Статті в журналах з теми "Академічні групи"

У статті висвітлено особливості застосування підходу service-learning під час підготовки студентів спеціальності “Соціальна робота”, а саме створення asset-карти для учасників бойових дій. Здійснено аналіз поняття та визначено інтерпретацію терміну “service-learning” як суспільно орієнтованого навчання. У статті вказано зміст підходу суспільно орієнтованого навчання, що полягає в застосуванні таких складових, які поєднують академічні результати навчання та допомогу громаді. Описано модель суспільно орієнтованого навчання, що демонструє взаємозалежність складових академічної підготовки та різних видів залученості студентів (волонтерства, практики, служіння). Охарактеризовано користь суспільно орієнтованого навчання та визначено його переваги, а також окреслено основні принципи застосування підходу, серед яких: застосування професійних і наукових знань, створення умов для залучення усіх студентів до цієї діяльності, залучення громади, дослідження потреб групи/громади/спільноти, здійснення корисної діяльності для конкретної групи/громади, спільноти, тощо. Авторами проаналізовано метод картування ресурсів та визначено поняття asset-карти як ефективного способу візуалізації даних щодо наявних в громаді ресурсів. Новизною статті є опис реалізації проєкту суспільно орієнтованого навчання в рамках курсу “Основи соціально-правового захисту” та навчальної практики студентів спеціальності “Соціальна робота”. Проект спрямований на таку категорію населення як учасники бойових дій. Автори описали етапи, хід реалізації, особливості та проблематику, а також основні результати проєкту. Було визначено цінність проєкту з позиції суспільно орієнтованого навчання, а саме у контексті соціального впливу, освітнього впливу, участі громади.

Тур О. М. Формування комунікативних умінь майбутніх документознавців на основі соціального співробітництва академічних груп. У статті визначено поняття «комунікативні вміння», «соціальне партнерство», «академічна група», виокремлено мовленнєві, діалогові, презентаційні типи комунікативних умінь, з’ясовано етапи і принципи їх формування у студентів вищої школи.

У статті автор робить визначає особливості проходження процесу соціального вигнання в просторі навчального процесу, та систематизувати соціально–психологічні прояви відторгнення індивідів або груп. Особлива увага приділяється розгляду рівня динаміки соціокультурних змін, помітних проявів в характері статусно-рольових та морально-ціннісних установок, деформації світогляду молодого покоління, яке в умовах соціальної кризи найбільше піддається впливам та знеціненням. Стаття присвячена аналізу основних стадій психічної і фізичної реакці індивіда на явище вигнання. Вказано на те, що особистість потребує належати до групи, щоб вижити. Як наслідок цього кожен індивід має підвищені когнітивні здібності, для вияву сигналів про відмову в соціальному прийняті. Таким чином, відмова від нашої групи академічної групи є загрозливою ситуацією, як почуття особистої невпевненості. Висвітленні фактичні умови проходження процесу соціального неприйняття особи в освітянському просторі, здійснено аналіз практичної сторони індивідуальних проявів особистості в ситуації конфлікту в її академічній групі. Вказано на роль розгляду ситуація чіткого розподілу ролей: агресори, жертви, переслідувачі, та особливостей вікових поколінь суспільства. Зроблено висновки в системі вигняння як прояву остракізму в освітянському просторі, що навчальні установи являються середовищем остракізації, і даний процес здійснює вагомий вплий на успішність особистосного становлення учасників навчального процесу. Подальший розгляд даної проблеми вбачаємо в більш розгорнутому вивченні основних проявів вигняння в освітніх закладах, що виникають при загрозі приналежності, неоднозначності, невизначеності ситуацій і відмови в стосунках; дослідженні взаємозалежності остракізації та індивідуальних процесів проходження становлення в освітянській групі.

У статті висвітлено особливості складових нової академічної культури науково-педагогічних працівників. Доведено, що поняття академічної культури багатогранне і поєднує психолого-педагогічну та навчально-методичну культуру в університеті, цінності, традиції, норми, правила проведення наукового дослідження, і про наукову мовленнєву культуру, культуру високої духовності й моралі, спілкування зі студентами, культуру наукової праці і соціальної, моральної відповідальності за результати, культуру толерантності та педагогічного оптимізму, що формується в культурно-освітньому просторі закладу вищої освіти. Академічна культура – сукупність способів і методів діяльності університетської спільноти, її системна інтегрована якість, що відбиває досягнутий рівень розвитку. Вона виступає як сукупність соціальних норм і цінностей, що генетично не успадковуються, а сформувалися історично і притаманні конкретній суспільній системі. Академічна культура включає певні явища, процеси, відносини, що якісно відрізняють науково-педагогічних працівників, студентів та адміністративно-господарський персонал ЗВО від інших спільнот та соціальних груп суспільства і є результатом соціальної взаємодії. Основними елементами академічної культури виступають знання і переконання, якими керуються члени академічної спільноти у своїй повсякденній діяльності і які визначають їх духовне становище. Переконання характеризуються нероздільністю інтелектуально-раціонального, чуттєво-емоційного і вольового компонентів. Переконання охоплюють всю структуру певних відомостей про явища суспільного життя, зміст і значення норм, принципів поведінки, тобто знання. В структуру переконань обов’язковим компонентом входять певні особисто значущі знання. Зростання ролі закладів вищої освіти як центрів культури, знань та досліджень у культурному, соціальному і науково-технічному розвитку свідчить, що майбутнє людства все більше залежить від сучасних університетів. Академічна культура є складною композицією важливих цінностей і принципів, норм, традицій, способів діяльності, які приймаються академічною спільнотою, а формування та відтворення основних її принципів пов’язані не тільки з університетським середовищем, а й інститутом вищої освіти в цілому.

Гарань Н. С. Організаційно-виховна робота куратора академічної групи вищого навчального закладу. У статті розглядаються основні аспекти роботи куратора у вихованні сучасної студентської молоді у вищому педагогічному навчальному закладі. Проаналізовано визначення поняття «куратор» у різних довідково-літературних джерелах. Висвітлено процес виховної та навчальної діяльності куратора з академічною групою.

Контент-аналіз джерел дозволив стверджувати, що ціннісний (аксіологічний) підхід значною мірою реалізується у сучасній теорії і практиці вищої педагогічної освіти. Саме аксіологічний підхід до професійної педагогічної підготовки передбачає формування у студентів системи ціннісних орієнтацій, які задають загальну спрямованість інтересам і прагненням особистості, ієрархію індивідуальних переваг, мотиваційну програму діяльності і, зрештою, визначають рівень готовності майбутнього фахівця до реалізації життєвих і професійних планів. У статті доводиться думка, що процес ціннісного становлення майбутнього вчителя на етапі професійно-педагогічної підготовки передбачає цілеспрямований, систематичний рух через пізнання, ціннісне осмислення й оцінку до творчого перетворення знань, формування здатності до постійного саморозвитку і самовдосконалення, а сформовані ціннісні орієнтації є основою формування ціннісного ставлення особистості до майбутньої педагогічної діяльності. Охарактеризовано групи базисних цінностей університетської освіти: академічні, цінності особистісного зростання і благополуччя, соціальні цінності, організаційні цінності. Виділено чотири стадії аксіологізації педагогічної освіти (адаптації, орієнтації суб’єктності, персоналізації), які, на нашу думку, виступають аксіологічними орієнтирами підвищення якості педагогічної освіти. Оволодіння майбутніми педагогами аксіологічними знаннями, вміннями на кожній із вказаних стадій забезпечать гармонійне ставлення особистості до власного життя і педагогічної діяльності завдяки формуванню цілісного уявлення про світ, себе та інших, актуалізуючи суб’єктну позицію з метою побудови власної траєкторії освіти для саморозвитку, досягнення успіху в навчальній, науковій, професійній діяльності. Поряд з тим аксіологічний підхід дозволяє визначати стратегію і перспективи розвитку педагогічної системи, розкривати духовно-моральний, особистісно-професійний потенціал особистості та змістовно наповнювати освітній процес на основі цінностей.

У статті окреслено роль куратора академічної групи у становленні майбутніх фахівців готельно-ресторанної справи як професіоналів. Проаналізовано погляди вітчизняних та зарубіжних науковців стосовно феномена кураторства, функцій та якостей куратора, критеріїв ефективності управління системою виховної роботи на рівні куратора. Обґрунтовано терміни «куратор», «тьютор», «ментор», запропоновано авторське визначення поняття «діяльність куратора». Закцентовано увагу на тому, що для розвитку високих моральних якостей здобувачів освіти в Одеському національному технологічному університеті створено Інститут культури, а також діє Інститут кураторів, що допомагає кураторам академічних груп у роботі зі студентами. Звертається увага на те, що виконуючи функції куратора на факультеті інноваційних технологій харчування і ресторанно-готельного бізнесу, авторка статті приділяє особливу увагу патріотичному вихованню молоді, прищепленню любові до українських традицій та поваги до традицій інших країн. Зазначено, що становлення особистості майбутнього фахівця розпочинається на етапі самовизначення, продовжується на етапі самоідентифікації, а завершується на етапі самореалізації.

.У статті автор здійснює спробу розкрити особливості функцій остракізму в системі умов сучасної освіти та систематизувати соціально-психологічні прояви соціального відторгнення індивідів або груп. Особливу увагу приділено аналізові системи функціонального наповнення явища та його проявів в освітянському просторі, впливу на особистість відсутності уваги й визнання. Особи, які піддаються остракізму в освітніх закладах протягом тривалого часу, демонструють низький рівень психічного здоров’я. Стаття присвячена критеріям аналізу основних стадій становлення групи та входження індивіда в систему освіти. Вказано на те, що особистість має потребу належати до групи, щоб вижити; унаслідок цього кожен індивід володіє підвищеними когнітивними здібностями для вияву сигналів про відмову в соціальному прийнятті. Тож відмова або насторога з боку групи є загрозливою ситуацією, що переживається як почуття особистої невпевненості та призводить до остракізації особи. Висвітлені фактичні умови протікання процесу остракізації в освітньому середовищі, здійснено аналіз практичної сторони перебування індивідів в освітянському просторі й констатовано поділ його функцій на дві основні групи за характером дії. Вказано на роль розгляду проходження етапів особистісного становлення в межах академічної групи за загальноприйнятими науковими рамками становлення групи, які можуть характеризуватися: визначенням меж групи, розвитком нових навичок у її членів, розвитком і визначенням відповідних групових ролей, генерацією планів та ідей, погодженням альтернатив сумісного існування, вирішенням конфліктів, впровадженням спільної діяльності й підтримкою єдності. Зроблено висновки в системі функцій остракізму в освітянському просторі, що кожна група проходить етапи конфлікту, непорозумінь, неприйняття, відторгнення ідей і окремих членів групи в процесі становлення. Це дає основу стверджувати: остракізація є невід’ємним елементом входження і становлення індивідів в освітньому середовищі.

Активно здійснюються заходи щодо запобігання оприлюдненню (частково або повністю) наукових результатів, отриманих іншими особами, як результатів власного дослідження та/або відтворенню опублікованих текстів інших авторів без відповідного посилання. У Львівському національному медичному університеті імені Данила Галицького розроблено та імплементовано Положення про протидію академічному плагіату. Кодекс академічної етики Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького визначає основні поняття, завдання академічної доброчесності, регламентує основні засади організації та контролю, закладає базу соціально відповідальної поведінки. Метою публікації було дослідити на основі досвіду антиплагіатної експертизи та оптимізувати комплекс заходів щодо імплементації принципів академічної доброчесності і протидії академічному плагіату. За скеруванням відповідних структурних підрозділів університету, завідувачів кафедр та наукових керівників старший інспектор наукового відділу здійснює експертизу на наявність академічного плагіату, досліджує валідність текстових збігань і рецензує наукові роботи: дисертаційні праці, статті у спеціалізовані журнали, тези доповідей, наукові звіти кафедр, а також навчально-методичні матеріали. Пошук в Інтернеті здійснюється декількома пошуковими системами; візуалізується відсоток оригінальності тексту та список сайтів з аналізом та візуалізацією текстових збігів. Перевірка дисертаційних робіт та авторефератів проводиться по шинглах (методом шингл-розбивки тексту) програмами “Unichek”, “Plagiarism Detector Pro v. 1092”, “Viper”, що відповідають сучасним критеріям імплементації принципів академічної доброчесності. Всього за 3-річний період проведено 5992 перевірки та експертні оцінки, з них здійснено первинну експертизу 5260 (87,78%) наукових та навчально-методичних робіт. Повторну та породільну перехресну експертизу здійснювали програмами “Plagiarism Detector Pro” або “Viper”, “AdvegoPlagiatus” тощо, із залученням ресурсів інтернет-сервісу https://be1.ru/antiplagiat-online/ або інших інтернет-сервісів. Порушення академічної доброчесності стверджено у 611 працях (11,04% загальної вибірки), що було підставою до їх відхилення внаслідок наявності суттєвих необґрунтованих текстових реплікацій без належного цитування. У випадках високої вірогідності виникнення конфлікту інтересів і незгоди з висновком про виявлення факту плагіату (компіляцій) у творі автор має право у трьохденний термін з моменту отримання інформації подати апеляційну заяву. Досліджено переваги та недоліки окремих програм та антиплагіатних інтернет-ресурсів. Відхилення наукових праць не вимагало застосування адміністративних заходів та не було причиною тролінгу молодих науковців університетською спільнотою. Для покращення імплементації принципів академічної доброчесності серед науково-педагогічних працівників створено Положення про Групу сприяння академічній доброчесності. Також для дотримання серед студентів та молодих учених Кодексу академічної етики створено інший колегіальний орган – Студентську агенцію співдії якості освіти. Стверджено, що є необхідним своєчасне і всебічне повноцінне ознайомлення науково-педагогічних, наукових та інших працівників і студентів університету з документами, що детермінує запобігання та встановлює відповідальність за академічний плагіат, конкретизує процедуру розгляду апеляцій, внесення та вилучення наукових праць із репозитарію. Необхідне подальше дослідження, аналіз антиплагіатних програм та алгоритмів в контексті валідності перевірки та оптимізації стратегій перехресної перевірки наукових і навчально-методичних праць.

Актуальність теми дослідження. Оновлення концепції вищої освіти передбачає формування у студентів уміння самостійно та відповідально вчитися та займатися науковою діяльністю. В умовах зростаючих вимог до здобувачів вищої освіти помітною є негативна тенденція недобросовісного виконання норм академічної доброчесності. Постановка проблеми. Привласнення і використання чужих праць та їх фрагментів не розвиває особистість майбутнього фахівця, гальмує розвиток наукового знання і негативно впливає на освітнє середовище закладу вищої освіти. Відтак, питання формування академічної культури як стилю поведінки учасників освітнього процесу набуває критично важливого значення на всіх освітніх рівнях. Аналіз останніх досліджень і публікацій. Питанням академічної доброчесності присвячені наукові розробки зарубіжних вчених: Т. Фішман, І. Глендіннінг, Е. Мак-Кланг, Дж. Шнейдер, С. Джордан та інші. У контексті дослідження вагомим є також доробок вітчизняних науковців: Курбатов С.В., Сацик В. І., Семененко Л. П., Семеног О. М., Фініков Т. В., Артюхов А. Є., Чмир О. С. та інші. Виділення недосліджених частин загальної проблеми. Напрями підвищення академічної доброчесності на основі закордонного досвіду, а також дієві форми роботи зі здобувачами вищої освіти у напрямку підвищення їх академічної культури потребують дослідження. Постановка завдання. Мета статті полягає у визначенні напрямів підвищення академічної доброчесності як складової забезпечення якості вищої освіти. Виклад основного матеріалу. Тренінг є найефективнішою формою занять для студентської молоді в аспекті питання академічної доброчесності, оскільки передбачає не лише набуття нових теоретичних знань, а й вироблення практичних навичок в ненав’язливій gameформі, що є рушійним фактором у навчанні з даної тематики. Пройшовши тренінгове заняття з акцентом на юридичну відповідальність за порушення норм академічної доброчесності учасники переосмислили свої погляди у напрямку більш відповідального формування своєї академічної культури. Запропонований тренінг дозволив підвищити рівень обізнаності щодо поняття академічної доброчесності, а також юридичної відповідальності за порушення принципів академічної доброчесності та сформувати позитивне ставлення до поширення інформації щодо академічної чесності серед студентів тренінгової групи. Висновки. Розроблений тренінг «Академічна доброчесність як компетенція фахівця» спрямований на набуття нових теоретичних знань, а також вироблення практичних навичок в ненав’язливій game-формі, що є рушійним фактором у навчанні молоді з даної тематики.

Бондаренко О. В. Роль куратора академічної групи у формуванні професійної спрямованості майбутніх гірничих інженерів. У статті розкрито зміст діяльності куратора академічної групи, спрямованої на формування готовності майбутніх гірничих інженерів до професійної діяльності; схарактеризовано найбільш ефективні форми й методи профорієнтаційної роботи у вищому навчальному закладі, подаються їх приклади.

Мета: розробити та експериментально обґрунтувати вдосконалену методику фізичної підготовки курсантів. Матеріал і методи: дослідження виконано на навчально-спортивній базі Харківського національного університету внутрішніх справ (ХНУВС). У дослідженні брали участь 46 курсантів двох академічних груп другого року навчання. Було створено експериментальну (n-24) і контрольну (n-22) групи. Експеримент тривав протягом четвертого семестру. У роботі використано наступні методи дослідження: аналіз та узагальнення науково-методичної інформації, педагогічне спостереження, тестування, педагогічний експеримент, методи математичної статистики. Результати: за рахунок використання експериментальної методики, підбору засобів та методики виконання комплексних вправ одержано приріст показників фізичної та спеціальної підготовленості курсантів. Висновки: розроблена методика удосконалення фізичної підготовки забезпечила достовірне покращення показників фізичної підготовленості курсантів і сприяє успішному оволодінню вправами тактики самозахисту. Ключові слова: курсанти, фізична підготовка, тестування, фізичні якості, кросфіт.

Стаття присвячена запровадженню хмарних сервісів з метою моніторингу й аналізу стану фізичного розвитку та здоров’я студентів, їхній обізнаності й готовності щодо здорового способу життя. Для достовірної інформації про фізичний стан здоров’я студентів пропонується визначати рівень здоров’я кожного студента окремо за допомогою експрес-тесту СОЗ (самооцінка здоров’я), залучаючи для збору і накопичення інформації самих студентів, а з метою зацікавлення їх цією проблемою пропонуються методи самоконтролю та індивідуальних розрахунків засобами інформаційно-комунікаційних технологій (ІКТ), зокрема використання хмарних сервісів Google, які достатньо поширені, можуть бути використані будь-ким у будь-який момент і вільно пропонуються в Інтернет-середовищі. За цих обставин для якісної і кількісної оцінки стану фізичного здоров’я академічної групи на заняттях з валеології у педагогічних закладах вищої освіти використовуються розрахунки п’яти індексів, аналіз яких дає можливість узагальнити результати на якісному і кількісному рівні та показати їх у вигляді табличних або графічних даних. Студенти самостійно збирають інформацію для визначення кожного з критеріїв про стан індивідуального здоров’я й життєдіяльності і, використовуючи пропоновані програмні продукти хмарних сервісів, досить швидко роблять відповідні розрахунки, що дозволяють оцінювати й моніторити стан здоров’я академічної групи (чи курсу в цілому) на практичних заняттях та в ході виконання індивідуальних завдань чи навчальних проєктів. Такий підхід дає можливість залучати студентів до використання хмарних сервісів Google і точніше оцінювати відповідні коефіцієнти та одночасно сприяє формуванню активної і життєдіяльної особистості майбутнього професійно компетентного фахівця з вищою освітою. Запропонований метод може успішно запроваджуватися на практиці для оцінки рівня фізичного здоров’я та здорового способу життя людини у будь-яких галузях діяльності, а для окремих груп співробітників відповідних офісів чи відділень можна ефективно вирішувати завдання збереження здоров’я і формування здорового способу життя. У статті висвітлюється рівень обізнаності студентів щодо ведення здорового способу життя й використання для оцінки цього рівня хмарних сервісів Google, що посильно для студентів перших курсів педагогічних університетів і навіть є можливим у ході моніторингу здоров’я старшокласників.

