Статті в журналах з теми "Актові книги"

Метою статті є проведення юридико-технічного аналізу проекту Трудового кодексу України (далі Проекту). Наукова новизна визначена оцінкою якості Проекту у світлі відповідності вимогам та правилам нормопроектної техніки. Насамперед, розглянуто відповідність законопроекту доктринальним положенням загальної теорії права. З позиції теорії права оцінено правильність використання в тексті Проекту понять «правовий акт» та «законодавство», положень з тематики «система нормативно-правових актів України» та «правовідносини». Звернуто увагу на те, що норми проекту не завжди відповідають загальнотеоретичним положенням. З’ясовано правильність використання у новому Трудовому кодексі низки засобів нормопроектної техніки, що стосуються змісту нормативно-правового акта, зокрема, дотримання принципу верховенства права та соціальної спрямованості. Оцінюючи Проект на предмет відповідності логічним правилам, необхідно констатувати дотримання таких вимог, як послідовність викладу та передування загальних положень конкретнім. Прикладом може бути «розташування» книг. Перша книга – загальні положення, друга – виникнення та припинення трудових відносин і т. д. У ст. 2 Проекту закріплені принципи правового регулювання трудових відносин. Така практика властива новітнім кодексам України та заслуговує схвалення. Визначення термінів у Проекті на відміну від інших кодексів, зокрема Податкового та Кримінального процесуального, пропонується не на початку тексту в одній із перших статей нормативно-правового акта, а у ході викладу матеріалу під час першого використання. Стосовно дотримання правил дефінування то можемо констатувати, що визначення термінів у Проекті відповідають існуючим вимогам. Текст Проекту викладено загалом із дотриманням мовних правил та правил структуризації. Проект Трудового кодексу передбачає його поділ на книги. Беручи до уваги не надто об’ємний обсяг майбутнього кодексу, таке розмежування видається не достатньо аргументованим. Висновок. Проект Трудового кодексу України – законопроект, який в основному відповідає вимогам та правилам нормопроектної техніки. Висловлені міркування, спрямовані на підвищення рівня досконалості проектованого трудового закону. Поставлені питання, що можуть бути використані робочою групою для подальшого його опрацювання та спонукати до нових наукових дискусій.

Рецензия на книгу: Законодательные акты Петра I. Редакции и проекты законов, заметки, доклады, доношения, челобитья и иностранные источники. Сборник документов. В 3 тт. / Сост. Н. А. Воскресенский. Т. II: Акты об общественных классах; Т. III: Акты о промышленности и торговле / Отв. ред. Е. В. Анисимов; предисл. и подгот. текста Д. О. Серов; археограф. предисл. А. А. Богданов. Москва: Древлехранилище, 2020. 848 с.

Исторически записи актов гражданского состояния проводились, прежде всего, в публичных интересах, информация в подтверждение существования лица и его правовых статусов собиралась для исполнения налоговых и воинских повинностей. Традиционно сведения о гражданском состоянии лица являются конфиденциальными, доступ к ним ограничен. Институт записей актов гражданского состояния подвергся существенным метаморфозам: от церковных метрических книг до электронного ресурса. Цифровая трансформация всех сфер общественных отношений с одной стороны обеспечивает более комфортные условия жизнедеятельности людей, а с другой создает определенные проблемы, связанные, в том числе, с обеспечением информационной безопасности. Меры, направленные на гарантию информационной безопасности носят технический и юридический характер. В статье предпринята попытка охарактеризовать меры информационной безопасности информационной сферы записей актов гражданского состояния.

[статья и аннотация на русском, аннотации на английском и литовском языках] В статье представлена языковая и типологическая xарактеристика одной из рукописныx актовыx книг XVII в., составленной в канцелярии Трокского замкового суда на польском и западнорусском (старобелорусском, руськом) языкаx. Изучение памятника позволяет утверждать, что делопроизводство в местныx судебныx органах ВКЛ наxодилось на высоком для своего времени уровне развития, к середине XVII в. сложились определенные жанры правовой документации. Из 820 актов, вxодящиx в состав памятника, 56% составлено только на польском, 8% — на руськом, 36% — на обоиx языкаx. Можно предполагать, что выбор языка в каждом конкретном случае был связан как с типом документа, так и с языковыми предпочтениями и компетенцией клиента. Trakų pilies teismo aktų knyga [1660–1661] LDK teisinės komunikacijos konteksteStraipsnyje pristatoma iki šiol nenagrinėta 1660–1661 m. Trakų pilies teismo aktų knygą (F7–TrPT, 1660–1661), pateikiama kalbinė ir tipologinė paminklo charakteristika. Knygos kalbiniai bruožai yra tiesiogiai susiję su ypatingos kultūrinės LDK situacijos, grindžiamos valstybės multietniškumu, kaita. Nagrinėjamo paminklo dokumentai, atsižvelgiant į jų paskirtį, parašyti lenkų arba kanceliarine slavų (rusėnų) kalbomis. Juose sukaupta informacija rodo LDK teisinės sistemos veiklą, atspindi plačią politinę, socialinę ir kultūrinę Lietuvos istorijos panoramą ir gyvenimo normų kaitą. Ši dokumentinė medžiaga yra įdomi ir svarbi teisinei komunikacijai, sociolingvistinei situacijai, geneologijai tyrinėti. Straipsnis parengtas įgyvendinant Lietuvos mokslo tarybos finansuotą mokslo tyrimų projektą “LDK Teismų knygų, saugomų Vilniaus universiteto bibliotekoje (VUB), skaitmeninimas ir raštų duomenų bazės sudarymas” (Nr. LIT–5–19).Reikšminiai žodžiai: LDK teismo knygos, Trakų pilies teismo aktai, skaitmeninės VUB kolekcijos, LDK slavų kalbos, teisinė komunikacija

Шмігер Т. (2018). Перекладознавчий аналіз – теоретичні та прикладні аспекти: давня українська література сучасними українською та англійською мовами. Монографія. Львів: ЛНУ ім. Івана Франка. 510 с. Рецензована монографія увібрала в себе багаторічну й копітку працю Тараса Шмігера – непересічної особистості, глибокого аналітика, талановитого учня відомого українського перекладознавця Роксоляни Петрівни Зорівчак. Актуальність запропонованого дослідження зумовлює нагальна потреба впорядкування в перекладознавстві моделей аналітичного опрацьовування міжмовного та міжкультурного зіставлення текстів, що дасть змогу з’ясувати можливості й обмеження застосування цих моделей. Провідним підходом автор обрав лексикоцентричний, адже «через Слово людина спілкується з Богом, зберігає національну пам’ять, творить багатозначну художню форму, яка живе поза писаним текстом і взаємодіє з музичною культурою, риторичним мистецтвом та історичною наукою» (с. 19). За мету книга має визначити внутрішні та зовнішні чинники еволюції розгляду перекладеного тексту, схарактеризувати перекладознавчий аналіз із перспективи сьогоднішніх можливостей і потреб критиків перекладу, випрацювати й уточнити способи зіставлення давньоукраїнських оригіналів і їхніх перекладів сучасними українською та англійською мовами. Це й загалом визначає й аспекти новизни дослідження, позаяк здійснено спробу розширення розуміння перекладознавчого аналізу від одиночного методу до системи аналітичних засобів для вивчення розмаїття текстових компонентів, властивостей і функцій. Розділ 1 відкриває чітка дефініція терміна «перекладознавчий аналіз», що позначає сукупність критеріїв, які застосовують для визначення відповідності між зіставлюваними текстами. Перекладознавчий аналіз автор потрактовує як систему мово- і літературознавчих методів, які розкривають репрезентацію культурного буття нації у лексиконі її мови, смислову функційність комунікативних структур художнього тексту та інтерпретаційного потенціалу оригіналу з погляду їхнього відтворення засобами цільової мовокультури (с. 165). Вважаючи І. Я. Франка не лише основоположником українського перекладознавства, а й провідником перекладознавчого аналізу, автор фокусує далі увагу на постатях М. Зерова, О. Фінкеля, В. Державина, Г. Майфета, Є. Маланюка, завдяки яким метод розширив свої інструментальні рамки, досягши найбільшої популярності в Україні у другій половині ХХ ст. Сприяли цьому перекладачі, критики й теоретики перекладу – М. Рильський, Г. Кочур, В. Коптілов, Ю. Жлуктенко. Цікавим видається визначення й операціоналізація актуальних для перекладу термінів «точності» й «вірності», увагу яким приділяли багато вчених, серед яких були й Г. Кочур і В. Коптілов. Науковці виходили з того, що в центрі розгляду – «якість перекладів» (Кочур 2008:159:265), що дає підстави доречності послуговування терміном «вірності» перекладу. Потому Тарас Шмігер ставить слушне запитання: Чи може існувати «теорія критики» перекладу? Замість розлогих і складних теоретичних рефлексій автор уводить для розгляду опубліковані на стикові століть 12 монографічних досліджень із критики перекладу та дотичних до неї праць. Наслідком їхнього опрацювання є накреслення основоположних принципів критики перекладу, зокрема: робота з текстами, а не поняттями й явищами; метою є аналіз; периферійність теоретичних висновків; критика перекладу – не дидактика, тому не займається сертифікацією кваліфікації перекладача. Далі висновує, що в контексті прикладного застосування, найважливіші аспекти критичних студій спрямовуватимуться на стандартизацію перекладного процесу та оцінювання серйозності й складності помилок. Звідси випливає те, що серед головних завдань для розвитку критики перекладу постає вироблення семантично-текстових моделей аналізу. Також у цьому розділі згадано внутрішньомовний переклад – геть мало досліджену галузь теорії перекладу. Потреба в ньому зумовлює подальший аналіз релігійних текстів перекладу, ожилих для носіїв мови й культури сьогодення. Чи не вперше згадано в контексті внутрішньомовного перекладу властиве й для міжмовного перекладу явище множинності перекладів, що готує читача до появи в подальшому авторових семіотичних інсайтів. Розділ 2 скеровує читача до нових тенденцій, до яких має «дослухатися» сучасне перекладознавство. Когнітивне осмислення перекладу неможливе без учасника й посередника міжмовної комунікації – перекладача, його когнітивних і емоційних структур. Мета введення когнітивних методів аналізу показує, що в акті перекладу все-таки твориться нова дійсність, породжується «нова інформація» (Лотман, 2004:159), бо неперекладність існує, адже неможливо одну дійсність відобразити засобами іншої дійсності і вважати продукт автентичним. Однак неперекладність існує доти, доки дійсність вихідної мови не стає частиною власного досвіду цільової мови. Природно очікувати від сучасного автора, який має інтенцію достеменно збагнути сутність нового перекладознавчого аналізу, введення когнітивного аспекту в парі з комунікативним. Отож не менш інформаційно насиченим є Розділ 3, що встановлює комунікативні засади аналізу перекладу, докладно з’ясовуючи звучання усталених (із погляду лінгвістики тексту) категорій тексту, а саме інформативності, когерентності, з перспективи перекладознавства сьогодення. Це – функційність тексту, комунікативна ефективність, естетичність, інформативність, етнічність. Ними окреслено континуум сприйняття й інтерпретації давніх текстів, замість обмеження просторово-часовими межами їхнього виникнення. Простежено перехрещення когніції й комунікації, що засвідчує «бажання усвідомити авторові комунікативні цілі й інтенції». Сучасним дослідникам, на мій погляд, імпонуватиме закцентована Тарасом Шмігером головна ідея когнітивного підходу – подібності: ми так часто намагаємося розмежувати, відконтрастувати цільовий і вихідний тексти, що надто захоплюємося пошуком розбіжностей. Натомість, у першому розумінні, перекладознавчий аналіз, пропри його первинне призначення спиратися на відмінності, тяжіє до встановлення подібності функцій мовних знаків у зіставлюваних культурах, даючи простір для вибору перекладацьких рішень. Відтак, як пише автор, «еквівалентність на рівні текстових ознак можна розрахувати на основі культурної подібності, а не тотожності» (с. 304). Нарешті, останній розділ 4 присвячено перекладознавчому аналізу здебільшого релігійного дискурсу в розрізі культури й аксіології. Культурний підхід до перекладу ставить за завдання поєднати культуру, яка є абстракцією над часом і простором, та читача, який є конкретним реципієнтом у своїй системі координат. В оцінці якості перекладу автор апелює до його цінності у вимірі цільової культури, спрямовуючи таким чином розум читача до ідеї семіотичної інтеракції текстів джерела й перекладу. Приділивши питанню цінності й інтертекстуальності вагому частину аналізу релігійної комунікації, читач наприкінці розділу дає собі звіт, що несвідомо став частиною інтеракції Бога й людини, що має за мету їхнє примирення через текст. Відтак і цінність різнокодових текстів, за термінами Ю. Лотмана, можливо, й зумовлює смислопороджувальна структура у творчому акті інтерпретації: перекладач (читач) повторює, або реконструює процес авторового створення тексту у зворотному напрямі – від тексту – до задуму (Лотман, 2004:217). Усередині «думних світів» (Ibid) автора й читача культурна матриця володіє потенціалом визначення вартості чужоземного слова. І, як не парадоксально це звучить, ступінь його цінності зростає зі ступенем неперекладності тексту, що його включає. Ці ціннісні риси вдало втілив автор у монографії, яка, переконаний, стане в пригоді дослідникам у галузі перекладознавства, літературознавства, лінгвістики й поетики дискурсу, релігієзнавства. Висновки засвідчують реальність доволі складного завдання інтегрування трьох груп моделей семантичного аналізу у площині перекладу – когнітивної, комунікативної й культурної. Любов до рідного й чужоземного Слова, близькість до українського культурного контексту – семіотична риса Тараса Шмігера, яка приваблює й налаштовує читача на вкрай позитивне, хоча й подекуди критичне осмислення буденних перекладознавчих феноменів сьогодення. Література References Кочур Г. П. Література та переклад: Дослідження. Рецензії. Літ. портрети. Інтерв’ю. У 2-х т. Київ: Смолоскип, 2008. Лотман Ю. Семиосфера. СПб: Искусство-СПБ, 2004. Kochur, H. (2008). Literatura ta Pereklad: Doslidzhennia. Retsenzii. Lit. Portrety. Intervyu. [Literature and Translation. Research. Reviews. Literary Images. Interviews]. Kyiv: Smoloskyp. Lotman, Yu. (2004). Semiosfera [Semiosphere]. S.-Petersburg: Iskusstvo SPB.

