Gotowa bibliografia na temat „Описове мовознавство”

У статті визначено теоретичне значення наукових праць Василя Чапленка у висвітленні актуальних проблем мовознавства. Проаналізовані результати лінгвістичних досліджень вченого та авторське розуміння мовних процесів та мовного знака. Об’єкт дослідження – теоретичні погляди В. Чапленка з актуальних проблем загального мовознавства. Професор В. Чапленко доводить, що мовним знаком є всі структурні складники мови: фонеми, слова, синтагми, оскільки вони мають значення для мовної свідомості. Визначено, що мовний знак – це передусім структурна значущість, потрібна для взаєморозуміння, а не лише номінативність. Основними методами дослідження стали описовий, структурний та порівняльний. Ключові слова: В. Чапленко, мовний знак, мовні процеси, загальне мовознавство, значущість

У статті стисло представлено історію будапештської славістики, яка має понад стосімдесятирічну тяглість. Наголошено, що славістичні студії в Будапешті розпочалися в середині ХІХ століття, a особливий розвиток славістичної науки простежується з кінця 1880-х років, із часу створення кафедри славістики в Будапештському уні- верситеті. Ім’я Ашбота Оскара відоме у слов’янському мовознавстві насамперед як дослідника слов’яно-угорських міжмовних контактів. Янош Меліх – фахівець з угорського і слов’янського мовознавства, прославився і як етимолог. Здійснена спроба вивчення специфіки наукової діяльності одного з найвидатніших дослідників в історії угор- ського мовознавства ХХ століття Іштвана Кнєжі, який упродовж більш ніж п’ятнадцять років очолював кафедру сла- вістики. На основі аналізу його науково-педагогічної спадщини з’ясовано, що у сфері славістики вагомими є праці науковця з топоніміки, антропоніміки, історії найдавніших зв’язків слов’ян з угорцями, угорсько-слов’янських міжмовних контактів. Мета статті – представити вплив будапештської славістичної школи, зокрема професора Іштвана Кнєжі, на формуван- ня світогляду та наукових зацікавленостей студентів-вихідців із Закарпаття, зокрема Еміля Балецького, Кирила Галаса і Василя Ороса. Це визначає актуальність теми. Для розв’язання поставлених завдань у роботі використано описовий і зіставний методи дослідження. До основних наших завдань входить: представити сферу наукових зацікавлень Іштвана Кнєжі, його освітницьку діяльність; основні моменти життєвого шляху та формування наукових орієнтирів Е. Балець- кого, В. Ороса та К. Галаса; наголосити на впливові професора Кнєжі на формування їхнього світогляду. Виявлено, що славістична школа Будапештського університету (насамперед доробок професора І. Кнєжі) відіграла важливу роль у становленні Е. Балецького, В. Ороса та К. Галаса як науковців-мовознавців. Представленням і аналізом результатів власних вагомих наукових розвідок І. Кнєжа показав своїм студентам шлях до ще не досліджених сфер мовознавчої славістики, зокрема топоніміки, етимології, діалектології, до вивчення міжмовних контактів тощо.

У статті розглядається життєвий і творчий шлях відомого у слов’янському світі мовознавця Любомира Омеляновича Белея, вихованця кафедри української мови Ужгородського університету, який має вагомі здобутки в українській і слов’янській ономастиці, дослідженні старослов’янської мови, історії української літературної мови, культури української діаспори в країнах Європи. Як засновник і директор НДІ україністики імені Михайла Мольнара, Л. Белей видав багато праць лінгвістів, чиї імена і праці потрібно повертати українському мовознавству, – це постаті Є. Чикаленка, Г. Костельника, Є. Маланюка, А. Животка, Ф. Тіхого, Ю. Шевельова. Особливого значення набули дослідження проблем політичного русинства на Закарпатті. Метою дослідження є опис життєвого і творчого шляху відомого мовознавця, знаного українського ономаста, талановитого педагога і непересічної людини Любомира Белея, який вніс чималий вклад у розвиток вітчизняної науки. Його життя пов’язане з нашим вишем дуже тісно. Тут він став ученим, викладачем, ономастом, знаним у слов’янському світі. В основу статті лягли праці Л. Белея, що зумовили часово-просторове і тематичне портретування особистості відомого ономаста та загальнонауковий описовий метод. Постаті вченого та його діяльності присвячені окремі статті в енциклопедії «Українська мова» (2004) та Вікіпедії, опубліковані рецензії на його праці, інтерв’ю в мас-медіа, узяті за життя дослідника (Б. Ажнюк, І. Філак, Г. Вовчен- ко, О. Баган, О.Р. Фабрика-Процька, Н. Толочко, О. Гаврош, В. Ільницький, В. Горват, М. Бадида та ін.), є чат Л.О. Белея в інтернеті, некролог на його відхід опублікований у шостому випуску журналу «Мовознавство» за 2018 рік. Ці та інші матеріали допомагають сформувати портрет ученого в часі і просторі, з’ясувати значення його ідей і вплив на сучасну науку, проте потребують подальшого вивчення.

