Academic literature on the topic 'Соціальні нормативи'

Стаття є відповіддю на виклики сьогодення, породжені соціальними конфліктами та процесами конфліктного протистояння в умовах гібридної війни в Україні, а також спробою простежити динаміку переходу між індивідуальним і соціальним рівнями функціонування в ситуації соціальної напруженості, що дістав назву “зміни нормативного статусу соціального акту у зв’язку із змінами соціальної системи”. Розуміння предмета дослідження спирається на історично зафіксовані здобутки вивчення соціальних структур (Дж. П. Мердок, Т. Парсонс) і процесів системотворення (Г. Щедровицький, Я. Щепанськи), а також різних аспектів імовірності переходу напруженості з одного рівня соціального функціонування на інший. Застосований системний підхід означує ситуацію соціальної напруженості як реакцію на соціальні виклики: з одного боку – захисту власної автономності, з другого – опору опануванню нових пропозицій часу. Нестабільність соціальних систем та ймовірність переходу між її рівнями фіксуються за допомогою таких понять, як соціальна аномія та соціальні девіації, соціальні норми, соціальна ентропія, корупція – з їхнім впливом на найнижчий (індивідуальний) рівень соціального функціонування шляхом стигматизації процесів узвичаєння як адаптаційних механізмів співіснування в суспільстві. Визначальною особливістю цього процесу визнається закладена норма реакції на гіпотетичні зміни в соціальній системі, що забезпечує таким чином прогнозований напрям її розвитку, а також вибір засобів відповідно до потрібної інтенсивності збалансування соціальних процесів, спрямовування комунікації або на формування нормативного простору, або на його конфліктну руйнацію. Розроблена автором структурно-функціональна модель аналізу соціальних систем пропонується як пояснювальна щодо вищезазначених процесів.

У статті проаналізовано та розкрито сучасні актуальні проблеми сім’ї як об’єкта соціальної політики та соціальної роботи. Аналізом встановлено, що на сучасному етапі сім’я як соціальний інститут суспільства переживає кризу, яку спричинила низка факторів глобального та локального рівнів. Дослідженням визначено що соціальна політика стосовно інституту сім’ї – це комплекс соціально-економічних, нормативно-правових, соціальних, демографічних та інших заходів державного та недержавного впливу щодо виявлення, узгодження та задоволення потреб та інтересів сім’ї. Головним завданням соціальної політики щодо української сім’ї є: розроблення напрямів підтримки сім’ї, функціонування системи соціального захисту сім’ї з мережею соціальних служб, установ, організацій, різними технологіями, методами та послугами й іншими формами соціальної роботи із сім’єю та її членами. Основним реалізатором соціальної політики із сім’єю є центральний орган публічної влади – Міністерство соціальної політики з його структурними підрозділами та мережами соціальних служб, установ та організацій. З’ясовано, що на сучасному етапі соціальна робота з українською сім'єю проводиться за такими основними напрямами: соціально-економічним, психологічним, освітнім та медіації. Сучасна соціально-психологічна підтримка сім´ї відбувається із забезпеченням відновлення позитивного мікроклімату між її членами, особливо в період сімейних криз. Освітній напрям соціальної роботи забезпечує соціальну допомогу та підтримку у навчанні та вихованні. Медіація з її процедурами, формами та підходами здійснює соціальну допомогу сім'ї з вирішення спорів, конфліктів та допомагає в організації її життєдіяльності, забезпечує координаційні процеси взаємозв'язку сім'ї із соціальними службами, установами та організаціями щодо вирішення питань соціального захисту та підтримки.

У статті наголошено на таких видах інвалідності, як порушення слуху й мовлення, порушення зору, порушення інтелектуального розвитку, порушення опорно-рухового апарату, хронічні соматичні захворювання, психічні розлади. Акцентовано на основних періодах стану батьків, викликаних народженням дитини із психофізичними порушеннями. Соціально-педагогічну підтримку батьків розкрито як один із провідних чинників, котрий сприяє соціальній адаптації дітей з особливостями психофізичного розвитку. Встановлено, що вона надається під час соціально-педагогічної діяльності й включає соціально-педагогічні послуги, соціальне виховання, соціальне обслуговування, соціальний патронаж, соціальний захист. Зазначено, що на підтримку дітей з інвалідністю та їхніх сімей спрямовано низку вітчизняних законодавчо-нормативних актів, з-поміж яких – Державний стандарт соціальної послуги тимчасового відпочинку для батьків або осіб, які їх замінюють, що здійснюють догляд за дітьми з інвалідністю, котрий передбачає комплекс заходів із забезпечення, догляду та виховання дитини з інвалідністю, за місцем її проживання або перебування, в закладі, що надає соціальні послуги, на період відсутності батьків, із метою полегшення їхнього фізичного, психологічного та емоційного навантаження; Державний стандарт соціальної реабілітації осіб з інтелектуальними та психічними розладами, котрий передбачає організацію надання соціальної послуги соціальної реабілітації особам з інтелектуальними та психічними розладами, моніторингу та оцінки якості надання соціальної послуги соціальної реабілітації тощо. Встановлено, що відповідно до вищезазначених державних стандартів послуги надаються на основі заяви та оцінки індивідуальних потреб дитини з інвалідністю. За результатами оцінки складається індивідуальний план, який містить заходи, що становлять зміст послуг, ресурси, терміни виконання та виконавців послуги.

