Academic literature on the topic 'Формування стратегії розвитку економічного потенціалу'

У статті доведено, що диверсифікація діяльності сільськогосподарського підприємства є дієвим маркетинговим інструментом забезпечення його економічного зростання, що сприяє підвищенню конкурентоспроможності та економічної безпеки, посиленню довгострокової позиції на ринку, нівелюванню ризиків виробничо-господарської діяльності у стратегічній перспективі. Визначено місце мотиваційної складової у конфігурації переваг диверсифікації діяльності підприємства та моделюванні очікуваних ефектів. Доведено, що механізм диверсифікації є основою побудови взаємозв’язків між елементами локальної системи (структурних підрозділів у межах конкретного підприємства), необхідними для узгодження всіх параметрів її функціонування (прогнозування споживчого попиту, готовності до диверсифікації, оцінки диверсифікаційного потенціалу тощо). Аргументовано, що реалізацію стратегії диверсифікації за відсутності дієвого механізму її формування слід вважати економічно невиправданим і стратегічно непередбачуваним управлінським рішенням, що супроводжується фрагментарністю та неузгодженістю. Це підкріплюється нівелюванням системного підходу до розробки та імплементації загальної стратегії розвитку суб’єкта господарювання на сталій основі. Обґрунтовано, що оцінка потенціалу диверсифікації та прогнозування ефективності цього процесу є своєрідними індикаторами побудови моделі розвитку підприємства. При цьому, механізм диверсифікації передбачає наявність відповідних маркетингових інструментів як стратегічних орієнтацій підприємства, що використовуються в чітко визначеній послідовності у процесі реалізації політики диверсифікації та здійснюється розрахунок економічного ефекту. Для оцінки стратегічних можливостей розвитку і розробки пропозицій щодо формування стратегії диверсифікації діяльності здійснено поваріантний прогноз показника обсягу реалізації готової продукції (на прикладі ТОВ «Овочевий комбінат «Станишівка»). Охарактеризовано етапи здійснення та визначено найдоцільніші напрями диверсифікації діяльності підприємства.

Актуальність теми дослідження. Проголошення агропромислового сектору основою розвитку економіки України в умовах євроінтеграції вимагає впровадження науково обґрунтованих підходів розробки та забезпечення раціональних співвідношень між потужностями по забезпеченню вітчизняних потреб та масштабами зовнішньоекономічної діяльності. Постановка проблеми. Особливо гострим постає завдання формування стратегії розвитку агропромислового сектору під впливом з одного боку глобалізаційних процесів, а з іншого вимог регіоналізації. Аналіз останніх досліджень і публікацій. Проблемам формування і реалізації потенціалу агропромислових підприємств присвячені праці Бородіної О., Бутка М., Герасимчук З., Данилишина Б., Долішнього М., Дорогунцова С., Паламарчука М., Попело О., Поповкіна В., Саблука П., Тащук К., Чухна А., Шаблія О. та ін. Виділення недосліджених частин загальної проблеми. Потреба у зміні суспільних відносин у сфері агропромислового виробництва потребує детальної оцінки історичної трансформації поглядів щодо місця та ролі всіх учасників цього процесу. Постановка завдання. Метою статті є дослідження процесу становлення наукової думки щодо ролі агропромислових підприємств у визначенні економічного потенціалу регіональних господарських систем. Викладення основного матеріалу. В статті проаналізовані основні наукові положення щодо ролі агропромислових підприємств у формуванні економічного потенціалу окремого регіону та держави в цілому. Висновки. Розробка, обґрунтування та впровадження ефективної стратегії розвитку сільськогосподарських і переробних підприємств має орієнтуватись на комплексне використання їх потенціалу, повноцінного та якісного задоволення потреб населення, результатом чого має стати підвищення темпів розвитку національного господарства в цілому.

