Добірка наукової літератури з теми "Адміністративно-правовий механізм запобігання корупції"

У статті охарактеризовано основні принципи публічного управління та адміністрування в країнах-членах ЕС, основою яких є адміністративне право, спільне для західноєвропейських країн, і включає такі групи принципів, як надійність і передбачуваність (правова визначеність); відкритість і прозорість; підзвітність; ефективність і результативність. Визначено адміністративно-правовий механізм впровадження системи демократичних принципів публічного управління та адміністрування, які закріплені єдиним обов'язковим юридичним інструментом загального регулювання запобігання корупції серед державних службовців та публічних осіб країнах-членах ЄС, зокрема UNCAC (United Nations Convention against Corruption), описанням в Технічному довіднику UNCAC (який має консультативну функцію) і інструменти м'якої політики (прийняті у цій сфері ЄС, РЄ та ОЕСР), зокрема кодекси поведінки, принципи, рекомендації та керівні принципи, які викладені в Типовому кодексі поведінки державних службовців Ради Європи та в Принципах ОЕСР з управління етикою в державній службі. У статті зазначено, що для країн-членів ЄС не існує acquis communautaire, яка б встановила вимогу щодо об'єктивного, відповідального, чесного і прозорого державного сектору. Проте передумовою для прозорого та ефективного демократичного управління є зазначені вище принципи, які відіграють фундаментальну роль у процесі європейської інтеграції, надаючи можливість здійснювати найважливіші реформи та ефективний діалог з Європейським Союзом, а також є критеріями розширення ЄС з метою створення сильної національної системи публічного управління та адміністрування. При цьому увага уряду до конкретних принципів може відрізнятися в залежності від країни, залежно від структури управління в країні, адміністративної культури, попередніх реформ і ключових проблем конкретної країни; структура моніторингу встановлює узгоджений набір вимог для всіх країн, надаючи кожній країні певну гнучкість у визначенні своїх завдань.

Актуальність дослідження зумовлена необхідністю всебічного аналізу правового інституту викривачів корупції, як нового явища у сфері боротьби з корупцією, наданням рекомендації щодо удосконалення положень та усунення протиріч між нормами діючого законодавства у сфері запобігання та боротьби з корупцією. Об’єктом дослідження є правовий статус викривачів корупції, механізми його захисту та відновлення, правова взаємодія з іншими учасниками антикорупційних правовідносин. Предметом дослідження є теоретичні та практичні аспекти регулювання правосуб’єктності викривачів корупції, норми чинного законодавства та правозастосовна практика щодо реалізації положень інституту викривачів корупції. Метою дослідження є аналіз останніх законодавчих змін щодо викривачів корупції в Україні на предмет дієвості та наявності прорахунків, визначення напрямів розвитку правового регулювання інституту. За для досягнення поставленої мети у роботі були визначені та проаналізовані основні міжнародно-правові акти, законодавчі та інші правові акти України, що стосуються правового статусу викривачів корупції; виявлені прогалини в національному законодавстві у сфері функціонування інституту викривачів корупції та запропоновані шляхи їх вирішення. Ключові слова: викривачі, корупція, анонімні повідомлення, запобігання корупції, злочин, посадові особи.

Статтю присвячено визначенню дефініції адміністративно-правового механізму запобігання бу- лінгу в Україні. Визначено, що за своїм змістом категорії «механізм адміністративно-правового регу- лювання» та «адміністративно-правовий механізм» є тотожними, однак, з огляду на специфіку сфе- ри, у межах якої здійснюється це дослідження, звернено увагу на те, що найбільш доцільним і опти- мальним є використання терміна «адміністративно-правовий механізм». Зазначено, що на сьогод- нішній день відсутнє єдине уніфіковане бачення цієї категорії; кожен із дослідників індивідуалізує згадане поняття, наповнюючи його власним специфічним змістом. Вказано, що адміністративно-пра- вовий механізм можна розглядати у широкому та вузькому розумінні. У свою чергу, в широкому зна- ченні під адміністративно-правовим механізмом варто розуміти явище, за допомогою якого здій- снюється регулювання суспільних відносин нормами адміністративного права. Вузьке значення роз- криває, окрім зазначеного, ще сутність та мету такого регулювання. На основі проведеного дослі- дження зроблено висновок про те, що під адміністративно-правовим механізмом запобігання булін- гу в Україні варто розуміти комплексне явище, яке одночасно є певним процесом та сукупністю пра- вових способів і засобів, що регламентовані адміністративно-правовими нормами, за допомогою яких компетентні суб’єкти уповноважені здійснювати адміністративно-правове регулювання відно- син, пов’язаних із вчиненням дій, що спрямовані на профілактику, запобігання та протидію булінгу в Україні.

