Academic literature on the topic 'Технологічне суспільство'

Актуальність статті зумовлена необхідністю вивчення теоретичних засад цифровізації технологічної освіти з урахуванням вимог сучасного цифрового суспільства. Мета: обґрунтувати особливості застосування ІКТ в технологічній освітній галузі в умовах соціальної і цифрової трансформації сучасного суспільства. Методи: загально-логічні методи дослідження з проведенням аналізу, порівняння, узагальнення опрацьованих джерел (нормативно-правових документів, наукових статей, навчальних посібників, офіційних інтернет-ресурсів) з метою вивчення зв’язку між розвитком інформаційних технологій та їхнім використанням у процесі вивчення технологічних дисциплін. Результати: досліджено освітнє законодавство, на основі якого здійснюється впровадження комп’ютерних технологій у процесі викладання технологічних дисциплін; розглянуто основні проблеми цифровізації технологічної освіти в умовах становлення цифрового суспільства; визначено ключові та «ІКТ-компетентності», необхідні для забезпечення даного розвитку. Висновки: з’ясовано, що соціальна й цифрова трансформація сучасного суспільства зумовлюють необхідність внесення змін до методики викладання навчальних дисциплін технологічного циклу; показано, що серед інноваційних методів навчання найбільш оптимальними для застосування у процесі викладання технологічних дисциплін можуть бути геймифікація, віртуальне освітнє середовище та інноваційні програмні продукти як засоби досягнення поставленої освітньої мети; доведено, що вдосконалення методики викладання дисциплін технологічного циклу сприятиме підготовці здобувачів освіти до реалізації набутих умінь і навичок у житті, підвищенню їх мобільності на динамічних ринках праці.

У статті розглянута проблема професійної підготовки майбутніх учителів інформатики в контексті сучасних викликів суспільства; обґрунтовано організаційно-педагогічні умови, що забезпечують ефективне формування технологічної культури: спрямованість змісту теорії і практики підготовки майбутніх учителів інформатики на формування мотивації до такого процесу; включення в освітньо-професійну програму спецкурсу «Формування технологічної культури майбутніх учителів інформатики: теорія і практика»; створення сучасного освітньо-інформаційного середовища на основі традиційних і інноваційних форм і методів проведення аудиторних, позааудиторних занять і самостійної роботи. Зазначено, що реалізація організаційно-педагогічних умов відбувається як мотиваційно-цільовий, інформаційно-технологічний та результативно-коригувальний етапи в цілісному освітньому процесі педагогічного закладу вищої освіти, забезпечуючи якісну професійну підготовку майбутнього учителя інформатики; на мотиваційно-цільовому формується функціональна складова технологічної культури, яка характеризується наявністю знань у галузі інформатики із застосування прикладного та програмного забезпечення, що визначається державними освітніми стандартами; на інформаційно-технологічному етапі – набуваються компетентності із використання інформаційно-комунікаційних технологій та інтерактивних засобів навчання; на рефлексивно-коригувальному – оволодіння знаннями в процесі самоосвіти, науково-дослідної діяльності та педагогічної практики, розвиток умінь здійснювати творчий підхід до навчання школярів культурно-етичної поведінки у сучасному освітньо-інформаційному середовищі. Робиться висновок, що результатом впровадження організаційно-педагогічних умов виступає порівнева сформованість усіх структурних компонентів технологічної культури в процесі професійної підготовки майбутніх учителів інформатики, що проявляється в особистісній, професійно-педагогічній культурі, в інформаційно-технологічній компетентності як здатності застосовувати конкретні технології діяльності, освоювати нові технологічні процеси, розробляти й апробовувати нові технології в освітньому процесі.