<p>В ближайшее время в самом сердце Лондона будет открыт первый магазин русскоязычной литературы Slova. Для этого в конце минувшего года российский миллиардер Александр Мамут купил британскую книжную сеть Waterstones.<br />Премьер-министр Владимир Путин предложил список из 100 книг, которые должен будет прочитать каждый российский школьник. Тем временем по стране прошла волна банкротств: примеру, нерентабельность важнейшего для<br />образования книжного актива «Академкнига» (РАН), а также ряда других книжных структур. Вот когда полностью оправдывается старинная<br />русская поговорка: что имеем, не храним, потеряем–плачем.</p>

У статті розглянуто проблемні аспекти правового регулювання поводження з дикими тваринами. Проаналізовано останні внесені зміни в законодавство України в цій сфері, а саме Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо запровадження гуманного ставлення до тварин» і Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо виконання Конвенції про охорону дикої флори та фауни і природних середовищ існування в Європі». Ці закони встановили жорсткіші види покарання за неналежне або ж жорстоке поводження з тваринами, проте розв'язали не всі проблемні питання в галузі. Зокрема, до статті 88-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення, яка передбачає відповідальність за порушення порядку придбання чи збуту об'єктів тваринного або рослинного світу, правил утримання диких тварин у неволі або в напіввільних умовах, зміни не вносилися, а розмір санкції починається зі штрафу в розмірі від трьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. У статті проаналізовано практичні випадки, коли особа утримує бурого ведмедя в приватній власності. Розглянуто основні нормативні вимоги для правомірного утримання та розведення диких тварин, які перебувають у стані неволі або в напіввільних умовах. Досліджено засади спеціального використання (добування, збирання) об'єктів Червоної книги України, до яких відноситься бурий ведмідь. Окреслено правові засади для здійснення контролю Державною екологічною інспекцією України за дотриманням законодавства в процесі утримання та розведення диких тварин, які перебувають у стані неволі або в напіввільних умовах. Зображено основні проблеми й запропоновано шляхи для вдосконалення правового регулювання відносин щодо поводження з дикими тваринами в Україні.

У статті аналізується скарга княгині Олени Жеславської (Заславської) на віленського каштеляна і великого литовського гетьмана князя Костянтина Острозького (1460-1530) про привласнення певних земель і підданих. На її прикладі автор привідкриває специфіку оформлення судової документації, де за текстом протоколу можна побачити приховане на папері князівське право. Претензії княгині Жеславської відображали правове регулювання поземельної власності в межах вузького кола родової аристократії, яка не випускала спадкові володіння зі своїх рук та намагалась полагоджувати міжродинні поземельні відносини по-своєму. Унікальність скарги княгині Олени Жеславської полягає ще й у тому, що вона показує задвірки урядницької репрезентації влади, коли давнє родове князівське право збирання земельної спадщини мало підлаштовуватися під формуляр офіційної документації. Відтак реальні стосунки доводилося ховати під формулярну покрівлю офіційних іституцій писаного права. На прикладі скарги княгині Олени Жеславської показано передачу уявних урядових повноважень іншій особі лише задля подання скарги та видачі копії з актових книг.

Спасский Зарецкий монастырь, возникший не позднее XV века, находился на территории современного города Спасска Рязанской области, который появился как монастырское село и получил свое имя благодаря обители. Монастырь, как и другие деревянные обители Среднего Поочья, не оставил практически никакого материального наследия. Учитывая, что документов по истории монастыря сохранилось мало, а научных публикаций — всего две (обе — дореволюционные), обнаружение в фондах Российского государственного архива древних актов в 2020 году переписной книги монастыря 1651 года представляет собой определенный научный интерес. Документ авторства известного государственного деятеля XVII века П. К. Елизарова можно считать уникальным: он содержит описание всех построек, опись имущества обители, а также перепись братии и крестьян по состоянию на 1651 год. По сути, это самое подробное описание Спасска XVII столетия. В документе актуализируется ряд вопросов по истории обители, обозначаются возможные направления дальнейших исследований, в частности вопрос о судьбе некоторых объектов культурно-исторического наследия монастыря, их поиска и атрибуции в фондах рязанских музеев. Настоящая статья вводит документ в научный оборот. The Spassky Zaretsky Monastery which was founded no later than in the 15th century was situated on the territory of the town of Spassk in the Ryazan Region. The town of Spassk used to be a village adjoining the monastery and was named after the Monastery. As well as other wooden churches of the Middle Oka region, the monastery left little or no heritage. In the Russian State Archive of Ancient Acts there are very few documents revealing the history of the monastery and only two scientific articles about the monastery have been published (both works were published before the revolution). In 2020, researchers exploring the Russian State Archive of Ancient Acts found a monastery census book written in 1651, which is of scientific value. The census book authored by a famous statesman P. K. Yelizarov can be considered to be a unique information source, for it contains information about all constructions on the territory of the monastery, lists the brethren of the monastery and peasants of the adjoining villages. The book is the most detailed description of Spassk of the 17th century. The document discusses several issues associated with the history of the monastery, throws light on the historical and cultural heritage of the monastery and enables researchers to trace them in Russian museums. The present article puts the document into scientific circulation.

Метою написання статті є висвітлення історії зміни балансу, як форми фінансової звітності; визначення сутності, призначення і змісту балансу у різні періоди розвитку облікової науки. У стародавні часи баланс був основним звітним документом, призначеним задовольняти інформаційні потреби різних користувачів звітності. Баланс виконував інформаційну та контрольну функції. Більш зрозуміле для бухгалтера поняття балансу сформувалося у другій половині ХV століття з появою праці Луки Пачолі «Сума арифметики, геометрії, вчення про пропорції і відношення», а саме XI трактату цієї книги, що має назву «Про рахунки та записи» (1494 р.). Як свідчать переклади праць науковців періоду XV-XVІII ст., баланс представляв собою інвентаризаційний опис майна в активі, який був тотожнім до загальної величини капіталу. Протягом XVIІI-XІX ст. відбувалися промислові революції, які вплинули на методику обліку всіх господарських операцій та методику складання балансу. У науковому середовищі тривала полеміка між прихильниками статичного та динамічного балансу. Щодо змісту і призначення балансу в Україні у ХХ-ХХІ ст., то тут варто виділити період соціалістичної України у складі Радянського Союзу і період незалежної України. Баланс був, є і буде основною формою фінансової звітності. Це важливий звіт про фінансове становище підприємства, зафіксоване станом на певний часовий момент, визначений діючим законодавством або потребами власників бізнесу. Баланс, складений на певну дату є статичним, але він виступає результатом динамічних процесів, що відбуваються у господарському житті підприємства. Найдрібніша господарська операція змінює стан статей балансу. Динамічні зміни статей балансу дають можливість аналізувати тенденції розвитку підприємства і передбачати економічний ріст чи можливий економічний крах бізнесу та приймати необхідні управлінські рішення. Саме ці моменти у подальшому зумовлюватимуть необхідність змін у структурі балансу та методиці його складання.

Первая публикация текстов поучений киевских митрополитов по трем руко­писям, хранящимся в Российском государственном архиве древних актов (далее РГАДА) ф. 181 № 1596; ф.181 № 1594, ф.196 оп.1. № 1620) представляет об­наруженные Л.В. Мошковой тексты трех сборников Кормчей западнорусской, или киево-академической редакции, распространенной на территории Великого княжества Литовского с середины XV в. Циклы поучений, обращенных к ду­ховенству, находятся на последних листах рукописей и сохранились не полно­стью: в указанных рукописях их составы различаются. Составители поучений значительно переработали тексты двух древнерусских памятников: Поучения к собору епархиального духовенства и Поучения новопоставленному священни­ку, известных с XIII в. Публикация текста позволяет понять основные тенден­ции переработки текста и проследить изменение требований к священникам в XVI в. Исследование показывает, что составитель использовал также Окружное послание митрополита Фотия православному духовенству и мирянам Великого княжества Литовского в связи с поставлением Григория Цамблака. Еще один ис­точник, использованный составителем — Номоканон особой редакции. Особое значение имеет текст, названный “ряд церковный”. Это новый для славянской традиции текст, в котором четко сформулированы обязанности священника, дан перечень богослужебных книг, необходимых в каждой церкви и указания, что и как должен хранить священник в церкви. Ценность представляет язык поуче­ний, в котором наряду с письменным церковнославянским текстом обнаружива­ется “простая мова”, получившая распространение в проповедях.

In 1635 a Meletios nicknamed the Macedonian published the first Slavonic book in a printing house that had been founded shortly before that by the Prince of Wallachia Matei Basarab in Cmpulung. Later on Meletios became the abbot of the Govora monastery where the book printing flourished. The only known fact about his biography and his activities was discovered from the prefaces of the books published by him. He was a monk from the monastery of Zographou on Mount Athos and after a stay in the Russian Lands where he had learnt the art of printing , he offered his services to the Wallachian ruler. Some documents from the Russian State Archive of Ancient Acts make it possible to retrace the story of a certain Meletios from Zographou who was active in Kyiv and in Russia or, it might be better to say, in Ruthenian lands in the 1620s and maintained, as it seems, a rather close acquaintance with several well known intellectuals of the Metropolitan See of Kyiv, such as Isaakii Boryskovych, Job Boretsky and Pamva Berynda, who were all very active in book printing. Close ties of the Ruthenian intellectual elite with Zographou allow us to suggest that this keen interest in the art of printing , which, according to Meletios own words, he had already developed on Mount Athos, was not at all accidental. Archival materials also suggest close ties of the Athonite Zographou community with the Romanian principalities and with the authorities of Kyiv, from where they started their almscollecting trips to Russia.В 1635 году некий Мелетий по прозвищу македонец издал первую славянскую книгу в типографии, которая незадолго до этого была основана князем Валахии Матеем Басарабом в Кымпулунге. Позже Мелетий стал настоятелем монастыря, где процветало книгопечатание. Единственный известный факт о его биографии и деятельности был обнаружен из предисловий изданных им книг. Он был монахом из монастыря Зограф на Афоне и после пребывания в русских землях , где он научился искусству печати , он предложил свои услуги Валахскому правителю. Некоторые документы из Российского государственного архива древних актов позволяют проследить историю некоего Мелетия из Зографа, который действовал в Киеве и в русских или, лучше сказать, в русских землях в 1620е гг. и поддерживал, судя по всему, довольно тесное знакомство с несколькими известными интеллигентами Киевского митрополичьего престола, такими как Исаакий Борыскович, Иов Борецкий и Памва Беринда, которые все были очень активны в книгопечатании. Тесные связи русской интеллектуальной элиты с Зографу позволяют предположить, что этот острый интерес к искусству печати , который, по словам самого Мелетия, он уже развил на Афоне, был вовсе не случайным. Архивные материалы также свидетельствуют о тесных связях Афонской общины Зографу с румынскими княжествами и с киевским престолом, откуда они начали свои богослужебные поездки в Россию.

