Academic literature on the topic 'Філософський термін'

Тема свободи є наскрізною для західної філософської традиції. Питання її тлумачення бентежило філософський дискурс Заходу з часів античності, находило свої варіанти у Середньовіччі, трансформувалося в Нові часи. У сучасному вигляді, але в мультиверсному розумінні, представлено постмодерністською філософською традицією. Автор статті порушує питання розуміння поняття «свобода» східною філософською традицією на прикладі раннього конфуціанства. Відзначається, що розуміння теми свободи у філософії у Давньому Китаю докорінно відрізняється від західного. Пояснюється, що терміна «свобода» в давній китайській традиції власне не існувало. Це поняття розумілося філософськими течіями Китаю як само собою зрозуміле, а щодо конфуціанської традиції воно розчинялось у головних для неї питаннях – про природу людину та способи гідної соціальної взаємодії.

Статтю присвячено пошуку підходів до перекладу українською мовою термінів буддійської філософської традиції, пов’язаних з поняттям свідомості. Оскільки точного відповідника західному поняттю свідомості в буддизмі не існує, автор розглядає найбільш наближену до нього групу буддійських термінів, які може бути перекладено як «свідомість/розум/мислення/думка»: «мислення-чітта» (кит. сінь), «свідомість-віджняна» (кит. ши), «розум-манас» (кит. і). Аналіз вживання цих трьох термінів у текстах буддійського канону свідчить про те, що значення кожного з них залежить від контексту і може бути як позитивним, так і негативним. При перекладі у більшості випадків словом «свідомість» набільш доречно перекладати терміни віджняна та чітта, словом «розум» – терміни манас та чітта, і словами «свідомість», «розум» або «мислення» – термін чітта. При цьому останній варіант («мислення») є найбільш адекватним у смисловому відношенні, адже вказує на мислення у найбільш широкому розумінні, що відповідає буддійському вжитку цього терміна.

Метою статті є артикуляція труднощів логіко- лінгвістичного розрізнення термінів «смисл» та «значення». Методологічними засадами є субстанційний і функціональний, феноменологічний і герменевтичний підходи, засади транс- цендентальної семіотики, аналітичної філософії та соціаль- но-структурного аналізу. Дослідження спирається на доробок вітчизняних та закордонних авторів. Наукова новизна полягає в тому, що зроблено спробу окреслити логіко-лінгвістичне роз- різнення термінів «смисл» та «значення; артикульовано увагу, що розрізнення подібних, однак не збіжних філософських тер- мінів сприяє формуванню філософського словника українською мовою; розширення філософського словника українською мовою уможливлює поглиблення вітчизняного філософського дискур- су; розрізнення термінів «смисл» та «значення» увиразнює ана- ліз сенсу життя у некласичних філософських підходах. Висно- вки. Щодо смислу й значення наявні дві тенденції у розумінні взаємообумовленості цих двох понять. Перша з них стверджує тотожність смислу й значення, а друга звертає увагу на те, що вони утворюють певну опозиційність, яка не є яскраво вираженою. Термін «значення» (“meaning”) виникає у серед- овищі англійського емпіризму. Слововжиток цього терміна у середовищі англійського емпіризму є розмитим. Європейці як прибічники функціональної теорії схильні дотримуватися позиції тотожності смислу й значення. Згідно із субстанцій- ним підходом терміни «смисл» і «значення» не тотожні. Термін «смисл» (“sense”), який наділений лінгвістичним та критич- ним значенням і має продовження у сучасному слововжитку, не є однозначно тотожним із терміном «смисл». Щодо перекладу англійського “sеnsе” українською мовою, то його можна пере- класти як «сенс», коли наголошуємо на «чуттєвій» складовій частині. Акцентуючи увагу на логіко-семантичному, когнітив- но-семіотичному чи онтологічному аспекті, перекладаємо його як «смисл». Німецьке “Sinn” варто перекладати як «сенс», оскільки воно має інтенційну спрямованість, яка втрачається, якщо ми перекладаємо його як «смисл/значення». Цей термін тяжіє до англосаксонського коріння із семантикою «бажати», «мати намір», що свідчить про його цільову природу, отже, сприяє зв’язку декількох полюсів смислу.

