Academic literature on the topic 'Фізіолог'

В умовах національного відродження серед дослідників науки і техніки особливо посилюється інтерес до вивчення науково-організаційної, педагогічної і громадської діяльності вчених, які жили і працювали на теренах сучасної України. Настала пора об’єктивно оцінити внесок кожної особистості в розвиток вітчизняної науки, повернути із забуття видатних українських вчених, усебічно вивчити і оцінити їх наукову спадщину. Метою дослідження є аналіз наукового доробку дослідників з питань комплексного аналізу життєвого шляху і професійно-наукового доробку вченого-агрохіміка, ґрунтознавця, фізіолога рослин, академіка Душечкіна Олександра Івановича. Відповідно до мети автором поставлені такі дослідницькі завдання: виявити і проаналізувати праці, що стосуються проблеми; визначити й обґрунтувати їх наукову цінність для вивчення питання наукової спадщини видатного вченого-агрохіміка, ґрунтознавця і фізіолога рослин О. І. Душечкіна, що водночас розширює горизонти пізнання закономірностей розвитку агрохімічної науки, окреслює і поглиблює її окремі аспекти; структурувати праці за тематикою дослідження. Здійснено історіографічний аналіз досліджуваної проблеми, який показав, що існуючі праці недостатньо повно відтворюють наукову, організаційну роботу та педагогічну діяльність О. І. Душечкіна в галузі агрохімічної науки на тлі суспільного економічного життя ХІХ-ХХ ст. Зокрема, з’ясовано відсутність ґрунтовного дослідження з даної проблеми та виявлена певна фрагментарність історіографічних розвідок, що і висуває на перший план важливість опрацювання більш широкої джерельної бази, насамперед комплексу архівних документів, як основи для вивчення агрохімічної науки кінця ХІХ – другої половини ХХ ст. та внеску в її становлення і розвитку академіка О. І. Душечкіна. У результаті історико-наукового аналізу наукової думки з проблеми дослідження, проаналізовано та систематизовано пошук попередніх дослідників, виявлено та обґрунтовано напрямки, що потребують більш детального вивчення та аналізу.

У статті сформульовано сучасну концепцію компетентностей із патологічної фізіології для більш ефективної імпле­ментації в науково-освітній процес вищих медичних закладів освіти України, а також для уніфікації навчання на кафедрах патологічної фізіології. Усі компетентності поділяються на інтегральні, загальні та спеціальні. Окремо виділено особливості кожної групи компетентностей, їх значення для успішного навчання, зокрема на кафедрі патологічної фізіології. Наведено шляхи формування спеціальних компетентностей студентів, що навчаються на кафедрі патологічної фізіології ДДМУ, в тому числі за умов пандемії COVID-19. Успішне оволодіння компетентностями протягом навчання з дисципліни «Патофізіологія» сприяє формуванню високо­кваліфікованого лікаря, оскільки формує навички клінічного мислення, аналізу, комунікації, дедукції та інші, які є необхідними в роботі лікаря будь-якої спеціальності. Адже саме патологічна фізіологія «відчиняє двері» студентам до понять «хвороба», «етіологія», «патогенез», формує загальні базові знання про різні захворювання систем і органів. Самостійна робота студентів є важливою для формування навичок самоосвіти. Це вкрай необхідно для конкурентоспроможності та відповідності сучасним вимогам. Тому лікар повинен постійно вдосконалювати свої навички, доповнювати знання новими даними, розробляти новітні заходи профілактики та лікування. Залучення студентів до наукового гуртка є важливою ланкою навчання, адже під керівництвом викладача студент опановує складну медичну літературу, написання наукових робіт, доповіді на засіданнях гуртка, участь в експериментальних дослідженнях, що проводяться згідно з запланованими кафедральними науково-дослідними роботами. Усе це в комплексі створює оригінальне та концептуальне медичне мислення, критичне осмислення проблем. Компетентнісний підхід враховано при розробці навчальної програми з патологічної фізіології для магістрів медицини та впроваджено в лекції, практичні заняття та самостійну роботу студентів.