Дієва система публічного управління у сфері праці здатна швидко, точно й ефективно реагувати на виклики сьогодення, суспільні запити та проблеми, є передумовою оздоровлення економіки нашої держави, успішної її участі в євроінтеграційних процесах. Вироблення і впровадження державної політики має здійснюватися на основі загальновизнаних міжнародно-правових стандартів у відповідній царині. Зі свого боку оцінювання державної політики України у сфері праці дає змогу встановити результативність роботи державних інституцій, ступінь задоволення ними потреб як працівників, так і роботодавців. Беручи це до уваги, у книгу першу “Загаль ні положення” нового Трудового кодексу України (ТК України) слід включити окрему главу – “Державна політика у сфері праці”, що об’єднає такі статті: “Мета державної політики у сфері праці”; “Основні завдання державної політики у сфері праці”; “Принципи державної політики у сфері праці”; “Пріоритети державної політики у сфері праці”; “Шляхи реалі зації пріоритетів державної політики у сфері праці”; “Суб’єкти державної політики у сфері праці”; “Механізми реалізації державної політики у сфері праці”; “Джерела фінансування державної політики у сфері праці”. Предмет трудового права є менш однорідним, ніж предмет цивільного права, у нього включені не тільки відносини, що носять приватний характер, а й, зокрема,відносини щодо нагляду й контролю за дотриманням законодавства про працю, що мають яскраво виражений публічно-правовий характер. Базовим кодифікованим законом із питань праці, що впорядкує максимально широке коло відповідних відносин, має стати новий ТК України. З його прийняттям мають зберегти чинність тільки ті законодавчі акти, які, окрім трудових і пов’язаних із ними відносин, врегламентовують й інші суспільні від носини. Договірні правові акти конкретизують, деталізують і розвивають загальні норми трудового законодавства щодо умов певного роботодавця. У цьому полягає головне їх призначення. Такий метод є гнучким і динамічним, що дає можливість оперативно реагувати на зміни економічної ситуації і брати до уваги особливості розвитку окремих регіонів, сфер економіки, професій, що, зі свого боку, зумовлюють особливості умов праці працівників, зайнятих на роботах у цих регіонах, галузях, за цими професіями. Підвищення ролі зазначеного виду правового впорядкування трудових відносин впливає й на централізовану правову регламентацію праці. Це виражається у збільшенні обсягу соціальнопартнер ських і локальних нормативних актів завдяки доповненню і конкретизації у них норм, які містяться в централізованому акті, що спричиняє зменшення обсягу змісту останніх.

В сообщении представлены результаты локализации пунктов - сел, деревень и пустошей, - указанных в Кашинской писцовой книге 1628-1629 гг. и актовой документации первой половины XVII в. Локализации подвергнуты границы Дубенского, Пудицкого, Гостунского станов и Кимрской дворцовой волости. Автор использует методику последовательного сопоставления топонимических данных письменных источников, Топографического атласа Менде и Алфавитов Генерального межевания. Итогом этой работы стала первая в отечественной историографии реконструкция точных границ указанных административных единиц. Предложенная реконструкция отличается от реконструкции границ станов и волостей Кашинского уезда, предложенная Ю.В. Готье. Реконструкция границ станов и Кимрской дворцовой волости реализована в ГИС средставами программы QGiS-Next. The report presents the results of the localization of villages, villages and wastelands indicated in the Kashin scribal book of 1628-1629. and act documentation of the first half of the 17th century. The author reconstructs the borders of Dubensky, Puditsky, Gostunsky staves and Kimry palace volost. The author uses the method of consistent comparison of toponymic data from written sources, Mende's Topographic Atlas and General Survey Alphabets. The result of this work was the first in Russian historiography reconstruction of the exact boundaries of these administrative units. The proposed reconstruction differs from the reconstruction of the borders of the mills and volosts of the Kashinsky district, proposed by Yu.V. Got'ye. Reconstruction of the boundaries of the camps and the Kimry palace volost was implemented in GIS using the QGiS-Next program.

Досліджено основні періоди історичного розвитку правового статусу суб'єктів, які здійснюють функцію сприяння кримінальному провадженню. До суб'єктів, котрі здійснюють функцію сприяння кримінальному провадженню, автор відносить свідка, понятого, перекладача, спеціаліста та експерта. Дослідження становлення правового статусу цих осіб починається з УШ-УІ ст. до н. е., під час колонізації Північного Причорномор'я, і триває до наших днів. Проаналізовано найбільш визначні законодавчі акти минулих часів, які регулювали правовий статус суб'єктів, що здійснюють функцію сприяння кримінальному провадженню. До таких нормативно-правових актів автором відносено Руську Правду, котра діяла за часів Київської Русі, Судебник Казимира 1468 року, Литовські статути 1529, 1566 та 1588 років, Соборне Уложення 1649 року, книгу ІІ т. XV Зводу законів, яка мала назву «Законы о судопроизводстве по делам о преступлениях и проступках», Статут кримінального судочинства 1864 року, Кримінально-процесуальні кодекси УРСР 1922 року та 1927 року, Кримінально-процесуальний кодекс України 1960 року та Кримінальний процесуальний кодекс України 2012 року. Автором зазначається, що протягом свого розвитку правовий статус цих суб'єктів поліпшувався, а саме розширювався, оскільки вони наділялись новими права, обов'язками та відповідальністю. Указується, що на сьогодні їх статус є чітко регламентованим, а також, відповідно до Кримінального процесуального кодексу України 2012 року, цих осіб було віднесено до учасників кримінального провадження. Також автором зазначається про наявність проблем, які стосуються участі вказаних суб'єктів у кримінальному провадженні, а саме - неповноцінне правове закріплення правового статусу понятого у кримінальному провадженні. Наприкінці статті автором зауважується необхідність вивчення напра-цювань науковців та законодавця, законодавства зарубіжних країн, а також практики Європейського суду із прав людини з метою вдосконалення правового статусу суб'єктів, які здійснюють функцію сприяння кримінальному провадженню.

У статті аналізуються важливі історичні аспекти процесу розробки та прийняття Цивільного кодексу України 2003 р. (ЦК України). Метою статті є відтворення передумов та історичних етапів розробки та прийняття ЦК України як основного акта цивільного законодавства. Вказано, що для оновлення кодифікованого законодавства у приватноправовій сфері розпорядженням Міністерства юстиції України було створено три робочі групи по розробці проектів Цивільного, Сімейного та Господарського кодексів, які працювали незалежно одна від одної, що згодом призвело до певних розбіжностей у законодавчому вирішенні низки актуальних питань правового регулювання майнових та особистих немайнових відносин, зокрема за Цивільним та Господарським кодексами. Водночас згадано й про існування дискусій між “цивілістами” і “господарниками” у процесі розробки відповідних кодифікованих актів з приводу визначення природи та галузевої приналежності корпоративних правовідносин, а отже, і щодо предмета їх регулювання нормами цивільного чи господарського права. Зазначається, що основним завданням на перших етапах розробки проекту важливо було визначитися з концепцією нового ЦК України, яка мала вигляд багаторівневої системи, в якій на верхньому щаблі містилися її макроскладові (ідея природного приватного права, співвідношення природного права та закону, верховенство права у приватноправовій сфері тощо), а на нижніх – теорії окремих інститутів, їх частин та окремих положень. При визначенні в ЦК України предмета регулювання цивільного права важливим виявилося питання щодо співвідношення його з іншими галузями приватного права, зокрема сімейним правом. Вказується, що у структурі проекту ЦК України (книга восьма) передбачалися деякі положення щодо міжнародного приватноправового регулювання цивільних відносин за участю іноземного елемента. Однак цю частину проекту було вилучено на останньому етапі проходження його у Верховній Раді України. Як зазначає автор, 5 червня 1997 р. проект ЦК України було прийнято у першому читанні (“за” проголосувало 230 народних депутатів). І лише 16 січня 2003 р. ознаменувалося датою прийняття цього вкрай важливого для України законодавчого акта – ЦК України.

Статья посвящена монастырям и монастырскому землевладению в Тверской половине Бежецкой пятины в конце XV - XVI в. Основными источниками являются писцовые книги, привлекается актовый материал, описания XIX - начала ХХ в. В общей сложности выявлена информация о десяти монастырях, девять из которых возникло в XVI в. Наиболее ранним, предположительно, является Иоанно-Богословский монастырь в волости Удомля. Размеры монастырей Тверской половины Бежецкой пятины были невелики, землевладения располагались в непосредственной близости от самих монастырей. Более крупными являлись владения новгородских обителей - Воскресенского на Мячине, Кириллова, Юрьева, Троицкого Млёвского. В целом монастырское землевладение в Тверской половине Бежецкой пятины после присоединения Новгорода к Московскому государству уступало размерам владений Хутынского и Аркажского монастырей на этой территории в период новгородской самостоятельности. Небольшие размеры монастырского землевладения и малое количество монастырей на изучаемой территории объясняется ее периферийностью по отношению к Новгороду. Возникшие в XVI в. монастыри находились на сухопутных и водных путях сообщения. Упадок монастырского хозяйства наблюдается с последней четверти XVI в. Формирование систем приписных монастырей в XVII в., вероятно, являлось попыткой выхода из кризиса путем консолидации монастырских ресурсов. The article is devoted to the monasteries and monastery land ownership in the Tver half of the Bezhetskaya pyatina at the end of the 15th - 16th centuries. The main sources are the scribe books, acts, descriptions of the 19th - early 20th centuries. In total, information was revealed about ten monasteries, nine of which arose in the 16th centuries. The earliest, presumably, is the John Theological Monastery in the Udomlya volost. The size of the monasteries of the Tver half of the Bezhetskaya pyatina was very small, the land ownership was usually located in the immediate vicinity of the monasteries themselves. The larger ones were the lands of the Novgorod monasteries - the monastery of the Resurrection on Myachino, Kirillov, Yuryev, as well as the monastery of the St. Trinity Mlevsky.In general, the monastery land ownership in the Tver half of the Bezhetskaya pyatina after the accession of the Novgorod to the Moscow state was very small and inferior to the size of the lands of the Khutynsky and Arkazhsky monasteries in this territory during the period of Novgorod independence. Small scales of monastery land ownership and a small number of monasteries in the area under the research are explained by its periphery in relation to Novgorod. At the same time, the monasteries that arose in the 16th century were on land roads and waterways. The decline of the monastery economy has been observed since the last quarter of the 16th century. The formation of systems of ascribed monasteries in the 17th century was probably an attempt to overcome the crisis by the consolidation of the monastery resources.

