Academic literature on the topic 'Словниковий матеріал'

Стаття присвячена проблемі організації мовної професійної підготовки фахівців-культурологів на засадах українознавства на заняттях з української мови за професійним спрямуванням. У ній здійснена спроба намітити основні шляхи реалізації українознавчого підходу для формування мовно-професійних компетентностей здобувачів вищої освіти за фахом «Культурологія», означено роль принципів міжпредметності та текстоцентризму у його застосуванні, що передбачає поліфункціональне використання текстів українознавчої тематики, з’ясовано дидактичні можливості використання українознавчого матеріалу на заняттях з української мови за професійним спрямуванням, запропоновано можливі види завдань для роботи з текстом українознавчої, соціокультурної тематики. У публікації розглянуто змістове наповнення дисципліни в контексті концепцій мовної освіти, завданням яких є розробити технологію формування національно свідомої україномовної особистості, компетентної у низці аспектів: мовному, мовленнєвому, стратегічному, соціокультурному, українознавчому. Проаналізовано значимість українознавчого змісту у навчальних матеріалах та підручниках з української мови за професійним спрямуванням. Звернено увагу на необхідність залучення фактів з історії української мови і культури до освітнього контенту з метою формування мовної і мовленнєвої компетентності, культури мови, виховання історичної пам’яті, національної свідомості і мовної стійкості. Зокрема, в результаті змістового та мовного аналізу українознавчого тексту фахівці поглиблюють свої знання інформацією культурологічного змісту, більш глибоко засвоюють національно-культурні компоненти мови, збагачують свій словниковий запас спеціальними лексико-граматичними одиницями. Українознавчий текстовий матеріал мотивує створювати власні тексти культурологічного спрямування, висловлюватися, викладати своє бачення інформації, вступати в дискусію. Моделювання професійних комунікативних ситуацій сприяє набуттю досвіду мовленнєвої діяльності, готовності до ситуативного мовлення, успішної реалізації комунікативного наміру у професійній діяльності.

Цифрове оповідання є інноваційною освітньою технологією та популярним педагогічним інструментом активізації пізнавальної діяльності школярів на уроці іноземної мови. У статті розглядаються можливі шляхи використання цифрового оповідання як освітньої технології активізації пізнавальної діяльності молодших школярів на уроці іноземної мови. Визначено прогресивні ідеї педагогічного досвіду в цій сфері. Автори аналізують поняття «цифрове оповідання» і пропонують можливі шляхи його застосування вчителями іноземних мов початкової ланки на основі використання прогресивних ідей, які відповідають інноваційним освітнім тенденціям. Основною метою використання цифрового оповідання як освітньої технології активізації пізнавальної діяльності молодших школярів на уроці іноземної мови є розвиток мислення учнів, підвищення рівня їх пізнавальної здатності, а також розвиток їх емоційної культури. Історії, на основі яких створюються цифрові оповідання, можуть походити зі всього світу і розповідати традиційні історії та сучасні перекази казок, історії про тварин, про повсякденне життя, історії з інших культур і фантастичні історії тощо. Учитель може обрати історію, яка найбільше відповідає мовному та когнітивному рівню дітей. Крім того, у процесі створення цифрового оповідання вчитель може самостійно дібрати навчальний матеріал, щоб домогтися максимального навчального ефекту. Діти можуть аналізувати та працювати зі змістом цифрового оповідання для кращого набуття знань з іноземної мови, наприклад, аналізувати сюжет та персонажів, вказуючи основні подробиці, порівнюючи події, висуваючи припущення, інтерпретуючи малюнки тощо. Своєю чергою. це сприятиме розвитку вмінь говоріння, читання, аудіювання, розширить словниковий запас дітей та оптимізує процес вивчення іноземної мови в цілому.