Здійснено аналіз та систематизацію історичних праць, що стосуються етапів біографії, науково-організаційної та педагогічної діяльності видатного ботаніка та фізіолога рослин, академіка Євгена Пилиповича Вотчала (1864–1937). Метою даного дослідження є аналіз історіографії проблеми та визначення стану реконструкції наукової біографії академіка ВУАН Євгена Пилиповича Вотчала. Методологічну основу публікації склали загальнонаукові, міждисциплінарні та спеціально-історичні методи дослідження: аналіз, синтез, класифікація, типологізація, проблемно-хронологічний, порівняльно-історичний, а також історіографічний та джерелознавчий аналіз. У порівняльно-історичному аспекті проаналізовано наукову літературу, яку умовно поділено на основні історіографічні періоди. Окрім цього, в усіх періодах диференційовано групи за предметно-тематичним принципом. Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що вперше проведено комплексний історіографічний аналіз за темою дослідження. Огляд літературних джерел свідчить про відсутність в науковій літературі історичних досліджень, які б систематизовано і всебічно аналізували науковий доробок Є. П. Вотчала в контексті історичного розвитку фізіології рослин в Україні.

Вступ. Вивчення фізіології людини починається принаймні з 420 р. до н. е., з часів Гіппократа, основоположника медицини, з критичного мислення Аристотеля і його висновку про взаємозв’язок між структурою і функцією, із спостережень Клавдія Галена (близько 126-199 рр. н. е.), засновника експериментальної фізіології, але як наука фізіологія бере свій початок з робіт англійського лікаря Вільяма Гарвея (1578-1657), котрий своїм відкриттям системи кровообігу перетворив фізіологію на фундаментальну дисципліну [1].В області фізіології вченими була зроблена велика кількість відкриттів, в тому числі і українською школою фізіологів – А. В. Нагорним, О. О. Богомольцем, П. Г. Костюком, Є. Ф. Вотчалом, В. В. Фролькісом та іншими [2], здобуто величезні знання та досвід, що охоплює близько 50-ти наукових дисциплін, які включають перш за все медичні науки, біологію фізіологію, інформатику, охорону здоров’я та розвиток технологій.Разом з цим багато ключових висновків були визнані науковцями настільки важливими, що для визначення досягнень з фізіології було створено Нобелевську премію. З 1901 року по теперішній час її вручено 121 здобувачу, серед яких звучать імена великого І. П. Павлова (1904) та І. І. Сєченова (1908) [3].Постановка проблеми та її актуальність. Вивчення фізіології – фундаментальної науки про динаміку життєвих процесів, області пізнання з теоретичними та експериментальними науковими дослідженнями, пошуком закономірностей та механізмів, керуючих ними [4], було і є невід’ємною частиною при підготовці спеціалістів у вищих медичних навчальних закладах: лікарів, провізорів, косметологів, лаборантів.Навчання майбутніх фахівців відповідно медичної програми з фізіології завжди орієнтувалося на наукове розуміння студентом функцій людських органів і систем, механізмів їх регулювання на системних, органних, клітинних та молекулярних рівнях експлуатації і інтегрувалося із знаннями анатомії та біохімії.Сучасні умови та задачі навчання у ВНЗ України в світлі приєднання країни до європейської кредитно-модульної системи освіти сприяли появі нових шляхів в організації навчального процесу і вчасності підняттю на інший рівень значущості самостійної роботи студента при вивченні фундаментальних дисциплін.