Статті в журналах з теми "Агенти біологічні"

Історія людства як біологічного виду та історія людини розумної в значній мірі пов’язана з патогенними біологічними агентами, які з доісторичних часів були причиною пандемій чи використовувались як зброя. Розвиток і удосконалення будь якої зброї тісно пов’язаний з розробкою нових технологій. Лікування пацієнтів з інфекційними захворюваннями, захист людей під час пандемій також тісно пов’язані з новими технологіями. Двадцять перше століття характерне бурхливим розвитком біотехнологій та генної інженерії, які можуть мати вирішальне значення у лікуванні багатьох хвороб та надати небезпечний поштовх розвитку нових видів біологічної зброї. Пандемія COVID-19 продемонструвала величезний вплив, який може мати на суспільство один біологічний патогенний агент, щодо природного походження якого експерти не дали остаточної однозначної відповіді. Небезпека розробки нових видів біологічної зброї та застосування її для війни, диверсій, терору, шантажу, отримання надприбутків чи в кримінальних злочинах зростає з розвитком біотехнологій. Знання про можливі шляхи розвитку біологічної зброї дозволяє вибудовувати систему біобезпеки та біозахисту в кожній країні зокрема та на планеті в цілому. Постіндустріальна епоха створює загрозу нових вірусів або хвороб, поява яких може бути спровокована сільськогосподарським чи промисловим освоєнням нових територій. А глобальні системи комунікації сприяють майже миттєвому поширенню небезпечних інфекцій. Останні досягнення в галузі біохімії, генетики та молекулярної біології зробили можливим створення живих організмів. Хоча ці розробки пропонують ефективні засоби для лікування хвороб, збільшення виробництва їжі та покращення якості життя багатьох людей, вони також можуть використовуватися державними та недержавними структурами для розробки нових видів біологічної зброї. Доступність фундаментальної біологічної науки, інформації про генну інженерію та біотехнології, модульний принцип досліджень, бази готових рішень, доступність матеріалів знижують рівень навичок, необхідний для проведення неконтрольованих досліджень біологічних патогенних агентів чи розробки біологічної зброї. В роботі проаналізовані загрози, пов’язані з можливістю застосування генної інженерії та сучасних біоінженерних технологій для розробки генетично модифікованих біологічних патогенних агентів, бінарної та інших нових видів біологічної зброї. Ключові слова: біологічні патогенні агенти, емерджентні та ре-емерджентні інфекції, біологічна зброя, бінарна біологічна зброя, біобезпека, біозахист

Вступ. Вивчення реакційної здатності похідних 4-тіазолідону та здійснення їх хімічних перетворень є перспективним напрямком пошуку нових біологічно активних речовин. Це зумовлено широким спектром біологічної активності вказаного класу сполук, а також наявністю ряду реакційно здатних центрів, що дає змогу проводити різносторонню модифікацію вихідної структури. З огляду на дані обставини, актуальним є синтез нових речовин як потенційних біомолекул серед вказаного класу сполук. Мета дослідження – провести синтез деяких C5 заміщених похідних 3-метил-4-тіоксо-тіазолідин-2-ону для фармакологічного скринінгу in vivo їх протизапальної активності. Методи дослідження. Проведено органічний синтез, 1Н ЯМР-спектроскопію, елементний аналіз, фармакологічний скринінг. Результати й обговорення. Синтетична частина роботи полягала у структурній модифікації 3-метил-4-тіоксо-тіазолідин-2-ону. Активна метиленова група в положенні C5 зазначеного скафолду проявляла СН-кислотні властивості та дозволила апробувати її в реакції азосполучення із солями арилдіазонію з отриманням відповідних 3-метил-5-(арил-гідразоно)-4-тіоксо-тіазолідин-2-онів. Будову одержаних сполук та інтерпретацію проведених хімічних досліджень підтверджено даними елементного аналізу та 1Н ЯМР-спектроскопії. Вплив синтезованих речовин на перебіг ексудативної фази запалення вивчали на основі карагенінової моделі запального набряку лап білих щурів. Наявність запальної реакції встановлювали за зміною об’єму кінцівки онкометричним методом на початку досліду і через 4 год після введення флогогенного агента. Для порівняння за аналогічних умов вивчали протизапальний ефект відомого протизапального лікарського засобу – ібупрофену. Отримані результати фармакологічного скринінгу показали, що синтезовані сполуки володіють протизапальними властивостями, а деякі з них за показниками активності наближаються до або перевищують препарат порівняння. Висновки. У результаті структурної модифікації 3-метил-4-тіоксо-тіазолідин-2-ону за положенням C5 синтезовано серію нових 3-метил-5-(арил-гідразоно)-4-тіоксо-тіазолідин-2-онів. Проведені дослідження протизапальної активності синтезованих сполук демонструють потенціал пошуку протизапальних агентів серед зазначеного класу сполук. Ми продовжуємо досліджувати реакційну здатність, а також хімічні перетворення з перспективою вивчення біологічної активності цього класу сполук.

Питання біологічної безпеки та біозахисту мають важливе значення для репутації та відповідальності кожної наукової установи, будь то дослідницька, наукова чи виробнича. Кожен ризик – яким би малим він не був – повинен бути врахований, оцінений та належним чином пом’якшений. У цій статті ми проводимо огляд основних патогенних біологічних об’єктів, надаємо статистику співвідношення виявлених випадків захворювання та смертності серед основних лабораторно-набутих інфекції (Laboratory-acquired infections) (LAI) та співвідношення виявлених випадків захворювання та смертності серед основних умовно-патогенних біологічних агентів. Розглядаємо підбір заходів, що керують впровадженням біобезпеки та біозахисту в обмежених середовищах, і те, як вони застосовуються в Україні, серед чого визначаємо, які заходи проводять у лабораторії кожного рівня біологічної безпеки (Biological safety levels) (BSL). Коротко характеризуємо особливості контролю за мікробіологічним забрудненням біотехнологічної та фармацевтичної продукції. В результаті проведеного аналізу можемо зробити висновок, що хоча біобезпека та біозахист направлені на здійснення різних цілей, вони часто вирішуються разом, особливо в умовах обмеженого використання, призначені для забезпечення безпеки працівників лабораторій, включають використання різних первинних та вторинних бар’єрів, багато з яких зумовлені появою нових технологій у галузі матеріалознавства та техніки. Ключові слова: біозахист, біобезпека, охорона праці, група ризику, LAI, BSL

