Articoli di riviste sul tema "Описове мовознавство"

У статті визначено теоретичне значення наукових праць Василя Чапленка у висвітленні актуальних проблем мовознавства. Проаналізовані результати лінгвістичних досліджень вченого та авторське розуміння мовних процесів та мовного знака. Об’єкт дослідження – теоретичні погляди В. Чапленка з актуальних проблем загального мовознавства. Професор В. Чапленко доводить, що мовним знаком є всі структурні складники мови: фонеми, слова, синтагми, оскільки вони мають значення для мовної свідомості. Визначено, що мовний знак – це передусім структурна значущість, потрібна для взаєморозуміння, а не лише номінативність. Основними методами дослідження стали описовий, структурний та порівняльний. Ключові слова: В. Чапленко, мовний знак, мовні процеси, загальне мовознавство, значущість

У статті стисло представлено історію будапештської славістики, яка має понад стосімдесятирічну тяглість. Наголошено, що славістичні студії в Будапешті розпочалися в середині ХІХ століття, a особливий розвиток славістичної науки простежується з кінця 1880-х років, із часу створення кафедри славістики в Будапештському уні- верситеті. Ім’я Ашбота Оскара відоме у слов’янському мовознавстві насамперед як дослідника слов’яно-угорських міжмовних контактів. Янош Меліх – фахівець з угорського і слов’янського мовознавства, прославився і як етимолог. Здійснена спроба вивчення специфіки наукової діяльності одного з найвидатніших дослідників в історії угор- ського мовознавства ХХ століття Іштвана Кнєжі, який упродовж більш ніж п’ятнадцять років очолював кафедру сла- вістики. На основі аналізу його науково-педагогічної спадщини з’ясовано, що у сфері славістики вагомими є праці науковця з топоніміки, антропоніміки, історії найдавніших зв’язків слов’ян з угорцями, угорсько-слов’янських міжмовних контактів. Мета статті – представити вплив будапештської славістичної школи, зокрема професора Іштвана Кнєжі, на формуван- ня світогляду та наукових зацікавленостей студентів-вихідців із Закарпаття, зокрема Еміля Балецького, Кирила Галаса і Василя Ороса. Це визначає актуальність теми. Для розв’язання поставлених завдань у роботі використано описовий і зіставний методи дослідження. До основних наших завдань входить: представити сферу наукових зацікавлень Іштвана Кнєжі, його освітницьку діяльність; основні моменти життєвого шляху та формування наукових орієнтирів Е. Балець- кого, В. Ороса та К. Галаса; наголосити на впливові професора Кнєжі на формування їхнього світогляду. Виявлено, що славістична школа Будапештського університету (насамперед доробок професора І. Кнєжі) відіграла важливу роль у становленні Е. Балецького, В. Ороса та К. Галаса як науковців-мовознавців. Представленням і аналізом результатів власних вагомих наукових розвідок І. Кнєжа показав своїм студентам шлях до ще не досліджених сфер мовознавчої славістики, зокрема топоніміки, етимології, діалектології, до вивчення міжмовних контактів тощо.

У статті розглядається життєвий і творчий шлях відомого у слов’янському світі мовознавця Любомира Омеляновича Белея, вихованця кафедри української мови Ужгородського університету, який має вагомі здобутки в українській і слов’янській ономастиці, дослідженні старослов’янської мови, історії української літературної мови, культури української діаспори в країнах Європи. Як засновник і директор НДІ україністики імені Михайла Мольнара, Л. Белей видав багато праць лінгвістів, чиї імена і праці потрібно повертати українському мовознавству, – це постаті Є. Чикаленка, Г. Костельника, Є. Маланюка, А. Животка, Ф. Тіхого, Ю. Шевельова. Особливого значення набули дослідження проблем політичного русинства на Закарпатті. Метою дослідження є опис життєвого і творчого шляху відомого мовознавця, знаного українського ономаста, талановитого педагога і непересічної людини Любомира Белея, який вніс чималий вклад у розвиток вітчизняної науки. Його життя пов’язане з нашим вишем дуже тісно. Тут він став ученим, викладачем, ономастом, знаним у слов’янському світі. В основу статті лягли праці Л. Белея, що зумовили часово-просторове і тематичне портретування особистості відомого ономаста та загальнонауковий описовий метод. Постаті вченого та його діяльності присвячені окремі статті в енциклопедії «Українська мова» (2004) та Вікіпедії, опубліковані рецензії на його праці, інтерв’ю в мас-медіа, узяті за життя дослідника (Б. Ажнюк, І. Філак, Г. Вовчен- ко, О. Баган, О.Р. Фабрика-Процька, Н. Толочко, О. Гаврош, В. Ільницький, В. Горват, М. Бадида та ін.), є чат Л.О. Белея в інтернеті, некролог на його відхід опублікований у шостому випуску журналу «Мовознавство» за 2018 рік. Ці та інші матеріали допомагають сформувати портрет ученого в часі і просторі, з’ясувати значення його ідей і вплив на сучасну науку, проте потребують подальшого вивчення.

Статтю присвячено історії розвитку українського мовознавства в Ніжинській вищій школі в контексті столітнього функціонування мовознавчої кафедри (1922–2022 рр.), зокрема: кафедри української мови (до 2019 року), кафедри української мови та методики її навчання (2019–2022 рр.), кафедри української мови, методики її навчання та перекладу (від 2022 року), оглядові наукового доробку членів кафедри та їхньої науково-педагогічної діяльності. Виявлено, що науково-педагогічний колектив кафедри української мови упродовж багатьох років спрямовував свої зусилля на розвиток й утвердження української літературної мови, набуття нею державного статусу. З’ясовано, що лінгвістичні студії членів кафедри висвітлюють широкий спектр актуальних питань українського мовознавства. Домінувальна роль належить науковим працям членів кафедри, присвяченим актуальним проблемам українського мовознавства та української лінгво-дидактики. Ключові позиції посідають студії про українську мову – її державний статус, системну організацію, сучасний стан розвитку, походження та історію, структуру, функціонування, її діалекти, мовну культуру, мову і політику, міжмовні контакти, взаємозв’язки з іншими мовами, історію її досліджень та ін. Виявлено, що найбільшу увагу члени кафедри в останні десятиріччя зосереджували на вивченні українського мовознавства в аспекті лінгвістики тексту, лінгвостилістичних підходів до системних описів різнорівневих мовних одиниць, використовуваних у різночасових і різножанрових творах українських письменників, найчастіше тих, чия життєва або творча біо[1]графія пов’язана з Поліссям, із Чернігівщиною. Значний відсоток наукових праць з українського мовознавства члени кафедри опублікували в часописі «Література та культура Полісся».