У дослідженні обґрунтовано, що корупція є явищем не тільки правовим, але й соціальним, економічним і моральним; це завдає шкоди нормальному функціонуванню моральних і правових відносин у суспільстві й державі; корупцію не можна розглядати тільки в правовому аспекті, тому що, ігноруючи інші сторони корупції, які характеризують її як соціальне, політичне, економічне явище, важко дослідити її природу походження, не вдасться з’ясувати її вплив, прояви й способи протидії такому явищу. Виявлено деякі особливості прояву корупційних практик у таких сферах суспільного життя, як сфера охорони здоров’я; сфера освіти; судова система; сфера адміністративних і соціальних послуг. У статті виділено сучасні практико-орієнтовані соціальні механізми попередження, запобігання та протидії корупції як соціального явища, що в умовах перехідного суспільства набуває інституціональних ознак. Надано соціологічну інтерпретацію корупції як інституціоналізацію та легітимізацію неформальних соціальних відносин, що виявляється в деформації ціннісно-нормативної системи суспільства. Дослідження спрямоване на спробу виокремлення проявів корупції з досвіду населення та аналізу можливості протистояти цьому процесу. Соціальними чинниками корупційних практик у соціальній сфері українського суспільства за результатами емпіричного дослідження виділено такі групи: соціокультурні чинники, які пов’язані з домінуванням у суспільній свідомості уявлень про корупцію як невіддільну особливість українського суспільства; соціально-правові чинники, які є наслідком низького рівня розвитку правової культури й громадянського суспільства; соціально-економічні чинники, породжені економічною кризою. Виокремлено соціальні механізми протидії корупції в соціальній сфері: соціальні механізми нормативно-правової регуляції системи протидії корупції; соціальні механізми інституційно-організаційного забезпечення; соціальні механізми інформаційно-комунікаційної взаємодії соціальних суб’єктів протидії корупції.

У статті розглянуто актуальні питання правового регулювання виплати соціальних стипендій. Було проаналізовано чинні нормативні документи, які регулюють це питання, зокрема Постанову КМУ від 28 грудня 2016 р. № 1050 «Деякі питання стипендіального забезпечення» та Постанову КМУ від 28 грудня 2016 р. № 1045 «Деякі питання виплати соціальних стипендій студентам (курсантам) вищих навчальних закладів». Під час дослідження виявлено низку проблем нормативного характеру, які стосуються неузгодженості переліку категорій осіб, які мають право на отримання соціальної стипендії; переліку необхідних документів, для підтвердження того, що здобувач належить до певної категорії; неоднозначності обов’язковості врахування академічної заборгованості при нарахуванні соціальної стипендії тощо. Було внесено пропозиції щодо приведення у відповідність чинних нормативних актів у цій сфер з метою більш ефективного забезпечення та реалізації прав здобувачів вищої освіти на отримання соціальної стипендії. Ключові слова: стипендіальне забезпечення, соціальні виплати, пільгові категорії населення, соціальна стипендія, соціальне забезпечення, Мінсоцполітики.

Система права постає у вигляді відкритого для соціального впливу, для соціальних комунікацій цілісного утворення, яке втрачає ознаки лінійності з тим, щоб досягти свого призначення, зберегти свою сутнісну основу, витоки якої у соціальних комунікаціях і морально-етичних, ціннісних нормативах, що мають здатність упорядковувати такі комунікації. Метою статті є дослідження нелінійності системи права на основі застосування парадигми ризоми, розкриття особливостей формування системи права внаслідок дії ризоми, утворення міжгалузевих, комплексних спільностей та збереження системою права цілісності і рівноваги в умовах соціальної ентропії. Феноменологія нелінійності системи права формує сутнісні ознаки, які виходять із загальних закономірностей правового розвитку та засновуються на концептуальному розумінні правової реальності. Системний підхід вимагає розкриття особливостей системи права з огляду на нелінійні та лінійні характеристики, які визначають її зміст і природу. Герменевтичні особливості нелінійної раціональності системи права визначили розкриття концептуальних ідей, їх розуміння і використання загальнотеоретичною юриспруденцією та галузевими юридичними науками. Важливими для розкриття проблеми нелінійності системи права, для визначення і характеристики ризоми права є міждисциплінарний і синергетичний підходи. Встановлено, що система права виявляє зміст права, проте не може передати всі особливості правової реальності. Водночас система права є одним із найбільш раціональних концептів аналітичної юриспруденції, який засновується на національній характеристиці, маючи відкриті та усталені зв’язки з наднаціональним, міжнародним правом. Детермінантами системи права не є її внутрішні компоненти, оскільки соціальний зріз правових явищ засвідчує, що першоосновами їхнього утворення є соціальні та морально-етичні, ціннісні нормативи. Множинні варіанти утворення права та, насамперед, норм права, відсутність наперед визначеної заданості конкретного змісту права, множинність входів до правової реальності і множинність, багатоваріантність проявів права у соціальному бутті, або ж багатоваріантність правопропозицій, що існують у правовій реальності, багатоваріантність правової конфігурації соціальних комунікацій засвідчують достовірність нелінійної раціональності системи права з використанням парадигми ризоми. Ризома права розглядається як сформоване на основі ідеї права поєднання соціальної та морально-етичної енергії, що містить ціннісні наративи, які віддаляють і наближують усвідомлену діяльність соціальних акторів до визначеної у соціальних комунікаціях мети, завдяки чому відбувається незалежний процес формування системи права, підтримання її у рівновазі. Нелінійна раціональність системи права, розуміння змісту і призначення ризоми права сприяють реалізації принципу верховенства права, розгортання якого за таких умов об’єднує, зміцнює індивідуальні та колективні дії соціальних акторів, формує безпекове середовище, зберігаючи єдність усього соціуму

