Статті в журналах: "Адміністрування державне"

1

Карпюк, Сергій. "АКТУАЛЬНІ ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ ДОСЛІДЖЕННЯ ФЕНОМЕНУ “ДЕРЖАВНЕ УПРАВЛІННЯ” В ПАРАДИГМІ РОЗВИТКУ СУЧАСНОГО ПУБЛІЧНОГО АДМІНІСТРУВАННЯ". Public management 17, № 2 (27 лютого 2019): 87–96. http://dx.doi.org/10.32689/2617-2224-2019-17-2-87-96.

Повний текст джерела

Анотація:

Розглядаються такі основоположні теоретичні поняття систе- ми державного управління, як “держава”, “державне управління”, “держав- на служба”, “публічне управління”, “публічне адміністрування”, “держав- но-управлінська еліта”. Звертається увага на те, що проблеми трансформації державної служби, насамперед, зумовлені радикальними трансформаціями самої держави і береться за основу те, що держава в майбутньому все більше буде розглядатися саме як специфічний інструмент (засіб, механізм) органі- зації функціонування соціуму. Підкреслюється, що державне управління має власну специфіку і значною мірою залежить від особливостей суспільного розвитку. Обґрунтовується теза стосовно того, що державне управління — це специфічний вид діяльності органів держави, який здійснюється за двома ви- дами: виконавчим і розпорядчим, та має організуючий вплив, насамперед, у трьох суспільних сферах: економічній, соціально-культурній та адміністра- тивній. Зазначається, що державна служба як складний соціальний феномен ся увага на те, що у більшості випадків державну службу пояснюють як ді- яльність професійну, тобто її здійснюють спеціально відібрані й професійно підготовлені фахівці. При цьому слід не поєднувати феномени “державні службовці” і “бюрократія”, які мають різний сенс і пояснення. Аналізуються сутнісні значення понять “публічне управління” і “публічне адмініструван- ня”, “державно-управлінська еліта”. Підкреслюється, що державна служба має бути значною мірою деполітизованою, професійною діяльністю. Обґрунтовано: оскільки державна служба виконується спеціально піді- браними, професійно підготовленими працівниками, державними службов- цями, то під час розгляду різних аспектів державної служби доречно вжити термін “державний апарат”. Фактично слід брати до уваги саме те, що такий термін має два основних значення: а) як певна організаційна структура; б) як кадровий склад певної структури в системі державної служби. Вважаємо, що друге значення є більш точним і конкретним.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

2

Andreiev , S. O. "Про державно-управлінську освітню компоненту професійної підготовки здобувачів вищої освіти за спеціальністю «Публічне управління та адміністрування» в Україні". Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, № 4 (31 липня 2020): 96–112. http://dx.doi.org/10.32886/instzak.2020.04.10.

Повний текст джерела

Анотація:

Метою статті є оцінка державно-управлінської освітньої компоненти професійної підготовки здобувачів вищої освіти за спеціальністю «Публічне управління та адміністрування» (на прикладі другого (магістерського) рівня) в Україні. Наукова новизна полягає у проведенні аналізу державно-управлінської освітньої складової професійного навчання студентів спеціальності «Публічне управління та адміністрування» в Україні та висвітленні нагальних теоретичних і прикладних проблем її формування в сучасних умовах. Аналіз здійснювався шляхом експертної оцінки: урядових рішень 2015 р. та 2016 р. щодо скасування освітньої галузі «Державне управління» та запровадження галузі знань і спеціальності «Публічне управління та адміністрування»; наукового підґрунтя концепції публічного управління та відповідного понятійного апарату; освітніх стандартів, а також магістерських програм закладів вищої освіти за цією спеціальністю. За результатами дослідження сформульовано такі висновки: скасування в Україні у 2015 р. унікальної на пострадянському просторі галузь знань – «Державне управління» у складі 12 спеціальностей, яка давала можливість забезпечувати якісну підготовку державно-управлінських кадрів за освітньо-кваліфікаційним рівнем магістра, свідчить про незатребуваність та знецінення державно-управлінської освіти; понижується щабель професійної підготовки управлінських кадрів для органів державної влади та місцевого самоврядування, інших юридичних осіб публічного права з магістерського (як було в період з 1997 по 2015 рр.) до бакалаврського рівня, що вказує на істотне зменшення вимог держави до їхньої професіоналізації; відбувається роздержавлення та демонополізація національної системи професійної підготовки державних службовців шляхом втрати монополії Національної академії державного управління при Президентові України та її регіональних інститутів, а також широкого залучення до цього процесу інших закладів вищої освіти, зокрема приватної форми власності, які в ринкових умовах керуються не державними, а комерційними інтересами; підготовка кадрів за спеціальністю «Публічне управління та адміністрування» в Україні набуває масового характеру, без належного обґрунтування з боку держави потреб у такій кількості фахівців та наявності ефективних гарантій їхнього подальшого працевлаштування на ринку праці у державному секторі. Інтегральний висновок полягає у тому, що за існуючих підходів керівництва країни, реалізованих у чинному законодавстві, зокрема у відповідних стандартах вищої освіти, мова не може йти про ефективне виховання та належну професійну підготовку державно-управлінської еліти, спроможної піднятися до осмислення, реалізації та захисту національних інтересів суверенної держави. Наслідком сьогоднішньої державної політики щодо підготовки осіб за спеціальністю «Публічне управління та адміністрування» прогнозовано буде випуск освітніми закладами великої кількості «фахівців» для органів державної влади та органів місцевого самоврядування зі слабкою теоретичною державно-управлінською підготовкою, нерозумінням інституту держави як соціальної цінності, її завдань та функцій в управлінні суспільними та державними справами, принципів та закономірностей функціонування системи державного управління, відсутністю державницького мислення та світогляду. У статті обґрунтовано пропозицію щодо необхідності відновлення в установленому порядку галузі знань «Державне управління», для чого представники експертного співтовариства повинні активніше відстоювати цю ідею, продовжуючи доводити відсутність для України альтернативи цьому напряму розвитку професійної управлінської освіти.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

3

Сорока, Л. В. "Державне регулювання і управління та їх співвідношення з публічним адмініструванням". Актуальні проблеми держави і права, № 86 (23 вересня 2020): 204–9. http://dx.doi.org/10.32837/apdp.v0i86.2439.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті проводиться аналіз таких адміністративно-правових категорій, як «державне управління», «державне регулювання», «публічне адміністрування». Автором вказується, що, попри використання вказаних категорій фахівцями з різних сфер, а також у законодавстві України, сьогодні зазначенні терміни залишаються до кінця не визначеними. Робиться висновок, що в умовах сучасності більшість науковців стверджують, що зміст понять «державне регулювання» і «державне управління» застарілий. Зокрема, окремими науковцями зумовлюється необхідність використання категорії «забезпечення» замість «регулювання» та «адміністрування» замість «управління». Однак якщо більшість вчених погоджуються з тим, що категорія «державне управління» є суто радянською, то про існування новітнього замінника терміна «державне регулювання» відомо досить мало. Подекуди, в окремих працях науковців, можна зустріти термін «публічне регулювання», на відміну від терміна «публічне управління», який, до речі, інколи розкривається як нова категорія якісно нового змісту, відмінного від категорії «публічне адміністрування». Отже, під публічним адмініструванням пропонуємо розуміти різновиди організаційного владного, забезпечувального, охоронного й іншого впливу публічної адміністрації на соціально-економічні процеси, що полягають у запровадженні комплексу заходів, спрямованих на забезпечення; розвиток; ефективне використання державного потенціалу; формування системи цільовоорієнтованої діяльності суб'єктів реалізації державних програм; забезпечення технологічного оновлення національної економіки. У свою чергу, інструментарієм публічного адміністрування є сукупність адміністративних дій представників публічної адміністрації регулюючого, управлінського, забезпечувального, охоронного, захисного й іншого характеру, що здійснюються у вигляді правових засобів різнорідного значення, походження та юридичної сили.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

4

Вольська, О. М. "ПУБЛІЧНЕ УПРАВЛІННЯ ЯК СИСТЕМНЕ ЯВИЩЕ В СУЧАСНОМУ СУСПІЛЬСТВІ". Таврійський науковий вісник. Серія: Економіка, № 3 (9 листопада 2020): 15–20. http://dx.doi.org/10.32851/2708-0366/2020.3.2.

Повний текст джерела

Анотація:

Публічне управління як наука сформувалась у ХХ сторіччі. В статті визначено публічне управління як багатогранне поняття, яке охоплює державне управління та місцеве самоврядування, це цілий науковий напрямок, який має дослідницькі області такі як: державний менеджмент (державна служба), аналітика державних програм і політик (стратегічне планування); взаємодія держави, бізнесу та громадян (GR-менеджмент). З урахуванням цього, публічне управління це система яка складається з державних, місцевих, некомерційних структур, які створюються з метою задоволення суспільних інтересів та вирішення колективних проблем. В роботі сформульована сучасна концепція публічного управління, яка являє собою складну відкриту систему людських взаємовідносин, що реалізуються органами публічної влади за допомогою методів, механізмів, інструментів та інших складових з урахуванням принципів відкритості, прозорості державного управління та публічного адміністрування.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

5

Неугодніков, Андрій Олександрович. "КОНТРОЛЬ ЯК ФУНКЦІЯ ПУБЛІЧНОГО АДМІНІСТРУВАННЯ: ПОНЯТТЯ ТА ПРИНЦИПИ РЕАЛІЗАЦІЇ". Знання європейського права, № 4 (7 лютого 2020): 58–69. http://dx.doi.org/10.32837/chern.v0i4.6.

Повний текст джерела

Анотація:

Стаття присвячена аналізу контрольної функції суб’єктів публічної адміністрації. Досліджено теоретико-правові засади реалізації функції контролю. Визначено сучасний стан та перспективи переоцінки основоположних принципів контрольної діяльності публічної адміністрації. Дієва участь широкого кола представників різних соціальних сфер – політиків, владних інституцій, науково-експертного середовища, громадянських об’єднань у здійсненні публічного адміністрування перетворює його у складний процес пошуку спільних рішень, досягнення консенсусу тощо. Сьогодні головними постають проблеми співвідношення адміністрування і політики, політичного контролю та державного управління, відповідальності і підзвітності держави своїм громадянам. Метою статті є дослідження сутнісних детермінант контролю як функції публічного адміністрування та принципів його реалізації. Встановлено, що метою контролю є виявлення помилок у процесі управління, їх своєчасне виправлення і недопущення повторення, а також забезпечення відповідності між поставленими цілями та фактичними діями учасників адміністративного права. Контроль як функція публічного адміністрування полягає у своєчасному виявлені та усуненні факторів, які заважають ефективному здійсненню публічного адміністрування та унеможливлюють забезпечення належного рівня правозастосовної діяльності. Практичного значення має поділ функцій публічного адміністрування в залежності від сфери їх застосування на загальні, спеціальні, допоміжні (обслуговуючі). Загальні функції властиві публічному адмініструванню незалежно від рівня управлінських структур. До загальних функцій публічного адміністрування належить функція контролю. В умовах необхідного розширення демократії, децентралізації влади державне управління реформується в публічне адміністрування, з характерними для нього властивостями широкого залучення громадськості, сервісного призначення й транспарентності.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

6

Андреєв, Сергій. "БЕЗПЕКОВА СКЛАДОВА ФАХОВОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ ЗДОБУВАЧІВ ВИЩОЇ ОСВІТИ З ПУБЛІЧНОГО УПРАВЛІННЯ ТА АДМІНІСТРУВАННЯ". Науковий вісник: Державне управління, № 4(10) (2 грудня 2021): 5–21. http://dx.doi.org/10.33269/2618-0065-2021-4(10)-5-21.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті наведено результати дослідження сучасного стану безпекової освітньої компоненти у змісті професійної підготовки здобувачів вищої освіти за спеціальністю 281 «Публічне управління та адміністрування» (на прикладі другого (магістерського) рівня) в Україні. Акцентовано увагу на нагальній для нашої крани потребі цільової професійної підготовки державно-управлінських кадрів, компетентних у питаннях національної безпеки. Розглянуто процес становлення спеціальності «Державне управління у сфері національної безпеки» в межах галузі знань 1501 Державне управління протягом 2002-2015 рр. Проведено вибірковий аналіз магістерських програм зі спеціальності 281 «Публічне управління та адміністрування» деяких закладів вищої освіти на предмет наявності обов’язкових та вибіркових навчальних дисциплін, спрямованих на формування у студентів безпекової складової фахової компетентності. Обґрунтовано пропозиції щодо переліку спеціальних (фахових, предметних) компетентностей здобувачів вищої освіти за вказаною спеціальністю в рамках магістерської програми «Державне управління у сфері національної безпеки», а також стосовно переліку обов’язкових компонент відповідної програми. Зроблено такі висновки: включення освітніми закладами в магістерські програми зі спеціальності 281 «Публічне управління та адміністрування» навчальних дисциплін з питань національної безпеки, державного управління у цій сфері, має фрагментарний характер, через що у змісті цих програм розмивається безпекова компонента; відсутність бюджетних магістерських програм зі спеціальності 256 «Національна безпека», а також з питань державного управління у сфері національної безпеки за спеціальністю 281 «Публічне управління та адміністрування» свідчать про брак системного підходу до вирішення проблем професійного навчання управлінських кадрів для сфери національної безпеки. Обґрунтовано пропозицію щодо необхідності розробки та впровадження у навчальний процес магістерських програм «Державне управління у сфері національної безпеки» зі спеціальності 281 «Публічне управління та адміністрування», фінансування таких програм за рахунок коштів державного бюджету.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

7

Огієнко, Олена. "АНДРАГОГІЧНІ ЗАСАДИ ПРОФЕСІЙНОЇ ПІДГОТОВКИ ФАХІВЦІВ З ПУБЛІЧНОГО УПРАВЛІННЯ ТА АДМІНІСТРУВАННЯ". Педагогічні науки: теорія, історія, інноваційні технології, № 8(102) (27 жовтня 2020): 240–51. http://dx.doi.org/10.24139/2312-5993/2020.08/240-251.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті визначено особливості професійної підготовки фахівців публічного управління та адміністрування; з’ясовано її мету та завдання; розкрито сутність понять «державне управління», «публічне управління», «публічне адміністрування»; розкрито педагогічні можливості застосування андрагогічного підходу та андрагогічної моделі навчання у професійній підготовці фахівців публічного управління та адміністрування в закладах вищої освіти; доведено важливість формування в майбутніх управлінців андрагогічної компетентності.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

8

Задихайло, О. А. "ОСНОВНІ НАПРЯМИ ВДОСКОНАЛЕННЯ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ У СФЕРІ АЛЬТЕРНАТИВНОЇ ЕНЕРГЕТИКИ В УКРАЇНІ". Збірник наукових праць ХНПУ імені Г. С. Сковороди "Право", № 34 (2021): 89–95. http://dx.doi.org/10.34142/23121661.2021.34.12.

