Academic literature on the topic 'Типи юридичної відповідальності'

Стаття присвячена питанням формування системи гарантій платників податків у процесі застосування програм добровільного розкриття доходів у податковій сфері. Наголошено, що використання таких програм добровільного розкриття доходів для фізичних або юридичних осіб є ефективним засобом уникнення юридичної відповідальності. Водночас програми добровільного розкриття доходів дозволяють виконати податкові зобов’язання та наповнювати бюджет. Ефективність застосування програм добровільного розкриття доходів полягає у суттєвій економії ресурсів правоохоронних та податкових органів. Підкреслено, що законодавство України не регулює питання застосування програм добровільного розкриття доходів. Істотними умовами договору виступають тип податкового зобов’язання; опис фінансової діяльності заявника, зокрема дані про діяльність заявника у межах держави та причини невиконання податкового законодавства; сума потенційних податкових зобов’язань.

Стаття присвячена питанням світової практики застосування програм добровільного розкриття доходів у податковій сфері. Наголошено, що використання таких програм добровільного розкриття доходів для фізичних або юридичних осіб є ефективним засобом уникнення юридичної відповідальності. Водночас програми добровільного розкриття доходів дозволяють виконати податкові зобов'язання та наповнювати бюджет. Ефективність застосування програм добровільного розкриття доходів полягає у суттєвій економії ресурсів правоохоронних та податкових органів. У практиці інших країн використовують постійні та тимчасові програми добровільного розкриття доходів. Зазвичай це тимчасові програми, які працюють протягом короткого визначеного періоду, термін розкриття інформації встановлюється в самому початку, а заохочення або стимули, які перевершують ті, що пропонуються згідно з діючими загальними положеннями, доступні лише протягом цього періоду. Підкреслено, що законодавство України не регулює питання застосування програм добровільного розкриття доходів. У цьому контексті необхідно врахувати практику інших країн. На особливу увагу заслуговує практика використання програм добровільного розкриття доходів у США. Добровільне розкриття доходів здійснюється у США у формі укладання угоди між особою та податковим органом окремого штату. Істотними умовами договору виступають: тип податкового зобов'язання; опис фінансової діяльності заявника, у тому числі дані про діяльність заявника у межах держави та причини невиконання податкового законодавства; сума потенційних податкових зобов'язань. Практика застосування Програм добровільного розкриття доходів у США та інших країнах демонструє ефективність застосування такого механізму у поєднанні з іншими активними заходами під час здійснення податкового контролю та розслідування справ, пов'язаних з ухиленням від сплати податків.

Стаття присвячена дослідженню ролі локальних актів у забезпеченні академічної добро- чесності в Україні. Аналізуються відповідні норми чинного законодавства та підходи до визначення змісту локальних актів закладів вищої освіти і наукових установ. Обґрунтову- ється, що в регулюванні питань академічної доброчесності необхідно чітко усвідомлювати, що її забезпечення може мати марально-етичний аспект та правовий. Це виступає основою для диференціації змісту локальних актів щодо забезпечення академічної доброчесності. Обстоюється думка, що локальні акти щодо академічної доброчесності повинні істотно від- різнятися за змістом тоді, коли йдеться про морально-етичні норми і коли локальний акт передбачає притягнення суб’єктів до академічної відповідальності в юридичному розумін- ні. Стверджується, що головне призначення локальних нормативних актів у забезпеченні академічної доброчесності полягає у використанні їхніх нормативних властивостей під час застосування до порушників академічної доброчесності дисциплінарних стягнень та заходів громадського впливу. Локальні акти під час декларування принципів та правил поведінки не можуть виходити за межі законодавства. У статті обґрунтовується відповідь на два головні питання в досліджуваній проблематиці. По-перше, щодо можливості застосування локально- го акта з метою забезпечення академічної доброчесності є підстави стверджувати, що саме локальне регулювання здатне забезпечити деталізацію умов реалізації дисциплінарної полі- тики з урахуванням специфіки освітньої, наукової (творчої) діяльності. По-друге, щодо зміс- ту локального акта, наприклад Кодексу академічної доброчесності, варто передусім зважати на те, що він не повинен виходити за межі нормативної реґламентації порядку застосування до суб’єктів юридичних санкцій за порушення академічної доброчесності.