Згідно Положення про організацію навчального процесу у вищих навчальних закладах, самостійна робота студентів є основним засобом оволодіння навчальним матеріалом у час, вільний від обов’язкових навчальних занять [5]. Сьогодні це – цілеспрямована самостійна пізнавальна діяльність студента [6]. У широкому розумінні самостійна робота студентів присутня в кожному виді навчальних занять, і завдання викладача полягає в тому, щоб активізувати і управляти цією діяльністю, створити для неї найсприятливіші умови за рахунок комплексу організаційно-педагогічних заходів. У вузькому ж розумінні самостійна робота студентів – це один з видів навчальних занять, специфічною особливістю яких є відсутність викладача під час навчальної діяльності студента [6].У сучасному освітньому процесі немає проблеми більш важливої і, одночасно, більш складної, ніж організація самостійної роботи студентів. Важливість цієї проблеми пов’язана з новою роллю самостійної роботи, яка поступово перетворюється на провідну форму організації навчання [5].Життєвим досвідом доведено, що тільки ті знання, які студент здобув самостійно, достатньо чітко відкарбовуються у тенетах довготривалої пам’яті. За даними ЮНЕСКО, якщо навчальний матеріал людина опрацьовує сама, самостійно виконує завдання від його постановки до аналізу результатів, то засвоюється не менше, ніж 90% інформації [7]. У зв’язку з цим досить обґрунтовано, що навчальний час, відведений для самостійної роботи студента, повинен становити не менше 1/3 та не більше 2/3 загального обсягу навчального часу студента, відведеного для вивчення конкретної дисципліни [5].Аналіз сучасної науково-педагогічної літератури показує, що самостійну роботу студента можна розглядати як метод навчання [8], як форму організації діяльності студента [9], як вид пізнавальної і практичної діяльності [10]. Більш повно педагогічну сутність самостійної роботи розкриває трактування її як форми колективної або індивідуальної навчальної діяльності студентів, під час якої вони засвоюють необхідні знання, оволодівають уміннями й практичними навичками, навчаються планомірно та систематично працювати, мислити, формувати власний стиль розумової діяльності [11].Плануванню і організації самостійної роботи студентів присвятили свої дослідження Б. П. Єсіпов, І. Я. Лернер, М. І. Махмутов, Ю. С. Васютін, П. І. Підкасистий [6; 12; 13; 14]. Вони розглядали загальнодидактичні, психологічні, організаційно-діяльні, методичні, логічні та інші аспекти, характерні для традиційного дидактичного підходу. Теоретичні основи диференційного навчання заклали Ю. К. Бабанський, М. І. Махмутов, Н. Ф. Тализіна [15; 16]. Закономірності процесу самоосвіти і формування прагнення до самоосвіти розглядав Б. Ф. Райський [17]. Але разом з тим аналіз наукових праць показав, що методичні аспекти використання новітніх форм організації самостійної роботи у процесі професійної підготовки майбутнього лікаря є недостатньо освітленими.Постановка завдання, цілі статті. З огляду на викладене, метою статті є розкриття необхідності використання різних форм самостійної роботи студента, залежно від рівня засвоєння матеріалу, при вивченні фундаментальної дисципліни – нормальної фізіології. Основним завданням є визначення самостійної роботи як одного з продуктивних методів засвоєння теоретичного та практичного матеріалу.Виклад основного матеріалу. В процесі підготовки майбутнього лікаря самостійній роботі відводиться більш ніж 30% загального погодинного навантаження на одного студента, що до курсу нормальної фізіології людини – є 100 годин на рік.З огляду на методи навчання, що забезпечують перший рівень засвоєння матеріалу, доцільна самостійна робота з джерелами інформації на ознайомчому рівні (підручниками, комп’ютерними навчальними програмами, наочними матеріалами). Самостійна робота студентів на другому рівні засвоєння значно складніша не тільки за обсягом, але й за методичними підходами до її вирішення. Вона ґрунтується на праці з літературою та іншими джерелами інформації (комп’ютерними навчальними програмами, матеріалами наочності) на репродуктивному рівні [18].