Повний текст джерела

Анотація:

Метою наукової статті є аналіз змісту та юридичної природи державного управління сферою альтернативної енергетики, а також окреслення основних напрямів його вдосконалення. Авторкою статті проведено аналіз наукових підходів учених до визначення категорії «державне управління» та його співвідношення із суміжними категоріями «публіч-не управління» та «публічне адміністрування». У висновках визначено, що основними напрямами вдосконалення державного управління у сфері альтернативної енергетики є, насамперед, удосконалення правового регулювання правовідносини між суб’єктом та об’єктом адміністрування, закріплення на законодавчому рівні поняття «публічне адмініст-рування», його основних принципів та функцій у сфері альтернативної енергетики; подаль-ші наукові розвідки щодо розмежування співвідношення понять «державне управління», «публічне управління» та «публічне адміністрування», а також дослідження організаційно-правового складника здійснення останнього у сфері альтернативної енергетики

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

9

Купчак, Мар’яна Ярославівна, та Андрій Вікторович Саміло. "ТЕОРЕТИКО-ПРАВОВЕ ОБҐРУНТУВАННЯ ПУБЛІЧНОГО АДМІНІСТРУВАННЯ В УКРАЇНІ: УПРАВЛІНСЬКО-ПРАВОВІ АСПЕКТИ". New Ukrainian Law, № 1 (30 березня 2022): 109–13. http://dx.doi.org/10.51989/nul.2022.1.16.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті досліджено сутність та зміст публічного адміністрування, проведено співвідношення понять «державне управління», «публічне управління» та «публічне адміністрування». Визначено, що публічне адміністрування є різновидом управлінської діяльності інституцій публічної влади. Досліджено механізм публічного адміністрування, який являє собою систему, що забезпечує практичну реалізацію публічного адміністрування для досягнення визначених цілей, а також має свою структуру, важелі, інструменти і методи впливу на об’єкт управління з відповідним правовим та інформаційним забезпеченням. З’ясовано мету вдосконалення механізму публічного адміністрування. Такою метою є створення ефективної системи прийняття та виконання управлінських рішень; переорієнтація державного апарату переважно з контрольно-репресивних функцій на функції захисту громадян та інших прав і свобод; реалізація Конституції України в сфері діяльності виконавчої влади. Досліджено здатність публічних суб’єктів впливати на відносини між людьми з приводу організації їхньої діяльності на основі реалізації публічного інтересу. Проведено наукові пошуки для з’ясування механізму противаг та стримувань між гілками влади як важливої умови демократії, що розкривається через здатність органів державної влади та місцевого самоврядування забезпечувати їх стабільну роботу з гарантуванням принципів законності, незалежності і дотриманням прав і свобод. Механізм публічного адміністрування включає практичне виконання суб’єктами публічного адміністрування їхніх адміністративних зобов’язань відповідно до наданої законодавством компетенції. Ідеться про такі зобов’язання: прояв публічного інтересу; вплив на поведінку суб’єктів суспільства; виконання владних приписів; реалізацію закріпленої за цими суб’єктами компетенції. Визначено шляхи удосконалення механізму публічного адміністрування в Україні.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

10

Бойко, А. В. "СПЕЦІАЛІЗОВАНА ПУБЛІЧНА АДМІНІСТРАЦІЯ ЯК НЕВІД’ЄМНА СКЛАДОВА АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ РЕАЛІЗАЦІЇ ДЕРЖАВНОЇ ТРАНСПОРТНОЇ ПОЛІТИКИ В УКРАЇНІ". Juridical science, № 2(104) (15 липня 2021): 80–88. http://dx.doi.org/10.32844/2222-5374-2020-104-2.10.

Повний текст джерела

Анотація:

Актуальність статті полягає в тому, що формування правоздатної системи публічного адміністрування транспортним сектором економіки, побудованої на основі розвитку владно-суспільних взаємовідносин, взаємодії органів публічної влади та інститутів громадського суспільства, вдоско- налення правового статусу та форм і методів діяльності її суб’єктів, без- перечно виступає наразі нагальною для України потребою. Водночас інсти- туціональна складова публічного адміністрування транспортною сферою в нинішніх умовах як ніколи вимагає вжиття рішучих реформаційних за- ходів особливо у напрямі реалізації державної транспортної політики через активну діяльність спеціалізованої публічної адміністрації. У статті, на основі аналізу чинного законодавства, наявних наукових, публіцистичних та методичних джерел, у тому числі зарубіжного досвіду, зроблено спробу визначити оптимальну інституціональну модель адміністративно-пра- вового забезпечення реалізації державної транспортної політики в Україні. Вказано на необхідність кардинальних структурних перетворень в транс- портній сфері, що нагально стоїть на порядку денному та підтверджуєть- ся багатьма транспортними аналітиками, громадськими діячами та фахівцями субʼєктів публічного адміністрування окремих транспортних галузей. Наголошено на необхідності створення принципово нової систе- ми управління, що була б орієнтована на розвʼязання як загальних проблем функціонування транспортного комплексу країни, так і вирішення спец- ифічно галузевих завдань. Підкреслено передчасність утворення пропонова- ної Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері транс- порту, що має забезпечити ефективне державне регулювання діяльності на ринках природних монополій та суміжних ринках у галузі транспорту, зокрема, з питань формування цінової (тарифної) політики. Утворення ще однієї структури зі спеціальним статусом, повноваження якої зараз актив- но реалізовує Міністерство інфраструктури України, ускладнить процес публічного адміністрування галуззю та уповільнить реалізацію основних напрямів державної транспортної політики України. Наголошено на особ- ливому значенні спеціалізованої публічної адміністрації, яка спроможна на одночасне вирішення багатьох правових, технічних, політичних, економіч- них та інших проблем розвитку й функціонування транспортної галузі. Ра- зом з тим, додаткові труднощі виникають через невирішеність проблем розмежування повноважень між центральними, регіональними та місце- вими органами управління транспортною системою.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

11

Mamonova, V. "ПУБЛІЧНЕ УПРАВЛІННЯ ТА АДМІНІСТРУВАННЯ: СПІВВІДНОШЕННЯ ТА СУБ’ЄКТНИЙ СКЛАД". Актуальні Проблеми Державного Управління, № 1(57) (26 травня 2020): 29–36. http://dx.doi.org/10.34213/ap.20.01.03.

Повний текст джерела

Анотація:

Узагальнено наукову думку щодо визначення змістовної сутності публічного управління та адміністрування, уточнено поняття “публічне управління”. Здійснено класифікацію функцій суб’єктів місцевого самоврядування за ознаками: сутність процесу управління, форма діяльності, сфери життєдіяльності, суб’єкти управління. Окреслено секторальний склад публічного управління: державне управління, місцеве самоврядування, громадське управління, бізнес-стейкхолдери. Визначено співвідношення публічного управління та адміністрування. Побудовано семантичний конструкт “публічне управління та адміністрування”. Обґрунтовано чотири рівні ієрархії в системі публічного управління в Україні, систематизовано суб’єкти управління за ієрархічними рівнями.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

12

Andreiev, S. O., та O. P. Lukianov. "Актуальні проблеми правової підготовки здобувачів вищої освіти за спеціальністю «Публічне управління та адміністрування» в Україні". Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, № 2 (13 березня 2020): 109–20. http://dx.doi.org/10.32886/instzak.2020.02.12.

Повний текст джерела

Анотація:

Метою статті є висвітлення актуальних проблем правової підготовки здобувачів вищої освіти за спеціальністю «Публічне управління та адміністрування» в Україні (на прикладі першого (бакалаврського) рівня). Наукова новизна полягає у проведенні аналізу існуючого стану якості правової освіти осіб, які навчаються в українських вищих навчальних закладах за вказаною спеціальністю. Аналіз здійснювався шляхом дослідження п’ятнадцяти освітньо-професійних програм «Публічне управління та адміністрування» на предмет наявності навчальних дисциплін правового спрямування у складі обов’язкових компонент цих програм. Аналізувався також стандарт вищої освіти за спеціальністю «Публічне управління та адміністрування» для першого (бакалаврського) рівня, затверджений у 2018 році Міністерством освіти і науки України. Встановлено, що наведений у досліджуваному освітньому стандарті перелік спеціальних (фахових) компетентностей випускників є недостатнім, що послугувало підставою для обґрунтування конкретних пропозицій стосовно його доповнення низкою додаткових компетентностей правового характеру. Головний висновок, сформульований за результатами дослідження, полягає в тому, що, на відміну від колишніх спеціальностей галузі знань «Державне управління», з моменту започаткування в Україні у 2015 році спеціальності «Публічне управління та адміністрування» істотно зменшився обсяг та змінився характер правової підготовки здобувачів вищої освіти за спеціальністю 281 ПУА, розмита її концептуальна державно-управлінська основа, що цілком прогнозовано призведе до зниження рівня правової компетентності випускників цієї спеціальності. Для підвищення ефективності правової освіти студентів спеціальності «Публічне управління та адміністрування» запропоновано внести доповнення у відповідний стандарт вищої освіти шляхом наведення понять «публічне управління та адміністрування», «сфера публічного управління та адміністрування», а також включення в нього низки спеціальних (фахових, предметних) компетентностей правового спрямування.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

13

Кащенко, Нінель. "МЕХАНІЗМИ ДЕРЖАВНОЇ ПОЛІТИКИ В СФЕРІ НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ: РИЗИКИ ТА ВИКЛИКИ". Public management 24, № 4 (20 березня 2020): 146–62. http://dx.doi.org/10.32689/2617-2224-2020-4(24)-146-162.

Повний текст джерела

Анотація:

Присвячено проблемам реформування державної політики в контексті Стратегії національної безпеки України. Розглядаються викли- ки чинної системи державного управління, зокрема і оборонною сферою; акцентовано на необхідності викликів щодо розроблення конкретних планів реалізації прийнятої концепції з можливістю їхнього коригування відповідно до змін соціальної та гуманітарної сфери в Україні; обґрунтовано створення ефективної системи контролю за перебігом реформ із широким залученням громадськості. З’ясована проблема державної політики в секторі національ- ної безпеки України, у зв’язку з російською агресію, які постали в порядку виконання суспільно-політичного життя країни та стали головною ідеєю по- дальшого розвитку нашої держави. У зв’язку з тим, що за роки незалежності в Україні не звертали достатньої уваги на проблеми забезпечення потрібного рівня національної безпеки, країна постала перед різними ризиками свого іс- нування. Ефективне державне управління національної безпеки України — це необхідна умова збереження національного суверенітету та територіальної єдності нашої держави. Доведено, що створена система, яка нині функціонує в державі, фак- тично має багато проблем та структурних недоліків, зустрічається по- двоєння функцій, неузгодженість у прийнятті рішень, відсутність опера- тивності в аналізі політичної ситуації України. Кардинальна зміна усієї структури, орієнтація її на найкращі європейські стандарти має стати основою реформування національного сектору безпеки й оборони та ке- рівництва ним. Саме цей аспект актуалізує питання підвищення ефектив- ності механізмів державної політики в умовах публічного управління та адміністрування.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

14

Лікарчук, Н., О. Андрєєва, M. Кутепова, Д. Дзвінчук та Є. Буряк. "УДОСКОНАЛЕННЯ МЕХАНІЗМІВ ПУБЛІЧНОГО УПРАВЛІННЯ ЕКОНОМІКОЮ УКРАЇНИ В УМОВАХ ПАНДЕМІЇ COVID-19: ІНОЗЕМНИЙ ДОСВІД, УКРАЇНСЬКІ РЕАЛІЇ". Financial and credit activity problems of theory and practice 6, № 41 (10 січня 2022): 437–47. http://dx.doi.org/10.18371/fcaptp.v6i41.251472.

