Academic literature on the topic 'Суха рослинна сировина'

Вступ. Актуальним завданням сучасної фармації є продовження досліджень лікарської рослинної сировини, яка має багатовіковий досвід використання. Перспективними для фітотерапії об’єктами є представники роду Горлянка, які традиційно застосовують у науковій та народній медицині багатьох країн при захворюваннях шлунка, сечокам’яній хворобі, отитах, стоматитах, жовчнокам’яній хворобі, запаленні придатків матки, а також як протималярійний засіб та як засіб, що поліпшує обмін речовин. У зв’язку із цим, особливий інтерес викликає вид, склад якого характеризується високим вмістом біологічно активних сполук, що зумовлюють протизапальну, кровоспинну й антиоксидантну дії горлянки повзучої (Аjuga reptans L.). Рослини роду Горлянка, що ростуть на території України, досліджено недостатньо. Перспективним є вивчення спільних та відмінних морфолого-анатомічних діагностичних ознак будови рослинної сировини досліджуваного виду роду Ajuga R. флори України. Мета дослідження – встановити морфолого-анатомічні ознаки горлянки повзучої трави для виділення діагностичних ознак. Методи дослідження. Для досліджень використовували повітряно-суху та свіжозібрану і фіксовану в суміші гліцерин – етанол – вода (1:1:1) рослинну сировину. Дослідження проводили загальновідомими методами із застосуванням мікроскопів ЛОМО Р-1 (Росія) та REICHERT L.4 (Австрія). Отримані дані фіксували за допомогою схематичних рисунків та фотографій, зроблених фотокамерою Canon A 720 IS. Результати й обговорення. У результаті проведеного макро- та мікроскопічного аналізу встановлено діагностичні ознаки горлянки повзучої трави. Висновки. Методом макроскопічного аналізу було досліджено зовнішні ознаки сировини горлянки повзучої і встановлено анатомічні діагностичні ознаки листків трави цієї рослини. Також методом мікроскопічного аналізу виявлено слабозвивисті клітини верхнього епідермісу і звивистостінні клітини нижнього епідермісу, діацитний тип продихового апарату; прості волоски; ефіроолійні залозки з великими голівками із 6–8 епітеліальних клітин. Перспективним є використання встановлених основних морфолого-анатомічних діагностичних ознак горлянки повзучої трави для розробки проекту методів контролю якості лікарської рослинної сировини.

Вступ. Амінокислоти – фізіологічно важлива група сполук, що бере участь у синтезі й метаболізмі багатьох речовин, здатна підтримувати нормальне функціонування органів і систем організму. Амінокислоти та їх похідні давно й ефективно застосовують у медицині. Рослини синтезують усі необхідні їм амінокислоти. Організм людини не може синтезувати всі амінокислоти, яких потребує, частину з них він одержує з їжею. Тому актуальним є дослідження амінокислотного складу рослин. Мета дослідження – вивчити якісний склад та визначити кількісний вміст амінокислот у сировині матіоли дворогої сорту Цариця ночі. Методи дослідження. Об’єктами дослідження були обмолочена трава, стебла, корені та насіння матіоли дворогої сорту Цариця ночі. Амінокислотний склад досліджуваних видів сировини визначали методом іонообмінної рідинно-колонкової хроматографії на автоматичному аналізаторі амінокислот. Результати й обговорення. У сировині матіоли дворогої сорту Цариця ночі, взятої для дослідження, встановлено наявність 18 амінокислот: 7 незамінних, 3 напівзамінних та 8 замінних. Найвищий вміст амінокислот спостерігали в насінні та обмолоченій траві, найнижчий – у коренях. За кількістю в надземній частині рослини домінував пролін. У коренях та насінні найбільше накопичувалася глутамінова кислота. Цистин у обмолоченій траві й стеблах було виявлено в найменшій кількості, гістидин – у коренях, а γ-аміномасляну кислоту – в насінні. Сума незамінних амінокислот у досліджуваних видах сировини матіоли дворогої сорту Цариця ночі становила майже 1/3 від загальної суми амінокислот (31,28, 24,69, 28,63 та 29,77 % відповідно). Серед незамінних амінокислот у обмолоченій траві, стеблах та коренях за вмістом переважали лейцин і лізин, у насінні – лейцин та фенілаланін. У найменшій кількості в коренях містилися метіонін та фенілаланін, а в обмолоченій траві, стеблах і насінні – метіонін та ізолейцин. Висновок. Одержані результати буде використано для стандартизації сировини та розробки нових лікарських препаратів рослинного походження на основі комплексу амінокислот матіоли дворогої.