Серед методів самостійної роботи студентів найчастіше широко впроваджується, визначений тематичним модулем, огляд літератури, який не виключає і користування анотаційними листами. Не втратила своєї значущості і підготовка тематичного реферату або інформаційного виступу, який готується за багатьма літературними джерелами з подальшою оцінкою роботи як автора так і слухачів, за їх участю у обговоренні доповіді авторів.Серед простих видів самостійної роботи студентів, з метою закріплення теоретичних знань та їх творчого осмислення, буде доцільним виділення ключових слів та взаємозв’язків між ними, у визначеному викладачем контексті. Не менш цікаве і рецензування конспектів лекцій, як своїх так і товаришів, або суттєві доповнення до лекційного матеріалу нової вагомої інформації, знайденої за новітніми джерелами. Самостійне створення плану-схеми лекції, на нашу думку, допомагає спростити сприйняття складного матеріалу теми, що взагалі через позитивно забарвлений досвід, поліпшує в майбутньому вільне та чітке відновлювання надбаних знань.Складні види самостійної роботи пов’язані із проробленням матеріалу, що буде вивчатися на перспективу, бажано за декількома джерелами літератури, або із складанням перспективної тематичної лекції чи її фрагменту. Деякі студенти охоче розробляють тематичні таблиці та алгоритми, які наочно демонструють ключові моменти визначеного тематичного модулю.Засвоєння та відпрацьовування практичних навичок також пов’язане з наполегливою самостійною працею студента, бо професійні вміння розуміються як здатність фахівця самостійно і кваліфіковано оперувати знаннями та навичками у вирішенні ускладнених, нетипових професійних задач [19]. Студенти із задоволенням сприяють різноманітні ігрові та творчі види самостійної роботи (наприклад, складання або розв’язування тематичного кросворду, ситуаційних клінічних задач, тестів різного рівня складності); виконання індивідуальних завдань за індивідуальним графіком роботи (наприклад, складання контуру регуляції органу чи системи органів). Особистий досвід демонструє результативність від залучення для творчих видів самостійної роботи різних методичних рівнів, таких як репродуктивний, евристичний або пошуковий [20; 21]. Так, великою популярністю користувалися завдання, що до підготовки короткої (до 5 хвилин) захоплюючої розповіді за заданим питанням (репродуктивний рівень), або невеликого повідомлення на оригінальну тему (за фахом) і виступ з ним з мультимедійним супроводом (евристичний рівень), чи підготовка, виголошення з мультимедійною презентацією та захист проблемної промови за тематичним модулем (пошуковий рівень).Самостійну роботу студента передбачено і у науково-дослідній галузі. В якісному плані ми можемо запропонувати підготовку наукового реферату; написання проблемної наукової доповіді; участь у роботі студентського наукового товариства або науковій конференції. Важливим є і самостійна підготовка матеріалу до підсумкового модульного контролю.Для більшої ефективності самостійної роботи студентів обов’язково має бути самоконтроль. Слід акцентувати увагу і на розширення функціональних обов’язків викладача, що працює в рамках кредитно-модульної програми. В сьогоденні він виступає не тільки як організатор і контролер навчального процесу в вищому навчальному закладі, але й як кваліфікований консультант студентського загалу.