Academic literature on the topic 'Специфічні умови праці'

У статті окреслено сучасний стан та проблемні аспекти функціонування житлово-комунальної сфери в Україні. Розглянуто специфічні умови діяльності галузі, визначено чинники, що ускладнюють її ринкове трансформування у контексті можливості ефективного використання зарубіжного досвіду оптимізації роботи комплексу. Визначено ключові принципи розвитку галузі, а також значна увага приділена вирішенню соціально економічних проблем. Розглянуто питання продуктивності та охорони праці в галузі, вказано на необхідність врахування психологічних чинників в її діяльності. В роботі приділена увага питанням необхідності використання надійних способів підвищення та оцінки соціально-економічної ефективності житлово-комунального господарства. Вказується на те, що необхідною складовою соціально-економічного поступу у сфері є удосконалення функціонування органів місцевого самоврядування та розвиток соціальної та інженерної інфраструктури.

Обмеження фінансових можливостей підприємств у збільшенні матеріальних стимулів, зокрема реальної заробітної плати співробітників, підвищило увагу до нематеріального боку мотивації. Оскільки мотиви та стимули групової мотивації достатньо не вивчено, а підходи, застосовні для індивідуальної мотивації працівників, не завжди можна застосувати для мотивування групи, тема дослідження актуальна.Мета роботи – охарактеризувати нематеріальний складник трудової групової мотивації, мотиваційні типи працівників і навести можливі нематеріальні стимули, специфічні для мотивування групи досягти ціль.Трудову мотивацію потрібно розглядати як систему компонентів, що являють собою сукупність мотивів внутрішнього і зовнішнього походження, стимулюючих чинників, які спонукають виробничий колектив до активної діяльності для досягнення як особистих, так і цілей підприємства. Високомотивовані працівники – працівники зацікавлені, а отже, досягаючи загальних цілей підприємства, вони задовольняють особисті потреби та свідомо обирають певний тип поведінки.Охарактеризовано основні мотиви (потреби), які спонукають робітників до діяльності. Мотивів, які визначають поведінку людини в процесі праці, безліч, проте нею керують тільки декілька з них, один з яких обов’язково переважає. Підбір учасників команди із урахуванням розбіжностей у мотивах забезпечує початкові умови для успіху. Зроблено припущення, що в кризових умовах мотиваційні потреби як окремих працівників, так і групи здебільшого пов’язані з очікуванням матеріальної винагороди за виконану роботу. За обмежених фінансових можливостях доцільно застосовувати нематеріальні стимули. Під час їх добору керівнику необхідно враховувати той факт, що для покращення результатів роботи виконавці мають перебувати у середовищі, яке відповідає їх основному емоційному стану. Невід’ємні компоненти такого «здорового» середовища – правильна субординація, корпоративний етикет, мікроклімат у колективі, наявність досвідченого керівника.Мотиваційний вплив як на окремого працівника, так і на групу в цілому реалізують із урахуванням відмінностей у потребах, рисах характеру, робочої поведінки, статусі, кваліфікації, досвіді, світогляді. У статті охарактеризовано мотиваційні типи робітників за цими критеріями та оцінено їх здатність працювати у групі за шкалою «низька здатність – висока здатність». Зроблено висновок, що для ефективної мотивації роботи групи у ході формування команди перевагу слід надавати працівникам господарського типу, який разом з інструментальним найбільше відповідає вимогам результативної праці. Надано рекомендації щодо застосування мотиваційних стимулів у контексті «застосування стимулів – формування умов».Наукова новизна дослідження – виявлення найпридатнішого до групової роботи мотиваційного типу співробітників шляхом порівняння їх потреб і стимулів.Результати дослідження можна використати для створення на підприємстві реальних умов для побудови групової трудової мотивації та зацікавлення кожного працівника у збільшенні продуктивності праці.Перспективні напрямки подальших досліджень – оцінка ефективності окремих запропонованих мотиваційних стимулів підвищення результативності групової праці для різних сфер діяльності.

