Academic literature on the topic 'Інтенсивність дощу'

Розглянуто питання необхідності коригування деяких параметрів технології м’ясного скотарства з урахуванням впливу природно-кліматичних умов під час утримання худоби в зимовий період на вигульно-кормових майданчиках без використання капітальних приміщень. Абердин-ангуська порода добре пристосована до впливу низьких температур, але в зимовий період опади у вигляді дощу та мокрого снігу з холодним вологим вітром, негативно впливають на інтенсивність росту тварин. Для запобігання зменшення продуктивності худоби необхідно збільшувати внесення кількості солом’яної підстилки на одну голову до 7 кг за добу та підвищувати енергетичну поживність раціону за рахунок концентратів. За критично низьких температур більш доцільно збільшувати в раціоні кількість грубих і об’ємистих кормів та замість силосу краще використовувати сінаж з меншою вологістю, який більш технологічний до згодовування. The questions of the necessity of adjusting some parameters of the meat cattle breeding technology taking into account the influence of the natural and climatic conditions during cattle maintenance during the winter period at the feeding and feeding areas without the use of capital facilities are considered. The Aberdin-Angussian breed is well adapted to the effects of low temperatures, but in winter precipitation in the form of rain and wet snow with a cold wet wind adversely affect on the growth rate of animals. To prevent the decrease in the productivity of animals, it is necessary to increase the introduction of the amount of straw litter and hay per one animal to 7 kg per day, to increase the energy supply of the ration by increasing the amount of concentrates. At critically low temperatures it is more expedient to include in the diet bulky fodder with less moisture, i.e. soilage, which are more technological at eating.

Урахування часової та просторової нерівномірності випадання дощів має вагомий вплив на адекватність гідрологічних моделей поверхневого стоку. За результатами статистичного оброблення даних щодо добових висот шару опадів у Львові за період з 1945 р. по 2020 р. виявлено тенденцію до збільшення річної висоти шару опадів у середньому на 1,68 мм/рік за поточного середньорічного значення 733,4 мм/рік. Середня річна кількість днів з атмосферними опадами у Львові за період з 1945 р. по 2020 р. систематично зменшується зі середньою швидкістю 0,244 рік−1, тоді як річні кількості більших, стокоформувальних дощів – навпаки зростають: на 0,129 рік−1 для дощів з добовою висотою шару hд ≥ 1 мм і на 0,088 рік−1 для дощів з добовою висотою шару hд ≥ 10 мм. Для всіх стокоформувальних дощів у Львові їх середня річна кількість та середня висота шару одного дощу збільшуються при розгляді новіших часових періодів, що підтверджує загальну тенденцію до зростання частоти та інтенсивності найбільших злив незалежно від тренду щодо зміни річної висоти шару опадів. Згідно з рекомендаціями ДБН В.2.5-75:2013 отримано лінійну залежність коефіцієнта нерівномірності інтенсивності дощу від площі урбанізованого басейну стоку. Зазначено, що ця методика не враховує залежності коефіцієнтів нерівномірності випадання дощу за шаром і інтенсивністю від значення періоду одноразового перевищення. Порівняльний аналіз добових шарів опадів для 24 найбільших дощів у Львові та Граці (Австрія) у 2017−2018 рр. вказує на подібність їх розподілу в обох містах за величиною та впродовж року. Статистичним обробленням даних мережі зі 16 плювіографів у Граці отримано максимальні коефіцієнти просторової нерівномірності випадання дощів за шаром і за інтенсивністю, як лінійна функція періоду одноразового перевищення, що може бути використано для оцінювання нерівномірності дощів у містах з подібним кліматом і малою кількістю гідрометеорологічних пунктів.

