Academic literature on the topic 'Система міжособистісної взаємодії'
Create a spot-on reference in APA, MLA, Chicago, Harvard, and other styles
Consult the lists of relevant articles, books, theses, conference reports, and other scholarly sources on the topic 'Система міжособистісної взаємодії.'
Next to every source in the list of references, there is an 'Add to bibliography' button. Press on it, and we will generate automatically the bibliographic reference to the chosen work in the citation style you need: APA, MLA, Harvard, Chicago, Vancouver, etc.
You can also download the full text of the academic publication as pdf and read online its abstract whenever available in the metadata.
Journal articles on the topic "Система міжособистісної взаємодії"
1
Шевчук, В. В. "ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ПСИХОЛОГІЧНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ БАТЬКІВ, ЯКІ ВИХОВУЮТЬ ДІТЕЙ З КОМПЛЕКСНИМИ ПОРУШЕННЯМИ РОЗВИТКУ." Науковий вісник Ужгородського національного університету. Серія: Психологія, no. 4 (April 7, 2022): 139–44. http://dx.doi.org/10.32782/psy-visnyk/2021.4.27.
Full textAbstract:
У статті розкрита загальна характеристика психологічної компетентності батьків дітей з комплексними порушеннями розвитку. Успішна соціалізація таких дітей значною мірою залежить від сімейних стосунків, зокрема від дитячо-батьківських взаємин, на оптимальність яких впливає рівень психологічної компетентності батьків. Ця проблема розглядається через призму наукових підходів до розмежування компетентності й компетенції через питання професійної, психологічної та батьківської компетентності. Складниками психологічної компетентності є психолого-педагогічна технологія (засіб реалізації практичної діяльності, що є алгоритмом застосуванням оптимальних методів, прийомів, засобів і дій, які спрямовані на отримання бажаного результату); інтерактивна когнітивна діяльність (форма психічної активності особистості, спрямована на пізнання себе, свого партнера та дитини на основі рефлексії в процесі діалогічного спілкування, у результаті чого формується власна виховна позиція подружжя, навички ефективної міжособистісної взаємодії, соціальноперцептивні та комунікативні вміння); рівень освіти батьків (система створення позитивного образу батьківства, що являє собою спеціально організоване навчання на засадах андрагогіки та створює можливості для засвоєння спеціальних знань, умінь і навичок, які є важливими в батьківстві); мотивація батьків (усвідомлення ними змісту та значення їхньої компетентності шляхом надання психологічного супроводу). Психологічна компетентність батьків характеризується системою аутопсихологічних знань про себе як особистість, матір чи батька, певним ставленням до дитини й шлюбного партнера, адекватним виховним стилем, високорозвиненими комунікативними та перцептивними вміннями, високим рівнем відповідальності, толерантності, стресостійкості, сукупністю психологічних знань із психології сім’ї, соціальної, вікової, спеціальної, патопсихології, системою ефективної та конструктивної діяльності на основі психологічної освіченості.
2
Fishchuk, Oksana. "ТРЕНІНГ ЯК ЕФЕКТИВНИЙ МЕТОД ПРАКТИЧНОЇ ПІДГОТОВКИ СТУДЕНТІВ-БІОЛОГІВ." Psychological Prospects Journal, no. 35 (August 3, 2020): 148–61. http://dx.doi.org/10.29038/2227-1376-2020-35-148-161.
Full textAbstract:
Модернізація освіти в Україні відповідно до сучасних вимог актуалізує дослідження тренінгової форми роботи для студентів різних спеціальностей. Розглянуто мету, завдання та переваги використання тренінгів у навчальному процесі. Фахівець у сфері біології має широкі можливості для працевлаштування (від лабораторій і садово-паркових господарств, до екологічного туризму). Найкращим методом для розвитку вузькоспеціалізованих професійних умінь (hard skills) та навичок міжособистісної взаємодії (soft skills) для студента-біолога вважаємо тренінг. Запропоновано структуру навчального тренінгу для студентів-біологів. Описано основну мету, завдання й три тематичні блоки тренінгу: 1) спрямований на усвідомлення важливості професії, цілісного уявлення та формування адекватної реакції студентів до певного виду діяльності; 2) націлений на формування специфічних професійних умінь і навичок; 3) зорієнтований на усвідомлення учасниками себе в системі, яка стає частиною їхньої діяльності, та оптимізацію відносин до цієї системи. Описано застосування тренінгу на заняттях на тему: «Будова та функції квітки» для студентів-біологів як ефективного методу практичної підготовки. У тренінгу використано метод групового обговорення. Шляхом реалізації тренінгового заняття в межах курсу «Біоморфологія рослин» здійснено спробу розвитку в студентів-біологів hard skills (повторення й систематизація знань про будову квітки, її функції та будову плоду) і soft skills (уміння працювати в групі, налагоджувати міжособистісну взаємодію, розподіл обов’язків, визначення лідера). Перспективи дослідження вбачаємо в повноцінній розробці й апробації тренінгу для студентів-біологів.
