Academic literature on the topic 'Українське судочинство'
Create a spot-on reference in APA, MLA, Chicago, Harvard, and other styles
Consult the lists of relevant articles, books, theses, conference reports, and other scholarly sources on the topic 'Українське судочинство.'
Next to every source in the list of references, there is an 'Add to bibliography' button. Press on it, and we will generate automatically the bibliographic reference to the chosen work in the citation style you need: APA, MLA, Harvard, Chicago, Vancouver, etc.
You can also download the full text of the academic publication as pdf and read online its abstract whenever available in the metadata.
Journal articles on the topic "Українське судочинство"
1
Факас, І. Б. "Поетапне впровадження Єдиної судово-інформаційної телекомунікаційної системи та її окремих підсистем (модулів) у цивільне судочинство." Наукові праці Національного університету “Одеська юридична академія” 28 (July 26, 2021): 129–36. http://dx.doi.org/10.32837/npnuola.v28i0.706.
Full textAbstract:
У статті розглянуто сутність Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, її окремих підсистем (модулів), початок функціонування та етапи впровадження у цивільне судочинство.
Динаміка реформування української судової системи загалом і цивільного судочинства зокрема періодично змінюється, однак необхідно констатувати недоліки процедури комунікації між учасниками цивільного процесу та їх представниками із судовими органами.
Метою цієї статті є дослідження перспектив впровадження Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, її окремих підсистем (модулів) у цивільне судочинство. Ставиться завдання проаналізувати законодавче забезпечення впровадження Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи та її окремих підсистем (модулів), з'ясувати актуальні проблеми функціонування цієї системи у цивільному судочинстві.
Нині в Україні простежується тенденція залишення позовних заяв, поданих через підсистему «Електронний суд», без руху та повернення їх позивачам. Ці та інші факти неправомірного повернення позовних заяв створюють ризики для реалізації сторонами свого права на доступ до правосуддя під час здійснення розгляду та вирішення цивільних справ.
Крім того, завдяки комплексному підходу до вивчення зазначеної проблеми доведено, що цивільне процесуальне законодавство не містить норми, яка повністю забезпечувала би можливість ефективного використання електронного судочинства, а тому законодавче врегулювання цього питання сприятиме реалізації кожною особою права на доступ до правосуддя.
2
Осадчий, А. "Сучасний концепт української адміністративної юстиції." Юридичний вісник, no. 1 (December 4, 2019): 37–41. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i1.525.
Full textAbstract:
Стаття присвячена дослідженню змісту інституту української адміністративної юстиції як різновиду правосуддя, предметом якого здебільшого є публічно-правові спори, що реалізується у формі адміністративного судочинства (адміністративного процесу) на основі судової спеціалізації. Розкрито характерні риси адміністративної юстиції, завдання адміністративного судочинства, способи судового захисту прав, свобод та інтересів в адміністративному судочинстві.
3
Ювчиця, О. В. "АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ УКРІПЛЕННЯ НЕЗАЛЕЖНОСТІ ТА БЕЗСТОРОННОСТІ СУДУ В ЦИВІЛЬНОМУ СУДОЧИНСТВІ." Знання європейського права, no. 1 (September 18, 2020): 47–50. http://dx.doi.org/10.32837/chern.v0i1.46.
Full textAbstract:
У статті розглянуто сутність принципів незалежності та безсторонності суддів як основних засад цивільного судочинства. Динаміка реформування української судової системи в цілому, так і цивільного судочинства періодично змінюється, однак необхідно констатувати недостатнє дотримання принципів незалежності і безсторонності суду під час судового захисту прав людини і громадянина в Україні.
Метою цієї статті є дослідження сутності принципів незалежності та безсторонності суддів крізь призму цивільного судочинства, а також аналіз відповідності цих засад європейській системі цінностей та стандартів захисту прав людини. Ставиться завдання проаналізувати практику Європейського суду з прав людини в цивільних справах, дослідити стан забезпечення незалежності суддів, з'ясувати актуальні проблеми дотримання цих принципів в цивільному судочинстві, а також визначити напрями удосконалення цих основоположних засад.
