Academic literature on the topic 'Інноваційний розвиток економіки'

Розкриття особливостей та тенденцій інноваційного розвитку в сучасний період ґрунтується на визначенні його нових характеристик, обумовлених постіндустріальними трансформаціями.Мета написання статті – дослідження головних елементів відкритих національних інноваційних систем та напрямів їх включення у міжнародне інноваційне співробітництво. У ході виконання окреслених завдань використано методи системного та структурно-функціонального аналізу з метою обґрунтувати головні складники відкритих інноваційних систем та чинники і напрями їх формування та функціонування.Наголошено, що головні характеристики відкритих інноваційних систем – це інноваційне підприємництво, інноваційні мережі, інноваційна співпраця і партнерство, інноваційні кластери та екосистеми. Рушійною силою сучасного інноваційного процесу є підприємницька інноваційна діяльність, що охоплює всі стадії та сфери системного інноваційного процесу, спирається на інновації – технологічні, управлінські, ринкові, соціальні і забезпечує інноваційний розвиток суспільства.Виявлено, що інноваційна співпраця передбачає залучення її учасників до інноваційного процесу із застосуванням таких форм, як трансфер технологій, інформаційний обмін, наукові та освітні програми, комерційний обмін інноваційними продуктами. Інноваційне партнерство поєднує інноваційні ресурси та діяльність їх учасників – створення інноваційних підприємств, сумісне здійснення інноваційних проектів. У сучасний період інноваційна співпраця і партнерство розвиваються на рівні корпорацій, галузей та секторів національної економіки й на міжнародному рівні.Розвиток інноваційної співпраці та партнерства залежить від формування й стану інноваційних екосистем як середовища відкритих інновацій. Під впливом глобальних чинників розвитку інноваційних кластерів притаманна тенденція інтернаціоналізації інноваційної діяльності на основі міжнародної кооперації кластерів різних країн.Інноваційний розвиток приводить до певних трансформацій людського капіталу, зростання рівня його інновативності й інноваційності. Інтернаціоналізація людського капіталу інновацій відбувається на основі розвитку міжнародної науково-технічної співпраці, здійснення соціогуманітарних програм.Напрямами формування відкритих інноваційних систем є розвиток інноваційного підприємництва, інноваційних мереж, інноваційного співробітництва і партнерства, інноваційних екосистем та кластерів. Ядро відкритих інноваційних систем складає людський капітал інноваційного розвитку.Наукова новизна дослідження полягає у визначенні умов та чинників набуття інноваційними системами різного рівня відкритого характеру, обґрунтування їх складників та напрямів інтернаціоналізації. Практичне значення одержаних результатів – використання суб’єктами інноваційної діяльності матеріалів статті для організації інноваційного процесу на основі принципів відкритих інновацій.Подальше дослідження зазначеної наукової проблеми спрямовуватиметься на обґрунтування особливостей відтворення людського капіталу відкритих інноваційних систем.

У статті обґрунтовано чинники впливу на інноваційний розвиток країни, розглянуто методи оцінки рівня інноваційного розвитку країни та проаналізовано міжнародний досвід підтримки і стимулювання інноваційного розвитку провідних країн. Із п’яти міжнародних рейтингів особлива увага приділяється глобальному інноваційному індексу, що охоплює усі сфери функціонування економіки країни та є показовим у дослідженні рівня інноваційного розвитку країни. Охарактеризовано рейтинг та результативність інноваційної діяльності України у 2019–2020 рр. Запропоновано шляхи посилення впливу інноваційних чинників на розвиток економіки України, серед яких: формування сприятливого інституційного середовища для розвитку інноваційно-технологічної діяльності; збільшення загального обсягу асигнувань на науково-дослідні та науково-технічні розробки; посилення ролі бізнесу у забезпеченні фінансування науково-технічних та інноваційних процесів; побудова національної інноваційної системи, націленої на підвищення інноваційності та ефективності української економіки; створення дієвого механізму стимулювання і суспільного визнання науково-дослідної та інноваційної діяльності на всіх рівнях національної інноваційної системи.

