Academic literature on the topic 'Синтетизм'

У статті досліджуються теоретичні розвідки літературознавців про синтетизм стилю М. Горького. До аналізу залучено літературознавчі праці науковців минулого і сучасності. Особлива увага приділяється неореалістичним рисам у творчості письменника, розвиток яких припадає на першу третину ХХ століття.

У статті розкрито експлікації категорії "синтез мистецтв" в контексті категоріального простору понять "синкретизм", "еклектика", "взаємодія", "художній синтез". Доведено, що синкретизм, як механізм культуротворення, фіксує стадію "первинної простоти" та відображує потенціал художнього універсалізму конкретної доби, стилю, особливості поетики й естетичні вподобання митця – автора синтетичного художнього твору. Встановлено, що художній синтез відображує іманентну цілісність твору як синтез образу та предмета, натомість синтез мистецтв свідчить про взаємодію різних видів мистецтв. Особлива увага у дослідженні сконцентрована на аналізі егалітаризму в грецькій та європейській культурі. З’ясовано, що мистецтву властивий розмірений ритм і метрика, яка була пов'язана з циклізмом і навіть своєрідним «метрономом» – протагоністом вітворення події. Водночас змагальна система гри (агон), коли в одному просторі грали декілька драм, потребувала певної акцентації, орієнтації в часові та просторі. Протагоністи, перші комуніканти були надзвичайно важливими детермінативами, а детермінантою, що допомагала увійти в наслідково-причину реальність, ставала обрана тканина події. Детермінативи розводили омоніми, розводили подібне, а детермінанти намагалися звернутися до засади, до метафізики, до того, що рухало подією в контексті змагальної акторської драматургії. Встановлено, що триєдина хорея як своєрідний образ, який в класицизмі досягає буквально канонічного принципу єдність місця, часу і дії, є своєрідним принципом самоздійснення сценічної дії. Системогенез як породження цілісності, де передбачається подія, що випереджається в образах, визначається надзвичайно гостро як маска. Маска була незмінною трагічною або ментальною іпостасью, яка проводила вісь, вертикаль. На основі цієї домінанти відбувалася інтрига події, яка мала своє місце і мала свою драматургію самоздійснення. Поряд з цим час моделював вічність і розгортався в надзвичайно широких чи більш малих діапазонах, але він завжди моделював ту одвічність, яка усувала часовість в християнському розумінні за межі події.