Сьогодні в Україні простежується тенденція збільшення кількості фактів неправомірного втручання у діяльність суддів щодо здійснення правосуддя. Ці та інші факти неправомірного втручання створюють ризики для незалежності судді під час здійснення розгляду та вирішення цивільних справ.
Крім того, завдяки комплексному підходу до вивчення зазначеної проблеми доведено, що цивільне процесуальне законодавство не містить єдиної норми, яка повністю відтворювала б зміст принципів незалежності та безсторонності суддів в інтерпретації ЄСПЛ, а тому законодавче врегулювання даного питання сприятиме правильному тлумаченню цих основоположних засад та їх дотриманню у цивільному судочинстві України.
Зроблено висновок, що цивільне судочинство як певним чином організована сукупність цивільних процесуальних правовідносин має будуватися на засадах незалежності та безсторонності суду, оскільки ці принципи є невід'ємними атрибутами правосуддя. Здійснення правосуддя має відображати соціальне призначення судової системи, тобто забезпечувати справедливий, неупереджений і своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ із метою ефективного захисту порушених прав, свобод чи інтересів фізичних осіб та юридичних осіб, інтересів держави.
4
Moroz, J. A. "Вимоги до рішень адміністративного суду: польський та український досвід." Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, no. 2 (April 25, 2019): 65–73. http://dx.doi.org/10.32886/instzak.2019.02.07.
Full textAbstract:
Метою статті є висвітлення нормативно-правової регламентації вимог до судових рішень в адміністративному судочинстві України та Польщі.
Наукова новизна полягає у порівняльно-правовому вивченні інституту судових рішень, що має міжгалузевий характер, в українському і польському законах з адміністративного судочинства. Передумовою дослідження стали труднощі і недоліки судового правозастосування, пов’язані з якістю судових рішень та порядком їх ухвалення. Зауважено некоректний виклад положень частин 1–3 статті 242 КАС України. Виявлено, що на відміну від українського закону, законність, обґрунтованість і вмотивованість судових рішень польських судів не мають прямої законодавчої регламентації. Такі вимоги випливають зі змісту законодавчого акта. Запропоновано закріплення вмотивованості, як вимоги до судового рішення, в КАС України: рішення, ухвалене судом з наведенням мотивів його ухвалення. Висловлено авторську думку щодо спільних і відмінних ознак інституту судових рішень в адміністративних справах як у змістовному, так і техніко-нормотворчому аспектах, та доцільність його законодавчого удосконалення.
Висновки. Загальні засади і міжнародні стандарти та здобутки європейської практики враховано і дотримано законодавцем України і Польщі. Польський підхід вирізняє ухвалення судового рішення в адміністративному судочинстві у виді постанови, вироку й ухвали (рішення Вищого адміністративного суду Польщі). Спільними перспективами обох країн вбачається наближення судової системи до потреб споживача судових послуг, зокрема, перехід (розвиток, удосконалення) судочинства в електронну форму, розроблення внутрішньої і зовнішньої комунікаційної стратегії, адже використання електронних сервісів у судочинстві є сучасним суспільним запитом у всіх державах.
5
ЗАХАРЧЕНКО, ПЕТРО, and МАРІЯ МІРОШНИЧЕНКО. "Політико-правові засади формування національної політики Української Держави гетьмана Павла Скоропадського (1918 р.): до 100-річчя її утворення." Право України, no. 2018/06 (2018): 160. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2018-06-160.
