Academic literature on the topic 'Інструмент пропаганди'

У науковій статті обґрунтовано значення міжнародних механізмів протидії пропаганді війни. Визначено правові механізми, які втілюються в нормах міжнародно-правових актів та мають загальнообов'язкове значення для міжнародної спільноти, яка приймає та ратифікує такі акти в національних законодавствах; організаційні механізми формуються у вигляді різних форм взаємодії суб'єктів міжнародного права у сфері протидії пропаганди війни, зокрема у вигляді різноманітних стратегічних програм ООН, конференцій та інших моделей відносин суб'єктів міжнародного права; інституційні механізми, які реалізуються в конкретній діяльності окремих структурних підрозділів ООН, регіоналах та інших організаціях, метою яких є протистояння пропаганді війни, або які наголошують на тому, що це є одним із напрямів їх діяльності, зокрема Міжнародний суд ООН, Міжнародний кримінальний суд тощо. Автор зазначає, що правове закріплення будь-яких механізмів, заходів, засобів міжнародно-правової відповідальності чи заходів протидії пропаганді війни обов'язково повинно мати відповідний супровід на рівні національного законодавства. Ефективність лише міжнародно-правового переслідування буде недостатньою без наявності легальних підстав застосування до особи, яка скоїла злочин у вигляді пропаганди війни, заходів державного примусу в межах кримінального переслідування та притягнення до кримінальної відповідальності. Лише це характеризуватиме ефективність системи протидії таким злочинам. Автор констатує той факт, що пропаганда війни перетворюється на стійкий інструмент ведення інформаційної та гібридної війни, а тому доцільно проводити упереджуючий аналіз та правове моделювання пошуку нових ефективних механізмів кримінального переслідування за вказаний вид злочину, навіть із можливістю його родової диверсифікації та виокремлення нових складів злочину, наприклад, «інформаційний тероризм»; «кібертеро-ризм»» «інформаційна війна». У статті проаналізовано, що запровадження стандарту ISO/IEC 27032 суттєво підвищить моніторингові, аналітичні та наглядові можливості вітчизняних правоохоронних органів у сфері протидії та кримінального переслідування за скоєння злочинів із пропаганди війни. Визначено, що основна цінність Резолюції Парламенту ЄС від 23.11.2016 року в тому, що вона закріплює на загальноєвропейському рівні наступні важливі аспекти реалізації політики із протидії пропаганди війни, які повинні застосовуватись в Україні. Обґрунтовано необхідність підвищення інтенсивності міжвідомчої співпраці та її закріплення на рівні Стратегії взаємодії України та ЄС у сфері протидії пропаганди війни. Зокрема доцільно розширити співпрацю з такими інституціями: East Strat Com Task Force, The European Centre of Excellence for Countering Hybrid Threats; The NATO Strategic Communications Centre of Excellence

The main of the study is to reveal the essence and instrumental potential of e-diplomacy in objective the international arena, particularly in the area of effective implementation impact on foreign audiences. Methodological basis of research is the instrumental approach, which allowed to consider e-diplomacy as a system of effective means of influence on world public opinion. The study of the problem of e-diplomacy has led to fruitful results. It is proved that e-diplomacy is a powerful instrument for regulating international relations thanks to the technological potential of «soft power», primarily due to its ability to attract attention, seduce and maintain a positive attitude in the most convenient way and familiar environment of social networks. Factors in popularity of the use of e-diplomacy are: 1) publicity; 2) communication; 3) the availability of technical facilities that contribute to public contact with the unlimited circle of consumers; 4) quick and easy content creation; 5) instant and simultaneous editing of messages; 6) collaboration over any text or the project; 7) constant communication diplomats and senior government officials with a mass audience; 8) storage of large amounts of information directly in the network; 9) ease of transfer of audiovisual data; 10) the possibility of disclosure of any information in the network. The efficiency and effectiveness of e-diplomacy depend on balance, creativity and effectiveness of the means used to accomplish their objectives. Much of the effectiveness of e-diplomacy tools is their appeal as the basis of «soft power», which is their effectiveness. Propaganda strategies play a major role in the implementation of the tasks of e-diplomacy. Propaganda strategy of e-diplomacy is a mechanism for reasoned justification of foreign policy and activities of the state through the use of the communicative possibilities of online tools like websites and social networks, among which of particular importance are Facebook and Twitter, because they reach the audience all over the world. The propaganda strategies within the framework of e-diplomacy one can divide into the information, estimative and explanative ones.

