Academic literature on the topic 'Співпереживання'

Питання про дитячу тему та її образні складові розглядається в широкому пізнавальному діапазоні, дозволяє зачіпати відомості про історичний генезис і соціокомунікативні призначення хорової традиції. Використовуються поняття співпричетності — партиципації, співпереживання — емпатії. У контексті вивчення хорової традиції нове значення надається категорії «дитячості». Ключові слова: дитяча творчість, дитяча тема, хорова традиція, партиципація, емпатія.

У статті здійснено теоретичний аналіз понять «інклюзія», «інклюзивна освіта», «інклюзивне освітнє середовище», «просоціальна поведінка». Розкрито тлумачення, принципи та засади інклюзивного освітнього середовища. Здійснено аналіз потенціалу інклюзивного освітнього середовища для розвитку просоціальних поведінкових стратегій учасників освітнього процесу. Зроблено припущення, що здорові діти в умовах інклюзивного навчання проявляють більше співчуття, співпереживання, розуміння, і допомоги один одному, що тим самим сприяє розвитку про соціальних стратегій.

Автором порушено проблеми інноваційних особистісно-орієнтованих технологій у формуванні особистості студента. За концептуальними засадами акад. І. Беха, науково-теоретичні засади особистісно орієнтованих технологій культурологічного характеру базуються на основі створення емоційно збагачених виховних ситуацій, особистісного розвивального спілкування, використання співпереживання особистості та системного аналізу вчинків. На прикладі аналізу науково-мистецького доробку акад. В. Рябчука досліджується культурологічний аспект процесу самоусвідомлення та самовиховання особистості та його роль в утвердженні якісних інноваційних процесів педагогічної взаємодії у системі формування основ екологічної безпеки нашого суспільства. У статті накреслюється алгоритм системних процесів формування культурологічного мислення сучасності, формування культурологічної компетентності, системне еволюційне осмислення дискурсу сучасної освіти та забезпечення варіативних технологій культурологічної освіти студентів; частково аналізуються тенденції особистісно гуманітарної технології викладання культурологічних дисциплін у закладах вищої освіти.

У статті наведено результати емпіричного дослідження, яке виявило базові особливості взаємодії спільноти з медіа. Виокремлено п’ять психологічних особливостей взаємодії спільноти з медіа, які мають різний рівень прояву залежно від віку, матеріального забезпечення, найбільш використовуваного медіа тощо. “Патерналістсько-негативістська” особливість взаємодії з медіа характеризується негативним ставленням до споживаного медіаконтенту і перекладанням відповідальності за нього на державу, тоді як “униклива” особливість спирається на бажання особи свідомо обмежити себе у використанні медіа, аби уникнути натрапляння на медіаконтент, пов’язаний з воєнним конфліктом. Прояв таких особливостей більшою мірою притаманний спільнотам з низьким рівнем матеріального забезпечення, які віддають перевагу російському телебаченню і використовують соціальні мережі “Вконтакті” і “Однокласники”. Такі особливості взаємодії з медіа, як “раціонально-емпатійна” і “споглядальна”, характеризуються оперуванням широким масивом медіаконтенту, раціональним оцінюванням споживаної інформації або її накопиченням для формування подальшого ставлення. Ці особливості частіше проявляються в спільнотах із середнім і високим рівнем матеріального забезпечення, де провідними медіазвичками є використання інтернету для пошуку новин, соціальних мереж Facebook і Twitter, а також онлайн-перегляд телебачення. “Емоційно-інтуїтивна” особливість спирається на сталі звички застосування медіа, які продукують емоційні реакції на споживаний медіаконтент у вигляді прояву жалю, співчуття, співпереживання. Ця особливість притаманна спільноті, яка використовує загальнонаціональне телебачення і не має життєвого досвіду взаємодії з вразливими групами населення (внутрішньо переміщеними особами, учасниками бойових дій тощо). Визначено базові вектори адаптації спільноти до умов і наслідків воєнного конфлікту в процесі взаємодії з медіа: продуктивний вектор, який характеризується раціональним використанням медіа та емпатійним ставленням до внутрішньо переміщених осіб, а також споглядальною позицією, що проявляється у використанні різноманітних медіа для накопичення інформації та в нейтральній оцінці медіаконтенту, що споживається; вектор адаптації з деструктивними проявами, зміст якого визначається патерналістським ставленням до медіаконтенту, його хаотичним споживанням, негативним ставленням до переселених осіб і перекладанням відповідальності на державні інституції; проміжний адаптаційний вектор, особливістю якого є емоційно-інтуїтивна позиція, що виявляється в інтуїтивному пошуку інформації і взаємодії з медіаконтентом, а ставлення до соціально-політичних подій у країні ґрунтується на емоційних факторах (співпереживання, співчуття, жалість).

