування, фінансів, використання новітнього вітчизняного та зарубіжного досвіду). Визначено особливості змісту існуючих та нових видів робіт (професій) працівників архівної сфери. Сформовано перелік основних кваліфікаційних характеристик професій працівників, зайнятих в архівній справі та встановлено, що їхнє застосування є обов’язковим для присвоєння кваліфікаційних розрядів (категорій), визначає основні роботи, властиві тій або іншій посаді (професії), забезпечує єдність у визначенні кваліфікаційних вимог до певних посад (професій), дає змогу оцінити повноту відповідності змісту та якості виконання робіт працівником на певній посаді (певної професії) відповідної категорії під час кваліфікаційних випробувань. Запропоновано власне бачення завдань і обов’язків, кваліфікаційних вимог та вимог до рівня знань для посад (професій) працівників архівних установ. На основі цього розроблено нову редакцію нормативного документа, що є обов’язковим для використання в архівних установах – Довідника кваліфікаційних характеристик професій працівників. Випуск 81 «Культура та мистецтво». Розділ «Діяльність архівів».
18
Негодченко, О. "Архівні матеріали ХVII-ХVІІІ століть в археографічній едиції журналу "Киевская старина"". Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Українознавство, вип. 9 (2005): 12–15.
Знайти повний текст джерела
19
Бойко, М. "Архівні матеріали як складова джерельної бази вивчення наукової спадщини В.В. Колкунова". Наукові записки з української історії, Вип. 43 (2018): 225–29.
Знайти повний текст джерела
20
Бойко, М. "Архівні матеріали як складова джерельної бази вивчення наукової спадщини В.В. Колкунова". Наукові записки з української історії, Вип. 43 (2018): 225–29.
Знайти повний текст джерела
21
Негодченко, О. "Архівні матеріали ХVII-ХVІІІ століть в археографічній едиції журналу "Киевская старина"". Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Українознавство, вип. 9 (2005): 12–15.
Знайти повний текст джерела
22
Oleksiychenko, N. O., та M. V. Krachkovska. "РЕТРОСПЕКТИВНИЙ АНАЛІЗ ФОРМУВАННЯ ТА СУЧАСНИЙ СТАН БЛАГОУСТРОЮ ТЕРИТОРІЇ НАЦІОНАЛЬНОГО УНІВЕРСИТЕТУ ФІЗИЧНОГО ВИХОВАННЯ І СПОРТУ УКРАЇНИ У КИЄВІ". Scientific Bulletin of UNFU 25, № 9 (25 листопада 2015): 70–77. http://dx.doi.org/10.15421/40250911.
Повний текст джерелаАнотація:
Проведено ретроспективний аналіз формування та розвитку території Національного університету фізичного виховання і спорту України упродовж ХХ-ХХІ ст. та оцінювання стану благоустрою на сучасному етапі. Проаналізовано письмові й картографічні документи та інші архівні матеріали щодо створення університетського комплексу в Києві. Здійснено порівняльний аналіз проектної документації із сучасним станом архітектурно-планувальної структури, озеленення та благоустрою території вищого навчального закладу, а також із сучасними особливостями організації вищих навчальних закладів.
23
ГОЛЯ, Г. М. "ВІТЧИЗНЯНА ІСТОРІОГРАФІЯ ПРОБЛЕМИ УЧИТЕЛЬСЬКИХ КАДРІВ ЦЕРКОВНОПАРАФІЯЛЬНИХ ШКІЛ". АКАДЕМІЧНІ СТУДІЇ. СЕРІЯ «ПЕДАГОГІКА» 2, № 4 (19 квітня 2022): 106–13. http://dx.doi.org/10.52726/as.pedagogy/2021.4.2.16.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті на основі аналізу вітчизняного науково-педагогічного досвіду здійснено комплексний підхід до вивчення проблеми підготовки учительських кадрів церковнопарафіяльних шкіл. Визначено, що вивчення і критичне осмислення досягнень попереднього розвитку історії будь-якої галузі має важливе значення для усвідомлення сутності окресленої проблеми для успішного і ефективного дослідження. Проаналізовані у статті наукові підходи впливають на особливості історіографічного аналізу проблеми підготовки учительських кадрів церковно-парафіяльних шкіл. Актуальність дослідження визначається необхідністю переосмислення освітньої парадигми та генерації нових ідей щодо можливої модернізації освітнього процесу. Під час теоретичного аналізу вітчизняної літератури з’ясовано, що підготовка вчителя є актуальною і важливою науково-теоретичною та практично-професійною проблемою, від вирішення якої залежить успіх перебудови системи освіти в країні. Запропоновано поділ історіографічного матеріалу на етапи, що відповідають суспільно-політичним настроям досліджуваного періоду. На основі ретроспективного аналізу історіографічної бази дослідження обгрунтовано, що з проголошенням незалежності, актуальним для суспільства стало звернення до моральних цінностей як найбільш стійких, універсальних та непідвладних політичній кон’юнктурі. Наукові розвідки щодо діяльності церковнопарафіяльних шкіл в Україні свідчить про вагомий внесок учителів вищеназваних закладів освіти у ліквідацію неписьменності серед населення. У статті окреслено перспективу розвитку визначеної проблеми через аналіз джерельної бази (епістолярій, законодавчі акти, статистичні матеріали, публіцистика, архівні матеріали).
24
Світленко, С. І. "Український народолюбець та українознавець Петро Єфименко: формування світогляду". Studies in history and philosophy of science and technology 30, № 1 (1 червня 2021): 95–103. http://dx.doi.org/10.15421/272110.
Повний текст джерелаАнотація:
Метою статті є висвітлення формування світогляду П. С. Єфименка (1835–1808) як українського народолюбця. Методами дослідження стали історико-генетичний, історико-типологічний, персоналістичний. Джерела: архівні документи російських жандармів, опубліковані автобіографічні матеріали П. С. Єфименка, спогади та щоденникові записи сучасників тощо. Основні результати полягають у з’ясуванні особливостей формування світогляду Петра Єфименка: в дитинстві, в гімназичний та студентський періоди. Показано, що П. Єфименко розпочав збирати українські фольклорно-етнографічні матеріали, брав участь в українських осередках молоді в Харкові. Він став активним учасником Харківсько-Київського таємного товариства. У цьому середовищі, окрім українських народолюбних симпатій, поширювалися російські радикально-демократичні ідеї. Українські народолюбні погляди П. Єфименка продовжували формуватися й під час навчання в Московському університеті. Встановлено, що наприкінці 1850-х рр. тривали його ідейні пошуки. В Університеті Св. Володимира відбувся остаточний ідейний поворот П. Єфименка від ідей російської радикальної демократії до українського народолюбства. Стислі висновки. Доведено, що впродовж 1850-х рр. П. Єфименко сформувався як прихильник ідей українського народолюбства та українознавець. Практичне значення статті в тому, що представлений матеріал матиме інтерес для фахівців у контексті вивчення етнонаціональної та суспільно-політичної історії України ХІХ ст. Оригінальність статті полягає в осягненні маловивчених аспектів формування світогляду українського діяча. Наукова новизна в актуалізації процесу формування світогляду П. Єфименка. Тип статті: описово-аналітичний.
