Academic literature on the topic 'Суб'єкти спілкування'

У статті досліджуються комунікативні аспекти в системі вищої освіти та психолого-педагогічні особливості спілкування у міжособистісній взаємодії викладачів і студентів. Аналізуються основні стилі педагогічного спілкування, серед яких найефективнішим є демократичний стиль, що ґрунтується на повазі, довірі, орієнтації на самоорганізацію, самоуправління особистості та колективу. Доведено, що «суб'єкт-суб'єктна» педагогічна взаємодія спрямована на гуманізацію стосунків зі студентами, сприяє розкриттю їх творчого потенціалу. Зазначено, що організація продуктивної співпраці викладача і студентів на основі діалогу сприяє підвищенню ефективності навчального процесу у вищому навчальному закладі, створенню умов для самоактуалізації та самореалізації кожного студента. Визначено перспективи подальших наукових досліджень.

В статті обґрунтовані показники емпіричного дослідження особливостей прояву параметрів комунікативної компетентності спортсменів-гірськолижників. Для вирішення цього завдання було застосовано експлораторний аналіз даних. Зазначені статистичні процедури застосовувались для показників наступних методик: методики «Визначення потреби у спілкуванні» Ю. М. Орлова, В. І. Шкуркіна, Л. П. Орлової, методики «Діагностика оцінки самоконтролю в спілкуванні» М. Шнайдера, тесту КОС (Комунікативні та організаторські схильності) В. В. Синявського, Б. А. Федоришина, опитувальника «Соціально-психологічні характеристики суб'єкта спілкування». В. О. Лабунської, опитувальника міжособистісних стосунків В. Шутца. Отримані показники піддавались порівнянню за експлораторним аналізом. За результатами вивчення особливостей прояву параметрів комунікативної компетентностіу спортсменів було встановлено наступне. Загальна адаптивність досліджених спортсменів-гірськолижників знаходиться на середньому рівні, і вони досить адаптовані до спілкування в умовах спортивно-змагальної діяльності. Показано, що завдяки середньому рівню комунікативного контролю вони достатньо щирі, в міру стримані в своїх емоційних проявах, зважають в своїй поведінці на ставлення оточуючих людей. Зазначено, що для них властивими у спілкуванні є труднощі, пов’язані зі ставленням партнерів зі спілкування та зверненні до них чи з їхнього боку, а також труднощі, пов’язані із уміннями та навичками організації міжособистісної взаємодії. У свою чергу вони значно легше долають труднощі, що пов’язані із соціально-перцептивними характеристиками. Зазначено, що у гірськолижників спостерігається певна збалансованість орієнтацій на активність та прийняття контактів, а орієнтація на прийняття емоційних відносин трохи знижена, проте вони орієнтовані на те, щоб виявляти домінування у міжособистісному спілкуванні. Ключові слова: комунікативна компетентність, параметри комунікативної компетентності, емпіричні показники, професійна мобільність спортсменів, спортсмени-гірськолижники, комунікація.

Стаття акцентує увагу на необхідності розвитку комунікативної культури майбутнього фахівця під час професійної підготовки в умовах вищої школи.Формування моделі ділової комунікації, адекватної вимогам нового статусу здобувача вищої освіти, сприяє активній адаптації суб'єкта навчально-професійної діяльності. Активна адаптація це – система цілеспрямованих, активних дії здобувача, спрямованих на зміну себе, власної поведінки та умов навчально-професійної діяльності та життєдіяльності в цілому. Вона застосовується, коли необхідно засвоїти нове: нову модель навчання, поведінки, комунікації, систему цінностей, етично-моральних і культурних норм взаємодії. У результаті здобувач розвиває особистістно-професійний адаптивний потенціал фахівця та індивідуальний стиль якісного діалогічного спілкування з діловими партнерами і готовність до професійної та соціальної самореалізації. В умовах ЗВО потрібно організувати спеціальну роботу з розвитку ресурсу адаптивності особистості першокурсника у перехідний період від системи середньої до системи вищої освіти з метою забезпечення розвитку нової моделі навчання, поведінки та спілкування. Потреба у спілкуванні є домінуючою потребою розвитку особистості у період повноліття. ЇЇ задоволення сприяє розвитку позитивного самоставлення особистості. Результатом цього є позитивна “Я-концепція” фахівця. Вона визначається як ключова психологічна детермінанта його фахового та кар'єрного зростання. Тому особливу увагу важливо приділити формуванню комунікативної культури фахівця у вищій щколі. Комунікативна культура особистості містить систему знань, норм, цінностей і зразків поведінки, прийнятих в суспільстві, та вміннь органічно, природно й невимушено реалізувати їх у діловому й емоційному спілкуванні. Вона забезпечує мотивацію суб'єкта та самореалізацію функцій навчання, виховання й розвитку майбутнього фахівця. Психологи виділяють такі її функції: контактну; інформативну; спонукальну; координаційну; емотивну; здійснення психологічного впливу; самопрезентативну тощо. Комунікативна культура здобувача вищої освіти та його активна адаптація визначають якість фахової підготовки, ефективність подальшої самореалізації та соціальної відповідальності у професійній установі.

