Literatura científica selecionada sobre o tema "Hieracium spp"

Eleven aphidiine braconid species are associated with 10 aphid species to form over 50 tritrophic associations in Europe. The host aphids belong to five genera, Aphis L., Brachycaudus Van der Goot, Hyperomyzus Börner, Nasonovia Mordvilko, and Uroleucon Mordvilko, and feed on 11 Hieracium species. Five new host plant records are reported. The associated aphidiine guilds are linked with the taxonomic position of the host aphids. Host aphids such as Brachycaudus helichrysi (Kaltenbach) and Uroleucon spp. are broadly oligophagous, but Nasonovia spp., Aphis hieracii Schrank, and Hyperomyzus hieracii (Börner) are specific mainly to Hieracium and related plants. A key for the identification of aphidiine species associated with aphids on Hieracium plants in Europe is provided.

AbstractOrange hawkweed is a perennial European plant that has colonized roadsides and grasslands in south-central and southeast Alaska. This plant is forming near-monotypic stands, reducing plant diversity, and decreasing pasture productivity. A replicated greenhouse study was conducted in 2006 and repeated in 2007 to determine the efficacy of six herbicides (aminopyralid, clopyralid, picloram, picloram + chlorsulfuron, picloram + metsulfuron, and triclopyr) for orange hawkweed control. Based on results of the greenhouse trials, replicated field studies were conducted at two sites each year in 2007 and 2008 with three rates each of aminopyralid and clopyralid to determine efficacy of orange hawkweed control and impacts on nontarget native vegetation. In the field, only aminopyralid at 105 g ae ha−1 (0.1 lb ae ac−1) and clopyralid at 420 g ae ha−1 controlled orange hawkweed consistently, with peak injury observed 1 yr after treatment. Control with clopyralid was slightly less than that provided by aminopyralid at all observation times, except at Homer, AK, in 2007, where there was a near-monotypic stand of orange hawkweed, and clopyralid did not remove all orange hawkweed plants. Aminopyralid controlled clover (Trifolium spp.), seacoast angelica (Angelica lucida), arctic daisy (Chrysanthemum arcticum), common hempnettle (Galeopsis tetrahit), and willow (Salix spp.) in the treated areas. Other plant species, such as grasses and some annual forbs, recovered or increased following control of the hawkweed. Clopyralid had less impact on nontarget species with most recovering the year after treatment. In a pasture system, where grasses are preferred to forbs and shrubs, aminopyralid has an advantage because it controls a broader array of forbs compared with clopyralid. In natural areas, where the desire to retain biodiversity and the aesthetics of multiple forb species mixed with grasses and willows is preferred, clopyralid will leave greater species diversity than aminopyralid.

The lettuce aphid (Nasonovia ribisnigri) was first reported in New Zealand on lettuce (Lactuca sativa) in Canterbury in March 2002 During autumn 2002 the lettuce aphid was collected in three suction traps (75 m high) around Canterbury Within one year it had spread to all of the main lettuce growing regions of the country mostly as a result of transporting aphidinfested fresh lettuce or lettuce seedling transplants to these regions It was found on its primary host Ribes spp (eg currants and gooseberries) and moved to its secondary hosts (eg lettuce and weeds) in late spring having survived the winter in sexual and asexual forms Up to 73 lettuce aphids per flower head were found on flower buds and flowers of some widely distributed weeds in New Zealand including Crepis spp Hieracium spp Cichorium intybus and Lactuca virosa during summer and autumn 2003 This infestation resulted in a number of crops being deemed unfit for marketing

Галоутворювальні комахи розвиваються в тканинах рослин, індукуючи на них патологічні утвори – гали. Представники різних груп галоутворювачів є численною й функціонально значущою компонентою ентомофауни національних парків. У роботі наведено дані щодо поширення, чисельності, біології та екології восьми видів галоутворювальних комах, виявлених на території Ківерцівського національного природного парку «Цуманська пуща» під час попередніх досліджень, проведених у 2018 р. Дослідження здійснювали як у лісових (переважно дубових) насадженнях, так і на відкритих ділянках парку (лісових галявинах, вирубках, берегах річок, схилах пагорбів). Матеріал отримували методом польового збору галів і суцвіть. Під час виведення імаго із суцвіть Centaurea spp. використовували резервуари окремо для кожного суцвіття, що дало змогу достовірно встановити приналежність до певного виду. Відзначено, що п’ять видів належать до ряду Hymenoptera (чотири види горіхотворок й один – пильщика); три види належать до ряду Diptera (два – мух-осетниць та один – галиці). Установлено чіткий розподіл виявлених видів за ярусами кормових рослин. Так, три види галоутворювачів (Andricus foecundatrix (Hartig, 1840), Cynips quercusfolii Linnaeus, 1758, Neuroterus numismalis (Geoffroy, 1785) населяють деревний ярус; два (Euura amerinae (Linnaeus, 1758), Lasioptera rubi (Schrank, 1803)) пов’язані з чагарниками; три (Urophora cardui, U. quadrifasciata, Aulacidea hieracii (Linnaeus, 1758)) паразитують на трав’янистій рослинності. За трофічною спеціалізацією всі види є олігофагами. Виявлено, що серед досліджуваних видів галоутворювачів є такі, що розвиваються на бур’янах, пригнічуючи їх розвиток (Urophora cardui (Linnaeus, 1758), Urophora guadrifasciata (Meigen, 1826)), а є види, які уражують господарсько важливі види рослин (A. foecundatrix, C. quercusfolii, N. numismalis, Lasioptera rubi (Schrank, 1803)). Галоутворювальні двокрилі, як і галоутворювальні перетинчастокрилі займають важливе місце в комплексі фітофагів у зв’язку з високою специфічністю, що унеможливлює перехід представників цих груп на інші види рослин.