Повний текст джерела

Анотація:

Анотація. Предмет дослідження: складові механізмів публічного управління економікою України в умовах пандемії COVID-19. Мета дослідження: розвиток теоретичних основ і розроблення методичних рекомендацій щодо обґрунтування напрямів удосконалення механізмів публічного управління економікою в умовах пандемії COVID-19, а також формування теоретичної моделі їх використання в Україні на базі вивченого позитивного досвіду інших країн. Методологія дослідження: закони і принципи діалектичної логіки, положення економічної теорії, концепції видатних учених з проблем публічного управління та адміністрування. Використано методи системного аналізу при дослідженні сутності механізму публічного управління і його інструментарію, структурно-логічні методи — при обґрунтуваннi напрямів удосконалення наявних механізмів публічного управління. Методи аналітико-синтетичної обробки інформації та моделювання стали ключовими в побудові моделі адміністративно-правового забезпечення публічного управління Проаналізовано підходи різних науковців у галузі публічного управління щодо дефініцій «державне управління», «механізм державного управління», «публічне управління» та «механізм публічного управління». Установлено історичний зв’язок між державним управлінням і публічним управлінням, перехідною формою для якого виступало публічне адміністрування. Запропоновано структуру адміністративно-правового забезпечення публічного управління, що містить певні елементи. З’ясовано, що позитивним джерелом для формування вітчизняних моделей державного управління є досвід європейських країн, для яких питання модернізації державного управління, подолання глобальних соціально-економічних викликів і створення ефективної системи реагування є ключовими напрямками роботи. Відзначено, що у країні формується основа прогресивної трансформації системи публічного управління шляхом створення нових можливостей для формування потенціалу розвитку територіальних громад і територій, нових центрів концентрації ресурсів. Обґрунтовано структуру адміністративно-правового забезпечення публічного управління з урахуванням виокремлення об’єктів, суб’єктів, норм і форм, а також засобів захисту прав, свобод і законних інтересів приватних осіб у сфері публічного управління. Нині державні органи Україні з метою вдосконалення механізмів публічного управління економікою України у своїй діяльності повинна використовувати досвід Великобританії, а саме: активно використовувати «великі дані» для визначення ефективності державних витрат шляхом застосування практики онлайн-обстежень, зокрема на основі використання соціальних мереж. Ключові слова: публічне адміністрування, публічне управління, механізм публічного управління, децентралізація, територіальна громада, електронне урядування, економіка, Україна, COVID-19. Формул: 0; рис.: 4; табл.: 2; бібл.: 21.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

15

Марущак, А. В. "ТЕОРЕТИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ПОВНОВАЖЕНЬ ДЕРЖАВНОЇ ФІСКАЛЬНОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ". Знання європейського права, № 1 (21 вересня 2020): 68–72. http://dx.doi.org/10.32837/chern.v0i1.51.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті досліджуються науково-правові характеристики Державної фіскальної служби України та здійснений теоретико-правовий аналіз її функцій та повноважень. Доведено, що Державна фіскальна служба є органом публічного адміністрування, яке вона здійснює у сфері фінансів. Досліджені нормативно-правові акти, що регламентують діяльність Державної фіскальної служби, та розглянуто основні наукові концепції її діяльності. Доведено, що повноваженням ДФС притаманна ознака дискреційності. Обґрунтовано, що з-поміж повноважень ДФС можна виділити контрольні, експертно-аналітичні, превентивні, правопоновлюючі. Своєю чергою контрольні повноваження можна класифікувати залежно від сфери здійснення контролю: повноваження у сфері податкового контролю, бюджетного контролю та митного контролю. До функцій ДФС віднесено контрольну, експертно-аналітичну, прогностичну, превентивну та функцію фіскального адміністрування. Державна фіскальна служба України відіграє значну роль у реалізації державної політики у кількох сферах. Зокрема, це стосується і сфери публічного адміністрування. Державна фіскальна служба України є органом публічного адміністрування, який здійснює свою діяльність за допомогою своїх територіальних органів та спеціалізованих департаментів. Публічне адміністрування нею здійснюється у сфері фінансів. За допомогою повноважень Державної фіскальної служби України здійснюється управління, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері фінансів. Дослідження сфер діяльності, завдань, функцій та повноважень Державної фіскальної служби України є досить актуальним, оскільки протягом останніх років Україна прагне відповідати сучасним змінам, що відбуваються у світовій спільноті, і проводить реформи у власній владній та правовій сферах. Завдяки таким реформам Державна фіскальна служба України і була утворена. Публічне адміністрування у сфері фінансів здійснюється за допомогою системи державних органів, які є суб'єктами публічного адміністрування. До них можна віднести Державну казначейську службу України, Міністерство фінансів України, Державну податкову службу України, Державну службу фінансового моніторингу України, Державну фіскальну службу тощо.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

16

Мельничук, Олег. "ФОРМУВАННЯ ТА РЕАЛІЗАЦІЯ ДЕРЖАВНОЇ ПОЛІТИКИ У СФЕРІ РЕЛІГІЇ ТА ЦЕРКВИ ЯК ЕЛЕМЕНТ ПУБЛІЧНОГО АДМІНІСТРУВАННЯ". KELM (Knowledge, Education, Law, Management) 2, № 8 (13 липня 2021): 135–39. http://dx.doi.org/10.51647/kelm.2020.8.2.21.

Повний текст джерела

Анотація:

Стаття присвячена, по-перше, визначенню ролі держави у формуванні відносин держави та церкви через здійснення відповідної державної політики, по-друге, усвідомленню ролі суб’єктів публічного адміністру- вання у процесі формування та реалізації державної політики у сфері релігії та церкви. Наголошено на тому, що держава повинна забезпечити реалізацію права особи на свободу віросповідання, створюючи для цього сприятли- ві умови, а також держава повинна охороняти та захищати це право особи від будь-яких протиправних посягань чи обмежень. Доведено, що процес формування та реалізації державної політики у окресленій сфері має багато проблем, які притаманні як країнам Європи, так і Україні. Встановлено, що національне законодавство передба- чає досить широке коло суб’єктів, які формують та реалізують державну політику у сфері релігії. Це може поро- джувати не тільки різночитання основних засад такої політики, а й протиріччя між моделлю відносин держави та церкви, що закріплена в Конституції України, та політикою, яку реалізують на практиці перераховані вище державні органи.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

17

Сурай, Інна. "ПУБЛІЧНЕ УПРАВЛІННЯ: НАУКОВО-СУТНІСНИЙ ДИСКУРС". Public management 15, № 5 (29 вересня 2018): 244–54. http://dx.doi.org/10.32689/2617-2224-2018-15-5-244-254.

Повний текст джерела

Анотація:

Визначено сутність публічного управління як моделі управлін- ня справами суспільства для створення підґрунтя законодавчого закріплен- ня терміна “публічне управління” в Україні. Зауважимо, що в українському законодавстві не закріплено поняття “публічне управління”. Водночас цим дослідженням ще раз підтверджено, що поняття “публічне управління” вже у науковому обігу. В процесі рефор- мування державного управління в Україні також здійснено певні кроки до становлення й розвитку публічного управління. Крім цього, до переліку га- лузей знань і спеціальностей, за якими здійснюється підготовка здобувачів вищої освіти, внесено “Публічне управління та адміністрування”. Наразі в Україні відбуваються еволюційні процеси формування публічно- го управління, але практично управління справами українського суспільства все ще здійснюється через адміністрування, лише окремі елементи менеджменту мають місце. Це стосується як функціонально-організаційних струк- тур, так і майже немодернізованих зв’язків між ними, а також відсутності ін- ших механізмів, притаманних менеджменту. Управління країною як соціально-економічною системою потребує за- лучення до процесу прийняття управлінських рішень представників усього громадянського суспільства. Таким чином, управління на рівні держави на- буває рис публічності, а розвиток теорії та практики державного управління створює підстави для усвідомлення провідної ролі публічного управління в суспільному еволюційному контексті. Установлено, що перехід до публічного управління пов’язаний з “роз- державленням управління”: деконцентрацією й децентралізацією функцій і повноважень між суб’єктами управління; збільшенням суб’єктів управлін- ня; застосуванням кращих практик менеджменту. Запропоновано державне управління, яке здійснюється через адміністрування, позначати як Public administration. При застосуванні елементів менеджменту, навіть на пере- хідному етапі розвитку суспільства від адміністрування до менеджменту — “Public management”. Адміністрування й менеджмент є різновидами управ- ління, його еволюційними рівнями.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

18

Білоус-Осінь, Т. І. "Міністерство освіти та науки України як уповноважений суб'єкт у сфері наукової діяльності". Наукові праці Національного університету “Одеська юридична академія” 28 (26 липня 2021): 20–27. http://dx.doi.org/10.32837/npnuola.v28i0.692.

Повний текст джерела

Анотація:

Стаття присвячена дослідженню правового статусу Міністерства освіти та науки України як уповноваженого суб'єкта у сфері наукової діяльності. Встановлено, що галузь науки впорядковано через діяльність, яка є дотичною до категорій «публічне адміністрування» (обгрунтовано через: а) інституційно-суб'єктний вимір; б) спрямування на забезпечення публічного інтересу); «державне управління та регулювання» (обгрунтовано через:а) відсутність належного забезпечення правового статусу суб'єктів наукової діяльності;б) наявність відриву впроваджених реформ у сфері науки від національних архетипів наукової діяльності). Правовий статус Міністерства освіти та науки України як уповноваженого суб'єкта в галузі науки розглянуто відповідно до його нормативної детермінації як суб'єкта державного регулювання та управління науковою діяльністю. Виокремлено якісно-змістові елементи, що визначають правовий статус органів державної виконавчої влади. Звернено увагу на те, що правовий статус Міністерства освіти та науки України є багатовимірною характеристикою становища, яке займає цей суб'єкт в організації впорядкування суспільних відносин та у системі органів державної влади загалом. Одночасно пріоритетним є врахування ідеї публічного адміністрування як прояву функціонування цього органу державної виконавчої влади. Встановлено, що компетенція Міністерства освіти та науки України в частині її детермінації специфікою галузі науки характеризується такими положеннями: 1) визначає цього суб'єкта як такий, що наділений галузевою компетенцією; 2) його повноваження виражено через сукупність прав та обов'язків, які визначають міру можливої поведінки та встановлюють певні види такої поведінки в межах суспільних відносин, що пов'язані з упорядкуванням інтелектуальної творчої діяльності, яку спрямовано на одержання нових знань та (або) пошук шляхів їх застосування; 3) межі його повноважень у галузі науки визначено на нормативному рівні як такі, що поширюються на всю територію Української держави; 4) компетенція вказаного суб'єкта в галузі науки зовнішньо може бути реалізована у правових та неправових формах.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

19

Липовська, Наталія Анатоліївна, та Ірина Іванівна Хожило. "ДОСВІД РЕАЛІЗАЦІЇ ЕКСПЕРИМЕНТУ З ПІДГОТОВКИ ЗДОБУВАЧІВ ВИЩОЇ ОСВІТИ ІІІ РІВНЯ (PHD) ЗА СПЕЦІАЛЬНІСТЮ 281 «ПУБЛІЧНЕ УПРАВЛІННЯ ТА АДМІНІСТРУВАННЯ» В НАВЧАЛЬНО-НАУКОВОМУ ІНСТИТУТІ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ НТУ «ДНІПРОВСЬКА ПОЛІТЕХНІКА»". Дніпровський науковий часопис публічного управління, психології, права, № 1 (10 травня 2022): 26–33. http://dx.doi.org/10.51547/ppp.dp.ua/2022.1.4.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті висвітлено досвід реалізації експерименту з підготовки здобувачів вищої освіти ІІІ рівня (PhD) в навчально-науковому інституті державного управління НТУ «Дніпровська політехніка» за спеціальністю 281 «Публічне управління та адміністрування». Акцентовано, що в Україні з 2016 року у вищих навчальних закладах (наукових установах) запроваджено нову, європейську модель підготовки наукових кадрів вищого ступеня, а саме докторів філософії (PhD). Організаційно-правовою основою реалізації цієї моделі є ліцензування освітньо-наукових програм, яке здійснює Національне агентство забезпечення якості вищої освіти. Доведено, що навчально-науковий інститут державного управління НТУ «Дніпровська політехніка» має значний досвід у підготовці наукових кадрів вищого рівня в галузі науки «Державне управління» (з 2004 р. по т.ч.). В інституті функціонувала спеціалізована вчена рада К 08.866.01 з правом прийняття до захисту кандидатських дисертацій (2004–2018 рр.); спеціалізована вчена рада Д 08.866.01 з правом прийняття до захисту кандидатських та докторських дисертацій (2016–2021 рр.). З 2016 року інститут розпочав підготовку наукових кадрів за спеціальністю 281 «Публічне управління та адміністрування». За період дії експерименту з підготовки здобувачів вищої освіти ІІІ рівня (PhD) в інституті було підготовлено та захищено в разових спеціалізованих радах 14 докторів філософії. Основні напрямки наукових інтересів здобувачів вищої освіти ІІІ рівня формуються навколо пріоритетних проблем у сфері публічноуправлінської діяльності, зокрема таких як адаптація системи державного управління та державної служби до стандартів ЄС; управління інноваційним розвитком; стратегічний менеджмент в державному управлінні; антикризове управління в державному секторі; лідерство в державному управлінні; управління державними фінансами; державне управління соціогуманітарним розвитком та ін. Доведено, що в умовах перезавантаження системи публічного управління актуальність освітньо-наукової спеціальності «Публічне управління та адміністрування» не викликає сумнівів, адже вона забезпечує підготовку нової генерації управлінців, молодих, ініціативних, озброєних сучасними вміннями та навичками як до професійної діяльності в органах публічної влади, так і здатних до науково-дослідної та науково-педагогічної роботи. Визначено сильні та слабкі сторони системи підготовки докторів філософії в Навчально-науковому інституті державного управління НТУ «Дніпровська політехніка» з метою визначення перспектив подальшого розвитку та удосконалення цієї системи в умовах регіонального та національного ринку освітніх послуг.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

20

Борисочева, Н. М. "Використання повітряного простору України як складник галузі авіації". Актуальні проблеми держави і права, № 90 (9 серпня 2021): 38–44. http://dx.doi.org/10.32837/apdp.v0i90.3205.

