Добірка наукової літератури з теми "Активний спротив"

Purpose and methodology of the study. The article analyzes criminal investigation cases on the Bashtan-sky region of the Nikolayev area. The main goal is to identify the sentiments and reactions of the peasants to the actions of the authorities that provoked the artificial famine in Ukraine based on the analysis of criminal nvestigations in 1932–1933 . In the context of the study, criminal investigative cases are not only an indicator of the scale of the punitive system of government, but also evidence of public sentiment, the reaction of people to the totalitarian regime. Research of archival materials is based on a systematic approach and structural and functional analysis. The solution of the set goal is realized at the expense of historical-situational, histori-cal-chronological, biographical, retrospective methods.Results and conclusions of the study. Since the proclamation of Ukraine’s independence, there have been many scholarly works on the Holodomor, as well as the mass repression that accompanied the artifi-cial famine. The Nikolaev historians carried out the detailed analysis of a source base about the Holodomor of 1932–1933 , covered the reasons, consequences of the artificial Holodomor, its features in the territory of the Nikolaev area. A community representative at the district level joined this work. The value of their research lies in the creation of an information block based on the memories of eyewitnesses, the discovery of burial sites, photographic documents. On the other hand, the work of researchers does not fully cover and analyze the problem of protest mood of people who are on the verge of survival.The mood of the Ukrainian peasantry, which can be described as protest, has been identified. Based on the analy-sis of criminal investigation cases, several variants of resistance of the residents of the villages of the Bashtansky district to the punitive actions of the communist authorities were identified. The first type is passive resistance, which manifested itself in attempts to hide part of the harvest from total confiscation. Such a reaction is characteristic not only of individual peasant farms and families. The heads of the collective farms and members of the board also tried to leave the harvest in their village by various methods and prevent it from being taken away. The second type is active resistance, which is manifested in the dissemination of objective information about the situation, attempts to organize riots against the government and direct demonstrations of the peasants.Undoubtedly, the Ukrainian people, which faced many trials in the first decades of the twentieth century – the First World War, revolutions, civil war, famine of 1921–1923, repeated changes of power and political course, transformation of political, economic, cultural space – was exhausted. But this does not mean that people have lost the thirst for life, the desire for freedom and unquestioningly, like lambs, went to the slaughter. Ukrainians were not ready to accept the punitive policy of the authorities. This thesis is confirmed by numer-ous criminal investigations in which citizens were accused of anti-Soviet agitation, calls and preparations for riots against the government, attempts to overthrow it.Key words: Holodomor, Bashtansky district, peasants, protest moods, propaganda, anti-Soviet agitation, leaflets, terror. Мета та методологія дослідження. У статті аналізуються карно-слідчі справи в Баштанському районі Миколаївської області. Основна мета – виявлення настроїв, реакції з боку селян на дії влади, що спровокували штучний голод в Україні, на основі аналізу карно-слідчих справ за 1932–1933 роки. У контексті дослідження карно-слідчі справи виступають не лише показником масштабів дій каральної системи влади, а й свідоцтвом настроїв у суспільстві, реакцією людей на тоталітарний режим. Дослідження архівних матеріалів відбувається на основі системного підходу та структурно-функціонального аналізу. Розв’язання поставленої мети реалізується за рахунок історико-ситуаційного, історико-хронологічного, біографічного, ретроспективного методів.Результати та висновки дослідження. З моменту проголошення незалежності України з’явилося чимало наукових праць, присвячених Голодомору, а також масовим репресіям, які супроводжували штучний голод. Миколаївські історики здійснили докладний аналіз джерельної бази про Голодомор 1932–1933 років, висвітлили причини, наслідки штучного Голодомору, його особливості на території Миколаївщини. До цієї роботи долучились представник громад на районному рівні. Цінність їхніх досліджень полягає у створенні інформаційного блоку, що базується на спогадах очевидців подій, виявленні місць поховань, фотодокументах. З іншого боку, в роботах дослідників не повною мірою висвітлено та про-аналізовано проблему протестних настроїв людей, які опинились на межі виживання.У статті визначено настрої українського селянства, які можна охарактеризувати як протестні. На основі аналізу карно-слідчих справ виявлено кілька варіантів супротиву жителів сіл Баштанського району по відношенню до каральних дій з боку комуністичної влади. Перший тип – пасивний спротив, який проявлявся у спробах приховати частину врожаю від тотальної конфіскації. Така реакція притаманна не лише окремим селянським господарствам, родинам. Голови колгоспів, члени правління також зі свого боку намагались різними методами залишити врожай в своєму селі та не дати його вивезти. Другий тип – активний спротив, який проявлявся в поширенні об’єктивної інформації про ситуацію, яка склалася, спроби організувати заворушення проти влади та безпосередньо виступи селян.Безумовно, український народ, на долю якого випало чимало випробувань в перші десятиліття ХХ століття – Перша світова війна, революції, громадянська війна, голод 1921–1923 років, кількаразова зміна влади та політичного курсу, трансформації політичного, економічного, культурного простору – був виснажений. Але це не означає, що люди втратили жагу до життя, прагнення волі та беззаперечно, як агнці, йшли на заклання. Українці не готові були миритися із каральною політикою влади. Підтвердженням цієї тези є чисельні карно-слідчі справи, в яких громадян звинувачували в антирадянській агітації, закликах та підготовці заворушень проти влади, спроб її повалення.Ключові слова: Голодомор, Баштанський район, селяни, протестні настрої, пропаганда, антирадянська агітація, листівки, терор.