У статті розглянуто проблему впровадження тренінгових технологій на уроках з іноземної мови у старшій школі. Розкрито поняття «тренінг», «освітній тренінг» та «тренінгові технології». Освітній тренінг у дослі- дженні розглядається як оптимальний спосіб створення суб’єктам освіт- нього процесу можливостей для надання й отримання соціально значи- мої інформації, поповнення та поновлення знань, формування ставлень, умінь і навичок, що забезпечується шляхом послідовної реалізації впо- рядкованих, взаємопов’язаних дій, які базуються на певних принципах, у спеціально створюваних умовах. Авторкою описано специфічні риси освітнього тренінгу та переваги тренінгу як активної форми навчання. Обґрунтовано доцільність та ефективність використання тренінгових технологій на уроках іноземної мови саме з учнями старших класів. Зазначено, що старшокласники досконаліше володіють морфологічними та синтаксичними аспектами мовлення, зв’язністю, логічністю та послі- довністю висловлювання. У мовленні старшокласників проявляються вміння аналізувати, робити висновки, прогнозувати. Визначено найефек- тивніші тренінгові техніки, що призначені для використання на уроках іноземної мови в старшій школі та описано основні етапи підготовки освітнього тренінгу з іноземної мови: аналіз психолого-педагогічної літератури, визначення структури тренінгу, вибір найбільш ефективних прийомів активізації пізнавальної активності учнів, підбір тренінгових технік, які полегшують процес відвертого і доброзичливого спілкування учасників, тощо. Зазначено, що тренінгові технології сприяють розвитку сили волі, цілеспрямованості учнів, адаптації їх до напруженої праці та самовдосконалення; формуванню позитивного ставлення до професії вчителя; виявленню сильних та слабких боків кожної особистості; фор- муванню почуттів обов’язку та відповідальності; співставленню запла- нованих цілей із власними можливостями та навчанню способів пове- дінки, типових для людини з високорозвиненою мотивацією.

На основі аналізу наукової літератури з’ясовано чинники, які визначають специфіку підготовки педагогів професійного навчання у країнах ЄС, зокрема: низька привабливість професії педагога та сфери професійної освіти і навчання (далі: ПОН), впровадження концепції професіоналізації, низький рівень наукового інтересу до проблем підготовки педагогів професійного навчання, існуюча невідповідність програм підготовки сучасним вимогам ринку праці. Представлено специфічні особливості національних моделей (іспанської, французької, фінської) відповідної підготовки. Схарактеризовано сучасні європейські концепції та принципи забезпечення якості підготовки педагогів професійного навчання у загальноєвропейському просторі вищої освіти (відповідальність за ефективність процесу забезпечення якості; врахування відмінностей у типах навчальних закладах, програмах, системах, контингенті студентів; упровадження культури та філософії якості; базування систем забезпечення якості на потребах та очікуваннях студентів, стейкхолдерів та суспільства). Представлено інструменти, які уможливлюють якість підготовки педагогів: стандартизація, моделі компетенцій, області якості, системи забезпечення якості тощо. Визначено поліфункціональну природу стандартів з функцією забезпечення якості підготовки педагогів професійного навчання та базою для порівнюваності (у процесі створення міжнародних програм обміну) та визнання кваліфікацій. Представлено базову модель компетенцій педагога професійного навчання. Схарактеризовано превалюючі перехідні моделі від етапу навчання до етапу професійної діяльності (school-to-work-transition): модель учнівства (дуальна модель підготовки), модель підготовки на базі закладу професійної освіти (Франція), пряма перехідна модель від етапу навчання до етапу роботи на підприємстві (Японія), модель поступової інтеграції у професійне життя (США). Представлено альтернативний підхід до забезпечення якості, суть якого полягає у виокремленні так званих областей якості з метою їх покращення: роль педагога та тренера; навчальний процес; методи навчання; аналіз процесу навчання; зміст навчання; освітнє середовище та умови здійснення навчального процесу в умовах закладу і на виробництві.