Повний текст джерела

Анотація:

Складовою частиною галузі авіації є використання повітряного простору України. Доводиться, що: галузь авіації та повітряного права – складна, системна галузь; галузь авіації та повітряного права урегульовується нормами Повітряного кодексу України. Система норм, які урегульовують відносини в даній сфері, займає переважну кількість в даному акті, але вона виходить за межі регулювання даного нормативного акта, оскільки включає авіаційну промисловість, саме тому, на нашу думку, доцільно досить розгалужену і багатопланову систему суспільних відносин урегулювати Кодексом України про авіацію та авіаційний простір. Наявність предмету правового регулювання, а саме суспільних відносин у галузі авіації та повітряного простору, дає можливість висувати пропозицію про виокремлення Авіаційного права як галузі права. Галузь авіації та повітряного простору – це складне системне утворення, що включає авіаційну промисловість, яка передбачає вироблення літаків, вертольотів, авіаційних двигунів, а також приладів та устаткувань для авіації, що є користувачем повітряного простору України з метою задоволення інтересів України та її громадян і безпеки авіації. Ознаками галузі авіації та повітряного простору є такі: 1) складне системне утворення, яке має підгалузі: авіаційна промисловість як підгалузь передбачає вироблення літаків, вертольотів, авіаційних двигунів, а також приладів та устаткувань для авіації; авіаперевезення як підгалузь за допомогою авіаційного транспорту надає авіаційні та інші послуги населенню; авіаційний транспорт як частина повітряно-транспортної системи є структурною частиною даної галузі; повітряний простір України як ознака цілісності держави та безпеки авіації; 2) має розгалужену систему суб’єктів публічного адміністрування: Міністерство інфраструктури України; Державна авіаційна служба України; Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері транспорту та Міністерство оборони України; 3) регулюється міжнародними нормативними актами та законодавством України; 4) наявна система інструментів публічного адміністрування даної галузі.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

21

Муза, О. "Особливості реалізації принципу належного урядування у публічному адмініструванні". Юридичний вісник, № 6 (16 лютого 2021): 83–89. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i6.2033.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті досліджено особливості реалізації принципу належного урядування в публічному адмініструванні. Автором підкреслено, що принцип належного урядування є засад-ничим у контексті вирішення управлінських завдань у разі виникнення проблем співвідношення публічного та приватного інтересів у публічному адмініструванні. Крім правових вимог до належного публічного адміністрування, принцип належного урядування містить вимоги організації взаємовідносин суб'єкта адміністрування та приватної особи. Це включає такі додаткові характеристики принципу належного урядування: підтримка взаємовідносин органів публічної адміністрації із зацікавленими сторонами в підготовці майбутніх управлінських рішень, що реалізує одночасно принципи прозорості, відкритості та пар-тисипативності публічного управління; у процесі створення органів публічної адміністрації (органів виконавчої влади) необхідно чітко формулювати їхню мету та цілі діяльності, аби це відповідало реальним потребам держави і суспільства, очікуванням населення, соціальних груп, приватних колективних утворень, конкретної приватної особи; забезпеченість сфер публічного адміністрування сучасними інформаційно-технічними програмами, що дасть змогу максимально знизити можливе чиновницьке свавілля шляхом алгоритмізації управлінської діяльності; пошук людського потенціалу для реалізації цілей та завдань публічного управління; підготовка вищих керівних кадрів держави; законодавче регулювання етичної поведінки публічних службовців. Сформульовано особливості реалізації принципу належного урядування в публічному адмініструванні: є спеціальним галузевим принципом організації публічного адміністрування в державі; складає сукупність вимог, що висуваються до держави як демократичної та правової у сфері організації належної управлінської діяльності у різних сферах суспільного життя держави і суспільства, соціальної комунікації між державою і приватною особою, соціальними групами, колективними утвореннями; є міждисциплінарним принципом; застосування необмежене виключно конституційним та законодавчим регулюванням, передбачає організаційні механізми адміністрування; реалізація забезпечується іншими принципами публічного управління, що в сукупності характеризують належність («good») публічного адміністрування; «належність» публічного адміністрування нерозривно пов'язана з організаційними, інститу-ційними, кадровими, фінансовими та матеріально-технічними можливостями держави з організації цілісної системи публічного управління та окремих сфер публічного адміністрування; рівень соціальних відносин та соціальна затре-буваність у прийнятті управлінських рішень є фактором впливу на визначення стратегічних завдань публічного адміністрування у майбутньому.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

22

Агакарян, Р. С. "Поняття та зміст адміністративних правовідносин у сфері транспорту". Актуальні проблеми держави і права, № 86 (22 вересня 2020): 3–11. http://dx.doi.org/10.32837/apdp.v0i86.2398.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті проаналізовані адміністративні правовідносини у сфері транспорту, визначено їх поняття. Публічні відносини у сфері транспорту є відносинами, що являють собою частину предмета адміністративного права. Показана відмінність адміністрування від державного управління та муніципального управління, які є основою предмета адміністративно-правового регулювання як інституту транспортного права. З визначень, які даються вітчизняними та закордонними вченими, проглядається, що в основі як адміністрування, так і публічного управління - саме державне управління і самоврядне (муніципальне) управління. Відзначено, що публічне, або державне та муніципальне, управління у сфері транспорту актуальне дотепер. Дана характеристика особливостей адміністративно-правових відносин у сфері транспорту. Адміністративно-правові відносини репрезентують юридичну форму в основному управлінських відносин і мають організаційний характер, що зумовлено організаційною сутністю публічного управління. Суб'єктами адміністративно-правових відносин у сфері транспорту виступають органи виконавчої влади і місцевого самоврядування, Міністерство інфраструктури, державні служби й агентства, до повноважень яких віднесено здійснення функцій управління відповідним видом, чи об'єктами транспорту, їх працівники (посадові особи), громадські організації, які виконують завдання щодо транспорту, трудові колективи транспортних підприємств та організацій, власники транспортних підприємств, пасажири, інші фізичні особи, які через деякі обставини потрапляють у сферу взаємин з іншими суб'єктами транспортного права. Але безпосередньою умовою виникнення адміністративно-правових відносин є участь у них органів або інших суб'єктів, наділених владними повноваженнями. Адміністративно правові відносини у сфері транспорту виникають за ініціативою будь-кого з їх учасників, але дуже часто згода іншої сторони на виникнення таких відносин не є обов'язковою. У низці адміністративних правовідносин їх об'єкт складний, це організаційно-майнові відносини, що включають поведінку їх суб'єктів і майно. Є також особливості врегулювання спорів в адміністративних правовідносинах транспортної сфери (відомче їх вирішення, вирішення у спеціалізованому адміністративному суді). У сфері транспорту відносини державного управління превалюють. Загалом же адміністративно-правові відносини цієї сфери можна поділити на такі групи, як: управлінські адміністративно-правові відносини, правовідносини надання адміністративних послуг, відносини адміністративної відповідальності.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

23

Бронат, Ю. В. "ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ ВІДНОСИН ДРОПШИПІНГУ В УКРАЇНІ". Таврійський науковий вісник. Серія: Публічне управління та адміністрування, № 3 (18 лютого 2022): 8–14. http://dx.doi.org/10.32851/tnv-pub.2021.3.2.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті досліджено процес зростання обсягу продажів товарів із застосуванням засобів електронної комерції. Наведено декілька підходів до визначення нового для української правової системи економічного явища – дропшипінгу. Сформовано власне визначення економічної моделі діяльності посередників у галузі реалізації торгівлі та послуг. Виокремлено суттєві економічні переваги застосування дропшипінгу, серед яких: відсутність необхідності вкладання великого статутного капіталу, відсутність ризику втрати капіталу й оборотних засобів, проста форма легалізації діяльності, відсутність необхідності нести витрати на обслуговування складських приміщень та адміністрування поштових відправлень. Визначені основні види правочинів, що укладаються між учасниками, котрі вступають у відносини дропшипінгу. Окреслено основні характеристики застосування агентських угод при здійсненні реалізації товарів і послуг кінцевим споживачам. Проаналізовано основні проблемні питання державного регулювання відповідальності посередників за прострочення доставки товару, поставки виробником/постачальником товару неналежної якості та не повідомлення покупця про реальний правовий статус такого посередника. Зроблено висновок, що очікується подальше розповсюдження застосування моделі дропшипінгу в Україні серед малого підприємництва з метою реалізації товару та послуг виробника/постачальника через посередників. Збільшення кількості правочинів за участі дропшиперів має величезний вплив на розвиток електронної комерції. У статті доведено необхідність подальшого дослідження правового регулювання діяльності дропшиперів, що потребує законодавчого закріплення поняття дропшипінгу, визначення кола учасників, котрі беруть участь у такій моделі реалізації товару, а також уточнення чинних положень законодавства про захист прав споживачів.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

24

Brychko, Alina, та Svitlana Lukash. "Державна підтримка і регулювання фермерства Cумської області". Public Administration and Regional Development, № 12 (24 травня 2021): 376–407. http://dx.doi.org/10.34132/pard2021.12.04.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті проведений теоретичний аналіз та визначено сутність фермерства як об’єкта державного впливу; визначено особливості та структуру публічного управління розвитком фермерства в Україні, оцінено стан аграрного ринку Сумської області з метою визначення факторів, які слід враховувати при побудові організаційно-економічного механізму функціонування та розвитку фермерства в цілому; проведено детальний аналіз стану фермерства Сумської області; визначено організаційно-економічних заходи щодо підвищення державної підтримки фермерського господарства області; сформульовано пропозиції щодо вдосконалення механізму державного регулювання інтересів фермерства та визначено їх особливості. Визначено структуру та розкрито особливості публічного управління фермерськими господарствами в державі. На сьогоднішній день значно вдосконалено нормативно-правову базу функціонування фермерства, закцентована увага на підтримку розвитку фермерських господарств. Встановлено, що основною проблемою в розвитку фермерських господарств є функціонування великих сільськогосподарських підприємств, через які відбулося єднання політичних та економічних інститутів. Публічне управління вітчизняним перебуває у стані становлення і його державне регулювання опирається виключно на застарілі методи публічного адміністрування, які дають негативний результат запроваджених владою заходів. Запропоновано імплементувати досвід провідних країн світу щодо впровадження та розвитку якісних дорадчих служб, які можуть змінити негативне ставлення селян до кооперативів; змогли б надавати інформацію стосовно інновацій в аграрному секторі та допомагали впроваджувати їх у життя; створення громадських організацій фермерів для лобіювання інтересів фермерів на всіх рівнях прийняття рішень; всебічне стимулювання та популяризація розвитку сільськогосподарських кооперативів.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

25

Задихайло, О. А. "СПІВВІДНОШЕННЯ ПОНЯТЬ «ДЕРЖАВНЕ УПРАВЛІННЯ», «ПУБЛІЧНЕ УПРАВЛІННЯ» ТА «ПУБЛІЧНЕ АДМІНІСТРУВАННЯ В КАТЕГОРІАЛЬНОМУ АПАРАТІ АДМІНІСТРАТИВНОГО ПРАВА". Збірник наукових праць ХНПУ імені Г. С. Сковороди "Право", № 31 (лютий 2020): 43–48. http://dx.doi.org/10.34142/23121661.2020.31.04.

Повний текст джерела

Анотація:

In the article the problems of relation of the concepts of «public management», «state management», «public administration» are considered in the conditions of transformation of state management and in accordance with new trends in the development of the state and society. The discussion issues of formation, development and essence of these categories are analyzed. In the science of administrative law, there is a need to rethink the category of public administration, determine the scope of its application in administrative law, and study its connections with related categories and the possibilities of their application in the Ukrainian legal space. Public administration as a complex phenomenon is associated with various concepts and categories that can be considered related to a certain extent, such as state regulation, management, public administration, and public management. Among these categories, public management and public administration have become increasingly common in recent years. Becoming and development of public management in Ukraine is impossible without a clear interaction of all its elements, which requires the development of a single conceptual framework with its fixing in laws, clear definition of authorities for all subjects of administrative process, use of modern effective methods and technologies of management, to provide citizens at the level of the world standards.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

26

Задихайло, О. А. "Співвідношення понять "державне управління", "публічне управління" та "публічне адміністрування" в категоріальному апараті адміністративного права". Збірник наукових праць Харківського національного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди. "Право", вип. 31 (2019): 43–48.

Знайти повний текст джерела

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

27

БОНДАР, ОЛЕКСАНДР. "Публічне управління у сфері використання та охорони земель в Україні: актуальні проблеми правового та інституційного забезпечення". Право України, № 2020/05 (2020): 43. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2020-05-043.