25
Кривоконь, О. Г., та Н. В. Писарська. "Історія розвитку сільськогосподарського машинобудування на Харківщині (1950–1991 рр.)". Studies in history and philosophy of science and technology 28, № 2 (4 грудня 2019): 63–69. http://dx.doi.org/10.15421/271916.
Повний текст джерелаАнотація:
Досліджено історію галузі двигунобудування, починаючи з повоєнних років, на території м. Харкова. Проаналізовано діяльність підприємств, що виготовляли двигуни, зокрема, заводу «Серп і молот» і Харківського заводу тракторних двигунів. Слід зазначити, що це не єдині підприємства на території Харкова, які виготовляли двигуни, проте увагу у статті зосереджено лише на заводах, що виробляли продукцію для сільського господарства.
Здійснено розгляд обох підприємств у зазначений період, спираючись на архівні матеріали та дослідження науковців-істориків. З’ясовано причини, що призвели до занепаду підприємств, незважаючи на їхній початковий стрімкий розвиток.
26
Вишневська Я. А. "РОЗВИТОК ПІСЛЯДИПЛОМНОЇ ОСВІТИ КЕРІВНИКІВ ЗАКЛАДІВ ЗАГАЛЬНОЇ СЕРЕДНЬОЇ ОСВІТИ УКРАЇНИ В 50-ТІ – 90-ТІ РОКИ ХХ СТОЛІТТЯ: ДЖЕРЕЛЬНА ОСНОВА ДОСЛІДЖЕННЯ". ПЕДАГОГІЧНИЙ АЛЬМАНАХ, № 50 (25 листопада 2021): 235–43. http://dx.doi.org/10.37915/pa.vi50.328.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті проведено аналіз джерельної бази дослідження розвитку післядипломної освіти керівників закладів загальної середньої освіти України в 50-ті–90-ті роки XX століття. У ході дослідження джерела умовно поділено на певні групи за їх характерними ознаками. Відповідно до місць зберігання документів виокремлено архівні, бібліотечні, електронні джерела інформації. Надано характеристику низці вже відомих, проте малодоступних джерел, аналіз яких дав можливість з’ясувати і дослідити політичні, соціальні, економічні та передусім педагогічні передумови розвитку системи підвищення кваліфікації керівників закладів загальної середньої освіти в Україні у 50-ті – 90-ті роки XX століття. Проаналізовано та систематизовано наукові здобутки вітчизняних учених, які досліджували питання розвитку післядипломної педагогічної освіти, зокрема і керівних педагогічних кадрів. Розглянуто масив нормативно-правових, наукових, бібліотечних та літературних джерел, завдяки яким утворюється цілісна картина про трансформаційні зміни змісту, засобів, форм та методів підвищення професійного рівня директорів шкіл у процесі розвитку післядипломної освіти керівників закладів загальної середньої освіти. З’ясовано, що основою дослідження ґенези післядипломної освіти керівників закладів загальної середньої освіти України в 50-ті–90-ті роки XX століття є нормативно-правові документи, дисертації та їх автореферати, монографії, матеріали періодичних наукових фахових видань, збірники тез конференцій, матеріали архівних і бібліотечних фондів, довідково-словникові та енциклопедичні, джерела інформації з електронних ресурсів та ін. Окреслено перспективи подальших наукових розвідок з вивчення педагогічного досвіду організації післядипломної освіти керівників закладів загальної середньої освіти та його застосування в сучасних освітніх умовах
27
Обух, Людмила. "МЕНЕДЖМЕНТ АКАДЕМІЧНОЇ МУЗИКИ (НА ПРИКЛАДІ ДІЯЛЬНОСТІ ЛЬВІВСЬКОЇ НАЦІОНАЛЬНОЇ ФІЛАРМОНІЇ)". УКРАЇНСЬКА КУЛЬТУРА : МИНУЛЕ, СУЧАСНЕ, ШЛЯХИ РОЗВИТКУ (НАПРЯМ: МИСТЕЦТВОЗНАВСТВО), № 37 (10 жовтня 2021): 81–86. http://dx.doi.org/10.35619/ucpm.vi37.443.
Повний текст джерелаАнотація:
Здійснено спробу теоретично осмислити один із способів становлення менеджменту академічної музики в Україні – реорганізацію державного культурного закладу. Вперше висвітлено реорганізаційну діяльність КЗ Львівської облради «Львівська національна філармонія» як інституції. Опрацьовано публікації, інформаційні ресурси та нормативно-правові документи, проведено інтерв’ю з представниками керівного апарату філармонії (Б. Сегіном і Т. Косторною), розглянуто архівні матеріали установи та введено їх до наукового обігу. Визначено, що чітке структурування обов’язків та налагодження робочого процесу сприяло не лише появі висококласного реноме в Україні та за кордоном, а й забезпечило більшу продуктивність та ефективність філармонії, а також її прибутковість.
28
Shymilina, V. V., S. V. Khlebas та M. V. Slobodyanik. "Зуболікарська освіта в Україні: історичні нариси". Oral and General Health 2, № 4 (3 лютого 2022): 28–35. http://dx.doi.org/10.22141/ogh.2.4.2021.251149.
Повний текст джерелаАнотація:
Наприкінці ХІХ століття в Україні засновано приватні зуболікарські школи в Києві, Одесі, Харкові та Катеринославі. У 1920 році з формуванням нової організаційної моделі надання стоматологічної допомоги на засадах соціальної медицини підвищується потреба у забезпеченні системи охорони здоров’я стоматологічними кадрами. Реформування зуболікарської освіти в Україні має свої відмінності: з формуванням вищої стоматологічної освіти на одонтофаках медичних інститутів зберігаються та суттєво реформуються зуболікарські школи, що готують зубних лікарів, спеціалістів із середньою професійною медичною освітою. У статті подано архівні матеріали щодо реформування зуболікарських шкіл і особливості підготовки зубних лікарів на початку ХХ століття.