В статті обґрунтовано, що соціальна відповідальність має тісний зв’язок із конкурентоспроможністю підприємства. Питання впровадження соціальної відповідальності бізнесу розглянуто не тільки з точки зору проблем соціальної сфери суспільства та необхідності забезпечення соціальних гарантій працюючого населення, а й з позиції використання соціальної відповідальності бізнесу для створення конкурентних переваг для окремого підприємства, налагодження зв’язків з громадськістю та органами центральної і місцевої влади, підтримання позитивного іміджу компанії. В статті проведений аналіз підходів до визначення поняття «соціальна відповідальність». Підкреслено необхідність збалансування соціальних зобов’язань компанії, оскільки вони можуть бути чинити як позитивний, так і негативний вплив на конкурентоспроможність організації. Встановлено, що поняття «соціальна відповідальність» має різне тлумачення в різних наукових роботах, законодавчих актах і нормативних документах і за своєю суттю охоплює багатогранні аспекти ведення бізнесу. Авторами запропоновано визначення конкурентоспроможності та конкурентним перевагам, деталізовано склад техніко-економічних, комерційних та нормативно-правових факторів, що обумовлюють конкурентоспроможність кожного підприємства. Авторамизапропоновано комплекс мотиваційних факторів впровадження соціальної відповідальності на підприємстві. Дано опис базового інструментарію впровадження концепції соціальної відповідальності бізнесу, використання якого у різних комбінаціях дозволить кожному управлінцю знайти необхідну комбінацію дій та мотивів створення соціально відповідального бізнесу свого підприємства. Обґрунтовано, що зусилля із просування соціально або суспільно відповідальних кроків є рентабельними, вигідними, з одного боку, вони підвищують прибуток, а з іншого – збагачують підприємство новими стратегічними компетенціями.

Соціальне виховання виконує важливу функцію у процесі соціалізації особистості, розвитку норм та звичок поведінки, формування соціально значущих якостей особи. Сучасний стан розвитку теорії та практики соціального виховання характеризується підвищеною увагою до самореалізації особистості, забезпечення духовної єдності поколінь, виховання патріотичних почуттів. У процесі розвитку підростаючого покоління важливо підготувати молодь до процесу адаптації у соціумі, зміцнити психічне та духовне здоров’я. У статті розглянуто сучасні погляди на розуміння поняття соціальне виховання, тенденції його розвитку у наукових і правових позиціях. Звернуто увагу на актуальні грані процесу соціального виховання та його роль у соціалізації особи. Окреслено задання, які виконує соціальне виховання у формуванні духовної, творчої особистості. Відзначено окремі нормативно-правові документи, які впливають на змістовне наповнення соціального виховання в сучасних умовах. Виокремлено, що соціальне виховання має цілеспрямований характер, впливає на розвиток громадянського суспільства, формування української національної ідентичності. Формування актуальних основ теорії та практики соціального виховання не може відбуватися без врахування попереднього досвіду та врахування історично сформованого бачення процесу соціального виховання у контексті формування гармонійної особистості. Розвиток теорії соціальної педагогіки та розв’язання соціально-педагогічних проблем напряму пов’язується з можливістю соціального виховання розвивати необхідні інтелектуальні, моральні та духовні якості особистості в освітньому середовищі. Ефективне соціальне виховання збагачує та розвиває ключові соціальні інститути, дозволяє зростити свідоме покоління молоді , сформувати громадянське суспільство на засадах моральності, чесності, відповідальності та взаємоповаги. Варто зазначити, що соціальна педагогіка виконує важливу роль у вихованні соціальних та культурних цінностей, що формують особистість. В освітньому осередку цілеспрямовано надаються необхідні орієнтири, в процесі вивчення яких формується світогляд, переконання, погляди та життєві пріоритети підростаючого покоління.