Проблема вивчення методів гібридної агресії залишається актуальною для сучасної політичної науки. Дії Кремля у період із 2014 р. створюють значний масив матеріалів для дослідження. Дегуманізацію можна назвати новим прочитанням засад радянської пропаганди часів Другої світової війни. Проте у ХХІ ст. особливості застосування та ореол поширення інструментів дегуманізації супротивника суттєво змінилися, вона перетворюється з допоміжного засобу на один із головних інструментів гібридного впливу. Інструментами дегуманізації стають фейки, які тиснуть на чутливі теми: злочини проти дітей, здійснені військовими противника, в окремих випадках – представниками інших національностей, тощо. Провідниками відповідних меседжів можуть виступати не лише очевидці подій (реальні чи підставні), а й російські військові кореспонденти, представники іноземних ЗМІ, представники політичного керівництва РФ. Середовищем поширення відповідної інформації є соціальні та інші медіа. Протидіяти дегуманізації потрібно, розбираючи фейки на складники та компоненти, забезпечуючи оперативне реагування офіційних осіб та створення адекватного наративу. Дослідження механізмів дегуманізації супротивника – і в українському контексті, і в контексті інших регіональних конфліктів – видається перспективним тематичним напрямом на перетині військової історії, психології, культурної антропології.

У статті проаналізовано концепцію публічної дипломатії, з’ясовано попередні форми втілення концепції «м’якої сили» у світовій політиці та Україні. Вказано на особливості практичної реалізації нових форм дипломатії в період гібридних конфліктів. Розглянуто досвід провідних світових гравців в сфері політичної пропаганди та осучаснених її форм комунікації. Світова історія знає багато прикладів відходу від унормованих дипломатичних відносин, саме шляхом впливу на суспільство (громадян) іншої держави з метою досягнення поставлених завдань. Вказано на такий інструмент публічної дипломатії, як особистісний чинник, на прикладі активності в соцмережах політиків та державних діячів. Обґрунтовано роль культурної дипломатії, як складової публічної та її інструментів в популяризації України, та просуванні національних інтересів держави. На прикладах роботи нових інституційних структур, що сформовані на базі Міністерства закордонних справ, Міністерства культури та інформаційної політики, завданням яких є розвивати публічну та культурну дипломатію, показана їх особливо важлива роль в умовах зовнішньої агресії та негативної пропаганди на адресу України. Вказана необхідність просування соціокультурних проєктів як всередині країни, так і за її межами, особливо дієвим бачиться посилення проєктної складової в зовнішній комунікативній сфері. Відмічено активні кроки української влади по формуванню позитивного образу України серед світового товариства. Мета даного дослідження визначити контекст становлення і розвитку публічної дипломатії, окреслити її інституційне оформлення в світі та Україні З’ясувати успіхи та виклики задекларованої політичної сфери на сучасному етапі. Розкрити найбільш вдалі форми її реалізації.

The aim of the research is to analyze peculiarities of cultural exchange between Canada and the Ukrainian SSR in the 1960s and 1980s, which took place during the Cold War. The research methodology is defined by an interdisciplinary approach (history, culture, foreign relations) and is based on general scientific and special scientific methods, first of all, retrospection and historical comparison. The scientific novelty of the research is that on the basis of archival materials determined the forms and content of cultural exchange between the Ukrainian SSR and Canada, in particular its propaganda content. The Conclusions. During the Cold War the cultural sphere became an arena of confrontation, and art (or what was meant by it) became part of ideological propaganda campaigns. Cultural exchange was seen by the Soviets as a way of representing «achievements of socialist culture» to Canadian Ukrainians and as an effective propaganda tool. Formally, on the Soviet side, cultural exchanges were carried out by specially created organizations, which, however, were managed and financed through the Central Committee of the Communist Party and the International Department of the Committee of State Security (KGB). The request to maintain cultural ties with the Ukrainian SSR in Canada was largely due to the desire of the Ukrainian community overseas to maintain spiritual ties with the Motherland. Different approaches to the interpretation of cult exchange – from approval to complete denial – have provoked a lively discussion in the diaspora. Adherents of cultural programs from the Ukrainian SSR were Canadian left-wing organizations, such as the Association of United Ukrainian Canadians. The League of Liberation of Ukraine was a categorical opponent of the cultural exchange, whose representatives saw in the artists from the USSR Soviet emissaries called to «destroy» the Ukrainian community in Canada. Organizations within the Ukrainian Canadian Committee (UCC) condemned cultural exchange as a one-sided tool of Soviet propaganda, but viewed cultural ties as a way to influence Soviet artists. Because of one-sided Soviet cultural infiltration, on several occasions the UCC voiced its protest against Canada’s cultural exchanges with this country. Ukrainian Canadian artists, choirs and dance ensembles are not permitted to perform in Ukraine unless they were politically acceptable to the Soviet authorities.