29
Коренюк, Ю. О. "Архівні матеріали періоду демонтажу мозаїк Михайлівського Золотоверхого собору та сучасні спостереження над збереженими мозаїками". Могилянські читання, № 2017 рік (2018): 257–62.
Знайти повний текст джерела
30
Коренюк, Ю. О. "Архівні матеріали періоду демонтажу мозаїк Михайлівського Золотоверхого собору та сучасні спостереження над збереженими мозаїками". Могилянські читання, № 2017 рік (2018): 257–62.
Знайти повний текст джерела
31
Serko, Olena. "Збирацька спадщина Степана Турика". Kyiv Musicology, № 58 (7 жовтня 2019): 250–61. http://dx.doi.org/10.33643/kmus.2019.58.19.
Повний текст джерелаАнотація:
Публікацію присвячено дослідженню рукописів народних пісень, зібраних Степаном Туриком протягом 1912–1978 років. Актуальність обраної теми зумовлена тим, що в статті вивчаються невідомі архівні матеріали, що презентують народномузичний репертуар досі малодосліджених територій станом на середину ХХ століття. У запропонованій роботі вперше здійснено аналіз збирацької спадщини С. Турика.
Усю інформацію, що міститься в рукописах нотних зошитів, спочатку було систематизовано в таблиці Excel та проаналізовано. Це дало можливість зібрати певні відомості про збирацьку діяльність (дата, місце запису) та спадщину (жанри та коментарі до народних пісень) С. Турика, дані про інформантів, а також конкретизувати деякі факти з біографії дослідника. Додатки, вміщені в статті, значно доповнюють викладену інформацію.
32
Борисенко, М. В. "Архівні матеріали як джерело до вивчення літературного життя України в 20-х pp. XX ст." Вісник Київського університету імені Тараса Шевченка. Історія, вип. 41 (1999): 43–46.
Знайти повний текст джерела
33
Форіш, Акош. "«ЦЮ ОКУПОВАНУ ТЕРИТОРІЮ ХОЧЕМО НАДОВГО УТРИМАТИ У СВОЇХ РУКАХ». УГОРСЬКО-НІМЕЦЬКІ ДЕБАТИ СТОСОВНО ТЕРИТОРІЙ ПРИКАРПАТТЯ, 1941–1942". Міжнародні відносини: теоретико-практичні аспекти, № 7 (3 червня 2021): 192–211. http://dx.doi.org/10.31866/2616-745x.7.2021.233359.
Повний текст джерелаАнотація:
Коли 27 червня 1941 р. Угорщина вступила у війну проти Радянського Союзу, вона не ставила за мету придбання певних регіонів Союзу. Незважаючи на це у 1941 та 1942 рр. угорське керівництво здійснило декілька кроків, щоб взяти під тривалий контроль територію Північно-Східних Карпат (Прикарпаття) та забезпечити там виконання своїх політичних цілей. Стаття має два основні завдання: по-перше, реконструювати угорські плани та наміри, пов’язані з Прикарпаттям, та, по-друге, вивчити реакцію Німеччини на подібні угорські кроки. Із цією метою автор, дотримуючись джерелознавчої критики, опрацював архівні матеріали досліджуваної тематики, зокрема ті, що зберігаються в фондах Національного архіву Угорщини та угорського Військово-історичного архіву, а також Федерального військового архіву та Політичного архіву Федерального Міністерства закордонних справ, що у Німеччині.У статті автор висвітлює угорські плани, що стосувалися Прикарпаття, а також їх передумови. Ці плани ґрунтувалися на неофіційно даних німцями обіцянках та на політизуючій ролі вищого угорського військового керівництва. Важливо відзначити: незважаючи на пронімецьку налаштованість останньої, обіцянки не об’єдналися в єдиному політичному плані.Угорське військове керівництво намагалося реалізувати три амбітні плани: 1) економічну експлуатацію окупованих прикордонних районів; 2) вигнання євреїв «без громадянства» з Угорщини в райони на схід від Галичини; 3) змінити північно-східний кордон Угорщини. Загалом, зусилля угорських військ у Східній Галичині зазнали фіаско. Всупереч своїм неофіційним обіцянкам, німці намагалися запобігти всім претензіям угорської сторони стосовно Прикарпаття. Кількість конфліктів між ними тільки зростала, оскільки угорці часто намагались реалізувати свої наміри на південному сході Галичини без попередніх консультацій з німцями.
34
Олицька, Олена. "ІСТОРІОГРАФІЯ ДОСЛІДЖЕННЯ ЖИТТЄВОГО ТА ПРОФЕСІЙНОГО ШЛЯХУ М. М. ДАРМАНСЬКОГО". Педагогічні науки: теорія, історія, інноваційні технології, № 10(104) (28 грудня 2020): 500–513. http://dx.doi.org/10.24139/2312-5993/2020.10/500-513.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті досліджено й систематизовано основні історіографічні інтерпретації життєвого та професійного шляху науковця, освітянина й талановитого управлінця М. М. Дарманського. Здійснено класифікацію всього комплексу джерел, які дозволяють ґрунтовно вивчити постать видатного подільського педагога й управлінця М. М. Дарманського. Зібрано та конкретизовано основні архівні матеріали педагогічної творчої спадщини видатного реформатора. Розглянуто особисті здобутки – наукові праці М. М. Дарманського, в яких відображені ідеологічні, педагогічні, наукові й управлінські погляди досліджуваної персоналії. Досліджено творчий доробок М. М. Дарманського та простежено основні етапи еволюції його наукових поглядів. Визначено основні реформації та нововведення талановитого управлінця. Окреслено основні вектори науково-публіцистичної літератури про М. М. Дарманського. Обґрунтовано вагомий внесок М. М. Дарманського у створенні й удосконаленні мережі закладів вищої освіти на Хмельниччині.
35
Градинар, Ганна. "КОЛЕКТИВІЗАЦІЯ В ПРИДУНАВ’Ї (ЗА МАТЕРІАЛАМИ ФОНДІВ ІЗМАЇЛЬСЬКОГО АРХІВУ)". Society. Document. Communication, № 11 (3 травня 2021): 46–74. http://dx.doi.org/10.31470/2518-7600-2021-11-46-74.
