Academic literature on the topic 'Суміжні професії'

У статті синтезовано розкрито аспекти сутнісної характеристики професійної орієнтації як науково-практичної системи підготовки особистості до свідомого професійного самовизначення, передумови формування професійного самовизначення майбутнього вчителя початкової школи. Внесено деякі уточнення щодо трактування ключових понять “професія”, “професійна орієнтація”, “професійне самовизначення” як суміжних, що пов’язані з профорієнтацією. Професійне самовизначення розглядається як довготривалий, динамічний, цілісний процес входження у професію, результат вибору і проектування майбутньої педагогічної діяльності вчителя початкової школи, який відбувається в освітньому середовищі закладу вищої освіти шляхом усвідомленого й активного ставлення студента до власної життєвої перспективи, до оволодіння майбутньою професією. Зроблено висновок, що професійна орієнтація в сучасних умовах фахової підготовки майбутнього вчителя початкової школи нової формації, здатного і спроможного втілювати у життя нові освітні настанови, стратегії, має досягти своїх головних цілей – його готовності до професійного самовизначення, що відповідає індивідуальним здібностям кожної особистості та потребам сучасного ринку праці.

У статті розглянуто проблеми розвитку професійної освіти в Україні, зумовлені зміною системи економічних відносин, істотним оновленням виробничого обладнання та появою нових тенденцій, пов‘язаних з переходом до постіндустріального суспільства. Проаналізовано нормативно-правові документи стосовно забезпечення якісного змісту професійної освіти в Україні, наголошено на необхідності його постійного оновлення з урахуванням потреб підприємств-замовників кадрів. Здійснено теоретичний аналіз численних педагогічних джерел щодо передумов та особливостей оновлення змісту професійно-технічної освіти, акцентовано увагу на важливості формування природних якостей, соціальних та творчих рис особистості. Визначено, що важливим нормативним підґрунтям формування змісту професійної освіти є державні стандарти професійно-технічної освіти (далі – ДСПТО), процес створення яких розпочався з 2006 року. Зосереджено увагу на тому, що ці стандарти були зорієнтовані на традиційну систему професійної освіти, здійснено комплексне дослідження їхньої суті та структури. На прикладі професії «Кравець» представлено результати аналізу оновлених державних стандартів професійно-технічної освіти, розроблених із урахуванням модульно-компетентнісного підходу. Основною перевагою цих стандартів визначено право навчальним закладам, за погодженням із підприємствами-замовниками робітничих кадрів, самостійно розробляти робочі навчальні програми з погодинним розподілом предметів. Зроблено висновок, що ДСПТО швейного напряму, розроблений у 2016 року, виявився найбільш якісним, оскільки забезпечує спрямованість навчальних модулів на досягнення кінцевих практичних результатів. Розглянуто питання укрупнення професій шляхом інтеграції змісту професійної освіти, наведено приклади робочих навчальних програм із декількох затребуваних на ринку праці суміжних професій. Виявлено, що професійна підготовка за такими професіями підвищує мобільність кваліфікованих кадрів і конкурентоспроможність підприємств.

У статті проаналізовано творчу і мистецьку діяльність визначних вітчизняних персоналій української музичної культури в науковому осмисленні академіка Івана Гамкала. Висвітлено роль теоретичних знань і практичних умінь у професійному становленні майбутнього митця. Визначено, що на основі аналізу наукових праць видатного диригента, педагога, науковця, громадського діяча надається можливість опанування знань, навичок і вмінь диригентського мистецтва. Акцентується, що науковий доробок Івана Гамкала окреслює коло питань, пов’язаних із проблемами диригентського виконавства, формує професійні навички майбутніх диригентів, сприяє інтелектуальному розвитку, виховує любов до своєї професії. У своїх наукових працях І. Гамкало застосовує історико-порівняльний метод, що використовувався в багатьох науках і був покладений в основу принципу історизму в сучасному музикознавстві та суміжних галузях науки. Таким чином, висвітлена творча діяльність визначних музичних діячів у наукових працях вплинула на формування світогляду творчої особистості в умовах освітнього простору. У статті узагальнено, що творча і мистецька діяльність відомих вітчизняних персоналій української музичної культури в науковому осмисленні академіка Івана Гамкала відіграє важливу роль у становленні національної музичної культури. Факти наукової діяльності Івана Гамкала дають можливість говорити про вплив його особистості на стан музичної освіти в Україні, що здійснюється як важлива складова частина культурно-історичного процесу. Отже, наукове вивчення праць І. Гамкала створює глибинне перетворення традиційного світогляду, що первинно проявляється як універсалізація інструментарію культуротворчої діяльності, виробленого на її художньо-естетичних теренах.