У статті розглянуто потребу створення таких допоміж- них дидактичних матеріалів, використання яких допоможе у засвоєнні нового лексичного матеріалу, унаочненні невідомих чи малозрозумілих для іноземців фактів історії та культури того народу, мову якого вони вивчають. Йдеться, зокрема, про універсальні ілюстровані онлайн-словники національно маркова- ної лексики, які могли б стати у нагоді викладачам і вчителям української мови як іноземної, аби наочно продемонструвати студентам та учням ті реалії української культури, на які вони натраплятимуть у навчальних матеріалах, та дати про них максимально доступну інформацію. Мета цієї публікації – запропонувати ідею укладання ілюстрованого онлайн-словника національно маркованої лексики української мови. Проаналізовано праці провідних мовоз- навців, засвідчено суперечності й неоднозначність у трактуванні деяких тер- мінів міжкультурної комунікації. Виявлено, що до складу словникових статей ілюстрованого онлайн-словника національно маркованої лексики української мови доречно включити безеквівалентну лексику з етнокультурним компонен- том, лексичні лакуни, лексичні екзотизми, варваризми, етнографізми, які відо- бражають особливості національно-мовної картини світу українців у галузях історії, географії, економіки, етнології, фольклору, літератури, мистецтва тощо і позначають осіб, предмети чи явища, які можна проілюструвати за допомогою рисунків чи фотографій. Запропоновано кілька варіантів відбору лексичного матеріалу для цього словника. З’ясовано, що причинами, які утруд- нюють укладання онлайн-словника національно маркованої чи безеквівалент- ної лексики української мови, є передусім розбіжності у трактуванні спеціалізованої термінології та неоднозначність у класифікації цієї лексики, а також відсутність чітких критеріїв виокремлення та методики відбору матеріалу. Констатовано, що укладення такого словника є актуальним, затребуваним і вимагає якнайшвидшого втілення в життя.

Сучасне суспільство характеризується швидкими змінами у всіх сферах життя, що особливо впливає на розвиток інформаційного, зокрема й освітянського простору. Освітня сфера, яка є основоположницею формування світогляду, духовного становлення особистості, зазнає значних трансформаційних процесів. Простір, де стикаються нові цінності і технології, нові стилі життя вимагає нових, сучасних освітніх підходів, які б зберегли кращі надбання та підготували б людину, майбутнього фахівця до роботи, творчості, до реалізації особистості в суспільстві.Знання, вміння, які молодь набуває, навчаючись у вищому навчальному закладі є беззаперечно важливими, але поряд з цим є актуальним поняття компетентності. На думку багатьох міжнародних експертів, компетентності є тими індикаторами, що дозволяють визначити готовність випускника вищого навчального закладу до життя, його подальшого особистого розвитку й до активної участі в житті суспільства [1].Уже декілька років європейське освітнє співтовариство існує під знаком Болонського процесу, суть якого полягає в формуванні в перспективі загальноєвропейської системи вищої освіти [2; 3].Сучасна освіта знову трансформується. Почався перехід від «індустріального століття» до «гнучких виробничих технологій», «виробництва на замовлення», стало звичним вести мову про індивідуалізацію навчання, гнучкі освітні траєкторії. Реалізація таких моделей вимагає якісно нового підходу до створення і використання навчальних матеріалів. Потрібні не просто курси, а модулі інформації, за допомогою яких педагог може будувати потрібні йому блоки відповідно до потреб навчального процесу «тут і зараз» [4].Саме тому мультимедійні технології є на сьогодні найбільш перспективним напрямком використання інформаційно-комп’ютерних технологій у сфері освіти. Однак, на наш погляд, упровадження їх в освітній процес повинно стати допоміжним фактором для реалізації та подальшого розвитку проблемного навчання.Термін «проблема» в перекладі з грецької означає «завдання, ускладнення». За словником іншомовних слів, проблема – «складне теоретичне або практичне запитання, що потребує розв’язання, вивчення, дослідження» [5].І. Я. Лернер визначає основну концепцію проблемного навчання: «Проблемне навчання полягає в тому, що в процесі творчого вирішення учнями проблем і проблемних завдань у певній системі відбувається творче засвоєння знань і умінь, оволодіння досвідом творчої діяльності, формування суспільної активності високорозвиненої, свідомої особистості» [6].