Повний текст джерела

Анотація:

Одним із основних напрямів новітньої земельної реформи в Україні є кардинальне оновлення системи публічного управління у сфері використання та охорони земель. Однак загальна непослідовність і суперечливість перетворень у поземельній сфері суттєво гальмує вирішення цього завдання. Ця негативна тенден ція накладається на незавершеність адміністративної реформи у державі й відсутність чіткої стратегії розбудови системи центральних органів виконавчої влади зокрема та системи органів публічної адміністрації загалом. Метою статті є аналіз актуальних проблем правового та інституційного забезпечення публічного управління у сфері використання й охорони земель в Україні, а також формулювання на цій основі пропозицій щодо їх розв’язання. Проаналізовано кореляцію понять “державне управління” і “публічне управління” у досліджуваній площині та зроблено висновок про доцільність віддавати перевагу останньому з огляду, по-перше, на спорідненість правовідносин державного та самоврядного управління у сфері використання й охорони земель, по-друге, необхідності відмови від “державоцентристських” підходів на користь конструктивного впровадження кращих європейських практик у царині публічного адміністрування. Визначено методологічну значущість державної земельної та екологічної політики для розбудови системи публічного управління у земельній сфері. Встановлено, що Стратегії державної екологічної політики України, як чинна, так і попередня, цілком слушно закріплюючи необхідність глибокої модернізації вказаної системи, особливо у контексті євроінтеграційних процесів, у цій площині є здебільшого декла ративними. Увага акцентована на проблемі співвідношення та взаємодії різних рівнів правового забезпечення земельно-управлінських відносин, яка сьогодні суттєво актуалі зувалася, по-перше, незавершеністю конституційного забезпечення реформи адміністративно-територіального устрою держави та децентралізації,по-друге, необхід ністю визначення чіткої кореляції між нормами адміністративного та земель ного права в окресленій сфері. Обстоюється висновок про необхідність вироблення консолідованими зусиллями всіх земельно-правових наукових шкіл держави максимально узгоджених підходів щодо системи функцій публічного управління у поземельній сфері з подальшим втіленням отриманих теоретичних результатів у нормотворчих пропозиціях. Це вбачається важливим і з огляду на необхідність модернізації та осучаснення традиційних функцій та появу нових. Вказується на необхідність подолання інституційної нестабільності як однієї з основних вад системи публічного управління щодо земель, зокрема й у контрольно-наглядовій сфері, оскільки перманентні та досить суперечливі реформаційні процеси у конфігурації органів виконавчої влади держави не дають змоги досягти в організаційно-правовому механізмі публічного управління земельними ресурсами інтегрованої єдності нормативної, інституційної та функціональної підсистем.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

28

Vorotin, V. Ye. "Рецензія на монографію Зубчика О. А. «Формування конкурентоспроможності держави в перспективі політичного часу (державно- управлінські аспекти)»". Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, № 1 (27 лютого 2019): 163–65. http://dx.doi.org/10.32886/instzak.2019.01.18.

Повний текст джерела

Анотація:

Серед десятків опублікованих на початку цього року наукових праць, монографія є дослідженням актуальної наукової проблеми державного управління – формування конкурентоспроможності держави. У сучасному глобалізованому світі забезпечення високого рівня конкурентоспроможності держави – це питання не лише економіки, політики, а перш за все, – державного управління. Тому сьогодні дуже важливо якомога точно оцінювати ресурси та можливості країни, прогнозувати наслідки суспільно-політичних, державно-управлінських явищ і процесів, важливих для стабільного економічного зростання та суспільного благополуччя. У цьому зв’язку обрана Зубчиком О. А. тема спонукає до вивчення необхідності не лише зміцнення конкурентної політики України, дерегулювання та зниження адміністративних бар'єрів для розвитку бізнесу, але й дослідження питань підвищення ефективності державно-управлінських рішень, зменшення рівня корупції, вдосконалення інфраструктури, впровадження політики підтримки малих і середніх підприємств, реформування управління освітою, забезпечення політичної стабільності та інших. Від державно-управлінських аспектів значною мірою залежить суспільно-політичний розвиток України. В умовах незворотності інтегрування України до європейського та світового економічного і політичного простору, економіка та суспільство стають більш відкритими, що збільшує ризики та загрози. Наразі в Україні практично відсутні комплексні праці, предметом яких був би, власне, аналіз державної політики формування конкурентоспроможності держави в умовах глобальних перетворень. Текст монографії Зубчика О. А. містить вступ, чотири розділи, післямову (як короткі висновки), список використаних джерел. У першому розділі автор розглянув класичні дослідження, зокрема праці Т. Гоббса, Д. Юма, Р. Оуена, Дж. С. Мілля, Ф. Енгельса, К. Маркса, Й. Шумпетера М. Вебера, Дж. М. Кейнса, А. Сміта, Л. Вальраса та інших. Зазначається, що історично поняття конкуренції належить до базових понять визначення ринкової організації суспільства. Критерії та пріоритети конкурентоспроможності держав – це найважливіші орієнтири їхнього розвитку. Як свідчить зміст першого розділу монографії, автор у своєму дослідженні з’ясовує сутність конкуренції, досліджує державно-управлінську та політичну складову конкурентоспроможності, методологію та методику дослідження. Систематизовано й узагальнено теоретичні, методологічні та прикладні механізми формування конкурентоспроможності держави в перспективі політичного часу. Звертає увагу детальне розкриття сутності понять «конкуренція» та «конкурентоспроможність» і авторське бачення трансформації змісту концепту «конкуренція» в контексті суспільного розвитку. Також у цьому розділі наведене авторське бачення конкуренції як управлінської проблеми, хоча, на нашу думку, воно не відображає повною мірою обрану назву цього параграфу, а скоріше наводить приклади управлінських рішень та їхніх наслідків для суспільств. У першому розділі автором також розкрито особливості методології та методик дослідження конкурентоспроможності, зокрема проаналізовано можливості Індексу глобальної конкурентоспроможності та Індексу конкурентоспроможності країн. У цьому контексті описано фактори, які впливають на конкурентоспроможність держави. У другому розділі монографії Зубчиком О.А. здійснено аналіз конкурентоспроможності держави в контексті суспільно-політичних змін. По-перше, автор показав, що має бути чітка система показників конкурентоспроможності, якою слід користуватися при оцінці державної політики (прийняття державно-управлінських рішень). Вона має включати політичні, соціальні, економічні складові. Отже, має бути чітка методика дослідження конкурентоспроможності. З цією метою автор пропонує використовувати Індекс глобальної конкурентоспроможності. По-друге, цікавою є думка про те, що автор доводить залежність стратегій формування конкурентоспроможності держави у майбутньому від «раніше пройденого шляху». Представлено бачення політичних наслідків і нових перспектив конкурентоспроможності держави від членства України в Світовій організації торгівлі, проаналізовано інституційні чинники впливу на конкурентоспроможність держави. Крім того, у цьому ж розділі Зубчик О.А. детально аналізує державне управління сферою вищої освіти. Зокрема, показано, як вища освіта впливає на трансформацію суспільства і на конкурентоспроможність держави у перспективі політичного часу. Показано, що імміграційний режим – один із ключових інструментів держави в «глобальних перегонах за талантами». В умовах стирання відмінностей між імміграційними режимами і посилення конкуренції за людські ресурси особливого значення набувають чинники, які виходять за рамки імміграційної політики: мова, культура, можливості для розвитку, заробіток, якість життя, професіоналізм менеджменту, доступність якісної вищої освіти. Щороку зростає кількість громадян України, які обирають для здобуття вищої освіти іншу країну. Третій розділ монографії автор присвятив аналізу державної політики формування конкурентоспроможності держави в перспективі політичного часу та механізмів її реалізації. Проаналізовано концептуальні засади формування конкурентоспроможності України в умовах реформ на національному та регіональному рівнях. Детально окреслено значення політичної, економічної та гуманітарної складової державної політики як механізмів формування конкурентоспроможності держави у перспективі політичного часу. Акцентовано особливу увагу на зростаючій об’єктивній потребі ефективності регіонального управління, особливостях політики регіонального вирівнювання, що здійснюється за допомогою таких інструментів, як дотації та субвенції. У четвертому, заключному розділі дослідження містяться наукові положення щодо визначення пріоритетних напрямів зміцнення конкурентоспроможності України. Автором відзначено особливий ефект законодавчих актів, які визначають функції та повноваження органів влади в сфері управління конкурентоспроможністю, їх взаємозв’язок та інструменти впливу на конкурентоспроможність регіонів і держави. Зауважено, що Україна має використати участь у СОТ з точки зору її політичних можливостей, а саме, як політичного механізму. Показано специфіку конкуренції та тенденції її розвитку в сучасному українському суспільстві. Запропоновано підвищення ефективності діяльності суб’єктів публічного управління та адміністрування, удосконалення державної політики розвитку економічної свободи та підприємництва, заходи щодо активізації зусиль органів публічного управління з використання людського ресурсу для підвищення конкурентоспроможності держави та інструменти імплементації досвіду провідних країн щодо забезпечення конкурентоспроможності держави в перспективі політичного часу. Обґрунтовано комплекс управлінських, політичних, організаційно-економічних та інституційних засобів забезпечення конкурентоспроможності України. У третьому та четвертому розділах Зубчик О. А. показав, що Україна суттєво відстає від держав Європейського Союзу в сфері управління, є проблема недостатнього розвитку та підтримки науково-технічного прогресу, використання наукових досягнень в економіці. Аргументовано, що держава недостатньо підтримує розвиток високотехнологічних сервісних галузей. Позитивно, що автор розглянув і рівень конкурентоспроможності країни та конкурентоспроможність держави як результат функціонування національної системи державної управління. Також Зубчик О. А. запропонував розглядати конкурентоспроможність як аналітичний і політичний інструмент. За його допомогою оцінюється те, як нації, країни, суспільства, держави формують своє майбутнє у перспективі політичного часу. Крім того, варто відзначити, що дана тематика має безпосередній зв'язок з науковими програмами, планами, темами. Разом з тим, хочеться висловити певні побажання щодо монографії та подальшого дослідження. Зокрема, особливо позитивним є те, що автор показав важливу конкурентну перевагу України –її людський капітал, який вона сьогодні вже втрачає. У цьому зв’язку монографія мала б містити чіткі пропозиції щодо проектів державних рішень, які, на жаль, відсутні. Зубчик О. А. визначив чинники, що негативно впливають на забезпечення належного високого рівня конкурентоспроможності держави. Так, зокрема у висновках окремих параграфів автор навів обґрунтовану думку, що серед політичних особливостей процесу послаблення конкурентоспроможності держави в перехідних суспільствах є, зокрема, політична конкуренція між багатьма політичними силами різновекторного спрямування, що утруднює ситуацію прийняття зважених і раціональних політичних рішень, ускладнює підвищення конкурентоспроможності держави. Незважаючи на висловленні побажання, слід вважати, що монографія заслуговує на те, щоб бути представленою науковій спільноті та всім, хто цікавиться питаннями державного управління в сфері забезпечення конкурентоспроможності держави.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

29

Хассун, Мухамед Абдель Маджет. "ЕВОЛЮЦІЯ СТАНОВЛЕННЯ МЕХАНІЗМІВ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ ДИПЛОМАТИЧНОЮ ПОЛІТИКОЮ". Public management 23, № 3 (20 березня 2020): 178–85. http://dx.doi.org/10.32689/2617-2224-2020-3(23)-178-185.

Повний текст джерела

Анотація:

Здійснено аналіз еволюційних процесів становлення механіз- мів державного регулювання дипломатичною політикою. Обгрунтовано, що у зовнішніх відносинах між країнами однією із найстаріших та найважливі- ших управлінських інституцій політичної діяльності є інституція регулюван- ня дипломатичних відносин. З появою міждержавних зносин стародавнього світу як мирних, так і воєнних, політичні діячі античних Єгипту, Індії, Греції, Риму, Китаю та інших країн розвивали напрями вдосконалення державної політики у сфері дипломатичної діяльності. Розглядаючи державність Ста- родавньої Індії, у контексті розвитку механізмів публічного адмініструван- ня галуззю дипломатичних відносин зазначено, що використання у практиці міжнародної політики дипломатичних привілеїв та імунітетів є одним з най- давніших і загальновизнаних способів регулювання цієї діяльності у міжна- родному праві. Доведено, що проблематика пошуку балансу в напрямі закономірностей розвитку механізмів публічного адміністрування у галузі дипломатичної діяльності порушувалась у Стародавньому Китаї раніше, ніж у європейських державах. Мистецтво дипломатичних відносин, як провідного інструмента- рію впровадження зовнішньополітичної стратегії, є важливим елементом по- літичної культури громади та невід’ємним інструментом безпеки державних інтересів. Констатовано, той факт, що сучасні історики та державні управлін- ці доводять, що у Давній Греції існували певні закономірності, які полягали в наявності доволі розвиненої і потужної системи регулювання зовнішньопо- літичної діяльності та, зокрема, дипломатичних відносин. Зазначено, що в дипломатичній діяльності Стародавньої Індії заслугову- ють особливої уваги Закони Ману, які сягають 1 тисячоліття до нашої ери. Згідно з цими нормативно-правовими актами галузі дипломатичних відносин, уникнення військових дій та укладення миру залежали від мистецтва ведення переговорів дипломатичних послів. Відзначено, що принцип недоторканості представників дипломатичних відносин віддзеркалений і в цій державі.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

30

Алдохіна, Л. М. "ДЕЯКІ ПИТАННЯ ОРГАНІЗАЦІЇ ПУБЛІЧНОГО АДМІНІСТРУВАННЯ У СФЕРІ АЛЬТЕРНАТИВНОЇ ЕНЕРГЕТИКИ В УКРАЇНІ". Збірник наукових праць ХНПУ імені Г. С. Сковороди "Право", № 33 (2021): 105–11. http://dx.doi.org/10.34142/23121661.2021.33.13.