Статтю присвячено історії розвитку українського мовознавства в Ніжинській вищій школі в контексті столітнього функціонування мовознавчої кафедри (1922–2022 рр.), зокрема: кафедри української мови (до 2019 року), кафедри української мови та методики її навчання (2019–2022 рр.), кафедри української мови, методики її навчання та перекладу (від 2022 року), оглядові наукового доробку членів кафедри та їхньої науково-педагогічної діяльності. Виявлено, що науково-педагогічний колектив кафедри української мови упродовж багатьох років спрямовував свої зусилля на розвиток й утвердження української літературної мови, набуття нею державного статусу. З’ясовано, що лінгвістичні студії членів кафедри висвітлюють широкий спектр актуальних питань українського мовознавства. Домінувальна роль належить науковим працям членів кафедри, присвяченим актуальним проблемам українського мовознавства та української лінгво-дидактики. Ключові позиції посідають студії про українську мову – її державний статус, системну організацію, сучасний стан розвитку, походження та історію, структуру, функціонування, її діалекти, мовну культуру, мову і політику, міжмовні контакти, взаємозв’язки з іншими мовами, історію її досліджень та ін. Виявлено, що найбільшу увагу члени кафедри в останні десятиріччя зосереджували на вивченні українського мовознавства в аспекті лінгвістики тексту, лінгвостилістичних підходів до системних описів різнорівневих мовних одиниць, використовуваних у різночасових і різножанрових творах українських письменників, найчастіше тих, чия життєва або творча біо[1]графія пов’язана з Поліссям, із Чернігівщиною. Значний відсоток наукових праць з українського мовознавства члени кафедри опублікували в часописі «Література та культура Полісся».

Опис понять «текст», «стиль», «ідіолект», «ідіостиль» свідчить про те, наскільки не збігається їхній зміст. Мета статті – визначити поняття «ідіостиль» і розглянути різні підходи до цього поняття через особливості творчої манери письма Ф. М. Достоєвського. У роботі вдаємося до таких методів, як описовий та мовностилістичний аналіз, адже питання ідіостилю набуло комплексного характеру, відповідно до чого аналіз ідіостилю Ф. М. Достоєвського вимагає багаторівневого підходу. Методи дослідження зумовлені концепцією вивчення цілісності художнього образу художнього твору, що визначаємо за лінією перетину семантики і стилістики. У статті надано загальну репрезентацію основних особливостей та механізмів текстотворення, що викривають характерологічні риси ідіостилю Ф. М. Достоєвського. Ідіодискурс визнаємо як комунікативно-художній простір автора, який у сукупності та взаємодії усіх своїх аспектів, утворює цілісне комунікативне середовище, в яке поринають усі, хто бере участь у процесі комунікативної діяльності. Описано принципи співвідношення дискурс – текст – ідіодискурс – ідіостиль, визначено ідіостиль як об’єкт дослідження мовознавства, проаналізовано ідіостиль та мовну картину світу Ф. М. Достоєвського.

Мета роботи. Проаналізувати основні етапи формування французької наукової лексики як відображення процесів соціально-історичного розвитку суспільства. Встановити особливості динаміки нормування та номінації наукових понять у французькій мові. Методологія. У дослідженні використовувалися загальні та спеціальні лінгвістичні методи: аналіз, синтез, узагальнення, порівняльно-історичний та описово-аналітичний методи. Основним джерелом поповнення французької наукової лексики стали класичні мови – грецька та латина. Починаючи з XVI століття мовознавці впорядковують норми та правила французької мови. Під впливом гуманізму, реформації, кальвінізму французька народна мова стала загальнонаціональною та в середині XVIІ століття офіційною на всій території французької держави. Теоретиком у галузі нормування літературної мови Франсуа Малербом було сформувано три вимоги до мови: правильність, ясність, чистота (correction, clarté, pureté). В епоху Просвітництва (le siècle des Lumières) (XVIII століття) у французькому мовознавстві з’явилися тенденції щодо уточнення семантики слів. Науково-технічний прогрес (XX століття) започаткував у мові великий пласт, що полягав у потребі означення нових понять в галузі фізики, хімії, техніки та технологій. Крім того, у французькій мові виникає велика кількість англіцизмів, що з’явилися в різних сферах: пресі, телебаченні, торгівлі, економіці, банківській справі, побутовій лексиці та ін. Висновки. Наукова лексика пройшла тривалий шлях історичного розвитку. Середньовічна епоха сприяла появі неологізмів, перекладам із класичних мов у галузях філософії, медицини, педагогіки, механіки та астрономії. З’явилися слова, які номінували абстрактні поняття, що якісно збагатило лексику французької мови. У XX столітті наукова лексика інтенсивно збагачувалася новими лексичними одиницями, структурувалася в різні термінологічні системи.

Онімний простір є важливим складником формування картини світу художнього тексту, адже є відображенням не лише індивідуальної манери письменника, стилістики твору, а й культурно-історичної епохи, до якої він належить. Марко Черемшина – письменник-новатор, котрий жив і творив у час формування українського модернізму, тому дослідження онімного простору художніх творів письменника потребує належної уваги. У сучасному українському мовознавстві сформувалися різні погляди щодо поняття онімного простору та класифікації онімів. Найвідомішими є наукові доробки Л. Белея, В. Калінкіна, Ю. Карпенка, кожен з яких сформував власний підхід до вивчення онімії художнього тексту, термінологію на позначення власних назв у художньому творі. Доречними для пропонованого дослідження є твердження тих мовознавців, котрі розглядають онімний простір художнього твору у зв’язку зі світосприйняттям автора (Н. Подольська, Л. Селіверстова). Для вивчення онімного простору новелістичної збірки Марка Черемшини «Село за війни» найоптимальнішим буде загальновживаний підхід до класифікації, який спирається на розподіл власних назв живих істот та назви неживих предметів. Провідний лінгвістичний метод даного дослідження – описовий (дескриптивний). За допомогою цього методу в дослідженні виділено одиниці аналізу, здійснено їхню класифікацію та інтерпретацію за допомогою прийомів зовнішньої і внутрішньої інтерпретації. Зроблено висновок, що типи онімів у збірці Марка Черемшини «Село за війни» підпорядковуються жанру художнього тексту, його загальній ідеї. З’ясовано, що онімний простір збірки «Село за війни» репрезентовано досить розмаїто, проте найчисельнішу групу у збірці становлять антропоніми. Ономастична лексика досліджуваної збірки виступає вагомим художньо-виражальним засобом та є виразним маркером авторського індивідуального стилю Марка Черемшини.