Одне із найповніших, на нашу думку, визначень проблемного навчання наводить Г. К. Селевко [7]: це така організація навчального процесу, яка передбачає створення у свідомості учнів під керівництвом вчителя проблемних ситуацій і організацію активної самостійної діяльності їх розв’язання, в результаті чого відбувається творче оволодіння знаннями, уміннями й навичками та розвиток розумових здібностей. Проблемне навчання базується на створенні особливого виду мотивації – проблемної, тому потребує адекватного конструювання дидактичного змісту навчального матеріалу у вигляді ланцюга проблемних ситуацій.Проблемні методи передбачають активну пізнавальну діяльність учнів, яка полягає в пошуку та вирішенні складних питань, що вимагають актуалізації знань, аналізу, уміння бачити за окремими фактами і явищами їх суть та закономірності.Проблема в навчанні – це пізнавана трудність, для подолання якої студенти мають здобути нові знання або докласти інтелектуальних зусиль. Коли ще не існує наукового розв’язання проблеми, вона має об’єктивний характер [8].Крім того, у навчанні самих студентів також потрібно впроваджувати мультимедійні технології, які допоможуть зробити навчальний матеріал більш насиченим, наочним, яскравим і доступним.У «Енциклопедії освіти» вказано, що мультимедійні засоби навчання – це комплекс апаратних і програмних засобів, що дозволяють користувачеві спілкуватися з комп’ютером, використовуючи різноманітні, природні для себе середовища: графіку, гіпертексти, звук, анімацію, відео. Відповідно, технології, які дають можливість за допомогою комп’ютера інтегрувати, обробляти і водночас відтворювати різноманітні типи сигналів, різні середовища, засоби і способи обміну інформацією, називають мультимедійними [10].О. П. Пінчук мультимедійною технологією вважає технологію, яка окреслює порядок розробки, функціонування та застосування засобів обробки інформації різних модальностей [11]. Підґрунтям запровадження мультимедійних технологій до освітнього простору є властивість мультимедійних засобів – гармонійне інтегрування різних видів інформації.З появою нових засобів навчання на базі нових комп’ютерних технологій навчальний процес став більш різноманітним і багатовимірним. На сьогодні мультимедійні технології є одними з найбільш перспективних і популярних педагогічних інформаційних технологій, які дають змогу створювати цілі колекції зображень, текстів і даних, що супроводжуються звуком, відео, анімацією та іншими візуальними ефектами. Розвиток мультимедійних засобів в інформаційному суспільстві справедливо порівнюють за значущістю з появою кіно в індустріальному суспільстві [10].Враховуючи всі відомі переваги проблемного та мультимедійного навчання, викладачі кафедр біології і гістології та ембріології Національного медичного університету імені О. О. Богомольця постійно перебувають у творчому науково-педагогічному пошуку. Протягом кількох років основний наголос у педагогічному процесі ставиться на запровадженні та удосконаленні сучасних новітніх технологій навчання. це стосується як лекційного курсу, так і практичних занять [12-18].На наш погляд, однією з найдавніших і найпоширеніших форм навчання у ВНЗ є лекція. Вона завжди вважалася і вважається сьогодні дієвим способом передавання знань. Лекція є інформаційно насиченою, передбачає системний виклад дисципліни, відображає найважливіший матеріал, який подається в чіткому, лаконічному викладенні, що розвиває аналітичне мислення студентів, допомагає спростити засвоєння знань і підвищити якість навчального процесу.Завдяки використанню мультимедійних технологій лекція набуває нового прочитання. Але досягнення поставленої мети її удосконалення залежить від багатьох причин.Для підвищення інформативності мультимедійної презентації і кращого засвоєння матеріалу студентами вважаємо за доцільне керуватися принципами, запропонованими А. П. Огурцовим та ін. у [19]: логічності (графічний засіб повинен містити лише ті елементи, які необхідні для передавання суттєвої інформації); узагальнення й уніфікації (не слід уводити елементи, які позначають незначні деталі об’єктів, символи, які позначають одні й ті ж об’єкти, повинні мати єдине графічне рішення); акцентування на основних смислових елементах (виділення розмірами, формою, кольором тощо); автономності (зображення, які передають самостійні повідомлення, слід уособити, оскільки розподіл складної графічної інформації на простіші складові полегшує сприймання і розуміння); структурності (найважливіше зображення має відрізнятися від інших частин); стадійності (залежно від стадій – послідовних розділів викладу науково-технічної і навчальної інформації – слід вибрати склад повідомлень, які відображаються в графічній формі); знакового супроводу ілюстрацій (розшифрування цифрових і буквених позначень); зручності користування ілюстраціями (перегляд ілюстраційно-графічного матеріалу без перегортання сторінок); естетичності ілюстрацій (демонстрування культури, а не примітивізму, відбір найкращого матеріалу).