Academic literature on the topic 'Соціально-економічна криза'

У статті досліджується соціально-економічна політика радянської влади кінця 1920-х – 1930-х рр., що спричинила кризу постачання та запровадження карткової системи розподілу. Встановлено, що в історіографії бракує праць, які б належним чином розкрили ці проблеми. З’ясовано, що кінець 1920-х рр. означився репресивною, жорсткою економічною політикою держави з обмеження приватного сектора у виробничій і торговельній сферах. Наставали часи централізованого розподілу товарів, що спровокували кризи постачання та запровадження карткової системи. На початку 1930-х рр. така політика породила загострення продовольчої проблеми та масовий голод 1932-1933 рр. Порятунком для населення стала комерційна торгівля, ринки та магазини системи «Торгзін».

Загострення соціальних та економічних проблем, ескалація техногенних ризиків, зміни політичної ситуації – ці та багато інших кризових явищ вимагають від держави та суспільства уважного ставлення до проблем повноцінного розвитку і якісного виховання наступних поколінь. Захист дітей в умовах та реаліях нетипового дитинства набуває особливої актуальності для українського суспільства, яке переживає економічну та політичну кризи. Сьогодні в Україні зусилля держави і створеного нею інституту соціального захисту дитинства спрямовані не на допомогу та підтримку дитини як суб’єкта суспільного буття, а на вирішення завдань, поставлених перед організаціями та установами системи надання соціальної допомоги, які чітко визначені наявним переліком соціальних проблем. Сучасні умови розвитку українського суспільства характеризуються наявністю тенденції до збільшення соціальних ризиків для дитини та її родини, які обумовлені рядом кризових явищ як інституціонального (криза інститутів сім’ї, освіти, соціального захисту), так і системного характеру (економічна, політична). Оскільки базові соціальні інститути формують певні системи, так звані інституційні матриці, що регулюють взаємопов’язане функціонування основних сфер суспільства – економічної, політичної, ідеологічної, то виникнення кризових явищ в одній з них стає пусковим механізмом для кризи усієї матриці. На шляху до попередження негативних впливів на дитину близького оточення та соціального середо­вища, які й формують нетиповий характер перебігу дитинства, суспільство встановлює формальні та неформальні норми і правила, основними завданнями яких є гарантія нащадкам певних соціальних переваг та привілеїв відносно інших вікових груп. Такий стан речей обумовлений наступними чинниками: по-перше, об’єктивною зацікавленістю суспільства в розвитку наступних поколінь, як гаранта безперервності життя нації; по-друге, біологічно обмеженими можливостями життєдіяльності зазначеної вікової категорії. Економічна криза, обумовлена проведенням на Донбасі антитерористичної операції, призвела до різкої диференціації прибутків населення, що стало пусковим механізмом для кардинальних змін у житті українського суспільства в цілому та суттєвого погіршення стану дітей в Україні зокрема. Процес адаптації дітей до нових умов і реалій буття супроводжується значними ускладненнями, що дозволило говорити про нетиповий характер перебігу дитинства цілого покоління. Оскільки соціалізація дітей сьогодні проходить в умовах повної зміни системи цінностей, економічної кризи та збройного конфлікту, загострюється питання накопичення соціального капіталу, що передається від покоління до покоління. Концепція соціального капіталу є ключовою для багатьох напрямків соціально-економічного життя суспільства, що актуалізує необхідність проведення дослідження проблем його формування в умовах нетипового дитинства, обумовленого кризовими ситуаціями. За обставин різкого зубожіння значної частини населення України зазначена проблема значно загострилась, що поставило під питання взагалі його наявність у теперішнього підростаючого покоління, що не тільки вплинуло на нетиповий характер перебігу дитинства більшості дітей, але й стало ключовим фактором їх дезадаптації та викривлення механізмів соціалізації.