В роботі вивчено порівняння інтенсивності росту в різні вікові періоди, некастрованих та кастрованих кнурів за допомогою класичної хірургічної та імунологічної кастрації. Встановлено, що некастровані поросята в період дорощування мали кращу конверсію корму при практично рівній інтенсивності росту. Під час відгодівлі найвищу інтенсивність росту до віку 120 діб мали некастровані кнурці, далі імунологічні та хірургічні кастрати. З 121-ї по 165-ту добу найвищу інтенсивність росту виявили імунологічні кастрати, далі некастровані кнурці і найменш інтенсивно росли хірургічні кастрати. За весь періоди відгодівлі найбільш інтенсивно росли імунокастровані самці. Під час відгодівлі було виявлено різницю в інтенсивності росту між хірургічними кастратами, імунокастратами та некастрованими кнурами. За період відгодівлі найкраще оплачували корм приростом імуно-кастровані тварини, які витрачали на один кілограм приросту 0,09 на 2,8 % менше корму порівняно з некастрованими і на 11,4 % порівняно з хірургічними кастратами. Індекс відгодівельних якостей мав найвище значення у імунологічно кастрованих тварин 126,7 балів, у кнурів він був на 4,2 бали або на 3,3% менший, а у хірургічних кастратів склав 118,3 бали, що менше чим у імунокастратів на 8,4 бали або на 6,6 %. Некастровані поросята в період дорощування мали кращу конверсію корму при практично рівній інтенсивності росту. Відносні прирости в різні періоди життя у хірургічних кастратів, імунокастратів та кнурів поперемінно змінювались, та за весь період життя виявились практично рівні. Не встановлено залежності збереженості та інтенсивності росту поросят в підсисний період.

Кровотеча (К), що додатково ускладнюється ішемізуючим впливом кровоспинного джгута (Дж), активує пероксидне окиснення ліпідів (ПОЛ). Останнє за звичайних умов, не маючи системного патологічного впливу, може набирати розмаху, створюючи передумови до запуску синдрому системної запальної відповіді та розвитку синдрому поліорганної недостатності. Мета дослідження – вивчити стан ПОЛ у печінці, нирках, легенях та серці в патогенезі експериментальної ішемії-реперфузії (ЕІР) у періоді гострої реакції на кровотечу та періоді ранніх проявів травматичної хвороби і порівняти зі змінами, що виникають на тлі ізольованої ішемії-реперфузії (Дж). Матеріали і методи. Об’єктом дослідження стали 140 білих щурів-самців, яких поділили на 3 групи. Тварини контрольної групи були виведені з експерименту без оперативних втручань, тоді як у дослідних групах було змодельовано: накладання кровоспинного джгута на стегно (Дж) протягом двох годин; ізольовану крововтрату зі стегнової вени (40 %) (К); двогодинну ішемію, поєднану з крововтратою (Дж+К). Забій проводили на 1; 3; 7 та 14 доби після травми. Результати досліджень та їх обговорення. Усі види експериментального втручання – ізольована кровотеча, ізольований турнікет та кровотеча, поєднана із кровоспинним джгутом, викликали достовірну за показниками активацію ПОЛ в усіх досліджуваних внутрішніх органах за рахунок гіперпродукції малонового діальдегіду (МДА), дієнових та трієнових кон’югатів. Висновки. Отримані результати експериментів засвідчили суттєву активацію пероксидного окиснення ліпідів – у печінці й дещо слабше виражену – в нирках, серці та легенях. При цьому ізольоване накладання кровоспинного джгута запустило активацію ПОЛ, найвираженішу, аналогічно, в печінці. Показники групи Дж залишалися достовірно підвищеними, порівняно з початковим рівнем навіть на 14 добу, хоча і не так маніфестовано, як на тлі К та Дж+К.

