Добірка наукової літератури з теми "Актові книги"

Метою статті є проведення юридико-технічного аналізу проекту Трудового кодексу України (далі Проекту). Наукова новизна визначена оцінкою якості Проекту у світлі відповідності вимогам та правилам нормопроектної техніки. Насамперед, розглянуто відповідність законопроекту доктринальним положенням загальної теорії права. З позиції теорії права оцінено правильність використання в тексті Проекту понять «правовий акт» та «законодавство», положень з тематики «система нормативно-правових актів України» та «правовідносини». Звернуто увагу на те, що норми проекту не завжди відповідають загальнотеоретичним положенням. З’ясовано правильність використання у новому Трудовому кодексі низки засобів нормопроектної техніки, що стосуються змісту нормативно-правового акта, зокрема, дотримання принципу верховенства права та соціальної спрямованості. Оцінюючи Проект на предмет відповідності логічним правилам, необхідно констатувати дотримання таких вимог, як послідовність викладу та передування загальних положень конкретнім. Прикладом може бути «розташування» книг. Перша книга – загальні положення, друга – виникнення та припинення трудових відносин і т. д. У ст. 2 Проекту закріплені принципи правового регулювання трудових відносин. Така практика властива новітнім кодексам України та заслуговує схвалення. Визначення термінів у Проекті на відміну від інших кодексів, зокрема Податкового та Кримінального процесуального, пропонується не на початку тексту в одній із перших статей нормативно-правового акта, а у ході викладу матеріалу під час першого використання. Стосовно дотримання правил дефінування то можемо констатувати, що визначення термінів у Проекті відповідають існуючим вимогам. Текст Проекту викладено загалом із дотриманням мовних правил та правил структуризації. Проект Трудового кодексу передбачає його поділ на книги. Беручи до уваги не надто об’ємний обсяг майбутнього кодексу, таке розмежування видається не достатньо аргументованим. Висновок. Проект Трудового кодексу України – законопроект, який в основному відповідає вимогам та правилам нормопроектної техніки. Висловлені міркування, спрямовані на підвищення рівня досконалості проектованого трудового закону. Поставлені питання, що можуть бути використані робочою групою для подальшого його опрацювання та спонукати до нових наукових дискусій.

Рецензия на книгу: Законодательные акты Петра I. Редакции и проекты законов, заметки, доклады, доношения, челобитья и иностранные источники. Сборник документов. В 3 тт. / Сост. Н. А. Воскресенский. Т. II: Акты об общественных классах; Т. III: Акты о промышленности и торговле / Отв. ред. Е. В. Анисимов; предисл. и подгот. текста Д. О. Серов; археограф. предисл. А. А. Богданов. Москва: Древлехранилище, 2020. 848 с.

Исторически записи актов гражданского состояния проводились, прежде всего, в публичных интересах, информация в подтверждение существования лица и его правовых статусов собиралась для исполнения налоговых и воинских повинностей. Традиционно сведения о гражданском состоянии лица являются конфиденциальными, доступ к ним ограничен. Институт записей актов гражданского состояния подвергся существенным метаморфозам: от церковных метрических книг до электронного ресурса. Цифровая трансформация всех сфер общественных отношений с одной стороны обеспечивает более комфортные условия жизнедеятельности людей, а с другой создает определенные проблемы, связанные, в том числе, с обеспечением информационной безопасности. Меры, направленные на гарантию информационной безопасности носят технический и юридический характер. В статье предпринята попытка охарактеризовать меры информационной безопасности информационной сферы записей актов гражданского состояния.