Статтю присвячено дослідженню питань удосконалення механізму розвитку інноваційного потенціалу аграрного сектору України у напрямку забезпечення його економічної безпеки й обґрунтуванню відповідних стратегічних імперативів. Метою статті є дослідження науково-прикладних засад функціонування механізму формування та розвитку інноваційного потенціалу аграрного сектору України як напрямку забезпечення його економічної безпеки та підтримки лідерських позицій на міжнародному ринку агропромислової продукції.Наукова новизна. Запропоновано наукові положення щодо розробки механізму розвитку інноваційного потенціалу аграрного сектору з метою забезпечення його економічної безпеки, який включає впорядковану сукупність принципів, завдань, важелів, методів (економічних, адміністративних) та інструментів впливу на виконання цільової функції щодо задоволеності потреб суб’єктів у результатах використання інноваційного потенціалу галузі. Визначено стратегічні імперативи забезпечення розвитку інноваційного потенціалу аграрного сектору в Україні.Висновки. Однією з головних проблем сучасного аграрного сектору України, що потребує вирішення, є відсутність дієвого механізму розвитку інноваційного потенціалу, який дозволятиме здійснювати протидію можливим загрозам щодо забезпечення економічної безпеки, інноваційно-інвестиційної діяльності, використовувати наявний потенціал та в цілому підтримувати належний рівень продовольчої безпеки в Україні. Представлено структуру механізму формування та розвитку інноваційного потенціалу аграрного сектору, який є однією з ключових підсистем загальної системи державного регулювання, що включає сукупність методів (економічних, адміністративних), принципів, функцій, завдань, важелів та інструментів впливу на формування і розвиток інноваційного потенціалу в умовах глобалізації.Визначені стратегічні імперативи реалізації механізму формування та розвитку інноваційного потенціалу аграрного сектору в Україні: розробка стратегії інноваційного розвитку аграрного сектору на засадах ефективності використання наявного інноваційного потенціалу; модернізація сировинної складової; структурна переорієнтація для впровадження органічного виробництва; використання інвестиційних стимулів для підтримки інноваційного потенціалу аграрного сектору; використання переваг державно-приватного партнерства у контексті формування та реалізації інноваційного потенціалу аграрного сектору та ін.

У даній статті розглянуто загальний порядок формування інноваційної політики на підприємстві. Було установлено, що для здійснення ефективної інноваційної діяльності, необхідною є розробка інноваційної політики з дотриманням порядку її формування в контексті стратегії фінансово-економічної безпеки. Авторами було запропоновано наступні етапи формування інноваційної політики: встановлення актуальності формування інноваційної політики для підприємства; оцінка інноваційного потенціалу; формування стратегії інноваційного розвитку підприємства в орієнтирі фінансово-економічної безпеки; розроблення програми інноваційної діяльності; створення системи оцінки інноваційної програми.Досліджено та узагальнено теоретичні підходи щодо трактування змісту поняття «фінансово-економічна безпека». Проведено аналіз існуючих точок зору щодо підходів формування стратегії фінансово-економічної безпеки підприємства в умовах невизначеності та обґрунтовано необхідність системного підходу до формування системи стратегічного управління фінансово-економічною безпекою підприємства.

В статті розглядаються проблемні питання формування і розвитку експортного потенціалу національних підприємств в умовах економічних криз глобального характеру. Враховується досвід формування експортного потенціалу з огляду на досвід порушення функціонування світових галузевих ринків, що спричинені протиепідемічними заходами та локдауном. Відзначається, що експорт відіграє особливу роль в оздоровленні економіки країни, особливо в умовах спаду внутрішнього виробництва. Адже кошти, що надходять від експортної діяльності, спрямовуються на погашення заборгованості, модернізацію, розв’язання соціально-економічних проблем. Розвиток експортного потенціалу розглядається як інтегральна діяльність підприємств. Відзначається важливість застосування різноманітних інструментів менеджменту для формування експортного потенціалу підприємства, а також необхідність визначати його пріоритети, зокрема модифікація складу функцій, оптимізація часу стійкості і нестійкості структури, підвищення рівня керованості, оптимізація шляхів реалізації з метою підвищення ефективності. Також приділено увагу формуванню та управлінню експортним потенціалом під час кризи. Адже вплив процесів глобалізації на розвиток експортного потенціалу має багатовимірний характер. Йдеться як про позитивні, так і негативні сторони інтеграції підприємств до світового господарства в контексті зовнішньої торгівлі, у тому числі експортних можливостей. Зокрема, йдеться про наслідки світової кризи, що пов’язана з обмеженнями для економічної активності підприємств, в умовах пандемії вірусу COVID-19. Таким чином, розглянувши поняття експортного потенціалу підприємства, шляхів його використання і підвищення та конкурентної стратегії країни, необхідно зазначити, що ці поняття нерозривно пов’язані між собою, а точніше, експортний потенціал кожного підприємства країни є однією з важливих складових, що дає їй змогу посідати гідне місце на міжнародній арені.

Метою статті є вивчення основних стратегічних пріоритетів регіонального розвитку держави з врахування впливу основних чинників та показників регіонального розвитку, а також виділення основних стратегій, які сприяють підвищенню рівня регіональної економіки в умовах економічної нестабільності. У процесі дослідження використано методи систематизації, групування, абстрагування з метою визначення сутності поняття «регіональна економіка», методи статистичного та стратегічного аналізу для дослідження і оцінки деяких показників соціально-економіного потенціалу та стратегічного бачення перспектив розвитку регіонів України. Інформаційною базою наукового дослідження слугували наукові праці вітчизняних вчених-економістів та законодавчо-нормативні документи з питань державного стратегічного розвитку регіональної політики, а також статистичні дані державної служби статистики України. Досліджено сутність поняття «регіональна економіка», визначено основні стратегічні пріоритети зміни та формування перспектив розвитку регіональної економіки задля знаходження ефективних методів та прийомів подолання «деформацій». Проаналізовано результати державної стратегії регіонального розвитку та найбільш важливі показники соціально-економічного розвитку регіонів України та на основі їх оцінки виокремлено основні стратегічні напрями покращення розвитку регіональної економіки в перспективі. Наукове значення одержаних результатів полягає у визначення та розкритті напрямів розвитку регіональної економіки з врахуванням трансформаційних процесів. Одержані результати дослідження можуть бути використані в подальшому при розробці Стратегії регіонального розвитку регіонів України.