Мета: проведення історико-філософського аналізу гендерної проблематики у фізичному вихованні та з’ясування сутнісно-змістовної характеристики категорії «гендер» у сфері фізичної культури і спорту. Матеріал і методи: для розв’язання поставлених завдань, з метою узагальнення досвіду науковців, які займаються вивченням проблеми гендерного підходу у навчанні та вихованні, сучасних підходів до розвитку та вдосконалення системи фізичного виховання використовувався комплекс наступних теоретичних методів: аналіз, порівняння, узагальнення, систематизація, теоретичне моделювання. Результати: проаналізовано історичний аспект виникнення гендерного підходу у фізичному вихованні, який має певні відмінності та особливості, що робить його окремим напрямком гендерного пізнання, згідно з яким усі педагогічні та соціокультурні аспекти у фізичному вихованні молоді можуть мати гендерний вимір. Теоретично обґрунтовано потребу виокремлення і трактування гендерного підходу як дефініції в політичному, громадському, соціальному середовищах, указано на його значення для фізичного виховання і спорту та запропоновано для використання в дослідженнях новий термін, що дозволяє його характеризувати як міждисциплінарне та крос-секторальне поняття, екстрапольоване, взаємопов’язане та відповідне розвитку фізичної культури та спорту в країнах розвиненої демократії. Висновки: на основі отриманих результатів дослідження та вже наявних теоретичних і методологічних праць із гендерної проблематики обґрунтовано необхідність і доцільність розробки й упровадження гендерного компоненту у фізичне виховання сучасної молоді як сутнісно новий і прогресивний напрям аксіологічної значущості фізичної культури. Надана змістовна характеристика категорії «гендер» в сфері фізичної культури і спорту в контексті психолого-педагогічних досліджень. Ключові слова: гендер, гендерний підхід, фізичне виховання, фізична культура, спорт, історія.

Олейник А. О. Нова людина в ері технологій. – Стаття.Сучасна філософія, займаючись вирішенням аналізованих нами проблем, не може дійти консенсусу. Метою дослідження є виявлення проблематики інформаційних технологій на основі праць Маршалла Маклуена. Завдання – провести емпіричний експеримент для виявлення перспективи розвитку людини та дослідження поняття «глобальне село», його актуальності у сучасному житті та майбутньому. Стаття розглядає проблематику інформаційно-технічної революції, її розвиток і вплив на сучасну людину. Проведене дослідження висвітлює проблеми, з якими зіштовхується людина протягом життя, новітні філософські поняття, що відображають потенційне майбутнє людини сьогодення та світу навколо неї. Автор наводить власні думки із приводу розвитку інформаційних технологій, вводить новий термін і розглядає людину як частину інформаційно-технологічного світу. Методи розв’язання цього питання включають у себе введення нових законів у існуючих сферах життя людини та тих, що з’явилися із приходом інформаційних технологій. Використання цих методів розширює обсяг філософських вчень і їхню направленість, дає змогу узгодити розвиток технології паралельно з новими введеними законами у сферах сучасного людського життя. З’ясовано, що філософська проблема інформаційних технологій залишається відкритою. У майбутньому актуальність цієї проблеми ростиме, оскільки давно триває перелашту-вання життя суспільства в онлайн-простір, що відбувається завдяки технологіям. Вирішенням поставленої проблеми може стати обмеження впровадження технологій у життя людей. Отже, інформатизація має регулюватися, тобто людству необхідно контролювати її вплив на розвиток, світогляд і відчуття цивілізації. Це допоможе зберегти homo sapiens як у філософському контексті існування, так і у фізичному сприйнятті у сьогоденні та майбутньому.

Простежується взаємопов’язаність грецького та латинського періодів філософії на основі поняття знака. Досліджується зміст і суть цього поняття та витоки науки семіотики. Ключові філософські тези щодо визначення терміну розглянуто на матеріалі творів Августина і Томи з Аквіну. Показано глибинність поняття «знак» з точки зору головних філософських понять. Виділено основні вихідні позиції переходу від греки до латини. Прослідковано вплив попередніх філософів на формування середньовічної філософії. Аналізується питання перцептивності поняття знака. Проводиться зіставлення поняття знака, як воно виявляється у визначеннях Августина та його послідовників. Проводиться аналіз наступних визначень поняття знака у різних філософів середньовіччя. Вказано ряд термінів, дотичних до поняття знака, а саме – поняття аналогії, яке з’являється ще у Аристотеля. Це питання постає як фрагмент проблеми знаків у пізнанні. Виявлено, що Аристотель вкладав у поняття аналогії дещо інший зміст, аніж у нього вкладали філософи середньовіччя, зокрема Тома з Аквіну. Проблема знака постає із першого питання, яке ставить Аквінат у своїй філософії – питання буття як першого пізнаваного. Вказано, що поняття знака цікавило українських науковців ще у Києво-Могилянській академії. Проаналізовано праці сучасних науковців.

Статтю присвячено визначенню сутності прокрастинації як психологічного терміну, в процесі професіоналізації державних службовців. У результаті аналізу наукових джерел зроблений історико-філософський аналіз проблеми прокрастинації. Автором статті наголошено на різних підходах до визначення терміну поведінка. Зокрема поведінку він розглядає як сукупність послідовних учинків або як систему дій людини, як практичну, реальну або реалізовану дію, яка, передусім, є різновидом поведінки, осмисленим комплексом учинків. Також на думку автора вона є процесом зміни станів певних істот, що відповідає їхній внутрішній природі як цілому, або здатністю біологічних індивідів у певний спосіб “тримати” себе, надавати своїй взаємодії з середовищем сталих рис. А іноді вона виступає як осмислена людська характеристика, як здатність до саморегуляції означає спосіб існування, активним чинником якого є усвідомлений волевиявлення самого суб’єкта. Зокрема у статті розглянуті актуальні наукові підходи до визначення термінів. Представлення авторська позиція щодо визначення сутності прокрастинації, як процесу добровільного зволікання виконання важливих справ, у зв’язку з нерозвиненістю вольової поведінки особистості.