У статті розглянуто етнопсихологічні особливості представників арабських країн і Африки, у тому числі ціннісні орієнтації та ставлення до різних аспектів життєдіяльності, а також фактори, що призвели до формування цих психологічних особливостей, стереотипу мислення та принципів взаємодії із оточуючим культурним середовищем. Етнопсихологічна тематика в наш час може визначатися як одна із найактуальніших у зв’язку із постійно зростаючою тенденцією до поліміксингу – змішуванню і взаємодії різноманітних етнічних спільнот. У публікації проаналізовано дослідження психологічних аспектів міжнаціональної взаємодії культур, які свідчать про те, що зміст та результати різноманітних міжкультурних контактів залежать від здатності його учасників досягати згоди. Міжкультурна комунікація вимагає значного розвитку етнополітичного усвідомлення, толерантного ставлення до іншої культури, національних звичаїв, традицій. Акцентується увага на особливостях навчання іноземних студентів у закладах вищої освіти України, що є актуальним питанням через зростання міжнародної мобільності студентів. Підготовка іноземних студентів має політичну, економічну й соціальну значущість для країни, а отже, урегулювання й гармонізація взаємодії особистості з новим культурним, соціальним, навчально-виховним середовищем є значущим у навчальному процесі. У статті висвітлюються проблеми, що виникають у викладачів під час роботи з арабськими і африканськими студентами, й надаються рекомендації для їх вирішення. У статті зазначено, що реальність сучасних українських закладів вищої освіти така, що в більшості випадків не вдається сформувати одномовні групи або групи студентів із однієї країни. Отже, найчастіше викладач працює в багатоетнічній навчальній групі. Це вимагає від викладача додаткової методичної, організаційної роботи, застосовування різноманітних методів, щоб збільшити ефективність, підвищити якість процесу навчання, в результаті чого відбувається покращення академічних набутків. Все це сприяє якісному формуванню професійної компетентності і професійної підготовки іноземних студентів.

Метою статті є визначення напрямків забезпечення конкурентоспроможності торгівельних підприємств з продажу сучасної копіювальної техніки з врахуванням її властивостей та потреб споживачів. Методика. Під час виконанні дослідження були використанні сучасні методи аналізу, синтезу, наукової абстракції та комплексного підходу. Це дозволило встановити основні засади управління асортиментом та продажем, а також ідентифікаційні характеристики досліджуваної техніки. Результати. Копіювальна техніка є невід ’ємною частиною сучасного життя. Вона використовується вдома, офісі, академічній установі, виробництві, видавництві, у дизайнерських фірмах. Широке коло потенційних споживачів формує вимоги до властивостей та показників якості, яким повинні відповідати принтери, сканери, ксерокси, а також цінову політику торговельного підприємства. На жаль вітчизняна класифікація асортименту та нормативно-технічна документація не відповідають сучасним тенденціям на ринку копіювальної техніки та ускладнюють споживачам і торговельними організаціям підбір необхідних пристроїв. В статті запропонована удосконалена класифікація асортименту копіювальної техніки, яка ґрунтується на групуванні за основними ознаками пропозицій сучасних виробників. Вона включає такі групи: портативні та малопродуктивні пристрої, копіювальні апарати середньої продуктивності, високопродуктивні (промислові) апарати, пристрої для широкоформатного друку, мультифункціональні та 3D принтери. Основна відмінність запропонованої класифікації полягає у спрощенні (об ’єднанні окремих груп) та введенні таких сучасних груп копіювальної техніки, як мультифункціональні апарати, пристрої для широкоформатного друку, 3D принтери. Також визначена необхідність удосконалення нормативно-технічної документації, що регламентує показники якості копіювальної техніки. За результатами досліджень сформовані практичні рекомендації. Практична значимість. Отримані результати досліджень можуть бути використані торговельними підприємствами під час формування конкурентоспроможного асортименту, митними органами для ідентифікації товарних партій копіювальної техніки, а також студентами спеціальності 076 Підприємництво, торгівля та біржова діяльність під час навчання та підготовки наукових робіт.

У статті визначено основу експериментального дослідження та встановлено методику експерименту, яка включала мету, завдання, вибір варіативних складників, обґрунтування засобів вимірювання, опис процедури експерименту та узагальнення результатів експерименту.Для розв‘язання поставлених завдань на різних етапах експериментального дослідження використано методи та методики досліджень, зокрема математичної статистики для кількісного й якісного аналізу та перевірки достовірності результатів експериментального дослідження (метод оцінки достовірності середніх величин, метод вимірювання та математичної обробки даних; t-критерій Стьюдента – для визначення наявності або відсутності статистичної розбіжності двох середніх, які подані в абсолютних значеннях). Для достовірності педагогічного експерименту було залучено магістрантів сфери знань 017 «Фізична культура і спорт» у 5-ти закладах вищої освіти України. Було виокремлено контрольну та експериментальну групи. Для розподілу груп на експериментальні та контрольні проаналізовано їхню академічну успішність за дисциплінами, які є фундаментальними для формування професійної компетентності майбутніх менеджерів фізичної культури і спорту за інформаційно-когнітивним критерієм.Установлено, що показниками інформаційно-когнітивного критерію є система знань фахових дисциплін щодо професійної підготовки та здатність використання дослідницьких умінь. Проаналізовано результати педагогічного експерименту для визначення сформованості професійної компетентності майбутніх менеджерів фізичної культури і спорту за інформаційно-когнітивним критерієм. Зясовано, що результатом проведеного формувального етапу педагогічного експерименту є підвищення рівня сформованості професійної компетентності менеджерів фізичної культури і спорту в магістрів за інформаційно-когнітивним критерієм, що сприятиме в подальшому їхній управлінській діяльності.

У статті досліджено особливості прояву стратегії «гострої сили» Китаю у контексті інструментів з формування громадської думки щодо КНР в Україні, а саме у медіа, культурній, а також освітньо-науковій сферах. Проаналізовано можливі загрози даного впливу на ці сфери з боку КНР, а також слабке висвітлення інформації про Китай у вітчизняному медіа та культурному середовищі. Досліджено цільові групи даного впливу, а також формування стереотипів та ставлення до КНР серед українського населення. Охарактеризовано перфорацію впливу КНР на освітньо-наукове середовище, зокрема на академічну та наукові спільноти.

У представленій статті розглядається результат імплементації гнучкої методології розробки програмного забезпечення – Agile – у процес навчання студентів закладу вищої освіти. Нами представлено підходи до модернізації освітнього процесу, розроблене навчально-методичне забезпечення та підходи до викладання у вищій школі на прикладі навчальної дисципліни «Алгоритмізація і основи програмування» для студентів спеціальності 122 «Комп’ютерні науки» освітньої програми «Прикладне програмування». Проаналізовано широкий спектр публікацій, що окреслюють проблематику розроблення нових методологій викладання, зокрема проблем підготовки фахівців технічних спеціальностей у реаліях трансформації інформаційного суспільства та інформатизації навчального процесу. Проведено аналіз ринку інформаційних технологій та запити провідних компаній на ринку України, а також досліджено рефлексії випускників щодо ефективності навчання в сучасних закладах вищої освіти. У статті описано результати кількарічної поступової адаптації технології Agile до навчального процесу, її введення в навчальний процес та результати апробації розробленої методології. Розглянуто теоретичні основи та переваги Agile-методології над класичною схемою навчання, що визначається нами як «пряма» або «каскадна». З метою ефективного дослідження впливу гнучких методологій на освітній процес представлено підходи до формування експериментальних та контрольних академічних груп студентів. Наведено динаміку виконання лабораторних робіт та порівняння підсумкових результатів навчання академічних груп. Розглянуто вплив Agile-методології на успішність академічних груп та проведено статистичне порівняння з класичним підходом до викладання. Визначено напрями подальших досліджень теми імплементації Agile-методології в освітній процес з огляду на актуальність питання трансформації освіти в Україні та професійної підготовки фахівців інформаційно-технічної галузі.

У статті, на основі аналізу сутності конкурентоспроможності педагога, висловлюється думка про можливість оцінки зазначеної особистісної якості за показниками наявності переваг у діяльності та спілкуванні, визнаних іншими людьми; обґрунтовується зв’язок між конкурентоспроможністю майбутнього вихователя та рівнем сформованості в нього комунікативних умінь. З метою аргументації зробленого висновку викладено результати експериментального дослідження, які засвідчують існування впливу комунікативних умінь на персональні соціометричні статуси студентів в академічній групі, визначені з допомогою соціометричного процедури на підставі визнання іншими студентами їхніх переваг в оцінці професійних, лідерських та управлінських якостей.

В умовах інтенсивних соціальних змін і самовизначення особистості обґрунтовано цілісний теоретичний підхід до пояснення ідентичності в полікультурному суспільстві. Здійснено спробу опису дискурсу ідентичності в сучасній українській гуманітаристиці на основі аналізу матеріалів міжнародних та міждисциплінарних конференцій у м. Острозі. З’ясовано, що дискурс ідентичності формується значною мірою філософами, тому проблематика розгортається навколо глобальних і загальних тем. Виявлено значне домінування в дискурсі тематики етнонаціональної та національно-політичної ідентичностей, тобто акцентуються ідентичності великих соціальних груп. Зафіксовано зменшення використання та опису проблематики регіональних ідентичностей порівняно з попереднім роком. Визначено два основні вектори сфер, у яких розгортається ідентичність – культура та національна політика держави. З’ясовано, що майже всі учасники конференцій у текстових матеріалах демонструють розуміння ідентичності як соціального конструкту. Визначено, що тематика соціокультурної ідентичності подана як абстракте поняття філософами, проте значно поступається позиціями національній ідентичності.

Стаття вивчає явище остракізації як феномен інклюзивного простору. Особливу увагу приділено інтолерантності до індивідів з інклюзивними проявами, що існує в суспільстві, внаслідок взаємодії між людьми різних національностей, конфесій, професійного спрямування та певних фізичних особливостей. Автор розкриває розуміння явища остракізму в просторі освіти як процесу, який характеризується як розгортання послідовності відповідей: перенесених, ігнорованих та виключених. А також, як виключення, поодинці чи ізольовано, іноді з явними проявами неприязні. Розкрито модель та особливості проявів феномена в просторі інклюзивної освіти, які включають: пригнічений емоційний стан індивіда під час навчального процесу або після перебування в академічній групі; потайливість, сором’язливість, тенденція до замовчування свого особистого життя; відхід від спілкування з сім'єю, друзями та спільної діяльності; уникання дискусій про університет або інше освітнє середовище. Визначено, що основною причиною остракізації інклюзистів у середовищі освіти є сприйняття осіб з обмеженими можливостями як феноменологічної групи «іншого», а причина цього підходу полягає в механізмі страху «іншого» як прояву самозахисту. Вказано на гандикапні прояви остракізму – виключення із соціального середовища під впливом психофізіологічних особливостей: мобінг, уникання, насмішки, потурання, наклеп. Висвітлено основні умови організації інклюзивного процесу при роботі з остракізаторськими проявами в освітянській сфері: партнерство сім'ї та школи; співпраця між загальноосвітніми та дефектологами; узгоджене планування та спілкування між персоналом «загальних» та «особливих потреб». Наголошено на низці позитивних наслідків включень, які впливають як на осіб з особливими потребами, так і на інших учасників освітнього простору. Зроблено висновки, що дотримання принципів ведення інклюзивних осіб в освітньому просторі та забезпечення системного супроводу всього освітянського процесу дають змогу формувати тенденції до толерантного сприйняття «іншого», індивідуальних особистісних проявів та, як наслідок, мінімізації проявів остракізму як в інклюзивному просторі, так і в закладах освіти без спеціалізованих класів. Подальший розгляд цієї проблеми вбачаємо в більш розгорнутому вивченні основних методів супроводу осіб з особливими потребами включення в освітній простір та можливостей формування тенденцій толерантного ставлення через включення у простір освіти інклюзивного індивіда.

Стаття присвячена проблемі формування психологічної готовності психологів до практичної діяльності у процесі навчання. Доведено, що підвищення якості професійної підготовки потребує розвитку особистісної та функціональної готовності майбутніх фахівців. У статті висвітлено зміст і структуру розробленого навчально-практи­чного інтерактивного курсу «Основи професійної майстерності психолога», який має на меті вдосконалення професійно важливих умінь і особистісних якостей, необхідних для успішного здійснення професійної діяльності. Методичними особливостями цього курсу є проблемність викладання, застосування активних та інтерактивних методів навчання, акцент на самостійній роботі студентів. Змістове наповнення занять запропонованого інтерактивного курсу може видозмінюватися залежно від особистості й рівня професійної підготовки викладача, складу групи, від кількості академічних годин. Обґрунтовано ключові принципи, переконання, ціннісні настанови, формування яких сприяє вдосконаленню особистості психолога. Автор робить висновок, що розвиток психологічної готовності майбутніх психологів до професійної діяльності та включення навчально-практичного інтерактивного курсу в процес професійної підготовки має важливе значення для підвищення її якості.

Стаття присвячена дослідженню сучасного етапу розвитку європейського приватного права під впливом цифрової революції. Автори здійснюють аналіз передумов необхідності прийняття нового законодавчого інструменту договірного права Європейського Союзу (ЄС) у сфері посередницької діяльності он-лайн платформ. Окрему увагу приділено проекту Директиви ЄС про посередницькі он-лайн платформи (проект Директиви), розробленого вперше в історії правотворення ЄС академічною спільнотою. Метою статті є проведення аналізу сучасного етапу розвитку європейського приватного права під впливом цифров ої революції, передумов необхідності прийняття нового законодавчого інструменту договірного права ЄС у сфері посередницької діяльності он-лайн платформ та з’ясування особливостей академічного проек ту Директиви, розробленого вперше в історії правотворення ЄС академічною спільнотою. Зростання ринку он-лайн платформ зумовило виникнення наукових дискусій стосовно необхідності регулювання нової форми економічних відносин. За висновками Європейської комісії перешкоду на шляху до стабільного розвитку і рення масштабів діяльності он-лайн платформ (як для постійних гравців ринку, так і для нових учасників) становлять відмінності національного законодавства держав – членів ЄС та фрагментарність регулювання. Сучасний етап розвитку європейського приватного права є багатогранним явищем, що враховує також і вплив цифрової революції, та зумовлює необхідність вироблення нового законодавчого інструменту в сфері договірних відносин за участю посередницьких он-лайн платформ. Належною реакцією на спірні питання, зумовлені революцією цифрового ринку, стало розроблення провідними вченими держав – членів ЄС проекту Директиви. Сьогодні дискусійними серед дослідників залишаються питання виправдання будь-яких регулятивних дій сучасними змінами єдиного цифрового ринку, збереження балансу між захистом прав споживачів, свободою ринку та інновацією, форми майбутнього регуляторного інструменту. Метод роботи над проектом Директиви частково був запозичений із методології Дослідницької групи існуючого приватного права ЄС (Research Group on the Existing EC Private Law (Acquis Group)) і включав порівняльно-правове дослідження сучасного законодавства та судової практики держав – членів ЄС, інструменти “м’якого права” (soft law): стандарти послуг, розроблені національними органами стандартизації; рекомендації, видані національними органами захисту прав споживачів. Проект Директиви складається із семи глав та 29 статей, що охоплюють такі питання: сфера застосування та визначення понять; вимоги до інформації, передбаченої цією Директивою; прозорість лістингу; зв’язок через платформу; репутаційні системи зворотного зв’язку; обов’язок щодо захисту користувачів; імперативний характер; обов’язки оператора платформи стосовно клієнта та постачальника; відповідальність оператора платформи; регрес; прикінцеві положення. Як зазначають розробники проекту Директиви, низка питань все ще залишаються предметом контроверсійних дискусій у середині робочої групи. Зокрема, це питання, що стосуються сфери проекту Директиви, обраного підходу спільного регулювання репутаційної системи зворотного зв’язку, визначення межі відповідальності оператора платформи, розширення сфери захисту прав не тільки споживачів, а й усіх клієнтів он-лайн платформ, включаючи постачальників. Таким чином, протягом останніх двох десятиліть он-лайн платформи докорінно змінили цифрову економіку та продовжують надавати багато переваг у сучасному цифровому суспільстві. Нині важливим є напрацювання ефективного правового масиву, що забезпечить майбутнє економічне зростання та функціонування спільного цифрового ринку ЄС. Вважаємо, що проект Директиви, розроблений вперше в історії правотворення ЄС академічною спільнотою, стане новим законодавчим інструментом для цифрового ринку ЄС.

У статті проведено теоретичний аналіз досліджень науковців світу з питань психологічної безпеки освітнього середовища та самоактуалізації пов’язаної з різними сторонами професійної діяльності. Проаналізовано емпіричне дослідження впливу психологічної безпеки освітнього середовища на самоактуалізацію викладачів закладів фахової передвищої освіти в залежності від інших факторів (вік, напрям освіти, кваліфікаційна категорія, місце проживання та сімейний стан). Учасниками цього дослідження були 290 викладачів педагогічних коледжів різних регіонів України. Для визначення рівня самоактуалізації викладачів було використано відомий опитувальник САТ Е. Шострома; рівень психологічної безпеки освітнього середовища визначався за методикою І. Баєвої «Психологічна безпека освітнього середовища», у модифікації О. Бондарчук. В дослідженні виявлено такі результати: освітяни, що мають високий рівень самоактуалізації, але перебувають в умовах низького рівня безпеки психологічного середовища часто знаходять резерви для розкриття внутрішнього потенціалу поза основною професійною діяльністю: в сім’ї, науковій діяльності, на інших видах сумісної роботи. У викладачів з середнім рівнем самоактуалізації низький рівень психологічної безпеки зумовлює залежність від ставлення колег, керівництва, студентів, емоційний дискомфорт, страх можливості висловити свою точку зору і не бути висміяними, несміливе бажання проявляти ініціативу та активність. Кардинально різними виявилися показники в дослідженні відповідності рівнів самоактуалізації рівням психологічної безпеки освітнього середовища у залежності від місця проживання (місто, село) та сімейного стану (заміжні-одружені, незаміжні-неодружені). На підставі дисперсійного аналізу даних зроблено висновок, що значення психологічної безпеки для розкриття внутрішнього потенціалу, становлення самоактуалізації вищого рівня більшою мірою притаманне педагогам: 1) вищої кваліфікаційної категорії, 2) суспільно-гуманітарного напряму освіти, 3) керівникам академічних груп та респондентам які не є керівниками студентських академічних груп, 4) викладачам вікової категорії від 30 до 40 років, 5) заміжнім (одруженим). Ключові слова: самоактуалізація, психологічна безпека, освітнє середовище, викладачі, заклади фахової передвищої освіти.

