Статті в журналах з теми "Аналіз рейтингових позицій"

Цель: изложить последовательность этапов проведения оценки конкурентоспособности сельскохозяйственных организаций, по результатам которой формируется рейтинговая группа силы конкурентоспособности. Обсуждение: наука и практика экономического анализа выработала различные методы рейтингования, которые легли в основу разработки множества методик рейтинговой оценки. С позиции оценки конкурентоспособности именно рейтинговый анализ признан эффективным инструментом в мировой практике. В статье авторы развивают методическую составляющую использования рейтингов в анализе и управлении. Отличительными характеристиками предлагаемого алгоритма являются: 1) базой сравнения выступили отраслевые значения показателей, отобранных для оценки; 2) по отраслевым значениям показателей были получены сопоставимые величины и выделены четыре интервала критериальных значений; 3) после обработки фактических значений показателей анализируемых организаций каждая из них была отнесена в группу по силе конкуренции согласно попаданию в интервал критериальных значений. Результаты: представлен детализированный алгоритм этапов многомерного рейтингового анализа конкурентоспособности на примере двадцати сельскохозяйственных организаций. Результаты анализа позволили получить оценку в разрезе: 1) конкурентоспособности каждой конкретной организации в группе показателей, отобранных для оценки (частная конкурентоспособность); 2) количество организаций, попавших в рейтинговую группу по показателям, отобранным для оценки (групповая конкурентоспособность); 3) количество организаций, попавших в рейтинговую группу по совокупной силе конкуренции (интегральная конкурентоспособность); 4) позволяет рассматривать положение конкретной организации со всеми отраслевыми предприятиями Российской Федерации.

УДК 330.341; JEL Classification: O33 Мета: Метою статті є вивчення основних тенденцій розвитку цифрової економіки України та ідентифікація чинного законодавчого підґрунтя. Методика дослідження: В роботі використано методи аналізу та синтезу, системний підхід, порівняльний аналіз. Результати: Характерною ознакою сучасного етапу розвитку економіки є використання цифрових технологій, які стали каталізатором різкого збільшення мобільності товарних та фінансових потоків, забезпечують високу швидкість передачі інформації, внесли значний вклад в глобалізаційні та інтеграційні процеси світової економіки. Інформаційні технології стали невід’ємною частиною суспільних відносин та призвели до появи нових галузей господарства, ринків, конкурентних товарів та послуг. Одним із важливих параметрів, які на світовому рівні визначають якість та ступінь розвитку цифрової економіки, є світові рейтинги. Згідно з Концепцією розвитку цифрової економіки та суспільства України на 2018-2020 основними рейтинговими цілями її реалізації є досягнення визначених позицій у рейтингу. Для аналізу особливостей та тенденцій розвитку цифрової економіки України авторами проведено дослідження рейтингових індексів, що дають змогу оцінити її стан: Digital Economy and Society Index; Digital Evolution Index; Digital Adoption Index; ICT Development Index; Global Innovation Index; Networked Readiness Index; e-Intensity; IMD World Digital Competiveness Index; Global Competitiveness Index. В дослідженні проведено аналіз стану рівня використання та розвитку цифрових технологій в країні. Наукова новизна: існуючі нормативно-правові акти, що регламентують розвиток цифрової економіки України, актуалізують необхідність їх уніфікації та консолідації у вигляді Стратегії розвитку цифрової економіки України як стійкого законодавчого підґрунтя для забезпечення стратегічного розвитку цифрової економіки держави. Забезпечення розвитку цифрової економіки України передбачається через періодичне прийняття строкових програмних документів на у формі чинної Концепції розвитку цифрової економіки та суспільства України на 2018-2020 роки. Практична значущість: проведений аналіз та визначені особливості та тенденції розвитку цифрової економіки складають інтерес для органів державної влади, до відання яких належить регулювання цифрової економіки; для вітчизняних та зарубіжних науковців, що ведуть дослідження з цього питання.

Цель: проанализировать и систематизировать документацию вуза, информация из которой может быть использована для проведения мониторинга международной конкурентоспособности данного вуза, а также рейтинговыми агентствами при составлении своих рейтингов. Обсуждение: каждое рейтинговое агентство, составляя свои рейтинги, должно опираться на объективную информацию. Любой рейтинг – это не субъективное мнение, а четко разработанный алгоритм анализа и учета показателей, которые влияют на образовательную организацию таким образом, что дают ей возможность занимать высокие позиции, иметь большую конкуренцию среди студентов и преподавателей, влиять на стоимость образовательных услуг. Открытость и доступность информации, используемой при составлении рейтингов, изрядно упрощает жизнь не только рейтинговым агентствам, но и вузам в целом, давая им возможность проводить некий сравнительный анализ самостоятельно. Чем точнее и правдивее представлена информация, тем проще проводить конкурентный анализ. Результаты: проведено разделение показателей на группы, которые используются в методиках оценки международной конкурентоспособности университетов, разработана форма отчетности, которая может способствовать систематизации и упрощению поиска информации.

У статті досліджено сутність процесу рейтингової оцінки страхових компаній зі страхування життя, як інструменту виявлення їх фінансової надійності та стійкості на страховому ринку. Охарактеризовано та узагальнено підходи щодо визначення поняття «рейтинг», «рейтингова оцінка» та «рейтингування». Виділено ознаки об’єктивної рейтингової оцінки об’єкта оцінки. Рейтингові оцінки вельми складні і неоднозначні. Крім того, можливі різноманітні підходи до оцінки діяльності страхових компаній. З погляду на це, виникає питання який для нас є найбільш придатним Досліджено нормативно-правову базу щодо здійснення рейтингової оцінки страховиків на основі чого зроблено висновок, що на сьогоднішній день в Україні існує система нормативно-правових актів, що закріплюють статус та порядок рейтингування. Наведено методику оцінки діяльності страхової компанії, яка затверджена Розпорядженням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України № 3755 «Про затвердження Рекомендацій щодо аналізу діяльності страховиків». Відповідно до цієї методики за даними 2017 року розрахували показники тестів раннього попередження для обраних страхових компаній зі страхування життя різних корпоративних моделей: ПрАТ «Страхова компанія «PZU Україна страхування життя» – іноземний капітал, ПАТ СК «Блакитний Поліс» – кептивна страхова компанія та ПрАТ «Страхова Група «ТАС – страхування життя» – вітчизняний капітал та розробили рейтингування за цими даними. Інтегральна рейтингова оцінка кожної компанії визначена шляхом порівняння розрахованого значення із шкалою нормативних показників відповідно до методики. Зроблено висновок, що рейтинг оцінює відносну фінансову безпеку страхувальників, які уклали договір із страховиком, і є зручним інструментом для диференціації кредитної якості страхових компаній, а також дозволяють констатувати, що вітчизняний страховий ринок, демонструючи досить високі темпи розвитку, не посідають чільних позицій у рейтингу світового страхового ринку і майже не впливають на результати його функціонування.