Метою статті є наукове обґрунтування умов та чинників формування технологічної конкурен-тоспроможності національної економіки, сукупність яких досить варіативна та враховує низку аспектів розши-рення і розвитку конкуренції. У статті доведено, що формування технологічної конкурентоспроможності національної економіки відбувається в контексті впливу певних умов та чинників. Встановлено, що в кожній із теорій конкуренції в міру їх історичної еволюції технологічна конкурентоспроможність економіки розглядалася в контексті доступу та здатності ефективно використовувати технологічні ресурси, сформованості ринку інно-вацій та технологій, реалізації державної політики стимулювання інноваційної діяльності. До базових умов фор-мування технологічної конкурентоспроможності віднесено такі, що утворюють середовище, в якому техно-логічні процеси мають загальнонаціональне значення, відповідають глобальним змінам, залежать від соціально-економічного стану держави та поширюються в міру сучасності і прогресивності розвитку національного гос-подарства. Йдеться про певні характеристики, що забезпечують сприятливість середовища щодо розвитку конкурентного середовища, ринку технологій та інновацій, фінансово-інвестиційної та інноваційно-технологічної інфраструктури, інформаційного суспільства та цифровізації економіки, інтелектуально-творчої та високопродуктивної праці, венчурного підприємництва. Здійснено розподіл умов згідно з низкою функціональ-них аспектів формування технологічної конкурентоспроможності – ринковий, інфраструктурний, техно-логічний, інноваційний, інтелектуальний та ресурсний. Такий функціональний підхід застосовано при визначенні чинників формування технологічної конкурентоспроможності національної економіки. До базових чинників відне-сено такі, що мають статистично явний характер, піддаються аналізу та синтезу, структурно-функціонально спроектовані та стратегічно обґрунтовуються при забезпеченні необхідного рівня технологічної конкурентос-проможності економіки.

Стаття присвячена дослідженню пріоритетних напрямків руху й розвитку сучасного суспільства в умовах глобалізаційних змін, визначення та осмислення яких передусім має на увазі та ставить на чолі своєї значущості економічні, соціальні, політичні, екологічні, технологічні та техногенні відносини. Високий рівень політичних, технологічних, наукових досягнень має інтенсивний вплив на формування й розвиток особистості окремої людини та її як фундаментальної складової суспільства і світу в цілому, вказуючи на необхідність й на негативні дії глобалізаційних процесів. Не зважаючи на первинну актуальність праць Даріо Салас Соммера у середині та кінці ХХ-го століття, його розуміння сучасного суспільства розглядаються науковцями сучасності та у статті; вони можуть бути перенесені на реалії сьогодення, висвітлюючи принципи моралі суспільства, підкреслюючи його матеріальний, культурний та духовно-моральний егоїзм. Проаналізовано і трактовано поняття «ентелехії» відносно філософії Арістотеля. Встановлено зв’язок між філософським значенням ентелехії та її педагогічним використанням. Ентелехія — це не лише те, що рухає формою, не лише сутність предмета або явища, а має розумітися із вагомою складовою активності свого конотату, яка в рамках художньо-естетичного навчання є не тільки базою та засадами знань, понять і уявлень, але й активним рушієм та реалізатором цілей навчання засобами мистецтва – формування художньо-естетичного потенціалу, сили та енергії високоморальної особистості, здатної на подальший саморозвиток та кращі зміни у суспільстві; розвиток внутрішнього світу людини, її естетичної свідомості; культурне, моральне та духовне пробудження.

Філософсько-освітній аналіз, соціально-технологічний аспект сучасної освіти, її здатність виступати у ролі соціальної інженерії дозволяє уникнути надмірної соціологізації та політизації цього процесу його культурно-антропологічне та педагогічне підґрунтя. Гуманізація соціальних і політичних замовлень, які адресуються освіті, у контрфактичних реаліях суспільства знань перетворюються на домінуючу стратегію соціальної інженерії, що дозволяє перенести нормативний ідеал освіченості з нормативної у функціональну і прагматичну площину, що релятивізує цей ідеал.Ключові слова: освіта, освітній простір, людиновимірність, соціальна інженерія, суспільство знань, інформаційне суспільство.