[статья и аннотация на русском, аннотации на английском и литовском языках] В статье представлена языковая и типологическая xарактеристика одной из рукописныx актовыx книг XVII в., составленной в канцелярии Трокского замкового суда на польском и западнорусском (старобелорусском, руськом) языкаx. Изучение памятника позволяет утверждать, что делопроизводство в местныx судебныx органах ВКЛ наxодилось на высоком для своего времени уровне развития, к середине XVII в. сложились определенные жанры правовой документации. Из 820 актов, вxодящиx в состав памятника, 56% составлено только на польском, 8% — на руськом, 36% — на обоиx языкаx. Можно предполагать, что выбор языка в каждом конкретном случае был связан как с типом документа, так и с языковыми предпочтениями и компетенцией клиента. Trakų pilies teismo aktų knyga [1660–1661] LDK teisinės komunikacijos konteksteStraipsnyje pristatoma iki šiol nenagrinėta 1660–1661 m. Trakų pilies teismo aktų knygą (F7–TrPT, 1660–1661), pateikiama kalbinė ir tipologinė paminklo charakteristika. Knygos kalbiniai bruožai yra tiesiogiai susiję su ypatingos kultūrinės LDK situacijos, grindžiamos valstybės multietniškumu, kaita. Nagrinėjamo paminklo dokumentai, atsižvelgiant į jų paskirtį, parašyti lenkų arba kanceliarine slavų (rusėnų) kalbomis. Juose sukaupta informacija rodo LDK teisinės sistemos veiklą, atspindi plačią politinę, socialinę ir kultūrinę Lietuvos istorijos panoramą ir gyvenimo normų kaitą. Ši dokumentinė medžiaga yra įdomi ir svarbi teisinei komunikacijai, sociolingvistinei situacijai, geneologijai tyrinėti. Straipsnis parengtas įgyvendinant Lietuvos mokslo tarybos finansuotą mokslo tyrimų projektą “LDK Teismų knygų, saugomų Vilniaus universiteto bibliotekoje (VUB), skaitmeninimas ir raštų duomenų bazės sudarymas” (Nr. LIT–5–19).Reikšminiai žodžiai: LDK teismo knygos, Trakų pilies teismo aktai, skaitmeninės VUB kolekcijos, LDK slavų kalbos, teisinė komunikacija

