Littérature scientifique sur le sujet « Nul-ex »

L’acquisition L2 des compléments infinitifs français (CI ; p. ex. chercher à + infinitif, empêcher de + infinitif, aller Ø + infinitif) implique d’apprendre que le choix de la préposition (à, de ou élément nul) qui précède l’infinitif est arbitraire et qu’il doit être déterminé cas par cas. L’anglais (la L1 des participants de cette étude) utilise uniquement la préposition to ‘à’ à cette fin. Cette étude vise à répondre aux questions suivantes : (1) Quels types d’erreurs les apprenants anglophones font-ils relativement aux constructions verbales à CI ? ; (2) Y a-t-il une utilisation généralisée d’une des prépositions ? Nous avons supposé que (1) tous les apprenants utiliseraient à, de et l’élément nul dans des contextes inappropriés, (2a) que à serait surgénéralisé par les apprenants moins compétents à cause de l’influence translinguistique, (2b) tandis que de serait surgénéralisé par les apprenants plus compétents en raison de sa fréquence élevée dans l’input. Nous avons examiné la production et la compréhension des CI chez onze apprenants L2 (six moins compétents, cinq plus compétents) à l’aide d’un test à trous et d’une tâche de jugement de grammaticalité ; et nous avons trouvé (i) des erreurs relatives au choix de la préposition, (ii) ainsi qu’une surgénéralisation de la variante de que nous avons interprétée comme une conséquence de sa fréquence importante dans l’input.

RÉSUMÉ Le but de cet article est d’étudier le contrat d’assurance optimal dans un contexte où un assuré est soumis à de l’anti-sélection (qu’on appelle aussi dans ce contexte aléa moral ex post) et où un assureur est incapable de s’engager pleinement dans une stratégie de vérification. Le problème étudié se rapproche grandement de celui lié à la fraude à l’assurance où seul l’assuré connaît à coût nul l’état de la nature (s’il a subi un sinistre ou non). En modélisant le comportement de l’assureur et de l’assuré comme un jeu non coopératif, nous démontrons que les contrats d’assurance comportant une clause de valeur à neuf sont optimaux. Ces contrats, qui surindemnisent un assuré en cas de sinistre, permettent à l’assureur d’envoyer à l’assuré un signal crédible qu’il vérifiera avec une plus grande probabilité les réclamations de ce dernier.

У статті наводиться загальна характеристика джерел адміністративного права. Ствер- джується, що законодавство й міжнародний договір як джерела адміністративного права найбільш досліджені вітчизняним правознавством. Відзначаються окремі особливості цих джерел. Акцентується на доцільності використання терміну «законодавство» замість тер- міну «нормативно-правовий акт» і на визначеному колізійними нормами пріоритеті припи- сів, закріплених у міжнародних договорах щодо вітчизняного законодавства. Указується на досить незначне використання як джерела адміністративного права правового звичаю. Аналізуються приписи Статуту Міжнародного суду Організації Об’єднаних Націй, які визначають джерела міжнародного права в контексті вітчизняного вчення про джерела пра- ва. Зроблено висновок про невикористання в міжнародній практиці як джерела права релі- гійно-правового тексту (як і в національній системі права, оскільки Україна визначена як світська держава). Особлива увага зосереджується на таких джерелах, як судовий прецедент, правові прин- ципи й правова доктрина, що обґрунтовується особливістю адміністративно-правової галузі, в межах якої органи публічного адміністрування мають діяти в спосіб і в межах, визначених законом (що є фактором важливості закону як джерела адміністративного права) і природою принципів права, які є основоположними ідеями щодо правових явищ загалом, і адміністра- тивно-правових явищ зокрема. Відзначається важливість припису, який викладено в Статуті Міжнародного суду, що дозволяє приймати рішення ex aequo et bono, а це відповідає принципу верховенства права й сутності права й указує на важливість принципів права як джерел права загалом, і адміні- стративного права зокрема. Резюмується, що джерела є тими засобами об’єктивації адміністративного права, які вико- ристовуються для регулювання відповідних суспільних відносин, здійснення адміністратив- ного провадження тощо.