Описано методичну підготовку майбутніх учителів інформатики в закладах вищої освіти як сучасну педагогічну проблему. Розкрито актуальність та доцільність удосконалення методичної підготовки майбутніх учителів інформатики як складової неперервного професійного становлення та як процесу оволодіння методичними знаннями, формування методичних умінь, розвитку професійних та особистісних якостей. Акцентовано увагу на окремих напрямках методичної підготовки, зокрема, на поєднанні навчально–методичної та науково–методичної діяльності студентів, які здобувають вищу освіту за спеціальністю 014 Середня освіта (інформатика). Визначено, що потрібно орієнтувати майбутніх учителів на сьогодення й майбутнє, навчити їх гнучко й виважено реагувати на зміни у професійній діяльності, прогнозувати методичні завдання, які будуть сформовані внаслідок динамічного розвитку інформатики як фундаментальної науки та як шкільного предмету. Основою таких перспектив є: формування у студентів фундаментальних знань з інформатики, методики навчання інформатики, психології і педагогіки; розвиток у студентів готовності до неперервного всебічного саморозвитку і самовдосконалення в професії й суміжних галузях знань; вироблення у майбутніх учителів умінь самостійно організовувати освітній процес у закладах загальної середньої освіти відповідно до профілів вивчення шкільного курсу інформатики, аналізувати здобуті результати навчання, приймати професійні рішення і нести за них відповідальність. Методичну підготовку майбутніх учителів інформатики розглядаємо як: етап і результат професійного становлення; систему, що об’єднує в єдине ціле інші компоненти професійної освіти; процес оволодіння методичними знанням і вміннями, розвитку професійно значущих особистісних якостей, що спрямований на підвищення якості вищої педагогічної освіти.

Мета роботи – провести огляд літератури щодо використання інтерактивних методів навчання у вищих навчальних закладах, у тому числі й медичних, та їх значення в освітньому процесі. Основна частина. Вища освіта залишається важливою складовою сучасної спільноти. З підвищенням вимог до компетентностей майбутніх лікарів зростає необхідність вищої медичної освіти в організації та впровадженні новітніх якісних технологій навчання та викладання, які будуть сприяти підтримці конкурентоспроможності. При цьому якість освіти значно залежить від взаємодії між викладачем та студентом. Тому на сьогодні актуальності набувають інтерактивні методи навчання. Інтерактивні методи навчання визначають не лише активний зворотний зв’язок між викладачем та студентами, але й організацію взаємодії між самими студентами, що об’єднує студентів та дає їм можливість працювати в групі (сумісно вирішувати складні питання, моделювати різні ситуації з визначеної дисципліни тощо). Такий підхід у навчанні має фахове спрямування та надає змогу впливати на інтелектуальний та професійний розвиток, аргументовано висловлюватися та захищати свою точку зору, створює умови для формування та розвитку професійних навиків, критичного мислення, розвитку комунікативних компетенцій та самостійної роботи. Висновки. Проведений огляд літератури свідчить про те, що існує достатньо методів інтерактивного навчання, які застосовуються у вищих навчальних закладах, і вони є ефективними. Тому більш широке впровадження в освітній процес студентів-медиків інтерактивних методів на сьогодні є актуальним та одним із важливих направлень удосконалення навчання, що сприятиме підвищенню методичного рівня професійної підготовки, розвитку компетентностей студентів і формуванню вмінь та навиків, необхідних для майбутньої професії.