Мета: виявити проблемні аспекти формування системи громадського здоров’я, проаналізувати сучасний стан розвитку та визначити основні пріоритети у сфері громадського здоров’я. Матеріали і методи. У дослідженні використано методи аналізу, синтезу та дедукції для виявлення особливостей системи громадського здоров’я в Україні та встановлення цільових орієнтирів щодо здоров’я населення. Результати. Розглянуто основні проблеми у сфері громадського здоров’я. Система громадського здоров’я як основа профілактичної медицини повинна передбачати основні заходи у сфері охорони здоров’я та бути спрямованою на збереження здоров’я населення і зменшення обсягу витрат на медичне обслуговування. Існуючі в Україні на сьогодні елементи системи громадського здоров’я діють незлагоджено та потребують оптимізації існуючих ресурсів та суттєвого збільшення ефективності управління ними. Заходи щодо реформування системи охорони здоров’я тільки поглибили кризу профілактичної медицини. Причинами ситуації, яка склалася із станом здоров’я населення, є соціально-економічна криза, несприятлива екологічна ситуація, нездорове харчування, недостатні фізичні навантаження, високий рівень поширеності тютюнокуріння, вживання алкоголю та наркотичних засобів. Концепція громадського здоров’я в Україні передбачає розвиток регіональних систем громадського здоров’я – створення центрів громадського здоров’я в кожній області. Саме ця нова інституція має стати регіональним координатором заходів громадського здоров’я, бути гнучкою та спроможною в боротьбі як з інфекційними, так і неінфекційними захворюваннями, спрямованою на зміцнення, захист та збереження здоров’я населення, забезпечення визначення соціального детермінанта здоров’я та соціальної справедливості для узгодження дій в усіх секторах державного управління. Висновки. Оскільки наявна система медичної допомоги в Україні фактично не передбачає профілактичної складової частини, то виникає необхідність визначення нових підходів та розроблення програм для розв’язання проблем у сфері громадського здоров’я і забезпечення функціонування Центру громадського здоров’я МОЗ України як координатора цих програм та проектів.

У статті досліджено питання запобігання злочинності. Вказано, що злочинність неповнолітніх постійно привертає до себе особливу увагу вчених та практиків. Нині це зумовлено не тільки тим, що неповнолітні завжди визнавались злочинцями особливого роду, але й тим, що неповнолітні - одна з найбільш кримінально уражених верств населення. Соціально-економічна криза в Україні, безробіття, невирі-шені завдання культурно-виховного характеру інтенсивно впливають на формування молодого покоління. В окремих випадках ці явища зумовлюють відчуження неповнолітніх від офіційних інститутів соціалізації, таких як сім'я, школа тощо. Констатовано, що злочинність неповнолітніх постає наріжним каменем у загальній злочинності, оскільки має певні особливості, а заходи запобігання їй певною мірою можуть відрізнятися від загальних. Водночас висока суспільна небезпечність цього виду злочинності полягає в довготривалості завдання шкоди всьому суспільству, оскільки, вчиняючи той чи інший злочин, неповнолітня особа не лише завдає шкоди безпосередньо особі, а й залишає державу і суспільство без потенційно корисного соціального елементу, який здатний дати поштовх до розвитку та прогресувати самостійно. Проте теоретичне осмислення відповідного питання не є широким та потребує детального теоретичного осмислення. Зроблено висновок, що для сучасної світової спільноти запобігання злочинності неповнолітніх та боротьба з нею є одним із найбільш пріоритетних напрямів розвитку, оскільки її існування ставить під загрозу не лише індивідуальні права окремих громадян, а й безпеку суспільства та світової спільноти загалом. Питання запобігання злочинності неповнолітніх є широким, а проблеми у цьому аспекті виникають не лише із забезпеченням попередження злочинності у відкритому просторі.

Дослідницьке завдання публікації полягає в аналізі результа- тів виборчого циклу в Україні у 2019 р. (президентські і дострокові парла- ментські вибори) через призму соціокультурних архетипів К. Юнга. Необ- хідно було визначити причини перемоги кандидата Зеленського, який не мав політичного та управлінського досвіду над конкурентами, які тривалий період функціонували у сфері політики і управління. Доведено, що причиною результатів виборчого циклу стало соціально-економічна та інституційна криза, в якій опинилося українське суспільство. Наступною причиною стало падіння легітимності політичних та управлін- ських інститутів, викликане нездатністю до проведення успішних реформ. Аналізуються моделі позиціонування основних конкурентів під час ви- борчої кампанії. Показано, що безпрецедентний програш Порошенка спри- чинений тим, що суспільство не прийняло націонал-консервативну ідеологію. Виборці під впливом соціокультурних архетипів вибрали кандидата, який не був пов’язаний з політичним класом, приписуючи йому властивості, яких у нього не було. “Несистемний” кандидат став переможцем у виборчих перегонах тому, що суспільство перебувало у стані дезінтеграції інститутів і низької легітимності органів влади. Показано, що виборчий цикл 2019 р. символізує закінчення пострадян- ського періоду в історії України і початок деструкції адміністративно-олі- гархічної моделі. Політико-економічні групи, які прийшли до влади, взяли на озброєння доктрину “ринкового фундаменталізму” (або лібертаріанство). Робиться прогноз, що у перспективі реалізація цієї доктрини супроводжу- ватиметься закріпленням сировинної моделі економіки, експортом робочої сили і руйнуванням соціальних зобов’язань держави. Робиться висновок, що використання методології соціокультурних архе- типів дає ключ до розуміння безпрецедентних результатів виборчого проце- су в Україні в 2019 р.

