Littérature scientifique sur le sujet « Інститут мовознавства ім »

Доповідь присвячено найважливішим подіям у мовному законодавстві й мовній політиці в Україні та участі Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України в їх науковому супроводі. Принцип офіційної одномовності, що є основою національного мовного законодавства, найбільшою мірою відповідає завданню розширення сфери функціонування державної мови, захисту мовних прав її носіїв та консолідації українського народу перед лицем російської агресії.

У статті з’ясовано роль фразеологічних одиниць у текстах різних стилів, зокрема в епістолярному, що представлений листами Лесі Українки. Подано актуальні думки українських мовознавців щодо функціонального при- значення фразем різного типу та визначено, що вивчення фразеологічних явищ дає можливість тлумачити різноманітні мовні процеси. Акцентовано увагу на тому, що такі дослідження є актуальними для різноманітних ярусів і ділянок лінгвістичних знань.Важливою деталлю дослідження, що представлене в статті, є з’ясування поняття «фразеологізм», яке подане лексикографами Інституту мовознавства ім. О. Потебні АН України. Апелюючи до думок відомих мовознавців, таких, як: Л. Авксентьєв, М. Алефіренко, Н. Бабич, С. Ганжа – виокремлено основні ознаки фразеологічних одиниць, подано детальну їх характеристику. Підкреслено особливу рису, що дає зрозуміти: фразеологізми не є еквівалентами частин мови, але вони можуть бути співвіднесеними з ними.У статті досліджено різні розряди фразеологічних одиниць, що представлені в епістолярію Лесі Українки та які розподілені за семантичними й лексико-граматичними ознаками. Подано стилістичну роль цих одиниць і з’ясовано, що вона досить вагома, оскільки фраземи експресивно насичені та мають оцінний компонент.Дослідження містить критерії, за якими визначено, що в основі розподілу фразеологічних одиниць на лексико-граматичні класи, як і в лексиці, лежить морфологічний принцип, який доповнюється синтаксичним і лексико-семан- тичним.Проаналізовано такі лексико-граматичні розряди фразем: субстантивні, ад’єктивні, вербальні, адвербіальні та інтер’єктивні, що представлені в епістолярію Лесі Українки.З’ясовано, що деякі з вербальних фразем не зафіксовані у «Фразеологічному словнику» та об’єднані загальним значенням дії, тому й мають окремі граматичні категорії дієслова (вид, число, стан тощо).Стаття містить детальний аналіз фразеологічних одиниць субстантивного типу, які представлені значною кількістю стилістично вагомих іншомовних одиниць.У дослідженні підкреслено, що, на відміну від вербальних та субстантивних фразем, адвербіальні фразеологічні одиниці мають не досить чіткі межі та у листах письменниці подібні фразеологізми з різних боків характеризують дію, процес, стан, виражені дієсловом. З’ясовано, що вони різні за семантикою, емоційно-експресивним забарвленням, структурними особливостями, стилістичною приналежністю.