Повний текст джерелаАнотація:
В статті аналізуються інформаційні джерела Комунальної установи «Ізмаїльський архів», що відносяться до періоду з 1944 р. по 1953 рр. Як офіційна установа Ізмаїльський архів почав працювати у 1940 р. В історії установи було чимало трансформацій: від Акерманського обласного державного архіву Управління Народного комісаріату Внутрішніх справ до Філії державного архіву Одеської області в місті Ізмаїл. У своєму теперішньому статусі архів працює та популяризує пошуково-дослідну роботу з 1997 р. Нині КУ «Ізмаїльський архів» уявляє собою унікальне зібрання пам’яті попередніх поколінь, історії придунайського регіону.
Умовно архівні фонди КУ «Ізмаїльський архів» поділяються на два періоди: дорадянський і радянський. Фонди радянського періоду містять інформацію з 1944 р., яка зберігається у 711 фондах, або 90 245 справах. У статті поданий аналіз лише частини фондів радянського періоду, а саме тих, що стосуються процесу колективізації в Придунав’Ї.
На основі широкого кола нових джерел проаналізовані події, пов’язані з проведенням колективізації в Ізмаїльській області. Доведено, що колективізація в Придунав’ї просувалася доволі повільно. Наведено приклади порушень вступу до сільськогосподарських артілей. Проаналізовано процес створення та відновлення колгоспів у 1945-1947 рр. Представлено рішення деяких протоколів засідань колгоспів.
У структурі КУ «Ізмаїльський архів» можна виділити 7 груп, у яких містяться документи щодо процесу колективізації в регіоні. Це фонди місцевих органів державної влади та державного управління; органи юстиції та суду; заклади планування, статистики та звіту; заклади та організації керування промисловістю; комбінати та заводи; заклади, підприємства та кооперативні організації сільського господарства та рибальства; торгові заклади та організації; фінансові заклади. Більша частина документів, які зберігаються в КУ «Ізмаїльський архів» є унікальними та важливими. Вони дають можливість сучасним дослідникам вивчати історію краю в різних аспектів: економічному, етнічному, політичному та соціальному.
Сучасні методи вивчення, збереження та обробки архівних матеріалів дозволяють нам не лише точніше і краще уявити історію нашого регіону, а й засвоїти уроки історії щодо змісту соціальних функцій науки в суспільстві.
36
Shchebetiuk, N., N. Kovalenko, and V. Kucher. "Archival materials as a component of the source base of studying of the history of agricultural research work of Ukraine (1920s)." History of Science and Biographical Studies, no. 3 (September 30, 2021): 247–61. http://dx.doi.org/10.31073/istnauka202103-15.
Повний текст джерела
37
Дубровіна, Л. А. "М.В. Геппенер - український архівіст і палеограф та його архівні матеріали у фондах ЦНБ ім. В.І. Вернадського АН України". Український археографічний щорічник. Нова серія 5 (1993): 32–37.
Знайти повний текст джерела
38
Дубровіна, Л. А. "М.В. Геппенер - український архівіст і палеограф та його архівні матеріали у фондах ЦНБ ім. В.І. Вернадського АН України". Український археографічний щорічник. Нова серія 5 (1993): 32–37.
Знайти повний текст джерела
39
Поладі, Рената Чобівна. "ПРАВОВІ ТА ДИПЛОМАТИЧНІ ТРУДНОЩІ В РОЗБУДОВІ УГОРСЬКО-УКРАЇНСЬКИХ ДВОСТОРОННІХ ЗВ’ЯЗКІВ (1989/1990–1991)". Міжнародні відносини: теоретико-практичні аспекти, № 7 (3 червня 2021): 79–91. http://dx.doi.org/10.31866/2616-745x.7.2021.233249.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті дослідженню піддаються правові та дипломатичні труднощі в розбудові українсько-угорських двосторонніх зв’язків, що мали місце на межі 1980–90-х рр. Складності, перш за все, випливали з того, що на відносини двох вказаних сторін практично необмежений вплив мав Радянський Союз, його система, а згодом – системна криза та розпад цієї ж системи, у результаті чого на мапі Європи з’явилося чимало самостійних, незалежних держав. У статті пропонується порівняльний аналіз Конституції СРСР 1977 р. та Конституції УРСР 1978 р. Окремо висвітлюється роль Декларації «Про державний суверенітет України» у розбудові українсько-угорських двосторонніх відносин. Спираючись на архівні матеріали та приклади, автор статті намагається вказати на те, за яких обставин розвивалися двосторонні відносини між Будапештом та Києвом, які були їх спільні цілі та інтереси. Особливий акцент робиться у статті на думках політичних і дипломатичних еліт двох країн щодо розбудови безпосередніх двосторонніх відносин між країнами, котрі й самі представляють.
40
ТАЦІЄНКО, Віталій, та Наталія ТАЦІЄНКО. "РОЛЬ ПРАВОСЛАВНОГО ПАРАФІЯЛЬНОГО ДУХОВЕНСТВА У ПРОВЕДЕННІ СЕЛЯНСЬКОЇ РЕФОРМИ 1861 Р. (НА МАТЕРІАЛАХ КИЇВСЬКОЇ ГУБЕРНІЇ)". Східноєвропейський історичний вісник, № 18 (30 березня 2021): 55–63. http://dx.doi.org/10.24919/2519-058x.18.226554.