Мета: провести комплексний аналіз показників втрати професійної працездатності військовослужбовців Збройних сил України з приводу хвороб системи кровообігу (ХСК) на сучасному етапі (за матеріалами звітної документації Центральної військово-лікарської комісії (форма 4 МЕД) за 2016–2020 рр.) Матеріали та методи. Для досягнення мети вивчено показники професійної дискваліфікації за станом здоров’я з приводу хвороб ХСК, звільнення та їх динаміку з 2016 по 2020 рр. у різного контингенту військовослужбовців: військовослужбовців за контрактом офіцерського складу (5 звітів); військовослужбовців офіцерського складу за призовом під час мобілізації (1 звіт); військовослужбовців рядового, сержантського, старшинського складу, прапорщики (мічмани) за призовом під час мобілізації (2 звіти); військовослужбовців за контрактом рядового, сержантського, старшинського складу, прапорщики (мічмани) (5 звітів); військовослужбовців строкової служби (5 звітів). Статистична обробка проводилась з використанням програми Microsoft Excel 2007 та стандартного статистичного пакета STATISTICA 6,0. Для змінних шкали відношень первинна обробка включала розрахунок середніх арифметичних (М), помилок середніх арифметичних (m). Для змінних найменувань та рангових змінних первинна обробка включала в себе розрахунок відсотків (Р) (М±m)%. Методи дослідження: бібліосемантичний, статистичний, системного підходу та аналізу. Результати. Проведено рейтинговий аналіз причин втрати придатності до військової служби за медичними показами за класами хвороб I-XXI з 2016 по 2020 рр. Встановлено, що протягом 2016-2019 рр. ХСК посідали другу рейтингову сходинку (поступаючись класу XIX «травми, отруєння та нещасні випадки») в структурі причин непридатності до військової служби серед всіх класів хвороб I-XXI зайняли перше рейтингове місце з показником 26,4%. У рядових за контрактом в 2016-2020 рр. ХСК займали друге рейтингове місце, а перші позиції займав клас хвороб XIX (травми та отруєння). Було проаналізовано структуру за нозологічними формами ХСК, які стали причиною професійної дискваліфікації військовослужбовців всіх категорій з 2016 по 2020 рр. Протягом зазначеного періоду, артеріальна гіпертензія (АГ) була основною причиною звільнення військовослужбовців із військової служби за медичними показами. ХСК залишаються однією з основних причин професійної дискваліфікації військовослужбовців ЗС України за медичними показами і, враховуючи важливе медико-соціальне значення ХСК для ЗС України, потребують подальшого удосконалення медико-організаційні заходи, спрямовані на профілактику та попередження їх прогресування у військовослужбовців. Висновки. З приводу ХСК з 2016 по 2020 рр. було дискваліфіковано 21,3±4,1 % військовослужбовців в загальній структурі представлених на військово-лікарську комісію за медичними показами. Протягом 2016-2019 рр. хвороби системи кровообігу посідали другу рейтингову сходинку в структурі причин непридатності до військової служби серед всіх класів хвороб з показниками відповідно: 15,8%, 19,6%, 22,0%, 23,9%, а в 2020 р. зайняли перше рейтингове місце з показником 26,4%. Основною причиною звільнення військовослужбовців із військової служби за медичними показами була артеріальна гіпертензія. Проте, частка військовослужбовців, які були визнані непридатними до військової служби з 2019 по 2020 рр. з приводу артеріальної гіпертензії зменшилась з 55,4 % до 43,6 %. Спостерігається зростання питомої ваги ішемічної хвороби серця в структурі хвороб системи кровообігу, які стали причиною професійної дискваліфікації військовослужбовців: показник збільшився з 5,8 % в 2016 р. до 11,4% до 2020 р., а також церебро-васкулярних захворювань - з 5,8% в 2016 р. до 12,8 % в 2020 р.

Цель: систематизировать методы сбора информации, которые проводят различные рейтинговые агентства с целью определения максимально конкурентных образовательных организаций и диагностирования слабых мест конкретного вуза. Обсуждение: с каждым годом рейтинги становятся обязательным атрибутом глобального рынка образовательных услуг. Несмотря на то, что ни один из них не может предложить абсолютно объективной картины, сложно спорить с тем, что этот инструмент сегодня формирует социальную реальность. Спрос на высшее образование растет и необходимость в оценке качества образовательных услуг чрезвычайно актуальна. Международные рейтинги воспринимаются уже как важная составляющая оценки экономического развития страны и человеческого капитала. Результаты рейтингов интересны с позиции оценки состояния отечественной системы образования на международном уровне. Результаты: проведена систематизация методов сбора информации для составления рейтингов ARWU, THE, QS; проведен анализ вузов, входящих в первую пятерку этих рейтингов; сделаны выводы о необходимости участия образовательной организации в рассмотренных рейтингах.

<p>В статье приводится подробная информация о публикационных показателях, используемых при составлении международных рейтингов университетов, источниках данных и способах расчета. Отдельно рассматриваются специализированные рейтинги публикационной активности – Лейденский рейтинг, Тайваньский рейтинг и рейтинг научных организаций SciMago. Рассматривается вопрос о наличии связи между количеством национальных научных журналов, представленных в базах данных Web of Science и Scopus и представлением стран в рейтингах университетов. Проводится сравнительный анализ публикаций в базе данных Web of Science университетов, занимающих разные позиции в рейтингах, с точки зрения состава журналов, в которых опубликованы научные результаты сотрудников университета. На основании анализа международного состава авторов различных журналов делается предположение о наличии зависимости от него журнальных показателей (импакт-фактора). Даются некоторые рекомендации по стратегии публикаций, приводящей к улучшению позиций университетов в рейтингах. </p>

Статья посвящена анализу инструментария оценки международной конкурентоспособности высших учебных заведений на основе современных рейтингов. Приводятся индикаторы и показатели глобальных рейтингов ARWU (Academic Ranking of World Universities), THE (Times Higher Education World University Ranking) и QS (QS World University Ranking) и др. Анализируются ограничения и специфика подходов к разработке мировых рейтингов, которые часто являются причиной недостаточно высоких позиций успешных национальных университетов. Представлены результаты, достигнутые российскими университетами в системе мировых рейтингов конкурентоспособности. Результаты проведенного анализа позволяют сделать вывод о необходимости более глубокого изучения результатов отраслевых и национальных рейтингов, позволяющих учитывать специфику деятельности университетов, подтверждающих факт того, что национальная система высшего образования имеет компетенции международного уровня именно в конкретных отраслях науки. Результаты данного исследования несут в большей степени прикладной характер и могут быть использованы руководящим составом российских вузов при разработке и корректировке стратегий развития, а также руководителями подразделений и сотрудниками при реализации программы повышения конкурентоспособности университетов.

Досліджено тенденції та перспективи розвитку туристичного та готельно-ресторанного бізнесу України. Порівняльний аналіз наукових праць вітчизняних і зарубіжних науковців показав, що однією з умов ефективного розвитку туристичної сфери та готельно-ресторанного бізнесу є наявність висококваліфікованих кадрів, які здатні приймати ефективні управлінські рішення, забезпечуючи конкурентоспроможність як окремих підприємств, так і галузі загалом. Посилення конкуренції у сфері освітньої діяльності вимагає від закладів вищої освіти постійно вдосконалювати свою діяльність за всіма її напрямами, покращувати якість викладання, що мобілізує заклад у ринкових умовах. Проаналізовано сучасний стан закладів вищої освіти України у сфері обслуговування; визначено рейтингову позицію закладів вищої освіти Львівщини. Досліджено концепції і механізми підвищення конкурентоспроможності закладів вищої освіти в сучасних умовах. Виявлено конкурентні позиції та рівень використання освітнього потенціалу закладами вищої освіти Львівської області підготовки фахівців сфери обслуговування, зокрема, за спеціальностями 241 "Готельно-ресторанна справа" та 242 "Туризм" за даними вступної кампанії 2017 р. Запропоновано інноваційні методи та форми, які доцільно впроваджувати в освітній діяльності закладів вищої освіти задля підвищення їхньої конкурентоспроможності, покращення якості освітніх послуг та підготовки кваліфікованих фахівців.

Актуальность. Глобальное демографическое старение актуализировало необходимость поиска эффективных решений по широкому спектру проблем, связанных с благополучием граждан старшего возраста: от финансово-экономических до эмоционально-психологических. Фокусирование общественного внимания на проблемах пожилых людей повлекло за собой требование институциональных изменений, принятия важных общественно-политических решений для повышения качества жизни граждан старшего возраста как самой быстрорастущей социальной группы, совершенствования традиционных и появления новых инструментов оценки и мониторинга прогресса в данной сфере как на индивидуальном уровне, так и на уровне регионов, стран, международных организаций. Кроме хорошо известных в международной практике индексов (Active Ageing Index и Global AgeWatch) в российском исследовательском арсенале есть Российский индекс благополучия старшего поколения (РИБСП), разработанный исследователями Международной научно-образовательной лаборатории технологий улучшения благополучия пожилых людей при Томском политехническом университете. РИБСП объективно не свободен от недостатков, свойственных методу в целом, однако с его помощью можно отслеживать динамику изменений в качестве жизни старшего поколения для России в целом и ее отдельных регионов, сравнивать их рейтинговые позиции в пределах одного или нескольких периодов, выдвигать гипотезы о причинах изменений, анализировать их, формулировать предложения о мерах, способных улучшить качество жизни пожилых людей в том или ином регионе. Цель исследования: по материалам РИБСП за 2014, 2016 и 2018 гг. проанализировать изменения в оценке благополучия пожилых людей в Томской области и по итогам трех раундов общероссийского исследования формулировать выводы о динамике изменений качества жизни пожилых людей. Методы: статистический анализ по оригинальной методике расчета РИБСП на основе микроданных исследования Росстата «Комплексное наблюдение условий жизни населения» (КОУЖ) за 2014, 2014 и 2018 гг. Результаты: анализ показал ухудшение значений практически по всем доменам РИБСП (экономика, социум, здоровье, инфраструктура и качество жизни в региональном измерении) в целом по РФ за весь период наблюдений; ухудшение рейтинговых позиций Томской области по РИБСП в 2016 и 2018 гг. относительно 2014 г.; заметное снижение балльных значений по большинству доменов и частных индикаторов индекса для Томской области в 2018 г. Выводы: по результатам анализа значений РИБСП за три периода наблюдений формулированы выводы как о возможностях и объективных ограничениях в использовании данного индекса для оценки качества жизни и благополучия старшего поколения в РФ, так и для анализа динамики соответствующих процессов в отдельных регионах. Выдвинуты предположения о возможных причинах негативной динамики Томской области в рейтинге по РИБСП в целом и по его отдельным доменам и индикаторам. На основе полученных данных сделаны предварительные выводы о рисках невыполнения национального плана действий по повышению качества жизни пожилых людей. Сделано предположение о том, что рассматриваемые проблемы смогут привлечь больше внимания при внедрении Российского индекса благополучия старшего поколения, разработанного в соответствии с международной методологией.