У статті розглядаються питання міжкультурної комунікації у класі із використанням англійської мови як засобу інструктування. Були простежені культурні виміри як вагомі компоненти природного програмування, що визначають можливі моделі поведінки учнів із різного культурного середовища у класі із використанням англійської мови як засобу інструктування. Доведено, що такі параметри культури, як субординаційна дистанція, індивідуалізм – колективізм, маскулінність – фемінність, прийняття – неприйняття невизначеності, прагматизм, стриманість (дистанція, контроль), зумовлюють тип стилю спілкування як у академічній, так і в позаакадемічній соціальній спільноті. Наголошується, що гендерне домінування як вирішальний культурний аспект зумовлює соціальну ситуацію та виділяє певні поведінкові моделі, які необхідно враховувати при застосуванні англійської мови як механізму інструктування в різних ґендерно-домінантних спільнотах. Дослідження базується на культурних класифікаціях, запропонованих Едвардом Т. Холлом, Гертом Хофстедом, Річардом Д. Льюїсом. Наголошується, що взаємодія вчителя та учня, розподіл завдань і визначення способів взаємодії в класі повинні спиратися на культурні типи з врахуванням параметрів культурних вимірів. У мультикультурному класі має домінувати «чутлива мова», а також застосовуватися «міжкультурні мости». Виокремлено адекватні стратегії взаємодії відповідно до моделей поведінки та стилю спілкування в полікультурному середовищі. Доводиться, що ефективний міжкультурний фасилітатор повинен уміти: чітко спілкуватися з мовцями з різного лінгвокультурного середовища; сприяти кооперації у мультикультурних групах; демонструвати гнучкість щодо «зсуву кодів» від одного стилю спілкування до іншого; вміти перефразовувати непрямі твердження для лініарних і прямих членів групи; розпізнавати культурні фактори ризику для стажерів; генерувати множинні фрейми для інтерпретації міжкультурних ситуацій.

У статті здійснено комплексний аналіз міжнародної діяльності закладів вищої освіти (ЗВО) України як важливого чинника професійної підготовки майбутніх фахівців у галузі міжнародних відносин. Актуальність цієї проблеми полягає в необхідності всебічного осмислення здобутків і прогалин в організації діяльності в означеному напрямі як важливої передумови модернізації і вдосконалення організації освітнього процесу вишів, що забезпечують надання таких освітніх послуг. Мета статті - здійснення загальної характеристики міжнародної діяльності ЗВО України як вагомого чинника професійної підготовки майбутніх фахівців із міжнародних відносин. Її реалізація передбачає розв’язання таких завдань: з’ясування змісту та основних умов, форм, напрямів і тенденцій міжнародного співробітництва українських вишів; визначення його різнобічного впливу на професійну підготовку студентів-міжнародників; узагальнення інноваційного досвіду діяльності ЗВО в цьому напрямі та перспектив її подальшого вдосконалення. У процесі дослідницької роботи використано дві основні групи методів: загальнонаукові (аналіз і синтез, індукція і дедукція тощо) і міждисциплінарні (дискурс-аналіз, системно-структурний, структурно-функціональний, порівняльний та ін.). Результати дослідження полягають у з’ясуванні змісту та основних форм, напрямів, тенденцій розвитку зарубіжних зв’язків і зовнішньої діяльності ЗВО України; узагальнені нагромадженого ними досвіду і здобутків діяльності в цьому напрямі за доби державної незалежності; здійсненні всебічного аналізу ролі міжнародного співробітництва українських вишів у розвитку різних форм і напрямів академічної мобільності студентів-міжнародників (програми подвійних дипломів, реалізація науково-дослідницьких проектів, обмінних програм тощо).

В статті піднімається проблематика ціннісно-орієнтованого управління сучасними компаніями в умовах екологічних і соціальних викликів, цифрових трансформацій, масштабних криз, у т. ч. викликаних пандемією короновірусної інфекції COVID-19. Зазначається необхідність здійснення узагальнень найважливіших складових сформованої теорії та систематизації існуючих ціннісно-орієнтованих моделей. Шляхом аналізу змісту досліджень, опублікованих документів і наукових статей, підготовлених для академічної та комерційної аудиторій, наукових баз даних, сайтів видавців, світових, держаних і професійних організацій було узагальнено концептуальні засади та головні методичні положення досліджуваної теорії. Розкрито зміст ціннісно-орієнтованого управління та ціннісно-орієнтованого мислення, вибудовано логіку розвитку моделей ціннісно-орієнтованого управління, виділено групи моделей, між якими розкрито взаємозв’язок. Проведене дослідження продемонструвало, що сучасне ціннісно-орієнтоване управління є бізнес-філософією, що орієнтує на створення і максимізацію цінності компанії для стейкхолдерів, процес формування теорії триває і знаходиться в активній фазі, моделі ціннісно-орієнтованого управління поділяються на фінансові моделі управління вартістю та інтегральні моделі управління цінністю компанії, концептуальний і методологічний розвиток теорії демонструє спадкоємність та тісний зв’язок між моделями, зокрема інтегральні моделі управління ґрунтуються на фундаментальних положеннях та інструментарії фінансових моделей та ураховують глобальні тенденції та провідні теоретичні концепції сучасності. Зважаючи на достовірність використаних джерел та системність наукового підходу отримані узагальнення мають стати надійним теоретичним фундаментом подальших досліджень з означеної проблематики.

Розглянуто особливості взаємодії політичних інститутів у контексті забезпечення стабільного функціонування всіх сфер життєдіяльності суспільства. Мета дослідження – встановлення політико-інституційних засад політичної стабільності в контексті безпекового виміру сучасних демократичних політичних відносин. Охарактеризовано важливі риси територіального розподілу компетентних інституцій в сфері безпеки. Підкреслено, що спроможність конкретної особи або групи осіб ухвалювати рішення в безпековій сфері свідчить про високий рівень розвитку демократичної політичної системи. Проаналізовано причини та механізми, за якими політична конкуренція в умовах демократії належить до постійно діючих умов взаємодій в рамках встановлення стану політичної безпеки. У світлі подій, що відбуваються, особливої важливості набуває «безпековий контур» політичної системи. З’ясовано, що вертикальний вектор підпорядкування політико-інституційної структури політичної стабільності властивий не лише авторитарним, але й демократичним країнам. Розкрито процеси формування швидких відповідей на кризові загрози, коли прийняття рішень має здійснюватися за скороченою процедурою та у короткі терміни. Доведено, що умови демократичного транзиту значно ускладнюють формування конфігурації інституцій політичної безпеки. З’ясовано, що тимчасові або непрофільні політичні інститути, які здійснюють демократичні трансформації, мають враховувати завдання підтримання необхідного рівня політичної стабільності з метою запобігання викликам політичної безпеки. Припущено, що вихід за рамки повноважень та спроби набути більш високого статусу в системі влади, спонукають до потужних конфліктів, здатних зруйнувати систему зсередини. Встановлено, що однорідність еліти в професійному, освітньому та культурному вимірах до певної міри гарантує спільні ціннісні підходи до питань безпеки. Зроблено висновок, що до інституційної структури запобіганням загрозам дестабілізації належать уряди, парламенти, неурядові організації, партії та рухи, незалежні експертні спільноти, академічне наукове середовище, а також вільні та відповідальні медіа.

У стаття розкрито особливості професійного самовиховання майбутніх педагогів професійної освіти, яке визначено, як цілеспрямоване формування соціально-моральних та професійно значущих якостей особистості і передбачає свідому роботу щодо постійного підвищення професійної компетентності задля досягнення педагогічної майстерності. Досліджено стан самовиховання майбутніх педагогів професійної освіти, виявлено, що для здобувачів вищої освіти характерним є низький рівень мотивації професійного самовдосконалення, оскільки приблизно половина опитаних сумнівається, що буде працювати за фахом. Доведено, що ефективна пiдготовка майбутніх педагогів професійної освіти неможлива без усвідомлення важливості і необхідності самовиховання та створення необхідних педагогічних умов для його активізації у закладі вищої освіти. Педагогічні умови розглянуто, як конкретні аспекти здійснення освітнього процесу та педагогічної діяльності, що сприяють активізації самовиховання студентів. Визначено умови для майбутніх педагогів професійної освіти, які були оцінені здобувачам вищої освіти щодо значущості та реалізації. Cеред умов найбільш дієві: використання можливостей навчальних дисциплін та практики для формування студентами компетентностей щодо самовиховання, посилення роботи кураторів академічних груп з допомоги студентам у складанні та реалізації програми самовиховання.

У статті представлено теоретичні та практичні аспекти формування етичної компетентності у майбутніх учителів початкової школи. Узагальнено, що етична компетентність педагога презентує важливі регулятори, цінності і рушійні сили його педагогічної діяльності, що відображаються у принципах, звичках, традиціях як професійної діяльності, так і стають світоглядною основою життя, закріплюючись у свідомій морально-етичній поведінці. Виокремлено структурні компоненти етичної компетентності майбутнього педагога: когнітивний, емоційний, мотиваційний та поведінковий. Схарактеризовано показники сформованості етичної компетентності у майбутнього учителя. Констатовано, що важливим напрямами роботи щодо становлення етичної компетентності у майбутніх учителів початкової школи є: удосконалення змісту навчальних дисциплін; систематична та цілеспрямована робота кураторів академічних груп з виховання студентської молоді, прищеплення їм звичок моральних вчинків та поведінки; залучення студентів до діяльності у проблемних групах та наукових гуртках. Зроблено висновок, що важливими умовами становлення етичної компетентності майбутнього педагога є: побудова суб’єкт-суб’єктної взаємодії між викладачем і студентом на основі діалогічного підходу, принципів гуманізму, демократизму, співробітництва, співтворчості, співдіяльності; ставлення до студента як до особистості, партнера, врахування його інтересів, можливостей, потреб; пошук нових шляхів інтенсифікації та оптимізації педагогічного процесу у закладах вищої освіти.

Актуальність теми дослідження. Високий рівень розвитку психофізичних якостей фахівця сприяє високій працездатності й міцному здоров’ю, професійному успіху. Доведено позитивний вплив застосування ігор у фізичному вихованні студентів на їхні психофізичні показники. Доведено існування взаємозв’язку між окремими показниками психофізичної та фізичної підготовленості. Проте відсутність інформації про ступінь взаємозв’язків між рівнем розвитку спритності та показниками уваги в студентів спеціальності «Інформаційні технології» гальмують процес добору ефективних засобів фізичного виховання студентів комп’ютерних спеціальностей, хоча концентрація й стійкість уваги є професійно-значущими психофізичними якостями студентів інформаційно- логічної групи спеціальностей. Метою роботи було з’ясувати можливості покращення показників концентрації, стійкості та переключення уваги студентів Інституту інформаційних технологій засобами з розвитку спритності. Методи. У констатувальному експерименті взяли участь 548 студентів чоловічої статі першого курсу Інституту комп’ютерних технологій, автоматики та метрології. Увагу визначали із застосуванням коректурної проби Бур- дона, спритність – за результатом човникового бігу 4×9 м. Проводили кореляційний аналіз. Результати роботи. Лише невелика кількість (5,1 %) студентів продемонструвала дуже високий рівень концентрації уваги. Третина студентів мали високий і дуже високий (36,7 та 3,5 %) рівні стійкості уваги. За показниками концентрації та стійкості уваги 16,1 і 21,3 % студентів потребують нагальної корекції, позаяк мають низькі й дуже низькі показники; за показниками переключення уваги таких студентів суттєво більше (28,2 %). Спритність має вищий від середнього ступінь впливу на показники переключення уваги. Висновки. Студенти Інституту інформаційних технологій потребують цілеспрямованого розвитку уваги в рамках психофізичної підготовки під час академічних чи позанавчальних занять із фізичного виховання. Ефективними для цього можуть бути засоби з розвитку спритності.

Термін «дискурс» має довгу історію становлення: він змінював своє значення протягом епох, а сучасне його значення виникло під впливом філософії постмодернізму. Термін «дискурс» згадується ще у філософії античних класиків (у діалогах Платона, який розмежовує поняття загального, цілісного, нечасткового, неіндивідуального, єдиного і дискурсивного розуму, який у своєму русі охоплює і співвідносить окремі смисли). Трактування нового бачення дискурсу у філософії XX століття виражається в тому, що під ним розуміється розвиток мовної конструкції (мова або текст) у монолозі, що започаткувало дослідження різних дискурсів. Науковий дискурс, як не парадоксально, став одним з останніх, який починають досліджувати. З 50-х років ХХ століття з’являються дослідження, які спеціально присвячені специфіці наукового викладу і власне науковому дискурсу, визначенню його загальної характеристики, жанрово-стильовій диференціації. Особливу увагу вивченню жанрових характеристик наукового дискурсу приділяли такі дослідники: П. Селігей, Н. Непийвода, М. Котюрова, О. Ільченко й інші. Лінгвістичний аналіз дискурсу здійснили Н. Арутюнова, Т. Дейк, Дж. Лакофф та інші. Роботи цих дослідників становлять методологічну основу під час формулювання терміна «науковий дискурс». За С. Барановою, науковий (академічний) дискурс – це вербалізований у тексті тип дискурсивної діяльності за сферою комунікації, мовленнєва взаємодія представників відповідної соціальної групи/інституту з метою реалізації статусно-рольових можливостей у заданих цим соціальним інститутом межах, складова частина власне професійної зони професійного дискурсу. В авторитетних виданнях з’являються твердження, що мова наукової прози кардинально протиставлена мові художньої літератури, тому будь-які «прикраси», почуття і переживання автора недоречні. Але сучасна цифровізація і пришвидшений обмін інформацією змінили і розширили науковий дискурс.

У статті наведено результати дослідження актуальності базових потреб студентів-психологів, що завершують навчання на бакалавраті. Здійснено аналіз наявних досліджень, об’єктом яких є аналіз потреб студентів ЗВО, зроблено висновок про їх фрагментарний характер, а також відсутність робіт, присвячених мотивації студентів-психологів. Обґрунтовано важливість вивчення системи потреб студентів для забезпечення найкращих умов для їх особистісного розвитку та професійної підготовки, формування їх готовності до майбутньої професійної діяльності. З’ясовано, що термін «базові потреби» не є чітко окресленим. Дослідження ґрунтується на класифікації базових потреб за А. Маслоу. Як діагностичний інструментарій використано методику «Потреби» (метод парних порівнянь) В.В. Скворцова; для статистичної обробки результатів було застосовано Т-критерій Стьюдента та кластерний аналіз. Вибірку склали 60 студентів ІV курсу спеціальності «Психологія» (30 денної та 30 заочної форми навчання). Встановлено, що домінуючою групою потреб студентів-психологів ІV курсу є потреби у самореалізації, а найменш актуальною – потреби у безпеці. Визначено найменш задоволені (потреби у самореалізації) та найбільш задоволені (соціальні міжособистісні) потреби студентів. Здійснено порівняльний аналіз студентів денної та заочної форми навчання, результатом якого є висновок про порівняно більшу вираженість потреб у самовираженні студентів заочної форми та більшу вираженість потреб у безпеці студентів денної форми навчання. За допомогою кластерного аналізу виділено три кластери досліджуваних, найбільшим із яких є студенти з актуальними потребами вищого рівня в термінах теорії мотивації А. Маслоу. Сформульовано загальні рекомендації щодо створення умов для самовираження студентів у навчальному процесі. Серед подальших перспектив вивчення цієї проблеми зазначено перегляд та рестандартизацію методики «Потреби» В.В. Скворцова і проведення порівняльних досліджень, а також вивчення за допомогою діагностики групових потреб особливостей академічної студентської групи.

В оглядовій публікації проаналізовано звіти європейських освітніх організацій щодо впливу пандемії COVID-19 на вищу освіту. Зокрема: UNESCO; COVID-19 Social Science Lab; Pearson; Quacquarelli Symonds (QS); Boston College Center for International Higher Education; Oxford Economics; International Association of Universities; UK NARIC; Centre for the New Economy and Society; The world university rankings та інші. Визначено основні напрями досліджень ситуації у вищій європейській освіті: екстрений перехід на дистанційне навчання і викладання; проблеми пов’язані з інтернаціоналізацією і академічною мобільністю; вплив пандемії COVID-19 на наукові дослідження; значення співпраці з різними організаціями; утвердження європейської вищої освіти на міжнародному рівні; наслідки кризи і перспективи вищої освіти. На основі звітів охарактеризовано загрози та потенційні можливості дестабілізуючих обставин природного характеру у суспільстві на розвиток освітніх систем, зокрема ланки вищої освіти, у глобальному, європейському та національному вимірах. Проаналізовано вплив COVID-19 на розвиток вищої освіти в Україні. З’ясовано, що основними формами освіти в умах пандемії є асинхронна або заочна форма навчання, синхронна та змішана. Охарактеризовано сформовані у результаті вимушеного переходу на дистанційну форму освіти чотири групи викладачів: викладачі дисциплін, що вимагають значного обсягу практичної, лабораторної роботи; викладачі, які активно користувалися цифровими технологіями до пандемії; викладачі, знайомі з цифровими технологіями; викладачі, які не змогли освоїти нові інструменти організації навчання, колективної роботи і розширеного використання цифрових ресурсів. Визначено спільні для більшості університетів проблеми: відсутність професійно розроблених програм для он-лайн навчання, недостатнє фінансування, необхідність методичної підготовки викладачів для роботи зі студентами он-лайн тощо. Ключові слова: пандемія; COVID-19; вища освіта; викладач закладу вищої освіти; студент; європейська вища освіта.

У статті розглядаються особливості створення й практичного застосування Telegram-каналу для організації як індивідуальної, так і групової роботи студентів-філологів з навчальної дисципліни «Методика навчання літератури» у форматі дистанційної освіти. Обґрунтовано актуальність впровадження мобільного додатка Telegram для формування готовності майбутніх учителів-словесників до професійної діяльності. Аналіз наукових джерел дав змогу стверджувати, що процес фахової підготовки потребує осучаснення методів навчання, а використання інформаційно-комунікаційних технологій в освіті, зокрема кросплатформового месенджера Telegram, дозволяє персоналізувати пізнавальну діяльність, полегшити поширення навчального контенту серед студентів академічної групи поза просторово-часовими обмеженнями, уможливлює отримання зворотного зв’язку в умовах асинхронного режиму навчання у форматі дистанційної освіти. Узагальнено вітчизняний та зарубіжний досвід інтеграції Telegram-каналів у нинішні освітні практики. Описано покроковий алгоритм створення Telegram-каналу «MNUL» та його програмування для подальшої публікації навчального контенту з «Методики навчання літератури». Деталізовано змістове наповнення каналу для опанування навчальної дисципліни «Методика навчання літератури». Уточнено, що освітній процес ґрунтується на оприлюдненні завдань з дисципліни у форматі дописів у Telegram-каналі «MNUL» з прикріпленням інтерактивних навчальних матеріалів з інструкціями, посиланнями, відеоконтентом, ілюстраціями тощо. Акцентовано, що органічне поєднання традиційних, інформаційно-комунікаційних та інтерактивних освітніх технологій активізує майбутніх учителів-словесників до дослідницько-пошукової й творчої роботи, сприяє створенню сприятливої атмосфери для прояву студентом-філологом власної ініціативи до навчання, стимулює до самовираження, мотивує їх до саморозвитку, привчає до самостійного здобуття знань та їх практичного застосування, а також до вправного користування Інтернетом, сучасними гаджетами й мобільними додатками тощо. Визначено перспективи дослідження проблеми застосування Telegram-бота для створення тестування з навчальної дисципліни «Методика навчання літератури» з метою перевірки освітніх досягнень майбутніх учителів української мови і літератури.