У статті представлено результати історико-педагогічного аналізу генези гумaнізaції і гумaнітaризaції вищої освіти Укрaїни: здійснено наукове обгрунтування цього процесу з урахуванням історичних умов суспільного розвитку; проаналізовано його динаміку; наведено аргументацію процесу його розвитку в конкретно-історичних умовах як одного із засадничих принципів світогляду. З’ясовано, що гуманізація і гумaнітaризaція вищої освіти як соціально-педагогічний феномен відображають провідну суспільну тенденцію сучасних освітніх трансформацій. Вони спрямовані на розвиток особистості як суб'єкта творчої праці, пізнання й спілкування, сприяють розвитку гуманних стосунків між педагогами і вихованцями, передбачають їх суб'єкт-суб’єктні взаємини у ході освітньо-виховного процесу. Наголошено, що в сучасних умовах гуманізація і гуманітаризація вищої освіти має стати ключовим елементом нового педагогічного мислення і розвитку активно-творчих можливостей людини. На нинішньому етапі розвитку суспільства гуманізація і гумaнітaризaція вищої освіти тісно пов’язані з новими соціальними умовами, з переходом до нового, постіндустріального суспільства, що викликає необхідність синхронізувати процеси розвитку освіти із загальними тенденціями розвитку людського суспільства.

У статті розглядається міжособистісне мовленнєве спілкування підлітків як смислова взаємодія його суб'єктів, що передбачає наявність таких мовленнєвих здібностей, як говоріння та слухання, функціональною комунікативною одиницею якого є висловлювання (повідомлення), нерозривно пов'язане з лексико-семантичними та граматичними значеннями. Системоутворюючим фактором організації міжособистісного мовного спілкування підлітків є саморегуляція як цілеспрямований процес самоорганізації їхньої психічної діяльності; специфіка комунікативних ситуацій визначає варіативність саморегуляції особистості період дорослішання; Основним чинником забезпечення конструктивного міжособистісного мовного спілкування особистості, що росте, є актуалізована потреба в успіху.

У статті розкривається ідея самопрезентативності як психологічної категорії, спрямованої створення позитивного належного враження; простежено її функціонування на матеріалі щоденника. Доведено, що саморепрезентативність є ефективним заходом подання особистої інформації, що сприяє формуванню "Я". У контексті щоденникового оповідання категорія саморепрезентативності пов'язана з комунікативним феноменом, що є конкретними мовними діями суб'єкта щоденника по репрезентації особистих відносин у певний період життя. Звернено увагу на розуміння процесів самопрезентативності, у тому числі на комунікативну компетенцію, комунікативну поведінку, комунікативно-прагматичний канон, що виявляється у спілкуванні.

Метою статті є аналіз компонентів моделі метаданих у засобах масової інформації на прикладі стандарту Міжнародної ради з питань преси та телекомунікацій. Визначено, що модель даних rNews є нелінійною, оскільки спілкування в нових ЗМІ позиціонується як двобічний процес взаємодії суб'єктів. У комунікативному аспекті модель базується на двосторонній асиметричній моделі, яка фіксує зворотній зв'язок, але при цьому зберігається провідна роль комунікатора. Асиметрія виявляється в кількісній (диспропорція між кількістю «професійних» та «наївних» комунікаторів), власне комунікативній (диспропорція «прав голосу» комунікаторів та реципієнтів, що перешкоджає побудові повноцінного діалогу) та інтенціональній (нерівноцінність інтенцій комунікаторів та реципієнтів) формах.