В умовах тотальної глобалізації та посилення турбулентності зовнішнього середовища стійке зростання національної економіки неможливе без активізації інноваційної діяльності, яка відіграє ключову роль у нарощуванні конкурентоспроможності країни. У статті проаналізовано рейтингову позицію стану інноваційної системи України відносно світового рівня на основі міжнародних індексів за 2015–2019 рр. Доведено, що країні належить подолати значне відставання за рівнем інноваційної активності підприємств порівняно з розвиненими країнами світу. Встановлено, що Україна має значні нереалізовані можливості щодо комерціалізації нововведень і у сфері захисту прав на інтелектуальну власність, тому наявні ресурси і потенціал необхідно зосереджувати на підтримці наукових досліджень та створенні ефективної інфраструктури, яка сприятиме перетворенню результатів досліджень на продукт, придатний до комерціалізації.

В статье представлены результаты исследования наличия зависимости между ценой и потребительским восприятием качества образовательных услуг, предоставляемых образовательными организациями высшего образования. Проведен анализ основных тенденций развития рынка образовательных услуг в Российской Федерации. Выявлено, что более половины российских студентов получают высшее образование на договорной основе. При этом на рынке образовательных услуг высшего образования наблюдается высокая степень ценовой дифференциации. Дан теоретический обзор сущности понятий «цена», «качество» и «конкурентоспособность» образовательных услуг. Показано, что стоимость образовательной услуги, принимая форму рыночной цены, выполняет функцию донесения ценности товара, формирует его воспринимаемое качество. Проведены эмпирические исследования потребительского восприятия качества образовательных услуг зависимости между рейтингом университета и стоимостью его образовательных услуг. Доказаны авторские гипотезы: 1) качество образовательных услуг вуза ассоциируется у потребителей и заказчиков, в первую очередь, с его рейтинговой позицией, а также имиджем и потенциальным трудоустройством выпускников и вуза; 2) между ценой образовательной услуги в конкретном вузе и его рейтинговой позицией прослеживается наличие непрямолинейной зависимости. В заключении сформулированы выводы. Статья подготовлена в рамках выполнения государственного задания Министерства образования и науки России № 2014/162 на тему: «Конкурентоспособность российских университетов в условиях глобализации образовательного пространства».

Мета статті полягає в комплексному аналізі методології рейтингування провідних міжнародних та європейських рейтингів університетів. Методологія дослідження ґрунтується на застосуванні методів абстрагування, аналізу й синтезу, що дало змогу теоретично осмислити явище рейтингування університетів світу. Наукова новизна одержаних результатів полягає в розробці пропозицій з удосконалення міжнародних рейтингів університетів. На підставі аналізу показників, індикаторів і вагових коефіцієнтів найбільш впливових міжнародних рейтингів університетів світу (ARWU, THE, QS World University Rankings, Webometrics, PRSP, CWTS Leiden Ranking, SCImago Institutions Rankings, U-Multirank) констатовано, що склад їх показників варіюється в межах відносно невеликої кількості ключових ознак, вибір яких пов’язаний із мірою доступності даних для аналізу та суб’єктивною позицією розробників щодо першорядних характеристик університету. Зроблено висновок, що рейтингові показники не враховують специфіку організації освітнього, наукового та інноваційного процесів в університеті. У методологіях рейтингування відсутні індикатори, що характеризували б процесс навчання, якість викладання, успішність студентів, міру сформованості їх вміння вчитися та самостійно здобувати нове знання, якщо йдеться про міжнародні рейтинги, і готовність випускників до професійної діяльності в конкретному соціальному контексті конкретної країни, якщо йдеться про національні рейтинги. Наголошено, що маркетинговий механізм оцінювання університетів повинен бути доповнений гуманістичним, який передбачає розуміння процесу навчання як взаємодію студента, викладача й оточуючого середовища. При розробці рейтингів варто чітко визначитися з набором показників для різних за профілем підготовки університетів, обґрунтувати індикатори, їх вагові коефіцієнти та методи підрахунку інтегрального показника.

У статті проаналізовано основні показники соціально-економічного розвитку Волинської області та здійснено їх порівняльний аналіз із показниками за іншими регіонами України. Встановлено, що Волинська область є регіоном із середнім рівнем соціально-економічного розвитку з тенденцією до його зниження. Доведено, що, в умовах високого рівня регіональної диференціації в Україні, середні значення показників соціально-економічного розвитку регіонів є недостатніми для капіталізації економіки, забезпечення належного рівня добробуту й якості життя населення. Також проаналізовано місце Волинської області у різноманітних регіональних рейтингах, що достатньо переконливо демонструють місце регіону в соціально-економічному розвитку України. Результати моніторингу соціально-економічного розвитку регіонів показали, що прийняті у Волинській області управлінські рішення були недостатньо ефективними й дієвими, а тому існує потреба їх коригування та і загалом оновлення моделей стратегічного планування й управління в регіоні. Результати регіонального рейтингу ведення бізнесу показали наявність проблемних моментів взаємодії суб’єктів господарювання із місцевими органами влади у Волинській області, адже фактично область набрала лише 50,8% балів з можливих і лише за рахунок того, що в інших регіонах держави ситуація була ще гіршою, зайняла 8-у позицію в такому рейтингу. Це підтверджує недостатньо сприятливі умови й неналежний бізнес-клімат для розвитку малого та середнього підприємництва в регіонах України загалом. Згідно результатів рейтингу інвестиційної ефективності областей України, Волинська область значно поліпшила свої позиції порівняно з 2016 роком. Високі бали Волинської області у І кварталі 2018 року свідчать про потенціал регіону для підвищення інвестиційної ефективності. У рейтингу областей України за успіхами в євроінтеграції, Волинська область увійшла до шестірки регіонів із найвищими балами. Хоча реально Волинська область набрала лише 50,9% від максимально можливого рівня балів, що засвідчує в цілому низьку активність регіонів України у процесах європейської інтеграції, нереалізованість потенціалу Волинської області у даному напрямі та упущені нею можливості на рівні близько 50%. За результатами моніторингу процесу децентралізації та реформування місцевого самоврядування, Волинська область у рейтингу областей щодо формування спроможних громад станом на 10 січня 2020 рік зайняла 6 місце. Загалом Волинська область згідно розглянутих регіональних рейтингів займає в середньому вищі від середнього позиції серед регіонів України. Разом з тим, результати проведеного аналітичного дослідження продемонстрували нестабільність соціально-економічного розвитку Волинської області та нестійкі її позиції в рейтингових таблицях. Отримані результати можуть бути використані під час формування стратегії соціально-економічного розвитку Волинської області та прогнозування показників на cередньо- і довгострокову перспективу.