Метою написання статті є дослідження сутності поняття «глобалізація» та факторів її формування в аспекті побудови індивідуальної поведінкової траєкторії підприємства в умовах зростаючої невизначеності, спричиненої глобалізаційними процесами. Обґрунтовано переваги і недоліки глобалізаційних процесів для бізнес-структур та національних економік. Виокремлено сутнісні характеристики невизначеності поведінки підприємства за поширення та активного розвитку глобалізаційних процесів. Запропоновано рекомендації щодо формування оптимальної поведінкової траєкторії підприємств за умови невизначеності на основі вибору стратегії з рахуванням критеріїв Севіджа, Гурвіца і Вальраса. При формуванні матеріалів статті використано загальнонаукові методи індукції та дедукції — при визначенні впливу глобалізації як на підприємства, так і на національну економіку, аналізу та синтезу при дослідженні факторів впливу глобалізації на національну економіку окремих держав, наукової абстракції та економічного експерименту — при формуванні оптимальної поведінкової траєкторії фірм в умовах невизначеності. Доведено, що глобалізаційні процеси у світовому господарстві сприятимуть формуванню в підприємства адаптивної поведінки, яка спрямована на визначення та класифікацію ресурсів компанії, оцінку сильних і слабких сторін конкурентного середовища, потенціалу та можливостей заробітку щодо можливостей отримання постійної конкурентної переваги і створення прибутку.

У статті доведено, що менеджмент фінансовою безпекою підприємства залежить від таких складових як фінансова стійкість, ліквідність, ефективність, що векторно формують фінансову стратегію у довгостроковому періоді. Відтак, в такому ключі побудовані теоретико-прикладні постулати дослідження. Встановлено, що під менеджментом фінансової безпеки підприємства визначаємо захищений стабільний стан підприємства, за якого простежується нейтралізація впливу негативних факторів, що в підсумку працює на покращення фінансового стану та базисно веде до самонаповнення, самовідтворення, ефективного управління, стійкого розвитку та формування якісного інвестиційного клімату. Сформовано концепт системи менеджменту фінансовою безпекою підприємства, який працює через ефективність фінансового управління, взаємодію фінансових ресурсів та сумарний ефект результату, що системно оцінюють рівень фінансової безпеки через індикатори. Стратегічне управління фінансовою безпекою підлягає оцінці через векторні орієнтири. Забезпечення оптимального рівня фінансової безпеки через оцінку та нейтралізацію загроз. Підтримка рівня фінансової безпеки працює через захищеність та ефективність. Розроблено стратегічну архітектуру формування векторних орієнтирів забезпечення фінансової безпеки підприємства, що базується на системі вибору типу фінансової стратегії через принципи формування та індикатори ефективності, які посилюють стан безпеки. Обґрунтовано ефект від впровадження типу фінансової стратегії в системі забезпечення фінансової безпеки, що полягає в забезпеченні економічного, нададитивного та фінансового ефектів для підприємства. Фінансова безпека є напрямком розвитку фінансової діяльності підприємства, посилення стану соціально-економічної безпеки, надійності та захищеності, що свідчить про налагоджену систему ефективного фінансового менеджменту. Адже, саме нерівності у формуванні та розподілі фінансових ресурсів провокують втрату оптимального рівня фінансового потенціалу, вимагають від підприємства швидкого реагування на виклики.