Наведено аналіз наукових літературних джерел щодо еколого-біологічних особливостей хижого клопа Perillus bioculatus (Fabricius, 1775) – відомого ентомофага колорадського жука (Leptinotarsa decemlineata Sаy, 1824). Розглянуто доцільність використання даного виду як агента біологічного захисту рослин, зокрема насаджень картоплі (Solanum tuberosum L, 1753). Проаналізовано вітчизняний та европейський досвід акліматизації клопів у 60–70 роках ХХ сторіччя. В Україні локальні популяції Perillus bioculatus виявлені в Степу та Лісостепу, що вказує на екологічну гнучкість та адаптацію виду до місцевих умов, їх сприятливість для його повноцінного розвитку. На цей час біологічні особливості периллюса вивчено досить детально, що є підставою для його господарського використання. Трофічна спеціалізація клопа– представники родини листоїди, зокрема колорадський жук, але у країнах Європи спостерігається живлення іншими видами комах. У другій половині минулого сторіччя в багатьох країнах розпочались активні дослідження з визначення можливостей штучного розведення даного виду Perillus bioculatus як агента біологічного захисту рослин. Особливну увагу було приділено умовам зберігання особин. Оптимальним режимом утримання клопів є: температура повітря – +25–27°С, відносна вологість повітря – 70–75%, фотоперіод – 16 годин день/8 годин ніч. Як свідчить досвід вітчизняної технічної ентомології, для годування клопа у штучних умовах можливе використання личинок мучного хрущака (Tenebrio molitor Linnaeus, 1758.) та великої вощинної молі (Galleria mellonella Linnaeus, 1758). Відзначено перспективність виготовлення штучних поживних сумішей. Для вирощування клопа цілком придатним є обладнання, що використовується для розведення інших ентомофагів. Для потреб біометоду найдоцільніше використання клопа в личинковій стадії, оскільки дорослі комахи здатні покидати місця випуску, особливо за своєї високої щільності. Проте, ефективної технології масового розведення та використання даного виду до цього часу не існує.

Мета роботи – узагальнити дані про етіологію, епідеміологічні особливості, клінічні прояви та підходи до лабораторної діагностики гарячки Рифт-Валлі, подати основні рекомендації ВООЗ і CDC стосовно профілактики та лікування цієї інфекції. Висновок. Наведені найновіші дані про хворобу, спричинену вірусом гарячки Рифт-Валлі (Rift Valley fever virus), особливості її розповсюдження, характерні клінічні симптоми та ускладнення свідчать про особливу небезпеку цього захворювання для людства. Через серйозні наслідки хвороби, можливість виникнення великих епідемій, поширення за межі Африки ГРВ включено до Міжнародних медико-санітарних правил (ММСП) 2005 року до групи інфекційних хвороб «які становлять особливу національну та регіональну проблему», а збудник віднесено до тих біологічних агентів, які офіційно визнано чинниками біологічної зброї. Вірус ГРВ здатний інфікувати багато видів тварин, призводити до розвитку тяжких захворювань серед великої рогатої худоби, овець, верблюдів і кіз. Резервуаром збудника можуть бути також антилопи і гризуни. Найчутливішими до збудника є вівці, більше 90 % інфікованих ягнят помирає. Показник викиднів серед інфікованих вагітних овець досягає майже 100 %. На даний час основними методами боротьби з цією інфекцією, згідно з основними рекомендаціями ВООЗ і CDC, є лише профілактичні заходи. Ліцензованих вакцин проти ГРВ, доступних для людини, немає. Ефективні методи лікування ще не розроблені.

Застосування хімічних пестицидів має багато недоліків, тому необхідні нові природні ресурси для регулювання розвитку хвороб рослин. Актинобактерії набувають інтересу для сільського господарства як агенти біологічної боротьби. Streptomyces spp. є частиною актинобактерій і відомі продукуванням великої кількості активних метаболітів. У цій роботі методом вимірювання швидкості росту досліджено протигрибну дію метанолового екстракту гіф (МЕГ) штаму Streptomyces HU2014 на чотири фітопатогенні гриби. Для визначення відповідного діапазону протигрибної активності було проведено попереднє тестування з різними концентраціями МЕГ. Результати показали, що ефект інгібування Rhizoctonia solani був кращим, ніж трьох інших грибів, і склав 100 % з концентрацією 0,5 мг/мл. На основі вищезазначеного тесту були отримані лінії регресії концентрації Log- пробіту відповідно до швидкості інгібування з різними концентраціями. Значення (50 % -відсоткової ефективної концентрації) EC50 МЕГ до R. solani через 48 годин, 72 години та 96 годин було найнижчим порівняно з іншими грибами. Рівняння регресії токсичності МЕГ на R. solani склало y = 6,9826 + 1,4028x (коефіцієнт кореляції r = 0,9783), а значення EC50 становило 0,0386 мг/мл через 72 години. Рівняння регресії токсичності МЕГ на Botrytis cinerea становило y = 5,6627 + 1,2386x (коефіцієнт кореляції r = 0,9614), а значення EC50 становило 0,2917 мг/мл через 72 години. Рівняння регресії токсичності МЕГ на Colletotrichum gloeosporioides склало y = 5,3143+1,0873x (коефіцієнт кореляції r = 0,9996), а значення EC50 становило 0,5140 мг/мл через 72 години. Рівняння регресії токсичності МЕГ на Fusarium graminearum склало y = 5,7011 + 2,3280x (коефіцієнт кореляції r = 0,9869), а значення EC50 становило 0,5024 мг/мл через 72 години. Штам Streptomyces HU2014 має значний протигрибний ефект і може стати новим агентом біоконтролю у сільськогосподарському виробництві.

Мета роботи. Розширення синтетичного потенціалу тіазоло[4,5-b]піридинів, дослідження їхньої реакційної здатності та синтез деяких нових 3-(5-меркапто-[1,3,4]оксодіазол-2-іл-метил)-5,7-диметил-3H-тіазоло[4,5-b]піридин-2-онів. Матеріали і методи. Методи органічного синтезу, 1Н ЯМР-спектроскопія, елементний аналіз. Результати й обговорення. Для розширення комбінаторної бібліотеки тіазолопіридинів, проведено структурну модифікацію тіольної групи 3-(5-меркапто-[1,3,4]оксодіазол-2-іл-метил)-5,7-диметил-3H-тіазоло[4,5-b]піридин-2-ону за реакціями ціанетилювання та алкілювання. Як алкілюючі агенти апробовано етиловий естер монохлорацетатної кислоти та деякі хлорацетаміди, що дозволило отримати серію нових похідних базового скафолду. Висновки. Встановлено, що 3-(5-меркапто-[1,3,4]оксодіазол-2-іл-метил)-5,7-диметил-3H-тіазоло[4,5-b]піридин-2-он вступає у реакцію ціанетилювання, а також утворює солі з лугами. Отримана сіль 3-(5-меркапто-[1,3,4]оксодіазол-2-іл-метил)-5,7-диметил-3H-тіазоло[4,5-b]піридин-2-ону алкілюється з утворенням відповідних похідних. Ми продовжуємо дослідження реакційної здатності, а також хімічних перетворень із перспективою вивчення біологічної активності синтезованих сполук.