Актуальність теми дослідження. Завдяки глобальній комп'ютеризації, телефонізації, Інтернету у розвинених країнах кожен громадянин може внести пропозиції, висловити оцінки, застереження, інформація стає доступною нині кожному членові суспільства. Постановка проблеми. Слід звернути увагу на громадянське суспільство яке спирається на основні постулати, а саме, свободу висловлювань та інформації на основі верховенства права і поваги до прав людини. Аналіз останніх досліджень і публікацій. Питання ролі інформаційного середовища у становленні громадянського суспільства розглядають О. Антіпова, Н. Войцих, В. Головій, С. Мошковська, Н. Петрова, А. Ракітов, В. Якубенко тощо. Виділення недосліджених частин загальної проблеми. Автор акцентує увагу на головній та центральній проблемі розвитку інформаційної сфери, щодо забезпечення права на вільне отримання та обмін інформацією. Постановка завдання. Розглядається інформаційний простір, його відкритість, контроль за доступністю інформації. Виклад основного матеріалу. Найбільшим досягненням інформаційного суспільства є те, що завдяки створенню нового інформаційно-технологічного середовища, інформація миттєво долає відстані, які для неї практично зникають. Слід звернути увагу на суперечності, які розгортаються в суспільстві на тлі цих процесів. Це потребує клопіткої праці та пошуку законодавчих відповідних механізмів, а також унеможливлення тиску з боку фінансових кланів та владних структур на засоби масової інформації. Це питання вирішиться, завдяки формуванню демократичних засад суспільної свідомості та принципам судового розгляду всіх конфліктних питань. Висновки. Дослідник робить висновок про стан національного медіа-ринку з яким пов’язані питання розвитку інформаційної сфери, що потребує якісних змін, а саме, змістових, правових, управлінських, технологічних.

Розвиток суспільства супроводжується постійним збільшенням обсягів відпрацьованих олив та мастил. Сучасний підхід господарчих органів до цих речовин не набув системності, їх зростання та утилізація не знаходяться під належним контролем. Актуальним напрямом дослідження є визначення сукупності задач керування процесами адсорбційного очищення у промислових масштабах, їхніх взаємозв’язків та пріоритетів. Призначення технології утилізації та сучасні вимоги до промислових виробництв дали підстави сформувати такі стратегічні (загальновиробничі) задачі системи керування: забез-печення економічної ефективності виробництва; дотримання вимог до якості продукції; виконання екологічних вимог до виробництва. Аналіз хіміко-технологічної системи неперервного адсорбційного очищення показав, що наступним рівнем ієрархії задач є технологічні (тактичні) задачі, обумовлені вимогами до властивостей регенерованих олив і мастил, а також властивостями забрудненої сировини, адсор-бенту та стану самого адсорбера як основного технологічного апарата. Кожну технологічну задачу було деталізовано, це дало можливість сформулювати задачі керування наближено до типових задач керування, враховуючи особливості технології. Кінцевим етапом дослідження ієрархії задач було визначення переліку математичних методів, які можливо застосувати для систем керування адсорбційним очищенням олив та мастил. Використання різноманітних схем спрощує розуміння проблем і логіку міркувань авторів, сприяє системному підходу до автоматизації адсорбційного очищення. Отримані результати дають змогу зацікавленим особам обґрунтувати свій вибір задач і математичного забезпечення.