Статья представляет собой продолжение цикла работ авторов, посвященных проблемам оценки международной конкурентоспособности современных университетов. В статье анализируются предметные и отраслевые рейтинги, приводятся индикаторы и показатели глобальных рейтингов ARWU - FIELD по областям наук, ARWU - SUBJECT по тематическим областям, Shanghai Rankings Global Ranking of Academic Subjects, THE Subject Ranking по областям наук, QS World University Rankings by Faculty и QS World University Rankings by Subjectи и др. Представлены результаты, достигнутые российскими университетами в системе мировых отраслевых и предметных рейтингов мировой конкурентоспособности. Результаты, полученные в ходе проведения анализа, подтверждают предположение о том, что отраслевые и предметные рейтинги глобальной конкурентоспособности, позволяют учитывать специфику деятельности университетов, подтверждающих факт того, что российская система высшего образования имеет компетенции международного уровня в конкретных отраслях науки. Результаты проведенного анализа позволяют сделать вывод о необходимости более глубокого изучения факторов, влияющих на механизмы повышения конкурентных позиций российских университетов на мировом рынке образования. Результаты данного исследования могут быть интересны руководителям, преподавателям, научным сотрудникам, аспирантам российских и зарубежных вузов, а также всем интересующимся вопросами глобальной конкурентоспособности на мировом рынке образования.

Цель исследования. Инициируемые США санкционные меры в отношении России спровоцировали экономический кризис не только в целевой стране, но и в остальном мире. Пандемия, которая усугубила нестабильное финансовое положение мирового сообщества, поставила под вопрос целесообразность дальнейшего противостояния политик. В целях стабилизации эпидемиологической обстановки объявленный правительствами многих стран локдаун привел к полной или частичной остановке деятельности бизнеса, что прямым образом отразилось на наполняемости бюджетов. И как следствие — невозможность реализации социальной политики как основы гуманного экономического развития. Цель статьи заключается в исследований тенденций восстановления экономики после пандемии с позиции гуманизации. Методы исследования. Использованы методы статистического и корреляционного анализа, проведена оценка данных международных организаций, рейтинговых агентств и др. Результаты исследования. В статье представлены текущие тенденции восстановления экономики в области мер выработки коллективного иммунитета, повышения экономической активности, денежно-кредитной и бюджетно-налоговой политики. На основе корреляционного анализа оценена объективность выдвинутых предложений по увеличению финансирования программ по борьбе с COVID-19 с целью повышения экономического роста. По результатам корреляции видна нерентабельность выдвинутых предложений, более того, затраченные суммы могут быть перераспределены по другим острым проблемам. Авторами выделены наиболее пострадавшие от кризиса страны и рынки, рекомендованы векторы для адаптации национальных стратегий в целевых сферах. Государство в сложившейся ситуации выступает главным актором восстановления экономики через тщательно спланированные мероприятия с определением исключительных требований каждой сферы. Перспективы дальнейших исследований. Акцентировано внимание на новых экологических проблемах, таких как утилизация индивидуальных средств защиты от вирусов, возросший объем упаковочного материала. При неготовности системы ответственной утилизации обнуляются достижения многих лет в области противодействия изменению климата.

З розвитком досліджень у галузі поведінкової економіки зростає актуальність їх впливу на процеси прийняття рішень. Мета статті - критичний аналіз ефективності управління підприємством з точки зору поведінкової економіки. Встановлено, що напрямок розвитку організації інтегрується з поведінкою менеджерів. Завдання лідера - зменшити напругу між підтримкою статусу-кво та потребою в інноваціях. Доведено, що розвиток підприємств майбутнього вимагає використання нетрадиційних методів управління, які створюються на горизонтальних соціальних зв'язках, де працівники рівні, незалежно від важливості їх ролі на підприємстві, а не відносин "начальник" -підпорядковані ". Розглядаються пастки раціональності, в які можуть потрапити підприємства. Якірна пастка: Людський розум може позначати отриману інформацію спочатку як «якір», який не вимагає розгляду інших варіантів. Пастки для планування: Більшість керівників вважають, що вони мають дар передбачення. Рейтингова пастка: компанія впевнена, що у неї краща ресурсна позиція або що вона краще справляється із завданнями, ніж конкуренти. Пастка витрат: Підприємства продовжують нерелевантні проекти. Пастка управління “силосом”: відсутність здатності команди працювати в команді та орієнтація кожного на окремі завдання. Зазначається, що для усунення цих пасток необхідно дотримуватися дистанції від першої інформації, вислуховувати критичні думки, звертатися до різних джерел, розподіляти завдання між різними командами та критикувати поточні процедури. Розуміння того, що емоції домінують над раціональністю, дозволяє менеджерам зробити контроль за поведінкою свідомим. Обґрунтовано, що напрямком підвищення управлінської компетентності є впровадження раціональності в механізми, в яких переважають емоції. Доведено, що джерелом ефективного управління є мотивація, яка об’єднує працівників у гармонійні колективи. Компонент, що об’єднує команду, - стандарти етичної поведінки. Ефективними способами мотивації є самомотивація. Безкомпромісний характер контролю підвищує етику поведінки працівників

Проанализированы основные положения Проекта 5-100 на предмет требований, выдвигаемых к вузам-участникам, методологии мировых рейтингов ARWU, QS, THE и их индикаторов как конечных результатов деятельности университетов, позиций российских университетов в мировом образовательном пространстве на примере Томского политехнического университета (ТПУ), а также предложение ряда мероприятий улучшающего вмешательства для корректировки ситуации. Проведен сопоставительный анализ позиций Массачусетского технологического института, Московского государственного университета им. М. В. Ломоносова и ТПУ в мировых рейтингах и определены две группы аспектов деятельности ТПУ: сильные стороны вуза с позиции рейтинга QS и аспекты, требующие корректировки в виду недостаточно высокого количества набираемых баллов. Перечислен ряд мер, направленных на усиление «слабых» позиций ТПУ в мировых рейтингах с целью улучшения качества показателей и предполагающих создание условий для развития мультиязыковой среды, переподготовки преподавателей и пересмотра образовательных программ. В качестве эффективного условия для консолидации рекомендованных мер предложено внедрение в систему обучения в вузе таких методов, которые бы создавали условия для развития мультиязыковой среды, т. е. методов, предполагающих интеграцию предметных знаний и иностранного языка. Гипотеза относительно эффективности методов, интегрирующих предметные и языковые знания, основывается на предположении об их потенциале в отношении усиления практической ориентированности языковой практики среди студентов и преподавателей, а также сокращения временного ресурса на овладение иностранным языком для профессиональной коммуникации. The article considers the urgent problem of improving the competitiveness of Russian universities in the global educational space. The problem is initiated by a challenging requirement to the system of Russian higher professional education, specifically, to comply with the modern pace of world development. This requirement is included in the list of global challenges for universities and is designated in the State Program of the Russian Federation “Development of Education in 2013–2020” as one of the crucial tasks of modernization and development of higher professional education. The launch of Project 5-100 has been the main vector of modernizing Russian higher education. The article aims to analyze the main provisions of Project 5-100, the methodology of world rankings ARWU, QS, THE and their indicators, the positions of Russian universities in the global educational space by the example of Tomsk Polytechnic University (TPU), as well as to develop corrective measures. The main research methods were as follows: analysis of pedagogical literature, Project 5-100 documentation, methodology of world rankings ARWU, QS and THE, as well as analysis and synthesis of the information obtained. The study analyzed the positions of MIT (Massachusetts Institute of Technology), Lomonosov Moscow State University and TPU in the world rankings and identified two groups of TPU activities: TPU strengths and underachievements with regard to QS ranking. As well, measures to fix underachievements by improving the quality of ranking indicators and providing the development of a multilingual environment, retraining teachers and revising educational programs were provided. An effective condition for the consolidation of the proposed measures, it is suggested to implement the teaching methods that would create conditions for the development of a multilingual environment, specifically, the methods involving the integration of subject knowledge and foreign language. The assumption regarding the effectiveness of methods integrating subject and language knowledge is based on their potential to strengthen the practical orientation of language practice among students and teachers, as well as reduce the time resource for mastering a foreign language for professional communication.