Мета. Проведені дослідження ставили за мету наукове обґрунтування впливу погодних умов вегетаційного періоду капусти брюссельської, виду пакування на інтенсивність дихання під час зберігання. Методи. Загальнонаукові: 1. метод гіпотез – складання схем дослідів; 2. метод експерименту – схеми польових і лабораторних дослідів; 3. метод аналізу та синтезу – формування висновків і узагальнень, розрахунково-аналітичні. Результати. Встановлено, що інтенсивність дихання залежала від погодних умов, за яких відбувалося формування головок. Використання плівки поліетиленової та стретч-плівки дозволило знизити інтенсивність дихання і подовжити тривалість зберігання продукції за рахунок того, що пакування затримувало біля головок діоксид вуглецю, що виділяється під час дихання і є природним консервантом. Інтенсивність дихання корелює з втратою маси капусти під час зберігання. Коефіцієнт кореляції втрати маси від інтенсивності дихання для гібрида Абакус F1 r = –0,6425 ±0,351, для Брілліант F1 r = –0,7732±0,135. Розроблено рівняння регресії, уявлення втрати маси головок капусти брюссельської за інтенсивності дихання упакованої у ПП та 05, кг СП. Встановлено, що найкращим чином описує експериментальні дані залежності втрати маси під час зберігання капусти при пакуванні У ПП та 0,5 кг у стретч-плівку поліном 2 порядку. Величина достовірності R2 = 0,962 – 0,978. Тоді як при прямолінійній залежності R2 = 0,369 – 0,618. Висновки. У дослідженнях інтенсивність дихання капусти брюссельською на початку зберігання впродовж років досліджень коливалася у головок гібрида Абакус F1 в межах 14,5–15,4 мг СО2/кг·год, у Брілліанта F1 – 13,4–14,2 і вищою була у головок врожаю 2014 р. – 15,4 та 14,2 мг СО2/кг·год відповідно, оскільки передзбиральний період характеризувався підвищеними температурою та вологістю повітря. У середньому за роки досліджень інтенсивність дихання головок Абакуса F1 становила 15,0 мг СО2/кг·год, у Брілліанта F1 вона була істотно нижча: 13,8 мг СО2/кг·год. Активність каталази залежить від погодних умов вегетаційного періоду. Більша активність каталази головок капусти брюссельською на початку зберігання була у гібрида Абакус F1: в середньому за 2012–2016 рр. 2,0 мл О2 за 3 хв.; у Брілліанта F1 на 20 % менше. Застосування плівки поліетиленової знижує інтенсивність дихання капусти брюссельської в середині зберігання на 29–30 % (30 діб); при фасуванні по 1 кг у мішки з цієї ж плівки – на 70–75 % (40 діб); при пакуванні у стретч-плівку по 0,5 кг– на 75–78 % (40 діб) залежно від гібрида. В кінці зберігання (на 50–70-ту добу) інтенсивність дихання порівняно із серединою підвищується на 17–42 % залежно від виду пакування та гібрида. Застосування вкладок поліетиленових знижує активність каталази в 3,2–3,3 разу, фасування головок по 1 кг у пакети з плівки поліетиленової – у 2,3–2,5 разу, фасування по 0,5 кг у стретч-плівку – в 1,6–1,7 разу залежно від гібрида.

Мета роботи: імплементація програми швидкого відновлення (ERAS) у хірургічному лікуванні кіст підшлункової залози. Матеріали і методи. Проведено аналіз хірургічного лікування 12 хворих із кістою підшлункової залози, яким було виконано лапароскопічну цистоєюностомію за Ру з приводу псевдокіст підшлункової залози, що сформувалась після перенесеного гострого деструктивного панкреатиту. У всіх пацієнтів використано періопераційну програму ERAS. Результати досліджень та їх обговорення. Внаслідок використання програми ERAS тривалість операції в середньому склала (172,23 ± 53,30) хв, обʼєм крововтрати до 100 – 150 мл, середній ліжко-день – (3,92±0,92) доби, дренаж видаляли після контрольного УЗД дослідження на першу післяопераційну добу у всіх пацієнтів. У 8 пацієнтів перше випорожнення спостерігали протягом першої післяопераційної доби, у 4-х – протягом 2-ї після використання одноразово послаблюючої клізми. Ускладнень, пов’язаних з неспроможністю анастомозів, не спостерігали. Інтенсивність больового синдрому в першу і другу післяопераційну добу за допомогою ВАШ склало 5,25 і 3,5 бала, відповідно. У всіх оперованих пацієнтів були задовільні показники діастази. Нудоту в першу післяопераційну добу спостерігали в 3 пацієнтів, що одразу ефективно купірувалась введенням медикаментів. Блювання не спостерігали у жодного пацієнта. Протягом 1-го року всі пацієнти знаходились під наглядом з УЗД-контролем. Жодних віддалених післяопераційних ускладнень не виявлено.