Скорочення та абревіатури, що сприяють здійсненню закону мовної економії, в нашому сьогоденні стали невід’ємною та суттєвою складовою частиною сучасних терміносистем і визначили мету статті – вивчення функціонування та ролі абревіатур і скорочень в англомовних науково-технічних текстах, відтворення англійської абревіатури українською мовою. Відповідно до мети у статті проведено аналіз останніх досліджень і публікацій, присвячених проблемам абревіації; розкрито визначення абревіації, абревіатури і терміна «скорочення»; з’ясовані причини появи, росту кількості абревіатур і скорочень; зазначено основне завдання скорочень, що полягає в економії зусилля під час усного мовлення та в економії обсягу письмового тексту; розглянуто аспекти функціонування та складності перекладу абревіації, наявної в англійській науково-технічній літературі; підкреслено, що у сучасному мовознавстві існують численні і неоднорідні принципи класифікації абревіатур, внаслідок чого серед скорочених одиниць виділяються різні їх типи на основі різних ознак і виокремлено наявні типи абревіатур у досліджуваних текстах; наведено основні способи передачі англійської абревіатури українською мовою; визначено перспективу подальшого дослідження перекладацького аспекту функціонування абревіатур і скорочень. З метою дослідження понять абревіації, абревіатури і терміна «скорочення» було використано теоретичний аналіз задля опрацювання наукової літератури; описовий метод використано задля розкриття змісту головних понять; для визначення структурних особливостей (мається на увазі кількість літер) досліджуваних абревіатур і скорочень застосовано структурний метод. Досліджувані тексти включали науково-технічні термінологічні скорочення, як-от: абревіатурні терміни-словосполучення, графічні загальнонаукового характеру, абревіатури, поєднані з цифрами, і зрізані слова. Скороченню підлягали багатоскладові лексичні одиниці. Виявлені абревіатурні терміни-словосполучення – це ініціалізми і саме авторські скорочення, які пояснювалися в текстах, які стисло передають значення багатокомпонентних термінів.

Стаття присвячена розгляду структурно-семантичної організації спортивного дискурсу. В останні десятиріччя в сучасному мовознавстві активно досліджується лінгвістика спорту в парадигмі різних аспектів: семантичного, словотвірного, функціонального, лінгвокультурологічного та ін. Наше дослідження присвячене аналізу семантико-синтаксичних параметрів спортивного дискурсу, мовних засобів і способів виразності. У сучасній лінгвістиці поки що не знаходимо подібних праць, не виявлено в наукових розвідках розробленої методики такого аналізу, тому наше дослідження, виконане на матеріалі телерепортажів футбольних матчів 2022–2023 р.р., які транслювалися на українських телеканалах, є актуальним. Мета статті – проаналізувати семантико-синтаксичну організацію футбольних телерепортажів, охарактеризувати типологію та структурні особливості речень, розглянути семантику та функціонування виявлених синтаксичних одиниць, описати мовні засоби виразності. Для реалізації мети необхідно розв’язати такі завдання: описати структурні типи виявлених синтаксичних одиниць; здійснити класифікацію односкладних речень; проаналізувати смислову навантаженість речень; описати найбільш частотні структурні типи речень; виявити та охарактеризувати найбільш поширені мовні засоби виразності. У роботі застосовано такі методи дослідження: структурний, аналіз компонентного аналізу, описовий, зіставний та ін. Виконане дослідження виявило широку систему мовних засобів і способів формування спортивного дискурсу. Проведені спостереження виявили, що у футбольних телерепортажах переважають прості речення, що пов’язано з потребою швидко проінформувати слухачів (глядачів) про події на футбольному полі; складні речення коментатори вживають у випадку, коли хочуть доповнити чи уточнити інформацію (як правило, про футболістів, тренерів, особливості цьогорічних змагань і под.), пояснити ситуацію тощо. Визначено, що серед синтаксичних конструкцій найпоширеніші односкладні речення, найчастіше – номінативні та безособові; широко представлені також неповні речення, застосування яких надає стислості, економності мовленню. Зафіксовано також велику групу речень з ускладнювальними компонентами, зокрема вставними словами. Визначено, що футбольні репортажі нерідко містять фразеологізми, за допомогою яких коментатор влучно характеризує складену ситуацію на футбольному полі, надає експресії зображуваному, привертає увагу слухачів (глядачів). У ході аналізу виявлено велику групу метафор.

Фразеологічні одиниці вважаються найвиразнішою частиною словникового запасу мови, адже вони відображають історію, мудрість, досвід, мораль та гумор народу. Завдяки своїй образності фразеологічні одиниці передають усі найтонші відтінки, національний колорит і збагачують мовлення. Завдяки особливостям фразеологізмів художній текст наповнюється метафоричністю та образністю. Ці одиниці є неймовірно важливим та актуальним матеріалом для дослідження серед мовознавців та перекладознавців. Фразеологізми вживаються постійно та існує їх безліч. Їх основним призначенням є функціонування як виду міжкультурної комунікації. Сам факт наявності в мові, окрім простих слів, цілих словесних комплексів, які тотожні слову, складність пошуку еквівалента під час перекладу та особливості передачі під час перекладу служать для нас приводом до того, щоб досліджувати саме це явище. Проблема класифікації фразеологізмів часто постає перед мовознавцями і сьогодні. У мовознавстві наявні семантичні, ідеографічні, тематичні, експресивно-стилістичні, структурні, морфологічні класифікації фразеологізмів. Проблема перекладу фразеологізмів така ж актуальна, як і проблема їх класифікації, тому різні вчені пропонують свої способи їх перекладу. Адже часто передати фразеологічні одиниці слово в слово неможливо, тому що вони являють собою єдине семантичне ціле. Більшість українських мовознавців виділяють такі основні способи перекладу, як: повний або частковий еквівалент, фразеологічний аналог, лексичний переклад, описовий переклад та калькування. До менш поширених вони відносять антонімічний переклад, контекстуальні заміни та інші граматичні трансформації. Всі способи можна розділити на фразеологічні та нефразеологічні. Звісно, вчені надають перевагу першому типу для збереження образності, колориту та значення оригінального виразу. А буквалізм викликає нерозуміння у читача та псує сприйняття фразеологічної одиниці. Саме тому без знання фразеології неможливо оцінити яскравість і виразність мови, зрозуміти гру слів, жарт або навіть сенс усього висловлювання. Складність у процесі перекладу фразеологізмів полягає в тому, що англійська та українська мови різні за будовою та зв’язком між словами. Також фразеологічні одиниці за своєю структурою – це семантично неподільні словосполучення, зміст та засіб вираження яких значно відрізняється між собою. Безумовно, труднощі під час перекладу сталих виразів виникають через їх національно-культурне підґрунтя.