У статті аналізуються позиції вчених щодо взаємо-дії слідчих з оперативними підрозділами та іншими недержавними суб’єктами безпеки під час виявлення та розслідування злочинів на підприємствах харчової промисловості. Актуальним завданням правоохорон-них органів є захист економічних інтересів громадян, суб’єктів господарювання та держави від злочинних посягань. Зростаюча світова економічна криза, а та-кож політичні, економічні й соціальні перетворення останніх років в Україні, звісно, не могли оминути продовольчу сферу, помітне місце в якій посідає харчо-ва промисловість. Галузі харчової промисловості відне-сені до числа пріоритетних сфер життєзабезпечення, від розвитку яких залежать соціально-економічний стан суспільства і продовольча безпека держави. Ви-рішення проблеми продовольчої безпеки неможливе без вжиття ефективних заходів щодо боротьби зі злочи-нами, що вчиняються у сфері харчового виробництва, тому що дії злочинців істотно ускладнюють і навіть дискредитують процес становлення нових економіч-них відносин і проведення реформ. Значна частина матеріальних збитків, установлених у даної категорії, припадає на частку підприємств і організацій м’ясної, цукрової, молочної, хлібопекарської, а також спир-тової, лікеро-горілчаної та виноробної галузей харчо-вої промисловості. Визначено особливості взаємодії слідчих з оперативними підрозділами та іншими не-державними суб’єктами безпеки під час виявлення та розслідування злочинних дій на підприємствах харчо-вої промисловості, її поняття, форми, методи, рівні та запропоновано шляхи підвищення ефективності такої взаємодії в процесі розкриття злочинів у продовольчій сфері. Обґрунтовується, що протидія злочинам має об’єднувати різні з них. Розглянуто засади взаємодії слідчих, оперативних та недержавних суб’єктів систе-ми безпеки під час розслідування злочинів, що знайш-ли своє відображення в Кримінальному процесуально-му кодексі України та відомчих нормативно-правових актах.