3
Марченко, Людмила. "АРХЕТИПНІ ЗАСАДИ ВПРОВАДЖЕННЯ ТЕХНОЛОГІЙ СТАЛОГО РОЗВИТКУ В СФЕРІ ОБСЛУГОВУВННЯ КЛІЄНТІВ ДЕРЖАВНОЇ КАЗНАЧЕЙСЬКОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ." Public management 18, no. 3 (May 29, 2019): 290–300. http://dx.doi.org/10.32689/2617-2224-2019-18-3-290-300.
Full textAbstract:
Відзначено, що засновником фундаментальних положень ко- лективного несвідомого, яке складається з архетипів та ідей, є Карл Юнг. Проаналізовано, що на сьогодні досить актуальним є впровадження новіт- ніх інформаційних технологій у сфері обслуговування клієнтів Державною казначейською службою України через призму архетипіки. Зазначено, що трансформація Державної казначейської служби України здійснюється з урахуванням засадничих положень архетипіки, у тому числі проводиться діяльність щодо збалансування роботи та спрощення взаємодії посадових осіб з клієнтами Казначейства через впровадження новітніх інформаційних систем, що полегшують міжособистісну взаємодію, покращують мікроклімат у колективах органів Казначейства. Обґрунтовано, що рушійною силою в процесі впровадження новітніх технологій у сфері обслуговування клієн- тів органами Казначейства є цілеспрямована праця окремої людини, всього колективу. Визначено загальні принципи впровадження технологій сталого розвитку щодо казначейського обслуговування клієнтів. Розглянуто пріори- тетні напрями діяльності органів Державної казначейської служби. Схарак- теризовано впровадження системи дистанційного обслуговування клієнтів через програмно-технічний комплекс “Клієнт Казначейства – Казначейство”, за допомогою якого забезпечується спрощення та оптимізація взаємодії роз- порядників (одержувачів) бюджетних коштів з органами Казначейства, крім того використовується електронний формат обслуговування клієнтів з ви- користанням надійних засобів електронного цифрового підпису та сучас- них інтернет-технологій, що зменшує фінансові витрати клієнтів, яких об- слуговує Казначейство, а також впливає на завантаженість посадових осіб різноманітною паперовою роботою, що з точки зору колективної свідомості з урахуванням архетипів, які склалися нині в нашій державі, покращує як міжособистісні контакти, так і взаємодію органів державної влади з підпри- ємствами, установами, організаціями загалом. Визначено сучасні проблеми впровадження технологій сталого розвитку у сфері обслуговування клієнтів Державної казначейської служби України та запропоновано заходи, спрямо- вані на їх вирішення.
4
Блинова, Олена. "Соціально-психологічні проблеми адаптації обдарованих учнів." Теоретичні і прикладні проблеми психології, no. 3(50)T1 (2019): 17–28. http://dx.doi.org/10.33216/2219-2654-2019-50-3-1-17-28.