Мета статті полягає в обґрунтуванні дієвих сучасних інструментів реалізації державної політики, спрямованої на стимулювання розвитку процесів інтелектуалізації та цифровізації в реальному сек-торі економіки України як тенденцій, орієнтованих на зміцнення технологічної конкурентоспроможності національної економіки. Ідентифіковано чинники, що мають вплив на розвиток інтелектуалізації та циф-ровізації економіки України. Охарактеризовано сучасні умови, за яких формується державна політика розвит-ку інформаційної економіки в Україні. Представлені результати рейтингування окремих країн світу за міжнародними індексами, що враховують оцінку індикаторів цифрової економіки та суспільства знань та результати кореляційного аналізу міжнародних індексів для 20 країн світу. Визначено стратегічні пріоритети державної політики забезпечення розвитку процесів інтелектуалізації та цифровізації в реальному секторі економіки України. Обґрунтовано особливості та визначено пріоритетні сфери інтелектуалізації та циф-ровізації базових видів економічної діяльності в Україні. Акцентовано на загрозах на шляху цифрової транс-формації і технологічної перебудови України, які передусім стосуються неготовності суспільства до пов-ноцінного використання цифрових технологій, низької технологічної готовності бізнесу, незахищеності даних і недостатнього забезпечення кібербезпеки держави, незрілості ринку інтелектуальної власності та ненадій-ності захисту інтелектуальних продуктів. На основі проведених досліджень доведено, що стратегічні пріоритети України на шляху її становлення як технологічно спроможної держави лежать у трьох площинах: 1) формування цифрового суспільства, що базується на знаннях і нових технологіях; 2) створення цифрової держави на засадах електронного урядування та електронної інклюзивної демократії; 3) запровадження циф-рового бізнесу в межах єдиного цифрового ринку.

У статті обґрунтовано особливу роль переробної промисловості у забезпеченні інноваційної моделі національної економіки. Доведено, що реалізація інноваційної стратегії висуває особливі вимоги до промисловості, її адекватності науково-технічним досягненням постіндустріального суспільства. Визначено, що якісною характеристикою переробної промисловості є її технологічна структура. Здійснено аналіз чотирьох секторів технологічної структури переробної промисловості за рівнем технологічності. Проаналізовано структурні складники чотирьох секторів переробної промисловості за видами економічної діяльності згідно з класифікацією Євростату. Установлено, що причиною відставання технологічного розвитку України є її інституційна неспроможність. Запропоновано створення профільного вищого органу державного управління інноваційним розвитком промисловості.

Аналізуються зміни сутнісних характеристик «життєвого простору людини» в період науково-технічного прогресу та інформаційної революції; інформаційна революція визначається як масштабний технологічний і технічний прогрес людства, зумовлений успіхами природознавства та соціальними обставинами; наводиться низка домінант та принципів розбудови суспільства і цивілізації, пов’язаних з науково-технічним прогресом та інформаційною революцією. Техніку та технологію автор розглядає як інструменти розширення життєвого простору, посилення його активності у перетворенні природи та творенні культури, акцентує увагу на суперечностях цього процесу, зокрема екологічного плану, які спонукають до формування техногенної цивілізації, ворожій людині і суспільству. Вихід із ситуації – у розв’язанні глобальних проблем сучасної цивілізації в процесі переходу до інформаційного суспільства з його відкритістю та глобальним демократизмом, людиноцентризмом, пріоритетом інтелекту та знань і високою духовністю.