Метою статті є аналіз підходів до визначення інноваційної економіки, дослідження її складників та надання оцінки її впливу на розвиток виробництва. Проаналізовано стратегічні документи, які окреслюють державну політику в напрямі розвитку інноваційної економіки, зокрема положення: Стратегії сталого розвитку «Україна - 2020», Цілей сталого розвитку України на період до 2030 р., Стратегії розвитку сфери інноваційної діяльності на період до 2030 р. Підкреслено, що саме інноваційна економіка ґрунтується на інноваційному розвитку і дасть змогу Україні зайняти місце серед розвинених держав світу. Інноваційна економіка дає змогу залучити надресурси, нематеріальні, а саме інтелектуальні, яке потім уже комерціалізуються, тобто мають конкретне вартісне вираження. Аргументовано, що ідеїнапря-му не перетворюється на товар, ідея може бути етапом створення (модернізації, удосконалення) інноваційного товару або складником ціноутворення інноваційного товару. Визначено, що інноваційний розвиток завжди пов'язаний з інвестиціями, залученням значних коштів для створення цього інноваційного продукту або технологічних процесів. Своєю чергою, можна говорити, що інновації дають змогу зменшити собівартість продукції, можуть призвести до її здешевлення, зробити той чи інший товар більш конкурентоздатним. Головна теза -виробництво, що продукує інноваційний продукт або продукт, який має окремі інноваційні складники, це на першому етапі вартісне виробництво, а здешевлення вже відбувається у подальшому. Доведено, що саме людина, яка займається впровадженням інновацій, дає змогу суспільству змінюватися, постійно підвищуючи вимоги до продуктів (це і багатофункці-ональність чи універсальність), роблячи їх більш сучасними.

В статті показано, що перехід економіки на інноваційний шлях розвитку є безальтернативним для України, для чого необхідне державне регулювання і підтримка розвитку інноваційної діяльності. В даний час механізм державної підтримки в країні слабо розвинений, включає лише його окремі, розрізнені між собою ланки, використання яких не дозволяє створити цілісну систему державної підтримки інноваційних підприємств. Проаналізовано найбільш інноваційні країни світу, інструменти їх державного регулювання і підтримки. Розглянута інноваційна політика провідних країн світу, їх механізми сприяння, фінансування та нормативно-правового забезпечення інноваційного розвитку. Проаналізована законодавча база України щодо становлення інноваційної економіки. Актуальним залишається прийняття Закону про інноваційну інфраструктуру. Рекомендується створити єдиний державний орган, який відповідає за координацію роботи всіх ланок і напрямів інноваційної діяльності в країні, в тому числі і кадрове забезпечення. У зв’язку з цим пропонується створити Координаційну Раду, яка вписується в існуючу структуру Міністерства освіти та науки України, як окремий орган, що повністю відповідає за інноваційний розвиток в країні. Відмічено про необхідність вжиття заходів щодо підтримки національного науково-технічного потенціалу. Слід сформулювати відповідальність регіональної влади в області практичного застосування результатів досліджень і розробок з урахуванням специфіки регіонального виробничого комплексу в сфері повноважень регіональної влади щодо розвитку інноваційної інфраструктури, визнання первинності інноваційної діяльності по відношенню до здійснюваних в регіоні структурних перетворень. При відборі цільових інвестиційних програм доцільно використовувати критерій: технологія – галузі – регіони з метою поширення найбільш перспективних технологічних систем у всіх тих регіонах, до яких «прив’язані» конкретні галузі, що використовують ці технології: стартова підтримка регіональних галузевих інноваційних проєктів і програм пайовою участю у фінансуванні міністерств і відомств, що враховує фактори розподілу науково-технічного потенціалу за секторами економіки та соціально-економічну обстановку в конкретному регіоні. Реалізація інструментів державної підтримки, запропонована в даній статті, дозволить внести певний внесок у формування інноваційної економіки країни.

У статті розглядається вплив інноваційної діяльності на фінансову децентралізацію регіонів, вплив Національного фонду досліджень, грантів, кластерів на інноваційний розвиток країни. Обґрунтовано, що в розробці інноваційно-інвестиційної моделі країни зобов'язані брати участь держава, регіони, використовуючи індикативне планування. Інноваційно-інвестиційна непривабливість - найбільша загроза розвитку України.Пропонується запланувати підприємствам держзамовлення, враховуючи ефект від інновацій, вибираючи найбільш важливі і корисні харчові продукти і технології на конкурсній основі. Доведено, що умовою отримання субсидій від держави повинна бути підтримка малого і середнього бізнесу, інноваційна і екологічна діяльність в регіонах.На сьогоднішній день, перед кожним індивідуумом, підприємствами, регіонами, країнами в цілому гостро стоїть проблема інноваційної діяльності. В епоху глобалізації науково-технічної революції, якщо не застосовувати новації - це означає приректи свою продукцію або послуги на відсталість і знизити конкурентоспроможність, гірше - банкрутство. Тому, важливо приділяти увагу вирішенню проблем інноваційного розвитку регіонів, адже це запорука розвитку.Фінансова децентралізація регіонів передбачає наповнення місцевих бюджетів, перевищення витрат. Це передбачає пошук найбільш ефективних витрат, які здатні приносити значні надходження і забезпечити розвиток регіону в майбутньому.Ресурс наповнення місцевих бюджетів за рахунок продажу земель майже вичерпаний. Неможливо нескінченно поповнювати бюджет за рахунок продажу землі, ціна якої іноді знижується і сприяє розвитку корупції. Плата за землю повинна йти на поліпшення її стану, на природоохоронні заходи.Найважливішим джерелом наповнення бюджету повинна стати інноваційна діяльність, забезпечить стабільне зростання економіки регіону. Це не суперечить створенню інноваційно-інвестиційної моделі розвитку держави.