Повний текст джерелаАнотація:
Анотація. Мета дослідження – з’ясування на матеріалах Київської губернії ролі православного парафіяльного духовенства у впровадженні селянської реформи 1861 р. Методологія дослідження включає головні принципи системності, науковості, історизму, а також використання загальнонаукових методів аналізу, синтезу, узагальнення, порівняння. Наукова новизна роботи полягає у тому, що автори, використовуючи опубліковані та раніше невживані архівні джерела, матеріали періодичних видань, на прикладі Київської губернії показали значення православного парафіяльного духовенства у проведенні селянської реформи 1861 р. Висновки. В ході реалізації селянської реформи влада активно використовувала одержавлену Православну церкву для ідеологічної підтримки, адже її вплив на населення був значним. Діяльність парафіяльних священно- і церковнослужителів регламентувалась інструкціями центральної церковної та єпархіальної адміністрацій, які погрожуючи “суворою відповідальністю”, вимагали уникати довільного, а тим більше невірного пояснення маніфесту. В церковній періодиці (“Киевских епархиальных ведомостях”, “Руководстве для сельских пастырей”) для священнослужителів публікувалися зразки проповідей, присвячених цій суто світській події. Православному духовенству ставилось у обов’язок формувати позитивну оцінку аграрним перетворенням, сприяти “правильному” розумінню селянством реформи, виконанню повинностей на користь поміщиків, подавати її як турботу імператора. Особливо важливим завданням, яке зобов’язувалися виконувати парафіяльні священнослужителі, була боротьба з протестними настроями серед селянства, яке виявляло незадоволення грабіжницьким характером аграрних перетворень 1861 р. Православна церква, будучи частиною державного апарату, досить успішно виконувала завдання, що полягали у схваленні та благословінні селянської реформи, чого від неї так вимагала влада.
Ключові слова: селянська реформа 1861 р., православне духовенство, поміщик, Київська губернія.
41
Yarmysh, Oleksandr. "REVIEW OF THE MONOGRAPH "ORGANIZATIONAL AND LEGAL PRINCIPLES OF ESTABLISHMENT AND ACTIVITY OF THE MILITIA OF INDEPENDENT UKRAINE" DOCTOR OF LAW, PROFESSOR E. V. ZOZULYA AND CANDIDATE OF LAW O. V. BARANOVSKY." Ukrainian polyceistics: theory, legislation, practice 2, no. 2 (2021): 187–89. http://dx.doi.org/10.32366/2709-9261-2021-2-2-187-189.
Повний текст джерелаАнотація:
Загалом наукова новизна одержаних результатів полягає в тематиці дослідження, яка до цього часу не була предметом спеціального комплексного вивчення в історико-правовому аспекті. Крім того, внесок авторів у досліджувану проблему визначається тим, що вперше в українській історико-правовій науці ними виявлено та введено в науковий обіг архівні документи 1991–2015 років галузевого й центральних архівів МВС України, архівних підрозділів Головних управлінь МВС (ГУМВС) України у м. Києві, у Донецькій області, архіву Донецького юридичного інституту МВС України (нині – Донецького державного університету внутрішніх справ), які комплексно висвітлюють питання правового, організаційного, кадрового забезпечення, створення та діяльності міліції суверенної держави. Сформовані в монографії наукові висновки заслуговують позитивної оцінки і, на наш погляд, також мають суттєве наукове та практичне значення для поліпшення практичної діяльності правоохоронних органів України. Можна стверджувати, що проведеним дослідженням автори монографії зробили значний внесок у розвиток історико-правової науки, що дає змогу вдосконалити базу теоретичних та історико-правових розробок щодо подальшого покращення нормативно-правової та організаційно-управлінської діяльності правоохоронних Загалом наукова новизна одержаних результатів полягає в тематиці дослідження, яка до цього часу не була предметом спеціального комплексного вивчення в історико-правовому аспекті. Крім того, внесок авторів у досліджувану проблему визначається тим, що вперше в українській історико-правовій науці ними виявлено та введено в науковий обіг архівні документи 1991–2015 років галузевого й центральних архівів МВС України, архівних підрозділів Головних управлінь МВС (ГУМВС) України у м. Києві, у Донецькій області, архіву Донецького юридичного інституту МВС України (нині – Донецького державного університету внутрішніх справ), які комплексно висвітлюють питання правового, організаційного, кадрового забезпечення, створення та діяльності міліції суверенної держави. Сформовані в монографії наукові висновки заслуговують позитивної оцінки і, на наш погляд, також мають суттєве наукове та практичне значення для поліпшення практичної діяльності правоохоронних органів України. Можна стверджувати, що проведеним дослідженням автори монографії зробили значний внесок у розвиток історико-правової науки, що дає змогу вдосконалити базу теоретичних та історико-правових розробок щодо подальшого покращення нормативно-правової та організаційно-управлінської діяльності правоохоронних Загалом наукова новизна одержаних результатів полягає в тематиці дослідження, яка до цього часу не була предметом спеціального комплексного вивчення в історико-правовому аспекті. Крім того, внесок авторів у досліджувану проблему визначається тим, що вперше в українській історико-правовій науці ними виявлено та введено в науковий обіг архівні документи 1991–2015 років галузевого й центральних архівів МВС України, архівних підрозділів Головних управлінь МВС (ГУМВС) України у м. Києві, у Донецькій області, архіву Донецького юридичного інституту МВС України (нині – Донецького державного університету внутрішніх справ), які комплексно висвітлюють питання правового, організаційного, кадрового забезпечення, створення та діяльності міліції суверенної держави. Сформовані в монографії наукові висновки заслуговують позитивної оцінки і, на наш погляд, також мають суттєве наукове та практичне значення для поліпшення практичної діяльності правоохоронних органів України. Можна стверджувати, що проведеним дослідженням автори монографії зробили значний внесок у розвиток історико-правової науки, що дає змогу вдосконалити базу теоретичних та історико-правових розробок щодо подальшого покращення нормативно-правової та організаційно-управлінської діяльності правоохоронних органів, насамперед органів Національної поліції України, у напрямі боротьби зі злочинністю, побудови нового правоохоронного відомства європейського зразка. У цілому можна зазначити, що наукові підходи, рівень аргументації, методологія вирішення наукових завдань, форма викладу матеріалу в монографії «Організаційно-правові засади становлення та діяльності міліції незалежної України» доктора юридичних наук, професора Є. В. Зозулі та кандидата юридичних наук О. В. Барановського відповідають сучасному рівню розвитку української юридичної науки та становлять науково-теоретичний і практичний інтерес для наукової спільноти, органів державного управління, правоохоронних органів, здобувачів вищої освіти юридичного профілю.
42
ВЄНЦЕВА, Надія. "ДЕРЖАВНО-ГРОМАДСЬКЕ УПРАВЛІННЯ ОСВІТОЮ ЗА ЧАСІВ ЦЕНТРАЛЬНОЇ РАДИ". Scientific papers of Berdiansk State Pedagogical University Series Pedagogical sciences 1, № 1 (2020): 21–28. http://dx.doi.org/10.31494/2412-9208-2020-1-1-21-28.