Домінуючими тенденціями сучасного етапу розвитку національної економіки є посилення процесів регіоналізації, що передбачають перенесення уваги в прийнятті рішень щодо соціально-економічного розвитку на регіональний рівень, з одночасним зміщенням акцентів на розкриття внутрішнього потенціалу. З іншого боку, нові виклики, зумовлені глобальними та міжнаціональними дисбалансами, які негативно впливають на соціально-економічний розвиток українських регіонів і є тим бар’єром, який перешкоджає органам місцевого самоврядування проводити самостійну політику розвитку. В цьому контексті процеси реформування державних фінансів, які на даний час переживає Україна, є актуальними та вимагають переосмислення закономірностей впливу інструментів та важелів фінансової політики на соціально-економічний розвиток регіонів.Соціально-економічний розвиток регіону характеризується нерівномірністю та суперечливістю результатів і потребує активізації структурної перебудови та пошуку підходу до здійснення структурних перетворень. Формування ефективної економічної структури є важливим питанням, яке потребує першочергового вирішення в контексті стратегічних завдань макроекономічного розвитку країни. В розвинутих країнах основну роль в забезпеченні стійкого зростання економіки належить механізму державного регуляторного впливу. Досліджуючи структуру економіки регіону, слід звернути увагу на структурні зміни, без яких неможливе повне вивчення трансформаційної системи. Структурна політика є загальною стратегією максимізації соціально-економічного розвитку шляхом реалізації пріоритетних державних програм і проектів.На тлі проведення процесів децентралізації в Україні, суттєво актуалізується роль бюджетної політики, яка визначає масштаби первинного розподілу ВВП, стає активним елементом системи державного регулювання та визначальним фактором управління економічними й соціальними процесами та їх розвитком. Зазначене зумовлює необхідність проведення наукового дослідження, спрямованого на вдосконалення процесів бюджетного фінансування соціально-економічного розвитку регіонів України.У статті розглянуто сутність та структуру фінансового забезпечення органів місцевого самоврядування. Проведено аналіз надходжень і видатків місцевих бюджетів Івано-Франківської області.Пріоритетністю регіональної фінансової політики є забезпечення соціально-економічного розвитку регіону. Розвиток місцевого самоврядування із самодостатніми місцевими бюджетами та передача місцевим органам влади визначених повноважень обумовлюють формування бюджетного процесу відповідно до європейських стандартів, а це передбачає пошук нових резервів фінансового забезпечення регіону, відповідно до його ресурсного та людського потенціалів.

У першому розділі пояснено сутність визначень «потенціал» та «економічний потенціал». Обґрунтовано структуру економічного потенціалу в цілому, та окремо по кожному складовому елементу. Визначено та класифіковано фактори впливу на економічний потенціал, а також зазначено методи його оцінювання. У другому розділі зазначено характеристику діяльності ДП ПАТ «Оболонь «Красилівське». Проведено аналіз основних техніко-економічних показників та індикаторів, оцінено фінансово-економічний стан та економічний потенціал підприємства використовуючи зарубіжні методи. У третьому розділі запропоновано основні шляхи стимулювання економічного потенціалу через розробку та реалізацію проекту, який характеризується створенням суміжного продукту. На додаток, запропонована методика комплексної оцінки по шести елементах економічного потенціалу підприємства (виробничого, кадрового, фінансового, інноваційного, ринкового і управлінського), кожен з яких аналізується в трьох аспектах: ресурси, можливості і компетенції.

Стратегія соціально-економічного розвитку регіону – необхідна умова його існування та функціонування. Вона відбиває нагальну потребу створення планів розвитку суспільства на перспективу, аби вже нині визначити пріоритетні шляхи вдосконалення економічної діяльності окремих галузей та напрямків. При цитуванні документа, використовуйте посилання http://essuir.sumdu.edu.ua/handle/123456789/29682