У статті розкривається, що концесія – це надання з метою задоволення громадських потреб уповноваженим органом виконавчої влади чи органом місцевого самоврядування на підставі концесійного договору на платній та строковій основі юридичній або фізичній особі (суб’єкту підприємницької діяльності) права на створення (будівництво) та (або) управління (експлуатацію) об’єкта концесії (строкове платне володіння), за умови взяття суб’єктом підприємницької діяльності (концесіонером) на себе зобов’язань щодо створення (будівництва) та (або) управління (експлуатації) об’єктом концесії, майнової відповідальності та можливого підприємницького ризику; визначено, що концесія є одним із ефективних інструментів оновлення портової інфраструктури; розглянуто основні організаційні типи концесій, визначено переваги концесії в морських портах; проаналізовано міжнародний досвід, який засвідчив, що залучення приватних суб’єктів як до безпосередньо здійснення господарської діяльності, так і до створення й модернізації інфраструктури морських портів надзвичайно підвищує прибутковість останніх; на основі аналізу світового досвіду також визначено чинники, які слід ураховувати при визначені терміну концесії та розміру платежів; установлено, що концесія, як і будь-який інвестиційний проект, супроводжується значною групою ризиків, що можуть вплинути на її прибутковість та ефективність; на прикладі передачі в концесію ДП «Херсонський морський торговельний порт» та ДП «СК» «Ольвія» показано, що передача державою портів в концесію дасть можливість повною мірою використовувати їх потенціал і відновити інфраструктуру портових об’єктів, що були в занепаді багато років поспіль, а також значно поліпшити інфраструктуру міст, де розташовані ці порти. Одна з головних переваг концесії – об’єкти підприємств в які інвестує концесіонер залишаються у власності держави. В той же час, концесійні платежі до бюджету надходять незалежно від результатів його комерційної діяльності.

Дослідження присвячене сучасним проблемам імунопрофілактики керованих інфекцій. Висвітлені актуальні питання індивідуальної вакцинації, оцінки її доцільності, а також профілактика тяжких поствакцинних ускладнень. Наведені дані (з урахуванням рекомендацій ВООЗ) про індивідуальні захисні рівні специфічних антитіл у сироватці крові людини відносно конкретних керованих інфекцій. Висвітлені проблеми уніфікації, стандартизації та міжнародних стандартів показників захисного рівня антитіл, визначених за різними методами дослідження. Описані показники колективного імунітету та їх співвідношення з рівнями індивідуального захисного рівня антитіл. Наведені дані, які базуються на визначенні рівня специфічних захисних антитіл, та обґрунтовують регламент оцінки доцільності, необхідності та небезпеки проведення індивідуальної імунопрофілактики для конкретної керованої інфекції у конкретного пацієнта. Обґрунтована можливість прогнозування тяжких алергічних поствакцинних реакцій з використанням «старих» та невиправдано забутих способів і методів оцінки. Запропоновано відновлення та методологію застосування реакції імунолейкоцитолізу з вакцинними антигенами сучасних вакцин. Об’єктивно обґрунтована необхідність практичної реалізації саме індивідуальних програм вакцинації та ревакцинації. Запропонований наступний алгоритм індивідуальної імунопрофілактики інфекцій: спочатку – оцінка необхідності у конкретній вакцинації, яка визначається за рівнем специфічних захисних антитіл (з урахуванням рекомендацій ВООЗ); на другому етапі – оцінка доцільності вакцинації; на третьому етапі, за необхідності та/або доцільності її проведення – всебічна оцінка можливості специфічної імунопрофілактики з урахуванням клінічних протипоказань, а також індивідуальних ризиків, побічних ефектів та небезпеки розвитку алергічних реакцій негайного типу при використанні конкретної вакцини у конкретного пацієнта. Запропонований алгоритм та використання методів прогнозування імунопатологічних реакцій на вакцини не дає 100 % гарантії безпеки, але безумовно зводить небезпеку імунопрофілактики до досяжного на сьогодні можливого мінімуму і, найголовніше, – дає можливість пацієнту усвідомлено разом із клініцистом ухвалювати рішення про застосування конкретної вакцини, а в разі розвитку можливих, але не прогнозованих, ускладнень вакцинації усуне проблеми юридичної відповідальності клініциста. Рекомендоване обов’язкове створення відповідних нормативних документів, у яких замість бездумного «протоколу» буде детально відображений алгоритм індивідуальної імунопрофілактики з використанням сучасних методів достовірного прогнозування ризиків і небезпеки вакцинації.