Шмігер Т. (2018). Перекладознавчий аналіз – теоретичні та прикладні аспекти: давня українська література сучасними українською та англійською мовами. Монографія. Львів: ЛНУ ім. Івана Франка. 510 с. Рецензована монографія увібрала в себе багаторічну й копітку працю Тараса Шмігера – непересічної особистості, глибокого аналітика, талановитого учня відомого українського перекладознавця Роксоляни Петрівни Зорівчак. Актуальність запропонованого дослідження зумовлює нагальна потреба впорядкування в перекладознавстві моделей аналітичного опрацьовування міжмовного та міжкультурного зіставлення текстів, що дасть змогу з’ясувати можливості й обмеження застосування цих моделей. Провідним підходом автор обрав лексикоцентричний, адже «через Слово людина спілкується з Богом, зберігає національну пам’ять, творить багатозначну художню форму, яка живе поза писаним текстом і взаємодіє з музичною культурою, риторичним мистецтвом та історичною наукою» (с. 19). За мету книга має визначити внутрішні та зовнішні чинники еволюції розгляду перекладеного тексту, схарактеризувати перекладознавчий аналіз із перспективи сьогоднішніх можливостей і потреб критиків перекладу, випрацювати й уточнити способи зіставлення давньоукраїнських оригіналів і їхніх перекладів сучасними українською та англійською мовами. Це й загалом визначає й аспекти новизни дослідження, позаяк здійснено спробу розширення розуміння перекладознавчого аналізу від одиночного методу до системи аналітичних засобів для вивчення розмаїття текстових компонентів, властивостей і функцій. Розділ 1 відкриває чітка дефініція терміна «перекладознавчий аналіз», що позначає сукупність критеріїв, які застосовують для визначення відповідності між зіставлюваними текстами. Перекладознавчий аналіз автор потрактовує як систему мово- і літературознавчих методів, які розкривають репрезентацію культурного буття нації у лексиконі її мови, смислову функційність комунікативних структур художнього тексту та інтерпретаційного потенціалу оригіналу з погляду їхнього відтворення засобами цільової мовокультури (с. 165). Вважаючи І. Я. Франка не лише основоположником українського перекладознавства, а й провідником перекладознавчого аналізу, автор фокусує далі увагу на постатях М. Зерова, О. Фінкеля, В. Державина, Г. Майфета, Є. Маланюка, завдяки яким метод розширив свої інструментальні рамки, досягши найбільшої популярності в Україні у другій половині ХХ ст. Сприяли цьому перекладачі, критики й теоретики перекладу – М. Рильський, Г. Кочур, В. Коптілов, Ю. Жлуктенко. Цікавим видається визначення й операціоналізація актуальних для перекладу термінів «точності» й «вірності», увагу яким приділяли багато вчених, серед яких були й Г. Кочур і В. Коптілов. Науковці виходили з того, що в центрі розгляду – «якість перекладів» (Кочур 2008:159:265), що дає підстави доречності послуговування терміном «вірності» перекладу. Потому Тарас Шмігер ставить слушне запитання: Чи може існувати «теорія критики» перекладу? Замість розлогих і складних теоретичних рефлексій автор уводить для розгляду опубліковані на стикові століть 12 монографічних досліджень із критики перекладу та дотичних до неї праць. Наслідком їхнього опрацювання є накреслення основоположних принципів критики перекладу, зокрема: робота з текстами, а не поняттями й явищами; метою є аналіз; периферійність теоретичних висновків; критика перекладу – не дидактика, тому не займається сертифікацією кваліфікації перекладача. Далі висновує, що в контексті прикладного застосування, найважливіші аспекти критичних студій спрямовуватимуться на стандартизацію перекладного процесу та оцінювання серйозності й складності помилок. Звідси випливає те, що серед головних завдань для розвитку критики перекладу постає вироблення семантично-текстових моделей аналізу. Також у цьому розділі згадано внутрішньомовний переклад – геть мало досліджену галузь теорії перекладу. Потреба в ньому зумовлює подальший аналіз релігійних текстів перекладу, ожилих для носіїв мови й культури сьогодення. Чи не вперше згадано в контексті внутрішньомовного перекладу властиве й для міжмовного перекладу явище множинності перекладів, що готує читача до появи в подальшому авторових семіотичних інсайтів. Розділ 2 скеровує читача до нових тенденцій, до яких має «дослухатися» сучасне перекладознавство. Когнітивне осмислення перекладу неможливе без учасника й посередника міжмовної комунікації – перекладача, його когнітивних і емоційних структур. Мета введення когнітивних методів аналізу показує, що в акті перекладу все-таки твориться нова дійсність, породжується «нова інформація» (Лотман, 2004:159), бо неперекладність існує, адже неможливо одну дійсність відобразити засобами іншої дійсності і вважати продукт автентичним. Однак неперекладність існує доти, доки дійсність вихідної мови не стає частиною власного досвіду цільової мови. Природно очікувати від сучасного автора, який має інтенцію достеменно збагнути сутність нового перекладознавчого аналізу, введення когнітивного аспекту в парі з комунікативним. Отож не менш інформаційно насиченим є Розділ 3, що встановлює комунікативні засади аналізу перекладу, докладно з’ясовуючи звучання усталених (із погляду лінгвістики тексту) категорій тексту, а саме інформативності, когерентності, з перспективи перекладознавства сьогодення. Це – функційність тексту, комунікативна ефективність, естетичність, інформативність, етнічність. Ними окреслено континуум сприйняття й інтерпретації давніх текстів, замість обмеження просторово-часовими межами їхнього виникнення. Простежено перехрещення когніції й комунікації, що засвідчує «бажання усвідомити авторові комунікативні цілі й інтенції». Сучасним дослідникам, на мій погляд, імпонуватиме закцентована Тарасом Шмігером головна ідея когнітивного підходу – подібності: ми так часто намагаємося розмежувати, відконтрастувати цільовий і вихідний тексти, що надто захоплюємося пошуком розбіжностей. Натомість, у першому розумінні, перекладознавчий аналіз, пропри його первинне призначення спиратися на відмінності, тяжіє до встановлення подібності функцій мовних знаків у зіставлюваних культурах, даючи простір для вибору перекладацьких рішень. Відтак, як пише автор, «еквівалентність на рівні текстових ознак можна розрахувати на основі культурної подібності, а не тотожності» (с. 304). Нарешті, останній розділ 4 присвячено перекладознавчому аналізу здебільшого релігійного дискурсу в розрізі культури й аксіології. Культурний підхід до перекладу ставить за завдання поєднати культуру, яка є абстракцією над часом і простором, та читача, який є конкретним реципієнтом у своїй системі координат. В оцінці якості перекладу автор апелює до його цінності у вимірі цільової культури, спрямовуючи таким чином розум читача до ідеї семіотичної інтеракції текстів джерела й перекладу. Приділивши питанню цінності й інтертекстуальності вагому частину аналізу релігійної комунікації, читач наприкінці розділу дає собі звіт, що несвідомо став частиною інтеракції Бога й людини, що має за мету їхнє примирення через текст. Відтак і цінність різнокодових текстів, за термінами Ю. Лотмана, можливо, й зумовлює смислопороджувальна структура у творчому акті інтерпретації: перекладач (читач) повторює, або реконструює процес авторового створення тексту у зворотному напрямі – від тексту – до задуму (Лотман, 2004:217). Усередині «думних світів» (Ibid) автора й читача культурна матриця володіє потенціалом визначення вартості чужоземного слова. І, як не парадоксально це звучить, ступінь його цінності зростає зі ступенем неперекладності тексту, що його включає. Ці ціннісні риси вдало втілив автор у монографії, яка, переконаний, стане в пригоді дослідникам у галузі перекладознавства, літературознавства, лінгвістики й поетики дискурсу, релігієзнавства. Висновки засвідчують реальність доволі складного завдання інтегрування трьох груп моделей семантичного аналізу у площині перекладу – когнітивної, комунікативної й культурної. Любов до рідного й чужоземного Слова, близькість до українського культурного контексту – семіотична риса Тараса Шмігера, яка приваблює й налаштовує читача на вкрай позитивне, хоча й подекуди критичне осмислення буденних перекладознавчих феноменів сьогодення. Література References Кочур Г. П. Література та переклад: Дослідження. Рецензії. Літ. портрети. Інтерв’ю. У 2-х т. Київ: Смолоскип, 2008. Лотман Ю. Семиосфера. СПб: Искусство-СПБ, 2004. Kochur, H. (2008). Literatura ta Pereklad: Doslidzhennia. Retsenzii. Lit. Portrety. Intervyu. [Literature and Translation. Research. Reviews. Literary Images. Interviews]. Kyiv: Smoloskyp. Lotman, Yu. (2004). Semiosfera [Semiosphere]. S.-Petersburg: Iskusstvo SPB.