Сучасні інформаційні потоки вимагають інтенсивного оновлення. Очевидно, що керуватися в навчанні повнотою викладання матеріалу в такій ситуації безглуздо. Змінюється основна мета навчання – не засвоєння суми знань, а розвиток особистості і формування її активного мислення. Сьогодні виграє той, хто здатний швидко опанувати нове і головний стрижень цього процесу – керовану самостійність. У зв’язку з цим викладачі повинні створювати відповідні умови та надавати допомогу в організації розвиваючої навчально-пізнавальної діяльності, без чого не може бути забезпеченою компетентність і висока кваліфікація спеціаліста в галузі його професійної діяльності.Перебудова системи вузівської підготовки висококваліфікованих спеціалістів для держави в умовах переходу до ринкової економіки має забезпечити реальне підвищення якості знань студентів. В сучасній системі багаторівневої вищої освіти: бакалавр – спеціаліст – магістр актуальність використання нових технологій навчання безумовна.Популярною сьогодні є модульно-рейтингова система навчання. На всесвітній конференції ЮНЕСКО у Токіо (1972 рік) модульна система була рекомендована як найбільш придатна для неперервної освіти. Наша вища школа вже має досвід використання модульних систем, починають вони приживатися і в середній школі. Тому широкий обмін досвідом, який допоможе вдосконалити, відшліфувати і пристосувати до ефективнішого застосування в “виробництві” якісних спеціалістів необхідний.Модульно-рейтингова технологія навчання покликана, насамперед, внести такі зміни в організаційні засади педагогічного процесу у вищій школі, які б забезпечили суттєву його демократизацію, створили умови для дійсної зміни ролі студента у навчанні (перетворення його з об’єкта в суб’єкт цього процесу), надали б навчально-виховному процесу необхідної гнучкості, сприяли б запровадженню принципу індивідуалізації навчання.Набутий досвід і результати навчання за модульною технологією доводять можливість організації процесу вузівського навчання на принципово нових засадах.Модульна система організації навчального процесу спрямовує викладачів і студентів на постійну творчу працю, активізує мотиваційну сферу і нові стимули до навчання, руйнує “непорушність” споруди лекційно-семінарської системи навчання, пропонуючи справжній демократизм вищої освіти, право на вільне, особистісне волевиявлення кожного студента і викладача.Принцип модульності має на увазі цілісність і завершеність, повноту і логічність побудови одиниць учбового матеріалу у вигляді модулів. В сучасній педагогічній практиці зустрічаються досить різнозмістовні означення модуля, що обумовлено різними підходами і глибиною занурення в психолого-педагогічний процес. Багаторічний досвід використання модульно-рейтингової системи привів до такого варіанту означення модуля.Модуль – логічно завершена частина курсу, в якій розглядається фундаментальне поняття (закон, явище) і яка супроводжується добіркою практичних занять, пакетом ретельно обраних форм та змістів контролю, а також розробленою сіткою рейтингових оцінок. На наш погляд, модуль – це скоріше частина процесу навчання, а не лише частина теоретичного курсу.За змістом модуль – це великий розділ курсу в якому розглядається одне фундаментальне поняття, або група споріднених, взаємопов’язаних понять. При необхідності модуль можна поділити на блоки.За метою модуль може бути інформаційним, систематизаційним, координуючим, інтерпретаційним, таким, що порушує проблему. Цей перелік, очевидно, визначається специфікою курсу і може бути як розширеним так і скороченим. В практичній роботі визначення цієї мети відіб’ється на добірці форм контролю що до цього модуля, які ми обговоримо нижче.За формою модуль – це інтегрований навчальний процес, складений з різних видів навчання (лекції, практичні, лабораторні, різноманітні види контролю, завдання для самостійної роботи), підібраних з урахуванням їх доцільності для засвоєння даного модуля, які підкорені загальній темі або актуальній науково-технічній проблемі.За принципом модуль відповідає на два запитання: що досліджується і як досліджується. Щодо першого, то модуль забезпечує формування фундаментальних понять, які випливають з теоретичних розробок, спостережень або експерименту, розглядуваних у курсі. Такі фундаментальні поняття створюють базу для системи знань про ті чи інші природні або соціальні явища. З другого боку, матеріал модуля показує, якими методами можна вести дослідження природних та соціальних явищ. Очевидно, що обидві позиції пов’язані між собою, бо тими чи іншими методами можна відкрити нові явища та встановити нові фундаментальні поняття, а використання теоретичних та інструментальних методів не можливе без фундаментальних досліджень. Такі дилеми вирішує викладач, який створює модульний образ курсу керуючись своїм досвідом.За дидактичним забезпеченням модуль потребує чіткого розподілу базового матеріалу на: а) лекційний, б) той що студент буде вивчати самостійно, в) той, що буде вивчатися на практичних або лабораторних заняттях. Перед викладачем постають завдання:– визначити напрямок самостійної роботи студента;– дати студенту необхідні вказівки та поради;– забезпечити незалежне навчання студента у межах програми, коли він користується свободою вибору як матеріалу так і способу засвоєння.Модульна система вимагає перегляду програмного матеріалу та при необхідності об’єднання ряду тем в єдину логічно-замкнену систему. Модульне формування курсу дає можливість перерозподілу часу між окремими темами навчальної дисципліни та є одним з ефективних шляхів інтенсифікації навчального процесу. Велике значення має відповідність кількості виділених модулів до регламенту семестру. Процес виділення модулів великою мірою пов’язаний з досвідом викладача та специфікою курсу.Відокремлюють початкові або базові модулі, що розглядаються на початку курсу, і такі, що є їх продовженням і одночасно основою для наступних модулів. Модулі можуть бути полівалентними, тобто такими, які є базою для двох або більше наступних та моно валентними, як основа для одного наступного модуля. Ми використовуємо змістовий аспект модульного навчання, хоча в реальному процесі форма і зміст модуля об’єднані, синтезовані в єдиний модуль процесу навчання.Організація навчального процесу має бути такою, щоб створити умови, за яких студент не може не діяти самостійно. В психолого-педагогічній літературі самостійна робота визначається як специфічна форма діяльності у процесі навчання. Специфічність такої форми діяльності полягає у зближенні психології мислення та психології навчання.Модульний підхід долає роз’єднаність елементів процесу навчання, об’єднує їх в єдине ціле. Модуль можна розглядати як завершену інформаційно-операційну дозу навчального матеріалу. Такий підхід вимагає інтенсифікації процесу навчання через активізацію самостійної роботи студентів. Викладач бере участь у самостійній роботі, в структурі якої є три елементи: завдання-виконання-контроль. Виконання – центральний елемент, який здійснюється безпосередньо і лише студентом в зручний для нього час.Проблема організації та активізації самостійної роботи зводиться до вирішення таких питань:– у бюджеті часу студента потрібно вивільнити достатньо часу для самостійної роботи;– студента потрібно поставити в умови коли у нього з’явиться потреба самостійно опрацювати матеріал.Очевидно, що ефективність самостійної роботи залежить від якості модульної структури курсу, максимально чіткої організації контролю, раціонального планування часу і відповідного матеріально-технічного забезпечення навчального процесу.Викладач має передбачити декілька варіантів завдань, щоб стимулювати здатність творчого вибору студента у роботі. При проведенні контролю не варто допускати захист роботи одночасно декількома студентами. Така практика знижує відповідальність студента за свою роботу.Самостійна робота – це система організації умов, які забезпечують керування навчальною діяльністю студента без викладача, метою чого є формування навичок, вмінь та активних знань, що забезпечать в подальшому творчий підхід до своєї професійної роботи.Мета самостійної роботи двоєдина: формування самостійності як риси особистості та засвоєння знань, умінь та навичок. Під умінням можна розуміти можливість виявляти, виділяти та класифікувати об’єкти за істотними ознаками; зіставляти, аналізувати та узагальнювати інформацію; здійснювати пошук; порівнювати поточне інформаційне уявлення з еталоном, вибирати еталонну гіпотезу і розробляти її; приймати рішення щодо принципів та програм дій; здійснювати дії за програмою та проводити у разі необхідності корекцію цих дій.До самостійної роботи відноситься опрацювання конспектів лекцій, читання і конспектування додаткової літератури, підготовка до виконання лабораторних робіт, самостійне розв’язування задач, підготовка до лекцій, семінарських і практичних занять, підготовка курсових і дипломних робіт, підготовка до колоквіумів, контрольних робіт, екзаменів та інших форм поточного та підсумкового контролю знань.Самостійну роботу слід розглядати, як діяльність студента по оволодінню необхідними для майбутньої професії знаннями, уміннями і навичками; діяльність спонукувану пізнавальними потребами, самостійно організовану для виконання завдань і здійснювану у відсутності викладача, але зорієнтовану ним.Проблема організації і активізації самостійної роботи пов’язана з фактом докорінної переорієнтації учбових годин і створенням банку контрольних завдань для кожного модуля і інформаційно-методичних матеріалів.Для здійснення такої системи навчання викладач повинен розробити методичну документацію, яка дозволить студентові успішно працювати самостійно. Особливість методичних матеріалів у багатоваріантності рекомендацій для студентів. Контроль самостійної роботи при застосуванні переважно діалогових форм вимагає педагогічної майстерності викладача і значного часу. Спілкування із студентами становить суттєвий аспект формування спеціаліста високого рівня, оскільки в процесі обміну думками відбувається засвоєння глибинних постулатів навчальної дисципліни.Всі модулі об’єднуються в календаризований графік навчального процесу, який доводиться до студента в перші дні семестру. При формуванні модуля потрібно визначити його мету, форму, принцип, та дидактичне забезпечення. Мета модуля може бути досить різноманітною. У практичній роботі визначення такої мети відбивається на добірці форм контролю щодо цього модуля. Наприклад, якщо мета модуля інформаційна, то форми контролю мають активізувати процес запам’ятовування.Щодо принципу, то модуль повинен відповідати на два запитання: що? і як? В першому разі матеріал модуля забезпечує формування фундаментальних понять курсу які випливають із спостережень теоретичних розробок або експерименту. Тому при викладенні матеріалу потрібно знайти способи яскравого виділення саме тих понять, які і створять таку базу. У другому випадку матеріал модуля показує, якими методами можна вести дослідження за природними чи соціальними явищами. Очевидно, обидва випадки пов’язані між собою, бо тими чи іншими методами можна відкривати нові явища і встановлювати нові фундаментальні поняття, а використання теоретичних та інструментальних методів в свою чергу не можливе без фундаментальних досліджень. Такі проблеми вирішує викладач, який створює модульний образ курсу, керуючись своїм досвідом.Серед елементів педагогічної системи вищого навчального закладу важливе місце займають контроль знань, вмінь і навичок, а також організація зворотного зв’язку, як засіб управління навчально-виховним процесом. Основними функціями контролю є: повторення і узагальнення навчального матеріалу, позитивна мотивація і стимулювання навчання, виховання студентів, управління навчальною діяльністю та облік знань, умінь і навичок.Повторення буває двох видів: пасивне і активне. Природно, що підготовка до різних контрольних заходів створює умови для закріплення знань і підвищення якості навчання в цілому. Функція оцінки, як відомо не обмежується лише констатацією рівня навченості. Оцінка – важливий засіб позитивної мотивації, стимулювання учня, впливу на особистість студента. Саме під впливом об’єктивного оцінювання у студентів створюється адекватна самооцінка, критичне ставлення до своїх досягнень. Важливе значення має морально-психологічний клімат у студентському колективі.Важливою функцією контролю є управління, тобто забезпечення зворотного зв’язку між викладачем і студентами, одержання викладачем об’єктивної інформації про ступінь засвоєння навчального матеріалу, своєчасне з’ясування недоліків і прогалин у знаннях. Лише за таких умов можливе регулювання і корекція навчально-виховного процесу. Інформація про якість роботи студентів і способи її одержання повинні задовольняти ряду вимог. Важливими принципами контролю є:– плановість, тобто проведення відповідно до навчального плану і графіку навчального процесу;– систематичність – відповідність розкладу (календарному графіку) контролю;– об’єктивність – наукова обґрунтованість оцінювання успіхів і недоліків у навчальній діяльності студентів;– економність – контроль не повинен забирати багато часу у викладачів і студентів, а забезпечувати аналіз роботи і ґрунтовну оцінку за порівняно невеликий строк;– простота – відсутність потреби у складних пристроях, а при використанні технічних засобів, доступність будь-якому викладачеві і студентам;– гласність – полягає перш за все у проведенні відкритих випробувань всіх студентів за одними і тими ж критеріями, рейтинг кожного студента має наочний, порівнюваний характер.Одна з головних тенденцій розвитку вищої освіти – індивідуалізація навчання. Індивідуалізація навчання у вузі повинна забезпечувати розвиток здібностей усіх студентів, змагальність у навчанні, виділення груп сильних і слабких студентів.Задається мінімальний темп засвоєння матеріалу, необхідний для успішного навчання. Студент має можливість певною мірою вибирати методи звіту: контрольні ігри, доповідь на семінарському занятті, захист опорного конспекту, захист реферату, брифінг, фізичні диктанти, захист кросвордів, колоквіум, контрольну роботу, захист навчаючої програми, бесіда з відкритим підручником, тестування, постановка або модернізація лабораторної роботи, постановка лекційних демонстрацій, участь в науково-дослідній роботі (доповідь, стаття, участь в олімпіаді), тощо.Невід’ємною частиною пропонованої системи є рейтингова система оцінки знань. Така система оцінки знань базується на підрахунку загальної суми балів, яку студент отримав за результатами виконання всіх видів навчальної роботи, передбаченої графіком навчального процесу. Названу суму балів прийнято називати індивідуальним кумулятивним індексом студента (ІКІ). Ідея такого індексу передбачає багатоступеневий принцип оцінки роботи студента при поточному контролі знань і оптимальну об’єктивність при підсумковому контролі.Важливою структурною одиницею такої системи оцінок є рейтинговий коефіцієнт, яким підкреслюється вагомість тієї чи іншої форми контролю знань. Немає значення цифра коефіцієнту і взагалі цифровий зміст рейтингової сітки, має значення збалансована система цієї сітки. Обрання форм контролю залежить від специфіки навчальної дисципліни. Остаточний індивідуальний кумулятивний індекс виводиться, як сума всіх поточних за семестр.Викладач при контролі повинен перевірити глибину і міцність знань, вміння логічно мислити, синтезувати знання по окремим темам, правильно користуватися понятійним апаратом.До календаризованого плану навчання входить перелік знань та умінь, які повинен набути студент під час навчання. Навчальний процес повинен стимулювати студента систематично, активно, самостійно поповнювати знання, вміти користуватися науковою літературою, орієнтуватися в потоці інформації з обраної спеціальності, вміти користуватися довідниковою літературою, розвивати навички науково-дослідницької роботи, вміти застосовувати знання на практиці (розв’язок задач, виконання лабораторних досліджень, виконання індивідуальних завдань, курсових і дипломних робіт).Модульно-рейтингова система повинна давати можливість студенту вибирати форми контролю. Всі форми контролю поділяються на варіативні та інваріантні. Варіативні форми контролю дають студенту можливість проявити свої уподобання. Для студентів, які проявляють підвищений інтерес до певних розділів навчальної програми пропонуються завдання підвищеної труднощі, які оцінюються і вищими рейтинговими коефіцієнтами. Такий студент може бути звільнений від частини варіативних завдань.Студент може в індивідуальному темпі працювати над програмним матеріалом, але темп повинен бути не повільнішим,