Full textAbstract:
Автори актуалізують питання історичного минулого, пов’язаного з формуванням національної політики гетьманом Павлом Скоропадським і його урядом за часів Української революції 1917–1921 рр. Аналізуються проблеми державного будівництва та юридичного забезпечення процесу становлення національної державності в 1918 р. Наголошується на суперечливому характері формування національної політики як самим П. Скоропадським, так і його достатньо часто змінюваними урядами. З одного боку, він декларував принципи державного будівництва, що ґрунтувалися на обстоюванні державного суверенітету та незалежності, українських традиціях та історичних здобутках, а з другого, – будучи продуктом російської імперської системи, тяжів до її культури та духовного світу, нею продукованого. Автори наголошують саме на аспектах публічних, зримих, реальних, насамперед, юридичного і фактологічного характеру, які засвідчують реальну картину державного будівництва, де, без сумніву, переважав національний елемент. Наводяться численні приклади організаційно-правового забезпечення цього процесу, її зовнішня атрибутика, пов’язана з практичною діяльністю гетьмана та його адміністрації. Аналізуються різноманітні сфери національно-культурного будівництва, у тому числі й розвиток судової системи, законодавства, налагодження міжнародних зв’язків тощо. Особлива увага приділена створенню судової системи, що стала логічним продовженням її реформування, започаткованого Українською Центральною Радою. Щоправда, курс, обраний попередницею, не знаходив повної підтримки у П. Скоропадського, скоріше він був її антагоністом. Відтак, з моменту здійснення державного перевороту (29 квітня 1918 р.) і до дня проголошення зловісної грамоти про федерацію з Росією та, відповідно, зречення від влади він наполегливо просував ідею організації судочинства на засадах колишньої Російської імперії, додаючи до неї національний зміст. Найбільшим його досягненням стало запровадження Державного Сенату як вищого судового органу Української Держави. Автори цілеспрямовано загострюють увагу на основних положеннях Закону “Про Державний Cенат” від 8 липня 1918 р., вказуючи на наміри гетьмана встановити в країні справедливе судочинство. Аналізований зміст закону є промовистим тому свідченням. Акцентовано увагу на тому, що протягом семи з половиною місяців перебування гетьмана при владі йому вдалося окреслити основні напрями своєї національної політики, прийняти ряд законодавчих актів, але втілити всі свої ідеї в такий нетривалий час йому так і не вдалося. Сучасна Україна визнала заслуги Павла Скоропадського, визначивши йому гідне місце в пантеоні своїх національних героїв.
6
Алєксєєва, А. О. "Щодо стандартів участі народу у здійсненні судочинства в Японії." Актуальні проблеми держави і права, no. 87 (November 4, 2020): 3–10. http://dx.doi.org/10.32837/apdp.v0i87.2792.
Full textAbstract:
Проблема участі народу у здійсненні судочинства є перманентною для української судової системи із часів незалежності. Неодноразово були здійснені спроби реформування інституту народних засідателів та присяжних, які фактично не мали необхідного результату, що підтверджується опитуваннями щодо рівня довіри народу до судової гілки влади та практичними проблемами залучення присяжних до участі в судових засіданнях.
Звичайно, проблема реформування і розвитку судової системи не може бути вирішена у відриві від міжнародного досвіду, особливо країн зі схожим історичним досвідом і тих, які тривалий час присвятили пошуку оптимальної моделі залучення народного елемента та вирішенню питань, найбільш гострих для нашої судової влади.
У даному контексті автор вирішила проаналізувати японську систему залучення народного елемента до здійснення судочинства в контексті останньої судово-правової реформи 2009 року в Японії - країни, яка відмовилась від англо-американської моделі присяжних та створила власну, змішану систему, вдало поєднала основи англо-американської та континентальної моделей. На основі ключових елементів змішаної системи японського судочинства було сформульовано перелік пропозицій для вдосконалення наявної системи залучення народу до здійснення судочинства в Україні, зокрема: забезпечити необхідну кількість присяжних, встановити розумні строки судового розгляду справи із граничними термінами, забезпечити зрозумілість кримінального процесу для присяжних та запровадити у кримінальному процесі обов'язкове проведення «попереднього засідання».