Формулювання проблеми. У сучасному світі особливої актуальності набуває дистанційна форма навчання, під час якої освітній процес здійснюється шляхом використання сучасних інформаційно-комунікаційних технологій. Фізика, як відомо, відноситься до циклу обов’язкових навчальних дисциплін природничо-наукової і математичної підготовки, що вивчається студентами технічних спеціальностей. У той же час фізика є традиційно однією з найскладніших дисциплін для більшості студентів. Відповідно, дослідження ефективності дистанційного навчання фізики студентів технічних спеціальностей в умовах карантину є актуальним. Матеріали і методи. Опрацьовано результати успішності студентів технічних спеціальностей Національного транспортного університету з фізики за результатами очного та дистанційного навчання. Кількість студентів складала 242 особи. Для досягнення поставленої мети роботи використовувалися наступні методи: аналіз і систематизація – під час огляду наукових публікацій за обраною тематикою дослідження; аналіз, синтез, порівняння, систематизація, узагальнення – під час обробки та обговорення результатів успішності студентів з фізики за результатами очного та дистанційного навчання. Результати. У представленій роботі виявлено, що розподіл підсумкових оцінок студентів з фізики за результатами очного та дистанційного навчання досить відрізняється. Зокрема, за результатами дистанційного навчання фізики можна виділити дві найбільші підгрупи студентів, що отримали максимальні (А) та, відповідно, мінімальні (Е) підсумкові оцінки. Така тенденція спостерігалася в кожній академічній групі студентів. Рівень якості навчання, тобто відсоток студентів, що отримали з фізики підсумкові оцінки А, В і С, під час дистанційного навчання дорівнював 50.8 % і виявився на 5.8 % вищим, ніж під час очного навчання. Висновки. Таким чином, дистанційна форма навчання фізики студентів технічних спеціальностей під час карантину з достатньою ефективністю замінила очну форму навчання. Однак, дистанційне навчання фізики у сучасному форматі виявилося менш придатним для студентів з низьким рівнем самоорганізації. Зазначені студенти виявилися психологічно неготовими до дистанційного навчання та, відповідно, отримали мінімальні підсумкові оцінки з фізики. В подальшому, на думку авторів, більш ефективною може бути змішана форма навчання фізики.

Анотація. На кінець липня 1920 р. декілька осередків старшин армії УНР та УГА, які перебували в Празі, не покладали надій, що союзні польсько-українські війська здобудуть перемогу проти Червоної армії та відвоюють частину території УНР. Ці питання були предметом обговорення в Празі наприкінці липня 1920 р. на засіданні Стрілецької ради та 2–3 серпня «З՚їзду відпоручників українських військових частин і організацій за кордоном». За результатом цих зустрічей січові стрільці Армії УНР, що координувався Стрілецькою радою, прийняв рішення повертатися до Галичини і там облаштовувати організаційні засади для продовження боротьби за відродження української державності. Вже в середині серпня 1920 р. до Львова з Праги приїхала група старшин січових стрільців. Серед них у подальшому ключовими постатями стали М. Матчак, В. Кучабський та Я. Чиж. Після повернення до Львова їм не вдалося відразу організувати підпільну військову організацію. Розібравшись з громадсько-політичними настроями, сконцентрували свою публічну діяльність на боротьбі за право українців вчитися в університеті без національного приниження та відкриття українського університету у Львові. Цей напрям став добрим прикриттям для підпільної роботи зі створення військової організації. За декілька місяців вони відновили діяльність «Українського студентського союзу», «Академічної громади» та інших студентських товариств. Упродовж року організовані цими товариствами різні заходи стали головними громадсько-політичними подіями українського населення міста, які привернули увагу польської влади. Методологічною основою статті є принципи історизму, об՚єктивності та критичного підходу. Наукова новизна. Уперше акцентовано увагу на тому, що відроджений український студентський рух, як і загалом громадсько-політичне життя у Львова після поразки визвольних змагань, це результат діяльності старшин українських армій. До наукового обігу введено низку невідомих та маловідомих фактів. Висновки. Український студентський рух за право навчатись у Польщі без національного приниження і боротьба за відкриття українського університету у Львові організували й очолювали старшини Армії УНР. Події, пов՚язані з цим рухом, стали головними ознаками відродження українського громадсько-політичного життя в окупованому поляками Львові з осені 1920 р. і до вересня 1921 р.

The article is devoted to the theoretical study of the scientific conclusions of domestic and foreign scientists concerning the process of foreign students’ social and pedagogical support and problematic aspects associated with staying in unfamiliar socio-cultural environment, which is highlighted as aim of our work. For achieving this aim, we used the general theoretical methods, including: classification (allowed to systematize a scientific works and conclusions of researches to outline the chosen direction of own research – the problem-oriented), analysis (contributed to the study of scientific conclusions), synthesis (was directed on the analyzed elements’ association for identifying our own conclusions).Results. In the article the results of scientific searches of scientists, which are united by a common subject, which is formulated as a problem-oriented direction was analyzed. The key meaning of cultural shock as the main negative element of the adaptation process, which affects the academic and social activities of a foreign student through psychological problems was highlighted. The directions that are the most susceptible to the negative influence of adaptation problems, namely behavioral, cognitive and social, are indicated. It is emphasized the role of linguistic training in the framework of the process of socio-pedagogical support, which should be carried out simultaneously with familiarization with the sociocultural norms of the host country, which will allow to form and learn how to practically apply a linguistic and cultural templates when building a contact with a representative of other society. The role of foreign student motivating during adaptation activities has been updated. It was considered the role of ethnic organizations and groups in which a foreign student can take part, provided that this interaction is short-term; otherwise, such kind of activity may have negative consequences for the process of socialization of the individual.Conclusions. The result of the analytical work is the theoretical results, which should subsequently be applied in practically directed activities when creating a promising, individual training programs for a foreign student; developing complexes of exercises, auxiliary materials and so on.The author considers the prospect of further researches in the study of the works of scientists in other areas of foreign students’ social and pedagogical support and questions of problematic nature (psychological, social) that accompany the adaptation process.Key words: analytical and corrective measures, structuring, adaptation, consultant, academic and social activities, interpersonal interaction, motivation. Стаття присвячена теоретичному дослідженню наукових висновків вітчизняних і зарубіжних учених щодо процесу соціально-педагогічного супроводу іноземних студентів і проблемних аспектів, пов’яза-них із перебуванням у незнайомому соціокультурному середовищі, що виділено як мета нашої роботи. Для досягнення поставленої мети нами були використані загальнотеоретичні методи, серед яких слід назвати класифікацію (дає змогу провести систематизацію наукових праць та висновків учених задля окреслення вибраного напряму власного дослідження – проблемно-орієнтованого), аналіз (сприяв вивченню наукових висновків), синтез (був спрямований на об’єднання проаналізованих елементів для окреслення власних висновків).Результати. У статті проаналізовано результати наукових пошуків учених, що об’єднані єдиною тематикою, сформульованою як проблемно-орієнтований напрям. Виділено ключове значення культурного шоку як основного негативного елементу адаптаційного процесу, що впливає на академічну й соціальну діяльність іноземного студента через проблеми психологічного характеру. Позначено напрями, які є найбільш схильними до негативного впливу адаптаційних проблем, а саме поведінковий, когнітивний і соціальний. Підкреслено роль лінгвістичної підготовки в рамках процесу соціально-педагогічного супроводу, який повинен проводитися одночасно з ознайомленням із соціокультурними нормами країни перебування, що дасть змогу сформувати і навчитися практично застосовувати лінгвокультурні шаблони під час вибудовування контакту з представником іншого соціуму. Актуалізовано роль мотивування іноземного студента під час вжиття адаптаційних заходів. Розглянуто роль етнічних організацій та груп, у яких може брати участь іноземний студент за умови короткочасності цієї взаємодії; інакше така діяльність може мати негативні наслідки для процесу соціалізації особистості.Висновки. Підсумком проведеної аналітичної роботи є теоретичні результати, що повинні застосовуватися в практично спрямованій діяльності, а саме під час створення перспективних індивідуальних програм підготовки іноземного студента; розроблення комплексів вправ і допоміжних матеріалів.Автор розглядає перспективу подальших досліджень у вивченні робіт учених в інших напрямах соціально-педагогічного супроводу іноземних студентів і питань проблемного характеру (психологіч-них, соціальних), що супроводжують адаптаційний процес.Ключові слова: аналітичні та корекційні заходи, структурованість, адаптація, консультант, академічна й соціальна діяльність, міжособистісна взаємодія, мотивація.

Постановка проблеми. Здійснення зворотного зв’язку в системах організації самостійної роботи студентів у значній мірі спирається на застосування тестових технологій педагогічного вимірювання для здійснення поточного контролю і педагогічної діагностики. Під час самостійної роботи студентів комп’ютерно орієнтоване тестування з успіхом застосовується для вирішення таких завдань як актуалізація опорних знань (навчальна, стимулювально-мотиваційна функції та функція контролю), відпрацювання навичок за допомогою тестів-тренажерів (навчальна та стимулювально-мотиваційна функції), організація навчальних змагань (навчальна, виховна та стимулювально-мотиваційна функції). Надійність результатів вимірювання визначає якість управління самостійною роботою і позитивне ставлення студентів до відповідних навчальних засобів. Неперервний розвиток тестових технологій, розробка нових модифікованих процедур тестування та інтерпретації тестових результатів (наприклад, застосування вагових коефіцієнтів, спеціальних алгоритмів подання тестових завдань, врахування вгадування тощо) зумовлює потребу в розвитку методів визначення їх надійності.Мета даної роботи полягає у використанні методу статистичного моделювання для аналізу умов застосування певних процедур інтерпретації тестових балів у системах організації самостійної роботи студентів.Виклад основного матеріалу. Будь-яке порівняння має спиратися на певний критерій якості. Але кожна процедура інтерпретації тестових результатів передбачає оригінальний критерій, і різноманітність критеріїв позбавляє дослідника можливості застосувати їх для порівняння різних процедур. Більш того шкали, за якими визначаються тестові бали є різними в різних процедурах інтерпретації тестових результатів. Так за класичною моделлю маємо лінійну шкалу відносно кількості правильно виконаних завдань; моделі з ваговими коефіцієнтами, що враховують трудність або складність завдань, передбачають певні нелінійні шкали; модель IRT, яку започатковано Г. Рашем, передбачає визначення підготовленості тестованого в логітах. Одним із напрямів вирішення проблеми може бути перетворення тестового балу за процентільною шкалою, яка відображає ранжування тестованих за результатами тестування. Але, на наш погляд, такий підхід пов’язаний з певними проблемами застосування статистичних методів для обчислення надійних інтервалів, оскільки зв’язок між різними шкалами є нелінійним. В такій ситуації пропонуємо здійснювати порівняння на підставі методу статистичних випробувань. Критерієм якості процедури інтерпретації тестових результатів (Q) оберемо різницю між імовірністю правильного та неправильного висновку щодо ранжування тестованих. Статистичне моделювання процедур тестування та інтерпретації тестових результатів здійснюємо за розробленою нами моделлю [1], яка ґрунтується на апроксимації ймовірності правильної відповіді на завдання за моделлю Г. Раша. В обчислювальних експериментах кількість статистичних випробувань складала 100000, що за наближеними оцінками з імовірністю не менше 95% забезпечувало дві правильні цифри у шуканому значенні критерію Q.Аналіз результатів обчислювальних експериментів, проведений у статті [1] (рис. 1) дає підстави для висновку, що в усіх розглянутих випадках для рейтингової (нормоорієнтованої) інтерпретації тестових результатів саме класична процедура забезпечує найкращі значення запропонованого критерію якості. Проведено зіставлення таких процедур обчислення тестового бала:1. Класична процедура (ряд 1 на рис. 1), що передбачає 1 бал за кожну правильну відповідь і 0 балів в інших випадках.2. Поправка на вгадування (ряд 2 на рис. 1). Вгадування тестованим правильних відповідей призводить до систематичного завищення тестового бала. Для корекції систематичної похибки для випадку тесту з різними за формою завданнями нами на підставі підходу В. В. Кромера [2] було запропоновано процедуру обчислення тестового бала [3] в якій за правильну відповідь тестований отримує 1 бал, за відмову від відповіді – 0 балів, неправильна відповідь оцінюється величиною (–cj)/(1–cj).3. Застосування вагових коефіцієнтів, відповідних до трудності завдань (ряд 3 на рис. 1) – приклади такого підходу досить часто зустрічаються в літературі й автоматизованих системах тестування. Наприклад, вагові коефіцієнти застосовуються в тестах підсумкової державної атестації для завдань середнього і достатнього рівнів.Результати обчислювальних експериментів збігаються з відомими висновками, що класична процедура інтерпретації тестових результатів забезпечує найкраще розділення тестованих, коли їх підготовленість близька до трудності завдань тесту. Але такий тест має вузький робочий діапазон вимірювання и для тестованих з низькою або високою підготовленістю не забезпечує задовільної якості вимірювання. Сучасні педагогічні тести будуються як система завдань зростаючої трудності, що дозволяє суттєво розширити робочий діапазон вимірювання, але чутливість тесту, тобто його здатність розділяти тестованих з невеликою різницею підготовленості зменшується. Відсутні вгадуваннята неуважністьІмовірність угадування 25%, неуважність відсутняІмовірність угадування для половини завдань різної трудності складає 25%; решта завдань не припускають вгадування;неуважність відсутняІмовірність угадування для половини завдань різної трудності складає 25%; решта завдань не припускають вгадування; ймовірність помилки за неуважністю складає 10%Рис. 1. Вплив вгадування та неуважності на якість інтерпретації тестових результатів за різними процедурами обчислення тестового бала (1 – класична; 2 – з поправкою на вгадування; 3 – з ваговими коефіцієнтами). Критерій Q обчислено для випадку ранжування тестованих з різницею підготовленості (θ2–θ1) = 0,5 і середньою підготовленістю θ = (θ2 + θ1) / 2 в термінах моделі Г. Раша (θ = –2 – погано підготовлені учні; θ = 0 – середньо підготовлені учні; θ = 2 – кращі учні) для тесту, який складається з 31 завдання зростаючої трудності (параметр трудності різних завдань за моделлю Г. Раша від –2 до 2), параметр роздільної здатності за моделлю Г. Раша дорівнює 2. Враховуючі значну різницю в підготовленості тестованих, доцільно застосовувати тести, які побудовані як система завдань зростаючої трудності, що забезпечує найкращу якість тестових результатів у широкому діапазоні, як це показано за результатами обчислювальних експериментів [1].Інтерпретація тестових результатів за моделлю IRT не змінює ранжування тестованих у порівнянні з класичною процедурою інтерпретації тестових результатів. Це підтверджується теоретичним аналізом процедури визначення підготовленості тестованого за моделлю IRT і проведеними обчислювальними експериментами. В реальному тестуванні, коли параметри завдань невідомі й обчислюються за результатами тестування, звісно, спостерігатимуся розбіжності в ранжуванні, які викликатимуся похибками визначення параметрів тестових завдань за моделлю Г. Раша.В системі організації самостійної роботи студентів розглянута вище рейтингова (нормоорієнтована) інтерпретація тестових результатів доцільна для проведення певних навчальних змагань і при здійснені студентом самоконтролю, щоб надати йому можливість бачити рівень власних навчальних досягнень на фоні групи. За нормоорієнтованою інтерпретацією тестових результатів може здійснюватися підсумковий контроль.Під час організації самостійної роботи часто застосовується інтерпретація тестових результатів, що орієнтована на критерії, які задаються навчальним стандартом, викладачем або системою педагогічної діагностики й прогнозування. Так, під час здійснення актуалізації опорних знань на початку вивчення нового матеріалу рейтингова інтерпретація тестових результатів не є можливою, оскільки за умови нормального навчального процесу всі тестовані мають успішно виконати тест. Викладач задає певну межу тестового балу, що відповідає якості опорних знань, яка достатня для продовження навчання. Поточний контроль теж частіше здійснюється на основі критеріїв якості засвоєння. За рекомендаціями різних авторів повнота знань, яка ще дає можливість студенту самостійно ліквідувати прогалини складає близько 0,7. За вимогами «Критерієв оцінювання навчальних досягнень ...» [4] мінімальна позитивна оцінка 4 за 12-бальною шкалою виставляється за умови, що учень знає близько половини навчального матеріалу. Тематичний контроль може здійснюватися за нормоорієнтованою інтерпретацією тестових результатів, але для цього потрібно мати стандартизовані тести, створення яких пов’язано з ретельною апробацією цих тестів на великій вибірці з цільової групи. Якщо таких тестів немає, то неможливо перевірити якість засвоєння студентом навчального матеріалу теми через порівняння його навчальних досягнень з досягненнями невеликої і не завжди репрезентативної академічної групи студентів. В такому випадку застосування інтерпретації тестових результатів, що орієнтована на критерії, буде доцільним.Для порівняння якості різних критеріально орієнтованих процедур інтерпретації тестових результатів запропонуємо критерії Z, який за аналогією з вище описаним критерієм Q визначатиме різницю між імовірністю правильного та неправильного висновку щодо перебільшення навчальних досягнень тестованого над певною заданою межею, що встановлена викладачем або освітнім стандартом. Критерії Z є функцією від різниці Δy між навчальними досягненнями та встановленою критеріями межею. Чим більше ця різниця, тим ближче значення критерію до одиниці. Таким чином, під час здійснення аналізу якості процедур тестування й інтерпретації тестових результатів потрібно заздалегідь обрати певну різницю Δy, яка визначатиме частку повноти знань для якій визначатимуся критерій Z. Крім цього, досліджувана процедура тестування й інтерпретації тестових результатів може давати систематичну похибку в бік завищення або заниження вимірюваної повноти знань. Тому потрібно обчислювати значення критерію Z як для випадку перевищення навчальних досягнень над заданою межею, так і для протилежного випадку, коли навчальні досягнення (наприклад, повнота знань) нижче за встановленої межі.Висновки:1. Показано, що під час організації самостійної роботи доцільно застосовувати як нормоорієнтовану, так і критеріально орієнтовану інтерпретацію тестових результатів, у залежності від дидактичних завдань тестування.2. Обчислювальний експеримент підтверджує відомий висновок, що найбільша якість ранжування тестованих забезпечується, якщо тест містить завдання однакової трудності, яка близька до підготовленості тестованих. Але такий тест має вузький діапазон вимірювання.3. Для тестів з нормо-орієнтованою інтерпретацією результатів слід застосовувати класичну процедуру обчислення тестового бала (без корекції вгадування та вагових коефіцієнтів).5. Інтерпретація тестових результатів за моделлю IRT не змінює ранжування тестованих у порівнянні з класичною процедурою інтерпретації тестових результатів за відсутності похибки визначення параметрів завдань.6. Запропоновано критерій, який дає можливість порівнювати якість критеріально орієнтованих процедур інтерпретації тестових результатів, незалежно від застосованої в кожній процедурі шкали вимірювання.Напрями подальших розвідок з проблеми дослідження: доцільно провести порівняльне дослідження якості конкретних процедур тестування та інтерпретації тестових результатів в системах з критеріально орієнтованою інтерпретацією тестових результатів.