Метою дослідження було визначення впливу травми та повторних оперативних утручань на розвиток гіпералгезії та інтенсивність післяопераційного больового синдрому в пацієнтів із множинною скелетною травмою. Матеріали і методи. 92 пацієнтам із множинною скелетною травмою проводили травматологічні оперативні втручання. Пацієнтів розділили на групи залежно від кількості та повторності оперативних утручань. Оцінку болю проводили за візуальною аналоговою шкалою. Для визначення механічного порогу болю використовували набір із 10 каліброваних монофіламентів фон Фрея. Для виявлення різниці між групами використовували критерій Манна — Уїтні та подвійний критерій Фішера. Результати. Вірогідно інтенсивнішим больовий синдром був у групі повторних оперативних утручань. Різниця у потребі в екстреному знеболюванні була також вірогідною (р < 0,01). Сила тиску монофіламентами фон Фрея, що спричиняв больові відчуття на передпліччі в 1-шу добу, вірогідно різнилася між групами дослідження. Больовий синдром у післяопераційному періоді був більш вираженим у пацієнтів у гострому періоді травми порівняно з хворими, яким проводили планові оперативні втручання з приводу видалення металоконструкцій. Висновки. У пацієнтів із множинною скелетною травмою після повторних оперативних утручань післяопераційний больовий синдром має більшу інтенсивність. Причиною цього є розвиток стресіндукованої гіпералгезії. Адекватне знеболювання в періопераційному періоді покращує результати лікування пацієнтів із поєднаною та множинною травмою.

Вступ. Накопичення окиснених білків розглядають як один із факторів регуляції синтезу і розпаду білків, активації мультикаталітичних протеаз, які вибірково руйнують окиснені білки. Відомо, що цукровий діабет супроводжується порушенням усіх видів обміну речовин, тому доцільним було вивчення особливостей однієї з патогенетичних ланок гострого поширеного перитоніту, який виник на тлі цукрового діабету, – окиснювальної модифікації білків. Мета дослідження – вивчити та оцінити стан окиснювальної модифікації білків в організмі піддослідних тварин при змодельованому гострому поширеному перитоніті на тлі цукрового діабету порівняно зі щурами з експериментальним гострим поширеним перитонітом. Методи дослідження. У роботі використано 56 білих щурів. Цукровий діабет моделювали шляхом внутрішньочеревного введення стрептозотоцину фірми “Sigmal” з розрахунку 7 мг на 100 г маси щура, гострий поширений перитоніт – введення 0,5 мл 10 % профільтрованої калової суспензії в черевну порожнину піддослідних тварин. Визначали показники окиснювальної модифікації білків – концентрацію альдегідо- та кетопохідних нейтрального (ОМБ370) й основного (ОМБ430) характеру. Терміни спостереження – 1-ша, 3-тя, 7-ма доби від початку моделювання перитоніту. Для проведення досліджень використовували сироватку крові. Результати й обговорення. При порівнянні показників окиснювальної модифікації білків між досліджуваними групами тварин було встановлено статистично значиме більш вагоме зростання рівня середньомолекулярних пептидів протягом усіх термінів експерименту. Зокрема, концентрація ОМБ370 та ОМБ430 у тварин основної групи на 1-шу добу з моменту початку експерименту була на 35,56 і 84,94 % вищою стосовно таких показників у щурів із гострим перитонітом (p>0,05). На 3-тю добу ця різниця становила 30,51 та 42,85 %, а на 7-му – 26,49 і 21,02 % відповідно (p<0,05). Це свідчить про підсилення токсичного впливу гострого поширеного перитоніту на тлі цукрового діабету в організмі піддослідних тварин. Висновки. У тварин із гострим поширеним перитонітом спостерігають виражену активацію процесів вільнорадикального окиснення білків, що проявляється достовірним зростанням показників окиснювальної модифікації. Інтенсивність окиснювальної модифікації білків за умов комбінованої патології переважає інтенсивність стосовно ізольованої, що свідчить про потенціювання прооксидантної дії продуктів метаболізму при цукровому діабеті, й ускладнює перебіг гострого поширеного перитоніту.