Ми поділяємо точку зору авторів , що визначають за необхідне для оптимізації викладацького контролю самостійної роботи студентів застосовувати наступний алгоритм:1. Вивчення умов формування у студентів уміння самостійно виконувати завдання.2. Аналіз навчального плану й навчальної програми.3. Визначення змісту й обсягу самостійної роботи.4. Підготовка переліку знань й умінь, які має здобувати студент у процесі самостійної роботи.5. Діагностування індивідуальних особливостей студентів і визначення змісту й засобів самостійної роботи для кожного з них.6. Розроблення банку професійно зорієнтованих завдань для самостійної роботи (для самостійного вивчення теорії, перевірки практичних умінь, здобутих під час самостійної роботи, самоконтролю знань й умінь тощо) та групування цих завдань блоками.7. Визначення методів контролю самостійної роботи й критеріїв оцінювання виконання завдань.8.Розроблення системи стимулювання самостійної роботи з урахуванням рівня їхніх академічних досягнень та індивідуальних особливостей [22].Разом з цим важливим підходом у організації самостійного навчання є заохочення студентів до самостійної групової роботи. Освітні переваги студентів, що працюють спільно в групах, добре відомі. Серед іншого, вивчення разом показало достовірне підвищення якості навчання (за нашими даними, на 40% у студентів-іноземців 2-го курсу медичного факультету).З іншого боку, придбані навички спільної роботи в групі, в майбутньому дуже цінуються роботодавцями. Відповідно з результатами одного з досліджень агентства «Контакт», сьогодні необхідні для роботодавців якості кандидатів на перспективне місце роботи розподіляються таким чином: 40% – корпоративність, вміння грати в команді; 30% – креативність, вміння людини сприймати нове, швидко відсівати непотрібне, генерувати ідеї; 20% – навички, вміння робити конкретну роботу, і, нарешті, тільки 10% – знання [23].Висновки. Таким чином, самостійна робота при вивченні фундаментальних дисциплін має бути спрямована не тільки на формування професійних знань та вмінь, а й на розвиток організаторських і комунікативних якостей.Самостійна робота студента є важливою ланкою при підготуванні конкурентоспроможного фахівця. Вона потребує сучасних методичних форм і методів реалізації на тлі об’єктивного систематичного особистого та викладацького контролю. Найбільш ефективні результати навчання та вірогідні перспективи що до майбутнього працевлаштуванні дає поєднання індивідуальної та групової самостійної роботи.

У статті встановлено фактори, що впливають на успішність складання ліцензованих інтегрованих іспитів «Крок 1. Загальна лікарська підготовка» і «Крок 2. Загальна лікарська підготовка» у здобувачів освіти медичного факультету № 1 Української медичної стоматологічної академії, що вступили до ЗВО у 2013 р. Встановлено, що у всій сукупності студентів % ЗНО рівною мірою кореляційно залежав від усіх 3 предметів. Показано першочергову значимість таких трьох освітніх компонентів з циклу загальнонаукових дисциплін, як патологічна анатомія, патологічна фізіологія, фармакологія, в успішному складанні «Крок 2. Загальна лікарська підготовка». При цьому інші фундаментальні дисципліни, які входять до складу тестового екзамену «Крок 1», мали меншу вагомість для успішного складання «Крок 2». Це демонструє, що для засвоєння професійно-орієнтованих дисциплін має немале значення рівень знань з основних фундаментальних дисциплін, а саме патологічної фізіології, патологічної анатомії і фармакології. Серед професійно-орієнтованих дисциплін, що входять до складу «Крок 2», найбільше кореляцій налічував терапевтичний профіль, який міцно корелював з усіма предметами в межах «Крок 2» і патологічною анатомією, патологічною фізіологією та фармакологією. Хірургічний профіль вірогідно корелював з акушерством та гінекологією і педіатричним профілем. При цьому гiгiєна та органiзацiя охорони здоров’я не утворювала сильних кореляційних звʼязків із предметами, що входять до складу «Крок 1». Рівень оволодіння професійно-орієнтованими дисциплінами залежить один від одного, окрім гiгiєни та органiзацiї охорони здоров’я.