Розглянуто основні засади формування принципів та методів управління інноваційним розвитком підприємств України на стадії науково-технічної підготовки виробництва. Доведено, що провідні підприємства інвестують у необоротні активи для подальшого вдосконалення інноваційного рівня свого виробництва. Розкрито реалії інноваційної діяльності сучасних підприємств та виокремлено її основні проблеми і принципи функціонування, які полягають у створенні умов для збереження, піднесення і використання науково-технічного та інноваційного потенціалу, забезпечення підприємництвом розвитку науково-виробничої сфери тощо. Визначено перспективи інноваційної діяльності шляхом реалізації інноваційних проектів суб’єктів господарювання різних форм власності. В статті розглянуті проблемні питання впливу системних внутрішніх та зовнішніх факторів на інноваційний розвиток підприємства і управління сучасними організаціями на засадах інноваційного підходу в умовах ринкової економіки. Запропоновані деякі рекомендації щодо впровадження комплексного механізму стимулювання інноваційного розвитку з урахуванням дії загальнонаукових діалектичних закономірностей еволюційного розвитку. Розвиток сучасного підприємства – це процес систематичних динамічних перетворень, трансформацій його підсистем в межах встановлених підприємством стратегічних цілей для забезпечення сталого інноваційного розвитку. Тому нагальною проблемою інноваційного розвитку є раціоналізація та інтеграція всіх процесів в системі управління підприємством. Проаналізовано множиною багаторівневих цілей об’єктів і суб’єктів управління, які повинні мати високий рівень узгодженості, а з іншого, – складністю їх гармонізації. Визначено сучасні умови ведення інноваційної діяльності ставлять перед її ініціаторами завдання організації безперервного процесу нарощування конкурентних переваг у всіх напрямках ресурсного забезпечення впровадження нововведень. Їх головним джерелом на сьогодні є так звані нематеріальні активи і, перш за все, людські ресурси, професіоналізм і знання, як упорядкована специфічна сфера, яка націлена на вирішення певних завдань впровадження інновацій. Встановлено, що людські ресурси, професіоналізм, знання стають першочерговим ресурсом, який є важливою вартістю підприємств та забезпечує їх економічний розвиток.

Дослідження складових транспортного комплексу (залізничний транспорт, автомобільний, водний) дало змогу стверджувати, що транспортна система є важливим сегментом для економіки країни, стабільне функціонування якого забезпечує необхідні умови цілісності держави та підвищення рівня життя населення. Проаналізовано стан транспортної системи України та розглянуто перспективи її розвитку в контексті кризових змін. Визначено негативні тенденції у перевезеннях. Відзначено зменшення вантажообігу залізничного, автомобільного, водного, трубопровідного й авіаційного транспорту. Ринок транспортних послуг задовольняє тільки базові потреби економіки України та населення у перевезеннях. Виявлено, що нерозвинена система управління транспортною системою, стан виробничо-технічної бази і технологічний рівень організації перевезень за багатьма параметрами не відповідають зростаючим потребам суспільства, що негативно впливає на транспортну систему країни. Перспективним для держави визначено інноваційні перетворення в напрямку удосконалення структури міжнародних транспортно-логістичних систем, запровадження інноваційних інформаційно-управлінських технологій, побудованих на моделюванні інтегрованих транспортних систем, розвиток мультимодальних перевезень та пришвидшене інтегрування національної транспортної системи.

У статті визначено сутність та особливості ІТ-аутсорсингу. Розкрито характерні риси цифрової економіки в умовах глобалізації бізнесу. Проаналізовано особливості аутсорсингової привабливості України та деяких країн світу. Україна покращила свої позиції у рейтингу завдяки структурним змінам в інфраструктурі, діловому середовищі та урядовим реформам. Здійснено оцінку ІТ-аутсорсингу в національній економіці та виявлено проблемні фактори його розвитку. Основними стримуючими чинниками є несприятливий податковий режим для ІТ-сектору; міграція кадрів; недостатня кількість навчальних закладів для отримання якісної освіти. Тому Україні необхідно позбавитися репутації «сировинного» ІТ-аутсорсингу, трансформувавши модель у сервісний консалтинг. Задля цього запропоновано концептуальну кластерну модель розвитку ІТ-аутсорсингу, яка передбачає наявність якісної ІТ-освіти, інвестицій в інноваційний розвиток ІТ-сектору, впровадження інноваційних ІКТ, державної підтримки щодо створення ІТ-кластерів (зокрема, податкового стимулювання та фінансування ННДКР), інноваційних ІТ-продуктів.