У наш час питання емпатії набули особливої актуальності. Їх релевантність пов’язана із загостренням світоглядних, етнокультурних, освітніх тощо проблем, втратою під впливом стрімких науково-технічних новацій міжособистісної й комунікативної здатності людини. В умовах українських реалій питання емпатії отримують особливу значущість з огляду на військові події, які відбуваються на сході країни. У статті розглянуто засадничі ідеї філософині Едит Штайн щодо можливостей використання феномену емпатії у програмах соціально-сихологічної адаптації й реабілітації. Засадничими є ідеї про те, що емпатія (вчування) не має характеру зовнішнього спостереження,але дає нам можливість проникнення до внутрішніх станів. Вчування – це вид інтуїтивного розуміння через аналогію, це посилання на пам’ять мого Я про певне моє переживання. Моє Я співчуває з іншою людиною, тобто “співвідчуває”. У статті авторка підкреслює, що (вчування) емпатія – це розуміння почуттів та психологічних станів людини шляхом співпереживання й співпроживання. Вона виявляється у формі відгуку однієї людини на почуття У наш час питання емпатії набули особливої актуальності. Їх релевантність пов’язана із загостренням світоглядних, етнокультурних, освітніх тощо проблем, втратою під впливом стрімких науково-технічних новацій міжособистісної й комунікативної здатності людини. В умовах українських реалій питання емпатії отримують особливу значущість з огляду на військові події, які відбуваються на сході країни. У статті розглянуто засадничі ідеї філософині Едит Штайн щодо можливостей використання феномену емпатії у програмах соціально-психологічної адаптації й реабілітації. Засадничими є ідеї про те, що емпатія (вчування) не має характеру зовнішнього спостереження, але дає нам можливість проникнення до внутрішніх станів. Вчування – це вид інтуїтивного розуміння через аналогію, це посилання на пам’ять мого Я.У статті авторка підкреслює, що (вчування) емпатія – це розуміння почуттів та психологічних станів людини шляхом співпереживання й співпроживання. Вона виявляється у формі відгуку однієї людини на почуття і стан Іншого. Через емоційний відгук люди долучаються до внутрішнього стану Іншого. Емпатія заснована на вмінні правильно уявляти собі, що відбувається з внутрішнім світом іншої людини, що вона й як переживає, яким чином оцінює навколишню дійсність. Емпатія – соціально позитивна якість особистості, вона підтримується суспільними нормами, життям, але все ж таки має вибірковий, індивідуальний характер.

У статті з метою мотивації дослідження проблеми формування толерантного ставлення до дітей з особливими потребами у майбутніх логопедів розкрито сутність педагогічної толерантності як характеристики професійної діяльності майбутнього фахівця спеціальної освіти. Визначена роль професійної компетентності майбутнього педагога у формуванні зазначеної якості. Зазначено, що цінності та толерантність майбутнього педагога становлять фундамент професійної компетентності, а предметним полем формування цінностей та толерантності є культура. Проаналізовано досвід зарубіжних дослідників та різні підходи вітчизняних науковців щодо формування у майбутнього логопеда милосердя, терпимості, смиренності, чесності, доброти, гуманності та ставлення до дитини з особливими потребами, в якому немає осуду, але є співчуття, співпереживання, розуміння цінності людської особистості та бажання допомогти. Висвітлено значення педагогічної толерантності для сучасної педагогічної науки. Визначено місце толерантності в системі гуманістичних цінностей, виокремлено головні риси толерантного педагога. На основі узагальнених результатів дослідження виокремле­но професійні та особистісні риси майбутнього логопеда, що впливають на формування толерантного ставлення до дітей з особливими потребами.