У статті обґрунтовано діяльнісно-рефлексивний критерій готовності майбутнього вчителя фізичної культури до здійснення здоров'язбережувальної діяльності. Критеріями обґрунтування обрано: професійну спрямованість, професійну освіченість, професійно-ціннісні орієнтації, професійну рефлексію. Ознаками професійної спрямованості є такі аспекти: мотиваційний (стійка установка та спрямованість на здоров’язбережувальну діяльність; стійкий інтерес до особистості дитини); цільовий (готовність до самоосвіти, саморозвитку, самопізнання; бажання застосовувати педагогічні знахідки в своїй практиці); особистісний (наявність рис характеру: врівноваженості, активності, діалогічність, конгруентності, емпатії); професійна освіченість (теоретичний (система знань, умінь в області концепцій, підходів, методів, форм виховання основ цінностей здоров'я (харчування, психоемоційна стійкість, самооцінка і рівень домагань, мотивація досягнення, рухова активність тощо), готовність співвіднести з ними свою практику; методичний (професійна компетентність до здійснення здоров'язбережувальної діяльності, здатність застосовувати знання в практичній діяльності; наявність проблематики здоров'я в методичній роботі педагогів); поведінковий (наявність інтелектуально-творчої ініціативи; потреби і здатності до планування і проектування виховного процесу щодо взаємодії з підлітками, виробленні конструктивних прийомів взаємодії) аспекти; професійно-ціннісних орієнтацій (ціннісне ставлення до педагогічної діяльності (аксіологічна спрямованість, визначення мети і особистісного сенсу даної діяльності); ціннісне ставлення до особистості підлітка, ціннісне ставлення до колег, до себе самого як педагога); професійної рефлексії (рефлексивно-оцінний (потреба і здатність педагога до самоаналізу і самооцінки власної діяльності і самого себе як її суб'єкта); комунікативний (уміння аналізувати і рефлексувати комунікативну ситуацію, стиль спілкування, а також оцінювати результати спілкування з підлітками і власний стан). Ключові слова: діяльнісно-рефлексивний критерій, готовність, майбутній вчитель, фізична культура, здоров'язбережувальна діяльність

У статті проаналізовано проблему комунікативної культури як соціально-психологічного складника у струк- турі особистості, що дозволяє особистості розвиватись у гармонії із загальнолюдською культурою та набувати соціальну стійкість. Визначено, що в її основі лежать моральні цінності, знання про види і форми спілкування, якості, потрібні для повноцінного спілкування. Метою дослідження є теоретичне обґрунтування значення кому- нікативної культури здобувачів вищої освіти для їх професійного становлення під час навчання. Подано теоре- тичний аналіз вітчизняної і зарубіжної науково-методичної літератури. Проаналізовано різні авторські погляди на поняття «комунікативна культура». Узагальнено культуроутворюючі компоненти комунікативної культури: емо- ційна культура або культура почуттів, культура мислення та мовна культура. Установлено, що комунікативна культура передбачає наявність комунікативного ідеалу, системи комунікатив- них норм і правил, власних комунікативних здібностей і вмінь. Визначено, що комунікативна культура забезпечує готовність особистості до життєвого і професійного самовизначення та є умовою успішного професійного роз- витку майбутнього фахівця. Виявлено професійні компоненти комунікативної культури фахівця. Доведено, що засобом та умовою комунікативної культури є комунікативна діяльність, тому під час професійної підготовки здо- бувачів вищої освіти висуваються вимоги, яким має відповідати комунікативна діяльність майбутнього фахівця. Для фахівця як суб'єкта професійної діяльності способом пізнання і перетворення світу є професійна культура, а способом перетворення себе – комунікативна культура. У цьому випадку комунікативна культура є сукупністю спеціальних комунікативних знань, навичок і вмінь, за допомогою яких людина уникає психологічних труднощів і прогнозує результативність міжособистісної та ділової професійної взаємодії.