Вступ. Світова наука довела, що плоди і ягоди є одними з найважливіших компонентів структури здорового харчування, оскільки вони накопичують велику кількість біологічно активних речовин, без яких не можливе життя людини. Можливості плодових, ягідних і нетрадиційних садових культур у забезпеченні населення високоякісною продукцією є незамінними для профілактики та лікування багатьох захворювань. Особливе місце серед таких нетрадиційних малопоширених культур займають види роду Lonicera Lindl. Одним з них є жимолость блакитна – плодово-ягідна рослина, яка широко культивується в Україні. Жодний вид жимолостей досі не включено до офіційного реєстру лікарських рослин, до ДФУ, хоча про їх корисні властивості знали ще наші предки. Тому можливість застосування їх у медичній практиці вимагає поглибленого вивчення якісного складу та визначення кількісного вмісту груп біологічно активних речовин. Мета дослідження – виявити і визначити кількісний вміст антоціанів у жимолості блакитної плодах свіжих та висушених. Методи дослідження. Ідентифікацію антоціанів проводили загальноприйнятими реакціями і методом тонкошарової хроматографії, їх вміст у жимолості блакитної плодах свіжих та висушених визначали методом абсорбційної спектрофотометрії. Результати й обговорення.Аналітичні сигнали проведених реакцій ідентифікації свідчили про наявність антоціанів у жимолості блакитної плодах свіжих і висушених.Методом тонкошарової хроматографії було виявлено наявність ціанідин-3,5-диглюкозиду і ціанідин-3-О-глюкозиду. Вміст антоціанів у жимолості блакитної плодах свіжих становив (0,42±0,03) %, у висушених – (0,31±0,02) % у перерахунку на ціанідин-3-O-глюкозид. З метою стандартизації сировини можна запропонувати нормований показник – вміст антоціанів у жимолості блакитної плодах не менше 0,35 % у перерахунку на ціанідин-3-O-глюкозид і суху сировину. Висновки. Загальноприйнятими реакціями і методом тонкошарової хроматографії доведено наявність антоціанів у жимолості блакитної плодах. Методом абсорбційної спектрофотометрії в жимолості блакитної плодах свіжих і висушених визначено вміст антоціанів. Результати досліджень будуть використані при розробці параметрів стандартизації сировини. Жимолості блакитної плоди можна використовувати для розробки й одержання лікарських субстанцій, функціональних харчових продуктів комплексної вітамінно-мінеральної дії.

Вступ. Горобина звичайна (Sorbus aucuparia L.) з родини розові (Rosaceae) широко розповсюджена в Україні як цінна плодова, лікарська і декоративна рослина. Основними біологічно активними речовинами горобини плодів є фенольні сполуки, органічні кислоти, вуглеводи, вітаміни і терпеноїди, які зумовлюють їх сечогінну, жовчогінну, антиоксидантну, протизапальну, кровоспинну дії. Якість горобини плодів регламентується вимогами статті “Плоди горобини” ДФ СРСР ХІ видання, проте її розділи потребують гармонізації із сучасними вимогами ДФУ та ЄФ. Мета дослідження – визначити вміст фенольних сполук, гідроксикоричних кислот і поліфенолів у горобини плодах для подальшої стандартизації сировини. Методи дослідження. Вміст фенольних сполук у горобини плодах визначали методом високоефективної рідинної хроматографії, гідроксикоричних кислот і поліфенолів – методом абсорбційної спектрофотометрії. Результати й обговорення. У горобини плодах ідентифіковано 6 фенольних сполук: 2 гідроксикоричні кислоти (хлорогенову і кофейну) та 4 флавоноїди (катехін, рутин, кверцетин, нарингін). Із гідроксикоричних кислот у сировині переважає хлорогенова кислота ((2329,74±0,27) мкг/г), із флавоноїдів – рутин ((128,80±0,06) мкг/г). Сума фенольних сполук у горобини плодах становить 5717,74 мкг/г, із них гідроксикоричних кислот – 62 %, флавоноїдів – 16,6 %. У горобини плодах вміст гідроксикоричних кислот становить від (1,53±0,06) до (2,61±0,05) % у перерахунку на хлорогенову кислоту, вміст поліфенолів – від (0,62±0,03) до (0,92±0,05) % у перерахунку на пірогалол. Висновок. У горобини плодах визначено вміст фенольних сполук, гідроксикоричних кислот і поліфенолів. Результати дослідження вмісту гідроксикоричних кислот у сировині використано при розробці проекту монографії ДФУ “Горобини плодиN”.