У статті розглянуто декілька показників формування загального індексу LPI, на значення яких впливає якість логістичних послуг, що безпосередньо обумовлено ефективністю, своєчасністю, професійністю надання автотранспортних послуг з перевезень пасажирів та вантажів і позначається на іміджі держави, як комерційного партнера на міжнародному ринку.Об’єкт дослідження: процес надання логістичних послуг в умовах глобалізації автоперевезень пасажирів та вантажів.Мета роботи: аналіз та дослідження впливу показника «якості і компетентності логістичних послуг» на міжнародні індекси і рейтинг країни.Науковою новизною проекту є запропонований підхід щодо здійснення в он-лайн режимі моніторингу компетентності виконавців автотранспортних послуг, в тому числі водіїв, який не має аналогів в Україні і відповідає світовим вимогам і стандартам галузі.Методи досліджень - статистичний аналіз, метод Делфі, методи SWOT-аналізу, SMART–аналізу та STEP – аналізу, множинного кореляційного аналізу, прогнозування.В роботі розглянуто питання впровадження інформаційної системи управління професійною компетентністю (Реєстр водіїв), як «доступу до професії» на ринку комерційних автоперевезень.Прогнозований вплив проекту на розвиток автотранспортної та суміжних галузей: введення в дію інформаційної система управління професійною компетентністю дозволить покращити умови для імплементації Угоди про Асоціацію у частині запровадження початкової кваліфікації і періодичної підготовки водіїв деяких видів автомобільного транспорту для перевезення вантажів або пасажирів, що в свою чергу позитивно вплине на підвищення ефективності та безпеки переміщення товарів українськими комерційними автотранспортними операторами у міжнародному сполученні, на підвищення рівню логістичних послуг, та як результат показника Якості та Компетентності логістичних послуг при формуванні загального індексу LPI України, і як наслідок підвищення рівню конкурентоспроможності, розвитку міжнародної торгівлі, привабливості інвестиційного клімату, а значить іміджу і рейтингу країни.

3 1 січня виповнилося 75 років від дня народження та 38 років наукової та педагогічної діяльності доктора медичних наук Ященко Антоніни Михайлівни, професора кафедри гістології, цитології та ембріології Львівського національного медичного університету ім. Данила Галицького. У 1964 році закінчила Львівське медичне училище №1. У 1965 році вона вступає до Львівського державного університету ім. Івана Франка на біологічний факультет. Ще у студентські роки під час виконання курсових і дипломних робіт проводила наукові дослідження з використанням гістологічних методів. Після закінчення університету працювала у лабораторії експрес-діагностики реанімаційного відділення клінічної лікарні Львівської залізниці. У цей час з’явилися перші наукові публікації, що стосувалися дослідження підшлункової залози при панкреатитах. 1982 року Антоніна Михайлівна була обрана за конкурсом на посаду асистента кафедри гістології, цитології та ембріології ЛНМУ. У 1986 році захистила кандидатську дисертацію «Гистофизиология подчелюстных слюнных желез потомства при нарушении баланса тиреоидных гормонов материнского организма», у якій вперше були описані процеси розвитку підщелепних слинних залоз потомства за умов гіпотирозу материнського організму, показаний процес становлення їх ендокринної функції. Визначну роль у науковому житті ювелярки відіграла ерудована і цікава особистість – професор Є.С. Детюк, під керівництвом якої була виконана і захищена дисертація. Після обрання у 1992 році на посаду доцента кафедри гістології, цитології та ембріології Антоніна Михайлівна активно включилася у навчально-методичну роботу кафедри: за її авторства опублікована низка методичних рекомендацій для студентів медичного та стоматологічного факультетів. У 1998 році за її співавторства вийшов друком навчально-методичний посібник для студентів стоматологічного факультету «Атлас мікроанатомії органів ротової порожнини», до складу якого увійшли фрагменти її власних наукових досліджень і який у 1999 році був відзначений нагородою Ярослава Мудрого Академії наукН вищої школи України. У 2004 році Антоніна Михайлівна захистила докторську дисертацію «Лектини як маркери в нормі і патології», у якій відображено можливості використання методів лектиногістохімії у процесах диференціації клітин та діагностиці патологічних процесів. Основним науковим напрямком Антоніни Михайлівни є вивчення вуглеводних детермінант як сигнальних молекул у процесах міжклітинної взаємодії, диференціації та проліферації клітин органів травної, ендокринної, репродуктивної систем експериментальних тварин та людини у процесі онтогенезу, порівняльно-видовому аспекті та патологічних процесах. Результатом наукових пошуків Антоніни Михайлівни стали наукові статті, кількість яких понад 250, у тому числі 2 авторських свідоцтва на винаходи. Під її керівництвом захищено 9 кандидатських дисертації. Професор А.М.Ященко – співавтор Національних підручників з гістології, цитології та ембріології для студентів медичного (2018 р.) і стоматологічного (2020 р.) факультетів. Професор Ященко А.М. читає лекції на медичному та стоматологічному факультетах університету. Її лекції базуються на принципах проблемного навчання, носять інтерактивний характер, збагачені новими фактами молекулярної біології, біохімії, генетики та клінічної морфології. Антоніна Михайлівна виступала з науковими доповідями на конгресах та конференціях, які проводилися в Україні та за її межами. Блискучий лектор, Антоніна Михайлівна вміє захопити студентів та залучити їх до наукового пошуку. Створений під її керівництвом науковий студентський гурток є гордістю кафедри. Серія наукових студентських робіт, які проводились під її керівництвом з використанням методів лектиногістохімії відзначені нагородою Національної академії медичних наук України. За її участю виконувались фрагменти наукових робіт присвячених дослідженню органів і тканин з використанням методів лектиногістохімії не тільки суміжних кафедр університету, а й інших вузів України та близького зарубіжжя. Значну консультативну допомогу професор А.М. Ященко надавала при виконанні багатьох кандидатських та докторських дисертацій. Високий науковий рівень Ювілярки, організаторські здібності, активна життєва позиція, творчий науковий підхід у вирішенні поставлених завдань, доброзичливість та вимогливість до себе визначають високий авторитет та повагу серед викладачів, співробітників та студентів університету.