Анотація. У статті увагу зосереджено на тому, чи доречно дефініювати поняття «Український світ» з врахуванням дійсної ситуації та наявності в сучасній Україні різних конфесій, що можуть самовизначатись варіативно. Українські академічні релігієзнавці вже звертались до теми «Українського світу» та ситуативно застосовували цей термін в своїх попередніх розвідках. Але осмислюючи позначуване ним, науковці усвідомили, що сам термін «Український світ» потребує більш чіткого визначення. Адже трапляються випадки, коли самому терміну відмовляють в автономності, в наявності у нього дійсного змісту, вважаючи його дзеркальним відображенням «Русского міра». Так само є спроби спростувати дійсність предмету, цим терміном позначуваного. Також є актуальною і проблема усвідомлення «українського світу» релігійними суб’єктами поліконфесійної України, адже деякі з них визначаються в інших світоглядних парадигмах, з інтерпретації яких «Український світ» може й не сприйматись очевидністю. Тому автори ретельніше окреслюють обсяг та зміст поняття «Український світ» в релігійних вимірах. Стаття задовольняє пізнавальну потребу в системному релігієзнавчому аналізі, завдяки якому вдається з’ясувати, яким чином співвідносяться релігійні та конфесійні суб’єкти з культурно-бутійним локусом «Український світ». «Український світ» як поняття має власну сенсово-змістовну структуру, яка відповідає структурі того феномену, який ми цим поняттям позначаємо. Тож у обсяг поняття «Український світ» потрапляють ключові параметри українського ціннісно-смислового універсуму, український історіографічний дискурс, сформульовані українською мовою та висловлені українською культурою світоглядні системи координат, у яких визначається сучасний український громадянин та держава Україна. Різні церкви та релігійні інституції, присутні в сучасній Україні, мали б самовизначатись в координатах «Українського світу». Однак деякі церкви та релігійні інституції співвідносять себе швидше з іншими культурно-бутійними, історично-суспільними локусами. Відповідно таке самовизначення в інших координатах призводить до того, що ці церковні інституції оцінюють сучасні події та й саму державу Україна крізь оптику інших світоглядних вимірів та поводять себе як представники (агенти впливу всередині України) інших локацій. Найпроблематичнішою з таких виявляється історіографічно-ідеологічна локація «Русского міра». Адже ця імперська ідеологема намагається спростувати «Український світ» як адекватне поняття з повноцінним змістом та обґрунтовує сучасну загарбницьку війну Кремля проти України.

У статті розкрито походження слова «інтеграція», яке в античні часи означало «поповнення, відновлення», а процес передбачав об'єднування чого-небудь у єдине ціле і стосувався різних галузей суспільної діяльності. Цей термін нині актуалізовано і в освітній галузі, оскільки глобальний сплеск інформаційних потоків змушує людство шукати нові шляхи засвоєння та інтеграції знань. Мета дослідження – з’ясування філософських засад інтеграції як принципу викладання дисциплін літерату- рознавчого циклу у професійній підготовці вчителів української мови та літератури. У контексті цього дослідження з’ясовано процес пізнання, його сутність, структуру, а також розкрито інтегра- ційну основу викладання дисциплін літературознавчого циклу на основі адаптованих наукових знань, обумовлено інформативний, вольовий і смисловий складники навчання студентів спеціальності «Українська мова та літера- тура». Авторка репрезентувала принцип викладання, який поєднує пізнавальні, практичні та ціннісні аспекти професійної підготовки студентів. Створене відповідно до психолого-педагогічних вимог навчальне середовище передбачає студентоцентрований підхід, забезпечує триєдиний рівень пізнання, діалектичні принципи засвоєння знань та формування відповідних компетентностей. У статті також обумовлено застосування в освітній галузі новітніх філософських ідей, акумульованих у синер- гетиці, ноосферному вченні, загальній теорії систем. Авторка акцентує увагу на моделі сучасної освіти, зорієнтованої на формування планетарно-космічного типу особистості, яка спирається на такі засадничі філософські категорії: універсальність, цілісність, фундаменталь- ність, професійність, компетентність, гуманітаризацію, гуманізацію. Застосування принципу інтеграції у викла- данні літературознавчих дисциплін – це шлях до цілісного, адекватно організованого процесу пізнання, який забезпечує пізнавальний, культурно-світоглядний, прогностичний, аксіологічний, інформаційно-комунікацій- ний складники фахової підготовки майбутніх учителів української мови та літератури.