Постановка проблеми. У художньому творі лексичні одиниці виступають важливим текстотвірним і стилетвірним чинником. Уживання синонімів як виражальних засобів залежить у тому числі й від жанру твору. Вплив жанрових особливостей на вибір мовних засобів детективного тексту, зокрема дитячого пригодницького роману, в українському мовознавстві майже не вивчали. Дослідження творів детективного жанру представлено переважно в літературознавчому аспекті. Серед широкого спектру виражальних засобів детективного твору помітне місце належить синонімам. Вивчення стилістичних функцій синонімів – один з важливих аспектів дослідження синонімії, бо це дає багатий матеріал як для вирішення теоретичних проблем (питань) синонімії, так і для вивчення закономірностей використання синонімів у творах певного жанру чи певного автора. Мета статті – виявити закономірності функціонування дієслівних синонімів у пригодницькому романі для дітей Андрія Кокотюхи «Таємниця козацького скарбу», окреслити семантико-стилістичне навантаження дієслівної синонімії. Методи дослідження. Для витлумачення статусу досліджуваних одиниць використано описовий метод, для виявлення стилістичних функцій синонімів та закономірностей їх використання – функційно-стилістичний, для співвіднесення індивідуально-авторських і загальномовних фактів – порівняльно-зіставний метод. Основні результати дослідження. Найбільшими за обсягом є синонімічні ряди на позначення процесу говоріння, пересування в просторі, а також на позначення вияву емоцій. Ці мовні засоби відповідають жанровим вимогам твору: виявлені синоніми відтворюють найрізноманітніші відтінки значення, виражають певну оцінку, створюють атмосферу загадковості. Висновки і перспективи. Динамічність сюжету, активне його розгортання, процесуальність, що притаманні детективному роману, впливають на вибір мовних засобів. Активне вживання синонімів на позначення мовлення та пересування в просторі характерне як для мовної системи загалом, так і для жанру детективного роману – для відтворення динаміки подій. Вони є не тільки засобом увиразнення зображуваного, а й відображають особливості світосприйняття автора і світогляду народу. У повісті «Таємниця козацького скарбу» синоніми використано і в мові автора, і в мові персонажів. Вони допомагають лостовірно відтворити мову персонажів, передати різноманітні відтінки мовлення, інтонацію, емоції. Досліджений матеріал допомагає краще зрозуміти картину світу кожного персонажа-дитини. Лексеми, які характеризують як негативні, так і позитивні емоції, є яскравою прикметою пригодницького роману для дітей. Детективні твори Андрія Кокотюхи є цінним джерелом для подальшого вивчення потенціалу синонімічних одиниць і становлять перспективу подальших досліджень.

Постановка проблеми. У лінгвістиці наразі немає праць, у яких здійснено докладний усебічний аналіз мови сучасних прозаїкинь. Лінгвісти вже студіювали неологізми, оказіоналізми, евфемізми й жаргонізми, що побутують у художньому дискурсі прозаїкинь, проте лексичні синоніми, що маркують мову сучасної української жіночої прози й оприявлюють оригінальний жіночий мовний стиль залишаються поза скрупульозною увагою науковців. Цим умотивовуємо актуальність нашого дослідження. Мета статті – описати лексичні синоніми, що по-особливому фігурують у сучасній українській жіночій прозі та є функціонально релевантними мовностилістичними засобами. Методи дослідження. У статті використано загальнонаукові методи аналізу й синтезу; лінгвістичні методи, із-поміж яких описовий і дистрибутивний метод, методи лінгвостилістичного й контекстуального аналізу; метод компонентного аналізу, застосований для встановлення лексичних значень багатьох лексем, а також інтегральних і диференційних сем, що стали підставою для семантичного зближення / протиставлення в художньому дискурсі. Основні результати дослідження. Спостережено, що найпоказовішим явище синонімії є для лексико-семантичного рівня, оскільки зближення понять, відбите мовними одиницями, оприявлює складну мисленнєву діяльність індивіда – письменника / письменниці, який здавна усвідомив системну тотожність / близькість багатьох фактів навколишнього світу. Помічено, що в сучасному мовознавстві домінує функціонально-семантичний напрям дослідження слів, зокрема й синонімів, метою якого є синхронне вивчення функціонування семантики одиниць лексико-синонімічної парадигми, тому синонімічний ряд слід розуміти як мікросистему в синонімічній системі мови, а також спосіб упорядкування синонімів. Доведено, що розмаїття синонімічних рядів формує лексичну синоніміку, проте синонімічний ряд як парадигма загальномовних лексем не є визначальним і релевантним для художнього дискурсу, тому під час лінгвостилістичного аналізу увагу слід зосереджувати на тих низках синонімічних мовних одиниць, складниками яких нерідко є емоційно, експресивно, стилістично забарвлені лексеми, індивідуально-авторські новотвори, що оприявнюють оригінальну мовну манеру прозаїкинь. Зазначено, що сукупності синонімів є виразними константами ідіостилів письменниць, коли в художніх текстах формують різні стилістичні фігури – ампліфікації, градації, парцеляції, синонімічні антонімізації тощо. Висновки і перспективи. Художній дискурс сучасної української жіночої прози оприявлює чимало близькозначних слів, що потребують обґрунтування у різних площинах лінгвістичного аналізу. У цьому вбачаємо й перспективи подальших досліджень, оскільки сучасна лінгвістика потребує докладних коментарів значно більшої кількості синонімічних нанизувань у мовотворчості майстринь української прози, що дасть змогу виявити нові смисли в їхніх значеннях.