Калантаєвська, О. О. Формування стратегії сталого економічного розвитку аграрної галузі України : дис. ... д-ра філософії : 051 / О. О. Калантаєвська. - Київ, 2021. - 269 с.
Дисертація присвячена обґрунтуванню теоретико-методичних засад та розробці практичних рекомендацій щодо формування стратегії сталого економічного розвитку аграрної галузі України. Встановлено, що аграрна галузь України володіє потужним потенціалом розвитку за рахунок забезпеченості сільськогосподарськими земельними угіддями та високої родючості ґрунтів, що є підґрунтям для розширення її експортних можливостей та потенціалу на міжнародних ринках. Здійснене дослідження кризоутворювальних та стратегічних факторів, які визначають розвиток й функціонування структури агарної галузі дозволило об’єднати наявні фактори у групи включаючи: природно-ресурсні, економічні, соціальнодемографічні, науково-технічні, інфраструктурні чинники ендогенного та екзогенного впливу. Концептуальні пріоритети політики сталого розвитку аграрної галузі мають враховувати тенденції світових ринків, високий рівень міжнародної конкуренції та системну присутність аграрного сектору економіки України на сировинних ринках. Доведено, що подальший розвиток аграрної галузі України потребує вирішення наступних актуальних завдань щодо: удосконалення механізму земельних відносин та створення сприятливих умов для розвитку землекористування, розвитку високоефективного конкурентоспроможного сільськогосподарського виробництва; модернізації та реструктуризації аграрної галузі та існуючих форм господарювання в сфері аграрного бізнесу у відповідності до практики та міжнародного досвіду; стимулювання, розвиток та підтримки малого і середнього підприємництва в системі аграрної галузі України; орієнтації на прогресивні способи ведення бізнесу й організації виробничих процесів. Перспективними можуть стати такі інноваційні бізнесутворення: кластери, бізнес-інкубатори, провайдингові кооперативи, екопоселення та агропарки, агротехнопарки, що можуть бути представлені різними за розмірами і формами, адаптивними, конкурентоспроможними, легко інтегрованими й орієнтованими на соціальні та економічні потреби формуваннями. Сформована авторська структурна модель механізму сталого розвитку аграрної галузі та його забезпечувальних механізмів, що охоплює економічний, соціальний, інвестиційно-інноваційний, екологічний та розвиток зовнішньоекономічних відносин. Обґрунтований механізм ліг в основу розрахунку збалансованості сталого розвитку аграрної галузі за економічною, соціальною, екологічною, інноваційно-інвестиційною та складовою зовнішньоекономічного (експортного) потенціалу. Комплексне оцінювання тенденцій сталого розвитку аграрної сфери на основі авторського підходу дозволяє дійти висновку, що метою стратегії сталого розвитку аграрної сфери України є забезпечення продовольчої безпеки держави через формування внутрішньої та міжнародної конкурентоспроможності галузі з метою ефективного соціально-економічного розвитку країни. В процесі розробки структурної політики сталого розвитку аграрної сфери економіки необхідно враховувати особливості та відмінності аграрного виробництва з метою запровадження адаптованих механізмів трансформації аграрного потенціалу та усунення дисбалансів розвитку аграрного сектора економіки в умовах децентралізації. Сформовані теоретико-методичні положення та науково-практичні рекомендації щодо формування та реалізації стратегії економічного розвитку аграрної галузі дозволяють стверджувати, що реалізація стратегічних орієнтирів сталого розвитку аграрної галузі базується на узгодженні інтересів усіх об’єктів та інших учасників системи управління сталим розвитком з урахуванням економічних, інституційних, організаційних, інноваційних, стратегічних, цільових та ресурсних чинників і параметрів. Доведено, що сталий розвиток вітчизняної аграрної сфери передбачає взаємовідповідність її складових, що досягається за рахунок: встановлення цілей та завдань з урахуванням інтересів держави, учасників агропромислового ринку, споживачів та інших асоційованих з агропромисловим бізнесом суб'єктів економічної діяльності у відповідності до концепції сталого розвитку; формування нормативно-регулюючих, організаційно-економічних і фінансових моделей внутрішньої та зовнішньої взаємодії суб'єктів аграрної галузі; розробки узгоджених стратегій, програм та заходів, які забезпечують сталий розвиток аграрної галузі. Запропоновано авторський стратегічний план розвитку аграрної галузі України в контексті реалізації «Стратегії сталого розвитку України до 2030 року», що охоплює розвиток потенціалу аграрної галузі та аграрного бізнесу, створення умов для підвищення конкурентоспроможності суб’єктів аграрної галузі України на міжнародних ринках, підвищення науково-технологічного рівня аграрної галузі за рахунок розвитку селекції і генетики, нарощування обсягів інвестицій, нарощування експорту сільськогосподарської сировини і продовольства та забезпечення продовольчої безпеки країни, цифрову трансформацію аграрного сектору, яка корелює з національною метою щодо прискорення впровадження цифрових технологій в економіці та соціальній сфері, реформування ринку земель сільськогосподарського призначення. удосконалено: - науково-концептуальні засади побудови моделі процесу розробки та прийняття стратегії сталого економічного розвитку аграрної галузі, що, на відміну від існуючих, включає актуальні перспективи щодо економічного розвитку аграрної галузі, виважене науково-технічне забезпечення процесу функціонування й раціонального використання природних обмежених ресурсів аграрної галузі та її специфічні еколого-економічні особливості щодо функціонування. Головними завданнями такої моделі є формування спільних управлінських рішень щодо розвитку аграрної галузі шляхом налагодження й узгодження соціально-економічних й екологічних інтересів всіх зацікавлених суб’єктів аграрної галузі України; - методичний підхід до оцінки сталого економічного розвитку аграрної галузі України, який, на відміну від наявних, передбачає використання інструментарію таксономічного аналізу його взаємопов’язаних складових (економічну, соціальну, екологічну, інноваційно-інвестиційну та підсистему сталого розвитку зовнішньоекономічної складової), що дозволило ідентифікувати напрями формування ефективної стратегії у майбутньому через призму вирішення проблем продовольчої безпеки та продовольчої незалежності держави, нарощування частки експорту аграрної продукції, удосконалення системи економічних, соціальних та земельних відносин, ефективного розвитку інфраструктурної складової аграрної галузі тощо; - науково-практичні концепти формування та реалізації стратегії сталого розвитку аграрної галузі України в умовах децентралізації, яка, на відміну від існуючих, ґрунтується на результатах аналізу інтегрального показника сталого розвитку аграрної галузі у регіональному вимірі та дозволяє ідентифікувати раціональні стратегічні орієнтири сталого розвитку аграрної галузі, структуру складових механізму їх реалізації, що сприяє комплексному обґрунтуванню принципів, функцій, завдань, які забезпечують реалізацію тактичних і стратегічних напрямів соціально-економічного й екологічного