Twardzisz P. Defining ‘Eastern Europe’: A Semantic Inquiry into Political Terminology. S. l. : Palgrave Macmillan, 2018. XVII, 259 p. ISBN 978-3-319-77373-5 У монографії «Визначення «Східної Европи»: семантичний розслід політичної термінології» Пйотр Твардзіш поставив собі завдання описати саме поняття Східної Европи, на чию заплутану сутність уплинули перемінні історичні, політичні й географічні обставини. Хоча ім’я Европи походить ще від давньогрецького міту, лише у другій чверті XVIII ст. завдяки шведському картографу Філіпу Йогану фон Страленберґу зформувалося сучасне географічне розуміння меж східного кордону. Тепер автор книги долучає ідеї когнітивної лінгвістики для опису цього місткого й багатогранного поняття. Пишучи про Східну Европу, дослідники із Західної Европи звертають увагу і на «східність», і на «европейськість», що породжує навіть досить розмите формулювання «Центрально-Східна Европа» для тих самих територій (розділ 1). У світовій географії домінує англосаксонський кут зору, який дозволяє вважати Прагу східноевропейським містом, що лежить на захід від західноевропейського Відня. У суспільному дискурсі відчувається змішання географічних і значеннєвих, територіяльних і сутнісних параметрів, що примножує способи межувати цю територію, додаючи инколи навіть такі критерії як релігія (православна / католицька Европа) чи культура (християнська / османська). Иншість цього регіону в очах західного читача містить більше застережливих, ніж суцільно позитивних асоціацій. Історична частина книги (розділ 2) показує, як середньовічна концепція християнського світу заклала певні передумови навіть до сучасного сприйняття. Короткі історичні нариси покликані пояснити вагомість окремих подій для модерних східноевропейських націй, наголошуючи на певному спільному досвіді. Водночас такі відомості підводять читача до з’ясування походження часто повторюваних концептуально політичних метафор ХХ ст. – «українське питання», «судетська проблема», «польський коридор», «німецька тема». Екскурс обривається на кінці 1980-х рр., що викликає певний жаль, адже період нового fin de siècle вже можна осмислити досить об’єктивно. Третій розділ книги присвячено термінологічним питання із погляду закладуваного значення, із погляду можливих асоціацій і навіть з погляду ортографії. Дослідник розглядає суму термінів, якими характеризують наш регіон, включає такі описові терміни «посткомуністична Европа» та «(колишній) радянський блок», звертається до німецьких термінів «Mitteleuropa» і «Zwischeneuropa». Цей розділ був би ще цікавішим, якби авторові вдалося ширше залучити матеріяли, написані у різних країнах нашого регіону (принаймні з географічних енциклопедій, виданих у цих країнах). У четвертому розділі проаналізовано стереотипи, якими західний европеєць сприймає східного, а саме: відсталість, культура та спадщина, комунізм та инші -ізми, антисемітизм, націоналізм, селянство, периферія, бідність, релігійність, спірні території, німецький вплив, «повернення» до Европи, стратегічне розміщення. Такий перелік стає планом дій для наших іміджмейкерів у широкому значенні, тобто політичних і культурних діячів, науковців і журналістів, щоб міняти цей репертуар. Дивно, що тепер зовсім не згадують про велику музичну культуру нашого регіону, яка в певні історичні періоди виконувала дипломатичні завдання та несла цілком позитивний посил світу. У цьому ж розділі уміщено аналіз дефініцій чотирьох термінів – «Східна Европа», «Центральна Европа», «Східно-Центральна Европа» і «Центрально-Східна Европа» – з погляду, які конкретно країни охоплюють ці терміни. Аналіз засвідчив, що Україну вдвічі частіше відносять до Східної Европи, ніж до Центральної. Корпус сучасної американської англійської мови теж використано як джерело для статистичного представлення образу Східної Европи серед носіїв цього варіянту англійської мови (розділ 5). Науковець простежив частотність синтаксичних показників і тем, що дозволяє скоригувати наше усвідомлення того, як американці сприймають нас (або пишуть про нас), але сам аналіз показав лише активність актуальних тем, які не зажди зачіпають основи нашої ідентичности. Останні два розділи книги (6 і 7) є внеском до політичної лінгвістики, де дослідник накладає свій матеріял на систему семантичних поглядів та інтерпретацій (використовуючи такі параметри опису, як мовне й позамовне значення, денотація й конотація, категоризація, синонімія, семантичні примітиви), що розширює простір для подальшого дискутування й аналізування. Різні аспекти української дійсності представлено на сторінках книги. Історія про чоловіка, який народився в Австро-Угорщині, виростав у Чехословаччині, одружився в Угорщині, працював у СРСР, на пенсію пішов ув Україні і ніколи не виїжджав із Мукачева чи Ужгорода (с 7.), яскраво свідчить про турбулентність нашої історії. Але все-таки найважливіше є те, як ми самі себе бачимо (чи – вірніше – у якому місці): нерепрезентативна вибірка все ж показала, що ми тяжіємо вважати себе «східними» або «центрально-східними» европейцями (с. 201). Пйотр Твардзіш – доктор філологічних наук (мовознавство), доцент катедри дискурсознавства інституту прикладної лінгвістики Варшавського університету. Він – випускник Люблинського католицького університету, працював у Люблинському католицькому університеті, Університеті ім. Марії Склодовської-Кюрі (Люблин), а з 2007 р. викладає у Варшавському університеті. У коло його зацікавлень входять когнітивна й корпусна лінгвістика та політичний дискурс. Його попередні монографії присвячені питанням когнітивної граматики та образної мови («Нульова деривація в англійській мові: підхід когнітивної граматики» (1997), «Моделі англійського словотвору» (2010), «Мова міждержавних зв’язків: у пошуках уособлення» (2013).