В умовах реформування установ для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, в Україні виникла необхідність переосмислення особливостей підготовки майбутніх соціальних працівників до професійної діяльності у закладах вищої освіти. Особливу увагу вчених зосереджено на питанні готовності фахівців до соціалізації знедолених дітей у сім’ях (біологічних чи набутих). Нами розглянуто та проаналізовано основні чинники, які сприятимуть якісній підготовці соціальних працівників до роботи із сім’єю як незамінною та первинною ланкою, що забезпечує успішне «входження» дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, у соціум. На основі проведених теоретичного аналізу та практичної роботи ми довели, що використання новітніх технологій сприятиме професійній діяльності із суб’єктами деінституціоналізації.

Вступ. Похідні тіазолідинону та споріднених гетероциклів є джерелом нових протипаразитарних агентів, у тому числі молекул із протитрипаносомними властивостями. В актуальних наукових джерелах знайдено ряд досліджень про кількісний взаємозв’язок структура – протитрипаносомна активність, що включає різні підходи комп’ютерної хімії. Більшість досліджень належить до так званих мультитаргетних, коли до вибірки включають результати інших видів протипаразитарних активностей. Розробка нових QSAR-моделей похідних тіазолідинону з протитрипаносомними властивостями дозволить окреслити напрямки спрямованого дизайну нових протипаразитарних агентів на основі циклів тіазолу та тіазолідинону. Мета дослідження – встановити кількісний взаємозв’язок структура – протитрипаносомна активність у межах бібліотек тіазолідинонів та споріднених гетероциклів. Методи дослідження. Побудову математичних моделей на основі QSAR-аналізу здійснювали за допомогою онлайн-платформи Online Chemical Database. Результати й обговорення. Аналіз кількісного взаємозв’язку структура – протитрипаносомна активність проводили із застосуванням математичної моделі асоціативних нейронних мереж (ASNN: Associative Neural Networks) та методу регресії Random Forest (RFR: Random Forest regression) на основі вибірок, що включали похідні ізотіокумарин-3-карбонових кислот, тіопіранотіазолів і 4-тіазолідинон-імідазотіадіазолів із встановленою трипаноцидною активністю щодо Trypanosoma brucei brucei та Trypanosoma brucei gambiense. Кращу прогнозувальну здатність для групи ізотіокумарин-3-карбонових кислот і тіопірано[2,3-d][1,3]тіазол-2-онів обчислено за допомогою алгоритму Random Forest. Модель, обчислена на основі алгоритму Random Forest для групи імідазотіадіазолів, володіє найвищою прогнозувальною здатністю зі значенням R2=0,96. Висновок. На основі методів асоціативних нейронних мереж та регресії Random Forest розроблено прогностичні моделі для прогнозування протипаразитарної активності диверсифікованих похідних ­4-тіазолідинонів і подальшого фокусування напрямків оптимізації нових біологічно активних молекул із трипаноцидними властивостями.

Вступ. До рослин, що мають багатовіковий досвід використання в медицині, належать види роду Полин, які застосовують як апетитні, глистогінні, бактерицидні, жовчогінні та протизапальні засоби. Їх дія зумовлена наявністю різних груп біологічно активних сполук. Мета дослідження – вивчити протизапальну активність екстрактів полину гіркого і полину звичайного на моделях карагенінового та формалінового набряків. Методи дослідження. Для визначення протизапальної активності екстрактів трави полину гіркого і полину звичайного за умови патології різного генезу використовували дві методики на моделях асептичного запалення (карагеніновий та формаліновий набряки), які рекомендував Державний експертний центр МОЗ України для доклінічних досліджень і встановлення антиексудативної активності. Дослідження та аналіз отриманих експериментальних даних проводили в порівнянні з препаратом із групи нестероїдних протизапальних засобів – натрію диклофенаком та кверцетином. Результати й обговорення. Порівняльне вивчення протизапальної активності екстрактів полину гіркого і полину звичайного при карагеніновому набряку, який характеризувався циклооксигеназним шляхом запалення, показало, що вони проявляли антиексудативну дію протягом усього експерименту. Найбільше пригнічення набряку спостерігали на 5 год з моменту введення флогогенного агента, що свідчило про вплив екстрактів полину гіркого і полину звичайного на медіатори запалення – простагландини. При формаліновому набряку антиексудативна активність екстрактів проявлялась уже на 3 год і підвищувалась до кінця експерименту, що вказувало на пригнічення активності медіаторів запалення. Висновок. Встановлено виражену протизапальну дію екстрактів полину гіркого і полину звичайного, які впливають на медіатори запалення – простагландини, їх можна використовувати як протизапальні засоби при запальних процесах підшлункової залози та жовчного міхура.

Актуальність теми статті полягає в тому, що кожен злочин завжди посягає на певний об'єкт, заподіює йому шкоду або створює загрозу заподіяння такої шкоди. Будучи одним із чотирьох елементів складу злочину, об'єкт злочину дає можливість визначити суспільно-політичну сутність злочину, з'ясувати його суспільно небезпечні наслідки. Чим більш важливим є об'єкт, тим більш небезпечним є злочин, а отже, тим більш пріоритетною повинна бути кримінально-правова охорона цього об'єкта. Таке концептуальне питання, як об'єкт злочину, не знайшло однозначного вирішення у кримінально-правовій теорії. У статті досліджено родовий, безпосередній основний і безпосередній додатковий об'єкти злочину, передбаченого ст. 326 КК України. Обґрунтовано доцільність визнання біологічної безпеки родовим об'єктом цього злочину. У межах концепції об'єкта злочину як суспільних відносин сформульовано визначення безпосереднього основного об'єкта злочину, передбаченого ст. 326 КК України, а також висловлено думку, що цей злочин має декілька альтернативних додаткових безпосередніх об'єктів. Наголошено, що однією з відмітних ознак згаданого поняття як родового об'єкта злочинів проти здоров'я населення є масштабність поширення таких діянь, а також той факт, що їх небезпечні наслідки не локалізуються на окремій персоні, а полягають у спричиненні шкоди великій кількості людей невизначено широкого кола. У цьому, зокрема, полягає їх відмінність від злочинів проти здоров'я особи. Зроблено висновок, що основним безпосереднім об'єктом досліджуваного злочину є суспільні відносини у сфері забезпечення біологічної безпеки, які регулюються встановленими правилами поводження з біологічними патогенними агентами. Зважаючи на особливості побудови диспозиції відповідної кримінально-правової норми, зокрема на альтернативність наслідків цього діяння, можна зробити висновок, що досліджуваний злочин має декілька альтернативних додаткових безпосередніх об'єктів: здоров'я конкретної особи; життя і здоров'я населення; екологічну безпеку; продовольчу безпеку; економічну безпеку; обороноздатність тощо. При цьому в кожному конкретному випадку один із цих додаткових об'єктів виступає як обов'язковий, а решта - як факультативні.