У статті здійснено теоретичний аналіз проблеми трудового виховання як засобу корекції людей із інвалідністю внаслідок інтелектуальних порушень. Окреслено шляхи допомоги таким людям в умовах реабілітаційної установи, до яких віднесено розвиток особистих трудових умінь людей із інвалідністю; збагачення уявлень про навколишнє середовище в процесі праці; розвиток уявлень, сприймання, мислення, набуття вмінь планувати та передбачати результат праці, оволодіння різними знаряддями праці; виховання потреби й готовності працювати в колективі; розвиток дрібної моторики, зорової та рухової координації, координації рухів рук, виховання взаємодопомоги, колективізму, готовності працювати, формування позитивного ставлення до праці дорослого, уміння доводити працю до кінця; виховання працювати правильно, охайно; розвиток мовленнєвого спілкування, розширення та збагачення словника. Ефективність роботи залежала від її цілеспрямованості й систематичності, створення відповідних умов для розвитку якостей, необхідних для трудової діяльності, усвідомлення мети та характеру праці, умов її виконання, дотримання охоронно-педагогічного режиму з урахуванням специфічних особливостей психічного розвитку кожної особистості.

Актуальність статті полягає в тому, що під впливом посилення гнучкості у правовому регулюванні трудових правовідносин, роботодавець зацікавлений у встановленні атипових трудових правовідносин; в результаті чого працівники знаходяться у менш вигідному становищі, ніж працівники, які здійснюють свою трудову функцію за безстроковими договорами. Метою статті є аналіз правового регулювання запровадження гнучких форм організації праці у таких зарубіжних країнах, як Бельгія, Франція, Великобританія. Стаття присвячена аналізу зарубіжного досвіду запровадження новітніх форм організації праці. Зазначається, що для вдосконалення вітчизняного правового регулювання з цих питань видається цікавим досвід економічно розвинених країн із правового регулювання запровадження гнучких форм організації праці Зокрема, автором досліджено першоджерела з цих питань таких країн як Бельгія, Франція, Великобританія. Зроблено висновок, що дистанційна робота в Бельгії – це специфічна умова, яка стосується лише працівників, які перебувають у трудових відносинах з роботодавцем, та яка є скоріш винятком, аніж загальним правилом. Дистанційна робота визначається як форма організації та виконання роботи з використанням інформаційних технологій на підставі трудового договору, внаслідок чого діяльність, яка може виконуватися в місцезнаходженні роботодавців, виконується за межами місцезнаходження регулярно або періодично. Для дистанційних працівників роботодавець повинен надати належні інструменти для виконання своєї роботи та вберегти працівника від соціальної ізоляції, дозволивши йому зустрічатися з колегами, отримувати таку ж інформацію, що і працівники на місці роботи. Починаючи з 2000-х років у французькій системі трудового права дедалі частіше починає обговорюватися гнучкість організації праці. Це свідчило про те, що Франція, яку часто розглядають як країну з жорстким 35-годинним робочим тижнем, зазнала значних змін у регулюванні робочого часу в останні десятиліття, включаючи поступове скасування 35-годинних законів про робочий тиждень. У Великобританії не передбачено право працівника в односторонньому порядку змінити або скоротити свій робочий час через причини балансу між роботою та сім›єю; однак є право вимагати внесення змін до графіку роботи за умови отримання певної кваліфікації.