Проведено аналіз процесу шнекового брикетування рослинних матеріалів у паливо та корми.Закономірності цього явища є підґрунтям для визначення раціональних параметрів робочих органів. При конструюванні брикетних пресів необхідно розглядати деформацію біомаси з урахуванням змінення фізичних і реологічних властивостей в момент взаємодії зі шнековим механізмом.Суттєвою перевагою шнекового брикетування є поєднання технологічного і транспортного процесів. Вони відбуваються безперервно з певною швидкістю. Властивості дисперсної сухої біомаси обумовлюються тим, що частинки сировини розділені прошарком повітря. Через прошарки діють сили молекулярного притягання, які забезпечують суху дифузію під час брикетування. Важливим фактором є тривалість знаходження брикету в камері формуючого пристрою при певній температурі.Визначено, що процес ущільнення біомаси шнековим механізмом до стану брикетів відбувається у три етапи. На першому етапі виникають напруги, що призводять до деформації сировини нелінійного характеру. На другому етапі зростаюче навантаження призводить до критичної комбінації напруг, коли встановлюється рівновага між внутрішніми силами опору біомаси і силами дії робочих органів. На третьому етапі подальше збільшення навантаження призводить до розвитку пластичних деформацій.Теоретично досліджено явище ущільнення біомаси шнековим робочим органом. Отримані формули визначають зв'язок тиску в каналі шнекового механізму з його довжиною. Тиск зростає за експоненціальною залежністю в міру просування від приймального бункера до формуючого каналу. Зазначені рівняння достовірні з точністю до прийнятих допущень про сталість коефіцієнтів тертя та про справедливість моделі переміщення пресової біомаси без зворотних потоків.Встановлено, що при відходженні матеріалу від витка шнека і збільшені поверхні тертя, сумарна величина стримуючого моменту зростає. Це призводить до відносного провертання шарів і кожний наступний шар обертається повільніше попереднього. Тому біля витка швидкість обертання біомаси найбільша, а на відстані обертання зменшується і матеріал переміщується тільки поступово.Шнекове брикетування має істотний недолік, зокрема при збільшенні щільності брикетів, пропускна здатність преса зменшується. Це проблемне питання є напрямком подальших досліджень.

Проведено аналіз процесу шнекового брикетування рослинних матеріалів у паливо та корми.Закономірності цього явища є підґрунтям для визначення раціональних параметрів робочих органів. При конструюванні брикетних пресів необхідно розглядати деформацію біомаси з урахуванням змінення фізичних і реологічних властивостей в момент взаємодії зі шнековим механізмом.Суттєвою перевагою шнекового брикетування є поєднання технологічного і транспортного процесів. Вони відбуваються безперервно з певною швидкістю. Властивості дисперсної сухої біомаси обумовлюються тим, що частинки сировини розділені прошарком повітря. Через прошарки діють сили молекулярного притягання, які забезпечують суху дифузію під час брикетування. Важливим фактором є тривалість знаходження брикету в камері формуючого пристрою при певній температурі.Визначено, що процес ущільнення біомаси шнековим механізмом до стану брикетів відбувається у три етапи. На першому етапі виникають напруги, що призводять до деформації сировини нелінійного характеру. На другому етапі зростаюче навантаження призводить до критичної комбінації напруг, коли встановлюється рівновага між внутрішніми силами опору біомаси і силами дії робочих органів. На третьому етапі подальше збільшення навантаження призводить до розвитку пластичних деформацій.Теоретично досліджено явище ущільнення біомаси шнековим робочим органом. Отримані формули визначають зв'язок тиску в каналі шнекового механізму з його довжиною. Тиск зростає за експоненціальною залежністю в міру просування від приймального бункера до формуючого каналу. Зазначені рівняння достовірні з точністю до прийнятих допущень про сталість коефіцієнтів тертя та про справедливість моделі переміщення пресової біомаси без зворотних потоків.Встановлено, що при відходженні матеріалу від витка шнека і збільшені поверхні тертя, сумарна величина стримуючого моменту зростає. Це призводить до відносного провертання шарів і кожний наступний шар обертається повільніше попереднього. Тому біля витка швидкість обертання біомаси найбільша, а на відстані обертання зменшується і матеріал переміщується тільки поступово.Шнекове брикетування має істотний недолік, зокрема при збільшенні щільності брикетів, пропускна здатність преса зменшується. Це проблемне питання є напрямком подальших досліджень.

