Добірка наукової літератури з теми "Адюльтер"

У статті розглянуто питання емоційних проблем та невротичних станів у подружніх парах і їх впливу на порушення сімейного функціонування при адюльтері. Установлено депресивне реагування в усіх кризових групах. У групі з адюльтером виявлено почуття провини, ранкове пробудження, знижений настрій, психічна тривога, обсесивні та компульсивні розлади; у жінок – знижений настрій, почуття провини, труднощі під час засинання, безсоння, збудження, психічна тривога, соматичні порушення шлунково-кишкового трак­ту, загальносоматичні симптоми, іпохондричні розлади. Зі свого боку, у чоло­віків без адюльтеру діагнастовано безсоння, ранкове пробудження, загальмо­ваність мислення, збудження, психічну та соматичну тривогу, розлади сексу­альної сфери, іпохондричні розлади, обсесивні й компульсивні розлади. У жі­нок простежено знижений настрій, почуття провини, труднощі під час заси­нан­ня, безсоння, збудження, психічну та соматичну тривогу, порушення шлунково-кишкового тракту, загальносоматичні симптоми, розлади сексуальної сфери, іпохондричні розлади. У групі з адюльтером тривожний розлад відповідав легкому та середньому ступеням виражності, у групі без адюльтеру – середньому й тяжкому. Указано, що чоловіки та жінки обох кризових груп «приховували» симптоми тривоги. За ступенем виражності серед досліджених з адюльтером переважали «психічні» симптоми тривоги над «соматичними», у групі без адюльтеру «соматичний» радикал тривоги переважав над «психічним». Зі свого боку, психоемоційна сфера респондентів з анамнезом адюльтеру «не усвідомлювала та заперечувала» наявність психологічного конфлікту в родині. У досліджених без адюльтеру виявлено схильність до сприйняття широкого кола ситуацій як загрозливих для власної самоповаги. Аналіз невротичних станів виявив тривожні, астенічні й істеричні симп­томи, що вказує на конверсійне нозогенне психологічного реагування, а також депресивно-фобічні та вегетативні прояви в групі досліджених з адюльтером. Зі свого боку, у групі без адюльтеру встановлено тривожно-фобічні прояви в рам­ках астенічного реагування, вегетативні прояви конверсії, виснаження, астено-депресивні й іпохондричні прояви. Відокремлено значущі симптоми як мішені психотерапевтичної роботи. Зазначено, що перспективним подальшим дослі­дженням у цьому напрямі є наукове обґрунтування й розробка заходів специ­фічної допомоги у вигляді сімейного консультування порушень життєдіяльно­сті в родині при адюльтері.

Стаття присвячена питанню психологічних та психоемоційних порушень сімейного функціонування. Проаналізовано варіанти поєднання особистісних рис у чоловіків та жінок, які пережили адюльтер, виокремлено можливі шляхи розвитку „сімейного конфлікту”. Чоловіки та жінки із високою вірогідністю акцентуації за демонстративним типом схильні до артистизму, позерства, емоційної лабільності, до конфліктності з рисами егоцентризму та не завжди адекватною самооцінкою власних дій. Основою такої поведінки є бажання привернути до себе максимум уваги з метою впливу (зокрема контролю поведінки протилежної статі) або бажання в окремих ситуаціях почувати себе слабшим для привернення до себе уваги, часто із агресивними ознаками при відсутності бажаної реакції партнера. Особи з акцентуацією за збудливим типом проявляють слабкість емоційного контролю, підвищену імпульсивність, схильність до конфліктів, слабкість у ставлені до власних зобов'язань. Особам із гипертимною акцентуацією властиво “нестача почуття дистанції”, підвищена роздратованість та вибухи гніву. У чоловіків та жінок із емотивною акцентуацією виявлено знижену здатність до вираження відчуттів, настроїв, переживань, внутрішній страхом щодо ставлення до них оточуючих. За результатами дослідження встановлено два варіанти поєднання типів акцентуації у чоловіка та жінки, які мали сукупний руйнівний вплив на життєдіяльність родини: перший - поєднання дистимічної та застрягаючої рис. Провідною у формуванні відносин у родині є схильність до застрягання афекту. Задоволеність шлюбом характеризувалася, як “абсолютно неблагополучна” та “неблагополучна”. Другий - поєднання тривожної та емотивної акцентуації. Провідною рисою у чоловіків та жінок була схильність до розладів настрою. Часто тривожність була пов'язана з приниженням їх людської гідності внаслідок адюльтеру партнера. Задоволеність шлюбом визначалася, як “неблагополучна” або “скоріше неблагополучна”. Зазначається, що перспективним подальшого дослідження у даному напрямку є наукового обґрунтування й розробки заходів специфічної допомоги у вигляді сімейного консультування порушень життєдіяльності у родині при адюльтері.