розвитку аграрної галузі та національної економіки; дістало подальшого розвитку: - визначення категорії «стратегія сталого економічного розвитку аграрної галузі» як інтегрованої, уніфікованої й доступної довгострокової системи цілей, яка інтерпретована у вигляді конкретної програми дій, побудована на основах принципу синергії, орієнтуючись на реалізацію соціально-економічної й екологічної підсистем і забезпечення аграрній галузі конкурентних переваг у досягненні поставлених стратегічних завдань: виробничо-збутових, товарних, ресурсних, ціноутворення, взаємодії аграрної галузі з іншими сферами національної економіки, зменшення виробничих витрат, стимулювання робітників, зайнятих в аграрній галузі, запобігання банкрутства та сприяння оздоровлення фінансового стану аграрної галузі; - систематизація кризоутворювальних факторів, які впливають на формування та реалізацію стратегії сталого економічного розвитку аграрної галузі, до яких належать: внутрішні (природно-кліматичні, фінансовоекономічні та організаційно-управлінські) та зовнішні (кон’юнктурні та соціально-кадрові). Це дає змогу виробити єдині підходи до обґрунтування управлінських рішень щодо формування стратегії сталого економічного розвитку аграрної галузі шляхом деталізації їх позитивних й негативних проявів і визначити можливості імплементації певних преференцій у напрямку забезпечення сталого розвитку національної економіки; - обґрунтування стратегічного плану сталого економічного розвитку аграрної галузі у загальнодержавному й локальному вимірі, який потребує дотримання сукупності принципів (цілеспрямованості, комплексності, змінності, адаптивності, ефективності, мінімізації ризику, балансу інтересів, легітимності) та орієнтований на: розвиток потенціалу аграрної галузі та аграрного бізнесу; створення умов для підвищення конкурентоспроможності суб’єктів аграрної галузі України на міжнародних ринках; підвищення науково-технологічного рівня аграрної галузі за рахунок розвитку селекції і генетики; нарощування обсягів інвестицій; нарощування експорту сільськогосподарської сировини і продовольства та забезпечення продовольчої безпеки країни; цифрову трансформацію аграрного сектору, яка корелює з національною метою щодо прискорення впровадження цифрових технологій в економіці та соціальній сфері; реформування ринку земель сільськогосподарського призначення; - стратегічні орієнтири державної політики у сфері забезпечення сталого економічного розвитку аграрної галузі України, які формуються суспільством, суб’єктами господарювання, органами влади і включають обґрунтування змін (розвиток потенціалу аграрної галузі та аграрного бізнесу; створення умов для підвищення конкурентоспроможності суб’єктів аграрної галузі України на міжнародних ринках; підвищення науково-технологічного рівня аграрної галузі за рахунок розвитку селекції і генетики; нарощування обсягів інвестицій в агропромисловому комплексі; цифрова трансформація аграрного сектору; реформування ринку земель сільськогосподарського призначення; ефективна екологічна політика та управління природними ресурсами), активізація яких відбувається на засадах ефективного функціонування відповідних інноваційних інституційних формувань (агрополісів, аграрних бізнес-інкубаторів, агротехнологічних парків, аграрних кластерів тощо) у контексті забезпечення продовольчої безпеки держави і задоволення соціально-економічних потреб населення.
The dissertation is devoted to substantiation of theoretical and methodical bases and development of practical recommendations on formation of strategy of sustainable economic development in the agricultural sector of Ukraine. It is established that the agricultural sector of Ukraine has a strong potential for development due to the provision of agricultural land and high soil fertility, which is the basis for expanding its export opportunities and potential in international markets. The study of crisis-forming and strategic factors that determine the development and functioning of the structure of the agricultural industry allowed to combine the existing factors into groups including: natural resources, economic, socio-demographic, scientific and technical, infrastructural factors of endogenous and exogenous impact. The conceptual priorities of the policy of sustainable development of the agricultural sector should take into account the trends of world markets, the high level of international competition and the systemic presence of the agricultural sector of Ukraine's economy in commodity markets. It is proved that the further development of the agricultural sector of Ukraine requires the solution of the following urgent tasks: improvement of the mechanism of land relations and creation of favorable conditions for the development of land use, development of highly efficient competitive agricultural production; modernization and restructuring of the agricultural sector and existing forms of management in the field of agricultural business in accordance with practice and international experience; stimulation, development and support of small and medium business in the system of agricultural sector of Ukraine; focusing on progressive ways of doing business and organizing production processes. The following innovative business entities can be promising: clusters, business incubators, provisioning cooperatives, eco-settlements, agroparks and agro-technoparks, which can be represented by different sizes and shapes, adaptive, competitive, easily integrated and focused on socio-economic needs. The author's structural model of the mechanism of sustainable development of the agricultural sector and its support mechanisms is formed; it covers economic, social, investment and innovation, ecological and foreign economic development. The substantiated mechanism formed the basis for calculating the balance of sustainable development of the agricultural sector in terms of economic, social, environmental, innovation and investment and the component of foreign economic (export) potential. Comprehensive assessment of sustainable development trends in the agricultural sector based on the author's approach allows us to conclude that the goal of the strategy of sustainable development of Ukraine's agricultural sector is to ensure food security through the formation of domestic and international competitiveness of the industry for effective socio-economic development. In the process of developing a structural policy of sustainable development of the agricultural sector, it is necessary to take into account the features and differences of agricultural production in order to introduce adapted mechanisms for transforming agricultural potential and eliminate imbalances in the agricultural sector in decentralization. Formed theoretical and methodological provisions and scientific and practical recommendations for the formation and implementation of the strategy of economic development of the agricultural sector suggest that the implementation of strategic guidelines for sustainable development of the agricultural sector is based on coordinating the interests of all objects and other participants in sustainable development