Повний текст джерела

Анотація:

Метою наукової статті є дослідження питань організації публічного адмі- ністрування у сфері альтернативної енергетики в Україні. Здійснено аналіз наукових підходів учених до визначення категорії «публічне адмі- ністрування» в теорії адміністративного права. Досліджено загальні ознаки, які притаманні публічному адмініструванню, визначено та проаналізовано основні завдання публічного адміністрування у сфері альтернативної енергетики. У статті вибірково досліджено чинне законодавство України, яке регулює правовід- носини у сфері альтернативної енергетики, зокрема використання терміна «публічне адмініст- рування» та його синонімів. Визначено специфіку публічного адміністрування у сфері альтерна- тивної енергетики, з огляду на яку подано авторське визначення публічного адміністрування в цій галузі. Автор статті дійшов висновку, що основним завданням публічного адміністрування в цій сфері є створення злагодженого механізму взаємодії між державою, органами місцевого самоврядування та суб’єктами господарювання на засадах державно-приватного партнерства з метою створення максимальних можливостей ефективного розвитку галузі .

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

31

Моргунов, О. А. "ФІЗИЧНА КУЛЬТУРА ТА СПОРТ ЯК НАПРЯМ ПУБЛІЧНОГО АДМІНІСТРУВАННЯ В УКРАЇНІ". Прикарпатський юридичний вісник, № 2(27) (27 січня 2020): 113–17. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v0i2(27).200.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті визначено напрями дій суб’єктів публіч-ного адміністрування у сферах фізичної культури та спорту в Україні задля вирішення актуальних проблем рівня здоров’я населення, здорового способу життя, залучення до спорту, гідного представлення України в спортивних змаганнях. Визначено, що визначаль-на роль і позиція центрального органу влади серед суб’єктів публічного адміністрування сфери фізичної культури та спорту в Україні пояснюється історични-ми передумовами та попереднім розвитком управління в державі загалом, а не тільки цієї сфери. Спадкуван-ня системи управління після розпаду СРСР не тільки включає спадковість науки, про яку ми зауважували у попередньому підрозділі, але і спадковість чинної сис-теми управління. Наголошено на залежності об’єктів управління у сферах фізичної культури та спорту від суб’єктів, що особливо проявляється у взаємодії націо-нальних спортивних федерації та центрального органу виконавчої влади, який формує та реалізує державну політику у сферах фізичної культури та спорту в Укра-їні. Тим самим порушується рівновага між державною владою та муніципальною владою, між державою і гро-мадянським суспільством у процесі управління сфе-рою фізичної культури та спорту в Україні. Зроблено висновок про двоаспектну концепцію дій суб’єктів пу-блічного адміністрування в рамках реформування сфер фізичної культури та спорту в Україні, що характери-зує роль та значення публічного адміністрування в сис-темі управління відповідними сферами. З одного боку, необхідними є зміни державної політики у сферах фі-зичної культури та спорту у напрямі підвищення рівня обізнаності всіх вікових категорій населення України про важливість занять спортом, сприяння здоровому способу життя, поширеення масового спорту, підви-щення результативності професійного спорту, для чого суб’єкти публічного адміністрування мають необхідні ресурси та повноваження. З іншого боку, дії суб’єктів публічного адміністрування в рамках реформування сфер фізичної культури та спорту в Україні мають охо-плювати зміни відповідної системи управління в аспек-ті розподілу повноважень між суб’єктами публічного адміністрування, принципів, форм, методів їх діяльно-сті, децентралізації публічного адміністрування.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

32

Гнатовська, А. І. "Концепція «сервісної держави»: досвід іноземних держав та особливості впровадження в Україні в умовах цифровізації". Наукові праці Національного університету “Одеська юридична академія” 28 (26 липня 2021): 37–43. http://dx.doi.org/10.32837/npnuola.v28i0.694.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті розглянуто підходи до визначення поняття публічних послуг в європейських країнах. Охарактеризовані концепції розуміння, втілення та використання «сервісної держави» в іноземних державах та особливості надання публічних послуг. Поняття «публічної послуги» має сьогодні різні визначення та аспекти розуміння. Це означає, що, з одного боку, можна і, безумовно, потрібно досліджувати його правову природу та його сутнісні ознаки, аналізуючи в тому числі розробки вчених різних галузей права національних та зарубіжних країн. Вказується на вагомий вплив впровадження електронного урядування на процес надання послуг державою. Суспільству потрібен чіткий, простий, ясний і доступний для громадян порядок, що надає високий ступінь прозорості, стабільності та гарантованості всіх життєвих процесів, а також оптимальний обсяг нормативно-правових актів за рахунок збільшення спільності правових приписів, оптимального механізму державного управління з метою усунення дублювання функцій органів публічної влади і точного встановлення обсягу їх компетенції. Для успішного втілення концепції «сервісної держави» як ідеї та забезпечення повної реалізації всіх її переваг нашій державі, безперечно, необхідно пройти шлях наближення системи публічного адміністрування до європейських стандартів. При цьому перехід від традиційного управління до надання публічних послуг за допомогою системи електронного урядування має відбуватися поступово та супроводжуватися відповідними змінами у розвитку суспільства, що сприятиме його стабілізації. Електронний уряд закладає ідею комплексного перетворення принципів організації адміністрування державою. Упровадження порталу Дія, який призначений для реалізації права кожного на доступ до електронних послуг та інформації про адміністративні та інші публічні послуги, звернення до органів виконавчої влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та отримання інформації з національних електронних інформаційних ресурсів, яка необхідна для надання послуг, а також для проведення моніторингу та оцінки якості послуг, дає надзвичайний поштовх та гарантую справжню реалізацію концепції «сервісної держави» в Україні.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

33

Slavkova, O., та M. Sokolov. "Теоретичні підходи до визначення поняття публічне управління". Bulletin of Sumy National Agrarian University, № 1(79) (28 січня 2019): 77–80. http://dx.doi.org/10.32845/bsnau.2019.1.14.

Повний текст джерела

Анотація:

Дослідженнями встановлено, що в сучасних умовах все більшого значення набуває публічний сектор економіки та державне управління. Публічне управління це аналіз та розробка політики в державному та приватному секторах та робота в публічному секторі, яка повинна розглядатися як покликання служити своєму народу. Відповідно до мети даного дослідження дано визначення основних підходів до дефініції публічного адміністрування, проаналізовано відповідність визначення дефініції до умов глобалізації та сучасного рівня розвитку суспільства та державотворення. Огляд багатьох публікацій та тенденції законодавства сьогодення дозволяють нам виділити основні точки зору на цінності, орієнтири та сутність new public management. Публічне управління в даній роботі розглянуто з декількох точок зору, на основі огляду зарубіжної та вітчизняної літератури. В ході досліджень ми дійшли висновку що це поняття неоднозначне та потребує подальших досліджень в зв’язку з тим, що розуміння суті такого явища як публічне управління та підходів до його розвитку безпосередньо впливає на державотворення та соціально-економічний розвиток.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

34

Білоус-Осінь, Т., та О. Койчева. "Теоретико-правові аспекти адміністрування земельного податку". Юридичний вісник, № 3 (4 лютого 2020): 31–37. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i3.932.

Повний текст джерела

Анотація:

Бажання стати невід'ємною частиною європейської спільноти вимагає від України дотримання певних вимог та відповідності встановленим стандартам. Одним із критеріїв відповідності є розвинута економіка, яка забезпечує інтереси держави в цілому та кожного члена суспільства окремо. Наша держава вже багато років намагається зайняти своє «місце під сонцем», де всі її громадяни будуть робити добре, і кожен зможе задовольнити його потреби, незважаючи на те, що всі вони різні. Україна, як і майже всі пострадянські держави, відноситься до країн, що розвиваються, і цей фактор обов'язково повинен враховуватися при побудові сучасної економіки країни. Саме тому, актуальність земельного оподаткування не викликає сумнівів. Стаття присвячена висвітленню проблем, яких пов’язано із адмініструванням земельного податку в Україні. В ході дослідження звернуто увагу на невідповідність положень законодавства, яким врегульовано адміністрування земельного податку, а також низький рівень взаємодії між органами, які встановлюють земельний податок та органами, які його справляють. Проаналізовано підходи до способів визначення земельного податку через категорії «податок на землю», «податок на купівлю та реєстрацію землі», «податок за користування землею». Запропоновано шляхи вдосконалення процедури нормативної грошової оцінки земельної ділянки та визначення порядку подання інформації, необхідної для обчислення бази плати за землю. Доцільним вважається доповнення Закону України «Про землеустрій» статтею 26 таким змістом: «Подання документації із землеустрою до органів місцевого самоврядування та державних органів влади, для затвердження документації із землеустрою від імені замовника документації здійснюється її розробником, якщо інше не встановлено договором» та статтею 28 такого змісту: «Розробники документації із землеустрою несуть відповідно до закону відповідальність за неподання документації із землеустрою до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин для внесення відомостей до Державного земельного кадастру від імені замовника.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

35

Драгомирецька, Наталія, та Марина Дургарян. "ДЕРЖАВНО-ГРОМАДЯНСЬКЕ ПАРТНЕРСТВО В СФЕРІ ДОНОРСТВА КРОВІ ЗАРУБІЖНИХ ДЕРЖАВ: ДОСВІД ДЛЯ УКРАЇНИ". Public management 24, № 4 (20 березня 2020): 94–109. http://dx.doi.org/10.32689/2617-2224-2020-4(24)-94-109.

Повний текст джерела

Анотація:

Викладено питання побудови державно-громадянського парт- нерства у сфері донорства крові як складової публічного управління. Зроблено особливий акцент на одному з важливих суб’єктів публічного управ- ління — громадських об’єднаннях, які відіграють вагому роль у розвитку безоплатного добровільного донорства крові. Висвітлена у статті проблема- тика розглядається з кількох позицій, а саме: розуміння ролі громадськос- ті та громадських об’єднань у розвитку донорства крові в науці та практиці публічного управління України та в зарубіжних державах; досвіду роботи громадських об’єднань у межах державно-громадського партнерства і дер- жавно-приватного партнерства; виокремлення найбільш доцільного для України зарубіжного досвіду участі громадських об’єднань у розвитку до- норства крові як суб’єкта публічного управління та адміністрування. Порів- няння досвіду зарубіжних держав і української практики продемонструвало ті потенційні можливості громадських об’єднань, які не використовуються в Україні. Показано, що розвиток громадянської відповідальності та громадян- ської активності в донорстві крові тісно пов’язані з публічною політикою у даній сфері. Остання, своєю чергою, сприяє формуванню певної моделі дер- жавно-громадянського партнерства у сфері донорства крові, яке розвинене в зарубіжних державах. Наведено приклади результативного поєднання дер- жавно-громадянського та державно-приватного партнерства в зарубіжних державах задля розвитку донорства крові. Акцентовано увагу на сучасних тенденціях у світовій практиці щодо формування соціального капіталу дер- жави, де донори крові є цінністю держави. Форми побудови державно-гро- мадянського партнерства залежать від традицій публічного управління та системи охорони здоров’я різних держав. В українському законодавстві констатується відповідальність органів публічного управління за розвиток донорства крові та визначаються можливості участі громадськості в органі- зації та пропаганді донорства крові та її компонентів серед населення. Втім не розроблена методологія побудови державно-громадянського партнерства у сфері донорства крові. Продемонстровано, що в українській науці публіч- ного управління відсутні наукові фундаментальні дослідження означеної проблематики.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

36

Мerzlyak , A., та V. Boklag . "ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ПУБЛІЧНОГО АДМІНІСТРУВАННЯ В УПРАВЛІННІ ЗЕМЕЛЬНИМИ РЕСУРСАМИ В УКРАЇНІ". Theory and Practice of Public Administration 4, № 71 (17 грудня 2020): 8–15. http://dx.doi.org/10.34213/tp.20.04.01.

Повний текст джерела

Анотація:

На основі узагальнення наукових поглядів на категорію “публічне адміністрування” дано авторське визначення поняття публічного адміністрування в системі управління земельними ресурсами, обґрунтовуючи його публічність тим, що воно здійснюється в публічних інтересах і є спрямованим на реалізацію ефективної публічної політики у сфері регулювання земельних відносин. Виявлено різницю між державним управлінням та публічним адмініструванням у сфері використання й охорони земельних ресурсів. Визначено особливості публічного адміністрування у сфері використання й охорони земельних ресурсів як частини публічного адміністрування в цілому.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

37

Borisov, A. "СУЧАСНИЙ РОЗВИТОК МЕХАНІЗМІВ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ У СФЕРІ ПОЖЕЖНОЇ БЕЗПЕКИ В УКРАЇНІ". Theory and Practice of Public Administration 2, № 69 (26 травня 2020): 64–70. http://dx.doi.org/10.34213/tp.20.02.08.