Анотація. У статті розглянуто регулювання державних фінансів, які впливають на розвиток країни та орієнтоване на підтримку населення країни. Наголошено, що для реалізації соціальної функції держави метою доходів та видатків державного бюджету є створення та побудова державних коштів, що забезпечують основні параметри життя особистості та суспільства. Визначено, що соціальна мета трансфертів з державного бюджету до місцевих бюджеті полягає у забезпеченні цілісності національного суспільства, соціальній гармонії та стабільності у суспільстві шляхом розподілу державних фінансових потоків та суспільних благ між регіонами країни задля сприяння сталого соціально-економічного та культурного розвитку окремих регіонів та країн загалом. Акцентується увага на основних особливостях фінансового забезпечення державних соціальних програм: фінансова підтримка реалізується відповідно до прийнятих нормативних актів, що свідчить про те, що процеси створення та спрямування фінансових ресурсів для реалізації державних соціальних програм контролюються державними органами та громадянським суспільством — це кошти суб’єктів господарювання, домогосподарств, іноземних держав (прямо чи опосередковано), кошти міжнародних організацій та фондів, кошти державного та місцевих бюджетів. Фінансова підтримка соціальних програм — це виділення певної суми коштів на виконання завдань, пов’язаних із цим процесом, визначених у соціальній та фіскальній політиці держави. Окреслено, що фінансова підтримка є одним із факторів, що впливають на якість життя шляхом розвитку конкретного соціального об’єкта. Узагальнено, що функціональна сукупність окремих елементів і процесів соціальної реальності створює систему суспільного відтворення. В окремому господарстві відтворення відбувається у формі безперервного циклу адекватного доходу чи капіталу для забезпечення життя та господарської діяльності окремої особи. Водночас, певні параметри відтворення не тільки реалізуються безпосередніми учасниками процесу, але й навмисно встановлюються та коригуються ними. Визначено, що основним джерелом фінансових ресурсів у сфері соціального захисту населення є ВВП у процесі розподілу та перерозподілу, які можна поділити на три основні групи: централізовані державні фонди; державні децентралізовані фонди; приватні соціальні фонди. Ключові слова: держава, регулювання, податки, фінанси, підтримка, розвиток, населення, реформування. Формул: 0; рис.: 2; табл.: 1; бібл.: 10.

У статті досліджується використання інноваційних інструментів в державному управлінні системою соціальної роботи, зокрема на основі новітніх інформаційних комунікаційних технологій (ІКТ), а також виокремлення окремих проблем цього процесу. Зокрема розглядаються як переваги я інновацій, так і певні перепони впровадження у державне управління системою соціальної роботи у сучасних умовах. Автором сформульовано узагальнену характеристику категорії «інновація» через призму використання у державному управлінні системою соціальної роботи. Наведено де-які види інновацій в управлінській діяльності державних органів влади та їх характеристика: організаційно-управлінські, внутрішньо-управлінські та нормативні, соціокультурно-особистісні. До сучасних інструментів модернізації державного управління системою соціальної роботи в Україні відносяться: система електронних закупівель ProZorro; система відкритих даних; створення безкоштовних інформаційних, консультативних та навчальних веб-сайтів, платформ, он-лайн курсів тощо; електронні реєстри пільгових категорій населення; Єдина інформаційно-аналітична система управління соціальною підтримкою населення України – E-SOCIAL; система фронт-офісів, яка дозволить надавати соціальні сервіси в кожній територіальній об’єднаній громаді (ОТГ); соціальні мережі, диверсифікація соціальної підтримки та обслуговування; соціальне замовлення та інші. Доведено, що превалюючими інструментами державного управління системою соціальної роботи є електронні сервіси, які сприяють значному підвищенню контролю й якості організації надання соціальних послуг та підтримки на різних рівнях державного управління.

Бочаров, В. Д. Шляхи вдосконалення нормативно-правових документів про захист прав малозабезпечених сімей : магістерська робота : 231 «Соціальна робота» / В. Д. Бочаров ; керівник роботи Москаленко В. В. ; Національний університет «Чернігівська політехніка», кафедра соціальної роботи. – Чернігів, 2019. – 92 с.
Малозабезпеченість, бідність, нужденність – як би ми не змінювали назву, йде мова про явище, яке відоме людству з глибокої давнини. Воно являється однією з найгостріших соціально-економічних проблем, що стоїть перед людством в XXI столітті. З даним негативним феноменом в більшій чи меншій мірі стикаються як країни з розвинутою ринковою економікою, так і ті, що тільки розвиваються. Перехід України до ринкової економіки призвів до високої диференціації окремих соціальних груп за рівнем життя, зростання частки населення з низьким рівнем доходів. Ця проблема формує серйозну загрозу національній безпеці, зачіпаючи не окрему людину, а суспільство загалом. На поглиблення розшарування суспільства впливає також недостатня діяльність держави у сфері зменшення соціальної нерівності, відсутність ефективних реформ та визначення пріоритетів на коротко -, середньо - і довгострокову перспективу. Розділ 1 роботи присвячений дослідженню теоретичних засад державного управління соціально – правовим захистом малозабезпечених сімей У розділі 2 визначено механізми державного управління соціально – правовим захистом малозабезпечених сімей Розділ 3 присвячений аналізу перспектив удосконалення державного управління соціально – правовим захистом малозабезпечених сімей
Poverty, poverty, need - no matter how we change the name, it is a phenomenon known to mankind from ancient times. It is one of the most acute socio-economic problems facing humanity in the 21st century. This negative phenomenon is more or less faced by both developed and emerging economies. Ukraine's transition to a market economy has led to a high differentiation of individual social groups by standard of living, and an increase in the share of lowincome populations. This problem poses a serious threat to national security, affecting not the individual but society as a whole. The deepening of the stratification of society is also affected by the insufficient activity of the state in the sphere of reducing social inequality, the lack of effective reforms and the definition of priorities in the short, medium and long term. Section 1 of the paper is devoted to the study of theoretical foundations of public administration of social and legal protection of needy families Section 2 defines the mechanisms of public administration for the social and legal protection of poor families Section 3 is devoted to the analysis of prospects for improvement of public administration of social and legal protection of needy families

Процес формування сучасного українського правового забезпечення соціальної політики починається з 1991 року, коли Україна стала незалежною і державі потрібно було визнавати і забезпечувати основні соціальні права людини і громадянина, а саме: право на працю, незалежні, безпечні й здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від установленої законом, на соціальний захист, право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім’ї, на охорону здоров’я, медичну допомогу та медичне страхування.