Статтю присвячено історії розвитку українського мовознавства в Ніжинській вищій школі в контексті столітнього функціонування мовознавчої кафедри (1922–2022 рр.), зокрема: кафедри української мови (до 2019 року), кафедри української мови та методики її навчання (2019–2022 рр.), кафедри української мови, методики її навчання та перекладу (від 2022 року), оглядові наукового доробку членів кафедри та їхньої науково-педагогічної діяльності. Виявлено, що науково-педагогічний колектив кафедри української мови упродовж багатьох років спрямовував свої зусилля на розвиток й утвердження української літературної мови, набуття нею державного статусу. З’ясовано, що лінгвістичні студії членів кафедри висвітлюють широкий спектр актуальних питань українського мовознавства. Домінувальна роль належить науковим працям членів кафедри, присвяченим актуальним проблемам українського мовознавства та української лінгво-дидактики. Ключові позиції посідають студії про українську мову – її державний статус, системну організацію, сучасний стан розвитку, походження та історію, структуру, функціонування, її діалекти, мовну культуру, мову і політику, міжмовні контакти, взаємозв’язки з іншими мовами, історію її досліджень та ін. Виявлено, що найбільшу увагу члени кафедри в останні десятиріччя зосереджували на вивченні українського мовознавства в аспекті лінгвістики тексту, лінгвостилістичних підходів до системних описів різнорівневих мовних одиниць, використовуваних у різночасових і різножанрових творах українських письменників, найчастіше тих, чия життєва або творча біо[1]графія пов’язана з Поліссям, із Чернігівщиною. Значний відсоток наукових праць з українського мовознавства члени кафедри опублікували в часописі «Література та культура Полісся».

Статтю присвячено історії розвитку українського мовознавства в Ніжинській вищій школі в контексті столітнього функціонування мовознавчої кафедри (1922–2022 рр.), зокрема: кафедри української мови (до 2019 року), кафедри української мови та методики її навчання (2019–2022 рр.), кафедри української мови, методики її навчання та перекладу (від 2022 року), оглядові наукового доробку членів кафедри та їхньої науково-педагогічної діяльності. Виявлено, що науково-педагогічний колектив кафедри української мови упродовж багатьох років спрямовував свої зусилля на розвиток й утвердження української літературної мови, набуття нею державного статусу. З’ясовано, що лінгвістичні студії членів кафедри висвітлюють широкий спектр актуальних питань українського мовознавства. Домінувальна роль належить науковим працям членів кафедри, присвяченим актуальним проблемам українського мовознавства та української лінгво-дидактики. Ключові позиції посідають студії про українську мову – її державний статус, системну організацію, сучасний стан розвитку, походження та історію, структуру, функціонування, її діалекти, мовну культуру, мову і політику, міжмовні контакти, взаємозв’язки з іншими мовами, історію її досліджень та ін. Виявлено, що найбільшу увагу члени кафедри в останні десятиріччя зосереджували на вивченні українського мовознавства в аспекті лінгвістики тексту, лінгвостилістичних підходів до системних описів різнорівневих мовних одиниць, використовуваних у різночасових і різножанрових творах українських письменників, найчастіше тих, чия життєва або творча біо[1]графія пов’язана з Поліссям, із Чернігівщиною. Значний відсоток наукових праць з українського мовознавства члени кафедри опублікували в часописі «Література та культура Полісся».

