Academic literature on the topic 'Соціальні антагонізми'

Стратегії застосування змішаних методів досліджень майже не застосовуються у вітчизняних соціально-поведінкових дослідженнях. Стаття присвячена викладу результатів дослідження, здійсненого в дизайні Quant→ Qual стратегії. Предметом аналізу є особливості виникнення та функціонування фено­мену соціальної напруженості в системі особистість-суспільство. Представлено результати кількісного етапу дослідження соціальної напруженості, який ґрунтується на даних всеукраїнського репрезен­та­тив­ного опитування (N=1800, 2017 р.) та їх поглиблена концептуалізація на етапі якісного дослідження на основі аналізу текстів 91 напівструкторованого фокусованого інтерв’ю (інтерв’ювання проводилося двома серіями за тим самим гайдом з інтервалом в рік з метою визначення стабільності зафіксованих компо­нентів суб’єктивних уявлень). Аналіз наративів виявив узгодженість картини «соціальної напруженості», яку було отримано в кількісному дослідженні та в наративах. На обох етапах було зафіксовано, що ключові ознаки напруженості концентруються навколо трьох провідних тем – депривації, нестабільності, розколів та антагонізмів. Порівняння наповнення семантичного простору поняття «соціальна напруженість», створеного в наративах першої та другої хвилі якісного дослідження, підтвердило його стабільність. Застосування стратегії змішаних методів дало можливість ввести в аналіз феномену соціальної напруженості новий теоретичний конструкт «фонова напруженість». Попри різноманітність ознак напруженості, ключові ознаки спокійної ситуації в суб’єктивному вимірі є досить однозначними і пов’язані з очікуванням стабільності і прогнозованості соціальної ситуації, що на рівні суб’єкта позначається як «упевненість у завтрашньому дні». Рутинізація напруженості на рівні індивіда є способом адаптації до теперішнього, але прогноз на віддалену перспективу в усіх наративах ґрунтується на прогнозі зменшення соціальної напруженості

Представлено й обгрунтовано емпіричну модель дослідження соціально-психологічних чинників розвитку громадянської компетентності молоді, складниками якої є ключові компетенції громадянина, чинники та інструменти впливу. До переліку ключових компетенцій внесено ті, які забезпечують успішність виконання ролі громадянина в демократичному суспільстві (ідеальна модель). Соціально-психологічними чинниками їх розвитку визначено: чинники макрорівня (дискурси і практики, які продукуються соціальним середовищем) та чинники мікрорівня (особистісні якості, які виникають і розвиваються в процесі соціальної взаємодії, – цінності, мотивації, когнітивні настановлення, ставлення, ідентичності). Згідно із запропонованою моделлю чинники макро- і мікрорівнів взаємозалежні. Виявлено також взаємозумовленість розвитку громадянської компетентності та пропозицій дискурсу і практик соціального середовища. Встановлено інструменти впливу соціального середовища на розвиток громадянської компетентності: обмеження – нормативні (норми, правила, приписи) і ненормативні (оцінки, стереотипи, звичаї); сприяння (схвалення, прийняття, залучення, підтримка, повага, пошана, визнання, заохочення); мотивування (до активності/пасивності, автономності/залежності, раціональності/ірраціональності, довіри/підозріливості, дружелюб­ності/антагонізму). Зроблено припущення, що те, які інструменти впливу частіше обирає середовище, вказує на його реальні очікування щодо компетенцій громадян. Порівняння ж реальних очікувань середовища з ідеальною моделлю дасть змогу визначити ступінь його відповідності вимогам до розвивального середовища. З’ясовано, що найбільш проблемними і значущими для сучасного етапу розвитку громадянського суспільства в Україні є готовність до партиципації та готовність до здобуття суспільних благ ціною обмеження власної вигоди або й відмови від неї. Виокремлено мікрочинники становлення цих компетентностей та індикатори їхнього розвитку.

Стаття присвячена висвітленню особливостей соціально-психологічної адаптації іноземних студентів до освітнього середовища вищого навчального закладу. Проведено теоретико-методологічний аналіз наукових підходів до вивчення проблеми соціально-психологічної адаптації особистості в умовах освітньої міграції. Результати аналізу літературних джерел з проблеми адаптивних можливостей іноземних студентів і отримані в нашому дослідженні емпіричні дані дозволили визначити основні параметри соціально-психологічної адаптації іноземного студента до освітньому середовищі українських вузів. Іноземні студенти з найменшим рівнем адаптивності характеризуються високим рівнем тривожності, як відображення страху перед новими умовами навколишнього середовища, які сприймалися як загрозливі, також високим рівнем капризності, депресивності та невпевненості в собі та закритістю досвіду, вузьким колом інтересів. Іноземні студенти із середнім рівнем адаптивності проявляють риси інтравертивності та співпраці. Такі студенти проявляють риси антагонізму та відчуженості. Студенти другої групи характеризуються проблемами з ціле поляганням. Іноземні студенти з найбільшою адаптивністю мають найвищі показники фактору домінування, пошуку нових вражень. Вони є найбільш дружелюбними, довірливими та прямими. Характеризуються такими рисами як ефективність, організованість, відповідальність, самодисципліна та розсудливість. Вони є найбільш емоційно стабільними та творчими особами, з широким колом інтересів. Емпірично визначено складові особистісного профілю іноземних студентів за рівнями (низьким, середнім, високим) їх соціально-психологічної адаптації до освітнього середовища закладу вищої освіти. Виявлено вплив особливостей міжкультурної взаємодії на ефективність соціально-психологічної адаптації до освітнього середовища вищого навчального закладу студентів-іноземців з різних країн (Індії, Китаю, Європейського Союзу).