Мета роботи. Здійснити синтез деяких тіазоло[4,3-b]хіназолінів та провести дослідження протизапальної активності новосинтезованих сполук. Матеріали і методи. Органічний синтез, 1Н ЯМР-спектроскопія, елементний аналіз, фармакологічний скринінг. Результати й обговорення. З метою отримання нових біологічно активних речовин, нами запропоновано спосіб формування важкодоступної тіазоло[4,3-b]хіназолінової системи, який базується на внутрішньомолекулярній циклізації 2-(2-оксо-тіазолідин-4-іліденеаміно)-бензоатної кислоти. На основі реакцій Кньовенагеля та азосполучення проведено функціоналізацію положення С3 базового 3Н-тіазоло[4,3-b]хіназолін-1,9-діону з утворенням відповідних 3-ариліден та 3-арилгідразопохідних. Будова отриманих сполук та інтерпретація проведених хімічних досліджень підтверджена даними елементного аналізу та ЯМР 1Н-спектроскопією. Проведено фармакологічний скринінг протизапальної активності сполук. Отримані результати дозволили виділити 2 сполуки з вираженим протизапальним ефектом, які за показниками активності наближаються до або перевищують препарат порівняння Ібупрофен, що дає підстави вважати зазначену конденсовану систему перспективним молекулярним каркасом для дизайну потенційних протизапальних агентів Висновки. Встановлено, шо при використанні м'яких дегідратуючих засобів 2-(2-оксотіазолідин-4-іліденеаміно)-бензоатної кислоти зазнає циклізації з утворенням базового 3Н-тіазоло[4,3-b]хіназолін-1,9-діону. Отриманий скафолд апробовано у реакціях Кньовенагеля та азосполучення з отриманням відповідних С3 заміщених тіазоло[4,3-b]хіназолінів. У процесі вивчення протизапальної активності виділено 2 високоактивні сполуки.

Дослідженнями доведена роль сироватки кордової крові та препарату «Актовегін» в процесах відновлення постморбідного ендометрія за рахунок вмісту репродуктивних гормонів, цитокінів, проферментів, ферментів, рецепторів, адаптогенів, факторів росту, імунорегуляторних агентів, транспортних білків та інших мультипотентних компонентів. Вищезгаданий ефект від застосування кріоконсервованої сироватки кордової крові досягається й при тривалому її зберіганні: -18-20◦С, оскільки низька температура забезпечує збереження біологічно-активних сполук в нативному стані й фізіологічних співвідношеннях. Досліджено дію сироватки кордової крові та препарату «Актовегін» на процес ремодуляції морфо-функціональних властивостей ендометрію за постморбідного стану за рахунок нейротрофічного впливу, модуляції та корекції процесів неоангіогенезу й інгібуванні тканин ендометрію. Результати досліджень показали, що достовірно меншою на 14,4 % (р<0,001) порівняно з показником групи тварин де препарати не вводились, була кількість днів від корекції відтворної функції до прояву стадії збудження при застосуванні 10 мл. сироватки КК з актовегіном (3,86±0,36 та 14,38±2,1, відповідно). Кількість корів що отелилися після застосуванні 10 мл. сироватки КК п/ш з актовегіном 10мл (400 мг) в/м (93,75%) була більшою на 53.3% порівняно з тваринами де очікувався спонтанний прояв охоти. Таким чином, застосування сироватки кордової крові та поєднане застосування сироватки КК і препарату «Актовегін» дозволяє відновити морфологічну структуру ендометрія та відновити баланс між факторами активаторами та інгібіторами ангіогенезу, що обумовлює оптимальні умови для формування материнської частини плаценти.

Неправочинне використання і злочинне використання небезпечних та патологічних біологічних агентів і продуктів генної інженерії та молекулярної біології може стати передумовою прояву нових інфекційних хвороб і повернення тих хвороб, що були вже подолані людством раніше. Також певну проблему становить порушення правил роботи з патогенними культурами і біологічних дослідницьких і промислових лабораторіях. Сьогодення вимагає дослідження епідемій – надзвичайних ситуацій медико-біологічного характеру, як певного каталізатора подій в роботі служб екстреного реагування та перешкоди сталому функціонуванню органів управління складовими безпекових систем держави, що потребує використання іноваційних технологій прийняття управлінських рішень, що вимагають опрацювання нестандартних варіантів рішень також у сфері цивільного захисту. За результатами аналізу нормативних актів, що є підґрунтям для прийняття управлінських рішень в системі екстреного реагування на події, що є небезпечними для життя і здоров’я людей, можна засвідчити неузгодженість самих нормативних актів за рахунок незбалансованості та відсутність розуміння комплексності наслідків будь-якого збурювального впливу (пандемія COVID-19) за умов незавершеної адміністративної реформи, де не відбулося чітке визначення місії, функцій і завдань центральних органів виконавчої влади, включених до складу ЄДСЦЗ. Спираючись на аналіз подій та реакції систем управління, цивільного захисту зокрема, можна засвідчити, що такі непередбачувані, надзвичайні події, які перекручують усі розрахунки і докорінно змінюють усі існуючі уявлення, створюють не тільки додаткові перешкоди, а також створюють можливості щодо позитивних перетворень. В межах децентралізації важливим є те, що чинне законодавство наділяє органи місцевого самоврядування та місцеві органи виконавчої влади специфічними функціями та повноваженнями, зокрема щодо забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення, які є основою їх практичної діяльності. Крім того, що ці повноваження є специфічними (це випливає зі специфіки відповідних законів), коло повноважень місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування є досить широким. Має місце дублювання повноважень названих органів місцевої влади, що спричиняє нераціональне використання кадрових, фінансових, інших ресурсів та не сприяє підвищенню ефективності державного управління щодо забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення, яке зумовлює безпеку здоров'я та життя громадян.