Full textAbstract:
Проблема взаємодії особистості та соціуму, організації життєвого середовища для розвитку творчої особистості є важливою. Актуальність дослідження пов’язана із потребою зберегти та розвинути творчу обдарованість дитини на всіх етапах розвитку, що вирішує нагальне завдання формування творчого потенціалу суспільства. Мета дослідження полягає у вивченні соціально-психологічної інтеграції обдарованих учнів у системі міжособистісних відносин групи. Застосовано методи теоретичного аналізу, узагальнення та систематизації результатів наукових досліджень. Результати. Визначено, щопсихологічні труднощі взаємодії обдарованих підлітків з різними видами здібностей та педагогів мають якісно різний характер. Відносини міжособистісної значимості, що характеризують соціальну ситуацію розвитку обдарованої особистості, практично на всіх етапах її руху до соціальної зрілості, мають специфічний характер порівняно з взаємовідносинами «звичайних» дитини, підлітка, юнака зі своїм референтним оточенням. Висновки. З’ясовано, що характер впливу соціального оточення на прояв обдарованості особистості може бути як позитивним, так і негативним, гальмуючим. Для всіх видів обдарованих учнів значущими є міжособистісні відносин з педагогом. Розуміння типології обдарованості є першим та необхідним кроком вчителя для конкретної роботи з обдарованими учнями, справжньої допомоги у розвитку, реалізації їх можливостей. Показано, що при розв’язанні проблеми інтеграції обдарованого учня у шкільне середовище, важливими є положення соціально-психологічної моделі входження особистості до референтної групи. Визначено, що важливими для успішної адаптації обдарованих дітей є індивідуально-психологічні характеристики, зокрема, емоційна стійкість, висока толерантність до фрустрації, доброзичливе ставлення до оточуючих, позитивне самоставлення.
5
Syladii, Ivan. "РЕСУРСИ І СТИМУЛИ ПЕДАГОГІЧНОГО ДИСКУРСУ В СУЧАСНОМУ УКРАЇНСЬКОМУ СУСПІЛЬСТВІ." Mountain School of Ukrainian Carpaty, no. 19 (November 27, 2018): 13–17. http://dx.doi.org/10.15330/msuc.2018.19.13-17.
Full textAbstract:
У статті аналізуються ресурси і стимули педагогічного дискурсу в сучасному українському суспільстві, визначається його роль з огляду на виконання системою освіти загального призначення – залучення людини до досягнень культури, системи знань, процесу формування компетенцій. За визначенням автора, освіта – це насамперед процес поширення наукових знань серед тих, хто навчається, освоєння ними системи наукових понять і духовних цінностей, яка відтворює картину природи, суспільства та мислення. Всі вони далекі від однозначності, а тому потребують інтерпретації, дискурсу.
Головним ресурсом педагогічного дискурсу є інноваційна педагогічна діяльність як особливий вид творчої діяльності, яка спрямована на оновлення системи освіти. У межах педагогічного дискурсу водночас функціонують науковий та освітній дискурс, тому потужним ресурсом дискурсу педагогічного має стати дискурс науковий. Отже, у царині освітянської комунікації педагогічний дискурс є інтегрованим утворенням, яке поєднує в собі складові наукового та освітнього дискурсу.
Характерна риса сучасного етапу розвитку педагогічного дискурсу – пошук нового міжпредметного полікультурного діалогу. Педагогічний дискурс є там, де відбувається інтеракція між учителем і учнем і де здійснюється пізнання. Дискурс – це типова соціальна подія, що полягає у взаємодії учасників комунікації за допомогою вербальних текстів та інших знакових комплексів у певній ситуації і в певних соціокультурних умовах спілкування. Ресурсним ядром та основоположною сутнісною характеристикою педагогічного дискурсу є інтелектуальна взаємодія базової пари учасників комунікації – викладача і учня, кожен з яких здійснює свою інтелектуальну діяльність. Взаємодія – це вид безпосередніх чи опосередкованих, зовнішніх або внутрішніх відносин, зв'язків. Інтелектуальна взаємодія викладача й учня в педагогічному дискурсі передбачає взаємний розумовий вплив суб'єктів освітнього процесу один на одного в їх спільній діяльності і міжособистісних відносинах, що призводить до зміни інтелектуального стану одного або обох суб'єктів.
Педагогічний дискурс у структурі інноваційних процесів у системі освіти є водночас і одиницею навчання, і комунікативною моделлю мовної діяльності учасників ситуації навчання. Ця діяльність одержує мовне втілення як система думок, цінностей, інтересів. Дискурс можна вважати довершеною формою комунікації. Отже, усі наявні в суспільстві ресурси і стимули функціонування педагогічного дискурсу мають сприяти розгортанню взаємодії його основних суб’єктів.
6
Leshchenko, Maryna Yevheniivna. "ТОЛЕРАНТНІСТЬ ЯК ЧИННИК ФОРМУВАННЯ УСПІШНОЇ ОСОБИСТОСТІ." SOCIAL WORK ISSUES: PHILOSOPHY, PSYCHOLOGY, SOCIOLOGY, no. 1(13) (2019): 46–51. http://dx.doi.org/10.25140/2412-1185-2019-1(13)-46-51.