У статті висловлюється авторська позиція щодо визначення загальних засад / принципів використання спеціальних знань у процесі розслідування злочинів. Визначено й охарактеризовано правові й організаційні засади використання спеціальних знань під час розслідування злочинів. На наш погляд, принципи використання спеціальних знань визначеними суб'єктами кримінального провадження збігаються насамперед із нормами та принципами кримінально-процесуального законодавства, являють собою найважливіші й визначальні правові положення, на яких ґрунтується процес розслідування злочинів. Автором встановлюється, що використання спеціальних знань на досудовому слідстві здійснюється на підставі таких принципів: принципу законності використання спеціальних знань; принципу незалежності особи, що володіє спеціальними знаннями; принципу об'єктивності, усебічності та повноти використання спеціальних знань; принципу нерозголошення особою, яка застосовує спеціальні знання у процесі проведення слідчих (розшукових) дій, даних досудового слідства; принципу неупередженості особи, яка застосовує спеціальні знання у процесі проведення слідчих (розшукових) дій; принципу дотримання конституційних прав і свобод громадян, залучених у процес досудового слідства; принципу дотримання кожним учасником кримінального провадження у процесі використання спеціальних знань строго в межах своєї компетенції. Автором підкреслюється, що до загальних правових засад використання спеціальних знань під час розслідування злочинів варто віднести такі, як: верховенство права, законність, рівність перед законом і судом, повага до людської гідності, забезпечення права на свободу й особисту недоторканність, недоторканність житла чи іншого володіння особи, таємниця спілкування, невтручання у приватне життя, недоторканність права власності, законність, незалежність, об'єктивність і повнота дослідження. У статті відзначається, що правильне розуміння, тлумачення та дотримання наведених засад указаними суб'єктами є гарантією виконання завдань кримінального провадження, здійснення швидкого, повного, неупередженого й ефективного розслідування, забезпечення кримінального провадження належними доказами. Сформульовані у статті висновки є теоретичними категоріями, що становлять складову частину тих фундаментальних підстав діяльності спеціалістів, експертів та працівників правоохоронних органів, що визначають зміст та напрями їхньої діяльності у процесі розслідування злочинів.

Мілейко К. Є. Соціальне виховання дітей в закладах позашкільної освіти : кваліфікаційна робота магістра спеціальності 231 "Соціальна робота" / наук. керівник Ю. Р. Мацкевіч. Запоріжжя : ЗНУ, 2020. 86 с.
EN : The qualification work consists of an introduction, 2 sections, conclusions, a list of references (82 sources), 6 addenda on 20 pages. The volume of qualifying work is 86 pages. There are 8 tables and 7 figures. The qualification work presents a theoretical and empirical study of the out-of-school education system in terms of ensuring the formation of the personality of children, in particular the educational potential of out-of-school education institutions, as well as the role of out-of-school education institutions in the social upbringing of children. It was assumed that the expansion of the social situation of development, the enrichment and improvement of the quality of social contacts due to the child’s attendance at an out-of-school education institution would be a significant positive factor in his social upbringing. The key idea of the work is that the content of the activities of out-of-school education institutions determines the formation of specific socio-pedagogical conditions that determine the effectiveness of social education of children. The object of the research is the social education of children. The subject of the research is the process of social education of children in out-of-school education institutions. The purpose of the study is to theoretically substantiate and experimentally test the social and pedagogical conditions of the effectiveness of social education of adolescents in out-of-school education institutions. Qualification work assignments: 1. To carry out a theoretical analysis of scientific, methodological and regulatory sources regarding the content and problems of social education of children. 2. Substantiate the essence of the educational potential of out-of-school education institutions. 3. Experimentally investigate the socio-pedagogical conditions of the effectiveness of social education of children in out-of-school education institutions. In the first section “Social education in the context of the institution of out-of-school education”, a theoretical analysis of the essence and content of social education as a socio-pedagogical phenomenon is carried out. The features of the implementation of the educational function in out-of-school education institutions are analyzed, and the system of social education in out-of-school education institutions is substantiated. The second section “Experimental study of social and pedagogical conditions for the effectiveness of social education in out-of-school education institutions” provides a justification and description of methods for studying the level of formation of key social competencies as a result of social education. The procedure for organizing and conducting an experiment aimed at studying the socio-pedagogical conditions of the effectiveness of social education in out-of-school education institutions is also revealed step by step. The final parts of the section contain a detailed analysis of the results of an experimental study of the social and pedagogical conditions of the effectiveness of social education in out-of-school education institutions, as well as a description of the socio-pedagogical conditions of social education in these institutions. As a result of the study, the experimental hypothesis was confirmed: the expansion of the current social situation of development, the enrichment of high-quality social ties lead to an increase in the diversity of the repertoire of behavioral models of social response, makes the pupils of out-of-school education more socially adapted and active.
UA : Кваліфікаційна робота: 86 с., 8 таблиць, 7 рисунків, 82 джерела, 6 додатків. Об’єкт дослідження – процес соціального виховання дітей в закладах позашкільної освіти. Предмет дослідження – соціально-педагогічні умови соціального виховання дітей в закладах позашкільної освіти. Мета дослідження – теоретично обґрунтувати та експериментально перевірити соціально-педагогічні умови ефективності соціального виховання підлітків в закладах позашкільної освіти. Методи дослідження: теоретичні – аналіз, систематизація, узагальнення; емпіричні – тестування, анкетування, порівняння та інтерпретація, статистичні методи обробки даних. Теоретичне значення роботи полягає у ґрунтовному розкритті виховних можливостей закладів позашкільної освіти, узагальненні напрацювань дослідників щодо реалізації функції соціального виховання . Практичне значення роботи полягає в науковій конкретизації чинників та умов ефективності соціального виховання в закладах позашкільної освіти, що може бути використано при розробці програми заходів та планів соціального виховання педагогічними працівниками закладів даного типу. Галузь використання: загальноосвітні заклади освіти, заклади позашкільної освіти, центри соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді.