Постановка проблеми. Посилення експресивізації мови є однією з нових тенденцій сучасного мовознавства. Прояви експресії наявні на всіх мовних рівнях: фонетичному, лексичному, фразеологічному, морфологічному, синтаксичному. Потужним прийомом впливу на адресата є засоби експресивного синтаксису. З огляду на специфіку фактичного матеріалу серед засобів експресивного синтаксису в системі простого речення виділяємо парцельовані конструкції та неповні речення, ланцюжки номінативних речень, лексичний повтор з синтаксичним поширенням, вставні та вставлені конструкції тощо. Залежно від контекстних умов експресивно маркованою може стати будь-яка синтаксична одиниця. Вживання емоційно-оцінних синтаксичних конструкцій зумовлене комунікативними, функційно-стильовими особливостями тексту; ідіостилем письменника, його намірами впливу на адресата. Синтаксичний лад художніх тестів відтворює живомовну стихію (емоційну динаміку, образність) за допомогою засобів утримання уваги, інтонації, ритму. Метою статті є дослідження особливостей функціонування односкладних речень як виразників експресії в мовній тканині роману С. Жадана «Інтернат». Методи дослідження. Для розв’язання поставлених завдань використано загальнонаукові методи і прийоми: описовий, що включає прийоми спостереження, зіставлення, інтерпретації, узагальнення і класифікації мовного матеріалу. Застосовано методику контекстуально-інтерпретаційного аналізу тексту для виявлення функцій експресивних синтаксичних конструкцій та закономірностей їхнього вживання. Основні результати дослідження. У романі С. Жадана «Інтернат» експресивний потенціал простого речення виявляється за допомогою засобів експресивного синтаксису, зокрема різних типів односкладних речень, вставних і вставлених конструкцій, відокремлених членів речення, парцеляції. Найпродуктивніше у романі вживаються різні типи односкладних речень, найбільшою частотністю серед яких характеризуються ланцюжки номінативних речень, що конкретизують висловлення, передають емоційну напругу, окреслюють реалії воєнної дійсності. Натрапляємо й на інші види односкладних речень, зокрема означено-особові та неозначено-особові, що акцентують певну дію; безособові речення, що вимальовують емоційний стан персонажів. Експресивною конотацією наділені також відокремлені члені речення. У досліджуваному тексті переважають відокремлені обставини, виражені одиничним дієприслівником чи дієприслівниковим зворотом, продукуються відокремлені означення, рідше – відокремлені додатки. Зазначені конструкції сприяють реалізації комунікативної мети мовця, створюють невимушену атмосферу спілкування, виокремлюють комунікативно важливі аспекти висловлення. Доповнюють перелік експресивних синтаксичних конструкції вставні компоненти (слова, словосполучення, речення), що виражають погляд мовця на сказане, додають відтінок ймовірності висловленню, привертають увагу читачів/слухачів, логічно впорядковують основні думки. Увиразненню мовлення роману сприяють вставлені конструкції, що генерують додаткові думки, передають емоції та настрої героїв, висловлюють їхні погляди, оцінки щодо певних ситуацій, подій. Висновки і перспективи. Спостереження над синтаксичною мікросистемою роману С. Жадана «Інтернат» довели, що характерною ознакою індивідуально-авторського стилю письменників є використання засобів експресивного синтаксису, що наснажують текст емоційно-оцінними відтінками, формують експресивний ефект, посилюють вплив на читача, привертають увагу до важливих моментів з метою розкриття змісту висловлення. Перспективою подальшого дослідження є виокремлення засобів експресивного синтаксису у мовотворчості С. Жадана для створення моделі репрезентації аналізованого явища в сучасні українській мові.

Анотація Постановка проблеми. Пошуки нових форм відтворення дійсності зумовлюють функційну активність синтаксичних одиниць експресивного характеру, здатних синонімічно замінити загальновживані, стилістично нейтральні конструкції. Своєрідний підхід до актуального членування речення є характерним для художнього дискурсу шістдесятників. Поетичний доробок цих майстрів слова можна вивчати в різних аспектах, але один з них – синтаксичний – до цього часу не описаний у мовознавстві. Поєднання новітніх європейських та питомо українських традицій, яке ми спостерігаємо в творчості Ліни Костенко, сприяло виробленню особливої синтаксичної манери, яка розкриває нові виражальні можливості мови художніх текстів авторки. Мета статті – виявити й обґрунтувати особливості парцелювання синтаксичних конструкцій у перших збірках поетеси («Проміння землі» та «Вітрила»). Основні завдання статті: описати структурно-синтаксичні типи парцельованих конструкцій у творах Ліни Костенко, розкрити функційно-стильовий потенціал парцелятів у сучасному художньому мовленні, з’ясувати специфіку впливу творчої манери поетеси на тенденцію розвитку семантики образного слова в українському художньому дискурсі 60-х років ХХ століття. Методи дослідження. Вибір методів дослідження зумовлений метою статті, її завданнями та об’єктом. У нашій науковій розвідці використано загальнонаукові методи аналізу, синтезу, порівняння; лінгвістичні методи, зокрема такі, як-от: описовий метод – для витлумачення статусу парцельованих одиниць; метод інтегративного аналізу, який покладено в основу комплексного дослідження сукупності різних аспектів, яких ми торкалися під час вивчення художнього тексту як утілення індивідуально-авторських комунікативних інтенцій; трансформаційний аналіз – для визначення синтаксичних і семантичних подібностей і відмінностей розчленованих та нерозчленованих речень, а також контекстуально-інтерпретаційний метод – для опису ймовірних читацьких стратегій сприйняття художнього тексту. Основні результати дослідження. Форма, яку обрала поетеса для відтворення дійсності, сприяє кращому розумінню змісту, набираючи то стислі, то поширені обриси, дає змогу показати свою оцінку, ставлення до кожного з полюсів протиставлення. Проаналізувавши основні типи парцельованих утворень у поетичній збірці Ліни Костенко «Проміння землі», можна помітити, що авторка послідовно парцелює складні синтаксичні побудови, віддаючи перевагу багатокомпонентним, складносурядним, безсполучниковим реченням, майже уникаючи розчленування складнопідрядних. Дещо іншим постає характер парцелювання у збірці поезій «Вітрила», активно на змістові відрізки розпадається просте речення, з’являються парцельовані другорядні члени. Це підтверджує думку про те, що розчленування синтаксичної конструкції, побудованої за формулою речення, потрібне Ліні Костенко не лише для того, щоб уникнути перевантаження речення розділовими знаками, а й для наголошення на кожному членові синтаксичного ряду. Висновки і перспективи. Використання значних за обсягом парцелятів стає певною ознакою художнього дискурсу 60-х рр. ХХ століття. Розчленування синтаксичної конструкції, побудованої за формулою речення, викликане не лише потребою зменшення обсягу складного чи простого речення, а й пошуками нової форми для передавання неповторності ліричних переживань, інтонацій. Пропонована наукова розвідка відкриває перспективи подальших досліджень як особливостей художніх дискурсів письменників-класиків та відомих сучасних митців, так і синтаксичної семантики речення загалом.