Досвід локальних війн та збройних конфліктів останніх десятирічь підтверджує те, що загальновійськовий бій може вестись як із застосуванням звичайної зброї, так і зброї масового ураження. Також як в мирний, так і в воєнний час залишається загроза руйнування потенційно-небезпечних об’єктів ядерної енергетики та хімічної промисловості, а існуючий рівень технологій дозволив ряду країн вже зараз прийняти на озброєння різні зразки зброї на нетрадиційних принципах дії. Тому в умовах сучасності, коли асиметричні загрози суттєво відрізняються від небезпек кінця ХХ століття, змінюються вимоги до захисних властивостей та часу захисної дії засобів індивідуального захисту, які на даному етапі повинні продовжувати забезпечувати не тільки ефективний комплексний захист від небезпечних хімічних речовин і біологічних агентів, але і від негативних для здоров’я та життя людини процесів та явищ, які виникають при застосуванні зброї на нетрадиційних принципах дії. У статті на основі аналізу характеристик та базових технологій у сфері розробки і виробництва основних зразків засобів індивідуального захисту шкіри фільтруючого типу прийнятих на озброєння Збройними Силами України та арміями провідних країн світу розглянуто проблемні питання подальшого удосконалення засобів індивідуального захисту та визначено підходи до їх розв’язання. Для цього розглянуто світові технології отримання захисних матеріалів зі спеціальними властивостями, які використовуються при створенні сучасних засобів захисту шкіри фільтруючого типу. Встановлено, що функціональні властивості сучасного захисного одягу багато в чому залежать від вибору тканини та її здатності протистояти зовнішній дії та відводити випари з поверхні тіла. Визначено, що підвищення універсальності засобів індивідуального захисту шкіри фільтруючого типу може бути досягнуто за рахунок створення багатошарових матеріалів зі спеціальними властивостями, впровадження нанотехнологій та використання оксидів алюмінію, цинку, магнію, титану або комплексних солей тих же металів при створенні матеріалів з самодегазуючими властивостями.

Вступ. Фармакофорне моделювання – один з найбільш ефективних методів віртуального скринінгу. Цей метод дає можливість встановити набір та взаємне розташування специфічних молекулярних фрагментів, які необхідні для прояву певної біологічної активності. Підвищений артеріальний тиск є основною причиною розвитку серцевих, судинних і церебральних ускладнень, а саме ішемічної хвороби серця, хронічної серцевої недостатності, порушень мозкового кровообігу. Цілеспрямований пошук гіпотензивних агентів із застосуванням новітніх методів, зокрема фармакофорного моделювання, серед похідних ­п’ятичленних гетероциклів є доцільним і актуальним. Мета дослідження – провести фармакофорне моделювання ряду похідних п’ятичленних гетероциклів (1,3-тіазолу, 1,3,4-тіадіазолу та 1,3,4-тріазолу) для цілеспрямованого пошуку потенційних гіпотензивних засобів. Методи дослідження. Об’єктами дослідження були синтезовані похідні 1,3-тіазолу, 1,3,4-тіадіазолу та 1,3,4-тріазолу зі встановленою гіпотензивною активністю. Фармакофорне моделювання проводили у спеціалізованій програмі для молекулярного моделювання хемоінформатики Molecular Operating Environment. Результати й обговорення. У процесі пошуку ймовірного фармакофора розроблено фармакофорні моделі, які характеризуються різним складом та координатами фармакофорних центрів, а також точністю класифікації. Для виявлення та скринінгу гіпотензивної дії вибрано чотирикомпонентні фармакофорні моделі з точністю класифікації 0,52–0,61 і ступенем перекриття активних сполук 1,76–2,78. Фармакофорна модель із найвищою точністю та ступенем перекриття структурно складається з ароматичного кільця, двох гідрофобних областей та проекції акцептора водневого зв’язку з характерним взаємним просторовим розташуванням. Під час дослідження узгодженості активних речовин із фармакофорною моделлю було виявлено потенційну взаємодію тетразолового кільця валсартану з біомішенню в якості акцептора водневого зв’язку та через механізм ароматичної взаємодії. Проведено узгодження структур молекул віртуальної бази з фармакофорною моделлю. Висновки. Проведене фармакофорне моделювання ряду похідних п’ятичленних гетероциклів – 1,3-тіа­золу, 1,3,4-тіадіазолу та 1,3,4-тріазолу зі встановленою гіпотензивною активністю дозволило виділити можливий фармакофор, що складається з ароматичного кільця, двох гідрофобних областей та проекції акцептора водневого зв’язку. Точність класифікації активних та неактивних сполук даної моделі становить 0,61. Одержану фармакофорну модель можна використовувати для віртуального скринінгу і цілеспрямованого пошуку нових гіпотензивних засобів.

Світова практика свідчить про наявність значного попиту на таких агентів біологічної боротьби як хижі кліщі. Їх широко використовують у тепличних господарствах для захисту овочевих та декоративних культур. При застосуванні в захищеному ґрунті в якості одного з найбільш ефективних засобів боротьби зі звичайним павутинним кліщем (Tetranychus urticae Koch, 1836) добре зарекомендував себе хижий кліщ фітосейулюс (Phytoseiulus persimilis Athias-Henriot, 1957). Автооорами розроблено спосіб розведення фітосейулюса. Технологічний цикл включає напрацювання природного корму фітосейулюса – звичайного павутинного кліща та безпосередньо хижака. Створено пристрій для вирощування хижого кліща фітосейулюса, що складається з двох боксів. В кожному боксі модуля для розведення фітосейулюса можливе автономне вирощування хижака. Кожен бокс розподілений перфорованими полицями на три однакових частини. Пристрій оснащений системою примусової вентиляції, що попереджає злипання та загнивання рослин, в яких мешкають кліщі. Принцип роботи модуля базується на негативному геотаксисі хижака. По мірі знищення павутинного кліща, субстрат переміщують на нижні полиці, а хижак мігрує в верхні відсіки де знаходяться свіжіші рослини з павутинним кліщем. Вивчено процес вирощування хижака в модулі для масового розведення фітосейулюса. Вирощування кліща здійснювали за температури повітря +26 – 28 °С та відносної вологості 70 – 80 %. Визначена динаміка збирання та кількість отриманого хижого кліща. Для збирання використовували ємності, які закріплені зверху боксів. Ємності для збирання міняли з інтервалом в 1,5 години. Найбільша кількість кліща зібрано на 6 годину збирання та складала в середньому 44,0 тис. з двох ємностей. Загальна кількість зібраного кліща за 12 годин складала 225,5 тис. Визначено, що в пристрої залишалися яйця фітосейулюса. В результаті, технологічні втрати складали 9 – 11 %. Тому після збирання здійснювали додаткове завантаження на верхню полицю зрізаних рослин з павутинним кліщем та через три доби здійснювали повторне збирання кліща. Використовуючи додаткове годування та збирання хижого кліща за цикл вирощування було отримано майже 242,2 тис. особин фітосейулюса у рухомих стадіях розвитку.