Статтю присвячено дослідженню питань інноваційного інструментарію структурної політики управління розвитком аграрного сектору економіки. Метою статті є дослідження та застосування інноваційних інструментів структурної політики управління розвитком аграрного сектору економіки. Наукова новизна. Визначено, що існує взаємозв’язок між типом економічних відносин та моделлю управління, періодичністю процесів ускладнення та спрощення систем управління, пов’язаних із базовим розподілом праці. При спрощені (скороченні) функцій державного управління на перший план виходять альтернативні організації. Тому актуалізуються принципи належного врядування як елемент організаційно-управлінської системи політики, притаманний сучасним системам державного управління. Визначено логічні підсистеми структурної політики управління розвитком аграрного сектору економіки. Розроблено та обґрунтовано напрями і стратегічні пріоритети модернізаційної структурної політики в аграрному секторі економіки України. Висновки. Забезпечення сталого розвитку аграрного сектору – визначальний пріоритет, який повинна враховувати держава при розробці і здійсненні структурної політики. Реалізація концепції сталого розвитку за рахунок раціонального використання потенціалу сільського сектору, сільського господарства й суміжних галузей має стати головною компонентою національного соціально-економічного зростання. Без відповідної структурної політики розвитку аграрного сектору рух в заданому напрямі є проблематичним. На такому баченні перспективи сьогодні наполягає усе передове світове співтовариство тому, що до аграрного сектору сформовані принципи економічної, екологічної та соціальної сталості. Усі вони пов’язані з природою та діяльністю людини, а сільське господарство – частина природи, яка задіяна у формуванні системи забезпечення головною компонентою людського існування – продовольством. Сталий розвиток аграрного сектору економіки нерозривно пов'язаний із забезпеченням сталого розвитку сільських територій. І тут необхідним є врахування зарубіжного, зокрема Європейського досвіду вирішення цієї проблеми. Вирішення даного питання вважаємо стратегічним для забезпечення конкурентоспроможного розвитку агропродовольчого комплексу та сільських територій. Стратегічні пріоритети сталого розвитку аграрного сектору економіки мають узгоджуватися з глобальними рішеннями, які прийняті світовою спільнотою, зокрема Цілями сталого розвитку 2030.