У дисертації систематизовано та обґрунтовано методологічні засади новітньої парадигми локального інноваційного розвитку в умовах мережевізації глобальної економіки. Досліджено економічну природу та етапи еволюції теорій локального інноваційного розвитку. Визначено методологічну сутність, детермінанти та методики параметральної ідентифікації локалізації інноваційної діяльності в економічній системі Європейського Союзу. Локалізація трактується як процес концентрування економічної активності на селективних ділянках глобального економічного простору, що вирізняється своєю асиметричністю щодо наявних ієрархічних таксонів, високим ступенем точкової економічної активності та інтегрованості в мережеві системи продукування, просування та розподілу новостворених товарів та послуг. Розкрито кількісні і якісні характеристики моделей територіальної концентрації інноваційної діяльності в ЄС. Проаналізовано конкурентні позиції ЄС у глобальному технологічному просторі. Доведено, що формування гомогенного бізнес-середовища, зменшення трансакційних витрат функціонування економіки знань у межах спільного європейського дослідного простору, імплементація наднаціональних механізмів координації країнових інноваційних політик в інституційно-регуляторній системі ЄС створили необхідні передумови для отримання синергетичних ефектів від багаторівневого науково-технічного співробітництва. Охарактеризовано сучасні тенденції секторального кластеризації в державах-членах ЄС, висвітлено основні фактори аутсорсингу високотехнологічних галузей та колабораційних бізнес-моделей. Доведено, що секторальні конкурентні переваги в економіці ЄС зосереджені у виробництві автомобілів, технологічного устаткування, електричного та електронного обладнання, медичних приладів та авіакосмічної продукції. Осмислення еволюції колабораційних моделей інноваційної бізнес- діяльності на прикладі авіакосмічного сектору ЄС дає підстави стверджувати, що домінантна у середині ХХ ст. компанієцентрична модель промислового розвитку на сучасному етапі трансформувалася у мережеву систему економічного співробітництва, для якої характерна диверсифікація форматів взаємодії з постачальниками, координація множинних ланцюгів виробництва, поглиблення спеціалізації локальних авіабудівних кластерів та поширення технологічної колаборації на глобальний рівень. Обґрунтовано авторський підхід до оцінювання технологічного лідирування європейського бізнес-сектора на основі багатофакторної регресійної моделі. Особливу увагу зосереджено на аналізі дифузії механізмів ринкового саморегулювання з мережевою кооперацією у сфері наукових досліджень та інноваційних розробок. Застосування теоретичних концепцій локального інноваційного розвитку в авторському аналізі технологічних асиметрій на території ЄС дало змогу виявити цілий ряд ефективних регіональних та локальних моделей інноваційного розвитку. Ідентифікація переваг сучасної комплементарної моделі регіональної інноваційної політики ЄС дала змогу виокремити основні критерії для досягнення ефекту мультиплікативного приросту фінансового забезпечення інноваційного підприємництва на локальному рівні. Селектовано ефективні регуляторні механізми та інструменти стимулювання розвитку науково-технічної та інноваційної діяльності у країнах-членах ЄС, що дозволило автору сформувати систему принципів та рекомендацій щодо вдосконалення політики локального інноваційного розвитку в постсоціалістичних країнах на прикладі України. Обґрунтовано стратегічні напрями співробітництва ЄС з європейськими країнами- партнерами у сфері науково-інноваційного розвитку. Досліджено потенціал інноваційної кластеризації економіки України на основі методології, розробленої Центром стратегії та конкуренції Стокгольмської школи економіки та адаптованої автором до національних умов та статистичної системи моніторингу. В результаті автором обґрунтовано систему базових принципів та інституційних засад формування ефективної національної поліструктурної моделі стимулювання локального інноваційного зростання в Україні в умовах конвергенції з ЄС. The thesis is devoted to the study of methodological foundations of the new paradigm of local innovative development under conditions of networked global economy. The economic nature and stages of evolution of local innovative development theories are studied. Also determinants and methods of local innovative development parametrical identification in the economic system of the European Union are considered. Author provides reasoning for the theoretical interpretation of the essence of innovative activities localization, defined as the process of concentration of economic activity on the selective sections of the global economic space, characterized by asymmetry with respect to the existing hierarchical taxa, high degree of local economic activity and integration into network systems of production, promotion and distribution of newly created goods and services. Quantitative and qualitative characteristics of the territorial innovation concentration models in the EU are disclosed. The EU competitive advantages and bottlenecks in the global technological space are structured. It has been proved that the formation of a homogeneous business environment, reduction of transaction costs of the knowledge-based economy, functioning within the framework of a common European Research Area, the introduction of supranational mechanisms for coordinating country innovation policies in the EU institutional and regulatory system have created the necessary preconditions for obtaining synergistic effects in multilevel scientific and technical cooperation. . The modern trends of sector clustering in the EU member states are characterized, major factors of high-technology industries’ outsourcing and collaborative business models are highlighted. It is proved that EU sectoral competitive advantages are concentrated in the automotive production, technology hardware and equipment, electrical and electronic equipment, medical devices and aerospace sector. Comprehension of the evolution of collaborative models of innovative businessactivities on the example of the EU aerospace sector suggests, that the company-focused model of industrial development dominant in the mid-twentieth century today has been gragually transformed into a networked system of economic collaboration, characterized by diversified formats of interaction with suppliers, coordination of multiple production chains, deepening specialization of local aviation construction clusters, as well as extending technology cooperation to the global level. The author’s approach to the evaluation of the European corporate sector potential to gain global technological leadership has been substantiated on the basis of multifactor regression model. Particular focus is placed on the analysis of the diffusion of market self-regulation mechanisms with network cooperation in the field of research and innovation. Application of the theoretical concepts of local innovation development in the author’s analysis of technological asymmetries within the territory of the EU revealed a number of effective regional and local innovation development models. Uncovering the advantages of the modern multilevel complementary model of the EU regional innovation policy allowed the identification of key criteria for achieving the multiplier effects in financing innovative entrepreneurship on the local level. Selection of the efficient regulatory mechanisms and instruments, supporting the scientific and innovation activities in the EU member states led to the formulation of a set of principles and author’s recommendations concerning the improvement of local innovation development policy in the post-socialist countries on the example of Ukraine. The strategic directions of the EU cooperation with the European partners in the field of research, technologic development and innovation have been substantiated. Potential for high-technology and innovative sector clusters development in the economy of Ukraine has been estimated based on the methodology, developed by the Center for Strategy and Competitiveness (Stockholm School of Economics), adapted to the national environment and statistical monitoring system. This allowed formulating a set of basic guidelines and institutional framework for setting up an efficient national multistructural model of local innovation-based growth facilitation in Ukraine under conditions of convergence with the EU.

