Academic literature on the topic 'Учені українські'

Наприкінці 1860 – на початку 1870-х років у Галичині відбувається активізація українського національного життя, виникають перші українські інституції («Просвіта»(1868 р.), Літературне товариство імені Шевченка у Львові (1873 р.), які покликали згодом до життя численні громадські ініціативи українців, дали поштовх до створення численних освітніх, просвітницьких, молодіжних, жіночих, професійних товариств. Важливу роль у розгортанні процесів національного відродження українства відіграло Наукове товариство імені Шевченка (НТШ), в яке 1892 р. перетворилося Літературне товариство імені Шевченка у Львові. У статті проаналізовано діяльність його філологічної секції. Схарактеризовано працю на ниві науки, освіти, видавничої діяльності, публіцистики її окремих представників (О. Барвінського, О. Огоновського, О. Партицького, Ю. Романчука та ін.). Окреслено їхнє значення для розвитку української науки. Акцентовано увагу на аспектах освітньо-просвітницької праці, з’ясовано їхні творчі здобутки у розвитку українського мовознавства та літературознавства, бібліотечної справи, заснування періодичних видань, пропагування української мови і літератури, поширення ідей наукового просвітництва та ін. Українські письменники кінця ХІХ – початку ХХ ст. увійшли в українську літературу не тільки як автори художніх творів, які вивчали учні в освітніх закладах різного типу, а й як укладачі навчальної літератури (букварів, читанок, хрестоматій, словників, підручників з історії літератури, літературознавства, мовознавства), популяризатори та дослідники творчості Тараса Шевченка, Юрія Федьковича та інших письменників тощо. Працюючи в гімназіях, Львівському університеті, вони активно вводять як мову навчання руську (українську), укладають український фонетичний правопис. Саме письменники через уживання термінів «народ», «нація», «Україна», «держава» та подібних понять призвичаювали приспаний люд до такої лексики, сприяли поширенню понять «український», «українці» замість «русини», «руський», підносячи до рівня національної свідомості населення регіону.

У статті розглянуто основні напрями правотворчої діяльності відомого українського політичного діяча, вченого, доктора права, голови Союзу Українських Адвокатів Польщі, першого Прем’єр-міністра Західноукраїнської Народної Республіки (ЗУНР) Костя Левицького (1859–1941 рр.). Метою статті є дослідження основних напрямів правотворчої діяльності К. Левицького. Розгляд наукових праць, монографій, книг, статей, брошур дає змогу систематизувати наявні матеріали та виокремити такі напрями: історія держави і права; австрійське цивільно-процесуальне законодавство; правове забезпечення економічної діяльності; підготовка німецько-українського правничого словника; захист прав української мови в Австро-Угорщині та Польщі; історія політичних і правових учень; правовий статус адвокатури у довоєнній Польщі. Дослідження К. Леви цького з історії держави і права присвячені вивченню збірника давньоруського права – “Руської Правди”. Вчений розглядає історію введення до наукового обігу цієї пам’ятки права, знайденої у 1738 р. В. Татіщевим у Літописі Новгородському та виданої у 1767 р. професором А. Шлецером. Австрійське цивільно-процесуальне законодавство потрапило у коло інтересів К. Левицького з низки причин. По-перше, Кодекс мав складну структуру, частини документа приймалися у різні часи, при цьому цивільні правовідносини та пов’язані з ними спори займали провідне місце у судовій практиці, що обумовлено розвитком капіталізму на українських землях. По-друге, Австрійський цивільно-процесуальний кодекс був виданий німецькою мовою і його перекладів українською у той історичний період не існувало. Правове забезпечення економічної діяльності населення Галичини розглядалося у багатьох працях К. Левицького, написаних протягом 30-ти років. Їхньою темою були питання введення нових грошей, шпихлірів та крамниць, господарських спілок, кредитових товариств, порядку отримання ренти, страхових компаній. Учений проводив дослідження цього питання протягом двох історичних етапів: 1) в умовах правової системи Австро-Угорської імперії; 2) польського періоду, коли перебував у Львові в еміграції та займався банківською й адвокатською діяльністю. Питання правничої термінології мали виняткове значення для українського населення через необхідність звернення до вищих органів державної влади Австро-Угорщини, регіональних структур з управління Галичиною та австрійських судів. Цьому питанню К. Левицький присвятив низку статей, виданих у різні історичні періоди, першою з яких стала праця “В справі нашої правничої термінології” 1889 р., де було надано тлумачення найбільш вживаних німецьких юридичних термінів. Захистом української мови К. Левицький займався постійно на всіх етапах свого творчого життя, це був один із пріоритетних напрямів його наукових досліджень. Так, праця “Про права рускої мови” 1896 р. містила, крім текстів, ще й витяги з нормативно-правових актів, які роз’яснювали галицьким українцям їхні права щодо вживання української мови у державних органах, установах, судах. Історія політичних і правових учень була об’єктом наукових розробок ученого, у яких він досліджував процес виникнення та розвитку української держави та права на різних етапах становлення України. Розгляд наукових праць К. Левицького показав наявність широкого спектру досліджень у сфері юриспруденції, до якого, зокрема, входили питання історії держави і права, правове регулювання економічної діяльності, захист української мови, статус адвокатури, підготовка німецько-українського словника та історії політичних і правових учень. Як важливий засіб захисту прав українців К. Левицький використовував адвокатську діяльність шляхом створення адвокатського об’єднання – Союзу Українських Адвокатів, підготовки рекомендацій дій захисту у проведенні політичних процесів, а також порадників для молодих українських юристів.