Full textAbstract:
Актуальність теми дослідження. Проблема формування успішної особистості набуває в сучасних умовах розвитку суспільства особливого значення. Дослідження проблеми толерантності та її важливості викликано необхідністю побудови і організації нового суспільства, в якому всі особистості мають рівні права і можливості. Постановка проблеми. При включенні у соціальну реальність, міжособистісну взаємодію постає проблема самореалізації в тому суспільстві, в якому існує особистість. Гармонійним існування стає тоді, коли самореалізація відбувається успішно. В сучасних умовах одним із чинників успішної самореалізації постає толерантність особистості. Аналіз останніх досліджень і публікацій. Толерантність як якість особистості досліджується з різних боків: як особистісна риса, як категорія відносин, як суспільно значуща цінність, як важлива якість сучасного фахівця (В. Байденко, А. Вербицький, І. Бех, Т. Болотіна, Б. Гершунський, О. Ю. Клепцова та інші). Виділення недосліджених раніше частин загальної проблеми. В цілому, недостатня наукова розробка проблеми значення толерантності як особистісної якості успішної особистості визначила актуальність даного дослідження. Постановка завдання. Завданнями даного дослідження є визначення значення толерантності для успішності особистості, визначення критеріїв та проявів толерантності в діяльності та системі міжособистісних відносин та спілкування. Виклад основного матеріалу. У статті визначено важливість толерантності для сучасної особистості. Проаналізовано зв’язок толерантності і успішності особистості. Визначено основні складові толерантності як якості особистості, такі як: когнітивний, емоційний та поведінковий. Охарактеризовано основні соціально-психологічні прояви толерантності особистості в системі ділових і міжособистісних стосунків. Висновки. Проведене дослідження дозволяє зробити висновки, що толерантність як якість особистості має пронизувати всю діяльність та міжособистісні відносини суб’єктів суспільних відносин. Толерантність як якість особистості має бути наявною в комплексі базових ціннісних орієнтирів професійно успішної особистості.
7
Havryliuk, Irina. "ЕМПІРИЧНА ЕКСПЛІКАЦІЯ СУВЕРЕННОСТІ ПСИХОЛОГІЧНОГО ПРОСТОРУ В ПОКАЗНИКАХ СОЦІАЛЬНОГО САМОКОНТРОЛЮ ОСОБИСТОСТІ." Psychological Prospects Journal, no. 33 (June 9, 2019): 49–65. http://dx.doi.org/10.29038/2227-1376-2019-33-49-65.
Full textAbstract:
У статті представлено результати теоретико-емпіричного вивчення суверенності психологічного простору в ознаках соціального самоконтролю студентської молоді. Теоретичне обґрунтування проблеми стосується питань визначення суверенності психологічного простору, її структурних компонентів і результативних характеристик автономності й успішності поведінки. Підкреслено, що суверенність психологічного простору є умовою та результатом адаптивності, зрілості й продуктивності особистості, а успішність взаємодії індивідуальності та соціуму залежить від якісних ознак сформованого соціального самоконтролю особистості. Конкретизація взаємозв’язку визначення суверенності психологічного простору й соціального самоконтролю студентської молоді дає змогу розглядати вміння здійснювати контроль над своєю поведінкою як індикатор соціально-психологічної адаптованості, який ущільнює межі психологічного простору. Розроблена програма емпіричного дослідження, а також комплекс використаних методів математичної статистики результатів дає змогу конкретизувати теоретичні положення у вигляді реальних психологічних фактів: студенти зі сформованою суверенністю психологічного простору (високий і середній рівні) є більш «принциповими», а отже, їх орієнтація на внутрішні переживання в соціальній взаємодії дає змогу безперешкодно долати негативні моменти соціально-психологічної адаптації, а їх виразна стабільність поведінки визначає більшу узгодженість емоційного супроводу міжособистісної взаємодії; студенти з несформованою суверенністю психологічного простору (низький рівень), демонструють «прагматичність», яка блокує вироблення адекватної системи соціального самоконтролю й виражається в стурбованості соціальною придатністю в міжособистісній взаємодії.
