Literatura académica sobre el tema "Бутейко метод"

Мета: оцінити ефективність застосування дихання за Бутейком у комплексній програмі фізичної терапії пацієнтів із хронічним обструктивним захворюванням легень. Методи. У процесі виконання дослідження були застосовані аналіз літератури, фізіологічні методи (проведення проб із затримкою дихання (Штанге, Генча), оцінка вираженості задишки за шкалою Борга, визначення тяжкості задишки за шкалою Флетчера,оцінка функціонального стану пацієнтів на основі результатів 6-ти хвилинного тесту-ходи), методи математичної статистики (розрахунок достовірності різниці отриманих результатів із використанням t-критерію Стьюдента). Результати. У дослідженні взяли участь 40 пацієнтів із хронічним обструктивним захворюванням легень, що перебували на стаціонарному лікуванні у терапевтичному відділенні міської клінічної лікарні м. Івано-Франківська і були поділені на дві статистично однорідних групи. Повторне тестування пацієнтів показало, що зареєстровані показники часу затримки дихання після фізичної реабілітації у осіб, яким було застосовано методику дихання за Бутейком були достовірно більшими від таких у пацієнтів, яким застосовували традиційні засоби фізичної терапії, а кількість осіб із вираженою задишкою та ступенем диспное була меншою. Висновок. Після проведення дихальної гімнастики за Бутейком у пацієнтів із ХОЗЛ достовірно покращується функціональний стан дихальної системи, що підтверджують результати проб із затримкою дихання, та відсутність пацієнтів із 2 ступенем диспное за шкалою SCORE, після реабілітації. Перспективним у подальшому є вивчення можливості включення до програми фізичної терапії пацієнтів із ХОЗЛ методики дихання за Бутейком у поєднанні із фізичними навантаженнями визначеної інтенсивності

В статті розглянуто проблему патологій дихальної системи, зокрема хронічного обструктивного захворювання легень. Мета дослідження є обґрунтування ефективності комплексу засобів фізичної реабілітації при хронічному обструктивному захворюванні легень. Матеріал і методи: у дослідженні взяли участь 23 хворих, віком від 40 до 60 років. Тривалість курсу лікування і реабілітації становила, у середньому, 15-20 днів. Для оцінювання ефективності проведеної реабілітації в контрольній і основній групах були застосовані наступні методи дослідження: педагогічне дослідження, антропометрія (вік, вага, зріст, екскурсія грудної клітки), визначення ЧСС, частоти дихання, спірографічне обстеження (ЖЄЛ), проби Штанге і Генче. Результати: запропоновано програму фізичної терапії, засновану на методиках парадоксального дихання. Апробовано та обґрунтовано запропоновану гіпотезу. Результатом дослідження стало достовірне підвищення показників в основній групі. Висновки: застосування програм фізичної терапії на основі дихальних методик парадоксального дихання (методик О.М. Стрельнікової та К.П. Бутейко) є одним з найбільш дієвих засобів відновлення функцій дихальної системи.

У статті здійснено спробу аналізу діяльності персонального складу Київського політехнічного товариства інженерів і агрономів, яке існувало у 1911–1916 рр. при Київському політехнічному інституті Імператора Олександра ІІ і було досить потужним науковим осередком на початку ХХ ст. Засновниками цього Товариства стали відомі вчені-інженери: П.Е. Бутенко, І.Ф. Пономарьов, Б.Г. Сахновський, І.А. Фещенко-Чопівський та інші. Товариство у своїй організаційній структурі мало 4 секції (за прототипом навчальних відділень Інституту): 1) механічну; 2) інженерну; 3) хімічну; 4) агрономічну. Головною метою у функціонуванні Київського політехнічного товариства інженерів і агрономів стало об’єднання випускників Інституту та популяризація його діяльності. До його складу входили провідні в той час вчені, а саме: І.М. Ганицький, Г.Г. Де-Метц, П.Р. Сльозкін, О.О. Хохряков, М.П. Чирвинський, П.О. Широких та інші. Науковці і дослідники того часу популяризували свою діяльність, працюючи у секціях Товариства. Аналіз сучасних історичних досліджень з такої тематики засвідчив, що натепер немає комплексної наукової роботи, присвяченої вивченню персонального складу Київського політехнічного товариства інженерів і агрономів (1911–1916 рр.). Вперше у статті проаналізовано особові справи викладачів Київського політехнічного інституту Олександра ІІ, які були членами Товариства. У статті висвітлено персональний склад членів чотирьох секцій (інженерної, механічної, хімічної та агрономічної), розкрито їхні біографічні дані, науково-дослідну, педагогічну, громадську діяльність та особистий внесок у розвиток інженерної, механічної, хімічної та агрономічної наук у країні. Висвітлення дослідженого матеріалу подано за принципом представлення характеристики діяльності постатей найяскравіших представників наведених вище профільних напрямів у функціонуванні Товариства, зокрема Ю.В. Ланге, Л.В. Цислінського (інженерна секція), І.М. Ганицького, Г.Г. Де-Метца (механічна секція), І.Ф. Пономарьова, І.А. Фещенко-Чопівського (хімічна секція), О.О. Хохрякова, П.О. Широких (агрономічна секція).

