Letteratura scientifica selezionata sul tema "Дніпровський академічний український музично-драматичний театр ім"

Метою статті є розкриття низки особливостей становлення музично-драматичного театру в місті Кам’янському. Кам’янський академічний музично-драматичний театр ім. Лесі Українки є одним із значних та перспективних колективів не тільки Дніпропетровщини, але й України. Дослідження неоднозначного шляху становлення цієї музично-театральної трупи охоплює початок ХХ століття та фіксується першою чвертю ХХІ сторіччя. Методи дослідження спираються на теорію та практику музично-театральної регіоналістики, що в сучасному українському мистецтвознавсті є запитаними та передбачають різнорівневі підходи до аналізу діяльності музично-драматичного театру в промисловому регіоні. Історико-ретроспективний метод дозволяє проаналізувати витоки театрального процесу в Кам’янському; краєзнавчий – надає необхідний фактологічний публіцистичний матеріал; музично-театральний – спрямовує до аналізу синтетичної сценічної специфіки становлення саме зазначеного колективу; порівняльний – уможливлює визначити місце колективу серед інших музично-театральних труп. Наукова новизна. Вперше в українському музичному театрознавстві грунтовно досліджується процес розвитку та діяльності Кам’янського академічного музично-драматичного театру ім. Лесі Українки. Визначаються соціально-політичні та культурологічні засади, що вплинули на довготривалий процес функціонування трупи: Народний дім, професійний стаціонарний театр російської драми ім. О. Пушкіна, Український драматичний театр ім. Лесі Українки, Дніпродзержинський музично-драматичний театр, нині Кам’янський академічний музично-драматичний театр ім. Лесі Українки. Визначається історична роль міжнародного театрального фестивалю «Класика сьогодні», заснованого ще Дніпродзержинським музично-драматичним театром. У 2019 році міжнародному театральному фестивалю «Класика сьогодні» експертами Європейської асоціації фестивалів надано Європейський знак якості для видатних фестивалів EFFE Label. Висновки. Регіональне функціонування малих та великих театральних установ – аматорських та професійних – підготовило створення Дніпродзержинського, а нині Кам’янського академічного музично-драматичного театру ім. Лесі Українки. Багатогранною діяльністю театр синтезував успішне сценічне життя таких жанрів, як драма, трагедія, музична комедія, водевіль, драмбалет, класична оперета, концерт класичної, джазової, сучасної музики. Категорія «музичного» є домінуючою у структурі театру.

Метою статті є дослідження становлення і розвитку складної, але значної творчої діяльності Криворізького академічного театру драми та музичної комедії ім. Т.Г. Шевченка, починаючи з 1930-х років ХХ століття та охоплюючи першу чверть ХХІ ст. Методи дослідження: історично-краєзнавчий, що надає можливість прослідити процес становлення та розвитку театру у Кривому Розі в усіх його хронологічних послідовностях та у взаємозв’язку із особливостями промислового міста; музичного театрознавства, що дозволяє провести аналіз синтетичної творчості артистів-вокалістів, які грають ролі у драматичних виставах та акторів драми, які виконують партії в оперетах; порівняльний, що спрямовує дослідника на процес визначення рис спільного й відмінного у досягненнях провідних митців театральної трупи різних років. Наукова новизна полягає у тому, що вперше в українському музичному театрознавстві здійснюється комплексний аналіз діяльності Криворізького академічного театру драми та музичної комедії ім. Т.Г. Шевченка у контексті культурного розвитку Криворізького регіону. Визначаються чинники, що вплинули на реорганізацію трупи, яка розпочала функціонування, як Театр державної драми «Кривбас», потім неодноразово була змінена на «Комсомольський перфоратор», імені Жовтневої революції, Український драматичний театр ім. І. Котляревського, Криворізький міський драматичний театр ім. Т.Г. Шевченка, Криворізький російський музично-драматичний театр ім. Т.Г. Шевченка, Криворізький театр драми та музичної комедії ім. Т.Г. Шевченка, а з 2012 року – академічний. Висновки. Простежуючи динаміку творчого розвитку Криворізького академічного театру драми та музичної комедії ім. Т.Г Шевченка у різні періоди, аналізується процес, що з’ясовує сценічні особливості взаємодії таких жанрів, як драма, оперета, музична комедія. На прикладі театральної інфраструктури Кривбасу пропонується новий підхід розгляду історичної та сучасної діяльності Криворізького академічного театру драми та музичної комедії ім. Т.Г. Шевченка.

Мета статті – розглянути історію Чернігівського обласного академічного українського музично-драматичного театру ім. Т. Шевченка; описати його культурно-просвітницьку діяльність та колектив установи; схарактеризувати значення для місцевого населення та Чернігівщини в різні періоди функціонування; ознайомити з випробуваннями, які були подолані заради роботи театру; прокоментувати сьогодення пам’ятки культури місцевого значення. Наукова новизна статті полягає в тому, що з опертям на архівні матеріали запропоновано більш повне та систематизоване висвітлення історії Чернігівського драмтеатру. Методологічну основу роботи становлять принципи цілісності, систематичності, історизму та об’єктивності, завдяки чому вдалося досягти неупередженості та забезпечити комплексність дослідження. Під час написання роботи використано загальні методи дослідження: емпіричні, теоретичні, комплексні, а також спеціальні методи наукового дослідження: компонентний аналіз та групування. Висновки відповідають поставленій меті дослідження: простежено історію Чернігівського обласного академічного українського музично-драматичного театру ім. Т. Шевченка від моменту заснування у 1926 р. й до сьогодення. Упродовж 1943–1959 рр. театр працював у непристосованих до роботи приміщеннях, зазнавав матеріальних труднощів, зміни керівництва та колективу, проте зберіг свою професійну функцію й продовжив бути головним культурно-просвітницьким центром міста, дарувати радість та творчу насолоду не тільки Чернігівщині.

У статті висвітлено деякі риси музично-театральної творчості сучасного українського митця, представника харківської композиторської школи Ігоря Гайденка. Музика до театральних постанов посідає вагоме місце у творчому доробку композитора. Його приваблює музика, пов’язана зі словом, жестом, рухом. Головним творчим завданням він уважає слугувати своїм мистецтвом людям, відтворювати життєві враження, думки, почуття й емоційно доносити їх до слухача. Наявність діалогу між автором і слухацькою аудиторією є пріоритетним завданням композитора. Комунікативні та змістові особливості твору завжди на першому місці. Композитор не пов’язує свою творчість із певним напрямом чи стилем. Віддаючи данину традиції, він головним уважає відчуття творчої свободи, оригінальність і неповторність задуму. Ігор Гайденко працює в різних жанрах музично-театрального мистецтва. Перший його яскравий дебют – музика до п’єси Миколи Куліша «Мина Мазайло». Датується вона 1989 роком. Ця п’єса витримала більше ніж триста постанов, сьогодні не втратила актуальності й викликає зацікавленість у публіки. З кінця 1980-х років і по сьогодні вона посідає вагоме місце в репертуарі одного з найстаріших театрів України – Харківського державного академічного українського драматичного театру ім. Т.Г. Шевченка. Звернення до творчості Миколи Куліша не було випадковим. Микола Куліш вів багаторічну плідну співпрацю з філософським театром-студією «Березіль», який очолив талановитий актор і режисер Лесь Курбас (нині це Харківський державний академічний український драматичний театр ім. Т.Г. Шевченка). Окрім того, представлене в п’єсі «Мина Мазайло» художнє відтворення проблем українізації у 20–30-х роках XX століття, національне відродження не втратили своєї актуальності й нині. Саме цим можна пояснити творче довголіття твору.