Мартиненков В. І. Інноваційний розвиток економіки сільських територій України : дис. ... канд. екон. наук : 08 00 03 / В. І. Мартиненков. - Чернігів, 2019. - 259 с.
Дисертаційна робота присвячена науковому обґрунтуванню теоретичних засад та організаційно-методичних рекомендацій щодо стимулювання інноваційного розвитку економіки сільських територій України в умовах децентралізації влади з метою підвищення ефективності інноваційної державної політики, результати якої мають спрямовуватися на покращення рівня соціально-економічного та інформаційного забезпечення сільського населення. В роботі було визначено соціоекономічну сутність інноваційного розвитку економіки сільських територій, що дозволило поєднати у цьому понятті інноваційний розвиток економіки сільського господарства та несільськогосподарського виробництва, зосередженого на зазначених територіях. Обґрунтовано необхідність розрахунку відповідного інтегрального індексу, який дозволив виявити, на різних рівнях деталізації, лідерів та аутсайдерів. Використання квадратичних коопуклих сплайнів із високою точністю вказало, що відповідний інтегральний індекс має позитивну динаміку на всьому інтервалі (0,1774–0,1779). Запропонований науковий підхід буде корисним для завершення децентралізації влади, оскільки надає інструментарій для диференційованої державної підтримки інноваційного розвитку сільських об’єднаних громад підвищивши рівень цільового призначення дотацій на умовах субсидіарності.
Диссертация посвящена научному обоснованию теоретических основ и организационно-методических рекомендаций по стимулированию инновационного развития экономики сельских территорий Украины в условиях децентрализации власти с целью повышения эффективности инновационной государственной политики, результаты которой должны быть направлены на улучшение уровня социально-экономического и информационного обеспечения сельского населения. На основе комплексного анализа мировых научно-практических исследований в сфере инновационного развития было определено социоэкономическую сущность инновационного развития экономики сельских территорий, что позволило объединить в этом понятии инновационное развитие экономики сельского хозяйства и несельскохозяйственного производства, сосредоточенного на указанных территориях. Автором приведена подробная характеристика инновационного развития сельского хозяйства как одной из основных составляющих инновационного развития экономики сельских территорий Украины подтвердила наличие критической разбалансированности социоэкономической системы. Зафиксировано ухудшение социальной инфраструктуры, обеспечение специалистами высокой квалификации, монопроизводство, уменьшение темпов развития животноводства, которое в свою очередь негативно повлияло на количество внесенных органических удобрений, и по трансцендентному свойству ожидаемо привело к снижению плодородия почв на большинстве сельских территорий Украины. При этом отечественные статистические органы фиксируют существенное увеличение доли сельского хозяйства в ВВП страны и непрерывное рост рентабельности и доходов сельскохозяйственных бизнес структур. Неравномерность распределения ряда показателей, влияющих на инновационное развитие экономики сельских территорий, а также расчет соответствующего интегрального индекса, в частности, позволили указать пути минимизации зависимости от импорта природного газа через использование залежей торфа, леонардита и других полезных веществ, а также соломы и отходов. Приведенный алгоритм определения интегрального индекса инновационного развития экономики сельских территорий позволил выявлять, на разных уровнях детализации, лидеров в инновационном развитии экономики сельских территорий. При этом проведена независимая оценка весов девяти субиндексов на основе модернизированной системы индикаторов и их пороговых и предельно допустимых значений. Расчеты показали, что наиболее влиятельными на уровень инновационного развития экономики сельских территорий Украины есть индикаторы, характеризующие инновационное развитие органического производства, освоение капитальных инвестиций в сельское хозяйство, количество специалистов, выполняющих научные и научно-технические работы (0,1-0,3), а наименее влиятельным – индикатор, характеризующий капитальные инвестиции в земельные ресурсы (0,09). Указанное позволяет точнее прогнозировать динамику инновационного развития экономики сельских территорий как важнейшей составляющей государственной инновационной политики. Доказано, что благодаря распределению областей Украины по уровню инновационного развития сельских территорий, указывающему на существенные диспропорции и чрезмерную централизацию инновационного развития вокруг столицы Украины и больших городов-миллионников (в частности, Харькова) возможно усовершенствовать систему принятия управленческих решений на государственном и местном уровне. Аргументировано, что проведенное экономико-математические моделирование, на основе которого получено фактические и прогнозные расчеты, позволяет минимизировать ряд рисков (в том числе и социоэкономических), которые будут проявляться при завершении процесса децентрализации, когда каждая область будет состоять из нескольких объединенных территориальных общин, которые будут иметь собственные отделы статистики и смогут проводить расчеты с большей степенью детализации. Предложенный методический инструментарий позволил построить концепт модели дальнейшего инновационного развития экономики сельских территорий в рамках стратегии социально-экономического развития сельских объединенных территориальных общин. Усовершенствованы научные подходы к моделированию и прогнозированию инновационного развития экономики сельских территорий Украины на основе адаптивного прогнозирования с использованием квадратичных коопуклых сплайнов позволили с высокой точностью указать, что соответствующий интегральный индекс будет имеет положительную динамику на всем интервале (0,1774–0,1779) до 2020 г. включительно. Но низкие скалярные значения интегрального индекса инновационного развития экономики сельских территорий Украины указывают на необходимость дополнительной адресной государственной поддержки сельских территориальных общин. Предложенный научный подход будет полезным для завершения процессов децентрализации власти, поскольку предоставляет инструментарий для дифференцированной государственной поддержки инновационного развития сельских объединенных общин повысив уровень целевого назначения дотаций на условиях субсидиарности.
The thesis is devoted to scientific substantiation of theoretical principles and organizational guidelines to stimulate innovative economic development of rural areas in Ukraine in terms of decentralization of power in order to enhance innovative public policies, the results of which are directed at improving the socio-economic and informational support of the rural population. The work was defined socioeconomic essence of innovative economic development of rural areas, which allowed this concept to combine innovative economy of agriculture and agricultural production concentrated in these areas. The necessity of the calculation of the integral index, which revealed, at different levels of detail, leaders and outsiders. Use coconvex quadratic spline high precision indicated that the corresponding integral index has positive dynamics across the range (0,1774–0,1779). The proposed scientific approach would be useful to complete the decentralization of power, as it provides tools for differentiated state support of innovative development of rural communities united by raising the level purpose grants on terms of subsidiarity.