У статті окреслено проблему становлення індивідуальних стилів на тлі загальнонаціональної мови. Розглянуто афоризми в романі Мирослава Дочинця «Мафтей», здійснено їх семантико-стилістичну класифікацію. Доведено особливості їх використання у художньому дискурсі та роль і місце в індивідуальній мовній картині письменника. Ключові слова: ідіостиль, афоризми, сентенції, концепт, етносемантика. Покликання Список використаної літератури Антологія афоризмів, упор. Л. П. Олексієнко. Донецьк, 2004. Вегеш, Анастасія. «Промовистість назв романів М. Дочинця». Науковий вісник Ужгородського університету. Серія: Філологія. Соціальні комунікації, вип. 2 (32), 2014, с. 8–12. Дочинець, Мирослав. Мафтей. Книга написана сухим пером. Мукачево: Карпатська вежа, 2016. Жайворонок, Віталій. «Національна мова та ідіолект». Мовознавство, № 6, 1996, с. 27–32. Єрмоленко, Світлана. «Стиль індивідуальний». Українська мова: енциклопедія, за ред. В. М. Русанівського, і О. О. Тараненка. Київ, 2000, с. 603–4. Єрмоленко, Світлана. «Своєрідність художнього мовомислення Євгена Пашковського». Єрмоленко, Світлана. Мовно-естетичні знаки української культури. Київ: Інститут української мови НАН України, 2009. Мацько, Любов. «Індивідуальний мовостиль Івана Драча». Філологічні науки: Збірник наукових праць. Суми: Сумський ДПУ ім. А. С. Макаренка, 2008, с. 85–92. Мирослав Дочинець – прозаїк, філософ, публіцист. URL: http://miroslav–dochinets.com /?tmpl= unsupported. Потебня, Александр. «Эстетика и поэтика». Мысль и язык. Москва, 1976. Прокопович, Лідія. «Вербалізація концепту час у романі Мирослава Дочинця „Мафтейˮ». Науковий вісник Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка. Серія «Філологічні науки». Мовознавство, № 8, т. 2, 2017, с. 66–9. Радзієвська, Тетяна. Комунікативно-прагматичні аспекти текстотворення. Автореф. дис. …докт. філол наук: 10.02.15. Київ, 1999. Русанівський, Віталій. «Знайдене слово (Про мову творів Ю. Мушкетика)». Мовознавство, №4–5, 2000, с. 3–7. Словник української мови, за ред. І. К. Білодіда. В 11 т. Київ: Наукова думка, 1970–1980. Сологуб, Надія. Мовний світ Олеся Гончара. Київ: Наукова думка, 1991. Ставицька, Леся. Естетика слова в художній літературі 20-30 рр. ХХ ст. (Системно-функціональний аспект). Автоеф. дис. ...докт. філол. наук: 10.02.01. Київ, 1996. Статєєва, Валентина. «Специфіка мовостилю Івана Чендея». Лінговстилістика: Об’єкт – стиль, мета – оцінка. Київ, 2007, с. 288–97. Теребус, Роман. «Функціне навантаження власних назв у романах Мирослава Дочинця „Криничарˮ та „Вічникˮ». Науковий вісник Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка. Серія «Філологічні науки». Мовознавство, № 8, т. 2, 2017, с. 110–3. Фізер, Іван. Психолінгвістична теорія літератури Олександра Потебні: Метакритичне дослідження. Київ, 1996.