Статтю присвячено окре-мим питанням належного здійс-нення цивільно-правового обов’язкудотримання банківської таєм-ниці. Визначено, що вирішенняпитання належного виконанняцього обов’язку лежить у площинівизначення обсягу змісту такогообов’язку, диференціації належнихносіїв та особливостей їх приватно-правового та публічно-правовогостатусу. Доведено необхідністьвиокремлення умов належногоздійснення відповідного обов’язку,процедурних моментів здійсненняі можливих ситуацій потенцій-ного зловживання недосконалістюзаконодавства та відсутністюефективної правозастосовної прак-тики. Наголошено на актуалізаціїпитань термінологічних меж діїбанківської таємниці з огляду намасовість випадків витоку інфор-мації від ліквідованих банків.Удосконалено перелік проблем-них моментів захисту інформаціїу банківській сфері, запропоно-вано додати до переліку проблемтакі проблеми: відсутність тех-нологічних рішень фіксації витокуінформації, що містить банківськутаємницю, з метою подальшогопритягнення до відповідальності;складність доказування у справахщодо розголошення банківськоїтаємниці; практична складністьдоказування отриманих збитків;низький рівень розвитку правоза-стосовної практики та залученнякомпетентних органів задля фікса-ції і притягнення до відповідально-сті порушників у сфері розкриттябанківської таємниці.В якості прикладів потенційноненалежного виконання обов’язкузбереження банківської таємницірозглянуто складання кредитнихісторій, реєстрів платоспроможно-сті, інших офіційних та неофіцій-них баз даних клієнтів фінансовихустанов, які надалі використову-ються як самими банками, так ітретіми особами для маркетинго-вих досліджень, рекламних кампа-ній, перевірки потенційних контра-гентів, формування статистичноїзвітності та незалежного аудиту.Доведено, що перелік суб’єктів,які можуть отримати доступ добанківської таємниці, не обмежу-ється суб’єктами, переліченими вп.п. 2–6 ч. 1 ст. 62 Закону «Пробанки і банківську діяльність», абюро кредитних історій у випадкуотримання даних, що становлятьбанківську таємницю, повиннівизнаватися утримувачами банків-ської таємниці. Формування будь-яких інших баз даних, що перед-бачають включення інформації,віднесеної законом до банківськоїтаємниці, є незаконним. Наданнядоступу компетентними суб’єк-тами до таких даних є прикладомненалежного здійснення обов’язкудотримання банківської таємниці.Ліквідація банку, відкликанняліцензії, інші юридичні факти, щонівелюють спеціальний статусюридичної особи як суб’єкта бан-ківської системи, не призводятьдо втрати обов’язку дотриманнябанківської таємниці відповіднимисуб’єктами.