На сучасному етапі розвитку світової спільноти проблема захисту дітей є домінуючими. У цьому напрямку прийнято низку міжнародних нормативно- правових актів, котрі визначають життя людини найвищою соціальною цінністю суспільства, а належне забезпечення її прав і свобод - головним обов’язком демократичної держави. У зв’язку з цим важливим є звернення до міжнародних актів, у яких закріплені певні стандарти захисту неповнолітніх [1, c. 495].

Дисертаційна робота присвячена визначенню сутності та розкриттю особливостей адміністративно-правового регулювання соціального захисту працівників Національної поліції України та перспектив його вдосконалення, ґрунтуючись на досвіді зарубіжних країн та в рамках проведення масштабного державного реформування. Надаються характеристика історії розвитку та сучасного стану правового регулювання соціального захисту працівників Національної поліції України, а також характеристика методологічних засад дослідження адміністративно-правового регулювання соціального захисту працівників Національної поліції України. Розкриваються сутність адміністративно-правової складової в регулюванні соціального захисту працівників Національної поліції України. Визначаються поняття та сутність адміністративно-правового статусу працівників Національної поліції України, а також поняття і принципи соціального захисту працівників Національної поліції України. Окреслюються напрями соціального захисту працівників Національної поліції. Встановлюється система суб’єктів у сфері забезпечення реалізації соціального захисту працівників Національної поліції України. Узагальнюється зарубіжний досвід правового регулювання соціального захисту працівників поліції. Визначаються перспективи вдосконалення адміністративно-правового регулювання соціального захисту працівників Національної поліції України.
The dissertation is focused on determining the essence and revealing the specific features of administrative and legal regulation of social protection of the National Police of Ukraine and prospects for its improvement, based on the experience of foreign countries and in the framework of large-scale state reform. The genesis of the concept of police, which was interpreted as "public order", is determined. The historical development of the police is considered and six (from the existence of Kievan Rus Galicia – Volyn principality, the Grand Duchy of Lithuania to the present – the creation of the National Police of Ukraine) are distinguished stages of its formation, within which it was transformed and the dynamics of development of social rights and guarantees of law enforcement. It is established that methodologies are, first of all, a system of principles, methods, approaches to cognition of a certain subject of research. In the structure of which it is accepted to distinguish methods, principles and approaches. There is a multifaceted application of a systems approach, which means a system formed by the principles, techniques and methods of cognitive activity. The main features that emphasize some unanimity of researchers' approaches to the study of the mechanism of administrative and legal regulation are summarized: 1) mechanism – a set of ways or system of ways and means of regulating social relations; 2) the presence of three main components of the mechanism (rules of law, acts of implementation of rules of law, administrative and legal relations); 3) delimitation of the constituent elements of administrative and legal regulation into basic and additional (related, optional). The administrative and legal status of the employee of the National Police of Ukraine is determined, by which it is proposed to understand the set of powers established by the normative legal act, through the implementation of which the tasks are performed. The essence of the administrative-legal status is objectively considered through the tasks for the implementation of which the powers and responsibilities of a particular subject of legal relations are provided, clearly regulated and enshrined in the normative legal act, for non-performance and, or improper performance of which liability is provided. The concept of social protection is defined in a broad and narrow sense. Yes, in a broad sense – it is a number of consistent functions performed by the state, aimed at ensuring the implementation of social policy through specially created state bodies. In the narrow sense, it is a state-guaranteed timely and urgent set of measures aimed at organizing the material support of the relevant categories of citizens who, due to objective and/or subjective factors, have lost or not been able to provide proper living conditions on their own. There are general principles, which include the principle of guaranteeing the right to social protection, the principle of systematic, the principle of legality, the principle of economic feasibility, the principle of preventing the abolition and/or reduction of social benefits due to changes in social legislation and special principles timeliness, the principle of urgency, the principle of justice. Based on the current legislation, the main areas of social protection of the National Police are noted, which we propose to differentiate by nature: 1) material support (police cash benefits, one-time cash benefits in case of death or disability of police officers, police pensions); 2) housing (preservation of benefits for housing); 3) medical support (free receipt of drugs, medicines, immunobiological drugs and medical devices according to doctors' prescriptions, free first-priority dentures (except for prosthetics made of precious metals), free provision of sanatorium treatment or self-compensation); 4) professional protection (working hours and rest time of police officers, police leave, protection of the rights and legitimate interests of police officers, education of police officers' children). In connection with the extensive system of subjects of social protection (central and local executive bodies, local governments, public associations, enterprises in the implementation of social policy), their multilevel (state, regional, local) is established. The experience of foreign countries in the field of legal regulation of social protection of law enforcement officers in Eastern Europe (Republic of Bulgaria) and post-Soviet Baltic countries (Republic of Lithuania, Republic of Estonia, Republic of Latvia) and post-Soviet countries (Republic of Belarus, Republic of Belarus, Republic of Kazakhstan, Georgia). The priority areas for improving the social protection of employees include: 1) legislative – codification of regulations in the field of social security in general and the police in particular, highlighting the relevant rules in a separate book with the introduction of a clear distinction between working time and leisure time; 2) professional – the organization of real regulation of guarantee of fundamental social rights; 3) material – decent financial support of all spheres of life; 4) psycho-emotional – psycho-emotional adaptation of police officers, restoration of the image of the profession and authority among the population and the establishment of the presumption of the rightness of the police at the legislative level. In order to effectively organize the administrative and legal regulation of social protection of employees of the National Police of Ukraine by improving the current Law, it is proposed to supplement the definitions: "office (working) time", "overtime", "police leave", "police cash".