Актуальність статті полягає в тому, що тотальне поширення корупційної діяльності в Україні, що проявляє себе у всіх аспектах життя людини, саме по собі створює атмосферу приреченості, формує в людях уявлення про одвічність цієї біди, її природне походження, всюдисущість і нездоланність. Ймовірно, саме тому протидія корупції, на сьогодні, є особливо складним процесом. Перешкодами у його реалізації стають і недостатність економічних ресурсів, і відвертий супротив з боку окремих категорій населення, і відсутність достатньої державної підтримки громадських ініціатив. У таких умовах координація діяльності суб’єктів протидії корупції має бути спрямована, передовсім, на підвищення ефективності їх спільної діяльності, попередження негативного впливу. Дослідження механізму адміністративно-правового забезпечення координації діяльності суб’єктів протидії корупції має створити можливості для більш глибокого дослідження шляхів оптимізації такої координації, що й обумовлює його актуальність. Статтю присвячено узагальненню підходів до розуміння сутності механізму адміністративно-правового забезпечення координації суб’єктів протидії корупції. Констатовано, що у правових джерелах категорія «механізм» може розглядатися у низці значень: і як механізм виконавчої влади, і як механізм державного управління, і як механізм правового впливу, і як механізм правового регулювання. Авторкою проаналізовано наявні у вітчизняній філософії права, теорії держави і права, науці державного управління підходи до трактування адміністративно-правового механізму координаційної функції держави. Наголошено на різноманітності змістовного наповнення і структурного складу такого адміністративно-правового механізму з точки зору вітчизняних дослідників. Здійснено спробу виокремити структурні одиниці й функціональні складові адміністративно-правового механізму. Запропоновано адміністративно-правовий механізм координаційної функції держави трактувати як сукупність адміністративно-правових засобів, спрямованих на забезпечення виконання комплексу дій для об’єднання зусиль відносно (чи повністю) рівних суб’єктів координаційної діяльності та створення умов, за яких вони діяли б узгоджено, що дозволить підвищити ефективність їх діяльності, упорядкувати суспільні й державно-управлінські відносини, спрямувати їх на досягнення спільних цілей або інтересів.

Кардинально статус помічника судді змінився з ухваленням Закону України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 р., згідно з яким помічники суддів втратили статус державних службовців та набули статусу працівників патронатної служби з 18 травня 2018 р. Метою статті є визначення окремих аспектів правового статусу помічника судді в контексті оновлення чинного законодавства. Реалізація поставленої мети передбачає вирішення низки таких завдань, як: 1) розкриття правового статусу помічника судді в контексті оновлення чинного законодавства; 2) пошук напрямів удосконалення правового статусу помічника судді в контексті оновлення чинного законодавства. Наукова новизна. У статті виокремлено правові проблеми та напрями удосконалення правового статусу помічника судді в контексті оновлення чинного законодавства. Авторка дійшла висновку, що рада суддів України затвердила нове Положення про помічника судді, яке порівняно з попередньою редакцією більш детально регламентує інтереси самих помічників суддів. Так, Положення містить 25 пунктів щодо: права судді мати додаткового помічника (п. 11); порядку нарахування премій, застосування заохочень та дисциплінарних стягнень (п. 15, 16, 17); права на додаткову відпустку за особливий характер праці (п. 18); порядку заміщення секретаря судового засідання помічником судді (п. 20) тощо. Ці позиції є, безперечно, позитивною новелою в питаннях прав та обов’язків помічників, проте загалом Положення містить багато питань, вирішення яких стало метою даного дослідження. Зокрема, залишається дискусійним питання щодо доцільності віднесення посади помічника судді до патронатної, а не державної служби. Також недостатньо регламентовано інститут додаткового помічника, питання здійснення помічником судді повноважень секретаря судового засідання. Через скасування у помічників суддів статусу державних службовців вони не підпадають під дію законів «Про запобігання корупції» та «Про очищення влади», що несе в собі великі корупційні ризики. Отже, попри прийняття нового Положення, правовий статус помічника судді все ще потребує додаткового нормативного врегулювання.

The article is devoted to the study of the essence and content of the regulatory mechanism of administrative and legal regulation of bullying prevention in Ukraine. Emphasis is placed on the fact that most scholars reduce the regulatory mechanism in various spheres of life to a direct list of legal acts that regulate a particular area, ignoring the definition of "regulatory mechanism". It is noted that the administrative and legal mechanism for preventing bullying in Ukraine is divided into two blocks: regulatory and organizational and institutional. It is revealed that the regulatory mechanism of administrative-legal regulation of bullying prevention should be understood as a set of processes of administrative-legal regulation by authorized subjects aimed at bullying prevention, regulated by norms of law, which find their external expression in regulatory acts. In turn, the regulatory mechanism of bullying prevention is a system of normatively established lawful rules of conduct, which are aimed at preventing bullying. It is indicated that the main elements of the regulatory mechanism of administrative-legal regulation of bullying prevention are norms of law and acts of application of norms of law. Norms of law are the foundation of the regulatory mechanism of administrative-legal regulation. They find their external manifestation in normative-legal acts, due to which there is an administrative-legal regulation of a certain sphere of public life, including in the sphere of bullying prevention (or in the educational environment in general). The article presents the author's system of normative-legal acts of bullying prevention in Ukraine, which is formed taking into account the criterion of legal force. It is concluded that the consideration and analysis of specific law enforcement acts is a promising area of research of the regulatory mechanism of administrative-legal regulation of bullying prevention.