В статье рассматривается проблема качества образования в высших учебных заведениях в сложившихся системах оценивания деятельности, анализируются их достоинства и недостатки. Особое внимание уделяется рейтингам, получившим большую популярность в последнее десятилетие. Авторы обосновывают критерии оценки деятельности вузов ведущими рейтинговыми агентствами мира. Особое внимание уделяется отечественным системам рейтингования вузов и, в частности, Национальному агрегированному рейтингу, позволяющему минимизировать недостатки отдельных рейтингов. Анализу подвергается процедура рейтингования вузов искусств: в условиях сложившихся сегодня критериев не позволительно в должной мере оценить качество образовательных услуг, предоставляемых этой категорией учебных заведений. В вопросах формирования механизмов оценки озвучиваются позиции вузов разной направленности: хореографии, театрального и киноискусства, художественного и музыкального искусств. Понимая сложности в нахождении «единого измерителя» критериев и индикаторов, авторы подробно рассматривают позицию рейтингования Московской консерватории на международной конференции «Вузы искусств в международном пространстве», организованной Департаментом по науке и образованию Министерства культуры РФ в Российской академии музыки имени Гнесиных. В статье подробно обосновывается методика оценивания качества образования музыкальных вузов, основанная на учете составляющих ее компонентов. The article considers the quality of education in universities in the existing systems for assessing their activities, the advantages and disadvantages of each. Particular attention is paid to the rating system, which has gained great popularity in the last decade. The authors consider the criteria for evaluating the activities of universities by leading rating agencies of the world. Special attention is paid to domestic rating systems of universities and, in particular, to the National aggregate rating, which allows minimizing the shortcomings of individual ratings. The article examines the issues of rating universities of art, since the criteria that have developed today do not allow to adequately assess the quality of educational services provided by this category of educational institutions. In matters of the formation of assessment mechanisms, the positions of universities of various directions are voiced: choreography, theater and cinema, art and music. Understanding the difficulty in finding a “common denominator” in the criteria and categories that could be put forward by art universities, the authors examine in detail the rating positions proposed by the Moscow Conservatory at the international conference “Universities of the Arts in the International Space” organized by the Department of Science and Education of the Ministry of Culture of the Russian Federation at the Gnesins Russian Academy of Music. The article substantiates in detail the methodology for assessing the quality of education of musical universities proposed by the Moscow Conservatory, which is based on the account of all the components of its educational activities.