Галоутворювальні комахи розвиваються в тканинах рослин, індукуючи на них патологічні утвори – гали. Представники різних груп галоутворювачів є численною й функціонально значущою компонентою ентомофауни національних парків. У роботі наведено дані щодо поширення, чисельності, біології та екології восьми видів галоутворювальних комах, виявлених на території Ківерцівського національного природного парку «Цуманська пуща» під час попередніх досліджень, проведених у 2018 р. Дослідження здійснювали як у лісових (переважно дубових) насадженнях, так і на відкритих ділянках парку (лісових галявинах, вирубках, берегах річок, схилах пагорбів). Матеріал отримували методом польового збору галів і суцвіть. Під час виведення імаго із суцвіть Centaurea spp. використовували резервуари окремо для кожного суцвіття, що дало змогу достовірно встановити приналежність до певного виду. Відзначено, що п’ять видів належать до ряду Hymenoptera (чотири види горіхотворок й один – пильщика); три види належать до ряду Diptera (два – мух-осетниць та один – галиці). Установлено чіткий розподіл виявлених видів за ярусами кормових рослин. Так, три види галоутворювачів (Andricus foecundatrix (Hartig, 1840), Cynips quercusfolii Linnaeus, 1758, Neuroterus numismalis (Geoffroy, 1785) населяють деревний ярус; два (Euura amerinae (Linnaeus, 1758), Lasioptera rubi (Schrank, 1803)) пов’язані з чагарниками; три (Urophora cardui, U. quadrifasciata, Aulacidea hieracii (Linnaeus, 1758)) паразитують на трав’янистій рослинності. За трофічною спеціалізацією всі види є олігофагами. Виявлено, що серед досліджуваних видів галоутворювачів є такі, що розвиваються на бур’янах, пригнічуючи їх розвиток (Urophora cardui (Linnaeus, 1758), Urophora guadrifasciata (Meigen, 1826)), а є види, які уражують господарсько важливі види рослин (A. foecundatrix, C. quercusfolii, N. numismalis, Lasioptera rubi (Schrank, 1803)). Галоутворювальні двокрилі, як і галоутворювальні перетинчастокрилі займають важливе місце в комплексі фітофагів у зв’язку з високою специфічністю, що унеможливлює перехід представників цих груп на інші види рослин.

Given the complexity and different social perceptions surrounding many resource management issues, the challenge facing science is to develop understanding, knowledge and learning environments to better inform and support decisionmakers. This paper describes one such cooperative research initiative designed to address an invasive weed problem (Hieracium spp.) in the tussock grasslands of the South Island high country. The cooperative and integrated process combines knowledge from both farmer experience and conventional science to provide relevant and practical strategies for action. Resulting strategies are described, and their potential and limitations within overall pastoral system approaches are discussed. The benefits of this approach for both scientists and farmers are outlined. Keywords: community-based research, hawkweed invasion, high country, Integrated Systems for Knowledge Management, tussock grasslands

New Zealand's South Island tussock grasslands have been highly modified by human activities, including burning, grazing and introductions of exotic plants for pastoralism. Studies suggest that tussock grasslands are degraded, in that native species have declined, and exotic species have increased in both diversity and abundance. These trends are primarily thought to be related to the impacts of grazing and subsequent grazing removal. Few studies have assessed long-term changes that have occurred in tussock grasslands, and those that have are generally limited to one particular location. This thesis aimed to investigate temporal changes in community structure in tussock grasslands, and relate these changes to environmental variables and land tenure. Data were used from 90 permanently-marked vegetation transects, which were set up on 19 geographically widespread properties in areas of tussock grassland across Canterbury and Otago in the South Island of New Zealand. The transects were on land in both conservation and pastoral tenure. Each transect was 100 m, and consisted of 50 0.25 m² quadrats. The transects were measured between 1982 and 1986 (first measurement), were re-measured between 1993 and 1999 (second measurement) and again between 2005 and 2006 (third measurement). A total of 347 vascular species were observed over the 90 transects and three measurement times. Species richness declined between the first and second measurements (first time interval), and increased between the second and third measurements (second time interval), at both the small (quadrat) and large (transect) scales. Both native and exotic species declined in mean quadrat species richness during the first time interval, and then increased during the second time interval. Changes in mean quadrat species richness were similar on transects in both conservation and pastoral tenure. Multivariate analysis of species' occurrences in quadrats identified a long gradient in species composition for these 90 transects. Four key plant communities were identifed along this gradient and differed in their mean elevation: (1) Highly-modified pastoral community, (2) Short-tussock grassland community, (3) Tall-tussock grassland community, (4) Alpine mat-forming species community. A detailed investigation into temporal changes that occurred on 53 transects that occurred in short- and tall-tussock grassland communities showed that changes in species composition were not consistent over time. Transects on different properties changed in species composition by different amounts. Specifically, in ordination space, transects on two properties changed in composition significantly more than transects on one other property. The property that a transect was on also affected the way that it changed in composition, i.e. native species were more likely to have increased on transects on some properties. Transects in conservation tenure did not change in species richness or composition differently from those in pastoral tenure. Considering that many native plants in tussock grasslands are relatively slow-growing, and that these areas have been grazed and burned for more than a century, we may expect it to be some time before we can detect differences in vegetation dynamics on conservation land from that on pastoral land. The changes in the community structure of these tussock grasslands were related to a combination of environmental factors, such as soil chemistry, climate, and management factors. This study has allowed greater understanding of vegetation change in tussock grasslands, and demonstrates the importance of long-term ecological monitoring in making reliable and accurate predictions about landscape-scale changes in tussock grassland community structure.