Десятирічний успішний досвід роботи японської системи саібан-ін дозволяє стверджувати, що вказані пропозиції можуть привести до реального залучення народу України до участі в судочинстві та спрощенні кримінального процесу як передумови ефективної роботи змішаної колегії суддів та представників народу. У процесі реформуванням інституту участі народу у здійсненні правосуддя необхідно пам'ятати, що правосуддя, що відправляється «судом рівних», у демократичному суспільстві розцінюється як життєво необхідна соціально-політична підсистема, за допомогою якої реалізуються основні права й обов'язки громадян країни, довіра до судів та віра в торжество справедливості.
7
Завидняк, В. І. "Проблеми впровадження прецедентних рішень ЄСПЛ у кримінальне судочинство України." Міжнародний юридичний вісник: актуальні проблеми сучасності (теорія та практика), no. 14 (May 13, 2019): 181–88. http://dx.doi.org/10.33244/2521-1196.14.2019.181-188.
Full textAbstract:
У статті розглядаються проблемні питання застосування в кримінальному судочинстві України рішень Європейського суду з прав людини. Звертається увага на актуальні проблеми використання в рішеннях українських судів правових позицій Європейського суду з прав людини. Вказується на необхідність вироблення практичних рекомендацій та методик безпосереднього використання практики Страсбурзького суду в рішеннях українських судів.
8
Артем"єва, Н. П. "Актуальне питання судочинства за українським законодавством: види та стадії цивільного судочинства." Європейські перспективи, no. 4 (2014): 118–20.
Find full text
9
Артем"єва, Н. П. "Актуальне питання судочинства за українським законодавством: види та стадії цивільного судочинства." Європейські перспективи, no. 4 (2014): 118–20.
Find full text
10
Смокович, М. І. "Принцип правової визначеності в адміністративному судочинстві: окремі теоретичні засади та практичне застосування." Актуальні проблеми держави і права, no. 88 (January 18, 2021): 116–27. http://dx.doi.org/10.32837/apdp.v0i88.3067.
Full textAbstract:
У статті досліджено окремі теоретичні засади та практичне застосування принципу правової визначеності в адміністративному судочинстві. Вказано, що принцип правової визначеності охоплює такі загальноправові категорії, як «непорушність прав», «якість та точність закону», «стабільність та оста-точність судових рішень», «законні очікування», на які спирається практика Європейського суду з прав людини, як і практика Верховного Суду. Вказано, що саме передбачуваність є основою одного з фундаментальних, основоположних для реалізації захисту прав та інтересів кожної особи - принципу правової визначеності, який, у свою чергу, є однією зі складових частин принципу верховенства права, керівною засадою під час здійснення адміністративними органами своїх владних обов'язків та повноважень. Констатовано, що наше національне правосуддя ще перебуває на шляху до впровадження загальноприйнятних європейських критеріїв справедливого судочинства.
Зроблено висновок, що правова визначеність є універсальним правовим началом, дія якого поширюється на такі важливі сфери правовідносини між державою й особою, як реалізація та забезпечення прав і свобод людини і громадянина, встановлення юридичної відповідальності, підстав та порядку притягнення до неї, недопустимість дій та бездіяльності, спрямованих на безпідставне обмеження прав і свобод людини, встановлення пропорційності застосованих до особи обмежень, здійснення повноважень органами державної влади в межах, визначених Конституцією і законами України.
Констатовано, що принцип правової визначеності є одним з основних принципів європейського права і часто використовується у практиці Суду Європейського Союзу та Європейського суду з прав людини. У статусі загального принципу права він має сприйматися і національною правовою системою. Дотримання вимог принципу правової визначеності наблизить українське законодавство до європейських правових стандартів, сприятиме вдосконаленню механізмів правотворчості та правореалі-зації, слугуватиме додатковою гарантією захищеності людини від свавілля органів державної влади.