Ободовська Д. С. Розвиток організаційно-правового статусу спеціалізованих служб для дітей, сім’ї і молоді в Україні : кваліфікаційна робота магістра спеціальності 231 "Соціальна робота" / наук. керівник О. В. Заїка. Запоріжжя : ЗНУ, 2020. 89 с.
UA : Мета дослідження: нa oснoвi визнaчeння прoблeм неузгодженності нормативно-правової бази спеціалізованих служб в Зaпoрiзькiй oблaстi, oкрeслити oснoвнi фaктoри oптимiзaцiї рeaлiзaцiї розвитку організаційно- правового статусу спеціалізованих служб для дітей, сім’ї і молодів Укрaїнi. Об’єкт дослідження: нормативно-правова база спеціалізованих служб в Україні. Предмет дослідження: впрoвaджeння нормативно правової бази спеціалізованих служб в Зaпoрiзькiй oблaстi. Методи дослідження: аналіз, синтез, індукція, дедукція, структурно- функціональний, аналіз статистичних даних. Гіпотеза: покращення посадових обов’язків спеціалізованих служб для прийняття конкретних рішень для розв’язання проблем шляхом удосконалення організаційно-правового статусу центрів соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді. Висновки: 1. На сьогоднішній день в Україні діє низка законів та нормативних актів щодо організаційно правового статусу спеціалізованих служб для сімей, дітей та молоді: «Закон України «Про соціальну роботу з сім'ями, дітьми та молоддю», Закон України “Про органи і служби у справах дітей та спеціальні установи для дітей”, Постановою Кабінету Міністрів України № 573 від 01 серпня 2013 р. "Про затвердження Загального положення про центр соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді". Також суттєве значення має Конвенція “Про права дитини” 2. Прaвoвe рeгулювaння зaбeзпeчує зaкoннiсть дiяльнoстi цeнтрiв тa спеціалізованих служб якi зaймaються вирішенням прoблeм клієнтів які опинилися у складних життєвих обставинах. 3. Нaразі вкрaй пoтрiбнi зaхoди щoдo соціальної пoлiтики дeржaви у сфeрi організаційно- правового статутсу спеціалізованих служб для дітей, сім’ї і молоді в Укрaїнi, якa нaрaзi пoтрeбує нe тiльки удoскoнaлeння, aлe й кoрeгувaння з урaхувaнням сучaснoгo стaну соціальних послуг, нoвих тeндeнцiй у сфeрi сoцiaльних вiднoсин зa дoпoмoгoю впрoвaджeння пeрeдoвoгo зaрубiжнoгo тa вiтчизнянoгo дoсвiду, йoгo aдaптaцiї дo кoнкрeтних умoв.
EN : Research purpose is to outline the main optimization factors of the development implementation of organizational and legal status of the specialized organizations for children, family and youth on the basis of determining the problems of legal framework inconsistency of specialized services in Zaporizhzhia region. Research object is the regulatory framework of specialized services in Ukraine. Research subject is the implementation of normative and legal base of specialized services in Zaporizhzhia region. Research methods are analysis, synthesis, induction, deduction, structural and functional, statistical data analysis. Research hypothesis is that improving the job responsibilities of specialized services so that to make specific decisions in problems solving by improving the organizational and legal status of social service centers for children, family and youth. Conclusions: 1. Nowadays there is a number of laws and regulations on the organizational and legal status of specialized services for children, family and youth in Ukraine, namely: the Law of Ukraine “About social work with families, children and youth”, the Law of Ukraine “About bodies and services for children and special facilities for children”, Resolution of the Cabinet of Ministers of Ukraine # 573 dated 01.08.2013 “On approval of the General Regulations on the Center for Social Services for Families, Children and Youth”. The Convention on the Rights of the Child is also important. 2. Legal regulation ensures the legality of centers and specialized services’ activity that deal with the problems of clients who find themselves in difficult life circumstances. 3. Nowadays, measures are urgently needed on the social policy of the state in the field of organizational and legal status of specialized services for children, families and youth in Ukraine, which now needs not only improvement but also adjustment to the current state of social services, new trends in social relations through the introduction of advanced foreign and domestic experience, its adaptation to specific conditions.