Rastkovo stvaralaštvo uspostavljalo je mnogostruke veze sa domaćom književnom tradicijom i suvremenom srpskom i evropskom književnošću i umetnošću, ali je umnogome i anticipiralo (post)modernu srpsku književnost. Uprkos ovoj činjenici, recepcijski kontekst ovog prevratničkog i novatorskog stvaralaštva nedovoljno je istražen, odnosno proučavan je samo parcijalno. Odnos srpske kritičke misli prema Rastkovom sintetizmu kao specifikumu njegovog stvaralaštva posmatrali smo pre svega u sinhronijskoj perspektivi, a u pojedinim slučajevima i u dijahronijskoj perspektivi, analizirajući recepcijski kontekst reizdanja pojedinih dela u pedesetim godinama prošlog veka.U istraživanju polazimo od pretpostavke da je kritičko vrednovanje sintetizma kao poetičke dominante Rastkovog stvaralaštva podrazumevalo i vrednosno određivanje kritičara prema celokupnom fenomenu avangardne umetnosti kod nas. Stoga je predmet našeg proučavanja korpus žanrovski raznovrsnih tekstova koji su činili recepciju Rastkoviog stvaralaštva u periodu od 1921. do 1961. godine, uključujući, pored eseja i kritičkih tekstova, i polemičke, pamfletske i parodijske tekstove, ali i beleške, komentare, predgovore i pogovore različitih izdanja Rastkovih dela.Cilj ovog istraživanja je da predočimo kako se razvijao odnos srpske kritičke misli prema poetičkom radikalizmu Rastkovog stvaralaštva u dvadesetim godinama i prema njegovoj prozi tridesetih godina koju karakteriše autorovo napuštanje mnogih avangardnih tendencija. Razvoj odnosa kritičke misli prema Rastkovom sintetizmu može se pratiti upravo preko tumačenja svih dostupnih tekstova koji su tokom četiri decenije objavljivani u periodici koja je izlazila na celokupnoj teritoriji Kraljevine SHS, odnosno u raznovrsnim književnim i društvenim časopisima, dnevnoj štampi, nedeljnim i mesečnim novinama, satiričnim listovima, kao5i u zasebno objavljenim studijama, brošurama, knjigama i izborima iz Rastkovog dela.Stoga ovo istraživanje predstavlja nastojanje da, pored svojevrsne hrestomatije kritičkih napisa o Rastkovom književnom opusu, predočimo i značajan broj žanrovski raznovrsnih tekstova manje poznatih autora kako bismo omogućava sveobuhvatan uvid u istoriju recepcije Rastka Petrovića, koja je istovremeno i istorija recepcije srpske avangardne književnosti.
Rastko Petrović’s work was establishing multiple connections with our literary traditionand contemporary European and Serbian literature and art, but it had largely anticipated the(post)modern Serbian literature. Despite this fact, the reception context of this subversive andinnovatory creativity has been insufficiently researched, and studied only partially. The attitudeof the Serbian critical thought towards Rastko’s Synthetism, as a specificity of his work, weobserved primarily in the synchronic perspective, and in some cases, in the diachronicperspective as well, analyzing the reception context of some of his books rereleased in 1950s.In this research, we assume that the critical evaluation of Synthetism as a poetic dominantfactor of Rastko’s work implied the axiological determination of critics towards the entirephenomenon of avant-garde art in our culture. Therefore, the object of our study is the corpus oftexts of various genres that constituted the reception of Rastko’s work in the period from 1921 to1961, including, besides essays and criticism, his polemics, pamphlets and parodies, but alsonotes, commentaries, forewords and afterwords in different editions of Rastko’s work.The aim of this study is to point out how the relation of Serbian critical thought towardsthe poetic radicalism of Rastko’s work evolved during 1920s and his prose from 1930s which ischaracterized by the author's abandonment of many avant-garde tendencies. The development ofcritical thought towards Rastko’s Synthetism could be traced through the interpretation of allavailable texts published in periodicals of The Kingdom of Yugoslavia in the course of fourdecades, that is in a variety of literary and society magazines, daily newspapers, weekly andmonthly magazines, satirical magazines, as well as offprints, brochures, books and selections ofRastko’s work.Therefore, this study is an attempt to present – in addition to a kind of a textboxcontaining criticism about Rastko's literary oeuvre - a significant number of various genres oftexts of lesser-known authors to make a comprehensive insight into the history of the receptionof Rastko Petrović, which is also the history of the reception of Serbian avant-garde literature

Дубова, О. А. Кваліфікація структурно-типологічних змін іменникової системи = Qualification of structural-typological changes noun system / О. А. Дубова // Матеріали IV міжнар. наук. конф. “Світ мови – світ у мові”. – Київ : Вид-во НПУ ім. М. П. Драгоманова, 2017. – С. 54–57.
За умови політипологізму мов світу методологія вивчення еволюційно-типологічних змін у мовах має враховувати необхідність концептуального розмежування понять тип (клас) мови і тип у мові. Якщо тип у мові розуміємо як «виявлену в кількох мовах властивість мовної структури», то тип мови як клас мов, в яких переважає певна типологічна властивість (тип у мові).
Given the polypologism of the world's languages, the methodology for studying evolutionary and typological changes in languages must take into account the need for a conceptual distinction between the concepts of type (class) of language and type in language. If the type in language is understood as "a property of language structure discovered in several languages", then the type of language as a class of languages in which a certain typological property predominates (type in language).

Дубова, О. А. Причини стійкості структурного типу мови / О. А. Дубова // Матеріали V міжнар. наук. конф. “Світ мови – світ у мові”. – Київ : Вид-во НПУ ім. М. П. Драгоманова, 2019. – С. 52–55.
Тривалий час у структурно-типологічних дослідженнях розглядалася проблема змін, що відбуваються в мовах світу. В основному ці зміни вбачали в аналітизації синтетичних мов.
For a long time, structural and typological studies have considered the problem of changes in the languages of the world. Basically, these changes were seen in the analysis of synthetic languages.