Academic literature on the topic 'Символіка українська'

W artykule został przeanalizowany obraz konia w twórczości ukraińskich poetów romantyków na tle europejskiej tradycji pisania w świetle jego symbolicznych oraz mitologicznych paradygmatów. Podkreśla się, że w ukraińskiej romantycznej poezji symbolika obrazu konia bezpośrednio koreluje z symbolem wolności, ponieważ koń jako obraz poetycki jest „istotą obdarzoną duszą”. Wolność symbolizują jego działania, czyli pęd, dziki galop lub spokojna wędrówka (wiersz Козак Ł. Borowykowskiego, ballada Кінь M. Kostomarowa). Zauważono, że obraz konia działa jako symbol wierności i piękna. Potrafi się wczuć w romantycznego bohatera, przestrzec go przed niebezpieczeństwem (poemat Гайдамаки, ballada Причинна T. Szewczenki, wiersz Козак Ł. Borowykowskiego, До коня W. Zabiły, Украинская дума O. Afanasjewa-Czużbińskiego). Jednak obrazy koni mogą również symbolizować mroczne siły natury. Niosą one jeźdźca w nieznane, ucieleśniają negatywną energię (poemat satyryczny Сон T. Szewczenki).

Стаття досліджує питання походження стилю бароко в українській літературі. Наводяться твердження видатних українських медієвістів ХХ століття (Володимир Перетц, Михайло Возняк, Дмитро Чижевський,) і сучасності (Вікторія Назарук, Богдана Криса, Валерій Шевчук). На появу стилю бароко мали вплив як українська народна творчість, так і польське віршування, що з'явилося на українських землях після підпорядкування їх Польщі на Люблінському сеймі 1569 року. Важливе значення для розвитку українського бароко мали контрреформаційні зміни у тодішній Речі Посполитій. Саме 80-ми роками ХVІ століття варто датувати виникнення цього стилю в українській літературі невдовзі після його появи у польському письменстві (Чеслав Гернас). Першим бароковим віршем є геральдична поезія Герасима Смотрицького 1581 року на герб князя Острозького в Острозькій Біблії, що була першим повним виданням Святого Письма українською мовою. У поезії виразно виявляється вплив польських стемматів у тлумаченні символіки герба шляхтича. Ще одним прикладом раннього бароко є Хронологія Андрія Римші, що також була надрукована того ж року в острозькій друкарні. У цих творах поєднується ренесансний (невластивий середньовіччю) зміст і барокова форма.

У статті розкрито значення народної символіки як емоційно-образного відображення культури українського народу. Окреслено можливості її використання у мовленнєвій діяльності молодших школярів. Наведено приклади практичної роботи над символікою поетичних творів у початкових класах нової української школи.

Дослідження знаків в українському мистецтвознавстві тісно пов’язане з рядом запитів образотворчого та богословського характеру. Дана наукова розвідка є спробою поставити та розглянути питання про значення символів і алегорій в українському образотворчому мистецтві на прикладі маловідомих ікон, які прийнято називати неканонічними, тобто з певними відступами від загально прийнятих візантійських норм (канонів). Автор аналізує малодосліджені ікони з позиції проблематики їх «канонічної» і «неканонічної» символіки. Широта асоціацій, вивчення культових пам’яток дозволяє автору різносторонньо висвітлити особливості знаків і символів в українських іконах.

Їжа та напої характеризують звичаєве право народу, його ставлення до природи, розроблення етико-гігієнічних норм, яких дотримується й які передає прийдешнім поколінням український етнос. Саме те, що мистецтво кулінарії засвідчує особливі стосунки людей з довкіллям, дає змогу твердити, що кожна страва та напій мають своєрідне символічне забарвлення. Вино – це найбільш глибинний символ української національної культури, який сполучає у своєму семантичному полі чотири першооснови (землю, воду, повітря й вогонь), чотири пори року, п’ять почуттів (зір, смак, слух, нюх, дотик).У даній статті роботу над проблемою функціонування концептосфери «вино» в образній структурі лірики української діаспори ХХ століття здійснено в напрямі зіставлення знакових категорій теорії культури з суголосними їм літературними концептами – архетип і мотив, символічна деталь; інтермедіальність та інтертекстуальність; жанрове розмаїття лірики та місце образів «винної» парадигми в українській символічній картині світу.

У статті сучасна українська баянна музика позиціонована як концептуалізований перетин традицій та новацій, позначений розширенням стильової, жанрової, виразової палітри, креативною дуалістичністю й актуалізацією сакральної традиції. Як чинники її розвитку в сучасній національній баянній музиці визначені: академічний статус баяну, осмислення його як інструмента з безмежним потенціалом; органологічна специфіка інструмента; полілогічність культури межі XX–XXI ст., відродження релігійного світобачення та проблематизація духовних пошуків людини. Виявлено такі варіанти інтерпретації сакральної традиції в сучасній українській баянній музиці: декларативне посилання на її канонічні жанрові витоки, закріплене на вербальному рівні (у творах В. Рунчака); звернення до закріплених у сакральному музичному мистецтві образів-символів, семантем (у творах В. Зубицького); символічна втілення на рівні знаків культурної пам’яті (у творах К. Цепколенко). Виявлено загальні тенденції сучасних національних баянних версій сакральної традиції: концептуальна та жанрово-стильова індивідуалізація атрибутивних жанрових моделей; створення полілогу культур у діахронії та синхронії, зокрема у конфесійному вимірі; насичення знаками й алюзіями різних культур; новаційність музичного мислення та мови; експериментальна синтетичність, обумовлена новаційністю виконавських складів, значущістю візуального та вербального компонентів, театралізації та мультимедійності.