Резюме Постановка проблеми. У сучасному мовознавстві відчувається посилення інтересу до історичних досліджень мови, особливо в галузі функціонування термінологічної лексики. Подібний аналіз мовних одиниць є актуальним для всіх гуманітарних наук, його значущість можна пояснити тим, що саме в мові відбиваються найважливіші за своїми наслідками зміни, що відбулися у світогляді і житті східних слов’ян, зокрема у формі та змісті семантичного класу слів, об’єднаних загальнокатегоріальним значенням «податок». Проблеми оподаткування й організації ефективного державного податкового контролю цікавили людство з давніх часів, сьогодні вони стали предметом вивчення переважно економічної науки та історії (Р. Бобринев, М. Буланже, О. Василик, Б. Греков, Л. Ларионов, Н. Міллер, Н. Нечай, О. Толкушкін). Є окремі розвідки щодо історії формування терміносистеми російської мови в історичному аспекті (В. Гончаров), однак, наскільки нам відомо, номінації, що слугують на позначення податків, ще не отримали комплексного висвітлення в лінгвістичній літературі. Мета нашого дослідження – аналіз номінацій, що утворюють семантичний клас слів зі значенням «податок, мито, побори». Вивчення специфіки їхньої семантики й функціонування в словниковому контексті дозволить з'ясувати низку питань, пов’язаних з історією формування податкової термінології в цілому. Методологія дослідження. Основними методами дослідження – описовий та порівняльно-історичний, за допомогою яких ми прослідковуємо зміни в означеній групі лексичних одиниць, було застосовано також елементи кількісного аналізу. На матеріалі 313 лексичних одиниць (номінацій на позначення податків та пов’язаних з податковою сферою), відібраних методом суцільної вибірки зі словників проаналізовано історичні зміни, які відбулися із зазначеною лексикою в процесі розвитку. Хронологічні межі охоплюють XI-XVII століття. Основні результати дослідження. Дослідження історії розвитку податкової терміносистеми російської мови має як теоретичне значення – усвідомлення того, як віддзеркалюється навколишній світ і реалії у соціумі під впливом різноманітних факторів, а також і практичне застосування, оскільки цей прошарок лексики стосується різних сфер політичного, культурного, економічного життя й недостатньо описаний лінгвістами. Проаналізовані нами номінації, що позначають різні податки, побори, повинності, одиниці податкової сфери, найменування осіб і територій, оподатковуваних і не оподатковуваних даниною, уможливили виділити шість функціонально-тематичних груп номінацій податкової терміносистеми. Аналіз кожної з груп дозволяє зробити висновки, що окремі номінації мали не одне, а кілька термінологічних значень (наприклад, данина). Багаточисельними виявилися найменування, що відображають родо-видові номінації зборів, данини, пені тощо. Найчастіше ці номінації поєднують два значення: побору і повинності, мита та збору, податку і плати, що засвідчує неврегульованість у сфері податкової термінології і лексичної системи у цілому. Нами репрезентовано продуктивні і непродуктивні способи словотворення номінацій, виявлено, що морфологічний спосіб творення зазначених слів є найбільш продуктивним. В системі податкової термінології зафіксовано явище синонімії та антонімії. Двослівні (складені) назви замінюються однослівними субстантивами (возовое від «мито з воза»; носовоiе «мито з носа судна»). Висновки і перспективи. Отже, численні найменування податкової терміносфери не увійшли до словникового складу сучасної російської літературної мови. Лише деякі з них (дань, оброкъ) можна зустріти в літературних творах, в яких описано подібні реалії («Подорож із Петербурга до Москви» О. Радищева, «Мертві душі» М. Гоголя, «Кому на Русі жити добре» М. Некрасова та інші); інші (дача, даръ) взагалі втратили значення «данини, податку». Перспективи вбачаємо у дослідженні функціональної динаміки номінацій податкової терміносистеми, а також з’ясуванні їхньої ролі у російській мовній картині світу. Ключові слова: історія мови, лексика, номінації на позначення податків, семантика, словотворча модель.