Робота виконана у Тернопільському національному технічному університеті імені Івана Пулюя Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України.Захист відбувся «28» грудня 2012 р. об 1100 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 58.052.05 у Тернопільському національному технічному університеті імені Івана Пулюя за адресою: 46008, м. Тернопіль, вул. Білогірська, 2, зал засідань. З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Тернопільського національного технічного університету імені Івана Пулюя за адресою: 46001, м. Тернопіль, вул. Руська, 56.
Дисертація присвячена науковому обґрунтуванню та оптимізації теоретичних та методичних положень, а також практичних рекомендацій щодо організаційно-економічного забезпечення інноваційного розвитку промислових підприємств в умовах нестабільної економіки. У роботі проведено дослідження концепції інновації, закономірностей та еволюції основних понять, пов’язаних з інноваційною діяльністю; здійснено аналіз світових та вітчизняних тенденцій діяльності промислових підприємств та подано оцінку стану інноваційного розвитку промислових підприємств регіону. Здійснено прогнозування тенденцій розвитку промислових підприємств на інноваційній основі. Запропоновано методику розробки цільових комплексних інноваційних програм, що передбачає оцінку і вибір наукових проблем для програмного вирішення, аналіз кон’юнктури ринку, формування комплексу цілей, розробку попереднього і розгорнутого проекту програми, визначення організаційно-економічного механізму управління формуванням і реалізацією наукової цільової програми.
Диссертация посвящена научному обоснованию и оптимизации теоретических и методических положений, а также практических рекомендаций по организационно-экономическому обеспечению инновационного развития промышленных предприятий в условиях нестабильной экономики. В работе проведено исследование концепции инновации, закономерностей и эволюции основных понятий, связанных с инновационной деятельностью; осуществлен анализ мировых и отечественных тенденций деятельности промышленных предприятий и дана оценка состояния инновационного развития промышленных предприятий региона. Осуществлено прогнозирование тенденций развития промышленных предприятий на инновационной основе. Предложена методика разработки целевых комплексных инновационных программ, что предусматривает оценку и выбор научных проблем для программного решения, анализ конъюнктуры рынка, формирование комплекса целей, разработку предварительного и развернутого проекта программы, определение организационно-экономического механизма управления формированием и реализацией научной целевой программы.
The thesis is devoted to the scientific grounding and optimization of theoretical and methodological principles, and practical recommendations for organizational and economic support of industrial enterprises innovative development in unstable economy. The paper studies the concept of innovation, patterns and evolution of basic concepts related to innovation, analyzes global and national tendencies of industrial activities and assesses present condition of innovative development of regional industrial enterprises. Prognosis of industrial enterprises innovation development tendencies are made. The notion of economic instability is specified and is understood in this study as being imbalanced through exogenous and endogenous factors. Credit limitation, downfall of prices and demand on industrial production that took place particularly in the years 2008-2009 crisis has shaken the economic development of the country and provoked the decline of industry. In conditions of economic instability with the aim to improve implementation of innovation by industrial enterprises the use of target programming is suggested. Method of target programming is a way of solving large and complex problems, such as the development of innovative strategies for enterprise, industry. A detailed study of industrial enterprises leads to the conclusion that they are characterized by low innovation activity, low rates of reproduction processes and, consequently, high rates of depreciation, unprofitable production. The analysis of enterprises innovation financing sources witnesses that the dominant source of such financing are own funds and state investment. Analysis of the law of Ukraine on regulation of innovation development and its comparison with the legislation of CIS countries indicates its fragmentary nature, which manifests itself in regulation and coordination of certain areas of innovation development and in use of some leverage with those used in the world. A method of target complex innovative programs design which provide assessment and selection of scientific problems for software solutions, analysis of market conditions, complex targets modeling, development of preliminary and detailed project applications, organizational and economic mechanism formation and implementation of targeted research programs is suggested. The technique will ensure efficient and on time development of target complex innovative programs, program implementation and operation, will allow to solve the problem of enterprise`s and region`s development direction in optimum terms with minimal costs.

Розглянуто зовнішньоекономічну ситуацію України. Проаналізовані ринкові тенденції та запропоновані заходи щодо переходу української економіки до інноваційного розвитку в умовах сучасного глобалізованого світу. При цитуванні документа, використовуйте посилання http://essuir.sumdu.edu.ua/handle/123456789/29610
Рассмотрена внешнеэкономическая ситуация в Украине. Проанализированы рыночные тенденции и предложены мероприятия к переходу украинской экономики к инновационному развитию в условиях современного глобализированного мира. При цитировании документа, используйте ссылку http://essuir.sumdu.edu.ua/handle/123456789/29610

Мета даного дослідження — вдосконалення методології інноваційної активності національної економіки, аналіз інноваційної активності промислових підприємств в Україні з використанням чинних показників та індикаторів та визначення завдань державної підтримки інноваційної активності для запровадження в сучасних умовах. При цитуванні документа, використовуйте посилання http://essuir.sumdu.edu.ua/handle/123456789/13863

В умовах, коли резерви зростання національної економіки носять вичерпний характер, а природно-ресурсний потенціал використовується переважно екстенсивно (що також є обмеженим та вичерпним варіантом із багатьма негативними наслідками для довкілля), перспективним напрямком досягнення екологічної збалансованості стає є удосконалення ресурсовикористання шляхом впровадження інноваційних економічно ефективніших технологій. При цитуванні документа, використовуйте посилання http://essuir.sumdu.edu.ua/handle/123456789/31338