management, organizational, innovation, strategic, target and resource factors and parameters. It is proved that sustainable development of the domestic agricultural sector involves the compliance of its components, which is achieved through the following: setting goals and objectives taking into account the interests of the state, agro-industrial market participants, consumers and other economic entities associated with agricultural business in accordance with the concept of sustainable development; formation of normative and regulatory, organizational, economic and financial models of internal and external interaction of subjects of the agricultural sector; development of agreed strategies, programs and measures that ensure the sustainable development of the agricultural sector. The author's strategic plan of development of the agricultural sector of Ukraine in the context of realization of "Strategy of sustainable development of Ukraine till 2030" is offered, covering development of potential of the agricultural sector and agricultural business, creation of conditions for increase of competitiveness of subjects of the agricultural sector of Ukraine in the international markets, increasing the level of the agricultural sector through the development of breeding and genetics, increasing investment, increasing exports of agricultural raw materials, food independence and food security, digital transformation of the agricultural sector, which correlates with the national goal of accelerating the introduction of digital technologies in the economy and social sphere, land market reform agricultural purpose. improved: - scientific and conceptual principles of building a model of the process of developing and adopting a strategy of sustainable economic development of the agricultural sector, which, unlike existing ones, includes current prospects for economic development of the agricultural sector, balanced scientific and technical support of the functioning and rational use of natural resources, its specific ecological and economic features of functioning. The main tasks of this model are the formation of joint management decisions on the development of the agricultural sector by establishing and coordinating the socio-economic and environmental interests of all stakeholders in the agricultural sector of Ukraine; - methodical approach to the assessment of sustainable economic development of the agricultural sector of Ukraine, which, in contrast to the existing ones, involves the use of taxonomic analysis tools of its interrelated components (economic, social, environmental, innovation and investment and subsystem of sustainable development of foreign economic component), which allowed to identify directions of forming an effective strategy in the future through the prism of solving the problems of food security and food independence of the state, increasing the share of agricultural exports, improving the system of economic, social and land relations, effective development of the infrastructure component of agriculture, etc.; - scientific and practical concepts of formation and implementation of the strategy of sustainable development of the agricultural sector of Ukraine in the context of decentralization, which, unlike existing ones, is based on the analysis of the integrated indicator of sustainable development of the agricultural sector in the regional dimension, components of the mechanism of their implementation, which contributes to a comprehensive justification of the principles, functions, tasks that ensure the implementation of tactical and strategic areas of socio-economic and environmental development of the agricultural sector and the national economy; received further development: - definition of the category "strategy of sustainable economic development of the agricultural sector" as an integrated, unified and affordable long-term system of goals, which is interpreted as a specific program of action, based on the principle of synergy, focusing on socio-economic and environmental subsystems and providing the agricultural sector with competitive advantages in achieving the set strategic objectives: production and marketing, commodity, resource, pricing, interaction of the agricultural sector with other sectors of the national economy, reducing production costs, stimulating workers employed in the agricultural sector, preventing bankruptcy and promoting financial recovery of the agricultural sector; - systematization of crisis-forming factors that affect the formation and implementation of the strategy of sustainable economic development of the agricultural sector, which include: internal (natural-climatic, financial-economic, organizationalmanagerial and external) and external (conjunctural and socio-personnel). This makes it possible develop common approaches to substantiate management decisions on the formation of a strategy of sustainable economic development of the agricultural sector by detailing their positive and negative manifestations and identify opportunities for the implementation of certain preferences in the direction of sustainable development of the national economy; - substantiation of the strategic plan of sustainable economic development of the agricultural sector in the national and local dimension, which requires compliance with a set of principles (purposefulness, complexity, variability, adaptability, efficiency, risk minimization, balance of interests, legitimacy) and is focused on: development of the agricultural sector and agricultural business; creation of conditions for increase of competitiveness of subjects of the agricultural sector of Ukraine in the international markets; raising the scientific and technological level of the agricultural sector through the development of breeding and genetics; increasing investment; increasing the export of agricultural raw materials, food and ensuring food security of the country; digital transformation of the agricultural sector, which correlates with the national goal of accelerating the introduction of digital technologies in the economy and social sphere; reforming the agricultural land market; - strategic guidelines of state policy in the field of sustainable economic development of the agricultural sector of Ukraine, which are formed by society, businesses, authorities and include justification of changes (development of the potential of the agricultural sector and agricultural business; in international markets, increasing the scientific and technological level of the agricultural sector through the development of breeding and genetics, increasing investment in the agro-industrial complex, digital transformation of the agricultural sector, reforming the agricultural land market, effective environmental policy and natural resource management), which are intensified effective functioning of relevant innovation institutional formations (agricultural cities, agricultural business incubators, agro-technological parks, agricultural clusters, etc.) in the context of ensuring food security of the state and satisfaction of socio-economic needs of the population.