Володіння іноземною мовою не означає, що людина має певний словниковий запас і володіє граматичним мінімумом, бо цього замало, щоб вона стала повноцінним учасником міжкультурної комунікації. Той, хто вивчає іноземну мову, може стати активним і повноправним учасником міжкультурного діалогу за умови сформованості в нього вторинної мовної особистості. Розвиток такої особистості забезпечується оволодінням прецедентними феноменами культури, які містять національну, соціокультурну, історичну інформацію, та є показником її сформованості. У статті запропоновано систему критеріїв відбору прецедентних феноменів культури для уроків іноземної мови. Схарактеризовано прецедентні феномени культури як засіб формування вторинної мовної особистості. З’ясовано, що вторинна мовна особистість – це комунікативно-активний суб'єкт, який легко включається в міжкультурну комунікацію та здатен правильно продукувати мовленнєву поведінку в певній ситуації міжкультурного спілкування. Прецедентні феномени культури, які є когнітивними структурами, сформованими в пізнавальній базі носіїв мови на основі їхнього соціокультурного та національно-історичного досвіду, сприяють формуванню іншомовної картини світу, набуттю навичок міжкультурного спілкування. Визначено, що критерії відбору прецедентного феномену культури – це властивості, що дозволяють включити його до змісту уроку як дидактичний матеріал. Виділено систему критеріїв відбору прецедентних феноменів культури, яка складається із основних (інформативність, номінативність, прагматичність, уживаність) і факультативних (програмність, міжкультурна зв'язаність) критеріїв. Виявлено, що включення прецедентних феноменів культури як дидактичного матеріалу до змісту уроків іноземної мови дозволяє зробити його ефективнішим, забезпечує актуалізацію міжпредметних зв'язків, сприяє формуванню вторинної мовної особистості та міжкультурної компетентності.

Популяризація спеціалізованих наукових знань необхідна і для цього можна вказати мінімум 2 причини. Перша: популярний і доступний виклад наукових здобутків виконує агітаційну та профорієнтаційну роль, заохочуючи молодь займатися дослідженнями в певних областях знань. Друга: науково-популярний спосіб представлення знайомить з загальними способами наукового дослідженнями, принципами побудови наукового знання, методами його отримання, обґрунтування, систематизації та використання. За словами Й. Ван Бентема, логіку варто було б розуміти не як останню інстанцію, якій належить заключне слово в будь-якій дослідницькій справі, а як засіб підвищення якості наших уявлень про інформацію, обчислення і мислення, і як певний вимір в процесі аналізу і конструювання. Треба зважати на здатність логіки породжувати нові раціональні практики з новими правилами і навіть, можливо, новими типами суб'єктів. Логічне програмування, процедури аргументації, логічні ігри і багато інших нових феноменів явно показують, що діяльнісний вимір логіки є життєздатним і продуктивним модусом буття самої логіки. Таким чином, завдання цієї лекції — представити сучасний напрямок епістемічної логіки як механізм аналізу, який зокрема може бути використаний неспеціалістами (не логіками) у своїй професійній дільності та більш того у повсякденному спілкуванні.