Стаття присвячена завершальному етапу (1943–1944 рр.) розвитку радянського партизанського руху в Південній Україні. Цей регіон відрізняється відсутністю великих лісових масивів та наявністю великих промислових центрів. З огляду на це, пріоритетними там стали підпільні форми боротьби. Тим не менше, партизанські методи спротиву окупантам також доволі активно використовувалися. На основі аналізу широкого кола архівних документів центральних і обласних архівосховищ встановлено, що за своїми характеристиками завершальний етап розвитку партизанського руху суттєво відрізнявся від етапу початкового (1941–1942 рр.). Його особливостями стали відмінний механізм виникнення партизанських формувань, видозмінена тактика боротьби з окупантами. Зокрема, у 1943–1944 рр. партизанські загони формувалися внаслідок організаторської діяльності десантних груп, закинутих з «Великої землі», або підпільниками. З’ясовано, що активну діяльність вони розгортали при наближенні лінії фронту: нападали на окупаційні підрозділи та установи, здійснювали диверсійні акти, вели розвідку в інтересах Червоної армії. Видатною сторінкою руху Опору на півдні України стало Павлоградське повстання 1943 року. Загалом партизанський рух у Південній Україні зробив помітний внесок у вигнання нацистських окупантів з української землі.

У статті здійснено аналіз психолого-педагогічної літератури щодо спроби використання активних методів навчання у шкільній практиці Україні у період 20-30-х ХХ століття. Проаналізовано основні принципи політики Радянської України у галузі освіти і вихов

У статті здійснено аналіз психолого-педагогічної літератури щодо спроби використання активних методів навчання у шкільній практиці Україні у період 20-30-х ХХ століття. Проаналізовано основні принципи політики Радянської України у галузі освіти і вихов

Відомо що охорона державного кордону є невід’ємною складовою частиною забезпечення національної безпеки держави. Необхідність захисту інтересів держави на її кордонах зумовлює і динаміка розвитку обстановки, а саме: активна діяльність міжнародних злочинних угрупувань щодо транзитного переправлення нелегальних мігрантів через територію України в країни ЄС та подальше удосконалення їх тактики; збільшення масштабів контрабандної діяльності, орієнтація злочинних угрупувань на незаконний ввіз в Україну товарів та вантажів через пункти пропуску , так і поза ними, з залучення озброєної охорони; спроби переміщення через кордон зброї і боєприпасів, наркотичних та психотропних речовин; готовність злочинних угрупувань до здійснення озброєного опору прикордонним нарядам під час затримання великих груп нелегальних мігрантів та контрабандних товарів; активне залучення до протиправної діяльності посібників з числа жителів суміжних держав; Невідповідність чинного законодавства України завданням Державної прикордонної служби щодо протидії нелегальній міграції та контрабандній діяльності на державному кордоні. Проаналізувавши обстановку, яка склалась на державному кордоні, а саме активізація незаконної міграції, міжнародного тероризму, контрабандної діяльності, наркобізнесу зумовлює необхідність продовження роботи щодо подальшого розвитку Державної прикордонної служби – основного суб’єкта системи забезпечення національної безпеки України на державному кордоні[2]. В цих умовах керівництво країни, Адміністрація Державної прикордонної служби України гостро ставлять питання щодо вирішення завдань, пов’язаних із забезпеченням охорони кордону з активним залученням мобільних підрозділів[8-9]. Наявність і дієвість мобільних підрозділів, як пріоритетний напрямок діяльності Державної прикордонної служби України. В умовах оптимізації організаційно-штатних структур підрозділів ДПС, переходу до більш гнучкої моделі охорони кордону Наявна нормативно-правова база орієнтує на те що основу прикордонної служби повинні складати патрулювання місцевості в межах прикордоння, службова діяльність дільничних інспекторів прикордонної служби, служба прикордонних та спільних з правоохоронними органами і громадськими формуваннями з охорони державного кордону нарядів, робота з населенням прикордоння.[7] Підвищувати об’єктивність і ефективність застосування мобільних підрозділів у таких специфічних умовах рекомендується із застосуванням відповідних методів для прийняття рішень, які засно­вані на збиранні даних з урахування досвіду з минулого. Ця необхідність дає нам змогу вирішувати наукові завдання, що полягають у розробці певних засобів, а саме – моделей тактики дій, методів та методик забезпечення підготовки та здійснення оперативно-службової діяльності ДПСУ.