У статті розкрито сутність поняття «педагогіка партнерства», окреслено його принципи та засади. Педагогіку партнерства представлено як чинник формування ефективних взаємостосунків всіх учасників освітнього процесу – учнів, педагогів та батьків. Відповідно до Концепції «Нова українська школа» педагогіку партнерства представлено на різних рівнях, зокрема «педагог – учні», «учень – учень», «педагог – батьки». Особливу увагу зосереджено на соціалізації, адаптації та налагодженні відносин, визначенні спільних цінностей, розвитку комунікативних навичок здобувачів освіти, організації суб’єкт-суб’єктних взаємин на рівних умовах. Розкрито роль безпечного освітнього середовища для створення комфортної атмосфери розуміння, підтримки, поваги, толерантності під час ранкових зустрічей та організації групової діяльності здобувачів освіти. Обґрунтовано підходи і способи організації педагогіки партнерства на засадах взаєморозуміння, взаємоповаги, балансу прав, обов’язків та відповідальності, зокрема подано орієнтовну тематику батьківських зборів й особливості їх проведення з метою ефективної партнерській взаємодії педагога та батьків.

У статті розкрито сутність поняття «метод проєктів», розглянуто тлумачення дефініції «метод проєктів» у роботах українських науковців та обґрунтовано доцільність використання цього методу школярами. Здійснено аналіз етапів створення проєктів (організаційний, корекційний та презентаційний).Окреслено роль вчителя як консультанта та модель спілкування між учителем та учнями під час підготовки проєктів. Наведено приклади проєктних завдань з української літератури для учнів старших класів, описано які саме аспекти можуть зацікавити учнів у контексті вивчення української літератури. Розкрито роль кінцевого продукту, що є результатом науково-пошукової проєктної діяльності учнів. Висвітлено вміння і навички, які учень може здобути та розвинути завдяки підготовці проєктів з української літератури, а саме: знаходити та виділяти необхідну інформацію, вміння адекватно сприймати критику, вміння працювати в команді, презентувати результати своєї діяльності та ін .