Бовсуновський І. А. Волонтерський рух у країнах Європи у другій половині ХХ ст. : кваліфікаційна робота магістра спеціальності 032 "Історія та археологія" / наук. керівник С. І. Андрух. Запоріжжя : ЗНУ, 2020. 110 с.
UA : Об'єктом дослідження є волонтерська діяльність. Предметом дослідження є досвід волонтерської діяльності у країнах Європи в середині ХХ століття та можливості використання Україною. Мета роботи полягає у вивченні практики формування інституту «волонтерства» та розвитку волонтерської діяльності громадянського суспільства європейських країн у другій половині ХХ століття. Новизна роботи полягає у тому, що автором показаний історичний розвиток волонтерського руху в Європі та процес формування законодавчого базису в регулюванні волонтерської діяльності, виділено його основні етапи та національні особливості, досліджено становлення інституційного забезпечення волонтерської діяльності в європейських країнах з урахуванням державної політики. Серед основних висновків, до яких дійшов автор за результатами дослідження, варто назвати те, що становлення державної політики у сфері волонтерської діяльності країн Європи, розгляд національних пріоритетів та особливостей країн-членів Європейського Союзу зумовлено тим, що модель відносин між державою і волонтерським суспільством в кожній країні є продуктом різних локальних факторів: традицій, релігії, демографії, історії, етнічної структури, ідеології, політики, економіки тощо. При організації взаємодії між громадськими організаціями добровольців та державою важливим є дотримання певних принципів. Серед переваг волонтерських організацій варто відзначити їхню горизонтальну ієрархію, меншу бюрократію, гнучкість і швидкість реагування, високу кваліфікацію персоналу, знання проблем, нижчі ціни завдяки залученню сил волонтерів, економію державних витрат, що виділяються на управління, і плюралізм в ухваленні рішень. Німеччина стоїть на перших позиціях у Європі щодо оцінки праці волонтерів, а це, безумовно, позначається на рівні розвитку соціальної сфери в цілому. В становленні та розвитку правового регулювання волонтерської діяльності важливу роль грає весь контекст країни, тобто її політична, економічна, культурна і соціальна ситуація, а також існуючі традиції волонтерства. Аналіз довів, що у другій половині ХХ століття в європейських країнах не існувало єдиного способу забезпечити захист та регулювання прав і обов’язків волонтерів та волонтерських організацій. Аналіз нормативного регулювання волонтерства дав змогу виокремити правові перешкоди, що випливають з несприятливих правових рамок, існуючих в Європі. Результати аналізу інституційного регулювання волонтерської діяльності довели існування трьох моделей. Кожна з цих моделей має власні особливості, переваги та недоліки. І кожна країна намагається вибудовувати власну модель з урахуванням національної історії та традицій розвитку волонтерства, стану зрілості громадянського суспільства та політичних реалій. Поряд з цим, аналіз довів, що у більшості європейських країн залишаються прогалини у правовому регулюванні волонтерства та координації зусиль різних органів державного управління. В країнах з давніми та міцними волонтерськими традиціями, волонтерство як соціальний феномен грає важливу роль в політичній, економічній, культурній та соціальній сферах життя суспільства і не потребує створення спеціального нормативно-правого регулювання та інституційної інфраструктури. Поряд з цим проведений аналіз доводить, що уряди більшості європейських країн опікуються аспектами державної підтримки волонтерського руху на національному рівні, утворюючі державні органи та всілякі національні волонтерські ради, федерації, асоціації та форуми.
EN : The object of research is volunteering. The subject of research is the experience of volunteering in European countries in the middle of XX century and the possibility of its using in Ukraine. The aim of the work is to study the practice of forming the institution of "volunteering" and the development of volunteer activity in the civil society of European countries in the second half of XX century. The novelty of the work is revealed in the fact that the author shows the historical development of volunteer movement in Europe and the process of forming the legal framework for volunteering regulation, highlights its main stages and national features, studies the formation of institutional support for volunteering in European countries considering their state policy. Among the main conclusions reached by the author basing on the results of the study, it should be noted that the formation of public policy in the field of volunteering in Europe, consideration of national priorities and characteristics of EU member states is determined by the fact that the model of relations between the state and volunteer society is a product of various local factors: traditions, religion, demography, history, ethnic structure, ideology, politics, economy, etc. It is important to follow certain principles when organizing interaction between public organizations of volunteers and the state. The advantages of volunteer organizations include their horizontal hierarchy, lesser amount bureaucracy, flexibility and rate of response, highly qualified staff, knowledge of cases, lower prices due to the involvement of volunteers, savings in government expenses on management, and pluralism in decision approval. Germany gain the lead in Europe concerning the evaluation of volunteers’ work, and certainly this affects the whole level of development of the social sphere. The whole context of the country plays an important role in the formation and development of legal regulation of volunteering. These are political, economic, cultural and social situation and the existing traditions of volunteering. The analysis showed that in the second half of the twentieth century in European countries there was no single way to protect and regulate the rights and responsibilities of volunteers and volunteer organizations. The analysis of the normative regulation of volunteering made it possible to single out the legal obstacles arising from the unfavorable legal framework existing in Europe. The results of the analysis of the institutional regulation of volunteering proved the existence of three models. Each of these models has its own features, advantages and disadvantages. Each country tries to build its own model considering the national history and traditions of volunteering, the ripeness of civil society and political realities. In addition, the analysis showed that in most European countries there are gaps in the legal volunteering regulation and coordination efforts of various state administration bodies. In countries with a long-lasting and strong volunteering tradition, volunteering as a social phenomenon plays an important role in the political, economic, cultural and social spheres of society and does not require the creation of special regulations and institutional infrastructure. At the same time, the analysis shows that the governments of most European countries care about aspects of state support for volunteer movement at the national level, forming branches of the public administration and various national volunteer councils, federations, associations and forums.