Кінець ХХ ст. в діяльності ЮНЕСКО, Світового Банку, освітніх департаментів Європейського Союзу та інших міжнародних організацій відзначений кількома важливими змінами:– безприкладним підвищенням уваги до вищої освіти та наукових досліджень як головної передумови стійкого соціального і економічного розвитку націй у ХХІ столітті (введення нових стандартів класифікації освіти в 1997 р., конференція 1998 р. в Парижі з вищої освіти та ін.);– акцентуванням проблеми вимірювання і забезпечення якості навчання і професійної підготовки, створення та поширення засобів об’єктивного оцінювання діяльності навчально-виховних закладів (здійснення проектів на кшталт PISA – масового тестування сотень тисяч учнів у десятках країн);– прискоренням розвитку фундаментальних наук і розширенням використання їх у системах освіти як незамінного засобу підготовки працівників ХХІ ст. і формування передумов для стійкого суспільно-економічного розвитку.Строго кажучи, останні два аспекти тісно поєднуються, оскільки високоякісна і сучасна освіта не може не включати вивчення точних наук і формування навичок використання новітніх інформаційних та інших “високих” технологій. Прикладом цього є рекомендації Всесвітньої конференції з точних наук, організованої під егідою ЮНЕСКО в Будапешті (26 червня – 1 липня 1999 р.) [1]. Для нас особливо важливим є та частина документів цієї конференції, де йдеться про безперспективність скорочення вивчення фундаментальних наук в системі обов’язкової освіти під фальшивим приводом їх “складності”, де пропонується змінювати й осучаснювати зміст природничо-математичної складової середньої та вищої освіти як фундаменту стійкого розвитку людства, збереження і поліпшення довкілля, забезпечення миру і стабільності.Однак, у деклараціях конференцій та інших працях експертів ЮНЕСКО мало мовиться про необхідність негайного подолання наслідків сучасного “інформаційного вибуху”, насамперед – браку в активного населення новітніх знань для ефективної й результативної діяльності. Пропонуємо називати це явище “ефект хоттабізації” на знак того, що все частіше і частіше кваліфіковані фахівці внаслідок незнання новітніх наукових досягнень повторюють дії дідугана Хоттабича, який намагався допомогти одному лінуватому підлітку скласти екзамен з фізичної географії на основі знань про довкілля, які існували за дві тисячі років до нашої ери на теренах Індії і Близького Сходу. Негативні наслідки ефекту хоттабізації загострюються тим, що нашими сучасниками є приблизно 90% всіх науковців, які жили на планеті, а продуктивність їхньої праці постійно зростає завдяки комп’ютерній техніці і створенню світових мереж для циркуляції наукової інформації та наукової співпраці (електронна пошта, Інтернет та ін.).Неусвідомлення загрози з боку ефекту хоттабізації вже привело в Україні до того, що у нас продовжують використовувати поняття “фундаментальні курси” в анахронічному аспекті як синонім тих усталених академічних знань, що датуються періодом становлення класичних наук. Наслідком цього, очевидно, стає зниження ефективності діяльності всієї системи освіти, а також певна втрата впливу наукової спільноти на громадську думку. Як відомо, цим негайно скористалися представники псевдонаук і невігласи, адепти релігійних й езотеричних вчень тощо.В Україні для вчителів шкіл і викладачів вищих навчальних закладів зникла можливість для ліквідації ефекту хоттабізації і безперешкодного отримання нових даних про результати наукових досліджень в десятках старих і молодих наук. Наукові матеріали чи повідомлення про відкриття займають маргінальне становище, зустрічаються в кількох газетах і науково-популярних журналах з мікроскопічним накладом. Не буде перебільшенням твердження, що сучасна Україна поступається більшості країн третього світу в увазі до поширення наукових знань, у виданні книг, журналів, газет, використанні спеціалізованих каналів телебачення тощо.Очевидно, що подібна деградація не віщує нам нічого хорошого у найближчому майбутньому й загрожує подальшим зниженням інтегральної виробничої компетентності населення України. Яскравий і виключно неприємний приклад стратегічно помилкових дій в освітній сфері – здійснення у нас на Кіровоградщині фінансованого зі США проекту “розвитку критичного мислення”, опис якого і перші “результати” можна знайти в статті [2]. Заокеанські “меценати” розвитку нашої школи безапеляційно оголосили всі тексти підручників “банальними й усім відомими знаннями”, а справжньою цінністю – те, що в ці книги не входить. Цим вони гранично активізували цікавість молоді до антинаукової інформації – переповідання старих релігійних текстів і псевдо-знань алхіміків, байок про легкість отримання “необмеженої енергії з вакууму” та здійснення всіх мрій людства на базі “торсійних полів”. Наслідок? Він дуже сумний – учні на заключних заняттях і залікових дискусіях затаврували всі фундаментальні науки, “довели шкідливість і помилковість” праць Ч. Дарвіна та безлічі інших геніальних вчених...Ми були б необ’єктивними, стверджуючи, що лише в Україні природничо-математичні науки страждають від активізації фанатизму і невігластва. Зауважимо, що і в зарубіжних країнах ситуація з оновленням комплексу навчальних дисциплін і врахуванням у них новітніх наукових відкриттів другої половини ХХ ст. залишається доволі строкатою. З міркувань лаконічності, вкажемо лише два приклади.На відміну від української практики 90-х років, що відзначається значним зниженням уваги до точних наук під гаслом кампанії з гуманізації та гуманітаризації діяльності системи освіти, політичне і адміністративне керівництво Франції інтенсифікувало рух у протилежному напрямі. Як свідчать останні матеріали про тенденції розвитку вищої школи Франції [7], країна обрала твердий курс на розширення охоплення молоді вищою освітою шляхом професіоналізації навчальних програм, широкого впровадження коротких професіоналізованих профілів підготовки кадрів, доповнення класичних спеціалізацій (філолога, історика тощо) додатковими – юриста середньої кваліфікації, соціолога, психолога та ін. Якщо у нас ключовим терміном є “інтелект”, то у сучасній Франції – “компетентність”. Зауважимо, що такою ж є освітня політика кількох інших розвинених країн – Фінляндії, Австрії, Нідерландів, – а також частини країн третього світу – Південної Кореї, Сінгапуру, Індії тощо.Інший приклад. Сучасна Росія, очевидно, успадкувала від СРСР не лише розташовану на своїй території мережу навчальних закладів, але й теоретично-методичний доробок науково-педагогічних дослідних установ, більшість яких концентрувалася в радянські часи у Москві. Нас особливо цікавлять досягнення в інтегруванні природничих наук, зокрема, створенні навчального курсу з інтегрованого “Природознавства”. Вже на початку 80-х років там розпочалися дослідження з диверсифікації старшої середньої школи і використання в навчальному процесі нових предметів і дисциплін.В Україні ці тенденції оновлення виявили себе у планах міністерства народної освіти ввести в майбутньому профільне навчання в старших класах середньої школи. Серед підготовчих кроків (очевидно, за дозволом Москви) воно у другій половині 80-х рр. проводило конкурс на створення програми інтегрованого предмету “Природознавство”, призначеного для заміни фізики, хімії і біології в гуманітарних профілях або потоках навчання. Протягом декількох років комісії відкинули багато невдалих варіантів. Організатори в 1990 р. запропонували автору взяти участь у конкурсі, що призвело до створення бажаної програми і закриття проблеми. Вперше нова програма з інтегрованого “Природознавства” була опублікована в №23 Інформаційного збірника міносвіти в 1991 р., а пізніше регулярно перевидавалася (напр., [3]).Ми переконані – головні ідеї цього нового предмету стають все більш актуальними. Про це свідчать і події в Росії, де експериментують з новою вузівською дисципліною “Концепції сучасного природознавства” і пропонують іншу – “Наукова картина світу” ([4] та ін.). Та вже побіжне ознайомлення з російськими варіантами інтегрованих природознавчих дисциплін засвідчує, що вони мають численні недоліки – еклектичність, відсутність певної інтегруючої ідеї, акцентування другорядної інформації та ін. Схоже, росіяни не змогли скористатися негативним досвідом країн Заходу, де у 80-х роках нова дисципліна “Наука (Science)” була найчастіше простим об’єднанням надмірно класичних фрагментів двох-трьох традиційних наук.Українська старша середня і вища школи мають врахувати вказані приклади і тенденції, створивши і використавши власний варіант дисципліни (чи групи споріднених дисциплін), де були б акумульовані й логічно поєднані в єдине ціле більшість головних відкриттів природничих наук останнього тридцятиріччя. Цей період виділений нами тому, що нові досягнення групи молодих наук дають змогу створити більш повне і сучасне уявлення про Всесвіт і довкілля, Землю і людство.Один з варіантів нових підходів ми пропонуємо у згаданому інтегрованому “Природознавстві”, яке може бути однаково корисним як у старшій середній школі, так і на базовому рівні вищої освіти.Основна особливість авторського “Природознавства” – акумуляція в ньому останніх відкриттів і досягнень цілої групи наук про природу і людину: астрофізики, ядерної і теоретичної фізики, нерівноважної термодинаміки, нелінійної хімії, геофізики і геохімії, етології, нейро- і молекулярної біології, генетики, теорії інформації, почасти, екології й ін.Розроблений варіант курсу складається з двох частин із подібними цілями, що послідовно висвітлюють сучасні уявлення про походження неживої (1-я частина курсу) і живої субстанції, їхній розвиток й постійне ускладнення, а також розглядають сучасний стан і шляхи подальшої еволюції косної і живої матерії у Сонячній системі. У центрі уваги – загальні й партикулярні закони, що детермінують цю еволюцію, а також “досягнення” людства в порушенні природної ходи подій та пошуки реального шляху ліквідації загроз його існуванню. Відсутність фінансування не дає змоги виділити півтора-два року на завершення цього досить складного проекту і створення серії підручників для навчальних закладів різного рівня (включаючи посібники для підготовки викладачів нової дисципліни). Поки-що є лише попередній текст першої частини “Природознавства” (приблизно 20 друкованих аркушів).Настільки детальна розповідь про нереалізований проект виправдана переконанням автора в тому, що в найближчому майбутньому в рамках переходу до 12-річної середньої освіти в Україні можуть активізуватися пошуки нових предметів і дисциплін для заключних рівнів первинної освіти (термін означає всю сукупність засобів і методів підготовки нових генерацій до активного життя). Наприклад, проблема адекватного викладу складних наукових аспектів сучасної екології як інтегративної науки найкраще вирішується саме в рамках ще більш інтегративного курсу “Природознавства”. Багато років автор використовував у різних комбінаціях інформацію з екології, природознавства і наукового людинознавства під час читання курсів “Вступ в екологію”, “Основи екології” і “Безпека життєдіяльності” в університетах та спеціалізованих середніх навчальних закладах Києва. Досвід показав, що учні і студенти негативно ставляться до викладу цих курсів на основі акцентування видів забруднень і правил цивільної оборони, віддаючи перевагу отриманню знань про закони живої і неживої природи та про особливості комплексних динамічних явищ довкілля.Наше заключне зауваження стосується ужитого терміну “наукове людинознавство” і, напевне, має особливе значення. Цієї науки ще немає, але існують і розширюються досить тривкі острівці наукових знань про сутність людини в рамках групи окремих молодих точних наук.Тисячоліттями сутність людини була об’єктом вивчення, аналізу і трактування гуманітарних наук і мистецтв. Накопичений ними океан знань відрізняється декількома особливостями, зокрема: а) колосальним обсягом; б) словесною або графічною формою; в) відсутністю надійного інструментарію для відділення істини від помилок і хибних гіпотез; г) непристосованістю до швидкої передачі молодим поколінням.Для автора друга половина ХХ ст. відзначена насамперед тим, що у своєму розвитку генетика, етологія, теорія інформації, нейро- і молекулярна біологія й інші точні науки “проникли” в сферу вивчення сутності людини. Багато чого з золотого фонду здогадок науковців-гуманітаріїв вони підтвердили у формі законів природи, виявивши одночасно хибність частини поширених ідей і постулатів (особливо в сфері психології й уявлень про мотиви поведінки людини, див. напр. [5,6]). Автор, зрозуміло, володіє лише частиною інформації зі сфери наукового людинознавства, але й вона чітко виявила свою виняткову ефективність у процесі виховання і викладання. Відзначимо, що окремі аналітики-прогнозисти серед педагогів-науковців (як Т. Левовицький у Польщі чи Б. Гершунський у Росії) пропонують розширити можливості педагогіки у ХХІ ст. шляхом залучення досягнень психології, соціології і кібернетики. Та значно більшого можна чекати від названих вище молодих наук, особливо етології, генетики і нейромолекулярної біології.Й досі педагоги або не підозрюють про існування, приміром, законів етології й нейрохімії людських емоцій, або, не вивчивши їх глибоко, відхиляють як небезпечну для їхньої науки єресь (“сьянтизм”). Звичайно, ці варіанти дій по-своєму логічні, але не мають перспективи з урахуванням необхідності переходу від адаптаційної до трансформаційної (існують також назви “гуманістична” і “критично-креативна”) парадигми освіти, формування в молоді потрібної в ХХI сторіччі неоцивілізаційної компетентності – фундаментальної передумови виживання людства і його стійкого прогресу.Свою частину рішення зазначених освітньо-виховних проблем може взяти на себе великий курс “Основи сучасного природознавства” як комплекс знань про походження, розвитку і сутності природи і людини, міру розумності і можливостей останнього.

Тенденція до скорочення кількості годин фундаментальних дисциплін примушує шукати нові шляхи для підвищення ефективності викладання. Одним із способів такого підвищення є введення у навчальний процес елементів проблемності [1]. Проблемне навчання полягає у створенні для студентів проблемних ситуацій, усвідомленні і вирішенні цих ситуацій у ході активної пошукової діяльності, в процесі вирішення студентами проблемно-пізнавальних задач. Це все відбувається при максимальній самостійності і під загальним керівництвом викладача.Проблемне навчання дозволяє формувати особливий стиль розумової діяльності і дослідницької активності студентів.До останнього часу вважалося, що єдиним способом навчити студентів вирішувати задачі є практика у розв’язуванні великої кількості задач. Значна частина всього навчального часу, власне, на це витрачається. Та результати такої роботи, зазвичай, скромні: більшість студентів так і не оволодіває загальним підходом до вирішення задач і при зустрічі з незнайомим типом завдання, губиться, не знаючи з чого почати. В кінцевому рахунку ці задачі розв’язуються лише за допомогою викладача. Отже, потреба в зміні цього застарілого методу є нагальною. Але повністю побудувати навчання на основі проблемності – нереально. У студентів, переважно, різний рівень підготовки і різний інтелект. І якщо для когось проблемне завдання виявиться непосильним, то це вносить дезорганізацію у навчальну роботу.Для того, щоб вияснити рівень інтелекту студентів, а також їх здібності до вивчення таких фундаментальних дисциплін як фізика чи теоретична механіка, пропонується на першому практичному занятті провести ряд психологодіагностичних тестів. Це дасть можливість отримати достовірний прогноз оцінки (і, відповідно, рівня набутих і усвідомлених знань) на кінець вивчення студентами даного навчального предмету (фізики, теоретичної механіки), а також дозволить визначити наскільки інтенсивно можна застосовувати елементи проблемного навчання у конкретній групі.До сих пір для перевірки знань, необхідних для вивчення предмету, застосовувався вхідний контроль. За його допомогою можна було виявити той багаж знань, з яким студенти підходять до вивчення дисципліни. Але, як свідчить досвід викладання, вхідний контроль не показує реального рівня базових знань студентів, частина з яких просто забула за час канікул необхідний матеріал, інша частина ставиться до вхідного контролю формально, без інтересу. Використання ж комплексного тестування, яке включатиме відносно полегшений вхідний контроль, тест на визначення рівня інтелекту та тест на розуміння техніки, дасть можливість отримати достовірні дані про потенціал кожного студента в царині конкретної дисципліни (у даному випадку йдеться про фізику і теоретичну механіку).Існує досить значна кількість тестів для вимірювання рівня інтелектуального розвитку. Вартими уваги слід визнати шкали вимірювання інтелекту за Векслером [2], методику Равена [3] та тести Айзенка [4]. Але шкали Векслера є занадто громіздкими, а методика Равена більше підходить для оцінювання логіки мислення. Для здійснення нашої мети найбільш придатними слід вважати тести розроблені англійським психологом Г. Айзенком. Вони дають змогу визначити “коефіцієнт інтелектуальності”, який скорочено позначають “IQ”. У цих тестах використовується словесний, цифровий і графічний матеріал у поєднанні з різними способами формулювання і постановки задачі (зразки завдань наведені нижче, мал. 1).Вставте пропущене число 6 ( 96 ) 1210 ( ... ) 15Вставте слово, яке було б закінченням першого слова і початком другогоКОНТР ( ... ) ИВВставте пропущене число 4 1 22 6 33 2 ?Виберіть потрібну фігуру з шести пронумерованих Мал. 1 Такий змішаний характер тестів дозволяє більш об’єктивно дати загальну оцінку “IQ” студента. Для вирішення завдань встановлюється обмежений час (30 хв.). За кожну правильно вирішену задачу нараховуються бали. Сума цих балів по спеціальній шкалі перераховується в “IQ”. Головне у тестах Айзенка – їх модельний характер.Що стосується тестів на розуміння техніки, то для застосування у комплексному тестуванні краще за все підходить тест Беннета [3]. Його методика використовується з метою визначення технічних здібностей. Студентам пропонується 60 малюнків, які представляють собою технічні задачі. Час проведення тесту не повинен перевищувати 40 хв. Зразок завдань наведений на мал. 2. Особливістю тесту Беннета, на відміну від тестів інтелекту, є його спрямованість на вимірювання досягнень студентів у даній області на момент тестування, в той час як дослідження інтелекту передбачає і прогноз подальшої критеріальної діяльності, тобто передбачення майбутнього розвитку.Отже, провівши за дві академічні години таке комплексне тестування, ми можемо отримати “важелі” для ефективного керування навчальним процесом кожного студента. Звичайно, що тут можливі різні варіанти: трапляються студенти з добрим володінням базовими знаннями, але з посереднім інтелектом і поганим розумінням техніки, а буває і навпаки. Якраз у другому випадку слід застосовувати індивідуальний підхід, аби не втратити потенційно сильного студента. Хоча ідеальним слід вважати варіант, при якому всі три тестування дадуть високі результати. Таким чином, можна зорієнтуватися, наскільки інтенсивним може бути застосування проблемного навчання у даній студентській групі. Який аероплан повертає направо? Яка шестерня здійснює більше обертів у хвилину? Який візок має більше шансів перевернутися на горбі? Які колеса чинять більший тиск на рейки? Мал. 2 “Левова” частка практичних занять з фундаментальних дисциплін витрачається на розв’язування задач. Тому формування культури вирішення задач – є одним з найважливіших завдань. Культура розв’язку задач полягає в тому, що пошук вирішення здійснюється на основі всестороннього аналізу задачі, кожна гіпотеза обґрунтовується, після відшукання правильного розв’язку проводиться ретроспективний аналіз з метою виявлення загальних методів, які були застосовані у даному вирішенні. При цьому слід використовувати особливу систему вправ, де конкретні задачі виявляються лише матеріалом, а метою є послідовне здійснення таких операцій: а) розчленування задачі на елементарні умови та вимоги; б) виявлення залежностей між окремими даними і вимогами; в) побудова схематичної моделі задачі.Обов’язково слід враховувати, що у всіх цих вправах сама запропонована задача не вирішується, щоб не відволікати студентів від головного – аналізу задачі. Особливу роль у формування в студентів культури розв’язуванні задач відіграє завершальний аналіз проведеного вирішення з метою виявлення і засвоєння загальних методів і прийомів розв’язування задач. Доцільно проводити також одночасне вирішення декількох однотипних задач, щоб прищепити студентам розумний підхід до пошуків і конструювання методів розв’язування. Студент повинен набути уміння ставити навчальну задачу і вирішувати її.Тільки детальне знання можливостей конкретного студента, яке викладач повинен отримати буквально на перших заняттях, дозволяє відчути ту межу в студентській свідомості на якій закінчується бездумний перебір варіантів і починається справжній творчий пошук.