На криміналізацію діянь у сексуальній сфері впливає чимало факторів, серед яких – необхідність виконання державою взятих на себе міжнародно-правових зобов’язань. Останніми роками в європейському правовому просторі простежується тенденція до уніфікації законодавства в частині визначення підстав кримінальної відповідальності за правопорушення у вказаній сфері. Серйозне оновлення протягом 2017–2018 рр. розділу IV Особливої частин Кримінального кодексу України (КК України) стало результатом сприйняття вітчизняним законодавцем підходів, вироблених Радою Європи у межах Стамбульської та Лансаротської конвенцій. Метою статті є критичне осмислення нинішнього стану реалізації в Україні конвенційного концепту “вік сексуальної згоди” та з’ясування перспектив цього критерію визначення меж злочинної поведінки у сексуальній сфері, зокрема, в контексті співвідношення положень зазначених конвенцій. Доведено, що притаманний чинному КК України спосіб запровадження концепту “вік сексуальної згоди” характеризується низкою вад, серед них: 1) встановлена градація віку потерпілого хоч і дає змогу диференціювати кримінальну відповідальність за вчинення дій сексуального характеру щодо дітей, але зі ст. 18 Лансаротської конвенції не випливає; 2) оптимальність закріплення 14-річного віку у ч. 4 ст. 152 і ч. 4 ст. 153 КК України не виглядає безспірною. Відсутність належного обґрунтування притаманна і 16-річному віковому критерію, який фігурує у ч. 1 ст. 155 КК України; 3) використання у ч. 1 ст. 155 КК України звороту “природні або неприродні статеві зносини” не лише порушує правило єдності законодавчої термінології в межах розділу IV Особливої частини КК України, а й не відповідає наскрізному конвенційному поняттю “діяльність сексуального характеру з дитиною”; 4) оновлену ст. 155 КК України всупереч думці розробників відповідного законопроєкту немає підстав визнавати виконанням ст. 18 Лансаротської конвенції щодо встановлення “віку сексуальної згоди”. Оскільки попередня редакція ч. 1 ст. 155 КК України і чинна редакція цієї кримінально-правової норми описують різні типи поведінки, між ними відсутня правова наступність; 5) оновлені відповідно до Стамбульської конвенції статті 152 і 153 КК України, хоч і втілюють аналізований концепт, не беруть до уваги вимогу ч. 3 ст. 18 Лансаротської конвенції щодо впливу на кримінальну відповідальність за сексуальну діяльність різниці у віці учасників такої діяльності. Встановлено, що основна тенденція у досліджуваній сфері, яка знайшла відоб-раження у Стамбульській конвенції як більш сучасному порівняно з Лансаротською конвенцією документі, полягає в запровадженні кримінальної відповідальності за будь-яку сексуальну поведінку, здійснювану за відсутності добровільної згоди потерпілої особи. Це уможливлює висунення для фахового обговорення доктринального підходу, який полягає у відмові від прямого (текстуального) відображення у КК України концепту “вік сексуальної згоди”. Йдеться про те, що роль криміноутворювальної ознаки і в цьому разі відігравало не недосягнення потерпілою особою певного віку, визначеного у законодавчому порядку, а відсутність добровільної згоди потерпілої особи, як це і притаманно сексуальному насильству у сенсі Стамбульської конвенції. Показано, що це дало б змогу, крім іншого, врахувати традиційну для вітчизняної судової практики і засновану на використанні поняття психічної безпорадності юридичну оцінку статевого акту з малолітньою особою та іншого сексуального проникнення в тіло такого потерпілого.

Дисертацію присвячено здійсненню типологічного дослідження юридичної відповідальності в адміністративному праві. У рамках дослідження розглядаються функції юридичної відповідальності в адміністративному праві, наголошується на її важливості для регулювання відносин, які становлять предмет адміністративного права. Обґрунтовується можливість використання типології для дослідження юридичної відповідальності в адміністративному праві, виділяються основні її типологічні характеристики. На підставі виокремлених типологічних характеристик розглядаються функціональні, організаційні, процесуальні та санкційні типи юридичної відповідальності в адміністративному праві. Окрему увагу приділено нетиповим нормативним конструкціям юридичної відповідальності в адміністративному праві. У роботі продемонстровано можливості використання результатів типологічного дослідження для визначення принципів систематизації адміністративно-деліктного законодавства, а також для правотворчої діяльності у сфері створення нових нормативних конструкцій юридичної відповідальності в адміністративному праві.