8
Бугайова, Наталія, and Ірина Андрющенко. "Розвиток емпатії студентів-психологів як складової майбутньої професійної діяльності." Теоретичні і прикладні проблеми психології, no. 2(55) (2021): 5–17. http://dx.doi.org/10.33216/2219-2654-2021-55-2-5-17.
Full textAbstract:
У статті проведено аналіз наукової літератури з проблеми вивчення емпатії. Надано визначення поняттю «емпатія». Розглянуто структурні компоненти емпатії. Представлено результати емпіричного дослідження розвитку емпатії студентів-психологів як складової майбутньої професійної діяльності. Графічно відображено результати дослідження за методиками психологічної діагностики емпатії. Показано, що в процесі опанування психологічними знаннями, вміннями та навичками здобувачі вищої освіти набувають досвід щодо майбутньої професійної діяльності. Дані нашого дослідження розвитку емпатії як складової майбутньої професійної діяльності свідчать про зв’язок між формуванням емпатійності і навчанням у закладі вищої освіти, а також саморозкриттям, саморозвитком. Протягом навчання здобувачі беруть участь в наукових семінарах, конференціях, соціально-психологічних тренінгах, виховних заходах, де оволодівають навичками ефективної комунікації, вчаться відчувати інших людей, будувати взаємодію, розрізняти якості та стани власного «Я», розвивають здібності щодо ефективної професійної діяльності, зокрема, емпатію. Високоемпатійні студенти свої невдачі в навчанні, міжособистісній взаємодії схильні пояснювати внутрішніми причинами, тоді як студенти з низькими показниками емпатії дають їм екстернальну оцінку. Емпатія є суттєвим психологічним елементом цілісної, системної навчальної діяльності. Збагачена відповідними інструментальними можливостями, емпатійна взаємодія у навчальному процесі дозволяє викладачеві створювати оптимальні психологічні умови для розвитку здобувача як унікального суб'єкта навчальної діяльності та поведінки. Емпатію можливо формувати та розвивати у процесі професійного навчання здобувачів при проходженні виробничих практик, за спеціально розробленими програмами, що передбачають опанування відповідною технологією взаємодії як в повсякденному житті так і в професійній діяльності. Емпатія як психічне особистісне утворення, досягнувши своєї вираженості саме у період студентства, є надалі стимулятором до самореалізації та саморозкриття, побудови професійної, моральної поведінки, необхідної при взаємодії в професійній діяльності в системі «людина-людина». Запропоновано рекомендації щодо розвитку емпатії здобувачів вищої освіти – майбутніх психологів. Ключові слова: взаємодія, емпатійні здібності, емпатійне сприйняття, емпатія, здобувач вищої освіти, ідентифікація, комунікація, моральність, навчальна діяльність, особистість, професійна діяльність, співпереживання, співчуття, тренінг.
9
Бобко, Лариса, and Яна Баляс. "ОСОБЛИВОСТІ КОМУНІКАТИВНОЇ ВЗАЄМОДІЇ ВИКЛАДАЧІВ І СТУДЕНТІВ." Молодий вчений, no. 5 (93) (May 31, 2021): 301–4. http://dx.doi.org/10.32839/2304-5809/2021-5-93-57.
Full textAbstract:
У статті досліджуються комунікативні аспекти в системі вищої освіти та психолого-педагогічні особливості спілкування у міжособистісній взаємодії викладачів і студентів. Аналізуються основні стилі педагогічного спілкування, серед яких найефективнішим є демократичний стиль, що ґрунтується на повазі, довірі, орієнтації на самоорганізацію, самоуправління особистості та колективу. Доведено, що «суб'єкт-суб'єктна» педагогічна взаємодія спрямована на гуманізацію стосунків зі студентами, сприяє розкриттю їх творчого потенціалу. Зазначено, що організація продуктивної співпраці викладача і студентів на основі діалогу сприяє підвищенню ефективності навчального процесу у вищому навчальному закладі, створенню умов для самоактуалізації та самореалізації кожного студента. Визначено перспективи подальших наукових досліджень.
10
Zolotnyik, O. P. "Мікросоціологічне дослідження сімейних відносин: евристичний потенціал теоретичних засад." Grani 18, no. 4 (March 6, 2015): 47–53. http://dx.doi.org/10.15421/1715078.