Предметом статті є основні віхи, напрями і етапи участі художника Опанаса Івановича Заливахи в українському національному русі 1960–1970-х рр. Основу джерельної бази дослідження становлять документи Галузевого державного архіву Служби безпеки України (ГДА СБУ) у м. Київ, матеріали самвидаву, спогади самого О. Заливахи та його сучасників. Методологічною основою дослідження є концепція Я. Секо про співіснування в українському русі спротиву 1950–80‑х рр. двох парадигм – національно-визвольної (підпільні організації) та націоналізаційної (легальна діяльність інтелігенції із середовища “шістдесятників”). Автор статті приходить до висновку, що художник О. Заливаха з початку 1960‑х до першої половини 1970‑х був активним учасником середовища шіст­десятницького правозахисту в рамках націоналізаційної парадигми українського національного руху. У першій половині 1960‑х рр. основними формами його дисидентської діяльності були поширення сам­видаву і тамвидаву, критика політики радянської влади у національному питанні, виготовлення україн­ської національної символіки. Арешт та судова розправа над О. Заливахою не змогли зупинити його дисидентської діяльності та не змінили опозиційних щодо офіційної політики радянського режиму переконань. У мордовських колоніях художник брав участь в українських культурних заходах, налаго­джував канали передачі документів і матеріалів із колонії на волю, написав заяву протесту на адресу Голови Верховного Суду УРСР. Після виходу на волю найбільш помітною дисидентською акцією ху­дожника була його участь у кампанії захисту засудженого історика В. Мороза. В подальшому О. Зали­ваха, незважаючи на те, що був взятий КДБ у розробку як об’єкт справи “Блок”, під тиском режиму практично повністю припинив активність у руслі руху спротиву радянському режиму. Ключові слова: Опанас Заливаха, український дисидентський рух, шістдесятницький правоза­хист, самвидав, радянський режим, Мордовські колонії.

У статті на основі широкого комплексу джерел проаналізовано основні досягнення студентських будівельних загонів (СБЗ) та вплив результату їх діяльності на розвиток народного господарства СРСР. На прикладі діяльності СБЗ вищих навчальних закладів м. Харкова розкрито причини появи кризових явищ, які привели до занепаду цього молодіжного руху. Авторка досліджує основні тенденції щодо відновлення активної діяльності молодіжних об’єднань як трудового резерву у вирішенні соціально-економічних проблем як в Україні, так і в сучасному світі.