Ми також поділяємо думку С. С. Риженко, що мультимедійні засоби навчання дають змогу підвищити інформативність лекції; стимулювати мотивацію навчання; підвищити наочність навчання за рахунок структурної надмірності; здійснити повтор найбільш складних моментів лекції (тривіальна надмірність); реалізувати доступність сприйняття інформації за рахунок її паралельного представлення в різних модальностях: візуальної і слухової (перманентна надмірність); організувати увагу аудиторії в фазі її біологічного зниження (25-30 хвилин після початку лекції та останні хвилини лекції) за рахунок художньо-естетичного виконання слайдів-заставок або за рахунок доцільно застосованої анімації та звукового ефекту; здійснити повтор (перегляд, коротке відтворення) матеріалу попередньої лекції; створити викладачу комфортні умови роботи на лекції [20].І, нарешті, ми вважаємо, що будь-яка мультимедійна презентація лекції студентській аудиторії невід’ємно пов’язана з особистістю викладача-лектора. Ми неодноразово піднімали це питання у своїх роботах [21; 22; 23], але і сьогодні наголошуємо, що для вдалого проведення презентації на високому рівні, викладач повинен нагадувати актора, який грає свій невеликий спектакль. Його особистісні якості повинні включати емоційність, високу ерудицію, багатий словниковий запас, почуття гумору, уміння керувати аудиторією. І, як вдало підкреслено Н. М. Стеценко [24], «основна ж вимога до лектора – це ентузіазм і настрій на досягнення мети, бо саме поставлені цілі визначають вибір форм і методів навчання, які дозволяють швидше досягти мети заняття; впливають на підвищення мотивації студентів та ступінь засвоєння навчального матеріалу, здатність до тривалого запам’ятовування нових знань; сприяють формуванню умінь використовувати одержані знання і навички в роботі; спонукають до творчого підходу використання знань; стимулюють потребу в їхньому вдосконаленні і поглибленні».

У статті йдеться про дослідження семантики відносних прикметників української мови з використанням комп’ютерних технологій. Джерельною базою обрано «Словник української мови» у 20 томах Українського мовно-інформаційного фонду НАН України, який функціонує у паперовій та електронній версіях. Електронна версія представлена двома варіантами: Віртуальною лексикографічною лабораторією «Словник української мови», що є інструментом для укладання 20-томного «Словника української мови» і проведення наукових досліджень, та онлайновим «Словником української мови у 20 томах», який розміщено у вільному доступі на сайті Українського лінгвістичного порталу. Мета статті – продемонструвати проведення семантичного аналізу відносних прикметників на матеріалі «Словника української мови» у 20 томах для створення мовно-інформаційного інструментарію, орієнтованого на виконання семантичних досліджень в електронному словнику. Методи дослідження – комп’ютерні технології, лексикографічний аналіз, теорія семантичних станів. Зазначено, що необхідною умовою ефективної автоматизації електронних словників для досліджень із семантики є вимога експліцитного представлення в них семантичної інформації. Словникові дефініції відносних прикметників із формулами тлумачення «Прикм. до» і «Стос. до» лише встановлюють факт зв’язку значення прикметників із лексичними значеннями іменників, від яких ці прикметники утворено, тоді як він повинен бути представленим в експліцитному вигляді у тлумаченнях відносних прикметників для ефективної автоматизації електронного словника під час проведення семантичних досліджень. Запропоновано спосіб проведення семантичного аналізу відносних прикметників у 20-томному «Словнику української мови». Представлено один із етапів розроблення багатопараметричного інструментарію для проведення семантичних досліджень відносних прикметників з неекспліцитними формулами тлумачення в електронному тлумачному словнику. Для поглибленого дослідження семантичної структури українського прикметника застосовано формалізм теорії семантичних станів, розроблений В. А. Широковим. Продемонстровано етапи конкретизації лексичного значення відносного прикметника у сполученні з іменником, визначення семантичних класів, установлення семантичних відношень, наведено приклад експліцитного подання відповідної словникової дефініції.