Дисертація присвячена вивченню адміністративно-правових засобів запобігання і протидії корупції. Проведено аналіз поняття та характерних ознак корупції передбачених чинним законодавством. Розглянуто адміністративно-правові засоби запобігання корупції як складових частин адміністративно-правового механізму запобігання корупції. Визначено недоліки існуючих адміністративно-правових механізмів запобігання корупції. Запропоновано класифікувати адміністративно-правові засоби запобігання і протидії корупції на засоби заборони у вигляді встановлених обмежень, засоби контролю за дотриманням встановлених обмежень та засоби відповідальності за порушення встановлених обмежень. Проаналізовано можливі способи притягнення до адміністративної відповідальності за порушення діючих заборон, з урахуванням існуючих недоліків виявлених у самих обмеженнях встановлених Законом України «Про запобігання корупції». Звернено увагу на необхідність внесення змін до національного законодавства у сфері запобігання корупції для усунення існуючих розбіжностей. Обґрунтовано доцільність встановлення відповідальності за порушення обмеження щодо роботи близьких осіб встановленого ст. 27 Закону України «Про запобігання корупції».
Диссертация посвящена изучению административно-правовых средств предупреждения и противодействия коррупции. Проведен анализ понятия и характерных признаков коррупции, предусмотренных действующим законодательством. Предложена классификация коррупционных деяний как многоаспектных социально-правовых явлений, а именно: коррупция в государственном аппарате, коррупция в частном секторе экономики, коррупция среди высших должностных лиц государства, то есть коррупция в государственно-политической системе, – главная проблема. Рассмотрены административно-правовые средства предотвращения коррупции как составные части административно-правового механизма предотвращения коррупции. Определены недостатки существующих административно-правовых средств предотвращения коррупции. Особое внимание обращено на процедури выявления нарушений, связанных с коррупцией и привлечения виновных лиц к ответственности. В результате выявлено ограниченность процессуальных механизмов выявления, фиксирования и привлечения к ответственности за нарушение ограничений, установленных законом, как средств запретов. Предложено классифицировать административно-правовые средства предупреждения и противодействия коррупции на средства запрета в виде установленных ограничений, средства контроля за соблюдением установленных ограничений и средства ответственности за нарушение установленных ограничений. Проанализированы возможные способы привлечения к административной ответственности за нарушение действующих запретов с учетом существующих недостатков, выявленных в самых ограничениях, установленных Законом Украины «О предотвращении коррупции». Обращено внимание на необходимость внесения изменений в национальное законодательство в сфере предотвращения коррупции для устранения существующих коллизий и разногласий. Обоснована целесообразность установления ответственности за нарушение ограничения относительно работы близких лиц, установленного ст. 27 Закона Украины «О предотвращении коррупции».
The thesis is devoted to the study of administrative and legal means of preventing and countering corruption. The analysis of the concept and characteristic signs of corruption provided by the current legislation is carried out. The classification of corruption acts as multidimensional social and legal phenomena is proposed, namely: corruption in the state apparatus; corruption in the private sector of the economy; corruption among the highest state officials, that is, corruption in the state-political system is the main problem. The administrative and legal means of preventing corruption as part of the administrative and legal mechanism for preventing corruption are examined. Deficiencies of the existing administrative and legal means of preventing corruption were identified. Particular attention is paid to the procedure for identifying violations related to corruption and bringing those responsible to justice. As a result, it was revealed that the procedural mechanisms for detecting, recording and bringing to account for violations of the restrictions established by law as means of prohibitions are limited. It is proposed to classify the administrative and legal means of preventing and combating corruption, the means of prohibition in the form of established restrictions, the means to monitor compliance with the established restrictions and the means of responsibility for violation of the established restrictions. The possible ways of bringing to administrative responsibility for violation of existing bans, taking into account existing shortcomings of the Law of Ukraine "On the Prevention of Corruption", revealed in the most restrictive provisions, were analyzed. Attention is drawn to the need to amend the national legislation in the field of preventing corruption in order to eliminate existing conflicts and disagreements. The expediency of establishing responsibility for violation of the restriction concerning the work of close persons of the established art. 27 of the Law of Ukraine "On the Prevention of Corruption".