Повний текст джерелаАнотація:
Авторка дослідження, ґрунтуючись на аналізі широкого кола джерел, визначає особливості формування державно-громадське управління освітою за часів Центральної Ради. У дослідженні проаналізовано архівні матеріали та виявлено значення перших всеукраїнських з’їздів вчителів як органів громадського управління освітою. Визначено роль у цьому процесі політичних, суспільних та громадських організацій, зокрема «Товариства шкільної освіти». Авторка публікації доводить, що за часів Центральної Ради в Україні було сформовано перший державний орган управління освітою – Генеральний секретаріат освіти, робота якого базувалася на принципі децентралізації управління. Основним змістом діяльності цього керівного органу стало не адміністрування, а об’єднання зусиль усіх національних культурно-просвітніх інституцій Української Народної Республіки в справі розбудови освітньої галузі. Особлива увага при цьому надавалася забезпеченню функціонування школи та створенню системи підготовки педагогічних кадрів. У дослідженні з’ясовано, що за ініціативи керівництва Генерального секретаріату освіти розроблялися й запроваджувалися основні принципи державно-громадського управління, а саме: затвердження колегіального складу органів управління на всіх рівнях його реалізації, надання земському й міському самоврядуванню широких прав щодо відкриття та завідування навчальними закладами, розширення повноважень педагогічних рад, надання навчальним закладам автономії тощо. Ключові слова: Центральна Рада, українізація, учительський з’їзд, Генеральне секретарство освіти.
43
Шевчук, Олексій. "ІНФОРМАЦІЙНІ МОЖЛИВОСТІ САЙТУ НАЦІОНАЛЬНОГО БАНКУ УКРАЇНИ В ДОСЛІДЖЕННІ ПРОБЛЕМ ІСТОРІЇ ГРОШОВОГО ОБІГУ В УКРАЇНІ". Society. Document. Communication, № 8 (10 лютого 2020): 320–35. http://dx.doi.org/10.31470/2518-7600-2019-8-320-335.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття присвячена аналізу інформаційних можливостей сайту Національного банку України для вивчення історії грошового обігу в Україні (1992-2019 рр.).
Розвиток науки і техніки в сучасному світі, особливо активне застосування цифрових технологій в інформаційній сфері, вимагають певних змін у використанні методів наукових досліджень. Ще декілька десятиріч тому до основних нумізматичних та боністичних джерел учені відносили власне окремі грошові знаки, фіксацію місць знахідок грошових одиниць (монет, бон), матеріали та інструменти виготовлення грошових одиниць, а також вагові гирьки в нумізматиці. До допоміжних традиційно зараховували архівні матеріали, правові джерела, мемуари, епістолярну спадщину та періодичні видання. Проте тотальна інформатизація державного управління та суспільства призвели до того, що WEB-ресурси стають вагомим джерелом для історичних досліджень, зокрема й нумізматичних та боністичних. Саме на цих ресурсах містяться як основні, так і допоміжні джерела з історії грошового обігу.
Проаналізовано відповідність вебсайту НБУ https://www.bank.gov.ua/ проголошеним у 2019 році напрямкам державної політики, таким як цифровізація, відкритість даних та ін. На думку автора, сайт достатньо зручний для користування, має favicon (графічний логотип), однотипний дизайн усіх сторінок з переважно біло-зеленими тонами, переклад на англійську мову. Розроблена у 2019 році нова версія сайту НБУ відображається на смартфонах та планшетах. Також є версія перегляду, призначена для людей з вадами зору.
Доведено, що сайт НБУ має значний інформаційний потенціал для дослідження історії грошового обігу в Україні (1992-2019 рр.). На сайті представлено основне джерело нумізматичних та боністичних досліджень – власне монети і банкноти НБУ, якісні зображення їх основних типів та опис. Певний інтерес для дослідників, особливо на початкових етапах наукових пошуків, мають статистичні дані, роз’яснення НБУ щодо готівкового обігу, обміну банкнот та ін.
44
Сустрєтов, Анатолій. "ФАЛЬШИВІ АСИГНАЦІЇ ДОБИ НАПОЛЕОНІВСЬКИХ". Society. Document. Communication, № 10 (9 січня 2021): 105–27. http://dx.doi.org/10.31470/2518-7600-2020-10-105-127.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті досліджується історіографія питання розповсюдження в грошовому обігу фальшивих асигнацій, які привносили наполеонівські війська на українські землі у складі Російської імперії. Метою статті постає аналіз сучасного наукового доробку з окресленої проблематики. Висвітлення поглядів дослідників дозволить встановити наявні уявлення про цілі та завдання, які ставились Наполеоном щодо кампанії виготовлення фальшивих російських асигнацій, місця друку підробок, час та географію їх появи на землях Російської імперії, номінали такого роду асигнацій, методи запобігання розповсюдження підробок, відмінності в порівнянні зі справжніми асигнаціями, загальну суму таких грошових паперових знаків, а також окреслити проблематику, яка потребує подальшого вивчення. У дослідженні висвітлено, що серед сучасних українських досліджень особливо цінними є такі, що вводять до наукового доробку архівні матеріали з історії грошового обігу на території Наддніпрянської України у складі Російської імперії.
Під час роботи над даним дослідженням було використано методи синтезу та аналізу, порівняння, узагальнення, завдяки яким досягнуто низки висновків, встановлено, що існують відмінності в поглядах дослідників щодо мети використання французькою владою під час наполеонівських війн фальшивих асигнацій, оскільки окремі автори вважають міфом завдання підірвати економіку Російської імперії таким чином. Проаналізовано науковий доробок з історії грошового обігу дослідників А. Алехова, О. Баюри, А. Бугрова, А. Бойко-Гагаріна, А. Денісова, В. Коцура, Л. Муравйової, П. Нікольського, В. Орлика, С. Орлик, І. Рязанцевої, О. Хітальського, Р. Шуста, К. Яковлева та Я. Яковлевої. Авторами називаються різні центри виготовлення подібних асигнацій, а також час, коли підробки потрапили до терен Російської імперії. Різняться в сучасному науковому доробку також погляди щодо номіналів, які французи використовували для друку підробок. Загалом, сучасна історіографія потребує подальшого залучення архівних документів з окресленої проблематики, вивчення регіональних особливостей історії обігу фальшивих асигнацій, котрі були виготовлені французами під час наполеонівських війн.