Андрієнко Т. Стратегії і тактики перекладу: когнітивно-дискурсивний аспект (на матеріалі художнього перекладу з англійської мови на українську та російську). Монографія. Київ: Видавничий дім Дмитра Бураго, 2016. 340 с. ISBN 978-966-489-360-9 Andrienko, T. (2016). Strategies and Tactics of Translating: Cognitive and Discursive Aspect (Based on Literary Artistic Translation from English into Ukrainian and Russian). Monograph. Kyiv: Dmytro Burago Publishing House. 340 p. ISBN 978-966-489-360-9 (in Ukrainian) Рецензент: Сергій Засєкін s.zasyekin@gmail.com Східноєвропейський національний університет імені Лесі Українки, Україна Поява монографії Тетяни Андрієнко «Стратегії і тактики перекладу: когнітивно-дискурсивний аспект (на матеріалі художнього перекладу з англійської мови на українську та російську)» в семіотичному просторі українського перекладознавства – непересічна й визначна наукова подія, що засвідчує поступ українського перекладознавства у світі. Її автор – досвідчений український теоретик і практик у галузі перекладу, яка вже понад півтора десятиліття після захисту фундаментальної праці в галузі прагматики художнього дискурсу (Андрієнко, 2002) актуалізує когнітивно-дискурсивний підхід й успішно торує йому шлях у перекладознавстві України. Метою праці є здійснення інтегрального комплексного спеціалізованого аналізу дискурсотворчої ролі стратегій перекладу й механізмів їхньої реалізації. Уведення вченою до перекладознавчого наукового обігу понять стратегії й тактики, на моє переконання, – досить виважене рішення, позаяк синтез когнітивної й прагматичної перспектив слугує профілактикою суб’єктивності дослідника-перекладознавця й сприяє кращому розумінню ним багатогранності процесу перекладу. Антропоцентричність підходу до перекладу зумовила застосування методу моделювання перекладацької діяльності, у центрі якої перебуває мовна особистість перекладача. Саме через мовну особистість тлумача як провідної ланки інтеракційної моделі перекладу пролягає місток між інтенцією автора вихідного тексту (ВТ) та кінцевим інтерпретатором тексту перекладу (ПТ), з’єднуючи різномовні комунікативні «береги» потоку текстової реальності. Із такого погляду, перекладну версію читач бачить як модель світу автора першоджерела. Якість і вірність цієї моделі залежить від ступеня «видимості» перекладача у ПТ. Тому логічно, що Т. Андрієнко послуговується венутівською парою: «очуження» й «одомашнення» (Venuti, 1995). У цьому сенсі перекладач – цілковито проактивна сторона процесу перекладу, або «перемовин», за термінами У. Еко (2004), що мають за мету порозуміння між учасниками проекту. Відтак, здобуття перекладачем агентивного статусу спонукає науковців аналізувати його продукт в аспекті самостійності, що означає результат певної стратегії породження «тексту для когось» (Тороп, 2015:169). Праця робить важливий унесок до чіткішого розуміння перекладацької стратегії, адже термін «стратегія» сьогодні доволі вільно тлумачать не лише лінгвісти, а й перекладознавці, як-от: процедура, техніка, прийом, метод, підхід тощо. Попри те, що ці синонімічні одиниці мають зони спільності значення, навряд чи по-науковому вдало звучать, наприклад, комбінації «локальна процедура» чи «глобальна техніка». Тому локальними чи глобальними можуть бути стратегії, що й доводить автор у своїй монографії, здійснивши спробу об’єднати їхнє когнітивне (Lörscher, 1991) та текстуальне розуміння (Chesterman, 1997). Такий синтез водночас сприяє кращому усвідомленню усталених опозицій «послівний» (word-for-word) та «смисловий» (sense-to-sense) переклад; «орієнтований на джерело» та «орієнтований на рецептора» (source- vs. target-oriented) переклад; «формальна й динамічна еквівалентність» (formal vs. dynamic equivalence) (Nida, 1964); «семантичний і комунікативний» переклад (semantic vs. communicative translation) (Newmark, 1988) і, нарешті, «очуження й одомашнення» (foreignization vs. domestication) (Venuti, 1995). Це – базові речі, без «стратегічного» опрацювання яких у книзі було б дуже непросто опанувати перекладацькі