Одним із перспективних підходів до організації навчального процесу є модель інтеграції технологій навчання: традиційного та дистанційного, електронного, мобільного. Інтеграція аудиторної та позааудиторної роботи в процесі навчання можлива за рахунок використання педагогічних технологій та сучасних ІКТ, зокрема, засобів електронного, дистанційного, мобільного навчання. Для того, щоб процес інтеграції був найефективнішим, викладачу необхідно управляти, регулювати та контролювати діяльність студентів [1].З практичної точки зору класичний підхід до ІКТ в освіті включає «політику / стратегію – вклад – процес – продукт / результати». Для того, щоб інтеграція ІКТ в національні системи освіти стала ефективною, потрібно відповідне поєднання наступних політичних і практичних чинників [2]: 1) чіткі цілі та створення національної програми по підтримці використання ІКТ в освіті; 2) допомога та стимулювання як державних, так і приватних навчальних закладів до придбання обладнання ІКТ (наприклад, шляхом цільового державного фінансування, включаючи кошти на технічне обслуговування; податкових знижок на обладнання ІКТ та програмне забезпечення для навчальних закладів; інвестицій або спонсорства досліджень з розвитку недорогого обладнання та програмного забезпечення ІКТ, тощо); 3) пристосування навчальних програм до впровадження ІКТ, розвиток і придбання стандартних якісних електронних навчальних посібників та програмного забезпечення; 4) розробка програм масової підготовки викладачів до використання ІКТ; 5) умотивованість викладачів та студентів організовувати процес навчання із залученням ІКТ; 6) адекватний рівень національного моніторингу та система оцінки, що дозволяють регулярно визначати результати та дієвість, а також заздалегідь виявляти недоліки з метою підвищення ефективності стратегії.Виданий Департаментом освіти США Національний план освітніх ІКТ у 2010 році являє собою модель навчання, що базується на використанні ІКТ та включає в себе цілі і рекомендації в п’яти основних областях: навчання, оцінювання, викладацька діяльність, засоби і продуктивність [3]. Розглянемо, як інтерпретується кожна із зазначених областей.Навчання. Викладачі мають підготувати студентів до навчання впродовж всього життя за межами аудиторії, тому необхідно змінити зміст та засоби навчання для того, щоб відповідати тому, що людина повинна знати, як вона набуває знання, де і коли вона навчається, і змінити уявлення про те, хто повинен навчатися. В XXI столітті необхідно використовувати доступні ІКТ навчання для мотивації й натхнення студентів різного віку.Складні і швидко змінні потреби світової економіки говорять про необхідний зміст навчання і про тих, кого потрібно навчати. Використання ІКТ дозволяє впливати на знання і розуміння навчального матеріалу.На рис. 1 показана модель навчання, що базується на використанні ІКТ. На відміну від традиційного навчання в аудиторії, де найчастіше один викладач передає один і той же навчальний матеріал всім студентам однаково, модель навчання із використанням ІКТ ставить студента у центр і дає йому можливість взяти під контроль своє індивідуальне навчання, забезпечуючи гнучкість у кількох вимірах. Основний набір стандартних знань, вмінь та навичок утворюють основу того, що всі студенти повинні вивчати, але, крім того, студенти та викладачі мають можливість вибору у навчанні: великі групи чи малі групи, діяльність у відповідності з індивідуальними цілями, потребами та інтересами.В цій моделі навчання підтримується ІКТ, надаючи зручні середовища та інструменти для розуміння і запам’ятовування змісту навчання. Залучення ІКТ навчання забезпечує доступ до більш широкого і більш гнучкого набору навчальних ресурсів, ніж є в аудиторіях, підключення до ширшої і більш гнучкої кількості «викладачів», включаючи викладачів ВНЗ, батьків, експертів і наставників за межами аудиторії. Досвід ефективного навчання може бути індивідуальним або диференційованим для окремих однолітків, персональних навчальних мереж, онлайн навчання та керованих курсів, експертизи та авторитетних джерел, однолітків із подібними інтересами, даними та ресурсами, навчальних спільнот, засобів навчання, управління інформацією та засобів зв’язку, викладачів, батьків, тренерів та інструкторів і студентів.Для конкретних дисциплін, хоча і існують стандарти змісту навчання, модель навчання із використанням ІКТ дає зрозуміти, яким чином можна проводити навчання. Серед всіх можливих варіантів будується власний проект навчання, що розв’язує проблеми реальної значимості. Добре продумані плани індивідуального навчання допомагають студентам отримати знання з конкретних дисциплін, а також підтримують розробку спеціалізованого адаптивного досвіду, що може бути застосований і в інших дисциплінах. Рис. 1. Модель навчання із використанням ІКТ у США [3] Згідно з Національним планом освітніх ІКТ Департаменту освіти США індивідуалізація, диференціація і персоналізація стали ключовими поняттями у сфері освіти [3]. Індивідуалізація розглядається як підхід, що визначає потрібний темп у навчанні різних студентів. При цьому навчальні цілі однакові для всіх студентів, але студенти можуть вивчати матеріал з різною швидкістю в залежності від їх потреб у навчанні. Диференціація розглядається як підхід, що ураховує переваги різних студентів. Цілі навчання однакові для всіх студентів, але методи навчання варіюються в залежності від уподобань кожного студента або потреб студентів. Персоналізація розглядається як підхід, за якого вивчаються навчальні потреби студентів із урахуванням навчальних переваг та конкретних інтересів різних студентів. Персоналізація включає в себе диференціацію та індивідуалізацію.Викладачі постійно мають визначати необхідний рівень знань та вмінь студентів. На сучасному етапі в навчанні, крім знань з конкретних дисциплін, студент має володіти критичним мисленням, умінням комплексно вирішувати проблеми, бути готовим до співпраці. Крім того, студент має відповідати таким категоріям: інформаційна грамотність (здатність ідентифікувати, знаходити, оцінювати та використовувати дані для різних цілей); медіаграмотність (здатність до використання і розуміння засобів масової інформації, а також ефективного спілкування, використовуючи різні типи носіїв); можливість оцінювати і використовувати інформаційно-комунікаційні технології, відповідно вести себе в соціально прийнятних Інтернет-спільнотах, а також розумітися в питанні навколишньої конфіденційності та безпеки. Все це вимагає базового розуміння самих ІКТ і здатності використовувати їх в повсякденному житті.Навчаючи, викладачі мають враховувати те, що студенти не можуть вивчити все, що їм потрібно знати в житті, і економічна реальність така, що більшість людей будуть змінювати місце роботи протягом всього життя. Тому необхідно привити адаптивні навички навчання, що поєднують зміст знань із можливістю дізнатися щось нове.Найчастіше у навчанні прийнято використовувати такі веб-ресурси і технології, як вікі, блоги та інший вміст, що створюють користувачі для дослідження та підтримки співпраці і спілкування у роботі. Для студентів ці інструменти створюють нові навчальні можливості, що дозволяють їм подолати реальні проблеми, розробити стратегії пошуку, оцінити довіру і авторитет веб-сайтів і авторів, а також створювати і спілкуватися за допомогою мультимедіа. Так, при вивченні вищої математики, інтерактивні графіки та статистичні програми роблять складні теми більш доступним для всіх студентів і допомагають їм підключатися до навчального матеріалу, що має відношення до їх спеціальності.ІКТ можуть бути використані для забезпечення більших можливостей у навчанні у поєднанні з традиційним методам навчання. Із використанням ІКТ можна подавати навчальні матеріали, вибираючи різні типи носіїв, та сприяти засвоєнню знань, вибираючи інтерактивні інструменти, до яких відносяться інтерактивні тематичні карти, хронології, що забезпечують візуальний зв’язок між наявними знаннями і новими ідеями.Із використанням ІКТ розширюються засоби навчання студентів: 1) забезпечується допомога студентам у процесі навчання; 2) надаються інструменти для спілкування у процесі навчання (це можна зробити через веб-інтерфейс мультимедіа, мультимедійні презентації, тощо); 3) сприяють виникненню Інтернет-спільнот, де студенти можуть підтримувати один одного у дослідженнях та розвивати більш глибоке розуміння нових понять, обмінюватися ресурсами, працювати разом поза ВНЗ і отримувати можливості експертизи, керівництва та підтримки.Для стимулювання мотивації до взаємодії із використанням ІКТ можна: 1) підвищувати інтерес та увагу студентів; 2) підтримувати зусилля та академічну мотивацію; 3) розробляти позитивний імідж студента, який постійно навчається.Оскільки людині впродовж всього життя доводиться навчатися, то ключовим фактором постійного і безперервного навчання є розуміння можливостей ІКТ. Використання ІКТ в навчанні надає студентам прямий доступ до навчальних матеріалів та надає можливості будувати свої знання організовано і доступно. Це дає можливість студентам взяти під контроль і персоналізувати їх навчання.Оцінювання. В системі освіти на всіх рівнях планується використовувати можливості ІКТ для планування змісту навчального матеріалу, що є актуальним на момент навчання, і використовувати ці дані для безперервного вдосконалення навчальних програм. Оцінювання, що проводиться сьогодні в ВНЗ, спрямоване показувати кінцевий результат процесу навчання. При цьому не відбувається оцінка мислення студента в процесі навчання, а це могло б допомогти їм навчитися краще.У процес оцінювання необхідно уводити поліпшення, що включають в себе пошук нових та більш ефективних способів оцінювання. Необхідно проводити оцінювання в ході навчання таким чином, щоб мати змогу поліпшити успішність студентів в процесі навчання, залучати зацікавлені сторони (роботодавців) у процес розробки, проведення та використання оцінок студентів.Існує багато прикладів використання ІКТ для комплексного оцінювання знань студентів. Ці приклади ілюструють, як використання ІКТ змінило характер опитування студентів, воно залежить від характеру викладання та апробації теоретичного матеріалу. Впровадження ІКТ дозволяє представити дисципліни, системи, моделі і дані різними способами, що раніше були недоступними. Із залученням ІКТ у процес навчання можна демонструвати динамічні моделі систем; оцінювати студентів, запропонувавши їм проводити експерименти із маніпулюванням параметрів, записом даних та графіків і описом їх результатів.Ще однією перевагою використання ІКТ для оцінювання є те, що з їх допомогою можна оцінити навчальні досягнення студента в аудиторії та за її межами.В рамках проекту «Національна оцінка освітніх досягнень» (The National Assessment of Educational Progress – NAEP) розроблено і представлено навчальні середовища, що надають можливість проводити оцінювання студентів при виконанні ними складних завдань і вирішенні проблемних ситуацій. Використання ІКТ для проведення оцінювання сприяє поліпшенню якості навчання. На відміну від проведення підсумкового оцінювання, використання корекційного оцінювання (тобто оцінювання, що дозволяє студенту побачити та виправити свої помилки в процесі виконання запропонованих завдань, наприклад, тестування з фізики, запропоноване Дж. Р. Мінстрелом (J. R. Minstrell) – www.diagnoser.com), може допомогти підвищити рівень знань студентів.Під час аудиторних занять викладачі регулярно намагаються з’ясувати рівень знань студентів, проводячи опитування. Але це надає можливість оцінити лише незначну кількість студентів, нічого не говорячи про знання та розуміння навчального матеріалу іншими студентами. Для вирішення цієї проблеми вивчається можливість використання різних технологій на аудиторних заняттях в якості «інструменту» для оцінювання. Одним із прикладів є використання тестових програм, що пропонують декілька варіантів відповідей на питання, до складу яких включено як істинні так і неправдиві відповіді. Студенти можуть отримати корисні відомості із запропонованих відповідей на подібні питання, якщо вони ретельно розроблені.При навчанні студентів із використанням засобів Інтернет існують різні варіанти використання доступних Інтернет-технологій для проведення формуючого оцінювання. Використовуючи онлайн програми, можна отримати детальні дані про рівень досягнень студентів, що не завжди можливо в рамках традиційних методів навчання. При виконанні завдань студентами програмно можна з’ясувати час, що витрачають студенти на виконання завдань, кількість спроб на розв’язання завдань, кількість підказок даних студенту, розподіл часу в різних частинах даного завдання.У моделі навчання, де студенти самі обирають доступні засоби навчання, оцінювання виступає в новій ролі – визначення рівня знань студента з метою розробки подальшого унікального плану навчання для конкретного студента. Із використанням такого адаптивного оцінювання забезпечується диференціація навчання.В системі освіти в США на всіх рівнях застосовуються можливості Інтернет-технологій для вимірювання знань студентів, що надає можливість використовувати дані оцінки для безперервного вдосконалення процесу навчання.Для проведення вдосконалення процесу навчання необхідні наступні дії [3]:1) на рівні держави, районів необхідно проектувати, розробляти і здійснювати оцінювання, що дає студентам, викладачам та іншим зацікавленим сторонам своєчасні та актуальні дані про навчальні досягнення студентів для підвищення рівня та навчальної практики студентів;2) науковий потенціал викладачів освітніх установ, а також розробників Інтернет-технологій використовувати для поліпшення оцінювання в процесі навчання. Із використанням Інтернет-технологій можна проводити вимірювання ефективності навчання, забезпечуючи систему освіти можливостями проектування, розробки та перевірки нових і більш ефективних методів оцінювання;3) проведення наукових досліджень для з’ясування того, як із використанням технологій, таких як моделювання, навчальні середовища, віртуальні світи, інтерактивні ігри та навчальні програми, можна заохочувати та підвищувати мотивацію студентів при оцінці складних навичок;4) проведення наукових досліджень і розробок із проведення об’єктивного оцінювання (без оцінювання сторонніх здібностей студента). Для того, щоб оцінки були об’єктивними, вони повинні вимірювати потрібні якості та не повинні залежати від зовнішніх факторів;5) перегляд практики, стратегії і правил забезпечення конфіденційності та захисту даних про одержані оцінки студентів, при одночасному забезпеченні моделі оцінок, що включає в себе постійний збір і обмін даними для безперервного вдосконалення процесу оцінювання.Всі студенти повинні мати право на доступ до даних про власні оцінки у вигляді електронних записів, дізнаючись таким чином рівень своїх знань. У той же час, дані по студентам повинні бути відкритими і для інших студентів.Викладацька діяльність. Викладачі можуть індивідуально або колективно підвищувати свій професійний рівень, використовуючи всі доступні технології. Вони можуть отримати доступ до даних, змісту, ресурсів, відомостей і передового досвіду навчання, що сприяє розширенню можливостей викладачів і надихає їх на забезпечення більш ефективного навчання студентів.Багато викладачів працюють поодинці, не спілкуючись з колегами або викладачами з інших ВНЗ. Професійний розвиток зазвичай проводиться на короткому, фрагментарному і епізодичному семінарі, що пропонує мало можливостей для використання отриманих матеріалів на практиці. Основна аудиторна робота викладача на практиці зводиться до перевірки набутих знань студентами. Багато викладачів не мають відомостей, часу, або стимулу для постійного підвищення свого професійного рівня щороку. Так само, як використання ІКТ може допомогти поліпшити процес навчання та оцінювання, використання ІКТ може допомогти краще підготуватися до ефективного викладання, підвищити професійний рівень. Використання ІКТ дозволяє зробити перехід до нової моделі зв’язаного навчання.У зв’язаному навчанні викладачі мають отримувати повний доступ до даних про процес навчання студентів та аналітичні інструменти для обробки цих даних. Їм необхідно забезпечити комунікацію зі своїми студентами, доступ до даних, ресурсів і систем підтримки навчання, що дозволить їм створювати, управляти і оцінювати досягнення навчання студентів в позааудиторний час. Викладачі також можуть отримати доступ до ресурсів, що надають можливість підвищити свій професійний рівень (рис. 2). Рис. 2. Модель зв’язаного навчання викладачів Оскільки середовище навчання постійно ускладнюється, у зв’язаному навчанні забезпечу