<p>В ближайшее время в самом сердце Лондона будет открыт первый магазин русскоязычной литературы Slova. Для этого в конце минувшего года российский миллиардер Александр Мамут купил британскую книжную сеть Waterstones.<br />Премьер-министр Владимир Путин предложил список из 100 книг, которые должен будет прочитать каждый российский школьник. Тем временем по стране прошла волна банкротств: примеру, нерентабельность важнейшего для<br />образования книжного актива «Академкнига» (РАН), а также ряда других книжных структур. Вот когда полностью оправдывается старинная<br />русская поговорка: что имеем, не храним, потеряем–плачем.</p>

Мета дослідження полягає у тому, щоб на основі текстів актових книг Правобережної України XVI–XVII ст. виявити та проаналізувати мовні варіанти на фонетичному та морфологічному рівнях, установити й обґрунтувати причини такої мовної варіативності в писемних пам’ятках цього періоду, визначити місце варіативності у формуванні конкретної писемної системи, у процесах еволюції мови.

Першим реєстром актів цивільного стану були метричні книги церков. Практика проведення генеалогічних досліджень свідчить, що саме вони є одним з найбільш цінних та достовірних джерел з генеалогії усіх станів. Їх інформаційний потенціал дає можливість досліджувати родоводи усіх верств українського суспільства з XVII ст. до 20-х (а на території Західної України до 40-х) років ХХ ст. Потім реєстрацією актів цивільного стану почали здійснювати державні установи.

У дорадянський період в Україні не існувало спеціальних органів, які здійснювали реєстрацію актів цивільного стану. На той час цю функцію виконувала церква, якій належав пріоритет у ведення метричних книг. Метричні книги – книги записів про хрещення (народження), вінчання (шлюбу), поховання (смерті) конкретних осіб за встановленою формою. Пріоритет у веденні метричних книг належав церкві, зокрема в християнстві метричні записи велися із ІІІ ст. Зважаючи на важливість правових та фіскальних можливостей метрик керівництво і контроль за їх складанням, а згодом і за веденням відносили до основних завдань державної влади.

В статье рассматривается история создания и деятельности крупнейшей православной типографии в Великом княжестве Литовском. Она была организована в 1574 г. в Вильне на средства богатейших православных купцов Мамоничей и просуществовала до 1625 г. За полвека в ней было выпущено более 100 различных изданий: богословские и литургические книги, публицистические произведения, учебники, сборники законодательных актов, издания правового характера. В их число входило несколько изданий «Статута Великого княжества Литовского», печатавшегося тысячными тиражами. Изданные Мамоничами книги оказали большое влияние на развитие культурных, политических и религиозных процессов как у восточных, так и южных славян.