Сучасні умови, орієнтація суспільства на демократичні засади, модернізація системи дошкільної освіти (різноманіття форм дошкільного виховання, варіантність навчальних програм) зумовлюють необхідність змін в системі підготовки вихователів. У статті висвітлено актуальну проблему підготовки майбутніх вихователів до професійної діяльності з дітьми дошкільного віку, яка знайшла відбиття в багатьох сучасних науково-педагогічних дослідженнях. Проведено аналіз теоретичної бази дослідження, зокрема, найбільш відомих учених у галузі професійної підготовки майбутніх вихователів закладів дошкільної освіти таких, як Г. Аніщенко, Г. Бєлєнької, І. Бутенко, О. Вашак, С. Гаврилюк, Н. Давкуш, І. Дичківської, А Залізняк, С. Петренко, Т. Філімонової, Т. Танько та ін. Мета статті: на основі аналізу науково-педагогічних джерел визначити суть поняття «підготовка майбутніх вихователів», розкрити роль та значення підготовки фахівців у професійній діяльності в закладах дошкільної освіти. У процесі дослідження використано такі методи: аналіз, порівняння, узагальнення для вивчення наукової літератури з окресленої проблеми, що дозволило визначити суть і особливості підготовки майбутніх вихователів у закладах вищої освіти (ЗВО). Зазначено, що нині значна увага приділяється проблемі підготовки студентів факультету дошкільної освіти, адже головною постаттю, від якої залежить навчання, виховання та розвиток дітей дошкільного віку, є вихователь закладу дошкільної освіти (ЗДО). Визначено та уточнено суть поняття «підготовка майбутніх вихователів» та розкрито зміст професійної підготовки студентів дошкільної освіти у ЗВО та здатності, якими вони мають володіти для успішної професійної діяльності. Комплексний аналіз проблеми підготовки майбутнього вихователя в науковій психолого-педагогічній літературі свідчить про те, що у сучасних умовах система підготовки майбутніх фахівців дошкільної освіти розглядається вченими як багатофакторна структура, головне завдання якої полягає в набутті кожним студентом особистісного сенсу діяльності, формуванні професійної майстерності, постійно зростаючий інтерес до роботи з дітьми та їхніми батьками, а також у розвитку успішності в діяльності, на основі якої по-новому вирішуються питання підвищення ефективності виховання у ЗДО.