У статті розглянуто питання символіки природних явищ у зіставному аспекті на матеріалі української й англійської мов. Мета роботи – порівняти символічні значення відповідної лексико-семантичної групи, проаналізувати подібності та відмінності їхніх асоціативних зв’язків. У результаті аналізу виокремлено групи символів, що частково або повністю різняться чи збігаються в досліджуваних мовах, визначено їх логічні зв’язки й асоціації з різними сферами життя людини, що стане допоміжним матеріалом у вивченні мов та в перекладознавстві.

Purpose. The purpose of the research is to find out the essence of verbalization of Ukrainian identity based on articles of the international journal «Ab imperio». The aim is to consider the following tasks: to find out the inconsistency of certain publications of the weekly with historical facts, to declare the appearance of Ukrainian printed monuments as a phenomenon of national identity and to show the need to publicize knowledge about the Ukrainian heritage of the Hetman and Cossack era.Methods. The article uses: a) the method of contextual analysis, which reproduces the information on the Ukrainian issue on the basis of the analyzed journal; b) a contrasting method, as there are two mutually incompatible views, one of which reproduces the Ukrainian vision of the problem, the other – the Russian, which is covered by the journal's publications; c) interdisciplinary method, as the analysis of linguistic aspects includes data from history, ethnology, literature, which allows a comprehensive consideration of the research material.Results. The study makes it possible to understand that the Russian-centric position on the national Ukrainian identity distorts the essence of the Ukrainian mentality. It is proved that: 1) external factors, in particular, Ukrainian clothes, patriot's house, predominance of national dishes, characteristic mustaches and stories about people's life were only an additional element for the formation of national identity, not the main factor determining the formation of the Ukrainian nation; 2) It is logically reasoned that the designed communicative code of Ukrainians (Russian position) does not exist. It is proved that the Ukrainian language was not constructed lately. Numerous written memoirs in particular the chronicle «The Tale of Bygone Years» testify that it had existed since ancient times; 3) It is explained that the literary and written tradition of Rus’is not a Russian tradition, but a Rus' one (ie, Ukrainian); 4) The change of Ukrainian identity is not related to evangelical sects; 5) There is no need to call the Polish minority (in Lviv) a «subculture»; 6) The term «correct Ukraine» is inappropriate because it threatens the integrity of the Ukrainian state. The article refutes the thesis that Ukraine received its own identity only after the tragic events of 2014.Conclusions. Therefore, if such statements from «Ab Imperio» still shape public opinion, and Ukrainian scholars do not respond to such posts, it will lead to the understanding of the modern Ukraine on a global scale again as a subcolonial territory that cannot cope without Russia. There is need to introduce into the linguistic and mental space facts about Ukrainian traditions, national symbols, indomitable spirit and heroic heritage of the Cossack and Hetman state.Key words: language, linguistic and mental features, Rus'-Ukraine, Russia, national revival, construction of national mythology. Мета: з’ясувати суть вербалізації української ідентичності за статтями міжнародного журналу «Ab іmperio». Поставлена мета передбачає розгляд таких завдань: з’ясувати невідповідність певних публікацій тижневика історичним фактам, задекларувати вихід українських друкованих пам’яток як явища національної ідентичності та показати необхідність омовлення в різних засобах масової інформації знань про українську спадщину гетьманської та козацької доби.Методи. У статті використано: а) метод контекстуального аналізу, за допомогою якого відтворено інформацію щодо українського питання на основі аналізованого журналу; б) контрастивний метод, оскільки є два навзаєм несумісні погляди, один з яких відтворює українське бачення проблеми, інший – російське, яке висвітлюють публікації журналу; в) міждисциплінарний метод, бо до аналізу мовознавчих аспектів долучено дані історії, етнології, літератури, що дає змогу комплексно розглянути матеріал дослідження.Результати. Проведений аналіз дає змогу зрозуміти, що російськоцентрична позиція щодо національної української ідентичності спотворює сутність української ментальності. Доведено: 1) зовнішні чинники, зокрема, одяг українців, хата патріота, переважання національних страв, характерні вуса та розповіді про народне життя були лише додатковим елементом для тво-рення національної ідентичності, а не основним чинником, який визначив формування української нації; 2) про сконструйо-ваний комунікативний код українців (російська позиція) немає ніякої підстави говорити, оскільки українська мова існувала з прадавніх часів, що засвідчують численні писемні пам’ятки, наприклад, найвідоміша – літопис «Повість временних літ»; 3) літературно-писемна традиція Руси – це не російська традиція, а руська (тобто українська); 4) зміна української ідентичності не пов’язана з євангельськими сектами; 5) немає потреби польську меншину (у Львові) називати «субкультурою»; 6) термін «правильна Україна» є недоречним, бо ставить під загрозу цілісність Української держави. У статті спростовано тезу, що Україна отримала власну ідентичність після трагічних подій 2014 року.Висновки. Вербалізація суті української ідентичності крізь призму матеріалів «Ab іmperio» часто спричиняє розуміння сучасної України у світовому вимірі як підколоніальної території, яка не дає собі ради без Росії. Потрібно впроваджувати в мовно-ментальний простір факти про українські традиції, національну символіку, незламний дух та героїчну спадщину козацької та гетьманської держави.Ключові слова: мова, мовно-ментальні риси, Русь-Україна, Росія, національне відродження, конструювання національної мітологі.