Dissertations / Theses on the topic "Українське судочинство"
1
Лопушанська, Яна Вікторівна. "Вживання української мови в юридичній сфері Хмельниччини." Магістерська робота, Хмельницький національний університет, 2021. http://elar.khnu.km.ua/jspui/handle/123456789/11282.
Full textAbstract:
Мовне питання в Україні завжди набувало гостроти разом з питанням утвердження її суверенітету. Події 2014 року спонукали український політикум і суспільство переглянути ставлення до української мови як
символу Української держави та українського народу, а також до статусу інших мов в Україні, результатом чого ухвалення у 2019 році Закону України “Про забезпечення функціонування української мови як державної», яким врегульовано застосування державної мови в судочинстві, нормативно-правових актах, діловодстві та документообігу, актуальним є дослідження функціонування української мови в юридичній сфері України, зокрема Хмельниччини.
2
Луцик, А. "Судочинство на Українських землях у другій половині XVII - середині XVIII ст." Thesis, Вид-во СумДУ, 2009. http://essuir.sumdu.edu.ua/handle/123456789/7069.
Full text
3
Беліченко, Олександра Валентинівна. "Українська правова думка про юридичний процес (XIX ст. – 20-ті рр. XX ст.)." Diss., Національний університет "Львівська політехніка", 2021. https://ena.lpnu.ua/handle/ntb/56682.
Full textBooks on the topic "Українське судочинство"
1
Конституційне судочинство. Американський та український досвід. Київ, 1999.
Find full textBook chapters on the topic "Українське судочинство"
1
Izarova, Iryna. "Civil Procedure Reforms During the Period of Ukrainian Independence: New Goals and Principles." In Access to justice in the light of sustainable development: to the 30th anniversary of Ukraine's independence ed. by Yuri Prytyka and Iryna Izarova, 32–59. VD Dakor, 2021. http://dx.doi.org/10.33327/ajee-18-21-cp1-2.
Full textAbstract:
Доступ до правосуддя є невід’ємним елементом верховенства права й демократичної правової держави. Забезпечення рівного доступу до правосуддя для всіх визначено у цілях сталого розвитку, що пояснює підвищення інтересу до вивчення ефективних шляхів його досягнення, зокрема, із досвіду провідних держав світу. Виходячи з наведеного, для держав, що вибороли свою незалежність не так давно, серед яких і Україна, особливої актуальності набувають розбудова ефективної системи правосуддя та її трансформація в умовах прагнення до сталого розвитку. Тридцятиріччя незалежності нашої країни — це гарна нагода для переосмислення проміжних результатів і досягнень, пошуку шляхів подальшого розвитку з урахуванням геополітичної ситуації й загальносвіто- вих тенденцій. Україна є однією з держав — засновниць Організації Об’єднаних Націй (ООН)1, і українська влада підтримує Цілі сталого розвитку ООН2. Крім того, Україна є однією з найбільших країн Європи за територією та кількістю населення3. Водночас у звіті Світового банку, у якому порівнюється регулювання підпри- ємницької діяльності, наша країна посідає 64 місце із 190 з точки зору просто- ти ведення бізнесу4. За даними Freedom House у звіті «Свобода у світі», Україні надано статус «частково вільної» (partly free status) через дуже низькі показни- ки верховенства права (6/16), незалежності судової влади (1/4), а також через низький рівень захисту від незаконного застосування фізичної сили і свободи від війни і повстань (1/4)5. У цій главі будуть узагальнені досягнення реформ цивільного процесуаль- ного права, що були провадилися упродовж періоду незалежності України, а також охарактеризовані нові підходи до визначення мети й окремих прин- ципів сучасного цивільного процесу, зокрема, принципу співробітництва суду і сторін у цивільному судочинстві. Визначальними у даному контексті є підтримка ідеї сталого розвитку й необхідність досягнення цілей сталого розвитку, насамперед забезпечення доступу до правосуддя для всіх, мирних і ефективних інституцій на всіх рівнях3.