Модель методичної системи навчання будь-якого курсу у вищій школі має відображати специфіку діяльності майбутнього фахівця. Спрямованість підготовки майбутніх фахівців інженерного профілю має своє відображення у змісті навчання курсу інформатики, який має бути побудований таким чином, аби студент під час проходження курсу міг розвинути уміння творчо розв’язувати навчальні та реальні задачі професійного характеру науковими методами, використовуючи можливості персонального комп’ютера. Навчальний вплив здійснюється шляхом різнопрофільного добору змісту навчального матеріалу; визначення рівнів вимог до знань та вмінь, пред’явлення їх студентам через відповідні теоретичні завдання (лекції) та практичні вправи (лабораторні, практикуми); вибору таких форм організації навчального процесу, які б стимулювали активність студентів, раціонально поєднували фронтальне, групове та індивідуальне навчання і при цьому визначали б рівень діяльності студентів.Однією з перспективних технологій активізації навчального процесу та творчого розвитку студентів можна назвати технологію Е-портфоліо. Проблемам використання технології портфоліо в навчальному процесі вищих навчальних закладів присвятили свої праці Я. Бельмаз, О. Бояринцева, С. Блинова, І. Возвишаєва, О. Григор’єва, Ю. Зоря, В. Завіна, М. Кадемія, О. Насирова, Т. Ніфонтова, Т. Новікова, О. Свєт та ін. Проте проблема використання технології електронного портфоліо, зокрема під час професійної підготовки майбутніх інженерів, залишається актуальною та не вивченою у вітчизняній педагогічній науці.Враховуючи актуальність проблеми, метою статті є розгляд методичних засад технології Е-портфоліо та її реалізації в професійній підготовці інженерних фахівців.Аналіз науково-педагогічної літератури та електронних ресурсів стверджує, що єдиного розуміння поняття «електронне портфоліо» ще не існує. В публікаціях та матеріалах мережі Інтернет можна зустріти такі терміни пов’язані з електронним портфоліо як: «digital portfolio», «electronic portfolio», «e-portfolio», «web-portfolio», «web based portfolio», «eFolio» [1; 2]. Ми спробували проаналізувати різноманітні підходи до визначень сутності поняття «електронне портфоліо» та уточнити його [3].Таким чином, нами була виведена формула, яка допомагає зрозуміти зміст поняття Е-портфоліо: Е-портфоліо = Електронне портфоліо + Веб-портфоліо.Метою ведення портфоліо є: систематизація досвіду; чітке визначення напрямів розвитку студента, що полегшує самоосвіту або консультування з боку науково-педагогічних працівників; об’єктивніша оцінка рівня сформованості професійних умінь; допомога в написанні курсових та дипломних робіт, студентських наукових досліджень.До принципів запропонованої технології належать [3]: самооцінка результатів (проміжних, кінцевих) – вміння приймати самостійні рішення в процесі пізнання, прогнозувати наслідки цих рішень, проводити відповідну корекцію; здатність до комунікації (участь у дискусії, вміння аргументувати свою позицію, докладно, грамотно, лаконічно пояснювати матеріал іншим); систематичність та регулярність самомоніторингу; структуризація матеріалів портфоліо, логічність та грамотність ведення всіх супроводжуючих матеріалів; культура ведення документації, естетичність оформлення; цілісність, тематична завершеність поданих у портфоліо матеріалів; наочність, обґрунтованість презентації портфоліо студентом.Використання технології Е-портфоліо під час професійної підготовки майбутніх інженерів допомагає розв’язувати важливі педагогічні завдання:• підтримувати високу навчальну мотивацію студентів;• заохочувати активність і самостійність студентів, розширювати можливості навчання й самонавчання;• розвивати навички рефлексивної й оцінної (самооцінної) діяльності студентів;• формувати вміння вчитися — ставити цілі, планувати й організовувати власну навчальну діяльність [4].Варто зазначити, що порівняно зі звичайним паперовим портфоліо, Е-портфоліо має значні переваги, до яких слід віднести [5]:– мобільність і гнучкість (у разі електронного оформлення легко вносити зміни до структури і змісту матеріалів);– широкі можливості для оформлення портфоліо;– розширює можливості для вибору засобів роботи з текстовою та числовою інформацією (це можуть бути текстові документи, електронні таблиці, діаграми тощо);– може бути мультимедійним, тобто до складу Е-портфоліо входять анімація, аудіо- і відеокліпи, що знайдені студентом в мережі Інтернет або створені самостійно;– Е-портфоліо окремих студентів можуть бути легко об’єднані в групи, студенти можуть обмінюватися створеними порт фоліо або окремими матеріалами;– у складі Е-портфоліо можуть бути презентовані матеріали з Інтернету, що представляють альтернативні точки зору.Окреслимо основні функції Е-портфоліо, застосовуючи пропозиції Т. Г. Новикової [6]: діагностична – фіксує зміни і зростання за певний період часу; цільова – підтримує навчальні цілі; змістова – розкриває весь спектр виконуваних робіт та інтересів; розвивальна – забезпечує неперервність розвитку у процесі всього навчання; мотиваційна – заохочує студентів до підвищення результатів; рейтингова – показує діапазон навичок і вмінь студента.Е-портфоліо – сучасна освітня технологія, в основі якої використовується метод автентичного оцінювання результатів освітньої та професійної діяльності. Автентичне оцінювання – це вид оцінювання, який застосовується, перш за все, у практико-орієнтованій діяльності і передбачає оцінювання сформованості вмінь та навичок особистості в умовах поміщення її у ситуацію, максимально наближену до вимог реального життя – повсякденного чи професійного.Л. В. Шелехова вважає, що технологія роботи з портфоліо передбачає такі етапи [7]:1. Мотивація: кожен студент повинен усвідомлювати, що портфоліо: 1) виконує накопичувальну і модельну функції, відображаючи динаміку розвитку студента і результатів його самореалізації; 2) допомагає студенту проводити рефлексію власної навчальної роботи та встановити зв’язки між попередніми і новими знаннями; 3) є критерієм підготовленості до здійснення майбутньої професійної діяльності; 4) служить предметом обговорення і чинником самооцінки (оцінкою) результатів роботи студента на заліку або підсумковому занятті.2. Визначення виду портфоліо.3. Терміни здачі і час роботи над портфоліо: на заняттях, під час самостійної роботи, під час домашньої підготовки.4. Розділи та рубрики. Кількість розділів і рубрик (а також їх тематика) може бути різним і визначається в кожному окремому випадку. Зміст рубрики визначається її назвою, об’єм – призначенням матеріалу, який у неї включається; структура та оформлення – індивідуальними особливостями студента. Усередині розділів можуть бути виділені рубрики, які допомагають систематизувати матеріал, і формують структуру розділу. Рубрики можуть бути обов’язковими і необов’язковими.5. Критерії оцінювання: обговорюються і визначаються спільно зі студентами. Механізм оцінки портфоліо може бути реалізований таким чином: а) оцінюється тільки процес і характер роботи над портфоліо; б) оцінюються за заданими критеріями тільки окремі частини портфоліо (наприклад, обов’язкові рубрики); в) оцінюються всі рубрики, загальна оцінка виводиться як середнє арифметичне; г) оцінюється остаточний варіант портфоліо; оцінюється не тільки сам портфоліо, але й якість його презентації; д) портфоліо не оцінюється, а студент вибирає окремі частини для презентації на підсумковому занятті, що є допуском до заліку або іспиту. Як критерії можна розглядати: а) наявність обов’язко­вих рубрик та висновків; б) використання дослідницьких методів; в) креативний характер портфоліо; г) наявність особистісного компонента; д) якість оформлення; е) аналіз корисності портфоліо для самого студента, ж) наявність рефлексії власної діяльності (самооцінка роботи над портфоліо).Аналіз існуючих у літературі поглядів на структуру студентських портфоліо доводить, що в мінімізованому варіанті Е-портфоліо повинно містити такі пункти: професійно складене резюме, що відповідає сучасним вимогам, і автобіографію; список засвоєних навчальних курсів за основною сферою діяльності й пов’язаних із нею галузей знань, враховуючи додаткову спеціалізацію, тренінги, спеціалізовані семінари й майстер-класи провідних викладачів; список позанавчальних заходів і посад, де на практиці застосовуються навички лідерства (наприклад, староста групи, керівник наукової студентської групи тощо); опис кар’єрного потенціалу й готовності до кар’єри в межах надбання навичок і досвіду; рекомендації провідних викладачів, керівників курсових проектів, дипломних робіт, виробничих практик.Портфоліо може складатися з інваріантної частини (комплекту документів, розробленого викладачем) й варіативної частини (комплекту документів, розробленого самостійно студентом й узгодженого з експертною групою). Інваріантна частина портфоліо містить такі документи: домашні роботи; результати поточних письмових робіт, підсумкових контрольних робіт, тестів; результати групової роботи: опис навчально-дослідницького завдання, у розв’язанні якого брав участь студент, чернетки, схеми; обов’язкові індивідуальні роботи; блок-схеми, таблиці; коментарі з кожного виду роботи; рефлексія своєї діяльності; заповнені студентом анкети; оцінка експертів [8]. Варіативна частина портфоліо може бути одним документом, запропонованим студентом самостійно або дібраним ним із такого переліку документів: питання, що виникають під час роботи; формулювання й обґрунтування цілей майбутнього навчання; робота над помилками; індивідуальний проект.Висновок. Аналіз науково-методичної літератури та електронних ресурсів мережі Інтернет свідчить, що створення Е-портфоліо майбутніми фахівцями інженерних спеціальностей дозволяє: відобразити ступінь творчої активності студента під час вивчення різноманітних тем, розділів або дисциплін; простежити індивідуальний прогрес студента, що відбувався під час навчання; підтримувати і стимулювати навчальну мотивацію студента; заохочувати активність і самостійність; розширювати можливості навчання й самоосвіти; розвивати навички рефлексивної діяльності й здатність до антиципації; здійснювати інтеграцію кількісної та якісної оцінок; переносити акцент з оцінки на самооцінку; формувати вміння вчитися; активізувати пізнавальну, інформаційно-пошукову та дослідницьку діяльність.