The article highlights the specifics of the Right Bank of Ukraine and notes that it is in the XIX century was a polyethnic region, which, having its own history, was characterized by ethnic, religious, socio-economic, administrative features and even had its own legislation. Throughout this period, the right-bank Ukrainian lands remained a field of sharp political and social confrontation. Describing the situation on the Right Bank of Ukraine, the authors of the article argue that since joining the Russian Empire, the tsarist government has not taken into account all the features of this territory. He did not pay attention to the Ukrainian people, but saw here only the Polish nobility, which he tried to persuade to his side by various concessions. At the same time, the majority of the population of the Right Bank were Ukrainians, almost all of whom were peasants. At the beginning of the XIX century. There were about 3 million such peasants. Land real estate on the Right Bank of Ukraine was owned by a small number of Polish magnates. It is concluded that after the suppression of the Polish uprising of 1830-1831, an active policy of Russification began. Right-bank Ukraine has become a field of sharp political and social confrontation. This is confirmed by archival sources, first of all, the office documents of the Chancellery of the Governor-General of Kyiv, Podil and Volyn, which are preserved in the Central State Historical Archive of Ukraine in Kyiv. The authors of the article emphasize that in the second half of the XIX century. the issue of reducing Polish land ownership on the Right Bank of Ukraine was very important in the activities of the local administration. The large number of laws and regulations contained in the collections of legislative acts, the numerous correspondence between local authorities and the center, which is stored in the archives, testify to its special relevance.

Визначення. Легенева гіпертензія (ЛГ) — це гемодинамічний та патофізіологічний стан, що характеризується підвищенням середнього тиску в легеневій артерії > 20 мм рт.ст. та оцінюється за даними катетеризації правих відділів серця (КПС). У більшості випадків ЛГ не самостійне захворювання, а є проявом інших хвороб. Ідіопатична легенева артеріальна гіпертензія (ІЛАГ) — діагноз, який встановлюється методом виключення усіх інших причин ЛГ (ураження лівих відділів серця, захворювання сполучної тканини, ВІЛ-інфекція, захворювання легень, портальна гіпертензія, вроджені вади серця, легенева тромбоемболія в анамнезі та ін.). При ІЛАГ етіологія захворювання невідома. Патогенез та симптоми ЛГ. Вазоконстрикція, мікротромбоз та ремоделювання судин — три основні патофізіологічні елементи при ЛГ. Симптоми ЛГ неспецифічні: задишка, швидка втомлюваність, біль у грудях при фізичному навантаженні, іноді спостерігаються синкопальні стани. У декомпенсованих пацієнтів наявні ознаки правосторонньої серцевої недостатності (нябряки, асцит, здуття живота, пульсація яремних вен). Діагностика. Діагностичний алгорим при ЛГ складається з двох етапів. Перший — поза межами експертного центру, другий — безпосередньо в експертному центрі ЛГ. При підозрі на це захворювання та за наявності типових симптомів та ознак усім хворим проводиться ехокардіографічне обстеження (ЕхоКГ). Далі, за певних умов (наприклад, відсутність основної причини ЛГ), хворий направляється до експертного центру ЛГ, де можливе проведення КПС. Оцінка прогнозу. Оцінка хворих з ІЛАГ необхідна для покращення контролю захворювання та переходу з більш високого ризику до більш низького. Оцінка прогнозу є комплексною та визначається на основі: клінічного статусу, прогресування симптомів, наявності синкопе, результатів тесту 6-хвилинної ходьби та NT-proBNP, результатів методів обстеження (кардіопульмональний тест із фізичним навантаженням, ЕхоКГ або МРТ серця, оцінка гемодинаміки). Лікування. Основними завданнями лікування ІЛАГ є зменшення вираженості симптомів, уповільнення прогресування захворювання, поліпшення якості та збільшення тривалості життя хворих. У першу чергу це загальні заходи (фізична активність, запобігання та ведення вагітності), запобігання інфекційним захворюванням, соціально-психологічна допомога, контроль дотримання режиму, рекомендації щодо подорожей/поїздок, підтримуюча терапія (пероральні антикоагулянти, діуретики, дигоксин, оксигенотерапія). Хворим із позитивним вазореактивним тестом призначаються блокатори кальцієвих каналів. У всіх інших хворих специфічна терапія ЛГ може включати простагландини (інгаляційна, внутрішньовенна та підшкірна форма), антагоністи простациклінових рецепторів, антагоністи рецепторів ендотеліну, інгібітори фосфодіестерази-5, стимулятори розчинної гуанілатциклази. Хірургічне лікування. Одним із варіантів хірургічного лікування ІЛАГ є передсердна септостомія — створення перфорації в міжпередсердній перегородці. Це призводить до декомпресії правих камер серця і збільшує перед-навантаження на лівий шлуночок, що веде до збільшення серцевого викиду. У разі неефективності всіх вищеописаних методів лікування та значного прогресування захворювання пацієнтам показана трансплантація легень або комплексу серце — легені.