Мета статті полягала в тому, щоб визначити тенденції підготовки наукових кадрів на тимчасово окупованих територіях Донецької та Луганської області. З’ясовано, що об’єктивної інформації щодо реального стану розвитку освіти і науки на тимчасово окупованих територіях України не вистачає для прийняття обґрунтованих управлінських рішень. Аргументовано необхідність наукових пошуків у вказаному напрямі. Визначено тенденції розвитку наукової діяльності на тимчасово окупованих територіях Донецької і Луганської області.По-перше, така діяльність має активний характер. На теперішній час лише у так званому ДНР більше 100 осіб мають фейкові дипломи доктора наук, більш ніж 400 осіб – кандидата наук. Щонайменше 4 так званих доктори юридичних наук підготовлені на тимчасово окупованих територіях Луганської області. Аналіз текстів, доступних у мережі Інтернет, свідчить, що частина вказаних текстів носить не науковий, а ідеологічний характер, в них обстоюються ідеї «Російського світу», а процеси, що відбуваються в Україні, подаються у викривленому розумінні. По-друге, тенденційне сприйняття української реальності притаманно й процесу так званої вищої освіти на відповідних територіях. Теми та ідеї сумісних публікацій студентів та викладачів, формулювання питань на державні іспити свідчать про цілеспрямоване формування у молодих людей не наукового, а ідеологічного світогляду. По-третє, методологія та джерельна база деяких досліджень викликає сумніви як така, що може не відповідати не лише українським, а й загальносвітовим вимогам до якості наукових досліджень. По-четверте, спроби легітимізації процесу підготовки так званих наукових кадрів включають активне залучення науковців Російської Федерації. Вони включаються до складу редакційних колегій так званих фахових видань, запрошуються у якості офіційних опонентів на так звані захисти дисертаційних робіт, виступають провідними організаціями. Вказане дає представникам Російської Федерації змогу системно та систематично впливати на процеси підготовки так званих наукових кадрів на тимчасово окупованих територіях Донецької і Луганської області, у тому числі й в ідеологічному та пропагандистському аспекті. Зроблено висновок, що запровадження процедури підтвердження набутих на тимчасово окупованій території України знань, вмінь, навичок та кваліфікацій має розпочинатися із визначення актуального стану системи так званих вищої освіти та наукової діяльності – коли це стане можливим завдяки відновленню над цими територіями контролю України.

Виявлено основні зміни способів репрезентації образу українського танцю у мас-медійному просторі України новітньої доби. Зазначено, що у перше десятиліття спостерігалась стійка тенденція до зникнення тематичних програм, присвячених українському танцю, трансляцій концертів колективів народного танцю, активне проникнення сучасного танцю на екрани. Від початку 2000-х рр. робляться регулярні спроби відродити інтерес до українського танцю за допомогою телевізійних шоу, але це часто призводить до спотворення його художньо-естетичних основ. Елементи українського народного танцю у практиці гумористичних шоу перетворюються на кітч, що формує неадекватне уявлення про танець та національну культуру українців. В останнє десятиліття відбувається експансія специфічних форм медіа в мережі Інтернет, що потребує потужних заходів, спрямованих на популяризацію українського танцю через ютуб канали, блоги та ін.

Ця стаття висвітлює проблему підготовки вчителів у Великобританії. Були зроблені спроби розглянути спеціальні викладацькі кафедри багатьох університетів Великобританії, а також, питання навичок групового навчання та самостійної роботи студентів. Сформульовано головну ідею нового методу навчання за кордоном, а саме: студенти не є пасивними слухачами, а активними учасниками навчального процесу. Велика увага приділяється обов’язковому вихованню вчителів-дослідників як важливої потреби сучасного суспільства. Досліджено, що наукові навички майбутніх учителів культивуються у процесі навчання системи вищої професійної освіти. Визначено, що у європейській освіті, зокрема у Великобританії, триває процес розробки та впровадження нової моделі професійної підготовки вчителів початкових класів, яка відповідає вимогам єдиного європейського простору вищої освіти та має спільні характеристики з іншими країнами ЄС, а саме: педагогічна освіта базується на трьох домінантних моделях (технологічній, гуманістичній, функціональній орієнтації), а пріоритет у підготовці вчителя надається концепціям: загальній персоналістичній, прагматичній, методичній, неопозитивістській, гуманістичній.

У статті досліджуються проблеми, пов’язані з визначенням соціальних та національних маркерів образу москаля, презентованих в українському народному анекдоті ХХ століття. Анекдоти про москалів із огляду на лаконічну форму та особливості функціонування, як правило, є зразками гострого, іноді «чорного» гумору. Образ москаля перебуває в межах традиції: він маркований підкреслено негативно. Спроби духовно протистояти тотальному винищенню, намагання зберегти національну та особисту гідність визначили активне побутування в ХХ ст. такої гілки народної словесності як анекдоти про москалів.