Дисертацію присвячено аналізу адміністративно-правового механізму забезпечення прав викривачів в Україні. Уточнено поняття викривача, його права та обов’язки, гарантії діяльності та відповідальність, а також принципи викривання. Запропоновано закріпити на законодавчому рівні вичерпний перелік прав та обов’язків викривачів. Визначено сутність, елементи, етапи механізму забезпечення прав викривачів. Удосконалено підходи до адміністративно-правових засобів та способів забезпечення прав викривачів. Розкрито інформаційне забезпечення адміністративної діяльності у сфері забезпечення прав викривачів в публічному та приватному секторах. Розглянуто повноваження Національного агентства запобігання корупції та Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини у сфері забезпечення прав викривачів. Охарактеризовано різні види публічного контролю за забезпеченням прав викривачів. Розглянуто забезпечення прав викривачів як складову Європейського адміністративного простору. Узагальнено досвід зарубіжних країн, досліджено політику Європейського Союзу та практику Європейського суду з прав людини у сфері захисту прав викривачів та запропоновано напрями використання позитивного досвіду в українській законотворчості та правозастосуванні.
Диссертация посвящена анализу административно-правового механизма обеспечения прав разоблачителей в Украине. Уточнены понятие разоблачителя, его права и обязанности, гарантии деятельности и ответственность, а также принципы разоблачения. Предложено закрепить на законодательном уровне исчерпывающий перечень прав и обязанностей обличителей. Определена сущность, элементы, этапы механизма обеспечения прав разоблачителей, и место в них норм административного права. Усовершенствованы подходы к административно-правовым средствам и способам обеспечения прав обличителей. Раскрыто информационное обеспечение административной деятельности в сфере обеспечения прав разоблачителей в публичном и частном секторах. Рассмотрены полномочия Национального агентства предотвращения коррупции и Уполномоченного Верховной Рады Украины по правам человека в сфере обеспечения прав разоблачителей. Охарактеризованы различные виды публичного контроля за обеспечением прав разоблачителей. Рассмотрено обеспечение прав разоблачителей как составляющую Европейского административного пространства. Обобщен опыт правового регулирования защиты прав разоблачителей в зарубежных странах. Исследованы политика Европейского Союза и практика Европейского суда по правам человека в сфере защиты прав разоблачителей и предложены возможности использования положительного опыта в украинском законотворчестве и правоприменении.
The thesis deals with the study of legislative and theoretical issues of the administrative legal mechanism for protecting the rights of whistleblowers in Ukraine. The thesis research aims to improve the notions of "whistleblower" and "whistleblower reporting on corruption", "legal status of the whistleblower", "mechanism for protecting the rights of whistleblowers", "administrative legal methods for protecting the rights of whistleblowers", "administrative legal methods for protecting the rights of whistleblowers", etc. The thesis specifies the concept of the whistleblower, its rights and obligations, guarantees of activity and responsibilities. It is proposed to enshrine the exhaustive list of rights and obligations of the whistleblowers at the regulatory level. The principles of disclosure of corruption cases by whistleblowers are as follows: good faith; honesty; reliability; voluntary participation, and reasonability. It is argued that the whistleblower, as a person, acting warranted by law knowingly and voluntarily, exclusively in the interests of security and welfare of the society, having a reasonable belief that the information is reliable, reports violation of the law by another person, is the subject of police activity. The thesis determines the essence, elements, stages of the mechanism for the protection the rights of whistleblowers, and the place of administrative rules. A mechanism for protecting the rights of whistleblowers is disclosed as a separate area of the legal mechanism for ensuring human rights; as a whole, it is a combination of interconnected regulatory elements, with the help of which conditions and opportunities are created for the implementation and protection of the rights of whistleblowers. The stages and elements of the mechanism for protecting the rights of whistleblowers are highlighted. The thesis improves approaches to administrative legal methods for the protection of the rights of whistleblowers. The information support of administrative activities in the field of protecting the rights of whistleblowers in the public and private sectors is disclosed. The author investigates the powers of the National Agency for the Prevention of Corruption and the Ukrainian Parliament Commissioner for Human Rights in the field of ensuring the rights of whistleblowers. Various types of public control over ensuring the rights of whistleblowers are characterized. The thesis considers the rights of whistleblowers as a component of the European administrative space. The experience of foreign countries in the legal regulation of the protection of the rights of whistleblowers is summarized. The thesis studies the policy of the European Union and the practice of the European Court of Human Rights in the field of protection of the rights of whistleblowers and proposes areas for using positive experience in Ukrainian lawmaking and law enforcement. The Directive of the European Parliament and the Union on the Protection of Persons Reporting on Breach of the Union Law, adopted in April 2019, was examined, and it was argued that Ukraine should in any form agree to be bound by the rules of this international treaty to create a national concept and further a strategy for ensuring the rights of whistleblowers. The practical significance of the thesis is reflected in the proposals for amendments and supplementation of a number of legislative acts in the terms of the legislative consolidation of the rights of the whistleblowers on the protection of health, life and property, as well as the right to free legal aid. For this purpose, it was proposed to introduce changes and additions to Part 1 of Article 14 of the Law of Ukraine "On Free Legal Aid" No. 3460-VI dated June 2, 2011, as well as Part 1 of Article 2 of the Law of Ukraine "On Ensuring the Safety of Persons Participating in Criminal Proceedings" No. 3782-XII dated December 23, 1993; to develop and adopt the Law of Ukraine "On Public Anti-Corruption Expertise"; to amend the questionnaire that is contained in the guidelines for organizing work with reporting on corruption by whistleblowers (decision of the National Agency for the Prevention of Corruption No. 286 dated July 6, 2017), the issue of evidence (written, electronic, photo, video, audio) and liability for knowingly false reports of a crime, with links to articles of the law with the mandatory indication of sanctions.