У статті досліджено питання кримінальної відповідальності за перелюб (адюльтер). Приділено увагу історичним аспектам і вивчено наявний міжнародний досвід правового регулювання та охорони відповідних суспільних відносин. Для виявлення історичних закономірностей криміналізації та декриміналізації такого діяння, як перелюб, в кримінальному праві України були визначені такі завдання: встановити, коли вперше у вітчизняному кримінальному праві були передбачені правові санкції за перелюб; виявити хронологічну послідовність динаміки санкцій за зазначений злочин; встановити кореляції виявленого із сучасністю, обґрунтувати вплив подружньої зради на сімейні відносини й запропонувати відповідний механізм їхньої охорони від зазначеного суспільно-небезпечного діяння. Встановлено, що покарання за перелюб уже зустрічається в Старому Заповіті, який відносять до першоджерел найдавніших пам'яток права. Зазначено, що перелюб, як правило, лежить в основі багатьох злочинів, зокрема подружніх вбивств і вбивств, мотивом до яких є ревнощі. Обґрунтовано, що подружня зрада спричиняє руйнівну шкоду сімейним відносинам, які є надважливими для сталого розвитку суспільства й мають належним чином охоронятися з боку держави, а тому відповідні суспільно-небезпечні посягання потребують криміналізації. Наголошено, що кримінально караним перелюб має бути в разі настання суспільно-небезпечних наслідків, таких, як, наприклад, самогубство члена сім'ї (дружини, чоловіка, сина, доньки тощо) або ж у разі втрати вагітності тощо. За ознаками родового об'єкта, що лежить в основі охо-ронюваних суспільних відносин, вбачається, що зазначений злочин слід розмістити в окремому розділі Кримінального кодексу України «Злочини проти сім'ї». Видовим об'єктом подружньої зради виступають нематеріальні сімейні відносини. Суб'єктом перелюбу може бути як загальний, так і спеціальний суб'єкт.

The article substantiates the relevance of isolating adultery as one of the independent, powerful phenomena of the artistic world of I. Bunin. It is proved that adultery in the Bunin world is inappropriate to interpret as trivial adultery, considered in an unambiguous ethical coordinate system. The main approaches and directions of research into the poetics of adultery are determined: historical-typological, comparative, method of motive's analysis. The main purposes of the article are: to trace the main variants and variations of adultery, to understand how and in what main directions its development took place in the Bunin world; to clarify the moral, aesthetic and existential foundations of adultery as something that binds together such contradictory and necessary for comprehending the mystery of authenticity (F. Stepun), personality and truthfulness of feelings, as liberty and duty, love and responsibility, loyalty and betrayal, devotion, decency and possibility of change for self, choice and chance. Results. The fact of adultery in I. Bunin in no way implies immorality, depravity of a person, even in those cases when it is unambiguous from the traditional point of view. This is typical both for works focused on the poetics of realism and for stories for which the discoveries of existentialism are significant. The banality, predictability of the situation and types of heroes of adultery, inevitable when describing betrayal, are the equivalent of the Kantian situation of moral and ethical choice in I. Bunin. Aesthetic perception and the experience of betrayal are one of the opportunities for the heroes to know who they are. Conclusions. I. Bunin's deliberate attention to the everyday life of adultery, but also his non-admission in the practice of life, is the hero's choice of their usual everyday life as a choice of themselves, an almost Heidegger's opportunity to be oneself, and not a representative of the vulgarity of everyday situations. Adultery is a space of inner freedom and honesty of the self, existential infinity and unlimited possibilities of immersion and self-awareness, as well as his rights, duties (not)choosing oneself.Key words: motive, the paradox of adultery, moral and ethical choice, existential attitude. У статті обґрунтовується актуальність виокремлення адюльтеру як одного із самостійних, сильних феноменів художнього світу І. Буніна. Доводиться, що адюльтер у бунінському світі неправомірно трактувати як тривіальну подружню невірність, розглянуту в однозначній етичній системі координат. Визначаються основні підходи та напрями дослідження поетики адюль-теру: історико-типологічний, порівняльний, метод мотивного аналізу. Мета. Простежити основні варіанти й варіації адюльтеру, зрозуміти, як і в яких основних напрямах відбувався його розви-ток у бунінському світі; прояснити моральну, естетичну та екзистенційну основи адюльтеру як того, що пов’язує воєдино такі суперечливі й необхідні для осягнення таємниці автентичності (Ф. Степун) особистості та істинності почуття, як свобода та обов’язок, любов і відповідальність, вірність і зрада, відданість, порядність і можливість змін для я, вибір і випадковість. Результат. Факт адюльтеру в І. Буніна в жодному разі не передбачає аморальність, порочність людини навіть у тих випад-ках, коли це з традиційної позиції виявляється однозначним. Це характерно і для творів, орієнтованих на поетику реалізму, і для оповідань, для яких значимі відкриття екзистенціалізму. Неминучі під час опису зради банальність, передбачуваність ситуації й типів героїв адюльтеру є в І. Буніна еквівалентом кантівської ситуації морально-етичного вибору. Естетичне сприй-няття та переживання зради – це одна з можливостей для героїв пізнати себе справжніх. Висновки. Навмисна увага І. Буніна до буденності адюльтеру, проте водночас його недопущення на практиці життя – це зроблений героями вибір своєї звичної буденності як вибір себе, майже хайдеггерівська можливість бути самим собою, а не репрезентантом вульгарності загальножиттєвих ситуацій. Адюльтер – це простір внутрішньої свободи й чесності я, екзистен-ціальної безмежності та безмежної можливості занурення й усвідомлення себе, а також його права, обов’язки (не)вибору себе.Ключові слова: мотив, парадокси адюльтеру, морально-етичний вибір, екзистенційне світовідчуття.

Введение. Дана характеристика меняющихся представлений о семье и роли женщины в общественном сознании конца XIX в. Цель статьи – исследовать отражение процесса женской эмансипации в русском и немецком обществе конца XIX в. Материал и методы. Материалом исследования стали романы Л. Н. Толстого «Анна Каренина» и Т. Фонтане «Эффи Брист». В исследовании используются аналитико-описательный, сравнительно-сопоставительный и культурно-исторический методы. Результаты и обсуждение. В последней четверти XIX в. в европейском и российском обществе обозначился кризис института семьи. Глобальные историко-политические, социально-экономические и идеологические изменения сказались на представлениях о роли и месте женщины. Проблема женской эмансипации активно представлена в творчестве европейских и русских писателей указанного периода. Лев Толстой в романе «Анна Каренина» дает критическую оценку состоянию «семейного вопроса». Писатель указывает на дискредитацию традиционных представлений о браке в обществе московского и петербургского дворянства, разоблачает лицемерие людей света, порочных во всех сферах жизни (служебных, родственных, экономических), но ратующих за соблюдение приличий. В «Анне Карениной» показано, насколько неравноправны общественные гендерные роли. Героиня романа оказалась отверженной не из-за адюльтера, а по причине стремления жить прямолинейно. Конфликт эмансипированной личности и закостенелого общества становится двигателем сюжета и в романе немецкого писателя Т. Фонтане «Эффи Брист». Нами обнаружено совпадение ключевых черт личности героинь Т. Фонтане и Л. Н. Толстого. Объединяющим качеством является честолюбие, основанное на нераскрытом эмоциональном потенциале женщины из дворянской среды. Если социальной причиной трагедии Анны Карениной в романе Толстого становится лицемерие высшего общества, то катастрофа Эффи Брист связана, по мысли Фонтане, с ложным представлением о чести в немецком аристократическом обществе. Сходные черты наблюдаются и в мужских образах произведений. Однако отмечено нравственное превосходство Каренина над Инштеттеном, что также может быть объяснено спецификой менталитета. Заключение. Сопоставительный анализ произведений Л. Н. Толстого и Т. Фонтане позволяет сделать вывод о совпадении воссозданной социально-психологической ситуации и эмоциональных реакций героев на схожие коллизии без доказанного взаимовлияния текстов. Развивающаяся женская эмансипация изображается в обоих произведениях как сложный и драматичный процесс, свидетельствующий о кризисе эпохи. Introduction. The article describes the changes in ideas on the family and the role of woman in public consciousness at the end of the nineteenth century. The aim and objectives. The aim of this work is to study the reflection of female emancipation process in Russian and