В аналітичній доповіді «Щодо концептуальних підходів до стратегії розвитку села» експерти центру економічних і соціальних досліджень та центру регіональних досліджень НІСД представили спільне дослідження, в якому виявлено та проаналізовано ключові проблеми розвитку сільських, селищних громад та розроблено підходи і механізми інклюзивного розвитку села, що передбачають комплексне вирішення економічних, соціальних та екологічних завдань, ефективну реалізацію потенціалу громад з метою підвищення соціальних стандартів і якості життя сільського населення. Розвиток села в Україні передбачає створення таких умов для проживання та розвитку в сільській, селищній громаді, щоб кожен її житель не відчував значних відмінностей щодо якості життя між містом та селом, міг вести повноцінний, активний та здоровий спосіб життя. Розбудова нового українського села має базуватися на принципах інклюзивного людиноцентричного розвитку сільських, селищних громад, що забезпечує: - комфортне проживання людини, родини, важливою умовою якого є розвинена і сучасна соціальна, комунальна, транспортна, інженерна інфраструктура, адаптована до останніх технологічних досягнень та індивідуальних потреб мешканців; - розвиток людського потенціалу через забезпечення потреб населення в освітньому, культурному, фізичному, духовному збагаченні, поширення цифровізації, електронних послуг та сервісів в сільській місцевості; - реалізацію трудового потенціалу членів громад через гідну працю належного фахового та кваліфікаційного рівнів, яка забезпечує добробут їх та членів їх сімей; - реалізацію підприємницької ініціативи у галузях реального сектору економіки, сфері надання послуг та у спосіб індивідуальної самозайнятості; - сталий розвиток сільських населених пунктів шляхом створення таких умов, за яких економічне зростання, матеріальне виробництво та задоволення потреб сучасного суспільства відбуваються в межах, що забезпечують відновлення екосистем і не ставлять під загрозу життєздатність теперішніх та майбутніх поколінь.