Проблемою нинішнього етапу реформування сфери публічних послуг визнано не-належну якість їх надання. Вирішенню завдань державного управління присвяченіроботи В. Рача, Т. Маматової, в яких пропонується Концептуальна модель визначен-ня вектора розвитку соціально-економічної системи, яку пропонують як методоло-гічний інструмент наукового дослідження. Для інформаційного забезпечення оцінкиякості публічних послуг країн у складі індекс «Ефективність роботи уряду» показни-ка «Якість та ефективність державного управління» В. Кизима запропонував розгля-дати Worldwide Governance Indicators як міжнародний показник.Метою статті є визначення вектора розвитку системи надання публічних послуг вУкраїні за допомогою міжнародної рейтингової системи WGI із використанням кон-цептуальної моделі визначення вектора розвитку соціально-економічної системи, щобула запропонована В. Рачом і Т. Маматовою.За результатами дослідження, проведеного авторами статті з допомогою інфор-маційної системи, яка представлена на сайті Worldwide Governance Indicator у видіWGI Project, згруповані сукупні й індивідуальні показники країн за показникомякості й ефективності державного управління за період 1996 - 2013 роки. Аналіз змі-ни рейтингової позиції України вказав на залежність показників якості державногоуправління між собою, до того ж, найбільш впливові виявилися показники «Якістьзаконодавства (Regulatory Quality)», Стримання корупції (Control of Corruption) таЕфективність роботи уряду (Government Effectiveness). Крім того, відокремилисьетапи, в яких відслідковується ця залежність. Найбільш чітко послідовна залежністьпоказників проявилась на IV періоді (з 2005 по 2009 роки). Результати на інших пері-одах теж не суперечать гіпотезі.Особливості визначення вектора розвитку державного управління в Україні ви-значені з використанням Концептуальної моделі, яку В. Рач та Т. Маматова запропо-нували у вигляді підходу щодо визначення вектора руху соціально-економічної сис-теми, який складається з п’яти етапів:- прогнозування стану бенчмаркінгової системи: система державного управлін-ня країн Європейського Союзу, 2020 рік. Характерні ознаки (функція державногоуправління з надання послуг); основний показник успішності державного управлін-ня (якість та ефективність державного управління);- визначення граничних показників майбутнього стану об’єднаної системи: ре-зультати глобальних міжнародних досліджень Worldwide Governance Indicator (WGI)за Методиками Всесвітнього банку (The World Bank);- окреслення реперної зони: показники країн-членів Європейського Союзу. Показ-ник Якість державного управління (Governance Matters) зокрема у виді рейтингу заІндексом Ефективності роботи уряду (Government Effectiveness);- оцінювання нинішнього стану системи: показник Якість державного управлін-ня, що визначається рейтингами України у 2013 році за індексом Ефективності робо-ти уряду (30-е місце);- спрямування вектора руху системи: для визначення основних положень розвиткуполітичного напряму розвитку щодо спрямування вектора руху України постає завдання дослідження відповідності реалізації функції державного управління в Україні міжнародним нормам і усталеним практикам. В статті доведено, що актуальними до нинішнього часу залишаються положення, що основна функція публічного управління – це функція надання послуг і вона буде характеризувати Економічний адміністративний простір ще упродовж 2010-2015 рр. Дослідження з питання оцінки якості та ефективності державного управління (за даними WGI) дозволило висунути гіпотезу, що для України розрахункові індекси оцінки якості та ефективності державного управління мають чітку послідовну залежність, тому дослідження їх доцільно проводити в комплексі. Також схарактеризовано особливості визначення вектора розвитку системи надання публічних послуг в Україні за допомогою міжнародної рейтингової системи WGI із використанням концептуальної моделі визначення вектора розвитку соціально-економічної системи.

В статье обобщены результаты аналитических материалов информационных агентств и порталов. Рассмотрены наиболее успешные представители различных отраслей агропромышленного комплекса РФ за два последние года. Актуальность темы определяется особенностями рассматриваемого периода в связи с возникновением форсмажорных факторов риска, в первую очередь пандемической ситуации, сопутствующее осложнение экономических условий деятельности предприятий и оценка имеющегося у них лидерского потенциала. Целью работы являлось обобщение информационных материалов по отраслевым лидерам АПК, представленным в рейтинговых обзорах наиболее авторитетных информационно-аналитических агентств. В результате проведённой работы показано, что в период с 2019 года по 2020 год изменились лидеры отрасли. Выявлены особенности предприятий, способных занимать ведущие позиции несмотря на неблагоприятный социально-экономический фон. На основании анализа современных тенденций выявлены выделить основные направления развития, которые необходимо учитывать компаниям, нацеленным на высокие позиции в рейтинге агропромышленных предприятий в условиях труднопрогнозируемых рисков. The article summarizes the results of analytical materials that have been prepared by news agencies and portals. The most successful actors from various branches of the agro-industrial complex of the Russian Federation over the last two years are considered. This topic is hight actual because the current period has important social and economic characteristics. New risk factors have emerged, primarily a pandemic situation. These factors complicate the economic conditions for the activities of enterprises, at the same time, they allow one to assess their leadership potential. The aim of the work was to summarize information materials on the industry leaders of the agro-industrial complex, using the reviews of the most authoritative information and analytical agencies. It is shown that the leaders of the industry have changed in the period from 2019 to 2020. The features of enterprises capable of occupying leading positions in spite of the unfavorable social and economic background are revealed. The main directions of companies development was detected to be taken into account by companies aiming at high rating positions in conditions of risks which are difficult to predict.