Twardzisz P. Defining ‘Eastern Europe’: A Semantic Inquiry into Political Terminology. S. l. : Palgrave Macmillan, 2018. XVII, 259 p. ISBN 978-3-319-77373-5 У монографії «Визначення «Східної Европи»: семантичний розслід політичної термінології» Пйотр Твардзіш поставив собі завдання описати саме поняття Східної Европи, на чию заплутану сутність уплинули перемінні історичні, політичні й географічні обставини. Хоча ім’я Европи походить ще від давньогрецького міту, лише у другій чверті XVIII ст. завдяки шведському картографу Філіпу Йогану фон Страленберґу зформувалося сучасне географічне розуміння меж східного кордону. Тепер автор книги долучає ідеї когнітивної лінгвістики для опису цього місткого й багатогранного поняття. Пишучи про Східну Европу, дослідники із Західної Европи звертають увагу і на «східність», і на «европейськість», що породжує навіть досить розмите формулювання «Центрально-Східна Европа» для тих самих територій (розділ 1). У світовій географії домінує англосаксонський кут зору, який дозволяє вважати Прагу східноевропейським містом, що лежить на захід від західноевропейського Відня. У суспільному дискурсі відчувається змішання географічних і значеннєвих, територіяльних і сутнісних параметрів, що примножує способи межувати цю територію, додаючи инколи навіть такі критерії як релігія (православна / католицька Европа) чи культура (християнська / османська). Иншість цього регіону в очах західного читача містить більше застережливих, ніж суцільно позитивних асоціацій. Історична частина книги (розділ 2) показує, як середньовічна концепція християнського світу заклала певні передумови навіть до сучасного сприйняття. Короткі історичні нариси покликані пояснити вагомість окремих подій для модерних східноевропейських націй, наголошуючи на певному спільному досвіді. Водночас такі відомості підводять читача до з’ясування походження часто повторюваних концептуально політичних метафор ХХ ст. – «українське питання», «судетська проблема», «польський коридор», «німецька тема». Екскурс обривається на кінці 1980-х рр., що викликає певний жаль, адже період нового fin de siècle вже можна осмислити досить об’єктивно. Третій розділ книги присвячено термінологічним питання із погляду закладуваного значення, із погляду можливих асоціацій і навіть з погляду ортографії. Дослідник розглядає суму термінів, якими характеризують наш регіон, включає такі описові терміни «посткомуністична Европа» та «(колишній) радянський блок», звертається до німецьких термінів «Mitteleuropa» і «Zwischeneuropa». Цей розділ був би ще цікавішим, якби авторові вдалося ширше залучити матеріяли, написані у різних країнах нашого регіону (принаймні з географічних енциклопедій, виданих у цих країнах). У четвертому розділі проаналізовано стереотипи, якими західний европеєць сприймає східного, а саме: відсталість, культура та спадщина, комунізм та инші -ізми, антисемітизм, націоналізм, селянство, периферія, бідність, релігійність, спірні території, німецький вплив, «повернення» до Европи, стратегічне розміщення. Такий перелік стає планом дій для наших іміджмейкерів у широкому значенні, тобто політичних і культурних діячів, науковців і журналістів, щоб міняти цей репертуар. Дивно, що тепер зовсім не згадують про велику музичну культуру нашого регіону, яка в певні історичні періоди виконувала дипломатичні завдання та несла цілком позитивний посил світу. У цьому ж розділі уміщено аналіз дефініцій чотирьох термінів – «Східна Европа», «Центральна Европа», «Східно-Центральна Европа» і «Центрально-Східна Европа» – з погляду, які конкретно країни охоплюють ці терміни. Аналіз засвідчив, що Україну вдвічі частіше відносять до Східної Европи, ніж до Центральної. Корпус сучасної американської англійської мови теж використано як джерело для статистичного представлення образу Східної Европи серед носіїв цього варіянту англійської мови (розділ 5). Науковець простежив частотність синтаксичних показників і тем, що дозволяє скоригувати наше усвідомлення того, як американці сприймають нас (або пишуть про нас), але сам аналіз показав лише активність актуальних тем, які не зажди зачіпають основи нашої ідентичности. Останні два розділи книги (6 і 7) є внеском до політичної лінгвістики, де дослідник накладає свій матеріял на систему семантичних поглядів та інтерпретацій (використовуючи такі параметри опису, як мовне й позамовне значення, денотація й конотація, категоризація, синонімія, семантичні примітиви), що розширює простір для подальшого дискутування й аналізування. Різні аспекти української дійсності представлено на сторінках книги. Історія про чоловіка, який народився в Австро-Угорщині, виростав у Чехословаччині, одружився в Угорщині, працював у СРСР, на пенсію пішов ув Україні і ніколи не виїжджав із Мукачева чи Ужгорода (с 7.), яскраво свідчить про турбулентність нашої історії. Але все-таки найважливіше є те, як ми самі себе бачимо (чи – вірніше – у якому місці): нерепрезентативна вибірка все ж показала, що ми тяжіємо вважати себе «східними» або «центрально-східними» европейцями (с. 201). Пйотр Твардзіш – доктор філологічних наук (мовознавство), доцент катедри дискурсознавства інституту прикладної лінгвістики Варшавського університету. Він – випускник Люблинського католицького університету, працював у Люблинському католицькому університеті, Університеті ім. Марії Склодовської-Кюрі (Люблин), а з 2007 р. викладає у Варшавському університеті. У коло його зацікавлень входять когнітивна й корпусна лінгвістика та політичний дискурс. Його попередні монографії присвячені питанням когнітивної граматики та образної мови («Нульова деривація в англійській мові: підхід когнітивної граматики» (1997), «Моделі англійського словотвору» (2010), «Мова міждержавних зв’язків: у пошуках уособлення» (2013).

Стаття присвячена вивченню фраземіки у прозі сучасного закарпатоукраїнського письменника Мирослава Дочинця. Вперше проаналізовано найвагоміші лінгвокультурологічні особливості фразеологічних одиниць на позначення дій, вчинків, поведінки людини, зафіксованих у художніх творах зазначеного автора.Актуальність теми дослідження зумовлена потребою подальшого опрацювання в українському мовознавстві питань, пов’язаних із вивченням індивідуально-авторського фразеовживання, посиленням в україністиці інтересу до діалектної фразеології української мови, відсутністю ґрунтовних досліджень, присвячених вивченню художньої мови зазначеного закарпатоукраїнського прозаїка. З’ясовано, що cаме діалектна фразеологія найкраще відтворює суспільний досвід, звичаї, обряди, особливості менталітету мовців, які проживають на Закарпатті.Відібраний фактичний матеріал опрацьовано за допомогою описового методу для виділення тематичних груп фразеологізмів. Метод контекстуального аналізу використано для з’ясування функціональних і стилістичних можливостей фразем у прозових творах Мирослава Дочинця. Описовий метод уможливив теоретичне узагальнення результатів дослідження, систематизацію дібраного матеріалу. Для уточнення семантики фразем використано метод компонентного аналізу.У матеріалі дослідження виокремлено близько 600 фразеологічних одиниць. Досліджено розвиток фразеологічного значення, що дало змогу встановити, як їхні універсальні закономірності, так і суто національну (регіональну) специфіку. Автор констатує, що фразеологічні одиниці, зафіксовані у художніх творах, мають яскраве експресивно-емоційне та оцінне забарвлення, вони надають тексту образності. Фраземи виразно та влучно характеризують ознаки, дії, які можна застосувати до багатьох конкретних фактів мовлення. Мовний стиль творів – феномен, результат невтомної творчої діяльності письменника.Спостережено, що, характеризуючи персонажів чи їхній стан, Мирослав Дочинець часто використовує компаративні фразеологізми. Вживання фразем допомогло письменнику відтворити колорит рідного краю, розкрити характери, позитивні та негативні вчинки героїв, фізичний та емоційний стан персонажів, яскраво та оригінально відобразити їхнє живе мовлення.Унаслідок проведеного дослідження доходимо висновку, що фразеологічні одиниці, функціонуючи у художніх творах Мирослава Дочинця, виконують важливу інтенсифікаційну роль, зокрема, виступають виразними репрезентантами традицій, звичаїв, побутових реалій, характерних для закарпатців. Авторські видозміни (структурні, образно-смислові) значною мірою розширюють функціональне поле таких висловів.The aim of this paper is to describe the phraseologisms in the prose by the Transcarpathian Ukrainian writer Myroslav Dochynets. The most important linguocultural peculiarities of phraseological units denoting human actions, deeds, and behaviour fixed in the works of arts by the above-mentioned author have been analyzed for the first time.The topicality of the study is determined by the need of further elaboration on the issues in Ukrainian linguistics related to the studying individual phraseologisms used by authors of literary works, the increase of interest to dialect phraseology in the Ukrainian language, the lack of thorough studies dealing with texts written by the above-mentioned Transcarpathian Ukrainian prosaist. It has been claimed that it is dialectal phraseology that best of all reproduces the experience, customs, rituals, and mental peculiarities of native speakers living in Transcarpathia.The collected empirical material has been elaborated by means of the descriptive method for distinguishing thematic groups of phraseologisms. The method of contextual analysis has been used for ascertaining functional and stylistic possibilities of phraseologisms in the prose by Myroslav Dochynets. The descriptive method enabled the theoretical generalization of the results achieved in the study and the systematization of the selected material. The method of componential analysis has been used for specifying the meaning of phraseologisms.Approximately 600 phraseological units have been extracted from the empirical material. The development of phraseological meaning has been under investigation, which enabled ascertaining both their universal regularities and national (regional) specificity. The author claims that phraseologisms fixed in the works of art have a vividly expressed emotional and assessing colouring, lending picturesqueness to the text. Phraseological units characterize signs and actions vividly and neatly, which may be applied to a great number of concrete facts of speech. The style of the works is a phenomenon, the result of the writer’s untiring creative activities.It has been observed that describing characters and their state, Myroslav Dochynets often uses comparative phraseologisms. Their use helped the writer to recall local colouring, to reveal tempers, positive and negative deeds of the characters, physical and emotional state of personages, and vividly and originally express their spoken tongue.As a result of the study, a conclusion is drawn that phraseological units functioning in the works of art by Myroslav Dochynets play an important intensifying role, in particular, they appear as expressive representatives of traditions, customs, and everyday realia typical of Transcarpathians. The author’s modifications (structural, picturesque, notional) expand the functional field of such expressions to a large extent.