Вступ. Останнім часом теорія складних мереж стала ефективним інструментом дослідження складних структур: технологічних (наприклад, Інтернет-мережа, www, транспортні мережі), соціальних (мережі співробітництва, мережі мобільного телефонного зв’язку), біологічних (екологічні мережі, функціональні мережі мозку, мережі білкових взаємодій) [1]. Вузли в таких мережах – це елементи складних систем, а зв’язки між вузлами – взаємодії між елементами.Web 2.0 дозволив створити навчальні системи, засновані на принципах, так званої, кібернетики другого порядку. Учень тепер став активним елементом системи, яка не тільки контролює й направляє його діяльність, але й дозволяє своєю думкою впливати на функціонування й наповнення самої системи. Такий підхід є основою для виникнення системних ефектів [2].Дж. Сіменс і С. Даунс у власній теорії конективізму багато в чому продовжують ідеї, висловлені німецьким філософом В. Флуссером. У рамках конективізму, навчання – це процес створення мережі. Вузлами можуть бути люди, організації, бібліотеки, web-сайти, книги, журнали, бази даних або будь-яке інше джерело інформації. Сукупність зв’язаних вузлів стає мережею. Мережі можуть поєднуватися між собою. Кожний вузол у мережі може бути мережею більш низького рівня. Вузли, що втратили актуальність і цінність поступово зникають. Комплекси вузлів збуджують або гальмують один одного й у результаті їхнього взаємозв’язку утворюється блок. Збуджуючий або гальмуючий вплив один на одного можуть чинити й блоки – групи вузлів, кожен з яких видає власний загальний вихідний сигнал, що відповідає результуючій вазі всіх вхідних сигналів, отриманих від інших вузлів. Блоки організовані ієрархічно. Оскільки величезна кількість вузлів функціонує одночасно й на різних рівнях організації, обробка носить паралельний характер. Утворюючи персональну навчальну мережу, в мозкових структурах слухача згідно конекціонізму формується нейронна мережа.Конективізм і масові відкриті дистанційні курси. Застосування ідей конективізму знайшло відображення у практиці масових відкритих дистанційних курсів (МВДК), які останнім часом досить широко використовуються у закордонній педагогічній діяльності.З метою вивчення тенденцій розвитку МВДК в листопаді 2012 року автором було проведено дослідження «Конективізм і масові відкриті дистанційні курси» [3]. У результаті Інтернет-анкетування було опитано 62 респондента з України, Росії, Білорусії, Азербайджану, Грузії, Лівану та Німеччини (рис. 1). Переважну кількість учасників опитування (77 %) склали викладачі й наукові співробітники, 8 % – керівники відділів освітніх установ, 5 % – аспіранти (рис. 2). Враховуючи те, що були задіяні респонденти зайняті в сфері дистанційної освіти, можна говорити про високу вірогідність відомостей, отриманих у ході дослідження (випадково опинилися на сайті з опитуванням лише 2% учасників). а бРис. 1. Розподіл учасників: а – за країнами, б – за віком При перебуванні в Інтернет-мережі переважна більшість опитаних витрачає значну долю свого часу на пошук інформації (92 %), а вже потім на навчання й спілкування (рис. 3). Рис. 2. Склад вибіркової сукупностіРис. 3. Розподіл витрат часу учасників при перебуванні в Інтернет Особливістю отриманих результатів є те, що 71 % респондентів не вважають конективізм повноцінною (самостійною) теорією навчання, з них 45 % відносять конективізм до різновиду неформального навчання, що реалізується в контексті концепції освіти впродовж всього життя, 18% вважають конективізм педагогічною ідеєю (рис. 4). Рис. 4. Чи можна вважати конективізм повноцінною теорією навчання 60 % респондентів приймали участь у МВДК, з них 40 % задоволені результатами свого навчання, 18 % не можуть оцінити результат, а 2 % залишилися розчарованими (рис. 5).76 % вважають, що ідеї конективізму сприяють підвищенню ефективності навчальної діяльності (рис. 6). Рис. 5. Задоволеність від власної участі в МВДКРис. 6. Чи сприяють конективістські ідеї підвищенню рівня ефективності навчальної діяльності 40 % вважають, що найголовніше у МВДК – це уміння працювати в співробітництві, 32 % вважають, що найголовнішим є вміння самостійно організовувати та проводити такі курси, 24 % вважають, що МВДК – це засіб для апробацій положень конективізму (рис. 7).На питання, чи можливо отримати реальні знання при навчанні у МВДК думки учасників розділилися майже порівну: 52 % вважають, що це цілком можливо, а 42 % вважають, що отримані знання можуть бути тільки фрагментарними (рис. 8). Рис. 7. Найважливіше при навчанні в МВДК Рис. 8. Чи можливо отримати реальні знання при навчанні в МВДК Понад 50 % вважають, що велику кількість учасників МВДК можна пояснити нульовою ціною та відсутністю зобов’язань сторін (рис. 9).До основних переваг процесу навчання у масових відкритих дистанційних курсах учасники віднесли:відсутність вікових, територіальних, освітніх і професійних обмежень,відкритість і безкоштовність, гнучкість навчання,отримання нової інформації безпосередньо від фахівців предметної області,самомотивація та самоорганізація слухачів,обмін досвідом і колективна робота у співробітництві,формування умов взаємного навчання в спілкуванні,охоплення широкої (масової) аудиторії,пряме використання всіх переваг комп’ютерної підтримки навчального процесу (від електронних підручників до віртуальних середовищ),процес участі й навчання в МВДК допускає обмін не тільки інформацією, але й, що особливо цінно, напрямами її пошуку,розширення персональної навчальної мережі,можливість неформального підвищення знань,можливість оцінювання робіт інших слухачів курсу,використання в курсах різноманітного навчального контенту (текстова, аудіо-, відео- і графічна інформація), а також форумів і блогів,основний інформаційний матеріал знаходиться поза сайтом курсу. Рис. 9. Чи можна пояснити ріст числа учасників МВДК тільки нульовою ціною та відсутністю зобов’язань сторін До основних недоліків процесу навчання в масових відкритих дистанційних курсах учасники віднесли:відсутність особистого контакту конкретного слухача й педагога, як наслідок, довіри (міжособистісне телекомунікаційне спілкування в силу свого опосередкованого характеру не здатне (з ряду причин технічного, економічного й психологічного плану) повною мірою заповнити відсутність безпосереднього спілкування),використовування різних платформ,високі вимоги до професіоналізму викладачів (тьюторів),надлишок та хаотичність навчальної інформації,відсутність у слухачів навичок самоосвіти, фільтрації й взаємодії,неможливість проконтролювати автора виконаних робіт (ідентифікації),обмежений адміністративний вплив з боку викладача,не вміння спілкуватися інформативно й результативно (закритість вітчизняних викладачів),трудомісткий і тривалий процес розробки навчального курсу (контенту), його супроводу і консультація великої кількості слухачів,технічні проблеми забезпечення практичних (лабораторних) занять,труднощі моніторингу процесу підготовки слухача,необхідність достатньої сформованості мотивації навчання (актуально для молодших за віком і менш критично для дорослих слухачів),імовірність появи технічних проблем доступу до курсів,обмежений зворотний зв’язок з педагогом (тьютором),більшість МВДК на сьогодні розраховані на можливості техніки, а не на людину як індивіда,недостатня кількість часу на обробку всіх наявних навчальних матеріалів,кожний учасник самостійно регулює свою діяльність в курсі.Проблеми конективізму як теорії навчання. Із результатів дослідження зрозуміло, що комплекс ідей конективізму навряд чи можна вважати повноцінною (самостійною) теорією навчання, скоріше це один із різновидів неформального навчання в рамках концепції освіти впродовж всього життя. Розглянемо деякі положення [4].I. Слухач сам установлює мету навчання, читає тільки той матеріал, що йому доступний і подобаєтьсяПринципи автодидактики розроблені В. О. Курінським в рамках т. з. «постпсихології» [5]. Як визначає сам автор, «автодидактикою здавна називають самонавчання. Нікому з нас не вдається її уникнути – всім доводиться доходити до чогось самостійно, розраховуючи на свої власні сили. У кінцевому рахунку, в яких би вчителів ми ні вчилися, ми перш за все учні самих себе».Із 8 правил, сформульованих В. О. Курінським, наведемо деякі загальні положення:а) необхідно робити тільки те, що викликає інтерес (спочатку треба створити актуалізацію інтересу). Інтерес створюється не з якогось зовнішнього матеріалу, а в нас самих, коли ми перемикаємо свою увагу з однієї частини предмета або тексту – на іншу;б) не слід намагатися все запам’ятовувати одразу (але треба намагатися, щоб сприйняття було як можна повнішим). Треба управляти своєю увагою;в) не слід прагнути повного засвоєння матеріалу;г) треба прагнути до самоспостереження. Людина обов’язково повинна стежити за тим, як ставляться до її вчинків інші люди (результати спостереження свого внутрішнього стану і того, що думають інші доповнюють один одного);д) незасвоєння попереднього матеріалу не є причиною того, щоб не ознайомитися з матеріалом наступним.II. Знання перебувають у співтовариствах і комп’ютерних мережахНа нашу думку, тут відбувається деяка підміна понять, адже в комп’ютерних мережах розміщені дані. А чи стануть вони знаннями? Можуть стати, але в результаті перетворення й аналізу цих даних при вирішенні конкретних завдань. Ми можемо прослухати передачу (лекцію) на незнайомій для нас мові, при цьому одержимо дані, але не інформацію (і відповідно не знання). Ми можемо записати ці дані на компакт-диск – зміниться форма подання даних, відбудеться нова реєстрація, а відповідно сформуються й нові дані.Д. Вайнбергер зазначає: «Коли знання стає мережевим, самий розумний у кімнаті вже не лектор, що виступає перед слухачами, і навіть не колективний розум всіх присутніх. Сама розумна людина в кімнаті – це сама кімната, тобто мережа, утворена із зв’язків між людьми та їхніми ідеями, які, у свою чергу, пов’язані з тим, що перебуває за межами кімнати. Це зовсім не означає, що мережа стає наділеною інтелектом. Однак знання стають буквально немислимими без мережі, яка їх забезпечує…» [6].Отже, потенційні знання є технічним і технологічним заручником (програмно-апаратна й ментальна складові). Згідно принципу канадського філософа М. Маклюена, «засіб передачі повідомлення і є зміст повідомлення»: для того, щоб зрозуміти зміст повідомлення, необхідно розуміти, як саме влаштований інформаційний канал, по якому надходить повідомлення та як специфіка цього каналу впливає на саму інформацію.III. Акт навчання полягає у створенні зовнішньої мережі вузлів, які слухачі підключають у формі джерел інформації й знаньЧи може підключення до джерела інформації структурувати та сформувати знання учня? Очевидно, що це тільки елемент процесу навчання – можна підключитися до будь-яких потенційних джерел інформації, але не аналізувати і не обробляти їх у подальшому. На нашу думку, інтерес представляє застосування поняття цінності створюваної слухачем мережі.Ще на початку XX століття на можливість кількісної оцінки цінності соціальної мережі звернув увагу Д. А. Сарнов, який показав, що цінність радіо- або телевіщальної мережі зростає пропорційно кількості глядачів (слухачів) n. Дійсно цінність мережі тим вище, чим вище число її елементів (вузлів). Пізніше Р. Меткалф звернув увагу на те, що цінність всієї системи зростає навіть швидше, ніж число її елементів n. Адже кожен елемент мережі може бути з’єднаний з n−1 іншими елементами, і, таким чином, цінність для нього пропорційна n−1. Оскільки в мережі всього n елементів, то цінність всієї мережі пропорційна n(n−1).На основі цього закону Д. Рід сформулював закон для мереж, які утворюють групи. Цінність такої мережі пропорційна 2n−n−1, що визначається числом підмножин (груп) множини з n агентів за винятком одиночних елементів і порожньої множини. Закон Ріда виражає зв’язок між обчислювальними та соціальними мережами. Коли мережа віщає щось людям, цінність її послуг зростає лінійно. Коли ж мережа дає можливість окремим вузлам вступати в контакт один з одним, цінність зростає у квадратичній залежності. А коли та ж сама мережа має у своєму розпорядженні засоби для створення її учасникам груп, цінність зростає експоненціально.У роботі [7] пропонується оцінювати ріст цінності логарифмічно – nln(n) (закон Ципфа). Головний аргумент на користь цього закону полягає в тому, що на відміну від перших трьох законів, тут ранжуються цінності зв’язків. Якщо для довільного агента соціальної мережі, створеної з n елементів, зв’язки з іншими n−1 агентами мають цінності від 1 до 1/(n–1), то внесок цього агента в загальну цінність мережі становить (для великого n): Підсумувавши за всіма агентами, одержимо повну цінність мережі порядку nln(n).Однак, цінність соціальної мережі як величина, що залежить від потенційних зв’язків всіх агентів, очевидно має зростати зі збільшенням кількості можливих конфігурацій (потенційних можливостей) цих зв’язків у мережі. У роботі [8] показано, що для великої кількості агентів n цінність соціальної мережі (у якості ентропії) може бути визначена якВисновкиУ конективізмі зв’язки повинні формуватися природно (через процес асоціацій). Очевидно, що це можливо тільки в контексті розвитку безперервної освіти і навчання протягом всього життя. Це не просто «передача знань» («побудова знань»), притаманна сьогоднішньому програмованому навчанню, тут навчання більш схоже на розвиток особистості. Як писав В. Ф. Турчин: «Коли навчається людина, вона сам йде назустріч навчанню. Не тому, що вона знає, що “вчитися корисно». Дитина цього не знає, але навчається найбільш легко й активно. Асоціації утворюються в неї «просто так», без усякого підкріплення. Це працює механізм управління асоціюванням, що вимагає собі їжі. Якщо її не має, людині стає нудно, а це негативна емоція. Учителеві немає потреби нав’язувати що-небудь дитині або людині взагалі, його завдання лише в тому, щоб дати їжу її уяві. Одержуючи цю їжу, людина зазнає насолоди. Таким чином, вона завжди вчиться сама, зсередини. Це активний, творчий процес» [9].Головна роль у конективізмі приділяється самому учню – саме він повинен прагнути здобувати нові знання постійно, створювати й використовувати персональну навчальну мережу, розрізняти головну інформацію від другорядної та псевдонаучної, оцінювати отримані знання й т. д. Виникла нова проблема – маючи можливість використати нові засоби для навчання, людина може виявитися просто не здатною ними скористатися (проблема інформаційної компетентності, проблема інформаційного вибуху). У свою чергу педагог (тьютор) повинен мати певні навички по створенню й підготовці навчальних матеріалів та їхньому використанню в дистанційних курсах.На сучасному етапі конективізм як повноцінна теорія навчання вивчений недостатньо. Крім того нормативно-правова база орієнтована тільки на традиційні форми навчання. Проте, позитивно, що знання у цьому підході порівнюються не тільки із структурою, а і з процесом. Прояв гнучкості в навчанні й оцінюванні, а також розвиток міжпредметних зв’язків із «інформаційного хаосу» безсумнівно дозволяє активізувати різні форми інтелекту учнів.