Анотація. У статті закцентовано увагу на ідеях педагогічної спадщини В.О.Сухомлинського щодо формування гуманних взаємин між батьками і дітьми молодшого шкільного і підліткового віку в сучасній сім’ї. Шляхом аналізу наукових джерел уточнено поняття «гуманні батьківсько-дитячі взаємини» як такі двосторонні динамічні суб’єкт-суб’єктні міжособисті зв’язки, основою яких є синтез моральних знань, мотивів, почуттів, що зумовлює усвідомлене обопільне емоційно-ціннісне ставлення батьків і дітей, яке стійко виявляється в реальній поведінці.У структурі гуманних взаємин між батьками і дітьми виокремлено такі базові якості, як: любов, доброта (сердечність), чуйність, турботливість, милосердя, співчуття, співпереживання. Проаналізовано зміст окреслених моральних якостей у співвіднесенні з гуманістичними настановами В.О. Сухомлинського. З’ясовано, що гуманістична система виховання В. О. Сухомлинського ґрунтується на гуманістичних принципах, глибокій повазі до особистості дитини та передбачає створення досконалих умов для її індивідуального і творчого розвитку, а також передбачає не лише цілісний підхід до дитини як особистості, але й прийняття і вихователем, і вихованцем самоцінності один одного.

Розглянуто довіру як соціально-філософський феномен, що сприяє формуванню та ефективності колективної дії. Доведено, що вона демонструє характер розвитку соціального партнерства як на рівні суспільства, так і окремих його сфер міжособистої, міжгрупової взаємодії, що забезпечує узгодженість та стійкість колективної дії у досягненні мети. Довіра виступає продуктивною соціальною конструкцією взаємодії, і недооцінка цього фактора взаємодії призводить до неефективності колективної дії, до її непередбачуваності ризикам, до зниження ідентифікаційного процесу. Проаналізовано основні концепти, в яких розкривається суть поняття «довіра». Доведено, що воно є суто сучасним поняттям, яке форму­валося протягом усього періоду існування людства і в кожному етапі набувало нових значень. Встанов­лено, що дане явище, з антропологічної точки зору, є важливим складовим елементом колективної дії, який виконує роль «клею». Тобто завдяки їй відбувається згуртування індивідів у процесі досягнення мети. З’ясовано, що довіра проявляється в діяльності, а звідси стає зрозумілим, що її формами, в рамках діяльності особистості, індивіда, будуть солідарність, співпереживання, допомога, співпраця людини з людиною тощо. Відзначається роль довіри у забезпеченні соціального капіталу.

Стаття присвячена аналізу педагогічної спадщини відомого українського вченого Василя Олександровича Сухомлинського з проблеми емоційно-духовного розвитку дітей. Проблема емоційно-духовного розвитку дітей є однією із центральних у педагогічній спадщині вченого. Емоційний розвиток В. Сухомлинський розглядав як інтегрований феномен, складниками якого є: емоційні стани, емоційні відчуття і сприймання, емоційне ставлення, емоційне співпереживання у взаємовідносинах з іншим, емоційні ситуації, емоційні стимули, емоційна оцінка, й самооцінка, емоційна чутливість, емоційна культура. У дослідженні емоційно-духовний розвиток розуміємо як набуту якісну характеристику особистості, що передбачає засвоєнння загально-людських цінностей (моральні, етичні, естетичні, спеціально-громадянські) усвідомлення себе, свого «Я» у взаємозв'язку зі Всесвітом, з іншими людьми, втілення і реалізація набутих цінностей у своїй поведінці, своїх духовних вчинках. Духовний розвиток дитини Василь Сухомлинський розумів як її духовне життя, як виховання душі і серця дитини, її сердечності, щиросердності, людяності, поваги і любові до людини, жити і діяти для інших, розділяти з ними радість і горе. За результатами педагогічних творів Василя Сухомлинського було сформульовано «Педагогічні заповіді молодим педагогам».

В даній статті проаналізовано можливості самопізнання студентів з метою їх подальшого самовдосконалення та самовизначення; стимулювання співпереживання та емпатії; активізація рефлексії, самовиховання, озброєння прийомами роботи над собою; дослідження та розвиток системи ціннісних орієнтацій, що характеризують внутрішню готовність людини до здійснення певної діяльності щодо задоволення потреб та інтересів.
In this article analyzed the possibilities for students according to getting on self-knowledge with the purpose of self-perfection and self-determination in the rare future; stimulation of excitement; activation of reflection, self-education, arming with the ways of self-perfection; research and development of the system of the valued orientation which characterize internal readiness according to realization of certain activity on satisfaction of necessities of interests.