Purpose. The article deals with the studying of semantics of menace as the means of expression of volitive modality. The purpose of the article is to determine the essence, semantic structure, functional and semantic specificity of menace; to analyze a menace situation in the system of its components, to examine the means of its expression in modern Ukrainian fiction.Methods. We have used method of theoretical and conceptual analysis for critical analysis of concepts available in Ukrainian and foreign linguistics regarding menace, method of continuous fixation of menace utterances from the texts of modern Ukrainian fiction, descriptive method and method of internal interpretation to establish differential features of menace, methods of semantic and functional-pragmatic analysis to characterize the functional-semantic features of menace and the means of its expression in modern Ukrainian fiction, method of contextual analysis, which assumes the existence of some context in which we study and analyze the semantics of menace.Results. The essence, semantic and functional peculiarity of menace compared to other modal manifestations is determined. Menace is a complicated linguistic phenomenon. Its origin is connected with the necessity of representation of the modal meaning of threat. Menace is a special type of volitive modality that realizes semantics of threat by a complex of different means. Menace is characterized by the independence of semantic structure, functional, communicative and pragmatic specificity, diversity of structural types. The peculiarities of the Ukrainian language in semantic and grammar meaning are also indicated.Conclusions. Menace is a mitigatory type of volitive modality, aimed at satisfying the needs, desires and interests of the speaker, and menace utterances are characterized by freedom of choice of the addressee, as he/she makes a decision as to the fulfillment of the action which is beneficial to the addresser. In a menace situation, the status of participants in the communicative process is not significant, and the action is performed by the addressee; menace utterances can be used both in formal and informal situations, they are initiative and normative. Verbal (lexical-semantic, morphological, syntactic) and non-verbal means are used to express menace, that prove and demonstrate illocutionary power of threat.Key words: menace modality, menace semantics, menace, menace utterance, menace situation, menace meaning. Мета. Стаття присвячена вивченню семантики менасива як засобу вираження модальності волевиявлення. Метою стат-ті є розкриття сутності менасива, визначення його семантичної структури і функціонально-семантичної специфіки; розгляд менасивної ситуації в системі її складників; аналіз різнорівневих засобів вираження менасива в художніх текстах сучасної української мови.Методи. У статті використано метод теоретико-концептуального аналізу для критичного аналізу концепцій, наявних в українському й зарубіжному мовознавстві стосовно менасива, метод суцільної фіксації менасивних висловлень із художніх текстів сучасної української мови, описовий метод із використанням прийому внутрішньої інтерпретації для встановлення диференційних ознак менасива, методики функціонально-семантичного й функціонально-прагматичного аналізу для харак-теристики функціонально-семантичних особливостей менасива та засобів його вираження в художніх текстах сучасної укра-їнської мови, а також для дослідження менасива в дії, у процесі його функціонування, метод контекстуального аналізу, який передбачає наявність деякого контексту, у якому вивчаємо й аналізуємо семантику менасива.Результати. У статті розкрито сутність, семантичну й функціональну своєрідність менасива на тлі інших модальних виявів. З’ясовано, що менасив є складним лінгвістичним явищем, виникнення якого пов’язане з необхідністю оформлення одного з видів модальних значень, а саме значення погрози. Визначено, що менасив є особливим типом волевиявлення, що реалізує семантику погрози сукупністю різнорівневих засобів. З’ясовано, що для менасива характерні незалежність семан-тичної структури, функціональна, комунікативна і прагматична специфіка, різноманітність структурних типів. У статті також показано специфіку української мови в семантико-граматичному сенсі.Висновки. Автори статті дійшли висновку, що менасив є одним із типів модальності пом’якшеного волевиявлення, спря-мований на задоволення потреб, бажань та інтересів мовця, а для менасивних висловлень характерна наявність свободи вибо-ру в адресата, оскільки він ухвалює рішення про виконання / невиконання дії, яка є бенефактивною для адресанта. У менасив-ній ситуації статус учасників комунікативного процесу несуттєвий, а каузовану дію виконує адресат; менасивні висловлення можуть уживати як в офіційній, так і в неофіційній обстановці, вони є ініціативними й нормативними. Для вираження мена-сива використовують вербальні (лексико-семантичні, морфологічні, синтаксичні) і невербальні засоби, які засвідчують і вияв-ляють іллокутивну силу погрози.Ключові слова: менасивність, менасивна модальність, менасивна семантика, менасив, менасивне висловлення, менасив-на ситуація, менасивне значення.