підходи, пояснити цілі й прагматичні ефекти перекладу. Заслуговує на увагу чітке структурування й змістове наповнення авторкою п’яти розділів, логічність викладу інформації. Упадає в око багатий арсенал методів аналізу художнього тексту. Одним із найпомітніших інструментів обчислення смислової інформації на основі семіотичного розуміння багатозначності смислів, що їх інферують читачі (Лотман, 2004), застосовано метод визначення міри інформаційної ентропії тексту оригіналу в зіставленні з даними тексту перекладу. Відтак, дослідниця послуговується в монографії терміном «перекладна ентропія», визначаючи її як суму ентропії ВТ та ентропії мови перекладу. Перша з цих складових реалізується на етапі інтерпретації ВТ, друга – на етапі синтезу – кодування смислу ПТ. Саме з різним рівнем інформаційної невизначеності текстів різних функціональних стилів дослідниця пов’язує можливість стандартизації перекладів конкретних типів текстів (див. Додатки Б, В), а також межі й кількість інтерпретацій і множинності перекладів (с. 111). Авторка монографії органічно інтегрує до власного дослідження ще одну важливу сторону перекладацької діяльності, – аналіз стратегій відтворення реалій, тропів, власних назв. Цікавим видається підхід до алюзій як когнітивних реалій, відтворення яких в іншій культурі еквівалентне відтворенню інтертекстуальних зв’язків у перекладі. Така позиція суголосна ідеї семіотика Тартуської школи П. Торопа стосовно того, що алюзію слід визначати як засіб активізації одночасно двох текстів (Тороп, 2015:169). Підкреслю, що Т. Андрієнко слушно акцентує ті питання, що часто залишалися поза увагою науковців. І позитивом є те, що з набиранням обертів дескриптивного напряму перекладознавство поступово зміщує фокус від сприйняття перекладу як функції до його бачення як перекладацької дії. Авторка своєю монографією доводить, що перекладацька особистість, її когніція, дискурсивний і психолінгвальний статус повинні бути центральною темою наукових дискусій. Хоч і невидимий, перекладач сьогодні таки «говорить», про що свідчить і рецензована праця, і непомітні, на перший погляд, події на загальному науковому тлі. Ось, наприклад, конференція “The Translator Speaks: Literature, Language and the Art of Translation,” що відбулася в м. Вільямстаун, штат Массачусетс (США). Її назва говорить, що перекладачеві потрібно більше приділяти уваги, почути його, шанувати його професію, адже переклади не беруться нізвідки. Вони є результатом напруженої роботи мозку перекладача, наслідком лінгвосеміотичної реалізації його когнітивних планів, балансуванням між домінуванням авторської інтенції та задоволенням читача, між імпліцитними та експліцитними смислами, перекладацьких відкриттів і рутинних рішень, успіхів і невдач. Суголосно цим ідеям, в інтеракційній моделі перекладу перекладач визначається як центральний антропокомпонент комунікативної взаємодії в перекладі, організатор віртуального комунікативного акту «автор – читач», а його комунікативний статус вважається вищим за статуси автора й читача. Отже, монографію Тетяни Андрієнко «Стратегії і тактики перекладу: когнітивно-дискурсивний аспект (на матеріалі художнього перекладу з англійської мови на українську та російську)» вирізняє доступність думок й легкість стилю, чіткість і влучність відбиття наукових ідей. Переконаний, що ця праця стане в пригоді багатьом молодим і зрілим дослідникам у галузі перекладознавства та суміжних галузей науки. References Андрієнко Т. П. (2002). Мовленнєвий акт іронії в англійській мові (на матеріалі художньої літератури XVI - XX століть) : Дис... канд. філол. наук: 10.02.04. Харків: ХНУ ім. В. Н. Каразіна. Andrienko, T. (2002). Speech Act of Irony in the English Language (On the Material of Belletristic Literature of the 16th and 20th Centuries). Ph.D. dissertation. Kharkiv: V. Karazin National University of Kharkiv. Baker, M. (1992). In Other Words. London and New York: Routledge. Chesterman, A. (1997). Memes of Translation: The Spread of Ideas in Translation Theory. Amsterdam & Philadelphia: John