Full textAbstract:
У даній статті продемонстрований евристичний потенціал теоретичних засад мікросоціологічного аналізу одного з показників стану сім’ї – сімейних відносин. Теоретичний багаж аналізу інтеракції є доволі великим, але постає питання, чи дає він змогу описати ту специфіку відносин, що складається в сімейній взаємодії. Вивчення сімейних відносин вимагає комплексного підходу до осягнення багатьох супутніх компонентів:системи ціннісних орієнтацій членів подружжя, циклу сімейного життя, соціоекономічних умов проживання пари. Проте, акцентуація саме на діяльнісноповедінковому аспекті дозволяє робити припущення щодо кореляційних зв’язків між: успішністю сімейної взаємодії та мікрокліматом у родині; рівнем задоволеності міжособистісною взаємодією та загальною задоволеністю шлюбом, щільністю сімейної взаємодії та дітородними настроями подружжя тощо. Презентація теоретичних мікросоціологічних надбань буде здійснена на основі соціологічних шкіл, напрямків та їх представників, що є найбільш популярними і згадуваними в межах даного напрямку. Таким чином, у роботі представлені надбання прихильників теорії обміну, представники символічного інтеракціонізму, драматургічного та етнометодологічного підходу і теорія сімейних систем.
Dissertations / Theses on the topic "Система міжособистісної взаємодії"
1
Грень, Лариса Миколаївна, and Т. С. Грицаєнко. "Роль самоуправління у формуванні ділового спілкування у процесі навчання у ВНЗ." Thesis, Національний технічний університет "Харківський політехнічний інститут", 2017. http://repository.kpi.kharkov.ua/handle/KhPI-Press/43060.
Full textReports on the topic "Система міжособистісної взаємодії"
1
Пахомова, Олена Володимирівна, and Ольга Володимирівна Бондаренко. Поняття «віртуальне інформаційно-освітнє середовище» у сучасній вітчизняній та зарубіжній літературі. Причорноморський науково-дослідний інститут економіки та інновацій, 2019. http://dx.doi.org/10.31812/123456789/3831.
Full textAbstract:
Стаття присвячена актуальній проблемі інформатизації освітнього процесу і підготовки майбутніх учителів. У статті розглядається поняття «віртуальне інформаційно-освітнє середовище», аналізуються різні підходи до його розуміння, які представлені у зведеній таблиці. На основі аналізу наукової літератури дається визначення досліджуваного поняття з точки зору системного підходу. Віртуальне інформаційно-освітнє середовище трактується авторами як цілісна організована система різноманітних ресурсів (інформаційних, дидактичних, технологічних) і форм інтеракції (синхронної, асинхронної; очної, дистанційної; комп’ютерної, телекомунікаційної) освітніх суб’єктів, спрямованих на формування їх індивідуальної освітньої траєкторії. Віртуальне інформаційно-освітнє середовище створюється у взаємодії освітніх суб’єктів і не існує поза комунікацією між ними, а технічні засоби чи електронні посібники є лише його елементами. Автори висвітлюють переваги застосування віртуального інформаційно-освітнього середовища у процесі підготовки майбутніх учителів, серед яких зазначаються: підвищення ефективності освітнього процесу; інтенсифікація процесу пізнання й міжособистісної інтерактивної комунікації; економія студентського часу; індивідуалізація освітнього процесу; формування інформаційної культури майбутнього вчителя; продуктивність засвоєння навчального матеріалу за рахунок доступу до тренажерів, сайтів. Зазначаються також перешкоди до запровадження віртуального інформаційно-освітнього середовища в освітньому процесі, такі як: низький рівень комп’ютеризації закладів вищої освіти і самих освітніх суб’єктів; низька кількість і якість необхідних програмних продуктів; недооцінка ролі віртуального інформаційно-освітнього середовища у професійному становленні майбутніх учителів та відсутність економічних стимулів.
2
Пахомова, Олена Володимирівна, and Ольга Володимирівна Бондаренко. Поняття «віртуальне інформаційно-освітнє середовище» у сучасній вітчизняній та зарубіжній літературі. Причорноморський науково-дослідний інститут економіки та інновацій, 2019. http://dx.doi.org/10.31812/123456789/3831.