Введение. Моделирование языковой личности осуществляется на основе анализа разных типов текстов. Исследование языковой личности в эмотивно-оценочном дискурсе наиболее полно раскрывает эмоциональную и ценностную картину мира говорящего и его коммуникативные стратегии в эмоциональной и оценочной интерпретации действительности. Представлен анализ образа Сталина в ценностной картине мира М. Плисецкой, репрезентированной в ее мемуарном дискурсе. Цель – выявить эмотивно-оценочную лексику в экспрессивном дискурсе языковой личности и определить основные стратегии в предъявлении негативной оценки Сталина, реконструировать языковую картину мира М. Плисецкой. Материал и методы. Языковым материалом исследования послужила книга воспоминаний балерины Майи Плисецкой «Я, Майя Плисецкая», а также лексикографические источники разных типов, на фоне которых рассматривался эмотивно-оценочный словарь языковой личности: Словарь русского языка (Малый академический словарь) и Толковый словарь русского языка под редакцией Д. Н. Ушакова. Использовались общенаучные методы (наблюдения, обобщения, сопоставления, описательный метод), а также компонентный, дефиниционный, дискурсивный анализ и количественные подсчеты. Результаты и обсуждение. И. В. Сталин занимает важное место в системе персонажей книги М. Плисецкой. Сопоставление данных социологических опросов показывает, что имидж Сталина в сознании россиян улучшился за последние 15–20 лет. Статистический анализ позволил раскрыть отношение Плисецкой к Сталину: имя вождя употребляется только в связке с отрицательной эмотивной лексикой, которая усиливается за счет яркой образности выбранных лексических единиц. Эмотивно-оценочная лексика несет высокую степень экспрессивности, именно в ней находят отражение система ценностей и особенности мировоззрения языковой личности автора. Основания оценки Сталина сложны и многообразны: результаты политической деятельности, психическое состояние, морально-нравственные качества и внешность вождя. Выявлена эмотивно-оценочная лексика в тексте языковой личности, проведен сопоставительный анализ словарных толкований с контекстной семантикой автора. Заключение. В процессе описания Сталина часто употребляются бранные, просторечные слова, выражающие презрение, ненависть, возмущение и негодование, образ Сталина в картине мира М. Плисецкой оценивается крайне отрицательно. Вождь народов определяется как параноик, убийца, тиран и преступник. Если говорить о стратегиях выражения эмоций и оценок, то негативная информация вводится по-разному: кроме прямых оценочных речевых актов используются косвенные высказывания – явление энантиосемии, когда умышленно актуализируется диссонанс между положительной словарной коннотацией лексемы и отрицательным контекстом. Используются также разные фигуры речи: живые, образные метафоры, олицетворения, сарказм и ирония для выражения ненависти и презрения к Сталину. Introduction. The linguistic personality is embodied in different linguistic materials, its modeling is based on the analysis of various kinds of texts. The study of linguistic personality in the emotive-evaluative discourse reveals the emotional and value picture of the speaker’s world and his communicative strategies in the emotional and evaluative interpretation of reality. This article presents an analysis of the image of Stalin in the value world picture of M. Plisetskaya, represented in the emotional and evaluative discourse of her memoir. The aim of the work is revealing emotive-evaluative vocabulary in the emotive-evaluative discourse of our linguistic personality and determining the main strategies in presenting negative assessments of Stalin, and reconstructing M. Plisetskaya’s linguistic picture of the world. Material and methods. The linguistic material of this research is the memoir of ballerina Maya Plisetskaya «I, Maya Plisetskaya», as well as other lexicographic sources: Dictionary of Russian language (Small Academic Dictionary, MAS), Explanatory Dictionary of Russian Language, edited by D. N. Ushakov. Methods and techniques used in the work: quantitative analysis of emotive-evaluative vocabulary, contextual, definitional and discourse analyses and the method of cognitive modeling. Results and discussion. I. V. Stalin takes an important place in the character system of M. Plisetskaya’s book. Social Survey shows that the image of Stalin in the minds of Russians has improved over the past 15–20 years, in contrast to this, M. Plisetskaya in her book assesses Stalin purely negatively, the name of the leader is used only in the context of negative emotive vocabulary. Emotive-evaluative vocabulary carries a high degree of expressiveness, reflects the system of values and particularity of the worldview of the linguistic personality. Stalin was evaluated in different ways: political activity, mental state, moral and ethical qualities and appearance. Having identified emotiveevaluative vocabulary in the linguistic personality’s text, we took a comparative analysis with the contextual semantics. During our work, we found that the evaluation of Stalin in most of the cases is realized with the help of negative emotive vocabulary, the vivid expression of which forms the picture of the world of M. Plisetskaya. Conclusion. In the process of describing Stalin, abusive, vernacular words with a strong expressive coloring are often used, expressing contempt, hatred and indignation. The image of Stalin in M. Plisetskaya’s world picture is assessed extremely negatively, the leader is defined as a paranoid, murderer, tyrant and criminal. If we talk about strategies for expressing emotions and evaluations, then negative information is introduced in different ways: direct evaluative speech acts, indirect statements – the phenomenon of evaluative enantiosemia, when the dissonance between the positive dictionary connotation of the lexeme and the negative context of the text is deliberately actualized. Various figures of speech are also used: lively, figurative metaphors, personifications, sarcasm and irony to express hatred and contempt to Stalin.

На основе актов и книг учета лесных пожаров, а также статистической отчетности проанализированы показатели фактической горимости лесов за 2016–2020 гг. Установлено, что за 2020 г. на территории Уральского федерального округа зафиксировано 2182 лесных пожара. При этом пройденная огнем площадь составила 167,2 тыс. га. Указанные показатели несколько превышают значения количества и пройденной огнем площади по округу за последние 5 лет: 1961 случай и 124,6 тыс. га соответственно. Наибольшее количество лесных пожаров зафиксировано в 2020 г. в челябинской области – 587 случаев, а наименьшее – в Ямало-Ненецком автономном округе – 111 случаев. При этом максимальной пройден- ной огнем лесных пожаров площадью в 2020 г. характеризуется Ханты-Мансийский автономный округ – Югра – 144,7 тыс. га. Минимальная пройденная огнем площадь зафиксирована в Тюменской области – 1,6 тыс. га. Площадь среднего пожара за 2020 г. по округу составила 76,64 га, при этом в Ханты-Мансийском авто- номном округе – Югре она равнялась 308,0 га, а в Тюменской области – 6,98 га. Экономический ущерб от лесных пожаров составил по округу 4 109 793, 16 тыс. руб., при этом на тушение было затрачено 575 481,57 тыс. руб. Значительный размер ущерба от лесных пожаров, а также экологический ущерб вызывают необходи- мость дальнейшего совершенствования охраны лесов. On the bases and books of forest fire accounting, as well as statistical reporting the indicators of actual forest fire rates for 2016–2020 were and lyzed. It was established that in 2020 2182 forest fires were recorded in the Ural Federal Distict. While the area covered by fire was 167,2 th/ga. These indicators slightly exceed the value of the number and the area covered by fire over the past five years in the district. The latter account for 1961 cases and 124,6 thousands of ha respectively. The largest number of forest fires was recorded in 2020 in Chelyabinsk region – 587 cases, the least in the Yamalonenets autonomous okrug – 111 cases. At the same time the maximum area covered by forest fires in 2020 is charaiterized by the Khanty-Mansiysk autonomous okrug – Yugra – 144,7 thousands of has. The minimum area covered by the fire was recorded in the Tyumen region – 1,6 th. ha. The average fire area in 2020 around the Okrug was 76,64 ha, at the same time in the Khanty-Mansiysk autonomous okrug – Yugra, it is 308,0 ha, but in the Tyumen region – 6,98 ha. The economic damage from forest fires amounted to 4 109 793,16 th of roubes, at the same time 575 481,57 th of ronbes were spent fire suppressing significant damage from forest fires as well as environmental damage necessitates futher forest protection improvement.

Актуальність наукового осмислення проблематики пенсійного забезпечення обумовлюється нагальною потребою розробки дієвих механізмів реалізації пенсійної реформи. Складність, багатоаспектність та соціальна значущість процесів модернізації пенсійної системи держави є додатковими викликами на цьому шляху, що потребують уваги не лише законотворця і виконавчої влади, а й наукової спільноти. У світлі цього рецензований підручник колективу авторів, за редакцією В.І. Грушка та Ю.І. Скулиш, є вагомим за обсягом та досягнутими результатами дослідженням сучасних систем пенсійного забезпечення і страхування. Самостійне місце у тексті книги займає також аналіз засад та особливостей функціонування недержавних пенсійних фондів в Україні та окремих зарубіжних країнах. За складністю поставлених завдань та своїм практичним потенціалом підручник можна назвати не лише навчальним виданням (із такими класичними елементами, як питання для самоперевірки, словник основних понять і термінів, перелік рекомендованої літератури та значна кількість корисних не лише в навчальному процесі, але й для практичної діяльності додатків), а й універсальною працею з питань пенсійного забезпечення. Видання характеризується комплексним підходом до розгляду питань пенсійної реформи, що знайшло безпосереднє відображення у побудові загального змісту та його структурних елементів. У першій главі розглядаються загальні питання правової природи та значення соціального захисту й соціального страхування у світлі завдань і функцій сучасної соціальної держави, розкриваються складові елементи системи соціального захисту, прослідковується історичне становлення пенсійного страхування та інших видів соціального захисту населення (соціального та пенсійного забезпечення) у їх функціональному та еволюційному взаємозв’язку. Окремий підрозділ 1.3 присвячено характеристиці сучасного стану пенсійного забезпечення в Україні, його проблем, наслідків дії численних негативних факторів. Засновуючись на багатосторонньому аналізі конкретних соціально-економічних показників, що ілюструється численними актуальними таблицями та графіками, автори резюмують, що характерними рисами нинішньої пенсійної системи є низький рівень пенсій, старіння населення, збільшення кількості дострокових пенсіонерів, нестача коштів у Пенсійному фонді тощо. Аргументується необхідність запровадження низки заходів, спрямованих на детінізацію економіки країни та поліпшення фінансового стану в рамках солідарної пенсійної системи, зокрема оптимізації єдиного соціального внеску, звільнення солідарної пенсійної системи від невластивих їй виплат, розмежування джерел фінансування пенсій, призначених за різними пенсійними програмами, запровадження єдиних для всіх громадян правил пенсійного забезпечення, побудованих на принципах пенсійного страхування та ін. Друга глава присвячена характеристиці структури та особливостей систем пенсійного забезпечення, в першу чергу, – солідарної системи. Заслуговує на увагу проведений авторами аналіз трьох рівнів системи пенсійного забезпечення: солідарної та накопичувальної систем загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, системи недержавного пенсійного забезпечення, що здійснювався з огляду на їхню структуру, суб’єктний склад та особливості реалізації правовідносин. Визначено сутність, порядок внесення та адміністрування єдиного соціального внеску, види пенсій та детально описано механізми управління в солідарній системі. Третя, четверта та п’ята глави, об’єднані темами сутності накопичувальної системи пенсійного страхування та порядку створення, особливостей функціонування недержавних пенсійних фондів. Базові теоретичні позиції викладаються у главі третій, де, серед іншого, визначені джерела формування накопичувальної системи пенсійного страхування, способи використання коштів цієї системи, управління пенсійними активами недержавного пенсійного фонду, його організаційна структура тощо. Важливим питанням, що детально розглядається на сторінках підручника, є діяльність із адміністрування пенсійних фондів, для чого юридична особа повинна отримати в Національній комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, ліцензію на провадження відповідної діяльності. Важливо, що правовою підставою надання адміністратором послуг пенсійному фонду є договір, який укладається з радою пенсійного фонду у письмовій формі та повинен містити широкий перелік істотних умов. У главі четвертій ключовим питанням є забезпечення належної діяльності недержавних пенсійних фондів. Пропонується перелік робіт, що здійснюються в рамках діяльності з недержавного пенсійного забезпечення, серед яких: розроблення пенсійних схем та інвестиційних декларацій; укладення пенсійних контрактів; укладення договорів з компанією з управління пенсійним фондом, компанією з управління пенсійними активами, банківською установою-зберігачем, аудитором чи аудиторською фірмою, страховими організаціями; залучення пенсійних внесків і ведення персоніфікованого обліку цих внесків і пенсійних контрактів; накопичення пенсійних активів, їх розміщення та інвестування та ін. Попри договірну природу аналізованих відносин, важливе місце посідає система державного нагляду та регулювання недержавного пенсійного забезпечення, функції у сфері яких на сьогодні покладено на Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг в Україні, Національну комісію з цінних паперів та фондового ринку, Антимонопольний комітет та Національний банк. Додаткової цінності підручнику надає проведений у підрозділі 4.4 порівняльний аналіз пенсійного забезпечення та пенсійних систем у зарубіжних країнах. У главі п’ятій увага зосереджується на дослідженні структури пенсійних схем, можливих видів та умов здійснення пенсійних виплат, порядку визначення розміру останніх та, з іншого боку, порядку, розміру та термінів сплати пенсійних внесків. Розглянуто механізми здійснення недержавного пенсійного забезпечення залежно від суб’єкта його провадження: пенсійними фондами, страховими організаціями або банківськими установами. Не залишені поза увагою авторів підручника й питання оподаткування пенсійної діяльності та успадкування пенсійних активів. Окремо висвітлено питання про можливість розроблення недержавним пенсійним фондом пенсійних схем для юридичних осіб. Мова йде про накопичення у фонді, коли внески здійснюються підприємством на користь своїх працівників. Наукове, навчальне та практичне значення підручника «Пенсійна система» за редакцією В.І. Грушка та Ю.І. Скулиш полягає у формуванні цілісної картини правової природи пенсійної системи, особливостей функціонування систем пенсійного забезпечення та пенсійного страхування у світлі виконання державою функції соціального захисту, в окресленні тенденцій і перспектив розвитку пенсійного забезпечення. Слід відзначити належний науковий рівень підручника, поєднаний з доступністю викладення матеріалу. Розкриття змісту пенсійного страхування, правового регулювання діяльності недержавних пенсійних фондів, управління активами останніх та інвестування пенсійних резервів сприятиме отримання студентом не просто сукупності інформації, а системи взаємопов’язаних і взаємодоповнюючих знань. Ще однією позитивною рисою рецензованої праці є наведення після кожної глави питань для самоперевірки, що, безумовно, сприятиме полегшенню підготовки студентів до практичних занять, складання заліків та іспитів, підвищить рівень засвоєння матеріалу. Заслуговує на увагу список рекомендованої у підручнику літератури, в тому числі, подання окремо переліку законодавчих актів, монографій, підручників, навчальних посібників, наукових статей, посилань на інформаційні джерела. Таке групування рекомендованих джерел сприятиме покращенню інформаційно-пошукових навичок, формуванню системних знань у студентів. Розміщення в кінці підручника додатків стане у нагоді для закріплення вивченого матеріалу та застосування на практиці отриманих знань. Підручник буде корисним студентам і слухачам вищих навчальних закладів, у яких вивчаються дисципліни, дотичні до проблематики пенсійної системи, в тому числі, з фінансів і кредиту, права соціального забезпечення і пенсійного права, окремі спецкурси та практикуми з відповідних тем, а також для викладачів, аспірантів, практичних працівників і всіх, хто цікавиться питаннями пенсійної системи.