Повний текст джерела

Анотація:

Обґрунтовано, що важливою метою публічного адміністрування у сфері пожежної безпеки в Україні є гарантування захисту громадян та національної економіки від результатів пожеж, а також збільшення ступеня захищеності населення від виникнення пожеж, інноваційне розроблення організаційних та технічних заходів щодо забезпечення пожежної безпеки, ініціювання сприятливих умов для дієвого упровадження державної політики у сфері пожежної безпеки. Доведено, що в теоретично-методологічних доробках цього напряму лише частково висвітлено характерні особливості удосконалення механізмів державного управління у сфері пожежної безпеки, сучасний стан нормативно-правової бази формування їх, особливості їхньої організаційної структури, функціональні повноваження та завдання державно-владних органів щодо їхнього розвитку, а також напрями збільшення результативності їх в Україні. Зазначено, що одним із головних виконавчих державно-владних органів у сфері пожежної безпеки в Україні є Державна служба з надзвичайних ситуацій, на яку покладено загальне забезпечення пожежної безпеки. Проаналізовано основні компоненти функціонування комплексного механізму публічного адміністрування у сфері пожежної безпеки в Україні.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

38

Риженко, І. М. "ПУБЛІЧНЕ АДМІНІСТРУВАННЯ АДМІНІСТРАТИВНИХ ПОСЛУГ В УКРАЇНІ: ПРАВОВИЙ АНАЛІЗ". Таврійський науковий вісник. Серія: Публічне управління та адміністрування, № 3 (18 лютого 2022): 109–15. http://dx.doi.org/10.32851/tnv-pub.2021.3.15.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті проаналізовано послідовність становлення механізму надання адміністративних послуг. Виявлено, що змістове наповнення держави як сервісного інституту публічного управління бере за основу запровадження сервісної методології, яка ґрунтується на принципі «людиноцентризму», вагомого елементу, за яким досягається результативність його функціонування. Визначено, що надання адміністративних послуг органами публічної влади є одним із основних напрямів держави для забезпечення прав, свобод і законних інтересів приватних осіб. У час нестабільних суспільних відносин, що виникли внаслідок світової пандемії респіраторної хвороби COVID-19, держава намагається забезпечити громадян і юридичних осіб додатковими гарантіями від адміністративного свавілля. Узагальнено і систематизовано основні нормативно-правові акти, якими впроваджувалися адміністративні послуги та перспективи контролю за їх якістю. Під цим кутом зору окрема увага приділялася становленню та покращенню функціональних основ надання адміністративних послуг органами публічної влади. Формуючи інститут адміністративних послуг, держава, будучи сервісною інституцією, повинна насамперед направляти свій функціональний потенціал на те, щоб забезпечити їх гнучкість, виходячи з побажань громадян, а тому в її структурній організації основою має бути покращення якості обслуговування інтересів громадян та потреб усіх категорій населення. Доведено, що сучасний стан українського суспільства характеризується зміною концептуальних підходів до визначення сутності держави. Якщо раніше держава розглядалася як механізм забезпечення влади, то на сьогодні пріоритетним напрямом є створення умов, які забезпечують гідний рівень життя людини, адже правова, демократична держава надає суспільству адміністративні послуги та трансформується у сервісну державу для своїх громадян.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

39

Божкова, Вікторія Вікторівна, та Сергій Олександрович Линник. "ПУБЛІЧНЕ УПРАВЛІННЯ ТА АДМІНІСТРУВАННЯ ТЕРИТОРІЙ: МАРКЕТИНГОВИЙ АСПЕКТ". Науковий вісник: Державне управління 3, № 5 (14 вересня 2020): 49–59. http://dx.doi.org/10.32689/2618-0065-2020-3(5)-49-59.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті, на основі аналізу вітчизняної законодавчої бази, наукових праць та досвіду з поширених практик діяльності регіональних органів управління окреслено проблему недостатньої уваги органів державної влади і місцевого самоврядування до впровадження концепції маркетингу територій. Визначено особливі характеристики маркетингу територій як філософії територіального розвитку з використанням сучасного інструментарію. Окреслено суб’єктів просування територій, до яких віднесено: центральні органи державної влади; органи місцевого самоврядування і місцеві державні адміністрації; громадських і публічних діячів (національних й іноземних), посадових осіб міжнародних організацій, політиків, діячів науки і освіти, культури і мистецтва; суб’єктів економічної діяльності всіх видів і галузей (підприємства, установи і організації, центральні офіси і представництва корпорацій, холдингів, туристичні оператори і агентства, заклади сфери гостинності (готелі, заклади харчування, розваг), торговельні мережі тощо); представників інфраструктури бізнесу і ринку (територіальні економічні асоціації розвитку, торгові доми, підприємства транспорту, зв'язку, ЗМІ, фінансові установи тощо); громадські організації і осередки політичних партій; спортивні клуби, комітети і федерації; заклади освіти; діаспору; інших. Запропоновано визначати три рівні впровадження заходів маркетингу територій, а саме: макрорівень – рівень центральних органів державної влади; мезорівень – рівень органів місцевого самоврядування і місцевих державних адміністрацій; мікрорівень – рівень окремих суб’єктів господарювання. Це, на відміну від існуючих підходів дозволяє розмежовувати повноваження між суб’єктами маркетингу територій. Окреслено окремі види заходів та виконавців, відповідно запропонованих рівнів управління.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

40

Маджет, Хассун Мухамед Абдель. "АНАЛІЗ ПОНЯТІЙНО-КАТЕГОРІАЛЬНОГО АПАРАТУ ДЕРЖАВНОЇ ПОЛІТИКИ У СФЕРІ ДИПЛОМАТИЧНИХ ВІДНОСИН". Науковий вісник: Державне управління 3, № 5 (15 вересня 2020): 239–49. http://dx.doi.org/10.32689/2618-0065-2020-3(5)-239-249.

Повний текст джерела

Анотація:

визначено, що, на сучасному етапі розвитку державного управління у сфері дипломатичних відносин, важливим аспектом дослідження є аналіз науково-теоретичних основ механізмів державного управління цього напряму: дефініцій термінів «державна політика», «механізм державного управління», «дипломатія», «дипломатичні відносини» та інших з цим пов’язаних визначень, що дозволить збільшити результативність діяльності системи державного управління, у цілому. Обгрунтовано, що державна політика комплексно характеризує діяльність держави у відповідній сфері, визначає стратегічні цілі та завдання влади, а розв’язання конкретних громадських проблемних питань є однією з її частин. Відмічено, що головним засобом впровадження державно-виконавчої влади є саме механізм управління нею. Одночасно, будучи єдиним комплексом окремих елементів соціуму у їх органічному взаємозв’язку, а, також, поєднанням певних процесів та закономірностей, суб’єкт цього механізму визначає інтереси та потреби суспільного розвитку, утверджує рішення та дії, на цій основі, і, нарешті, впроваджує у життя рішення відповідних проблем, зважаючи на державно-владний контекст. Обгрунтовано, що у ракурсі системної концепції, механізм державного управління включає взаємозв’язки між її суб’єктом і об’єктом управління, забезпечує здійснення функцій держави у рамках законодавчо закріпленої сфери державно-управлінського впливу та сприяє цілісності системи державного адміністрування. Зроблено висновок про те, що в енциклопедичних визначеннях дипломатія використовується як синонім зовнішньої політики держави. Отже, поняття дипломатичної діяльності ототожнюється з поняттям зовнішньої політики. Однак, така точка зору не досить детально розкриває зміст терміну та є не цілком коректною. Адже визначення дипломатії є набагато вужчим, аніж визначення зовнішньої політики і є, скоріше, однією зі складових зовнішньої політики, засобом її здійснення, що встановлює взаємозв’язки між суб’єктами зовнішньополітичних зносин.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

41

Станішевський, Валентин. "ГЕНЕЗИС СТАНОВЛЕННЯ ТА РОЗВИТКУ ДЕРЖАВНО-ПРИВАТНОГО ПАРТНЕРСТВА У СФЕРІ ЕКОНОМІКИ". Public management 25, № 5 (29 грудня 2020): 244–55. http://dx.doi.org/10.32689/2617-2224-2020-5(25)-244-255.

Повний текст джерела

Анотація:

Розглядаються наукові погляди на генезис формування та роз- витку державно-приватного партнерства у сфері економіки. Доведено, що на теренах України розвиток відносин між державою та бізнесом, на сьо- годнішній день, знаходиться на початковій стадії, оскільки ще не створено інституціональну основу для здійснення ефективного публічно-приватного партнерства. Така ситуація спричинює необхідність наукового обґрунтуван- ня змісту державно-приватного партнерства та його значення для розвитку суспільних відносин, а також способів та форм його реалізації. Визначено, що для приватного сектору XXI ст. стало поштовхом щодо набуття статусу рівноправного партнера держави для повноправної участі у розв’язанні стра- тегічних завдань країни щодо розвитку соціально-економічної сфери. Про- цес розширення співробітництва між приватним та державним сектором у багатьох країнах світу має бути одним із шляхів виходу з кризового стану економіки, важливим кроком поступового її відновлення та впровадження нових антикризових планів. Обґрунтовано, що першою згадкою про публіч- но-приватне партнерство була поява такої форми приватизації, як відкуп — процес передачі приватній особі від держави права на стягнення податків, а також інших зборів та платежів на певний період і з відповідними умовами. Відкупна система базувалась на передачі виключного права на одержання усіх видів доходів від певної діяльності, або від користування певними благами від держави до приватної особи, або організації на основі повернен- ня. Найбільший позитивний вплив система відкупів мала у напрямі збору податків через: велику кількість недоліків у функціонуванні тогочасної сис- теми публічного адміністрування, слабкість фіскальної системи, відсутність в органах публічної влади точної інформації про суб’єктів сплати податків. При цьому, участь приватних осіб збільшувала ефективність процесу збору та швидкість наповнення казни.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

42

Бакуменко Валерій Данилович, Попов Сергій Афанасійович та Вошко Інна Василівна. "МЕДИЧНА ПОЛІТИКА ДЕРЖАВИ ЯК ОБ’ЄКТ ПУБЛІЧНОГО УПРАВЛІННЯ ТА АДМІНІСТРУВАННЯ". Актуальні Проблеми Державного Управління 1, № (59) (19 березня 2021): 163–72. http://dx.doi.org/10.34213/ap.21.01.17.

Повний текст джерела

Анотація:

Систематизовано описано медичну політику держави як об’єкт публічного управління та адміністрування, його функцію щодо належного забезпечення збереження, функціонування і розвитку вітчизняного суспільства. Ця функція реалізується через загальний механізм управління політикою держави у просторі країни (галузі). Він є універсальним для всіх видів політики, зокрема медичної. Цей механізм поєднує нормативно-правові засади, державний і недержавний механізми. Провідним є державний механізм, який включає механізм державного управління: утворений суб’єктами виконавчої влади, їх повноваженнями, методологією, участю громадськості шляхом соціального діалогу, іншим.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

43

Барановська, Тетяна Василівна, та Тетяна Анатоліївна Бідюк. "Кар’єрне зростання державного службовця в умовах модернізації публічного адміністрування в Україні". Економіка, управління та адміністрування, № 4(98) (29 грудня 2021): 81–85. http://dx.doi.org/10.26642/ema-2021-4(98)-81-85.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті здійснено науково-теоретичний аналіз службової кар’єри як адміністративно-правової категорії, визначено напрями розвитку державної служби в умовах реформування публічного управління в Україні. Проаналізовано сучасний стан і проблеми модернізації державної служби та управління людськими ресурсами, відповідно до європейських стандартів, де пріоритетними напрямами є модернізації державної служби й управління людськими ресурсами. Досліджено нові підходи, інструменти для забезпечення державної служби, визначені стратегією реформування в Україні, це дозволяє зауважити, що нововведення, передбачені проєктом Закону України «Про державну службу» більш відповідають сучасним викликам.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

44

Шикеринець, Василь, Леся Польова та Андрій Зарічняк. "ОСОБЛИВОСТІ РЕАЛІЗАЦІЇ ОРГАНАМИ ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ ДЕРЖАВНОЇ ПОЛІТИКИ В СФЕРІ КУЛЬТУРИ НА РЕГІОНАЛЬНОМУ РІВНІ". Public management 25, № 5 (29 грудня 2020): 269–81. http://dx.doi.org/10.32689/2617-2224-2020-5(25)-269-281.