Опис понять «текст», «стиль», «ідіолект», «ідіостиль» свідчить про те, наскільки не збігається їхній зміст. Мета статті – визначити поняття «ідіостиль» і розглянути різні підходи до цього поняття через особливості творчої манери письма Ф. М. Достоєвського. У роботі вдаємося до таких методів, як описовий та мовностилістичний аналіз, адже питання ідіостилю набуло комплексного характеру, відповідно до чого аналіз ідіостилю Ф. М. Достоєвського вимагає багаторівневого підходу. Методи дослідження зумовлені концепцією вивчення цілісності художнього образу художнього твору, що визначаємо за лінією перетину семантики і стилістики. У статті надано загальну репрезентацію основних особливостей та механізмів текстотворення, що викривають характерологічні риси ідіостилю Ф. М. Достоєвського. Ідіодискурс визнаємо як комунікативно-художній простір автора, який у сукупності та взаємодії усіх своїх аспектів, утворює цілісне комунікативне середовище, в яке поринають усі, хто бере участь у процесі комунікативної діяльності. Описано принципи співвідношення дискурс – текст – ідіодискурс – ідіостиль, визначено ідіостиль як об’єкт дослідження мовознавства, проаналізовано ідіостиль та мовну картину світу Ф. М. Достоєвського.

Мета роботи. Проаналізувати основні етапи формування французької наукової лексики як відображення процесів соціально-історичного розвитку суспільства. Встановити особливості динаміки нормування та номінації наукових понять у французькій мові. Методологія. У дослідженні використовувалися загальні та спеціальні лінгвістичні методи: аналіз, синтез, узагальнення, порівняльно-історичний та описово-аналітичний методи. Основним джерелом поповнення французької наукової лексики стали класичні мови – грецька та латина. Починаючи з XVI століття мовознавці впорядковують норми та правила французької мови. Під впливом гуманізму, реформації, кальвінізму французька народна мова стала загальнонаціональною та в середині XVIІ століття офіційною на всій території французької держави. Теоретиком у галузі нормування літературної мови Франсуа Малербом було сформувано три вимоги до мови: правильність, ясність, чистота (correction, clarté, pureté). В епоху Просвітництва (le siècle des Lumières) (XVIII століття) у французькому мовознавстві з’явилися тенденції щодо уточнення семантики слів. Науково-технічний прогрес (XX століття) започаткував у мові великий пласт, що полягав у потребі означення нових понять в галузі фізики, хімії, техніки та технологій. Крім того, у французькій мові виникає велика кількість англіцизмів, що з’явилися в різних сферах: пресі, телебаченні, торгівлі, економіці, банківській справі, побутовій лексиці та ін. Висновки. Наукова лексика пройшла тривалий шлях історичного розвитку. Середньовічна епоха сприяла появі неологізмів, перекладам із класичних мов у галузях філософії, медицини, педагогіки, механіки та астрономії. З’явилися слова, які номінували абстрактні поняття, що якісно збагатило лексику французької мови. У XX столітті наукова лексика інтенсивно збагачувалася новими лексичними одиницями, структурувалася в різні термінологічні системи.

Онімний простір є важливим складником формування картини світу художнього тексту, адже є відображенням не лише індивідуальної манери письменника, стилістики твору, а й культурно-історичної епохи, до якої він належить. Марко Черемшина – письменник-новатор, котрий жив і творив у час формування українського модернізму, тому дослідження онімного простору художніх творів письменника потребує належної уваги. У сучасному українському мовознавстві сформувалися різні погляди щодо поняття онімного простору та класифікації онімів. Найвідомішими є наукові доробки Л. Белея, В. Калінкіна, Ю. Карпенка, кожен з яких сформував власний підхід до вивчення онімії художнього тексту, термінологію на позначення власних назв у художньому творі. Доречними для пропонованого дослідження є твердження тих мовознавців, котрі розглядають онімний простір художнього твору у зв’язку зі світосприйняттям автора (Н. Подольська, Л. Селіверстова). Для вивчення онімного простору новелістичної збірки Марка Черемшини «Село за війни» найоптимальнішим буде загальновживаний підхід до класифікації, який спирається на розподіл власних назв живих істот та назви неживих предметів. Провідний лінгвістичний метод даного дослідження – описовий (дескриптивний). За допомогою цього методу в дослідженні виділено одиниці аналізу, здійснено їхню класифікацію та інтерпретацію за допомогою прийомів зовнішньої і внутрішньої інтерпретації. Зроблено висновок, що типи онімів у збірці Марка Черемшини «Село за війни» підпорядковуються жанру художнього тексту, його загальній ідеї. З’ясовано, що онімний простір збірки «Село за війни» репрезентовано досить розмаїто, проте найчисельнішу групу у збірці становлять антропоніми. Ономастична лексика досліджуваної збірки виступає вагомим художньо-виражальним засобом та є виразним маркером авторського індивідуального стилю Марка Черемшини.