45
Tsybaniuk, Oleksandra, та Sergiy Dariichuk. "Організація діяльності першого вищого навчального закладу для підготовки фахівців фізичного виховання й спорту в Румунії". Physical education, sport and health culture in modern society, № 3(55) (30 вересня 2021): 36–41. http://dx.doi.org/10.29038/2220-7481-2021-03-36-41.
Повний текст джерелаАнотація:
Актуальність. Фізкультурна освіта та фізичне виховання повинні відбуватися з урахуванням і на основі державних особливостей розвитку культури й спорту, що є системою орієнтирів та поглядів на роль, організацію й функціонування сфери вищезазначеної галузі на довгостроковий період з урахуванням розвитку держави та світового досвіду. Вивчення досвіду європейських країн у галузі фізичного виховання й спорту представлено низкою праць педагогів, фахівців галузі (Г. Арделеан, О. Цибанюк). Мета дослідження ‒ проаналізувати особливості діяльності першого вищого навчального закладу для підготовки фахівців фізичного виховання та спорту в Румунії – Національного університету фізичного виховання та спорту в Бухаресті. Матеріали й методи. Матеріали дослідження нами розділено на архівні, статистичні, нормативно-правові акти та наукові статті. Використано загальнонаукові – для обґрунтування актуальності, формулювання висновків; конкретно-наукові – для систематизації історико-педагогічної літератури; проблемно-хронологічний – для з’ясування генези змісту фізичного виховання й спорту в Румунії методи дослідження. Результати досліджен- ня та ключові висновки. Доведено, що першу спробу організації закладу для підготовки фахівців фізичного виховання в Румунії здійснив В. Бадулеску, який у 1920 р. створив у м. Клуж-Напока Інститут фізичного виховання. Державні інтереси призвели до переносу в 1922 р. закладу в столицю – м. Бухарест, проте зацікавленість підготовкою вчителів фізичного виховання (гімнастики) саме в регіоні Трансильванія спричинили створення кафедри фізичного виховання в місцевому університеті. Потрібно зазначити, що всебічна підтримка королів- ської родини, впливових діячів державного рівня та прийняття у 1923 р. «Закону про фізичне виховання» спричинили швидкий розвиток представницького фахового інституту. Подвійне підпорядкування інституту (Міністерству освіти та Міністерству оборони) одразу диференціювало три напрями підготовки студентів – педагогічний, військовий, аматорський. Національний університет фізичного виховання та спорту в Бухаресті пережив кілька хвиль змін у назві й структурі. Знаходимо в назві закладу різних часів визначення «національний», «вищий», що свідчить про статус закладу, який зберігається й тепер.
46
Бондарчук, Микола. "КРИМІНОГЕННА СИТУАЦІЯ В УКРАЇНІ В ПЕРІОД НЕП у". Молодий вчений, № 9 (97) (30 вересня 2021): 119–27. http://dx.doi.org/10.32839/2304-5809/2021-9-97-25.
Повний текст джерелаАнотація:
Метою дослідження є комплексний аналіз заходів, здійснюваних відповідними органами радянської влади на території УСРР періоду нової економічної політики (НЕП) з метою ліквідації проявів організованої злочинності. Завдання дослідження: визначити основні причини розвитку бандитизму та його прояви в Радянській Україні в умовах НЕПу; дослідити способи і методи боротьби радянської влади з ним. Методологічною основою дослідження є загальнонаукові (логічний, порівняльний), спеціальні історичні методи (проблемно-хронологічний). Вони дозволили визначитися з даним періодом, у якому проблема організованої злочинності досліджується конкретно, у хронологічній та логічній послідовності. Щодо вивчення окремих явищ цього процесу застосовувався порівняльний аналіз. Дослідження базується також на принципах науковості, історизму та об’єктивності. Наукова новизна дослідження полягає у тому, що вперше здійснено комплексний аналіз проблеми проявів вказаної проблематики у цьому регіоні в 1921-1928 рр. та способів боротьби з ними. Введено у науковий обіг нові архівні документи з даної проблеми і матеріали періодики тих років. Зроблено спробу дати об’єктивну, неупереджену оцінку цих явищ і дій радянської влади у вказані роки. Нова економічна політика радянської держави впродовж 1920-х рр. реалізовувалася на фоні посилення проявів різного роду соціальних аномалій. Боротьба з ними відбувалася на тлі важкого соціально-економічного становища, у якому опинилося суспільство після Першої світової війни. Як показує аналіз архівних джерел, радянська влада надавала цим заходам, а насамперед їх припиненню важливе значення. Проблеми ці були викликані різними чинниками, однак в першу чергу – руйнівними процесами у самому суспільстві і боротьбою більшовиків за утвердження своєї влади. Також це стосується і подій і недавньої на той час Громадянської війни на теренах колишньої Російської імперії та державно-визвольних змагань в Україні 1917-1921 рр. Однією з головних причин росту організованої злочинності була складна економічна ситуація, яка була викликана наслідками воєнного комунізму. У досліджуваний нами період, а саме в першій половині 20-х рр. відбувався процес становлення правоохоронної системи радянської влади. Основний тягар відповідальності за стан криміногенної ситуації в країні покладався на місцеві органи міліції.
47
Федонюк, Л. Я., С. О. Ястремська, О. М. Ярема, І. Є. Герасимюк та Я. Я. Боднар. "Навчальні музеї Тернопільського національного медичного університету імені І. Я. Горбачевського МОЗ України та їх роль у процесі навчання і виховання майбутніх спеціалістів медсестринства". Вісник медичних і біологічних досліджень, № 4 (23 лютого 2022): 69–76. http://dx.doi.org/10.11603/bmbr.2706-6290.2021.4.12760.
Повний текст джерелаАнотація:
Резюме. Значне місце серед нових підходів до організації навчальної діяльності посідає музейна педагогіка, що має важливе значення в системі освіти, сприяючи всебічному розвитку особистості студента. Важливе значення для навчання мають натуральні об’єкти і їх зображення, які створюють найповніше уявлення будови організму людини. З огляду на це, певне місце в навчально-виховному процесі займають музеї.
Мета дослідження – показати роль музеїв у навчально-виховному процесі студентів Тернопільського національного медичного університету імені І. Я. Горбачевського МОЗ України.
Матеріали і методи. Зібрано інформацію про роль навчальних музеїв Тернопільського національного медичного університету імені І. Я. Горбачевського МОЗ України, використано архівні матеріали кафедр: анатомії людини, патологічної анатомії з секційним курсом і судової медицини, медичної біології.