У дисертації наведено теоретичне узагальнення та нове вирішення наукової проблеми – на основі комплексного аналізу доктринальних та методологічних джерел, адміністративно-правових актів та практики їх реалізації, зарубіжного досвіду сформулювати концепцію адміністративно-правового забезпечення доброчесності суддів, охарактеризувати сутність та елементи адміністративно-правового механізму забезпечення доброчесності суддів, визначити шляхи удосконалення адміністративно-правових актів у досліджуваній сфері. У роботі обґрунтовано, що етичні стандарти професійної діяльності можуть бути предметом адміністративно-правового забезпечення за таких умов: а) якщо певний вид професійної діяльності має ознаки соціальної значущості, а наслідки помилок та недоліків у здійсненні такої діяльності можуть негативно позначатися на рівні додержання прав і свобод людини і громадянина; б) якщо етичні вимоги, що висуваються до певного виду професійної діяльності можуть бути вербалізовані та закріплені на рівні етичних кодексів або інших зводів моральних вимог, до представників певної професійної групи; в) якщо можна виокремити аспекти поведінки професіоналів, які можуть бути підтверджені двома незалежними спостерігачами, на основі однієї методики і при цьому результати спостереження не будуть мати значних відмінностей; г) якщо реалізація етичних стандартів базується на публічному інтересі і охоплює діяльність суб’єктів адміністративно-правових відносин; Охарактеризовано методологію дослідження феномену доброчесності суддів, яка уявляє собою комплекс об’єднаних системним підходом способів та прийомів наукового пізнання, що дають змогу виявити основні закономірності поведінки суддів, які характеризують їх здатність незалежно та неупереджено здійснювати правосуддя та підтримувати авторитет судової влади, та можуть вербалізовані та закріплені у писаних етичних та правових нормах. На підставі термінального аналізу категорії «доброчесність» в адміністративному законодавстві та науці адміністративного права запропоновано періодизацію її розвитку, яка включає чотири етапи, та з’ясовано, що невід’ємними властивостями цього поняття є комплексний характер, наявність широкого та вузького тлумачення, обумовленість міжнародними зобов’язаннями України та відображення на рівні поведінки суддів. В дисертації обґрунтовано, що адміністративні відносини із забезпечення доброчесності суддів у широкому аспекті включають формування публічною адміністрацією та інститутами громадянського суспільства умов запобігання корупції; внутрішньоорганізаційні управлінські відносини, що складаються в процесі внутрішньої організації та діяльності, пов’язаної з кваліфікаційним оцінюванням суддів, реалізацію повноважень, делегованих державою спеціальній недержавній інституції – Громадській раді доброчесності, реалізацію юрисдикції адміністративних судів щодо поновлення порушених прав суб’єктів та об’єктів адміністративно-правового забезпечення доброчесності суддів. На підставі проведеного аналізу міжнародного досвіду встановлено, що має місце суперечність між рекомендаціями міжнародних організацій щодо впровадження в Україні вимог до доброчесності суддів та досвідом у цій сфері держав Західної Європи та Північної Америки. Сутність вказаної суперечності помагає в тому, що для імплементації в Україні пропонуються моделі, апробація яких у державах так званої «старої демократії» не проводилась. Натомість, досвід Сербії та Словаччини переконливо свідчить, що повне впровадження рекомендацій міжнародних організацій щодо судової реформи в аспекті доброчесності суддів призвело підвищення рівня непотизму в судовій системі, руйнування системи внутрішнього контролю та значного зниження рівня довіри громадян до судової влади. У роботі удосконалено розуміння мети адміністративно-правового забезпечення доброчесності суддів, яка включає стратегічний та тактичний рівні, і обумовлює спрямованість та структуру адміністративно-правового механізму її реалізації, а також дефініцію принципів адміністративноправового забезпечення доброчесності суддів як закріплених у Конституції та законах України концептуальних засад визначення їх відповідності етичним стандартам здійснення правосуддя та формування моделі їх бажаної поведінки, яка відповідала б поставленим перед ними завданням та запропоновано їх класифікацію за критерієм сфери правового регулювання. Автором запропоновано класифікацію суб’єктів адміністративноправового забезпечення доброчесності суддів, яких за функціональним критерієм можна розділити на чотири групи: а) суб’єкти адміністративноправового забезпечення, до компетенції яких належить визначення законодавчих засад доброчесності