Мета роботи. Синтез нових похідних 5-амінометилен-2-тіоксотіазолідин-4-онів як перспективних сполук для хімічних перетворень та фармакологічного скринінгу.Матеріали і методи. Ключові вихідні реагенти синтезовані за відомими методиками із комерційно доступних реактивів. Спектри ПМР одержаних сполук знімались на приладі Varian VXR-400, розчинник DMSO-d6, стандарт - тетраметилсилан. LC-MS спектри отримані на приладі Finnigan MAT INCOS-50. Дані елементного аналізу на вміст карбону, гідрогену та нітрогену відповідають розрахованим (±0,3%). Температуру плавлення визначали на приладі BŰCHI B-545. Вивчення протитрипаносомної активності сполук in vitro проводилося в Національному музеї історії природи (Франція) та полягало у визначенні інгібуючої концентрації ІС50 сполук на штамі Trypanosoma brucei brucei (TBB). Дослідження протимікробної активності іn vitro проводилося методом дифузії в агар. Визначення протипухлинної активності синтезованих сполук виконувалось у рамках міжнародної наукової програми DTP (Developmental Therapeutic Program) Національного інституту раку (NCI, Бетезда, Меріленд, США).Результати й обговорення. На основі раніше запропонованого синтетичного підходу до 5-R,R'- амінометиленпохідних-4-тіазолідинонів отримано серію 5-амінометилен-2-тіоксотіазолідин-4-онів (5-амінометил- енроданінів). Вперше запропоновано ефективний метод синтезу 5-амінометилен-2-тіоксотіазолідин-4-ону, який базується на амінолізі відповідного 5-етоксиметилензаміщеного при дії гідрокарбонату амонію в спиртовому середовищі. Вперше досліджено реакційну здатність 5-феніл-3,4-дигідро-2Н-піразол-3-карбонової кислоти в реакції амінолізу з 5-етоксиметилен-2-тіоксотіазолідин-4-оном. Структура синтезованих сполук підтверджена комплексом методів ЯМР- та мас-спектрометрій. Досліджено in vitro антитрипаносомну, протимікробну та протипухлинну активність синтезованих сполук.Висновки. Запропоновано методи синтезу та отримано ряд оригінальних похідних з 5-амінометиленроданіновим каркасом як перспективних реагентів для хімічних перетворень та потенційних об’єктів для фармакологічного скринінгу. Ідентифіковано сполуки-хіти для дизайну потенційних антитрипаносомних та протимікробних агентів.