Статтю присвячено актуальній проблемі професійної підготовки спеціалістів з охорони праці. Проаналізовано статистичні дані щодо виробничого травматизму на підприємствах і організаціях Криму. Особливу увагу зосереджено на значущості та важливості профілактичних заходів щодо попередження причин нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань. Обґрунтовано необхідність формування культури безпеки професійної діяльності у майбутніх спеціалістів з охорони праці. Зроблено висновок про те, що зазначена проблема вимагає пошуку та розробки нових методологічних підходів, дидактичних принципів. У статті висвітлено результати теоретичних досліджень з проблеми застосування дидактичних принципів у навчально-виховному процесі. Автором наведено ґрунтовний аналіз наукових досліджень, поглядів учених щодо класифікації та змісту дидактичних принципів. Визначено та охарактеризовано загальнодидактичні (науковості; систематичності та послідовності; політехнічний принцип; професійної спрямованості; гуманізації; культурологічності) та специфічні (врахування інтеграційних процесів освіти у вищій школі; створення ефективного продуктивного середовища навчання; тісного взаємозв’язку навчання і виховання культури безпеки; включення в інноваційну діяльність; проектування індивідуальної освітньої траєкторії формування культури безпеки професійної діяльності; системної організації процесу формування культури безпеки професійної діяльності; пропаганди здорового способу життя) принципи формування культури безпеки професійної діяльності в майбутніх спеціалістів з охорони праці. Зроблено висновок про необхідність подальших досліджень, що потребують обґрунтування та аналізу концептуальних підходів, організаційно-педагогічних умов оптимізації системи формування культури безпеки професійної діяльності в майбутніх спеціалістів з охорони праці. Стаття має міждисциплінарний характер, написана на стику педагогічних, психологічних та технічних наук.

У статті узагальнені теоретичні підходи до розкриття сутності понять діяльність, особистість, знаряддя. З’ясовано, що саме в активній продуктивній діяльності й за її специфічними законами відбувається опанування дитиною культури, встановлюються різні відносини із зовнішнім світом та собою, прослідковується зв'язок між індивідом і особистісним рівнем його творчості. Приділено увагу з’ясуванню предметного змісту різних видів дитячої діяльності та визначення її структурних складових: потреба – мотив – мета – умови досягнення мети. При об'єднанні цілей і умов виникає завдання. При цьому механізм досягнення мети розуміється як процес розв’язання завдання й описується через послідовність виконання дій. Сама дія складається з операцій, які відповідають умовам завдання. На основі аналізу досліджень описано послідовність розвитку перших довільних рухів дитини в процесі ручних операцій, які здійснюються з навколишніми предметами. Акцентовано увагу, що кожна окрема людина в процесі індивідуального розвитку отримує від попередніх поколінь не тільки готові знаряддя, а й сформовані способи їх використання, якими вона повинна оволодіти. Ці операції із знаряддями, які відрізняються рядом специфічних особливостей, що оволодіння предметними маніпуляціями, створює у дитини необхідну основу для засвоєння їх словесних замінників і надає останнім більш точного й певного значення. Описані форми маніпулювання предметами дитина засвоює шляхом наслідування й унаслідок власної практики. Рівень оволодіння операціями із знаряддями залежить не тільки від віку дитини, але, в першу чергу, від її практичного досвіду, що дозволяє виділити конкретні стадії: 1) попереднього оволодіння операцією; 2) практичного оволодіння операцією; 3) вдосконалення операції. Як показали подальші дослідження специфіки формування операцій з знаряддями, удосконалення навичок у процесі автоматизації полягає у вищому синтезі, об'єднанні рухових компонентів, що входять до його складу, на основі відображення найбільш істотних умов дії, що виконується. Ключові слова: діяльність, дошкільники, дії, операції, знаряддя праці, особистість.