суддів та підтвердження юридичного факту призначення судді на посаду (Верховна Рада України; Президент України); б) суб’єкти адміністративно-правового забезпечення, до повноважень яких належить формування персонального складу інституцій, які безпосередньо здійснюють оцінювання доброчесності суддів (Вища рада правосуддя, Рада суддів, Вища кваліфікаційна комісія суддів України); в) інституції, які безпосередньо здійснюють оцінювання доброчесності суддів (Вища кваліфікаційна комісія суддів, Громадська рада доброчесності); г) органи публічної адміністрації, на яких покладено обов’язок створювати умови для подолання впливу корупції на систему державної влади в Україні (Кабінет Міністрів України, Національне агентство з питань запобігання корупції, Міністерство освіти і науки України, інші центральні органи виконавчої влади). Набула подальшого розвитку характеристика тенденцій сучасної судової практики у сфері адміністративно-правового забезпечення доброчесності суддів, спрямованих на визначення законності підстав застосування суб’єктами оцінювання (насамперед – Громадською радою доброчесності) певних критеріїв під час визначення рівня доброчесності суддів, що обумовлено існуванням прогалини у визначенні адміністративноправового статусу Громадської ради доброчесності; Автором надано характеристику ролі адміністративного права у формуванні високого рівня інтолерантності до корупції і зроблено акцент на наявності системного зв’язку між доброчесністю суддів і сприйняттям корупції у системі освіти. Запропоновано зміни та доповнення до Законів України «Про судоустрій і статус суддів», «Про запобігання корупції», «Про освіту» та ін.

Найбільш актуальною соціальною проблемою України, як і багатьох країн світу є запобігання та протидія корупції у всіх сферах функціонування влади, особливо у спробах держави інтеграції до Євросоюзу. Вивчення і вирішення завдань з приводу запобігання корупції на різних рівнях та різних сферах функціонування органів державної влади є однією з найактуальніших соціальних проблем сучасності багатьох країн світу, і України зокрема. Відтак, питання, які пов'язані з корупцією та визначенням шляхів ії запобігання, привертають все більшу увагу не лише теоретиків-дослідників і практиків, а також громадськість. Суспільна небезпека корупцій полягає в томy, що особи, винні у її вчиненні, посягають на соціальні, культурні цінності, на виховання та правосвідомісгь громадян, молоді зокрема. У такий спосіб, виникає необхідність у здійсненні заходів щодо запобігання корупції не лише спеціально уповноваженими суб'єктами у цій сфері, а й іншими державними органами, що відповідають за правосвідомість, навчання та виховання громадян.

Дисертаційне дослідження дало змогу комплексно вирішити наукове завдання, котре полягало в необхідності розробки та аналізу адміністративно-правового механізму інформаційного забезпечення протидії корупції в правоохоронних органах України задля підвищення ефективності протидії цьому негативному явищу в означених органах. В результаті сформульовано відповідні науково-обґрунтовані теоретичні положення, а також розроблено низку актуальних пропозицій щодо удосконалення норм національного законодавства. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, які включають вісім підрозділів, висновків, списку використаних джерел. Вступ містить обґрунтування актуальності теми дисертації, її мету, предмет, об’єкт і завдання, викладення сутності та стану розробки досліджуваної наукової проблеми, теоретичне та практичне значення основних положень дисертації, її наукову новизну, а також апробацію результатів дослідження. The thesis research allowed to resolve comprehensively the scientific task, which consisted in the necessity of developing and analyzing the administrative and legal mechanism of information support to counteracting the corruption in law enforcement agencies of Ukraine in order to increase the efficiency of countering this negative phenomenon in the specified bodies. As a result, the appropriate science-based theoretical foundations have been formulated, as well as the range of relevant proposals regarding the improvement of national legislation norms has been developed. The thesis consists of the introduction, three sections, divided on eight subsections, conclusions and references. The introduction contains the substantiation of the thesis topic relevance, its purpose, subject, object and tasks, statement of the essence and status of the investigated scientific problem development, theoretical and practical value of the main thesis regulations, its scientific novelty, as well as the research results approbation.