Мета роботи. Статистичне узагальнення даних клінічних досліджень (КД) лікарських засобів (ЛЗ), що використовуються при лікуванні хронічного простатиту (ХП), а також їх фармакоекономічна оцінка. Матеріали і методи. Матеріалами дослідження: відомості Кокранівської бази контрольованих досліджень і веб-ресурсу Medline / PubMed Національної медичної бібліотеки США за 1995-2012 рр. щодо клінічної ефективності та безпеки антибіотиків (АБ), простатопротекторів (ПП) та нестероїдних протизапальних ЛЗ (НПЛЗ) при лікуванні ХП; дані Оранжевої книги Управління з контролю якості харчових продуктів та ЛЗ США (OB) і протоколів Комітету з ЛЗ для людини Європейського агентства ЛЗ (СНМР) та Rx index – Довідника еквівалентності ЛЗ про терапевтичну еквівалентність та/або біоеквівалентність ЛЗ; інформація програмного комплексу “Аптека” станом на січень 2019 р. про мінімальні закупівельні ціни ЛЗ. Використано методи інформаційного пошуку, аналізу й синтезу, статистики та фармакоекономіки, показник «шанси», а також індекс ХП Національного інституту здоров’я США для оцінки симптомів в КД (NIH-CPSI). Результати й обговорення. Упорядковано дані опублікованих рецензованих, рандомізованих, плацебо-контрольованих КД із використання NIH-CPSI як результату щодо застосування АБ, ПП і НПЛЗ при ХП. Статистичне узагальнення відчить, що шанси АБ і ПП у КД знаходяться в межах 2,68…14,38 та 1,27…3,29 відповідно, тобто клінічний ефект швидше настаня, ніж не настаня. Встановлено, що при застосуванні Рофекоксибу (шанси = 3,76) теж є ймовірність настання клінічного ефекту. Систематизовано інформацію про еквівалентність АБ, ПП і НПЛЗ для лікування ХП, які зареєстровані в Україні. Встановлено, що 3 торгові назви (ТН) Левофлоксацину (з них одна ТН в двох дозах) присутні в переліку Rx index. Водночас Левофлоксацин-Тева таб. п/о 500 мг №10 (Актавіс ЛТД, Мальта) знаходиться у двох аналізованих переліках (ОВ і Rx index). Окрім цього, показано, що одна ТН Силодозину наявна тільки в переліку СНМР. З двох ТН Фінастериду один ЛЗ Аденостерид-Здоров’я таб. 5 мг №30 (Здоров’я, Україна) присутній в Rx index, а інший ЛЗ Проскар таб. 5 мг №28 (Мерк Шарп і Доум Б.В., Нідерланди) – у двох досліджуваних переліках (ОВ і Rx index). Обчислено показник «вартість/ефективність» для ТН Левофлоксацину, Ципрофлоксацину, Тамсулозину, Serenoa repens, Фінастериду, Силодозину та Рофекоксибу. При чому в АБ використали найнижчий показник клінічної ефективності, а саме для Левофлоксацину – 92,0 %, Ципрофлоксацину – 72,8 %, а в ПП – для ТН, у яких доведена клінічна ефективність понад 70 %. Висновки. Завдяки упорядкуванню інформації КД щодо застосування ЛЗ при лікуванні ХП встановлено, що клінічна ефективність АБ складає 92,0–93,5 % (Левофлоксацин) і 72,8–76,8 % (Ципрофлоксацин), ПП – від 56,0 % (Силодозин) до 76,7 % (ЛЗ Serenoa repens), НПЛЗ Рофекоксибу – 79,0 %. Встановлено, що ймовірність настання клінічного ефекту значно вища від ймовірності, що такий ефект не спостерігатиметься, при лікуванні ХП АБ (шанси = 2,68…14,38) і ПП (шанси = 1,27…3,29). При цьому найкращий результат характерний для АБ Левофлоксацину, помітно кращий – для ПП Serenoa repens, Фінастериду та Тамсулозину. За співвідношенням вартість/ефективність визначено, що станом на січень 2019 р. спостерігається клініко-економічна перевага застосування: в АБ серед ТН Левофлоксацину у Левофлоксацину таб. 500 мг №14 (Астрафарм, Україна) і ТН Ципрофлоксацину – Ципрофлоксацину таб. 250 мг №10 (ДЗ «ГНЦЛС», Україна); у ПП серед ТН Тамсулозину в Уримака капс. 0,4 мг № 30 (Маклеодс Фармасьютикалс Лімітед, Індія), ТН Фінастериду – Аденостерида-Здоров’я таб. 5 мг № 30 (Здоров’я, Україна) і ТН фітопрепаратів – Простамола ® уно капс. 320 мг № 30 (Берлін-хемі АГ, Німеччина). При цьому для Аденостерида-Здоров’я таб. 5 мг № 30 (Здоров’я, Україна) встановлений рівень еквівалентності.

В статье рассматривается вопрос документальной реконструкции родословной хакасского этнографа Степана Дмитриевича Майнагашева (1886–1920). До сих пор в биографии хакасского учёного С. Д. Майнагашева оставались белые пятна, включая точно не установленную дату его рождения. Несмотря на наличие родословных преданий о происхождении Майнагашевых, отсутствовала научная верификация этой генеалогической информации на материале церковных метрических книг, именных списков и ревизских сказок (переписей населения). Объектом исследования является биологическая родословная С. Д. Майнагашева, а предметом — архивно-документальная реконструкция её патрилинейной части. Источниковую базу составили фонды таких архивов, как: Государственный архив Красноярского края, Национальный архив Республики Хакасия, архив города Минусинска. Впервые в научный оборот вводятся уникальные архивные документы по генеалогии Майнагашевых: по Аскизской Петропавловской церкви — метрическая запись о рождении/крещении С. Д. Майнагашева за 1886 г., метрическая запись о бракосочетании/венчании его родителей Д. А. Майнагашева и В. Н. Кызыласовой за 1877 г., метрическая запись о смерти/погребении деда этнографа А. П. Майнагашева за 1866 г., по Таштыпской Христорождественской церкви — метрическая запись о рождении/крещении отца Д. А. Майнагашева за 1851 г.; сведения из трёх последних ревизий Казановского рода Сагайской степной думы за 1832, 1850 и 1858 гг.; данные о фактах крещения представителей рода на 1854 г. В ходе генеалогических изысканий проведена экспертиза семейной родословной Майнагашевых, составленной в 1970–1980-х гг. топографом М. Г. Мойнагашевым на основе устных преданий и архивных источников. Критический анализ этой генеалогической схемы показывает, что её информационный потенциал нуждается в тщательной научной верификации с привлечением церковных метрических записей и актов гражданского состояния. Дальнейшее изучение генеалогии Майнагашевых будет посвящено анализу родословных легенд, а также генетико-генеалогическому тестированию современных мужских потомков. The article deals with the issue of documentary reconstruction of the Khakass ethnographer Stepan Dmitrievich Mainagashev’s (1886–1920) genealogy. Until now, there have been gaps in biography of the Khakass scientist S. D. Mainagashev, including an unspecified date of his birth. Despite the presence of genealogical legends about the origin of the Mainagashevs, there was no scientific verification of this genealogical information on the material of church metric books, lists of names and census lists (population censuses). The object of the study is S. D. Mainagashev’s biological genealogy, and the subject is the archival and documentary reconstruction of its patrilineal part. The source base consisted of the funds from such archives as: State Archive of the Krasnoyarsk Region, National Archive of the Republic of Khakassia, Minusinsk Archive. For the first time, unique archival documents on the genealogy of the Mainagashevs are introduced into scientific circulation: from the Askiz Peter and Paul Church — a metric record of the birth/baptism of S. D. Mainagashev in 1886, a metric record of the marriage/wedding of his parents D. A. Mainagashev and V. N. Kyzylasova in 1877, a metric record of the death/burial of the grandfather, ethnographer A. P. Mainagashev in 1866, from the Tashtyp Nativity Church — a metric record of the birth/baptism of D. A. Mainagashev’s father in 1851; data from the last three censuses of the Kazanov family of the Sagai Steppe Duma in 1832, 1850, and 1858; data on the baptism facts of representatives of the family as of 1854. Within the genealogical research, we carried out an examination of the Mainagashevs’ family genealogy, compiled in the 1970s and 1980s by the topographer M. G. Moinagashev on the basis of oral traditions and archival sources. The critical analysis of this genealogical scheme shows that its informational potential needs careful scientific verification with the involvement of church metric records and civil status acts. The further study of the Mainagashevs' genealogy will be devoted to the analysis of genealogical legends, as well as genetic and genealogical testing of modern male descendants.