Повний текст джерела

Анотація:

Культура як незалежна сфера культурного будівництва ося- гає широке коло державних і громадських органів, підприємств, установ, організацій. Пріоритетні напрями розвитку сфери культури окреслюють- ся цільовими загальнодержавними програмами. Сьогодні сфера культури в Україні вимагає не тільки збільшення бюджетного фінансування, а ще й суттєве покращення ефективності процесів. Національна політика на ре- гіональному рівні має на меті створити умови для підвищення конкуренто- спроможності регіонів як основи для їх динамічного розвитку та усунення значних міжрегіональних відмінностей. Загалом, організації сфери культу- ри, як правило, не в змозі покривати витрати, які потрібні на одного спожи- вача, за рахунок доходів, отриманих від нього. Організації сфери культури функціонують в умовах відсутності конку- ренції, що викликає ризик зниження якості пропонованих сервісів. Потрібно розуміти, що в силу специфіки функціонування сфери культури багато процесів у ній протікають стихійно, знаходяться поза межами державно- го регулювання, спираючись на закони соціальної самоорганізації людей. Водночас деякі аспекти культурної діяльності цілком підлягають держав- ному регулюванню і управлінню, гостро потребують зовнішнього стимулю- вання. У зв’язку з цим у межах державного управління сфери культури виникає дисгармонія між прагненням органів державної влади до адміністрування культурної діяльності, її зайвої регламентації і дерегулюванням, демокра- тизації, на яку орієнтовані неурядові організації, багато творчих колективів і творчі працівники. Регіональний культурний проект є принципово важ- ливою формою самовираження та самореалізації.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

45

Камінська, В. В. "СИСТЕМОУТВОРЮЮЧІ ЧИННИКИ І ФОРМУВАННЯ ДЕРЖАВНОЇ ПОЛІТИКИ У СФЕРІ ФІЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ І СПОРТУ В ЧАСИ КИЇВСЬКОЇ РУСІ". Таврійський науковий вісник. Серія: Публічне управління та адміністрування, № 4 (15 квітня 2022): 47–53. http://dx.doi.org/10.32851/tnv-pub.2021.4.7.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті досліджено особливості становлення і розвитку державної політики у сфері фізичної культури і спорту в часи Київської Русі. Результатом досліджень стало виокремлення її системоутворюючих чинників у конкретно взятому історичному періоді з урахуванням українських національних особливостей. У статті використовувався міждисциплінарний методологічний інструментарій, який виходить поза межі науки публічного управління та адміністрування і охоплює методи таких близьких за об’єктом досліджень дисциплін, як історичні та юридичні науки. Означена методологія зумовлена історико-правовим контекстом дослідження сфери публічного управління та адміністрування фізичної культури і спорту у найбільш віддалений і водночас найбільш показовий для українського державотворення період. У процесі дослідження використано наукові розробки вчених, які вивчали державної політики у сфері фізичної культури і спорту в часи Київської Русі. За результатами дослідження встановлено, що досліджуваний період характеризувався особливим контекстом розвитку державної політики, яка передбачала укріплення обороноздатності держави у постійних воєнних кампаніях і це позначилося на сфері фізичної культури і спорту. Політика держави була зумовлена двома системоутворюючими чинниками: необхідністю системного відкриття військо-спортивних шкіл і розвитком фізичної культури на перманентному рівні громад. Зазначений підхід був реалізований двома векторами публічного адміністрування: централізованими підходами щодо відкриття шкіл військово-спортивної підготовки і первинним рівнем наставництва та розвитку спортивних заходів на рівні громад. Обидва рівні такої державної політики забезпечувалися шляхом регулювання даних суспільних відносин нормами звичаєвого права, що стало результатом культивування національних спортивних традицій, найбільш тісним чином пов’язаних із воєнною підготовкою з самих ранніх років і до періоду повноліття. У статті зроблено висновок про те, що дана система підготовки на рівні її публічного управління та адміністрування знайшла своє практичне втілення через багаторічний період у часи Козацької України.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

46

Samofalov, D. "ЗАРУБІЖНИЙ ДОСВІД ГРОМАДСЬКИХ КОНСУЛЬТАЦІЙ ЯК ФОРМИ КОМУНІКАЦІЇ ГРОМАДСЬКОСТІ, ЩО ВПЛИВАЄ НА ПРИЙНЯТТЯ РІШЕНЬ У СФЕРІ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я". Theory and Practice of Public Administration 2, № 69 (26 травня 2020): 233–39. http://dx.doi.org/10.34213/tp.20.02.28.

Повний текст джерела

Анотація:

Порушено питання щодо залучення громадськості до обговорень важливих рішень у сфері охорони здоров’я. В Україні є низка нормативно-правових актів, які визначають необхідність та правовий механізм обов’язкового залучення громадськості до прийняття рішень у публічному управлінні сферою охорони здоров’я та її адмініструванні, однак фактично такі консультації не відіграють ніякої ролі. Розглянуто зарубіжний досвід громадських консультацій у сфері охорони здоров’я. Здійснено аналіз співпраці громадськості та органів публічного управління й адміністрування в різних державах та комунікативних інструментів, що використовуються для цього. Наголошено на необхідності розвитку громадських консультацій як важливого складника демократичного процесу.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

47

Бабенко, Д. В. "РОЛЬ СУБ’ЄКТІВ ВЛАДНИХ ПОВНОВАЖЕНЬ У ВІДНОСИНАХ ІЗ ГОСПОДАРСЬКИМИ ТОВАРИСТВАМИ". Знання європейського права, № 1 (27 березня 2022): 53–57. http://dx.doi.org/10.32837/chern.v0i1.315.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті присвячено увагу дослідженню категорії «суб’єкт владних повноважень», висвітлено роль та значення таких суб’єктів у відносинах із господарськими товариствами. Встановлено, що найбільш розповсюджена форма здійснення комерційної діяльності – господарські товариства, нерозривно пов’язана із необхідністю взаємодії з суб’єктами владних повноважень. Аналізується понятійно-категоріальний апарат теорії адміністративного права, який більш розповсюджено оперує терміном «публічна адміністрація» та наводиться співвідношення останнього із законодавчо-уставленими категоріями – «суб’єкт владних повноважень» чи «адміністративний орган». Констатовано, що не завжди правовідносини підприємств приватної форми власності із суб’єктами владнихповноважень є саме адміністративно-правовими. Автором у статті пропонується власно розроблений алгоритм розмежування адміністративно-правових із цивільними та або господарськими відносинами, в яких з одного боку виступає орган публічної влади. Зосереджено увагу на тому, що окремі представники публічної влади можуть мати різний правовий статус – бути юридичною особою публічного права (міністерства, державні служби, інспекції тощо), утворенням без статусу юридичної особи (територіальні органи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну митну та податкову політику чи індивідуальним суб’єктом (приватні виконавці тощо). З’ясовано, що система публічної влади та управління в Україні складається також із органів державної влади, які не належать до органів виконавчої влади, не підпорядковані та не залежать від останніх, проте, здійснюють публічні функції (адміністрування). У статті звертається увага, що Конституція України, проголошуючи у статті 8 принцип верховенства права та закріплюючи у статтях 6 та 19 похідний від зазначеного принцип законності, суттєво обмежила поведінку суб’єктів владних повноважень, встановлюючи певний запобіжник від свавілля і вседозволеності держави та її апарату.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

48

НОСІК, ВОЛОДИМИР. "Земельне право і законодавство України: системна криза чи зміна парадигми в умовах реалізації Цілей Сталого Розвитку в Україні до 2030 року?" Право України, № 2020/05 (2020): 76. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2020-05-076.

Повний текст джерела

Анотація:

Розглядаються методологічні, науково-теоретичні, конституційні та законодавчі основи сучасного стану і перспектив еволюції доктрини земельного права та законодавства у контексті реалізації Цілей Сталого розвитку (ЦСР) в Україні на період до 2030 р. Мета статті – провести науково-теоретичний аналіз і зробити фахову оцінку сучас ного стану земельно-правової доктрини, системи і структури земельного права і законодавства та їх функціонального призначення як складових національної правової системи у забезпеченні механізму правового регулювання земельних відносин у контексті реалізації ЦСР і на цій основі сформулювати висновки і зр обити рекомендації з розбудови земельного права, удосконалення системи, структури та змісту законодавства відповідно до Конституції України у контексті ЦСР в Україні як у демократичній, правовій і соціальній державі. Стверджується, що з причин об’єктивного і суб’єктивного характеру назріла потреба у перегляді усталених у теорії земельного права ідей, поглядів, концепцій на юридичну природу сучасного земельного права і законодавства та поступового переходу до нової парадигми правового регулювання земельних і поєднаних із ними інших суспільних відносин з огляду на взяті Україною зобов’язання з реалізації ЦСР до 2030 р. Встановлено, що в сучасній доктрині земельного права України залишаються не дослідженими теоретичні і практичні питання правового забезпечення реа лізації таких ЦСР, як подолання бідності, запобігання голоду, забезпечення екосистемного підходу у використанні земель та інших природних ресурсів у сільському, лісовому і водному господарстві. Тому у чинному земельному та поєднаному з ним аграрному, екологічному та іншому законодавстві не знаходять свого законодавчого вираження і нормативного закріплення юридичні, інституційно-функціональні та інші засоби забезпечення реалізації ЦСР. Зроблено висновок про те, що зміна парадигми правового регулювання земельних відносин відповідно до Конституції України у контексті реалізації ЦСР із необхідністю потребує пере-гляду системи і структури земельного законодавства з огляду на заплановані заходи з рекодифікації цивільного законодавства України. Запропоновано переглянути всю систему земельного законодавства на предмет відповідності його Конституції України, відмовитися від подальшої кодифікації земельного законодавства у формі Земельного кодексу, розробити і прийняти такі основоположні закони: “Про власність на землю Українського народу”, “Про використання землі в Україні”, “Про охорону землі як основного національного багатства Українського народу”, “Про державне регулювання земельних відносин у ринкових умовах”, а також функціональні закони з питань публічного адміністрування у сфері земельних відносин.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

49

Куркова, Ксенія Миколаївна. "ПУБЛІЧНО-ПРИВАТНЕ ПАРТНЕРСТВО У СФЕРІ НАУКОВО-ТЕХНОЛОГІЧНОГО РОЗВИТКУ". New Ukrainian Law, № 6 (27 грудня 2021): 95–100. http://dx.doi.org/10.51989/nul.2021.6.13.

Повний текст джерела

Анотація:

Статтю присвячено дослідженню сутності, змісту та значенню публічно-приватного партнерства у сфері науково-технологічного розвитку. Проаналізовано співвідношення категорій «державно-приватне партнерство» й «публічно-приватне партнерство». Визначено, що використання терміна «публічно-приватне партнерство» щодо сфери застосування науково-технологічного розвитку є раціональнішим, оскільки передбачає врахування ширшого кола інтересів, публічних і приватних, а також взаємодію всіх можливих учасників науково-технологічного розвитку. Під публічно-приватним партнерством у сфері науково-технологічного розвитку запропоновано розуміти в широкому сенсі правову модель реалізації стратегії державної науковотехнологічної політики, засновану на оновлених концептуальних підходах щодо адміністративно-правового забезпечення науково-технологічного розвитку, що полягають у переході до мережевої моделі адміністрування на паритетних, демократичних, справедливих і коопераційних засадах із визначенням нової ролі та функцій держави в означених процесах на основі збалансованого публічно-приватного підходу, за якого держава виступає не як «регулятор відносин», а як «повноправний партнер»; у вузькому розумінні – сукупність юридично оформлених рівноправних відносин стратегічного, технологічно-інноваційного, фінансового, організаційно-кадрового, інформаційно-аналітичного, інституційного характеру між публічними та приватними партнерами, у яких сторони взаємодіють у процесі ухвалення рішень і координують спільні дії з метою спільного досягнення визначеного публічного інтересу, який формалізується в конкретних цілях науково-технологічного розвитку. Визначено характерні ознаки публічно-приватного партнерства у сфері науково-технологічного розвитку. Виокремлено основні форми публічно-приватного партнерства у сфері науково-технологічного розвитку залежно від напрямів його реалізації, які доцільно впроваджувати в Україні з метою підвищення ефективності адміністративно-правового забезпечення науково-технологічного розвитку.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

50

Nekrasova, N. "ЕЛЕМЕНТИ МЕХАНІЗМУ ПУБЛІЧНОГО АДМІНІСТРУВАННЯ ОБІГУ МЕДТЕХНІКИ ТА ТОВАРІВ МЕДИЧНОГО ПРИЗНАЧЕННЯ В УКРАЇНІ". Juridical science 2, № 5(107) (3 квітня 2020): 61–66. http://dx.doi.org/10.32844/2222-5374-2020-107-5-2.08.

Повний текст джерела

Анотація:

Актуальність статті полягає в тому, що на сьогодні в Україні досить непросте становище у сфері обігу медтехніки та товарів медичного призначення в Україні через нестабільність ситуації в країні, недосконалість законодавства в цій сфері та низку інших негативних чинників. Адміністративно-правовий механізм є засобом, за допомогою якого громадяни мають право захистити свої законні права та інтереси, а також мати повноцінне забезпечення права на життя та лікування нації. В умовах постійної реформації законодавства в Україні залишається актуальним питання приведення до ладу вищезазначених заходів як елементів механізму публічного адміністрування обігу медтехніки та товарів медичного призначення в Україні. Слід приділити увагу як практичним, так і теоретичним проблемам у цій сфері, оскільки правове регулювання цієї сфери в нашій державі перебуває на досить низькому рівні. Визначено, що елементами механізму публічного адміністрування обігу медтехніки та товарів медичного призначення в Україні є вітчизняна система нормативно-правових актів, яка регулює адміністративно-правовий статус суб’єктів публічного адміністрування цієї сфери; адміністративно-правовий захист прав, свобод і законних інтересів громадян, що взаємодіють та мають публічно-правові відносини в цій сфері; державний та громадський захист прав, свобод та законних інтересів громадян; юридичні гарантії адміністративно-правового захисту прав і законних інтересів громадян; загальне соціальне забезпечення охорони захисту прав і законних інтересів громадян. Наголошено, що громадяни України відповідно до чинного законодавства мають повне право на реалізацію своїх прав і обов’язків, зокрема й захист від неправомірних посягань на незаконні дії суб’єктів публічної адміністрації, що безпосередньо стосується й елементів механізму публічного адміністрування обігу медтехніки та товарів медичного призначення в Україні. Зроблено висновок, що елементи механізму публічного адміністрування обігу медтехніки та товарів медичного призначення в Україні – це адміністративно-правова система реалізації публічного адміністрування через установлені законодавством інструменти впливу у сфері регулювання механізмів реєстрації, сертифікації та ввезення лікарських засобів, медичної техніки й інших товарів медичного призначення, яка в кінцевому результаті призначена для якісного надання медичних послуг у лікарнях, клініках й інших медичних закладах нашої держави.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

Статті в журналах з теми "Адміністрування державне"

Оформте джерело за APA, MLA, Chicago, Harvard та іншими стилями