Purpose. The aim of the article is a presentation of the repertoire and a description of the nomination of family rites of Ukrainian dialects of the region between Buh and Ingul in structural-semantic aspect.Methods: theoretical analysis of the literature; critical analysis of research; descriptive and linguistic-geographical; elements of comparative-historical, comparative-typological methods and methods of contextual analysis.Results. For the first time the verbal means of family rites of Ukrainian dialects as a fragment of the linguistic picture of the world of the speakers of these dialects were studied; published a significant amount of dialectal and ethnographic material, which reflects the state of preservation of traditional family rites and their nomination in the second half of the twentieth century; the spatial behavior of language elements related to traditional culture is studied.Carried out on the border of related related sciences (linguistics, ethnography and folklore) research helps to address theoretical issues related to the specifics of folk cultural terminology, the interaction of the rite and its linguistic implementation in semiotic terms. The practical significance of the study is that the collected and systematized linguistic and ethnographic material can be used in dialect lexicography, etymology, ethnography, didactics.Conclusions. The vocabulary of traditional family rites is one of the most archaic layers of the dialect dictionary. It is not isolated from the vocabulary of other dialects. The Dictionary of Ukrainian dialects of the region between Buh and Ingul contains more than 1000 names to denote the realities associated with the family rites of the region between Buh and Ingul. In the article the vocabulary of the wedding ceremony is structured by thematic and lexical-semantic groups.This opinion is confirmed by the presence of a large number of names that have a permanent character. Constantly verbalized in various dialects were the concepts that make up the core of the rite: the names of the stages of the rites, participants, ceremonial clothing, items used for ritual purposes.Key words: lexical-semantic groups, the vocabulary of traditional family rites, the region between Buh and Ingul, the vocabulary of wedding action. Метою статті є презентація репертуару та опис номінації родинних обрядів українських говірок Бузько-Інгульського межиріччя у структурно-семантичному аспекті.Методи: теоретичний аналіз літератури; критичний аналіз досліджень; описовий та лінгвогеографічний; використано еле-менти порівняльно-історичного, зіставно-типологічного методів та методики контекстуального аналізу.Результати. Уперше досліджено вербальні засоби родинних обрядів українських говірок як фрагмент мовної картини світу носіїв цих говірок; оприлюднено значний за обсягом діалектний та етнографічний матеріал, який відбиває стан збереження традиційних родинних обрядів та їх номінації у другій половині ХХ ст.; досліджено просторову поведінку мовних елементів, пов’язаних із традиційною культурою.Здійснене на межі споріднених суміжних наук (лінгвістики, етнографії та фольклористики) дослідження сприяє вирішенню теоретичних питань, що стосуються проблем специфіки народної культурної термінології, взаємодії обряду та його мовної реалізації в семіотичному плані. Практичне значення дослідження полягає в тому, що зібраний і систематизований мовний та етнографічний матеріал може бути використаний у діалектній лексикографії, етимології, етнографії, дидактиці.Висновки. Лексика традиційних родинних обрядів є одним із найбільш архаїчних шарів діалектного словника. Вона не є ізольованою від лексики інших говірок. У Словнику українських говірок Бузько-Інгульського межиріччя зафіксовано понад 1000 назв на позначення реалій, пов’язаних із родинними обрядами Бузько-Інгульського межиріччя. У статті лексику весільного обряду структуровано за тематичними і лексико-семантичними групами. Спостереження над лексикою досліджуваного регіону дає підстави відзначити збереження репертуару зафіксованих назв як у старшого, так і молодшого поколінь. Таку думку підтверджено наявністю великої кількості найменувань, що мають сталий характер: веис’і|л:’а, |свад’ба, об|зорини, |огл’адита ін. Постійно вербалізованими у різних говірках виявилися поняття, що складають ядро обряду: назви етапів обрядів, учасників, обрядового одягу, предметів, що використовуються з ритуальною метою. Страви і напої рідко мають спеціальні назви (окрім суто обрядових страв). До складу весільної лексики входять здебільшого полісемічні лексеми. Мотивованість назв пов’язана насамперед із вибором мотиваційних ознак, що є основою для називання предметів і явищ.Ключові слова: лексико-семантичні групи, словниковий склад традиційних родинних обрядів, ареал між Бугом та Інгулом, специфіка народної культурної термінології, лексика весільного дійства.