Загальні відомості про мікробіом людини. В результаті тривалої коеволюції людини з мікробним співтовариством сконструйовано і вдосконалено додаткову анатомічну структуру тіла людини, яка отримала назву мікробіом. Цей унікальний мікробний орган має складну органну структуру, функціонуючу у взаємній згоді з усіма іншими органами та системами людини. Локалізація мікробіому в тілі людини. Всі біотопи тіла людини (ротова порожнина, волосся, ніс, вуха, сечостатеві шляхи, шкіра, очі, шлунково-кишковий тракт, бронхо-легенева системи) містять свій власний унікальний специфічний складний мікробний комплекс, що складається зі спеціалізованих мікробів з різними функціями. При цьому всі локальні мікробіоми перебувають у постійній взаємодії між собою і з макроорганізмом, утворюючи єдину надорганізмову систему. Функціональна активність мікробіому. Мікробіом бере активну участь в реалізації широкого спектра життєво важливих фізіологічних процесів, включаючи енергетичний гомеостаз і метаболізм, синтез вітамінів та інших важливих нутрієнтів, ендокринну сигналізацію, регуляцію імунної функції, метаболізм ксенобіотиків, токсинів, канцерогенів та інших шкідливих сполук, запобігає колонізації патогенами. Більшість цих функцій взаємопов’язана та тісно переплетена з фізіологією людини. Зміни мікробіому в онтогенезі. Процес формування мікробіому починається задовго до народження дитини і продовжується 2-3 роки після народження. У міру дорослішання та старіння організму спостерігаються помітні зміни мікробіому. Підтримка мікробіому на всіх етапах життя людини має величезне значення для поліпшення здоров’я населення всіх вікових категорій. Місце мікробіомних порушень в етіології захворювань людини. Багатьма дослідженнями показано, що зміни в мікробіомі асоціюються з широким спектром шлунково-кишкових і системних захворювань, включаючи запальні хвороби кишечнику, астму, ожиріння, метаболічний синдром, серцево-судинну патологію, автоімунні, нейроповедінкові, та з багатьма іншими хворобами. Сучасні підходи до оздоровлення мікробіому. Сьогодні пропонуються різні методи терапевтичного впливу на мікробіом: зміна дієти, застосування пробіотиків, пребіотиків або їх комплексів (синбіотиків), продуктів функціонального харчування, ентеросорбентів, проведення фекальної трансплантації та ін. Авторами запропоновані універсальні підходи до профілактики мікробіомних порушень та їх усунення в осіб різних вікових категорій, ефективність яких переконливо доведена клінікою.

Вступ. Глобальні кліматичні зміни спричинюють нерівномірність опадів, що погіршує водно-фізичні властивості ґрунту та порушує мікробіологічні процеси. Як наслідок може виникати алелопатична ґрунтовтома.Проблематика. Пошук й розроблення нових ефективних та безпечних заходів регулювання фізіолого-біохімічного, алелопатичного й мікробіологічного стану системи рослина–ґрунт є нагальною необхідністю за умов нестабільноїекологічної ситуації.Мета. Оптимізувати фізіолого-біохімічні, алелопатичні й мікробіологічні характеристики системи рослина–ґрунт за умов недостатнього вологозабезпечення та ґрунтовтоми шляхом застосування кремнійвмісного мінералу анальциму.Матеріали й методи. У модельних вегетаційних дослідах вивчали вплив кремнійвмісного мінералу анальцимуу концентрації 0, 100, 200 та 300 мг на 200 мл ґрунтового субстрату на показники росту, водного режиму рослин пшениці та кукурудзи за різних умов зволоження (20, 40 та 60% повної вологоємкості) та типу ґрунтового субстрату. У польовому експерименті анальцим вносили в ґрунтовий субстрат перед посадкою насіння під рослини цукрового буряку у нормі 50 кг/га. У модельних та польових дослідах аналізували перебіг редокс-процесів, вміст фенолів та мікробіологічні показники ґрунту.Результати. Використання анальциму оптимізувало показники росту, водного режиму рослин, а також алелопатичні характеристики системи рослина–ґрунт шляхом зниження вмісту вільних фенолів, активізації розвитку мікробних ценозів й редокс-процесів. При цьому відмічено відсутність фітотоксичного прояву анальциму,Висновки. Запропоновано застосування анальциму для покращення фізіолого-біохімічних, алелопатичних й мікробіологічних властивостей системи рослина–ґрунт. Окреслено перспективи використання мінералу для підвищення адаптаційної здатності рослин за умов посухи та для подолання наслідків ґрунтовтоми.

У статті висвітлено проблему вивчення звуку мовлення в трьох аспектах: фізіологічному, акустичному та лінгвістичному, подано методичні рекомендації для поглиблення, узагальнення та систематизації знань про звукову систему української мови в процесі навчання фонетики.