Анотація. Метою статті було обгрунтування розробки рецептури та технології приготування ламелярного емульсійного косметичного крему по догляду за шкірою тіла та обличчя. В якості біологічно активного компоненту, який включено як активний агент до складу крему, було використано окислений декстран. Спосіб одержання окисленого декстрана включає отримання мікробного декстрана на сахарозних субстратах з використанням бактерій Leuconostoc mesеnteroides в концентраціях 5…10% з молекулярною масою 40…75 кДа та послідуючою обробкою пероксидом водню до концентрацій в розчині 5…7% при температурі (92…97)оС протягом 1 години. Декстран виділяли з ферментованої суміші етанолом, висушували. Аналізували вихід декстрана та його молекулярну масу віскозиметричним методом. Кількість альдегідних груп в окисленому декстрані визначали по реакції 2,3,5 трифеніл тетразолієм хлоридом з утворенням червоного барвника формазану. На базі наноструктурованої лецитинової композиції, яка включає лецитин сої, воду мінеральну і рослинні олії (оливкову та рижію посівного), при додаванні окремими фазами розчину окисленого декстрану та суміші масла кокоса і какао було розроблено рецептуру та технологію приготування ламелярного косметичного крему Anti-age направленості. Експериментальним шляхом за допомогою поляризаційної мікроскопії було виявлено, яку максимальну кількість декстрану можливо додати в рецептуру з врахуванням збереження ламелярної (рідкокристалічної) структури емульсійного крему. Наведено мікрофотографії у поляризаційному світлі наноструктурованої основи та одержаного крему, що підтверджують наявність ламелярної структури. Визначено органолептичні та фізико-хімічні показники, мікробіологічну безпечність розробленого ламелярного косметичного крему з окисленим декстраном за догляду за шкірою тіла та обличчя.

The Forest-Steppe zone of Ukraine is characterized by the most favorable soil and climatic conditions for industrial cultivation of black currant (Ribes Nigrum L.), but pests can cause considerable damage to plantations. Among the dominant phytophages of black currant, the most common and dangerous are intrastem pests: jewel beetle (Agrilus ribesi Schaefer) and currant clearwing (Synanthedon tipuliformis Cl.). By monitoring black currant plantations by these pests for 2-3 years and understanding the factors influencing their development, it is possible to build a phenological calendar of pests, which will allow to carry out the necessary protection measures in a timely manner. As these pests are intrastem, this means that the damage is caused mainly by larvae. Controlling their numbers is not an easy task, because the use of pesticides can’t achieve high efficiency. That is why the development of biological protection is important, namely the use of entomophages and entomopathogenic nematodes to control the number of these pests.