Метою управління інтелектуальним капіталом суспільства в системі сталого розвитку є досягнення значного результату від його використання за оптимізації витрат на його розвиток, передусім витрат на освіту. Освіта є одним із найважливіших складників розвитку інтелектуального капіталу. Україна відстає за рівнем інтелектуального капіталу від країн-лідерів, а також поступається багатьом країнам. Цифровізація освіти в нашій країні повинна максимально ліквідувати це відставання. Пандемія COVID-19 значною мірою прискорила розвиток усіх сфер онлайн-життя, у тому числі онлайн-освітньої моделі на найближчі десятиліття. У роботі розглянуто основні тенденції розвитку освіти в умовах цифрової трансформації суспільства, визначено основні відмінності онлайн-навчання, які носять як позитивний, так і негативний характер. Обґрунтовано необхідність запровадження нової методології навчання, яка ґрунтується не на окремих інструментах, а на можливостях онлайн-освіти з урахуванням існуючих технологічних рішень для освіти шляхом формування єдиної екосистеми. Усе це дало змогу виділити найбільш актуальні проблем розвитку інтелектуального капіталу в Україні та запропонувати шляхи їх подолання на засадах онлайн-освіти.

Виокремлено такі види мобільності, як географічна, соціальна, професійна, академічна, навчальна, програмна, апаратна, технологічна, а також реальна та віртуальна мобільність. Показано, що дослідження у галузі мобільного навчання мають ураховувати системний характер поняття мобільності, не обмежуючись лише окремими її видами.

Перехід від індустріальної до постіндустріальної цивілізації, що розпочався в останні десятиліття, призводить до підвищення наукомісткості виробництва, впровадження безвідходних технологій, мініатюризації (аж до нанорівня) та гуманізації техніки. Формування інформаційного суспільства, що супроводжує цей процес, призводить до інтернаціоналізації та децентралізації виробництва, створення розподілених виробничих структур. Обумовлене цим зростання швидкості застарівання технологічних знань (особливо в інформатиці) породило концепцію “навчання впродовж усього життя”. Гуманістична спрямованість цієї концепції та відповідна технологічна підтримка роблять її дуже привабливою, особливо при реалізації в системах дистанційного навчання. Будь-який працюючий фахівець при дистанційній формі навчання може швидко оновити знання та навички із своєї предметної області, реалізуючі при цьому власні прагматичні, вузькоспеціалізовані цілі навчання, що призводить до дедалі більшого зростання ролі технологічної (прикладної) складової. Проте при цьому ми неминуче зіштовхуємося з природними обмеженнями, обумовленими відсутністю або недостатністю фундаментальної бази. Так, саме “технологічний уклін” породив одну з головних проблем, з якою стикаються викладачі інформатики – необхідність швидкого реагування на зміни в цій галузі з подальшою адаптацією програмно-методичного забезпечення відповідних курсів. При цьому практично не розрізняються суттєві зміни (такі, що вимагають модифікації окремих теоретичних положень), та несуттєві (пов’язані переважно з оновленням застосовуваного програмного забезпечення). Огляд підручників та навчальних посібників з інформатики показує, що головними причинами їх застарівання є штучне прив’язування змісту курсу інформатики до технологічної складової – використовуваного програмного забезпечення. Особливо яскраво це проявляється в курсах, пов’язаних з вивченням прикладного програмного забезпечення, операційних систем, проектування інтерфейсів користувача, системного програмування та ін. Штучно нав’язувана “мода” на постійне оновлення апаратного та програмного забезпечення, спрямована на задоволення комерційних потреб фірм-виробників, в силу свого походження не повинна впливати на зміст курсу інформатики. Наслідування їй в процесі навчання інформатики не здатне сформувати компетентного спеціаліста, тому що призводить до переорієнтацію інформатичної освіти виключно на прикладну підготовку, що не дозволяє реалізувати в процесі навчання принципи системності, науковості та міждисциплінарності, які забезпечуються саме фундаментальною підготовкою, основу якої складають загальнотеоретичні, фундаментальні та міждисциплінарні знання.