Проаналізовано основні тенденції розвитку громадянського суспільства в Україні. Визначено ключові виклики у сфері формування та реалізації державної політики сприяння інститутам, організаціям громадянського суспільства. Висвітлено діяльність організацій громадянського суспільства в різних соціальних сферах. Подано рекомендації щодо нормативно-правового забезпечення їхньої діяльності, розвитку інституційної стійкості організацій громадянського суспільства. Адресовано державним службовцям і посадовим особам органів місцевого самоврядування, політикам і експертам, усім, хто виявляє інтерес до проблематики утвердження громадянського суспільства в Україні як гарантії її демократичного розвитку.

У дослідженні розглянуто сутність парадигми сталого розвитку та причини її виникнення і становлення. Висвітлено складники концепції існування та розвитку суспільства в координатах сталого розвитку. Розглянуто сутність поняття «відповідальність бізнесу» та моделі формування відповідального ставлення суб’єктів господарювання до здійснення бізнесової діяльності, доцільність застосування суб’єктами господарювання концепції управління загальною відповідальністю (TRM). Приділено увагу здійсненню переходу від концептуальних засад парадигми економічного розвитку та екстенсивного зростання до сталого розвитку на рівні окремих господарюючих суб’єктів та їхніх об’єднань шляхом проведення певного комплексу заходів, пов’язаних як із погляду організаційного розвитку цього суб’єкта, так і інтеграції усіх процесів управління та приведення їх у відповідність вимогам світових стандартів. Висвітлено заходи щодо оптимізації витрат та екологічної безпеки в діяльності суб’єктів господарювання. Розглянуто поняття соціальної відповідальності бізнесу як із погляду міжнародних нормативних документів, так і як невід’ємного складника діяльності суб’єктів господарювання в координатах сталого розвитку. Проаналізовано формування соціальної політики суб’єктів господарювання як реалізацію соціальних складників відповідальності бізнесу в координатах сталого розвитку.

В умовах перманентної науково-технологічної революції життєвий цикл сучасних технологій стає меншим, ніж термін професійної діяльності фахівця. За цих умов домінуючим стає формування здатності фахівця на основі фахової фундаментальної підготовки перебудовувати систему власної професійної діяльності з урахуванням соціально значущих цілей та нормативних обмежень – тобто формування особистісних характеристик майбутнього фахівця.

Стаття присвячена оптимізації процесу екологізації економіки, що виявляється в еквівалентності обміну між природою й людиною на основі оптимальних організаційно-технічних рішень зі створення екосистем з використанням наданих природою матеріальних і технічних факторів. Екологізація економіки не є абсолютно новою проблемою. Практичне впровадження принципів екологічності тісно зв’язане з пізнанням природних процесів і досягнутим технічним рівнем виробництв. Орієнтація народного господарства на інтенсивні методи господарювання потребує того, щоб природоохоронна діяльність, як і будь-яка інша, була б підпорядкована кінцевим результатам – підвищенню добробуту та всебічному розвитку особистості. Але показники якості довкілля в плановій практиці поки що не стали мірилом добробуту населення. Тобто необхідна струнка система управління якістю довкілля, соціально-економічні нормативи якого можуть задаватися не лише технічними, а й економічними можливостями.

У статті представлено огляд регуляторних актів Республіки Мальта, що внормовують розвиток інклюзивного навчання. Указано, що навчання учнів з особливими освітніми потребами на Мальті, як і в більшості європейських країн, формувалося в межах медичної (обмежувальної) концепції. Аналіз національних систем інклюзивної освіти доводить, що обов’язковою базою для її запровадження та функціонування є система законодавчих актів, котрі декларують необхідні права і свободи та містять механізми забезпечення. Звернення до джерел з історії становлення інклюзивної освіти на Мальті дозволяє констатувати поступову реалізацію різноманітних моделей освіти для цієї категорії учнівства: моральна (пов’язується з ганьбою, упередженням та зневагою до осіб із вадами розвитку), благодійна (до основи якої покладено співчуття до осіб з обмеженими можливостями та надання їм допомоги), соціальна (спрямована на подолання соціальної дискримінації осіб з особливими потребами) та полікультурна (передбачає повагу до етнічного та культурного розмаїття в суспільстві). Зважаючи на те, що освітня політика Республіки Мальта в інклюзивному напрямі розвивається відповідно до загальноєвропейських тенденцій, які передбачають розуміння інклюзії як полікультурного явища, констатовано інтенсифікацію реалізації концепції інклюзивного навчання на Мальті (у його полікультурній моделі) після вступу країни до ЄС (2004 р.). Названо нормативно-правові документи Республіки Мальта, які визначають пріоритетні напрями розвитку інклюзивного навчання, схарактеризовано ті, що мали найбільший вплив на визначений процес. До пріоритетних напрямів розвитку інклюзивного навчання Республіки Мальта віднесено ствердження дефініції інклюзії в її розширеному – полікультурному – варіанті, створення та підтримку недискримінаційного освітнього середовища, взаємодію державних установ та громадських об’єднань, наукової, педагогічної та батьківської спільнот у розвитку інклюзивного навчання. Підкреслено значення для цього процесу взаємодії державного та громадського секторів, яка ґрунтується на надбаннях наукової та педагогічної спільнот. Зроблено висновок, що реалізація інклюзивної політики відбувається через побудову чіткої структури освітнього процесу, що передбачає запобігання дискримінаційному ставленню до учнів через будь-які ознаки та створення атмосфери прийняття, привітності та безпеки, що визнається та підтримується всіма суб’єктами навчального процесу та всім позашкільним середовищем.