Benjamins. Eco, U. (2004). Mouse or Rat? Translation as Negotiation. L.: Phoenix. Lörscher, W. (1991). Translation Performance, Translation Process, and Translation Strategies: A Psycholinguistic Investigation. Tübingen: Narr. Лотман Ю. (2004). Семиосфера. СПб.: Искусство СПБ. Lotman, Yu. (2004). Semiosphere. S-Petersburg: Iskusstvo SPB. Newmark, P. (1988). Approaches to Translation. London & New York: Prentice Hall. Nida, E. A. (1964). Toward a Science of Translating. Leiden: Brill. Тороп, П. (2015). Тотальний переклад. Пер. з рос. О. А. Кальниченка, О. І. Оржицького. Вінниця: Нова книга. Torop, P. (2015). Total Translation. Translated by O. Kalnychenko. O. Orzhytskyi. Vinnytsia: Nova Knyha. Venuti, L. (1995). The Translator's Invisibility: A History of Translation. London & New York: Routledge.

Микола Абрамович Теленга (1905–1966) – відомий ентомолог, доктор біологічних наук, професор, який по праву може вважатись одним із основоположників біологічного захисту сільськогосподарських культур від шкідників. Як спеціаліст по біологічному захисту рослин сформувався в 1930-ті роки, працюючи у Всесоюзному інституті захисту рослин. Він вивчав паразитів та хижаків багатьох шкідників сільськогосподарських культур. Результати багаторічної роботи вченого із цього напряму відображені в науковій праці «Основные способы использования энтомофагов для биологического метода борьбы с вредителями и их теоретическое обоснование». Він також впроваджував у виробництво способи застосування трихограми проти шкідників пшениці озимої, кукурудзи, овочевих і плодових культур. Широкої популярності набули також роботи М.А. Теленги в галузі мікробіологічного методу, особливо його ідея використання патогенних мікроорганізмів сумісно із сублетальними дозами інсектицидів для захисту сільськогосподарських культур від шкідників. Автор понад 130 фундаментальних наукових праць, зокрема 4 монографій із біологічного методу захисту рослин від шкідників. Сформував наукову школу, підготувавши понад 20 кандидатів наук.

На сучасному етапі розвитку професійної освіти науково-дослідна робота є одним із пріоритетних компонентів професійної підготовки, вагомим чинником забезпечення високої якості вищої освіти, підвищення конкурентоздатності університетської освіти України. Основною метою вищої освіти є підготовка кваліфікованого фахівця відповідного рівня та профілю, конкурентоздатного на ринку праці, компетентного, який вільно володіє професією та орієнтується в суміжних галузях діяльності, готового до постійного професійного росту, соціальної та професійної мобільності. Одним із шляхів вирішення зазначеної проблеми є оновлення вищої освіти, перенесення уваги з процесу навчання на його результат, орієнтація змісту й організації навчання на компетентнісний підхід і пошук ефективних механізмів його запровадження шляхом модернізації навчального процесу, самостійної та науково-дослідної роботи студентів. Виняткового значення набуває внесення суттєвих змін в існуючу систему професійної підготовки майбутніх викладачів, зокрема, надання професійній педагогіці дослідницького характеру, її спрямованості на пошук нових альтернативних і прогресивних ідей удосконалення й розвитку професійної адаптації майбутніх викладачів до розробки перспективних інноваційних концепцій і технологій успішного залучення студентів до професійно спрямованої науково-дослідної роботи. Ставлячи за мету підготовку фахівця-науковця, основним завданням визначаємо планування науково-дослідної роботи таким чином, щоб цей процес проходив безперервно, починаючи з першого курсу навчання в університеті. Початок навчання студента має стати своєрідною школою основ наукової культури, самопізнання, саморегуляції майбутнього дослідника. Викладачі вищої школи повинні активно послуговуватися інтерактивними методами навчання, проблемним викладом матеріалу, привчаючи студентів до ефективного застосування відповідних компетенцій для аналізу та вирішення проблем, давати творчі завдання, які вимагають використання набутих пошукових і дослідницьких умінь та навичок.