Вступ. Вивчення фізіології людини починається принаймні з 420 р. до н. е., з часів Гіппократа, основоположника медицини, з критичного мислення Аристотеля і його висновку про взаємозв’язок між структурою і функцією, із спостережень Клавдія Галена (близько 126-199 рр. н. е.), засновника експериментальної фізіології, але як наука фізіологія бере свій початок з робіт англійського лікаря Вільяма Гарвея (1578-1657), котрий своїм відкриттям системи кровообігу перетворив фізіологію на фундаментальну дисципліну [1].В області фізіології вченими була зроблена велика кількість відкриттів, в тому числі і українською школою фізіологів – А. В. Нагорним, О. О. Богомольцем, П. Г. Костюком, Є. Ф. Вотчалом, В. В. Фролькісом та іншими [2], здобуто величезні знання та досвід, що охоплює близько 50-ти наукових дисциплін, які включають перш за все медичні науки, біологію фізіологію, інформатику, охорону здоров’я та розвиток технологій.Разом з цим багато ключових висновків були визнані науковцями настільки важливими, що для визначення досягнень з фізіології було створено Нобелевську премію. З 1901 року по теперішній час її вручено 121 здобувачу, серед яких звучать імена великого І. П. Павлова (1904) та І. І. Сєченова (1908) [3].Постановка проблеми та її актуальність. Вивчення фізіології – фундаментальної науки про динаміку життєвих процесів, області пізнання з теоретичними та експериментальними науковими дослідженнями, пошуком закономірностей та механізмів, керуючих ними [4], було і є невід’ємною частиною при підготовці спеціалістів у вищих медичних навчальних закладах: лікарів, провізорів, косметологів, лаборантів.Навчання майбутніх фахівців відповідно медичної програми з фізіології завжди орієнтувалося на наукове розуміння студентом функцій людських органів і систем, механізмів їх регулювання на системних, органних, клітинних та молекулярних рівнях експлуатації і інтегрувалося із знаннями анатомії та біохімії.Сучасні умови та задачі навчання у ВНЗ України в світлі приєднання країни до європейської кредитно-модульної системи освіти сприяли появі нових шляхів в організації навчального процесу і вчасності підняттю на інший рівень значущості самостійної роботи студента при вивченні фундаментальних дисциплін.Згідно Положення про організацію навчального процесу у вищих навчальних закладах, самостійна робота студентів є основним засобом оволодіння навчальним матеріалом у час, вільний від обов’язкових навчальних занять [5]. Сьогодні це – цілеспрямована самостійна пізнавальна діяльність студента [6]. У широкому розумінні самостійна робота студентів присутня в кожному виді навчальних занять, і завдання викладача полягає в тому, щоб активізувати і управляти цією діяльністю, створити для неї найсприятливіші умови за рахунок комплексу організаційно-педагогічних заходів. У вузькому ж розумінні самостійна робота студентів – це один з видів навчальних занять, специфічною особливістю яких є відсутність викладача під час навчальної діяльності студента [6].У сучасному освітньому процесі немає проблеми більш важливої і, одночасно, більш складної, ніж організація самостійної роботи студентів. Важливість цієї проблеми пов’язана з новою роллю самостійної роботи, яка поступово перетворюється на провідну форму організації навчання [5].Життєвим досвідом доведено, що тільки ті знання, які студент здобув самостійно, достатньо чітко відкарбовуються у тенетах довготривалої пам’яті. За даними ЮНЕСКО, якщо навчальний матеріал людина опрацьовує сама, самостійно виконує завдання від його постановки до аналізу результатів, то засвоюється не менше, ніж 90% інформації [7]. У зв’язку з цим досить обґрунтовано, що навчальний час, відведений для самостійної роботи студента, повинен становити не менше 1/3 та не більше 2/3 загального обсягу навчального часу студента, відведеного для вивчення конкретної дисципліни [5].Аналіз сучасної науково-педагогічної літератури показує, що самостійну роботу студента можна розглядати як метод навчання [8], як форму організації діяльності студента [9], як вид пізнавальної і практичної діяльності [10]. Більш повно педагогічну сутність самостійної роботи розкриває трактування її як форми колективної або індивідуальної навчальної діяльності студентів, під час якої вони засвоюють необхідні знання, оволодівають уміннями й практичними навичками, навчаються планомірно та систематично працювати, мислити, формувати власний стиль розумової діяльності [11].Плануванню і організації самостійної роботи студентів присвятили свої дослідження Б. П. Єсіпов, І. Я. Лернер, М. І. Махмутов, Ю. С. Васютін, П. І. Підкасистий [6; 12; 13; 14]. Вони розглядали загальнодидактичні, психологічні, організаційно-діяльні, методичні, логічні та інші аспекти, характерні для традиційного дидактичного підходу. Теоретичні основи диференційного навчання заклали Ю. К. Бабанський, М. І. Махмутов, Н. Ф. Тализіна [15; 16]. Закономірності процесу самоосвіти і формування прагнення до самоосвіти розглядав Б. Ф. Райський [17]. Але разом з тим аналіз наукових праць показав, що методичні аспекти використання новітніх форм організації самостійної роботи у процесі професійної підготовки майбутнього лікаря є недостатньо освітленими.Постановка завдання, цілі статті. З огляду на викладене, метою статті є розкриття необхідності використання різних форм самостійної роботи студента, залежно від рівня засвоєння матеріалу, при вивченні фундаментальної дисципліни – нормальної фізіології. Основним завданням є визначення самостійної роботи як одного з продуктивних методів засвоєння теоретичного та практичного матеріалу.Виклад основного матеріалу. В процесі підготовки майбутнього лікаря самостійній роботі відводиться більш ніж 30% загального погодинного навантаження на одного студента, що до курсу нормальної фізіології людини – є 100 годин на рік.З огляду на методи навчання, що забезпечують перший рівень засвоєння матеріалу, доцільна самостійна робота з джерелами інформації на ознайомчому рівні (підручниками, комп’ютерними навчальними програмами, наочними матеріалами). Самостійна робота студентів на другому рівні засвоєння значно складніша не тільки за обсягом, але й за методичними підходами до її вирішення. Вона ґрунтується на праці з літературою та іншими джерелами інформації (комп’ютерними навчальними програмами, матеріалами наочності) на репродуктивному рівні [18].Серед методів самостійної роботи студентів найчастіше широко впроваджується, визначений тематичним модулем, огляд літератури, який не виключає і користування анотаційними листами. Не втратила своєї значущості і підготовка тематичного реферату або інформаційного виступу, який готується за багатьма літературними джерелами з подальшою оцінкою роботи як автора так і слухачів, за їх участю у обговоренні доповіді авторів.Серед простих видів самостійної роботи студентів, з метою закріплення теоретичних знань та їх творчого осмислення, буде доцільним виділення ключових слів та взаємозв’язків між ними, у визначеному викладачем контексті. Не менш цікаве і рецензування конспектів лекцій, як своїх так і товаришів, або суттєві доповнення до лекційного матеріалу нової вагомої інформації, знайденої за новітніми джерелами. Самостійне створення плану-схеми лекції, на нашу думку, допомагає спростити сприйняття складного матеріалу теми, що взагалі через позитивно забарвлений досвід, поліпшує в майбутньому вільне та чітке відновлювання надбаних знань.Складні види самостійної роботи пов’язані із проробленням матеріалу, що буде вивчатися на перспективу, бажано за декількома джерелами літератури, або із складанням перспективної тематичної лекції чи її фрагменту. Деякі студенти охоче розробляють тематичні таблиці та алгоритми, які наочно демонструють ключові моменти визначеного тематичного модулю.Засвоєння та відпрацьовування практичних навичок також пов’язане з наполегливою самостійною працею студента, бо професійні вміння розуміються як здатність фахівця самостійно і кваліфіковано оперувати знаннями та навичками у вирішенні ускладнених, нетипових професійних задач [19]. Студенти із задоволенням сприяють різноманітні ігрові та творчі види самостійної роботи (наприклад, складання або розв’язування тематичного кросворду, ситуаційних клінічних задач, тестів різного рівня складності); виконання індивідуальних завдань за індивідуальним графіком роботи (наприклад, складання контуру регуляції органу чи системи органів). Особистий досвід демонструє результативність від залучення для творчих видів самостійної роботи різних методичних рівнів, таких як репродуктивний, евристичний або пошуковий [20; 21]. Так, великою популярністю користувалися завдання, що до підготовки короткої (до 5 хвилин) захоплюючої розповіді за заданим питанням (репродуктивний рівень), або невеликого повідомлення на оригінальну тему (за фахом) і виступ з ним з мультимедійним супроводом (евристичний рівень), чи підготовка, виголошення з мультимедійною презентацією та захист проблемної промови за тематичним модулем (пошуковий рівень).Самостійну роботу студента передбачено і у науково-дослідній галузі. В якісному плані ми можемо запропонувати підготовку наукового реферату; написання проблемної наукової доповіді; участь у роботі студентського наукового товариства або науковій конференції. Важливим є і самостійна підготовка матеріалу до підсумкового модульного контролю.Для більшої ефективності самостійної роботи студентів обов’язково має бути самоконтроль. Слід акцентувати увагу і на розширення функціональних обов’язків викладача, що працює в рамках кредитно-модульної програми. В сьогоденні він виступає не тільки як організатор і контролер навчального процесу в вищому навчальному закладі, але й як кваліфікований консультант студентського загалу.Ми поділяємо точку зору авторів , що визначають за необхідне для оптимізації викладацького контролю самостійної роботи студентів застосовувати наступний алгоритм:1. Вивчення умов формування у студентів уміння самостійно виконувати завдання.2. Аналіз навчального плану й навчальної програми.3. Визначення змісту й обсягу самостійної роботи.4. Підготовка переліку знань й умінь, які має здобувати студент у процесі самостійної роботи.5. Діагностування індивідуальних особливостей студентів і визначення змісту й засобів самостійної роботи для кожного з них.6. Розроблення банку професійно зорієнтованих завдань для самостійної роботи (для самостійного вивчення теорії, перевірки практичних умінь, здобутих під час самостійної роботи, самоконтролю знань й умінь тощо) та групування цих завдань блоками.7. Визначення методів контролю самостійної роботи й критеріїв оцінювання виконання завдань.8.Розроблення системи стимулювання самостійної роботи з урахуванням рівня їхніх академічних досягнень та індивідуальних особливостей [22].Разом з цим важливим підходом у організації самостійного навчання є заохочення студентів до самостійної групової роботи. Освітні переваги студентів, що працюють спільно в групах, добре відомі. Серед іншого, вивчення разом показало достовірне підвищення якості навчання (за нашими даними, на 40% у студентів-іноземців 2-го курсу медичного факультету).З іншого боку, придбані навички спільної роботи в групі, в майбутньому дуже цінуються роботодавцями. Відповідно з результатами одного з досліджень агентства «Контакт», сьогодні необхідні для роботодавців якості кандидатів на перспективне місце роботи розподіляються таким чином: 40% – корпоративність, вміння грати в команді; 30% – креативність, вміння людини сприймати нове, швидко відсівати непотрібне, генерувати ідеї; 20% – навички, вміння робити конкретну роботу, і, нарешті, тільки 10% – знання [23].Висновки. Таким чином, самостійна робота при вивченні фундаментальних дисциплін має бути спрямована не тільки на формування професійних знань та вмінь, а й на розвиток організаторських і комунікативних якостей.Самостійна робота студента є важливою ланкою при підготуванні конкурентоспроможного фахівця. Вона потребує сучасних методичних форм і методів реалізації на тлі об’єктивного систематичного особистого та викладацького контролю. Найбільш ефективні результати навчання та вірогідні перспективи що до майбутнього працевлаштуванні дає поєднання індивідуальної та групової самостійної роботи.

В умовах сучасного науково-технічного прогресу стратегічний розвиток системи вищої освіти значною мірою пов’язаний із створенням і впровадженням перспективних інформаційних технологій як однієї з базисних основ для реформування вищої школи, істотного підвищення ефективності і якості підготовки спеціалістів до рівня, який забезпечить їм конкурентоспроможність на ринку інтелектуальної праці.Як відмічаютькерівники освіти практично всіх країн світу, вирішення проблем створення і розвитку перспективних систем освіти і впровадження дистанційної освіти (ДО) на основі нових інформаційних технологій повинно визначатися прийняттям і реалізацією політичних рішень на загальнодержавному рівні.Це особливо важливо для країн, які мають слаборозвинену інфраструктуру і значну концентрацію наукових і освітніх центрів. Для їхніх громадян можливість одержання бажаної освіти без відриву від основної діяльності і місця проживання є дуже важливою. До таких країн відносяться, зокрема, Індія, Китай, Бразилія, Росія. До них варто приєднати й Україну, про що говорять соціологічні дослідження особливостей освітнього ринку в Україні.Створення організаційної інфраструктури забезпечення процесу інформатизації освіти в названих вище та інших країнах йде, в основному, шляхом організації і розвитку регіональних центрів нових інформаційних технологій (РЦНІТ). Зокрема в Росії для координації роботи таких регіональних центрів створено Центр інформатизації освіти “Інформіка” [1]. Такі системи РЦНІТ створюються з метою залучення інтелектуальних і фінансових ресурсів регіонів для вирішення задач інформатизації освіти і для подальшого переходу до інформатизації всього суспільства. Система регіональних центрів інформатизації і центрів нових інформаційних технологій функціонує, як правило, на базі вищих навчальних закладів. Вона є виробничо-технологічною базою для реалізації розробок у галузі нових інформаційних технологій і телекомунікацій. Робота центрів НІТ дозволяє створювати в регіоні єдиний науково-освітній інформаційний простір в інтересах його економічного, соціального і культурного розвитку. Поступово і в Україні починають створюватися подібні центри. Зокрема згідно Концепції розвитку дистанційної освіти в Україні передбачено функціонування регіональних центрів ДО у містах: Харків, Львів, Одеса, Донецьк, Дніпропетровськ.На думку авторів, одним з перших кроків, який забезпечить регіональному центру НІТ вирішення покладених на нього завдань, є створення регіонального освітнього порталу.Портал – це інформаційне середовище, яке створюється для підтримки прийняття оперативних рішень у певній галузі діяльності людини та їх всебічного аналізу.Інформаційні портали дозволяють формалізувати доступ до інформаційних ресурсів компанії, організації, товариства, громади тощо незалежно від типу джерела інформації.Зокрема, інформаційний портал організації пропонує його користувачам єдину точку доступу (єдиний URL) до всіх структурованих і неструктурованих даних, необхідний їм інструментарій для персоніфікованого доступу, перегляду й аналізу корпоративної інформації і для подальшого швидкого реагування на події на основі більш повної й оперативної інформації. На відміну від статичних мереж Intranet, портали здатні надавати інформацію, яка оперативно змінюється і відповідає поточному моменту звернення до неї. У бізнесі портал забезпечує:надійні ділові зв’язки із співробітниками, клієнтами, постачальниками і партнерами;створення нових моделей бізнесу і мережевої стратегії через глибоке розуміння потреб клієнтів, аналіз статистики і оточення;безпечне спільне використання інформації в режимі реального часу;зростання задоволення клієнтів і партнерів від підвищення рівня обслуговування;більш якісне наповнення і обслуговування ділової спільноти через партнерство та інтегроване наповнення порталу.Відкрита портальна платформа дозволяє підприємству розгорнути портал із наданням на ньому послуг, орієнтованих на потреби конкретного бізнесу, а при необхідності доповнити його додатковими послугами.Освітні портали необхідні для підвищення ефективності освітніх процесів на основі використання сучасних інформаційних технологій і телекомунікаційних засобів. Мета даної статті розглянути деякі організаційні особливості створення освітніх регіональних порталів і дати загальну характеристику їх змістовної складової.Серед основних причин, які обумовлюють створення освітніх регіональних порталів можна виділити такі:неспроможність існуючої інфраструктури регіональної освіти забезпечити всім бажаючим можливість одержати необхідну їм освіту (територіальність);відставання знань, які одержують студенти при традиційних формах навчання, від сучасного рівня розвитку науки та інформаційних технологій (консерватизм);низька адаптивність системи регіональної освіти до різних соціально-економічених умов (інерційність);специфічність освіти, яку надають окремі навчальні заклади регіону (локальність);обмеженість номенклатури спеціальностей, які пропонують регіональні ВНЗ особам, котрі бажають навчатися на відповідній території (обмеженість).Створення регіонального освітнього порталу, на нашу думку, буде сприяти частковому вирішенню зазначених проблем, а також дозволить:активізувати використання наявних і створення нових актуальних і якісних інформаційних та освітніх ресурсів;розширити доступ до освітніх ресурсів учням і студентам, вчителям і викладачам, працівникам органів управління освіти і науки, адміністрацій різного рівня, політичним і громадським організаціями;створити організаційну і технологічну базу для впровадження дистанційних форм навчання в регіоні;забезпечити прозорість та інвестиційну привабливість освітніх установ;підвищити рівень конкурентоспроможності випускників ВНЗ регіону на ринку праці;знизити витрати на освітні процеси;скоротити час навчання і підвищити рівень професійної підготовки студентів;забезпечити загальний доступ до інформаційних і освітніх ресурсів населення регіону;покращити процес взаємодії між освітніми установами;інтегруватися регіональним навчальним закладам у світовий освітній простір;створити єдину платформу для надання освітніх послуг;підвищити продуктивність праці професорсько-викладацького складу;підвищити віддачу від інвестицій в освіту.Як зазначено в [2], розвиток ідеї створення інформаційного освітнього порталу – задача всіх вищих навчальних закладів регіону. Лише колективними зусиллями кількох ВНЗ можна забезпечити створення і підтримку такого порталу. Створення освітнього регіонального порталу повинно спиратися на результати ряду попередніх дій, зокрема:написання і широке обговорення концепції освітнього порталу, яка повинна містити такі основні розділи:актуальність створення порталу та його призначення;цілі й основні напрями діяльності порталу;основні завдання порталу;учасники проекту та їх ролі;структура порталу;організаційне забезпечення порталу;правове забезпечення діяльності порталу;змістовна складова порталу;технологічна складова порталу;фінансове забезпечення процесу створення і функціонування порталу;очікувані кінцеві результати проекту.досягнення домовленостей відносно змісту і технології оперативного оновлення даних корпоративної бази даних ВНЗ-учасників проекту;аналіз наявних інформаційних ресурсів ВНЗ довідкового, навчально-методичного, наукового та іншого характеру і можливості їх об’єднання;визначення номенклатури видів оперативної інформації і технології її публікації всіма ВНЗ;оцінка можливостей створення віртуальних творчих колективів із складу співробітників ВНЗ-учасників проекту, які спроможні здійснювати спільну освітню, науково-дослідну, проектно-конструкторську, рекламно-видавничу, культурно-просвітницьку, інноваційну, благочинну, правозахисну та інші види діяльності;визначення номенклатури тематичних дискусійних форумів, списків поштової розсилки та персоналії авторитетних спеціалістів регіону, спроможних виконувати функції модераторів даних служб;розподіл між ВНЗ-учасниками проекту функцій підтримки окремих розділів порталу з урахуванням специфіки і можливостей кожного ВНЗ.Розглянемо деякі аспекти створення регіонального освітнього порталу, які стосуються організаційних, змістових і технологічних його складових.Організаційно освітній портал створюється як консорціум провідних навчальних закладів регіону, як державної, так і недержавної форм власності, управління освіти і науки регіону, що об’єднують за допомогою Internet свої інформаційно-довідкові та освітні ресурси і технології для їх широкого й ефективного використання.Діяльність порталу повинна ґрунтуватися на законодавчих і нормативно-правових актах, зокрема таких, як: Конституція України; Закон України “Про освіту”; Закон України “Про вищу освіту”; Закон України “Про Національну програму інформатизації”; Постанова Верховної Ради України від 06.07.2000 р. №1851-III “Про затвердження Завдань Національної програми інформатизації на 2000-2002 роки”; Указ Президента України від 31.07.2000 року № 928/2000 “Про заходи щодо розвитку національної складової глобальної інформаційної мережі Інтернет та забезпечення широкого доступу до цієї мереж в Україні”; Наказ Міністерства освіти і науки України “Про створення Українського центру дистанційної освіти” від 07.07.2000 р. №293; Концепція розвитку дистанційної освіти в Україні.Оскільки освітній портал призначений для реалізації задач сучасного розвитку всіх рівнів освіти в регіоні, тому він повинен бути, насамперед орієнтований на свого користувача.Тому, на думку авторів, інформація і послуги порталу повинні групуватися за категоріями користувачів:учні;батьки;вчителі;абітурієнти;студенти;аспіранти;викладачі ВНЗ;наукові співробітники;адміністратори ВНЗ;випускники ВНЗ;роботодавці;адміністратори середніх і вищих навчальних закладів;адміністратори регіонального органу управління освіти і науки;адміністратори МОН України.Повинні бути передбачені також загальні розділи, які, насамперед, будуть містити нормативно-правову базу в галузі освіти, електронну бібліотеку навчальних матеріалів, що мають гриф МОН України, новини освіти і науки.Дамо стислу характеристику можливостей освітнього порталу відповідно до категорій користувачів.Учням освітній портал повинен пропонувати:мультимедійні матеріали з кожного предмету, що вивчається у школі;можливість контактувати з вчителями і консультуватися з ними за допомогою електронної пошти і чатів;можливість брати участь в освітніх форумах, онлайнових конференціях і бюлетенях;можливість індивідуально настроювати сайт для відображення персональних завдань, розкладу занять й контрольних заходів (персоналізація);можливість оцінити власні успіхи в навчанні й одержати матеріали для вивчення найбільш складних тем;місце для збереження навчальних матеріалів і документів учня на сервері порталу.Батькам учнів портал повинен пропонувати можливість:здійснювати навігацію в сфері освіти, а також одержати допомогу у виборі майбутньої кар’єри для своєї дитини;контактувати з вчителями і методистами, консультуватися з ними з питань навчання своєї дитини;одержати кваліфіковану консультацію психолога або соціального педагога з питань сімейного виховання та особистих проблем;аналізувати успішність своїх дітей;брати участь у освітніх форумах, онлайнових конференціях і бюлетенях для батьків.Вчителям і викладачам портал повинен пропонувати:великий вибір мультимедійних матеріалів, які вони зможуть використати при створенні власних навчальних (дистанційних) курсів;інформацію про новітні методики у дистанційному навчанні;можливість створювати власні сторінки в Internet та сторінки на порталі, на яких вони зможуть розміщувати власну інформацію;засоби спілкування через портал з своїми учнями за допомогою електронної пошти і чатів;можливість спілкуватися з колегами, національними й міжнародними експертами з питань освіти;можливість брати участь у освітніх форумах, онлайнових конференціях і бюлетенях;можливість розміщувати на порталі свої навчально-методичні матеріали, наукові публікації;можливість слідкувати за успішністю своїх учнів (студентів), а також порівнювати її з успішністю паралельних класів (академічних груп).Адміністраторам регіонального органу управління освіти і науки портал повинен пропонувати:нормативну базу даних з дошкільної, середньої, професійної та вищої освіти, національні й міжнародні новини в галузі освіти, накази й інші документи Міністерства освіти і науки України;можливість створювати власні сторінки на порталі;засоби спілкування з колегами, національними й міжнародними експертами з питань управління освітою;можливість брати участь у освітніх форумах, онлайнових конференціях і бюлетенях;місце для збереження власних документів на сервері порталу, в тому числі для створення інформаційних баз даних.Орієнтований перелік загальних розділів порталу:Структура й склад регіонального адміністративного органу управління освіти і науки;Форум з тематичних питань і періодичною участю відповідальних працівників органів управлення освіти;Положення про орган управління освітою і наукою, інші документи, що регламентують його діяльність;Плани й основні напрями діяльності органу управління освіти й науки;Інформація про національні й регіональні освітні програми, проекти, фонди, гранти і конкурси;Освітні стандарти середньої, спеціальної і вищої освіти;Правила ліцензування, акредитації й атестації закладів освіти;Міжнародне співробітництво в галузі освіти;База даних з нормативними документами МОН України;Каталог науково-пізнавальних та освітніх журналів, книг й навчальних посібників;Бази даних навчальних матеріалів відкритого й персоніфікованого доступу;Інформація про освітні й наукові конференції, семінари й виставки;Інформація про акредитовані навчальні заклади регіону;Новини;Карта веб-сайту з системою пошуку;Фотогалерея подій.Інформація, яка буде розміщуватися на освітньому порталі, повинна бути якісною, достовірною, оперативною й по можливості повною.Одним з напрямків діяльності освітнього порталу повинна бути підтримка дистанційної освіти інвалідів або створення умов, які забезпечують реальні права інвалідів на вищу освіту.Крім зазначених послуг портал може надавати різноманітні додаткові послуги:1. Система тестування знань.Необхідно передбачити, щоб за допомогою освітнього порталу учні старших класів середніх шкіл, а також всі бажаючи, в том числі і дорослі, могли проходити регулярне тестування своїх знань, пройти підсумкову атестацію через систему Державного централізованого тестування для одержання відповідного сертифіката;2. Магазин електронної т