Скорочення та абревіатури, що сприяють здійсненню закону мовної економії, в нашому сьогоденні стали невід’ємною та суттєвою складовою частиною сучасних терміносистем і визначили мету статті – вивчення функціонування та ролі абревіатур і скорочень в англомовних науково-технічних текстах, відтворення англійської абревіатури українською мовою. Відповідно до мети у статті проведено аналіз останніх досліджень і публікацій, присвячених проблемам абревіації; розкрито визначення абревіації, абревіатури і терміна «скорочення»; з’ясовані причини появи, росту кількості абревіатур і скорочень; зазначено основне завдання скорочень, що полягає в економії зусилля під час усного мовлення та в економії обсягу письмового тексту; розглянуто аспекти функціонування та складності перекладу абревіації, наявної в англійській науково-технічній літературі; підкреслено, що у сучасному мовознавстві існують численні і неоднорідні принципи класифікації абревіатур, внаслідок чого серед скорочених одиниць виділяються різні їх типи на основі різних ознак і виокремлено наявні типи абревіатур у досліджуваних текстах; наведено основні способи передачі англійської абревіатури українською мовою; визначено перспективу подальшого дослідження перекладацького аспекту функціонування абревіатур і скорочень. З метою дослідження понять абревіації, абревіатури і терміна «скорочення» було використано теоретичний аналіз задля опрацювання наукової літератури; описовий метод використано задля розкриття змісту головних понять; для визначення структурних особливостей (мається на увазі кількість літер) досліджуваних абревіатур і скорочень застосовано структурний метод. Досліджувані тексти включали науково-технічні термінологічні скорочення, як-от: абревіатурні терміни-словосполучення, графічні загальнонаукового характеру, абревіатури, поєднані з цифрами, і зрізані слова. Скороченню підлягали багатоскладові лексичні одиниці. Виявлені абревіатурні терміни-словосполучення – це ініціалізми і саме авторські скорочення, які пояснювалися в текстах, які стисло передають значення багатокомпонентних термінів.

Стаття присвячена розгляду структурно-семантичної організації спортивного дискурсу. В останні десятиріччя в сучасному мовознавстві активно досліджується лінгвістика спорту в парадигмі різних аспектів: семантичного, словотвірного, функціонального, лінгвокультурологічного та ін. Наше дослідження присвячене аналізу семантико-синтаксичних параметрів спортивного дискурсу, мовних засобів і способів виразності. У сучасній лінгвістиці поки що не знаходимо подібних праць, не виявлено в наукових розвідках розробленої методики такого аналізу, тому наше дослідження, виконане на матеріалі телерепортажів футбольних матчів 2022–2023 р.р., які транслювалися на українських телеканалах, є актуальним. Мета статті – проаналізувати семантико-синтаксичну організацію футбольних телерепортажів, охарактеризувати типологію та структурні особливості речень, розглянути семантику та функціонування виявлених синтаксичних одиниць, описати мовні засоби виразності. Для реалізації мети необхідно розв’язати такі завдання: описати структурні типи виявлених синтаксичних одиниць; здійснити класифікацію односкладних речень; проаналізувати смислову навантаженість речень; описати найбільш частотні структурні типи речень; виявити та охарактеризувати найбільш поширені мовні засоби виразності. У роботі застосовано такі методи дослідження: структурний, аналіз компонентного аналізу, описовий, зіставний та ін. Виконане дослідження виявило широку систему мовних засобів і способів формування спортивного дискурсу. Проведені спостереження виявили, що у футбольних телерепортажах переважають прості речення, що пов’язано з потребою швидко проінформувати слухачів (глядачів) про події на футбольному полі; складні речення коментатори вживають у випадку, коли хочуть доповнити чи уточнити інформацію (як правило, про футболістів, тренерів, особливості цьогорічних змагань і под.), пояснити ситуацію тощо. Визначено, що серед синтаксичних конструкцій найпоширеніші односкладні речення, найчастіше – номінативні та безособові; широко представлені також неповні речення, застосування яких надає стислості, економності мовленню. Зафіксовано також велику групу речень з ускладнювальними компонентами, зокрема вставними словами. Визначено, що футбольні репортажі нерідко містять фразеологізми, за допомогою яких коментатор влучно характеризує складену ситуацію на футбольному полі, надає експресії зображуваному, привертає увагу слухачів (глядачів). У ході аналізу виявлено велику групу метафор.