Досліджено особливості формування і функціонування системи національної екологічної політики. Отримано висновок, що екологічна криза є наслідком недосконалості механізмів соціально-економічної системи. Визначено роль екологічної складової у вирішенні політичних та економічних проблем. Проаналізовано проблеми реалізації сучасної національної екологічної політики. Обґрунтовано необхідність її подальшого удосконалення і визначено пріоритетні напрями її подальшого розвитку. Проведення у процесі реформування національної економіки політики збалансованого використання і відтворення природних ресурсів та об’єктів у межах усіх виробничо-територіальних комплексів України, що вирізнялися високою ресурсо- та енергоємністю, було пов’язане, в першу чергу, з необхідністю подолання еколого-економічних кризових явищ. В еколого-економічному аспекті розвиток України в 1992-2015 рр. можна розділити на два етапи: - загальна еколого-економічна криза з одночасним суттєвим скороченням використання головних природних ресурсів (1992—2000) - водних, мінерально-сировинних, частково земельних, зниження викидів у повітря тощо; - відносна стабілізація і початок відродження (з 2000р.) про­мислового та аграрного виробництв зі зростанням в окремих регіонах об’ємів скидання забруднених вод, викидів шкідливих речовин та ін. Діюча в Україні система показників оцінки екологічного стану навколишнього середовища та використання природних ресурсів значною мірою ґрунтується на параметрах статистичної звітності 70-х років. Для зміни даної методики оцінки варто зосередити увагу на наступних напрямах щодо формування засад збалансованого використання і відтворення природних ресурсів: - наукового обгрунтування внутрішніх потреб України в різних видах природних ресурсів; - прискореного впровадження заходів щодо попередження незворотних порушень екологічного стану середовища в гірничодобувних регіонах та промислово-міських агломераціях, забезпечення його стійкого покращання та екологічно врівно­важеного стану; - виконання екологічно обґрунтованих оцінок питомої забезпе­ченості населення різними видами природних ресурсів, у тому числі життєзабезпечуючими; -удосконалення економічних важелів регулювання природоохоронної діяльності. Україна належить до числа країн, розвиток яких значною мірою залежить від збалансованості використання наявної бази природних ресурсів, у першу чергу, життєзабезпечуючих (земельних, водних, мінерально-сировинних). Дослідження й аналіз підтверджують, що, незважаючи на успадковані проблеми розвитку, Україна має власні можливості їх вирішення, насамперед шляхом ефективного викорис­тання всіх видів природних ресурсів. Якщо виходити з того, що промислова структура є ядром націо­нальної економіки, її динаміки і природоресурсомісткості, то пріори­тетним завданням є вдосконалення структури промисловості у напрямі підвищення її технологічності та надання переваг тим галузям і виробництвам, які випускають кінцеву екологічно немістку і екологічно чисту продукцію. Це проблема великої стратегічної мети, на яку має спрямовуватися державна політика. Таким чином, найбільш активним рівнем еколого-економічних систем є регіональний, оскільки регіон (область) є одночасно об’єктом управління, на цьому рівні формуються екологічні проблеми суспіль­ства, ставляться вимоги до екологізації виробництва і раціонального природокористування. Саме регіон поєднує конкретні пункти розміщення продуктивних сил, підприємства-забруднювачі і підприємства- природокористувачі, які є елементами його економічної структури. Структура і масштаб регіонального виробництва визначають характер і обсяги забруднень, інтенсивність впливу на природне середовище. Отже, розвиток національної економіки вимагає враховувати при­наймні три обставини: по-перше, природоресурсний потенціал національної території, який в Україні, як і у кожної країни, має свої обмеження, зокрема, коли йдеться про окремі базові елементи довкілля (воду, лісові ресурси тощо); по-друге, розвиток економічної, зокрема промислової структури, зорієнтованої на мінімізацію затрат природних ресурсів; по-третє, економне видобування і використання природних ресурсів, бо воно не тільки пов’язане з ефективністю економіки, але передусім із забрудненням повітряного басейну, водоймищ тощо. Чим потужніше природні ресурси залучаються у процес виробництва, тим більші можливості погіршення якості довкілля шкідливими промисло­вими і непромисловими викидами.

The goal of article is to identify the characteristics of economic behavior of households based on the study of inequality and statistical analysis of their income and expenditure for the period of 2014–2019. The population differentiation according to the level of per capita equivalent income for 2019 was analyzed and Gini coefficient was calculated based on the methods of economic and mathematical statistics. The Lorentz concentration curve was constructed using the graphical-variational method. Based on the method of analysis and synthesis, the resources and expenditures of households in 2014–2019 were studied and conclusions were made about their economic behavior. The calculated Gini coefficient for Ukraine's economy in 2019 is 23.50% which means that there is a moderate level of inequality in the country. The analysis of household income and expenditure statis-tics provides information on low standards of living, as the main sources of household income are wages, pensions, scholarships, and social benefits; the most important item of expenditure is food expenditures. Economic behavior of households, resulting from the current standard of living, the structure of its resources and expenditures, is defined as passive and is characterized by adaptation, conformism and patience of the population to their living conditions, which hinders the active development of so-cio-economic system and the change of economic thinking. The Lorentz curve proves the low level of population differentiation in Ukraine, however, given the high proportion of the poor in the country, there is a need to improve the methodology for collecting and compiling statistical information. The scientific novelty is in the practical application of the method of calculating the Gini coef-ficient and construction of the Lorentz concentration curve on the basis of data from the State Statistics Service was developed. Based on the analysis of household income and expenditure, the type of their economic behavior was defined as passive. The practical significance is in the basis for the study of different types of economic human behavior in the system of social relations based on the analysis of socio-economic inequality was developed. Keywords: income inequality, economic behavior, welfare level, Gini coefficient, Lorentz curve. У статті виявлено особливості економічної поведінки домогосподарств на основі дослідження нерівності та статистич-ного аналізування їх доходів і витрат за період 2014–2019 років. На основі методів економіко-математичної статистики проаналізовано диференціацію населення за рівнем середньодушових еквівалентних доходів за 2019 рік, розраховано коефіцієнт Джині. За допомогою графічно-варіаційного методу побудована крива концентрації Лоренца. Розрахований коефіцієнт Джині для економіки України у 2019 році складає 23,50% та означає, що наявний помірний рівень нерівності в країні. Аналізування статистики доходів та витрат домогосподарств надає інформацію про низький рівень життя насе-лення, оскільки основними джерелами формування грошових доходів домогосподарств є оплата праці, пенсії, стипендії, соціальні допомоги, а найбільш вагомою статтею витрат залишаються витрати на продукти харчування. Економічна по-ведінка домогосподарств, що випливає з поточного рівня життя населення, структури його ресурсів і витрат, визначається як пасивна та характеризується пристосуванством, конформізмом та терплячістю населення до умов їх існування, що заважає активному розвитку соціально-економічної системи та зміни економічного мислення населення. Крива Лоренца підтверджує низький рівень диференціації населення в Україні, але зважаючи на високу долю бідного населення в країні є потреба удосконалення методики збору та формування статистичної інформації. Ключові слова: нерівність доходів, економічна поведінка, рівень добробуту, коефіцієнт Джині, крива Лоренца.