У статті розглянуто український національний костюм Прикарпаття, символіку сучасного національного костюма. його складові як засіб формування культурної компетентності учнів гірських шкіл. Акцентовано, що в сучасному одязі повинні проявлятися риси народного, національного, традиційного, що робить його більш органічним. Охарактеризовано різноманітність та специфіку виготовлення, носіння, колоритність і яскравість оздоблення національного костюма. Підкреслено, що народний одяг населення Прикарпаття та Українських Карпат має свої локальні особливості, притаманні тільки даній території і що в кожному з етнографічних регіонів є свої особливості і відмінності.

Українська символіка, слогани, які апелюють до почуття гордості за свою країну, національні орнаменти та кольори в минулому та поточному роках дедалі частіше почали виникати в друкованій рекламі. Тож актуальність роботи зумовлена підвищеною увагою рекламодавців до української символіки та надмірне апелювання до патріотизму в комерційній рекламі протягом 2014-2015 років.

У дипломній роботі представлено теоретичні засади вивчення специфіки малих епічних жанрів у світовому та вітчизняному літературознавстві. З’ясовано, що обидва жанри впродовж тривалого періоду свого розвитку та становлення зазнавали певних трансформацій, особливо це стосується сучасного періоду. У дослідженні міститься детальний аналіз творчості сучасних українських прозаїків Людмили Тарнашинської, Ярослава Мельника та Наталії Поліщук на жанровому і тематичному рівнях у контексті загальноукраїнського літературного процесу. Твори Л. Тарнашинської є гідними зразками реалістичної новели , де чітко прочитується феміністична традиція, Оповідання Я. Мельника характеризуються драматизмом, психологізмом, песимізмом, містичністю, активним використанням образів -символів тощо, дитячим творам Н. Поліщук притаманні реалістичність, іноді з елементами фантастики, дидактичність, відповідність читацькій аудиторії.

Відповідно до мети дослідження було поставлено ряд завдань, зокрема: розглянути фантастичну літературу як жанр; систематизувати теоретичні та літературознавчі погляди науковців на класифікацію цього виду письменства; виявити різновиди сучасної фантастичної літератури, описати їх специфіку та ознаки; з’ясувати місце та роль творчості Дари Корній в сучасномулітературному процесі; описати особливості індивідуальної авторської манери Дари Корній;охарактеризувати романи Дари Корній «Зірка для тебе», «Тому, що ти є», «Крила кольору хмар» за жанровими ознаками та проблемно-тематичними параметрами.

Утворення етносів, народів, націй тісно пов’язано з їх архетипами. Архетип (грец. arche – початок, походження і typos – форма, відбиток) – прообраз, первісний образ, ідея. Архетип визначає зміст, форму та спосіб зв’язку успадкованих, несвідомих прообразів і структур психіки, що впливають на особливості поведінки, мислення, бачення світу. Духовне життя особистості тісно пов’язане з архетипами, оскільки в процесі творчої активності людей за допомогою архетипів утворюється відповідна послідовність образів. Вони складають й основу загальнолюдської символіки. У перекладі з грецької символ означає «з’єднувати», «зливати», «зв’язувати»; «знак, пізнавальна ознака» [4, с. 217]. Символ заснований на подібності, схожості або спільності предметів і явищ життя. Архетипна символіка – поняття загальнолюдське, національне, етногенетичне.

У тезах автор описує правові аспекти стану української мови, як основного чиннику національної безпеки. Наведено визначення та ін.ші чинники національної безпеки. Розглянуто та проаналізовано Стратегію Кабінету Міністрів України щодо популяризації української мови до 2030 року «Сильна мова - успішна держава». Описано дієвість правових механізмів утвердження української мови як державної. Доведено, що функції державної мови, як правило, виконує рідна мова більшості населення країн світу та наведено винятки з цього правила. Вказані перспективи внесення української мови до державних символів. Ключові слова: національна безпека, українська мова, правовий статус, конституційний лад.