German society at the end of the nineteenth century. Material and methods. The material for research is the novel by L. N. Tolstoy “Anna Karenina” and the novel by Th. Fontane “Effi Briest”. The analytical and descriptive, comparative, cultural and historical methods are used in this work. Results and discussion. In the last quarter of the nineteenth century, European and Russian society faced the crisis of the family institution. The global historical, political, socioeconomic and ideological changes had their influence on the understanding of the role and place of women. The problem of women emancipation is widely represented in the works of the European and Russian writers of the given period. L. N. Tolstoy in the novel “Anna Karenina” gives a critical eye to the state of the “family matter”. The writer indicates the discredit of the traditional ideas on marriage in the society of Moscow’s and Petersburg’s nobility. L. N. Tolstoy exposes the hypocrisy of nobles, vicious in all spheres of life (official, family, economical spheres) but advocating for decency. In “Anna Karenina” we see how inequitable social gender roles are. The heroine of the novel was rejected not due to the adultery, but because of the aspiration to live openly. The conflict of the emancipated person against the ossified society becomes a plot engine in “Effi Briest” novel by the German writer. We found the coincidence of the key personality traits of the Th. Fontane and L. N. Tolstoy protagonists. The unifying quality is the ambition, based on the undisclosed emotional potential of a woman from noble society. If the social ground of Anna Karenina’s tragedy in the Tolstoy novel is the hypocrisy of the high society, the Effi Briest catastrophe is due to (in Fontane’s opinion) misconception of honour in the German noble society. Similar features are found in the male characters of the novels. However, there is a moral superiority of Karenin over Instetten that can be explained by peculiarities of the mentality. Conclusion. The comparative analysis of L. N. Tolstoy’s and Th. Fontane’s works allows us to conclude that there is coincidence of the created social and psychological situation and the characters’ emotional reactions to similar collisions without proven interference of the texts. In both works, developing women’s emancipation is portrayed as a complicated and dramatic process, which testifies to the epoch’s crisis.

Стаття присвячена оцінюванню ефективності комплексної системи сімейного консультування (психокорекції) порушень життєдіяльності родини в разі адюльтеру. Досліджено 90 пар у «кризовому віці браку» з наявністю адюльтеру. У респондентів виявлено слабку та помірну тривожність без ознак стомлюваності, слабкості, зниження працездатності. Власний стан критичний без заперечення психологічного конфлікту (p<0,05). Встановлено зменшення насиченості емоційних переживань щодо адюльтеру, бажання розмовляти на тему адюльтеру, зменшення явищ адинамії та вегетативно- соматичних порушень (p<0,05). Клінічним опитувальником оцінки невротичних станів виявлено зміни астенічних проявів, серед яких слід назвати нівелювання дратівливості та «втоми, що не шукає спокою», проте пасивність та порушення сну (поверхневий, тривожний, труднощі засинання й прокидання) збереглися у слабкому ступені вираження (p<0,05). Наявне істеричне коло реагування змінилося у бік відповідальних поведінкових паттернів без обвинувачень навколишніх, акцентування уваги на себе, отримання користі від кризи (первинна вигода) та зменшення нарцисових задоволень (вторинна вигода). Поведінка та соматичний стан характеризувалися як такі, що спрямовані на збереження душевного конфлікту без витіснення у соматичну сферу (p<0,05). Вищевикладене підтверджується факторним аналізом, яким виявлено зниження соматогенного психологічного реагування, за такими трьома факторами: тривоги та астенії; власне істеричне реагування; депресивно- фобічний регістр (вегетативні прояви) (p<0,05). Методикою «Визначення наявності та вираження комплексу меншовартості» у респондентів виявлено відновлену здатність самостійно вирішувати проблеми, кількість яких суб’єктивно значно зменшилась (p<0,05). Методикою «Спілкування в сім’ї» встановлено поліпшення відносин та спілкування у родині0 особливо у тих парах, які мали меншій стаж браку. Проте пари, які мали більший стаж сімейного життя, у сукупності з адюльтером мали уповільнення відновлення стосунків та меншу динаміку відновлення родинної взаємодії (p<0,05).