У статті проаналізовано аспекти впровадження педагогіки партнерства як системи ефективної взаємодії здобувачів освіти, педагогів і батьків із метою особистісного розвитку учасників освітнього процесу, становлення компетентної особистості, формування цінностей в Новій українській школі. Нові освітні можливості тісно пов’язані із Концептуальними засадами реформування освіти «Нова українська школа» та переносять поняття «педагогіка партнерства» як один із основних аспектів ефективної синергії його учасників із проєкції у нормативно закріплену площину. В основі педагогіки партнерства – спілкування, взаємодія та співпраця між учителем, учнем і батьками. Педагог має бути помічником, коучем, а родина залучена до побудови освітньої траєкторії дитини. У статті аналізується, як забезпечити вмотивовану плідну співпрацю вчителів, батьків, здобувачів на засадах взаємної довіри й поваги, як досягти рівності прав, обов’язків і відповідальності у трикутнику дитина – педагоги – батьки? Нова українська школа сприяє створенню освітнього середовища, де найповніше розкриваються та розвиваються здібності й можливості здобувачів освіти на засадах педагогіки, що ґрунтується на партнерстві між усіма учасниками освітнього процесу. В основі педагогіки партнерства – формальне і неформальне спілкування, взаємодія та співпраця між учителем, учнем, батьками та громадою. Переконані, що саме така взаємодія учителів, батьків та учнів дозволить досягти якості освіти. Отже, в основі партнерства вчителя та учня – спілкування, взаємодія, співпраця, спільні цілі та прагнення. Учителі, батьки та учні є добровільними й зацікавленими спільниками, рівноправними учасниками освітнього процесу і відповідають за його результат. Це партнерство засноване на повазі, довірі, рівності, відповідальності, добровільності учасників. Концепція Нової української школи сприяє розкриттю та розвитку здібностей і можливостей дитини на основі педагогіки, що ґрунтується на партнерстві. Аналіз досліджуваної проблеми доводить її актуальність та необхідність подальшого вивчення.

Сучасний світ невпинно змінюється, і незаперечним трендом західної психологічної науки є розвиток такого напряму, як роботизована психологія, що фокусується на вивченні сумісності людей і роботизованих істот. Протягом останніх десятиліть учені досліджували різні аспекти цієї взаємодії: як на рівні сприймання в цілому, так і на емоційно-тактильному рівні зокрема. В Україні роботизована психологія лише починає своє становлення, й основною метою нашого дослідження було зібрати інформацію про ставлення української молоді до роботів і людей з роботизованими протезами або підсилювачами органів чуття. Ця тема особливо актуальна, оскільки за роки воєнного конфлікту на сході в Україні істотно збільшилася кількість людей з травмами кінцівок та різних органів чуття, які потребують протезів або підсилювачів. У травні-червні 2018 р. лабораторією психології масової комунікації та медіаосвіти Інституту соціальної та політичної психології НАПН України у всіх регіонах України було проведено масові опитування українських школярів, у яких взяли участь 1439 учнів 8 та 10 класів загальноосвітніх шкіл. На основі результатів дослідження виявлено три основні ролі для роботів, у яких українська молодь готова була сприймати їх добре: у ролі хатнього помічника, у ролі друга і в ролі додаткового мозку (покращення інтелекту та пам’яті). Встановлено, що менше половини вибірки досліджуваних готові поставитися добре до людини, кінцівки якої замінено комп’ютерними протезами. Найбільш толерантно готові ставитися до людей з роботизованими протезами на півночі України, найнижчий рівень терпимості – у респондентів східних регіонів. Отримані результати свідчать про необхідність проведення активних інформаційних кампаній та широкого впровадження просвітницьких програм задля виховання у молоді толерантного ставлення до людей з роботизованими протезами.