Визначаються поняття та сутність адміністративно-правових засад діяльності органів державної влади щодо протидії корупції, встановлюються місце та особливості органів прокуратури в системі інших суб’єктів протидії корупції. Характеризуються правові засади протидії корупції в Україні та визначається місце серед них адміністративно-правового регулювання. Розкриваються поняття та структура організації діяльності органів прокуратури щодо протидії корупції. Узагальнюються форми та методи діяльності органів прокуратури щодо протидії корупції. Систематизуються адміністративно-правові повноваження органів прокуратури у сфері протидії корупції. Виявляються основні недоліки адміністративного законодавства, яке регулює діяльність органів прокуратури України щодо протидії корупції, та надаються пропозиції щодо його удосконалення. Узагальнюється зарубіжний досвід адміністративно-правового регулювання діяльності органів прокуратури щодо протидії корупції та визначаються можливості його застосування для удосконалення відповідного законодавства України. Окреслюються напрямки удосконалення взаємодії органів прокуратури з іншими суб’єктами протидії корупції в Україні.
Диссертация посвящена исследованию административно-правовых основ деятельности органов прокуратуры по противодействию коррупции в Украине. В работе рассматриваются нормы административного законодательства Украины в сфере регулирования деятельности уполномоченных субъектов противодействия коррупции в Украине, определяется место органов прокуратуры в системе этих органов. Рассматриваются понятия «административно-правовые основы противодействия коррупции», «противодействие коррупции как одно из направлений деятельности органов прокуратуры», «полномочия органов прокуратуры по противодействию коррупции» и др., определяются особенности, формы, методы и полномочия органов прокуратуры в сфере противодействия коррупции. Противодействие коррупции, как одно из направлений деятельности органов прокуратуры, рассматривается как система действий, мероприятий, методов и способов их осуществления, которые применяются соответствующими отделами и управлениями или отдельными прокурорами, которые специализируются на противодействии коррупции, в целях предотвращения или снижения уровня коррумпированности публичной власти и обеспечения законности деятельности других субъектов в сфере противодействия коррупции, а также координации их действий в данном направлении. Особое внимание уделяется характеристике зарубежного опыта деятельности органов прокуратуры и аналогичных им органов по противодействию коррупции с целью разработки практических предложений по совершенствованию национального законодательства в данной сфере. Обосновываются конкретные предложения и рекомендации о необходимости внесения изменений и дополнений в законы Украины «О прокуратуре», «О предотвращении коррупции» и др., что позволит повысить эффективность деятельности органов прокуратуры Украины в сфере противодействия коррупции.
The concept and essence of administrative and legal principles of the activity of state authorities in combating corruption have been determined; the place and peculiarities of the prosecutor’s offices in the system of other subjects of combating corruption have been established. Legal principles for combating corruption in Ukraine have been characterized; and the place of administrative and legal regulation among them has been determined. The concept and structure of activity organization of the prosecutor’s office in regard to the counteraction to corruption have been revealed. The forms and methods of the prosecutor’s office activity on combating corruption have been generalized. Administrative and legal powers of the prosecutor’s offices in the field of combating corruption have been systematized. The main shortcomings of administrative legislation regulating the activity of the activity of the prosecutor’s office of Ukraine in the field of combating corruption have been revealed; and propositions for its improvement have been provided. International experience of administrative and legal regulation of the prosecutor’s office activity on combating corruption has been generalized; and the possibilities of its application for improving the relevant legislation of Ukraine have been determined. The ways of improving the interaction of the prosecutor’s offices with other subjects in combating corruption in Ukraine have been outlined.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.07 – адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право. – Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна, Харків, 2017. Дисертацію присвячено комплексному дослідженню адміністративно-процесуальних засад запобігання корупції в Україні. Охарактеризовано основні підходи до розуміння сутності корупції як соціального, політичного, економічного, морально-психологічного, управлінського та правового явища. Визначено зміст та надано класифікацію заходів запобігання корупції. Охарактеризовано зміст та структуру адміністративно-правового механізму запобігання корупції. Досліджено адміністративно-процесуальні засади запобігання корупції, охарактеризовано систему правових принципів як основу процесу реалізації антикорупційної діяльності, законотворчої діяльності в сфері запобігання корупції та взаємодії суб’єктів запобігання корупції. Здійснено аналіз та надано характеристику стану нормативно-правового регулювання сфери запобігання корупції. Розкрито зміст процесуальної форми таких антикорупційних заходів запобігання корупції, як спеціальна перевірка стосовно осіб, що претендують на обіймання посад, які передбачають зайняття відповідального або особливо відповідального становища, а також посад з підвищеним корупційним ризиком, заходів фінансового контролю, врегулювання конфлікту інтересів та проваджень у справах про правопорушення, пов’язані з корупцією. Визначено особливості провадження зазначених антикорупційних заходів. На основі аналізу стану реалізації антикорупційної діяльності сформульовано конкретні пропозиції щодо оптимізації процесу здійснення окремих заходів запобігання корупції.