Стаття присвячена проблемі віднаходження лексичних засобів вербалізації поняттєвого компонента концепту ‘Aussie’ в австралійському сленгу (тж. strine, Ozspeak), яка не була ще предметом розгляду. Мета статті – дослідження поняттєвого компонента концепту ‘Aussie’ та віднаходження лексичних засобів його вербалізації в австралійському сленгу. Завдання дослідження полягають у вивченні семантики лексеми Aussie, виявленні когнітивних ознак концепту, що сформувався на базі значення ‘an Australian’ / ‘Australian people’, у диференціації когнітивних ознак на ядерні та периферійні, розгляді способів словотвору віднайдених лексичних номінацій концепту в австралійському сленгу. Ілюстративний матеріал представлений сленговими назвами у формі іменників та іменникових словосполучень різних типів. Методологічним підґрунтям дослідження послугували останні публікації в галузі лексикографії, теоретичні праці з лексичної семантики, семасіології та лінгвоконцептології. У роботі застосовані: метод словникових дефініцій, порівняльний, морфологічний, лексико- семантичний та лінгвоконцептуальний аналізи. Результати наукових пошуків допомогли зробити обґрунтовані висновки про те, що концепт ‘Aussie’ є одним з ключових для носіїв австралійського сленгу, що підтверджують його численні номінації в дослідженому матеріалі (170 лексичних одиниць). Ядро когнітивного компонента концепту формує когнітивна ознака ‘inhabitant’, похідні від неї когнітивні ознаки ‘gender’, ‘age’, ‘appearance’, ‘mental capabilities’, ‘social status’, ‘behaviour’, ‘kinship and relashinship’ становлять його периферію. Номінації концепту ‘Aussie’, представлені метафоричною, метонімічною, перифрастичною, семантично мотивованою, римованою та звуконаслідувальною лексикою, засвідчують його образність та високий емотивно-оцінний потенціал.

У статті автором запропоновано результати суцільного лексикографічного обстеження іноземних слів у словниковому складі слів англійської мови, зафіксованих на початку 20 століття (1900–1939 роки), оскільки на сучасному етапі розвитку науки та суспільства тема етимології набуває поширення у філології з її подальшою практичною імплементацію в освітній процес. Метою роботи є встановлення основних лексико-семантичних груп запозиченої французької лексики, визначення місця французької мови в мовній дистрибуції експериментального матеріалу, який доводить її панівний вплив на словниковий склад англійської мови в 1900–1939 роках 20 століття. Вплив французької мови проаналізовано з урахуванням історичного підґрунтя розвитку досліджуваних мов. У статті запропоновано кількісну та якісну інтерпретацію запозичень: серед 38 мов, зафіксованих у матеріалі спостереження, 42% запозичень належить саме запозиченням із французької мови, що підтверджує положення про генетичну, географічну та структурну спорідненість досліджуваних мов. Проаналізовано основні семантичні групи запозичень (їжа, спорт, музичні терміни, мистецтво та література, військова тематика, медицина тощо). Установлено, що 2,8% лексики охоплюють неасимільовані французькі запозичення, марковані як такі, що належать до розмовної лексики, які набули поширення в багатьох мовах світу. З’ясовано морфологічні особливості запозиченої лексики з огляду на аналіз найбільш поширених іменникоутворювальних французьких суфіксів: -ette – 15%; -age – 8,3%; -eur – 10%; -on – 11,8%; -ier/-ierre – 6,4%; -tine – 5%; -ist/-ism – 4,9%; а також частиномовний аналіз експериментального матеріалу. Доведено, що серед основних частин мови англійська мова запозичує іменники найбільше, ніж слова інших частин мови, – 71%, 17,2% – іменникові фрази, 5,7% – прикметники, 2,4% – вигуки, 1,2% – дієслова, 1% – прислівники, 1,5% – прислівникові фрази. Автор висловлює надію, що запропоноване лексикографічне обстеження та класифікація запозиченого французького вокабуляра початку 20 століття в поєднанні з наявним теоретичним підґрунтям послугує ефективною базою для уніфікації наукових розвідок у царині етимології англійської мови та матиме релевантне практичне застосування.

У статті порушено проблему прецедентності загалом та лексикографування прецедентних феноменів зокрема, розглянуто принципи лексикографування прецедентних імен та прецедентних висловлень, запропоновані Д. Гудковим, проаналізовано наявні зразки словникових статей. Представлено наукове підґрунтя для розробки проекту перш за все українськомовного «Словника прецедентних феноменів». Зосереджено увагу на особливостях добору корпусу фактичного матеріалу, його систематизації, на труднощах, із якими зіштовхуватимуться лексикографи. Акцентовано, що реєстр проектованого словника повинен містити передусім зразки одиниць, які демонструють так звану сильну прецедентність, становлять ядро культурної пам’яті народу, зберігаються у свідомості більшості носіїв мов. Виокремлено основні елементи лексикографічного аналізу прецедентних феноменів: 1) форму вербалізації (прецедентне ім’я; прецедентне висловлення; прецедентний текст; прецедентна ситуація); 2) рівень прецедентності (універсально прецедентний; соціумно прецедентний; національно прецедентний); 3) джерело походження (літературне (біблійне, світова література, українська література і т. ін.); нелітературне (фольклорне, міфологічне і т. ін.). В анонсованих словникових статтях передбачено наявність обов’язкових структурних елементів у вигляді енциклопедичної довідки, ілюстрації та паспортизації.