Доведено, що інтелектуальний потенціал підприємства часто виступає в формі інтелектуального капіталу, що сприяє розвитку інновацій, ефективно впливає на економічні та соціальні явища. Саме інтелектуальний капітал встановлює індивідуальний темп та характер для оновлення технології виробництва різної продукції. Все це призводить до конкурентних переваг на ринку та до значного приросту прибутків підприємства.

На сучасному етапі розвитку ринкових вілносин проблема соціально- економічного розвиїку займає визначальне місие в загальній стратегії розвитку держави. При ньому, центром основних перетворень виступає саме регіональний рівень на чолі з місцевими органами влади, які фактично несуть відповідальність за економічну ситуацію в державі. Па сьогодні існує низка проблем в сфері місцевою самоврядування, які в сумі впливають на макроекономічне становище країни. А саме, необхідно розробити методологічні засади стратегії міського розвитку, вирішити проблему співвідношення державної і місцевої влади га сформувати нову систему управління (включаючи відродження місцевого самоврядування).

Дослідження присвячено проблемам та перспективам формування маркетингового потенціалу території як чинника її соціально-економічного розвитку. Стверджується, що маркетинг територій здатний забезпечувати узгодження багатьох економічних інтересів із цільовими програмами розвитку різного рівня. Маркетинг територій – це свого роду організуючий інструмент, який створює об’єктивні умови для узгодження соціально-економічних процесів, тим самим виступаючи інструментом формування та реалізації маркетингового потенціалу території. Досліджено праці вітчизняних та зарубіжних учених, присвячених проблемам ефективного управління формуванням маркетингового потенціалу території. Запропоновано методичні підходи до вдосконалення системи формування маркетингового потенціалу території на основі аналізу існуючих тимчасових, просторово визначених та прогнозованих на майбутнє стратегічних потреб споживачів території, а також аналізу конкурентних переваг регіону. Обґрунтовано, що важливим у реалізації маркетингового підходу в управлінні соціально-економічними процесами в регіоні є використання інструментів «маркетингу територій». Регіон у цьому разі розглядається як комплексний «територіальний продукт», у якому чотири традиційні елементи комплексу маркетингу (маркетинг-мікс): продукт (product), ціна (price), розподіл (place) і просування (promotion) тісно взаємопов’язані.

Дослідження присвячено теоретико-методологічному аспекту щодо забезпечення фінансової спроможності та потенціалу держави, регіонів, об’єднаних територіальних громад в умовах децентралізації влади. Зазначено, що упровадження децентралізації як інструменту державної регіональної політики має на меті змінити систему управління громадами та систему адміністративно-територіального устрою країни, а також досягти покращення становища громадян незалежно від місця їх проживання. Проголошена спрямованість такого інструменту на вирішення питань регіонального та місцевого розвитку означає, що в суспільстві існують очікування відповідних ефектів уже в короткостроковій перспективі: децентралізація на користь громад змінює розподіл повноважень, запроваджує механізми акумулювання бюджетних ресурсів; громади мають більше можливостей реалізовувати власні стратегії розвитку, спираючись на організаційний та матеріально-фінансовий потенціал.