Розкрито необхідність узгодженості змісту нормативних документів загальноосвітніх навчальних закладів та закладів вищої освіти, що готують фахівців спеціальності 014 Середня освіта (Музичне мистецтво) в контексті концептуальних завдань Нової української школи. Встановлено неузгодженість між концептуальними завданнями сучасної української школи і змістом освітньо-професійних навчальних програм. Розглядається «емоційний інтелект» як ключове поняття в інноваційному виді навчання. Формування емоційного інтелекту учнів у значенні наскрізного уміння визначено одним із завдань Концепції «Нова українська школа»; це спрямовує професійну підготовку майбутнього вчителя, його готовність до реалізації провідних положень державної освітньої політики в практику загальноосвітньої школи. На основі аналізу Державного стандарту початкової освіти, типової освітньої програми виокремлено зміст емоційного інтелекту як спільної навички для всіх компетентностей, якими мають оволодіти учні. Протиріччя між необхідністю впровадження реформаторських змін в освітній процес сучасної української школи і відсутністю відповідного нормативного забезпечення професійної підготовки майбутніх учителів музичного мистецтва до такої діяльності зумовлює нагальну потребу у коригуванні змісту чинних освітньо-професійних програм підготовки спеціалістів зазначеного фаху.

Стаття актуалізує проблему вивчення української мови як іноземної та шляхи оптимізації цього процесу. Вивчення методів викладання іноземних мов дозволяє лінгвістам, оцінюючи переваги та недоліки кожного з них, використовувати найбільш зручну й ефективну основу для формування граматичної та лексичної бази з метою створення навчальних матеріалів. Сугестивний метод Г. К. Лозанова дає змогу оптимізувати процес навчання у всіх аспектах. Основна теза цього методу – невимушена атмосфера під час занять, яка сприяє природному способу засвоєння матеріалу без особливих зусиль та примусу. Саме відсутність психологічного тиску на учня у форматі “вчитель-учень” звільняє додаткові запаси пам’яті. Мета дослідження – виявити сугестивні особливості вивчення української мови як іноземної, висвітлити сугестивний метод вивчення української мови як іноземної, а також спробувати реалізувати його відповідно до потреб курсу. Об’єктом вивчення є сугестивний підхід, а предметом – його впровадження в процес навчання. Серед методів дослідження при вивченні цієї теми можна виокремити аналіз визначень словникового запасу, описовий метод, метод інтерпретації з використанням прийомів спостереження й узагальнення. Результати теоретичного й експериментального дослідження доводять до висновку про можливість застосування у сучасному навчанні української мови як іноземної сугестологічного методу Г. К. Лозанова. Практична цінність роботи полягає в тому, що її матеріали та висновки можуть бути використані в процесі читання лекцій та проведення семінарів з курсів «Методи вивчення іноземних мов», «Українська мова як іноземна», у практиці вивчення української мови як іноземної.

У статті проаналізовано досвід підготовки дорослих учнів до іспиту IELTS (модуль «Читання») та виклики, які виникають в дорослих українських студентів та викладачів при роботі з цією частиною іспиту. Популярність іспиту IELTS робить його об’єктом дослідження багатьох науковців. Український контекст досі не був докладно досліджений, а кількість осіб, котрі здають цей тест, щорічно зростає. Матеріалом дослідження є індивідуальні кейси дорослих студентів, котрі виконували завдання модуля «Читання» (IELTS Reading), 18-річний викладацький досвід авторки та 5-річний досвід підготовки учнів до тесту IELTS (загалом 15 дорослих учнів). Протягом цього часу учасники дослідження виконали 30 тестів модуля «Читання», кожен з яких складається з 40 завдань (загальна кількість завдань – 1200). Дорослі українські учні, наша цільова аудиторія, – це люди віком 25 років та старші. Основний виклик, з яким вони стикаються при підготовці до тесту, – це, на нашу думку, різниця в підходах, які використовують творці тесту IELTS, та автори підручників, якими свого часу користувалися учасники нашого дослідження в школі чи у ЗВО. Для багатьох людей віком понад 30 років, особливо тим, у кого спеціалізація не була пов’язана з вивченням мов, зазвичай витрачають більше часу на те, аби пристосуватися до підручників та інших ресурсів підготовки до IELTS, оскільки матеріали, які вони раніше використовувати під час навчання, часто базувалися на радянських традиціях. Основними викликами, перед яким стоять люди, котрі готуються до складання IELTS, ми вважаємо такі: 1) різниця в підходах до читання; 2) часові обмеження; 3) певні види завдань, а саме True/False/Not Given та Gapfill.