На сьогоднішній день існує багато компаній у всьому світі, що займаються розробкою систем машинного перекладу (СМП), за допомогою яких здійснюється переклад на різні мови світу. Серед них можна виділити такі: SYSTRAN (США, systransoft.com), Langenscheidt (Німеччина, langenscheidt.de), Transparent Language (США, transparent.com), LANGUAGE ENGINEERING CORPORATION (США, lec.com), Translation Experts (США, tranexp.com), Linguatec (Німеччина, linguatec.net), SDL (Великобританія, sdl.com), STAR (Швейцарія, star-group.net), ATRIL (США, atril.com), Alis Technologies (Канада, alis.com).Вивчення джерел щодо комп’ютерних технологій перекладу й опрацювання текстів свідчить, що проблеми перекладу і розпізнавання образів за допомогою машини тісно пов’язані із проблемами штучного інтелекту і кібернетикою. Проблеми створення штучної подібності людського розуму для вирішення складних завдань і моделювання розумової діяльності вивчаються досить давно. Вперше ідею штучного інтелекту висловив Р. Луллій у XIV столітті, коли він намагався створити машину для вирішення різноманітних задач з основ загальної класифікації понять. А у XVIII столітті Г. Лейбніц і Р. Декарт розвили ці ідеї, запропонувавши універсальні мови класифікації всіх наук [1].Ці ідеї лягли в основу теоретичних розробок у галузі створення штучного інтелекту. Проте розвиток штучного інтелекту як наукового напряму став можливим лише після створення електронних обчислювальних машин (ЕОМ). Це сталося у 40-ві роки ХХ століття.Термін «штучний інтелект» був запропонований в 1956 р. на семінарі, присвяченому розробці логічних завдань з аналогічною назвою у Стенфордському університеті. Штучний інтелект – розділ комп’ютерної лінгвістики та інформатики, де розглядаються формалізація проблем та завдань, які нагадують завдання, виконувані людиною. При цьому у більшості випадків алгоритм розв’язування завдання невідомий наперед. Точного визначення цієї науки немає, оскільки у філософії не вирішене питання про природу і статус людського інтелекту. Немає і точного критерію досягнення комп’ютером «розумності», хоча стосовно штучного інтелекту було запропоновано низку гіпотез, наприклад, тест Тьюринга або гіпотеза Ньюела-Саймона [2].Після визначення штучного інтелекту як самостійного розділу науки відбувся його поділ за двома основними напрямками: нейрокібернетика і кібернетика «чорного ящика». Розпізнавання образів – традиційний напрямок штучного інтелекту, близький до машинного навчання і пов’язаний з нейрокібернетикою. Кожному об’єкту відповідає матриця ознак, за якою відбувається його розпізнавання. Машинний переклад належить до кібернетики «чорного ящика», головним принципом якого є принцип, протилежний нейрокібернетиці, а саме: немає значення, як побудований «розумовий» пристрій – головне, щоб на задані вхідні дії він реагував, як людський мозок.Слід зазначити, що сьогодні науковці розглядають штучний інтелект як один з напрямків інформатики, метою якого є розробка апаратно-програмних засобів, за допомогою яких можна користувачу-непрограмісту ставити і вирішувати завдання, що традиційно вважаються інтелектуальними [2].З другої половини 1960-х рр., коли людство вступило в епоху комп’ютерних технологій, використання комп’ютерів звільнило людей від багатьох видів рутинної роботи, будь то трудомісткі обчислення чи пошук необхідних елементів в різних базах даних. При цьому слід мати на увазі, що принципова відмінність комп’ютерних технологій від будь-яких виробничих технологій полягає саме в тому, що в одному випадку технології не можуть бути безупинні, тому що вони поєднують роботу рутинного типу (скажімо, оперативний облік) і роботу творчу, яка не піддається поки що формалізації (прийняття рішень), а в іншому випадку функція виробництва безупинна і відображає строгу послідовність всіх операцій для випуску продукції (конвеєризація процесу).Переклади текстів з однієї мови на іншу можна віднести до рутинної роботи, але тільки частково. Дійсно, з одного боку, в роботі будь-якого перекладача є досить велика кількість елементів формалізму, хоча, з іншого боку, у даний час жоден серйозний переклад не може бути виконаний зовсім формально.Усі переклади можна розділити на технічні і літературні. Межа між ними є дуже «розмитою» (проміжне положення займають, наприклад, переклади ділових листів). Особливістю технічних перекладів є необхідність у першу чергу знати стандарти фахових понять. Специфіка ж літературного перекладу полягає в тому, що потрібно одержати текст, за художньою цінністю максимально близький до оригіналу. Якість виконання з використанням комп’ютера технічних і літературних перекладів у теперішній час зовсім різна: технічні переклади є якісніші, ніж літературні. Останній факт особливо відчутний при перекладі віршованих форм  тут використання комп’ютера практично неможливе: його використання поступається поетам-перекладачам.Переклад текстів  одна з перших функцій, яку людина спробувала виконати за допомогою комп’ютера. Всього через кілька років після створення перших ЕОМ з’явилися і програми машинного перекладу. Датою народження машинного перекладу як галузі досліджень прийнято вважати 1947 р. Саме тоді У. Уівер [3] (який написав трохи пізніше, у 1949 р., разом із К. Шенноном книгу з основ теорії інформації), написав лист Н. Вінеру, «батькові кібернетики», порівнявши в цьому листі завдання перекладу із завданням дешифрування текстів.Завдання дешифрування до цього часу вже вирішувалися (і небезуспішно) на електромеханічних пристроях. Більше того, перша діюча ЕОМ за назвою Colossus-1, сконструйована в Англії в 1942-43 рр. знаменитим математиком і логіком А. Тьюрінгом, автором теоретичного автомата «машина Тьюрінга», разом з Х. А. Ньюменом, використовувалася під час війни для розшифровування секретних німецьких кодів. Оскільки ЕОМ Colossus-1, як і всі перші обчислювальні машини, конструювалася і використовувалася головним чином для військових цілей, відомості про неї стали відомі набагато пізніше її введення в експлуатацію. У 1944 р. Г. Айкен сконструював обчислювальну машину МАРК-1 на електромеханічних елементах і установив її в Гарвардському університеті. Ця машина також використовувалася для виконання завдань дешифрування. Відзначимо також, що завдання дешифрування доводилося і доводиться нерідко вирішувати не тільки військовим, але також археологам і історикам при спробах прочитати рукописи давніми, забутими мовами [4].Після листа У. Уівера Н. Вінерові відбувся ряд гострих наукових дискусій, потім були виділені гроші на дослідження. Сам Н. Вінер, що вільно розмовляв 13-тьма мовами, довгий час оцінював можливості комп’ютерного перекладу дуже скептично. Він, зокрема, писав: «...що стосується проблеми механічного перекладу, то, відверто кажучи, я боюся, що межі слів у різних мовах занадто розпливчасті, а емоційні й інтернаціональні слова займають занадто велике місце в мові, щоб який-небудь напівмеханічний спосіб перекладу був багатообіцяючим... В даний час механізація мови... уявляється мені передчасною» [5, 152]. Однак, всупереч скепсису Вінера і ряду інших вчених зі світовими іменами, у 1952 р. відбулася перша міжнародна конференція з машинного перекладу. Організатором цієї конференції був відомий ізраїльський математик І. Бар-Хіллел. Він прославився в першу чергу застосуванням ідей і методів математичної логіки в різних напрямках досліджень з теорії множин і основ математики, але видав також ряд робіт із загальної теорії мови, математичної лінгвістики, автоматичного перекладу і теорії визначень (у СРСР була дуже популярна монографія «Основи теорії множин», написана І. Бар-Хіллелом разом з А. А. Френкелом) [3].Незабаром після конференції 1952 р. був досягнутий ряд успіхів у академічних дослідженнях, які, у свою чергу, стимулювали комерційний інтерес до проблеми машинного перекладу. Вже в 1954 р. знаменита фірма IBM разом із Джорджтаунським університетом (США) зуміла показати першу систему, що базується на словнику з 250-ти слів і 6-ти синтаксичних правилах. За допомогою цієї системи забезпечувався переклад 49-ти заздалегідь відібраних речень. Вже до 1958 р. у світі існували програмні системи для машинного перекладу технічних текстів, найдосконаліша з яких була розроблена в СРСР і мала запас 952 слова.В період з 1954 р. по 1964 р. уряд і різні військові відомства США витратили на дослідження в галузі машинного перекладу близько 40 млн. доларів. Однак незабаром «запаморочення від успіхів» змінилося повною зневірою, що доходила практично до повного заперечення здійсненності машинного перекладу. До подібного висновку прийшли на основі звіту, виконаного спеціальним комітетом із прикладної лінгвістики (ALPAC) Національної Академії наук США. У звіті констатувалося, що використання систем автоматичного перекладу не зможе забезпечити прийнятну якість у найближчому майбутньому. Песимізм ALPAC був обумовлений, головним чином, невисоким рівнем розвитку комп’ютер­ної техніки того часу. Справді, труднощі роботи з перфокартами і величезними комп’ютерами I-го і II-го поколінь (на електронних лампах чи транзисторах) були чималими. Саме з цих причин перші проекти не дали істотних практичних результатів. Однак були виявлені основні проблеми перекладу текстів природною мовою: багатозначність слів і синтаксичних конструкцій, практична неможливість опису семантичної структури світу навіть в обмеженій предметній галузі, відсутність ефективних формальних методів опису лінгвістичних закономірностей [6].До поширення персональних комп’ютерів машинний переклад міг бути швидше цікавим об’єктом наукових досліджень, ніж важливою сферою застосування обчислювальної техніки. Причинами цього були:висока вартість часу роботи ЕОМ (з огляду на той факт, що кожну обчислювальну машину обслуговувала велика група системних програмістів, інженерів, техніків і операторів, для кожної машини було потрібне окреме, спеціально обладнане приміщення і т.п., «комп’ютерний час» був дуже і дуже дорогим);колективне використання ресурсів комп’ютера. Це часто не дозволяло негайно звернутися до електронного помічника, зводячи нанівець найважливішу перевагу машинного перекладу перед звичайним  його оперативність.За результатами звіту ALPAC дослідження з комп’ютерного перекладу припинилися на півтора десятка років через відсутність фінансування. Однак у цей же час відбувся якісний стрибок у розвитку обчислювальної техніки за рахунок переходу до технологій інтегральних схем. ЕОМ III-го покоління на інтегральних схемах, що використовувалися у 1960-ті роки, до кінця 1960-х  початку 1970-х років стали витіснятися машинами IV-го покоління на великих інтегральних схемах. Нарешті, у 1970 р. М. Е. Хофф (Intel) створив перший мікропроцесор, тобто інтегральну схему, придатну для виконання функції великої ЕОМ. До середини 1970-х років з’явилися перші комерційно розповсюджувані персональні комп’ютери (ПК) на базі 8-розрядних мікропроцесорів фірми Intel. Це була на той час комп’ютерна революція.Саме поява ПК стала сильним додатковим стимулом для вдосконалювання комп’ютерного перекладу (особливо після створення комп’ю­терів Apple II у 1977 р. і IBM PC у 1981 р.). Поновленню досліджень з комп’ютерного перекладу сприяло також підвищення рівня розвитку техніки і науки взагалі. Так, у 1970-ті рр. одержала поширення система автоматизованого перекладу SYSTRAN. Протягом 1974-75 рр. система була використана аерокосмічною асоціацією NASA для перекладу документів проекту «Союз-Аполлон». До кінця 1980-х років за допомогою цієї системи перекладали з кількох мов вже близько 100 000 сторінок щорічно. Розвитку комп’ютерного перекладу сприяло ще і зростання інтересу дослідників і проектувальників до проблеми штучного інтелекту (тут явно переважали лінгвістичні аспекти) і комп’ютерного пошуку даних [7].Починаючи з 1980-х рр., коли вартість машинного часу помітно знизилась, а доступ до них можна було одержати в будь-який час, машинний переклад став економічно вигідним. У ці і наступні роки удосконалювання програм дозволило досить точно перекладати багато видів текстів. 1990-ті рр. можна вважати справжньою «епохою Відродження» у розвитку комп’ютерного перекладу, що пов’язано не тільки з широкими можливостями використання ПК і появою нових технічних засобів (у першу чергу сканерів), але і з появою комп’ютерних мереж, зокрема глобальної мережі Internet.Наприклад, створення Європейської Інформаційної Мережі (EURONET DIANA) стимулювало роботи зі створення систем автоматизованого перекладу. У 1982 р. було оголошено про створення європейської програми EUROTRA, метою реалізації якої була розробка системи комп’ютерного перекладу для всіх європейських мов. Спочатку проект оцінювався в 12 млн. доларів США, але вже в 1987 р. фахівці визначили сумарні витрати по цьому проекту більш ніж у 160 млн. доларів [4].Використання глобальної мережі Internet об’єднало мільйони людей, що говорять різними мовами, у єдиний інформаційний простір. Домінує, природно, англійська мова, але: є користувачі, які нею зовсім не володіють чи володіють дуже слабко; існує безліч Web-сторінок, написаних не англійською мовою.Для полегшення перегляду Web-сторінок, описаних незнайомою користувачеві мовою, з’явилися додатки до браузерів, за допомогою яких здійснюється переклад обраних користувачем фрагментів Web-сторінки або всієї Web-сторінки, що переглядається. Для цього досить лише скопіювати частину тексту та вставити його у відповідне поле або «натиснути» на спеціальну кнопку меню. Прикладом такого комп’ютерного перекладача є програмний засіб WebTransSite фірми «Промт», створений на базі програмного засобу Stylus, який можна використовувати в різних браузерах (Netscape Navigator, Internet Explorer, Mozilla Firefox, Opera та ін.) або, наприклад, Google Translate – це сервіс компанії Google, за допомогою якого можна автоматично перекладати слова, фрази та Web-сторінки з однієї мови на іншу. В системі Google використовується власне програмне забезпечення для перекладу на основі статистичного машинного перекладу. З вересня 2008 р. підтримуються й переклади українською мовою. Користувач уводить текст, поданий мовою оригіналу, та вказує мову, якою цей текст потрібно подати.Проблемами машинного перекладу в теперішній час займається ряд відомих компаній, таких як SYSTRAN Software Inc., Logos Corp., Globalink Inc., Alis Technologies Inc., Toshiba Corp., Compu Serve, Fujitsu Corp., TRADOS Inc., Промт та інші. З’явилися також компанії, що спеціалізуються на машинному перекладі, зокрема компанія SAP AG, яка є європейським лідером у розробці програмного забезпечення і протягом багатьох років використовує системи машинного перекладу різних виробників при локалізації своїх програмних продуктів. Існує і служба машинного перекладу при комісії Європейського Союзу (обсяг перекладу в комісії перевищує 2,5 млн. сторінок щорічно; переклади всіх документів виконуються оперативно 11-тьма офіційними мовами, забезпечують їх 1100 перекладачів, 100 лінгвістів, 100 менеджерів і 500 секретарів) [8].Проблемам комп’ютерного перекладу значна увага науковців приділяється в галузі лінгвістики, зокрема в Україні у Київському державному університеті лінгвістики, дуже міцною є лінгвістична школа Санкт-Петербурга та Москви. Не можна не згадати такі праці, як фундаментальна монографія Ф. Джорджа «Основи кібернетики» [5], Дж. Вудера «Science without properties», О. К. Жолковського «О правилах семантического анализа», Ю. М. Марчука «Проблемы машинного перевода», Г. С. Цейтіна, М. І. Откупщикової та ін. «Система анализа текста с процедурным представлением словарной информации» [6] та інші, в яких сформульовані основні принципи і проблеми практичної реалізації машинного перекладу. Ці монографії містять цікавий фактичний матеріал і можуть бути корисні педагогу в побудові курсу лекцій з комп’ютерних технологій перекладу й опрацювання текстів.Протягом багатьох років науковці в галузях лінгвістики, кібернетики, інформатики вели інтенсивні пошуки моделей і алгоритмів людського мислення і розробок програм, але так сталося, що жодна з наук – філософія, психологія, лінгвістика – не в змозі запропонувати такого алгоритму. Таким чином, штучний інтелект як «генератор знань» [9, 139] ще не створений, машинний переклад є частково структурованим завданням, а тому втручання людини в створення досконалих перекладів буде потрібне завжди і її треба, як слід, цього навчати.

Мета дослідження – знайти шляхи вирішення основних проблем, з якими стикаються викладачі, що працюють зі студентами-іноземцями молодших курсів з англійською мовою навчання. Проаналізувати основні проблеми, які можуть впливати на результативність навчання студентів-іноземців з англійською мовою навчання.Матеріали та методи дослідження. Дослідження базується на вивченні матеріалів, отриманих із відкритих джерел інформації та власного досвіду авторів. У статті наведені сучасні технології тестування іноземних студентів з англійською мовою навчання, впроваджені на кафедрі медичної та біологічної фізики і медичної інформатики. Запропонований рейтинговий спосіб визначення залишкових після школи знань з математики, фізики та рівень володіння англійською мовою. Результати й обговорення. На кафедрі медичної та біологічної фізики і медичної інформатики впроваджене вхідне рейтингове тестування іноземних студентів 1 курсу з англійською мовою навчання. Після проведення тестування викладачеві на електронну пошту надсилаються висновки у вигляді таблиці з результатами кожного студента та загальним результатом групи і надаються рекомендації щодо складу та рівня групи, пропонуються рекомендації з проведення занять з урахуванням особливостей конкретних навчальних груп. Також у роботі проаналізований можливий склад академічних груп та запропоновані деякі рекомендації щодо поліпшення роботи з урахуванням усіх факторів, наприклад, з урахуванням країн, з яких прибули студенти.Висновки. Запропонований метод дозволяє викладачеві успішніше будувати освітній процес, що, в кінцевому підсумку, позитивно позначається на загальному засвоєнні курсу. У подальшому планується поширити тестування на студентів-іноземців із російською мовою навчання, запровадивши вхідне тестування російською мовою, що також може допомогти у вдосконаленні якості медичної освіти.