Національна економіка - словосполучення, яке лунає кожний день в усіх засобах масової інформації та, водночас системна компонента, що безпосередньо впливає на рівень життя населення, розвиток підприємств, доходи та витрати Державного бюджету України та місцевих бюджетів. Ступінь розвитку національної економіки впливає на рівень оплати праці, показник інноваційного розвитку підприємств та державних органів, рівень кваліфікації працівників, соціальну забезпеченість населення, тощо. Національна економіка будь-якої країни світу постійно протистоїть виникаючим проблемам, тому першочерговим завданням уряду для забезпечення розвитку національної економіки є зменшення впливу негативних чинників, впровадження міжнародних стандартів та програм у діяльність державних підприємств, державна підтримка соціально-значущих сфер економіки, тощо. Упродовж років незалежності перед українською економікою поставали різнопланові проблеми, серед яких: гіперінфляція, світова економічна криза 2008 року, анексія Криму, військовий конфлікт на Сході України. На сьогоднішній день національна економіка зіткнулася з коронакризою, яка однозначно вплинула на рівень державного боргу, валового внутрішнього продукту, доходів та видатків Державного бюджету України. Актуальність питань подолання зазначених викликів є безумовною. У статті проаналізовано рівень державного боргу, валового внутрішнього продукту, доходів, видатків Державного бюджету України та рівень державної підтримки сфер охорони здоров’я та оборони. Аналіз показав, що фінансування збільшилось по обидвом сферам; це відобразилось на обороноздатності та рівні укомплектованості медичних закладів необхідними медикаментами та медичними засобами. В свою чергу, розмір дефіциту бюджету до 2019 року критично не змінювався і становив ±65000 млн. грн., однак у 2020 році він досягнув максимальної відмітки за останні 12 років. Головними чинниками даного явища стали продовження військового конфлікту на Сході України та епідемія коронавірусу. У статті досліджено вплив даних чинників на розвиток національної економіки та, відповідно, розроблено рекомендації для покращення фінансової ситуації в цілому.

У статті проведено соціально-економічну оцінку впливу сільського туризму на зайнятість та доходи населення Закарпатської області, зокрема проаналізовано вплив туризму на створення нових робочих місць і розв'язанні проблеми зайнятості у сільській місцевості. На основі результатів соціологічного моніторингу власників сільських туристичних садиб Закарпатської області визначено загальні тенденції та проблеми розвитку туристичного потенціалу сільських підприємців. Проведено соціально-економічний аналіз основних чинників, що здійснюють вплив на зайнятість сільських підприємців у туристичній сфері регіону. Проаналізовано основні чинники, що спонукали сільських підприємців до започаткування туристичного бізнесу. Здійснено оцінку наслідків впливу кризи COVID-19 на функціонування сільських туристичних садиб, зокрема вплив на рівень їх доходів від ведення туристичної діяльності.

Тема економічної кризи на сьогодні є дуже актуальною, тому що не знаючи причин кризи в Україні, неможливо знайти шляхи до її подолання. Як відомо, сучасне суспільство прагне до постійного поліпшення рівня й умов життя, які може забезпечити тільки стійкий економічний ріст. Проте, спостереження показують, що довгостроковий економічний ріст не є рівномірним, а постійно переривається періодами економічної нестабільності.