Мета роботи. Розробка технології складної настойки «Стимуфіт», призначеної для нашкірного застосування при телогеновій алопеції.Матеріали та методи. В якості лікарської рослинної сировини (ЛРС) використовували суміш листя кропиви дводомної –50 г, листя шавлії лікарської –30 г, листя каштана кінського –20 г. Для розробки технології складної настойки обирали оптимальні параметри екстрагування, а саме: концентрація етанолу (20 %, 40 %, 70 %), співвідношення сировини і готового продукту (1:5, 1:10, 1:15, 1:20), ступінь подрібнення сировини (подрібнена та непросіяна ЛРС, різні фракції), час (6 год, 1 доба, 2 доби, 3 доби, 7 діб) та метод (мацерація, ремацерація, перколяція) екстракції. Критеріями оцінки були: вихід екстрактивних речовин та кількісний вміст гідроксикоричних кислот (ГКК).Результати й обговорення. Як екстрагент обрано 40 % етанол, який добре розчиняє основні біологічно активні речовини та безпечний для нашкірного застосування. Враховуючи концентрацію сухого залишку та ГКК в самій настойці, а також у перерахунку на суху сировину (ефективність виснаження ЛРС), обґрунтовано технологію складної настойки, яку одержують із подрібненої та непросіяної суміші ЛРС у співвідношення 1:10 методом трикратної ремацерації протягом 3 діб.Висновки. Визначені оптимальні технологічні параметри виготовлення складної настойки, а саме: концентрація етанолу – 40 %, співвідношення ЛРС до готового продукту – 1:10, ступінь подрібнення сировини – подрібнена ціла ЛРС, час екстракції – не довше 3-х діб, метод екстрагування – ремацерація. Враховуючи отримані результати, розроблено технологічну схему виробництва складної настойки «Стимуфіт» у промислових умовах.

Мета роботи. Проведення порівняльного аналізу параметрів стандартизації плодів смородини чорної та визначення підходів до розробки національних монографій «Смородини чорної плоди сухі» і «Смородини чорної плоди свіжі».Матеріали і методи. Проведено аналіз підходів до стандартизації плодів смородин чорної за Британською фармакопеєю 2012 року, ДСТ 21450-75 «Плоди смородини чорної» та ДСТ 6829-89 «Смородина чорна свіжі». Аналіз проводили за наступними показниками: назва статті, визначення, вимоги до вмісту біологічно активних речовин, ідентифікація за макро- та мікроскопічними ознаками, показники якості, метод кількісного визначення.Результати й обговорення. При дослідженні критеріїв в стандартизації, наведених у зазначених вище документах, встановлено, що не зовсім коректно порівнювати критерії стандартів, один з яких розроблений для харчової промисловості, а інший для стандартизації лікарської рослинної сировини. Крім того, обидва стандарти не переглядали більше 25 років. Монографія в Британській фармакопеї 2012 року наводить лише декілька сучасних критеріїв (макроскопічні та мікроскопічні ознаки сировини) стандартизації свіжих плодів смородини чорної. Водночас в усіх документах відсутні методи ідентифікації та кількісного визначення біологічно активних речовин.Висновки. Аналіз літературних джерел свідчить про присутність у плодах смородини чорної великої кількості різноманітних біологічно активних речовин, що мають широкий спектр фармакологічної активності, але широкому застосуванню їх в офіцінальній медицині заважає відсутність сучасних методів стандартизації.Аналіз існуючих вимог до якості смородини чорної плодів показав відсутність сучасних методик контролю якості даної сировини, які б відповідали вимогам ДФУ та Європейської фармакопеї та гостру потребу в розробці національних монографій на «Смородин чорної плоди свіжі» та «Смородини плоди висушені».