Purpose. The aim of the article is theoretical and empirical study of the indicators of marital satisfaction in young families in connection with the parameters of emotional intelligence.Methods. The following questionnaires were used for the research: the scale of family adaptation and cohesion (D. Olson, J. Porter, I. Lavi), the questionnaire “Satisfaction with marriage” (V. Stolin, T. Romanova, G. Butenko), the scale of marital satisfaction (D. Olson), the questionnaire “Emotional Intelligence” by D. Lucin and the questionnaire “Emotional Intelligence”, J. Mayer – P. Selovey – D. Caruso. Methods of processing empirical data were: descriptive analysis, Pearson’s correlation analysis, comparative analysis by Kraskel-Wallis.Results. The study involved 110 married people who are in the young family stage. It was found that the marital satisfaction of the subjects varies from medium to high. Relationships are characterized by mergers, loyalty, the desire for intimacy in the future, as well as the flexibility of the system of rules.It has been found that there is a significant correlation between subjective well-being in a marriage and the level of emotional intelligence. People who are better able to perceive, identify and evaluate emotions, as well as those who are able to recognize emotions, will have a higher level of marital satisfaction. Marital satisfaction rates are significantly higher in subjects with a medium level of emotional intelligence, but do not differ in subjects with low and high levels of EI.Conclusions. The study proved that the level of emotional intelligence is a significant correlate of marital satisfaction. Higher satisfaction rates are inherent in individuals who evaluate their own ideas about the ability to understand and manage emotions, both their own and others’, as average. It has been shown that influencing the emotional intelligence of young families can influence more realistic expectations of marital relationships and thus increase marital satisfaction, which is an important prognostic factor in maintaining a family.Key words: marital satisfaction, emotional competence, family adaptation, family cohesion, statistical analysis. Метою статті є теоретичне обґрунтування й емпіричне вивчення показників задоволеності шлюбом у молодих сім’ях у зв’язку з параметрами емоційного інтелекту.Методи. Для дослідження було використано такі методики, як шкала сімейної адаптації та згурто-ваності (Д. Олсон, Дж. Портер, І. Лаві), методика «Задоволеність шлюбом» (В. Столін, Т. Романова, Г. Бутенко), шкала подружньої задоволеності (Д. Олсон), опитувальник «Емоційний інтелект» Д. Люсіна та методика «Емоційний інтелект», Дж. Майєр – П. Селовей – Д. Карузо. Для оброблення емпіричних даних використано дискриптивний, кореляційний аналіз за критерієм Спірмена, порівняльний аналіз за критерієм Краскела-Уолісса.Результати. У дослідженні взяли участь 110 одружених осіб, котрі перебувають на етапі молодої сім’ї.Виявлено, що подружня задоволеність досліджуваних варіює від середньої до високої. Стосунки характеризуються злиттям, лояльністю, прагненням до близькості в майбутньому, а також до гнучкості системи правил.З’ясовано, що існує прямий значущий кореляційний зв’язок між суб’єктивним благополуччям у подружжі та рівнем емоційного інтелекту. Вищий рівень подружнього задоволення буде в осіб, які краще здатні сприймати, ідентифікувати й оцінювати емоції, а також тих, хто здатен розпізнавати емоції, що сприяють більш ефективному виконанню різних діяльностей.Показники подружньої задоволеності суттєво вищі у досліджуваних із середнім рівнем емоційного інтелекту, проте не відрізняються у досліджуваних із низьким і високим рівнем ЕІ.Висновки. Упроведеному дослідженні доведено, що показники емоційного інтелекту є корелятами подружньої задоволеності. Вищі показники задоволеності притаманні особам, які оцінюють власні уявлення про здатність до розуміння та керування емоціями, як власними, так і чужими, як середні.Доведено, що, впливаючи на розвиток параметрів емоційного інтелекту членів молодих сімей, можна вплинути на більш реалістичні очікування щодо подружніх стосунків, збільшити рівень задоволеності шлюбом, що є важливим прогностичним чинником збереження сім’ї.Ключові слова: подружня задоволеність, емоційна компетентність, сімейна адаптація, сімейна згуртованість, статистичний аналіз.