Full textAbstract:
Стаття присвячена актуальній проблемі інформатизації освітнього процесу і підготовки майбутніх учителів. У статті розглядається поняття «віртуальне інформаційно-освітнє середовище», аналізуються різні підходи до його розуміння, які представлені у зведеній таблиці. На основі аналізу наукової літератури дається визначення досліджуваного поняття з точки зору системного підходу. Віртуальне інформаційно-освітнє середовище трактується авторами як цілісна організована система різноманітних ресурсів (інформаційних, дидактичних, технологічних) і форм інтеракції (синхронної, асинхронної; очної, дистанційної; комп’ютерної, телекомунікаційної) освітніх суб’єктів, спрямованих на формування їх індивідуальної освітньої траєкторії. Віртуальне інформаційно-освітнє середовище створюється у взаємодії освітніх суб’єктів і не існує поза комунікацією між ними, а технічні засоби чи електронні посібники є лише його елементами. Автори висвітлюють переваги застосування віртуального інформаційно-освітнього середовища у процесі підготовки майбутніх учителів, серед яких зазначаються: підвищення ефективності освітнього процесу; інтенсифікація процесу пізнання й міжособистісної інтерактивної комунікації; економія студентського часу; індивідуалізація освітнього процесу; формування інформаційної культури майбутнього вчителя; продуктивність засвоєння навчального матеріалу за рахунок доступу до тренажерів, сайтів. Зазначаються також перешкоди до запровадження віртуального інформаційно-освітнього середовища в освітньому процесі, такі як: низький рівень комп’ютеризації закладів вищої освіти і самих освітніх суб’єктів; низька кількість і якість необхідних програмних продуктів; недооцінка ролі віртуального інформаційно-освітнього середовища у професійному становленні майбутніх учителів та відсутність економічних стимулів.
3
Пахомова, Олена Володимирівна, and Ольга Володимирівна Бондаренко. Поняття «віртуальне інформаційно-освітнє середовище» у сучасній вітчизняній та зарубіжній літературі. Причорноморський науково-дослідний інститут економіки та інновацій, 2019. http://dx.doi.org/10.31812/123456789/3831.
Full textAbstract:
Стаття присвячена актуальній проблемі інформатизації освітнього процесу і підготовки майбутніх учителів. У статті розглядається поняття «віртуальне інформаційно-освітнє середовище», аналізуються різні підходи до його розуміння, які представлені у зведеній таблиці. На основі аналізу наукової літератури дається визначення досліджуваного поняття з точки зору системного підходу. Віртуальне інформаційно-освітнє середовище трактується авторами як цілісна організована система різноманітних ресурсів (інформаційних, дидактичних, технологічних) і форм інтеракції (синхронної, асинхронної; очної, дистанційної; комп’ютерної, телекомунікаційної) освітніх суб’єктів, спрямованих на формування їх індивідуальної освітньої траєкторії. Віртуальне інформаційно-освітнє середовище створюється у взаємодії освітніх суб’єктів і не існує поза комунікацією між ними, а технічні засоби чи електронні посібники є лише його елементами. Автори висвітлюють переваги застосування віртуального інформаційно-освітнього середовища у процесі підготовки майбутніх учителів, серед яких зазначаються: підвищення ефективності освітнього процесу; інтенсифікація процесу пізнання й міжособистісної інтерактивної комунікації; економія студентського часу; індивідуалізація освітнього процесу; формування інформаційної культури майбутнього вчителя; продуктивність засвоєння навчального матеріалу за рахунок доступу до тренажерів, сайтів. Зазначаються також перешкоди до запровадження віртуального інформаційно-освітнього середовища в освітньому процесі, такі як: низький рівень комп’ютеризації закладів вищої освіти і самих освітніх суб’єктів; низька кількість і якість необхідних програмних продуктів; недооцінка ролі віртуального інформаційно-освітнього середовища у професійному становленні майбутніх учителів та відсутність економічних стимулів.
4
Білоконенко, Л. А. Пейоративна й інвективна лексика у міжособистісному конфлікті. Криворізький державний педагогічний університет, 2012. http://dx.doi.org/10.31812/0564/1844.
Full textAbstract:
У статті окреслено особливості використання пейоративної й інвективної лексика в міжособистісній конфліктній взаємодії, яка представлена у творах С. Андрухович, І. Карпи, Т. Малярчук, М. Матіос, С. Пиркало, І. Роздобудько, М. Ряполової, Г. Тарасюк. Досліджено роль пейоративної й інвективної лексика як особливої комунікативної тактики, яка впливає на всю систему спілкування та механізми її розгортання.