У статті розглянуто основні напрями правотворчої діяльності відомого українського політичного діяча, вченого, доктора права, голови Союзу Українських Адвокатів Польщі, першого Прем’єр-міністра Західноукраїнської Народної Республіки (ЗУНР) Костя Левицького (1859–1941 рр.). Метою статті є дослідження основних напрямів правотворчої діяльності К. Левицького. Розгляд наукових праць, монографій, книг, статей, брошур дає змогу систематизувати наявні матеріали та виокремити такі напрями: історія держави і права; австрійське цивільно-процесуальне законодавство; правове забезпечення економічної діяльності; підготовка німецько-українського правничого словника; захист прав української мови в Австро-Угорщині та Польщі; історія політичних і правових учень; правовий статус адвокатури у довоєнній Польщі. Дослідження К. Леви цького з історії держави і права присвячені вивченню збірника давньоруського права – “Руської Правди”. Вчений розглядає історію введення до наукового обігу цієї пам’ятки права, знайденої у 1738 р. В. Татіщевим у Літописі Новгородському та виданої у 1767 р. професором А. Шлецером. Австрійське цивільно-процесуальне законодавство потрапило у коло інтересів К. Левицького з низки причин. По-перше, Кодекс мав складну структуру, частини документа приймалися у різні часи, при цьому цивільні правовідносини та пов’язані з ними спори займали провідне місце у судовій практиці, що обумовлено розвитком капіталізму на українських землях. По-друге, Австрійський цивільно-процесуальний кодекс був виданий німецькою мовою і його перекладів українською у той історичний період не існувало. Правове забезпечення економічної діяльності населення Галичини розглядалося у багатьох працях К. Левицького, написаних протягом 30-ти років. Їхньою темою були питання введення нових грошей, шпихлірів та крамниць, господарських спілок, кредитових товариств, порядку отримання ренти, страхових компаній. Учений проводив дослідження цього питання протягом двох історичних етапів: 1) в умовах правової системи Австро-Угорської імперії; 2) польського періоду, коли перебував у Львові в еміграції та займався банківською й адвокатською діяльністю. Питання правничої термінології мали виняткове значення для українського населення через необхідність звернення до вищих органів державної влади Австро-Угорщини, регіональних структур з управління Галичиною та австрійських судів. Цьому питанню К. Левицький присвятив низку статей, виданих у різні історичні періоди, першою з яких стала праця “В справі нашої правничої термінології” 1889 р., де було надано тлумачення найбільш вживаних німецьких юридичних термінів. Захистом української мови К. Левицький займався постійно на всіх етапах свого творчого життя, це був один із пріоритетних напрямів його наукових досліджень. Так, праця “Про права рускої мови” 1896 р. містила, крім текстів, ще й витяги з нормативно-правових актів, які роз’яснювали галицьким українцям їхні права щодо вживання української мови у державних органах, установах, судах. Історія політичних і правових учень була об’єктом наукових розробок ученого, у яких він досліджував процес виникнення та розвитку української держави та права на різних етапах становлення України. Розгляд наукових праць К. Левицького показав наявність широкого спектру досліджень у сфері юриспруденції, до якого, зокрема, входили питання історії держави і права, правове регулювання економічної діяльності, захист української мови, статус адвокатури, підготовка німецько-українського словника та історії політичних і правових учень. Як важливий засіб захисту прав українців К. Левицький використовував адвокатську діяльність шляхом створення адвокатського об’єднання – Союзу Українських Адвокатів, підготовки рекомендацій дій захисту у проведенні політичних процесів, а також порадників для молодих українських юристів.

КОЛОНКА РЕДАКТОРАДвойственная реальность............................................ 1Больше прагматизма................................................... 2О природе цикличности............................................... 3От ресурса к ценности................................................. 4Раскрытие vs Вскрытие............................................... 5Неочевидное вероятное............................................... 6По уму и по совести .....................................................7Симптомы и лекарства..................................................... 8С выгодой для бизнеса и пользой для Отечества .....................................................9Прагматизм Vs Эгоизм .....................................................10Мир и Человек..................................................... 11Необходимы коллективные действия..................................................... 12ТЕМЫ НОМЕРОВ:АРКТИКА: ДРАЙВЕРЫ ИЗМЕНЕНИЙКРЮКОВ В.А., МЕДЖИДОВА Д.Д. Арктические активы – от масштаба к трансформности.................................................... 1ПИЛЯСОВ А.Н., БОГОДУХОВ А.О. Арктическая корпорация: подступы к формированию новой теории (часть 1) …………………...........................…1ЗАМЯТИНА Н.Ю. Развилки судьбы фронтирного города: уроки Игарки………….1COVID-19: В ПОИСКАХ ФАРВАТЕРАВЕСЕЛОВА Э.Ш. Коронакризис – кризис управленческих решений................. 2МКРТЧЯН Г.М., БЛАМ И.Ю. Экотуризм и природоохранная деятельность до и после пандемии COVID-19 ...................................................................................2СОЛНЦЕВ И.В. Экономические потери европейских футбольных клубов, вызванные коронавирусом.............................. 2«КАЧЕЛИ» НЭПАКИЛИН А.П. Частнопредпринимательский уклад в отечественной экономике1920-х гг.: взгляд через век ............................3КОКОУЛИН В.Г. Восстановление и развитие промышленности Новониколаевска-Новосибирска в годы Новой экономической политики ............................3ФЕЛЬДМАН М.А. Могла ли экономика нэпа стать основой Индустриального проекта?............................ 3КЛИСТОРИН В.И. К столетию Новой экономической политики. Интервью с Г.И. Ханиным ............................3НЭП И ЧЕЛОВЕКБОРОДКИН Л.И. Преемственность и разрывы в экономической истории России XIX-XX вв............................. 4КЛИСТОРИН В.И. Институциональные преобразования в период новой экономической политики ............................4КРАСИЛЬНИКОВ С.А. Кризисы власти и трудовые конфликты в периоднэпа............................ 4ИСАЕВ В.И. Между властью и рабочими: советские профсоюзы в периоднэпа ................................ 4КОРОНАКРИЗИС: СКРЫТЫЕ ВОЗМОЖНОСТИЯКОВЛЕВ А.А., КУЗЫК М.Г., СЕДЫХ И.А. Влияние пандемии и государственной антикризисной политики на российский ИТ-сектор............................ 5СИМАЧЕВ Ю.В., ФЕДЮНИНА А.А., ЕРШОВА Н.В., МИСИХИНА С.Г. Российская розничная торговля до, во время и после коронакризиса............................ 5ЯКОВЛЕВ А.А., БАЛАЕВА О.Н., ПРЕДВОДИТЕЛЕВА М.Д., МИСИХИНА С.Г.,ЕРШОВА Н.В. Кризис или новая реальность: влияние пандемиина российский сектор туризма............................ 5КУЗБАСС – ОТ НАГРУЗКИ К ПЕРЕЗАГРУЗКЕ?КРЮКОВ В.А., ФРИДМАН Ю.А., РЕЧКО Г.Н., ЛОГИНОВА Е.Ю. «Кузбасс-2035»: гадание на стратегиях или перезагрузка ............................6БЕРЕЗНЕВ С.В., КУЛЬПИНА Е.Е. Реальность и подходы инновационно-технологического развития Кузбасса ............................6КОПЫТОВ А.И., КУПРИЯНОВ О.А., МАНАКОВ Ю.А., КУПРИЯНОВ А.Н. Добыча угля в Кузбассе и новые экотехнологии ............................6РАДУЖНЫЕ НАДЕЖДЫ ЭНЕРГОПЕРЕХОДАДЕРЕВЯНКО А.П. К 90-летию со дня рождения академика Валентина Афанасьевича Коптюга ............................7ПОТРАВНАЯ Е.В. Взаимодействие бизнеса и коренных народов Севера: чего ждет население после аварии в Норильске?............................ 7ПЫЖЕВ А.И., ШАРАФУТДИНОВ Р.А., ЗАНДЕР Е.В. Экологические последствия развития крупных промышленных городов в ресурсных регионах (на примере Красноярска) ............................7КОВАЛЕВ С.Ю., БЛАМ И.Ю. Перспективы водородной энергетики в контексте энергетического перехода ............................7ПУСЕНКОВА Н.Н. Низкоуглеродное будущее углеводородных компаний: на примере американских и европейских нефтяников ............................7ПРОСТРАНСТВО ЛОКАЛИЗАЦИИСИМАЧЕВ Ю.В., КУЗЫК М.Г., БУТОВ А.М.Российский автопром: ключевыеособенности, влияние коронакризиса, перспективы развития ............................8ДОЛГОПЯТОВА Т.Г., ФЕДЮНИНА А.А., НАЗАРОВА А.Г. Фармацевтическоепроизводство в России во время пандемии: старые проблемы,новые вызовы ............................8СИМАЧЕВ Ю.В., ФЕДЮНИНА А.А., ВОЛКОВА А.В. Химпром и коронакризис: советское наследие стало демпфером, но поможет ли будущемуразвитию? ............................8РОССИЯ В ЭНЕРГОПОТОКЕ «БОЛЬШОЙ АЗИИ»ЖУКОВ С.В., РЕЗНИКОВА О.Б. Страны АТР – ведущий мировой центр спроса на углеводороды ............................9МАСЛЕННИКОВ А.О. Глобальная конкуренция за рынок природного газав АТР ............................9КОПЫТИН И.А. Перспективы российских нефтяных компаний в АТР в условиях декарбонизации ............................9СИНИЦЫН М.В. Китай как глобальный драйвер электрификации дорожного транспорта: риски для рынка нефти ............................9ФЕНОМЕН «КРУГЛОГО ЛЕСА» – ПОНЯТЬ И ИЗМЕНИТЬЛОМАКИНА Н.В., ФАЙМАН А.Д. Исследования эффектов ресурсных проектов: методические подходы и российская практика ............................10АНТОНОВА Н.Е. Лесной комплекс в программах развития ресурсного региона: намерения и реализация............................ 10ГЛАЗЫРИНА И.П., ПОМАЗКОВА Н.В., ДАРМАЕВА О.Ц. Природные активы в «зеленой» экономике: опыт использования бальнеологических ресурсовв Забайкалье............................ 10ЖИЗНЬ НА ЗЕМЛЕФАДЕЕВА О.П. Государственная политика в сфере АПК: приоритеты и возможности сибирских регионов ............................11УЗУН В.Я. О необходимости перехода к политике сельско-городскогоразвития ............................11ВИНОГРАДСКИЙ В.Г., ВИНОГРАДСКАЯ О.Я. Фермерство в контексте развития сельских территорий ............................11ЛАТЫШЕВА М.А., АЛЕКСЕЕВ А.М. Господдержка малых форм хозяйствования в АПК:опыт Забайкалья ............................11ВСЁ ЕЩЕ В ПОИСКАХ ПУТИАЛЕКСЕЕВ А.В., ЛАВРОВСКИЙ Б.Л. Тридцать лет без СССР (годовщина или година?)............................ 12ЛАВРОВСКИЙ И.К. Экономическая трансформация советской системыв 1980-1990-х годах: источники капитала и власти............................ 12КЛИСТОРИН В.И. Как разрушался СССР ............................12МОНИТОРИНГ ЭКОНОМИЧЕСКИХ ПРЕОБРАЗОВАНИЙДАНИЛОВ Ю.А., ПИВОВАРОВ Д.А. Влияние социокультурных факторов на финансовое развитие ............................1КОМАРОВ В.М., ВОЛОШИНСКАЯ А.А. Национальные стратегии устойчивого развития: сравнительный анализ ............................1ФАЙН Б.И. Совершенствование организационной модели электросетевогокомплекса: зарубежный опыт и российская практика ............................2МАЛИКОВА О.И., МАКСИМОВА А.М. Господдержка развития редкоземельной промышленности и модернизация экономики............................ 5ФИЛАТОВА Н.Г. Как институты финансовой поддержки предпринимательства влияют на инвестиционный потенциал регионов............................ 5ЩЕТИНИНА И.В. Документы новые – проблемы старые. О доступности продуктов питания в России............................ 6ЮЖАКОВ В.Н., ДОБРОЛЮБОВА Е.И., ПОКИДА А.Н., ЗЫБУНОВСКАЯ Н.В.Реформа госконтроля и «регуляторная гильотина»: что получилось с позициибизнеса?............................ 7ЗАБЕЛИНА И.А., ФАЛЕЙЧИК Л.М. Структурные изменения в экономике восточных регионов РФ в контексте реализации новой модели развитияДальнего Востока............................ 11АВЕРКИН П.А. Технологические инновации и занятость в нефтегазовойотрасли............................ 11ЭКОЛОГИЯ И ЭКОНОМИКАДУГАРОВА Г.Б. Анализ и оценка последствий наводнения в г.Тулуне (Иркутская область)............................ 1ОСОКИН Н.А., НИКИТУШКИНА Ю.В., БАЧАЕВ У.А. Стимулирование утилизации промышленных отходов в России: как может помочь зарубежный опыт 9ГЛАЗЫРИНА И.П. Проблемы экологически неравноценного обменав XXI веке............................ 9ВОРОПАЙ Н.И., КРУПЕНЕВ Д.С., ПОДКОВАЛЬНИКОВ С.В., СЕНДЕРОВ С.М. Блэкаут в штате Техас, США: анализ и некоторые выводы 9БАЗАРОВ А.Б., БАРАНОВ А.О., ПАВЛОВ В.Н., СЛЕПЕНКОВА Ю.М.,ТАГАЕВА Т.О. Прогноз развития экономики и состояния окружающей средыРеспублики Бурятия ............................11РАТЬКОВСКАЯ Т.Г. Сибирские и дальневосточные города в общероссийском индексе качества городской среды............................ 11ИГНАТЬЕВА М.Н., ЮРАК В.В, ДУШИН А.В., Правовое регулированиерекультивационных работ при недропользовании: международныйобзор............................ 12ВЕРШИНЫ ЭКОНОМИЧЕСКОЙ МЫСЛИВОРОНОВ Ю.П. Аукционы – сердце рыночной экономики. Нобелевская премия по экономике 2020 г. ............................1ДИСКУССИОННЫЙ КЛУБФОМИН Д.А. Экономический журнал, экономическая наука и экономическая жизнь. (Размышления по случаю 50-летия журнала «ЭКО»)............................ 1ШАПИРО Н.А. Институциональная экономика в современной экономической науке, или по поводу всего в статье В.М. Ефимова «Анти-Аузан: критика одной социальной философии»............................ 2ЕФИМОВ В.М. Схоластическая риторика как метод производства текстовв сообществе экономистов-теоретиков ............................3ЕФИМОВ В.М. Дискурсивно-историко-прагматистско-конструктивистскаяинституциональная экономика и понимание природы денег(ответ П.Н.Тесле) ............................8ЛАВРОВСКИЙ И.К. Национальное планирование как органичная фаза в развитии государства и экономики ............................10РАЗВИТИЕ СЕВЕРНЫХ И АРКТИЧЕСКИХ ТЕРРИТОРИЙПИЛЯСОВ А.Н., БОГОДУХОВ А.О. Арктическая корпорация: подступы к формированию новой теории (часть 2)............................ 2ГАЛЬЦЕВА Н.В., ФАВСТРИЦКАЯ О.С., ШАРЫПОВА О.А. Магаданская мечта:мифы, реальность, перспективы............................ 9ФАУЗЕР В.В., СМИРНОВ А.В. Население Республики Коми: от советского прошлого к арктическому будущему ............................9ГУЩИНА И.А., ПОЛОЖЕНЦЕВА О.А. Местные сообщества РоссийскойАрктики: социологический портрет (по результатам исследованияв Мурманской области)............................ 10ШИШАЦКИЙ Н.Г. Арктические районы Красноярского края: проблемыи перспективы развития ............................12ЭКОНОМИЧЕСКАЯ СОЦИОЛОГИЯ И ДЕМОГРАФИЯГАБДРАХМАНОВА Г.Ф. Смыслы и практики повседневного трудового поведения сельских русских и татар .............................2ПРОБЛЕМЫ РЕГИОНАЛЬНОГО РАЗВИТИЯВОЛЧКОВА И. В., УФИМЦЕВА Е.В., ШАДЕЙКО Н.Р., СЕЛИВЕРСТОВ А.А. Агломерации как драйвер экономического роста России в условиях глобальныхвызовов............................ 2КАЛУГИНА З.И. Экономическая доступность продовольствия: региональные и социальные различия ............................2ФАДЕЕВА О.П., ХЛОПЦОВ Д.М. Рынки земли в России и в Сибири: от ресурсов к активам ............................4КОМАРОВ В.М.. АКИМОВА В.В., ВОЛОШИНСКАЯ А.А. Стратегии городского развития в России и мире: сравнительный анализ ............................4ДЕМЕНТЬЕВ Д.В. Комплексное развитие сельских территорий в Новосибирской области: предварительные результаты............................ 6КРЮКОВ В.А., ФРИДМАН Ю.А., РЕЧКО Г.Н., ЛОГИНОВА Е.Ю., МАРКОВА В.М. Углехимический кластер в Кузбассе: между нефтью, газом и будущим? ............................7ГРИШИНА И.В., ПОЛЫНЕВ А.О., ШКУРОПАТ А.В. Социально-экономическое положение регионов России в 2020 г.: методология и результаты ежемесячного мониторинга ............................7МИЩУК С.Н. Китайский фактор в АПК приграничного региона: итоги 20 лет сотрудничества ............................12РАЗВИТИЕ ОТРАСЛЕЙ РЕАЛЬНОЙ ЭКОНОМИКИАЛЕКСЕЕВ А.В. Стратегия развития обрабатывающей промышленности: иллюзия прорыва ............................3НИКОЛЬСКИЙ А.Ф. Что такое «сверхкомбинат»?............................ 3ЧЕРЕМИСИНА Т.П. Помогла ли застройщикам реформа финансирования жилищного строительства в условиях пандемии? ............................4АЛЕЩЕНКО В.В., АЛЕЩЕНКО О.А., ШЕНДАЛЕВ А.Н., ЛАРИН А.Н. Инфраструктура экспорта зерна регионов Сибири ............................8АЛЕКСЕЕВ А.В. Российский обрабатывающий сектор – пора за флажки............................ 8ЛУКИН Е.В. Черная металлургия Северо-Запада России: тенденции и проблемы развития............................ 10ВАСИЛЬЕВ А.М., ЛИСУНОВА Е.А. Как добиться повышения народнохозяйственной отдачи от рыбной промышленности ............................10ПРОБЛЕМЫ РАЗВИТИЯ НАУКИ И ОБРАЗОВАНИЯСЕМЕНОВ Е.В. Несостоявшаяся реформа науки............................ 3ШМАТ В.В. Знания, инновации, «цифра», или от фабулы к сюжету? ............................3ЛОГИНОВ Д.М. Образовательные траектории трех российских поколений: от дошкольной подготовки к профессиональному образованию ............................5БЕЛАНОВСКИЙ С.А., НИКОЛЬСКАЯ А.В. Что не так с фокус-группами? ............................6ИНВЕСТИЦИОННАЯ ПОЛИТИКАНЕФЁДКИН В.И. Взаимодействие власти и бизнеса в долгосрочных проектах развития технопарковой инфраструктуры............................ 4МАКАРОВ А.В. Реновация аварийного и ветхого жилья – проблемы и риски законодательного регулирования и правоприменения ............................12БЕЛОВА Т.Н. «Сладкие» и «горькие» аргументы в пользу правильногопротекционизма ............................12ТРАНСГРАНИЧНОЕ ВЗАИМОДЕЙСТВИЕШУРУБОВИЧ А.В., ПЫЛИН А.Г. Роль России в экономике и внешнеэкономических связях Монголии в современных условиях ............................4ЭКОНОМИКА ПРЕДПРИЯТИЯБЕЛЫХ В.В. Невидимые убытки прибыльных предприятий............................ 5КОБЫЛКО А.А. Функции управления в бизнес-экосистемах............................ 8МАРКОВА В.Д., КУЗНЕЦОВА С.А. Экосистемы как инновационный инструмент роста бизнеса ............................8ЭКОНОМИЧЕСКАЯ ИСТОРИЯ РОССИИШАРАПОВ С.В. Хлебозаготовки в Западной Сибири в годы Великой Отечественной войны: планы и результаты............................ 5АНДРЕЕНКОВ С.Н. Адаптация крупных предприятий АПК Новосибирской области к рынку и ее экономические результаты в 1990-е гг. ............................5ХАНИН Г. И. Почему провалилась попытка ускорить научно-технический прогресс в перестроечном СССР .............................6МУНИЦИПАЛЬНЫЕ ПРОБЛЕМЫКОСТИНА Е.А., КОСТИН А.В. Технологии умного города против коронавируса ............................6БУРМАТОВА О.П. Концепция устойчивого развития умного города: экологический аспект ............................6ФИНАНСОВЫЙ СЕКТОРМАМУТА М.В., ЦЫГАНОВ А.А., ЯЗЫКОВ А.Д. Защита прав потребителей финансовых услуг в системе ипотечного кредитования ............................7КОЧЕРГИН Д.А., ИВАНОВА А.И. Стейблкойны: функциональные особенности и потенциал использования на финансовом рынке............................ 12КНИЖНАЯ ПОЛКАТЕСЛЯ П.Н. О социальных порядках, способах их постижения и конструирования (о новой книге В.М.Ефимова)............................ 7ХАНИН Г.И. Первый министр экономики РФ о начале радикальных экономических реформ (о книге А. Нечаева «Россия на переломе…») ............................10ФИНАНСЫПОЛЯКОВА Т.Н. Российский рынок акций в 2015-2020 гг.: общаяхарактеристика ............................11 «ЭКО»-информ«ЭКО»-информ ............................1Историко-экономический анализ нэпа............................ 11УКАЗАТЕЛЬ СТАТЕЙ И МАТЕРИАЛОВ, ОПУБЛИКОВАННЫХВ 2021 г. ..................................................................................12