Куц М. О. Реалізація зіставного підходу до формування лексичної компетенції студентів-перекладачів (на матеріалі іспанської та англійської мов) : кваліфікаційна робота магістра спеціальності 035 "Філологія" / наук. керівник О. А. Каніболоцька. Запоріжжя : ЗНУ, 2022. 112 с.
UA : Мета дослідження полягає в науковому обґрунтуванні теоретичних засад та розробленні моделі формування іншомовної лексичної компетенції студентів-перекладачів (на матеріалі іспанської та англійської мов). Об’єкт: зіставний підхід у формуванні лексичної компетенції. Предмет: дослідження реалізації зіставного підходу до формування лексичної компетенції студентів-перекладачів (на матеріалі іспанської та англійської мов). Теоретико-методологічними засади. Концепція та особливості вивчення третьої іноземної мови знайшли відображення у роботах багатьох науковців: Г. Вороніна, В. Редько, К. Ружин, А. Щепілова та ін.. Різні аспекти проблеми формування лексичної компетенції знаходили своє відображення у роботах В. Артемова, І. Бермана, В. Коростильова, С. Шатілова, R. Carter, L. Taylor та ін. Отримані результати: Одним із принципів, у якому співвідносяться моделі ефективного паралельного вивчення двох іноземних мов, є компаративний або зіставний підхід. Досвід у вивченні ІМ1 дає можливість здійснювати позитивний перенос вже отриманих знань, умінь і навичок в область навчання IM3, а також дозволяє порівнювати мови на різних рівнях. Зіставний підхід при вивченні IM3 створює умови для інтенсифікації процесу навчання для досягнення його результативності. Підручники з IM3 не містять вправ, які б були побудовані на зіставному підході, що обмежує розвиток пошукової діяльності у процесі формування іншомовної лексичної компетенції студентів-перекладачів.
IS : El presente trabajo de fin de curso versa sobre la formación de competencia léxica de los estudiantes de la escuela superior a través de la aplicación de principios comparables, mientras que el aprendizaje del español como segunda o tercera lengua extranjera.Usando el material de los fundamentos teóricos y metodológicos de principio contrastiva en el aprendizaje de una lengua extranjera, la realización del principio contrastiva en el proceso de competencia léxica, el estado de la disciplina "segunda/tercera lengua extranjera" y los criterios para la elección de una lengua extranjera en particular, como un segundo, las cuestiones claves que definen las técnicas de competencia léxica de los estudiantes que utilizan comparable principio de justificación conjunto de ejercicios para entrenar a los estudiantes a comprender el significado de las palabras en español, destacamos las peculiaridades de competencia léxica en el estudio de la lengua española y elaboramos una serie de ejercicios para la formación de léxica de mediante un principio comparable. Es indudable que el método de formación de la competencia léxica no es bastante desarollado en la lengua española, por eso es necesario estudiar especialmente este problema. La actualidad del trabajo se determina, por un lado, por las exigencias de la normativa MES de Ucrania y el orden social de la sociedad de intensificar la formación de estudiantes de lengua extranjera para la comunicación intercultural, por el otro lado, por la necesidad de desarrollar método fundamentado teóricamente y prácticamente probado de formar competencia léxica del segundo idioma (Español) utilizando el principio comparable como parte de la formación de la competencia comunicativa de la lengua extranjera como secundaria. Como nuestro objetivo es el proceso de la formación de la competencia léxica de los estudiantes de la escuela superior.En este trabajo elaboramos en conjunto con los ejercicios de entrenamiento en los ejercicios compuestos de libros de texto y los modelos de enseñanza de los estudiantes de la escuela superior y la formación de la lengua extranjera la competencia léxica. Por último desarrollamos un estudio experimental para verificar que el uso del método comparativo puede acelerar la formación de la competencia léxica en las aulas españolas. Por tanto, consideramos que la aplicación de la técnica desarrollada es apropiado para la formación de la lengua extranjera la competencia léxica de los estudiantes en el proceso de aprendizaje de una segunda o tercera lengua extranjera.