Види єдиноборств є специфічним засобом психофізичного тренування. Вироблення оптимальних алгоритмів функціонування психіки засобами фізичного впливу над тілом, мобілізація зусиль для подолання екстремальних факторів складної праці вимагають швидко й свідомо входити в специфічний психофізичний стан, в якому раціональна техніка визначає вимоги до розвитку рухових якостей, а рухові якості є основою для реалізації ефективних професійних рухових дій. Вимоги до особистості фахівця водного транспорту як спеціаліста екстремального профілю визначаються базовим комплексом професійно важливих психофізичних якостей, до яких належать: увага, мислення, оперативна пам’ять, емоційна стійкість, саморегуляція, соціально-комунікативні якості, достатній рівень здоров’я та професійна фізична підготовленість. Єдиноборствам притаманні такі особливості: оперативний характер діяльності, висока психічна напруженість, динамізм, нестандартні умови вирішення завдань, залежність результату від особливостей протидії супернику в часто мінливих стресових умовах явно вираженої конфліктної взаємодії. Запропонована методика застосування видів єдиноборств під час підготовки здобувачів вищої освіти до професійної діяльності містить такі стадії: 1) прийняття техніко-професійного рішення в екстремальній ситуації з двома фазами: формування рухової установки (вибір мети дії) і формування завдання в конкретних умовах; 2) вибір способів вирішення ухваленої техніко-професійної дії, тобто конкретної програми її реалізації; 3) реалізація прийнятого техніко-професійного рішення у порівняно простих умовах, без наявності суттєвих перешкод, і в більш складних, що вимагають оперативної реакції на конкретну ситуацію і відповідної корекції параметрів рухів або дій; 4) зміна самої рухової установки (зумовлена переважно тактично-професійним міркуванням). На факультативному занятті із самозахисту за темою «Поєдинок із рукопашного бою» зі здобувачами вищої освіти I та II курсів у кількості 30 осіб вимірювання психологічного напруження (за методом пульсового режиму) визначило перевагу студентів II курсу, в яких спостерігався оптимальний пульс під час виходу на татамі, впродовж поєдинку і після, що є показником стабільного рівня нервового стану й характеризує високі психофізичні якості. У здобувачів вищої освіти I курсу з досвідом та технікою, набутою впродовж I семестру навчання, різке коливання показників ЧСС до початку поєдинку (від 100–120 поштовхів у хвилину до 150–160 поштовхів у хвилину) супроводжувалося підвищеним передстартовим хвилюванням і вказувало на нестабільність нервово-психічного стану. Визначена нами в дослідженні динаміка змін ЧСС у здобувачів вищої освіти підтверджує вплив засобів єдиноборств (на прикладі рукопашних поєдинків) на рівень психофізичної підготовленості, який залежить від наявності оптимальної психічної напруги та від досвіду підготовки.

Мета статті полягає у розкритті психолого-педагогічних механізмів розвитку обдарованості учнів гірської школи на уроках географії на підставі вивчення практичного досвіду діяльності закладів загальної середньої осві- ти в гірській місцевості, аналізу ефективності організації уроків географії, опрацювання науково-педагогічної літератури з окресленої проблеми. Автори розкривають специфіку діяльності закладів загальної середньої осві- ти в умовах гірського середовища, вказують на інноваційні підходи до організації уроків географії, увиразнюють специфічні форми роботи на уроках з обдарованими і творчими учнями. У статті наголошено на необхіднос- ті вдосконалення системи заходів, спрямованих на створення умов для успішної соціалізації та самореалізації творчо обдарованої особистості. Нестандартні підходи до організації освітнього процесу сприяють успішній побудові уроків географії із застосуванням сучасних інноваційних технологій для творчого розвитку обдарованих учнів під час формування в них географічних знань та практичних компетентностей. Вказується, що в умовах гірської місцевості важливо правильно організувати роботу педагогічного колекти- ву щодо розвитку обдарованих і талановитих дітей: не лише створювати необхідні передумови для їх розвитку, а й здійснювати соціально-психологічну підготовку до наполегливої праці, самовиховання й самоосвіти. Мето- дологія дослідження базується на наукових концепціях соціокультурності, синергетики, природовідповідності, супроводжується застосуванням методів наукового дослідження (спостереження, контент-аналізу, вивчення шкільної документації, педагогічного супроводу). Наукова новизна дослідження полягає в увиразненні психолого- педагогічних механізмів розвитку обдарованості школярів на уроках географії за умов впливу гірського серед- овища. Дослідження діяльності шкіл гірської місцевості, приклади творчих особистостей – вихідців із гірської місцевості, вивчення передового педагогічного досвіду вчителів географії дозволяють стверджувати, що освіт- ній простір гірської школи як приклад інноваційної діяльності сучасного закладу освіти сприяє розвитку і ста- новленню обдарованості, одного з універсальних складників особистості.