Сторожук С. В., Гоян І. М., Матвієнко І. С. Рито­рика софістів або «старі» методи вирішення «нових» світоглядних протистоянь. - Стаття. У статті показано, що упереджене ставлення до ді­яльності софістів, котре сформувалося під впливом філософії Платона та Аристотеля, не дало можливо­сті дослідникам належно оцінити світоглядний та со- ціокультурний потенціал їхньої риторики, що стало причиною повторного відкриття усіх розвинених ними ідей. В цьому контексті доречно згадати ідею природ­ної рівності людей, довільного, а відтак і договірного характеру суспільних законів та звичаїв, які, попри всезагальну народну підтримку, здебільшого слугують на благо і для підтримки влади. Завдяки новаторсько­му характеру своєї риторики софісти стали ідеологами нового типу суспільних відносин, прообразом якого стала освітньо-виховна система, орієнтована на роз­виток рефлексії та ораторського мистецтва. Завдяки останнім, як цілком аргументовано показали софісти, одні й ті ж самі речі ми можемо репрезентувати через різні зв’язки, тим самим засвідчуючи їхній відносний характер та залежність від позиції спостерігача. Така методологічна програма давала можливість знівелюва­ти гострі світоглядні протистояння шляхом виявлення слабких і сильних сторін антагоністичних позицій і тим самим віднайти прийнятний для всіх компроміс. Загальна зорієнтованість риторики софістів на вирі­шення засадничих соціальних конфліктів дає підстави вбачати у ній методологічну програму для подолання сучасного протистояння між прихильниками тради­ційних цінностей та поборниками гендерної рівності шляхом віднаходження слабких і сильних сторін своєї та протилежної позиції. Завдяки такій рефлексії одвіч­ні опоненти зможуть визначити не тільки необхідні й засадничі для себе цілі, а й стануть більш відкритими до діалогу та формування компромісної позиції, котра, як мінімум в певний історичний період, зможе об’єд­нувати широкі суспільні маси, тим самим нівелюючи руйнівний для суспільства антагонізм.

Мета. У статті осмислюється антагонізм зовнішніх запитів і внутрішніх особистих очікувань сучасного індивіда. Незбіг цих сфер людського існування є основною причи- ною постановки питання про «персональну ідентичність», його змістову наповненість, що дає можливість спрогнозувати можли- ве майбутнє людства. Методологія. У статті використовується метод співставлення, який дає змогу прослідкувати послідовність та об’єктивність смислового викладу матеріалу, а також аналітичний метод, який орієнтує на осмислене розуміння тих реалії, які є актуальними сьогодні. Наукова новизна. У світі відкритих кордонів, де культура кожного народу має свою без- умовну цінність, бо, так чи інакше, слугує основою для форму- вання персональної ідентичності кожної людини, постає пробле- мою якраз визначення цієї самої ідентичності, її ролі в людській діяльності, урешті, проблемою постає те, що саме можна зара- хувати до суті цієї ідентичності. Неоднозначність розуміння й підходів до цього поняття призводить до хиткості людського становища у світі, а відмова від цільності, яка є основою будь- якої особистості, урешті, може призвести й до розмивання (чи навіть зникнення) самого поняття «Людина». Висновки. Незважаючи на величезну кількість різнорідних знань про люди- ну та її діяльність, накопичених упродовж усієї людської історії, наука сьогодні знає про людську сутність так само мало, як і на початку часів. Питання про особистісну ідентичність і про кри- зу цієї ідентичності є, безперечно, одними з найактуальніших у сучасних інтелектуальних дискусіях, при цьому всьому немає якогось єдиного бачення чи погляду на те, чим є за своєю сут- тю ця шукана ідентичність. «Персональна ідентичність» як орієнтація на цілісність і цільність, як не дивно, усе більше зво- диться в міф про те, чого людина ніколи не мала, але що завжди прагнула отримати, урешті, визначення ідентичності як набо- ру різнорідних психологічних властивостей і схильностей люди- ни, які працюють збалансовано й одновекторно, що робить її стійкішою у сфері соціально-суспільних запитів, піднімає її влас- ну планку стресостійкості, свідчить про те, що сама людина зі своєю багатоплановістю прагне спростити власний погляд на саму себе, відмовитися від пошуків того, «чого немає і бути не може», а це прямо зв’язано з класичним запитуванням «бути чи не бути» Людині. Варто відмітити й те, що це запитуван- ня давно перейшло з теоретичної сфери на рівень практики, яка успішно змінює не лише реальність людини, а й безповоротно змінила її саму.