В аналітичній доповіді досліджено потенціал і сучасні умови функціонування реального сектору економіки України. Описано стан і тенденції розвитку реального сектору економіки у розрізі його складових – промисловості, аграрного сектору та транспортної галузі. Досліджено аспекти прояву коронакризи в реальному секторі економіки, у т.ч. здійснено оцінку негативних ефектів внаслідок пандемії COVID-19, окреслено наслідки коронакризи для реального сектору. Охарактеризовано стан реального сектору економіки в умовах агресії РФ щодо України, обґрунтовано напрями державної політики щодо убезпечення української економіки від загроз, спричинених агресивною політикою РФ. Проаналізовано системні проблеми розвитку реального сектору економіки, оновлено підходи державної політики до стимулювання модернізаційних перетворень на основі підвищення ефективності виробничих процесів шляхом техніко-технологічної модернізації та інноваційної діяльності, з акцентом на розбудову секторів з високою доданою вартістю, забезпечення рівного доступу до ринків і ресурсів для різних учасників економічних відносин, вироблення нових підходів до споживання обмежених ресурсів – з метою забезпечення інклюзивного економічного зростання.

Результатом дослідження є методичне забезпечення комплексної оцінки домінант ІІП на засадах сталого розвитку. Виокремлено п’ять домінант ІІП, а саме: (1) достатнє інвестиційне забезпечення раціонального природокористування національної економіки; (2) інвестиційне забезпечення наукових досліджень та інновацій за напрямом сталого розвитку; (3) відновлення, стале використання та охорона складників природно-ресурсного потенціалу національної економіки; (4) зниження екодеструктивного впливу соціально-економічної системи на стан навколишнього природного середовища; (5) підвищення екологічних аспектів якості життя населення. Кожна домінанта потребує введення відповідних їй оціночних індикаторів. Авторами розширено систему національних індикаторів сталого розвитку в межах ЦСР. У пропоновану систему індикаторів інтегровано європейські та авторські економіко-екологічні показники, орієнтовані на поглиблену оцінку інвестиційного та природно-ресурсного потенціалу у видовому і структурно-секторальному вимірах, взаємозв’язку інвестиційного та екологічного складників природокористування. На підставі результатів комплексної оцінки визначено складники домінант ІІП та завдання з найнижчим ступенем впровадження, а саме: Домінанти 1 і 2, завдання підвищення енергоефективності Домінанти 3, завдання зниження відходоємності Домінанти 4, завдання покращення стану здоров’я населення Домінанти 5. Обґрунтовано головні напрями та шляхи підвищення ступеню впровадження домінант ІІП, зокрема: (1) зростання державних видатків на НДР та інновації за напрямом «Енергетика та енергоефективність», «Раціональне природокористування», поновлення фінансування «Наук про життя» в аспекті інноваційного розвитку медицини; (2) стимулювання суб’єктів господарювання до впровадження енергозберігаючих технологій, екологічно чистих виробництв та екоінновацій шляхом зниження ставки екологічного податку; (3) створення сприятливого інституційного середовища для розширеного відтворення лісів та сталого розвитку лісового господарства; (4) стимулювання вітчизняних інвесторів до екологічно орієнтованих капіталовкладень у сфері поводження з відходами; (5) розвиток міжсекторального партнерства для впровадження домінант ІІП. Пропонується впровадження селективного підходу у формування державної інноваційно-інвестиційної політики розвитку регіонів, спираючись на ідентифіковані Домінанти, виділені згідно з координатами Цілей сталого розвитку.

У статті проведене емпіричне дослідження взаємозв’язку основних макроекономічних індикаторів функціонування національних економік окремих сировинних країн Східної Європи (України, Молдови та Білорусі) та цінової кон’юнктури на світових ринках сировини. Аналіз результатів оцінювання побудованих з цією метою економетричних моделей засвідчив існування залежності між індексом світових цін на сировинну продукцію, що становить значну частку експорту, та економічним зростанням у досліджуваних країнах Східної Європи. Це сигналізує про необхідність кардинальної трансформації моделі економічного розвитку даних країн в контексті інтенсифікації виробництва, стимулювання експорту товарів з вищою доданою вартістю та посилення інноваційної складової зростання, структури національного експорту та, як наслідок, гарантування національної конкурентоспроможності.