Шелепко Б. В. Запобігання легалізації (відмиванню) коштів, одержаних злочинним шляхом : кваліфікаційна робота магістра спеціальності 262 "Правоохоронна діяльність" / наук. керівник А. М. Середа. Запоріжжя : ЗНУ, 2020. 95 с.
UA : Кваліфікаційна робота скалається з 95 сторінок, містить 72 джерела використаної інофрмації. Визначення правового механізму запобігання легалізації доходів, одержаних злочинним шляхом є одним із ключових етапів, які ставить перед собою кожна держава задля подолання корупції в країні. Наша держава, як і будь-яка демократична країна ставить перед собою головне завдання - захист прав та законних інтересів своїх громадян. Для цього в Україні існують правоохоронні органи, які ставлять собі за мету - протидія злочинним діянням та захист прав і свобод громадян. Злочин, який прямо передбачений Кримінальним кодексом України, а саме ст. 209 «Легалізація (відмивання) майна, одержаним злочинним шляхом» несе в собі потенційно величезну шкоду як для громадян нашої країни, так і для державної економіки в цілому. С формуванням незалежності України, формування чіткого механізму протидії даного виду злочину не існувало. Лише в 1995 році, коли наша держава стала членом Ради Європи, почався процес приєднання до національного законодавства актів, які слугують основою задля захисту прав і свобод людини. Була приєднана велика маса конвенцій, які слугують і по сьогоднішній день, як і для захисту прав і свобод громадянина, так і для запобігання та протидії злочинам взагалі. Так була ратифікована Конвенція Ради Європи про відмивання, пошук, арешт та конфіскацію доходів, одержанних злочинним шляхом, та про фінансування тероризму, яка в свою чергу доповнювала нормативно-правовий акт національної законодавчої бази, а саме Закон України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення». Ці два нормативно-правових акти дають основу для забезпечення фінансової безпеки України.Та як наслідок мають визначне значення для протидії та подолання корупції.
EN : Qualifying work consists of 95 pages, contains 72 sources of information used. Defining a legal mechanism to prevent the legalization of proceeds of crime is one of the key steps that each state sets for itself in order to combat corruption in the country. Our state, like any democratic country, sets itself the main task - to protect the rights and legitimate interests of its citizens. To this end, there are law enforcement agencies in Ukraine that aim to combat crime and protect the rights and freedoms of citizens. The crime which is directly provided by the Criminal code of Ukraine, namely Art. 209 "Legalization (laundering) of property obtained by criminal means" has a potentially huge damage both for the citizens of our country and for the state economy as a whole. With the formation of Ukraine's independence, the formation of a clear mechanism for combating this type of crime did not exist. Only in 1995, when our state became a member of the Council of Europe, the process of accession to national legislation of acts that serve as a basis for the protection of human rights and freedoms began. A large number of conventions were added, which serve to this day, both to protect the rights and freedoms of citizens, and to prevent and combat crime in general. Thus, the Council of Europe Convention on Laundering, Search, Seizure and Confiscation of the Proceeds from Crime and on the Financing of Terrorism was ratified, which in turn supplemented the normative legal act of the national legal framework, namely the Law of Ukraine “On Prevention and Counteraction to Legalization ) proceeds of crime, terrorist financing and the financing of the proliferation of weapons of mass destruction. " These two regulations provide the basis for ensuring Ukraine's financial security. As a result, they are crucial for combating and combating corruption.

Козюра Є. П. Європейські стандарти забезпечення суддівської доброчесності та їх імплементація в Україні : кваліфікаційна робота магістра спеціальності 081 "Право" / наук. керівник Н. В. Галіцина. Запоріжжя : ЗНУ, 2020. 90 с.
UA : Кваліфікаційна робота складається зі 90 сторінок, містить 85 джерел використаної інформації. Закордонний досвід правового забезпечення доброчесності суддів заслуговує на особливу увагу у зв’язку з тим, що Україна, яка лише розвиває власні демократичні інститути, на жаль не має багаторічного (не кажучи про століття) досвіду розвитку національної судової системи та вироблення власних традицій щодо етичних принципів діяльності суддів і визначення критеріїв їх доброчесності. Імплементація зарубіжного досвіду дозволить значно скоротити шлях до створення ефективної національної судової системи та уникнути помилок, яких припускалися інші. Об’єктом дослідження даної кваліфікаційної роботи є суспільні відносини, що виникають під час забезпечення доброчесності суддів.
EN : Qualification work consists of 90 pages that contain 85 sources of information used. Foreign experience in legally ensuring the integrity of judges deserves special attention due to the fact that Ukraine, which is only developing its own democratic institutions, unfortunately does not have many years (not to mention centuries) of experience in developing the national judiciary and developing its own traditions of ethical principles. activities of judges and determining the criteria for their integrity. The implementation of foreign experience will significantly shorten the path to creating an effective national judicial system and avoid the mistakes made by others. The object of study of this qualification work is the social relations that arise when ensuring the integrity of judges.