У пропонованій розвідці наведено ілюстрації зі «Словника прізвищевих назв Житомирщини ХVІ–ХVІІ ст.». Джерельною базою цієї лексикографічної праці слугували 7 опублікованих і 13 рукописних пам’яток зазначеного періоду, серед яких переважну більшість становлять актові книги Житомирського гродського суду (1582–1713 рр.). Також використано антропонімійні матеріали з рукописних актових книг Підкоморського суду Житомирського повіту Київського воєводства (1584–1644 рр.) й Овруцького гродського суду (1678–1680 рр.) та опублікованих пам’яток: «Архив Юго-Западной России, изд. Временною комиссиею для разбора древних актов», «Ділова мова Волині і Наддніпрянщини XVII ст.», «Реєстр Війська Запорозького 1649 року» (Білоцерківський та Київський полки, до складу яких входили жителі населених пунктів Житомирщини) та ін. Унаслідок опрацювання ділових документів Житомирщини XVI–XVII ст. укладено власну картотеку, що налічує близько 10 000 антропонімів. У словнику заголовкові слова розташовано в алфавітному порядку, через кому перераховано фонетико-графічні варіанти прізвищевих назв, через скісну риску – іменування однієї особи, якщо такі наявні. Після кожної прізвищевої назви подано рік (роки), коли вона зафіксована в пам’ятках Житомирщини. Словникова стаття містить перелік усіх дво- і трилексемних антропонімних формул з указаною прізвищевою назвою та їх паспортизацію. Оскільки польська мова в XVI й особливо в XVII ст. активно проникала в життя українців, зокрема в царину діловодства, то предметом нашого дослідження стали й полонізми, виявлені в прізвищевих назвах Житомирщини XVI–XVII ст. Ключові слова: антропонім, запозичення, паспортизація, полонізм, фонетико-графічний варіант.

У статті проаналізовано польські прізвища лучан на -owicz/-ewicz, дібрані з метричних книг Державного архіву Волинської області й актових записів про народження Луцького міського рацсу. З’ясовано, що аналізована модель репрезентує у своїй основі переважно особові імена й апелятиви з особовим та неособовим значенням. Аналіз фактичного матеріалу засвідчив велику продуктивність словотвірної моделі.

У статті проаналізовано польські прізвища лучан на -ski/-cki, дібрані з метричних книг Державного архіву Волинської області й актових записів про народження Луцького міського рацсу. З’ясовано, що аналізована модель багата на відтопонімні, переважно відойконімні, прізвища (Gawroński, Gałczowksі, Sikorski), а також має прізвища з іменною (Marcinowski, Stasowski, Waclawski) та апелятивною основою (Kolankowski, Łabudziński, Owsiński). Аналіз фактичного матеріалу засвідчив велику продуктивність словотвірної моделі.

У статті проаналізовано польські відапелятивні прізвища, дібрані з метричних книг Державного архіву Волинської області й актових записів про народження Луцького міського рацсу. Виявлено, що прізвища відображають особливості навколишнього світу, побуту людей, суспільно-економічний та політичний лад, матеріальну культуру тогочасного суспільства, в якому вони виникли та функціонують як головний засіб офіційної ідентифікації родини в суспільстві. Дослідження семантики твірних основ антропонімних одиниць дає змогу зрозуміти специфіку антропонімікону м. Луцька.