Педагогічна діяльність як інформаційна технологія завжди вимагала великих обсягів різнобічних знань, засобів їх подання в процесі навчання, збереження та творчої переробки. Сучасний етап розвитку інформаційного суспільства, що визначається переходом до економіки знань, вимагає зміщення уваги методики навчання саме на інструменти обробки інформації – інформаційно-комунікаційні технології (ІКТ). Одне з головних завдань освіти в умовах розвитку інформаційного суспільства – навчити учнів і студентів використовувати сучасні ІКТ. У зв’язку із цим виникає нагальна потреба в прискоренні підготовки та перепідготовки викладачів та фахівців у сфері ІКТ.

Передумовою забезпечення фундаменталізації професійного навчання є створення нових навчальних дисциплін (або перебудова існуючих), якісно відмінних від традиційних за структурою та змістом своєю спрямованістю на узагальнені, універсальні знання, формування фахівця нової формації, загальної культури і розвиток наукового мислення. В структурі економічної освіти курс «Моделювання економіки» забезпечує формування системи теоретичних знань та практичних навичок щодо моделювання структурних і динамічних властивостей економічних систем як засобу дослідження та управління складними явищами у макро-, мезо- й мікроекономічних системах. Компетентності, що формуються в процесі навчання курсу «Моделювання економіки», необхідні майбутньому фахівцю з економіки для створення та застосування моделей ринкової динаміки. Фундаментальні науки (зокрема, фізика) надають математичній економіці ефективні методи аналізу економічних даних та прогнозування економічних показників, що наприкінці ХХ ст. породило новий напрям досліджень – еконофізику. На нашу думку, зміст фундаменталізованого курсу «Моделювання економіки» повинен базуватися на поняттях еконофізики: складних динамічних систем (як неперервних, так і дискретних), теорії хаосу та фрактальної динаміки, тому що саме ці поняття створюють фундаментальне ядро сучасної математичної економіки. При вивченні фундаменталізованого курсу «Моделювання економіки» доцільно використовувати такі кросплатформенні системи комп’ютерної математики, як Matlab, Maxima та SAGE. Застосування SAGE дозволяє об’єднати можливості Matlab та Maxima в єдиному діяльнісному Web-середовищі та створює умови для активного застосування інноваційних технологій електронного, дистанційного та мобільного навчання.

В епоху інформаційного суспільства, розвитку концепції Індустрії 4.0, найбільш онкурентоспроможними виявляться вузи, здатні втілити ідеї створення smart-університету. Вони можуть скласти базу для реалізації в Україні концепцій smart-освіти, smart-економіки і smart-суспільства. Для переходу вузу до розряду smart-університетів необхідно: - зміна організаційної структури вузу з переходом до децентралізованих моделей системи управління і процесного управління; - використання в освітньому процесі інноваційних інформаційно-комунікаційних технологій, що дозволяють перейти від традиційної системи дистанційної освіти до гнучкої системи формування індивідуалізованих освітніх траєкторій з використанням освітнього контенту кращих світових і вітчизняних університетів, що знаходиться у відкритому доступі; - використання в управлінні науково-освітнім процесом і вузом в цілому сучасних керуючих і аналітичних інформаційних систем і відповідної інфраструктури, що забезпечують реалізацію ідей Індустрії 4.0 стосовно вищого навчального закладу.

Обґрунтовано, що сьогодні досить гостро постала проблема підготовки професійно мобільного кваліфікованого робітника, як необхідної умови його професійного становлення в умовах соціокультурного суспільства. Розкрито, що відсутність сформованості професійної мобільності спричинює дезадаптацію до реалій ринку праці значної частини кваліфікованих робітничих кадрів. Визначено, що сучасна професійно-технічна освіта неспроможна забезпечити запити суспільства на підготовку кваліфікованих робітників, що володіють високою професійною мобільністю, здатних до постійного саморозвитку й самовдосконалення, що зумовлено знаннєвим підходом до підготовки робітничих кадрів, вузькою спеціалізацією, відсутністю спрямованості на формування психологічних механізмів адаптації до мінливих умов життєдіяльності в умовах соціокультурного суспільства. Висвітлено, що в умовах, які сьогодні склалися, необхідне слідування реальним і перспективним потребам ринку праці, підвищення якості підготовки майбутніх кваліфікованих робітників за вже існуючими професіями. Найважливішою складовою нової моделі професійно-технічної освіти стає розвиток системи професійних кваліфікацій. Це вказує на активне залучення роботодавців до розробки державних стандартів нового покоління, участі у суспільно-професійній акредитації програм професійної освіти і навчання, у процедурах контролю якості професійно-технічної освіти. Доведено, що це стане поштовхом для посилення інноваційної складової змісту професійно-технічної освіти, підвищення уваги до проблеми формування професійної мобільності робітничих кадрів, що, безумовно, сприятиме їх професійному вдосконаленню та відповідатиме вимогам регіональної економіки та соціокультурного суспільства загалом.