Мета роботи – встановити динаміку процесів ліпідної пероксидації та маркерів запалення в пізній період комбінованої травми в експерименті. Матеріали і методи. Експерименти виконано на нелінійних білих щурах-самцях масою 180–200 г. В умовах тіопентало-натрієвого знеболення (40 мг×кг-1) в першій дослідній групі моделювали скелетну травму шляхом нанесення дозованого удару по кожному стегну, який спричинив їх закритий перелом. У другій дослідній групі моделювали опік шкіри III А-Б ступеня 10–11 % поверхні тіла – до депільованої поверхні шкіри спини прикладали мідну пластину площею 28 см2, попередньо занурену в киплячу воду протягом 3–5 хв. У третій дослідній групі ці два пошкодження поєднували. Контрольну групу стали інтактні тварини. Тварин виводили з експерименту через 14, 21 і 28 діб посттравматичного періоду. У гомогенаті печінки визначали вміст реагентів до тіобарбітурової кислоти (ТБК-активних продуктів ПОЛ), у сироватці крові встановлювали концентрацію церулоплазміну (ЦП) та методом проточної цитометрії визначали вміст прозапального цитокіну – туморнекротичного фактора-α (TNF-α). Результати досліджень та їх обговорення. У період пізніх проявів травматичної хвороби після нанесення ізольованої скелетної травми, опіку та їх комбінації спостерігали високу активність процесів ліпідної пероксидації, про що свідчить підвищений вміст у печінці ТБК-активних продуктів ПОЛ. Одночасно у сироватці крові підвищений вміст ЦП та TNF-α, динаміка яких має коливальний характер. Через 14 діб величина досліджуваних показників найбільша після нанесення опіку, через 21 добу – після ізольованої скелетної та комбінованої травм. Через 28 діб активність запальної реакції стихає порівняно з попередніми термінами спостереження. В цей термін привертає увагу тенденція до зростання вмісту в сироватці крові ЦП після опіку та TNF-α після ізольованої скелетної травми. Очевидно, така динаміка відображає специфіку патогенно-саногенних співвідношень, спрямовану на адекватну адаптацію організму до патогенних чинників травми.

Мета дослідження. Поліпшення результатів лікування хворих з приводу трофічних виразок (ТВ) нижніх кінцівок (НК) венозного генезу шляхом застосування в комплексі лікування місцевої вакуум–терапії (ВТ). Матеріали і методи. Проаналізовані результати лікування 25 хворих, у 13 з яких в коплексі лікування ТВ НК, зумовлених хронічною венозною недостатністю (ХВН), місцево застосовували курси безперервної ВТ протягом 7 – 14 діб, тривалість використання однієї пов’язки 1 – 3 доби, залежно від кількості) ексудату та вираженості мікробного забруднення. Результати. На тлі застосування ВТ інтенсивність болю в ділянці виразки зменшувалась до (1,78 ± 1,32) бала наприкінці 2–го тижня лікування, майже в 4 рази прискорювалось очищення ТВ від некротичних мас та фібрину порівняно з таким у контрольній групі, площа ТВ зменшувалась на 78,6% вже на 14–ту добу лікування. Також швидко зникали перифокальний набряк та гіперемія, через (6,5 ± 1,65) доби з’являлися грануляції, через (7,9 ± 2,2) доби – крайова епітелізація. Запально–регенеративний тип цитограм переважав в основній групі вже на 14–ту добу терапії. Швидкість загоєння ТВ в основній групі становила у середньому (4,6 ± 0,9)%, в групі порівняння – (2,1 ± 0,8)%, тривалість лікування хворого у стаціонарі зменшилася до (17,8 ± 3,0) днів. Висновки. Місцеве застосування ВТ в комплексі лікування ТВ НК – достатньо безпечний та ефективний метод, всі пацієнти добре переносили лікування, у них прискорювались очищення виразок, крайова епітелізація, зменшувалась тривалість лікування у стаціонарі.