У статті обґрунтовано періодизацію формування медіакомпетентності вчителів-філологів у закладах післядипломної педагогічної освіти (кінець ХХ – початок ХХІ ст.). На основі аналізу періодизацій розвитку післядипломної освіти, емпіричних досліджень у сфері підготовки вчителів до медіаосвіти учнів, з урахуванням законодавчих актів, концептуальних документів, інновацій у галузі філології та щодо виховання медіакультури виокремлено три періоди в процесі формування медіакомпетентності вчителів філологічних предметів: перший (1991–2001 рр.) – пошуково-організаційний (підготовка вчителів-філологів на нових концептуальних засадах, принципах національної ідентичності; розробка навчально-виховних концепцій вивчення української (державної) мови, концепцій підручників нового покоління з мови); другий (2002–2009 рр.) – інтеграційно-технологічний (використання інноваційних технологій на тлі євроінтеграційних процесів, реалізація технологій критичного мислення, прискорення розвитку ІКТ); третій (2010–2018 рр.) – концептуально-модернізаційний (формування медіаграмотності вчителів у контексті концепцій упровадження медіаосвіти, проведення вагомих експериментальних досліджень, навчання викладачів закладів післядипломної педагогічної освіти та вчителів у зимових та літніх школах медіаграмотності Академії педагогічної преси, створення інноваційних медіаосвітніх продуктів). Виявлено можливості використання перспективних ідей у сучасному освітньому просторі: спрямування підготовки вчителя-філолога в системі закладів післядипломної педагогічної освіти на посилення інтересу до традиційних медіапродуктів (друкованих періодичних видань, друкованих книг тощо) як засобів розвитку інтелектуального потенціалу учнів; надання переваги українській термінології для позначення інновацій на противагу термінам іншомовного (англійського) походження; аналіз книг українських педагогів та письменників для пошуку витоків сучасних зарубіжних інновацій, виховання успішної особистості учня тощо.

Статтю присвячено аналізу результатів апробації засобів ефективного становлення професійної самоідентичності майбутніх психологів та її складників, перш за все через активізацію процесів особистісного саморозвитку, формування уявлень про себе як професіонала, розвиток когнітивного, емоційно-оцінного, мотиваційного та поведінкового компонентів професійної самоідентичності в цілому. Завдання формувального експерименту з оптимізації професійної самоідентичності психологів включало: 1) розроблення програми оптимізації професійної самоідентичності для майбутніх психологів; 2) приведення неадекватно завищеного рівня самооцінки досліджуваних студентів-психологів під час навчально-професійної підготовки у адекватний стан за допомогою використання програми оптимізації; 3) зниження рівня тривожності та негативно-емоційного переживання майбутніх психологів під час навчання за допомогою програми; 4) підняття рівня пізнавальної активності майбутніх психологів під час навчання за допомогою програми. Розроблена тренінгова програма оптимізації становлення професійної самоідентичності майбутніх психологів. Вона містила такі активні соціально-психологічні методи: дискусії, рольові ігри, психогімнастичні прийоми, тренінги з домашніми завданнями, методами індивідуальної самостійної роботи. Мета тренінгової програми: коригування рівнів розвитку психолого-педагогічних складових майбутніх психологів у ході становлення їхньої професійної самоідентичності. Завдання тренінгової програми: 1) опанування студентами-психологами знань про професійну самоідентичність, що необхідна для їх ефективної майбутньої діяльності; 2) ознайомлення майбутніх психологів із методами та прийомами діагностики психологічних характеристик особистості, які впливають на становлення професійної самоідентичності; 3) оволодіння вміннями та навичками виконання конкретних професійних завдань, які виникають у процесі здійснення майбутньої діяльності, використовуючи для цього власні професійно значущі якості. Перший модуль був спрямований на підвищення пізнавальної активності майбутніх психологів, другий – на корекцію їхньої самооцінки, а третій – на корекцію їх емоційного стану. Для визначення ефективності програми оптимізації процесу професійної самоідентичності майбутніх психологів, нами було здійснено порівняльний аналіз рівнів розвитку особистісних складових у контрольній та експериментальній групах. Література Бондаренко, О.Ф. (1996). Психологічна допомога особистості. Харків : Фоліо. Будасси, С.А. (1972). Самооценка личности. Практические занятия по психологии. А.В.Петровского (Ред.), (с.30–37). Москва. Варбан, М.Ю. (1998). Рефлексія професійного становлення в юнацькому віці. Практична психологія та соціальна робота, 6–7, 80–83. Деркач, А.А., & Селезнева, Е.В. (2007). Акмеология в вопросах и ответах: Учебн. пособие. Москва : МПСИ, Воронеж : НПО МОДЭК. Джемс, У. (1982). Личность. Ю.Б. Гиппенрейтер & А.А. Пузырей (Ред.), Психология личности (с.61–70). Москва : Издательство МГУ. Дружиніна, І.А. (2010). Місце професійної ідентичності та ідентифікації у професійному просторі практичного психолога. Вісник Харківського національного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди. Психологія, 37, 99–108. Харків : ХНПУ. Дубровина, И.В., Акимова, М.К., & Борисова, Е.М. (1995) Рабочая книга школьного психолога. И.В. Дубровиной (Ред.). Москва : Международная педагогическая академия. Євдокімова, О.О. (2009). Психологічні засади вищої технічної освіти. (Монографія). Харків : Нове слово. Зеер, Э.Ф. (2005). Психология профессий (учебное пособие). Москва : Академический Проект, Фонд «Мир». Кокун О.М. (2012). Психологія професійного становлення сучасного фахівця. (Монографія). Київ : ДП «Інформаційно-аналітичне агенство». Кон, И.С. (1980). Психология старшеклассника. Москва : Просвещение. Леонтьев, А.Н. (1975). Деятельность. Сознание. Личность. Москва : Политиздат. Ложкін, Г.В., & Волянюк, Н.Ю. (2008) Професійна ідентичність в контексті маргінальної поведінки. Соціальна психологія, 3, 123–130 Поваренков, Ю.В. (1991).Психология профессионального становления личности (основы психологической концепции профессионализации). Курск : Издательство КГПИ. Рогов, Е.И. (1999). Настольная книга практического психолога (учеб. пособие 2-е изд., перераб. и доп. ). Книга 2: Работа психолога со взрослыми. Москва : Гуманитарное издательство: Центр ВЛАДОС. Семиченко, В.А (2000). Пріоритети професійної підготовки: діяльнісний чи особистісний підхід. Неперервна професійна освіта: проблеми, пошуки, перспективи (Монографія). І.Я. Зязюн (Ред.). (с. 176–203) Київ : Віпол. Сыманюк, Э.Э. (2005). Психологические барьеры профессионального развития личности. (Монография). Москва : Московский психолого-социальный институт. Шнейдер, Л.Б. (2007). Личностная, гендерная и профессиональная идентичность: теория и методы диагностики. Москва : Изд-во Моск. соц.-психол. ин-та. Adamek, R.L. (1971). Social Structure, Identification and Change in Treatment-Oriented Institution. Socialization, 162–188. Barbour, J., & Lammers, J. (2015) Measuring professional identity: a review of the literature and a multilevel confirmatory factor analysis of professional identity constructs. Journal of Professions and Organization, 2(1), 38–60. https://doi.org/10.1093/jpo/jou009 Ely, J.D. (1997). Community and the Politics of Identity: Toward the Genealogy of a Nation – State Concept. Stanford Humanities Review, 5 (2). Режим доступу: http://www.stanford.edu/group/SHR/ Neary, S. (2014). Professional Identity: What I Call Myself Defines Who I am. Career Matters, 2(3), 14–15. Pratt, M., Rockmann, K., & Kaufmann, J. (2006). Constructing Professional Identity: The Role of Work and Identity Learning Cycles in the Customization of Identity among Medical Residents. Academy Of Management Journal, 49(2), 235–262. https://doi.org/10.5465/amj.2006.20786060 Waterman, S. (1982). Identity development from adolescence to adulthood: Anextension of theory and a review. Devel. Psychology, 3 (18), 341–358. https://doi.org/10.1037/0012-1649.18.3.341

У статті доведено, що художнє мовлення – це об’єкт лінгвістичних досліджень у контексті двох мовознавчих парадигм – традиційної (системоцентричної) та сучасної (прагматично-комунікативної). З’ясовано, що дискурсивний статус художнього тексту актуалізує прагматичний чинник в ньому, що уможливлює його інтерпретацію не лише як фіксацію повідомлення в комунікативному акті, а й акцентує увагу на комунікативних ролях автора й читача, збіг концептуальних систем яких є умовою для його адекватного розуміння. Ключові слова: текст, художній дискурс, концепт, сприйняття й інтерпретація тексту, прагматично-комунікативна єдність, комунікативність, діалогічність, лінгвістичний аналіз тексту. Покликання Список використаної літератури Бабенко, Людмила, и Казарин, Юрий. Лингвистический анализ художественного текста. Теория и практика. Москва: Флинта, Наука, 2003. Воробьева, Ольга. Лингвистические аспекты адресованности художественного текста (одноязычная и межъязыковая коммуникации). Автореф. дисс. …докт. филол. наук : спец. 10.02.19. Москва, 1993. Гадамер, Ханс-Георг. Истина и метод. Основы философской герменевтики. Перевод Б. Н. Бессонова. Москва: Прогресс, 1988. Горошкіна, Олена. «Роль когнітивної методики у формуванні соціокультурної компетенції учнів». Семантика мови і тексту: матеріали ХІ Міжнародної наукової конференції. Івано-Франківськ, 2012, с. 127–30. Живіцька, Інна. «Мовна картина світу як відображення реальності». Філологічні студії: Науковий вісник Криворізького державного педагогічного університету, вип. 4, 2010, с. 20–5. Загнітко, Анатолій. Лінгвістика тексту: теорія і практикум. Донецьк: Юго-Восток, 2007. Зорівчак, Роксоляна. Реалія і переклад (на матеріалі англомовних перекладів української прози). Львів, 1989. Єрмоленко, Світлана. «Стилістика сучасної української літературної мови в контексті слов’янських стилістик». Мовознавство, № 2–3, 1998, с. 25–36. Ковалик, Іван. Методика лінгвістичного аналізу тексту. Київ: Вища школа, 1984. Колегаева, Ирина. Текст как единица научной и художественной коммуникации. Одесса, 1991. Кондратенко, Наталія. Синтаксис українського модерністського і постмодерністського художнього дискурсу. Київ, 2012. Кочан, Ірина. Лінгвістичний аналіз тексту. 2-ге вид. Київ: Знання, 2008. Кулибина, Наталья. Художественный дискурс как актуализация художественного текста в сознании читателя. URL: http://www.gramota.ru/biblio/magazines/mrs/ mrs2001-01/28_211. Кухаренко, Валерія. Інтерпретація тексту. Вінниця: Нова книга, 2004. Лисенко, Неля. «Специфіка художнього слова і його функціональні вияви в українській літературі». Рідне слово в етнокультурному вимірі. Дрогобич: Посвіт, 2012. Луценко, Оксана. «Герменевтичні критерії лінгвістичного аналізу тексту». Актуальні проблеми сучасної філології. Мовознавчі студії, вип. 21 (3), 2013, с. 131–3. Михайлов, Н. Теория художественного текста. Москва: Издательский центр «Академия», 2006. Папина, Аза. Текст: его единицы и глобальные категории. Москва, 2002. Петрова, Л. Лингвокогнитивные основы художественной картины мира. Симферополь, 2006. Плеханова Т. Дискурс-анализ текста. Минск: ТетраСистемс, 2011. Постовалова, Валентина. Картина мира в жизнедеятельности человека. Роль человеческого фактора в языке: язык и картина мира. Москва: Наука, 1988. Прохоров, Юрий. Действительность. Текст. Дискурс. Москва: Флинта; Наука, 2006. Седов, Константин. Дискурс и личность: эволюция коммуникативной компетенции. Москва: Лабиринт, 2004. Селиванова, Елена. Основы лингвистической теории текста и коммуникации. Киев: ЦУЛ; Фитосоциоцентр, 2002. Селіванова, Олена. Сучасна лінгвістика: напрями та проблеми. Полтава: Довкілля-К, 2008. Сидоров, Евгений. Онтология дискурса. 2-е изд. Москва, 2009. Форманова, С. «Функціонально-стилістична семантика заголовка як структуроутворюючого елемента тексту». Вісник Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника. Філологія, вип. ХV–ХVІІІ, 2007, с. 566–70.