Стаття присвячена актуальності компетентнісного підходу в сучасній українській освіті в порівняння і зв’язку з класичною педагогікою В.Сухомлинського. Метою сучасної світа є формування у учня вміння і бажання вчитися впродовж иття, працювати в команді, здатність до самозміни і саморозвитку на основі рефлексивної самоорганізації. Компетентнісний підхід, який лежить в основі Концепції Нової української школи, Державного стандарту початкової школи, дозволяє ефективно вирішувати зазначені завдання, використовуючи при цьому сучасні педагогічні технології.Школа має стати не підготовчим етапом до життя, а самим життям; сприяти становленню особистості, як творця і проектувальника власного життя.До важливих умов, які сприяють повноцінному розвитку дітей, В. Сухомлинський відносить відповідність методів навчання, структури уроку, взагалі всіх організаційних та психолого-педагогічних елементів навчальній меті уроку, його освітньовиховним і розвивальним завданням та змістуОсобливість у використанні інтерактивних методів полягає в тому, що освітній процес відбувається за умови постійної активної взаємодії учнів та направляючої, корегуючої ролі педагога. Це – співнавчання, взаємонавчання (колективне, групове, навчання в співпраці), де учень і вчитель є рівноправними, рівнозначними суб’єктами процесу.Під час інтерактивного навчання учні вчаться бути демократичними, спілкуватися з іншими людьми, креативно мислити, приймати продумані рішення, виховуються ємпатія та толерантність по відношенню до оточуючих. Застосовування активних форм занять в значній мірі сприяють формуванню компетентнісного підходу в навчанні. Однією з ключових цінностей визначеної діяльності є розвиток творчого і критичного мислення, набуття досвіду та інструментарію дослідницької діяльності, самостійного пошуку, тобто орієнтація не стільки на знання, скільки на набуття учнями позитивного досвіду самостійної роботи.Спрямовуючи освітній процес на формування життєвих і предметних компетентностей у учнів, згідно Державного стандарту початкової освіти, педагог формує навички практичного використання здобутих під час навчання знань та вмінь. Зазначені компетенції дають можливість дитині орієнтуватись у соціумі та вирішувати проблеми, які ставить перед ним життя.

Сьогодні проблема цікавих та інноваційних уроків фізичної культури в початковій школі дуже поширена в українських середніх навчальних закладах. Більшість авторів зауважують, що в дитячому фізичному підготуванні на сьогодні не беруться до уваги нові наукові принципи. Розробка та рекомендація системи оцінювання розвинення фізичних здатностей, які мають вводитися до програми практики, не впливає на їхню корекцію та реалізування оздоровчо-виховних завдань під час занять фізичною культурою. Тому, актуальність нашого дослідження спродукована необхідністю скерування фізичного виховання молодого покоління на досягнення оздоровчих цілей, а також недовершеністю методики сукупного розвинення фізичних здатностей, що є фундаментальною базою міцного здоров’я молодших школярів.
Today the problem of interesting and innovative lessons of physical culture in primary school is very common in Ukrainian secondary schools. Most authors note that new scientific principles are not taken into account in children's physical training today. The development and recommendation of a system for assessing the development of physical abilities that should be introduced into the program of practice does not affect their correction and implementation of health and educational tasks during physical education classes. Therefore, the relevance of our study is due to the need to direct physical education of the younger generation to achieve health goals, as well as the incompleteness of the method of collective development of physical abilities, which is the fundamental basis of good health of young students.