Результати. У Тернопільському національному медичному університеті імені І. Я. Горбачевського МОЗ України є ряд музеїв навчального профілю: музей кафедри анатомії людини, музей кафедри патологічної анатомії з секційним курсом і судової медицини, навчально-біологічний музей імені І. І. Яременка. Метою навчальних музеїв є створення найповнішої уяви змісту живої природи, морфології людини, тварин, рослин, що нас оточують, а також як осередку освіти й виховання. Музей кафедри анатомії містить унікальну колекцію анатомічних препаратів, які відображають форму органів, їх топографічні взаємовідносини, проекції судин і нервів, що слугують невід’ємною теоретичною базою для студентів медичного, стоматологічного та фармацевтичного факультетів, а також для студентів Навчально-наукового інституту медсестринства. Досягти високого практичного рівня професійної підготовки неможливо і без вивчення музейних макропрепаратів кафедри патологічної анатомії з секційним курсом та судової медицини. Навчально-біологічний музей імені І. І. Яременка представляє натуральні об’єкти і їх зображення, які створюють найповніше уявлення взаємозв’язку людини з навколишнім середовищем.
Висновок. Музеї Тернопільського національного медичного університету імені І. Я. Горбачевського МОЗ України займають вагоме місце в навчально-виховному процесі, завдяки їм теорія і практика дають високий позитивний результат у формуванні професіоналізму лікаря.
48
Овчиннікова О. М. "ФОРМИ, МЕТОДИ ТА ЗАСОБИ НАВЧАННЯ І ВИХОВАННЯ У МОРСЬКИХ ЗАКЛАДАХ ОСВІТИ ПІВДНЯ УКРАЇНИ У 60-ТІ РОКИ ХХ СТОЛІТТЯ". ПЕДАГОГІЧНИЙ АЛЬМАНАХ, № 50 (25 листопада 2021): 271–78. http://dx.doi.org/10.37915/pa.vi50.332.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті висвітлено основні форми, методи та засоби навчання і виховання у морських закладах освіти півдня України у 60-ті роки ХХ століття. У дослідженні використовувалися архівні матеріали Одеського морехідного училища Мінтрансбуду СРСР. Проаналізовано навчальну, методичну, виховну та наукову роботу, діяльність циклових комісій, бібліотеки. Виявлено, що впродовж визначеного періоду постійно проводився пошук нових форм, методів та засобів навчання та виховання. Наприклад, здійснено експеримент з програмованого контролю знань за допомогою машин та перфокарт. Широкого розповсюдження набули кіноуроки, що підвищило інтерес курсантів до предметів та позитивно відбилося на їхній успішності. Впроваджувалися нові форми організації навчання, такі як: семінари, класні технічні конференції, взаємоопитування курсантів, реферати. З метою підвищення якості освітнього процесу застосовувалися різноманітні технічні засоби навчання, серед яких активне впровадження отримали діафільми. Наведено приклади тем проведених відкритих уроків. Розглянуто роботу бібліотеки, зокрема заходи з метою популяризації книги. Визначено, що завданнями виховання були: формування комуністичного світогляду; виховання радянського патріотизму та пролетарського інтернаціоналізму; виховання комуністичної моралі; естетичне виховання; організація та виховання згуртованого колективу задля зміцнення ідейної переконаності курсантів, підвищення їхньої політичної грамотності; сприянню вихованню патріотичних почуттів, любові до Радянської Батьківщини та Комуністичної партії. Центральними темами у навчанні та вихованні курсантів були життя та політична діяльність В. І. Леніна, а також події, пов’язані з Великою Жовтневою соціалістичною революцією.
49
Нечитайло, Валерій. "ДЖЕРЕЛА ДОСЛІДЖЕННЯ ГРОШОВОГО ОБІГУ НА ТЕРИТОРІЇ КОЗАЦЬКОЇ ДЕРЖАВИ УКРАЇНИ- ГЕТЬМАНЩИНИ У 1648-1764 РОКАХ". Society. Document. Communication, № 6 (27 червня 2019): 153–81. http://dx.doi.org/10.31470/2518-7600-2018-6-153-181.
Повний текст джерелаАнотація:
Основними джерелами, що можуть бути використані увивченні теми історії грошового обігу Гетьманщини у періодз 1648 по 1764 роки, є: матеріали архівів, літописи, актовіматеріали, етнографічні джерела, скарби, матеріалимузейних колекції, газетні матеріали, Інтернет-ресурси таприватні зібрання. Кожне з зазначених джерел має різнуступінь наукової корисності та достовірності. Значнакількість тогочасних актових матеріалів, літописів таетнографічних джерел вже досліджено українськиминауковцями. Значним науковим потенціалом володіютьдержавні історичні архіви. Зокрема, досліджуючи фондиЦентрального державного історичного архіву в місті Києвінам вдалось встановити нові факти та надати подальшогорозвитку вивченню аспекту фальшивомонетництва в Україніу XVIII століття. Інтернет-ресурси дозволяють виявитимонети раніше неописаних штемпельних різновидів, а такожрозширити наше уявлення про вже складені топографіїзнахідок монет. Актуальним в сучасній нумізматиці є введенняв науковий обіг нових знайдених скарбів та їх склад, а такождослідження музейних зібрань. Нерідко колекції музеївформуються за рахунок дарунків місцевих жителів з монет, що були виявлені в тій самій історичній місцевості, щовизначає колекції історичних та краєзнавчих музеїв як високоінформативні у вивченні грошового обігу. Особливо це музейнізаклади, розміщені в географічних межах Гетьманщини, атакож ті монети та скарби, що були знайдені та передані доінших музеїв. Незафіксовані більшістю попередніх дослідниківє скарби, щодо яких повідомлялось на сторінках періодичноїпреси. Так нам вдалось виявити повідомлення про скарбимонет досліджуваного періоду на сторінках українських газетдорадянського періоду та сучасності. Щодо приватнихколекції, варто із певною обережністю вводити їх в науковийобіг, зважуючи на те, що, на жаль, далеко не всі колекціонери,збираючи колекції, фіксують важливу для науковцівінформацію.
50
Черняк, І. "Недруковані архівні матеріали про діяльність О. Сокальського як організатора закладів освіти галузі культури і мистецтва в Україні (50-ті – 60-ті роки XX ст.)". Вісник Книжкової палати, № 12 (221), грудень (2014): 32–33.
Знайти повний текст джерела