У статті проведено аналіз проблеми формування та забезпечення психологічної безпеки особистості в освітньому середовищі. Метою статті є теоретичний аналіз та узагальнення поняття психологічної безпеки, а також конкретизація особливостей формування даного феномену в освітньому середовищі. Використано теоретичні методи, зокрема, термінологічний аналіз, узагальнення та систематизація результатів сучасних теоретичних та емпіричних досліджень, з ціллю визначення ступеня розробленості зазначеного питання й окреслення домінуючих понять з обраної проблематики. Розглянуто основні теорії щодо виникнення та формування психологічної безпеки освітнього простору, а саме: психоаналітична теорії, гуманістична теорія особистості, гедоністичний підхід, теорія індивідуальності та гуманістичний напрям. Отримані результати дали можливість констатувати, що психологічна безпека особистості багато в чому визначена особливостями індивідуального сприйняття навколишньої дійсності та інтенсивністю психотравмуючих факторів у ній. Встановлено, що різні суб’єкти в одному середовищі можуть переживати різний ступінь безпеки. Доведено, що забезпечення високого рівня психологічної безпеки особистості в освітньому середовищі базується на тісному взаємозв’язку всіх учасників навчального процесу, формуванні комфортного та безпечного соціокультурного простору, забезпеченні гуманістичного підходу з урахуванням індивідуально-психологічних особливостей особистості. Обґрунтовано, що працівники системи освіти різних рівнів мають володіти технологіями вирішення типових і найбільш поширених ситуацій з забезпечення безпеки освітнього середовища, застосовувати гуманістичний підхід побудований на основі діалогу, співпраці та відмові у застосуванні психологічного тиску. Відповідно основною метою сучасних психологів виступає збереження фізичного та психічного здоров’я всіх учасників освітнього процесу. Забезпечення цього процесу реалізовується через навчання освітян розпізнавати справжню загрозу безпеці, формування навичків уникання чи протистояння їй. Психологічні аспекти досягнення окресленої мети лежать у рамках забезпечення підтримки психологічного благополуччя вчителів та учнів, шляхом їх якісної безперервної співпраці. Література Бондарчук, О.І. (2018). Психологічна безпека освітнього середовища закладів загальної середньої освіти та її вплив на мотивацію інноваційної діяльності вчителів. Збірник наукових праць НАПН України. Вісник післядипломної освіти. Серія «Соціальні та поведінкові науки», 4/5(33/34), 17–28. Бондарчук, О.І. (2008). Соціально-психологічні основи особистісного розвитку керівників загальноосвітніх навчальних закладів у професійній діяльності (Монографія). Київ : Науковий Світ. Бутенко , В. (2021). Розроблення та реалізація безпечного освітнього середовища в загальноосвітньому навчальному закладі. Збірник наукових праць ΛΌГOΣ, (с. 39-43). https://doi.org/10.36074/logos-14.05.2021.v1.12 Горленко, В.М., & Сосновенко, Н.В. (2021). Психологічно безпечне освітнє середовище, як основа протидії насильству cеред дітей. Матеріали ІІ Всеукраїнського форуму «Соціально-психологічні та правові аспекти протидії насиллю в освітніх» ( м. Дніпро, 11 лютого 2021 року), (с. 75-79). Ковальчук, З.Я. (2013). Емоційна стійкість педагога як детермінанта ефективної педагогічної роботи в освітніх закладах. Збірник тез круглого столу факультету психології ДУВС «Детермінанти професіоналізації як умова розвитку освітнього простору суспільства» ( м. Львів, 22 березня, 2013 року). М.П. Козирєв (Ред.). Львів : Ліга Прес, (с. 73-75). Панок, В.Г. (2019). Алгоритми діяльності практичного психолога як інструмент психологічної допомоги особистості у закладах освіти. Матеріали V Міжнародної науково-практичної конференції «Особистість у кризових умовах та критичних ситуаціях життя» (м. Суми, 28 лютого–1 березня 2019 року), (с. 324-328). Панок, В.Г. (2017). Прикладна психологія. Теоретичні проблеми: монографія. Київ : Ніка-Центр. Шелевер, О.В., & Фізер, В.С. (2019). Психологічна безпека освітнього середовища: психолого-педагогічний аспект. Педагогіка формування творчої особистості у вищій і загальноосвітній школах , 67(1), 87–91. Ryff, C.D. (2016). Eudaimonic well-being and education: Probing the connections. Well-being and higher education: A strategy for change and the realization of education's greater purposes. .(pp. 37-48.) W. Harward (Ed.). Washington, DC : Bringing Theory to Practice. МОН Нова українська школа. Режим доступу: https://mon.gov.ua/ua/tag/nova-ukrainska-shkola. Про Національну стратегію розбудови безпечного і здорового освітнього середовища у новій українській школі. Режим доступу: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/195/2020#Text.