У дисертації теоретично обґрунтовано й експериментально перевірено систему роботи з удосконалення навичок говоріння в учнів 5-6 класів, що сприяє засвоєнню знань про говоріння, свідомому створенню усних діалогічних і монологічних висловлювань у різних мовленнєвих ситуаціях.Визначено навички, що необхідно вдосконалити в учнів 5-6 класів на уроках української мови, виявлено педагогічні умови, за яких робота відбуватиметься ефективніше, розроблено лінгводидактичну модель змісту роботи з удосконалення навичок говоріння
It is theoretically grounded and experimentally tested in the dissertation that the system of improving the speaking skills of student of the 5-6 forms during the Ukrainian Language classes - worked out be the author - stimulates mastering speaking skills and creating oral dialogues and monologues in accordance to a speaking situation on the conscious Level. There are also skills that have to be developed and pedagogical conditions that will make the pedagogic work be more effective have been defined,analyzed and interpreted in the dissertation.

Дипломна робота присвячена відомому педагогу, концертному піаністу Т. Лешетицькому. Проаналізовані методи його фортепіанної школи. Висвітлена спадкоємність принципів у педагогічній діяльності його послідовників – українських піаністів-викладачів. Мета дослідження – узагальнити педагогічні принципи Т. Лешетицького та виявити його вплив на розвиток української фортепіанної школи.
Thesis is dedicated to the famous teacher, concert pianist T. Leshetitsky. The methods of his piano school are analyzed. The continuity of principles in the pedagogical activity of his followers - Ukrainian pianists-teachers is highlighted. The purpose of the research is to generalize the pedagogical principles of T. Leshetytsky and to reveal his influence on the development of the Ukrainian piano school.

Матвієнко О. В. Виховання учнів початкових класів на родинних традиціях українського народу : кваліфікаційна робота магістра спеціальності 013 «Початкова освіта» / наук. керівник Л. О. Сущенко. Запоріжжя : ЗНУ, 2020. 86 с.
UA : Робота викладена на 86 сторінках друкованого тексту. Перелік посилань включає 68 джерел. Об’єкт дослідження: освітній процес у закладі загальної середньої освіти. Предмет дослідження: зміст, форми і методи виховання учнів початкових класів на родинних традиціях українського народу. Мета дослідження: виявити виховні можливості та зміст, форми і методи ефективного використання родинних традицій українського народу у вихованні учнів початкових класів, теоретично обґрунтувати та експериментально перевірити шляхи і засоби впровадження народознавчого змісту в освітній процес закладу загальної середньої освіти. В роботі проаналізовано психолого-педагогічну літературу та історичні джерела з проблеми дослідження і на цій основі розкрито зміст і значення родинних традицій українського народу у вихованні сучасних дітей; вивчено стан досліджуваної проблеми в практиці виховання молодших школярів у закладі загальної середньої освіти; створено ефективну методику впровадження народних традицій в освітній процес початкової ланки закладів загальної середньої освіти; розроблено та апробовано методику виховання учнів початкових класів на родинних традиціях українського народу, яка інтегрує в собі такі її основні компоненти.
EN : The work is presented on 86 pages of printed text. The list of links includes 68 sources. Object of research: the educational process in general secondary education. Subject of research: content, forms and methods of education of primary school students on family traditions of the Ukrainian people. The purpose of the study: to identify educational opportunities and content, forms and methods of effective use of family traditions of the Ukrainian people in the education of primary school students, theoretically substantiate and experimentally test ways and means of introducing ethnographic content into the educational process of general secondary education. The paper analyzes the psychological and pedagogical literature and historical sources on the research problem and on this basis reveals the content and significance of family traditions of the Ukrainian people in the upbringing of modern children; the state of the researched problem in the practice of education of junior schoolchildren in the institution of general secondary education is studied; an effective method of introducing folk traditions into the educational process of the primary level of general secondary education institutions has been created; developed and tested a method of educating primary school students on the family traditions of the Ukrainian people, which integrates the following main components.