Запропонована система подачі навчального матеріалу з української мови як іноземної дозволяє засвоїти орфоепічні, акцентуаційні, орфографічні, лексичні, стилістичні норми, основи української граматики, оволодіти паремійним багатством української мови, формує базисний словниковий запас, навички усного і писемного мовлення. Уміщені завдання, зокрема й пов’язані з компресією тексту (тези, анотування, реферування тощо), сприяють формуванню україномовної особистості (розвиток мовної, мовленнєвої, комунікативної та соціокультурної компетентностей). Посібник розрахований на студентів-іноземців, а також викладачів української мови як іноземної.

Володіння іноземною мовою не означає, що людина має певний словниковий запас і володіє граматичним мінімумом, бо цього замало, щоб вона стала повноцінним учасником міжкультурної комунікації. Той, хто вивчає іноземну мову, може стати активним і повноправним учасником міжкультурного діалогу за умови сформованості в нього вторинної мовної особистості. Розвиток такої особистості забезпечується оволодінням прецедентними феноменами культури, які містять національну, соціокультурну, історичну інформацію, та є показником її сформованості. У статті запропоновано систему критеріїв відбору прецедентних феноменів культури для уроків іноземної мови. Схарактеризовано прецедентні феномени культури як засіб формування вторинної мовної особистості. З’ясовано, що вторинна мовна особистість – це комунікативно-активний суб'єкт, який легко включається в міжкультурну комунікацію та здатен правильно продукувати мовленнєву поведінку в певній ситуації міжкультурного спілкування. Прецедентні феномени культури, які є когнітивними структурами, сформованими в пізнавальній базі носіїв мови на основі їхнього соціокультурного та національно-історичного досвіду, сприяють формуванню іншомовної картини світу, набуттю навичок міжкультурного спілкування. Визначено, що критерії відбору прецедентного феномену культури – це властивості, що дозволяють включити його до змісту уроку як дидактичний матеріал. Виділено систему критеріїв відбору прецедентних феноменів культури, яка складається із основних (інформативність, номінативність, прагматичність, уживаність) і факультативних (програмність, міжкультурна зв'язаність) критеріїв. Виявлено, що включення прецедентних феноменів культури як дидактичного матеріалу до змісту уроків іноземної мови дозволяє зробити його ефективнішим, забезпечує актуалізацію міжпредметних зв'язків, сприяє формуванню вторинної мовної особистості та міжкультурної компетентності.

У статті визначається тип мовної особистості Стіва Джобса. Матеріал для дослідження взято з біографічного роману «Стів Джобс», створеного В. Айзексоном (2011), і його українського перекладу (2012). Тип мовної особистості Стіва Джобса визначається на основі двох параметрів, а саме реалізації його психологічного типу у вербальній поведінці, а також рівня комунікативної компетенції. У статті визначено мовленнєві характеристики, які дозволяють віднести його до певного типу. За психологічним типом С. Джобс розглядається як метасимволічна мовна особистість. Серед мовленнєвих особливостей, які дозволяють віднести його до зазначеної категорії, нами виокремлено наступні: домінування інтуїції та логіки; невиражені сенсорне сприйняття, емоції та співчуття; концентрація на картині в цілому; усвідомлення важливості майбутнього; фігуральність та асоціативне мислення; багатий словниковий запас; прямота та критичність мовлення. Відповідно, за рівнем комунікативної компетенції Стів Джобс розглядається як сильна мовна особистість. У цьому аспекті ми виокремлюємо його здатність до створення текстів будь-якої тематичної та жанрової спрямованості, оперування великою кількістю прецедентних текстів та вміння творчо поєднувати різноманітні мовні елементи. Щодо його небажання дотримуватися деяких етичних норм спілкування, дослідження показує, що Стів Джобс, як сильна мовна особистість, змінює наявні стандарти та правила так, як вважає за потрібне. Дослідження демонструє, що його мовленнєвий портрет у перекладі відрізняється в деяких аспектах від оригіналу. В українському перекладі його мовлення подекуди спрощене або незрозуміле. Крім того, брак фонових знань перешкоджає читачам повною мірою сприйняти й оцінити всю потужність і силу його мовлення.